Магістерськаробота
Вивченнятеми«Прикметник» як засобуформування пізнавальної активності молодших школярів
План
Вступ
Розділ І. Психолінгвістичні основививчення прикметника як частини мови
1.1 Пізнавальна активність якпсихолінгвістична проблема
1.2 Лінгводидактичні основи вивченняприкметника як частини мови
Розділ ІІ. Методичне забезпечення вивченняприкметника як засобу формування пізнавальної активності молодших школярів
2.1 Методика вивчення теми «Прикметник» яквияв пізнавальної активності молодших школярів
2.2 Організація, зміст та перевіркаефективності вивчення теми «Прикметник» як засіб формування пізнавальноїактивності учнів
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Рідна мова є одним із основних предметів у системінавчально-виховної роботи в початкових класах. Її особливе місце серед іншихдисциплін визначається тим, що саме від знань, умінь, навичок з мови (уміннячитати, записувати, відповідати, розповідати, переказувати почуте й прочитане,висловлювати свої думки усно й на письмі) безпосередньо залежать успіхи школярав оволодінні знаннями з усіх предметів, зростання його загального культурногорівня, світогляду.
Така настільки велика увага до цього предмету обумовлена також тими функціями, якимиволодіє мова. По-перше,мова є засобом спілкування між людьми, по-друге, вона сприяє формуванню і вираженню думок людини і,по-третє, за допомогою мови людина може виражати свої емоції.
Завдання шкільного курсу української мови широкі й багатогранні,бо учитель-словесник повинен формувати свідому мовну особистість, яка б відзначаласярозвиненим мовленням, а отже, мисленням, інтелектом, емоційно-естетичнимсприйняттям мови, мовним чуттям, мовним етикетом. З цією метою необхіднопостійно поєднувати теоретичний аспект процесу вивчення мови в школі зповсякденним розв'язанням практичних питань. Учні повинні ознайомитись із мовоюяк об'єктивною реальністю, усвідомити її роль у суспільному житті, засвоїтилінгвістичні поняття, зрозуміти структуру мови на всіх рівнях її будови,багатство йрізноманітність мовних засобів. Крім цього, вони повинні дотримуватись законіві норм літературної мови, збагачувати словниковий запас, розвивати мислення,виробляти необхідні навички грамотного письма та вміння правильно, виразно, образновисловлювати думки й почуття.
Одним з основних положень програм з української мови дляпочаткової ланки освіти є всебічний розвиток усного й писемного мовлення учнів,що передбачає реалізацію учителем таких завдань: поповнення й активізаціялексичного запасу, формування вмінь усного і писемного мовлення, забезпеченнярозумового розвитку школярів. Саме тому на кожному уроці необхідно працюватинад словом і словосполученням, образним висловом, точністю й доречністю їхвживання, умінням свідомо підходити до правильного оформлення власної думки,розвивати в учнів інтерес і увагу до слова у процесі оволодіння граматичнимматеріалом.
Оскільки ефективність навчання і виховання підростаючого поколіннязумовлюється всією вчительською діяльністю, то важливим завданням для вчителя унавчанні рідної мови є навчити учня змістовно, правильно, стилістично точно таінтонаційно виразно висловлювати думки й почуття усно і на письмі.
Велику роль у розвитку мовлення учнів, підвищенні йогоемоційності, культури відіграє робота над виражальними засобами мови, оскількивони надають нашій мові колориту, збуджують мислення дітей, збагачують їхнійсловник. Учитель покликаний використати всі можливості у роботі над образнимизасобами, щоб саме в роки дитинства донести до свідомості серця найтоншівідтінки барв, пахощі слова, щоб рідне слово стало духовним багатством дитини.
Найдоступнішим з образних засобів мови для молодших школярів єепітет, який здебільшого виражається прикметником.
Прикметник, як ніяка інша частина мови, має невичерпні можливостізбагачувати й уточнювати словник дітей, надавати висловленню точності чиобразності, яскравого емоційного забарвлення, адже мовлення молодших школярівбідне й безбарвне саме через обмежений вжиток прикметників, невміннявикористовувати їх багатозначність і синоніміку.
У мовленні прикметники набувають нових значень та емоційнихвідтінків, конкретизуються, розширюються і збагачуються їх лексичні значення.Вільне та змістовно виправдане використання прикметників у мовленні передбачаєформування вмінь застосовувати їх у контекстах, що характеризуються різнимистилістичними, жанровими та іншими особливостями.
Відомо, що в активному запасі учнів початкових класів переважаютьіменникитадієслова. Прикметників, як показує аналіз усних іписемних висловлювань школярів, значно менше.А це помітно знебарвлюємовлення, позбавляє його образності, знижує емоційність, ускладнює роботу надформуванням умінь будувати тексти.
На жаль, і підручники, і дидактичний матеріал з української мовидля початкових класів містять переважно вправи на формування теоретичних знань, на засвоєнняучнями граматичних значень прикметника та правопису його форм.
Дуже часто в сучасній школі навчання зводиться до запам’ятовуваннянавчального матеріалу та одноманітного відтворення знань і прийомів дій,типових засобів розв’язування, а це значно знижує потяг до навчання, позбавляєдитину радості власного відкриття.
Однак процес навчання повинен не тільки озброювати учнів знаннями,уміннями і навичками, впливати на їхню свідомість і поведінку, але й формуватиі розвивати активну пізнавальну діяльність, що в свою чергу виступає рушійноюсилою психічного розвитку особистості.
Отже, одним із найважливіших засобів розв'язання освітніх завданьі проблем, які існують сьогодні у навчанні рідної мови, є, на нашу думку,формування і розвиток пізнавальної активності учнів, оскільки кожна тема лишетоді буде засвоєна школярами, коли зацікавить їх.
Оскільки пізнавальна активність передбачає прагнення учнів допізнання, до подальшої участі в напруженій розумовій та практичній діяльності упроцесі оволодіння знаннями, уміннями і навичками та виявлення самостійності йтворчого підходу до вирішення навчальних завдань, то вчитель, орієнтуючись наїї формування і розвиток під час навчання частини мови, учитель може успішніше вирішувати питання навчання і вихованняучнів, а також добиватися кращих результатів під час засвоєння будь-якої теми.
Проблема формування і розвитку пізнавальної активності не нова. Їївивчали спеціалісти в галузі психології та педагогіки Л.П.Аристова, Т.І.Шамова,Г.І.Щукіна, П.М.Лебедєв, велику увагу приділяли цій проблемі В.І.Лозова,Ш.А.Амонашвілі та інші.
Аналіз лінгвістичної та методичної літератури показує, що проблемавивчення прикметника знаходиться у полі зору лінгвістів і методистівА.П.Грищенка, М.А.Жовтобрюха, М.Я.Плюща, В.В.Виноградова, Г.А.Чуйко,М.С.Вашуленка, В.Я.Мельничайка, М.І.Дорошенка та інших.
Проте проблема формування пізнавальної активності при вивченніграматичного матеріалу, зокрема, частин мови є ще недостатньо розробленою.
Таким чином, актуальність нашого дослідження обумовленанеобхідністю визначення теоретичних основ формування пізнавальної активностімолодших школярів, а також вироблення методики, яка забезпечить ефективністьзасвоєння теми «Прикметник» і сприятиме формуванню пізнавальної активностіучнів. Це вплинуло на вибір теми магістерської роботи:
«Вивчення теми «Прикметник» як засіб формування пізнавальноїактивності молодших щколярів».
Об’єктом магістерської роботи єпроцес вивчення прикметника на уроках української мови в початкових класах.
Предметом дослідження є система вправдля формування знань, умінь і навичок з теми «Прикметник» як засобу формування пізнавальної активності молодших школярів.
Мета магістерської роботи – з’ясувати роль прикметника як засобуформування пізнавальної активності молодших школярівна уроках рідної мови.
Гіпотеза дослідження – ефективністьзасвоєння учнями теми «Прикметник» значно підвищиться за умови вміння укладатицілеспрямований додатковий зміст навчання до виучуваної теми, в методичномуаспекті вправ якого будуть завдання різноманітного творчого характеру, якісприятимуть формуванню пізнавальної активності молодших школярів у процесівивчення прикметника.
Відповідно допоставленої мети в роботі передбачено такі завдання:
- опрацюватипсихолого-педагогічну та навчально-методичну літературу з питань дослідження;
- проаналізувати програми іпідручники для початкової школи на предмет обсягу та змісту вивченняприкметника;
- з’ясувати різні точки зору на проблемупізнавальної активності;
- розкрити суть образногомовлення;
- ознайомитися з різнимиаспектами методики вивчення прикметника;
- експериментально перевіритивплив розроблених завдань на формування пізнавальної активності учнівпочаткової школи;
- представити експериментальнийматеріал у вигляді таблиць (схем чи діаграм).
Основні етапидослідження.
На першому (констатувальному) етапі було визначенооб'єм дослідження і проблему, вивчалася психолого-педагогічна і методичнанаукова література з цього питання, досвід роботи вчителів початкових класів,формулювалась гіпотеза і завдання дослідження.
На наступному (формувальному) етапі розроблялисяшляхи реалізації гіпотези і матеріали експериментального дослідження,проводився експеримент з метою перевірки гіпотези, продовжувалось вивченнянаукової літератури з цього питання.
На третьому(підсумковому) етапі ми провели аналіз та узагальнили остаточні результатипроведеного експерименту.
Методи дослідження:
- вивченняпсихолого-педагогічної та навчально-методичної літератури з питань дослідження;
- аналіз шкільних програм іпідручників;
- констатувальний зріз ідослідне навчання;
- спостереження за навчальнимпроцесом в школі на уроках рідної мови;
- статистична обробкаекспериментальних даних.
Методологічноюосновоюроботи є діалектичний підхід до методики мови як цілісної та взаємопов’язаноїсистеми, що перебуває в постійному розвитку, потребує для свого повноцінногофункціонування знань як з психології, так і з лінгвістики.
Науковановизна магістерської роботи полягає у застосуванні цілісного підходу довивчення прикметника як засобу формування пізнавальної активності молодшихшколярів.
Теоретичназначущістьмагістерського дослідження полягає у тому, що його основні положення тависновки сприяють глибшому розумінню значення вивчення теми «Прикметник» упочатковій школі та впливу її на формування пізнавальної активності молодшихшколярів.
Практичназначущість –матеріали магістерської роботи можуть бути використані для читання лекцій тапроведення занять на факультеті ПВПК у вищих навчальних закладах України,курсах підвищення кваліфікації вчителів, а також в практиці роботи вчителя.
Апробація магістерської роботи.Результати дослідження повідомлені на засіданнях кафедри рідної мови таметодики її викладання, а також на науково-практичних студентських конференціяхТНПУ ім. В.Гнатюка. Основні положення роботи викладено у статті «Формуванняобразного мовлення молодших школярів під час вивчення теми «Прикметник»», якаопублікована у періодичному виданні «Магістр».
Джерельна база дослідження: бібліографічніфонди з питань дослідження.
Структурароботи:магістерська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків,використаної літератури та додатків.
РозділІ. Психолінгвістичні основи вивчення прикметника як частини мови
1.1 Пізнавальна активність як психолінгвістична проблема
Терміни «пізнання», «пізнавальна активність», «пізнавальнадіяльність» учені почали застосовувати порівняно недавно при описі такихдидактичних явищ, як навчання навчальнаактивність, учбова діяльність.
Учені-педагоги наголошують, що процес пізнання є вищою формоюлюдської діяльності, яка спрямована нарозкриття нових закономірностей руху природи і суспільства, встановлення новихзнань про природні й суспільні явища.
Після багатьох навчально-експериментальних пошуків у теоріїнавчання все частіше почали оперувати такими поняттями, як учбова діяльність, учбово-пізнавальна діяльність, пізнавальнадіяльність. Хоча деколи всі ці поняття розглядаютьсяяк ідентичні, проте був зроблений великий крок на шляху розуміннялогічного сенсу змісту дидактичних явищ [3].
Упсихологічній та дидактичній науці немає єдиного підходу до визначення поняття«пізнавальна активність», хоч у багатьох дослідженнях учені називають деякізагальні істотні риси цієї категорії. Пізнавальну активність учнів як їхнюрозумову діяльність, яка спрямована на досягнення певного пізнавальногорезультату, і як підвищену інтелектуальну орієнтовну реакцію на учбовийматеріал на основі пізнавальної потреби, розглядає Т.І.Шамова. В інших працяхактивність розглядається автором «як якість діяльності, в якій проявляєтьсяособистість самого учня з його ставлення до змісту, характеру діяльності ібажанням мобілізувати свої морально-вольові зусилля на досягненняучбово-пізнавальної мети» [93, c. 54].
Активністьслід розуміти як виявлення перетворювального, творчого ставлення індивіда дооб'єктів пізнання і передбачає наявність таких компонентів активності, як вибірпідходу до об'єктів пізнання, постановку після вибору об'єкту мети, завдання,яке необхідно виконати, перетворення об'єкта в наступній діяльності.«Активність пізнання, — як зауважує Л.Аристова, — варто розуміти як виявтворчого ставлення особи до об’єктів пізнання, котрі поєднані зі змінами в йогосвідомості» [4, с. 30].
Пізнавальнуактивність як «творення особистості, яке виявляє інтелектуальний відгук напроцес пізнання, живу участь, розумово-емоційну чуйність учня в пізнавальномупроцесі», розглядає Т.І.Щукіна [95, c. 116].
Наведенівизначення поняття «пізнавальна активність» дозволяють зробити висновок, щоосвоєння невідомого спонукає людину до творчої діяльності. При цьому зовнішнійвплив і відбивається через психічний стан конкретної особи, через її вольовіякості, емоції. І засвоєння об'єкта пізнання, і відбиття зовнішнього впливувимагає активності суб'єкта. Отже, пізнавальна активність характеризуєіндивідуальні особливості людини в процесі пізнавальної діяльності.
Пізнавальна активність дитини, на думку Л.Данилової [31], це її внутрішняготовність (прагнення і здібність) до пізнання, до подальшої участі внапруженій розумовій та практичній діяльності у процесі оволодіння знаннями,уміннями і навичками та виявлення самостійності й творчого підходу до вирішеннянавчальних завдань та ін. Активність передбачає самодіяльність людини, вибіроб'єктів, засобів, форм діяльності, що проявляється у визначенні оптимальнихшляхів для досягнення поставленої мети.
Пізнавальна активність — це ініціативне, дійове ставлення школярівдо навчання, виявлення ними інтересу, самостійності в мисленні, а такоженергійності і наполегливості у виконанні пізнавальних завдань.
Таким чином, на підставі аналізу теоретичної літератури можемоузагальнити, що пізнавальна активність є складною властивістю суб'єкта, якаінтегрує важливі якісні характеристики його пізнавальної діяльності:пізнавальну самостійність, ініціативність, а також повноту і мобільність йогознань, умінь і навичок, що формуються у цьому процесі [36]. Для нас важливодетальніше і глибше розглянути проблему пізнавальної активності, щоб повністюзбагнути всю її сутність і значущість. Тож зупинимося на структуріпізнавальної активності школяра.
Існують різні підходи дослідників і педагогів-практиків довизначення пізнавальної активності, її структури, які засвідчують передусімприроду самого явища як складної інтегративної, багаторівневої у генезисісистеми. У наукових дослідженнях структуру цього явища розглядають як будову івнутрішню форму організації системи, єдність стійких взаємозв'язків між їїелементами, що може мати різні прояви.
Пізнавальна активність за своєю психологічною природою безперервна і цілісна.Вона (як і учбова активність) заповнена безліччю автономних одиниць, що маютьсвої завдання. Така автономна одиниця є пізнавальною діяльністю, яка є конкретним виявомбезперервної і висхідної пізнавальної активності. У структурі цієї активності Ш.А.Амонашвілі розрізняє наступнікомпоненти:
а) мотив, як рушійну силу цієї активності;
б) об’єкт пізнання, що має дидактично організовану форму;
в) способи і засоби взаємодії з об'єктом з метою його засвоєння;
г) посередницьку роль педагога між пізнавальними силами школяра іоб'єктом засвоєння;
ґ) результат пізнавальної активності [3].
П.А.Гончарук виокремлює такі важливі компоненти пізнавальноїактивності суб'єкта:
- мотиваційний (потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, установки);
- операційний (репродуктивні, стандартизовані, пошукові, творчідії);
- інформаційний (сприйняття матеріалу, зв'язок відомого з невідомим,актуалізація матеріалу) [26, с. 32].
Ця структура характерна для кожної якісної ознаки пізнавальноїактивності особистості, що визначають сутність цього поняття.
Вчені також наголошують, що внутрішніми стимулами активностівиступають потреби, інтереси, інтелект, воля, емоції, енергія та ін.Передумовою будь-якої діяльності є та чи інша потреба, бо вона являє собоюоб'єктивну необхідність кожної людини в певних умовах, які забезпечують їїжиття і розвиток.
З поняттям потреби тісно пов'язане і поняття мети, тобтоте, до чого прагнуть, чого бажають досягти. Саме мета, як закон визначає засобиі характер дій людини. Коли людина починає виконувати ту чи іншу дію, вонапередбачає кінцеву мету в залежності від потреб.
Свідомо поставлена мета завжди визначає засоби і характердії людини, що дає змогу твердити про зв'язок мети та активності в діяльності.Мета є тим об'єктом, на котрий спрямована активність, яка стає умовоюздійснення мети. Отже, без активності неможливі як визначення мети, так ідіяльність щодо її реалізації. В той же час, без мети неможлива активність,оскільки у постановці мети вже виявляється активність. Тобто постановка мети єсвоєрідний критерій, показник активності. Таким чином, ці поняття діалектичновзаємопов'язані [48].
Лишетоді, коли є необхідність, яка спонукає людину до діяльності, стимулюється іактивність особистості. Задоволення одних пізнавальних потреб веде до виникненнянових, але потреба у пізнавальній діяльності не виникає у вихованців самасобою. Тому необхідно створювати певні умови пізнавальної діяльності школярів,які б спонукали їх до активної пізнавальної діяльності. Для функціонуваннястимулів такої діяльності необхідно знати пізнавальні мотиви та шляхи їхформування.
Поняття «мотив» означає певну спонукальну причину дій та вчинківлюдини. У психології під терміном «мотив» (походить від латинськогослова movere — рухати, штовхати) розуміють спонукальну причину дій івчинків людини (те, що «штовхає» нас до дії). Це – реальне спонукання, якезмушує людину діяти у певній життєвій ситуації, за певних умов [38].
Мотив – один із найважливіших факторів, поряд із здібностями,знаннями, навичками, який забезпечує успіх у діяльності. Це сукупністьспонукальних факторів, що викликають активність в організмі та визначають йогоспрямованість. Продуктивність діяльності, її процес і результат визначається,по-перше, спрямованістю мотивів і змістом, по-друге, силою й активністю мотивів[19, 2].
У мотиві відбувається з'єднання, синтез зовнішніх та внутрішніхсил, які визначають характер діяльності суб'єкта. Якщо потреба виражаєнеобхідність, мета— конкретизовану потребу, то мотиви характеризують внутрішніпричини цих процесів.
Мотив визначає, чим керується школяр, коли виконує учбовезавдання, заради чого він його виконує.
Серед пізнавальних мотивів В.Лозова визначає такі підгрупи:
а) широкі пізнавальні мотиви, які спонукають школяріввиявляти інтерес до знань, постановки перспективи в засвоєнні нових знань. Алеслід відзначити, що у школярів одного і того ж віку пізнавальний інтерес можемати різний рівень і різний характер виявлення. Наприклад, елементарний рівень,коли учень виявляє безпосередній інтерес до фактів. Більш високий рівеньпізнавального інтересу знаходить відображення у прагненні пізнати суттєвіякості, риси окремих предметів та явищ. І, нарешті, найбільш високий рівеньпізнавального інтересу школяра полягає в прагненні до пізнання закономірностей,до розкриття суттєвих боків предметів, явищ, які вивчаються. Якщо пізнавальнийінтерес має нестійкий характер, то він спонукається зовнішніми засобами івимагає постійного підкріплення. Звичайно, такий інтерес не сприяє формуваннюактивності особистості як риси людини;
б) учбово-пізнавальні мотиви, які сприяють формуваннюпізнавальної активності школяра, оскільки він у процесі навчання виявляєінтерес до різних засобів оволодіння знаннями, до прийомів самостійногопридбання знань, до методів наукового пізнання. Коли є труднощі, він їхпереборює, виявляє при цьому терпіння, посидючість та ін.;
в) мотиви самоосвіти, які спонукають учня допізнання всього нового з метою розширення свого світогляду, до формуваннябажання відкрити для себе те нове, що раніше було невідоме в будь-якій галузінауки.
Таким чином, вчитель повинен не тільки виявляти наявністьпізнавального мотиву учнів, а й визначати рівень його сформованості, стійкості.
Особливої уваги заслуговує питання про пізнавальний інтерес яккомпоненту пізнавальної активності. Сталі пізнавальні інтереси забезпечуютьактивну діяльність школярів, тому що в процесі навчання пізнавальний інтересвступає у конфлікт з тим запасом знань, яким володіє учень. Це і викликає віндивіда внутрішню потребу задовольнити інтерес шляхом пізнавальної діяльності.Створити у навчанні умови, які сприяли б формуванню у школярів пізнавальнихінтересів, —це шлях, передумова підвищення якості навчання, якості всебічногорозвитку особистості [48].
/>
Рис. 1.
Взаємозв'язок між поняттями «активність» та «інтерес» виглядатиме,як на рисунку 1.
У загальній психології інтерес характеризується як«прагнення», «переживання», «ставлення», «увага», «спрямованість»,Рис.1
«вторинна потреба» та ін. — усього понад п'ятдесятвизначень. Смислові відтінки, які вносяться кожним дослідником, даютьможливість краще висвітлити категорію інтерес, глибше зрозуміти цюособистісну якість.
Інтерес у навчанні є своєрідним епіцентром активізації навчання,розвитку пізнавальної активності школярів, формування у них позитивногоставлення до процесу й результатів своєї праці.
Уміння щось побачити,здивуватися, захопитися, захотіти негайно зрозуміти, що, чому і яквідбувається, знайти в собі сили, щоб відшукати відповіді на ці запитання, невідступити перед труднощами, а діставши відповідь, знову прагнути іти вперед, унезвідане, — все це, разом узяте, і є інтерес. Інтерес емоційний, він даруєрадість творчості, радість пізнання, він міцно пов'язаний з гостротоюсприймання навколишнього світу, увагою, пам'яттю, мисленням і волею [50].
Інтерес позитивно стимулює, активізує всі психічні процеси і тимсамим робить діяльність людини енергійнішою, повнокровнішою. Не може бути, щоблюдина мала якийсь інтерес і водночас залишалась байдужою до життя,бездіяльною. Коли виникає інтерес, у неї з’являється піднесений настрій, вонаусвідомлює всю ситуацію, пов’язану з об’єктом її зацікавлення, відчуваєглибокий внутрішній зв’язок цього об’єкта зі своєю особистістю. Усе це викликаєв людини сильне, непереборне прагнення до об’єкта інтересу, готовністьнапружити всі сили, наполегливо працювати, переборювати будь-які труднощі таперешкоди.
Як форма вияву матеріальних і духовних потреб людини інтересвідіграє істотну роль у будь-якій її діяльності. Пізнавальні потреби, щовиявляються в інтересі, спонукають особистість активно відшукати способи ізасоби їх задоволення, стимулюють пізнавальну активність у здобуванні знань,сприяють поглибленню світогляду, викликають прагнення працювати. Отже, вони єважливою умовою справді творчого ставлення до праці.
Першою характерною особливістю інтересу є його зв’язок з емоційноюсферою людини. Емоції, на нашу думку, є невід’ємним компонентом пізнання.
У людини (на відміну від тварини) чуттєво-оцінні акти виражаютьсямовою, інтелектуалізуються за допомогою оцінних понять і суджень, які органічновплітаються в цілісну тканину людського мислення. Така, з нашого погляду,динаміка інтересу на нижчих стадіях свого розвитку, коли він має сутоспоглядальне, оцінне спрямування. Тут йдеться про інтерес в потенційному стані,пасивний інтерес. На вищих стадіях свого розвитку інтерес завжди активний – вінобов’язково пов’язаний із вольовою спрямованістю особистості на продуктивнудіяльність.
Здивування, схвильованість, захоплення силою художнього образу, щоприносить естетичну насолоду, — усе це різні за своєю значущістю і глибиноювияву почуття, пробуджені інтересом [40].
Принципововажливою ознакою пізнавального інтересу вважається не накопичення інформації впроцесі вибіркової діяльності особистості, а активні дії суб’єкта в їїпереробці. Тому ініціативність пошуку, самостійність у здобутті знань єнайхарактернішими проявами пізнавального інтересу. Він не тільки впливає на всіпсихічні процеси, зумовлюючи результативність навчання, а й визначає впливнавчання на особистість учня. Ця обставина дозволяє розглядати пізнавальнийінтерес як «центральний мотив» навчання, значущу частину загальноїспрямованості особистості.
Якфеномен загального інтересу пізнавальний інтерес виражається у своєму розвиткурізноманітними станами. Умовно їх поділяють на цікавість, допитливість,пізнавальний інтерес. Ці стадії зародження або прояву інтересу сприймаються небагатьма дослідниками, але, наприклад, Г.І.Щукіна вважає за можливеорієнтуватись на них у визначенні стану вибіркового ставлення дитини дооб’єктів пізнання.
Цікавість вважається елементарною стадією вибіркового ставлення, яка обумовленачисто зовнішніми, часто несподіваними обставинами.
Допитливість — цінний стан особистості, що характеризується прагненням людинипроникнути за межі побаченого. На цій стадії інтересу виявляються досить сильніемоції подиву, радості пізнання, задоволення діяльністю. У виникненні загадокта їх розшифруванні — суть допитливості як активного бачення світу, якщо людинавідходить під простої репродукції й пасивного запам’ятовування.
Пізнавальна активність характеризується пізнавальним інтересом.Наявністю пізнавального інтересу пояснюється прагненням людини проникнути всуттєві зв’язки, відношення, закономірності пізнання, досягти якихосьрезультатів у пізнавальній діяльності.
Пізнавальний інтерес постає в різноманітних модифікаціях: як засібнавчання, мотив навчальної діяльності, стійка якість особистості.
Як мотив навчальної діяльності пізнавальний інтерес має рядпереваг перед іншими мотивами /обов'язку тощо/, він проявляється тоді, колиучень проявляє готовність, прагнення вдосконалювати свою пізнавальнудіяльність. Взаємозв'язок мотивації та пізнавального інтересу — явище складне ібагатоаспектне. Передусім у структурі мотивації він може грати провідну роль іможе підпорядковуватись іншим мотивам; пізнавальний інтерес усвідомлюєтьсяучнем раніше від інших мотивів; пізнавальний інтерес, як мотив, легший длярозпізнавання у школяра; має меншу ситуативну залежність.
Пізнавальний інтерес як стійка якість особистості проявляється внайрізноманітніших ситуаціях. Пізнавальний інтерес у даному випадку визначаєпошуковий, творчий характер будь-якого виду діяльності.
Таким чином, пізнавальний інтерес являє собою складний своєріднийпроцес формування особистості, який відбиває значущі сторони її внутрішньогорозвитку /волю, інтелект, почуття/ [8].
Визначаючи цінність пізнавального інтересу як чинника підвищенняефективності процесу навчання, слід звернути увагу і на те, що він активізуєвсю пізнавальну діяльність учня в цілому і психічні процеси, які лежать воснові його творчої, пошукової, дослідницької діяльності. Під його впливомактивніше відбувається сприйняття, гострішим стає спостереження, активізуєтьсяемоційна й логічна пам'ять, інтенсивніше «працює» уява. Саме інтересстимулює пошук і допитливість учнів. Під впливом пізнавального інтересудіяльність учнів стає продуктивнішою, їхні енергетичні ресурси, насиченіпізнавальним інтересом, сприяють тривалішому й інтенсивнішому перебігу успішноїпізнавальної діяльності, розвивають пізнавальний інтерес [36].
/>
Рис. 2.
Поняття «активність» та «самостійність» також близькі один доодного, бо самостійні роботи є одним з головних шляхів активізації пізнання.Тому графічно взаємозв'язок між цими поняттями виглядатиме, як на рис. 2.
Аналогічне взаємовідношення властиве і поняттям «пізнавальнаактивність» та «вольові зусилля».
Щоб активність стала діяти, всі спонукальні сили, які викликаютьїї дії, повинні перетворитися на її стимули. Вольові дії властиві тількилюдині, оскільки це — свідомий акт, спрямований на здійснення певної мети. Вонихарактеризують особистість, її цілеспрямованість, наполегливість, витримку. Всіці якості притаманні активній особі, що і робить можливим вживати поняття«вольова активність». Там, де є воля, обов'язково є й активність, хочактивність не завжди є свідченням наявності волі. Якоюсь мірою воля може бутипоказником активності, хоч активність не є показником волі.
У процесі навчання трапляються ситуації, в яких активне набуттязнань не потребує значних вольових зусиль. Це буває тоді, коли учні зацікавленіучбовим матеріалом або настільки глибоко усвідомлюють необхідність йоговивчення, що не помічають труднощів у його засвоєнні. Активність у ході набуттязнань сприяє їх кращому засвоєнню і застосуванню на практиці, розвиткурозумових здібностей дітей, формуванню наукових переконань [46].
Розглянуті питання про потреби, інтереси, мету, мотиви, волюлюдини є та основа, знання психологічних особливостей якої сприяєцілеспрямованій діяльності з формування активної особистості. Отже, активністьлюдини передбачає певний психологічний стан, який зумовлюється її потребами,мотивами, інтересами, вольовими процесами. Вони сприяють формуванню певнихустановок на необхідність набуття знань. У певній мірі це знаходитьвідображення у меті пізнавальної діяльності.
Таким чином, особистість, реалізуючи певні потреби, інтереси вконкретній діяльності, виявляє ті чи інші свої якості, серед них — іпізнавальну активність. Поступово розвиваючись і відокремлюючись, ці якостістворюють певну структуру особистості, що дає змогу визначити пізнавальнуактивність як рису особистості, котра знаходить вияв у ставленні допізнавальної діяльності, тобто в стані готовності прагнення до самостійноїдіяльності, в якості діяльності, обумовленої свідомим вибором оптимальнихшляхів для досягнення мети пізнання.
Тепер звернемо увагу на класифікацію видів пізнавальноїактивності з точки зору різних підходів.
В.І.Лозова розрізняє активність актуальну (дійсну) і потенційну (можливу).
В учбовій діяльності готовність, прагнення до оволодіння об'єктамипізнання виявляють себе в усвідомленні мети, яку поставив учитель або самучень, а також у певному інтересі до проблеми, допитливості. Але готовність додіяльності, інтерес ще не означає реалізації потреб у конкретних умовах. У таких випадкахважливим є механізм волі—однієї із властивостей людської психіки, якавиявляється в здібності досягти здійснення поставленої мети та прагнень. Воляза необхідності може перетворювати потенційну активність у реальну, тобто сприяєвиконанню діяльності (реалізована активність).
Залежно від ставлення особистості до характеру діяльності, якувиконує, можна говорити про її репродуктивну (виконавчу) або творчу активність.Такий підхід знаходимо в багатьох дослідженнях, в яких названі видирозглядаються як її рівні [48].
Г.І.Щукіна фіксує три рівні активності учня:
1. Репродуктивно-наслідувальна активність;
2. Пошуково-виконавська;
3. Творча [95, c.27].
Зв’язок рівнів пізнавальної активності з рівнями інтересів танаполегливості школярів знаходимо в наукових дослідженнях Т. І. Шамової. Вонавиділяє такі рівні:
1. Відтворююча активність;
2. Інтерпретуюча;
3. Творча [93, c. 52—54].
Це свідчить про визначення видів активності за характером.
За змістом активність може бути:
- всебічною (охоплює всі сторони особистості і виявляється в усіхвидах діяльності, на заняттях із усіх предметів),
- однобокою (охоплює в основному один з боків особистості,виявляється лише в окремих видах діяльності, з окремих навчальних предметів).
3а рівнем тривалості активність може бути стійкою та тимчасовою; заспрямованістю — позитивною і негативною.
Відтак, пізнавальна активність особистості визначається якактивність, котра піднімається до стійкої риси особистості, яку характеризуєчітка спрямованість, певна позиція. Інтегральна пізнавальна активністьособистості свідчить про те, що учень не тільки з бажанням засвоїв ту чи іншутему навчальної програми, основи окремого предмету, пізнав ту чи іншу галузьзнань в цілому, а в ньому сформована потреба у постійній якісній пізнавальнійдіяльності, сильні та сталі мотиви такої діяльності. Тому спрямованістьвизначає загальне домінуюче ставлення до діяльності, позитивну мотивацію, а неприватні спонукання, тобто певну систему поглядів, інтересів, ідеалів.
Пізнавальна активність на рівні спрямованості особистості означаєглибоку переконаність учня в необхідності всебічного пізнання, а її вищийрівень носить перетворюючий характер. При цьому в діяльності перетворюється нетільки об'єкт, на який вона спрямована, а й суб'єкт діяльності. Таким чином,для визначення критеріїв активності необхідно врахувати:
1. Види діяльності (пізнавальна, трудова, суспільна, ігрова), яківизначають специфіку виявлення активності.
2. Вольові зусилля особистості в досягненні мети, що дає змогуговорити про активність потенціальну і реалізовану.
3. Характер діяльності суб'єкта, тобто чому він і віддає перевагу —ініціативі, самостійності, творчості чи відтворенню, копіюванню.
4. Стійкість, всебічність, тривалість, динаміку вияву активності.
Ці фактори створюють можливість визначити такі показникипізнавальної активності:
· потенціальна активність: допитливість, короткочасний інтерес, єтільки бажання пізнати нове, але воно не реалізується (учні записуються догуртків, але участі в їх роботі не беруть; записують назви книжок, але нечитають їх та ін.).
· реалізована активність:
а) виконавська активність особистості, яка виявляється урепродуктивній діяльності. Учень позитивно ставиться до тих завдань, які йомупропонують виконати, хоч це іноді вимагає переборювання лінощів, небажання. Втакій діяльності мета, завдання, засоби діяльності запропоновані, але самаособа виявляє енергійність (енергійність є показником активності, але привизначенні її рівня необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів,оскільки швидкість розумової діяльності значною мірою залежить від природженихзадатків. Отже, і флегматики і сангвініки здатні до енергійного пізнання),наполегливість, що і забезпечує інтенсивність діяльності. Все це дає змогу говоритипро старанність, добросовісність школяра. Виконавча активність може бутизовнішньою, механічною, якщо учні пишуть, слухають, але ці процеси у них незавжди пов'язані з внутрішніми потребами пізнавальної діяльності, тавнутрішньою (вона характерна і для інших видів діяльності, але н інших рівнях),коли особа приймає мету, засоби пізнавальної діяльності, тобто пізнаннямотивоване.
б) реконструктивна активність, яка припускає не лишекопіювання виконання того, що запропоновано, а й вибір засобів діяльності,використання відомих знань, прийомів дій і в інших ситуаціях;
в) творча активність, показником якої є ініціатива,самостійність у визначенні мети, завдань, засобів пізнання, інтерес, характердіяльності (новизна, своєрідність, ламання традицій та ін.), оптимальністьдіяльності (скорочення кількості дій, операцій, витрати часу, сил).
Виконавча, реконструктивна, творча активність може мати характерситуативний, (виявляється епізодично, лише в окремих видах діяльності, у певнихумовах, непостійно), а може виступати як інтегральна якість особи (постійно, урізних видах діяльності).
Визначення видів активності дає змогу уявити ідеал активноїособистості: всебічний, тривалий характер активності у всіх видах діяльності,позитивна мотивація, прагнення до творчої діяльності.
Антиподреалізованої активності — пасивність, інертність, байдужість, у відношенні додіяльності, відсутність інтересу до її пізнання, бездіяльність [48].
Рівні сформованості пізнавальної активності розглядає Р.Ігнатова,котра виділяє:
1. Нульову активність. Її констатують у разі відсутностіініціативності, прояву учнівської самостійності, наявності суттєвих прогалин узнаннях, несформованості умінь переносити один раз побудований алгоритмрозв'язування задачі на аналогічну задачу.
2. Репродуктивну активність. Її виявляють черезстимулюючо-продуктивний рівень пізнавальної ініціативності, копіювальнусамостійність, знання програмного матеріалу в межах підручника, недостатнюсформованість умінь переносити один раз побудований алгоритм розв'язування нааналогічну задачу.
3. Пошукову активність, яка характерна для учнів, яківиявляють евристичний рівень пізнавальної ініціативності, трансформуючусамостійність, глибоке знання програмного матеріалу, здатність здобутисуб'єктивно нову інформацію у процесі самостійної трансформації відомоїорієнтовної системи типової дії та побудови суб'єктивно нової орієнтовноїоснови для розв'язування нетипової задачі.
4. Творчу активність. Вона виявляється через креативнийрівень сформованості пізнавального інтересу, творчу самостійність, ґрунтовнезнання програмного матеріалу, володіння елементами знань і навичок понадпрограму, здатність самостійно конструювати об'єктивно нову орієнтовну основудіяльності, у процесі виконання якої одержується об'єктивно нова інформація[36].
Упрацях П.М.Лебедєва, залежно від значення та основної ролі, яку відіграєактивність у навчанні, знаходимо такі види пізнавальної активності:
1)Перцептивно-мнемічна;
2)Наочно-практична;
3)Операційно-дійова;
4)Творчо-пізнавальна;
5)Мотиваційна.
Надумку вченого, твердження деяких авторів (А.Брушлінський, В.Заботін та ін.) проте, що в процесі навчання можлива тільки творча активність, не має достатніхпідстав. Він вважає, що творча активність базується на репродуктивній і тіснопов'язана з нею. Прийоми ж активізації недостатньо розроблені як для першого,так і для другого видів активності. Тому розглянемо основні шляхи здійснення впроцесі початкового навчання всіх згаданих видів пізнавальної активності.
Перцептивно-мнемічна активність — це головним чиномактивність сприймання і запам'ятовування знань школярами. Звичайно, в «живому»процесі засвоєння знань сприймання нерозривно пов'язане з осмисленням, проте внавчанні можливі ситуації, в яких сприймання і запам'ятовування виступає наперший план. Це особливо характерно для навчання у початкових класах. Ось чомуавтори підручників прагнуть чітко виділити все, що необхідно запам'ятати.
Серед прийомів активізації сприймання і запам'ятовування психологиі дидакти виділяють: установку на уважне сприймання і запам'ятовування,створення емоційного фону на уроці в процесі засвоєння дітьми навчальногоматеріалу, зв'язок виучуваного матеріалу з життям, постановка перед учнямипізнавальних завдань, використання засобів наочності, практичні дії школярів таін.
Неабиякої ваги у навчанні набирає використання на уроках засобівмистецтва (музики, співу, репродукцій картин художників), а також позитивні емоції, щовиникають у процесі правильного виконання самостійних завдань. Придиференційованому підході до дітей це сприяє виникненню почуття задоволення ірадості від навчальної діяльності. Педагогічний досвід доводить, що турботавчителя про створення на уроці радісних переживань — невичерпне джерелопізнавальної активності учнів.
2. Наочно-практична активність є різновидомперцептивно-мнемічної активності. Вона виявляється в процесі сприймання наочнихпосібників та практичних дій з предметами вивчення.
Мобілізації уваги учнів, їх інтересу до навчального матеріалу, атакож міцності запам'ятовування сприяє наочно-дійова методика вивчення окремихтем з різних предметів. Розвитку усної мови, наприклад, ефективно допомагаютьспостереження дітей у природі. Для цього необхідно давати спеціальні завданняшколярам у різні пори року. На основі спостережень в учнів створюєтьсяпотрібний для розвитку мислення запас уявлень про навколишній світ, а з ними івідповідний словник, яким вони активно користуються в процесі мовлення. Завдякицьому учні вже з 2 класу дістають змогу писати невеличкі перекази та твори. Ційметі підпорядковані ряд ілюстрацій у підручниках української мови, читанняуривків з художніх творів, в яких завдяки епітетам, метафорам та порівняннямтеж збагачується запас слів та уявлень дітей. Розширюється запас уявленьшколярів і в процесі показу та аналізу діапозитивів, кінофільмів тощо.
3. Вагому роль відіграє в процесі навчання операційно-дійоваактивність, пов'язана з виконанням дітьми різних розумових дій у внутрішньомуплані.
Водночас зі знаннями школярам необхідно засвоїти способи розумовоїдіяльності, тобто правила чи рекомендації для виконання певних розумових дій,вважає П.М.Лебедєв. Це сприятиме активізації самостійної пізнавальноїдіяльності учнів. Раціональні прийоми навчальної роботи мають велике значення уформуванні інтелектуальних умінь та навичок. Вчителям з кожного предмета требаформувати у дітей певні системи таких прийомів: одні з них є специфічними дляпевного предмета, інші, формуючись у різних навчальних предметах, маютьзагальнодидактичне значення. До останніх автор відносить прийоми встановленняпричинових зв'язків, формування уявлень, понять, способи розгляду предметів зрізних точок зору, розчленовану абстракцію та ін., до них належать такожлогічні прийоми аналізу і синтезу, узагальнення, порівняння, класифікації,конкретизації, систематизації і т. ін.
Отже, дієвість упроцесі засвоєння та застосування знань буває«зовнішньою» і «внутрішньою». Опанування учнями прийомів розумової діяльностіформує в них упевненість у своїх силах, виховує «відчуття істинності знань». Аце є важливою передумовою формування її наукових переконань.
4. Творчо-пізнавалънаактивність насамперед передбачає розвиток творчої діяльності школярів. На думкупсихологів та дидактів, вона полягає у самостійному перенесенні знань, умінь танавичок учнями у нові ситуації, у вишукуванні в навчальному матеріалі проблеми,нової функції об'єктів та їх структури, у комбінації вже відомих способів та впошуках нових прийомів розв'язання завдань [46].
Звичайно, в початкових класах мова може йти лише про окреміелементи творчої діяльності, зокрема такі, як перенесення вмінь та навичок унові ситуації, комбінації прийомів, пошуки нових способів розв'язання. Все цевиявляється в процесі написання переказів і творів, починаючи з 2 класу, усамостійному розв'язуванні та придумуванні завдань, у тому числі проблемних.
Важливе значення в активізації творчої діяльності має проблемністьу навчанні, тобто організація самостійної діяльності учня для здобування новихзнань методом розв'язання навчальних проблем.
5. Мотиваційна активність, або активність мотивації — цестимулювання різних видів пізнавальної активності, формування в учнівпозитивного ставлення до засвоєння матеріалу, вироблення вмінь та навичок.
Створенню позитивних внутрішніх мотивів до навчання сприяютьнасамперед пізнавальні потреби та інтереси. Серед основних прийомів та методівїх формування виділяють такі прийоми: 1. Здійснення на уроках зв'язку навчанняз життям; 2. Добір до уроків цікавих фактів і матеріалів; 3. Використання науроках дидактичних ігор [46].
Визначення вище згаданих видів активності дає нам змогу уявитиідеал активної особистості: всебічний, тривалий характер активності у всіхвидах діяльності, позитивна мотивація, прагнення до творчої діяльності.
Формування активності в будь-якому виді діяльності відбуваєтьсялише в процесі організації певної діяльності. Творча діяльність — це найвищаформа людської діяльності, активна взаємодія людини з навколишнім світом, урезультаті якої людина цілеспрямовано змінює цей світ і створює щось нове, якедо цього не існувало і має суспільне значення.
Отже, у процесі творчої діяльності змінюється не тільки довкілля,але й, що особливо важливо, змінюється сама людина, розвиваються її духовнісили і здібності. Творча людина здатна здобувати знання самостійно, а не тількиотримувати їх у готовому вигляді, а потім застосовувати у вирішенні новихзавдань. Ось чому творчій навчально-пізнавальній діяльності школярів належитьособливе місце у навчальному процесі, оскільки якраз творча діяльність, якнайбільш продуктивна, має великі можливості для розвитку особистості [36].
Недостатньо розроблено в дидактиці питання про емоційні прийомистимулювання пізнавальної активності учнів. Відомо, що емоційний викладматеріалу вчителем значно ефективніший за байдужий, який викликає гальмівніпроцеси в корі великих півкуль головного мозку. Варто звернути увагу на умови,за яких в процесі навчання виникають позитивні емоції та почуття в учнів(почуття задоволення, любові до навчання, почуття нового і т. ін.).
Важливотакож закцентувати на проблемі активізації навчально-пізнавальної діяльності,адже вона є однією з найактуальніших на сучасному етапі розвитку школи, від неїзалежить ефективність навчання: свідоме і міцне здобуття знань, перетвореннязнань у переконання, розвиток інтересу до навчальної діяльності, самостійністьдумки та практичних дій учнів. Активізація навчально-пізнавальної діяльності —«це процес, спрямований на посилену спільну навчально-пізнавальну діяльністьвчителя і учнів, на спонукання до її енергійного цілеспрямованого здійснення,на подолання інерції, пасивності та стереотипних форм викладання і навчання»[96, c. 135].
Основними положеннями, які варті уваги, є:
1. Головна мета активізації — поліпшення якості навчально-виховногопроцесу в школі, яке досягається формуванням активності та самостійності учнів.
2. Сам процес формування активності й самостійності вимагає певноїспільної діяльності учнів і вчителя.
3. Активізація пізнавальної діяльності вимагає застосування різнихметодів, засобів, форм навчання, які спонукають особу до виявлення активності.Для цього потрібна така організація процесу пізнання, в якій об'єкт пізнання бувби включеним у сферу діяльності школяра і діалектична взаємодія між нимистворювала б передумови виявлення активності особистості. На уроках це можутьбути ситуації, в яких учень повинен:
· захищати свою думку, наводити на її захист аргументи, докази,користуватися здобутими знаннями;
· ставити запитання вчителю, товаришам; з'ясовувати незрозуміле,поглиблювати процес пізнання;
· рецензувати відповіді товаришів, твори, інші творчі роботи,вносити корективи, давати поради;
· ділитися своїми знаннями з іншими;
· допомагати товаришам, коли вони відчувають утруднення, пояснюватинезрозуміле;
· спонукати учнів знаходити не одне лише рішення з декілька самостійнозроблених;
· практикувати вільний вибір завдань, переважно пошукових, творчих;
· створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальнихі практичних дій;
· урізноманітнювати діяльність, включати в пізнання елементи праці,гри, цікавинки, художньої, громадської та інших видів діяльності;
· викликати інтерес до колективної діяльності, на основі якоївідбувається формування активної позиції членів колективу» [96, 17].
Логічно, що виникає наступне запитання: які ж є засобипізнавальної діяльності, засоби активізації пізнавальної діяльності?
Педагоги-дидакти вважають, що основними засобами пізнавальноїдіяльності є:
— проблемний підхід у навчанні;
— самостійна робота школярів;
— раціональне поєднання дидактичної гри і навчання;
— застосування наочності, схем, опор, текстів-опор;
— використання ситуативних завдань;
— програмоване навчання.
Вони також звертають увагу на те, що зараз виникли нові дидактичніметоди, які сприяють формуванню пізнавальної активності. Основні з них такі:
— інформаційно-проблемний виклад;
— проблемно-пошуковий;
— дослідницький.
Варто наголосити, що для активізації навчання необхідне глибокерозуміння вчителем можливостей тих чи інших засобів збудження активності учнівданого класу, точне врахування рівнів їх розвитку, щоб правильно визначитиспіввідношення між репродуктивною і пошуковою діяльністю.
Учитель з передавача інформації повинен стати організаторомпізнавальної пошукової діяльності учнів, а учень — активним співучасникомпедагогічного процесу.
Найбільш поширеним на уроках мови є частково-пошуковий метод, підчас якого учні розв'язують проблемні завдання за допомогою вчителя.Застосування цього методу передбачає використання евристично-пошукової бесіди,в якій кожне наступне питання випливає з попереднього.
Проблемне викладання полягає в тому, що учитель систематичностворює проблемні ситуації й організовує навчально-пізнавальну діяльність учнівдля їх розв'язання.
Якщо новий матеріал певної теми вивчається за допомогою проблемнихметодів, то й наступні етапи роботи повинні здійснюватися в такому аспекті.
Створення проблемних ситуацій, вирішення проблем у навчаннівідповідає сучасним вимогам психології та педагогіки навчання і розвитку учнів,оскільки сприяє формуванню самостійності та творчої активності. Активністьвиникає саме тоді, коли з’являється необхідність, яка спонукає людину досамодіяльності [48, 7]. Варто зауважити, що найважливішим засобом активізаціїпізнавальної діяльності школярів є раціональне поєднання дидактичної гри(рольова гра, вікторина, кросворд) і навчання; використання ситуативнихзавдань, що сприяють розвиткові самостійності й активності учнів у здобуваннізнань; самостійна робота, що сприяє актуалізації опорних знань.
Педагоги вважають, що для кращого забезпечення пізнавальноїактивності школярів доцільно використовувати метод програмованого навчання,який сприяє розвитку в учнів самостійного розуміння мовних явищ, індивідуалізуєпроцес навчання. Важливим елементом є алгоритм — струнка логічна послідовністьрозумових операцій, що передбачає правильність висновків.
Узагальнюючи ефективні засоби активізації учнів, зауважуємо, щодитина починає активно мислити, якщо:
— вчитель уміє добре активізувати попередній досвід шляхомпроведення підготовчих вправ, попередніх дослідницьких завдань;
— повідомляє дітям яскраві, незвичайні відомості, факти, заохочує дозіставлення відомого і невідомого;
— у вступній бесіді чи розповіді показує практичне значення новихзнань;
- постановка нової теми або спосіб її пояснення здійснюєтьсячерез ситуацію дидактичної гри;
— треба порівняти раніше відоме з тим, що засвоюється, довести чиєсьположення чи власну думку;
— розпізнати певний об'єкт за відомими ознаками тощо.
Спостереження показують, що у всіх названих ситуаціях дітипочинають розмірковувати, з'являється інтерес і, як наслідок, виникає розумоваактивність[44].
Отже, засобів і способів активізації в арсеналі вчителя чимало, ітреба їх широко й уміло застосовувати, враховуючи при цьому мету уроку,характер матеріалу, рівень підготовки учнів, власні можливості. Розглядаючипроблему пізнавальної активності, необхідно виділити показники, за якими можнавиявити пізнавальну активність учнів. Цими критеріями ми будемо керуватись і внашому експериментальному дослідженні:
І. Різноманітні прояви, що характеризують розумову (мислительну)активність учнів:
а) питання (запитання) учнів як результат активного і глибокогопізнавального процесу. Вони засвідчують орієнтування в знаннях, розумовуактивність школярів, намагання проникнути в сутність об'єкта вивчення явища,події, зміст навчального предмета. Високий рівень розвитку пізнавальноїактивності характеризується намаганням осягнути першопричину, знайти відповідіна ті запитання, які зацікавили, і це стає потребою;
б) намагання учнів за власним бажанням, а не за вказівкою вчителя,брати участь в обговоренні питання, доповнювати та виправляти відповідітоваришів. В цьому випадку підняті руки, кількість і характер відповідей учнів,безумовно, слід вважати ознакою пізнавальної активності.
в) зосередженість мимовільної уваги. Вона може бути показникомактивності й зацікавленості. Часті відволікання учнів на уроці та зауваження вчителя є негативнимпоказником ставлення учнів до предмета, відсутності пізнавальної активності.
г) характер процесу діяльності: готовність до дії чи байдужністьдо завдання; рівень виконання пізнавального завдання — самостійно, за взірцем,шляхом переписування з дошки готового розв’язку; ставлення до процесу своєї діяльності — уважний чи розсіяний, зацікавлений чи байдужий,: результат виконаногопізнавального завдання — глибина, обґрунтованість, оригінальність або вузькістьі примітивність у підході.
II. Емоційні прояви учнів, які можна зафіксувати в процесіспостереження:
а) мовні реакції, обмін думками із сусідами по парті. Зазвичай ціреакції пов'язані з появою чогось несподівано нового, того, що здивувало уявушколяра, або коли звичайний об'єкт чи явище учень побачив у новому аспекті,який поповнив його знання про цей об'єкт чи явище;
б) особливі емоційні післядії — тиша, що свідчить про схвильованість,захопленість висловленими думками, судженнями;
в) адекватність реакцій учнів на події, що відбуваються в класі — сміх у відповідь на гумор та курйозні ситуації; міміку, що відтворює гнів,радість, розпач, розумове напруження [36].
Отже, пізнавальна активність — один з головних критеріїв якостіпідготовки учнів, а ефективне її формування можна забезпечити тільки за умовспеціальної організації пізнавальної діяльності учнів.
Оскількипредметом нашого дослідження є формування пізнавальної активності молодшихшколярів на уроках рідної мови, то цілком логічно, що його слід провадитишляхом комунікативної діяльності та зосередити увагу й на понятті образногомовлення як засобу комунікативної діяльності.
Наукові психологічні дослідження довели, що будь-яка інформаціяпротягом визначеного проміжку часу, навіть дуже короткого, залишає слід увигляді образів. Велика частина цих образів залишається лише чверть секунди,інші ж на все життя відкладаються в одній із скриньок пам'яті [75].
Враховуючи такі дані психології, дуже важливо навчити молодшогошколяра створювати художньо-естетичні образи засобами слова та формуватиспеціальні вміння, необхідні для вираження своєї думки: чуття мови, чуття дозвукової краси мови, розуміння образності художнього мовлення. Молодшийшкільний вік — сенситивний період для пізнання, а тому під час спілкуванняпотрібно звертати увагу на слово, на красу слова, відчуття слова, правильність,точність, багатство мовлення, на вміння сприймати зміст висловленої думки,оцінювати етику мовлення того, хто говорить.
На нашу думку, завдання вчителя початкових класів на сучасномуетапі полягає в тому, щоб допомогти учням піднятися на вершину авторськогообразного сприймання світу, збагатити інтелектуально-пізнавальний таморально-естетичний досвід і на цій основі формувати «чутливість до змісту ікраси слова, його найтонших відтінків, щоб слово у свідомості росло йпереливалося всіма барвами і мелодіями навколишнього світу»(В.О.Сухомлинський). Обґрунтовуючи сутність образного мовлення, розглянемокатегорію образності в таких аспектах: психологічному, лінгвістичному,естетичному, лінгводидактичному.
Огляд та аналіз лінгвістичних джерел дозволяє, узагальнивши,подати такі визначення образного мовлення: «алегоричне мовлення, щопов'язує з предметом, про який йдеться, низку побічних уявлень, які викликаютьте чи інше емоційне відчуття» (О. С. Ахманова) [78, с.387];«структура мовлення, котра, впливаючи на свідомість (або виражаючи її),формує конкретно-чуттєві уявлення про дійсність»(Б. М. Головін) [25, с.28]; «образність мовлення передбачає володіння засобами мовної образності,які зазнають певних процесів: вибір, повторення, розміщення, комбінування,трансформування тощо» (Н.В. Гавриш) [20, с. 24].
Особливо значущим для розуміння образної сутності слова є вченняО.О.Потебні про «внутрішню форму». Якщо значення слова — це те, щовідображається ним, то внутрішня форма — це те, як відображається тауявляється в слові той чи інший предмет дійсності. За визначенням О.О.Потебні,образна сутність слова розкривається в художньому творі, де образне значенняслова (його внутрішній зміст) набуває гнучкості, варіантності, починає житиособливим життям, поєднуючи старі й нові уявлення, наповнюючи їх новим смисломі завдяки цьому створюючи новий образ. Термін «внутрішня форма» всучасному контексті передбачає такі якості слова: його гнучкість, здатністьнадавати різноманітні відтінки висловлюванню та змінювати цілі конструкції[47].
Зважаючи на багатоаспектність проблеми образності, учені дійшливисновку, що феномен «образне мовлення» є полікомпонентним, якийохоплює такі аспекти:
• Психологічний;
• Лінгвістичний;
• Естетичний;
• Лінгводидактичний (практичний).
З психологічної точки зору, образне мовлення — цеспецифічний, складний процес, деякою мірою, опосередкованого, суб'єктивноговідображення фактів, явищ, предметів (їхніх ознак) довкілля у виглядіконкретно-чуттєвих уявлень, асоціативно пов'язаних один з одним, реальних чистворених уявою в свідомості мовця [76].
Психологи, психолінгвісти (П.П. Блонський, Л.С.Виготський, Е.Йєнш,Г.СКостюк, О.МЛеонтьєв, О.Р.Лурія, Г.ОЛюблінська, В.П. Москалець, О.О.Потебня,СЛ. Рубінштейн, Е.Стоунс, Г.Фейман та ін.) розглядають образність лишепринагідно у зв'язку з розв'язком загальних питань психології, психолінгвістики,що спрямовується передусім на з'ясування сутності її базисних понять:«образ», «образне мислення», «уява»,«ейдетизм».
Проблема образного чи наочно-образного мислення розглядається вбагатьох монографічних та дисертаційних дослідженнях із психології (МЛ.Басов,П.П.Блонський, Л.В.Григоровська, Г.СКостюк, В.П.Москалець та ін.) передусім якодин із видів мислительної діяльності людини з боку його генезису, структури,особливостей процесу здійснення, ролі образних компонентів у пізнавальномупроцесі [47].
З точки зору лінгвістичного аспекту, образне мовлення (лексико-семантичний,комунікативний) — це складний, специфічний процес використання в мовленнєвомуспілкуванні з метою певного повідомлення мовних засобів як стилістично(експресивно) нейтральних, що набувають образного потенціалу шляхомактуалізації їх значень, семантичного зрушення, що досягається переважно налексико-семантичному рівні.
Лінгвістичний напрямок (В.В.Виноградов, Г.О.Винокур,І.Р.Гальперин, Б.М.Головін, О.І.Єфимов, А.П.Коваль, Л.О.Новиков, О.І.Федоров,З.Франко та ін.) концентрує увагу на мовних засобах, що використовуються в томучи іншому художньому тексті. Образність як лінгвістичну категорію визначаютьнасамперед як: «мовний засіб втілення якогось абстрактного поняття вконкретних предметах, явищах, процесах дійсності, і навпаки, якихось конкретнихпредметів чи понять в абстрактних чи інших конкретних поняттях»(І.Р.Гальперин); «передача загального поняття через конкретний словеснийобраз» (О.Д.Пономарів); «здатність передавати загальне через одиничнеу вигляді асоціацій, що викликають емоційне сприйняття дійсності»(А.П.Коваль).
У лінгвістичному аспекті образність розглядають передусім яквластивість слова і як комунікативну якість мовлення. Учені (В.В.Виноградов,Н.В.Гавриш, О.І.Єфимов, А.П.Коваль, Л.О.Новиков та ін.) визначають істотніознаки образності: яскравість, метафоричність, багатство (різноманітність)використовуваних засобів, точність, оригінальність (самостійність),цілеспрямованість тощо.
У лінгвістичній науці розрізняють:
— потенційну,
— евідентну (очевидну),
— художню образність.
Потенційна образність у працях О.О.Потебні,І.Р.Гальперина, Л.О.Новикова, Д.М.Шмельова та ін. виступає як чуттєво-образнийелемент слова, що перебуває в прихованій позиції та виявляється лише за певнихумов. Вона виявляється безпосередньо не в самому слові, а в поєднанні слів.Учені (В.В.Виноградов, Б.М.Головін, О.І.Єфимов та ін.) вбачають в евідентнійобразності передусім первинну властивість слів. Художню образністьвизначають відповідно до уявлення про мову художнього твору як цілісну систему,кожний елемент якої естетично значущий, образно зумовлений, мотивованийобразним змістом цілого (А.П.Коваль, Д.М.Шмельов, О.І.Федоров та ін.) [76].
Т. Мельникзазначає, що категорія образності – це категорія специфічна насамперед у стильовому відношенні і змінна віндивідуально-мовотворчому плані. Розглядаючи образність яквластивість слова, вона вважає, що варто зосередитися на його семантичнійструктурі. Адже образні можливості слова виявляються внаслідок довготривалихбагатогранних трансформацій, семантичних перетворень, стилістичних зрушеньтощо. Відомо, що слово становить єдність знака.
Значеннєвуієрархічно організовану структуру складають семи – найдрібніші семантичнонеподільні одиниці смислу, що не мають зовнішнього вираження. Сукупність семстворює семему (інша назва “лексико-семантичний варіант”), яка не існує позалексемою – її матеріальним носієм, становлячи одне з її значень. Компонентилексичного значення здатні зазнавати певних змін, рухів. Таке семантичневаріювання слова відбувається шляхом посилення одних сем та затухання інших.Актуалізуються і денотативні, і конотативні семи, тоді в першому випадку наявненомінативне значення слова, а в другому – переносне метафоричне значення, що утворюється під впливом певнихасоціацій. Така взаємодія компонентівлексичного значення слова, тобто сем, їх рухома рівновага створюють смислову таемоційну напругу, викликають певні естетичні почуття в читача. Образність базується в тихлінгвістичних категоріях, в яких наявна значимість. Саме незвичайність, рухливість,багатоплановість значень слів сприяють творчому відтворенню образу з уявленьмовця [53,54].
До сьогодні лишається багато нерозв'язаних питань якзагальнотеоретичного характеру, так і суто конкретного, що мають практичнузначущість. Скажімо, цілком не визначено поняття щодо засобів, за допомогоюяких передається образність. Окремі науковці (О.П.Аматьєва, Н.В.Гавриш,Б.М.Головін, Л.О.Новиков, М.І.Пентилюк, О.І.Федоров та ін.) вдаються до використаннятаких понять: «образні та необразні виражальні засоби»,«експресивні засоби», «засоби художньої виразності»,«виражально-зображувальні засоби» тощо. З огляду на нерозробленістьозначеної проблеми, сутність якої полягає в тому, що виразні засоби мовлення неможна зводити лише до виражально-зображальних, тобто тропів і фігур, оскількиобразність досягається за допомогою засобів різних рівнів мовної системи, єнеобхідність за робоче визнати поняття «виразники образності»(зафіксоване у наукових розробках З.Франко). Відтак, під терміном«виразники образності» ми розуміємо усталені в писемному мовленнірізні щодо ступеня переосмисленості чи асоціативності слова та вислови, які задопомогою певних естетичних властивостей (яскравість, незвичність у поєднанні зіншими словами, метафоричність (переносне значення), емоційність, які образно,тобто картинно, передають думки певної особи-мовця, викликають певні емоції тапочуття, збуджують фантазію. Отже, образність досягається за допомогою такихвиразників образності, які реалізуються в лінгвістичних і сутолітературознавчих категоріях:
• фонетико-словотворчі (анафора, епіфора, алітерація, асонанс;префікси та суфікси з емоційним забарвленням);
• лексико-семантичні (багатозначні слова, синоніми, антоніми,омоніми, анафора, епіфора);
• синтаксичні (народні приповідки: прислів'я, приказки;фразеологізми (ідіоми);
• тропи(епітети, порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, символ, уособлення,гіпербола);
• стилістичні фігури:семантичні (антитеза, градація), синтаксичні (паралелізм, анафора, епіфора,інверсія, замовчування, риторичне запитання, риторичне звертання тощо).
Не всі зазначені вище засоби, за допомогою яких передаєтьсяобразність, застосовуються у початковій школі, деякі з них використовуютьсяпропедевтично, деякі безпосередньо. Ми вважаємо, що цілеспрямоване ісистематичне введення виразників образності у матеріал початкового курсуукраїнської мови внесе позитивний результат у розвиток та культуру мовленняшколярів[47, 75].
З точки зору естетичного аспекту, образне мовленнястановить свідомий творчий процес використання мовних одиниць, що стимулюєпередусім естетичне сприйняття дійсності, в якому раціональна та емоційнасторони перебувають в єдності, зумовлюють одна одну – пізнання природно існує впереживанні, а емоційність безпосередньо залучається до пізнавального процесу;а також сприяє формуванню певних ідейних переконань, моральних якостей таестетичних смаків мовця.
Свого часу В. В. Виноградов зазначав: «складне і функціонально різнобічне питанняпро образність художнього мовлення або поетичної мови. Воно в усякому разі незводиться до проблеми переносного вживання слів, висловів, до проблеми тропів,метафор і порівнянь. Воно належить до центральних питань естетики художньогослова» [15, с.111]. Іншими словами,образність є особливою формою естетичного освоєння світу. Це поняття належить ідо категоріального апарату естетики.
Філософія й соціологія, психологія й етика, естетика ймистецтвознавство сьогодні визнали, що естетичні відчуття — це найвищий ступіньчуттєвого розвитку, бо естетична реакція зорієнтована не на будь-які об'єкти івідношення, а лише на досконалі, гармонійні. Проблему естетичного у мові нарізних її рівнях розглядали багато вчених (Ш. Баллі, В. Виноградов, Н. Миропольська, О.Потебня, Л.Новиков та ін.). Зокрема, О. Крутоголова зазначає, що для правильноговолодіння мовленням важливого значення набуває знання його естетичниххарактеристик, а саме:
а) цілеспрямованість, переконливість, впливовість,спонукальність;
б) логічна ясність, точність, зрозумілість;
в) виразність, емоційність, образність [43, с. 17].
Н.Миропольська розглядає образність слова як важливий стимулестетичного розвитку особистості. Це дало їй вагомі підстави сформулюватикритерії сформованості естетичного ставлення до мови:
• мовна грамотність;
• естетичне чуття мови (розуміння мистецтва слова, його образностіта вміння ним творчо послугуватися);
• натхнення, що мобілізує інтелектуальні й емоційні можливості;
• асоціативність естетичного сприймання, яка сприяє поглибленнюрозуміння образності слова;
• творча уява;
• розвинутість форм естетичної свідомості: ідеалу, смаку, потреб,оцінки тощо, яка виявляється у здатності точно та образно висловлюватися;
• вияв індивідуальності, який пов'язується зі становленнямособистості [58, с. 24].
Естетичний вплив образного слова пояснюється Л. Новиковим тим, що вонотворчо створюється і відтворюється мовцем. Воно не тільки розуміється, але йпереживається [60, с. 45].
Отже, створення чіткої, злагодженої системи естетичного вихованняв загальноосвітніх закладах неможливе без глибокого розуміння закономірностейестетичного впливу мови у процесах безпосереднього мовленнєвого спілкування таознайомлення з художніми творами.
Лінгводидактичний (практичний) аспект передбачає здатність учнівдоречно використовувати в усних (письмових) висловлюваннях засоби образності(реалізуються в лінгвістичних та літературознавчих категоріях, їх школяріопановують в теоретичному курсі предметів «Українська мова»,«Читання»), що впливають на емоційно-почуттєву сферу їхньоїжиттєдіяльності [75, 47].
Аналіз програм і підручників з української мови, читанок засвідчиввідсутність певної систематизації навчального матеріалу, що спрямований навивчення мовних одиниць із образним змістом. Незважаючи на це, перед вчителемпочаткових класів стоїть першочергове завдання — формувати у своїх вихованцівуміння змістовно, стилістично точно та інтонаційно виразно висловлювати думки йпочуття усно й письмово. Ми переконані, що для реалізації цього завдання необхіднопланомірно й систематично спрямовувати роботу на формування образного мовленнямолодших школярів [76].
Прикметник, як ніяка інша частина мови, має невичерпні можливостідля того, щоб збагачувати й уточнювати словник дітей, надавати висловленнюточності чи образності, яскравого емоційного забарвлення, адже мовленнямолодших школярів бідне й безбарвне саме через обмежений вжиток прикметників,невміння використовувати їх багатозначність і синоніміку.
1.2 Лінгводидактичні основи вивчення прикметникаяк частини мови
Оскількиметою нашого дослідження є визначення рівня пізнавальної активності учнів підчас вивчення теми «Прикметник», то цілком очевидною є необхідність аналізу лінгвістичних основ вивченняцієї частини мови.
У сучасній українській мові прикметник чітко виділяється як самостійна частина мови зі своїмисемантико-граматичними особливостями. Але історичні дослідження показують, щотак було не завжди. Чим глибше діахронічне вивчення цього питання, тим меншоюспостерігається різниця між прикметником та іменником.
Прикметник – продукт пізнішого розвитку мови, він більшабстрактний й утворився від іменника. Слова з атрибутивним значенням поступововідокремилися від іменника, посилився ступінь диференціації цих частин мови,поглибилися семантичні та формально-граматичні відмінності між ними, з’явиласястабільна парадигма словоформ прикметника, і він почав функціонувати як самостійначастина мови [85].
У лінгвістичній літературі даються різні визначення прикметника:
- частина мови, яка називає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? [97, с.335];
- слова, що вказують на ознаку предмета і змінюються за родами,числами і відмінками, а також відповідають на питання який?яка?яке? чий?чия?чиє? [52, c.202];
- частина мови, що виражає статичну ознаку за допомогою синтаксичнозалежних граматичних категорій роду, числа і відмінка [30, с.365; 84, с.273];
- частина мови, що виражає статичну ознаку предмета і сполучається зіменником, узгоджуючись з ним у роді, числі і відмінку. Відповідає на питання який?(яка?яке?)чий?(чия?чиє?)котрий?( котра?котре?) [83, с.140];
- частина мови, що виражає постійну (статичну) ознаку предмета,граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка [65, с.171];
- частина мови, яка означає ознаку предмета, виражає це значення вграматичних категоріях роду, числа і відмінка, а в реченні виступає в роліозначення або іменної частини складеного присудка [21, с.219];
- частина мови, що означає постійну, непроцесуальну ознаку предмета [87, с.140];
- самостійна частина мови, що передає непроцесуальну ознакупредмета, виражаючи її в граматичних категоріях роду, числа і відмінка [85, с.135];
- частина мови з атрибутивною та предикативною функціями, яка маєкатегоріальне значення непроцесуальної ознаки предмета, вираженої синтаксичнимикатегоріями роду, числа, відмінка, категорією членності/нечленності й суфіксами[28, с.89];
- це одна з периферійних частин мови, яка позначає ознаку предмета,має зумовлені опорним іменником словозмінні морфологічні категорії роду, числай відмінка, функціонує в реченні як формально-синтаксичний приіменниковийдругорядний член речення і як семантико-синтаксичний атрибутивний компонент(атрибутивна синтаксема) та може виконувати комунікативну функцію теми чи ремиабо входити до складу комплексної теми чи реми [87, с.121].
Прикметник як самостійна частина мови може бути охарактеризований у семантичному, морфологічному ісинтаксичному аспектах.
Прикметник подібно доіменника становить іменну частину мови, але має своєю семантичною основою непредметність, а ознаку (якість, властвість, відношення). При цьому семантичніоснови іменника й прикметника не взаємовиключають, а тільки взаємодоповнюютьодна одну.
Ступінь конкретизації і усвідомлення предмета, позначуваногоіменником, тим виразніший, чим більша кількість тих ознак, які характеризуютьйого.
ГороденськаК.Г. зазначає, що ознака – це особливість предмета, яка не підлягає часовимзмінам, вона невід’ємна від нього, є його природною суттю, постійно йогосупроводжує; на цьому формується уявлення про статичність, незмінність ознаки,відтвореної прикметником, на відміну від ознаки динамічної (процесуальної) аботемпоральної, яка виробляється предметом, а не дана йому від природи. Ознака єпоказником існування самого предмета, його кваліфікатором, і передана мовнимиодиницями, виступає як його означення-атрибут, а здатність передаватибезпосередню ознаку властива лише прикметнику. Кожен предмет має свій набірособливостей, тобто має кілька ознак, які виділяють його з-поміж іншихпредметів[27,84].
Ознакамиможуть бути:
- колір:біла хустка, голубі очі, жовто-блакитний прапор;
- розмір: великий, довгий, малий;
- смак:солодке яблуко, гіркий перець;
- матеріал:цегляний будинок, шовкова блузка;
- внутрішні (психологічні) риси людини: добра людини, щедрий дідусь,надійний друг, сміливий воїн, мудрий наставник;
- зовнішні риси людини чи тварини: бадьорий хлопець, вродливадівчина, міцний козак, худий кінь;
- властивості предметів: м’яке ліжко, зручнекрісло, цікава книжка;
- відношення до місця, простору: польові квіти, гірські потоки,лісова пісня, космічна ракет, приазовський, наддніпрянський;
- відношення до часу: нинішні звичаї, вчорашній день, сьогоднішнягазета, ранкова зарядка;
- належність:батьків портфель, материна сукня;
- характеристика за дією: лякливий хлопець, сварлива жінка, вередливедитя;
- відношення до числа: третій, сьомий;
- якість:золоті слова, умілі руки, професійний висновок, повнавідповідь тощо.
Ціознаки формують відповідні лексико-семантичні групи слів, які становлятьсемантичну основу прикметника як частини мови [28, 97].
Отже,визначальну семантичну особливість прикметника становить те, що він виражаєстатичну ознаку предмета.
З бокуморфологічного аспекту, прикметнику властиві граматичні категорії роду, числа і відмінка. Виражаючи ознаки предметів,прикметники разом з іменниками утворюють у складі речення смислові і граматичнієдності. І цілком природно, що прикметнику як частині мови властиві ті жграматичні категорії, що й іменнику, тобто категорії роду, числа і відмінка.
Властивістьсполучатись і узгоджуватись з іменниками, що мають неоднакові граматичнізначення і форми, відобразилася в характері морфологічних категорійприкметника. Рід, число і відмінок у прикметників несамостійні, залежні. Вониповністю визначаються відповідними граматичними значеннями (роду, числа івідмінка) іменника, з яким узгоджується прикметник: морський берег, морськахвиля, морське повітря, столітній ліс, столітня давність, столітнє дерево;постійний нагляд, постійна увага, постійне чергування; читачам сподобалась новаповість письменника — читачам сподобались нові повісті письменника;закінчилась товариська зустріч з шахів — закінчились товариські зустрічіз шахів.
Навідміну від більшості форм роду і числа іменників, форми роду і числаприкметників не виражають ніяких внутрішніх відтінків ознак предметів, а лишеслужать, разом з формами відмінків, засобами граматичного узгодженняприкметника з іменником, тобто мають суто синтаксичне призначення (Виноградов).Категорії роду й числа є в прикметниках граматичними, а нелексико-граматичними, як в іменниках. Вони більше, ніж в іменниках, абстрактні [83, 16].
Семантичній морфологічні показники прикметника тісно пов’язані з його синтаксичнимихарактеристиками. Синтаксичне функціонування прикметника – у зв’язку з можливою йогорізною інтерпретацією – набуває принципового характеру за висвітленнясемантико-граматичних особливостей цієї частини мови.
І.Р.Вихованецьвідзначає, що основна синтаксична роль прикметника в реченні – бутиморфологізованим (узгодженим) означенням. З іншого боку, зазначають, щоприкметник у реченні може бути іменною частиною складеного присудка.
Вченийтакож наголошує на тому, що потрібно визначити, які синтаксичні функціївластиві прикметникові, а які не властиві. Ознакове слово прикметником можнавважати тоді, коли воно стоїть у присубстантивній позиції, виконує рольприсубстантивного другорядного члена речення, узгоджується з опорним іменникому роді, числі й відмінку і виражає атрибутивне значення. Отже, єдинаформально-синтаксична функція прикметника – виконувати роль приіменниковогодругорядного члена речення. Залежно від того, яку позицію в реченні займаєопорний для прикметника іменник, прикметник переміщується в реченні, невідриваючись у синтаксичному плані від іменника. Прикметник завжди супроводжуєіменника і дублює його морфологічні категорії [87].
Зіншого боку, виступаючи в ролі іменної частини складеного присудка, прикметниквиражає ознаку, приписувану в реченні підметові, але, на відміну відозначальної функції, він бере безпосередню участь у структурній організаціїречення, виражає один з його граматичних складників. Саме з предикативноюфункцією найбільшою мірою пов’язана синтаксична активність прикметника, якавиявляється у здатності до іменникового й дієслівного керування. Пор. щодоцього такі приклади: Він був безмежно вдячний матері за її чуйність ісамовідданість (І.Вільде); Важканавіть голка длясолдата в поході! (О.Гончар) [30].
Такимчином, ми розглянули прикметник у семантичному, морфологічному і синтаксичномуаспекті.
Існуютьрізні підходи щодо класифікації прикметника. Так, Л.І.Мацько, О.М.Сидоренко,П.П.Кононенко, Л.О.Кадомцева та інші вважають, що доцільно поділяти прикметникиза лексичним значенням, морфологічними ознаками і особливостями словотворенняна якісні, відносні і присвійні [52, 37].
Улітературі описуються ці групи прикметників, кожна з яких має свої семантичніта граматичні відмінності. Розглянемо їх.
Якістьпредмета, його ознаки виражаються по-різному. Частина прикметників називаєякість предмета прямо і безпосередньо.
Якісні прикметники — прикметники, щоозначають властивість предмета безвідносно до інших предметів. Вониназивають ознаки предмета, що можуть проявлятися більшою або меншою мірою(відповідають на питання який?): легкий, легший, найлегший, дуже легкий;гарячий, дуже гарячий; вузький, трохи вузький; солодкий, ледь солодкий;зелений, зеленуватий. Якісні прикметники відповідають на запитання який?яка? яке?
У сучасній українській літературній мові якісні прикметникиутворюють тематичні групи, виражаючи:
1)ознаки кольору, розміру, ваги і зовнішніх особливостей предмета,що сприймаються органом зору: чорний, ясний, великий, широкий, важкий,косий, круглий;
2)ознаки предметів за смаковими якостями і властивостями, щосприймаються органом смаку: кислий, гіркий, смачний та ін.;
3)ознаки предметів за фізичними властивостями, що сприймаютьсяорганами дотику, слуху, нюху: холодний, теплий, твердий, дзвінкий, пахучий;
4)фізичні якості людини та інших істот: здоровий, худий, меткий,сліпий, лисий, стрункий;
5)психічні властивості, особливості характеру та інші ознаки людини:сердитий, лагідний, сумний, добрий, розумний, рішучий, настирливий, тихий.13
Серед якісних прикметників сучасної української мови можнавиділити три основні генетично-структурні підгрупи. Першу підгрупу становлятьприкметники, що виражають ознаку безпосередньо лексичним значенням своєїоснови. Ці прикметники давнього походження. Хоч історично більшість із них єсуфіксальними лексичними одиницями, у системі сучасної української мови вонивиступають як непохідні, напр.: білий, блідий, давній, добрий, дорогий,милий, мудрий, пізній, пустий, рівний, синій, теплий.
До другої підгрупи належать якісні прикметники, що виражаютьознаку не безпосередньо, а через властивість іншого, якісно осмисленогопоняття. Прикметники цієї підгрупи мають прозору етимологію. Вони пізнішогопоходження і утворені від іменників, дієслів, прикметників та інших частин мовиза допомогою суфіксів, префіксів та шляхом словоскладання: басовитий,біловолосий, колючий, кругловидий, ласкавий, мужній, надійний, патріотичний,пізнавальний, плечистий, полохливий, примхливий, прихильний, русявий,соковитий, сонний.
Третя підгрупа якісних прикметників формується з перших двох. Вонаоб'єднує прикметникові утворення, що передають ознаки, які є варіантами ознак,виражених прикметниками першої і другої підгрупи.
Сюди належать:
1)складні прикметники, що означають якість з додатковим відтінком: гіркувато-солоний,кисло-солодкий;
2)складні прикметники — назви відтінків кольорів: жовто-зелений,світло-рожевий, світло-русий, світло-сірий, світло-червоний, сіро-блакитний,сіро-голубий, сіро-жовтий, сіро-зелений, сіро-синій, сірувато-білий,сірувато-зелений, сріблясто-білий, сріблясто-синій, темно-каштановий,темно-синій, темно-червоний, яскраво-синій, ясно-блакитний, ясно-жовтий;
3) назви, що означають поєднання в одному предметі двох і більшекольорів: чорно-білий (фільм), синьо-червоний (олівець), синьо-біло-червоний(прапор).
Прикметники першої і другої підгрупи становлять основну частинуякісних прикметників сучасної української мови. Семантично найбільшрозгалуженою і найбільш численною є друга генетично-структурна підгрупа. Вонаохоплює етимологічно прозорі прикметникові утворення, якісні значення якихвиводяться з відношень між предметами, між предметами і діями тощо [83].
Якісним прикметникам притаманні такі властивості:
1. Найістотнішою граматичною ознакою якісних прикметників є їхздатність творити форми ступенів порівняння. Якісні прикметники передаютьознаки, які в різних предметах виявляються неоднаковою мірою. Виявінтенсивності ознаки виражається в якісних прикметниках граматичними формамивищого й найвищого ступенів порівняння і лексико-словотворчими засобами: упохідних прикметниках із суфіксами емоційної оцінки (білий — біленький,білісінький, білуватий; кислий — кислуватий, кисленький, кислющий).
Інтенсивність ознаки може виражатися синтаксично — приєднанням доякісного прикметника кількісно-означального прислівника, наприклад: трохиледачий, недостатньо рухливий, дуже радий, надзвичайно вдалий,надто гордий.
2.Характерною властивістю якісних прикметників є також здатність їхвступати в антонімічні відношення (веселий —сумний, гарячий—холодний,гострий — тупий, багатий —бідний).
3.Від якісних прикметників можуть утворюватися форми об'єктивноїоцінки якості, які нерідко вказують ще на збільшену або зменшену міру виявуознаки: буйненький, дружненький, солоденький, радісінький, теплесенький.
4.Від якісних прикметників можна творити іменники з абстрактнимзначенням (сміливий — сміливість, злий — злість, добрий — доброта,синій — синява, широкий — широчінь), а такожякісно-означальні прислівники із суфіксом -о чи -є (солодкий — солодко,кмітливий — кмітливо, гарячий — гаряче, терплячий — терпляче).
5.Невелика група якісних прикметників може мати коротку форму,наприклад: зелений — зелен, ясний — ясен, вартий —варт, дрібний —дрібен, радий — рад, повний — повен, певний — певен.
Однак деякі прикметники можуть не мати всіх цих особливостей. Так,не всі якісні прикметники можуть творити ступені порівняння (наприклад: мертвий,німий); від частини якісних прикметників не утворюються іменники забстрактним значенням (зубатий, бурий, карий та ін.); тільки деякіякісні прикметники мають коротку форму.
Відносні і присвійні прикметники не мають жодної з названихвластивостей, оскільки вони виражають ознаки предметів опосередковано черезінші предмети[65,97, 83].
Найвиразнішою граматичною особливістю якісних прикметників є те,що вони передають різну міру вияву ознаки і тому мають ступені порівняння.
Усучасному українському мовознавстві категорію ступенівпорівняння нерідко трактують як морфологічну словозмінну категорію. Останнімчасом її кваліфікують або як словотвірно-синтаксичну [17], або якморфолого-синтаксико-словотвірну [42]. У граматичних дослідженнях типовим єнерозрізнення специфіки окремих форм у структурі прикметника — форм звичайногоступеня (вихідної прикметникової форми), вищого ступеня (компаратива) інайвищого ступеня (суперлатива). Зокрема, дослідники часто не зважають на те,що первинною функцією компаратива є предикативна функція, а вторинною —атрибутивна. Прикладом такого нерозмежування є приписування А. Грищенком усімприкметниковим формам єдиних синтаксичних характеристик [29].
Категорія ступенів порівняння реалізується у двох грамемах —вищому і найвищому ступенях порівняння.
Звичайний ступінь прикметників характеризується тим, що передаєознаку як таку, свідчить про її наявність у предметі, але не вказує на їїкількість чи міру. Наприклад: зелений луг, блакитне небо, складне завдання,широка ріка, солодкі груші.
Вищий ступінь порівняння вказує, що ознака властива одномупредмету більшою мірою, ніж іншому: легший, більший, мудріший. Формивищого ступеня бувають прості (синтетичні) і складені (аналітичні).Проста(синтетична) форма вищого ступеня твориться від основи прикметника за допомогоюсуфіксів –ш-, -іш-: молодший, крутіший, гостріший. При цьому можлииівипадання суфіксів -к-, -ок-, -ек- (тонкий — тонший, широкий — ширший,далекий — дальший) або чергування звуків [г], [з] з [ж]; [с] з [ш],[ш] з [ч]: дорогий — дорож+ш= ий— дорожчий;вузький — вуж+ ш = ий — вужчий;високий — вис + ш = ий — вишший — вишчий(вищий)).
Деякі прикметники утворюють вищий ступінь за допомогою суплетивнихформ: гарний-кращий,поганий-гірший. Не утворюється проста форма вищогоступеня від деяких прикметників із суфіксом -ськ(ий) (товариський), зсуфіксом –н- (ранній), з суфіксом –ов- (вольовий) тощо.
Складена форма вищого ступеня прикметника твориться за допомогоюслів більш, менш: більш підготовлений, менш потрібний.
Найвищий ступінь порівняння вказує на найвищу міру вияву ознаки імає три форми: просту, складну і складену.
Проста форма утворюється додаванням до форми вищого ступеняприкметника префікса най-: найдосконаліший.
Складна форма найвищого ступеня утворюється наступним додаваннямпрефіксів як-, що-: якнайдужчий, щонайкращий.
Складена форма утворюється за допомогою прикметника найбільш:найбільш вдалий, найбільш потрібний[37, 65, 85].
Зразком художнього використання форм найвищого ступеня порівнянняякісних прикметників (і прислівників— найгрізніше, найдужче) може бутипоезія В. Симоненка:
Найогидніші очі порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші дурні вельможні,
Найпідліша брехлива сльоза.
Найпрекрасніша мати щаслива,
Найсолодші кохані вуста,
Найчистіша душа незрадлива,
Найскладніша людина проста.
Але правди в брехні не розміщуй,
Не ганьби все підряд без пуття,
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.
Отже, якісні прикметники — явище лексико-граматичне, хоча деякімовознавці (А. Грищенко) схильні небезпідставно відносити їх до розрядусемантико-морфологічних явищ.
Інша частина прикметників називає якість предмета, його ознакиопосередковано.
Відносні прикметники називають ознаки предмета за йоговідношенням до:
1) до предмета: абрикосовий сад, акварельний малюнок, бурякова плантація,вербова гілка, взуттєвий комбінат, віршовий розмір, газове родовище, гарбузовенасіння, гірський хребет, гречана каша, грибний суп, гусеничний трактор,джерельна вода, кленовий лист, Кримське узбережжя, міський транспорт, морськахвиля, пунктирна лінія;
2) до абстрактного поняття: авангардна роль, аналогічнийвипадок, висотний будинок, політична боротьба, початкова школа, фінальназустріч;
3) до дії: визвольний рух, випадний звук, дарчий напис, зсипнийпункт, перелітний птах, підготовчі курси, пояснювальний диктант, приставнеліжко, прядильна фабрика, розділовий знак;
4)до обставини: вчорашнєповідомлення, мимовільний жест, нинішній рік, тутешні звичаї;
5)до числа: одинокийбудинок, поодинокий випадок, подвійне вікно, потрійний стрибок[83].
Морфологічні ознаки відносних прикметників не збігаються зознаками якісних прикметників. Відносні прикметники змінюються за родами,числами і відмінками, але не творять ступенів порівняння. Від відноснихприкметників не творяться похідні слова із суфіксами суб'єктивної оцінки, атакож іменники абстрактного значення і прислівники на -о, -є.
За значенням відносні прикметники поділяються на тематичні групи,з-поміж яких найбільшими є такі:
1)назви ознак предметів заматеріалом: кам'яна статуя, глиняний посуд, дерев'янеліжко, солом'яна стріха, ситцева сорочка, конопляне полотно,чавунне ядро;
2)назви ознак завідношенням до різних вимірів предметів: годинний відпочинок, кілометровавідстань, літрова пляшка, десятипроцентний розчин, повторне завдання,кількаразове нагадування, двокілограмова вага;
3)прикметники, яківиражають ознаки предметів щодо місця, простору: верхня полиця, Донецькийбасейн, європейська країна, закордонна подорож, заміська прогулянка, Київськийметрополітен, дніпрянські поселення, підгірський луг, польова квітка,прибережна смуга, приміське село, приморський парк, присадибна ділянка,сибірські ліси, східний вітер.
4)назви ознак предметів запризначенням, функціями та іншими особливостями: читальний зал,виховна година, спусковий механізм, копіювальний папір, звітнадоповідь;
5)назви ознак предметів заналежністю їх до установи, організації тощо: шкільне подвір'я,колективний сад, заводська площа, інститутський зал;
6)назви ознак предметів запросторовими відношеннями до інших предметів: приміська зона, польовабригада, зарічний лиман, навколоземний простір, прикордонний пост,північний край та ін.;
7)прикметники, що виражаютьчасову ознаку предмета: вечірня зоря, осінній місяць, ранкова гімнастика,січневий мороз, сьогоднішня газета, передобідня пора;
8)прикметники, що виражаютьознаку предмета за тривалістю в часі: годинна тиша, десятихвилинна перерва,місячна відпустка, тижнева подорож, цілодобова вахта;
9)прикметники із значеннямзагальної відносності: академічна година, англійська мова, атмосферний тиск,кінцева зупинка, міський транспорт, мовознавчий гурток, настінний годинник,новий рік, олімпійські змагання, панчішна фабрика, українська мова, універсальниймагазин, університетський диплом. [65, 83].
Вони мають такі особливості:
— позначають постійніознаки предмета, які не здатні виявлятися більшою чи меншою мірою: тутешнізвичаї, теперішній час, скляний посуд, морська вода, польові квіти (семантичнаознака);
— не утворюють у зв'язку зцим ступенів порівняння: учнівський зошит, навчальний посібник, науковаконференція, студентський квиток (морфологічна ознака);
— називають ознакуопосередковано, через відношення до іншого предмета, явища чи поняття і певнізв'язки з ними (дерев'яний стіл — стіл з дерева, одеські моряки —морякиз Одеси). Вони вказують на різноманітні відношення: до предмета (журнальнийстіл — стіл для журналів, взуттєвий магазин — магазин взуття); доособи (учнівська парта — парта для учнів, мамина хустка — хусткамами, міністерський портфель — портфель міністра); до місця (підземнадорога — дорога під землею, лісові звірі — звірі, що живуть у лісі);до часу (ранкова зарядка, — зарядка вранці, вечірня газета —газета, що виходить увечері); до дії (проїзний квиток — квиток дляпроїзду, співочий гурток — гурток, у якому співають); до матеріалу (капронованитка — нитка з капрону, Металева шафа — шафа з металу); до числа (другийдзвінок — дзвінок, який подається вдруге, шостий клас — клас, щонумерується числом «шість»); до топонімів (запорозькі козаки, дніпровськіпороги, київські студенти); до особи (батьків портфель, Петрів зошит,материна хустка, Миколин велосипед) і т.ін. (семантична ознака);
— мають лише повну форму іне утворюють коротких форм: асфальтна дорога, морська хвиля, театральнеучилище (морфологічна ознака);
— не сполучаються зприслівниками ступеня та міри (дуже, занадто, злегка, майже, трохи,абсолютно, зовсім і т.ін.): тракторна бригада, додаткова вартість,київські каштани (синтаксична ознака);
— завжди мають похіднуоснову і утворюються за допомогою суфіксів від іменникових, прикметникових,числівникових, займенникових, дієслівних і прислівникових основ: березовийсік (від береза), батьківський дім (від батьки), дев'ятий вал (віддев'ять), нашенський край (від наш), висячий замок (від висіти),вчорашній борщ (від вчора) та ін. (словотвірна ознака);
— не утворюютьприслівників на -о, -є: річкова риба, земляні роботи, вступні екзамени (словотвірнаознака);
— не утворюють абстрактнихіменників на -ина, -ість,-ота: березовий гай, вербові кілки, дитячіруки (словотвірна ознака);
— не утворюють формсуб'єктивної оцінки: степова дорога, польовий табір (словотвірнаознака);
— не утворюютьредуплікованих сполук: дерев'яний стіл, братова куртка (словотвірнаознака);
— не мають антонімічнихформ: студентський квиток, класна кімната, учительська кімната (семантичнаознака)[83].
Присвійність, або посесивність є однією з універсальнихпонятійних категорій мови, яка означає відношення предмета до особи, тобтоналежність предмета особі (батьків портфель, материна хустка), виражаєтьсясинтаксичними, лексичними і морфологічними засобами. Вона властива дієсловам,займенникам, іменникам, прикметникам.
Присвійні прикметники вказують на належність предметалюдині, рідше — тварині (відповідають на питання чий? чия? чиє?): Шевченків«Кобзар», Франкова поема, мамина наука, орлині крила, козяче молоко.
За значенням присвійні прикметники поділяються на такі, що:
а) означають належність особі: Михайлів, братів, Оленин,сестрин;
б) вказують не стільки на належність тварині чи тваринам,скільки на відношення до них (і тим наближаються до відносних прикметників): заячийслід, теляча шкіра, свиняча шерсть, риб'ячий жир;
в) входять до стійких словосполучень як частина нерозкладноїназви (і таким чином втратили значення присвійності): Магелланова протока,базедова хвороба, петрів батіг, адамове яблуко, ахіллесова п'ята, прокрустовеложе[97].
Вони утворюються від:
— назв осібза різними ознаками: шахтар — шахтареве взуття, лікар — лікаревіокуляри, грузин — грузинів одяг, свекруха — свекрушин фартух,батько — батьків дім;
— особових імен: Степан— Степанів, Микита — Микитин, Оксана — Оксанин, Олена —Оленин;
— прізвищ і псевдонімів: Гончар — Гончарів роман,Франко — Франкова поезія, Пчілка — Пчілчині вірші, Пригара — Пригаринітвори;
— андронімів (імен жінокза іменами чоловіків): Лука, Лучиха — Лучишин син; Зінько, Зіньчиха —Зіньчишина донька; Терпило, Терпилиха — Терпилишина Наталка, Оляна —Олянині діти;
— назв тварин: віл —воловий хвіст, миша — мишаче вушко, муха — мушине крило.
Присвійні прикметники утворюються за допомогою суфіксів -ів-(-ов-, -ев-, -єв- -їв-): Іван — Іванів син, Іванове дитя, Андрій — Андрієвідіти, Ігор — Ігореві діти, Андрій — Андріїв брат; -ин- (їн-):Ольга — Ольжин, Галя — Галин, Таня — Танин, Марія —Марин, Зоя — Зоїн, Софія — Софі-їн, Надія — Надіїн;-ач- (-яч-): миша — мишача лапка, теля — теляча шия, гуся — гусячалапка, ворона — воронячий дзьоб; *-й-: вовк — вовчий хвіст,верблюд — верблюжа шия, лисиця — лисичий хвіст; -ськ-ий відукраїнських, російських прізвищ на -ів-, -ин-: Сенів — Сенівський,Тимків — Тимківський, Пушкін — Пушкінський, Щепкін — Щепкінський.Суфікси-ів-, -ин- у посесивному значенні продуктивні в сучасній українськіймові, бо за їх допомогою утворюються присвійні прикметники від нових назв осіб:менеджер — менеджерове крісло, брокер — брокерів офіс, рекетир — рекетирівспільник, кілер — кілерова жертва; рекетирка — ре-кетирчин, кілерка— кілерчин, брокерка — брокерчин.
Суфікси -ач- (-яч-), *-й- у посесивному значеннінепродуктивні, бо за їх допомогою не утворюються нові присвійні прикметники.
Посесивні суфікси -ів-, -ин- розрізняються не за значенням,а валентністю: морф -ів- сполучається з основами іменників другоївідміни (Клим — Климів, бригадир — бригадирів), а морф -ин-— з основами іменників першої відміни (Микола — Миколин, голова —головин).
Посесивнийсуфікс -ин- за фонетичною структурою формально збігається з іменниковимсуфіксом -ин із закінченням одиничності. Це омонімні морфи, оскількивони розрізняються за семантикою (пор. посесивність і одиничність),категоріальністю (пор. прикметниковий і іменниковий морф) і валентністю(посесивний суфікс -ин- поєднується з одними основами, а іменниковий -ин— з іншими): Химка — Химчин, староста — старостин, алекияни — киянин, християни — християнин, татари — татарин[28].
А.П.Грищенко [30, 84] поділяє прикметники зазначенням і граматичними особливостями лише на якісні і відносні, а присвійнівін виділяє серед відносних прикметників в окрему групу.
Подібноїдумки дотримується В.О.Горпинич та К.Г.Городенська. Проте, В.О.Горпиничкласифікує прикметники за характером самої ознаки та за способом її позначення.За характером ознаки він поділяє прикметники на дві групи: якісні і відносні,виділяючи серед відносних присвійні і порядкові прикметники. За способомпозначення ознаки мовознавець розрізняє прикметники номінативні тазайменникові.
Він зазначає, щоєдва способи маркуванняознаки — номінативний і вказівний (дейктичний). Номінативний спосіб полягаєв тому, що ознака предмета називається прикметником (якісним чи відносним) зпрозорим лексичним значенням: блакитний колір, тепле літо, стиглий колос,морська затока.
Вказівний (дейктичний) спосіб виявляється в тому, щослово не називає ознаку предмета, а лише вказує на неї займенником з непрозоримзначенням: той колір, таке літо, цей колос, наша затока.
Отже, за способом позначення ознаки предмета розрізняютьприкметники номінативні і займенникові. Традиційна граматиказайменникові прикметники (як і займенникові іменники) розглядає як різновидокремої частини мови (займенника). Але інколи їх відносять до прикметників [28].
В. Виноградов серед прикметників виділив особливу групузайменниково-вказівних слів: той, цей, чий, мій, свій, такий, кожний іт.ін. Вони семантично пов'язані з ознакою предмета, але для них характернавиразна займенникова семантика — вказівне значення, яке суттєво відрізняєтьсявід прикметникового значення — узагальненого називання конкретних ознакпредметів. В. Виноградов наголошував, що такі слова відрізняються відприкметників не лише семантично, а й морфологічними, словотвірними ісинтаксичними властивостями (не мають коротких форм, ступенів порівняння, несполучаються з прислівниками міри). На його думку, займенниково-вказівні словаяк морфологічні і лексичні залишки відмираючої частини мови недоцільнопоєднувати зі справжніми прикметниками в одній частині мови.
На думку В. Виноградова, так звані порядкові числівники є відноснимиприкметниками, бо означають ознаку предмета за числом, виражають її задопомогою прикметникової флексії (другий, друга, друге), маютьсинтаксичні рід, число і відмінок (третій, третього, третя, третьої, третє,треті, третіх, третім), а також категорію істоти/неістоти (треті півні —Н. в.; до третіх півнів — Р. в.; бачу треті двері — Зн. в.). ТомуВ. Виноградов вважає їх прикметниками. Автори «Русской грамматики» (1980),відносячи порядкові слова до категорії прикметників, виділили їх в окремийрозряд відносних прикметників, назвали порядковими прикметниками ізблизили із займенниковими прикметниками, оскільки «порядкові прикметникиможуть вказувати на місце в ряді» [16].
К.Г.Городенська за характером ознаки поділяє прикметники на якісніі відносні, також виділяючи займенникові та порядкові прикметники (перший,другий, третій, двадцятий, сотий та ін) [27].
М.Я.Плющ, І.П.Ющук та ін. теж дотримуються думки, що прикметники,за своєю здатністю виражати ознаки предмета безпосередньо або через відношенняйого до іншого предмета чи особи, поділяються на розряди: якісні, відносні іприсвійні. Наголошують мовознавці і на тому, що є також деякі проміжні групи:відносно-якісні, присвійно-відносні, присвійно-якісні [65, 97].
М.Я.Плющ звертає увагу на те, що відносні прикметники можутьпереходити до розряду якісних. Багатозначні слова своїм прямим значенням можутьлишатися в розряді відносних, а на основі переносних значень створюютьсяпоступово якісні прикметники, що на сучасному етапі ще сприймаються як похідні.
Так, назви ознак предметів за різними відношеннями на зразок вишневий(сік), буряковий (корінь), бузковий (кущ), малиновий (напій) можутьуживатися і як назви кольорів, що сприймаються безпосередньо: вишнева хустка,волошкові очі, бузковий відтінок, малинове пальто.
Ці назви кольорів уже сприймаються як якісні прикметники. Відносніприкметники, що виражають ознаки предметів за матеріалом та іншимивідношеннями, в контексті можуть також набувати ознак якісних прикметників.Пор.: срібна ложка і срібна голова (сива);дерев'яний стіл і дерев'яний язик (нерухомий,отерплий); батьківські збори і батьківське ставлення(чуйне); Кришталева ваза і кришталева совість(особливо чиста).
Деякі відносно-якісні прикметники, в яких процес семантичнихперетворень завершився, мають ознаки якісних. Так, прикметники творчий,картинний, діловий, мирний можуть утворювати форми вищого й найвищогоступенів порівняння і синтаксично означатися кількісними словами: більштворчий, найбільш творчий, менш діловий, найменш діловий, занадтокартинний, дуже мирний.
Такі прикметники можуть ставати твірними основами іменників забстрактним значенням (творчість, картинність) або прислівників (творчо,картинно, мирно) і вступати в антонімічні та синонімічні відношення зякісними прикметниками.
М.Я.Плющ також говорить про те, що в українській мові виділяютьсяпроміжні групи прикметників, що поєднують присвійне і відносне значення абовиступають у значенні безпосередньо виявленої зовнішньої характеристикипредмета.
Присвійно-відносні прикметники творяться від назв людей, зрідкавід назв тварин за допомогою суфікса -сь/о. Приєднуючись до суфікса твірноїприкметникової основи, суфікс -ськ-(-цьк-) виступаєчастиною складного суфікса -івськ- або -инськ-, наприклад: адмірал— адміральський, козак — козацький; батько — батьківський, учень — учнівський,мати — материнський, Малишко — Малишківський:
Від назв тварин творяться присвійно-відносні прикметники тимисамими суфіксами, що й присвійні: -ач- (-яч-), -ин- (-їн-), зрідка -ов-або нульовим (телячий, конячий, журавлиний, качиний, зміїний, воловий,овечий).
На відміну від присвійних прикметників, що виражають належністьіндивідуальній особі (істоті), присвійно-відносні прикметники вказують на вищийступінь узагальнення, наприклад: Шевченківські місця (місцевість,де народився, жив і навчався Т. Г. Шевченко); дівчачий гурт, дівочийхоровод; орлика сім'я, журавлиний ключ, звіряче потомство.
До присвійних прикметників ставляться питання чий? чия? чиє? чиї?,присвійно-відносні прикметники в основному відповідають на питання який? яка?яке? які?: дівочі уста (чиї?), дівочий хоровод (який?); дідовахата (чия?), дідівська хата (чия?, яка?), дідівська спадщина (яка?);ластівчине крило (чиє?), ластів'яче гніздо (яке?).
Втрачаючи семантичний відтінок присвійності, присвійно-відносніприкметники цілком входять до розряду відносних,/> наприклад: учительськаконференція, батьківський комітет, риб'ячий жир, коров'ячемолоко, кролячий пух, соболиний комір.
Усі присвійно-відносні прикметники виступають тільки в повнійформі.
Присвійно-відносні прикметники можуть поступово набувати значенняякісних. Таке переосмислення можливе на основі переносних значень слова. Такіприкметники виділяються в окрему групу присвійно-якісних, наприклад: материнськаласка, дружній потиск руки, дідівські закони, звірячийпогляд, вовчий апетит, заяча душа, воляча сила, осляча(ослина) впертість.
З таким самим значенням виступають прикметники в стійкихфразеологічних сполученнях: діло теляче, лебедина пісня, охрімова свита,куряча сліпота, езопівська мова, мамина доня, прометеївськийвогонь.
Присвійно-відносні прикметники, переходячи в розряд якісних,набувають деяких властивих їм граматичних ознак. Деякі з них набуваютьздатності сполучатися з кількісно-означальними прислівниками, наприклад: майжезвірячий погляд, винятково дружня розмова, надто осляча(ослина) впертість. Від цих прикметників творяться означальніприслівники суфіксально-префіксальним способом: по-батьківському(по-батьківськи), по-материнському (по-материнськи), по-дідівському,по-звірячому, по-собачому, по-качиному, по-волячому, по-ведмежому, по-телячому.
Проміжні групи прикметників є наслідком незавершеності становленнянових семантичних відтінків на основі переносних значень слова. Розподілприкметників і віднесеність їх до певних семантико-граматичних розрядів можездійснюватися на рівні основних значень. А в контекстуальних умовах виявляютьсярізні випадки переходу прикметників з одного семан-тико-граматичного розряду вінший [65].
Мовознавець І.К.Білодід, залежно від типу ознаки, що лежить всемантиці слова, класифікує прикметники на чотири групи: якісні, відносні,присвійні та порядкові. Порядкові прикметники він виділяє в окрему семантично іморфологічно цілісну групу і вважає їх словами, які утворилися від числівників.Ці слова виражають ознаку предмета щодо його порядкового місця серед іншихтаких же предметів і відповідають на питання який?, котрий?, котра?, котре?: третя сторінка, чотирнадцятааудиторія, п’ята симфонія, двадцять перший ряд[83].
Надумку мовознавця М.А.Жовтобрюха, ряд прикметників виражають ознаку предметабезпосередньо (зелена трава, голубе небо, яскравий колір),а багато — через відношення одного предмета до інших (цегляна стіна, лебединийпух, металева пружина). Перші називаються якісними, а другі —відносними. Він вважає, що за своїм значенням відносні прикметники поділяютьсяна дві групи: власне відносні (кам'яний, зимовий, життєвий) і присвійні (братів,тітчин, Коваленків, Маріїн). Відносні прикметники становлять кількіснопереважаючу, яка постійно поповнюється новими словами, групу прикметниківукраїнської мови. Якщо якісні прикметники з сучасного погляду здебільшого немотивовані іншими словами (білий, гарний, високий, цілий), то відносніприкметники всі без винятку мотивовані іншими частинами мови — іменниками (дерев'яний,тракторний, радянський), дієсловами (лікувальний, будівельний,вихований), прислівниками (сьогоднішній, вчорашній, торішній), атакож словосполученнями (минулорічний, десятихвилинний,дванадцятиповерховий) [34].
Слідзвернути увагу і на твердження І.Р.Вихованця. Відомий академік, мовознавецьвважає, що прикметники не утворюють однорідної функціонально-семантичноїсукупності слів. Вони розподіляються на два великих семантико-граматичних їїкласи: прикметники первинні і прикметники вторинні. До первиннихприкметників належать ті, які передають якісний стан предмета і вморфологічному плані членуються тільки на корінь і флексію, напр.: біл-ий,син-ій, кар-ий, мо-лод-ий, стар-ий, нов-ий, дик-ий. Вторинні прикметникипередусім стосуються ознаки, що має виразно похідний характер і сформуваласячерез стосунок до предмета, дії, процесу, кількості або обставинної ознаки.Таким прикметникам притаманна складніша порівняно з первинними прикметникамичленованість, тобто наявність, крім кореня та флексії, також інших різновидівморфем — суфікса і префікса: мор-ськ-ий, мід-н-ий, сліз-н-ий, заліз-н-ий,склад-альн-ий, над-вод-н-ий, без-меж-н-ий. Похідними є також якісніприкметники, які виражають модифікацію звичайного вияву якості у бік їїінтенсивності або послаблення. Модифікацію значення якості похіднихприкметників відбиває їхня морфологічна структура, де наявні афікси, щопередають градацію якості, напр.: синюват-ий, зелен-ав-ий, пре-син-ій.
І.Р.Вихованецьнаголошує на тому, що вторинні прикметники утворюються від центральних іпериферійних частин мови — іменника, дієслова, числівника і прислівника, атакож мають внутрішньоприкметникове словотворення. Утворюючись від центральнихчастин мови — іменника й дієслова, прикметники трансформують їхню вихіднуцентральність на периферійність. Похідність від периферійних частин мовисупроводжувана модифікацією периферійності. Наприклад, прислівник якнайпериферійніша частина мови набуває за морфологізованого переходу доприкметників сукупності словозмінних морфологічних категорій, тобтопозбувається ознак незмінності.
У вторинних відіменникових прикметниках лексичний центр формуютьіменникові корені, а суфікси вказують на прикметниковий граматичний клас,напр,: берез-ов-ий, ліс-ов-ий, вод-ян-ий, люд-ськ-ий, греч-ан-ий, плеч-ист-ий.У наведених прикметникових похідних словах суфікси або спеціалізовані насуто частиномовній транспозиції, або поєднують транспозиційну і значеннєвуроль, як суфікс -ист- у слові плечистий, який підкреслює надмірновиявлену ознаку. Таку ж транспозиційно-значеннєву роль виконують суфікси -ів-,-ин-, за допомогою яких іменники транспонуються в прикметники і виражаютьзначення присвійності, тобто заступають посесивні предикати: Сестра має хату—> хата сестри —> сестрина хата[87, 27].
За характером морфемного складу в сучасній українській мовівиділяються також прикметники повні (членні) і короткі (нечленні) в залежностівід типу закінчень. Можна взяти для порівняння: повен човен і повнийчовен, зелен сад і зелений сад. Суттєві ознаки коротких прикметників:вони вживаються лише у формі однини чоловічого роду називного чи знахідноговідмінків, мають чисту основу (нульове закінчення) і не змінюються за родами,числами та відмінками.
Для повних прикметників характерні два різновиди форм — стягнені йнестягнені. Нестягнені прикметники вживаються лише в називному та знахідномувідмінках однини жіночого та середнього роду, а також у множині називного ізнахідного відмінків, наприклад: темная нічка, чорнії брови, зеленаяліщинонька. Ці прикметники використовуються більше як стилістичний варіантв усній народній творчості, зрідка в поезії тощо.
Широковживаними (з усіма практично граматичними характеристиками),найбільш поширеними в сучасній українській мові, є повні прикметники стягненоїструктури. Саме вони складають систему граматичних форм, визначають основнімовні властивості прикметників.
Повні стягнені прикметники за характером кінцевого приголосногооснови поділяються на прикметники твердої та м'якої груп, які розрізняються міжсобою особливостями відмінкових закінчень. Основа прикметників твердої групизакінчується на твердий приголосний, який зберігається у всіх відмінковихформах і визначає тип закінчення (-ий, -а, -е): білий, білого,білому; сестрин, сестриного, сестриному; річний, річного, річним; Андріїв.Андрієва, Андрієве. До твердої групи належать: прикметники з основою натвердий приголосний, перед яким стоїть голосний чи приголосний (білий,довгий, безперечний), присвійні прикметники з суфіксами -ми (-їй), -ів(-їв): материн, Маріїн, Петрів, Олексіїв.
Основа прикметників м'якої групи закінчується на м'якийприголосний, який зберігається у всіх відмінкових формах і визначає типзакінчення (-й, -я, -є), синій, синього, синім; кутній,кутнього, кутньому; вчорашній, вчорашнього, вчорашніми; порожній, порожнє,порожніх. До м'якої групи належать прикметники з основою на м’який приголосний, передяким стоїть голосний чи приголосний (синій, братній), з основою на (-шн)ій,(-жн) ій (сьогоднішній, справжній), з основою на й (безкраїй) [37, 85].
Ще однією важливою проблемою при виченні прикметника є проблемакількості його відмінкових графем. Категорійна сутність відмінка прикметникавиявляється в морфологічному і синтаксичному рівнях мови. З морфологічногопогляду відмінок прикметника має спеціалізоване формальне вираження –словозмінний кінцевий (у типових виявах) афікс (флексію). Синтаксичні функціїприкметникових відмінків зумовлені відмінковим характером опорного іменника.Різновиди відмінкового функціонування прикметників повністю регулює іменниковакатегорія відмінка. Скільки відмінків має опорний іменник, стільки жвідмінкових грамем визначаємо у прикметниках.
Таким чином, категорія відмінка прикметників —морфолого-синтаксична категорія, яка синтаксично залежна від категорії відмінкаіменника та узгоджувана з нею, вказує на означальну функцію прикметника іскладається з сімох грамем, напр.: мила (дитина), милої (дитини),милій (дитині), милу (дитину), милою (дитиною), (у)милій (дитині), мила (дитино).
Називний відмінок прикметника — синтаксично залежна від називноговідмінка іменника грамема у функції означення, яка відкриває відмінковупарадигму однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Дніпро суворийходив по світлиці, важким, мохнатим кулаком гримів у стіни України,— землягула, як мідний дзвін (Т. Осьмачка); Чомусь туманом стелютьсяІстини одвічні і нудні (В. Симоненко).
Родовий відмінок прикметника — синтаксично залежна від родовоговідмінка іменника грамема у функції означення, що входить як другий компонентдо відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій,напр.: Мов тихий дзвін гірського кришталю, несказане лишилосьнесказанним (Л. Костенко); Не злічити в небі ясних зорів, незлічити в серці світлих дум (М. Драй-Хмара).
Давальний відмінок прикметника — синтаксично залежна віддавального відмінка іменника грамема у функції означення, яка входить як третійкомпонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністюфлексій, напр.: Минуле зло і навіть те, що є, Душі розкованій снагудає (Д.Павличко).
Знахідний відмінок прикметника — синтаксично залежна відзнахідного відмінка іменника грамема у функції означення, що входить якчетвертий компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідноюсукупністю флексій, напр.: Душа складала свій тяжкий екзамен (Л.Костенко);Могутній дух дають важкі часи (Д. Павличко); Сюдиколись приходили чернички, блакитну воду брали із глибин (Л.Костенко).
Орудний відмінок прикметника — синтаксично залежна від орудноговідмінка іменника грамема у функції означення, яка входить як п'ятий компонентдо відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій,напр.: Відчиняю світанок скрипичним ключем (Л.Костенко); Горизонтпіднімає багряним плечем день — як нотну сторінку вічності (Л.Костенко); Не перетре твердим піском пустеля Моєї мови голубийкришталь (Д.Павличко).
Місцевий відмінок прикметника – синтаксично залежна від місцевоговідмінка іменника грамема у функції означення, що входить як шостий компонентдо відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій,напр.: Росте й добро на цій землі старій (Д. Швличко); Благословеннакожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті! (Л.Костенко); Щезайв пожежах самоспалень, в гірких руїнах власних попелищ! (Л.Костенко).
Кличний відмінок прикметника — синтаксично залежна від кличноговідмінка іменника грамема у функції означення, яка входить як сьомий компонентдо відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій,напр.: Хреститься: — Щезни, пропадь, Згинь, нечиста сило! (Д.Павличко);— Недаремне плачеш ти, Нещасливий бранче… (Д.Павличко); Неблиск очей, а тільки мислі гра Принаджують тебе, душе стара… (Д.Павличко).
Зазначимо, що грамема кличного відмінка має флексії, послідовноомонімічні з флексіями називного відмінка. Та це явище трапляється і з іншимивідмінковими грамемами [87, 30].
Отже, в сучасній лінгвістиці прикметники представлені яклексико-граматичний| розряд слів, що володієбагатством семантики і специфічністю граматичних характеристик.
У початковій школі лише частково розглядається описанийтеоретичний матеріал. Система вивчення прикметників у початкових класах передбачає поступове ускладнення і розширенняматеріалу як з боку лексики, так і з боку граматики. У 2 класі учні визначаютьлексичне значення прикметників, вчаться ставити до них питання; у 3 класівивчається змінювання прикметників за відмінками і числами (залежно відіменників), а в 4 класі – вивчаються відміни прикметників і правописвідмінкових закінчень. Одночасно на уроках української мови і читання вмовлення дітей вводяться нові прикметники, уточнюються зміст раніше відомі. Відтак, формується уміння правильно вживатиїх у зв'язному мовленні.
Розглядаючи співвідношення системно-структурних і функціональнихвластивостей прикметників, необхідно підкреслити їх тісний зв'язок івзаємозалежність. Дана особливість вказує на те, що однією з умов забезпеченнявисокого рівня засвоєння молодшими школярами прикметників у контексті розвиткуїх пізнавальної активності учнів буде вивчення названої частини мови всукупності її семантичних, граматичних і функціональних властивостей.
Відтак, слід підкреслити, що функціонально-семантичне вивченняграматики рідної мови (зокрема, морфології) передбачає:
— по-перше,аналіз граматичних явищ не лише від форми дозначення і від значення до засобів його вираження;
— по-друге, розгляд граматичних форм і їх значення в єдності;
— по-третє, увага до значень і призначення граматичних одиниць, їхфункціональних зв'язків із з мовнимиодиницями інших лінгвістичних рівнів.
Усеце забезпечить усвідомлене, зацікавлене вивчення явищ рідної мови, сприятимеактивізації розумової діяльності і розвитку пізнавальної активності молодших школярівна уроках рідної мови.
Розділ ІІ.Методичне забезпечення вивчення прикметника як засобу формування пізнавальноїактивності молодших школярів
2.1 Методикавивчення теми «Прикметник» як вияв пізнавальної активності молодших школярів
Одним з основних положень програми з української мови є всебічнийрозвиток усного й писемного мовлення учнів, що передбачає реалізацію учителемтаких завдань: поповнення й активізація лексичного запасу, формування вміньусного і писемного мовлення, забезпечення розумового розвитку школярів [66].Саме тому на кожному уроці необхідно працювати над словом і словосполученням,образним висловом, точністю й доречністю їх вживання, умінням свідомо підходитидо правильного оформлення власної думки, розвивати в учнів інтерес і увагу дослова у процесі оволодіння граматичним матеріалом.
Відтак навчити учня змістовно, правильно, стилістично точно,інтонаційно виразно висловлювати думки й почуття усно і на письмі —такезавдання стоїть перед учителем у навчанні рідної мови.
Велику роль у розвитку мовлення учнів, підвищенні йогоемоційності, культури відіграє робота над виражальними засобами мови, оскількивони надають нашій мові колориту, збуджують мислення дітей, збагачують їхнійсловник. Учитель покликаний використати всі можливості у роботі над образнимизасобами, щоб саме в роки дитинства донести до свідомості серця найтоншівідтінки барв, пахощі слова, щоб рідне слово стало духовним багатством дитини [32, 89].
Найдоступнішим з образних засобів мови для молодших школярів єепітет, який здебільшого виражається прикметником. Щоб діти впевнилися убагатих виражальних можливостях мови, формувати образне мовлення доцільно самепри вивченні прикметника.
Прикметник, як ніяка інша частина мови, має невичерпні можливостізбагачувати й уточнювати словник дітей, надавати висловленню точності чиобразності, яскравого емоційного забарвлення, адже мовлення молодших школярівбідне й безбарвне саме через обмежений вжиток прикметників, невміннявикористовувати їх багатозначність і синоніміку.
У мовленні прикметники набувають нових значень та емоційнихвідтінків, конкретизуються, розширюються і збагачуються їх лексичні значення.Вільне та змістовно виправдане використання прикметників у мовленні передбачаєформування вмінь застосовувати їх у контекстах, що характеризуються різнимистилістичними, жанровими та іншими особливостями.
Відомо, що в активному запасі учнів початкових класів переважаютьіменники тадієслова. Прикметників, як показує аналіз усних і писемнихвисловлювань школярів, значно менше.А це помітно знебарвлює мовлення,позбавляє його образності, знижує емоційність, ускладнює роботу над формуваннямумінь будувати тексти. Тому вже у період навчання грамоти слід систематичноспрямовувати роботу на збагачення словника учнів прикметниками, на розвитокінтересу й уваги до них як до важливих засобів висловлення думки, на виробленнявмінь правильно вживати їх у мовленні [79, 81].
На жаль, і підручники, і дидактичний матеріал з української мовидля 1—4 класів містять переважно вправи для засвоєння учнями граматичнихзначень прикметника та правопису його форм. Наше завдання полягає в тому, щобзапропонувати види вправ, завдань і творчих робіт, які сприяють не тількиефективному засвоєнню граматичного матеріалу й формуванню пізнавальноїактивності, а й умілому застосуванню набутих знань у мовній практиці, щозабезпечить здійснення органічного зв’язку граматичного матеріалу з лексичним.
Багато можливостей для цього мають уроки навчання грамоти.Програмою з рідної мови в цей період передбачено ознайомлення учнів зісловами-назвами ознак (як і предметів, дій), практичне використання їх у мовленні.Кількість прикметників, що є в букварі, достатня для спілкування учня знавколишнім світом, але не повною мірою сприяє підготовці першокласників допобудови чітких висловлювань, зокрема — типу описів, які з перших місяцівнавчання застосовуються на уроках мови, а також математики, образотворчогомистецтва, праці, ознайомлення з навколишнім.
Описуючи той чи інший об'єкт, молодші школярі повинні вмітивизначити його ознаки щодо розміру, кольору, форми, запаху, смаку, матеріалу, зякого виготовлений, тощо, порівняти його з іншими предметами за цими ознаками.Така робота допомагає розвивати у школярів спостережливість, увагу до навколишнього,вміння логічно мислити, правильно користуватися словом, але вона можлива тількиза наявності у словниковому запасі учнів достатньої кількості прикметників, щоналежать до різних семантичних груп.
Для успішного збагачення словника учнів прикметниками потрібновстановити обсяг слів — назв різних ознак, які доцільно тримати в полі зору підчас опрацювання матеріалу букваря, а також визначити методичні прийоми, якиминавчають дітей користуватися цими словами у мовленні. Виділимо найуживанішіприкметники, засвоєння яких доступне першокласникам і необхідне для формуванняумінь будувати невеличкі зв'язні висловлювання з елементами описів, оскільки безтаких слів неможливо змалювати предмет, явище, особу, дати їм оцінку. Маємо наувазі семантичні групи прикметників, що виражають певні ознаки або відношення.Скажімо, колір: білий, червоний, синій, голубий, блакитний, зелений, рожевий,жовтий, оранжевий, коричневий, сірий, чорний; форму: круглий,овальний, продовгуватий, довгастий, прямокутний, квадратний, прямий, рівний,кривий; розмір: великий, малий, широкий, вузький, високий, низький,глибокий, мілкий, довгий, короткий; матеріал: дерев'яний, залізний,металевий, пластмасовий, шкіряний, гумовий, сталевий, фарфоровий, скляний,паперовий, бавовняний, шерстяний; смак: солодкий, кислий, гіркий,кисло-солодкий; запах: пахучий, запашний, ароматний; зовнішні тавнутрішні властивості: красивий, гарний, прекрасний, чудовий, найкращий;ласкавий, ніжний, м'який, привітний, приємний; радісний, веселий, щасливий;хоробрий, сміливий, мужній; стрункий; температуру: холодний, теплий; належністьдо предмета, явища: лісовий, польовий, садовий, городній, степовий,сосновий, липовий, ялиновий, калиновий тощо; часові відношення: осінній,весняний, літній, зимовий, нічний, ранковий, вечірній [79].
Збагачення словника школярів названими та іншими прикметникамидасть їм змогу правильно і точно добирати слова для виразного оформлення думкизалежно від мети висловлювання, сприятиме підготовці до створення описовихтекстів. Таку роботу доцільно розпочинати ще в період навчання грамоти:ознайомлювати учнів зі значенням вказаних слів, учити правильно вимовляти,доречно вживати їх під час відповідей на різноманітні запитання та завданнявчителя. Практична робота з прикметниками допомагає вводити їх до словникапершокласників, активізувати, уточнювати смислові відтінки [32].
Одночасно з вирішенням цього завдання учитель знайомить дітей ізпостановкою відповідних питань: олівець (який?) червоний, ялинка (яка?) зелена,плаття (яке?) нове.
Важливою є також робота над розмежуванням ознаки предмета і слова,що її називає. Цю роботу С.І.Дорошенко пропонує провести, наприклад, такимчином: учитель демонструє перед учнями чорно-біле зображення якогось предмета(кульки, м’яча, олівця абочогось іншого) і просить сказати, який предмет вони бачать за розміром,кольором, матеріалом, смаком, запахом. Звичайно, діти не можуть виконатипрохання вчителя, бо малюнок не дає для цього підстав. Далі методист пропонуєпровести бесіду:
- Чому ви не можете назвати ознаки предмета? (Не бачимо їх).
- А що ви тепер можете сказати про нього? (Учитель демонструєпредмет у натурі, а діти характеризують його. При цьому учитель користуєтьсяпитаннями, наприклад: за кольором яка? і под.)
- А якщо я скажу, що на малюнку зображена синя кулька, яку фарбу вивізьмете, щоб її розмалювати? (Синю.)
- Що вам це підказало? (Слово «синя».)
- Отже, для чого нам потрібно слово «синя»? (Щоб назвати колір.)
- З чого зроблена наша кулька? (З гуми.)
- Отже, яка вона? (Гумова.)
У такий спосіб учні визначають і інші можливості ознаки предмета йпереконуються, що ознака, властива предмету, закріплюється у слові [25].
Дуже важливим у цьому контексті є залучення до навчального процесутаких вправ, виконання яких, поряд із збагаченням словника учнів прикметниками,сприятиме підготовці класу до побудови висловлювань описового змісту, тобтопрактичному використанню в мовленнєвій діяльності. Зауважимо, що для такихвправ немає потреби спеціально відводити час, виділяти їх в окремий етап роботи- їх використовують як дидактичний засіб для досягнення основних цілей уроку [32].
У період навчання грамоти ефективно сприяють розвитку мовленнязагадки. В них дається стислий опис предмета або явища. Робота над загадкамикорисна не лише для розвитку мислення, формування естетичних смаків таморального виховання дітей, а й для засвоєння ними слів — назв ознак тавироблення вмінь використовувати їх у мовленні. Тож необхідно добирати загадки,в яких чітко виражені істотні зовнішні та деякі внутрішні ознаки предмета,явища. Наприклад:
1. Круглий, гарний, кольоровий,
Весело стрибає, високо літає.
Йому діти дуже раді,
Кожен його має. (М’яч)
— Якими словами описано м’ячик? (Круглий, гарний, кольоровий)
Аякого кольору може бути м’яч? Подивіться на малюнок іскажіть. Порівняйте м’ячі за розміром. (Зелений м’яч маленький,червоний – великий тощо).
2. Я падаю на ваші хати,
Я білий-білий і пухнастий,
Я прилипаю вам до ніг
І називаюсь просто… (Сніг)
— Якими словами описано сніг? (Білий, пухнастий). Як іще його можна описати? (Пухкий,блискучий, іскристий, холодний).
Для подібних завдань учитель завжди знайде місце на уроці,працюючи над загадками. Доцільно поєднувати цю роботу з вправами нарозпізнавання звука на слух, визначення його місця у слові, добір слів з певнимзвуком. Наприклад, опрацьовуючи букву л, варто запропонувати учням такезавдання: доберіть назви кольорів, у яких чуємо звук [л]. (Білий, зелений,голубий). Спостереження переконують: без відповідних спрямувань учителяпершокласникам важко виконувати такі, здавалося б, традиційні завдання на добірприкметників з виучуваним звуком. З одного боку, подібні орієнтири вказують нафонетичну роль, з другого — розвивають лексичні уявлення школярів, активізуютьїхній словниковий запас.
На уроці вивчення звуків [ц] і [ц'] можна використати загадку:
Я вухатий ваш дружок,
В мене сірий кожушок,
Куций хвостик, довгі вуса,
Я усіх-усіх боюся. (Заєць)
Роботу над словами-назвами ознак слід проводити після аналізу слівзі звуками [ц] і [ц'].
— На ознаку чого вказує слово куций? (На ознаку хвостика узайця). Як іще можна назвати його хвостик? (Маленький, короткий). Чому прозайчика сказано вухатий? (У нього довгі вуха). Які слова з цієї загадкиварто використати, описуючи котика? (Котики бувають сірі. В них теж довгівуса). А хвостик? (Довгий, пухнастий).
Відповідно до програми учні 1 класу повинні вміти описувати найпростішіпредмети, явища. Крім загальновідомих вправ на добір означальних слів доіменників, можна запропонувати дітям цікаві ігри, які розвиватимутьспостережливість, кмітливість, уміння знаходити найсуттєвіші ознаки, зв'язнемовлення [81].
Ефективними є також вправи на впізнавання предметів за певнимиознаками та добір назв предметів до ознак. Така робота допомагає вчителевівиявити знання школярів про ознаки предметів (явищ) та вміння співвідносити їхз відповідними прикметниками. Для цього бажано використовувати малюнки [32, 79].
Вчитель називає найхарактерніші ознаки, а діти за ними впізнаютьпредмети. Особливо захоплюють учнів вправи у вигляді гри ( гра «Впізнай мене»).
Наприклад: Великий, просторий, світлий, красивий, чистий — ...(клас). Дерев'яний,червоний, тонкий, загострений— ...(олівець). Теплий, тихий, весняний,погожий — ...(день). Чисте, блакитне, безхмарне—...(небо). Зелене,кучеряве, гіллясте—...(дерево). Високий, могутній, широкий, гіллястий—...(дуб).Білокора, висока, струнка, кучерява — ...(береза). Кругле, червоне,кислувате, смачне—...(яблуко). Велика, довгаста, жовта, солодка—...(диня).Жовтий, кислий, овальний —...(лимон);
Ця квітка наче увібрала в себе всю синь неба. Ніжна,тендітна, вона ховається від вітру в жито чи пшеницю. Зубчасті сині пелюстки –ніби прекрасні очі, що визирають звідти. (Волошка)
Збагаченню мовлення першокласників, його яскравості, розвиткувміння описувати предмети, явища, точно виражати власну думку сприяють такожвправи на добір ознак до предметів, вони є підготовчими до створеннянайелементарніших описів. Спочатку доцільно практикувати це за якоюсь однієюознакою: а) за кольором: огірок—...(зелений); помідор—..(червоний),лимон—...(жовтий); лисичка—...(руда), вовк-...(сірий), ведмідь —...(білий, бурий); б) за смаком: кавун —… (солодкий), лимон— ...(кислий), перець — ...(гіркий) [81].
Різноманітні дидактичні ігри з природним матеріалом (овочами,фруктами, рослинами тощо) також сприяють активізації словникового запасу учнів1 класу, збагаченню лексичного ряду на означення кольорів, форм, смаку описуванихпредметів, добору антонімів і синонімів. У ході ігор діти вчаться порівнюватипредмети:
Гра «Хто зайвий» (з ряду слів вилучають прикметники, що вказуютьна невластиву предметам ознаку): яблуко – червоне, зелене, жовте, смугасте,червонобоке, кругле, видовжене, запашне, солодке, кисле, гірке, соковите; груша– червона, зелена, жовта, кругла, видовжена, соковита, терпка, солодка, кисла,медова.
У подальшій роботі корисно пропонувати вправи на побудову речень зпротиставленими частинами: Лимон кислий, а груша… Ніж металевий, астіл…Вулиця широка, а стежка...
Виробленню вмінь добирати точні назви ознак сприяють також такізавдання, як, наприклад: Розгляньте малюнки. Виберітьпредмет, про який ви хотіли нам розказати. Назвіть ознаки, щоб ми впізнали його[32].
Можна також використовувати на уроках роздатковий матеріал дляскладання невеличких творів-описів. Так, можуть стати в пригоді картки, на якихзображено предметні чи сюжетні малюнки. Серія запитань допомагає послідовномурозвиткові думок:
1. Яку квітку зображено на малюнку?
2. Коли вона цвіте?
3. Які в неї пелюстки, колір, стебло, листя?
4. Чим подобається тобі ця квітка?
Описувати диких та свійських тварин бажано в такій послідовності:
1. Кого ти бачиш на малюнку?
2. Опиши зовнішній вигляд (розміри, забарвлення хутра, шкіри,характерні ознаки).
3. Де живе і чим живиться?
4. Користь чи шкоду приносить людям?
Пропоновані вправи є лише частиною роботи над словами-назвамиознак. Виконуючи їх, учні збагачують свій словник, готуються до чіткого,недвозначного вживання слів у процесі побудови, зв'язних висловлювань різнихтипів. Ці вправи також формують у молодших школярів початкові граматичніуявлення (про частини мови), яке розпочинається з 2-го класу.
Отже, першочерговим завданням учителя під час практичногоознайомлення учнів 1 класу з прикметником є збагачення активного словникашколяра. Вважаємо, що слід надавати переваги таким видам вправ, які сприяли бвиробленню вмінь добирати синоніми й антоніми до поданих слів, вживатибагатозначні прикметники у словосполученнях, реченнях і текстах, аналізувати їхщодо влучності й доцільності вжитих означень [32,81].
У 2-му класі учні повинні вже усвідомити роль прикметника уреченні. З цією метою вчитель організовує спостереження за двома реченнями чиневеликими текстами, які відрізняються наявністю або відсутністю в нихприкметників (описи предметів чи природи). Внаслідок спостереження учні роблятьвисновок: точність, яскравість опису забезпечуються вживанням прикметників.
Важливо показати також дітям залежність прикметника від іменника.Це можна зробити при виконаннітакого, припустимо, завдання: Доповніть подані словосполучення прикметником широкий:
Їхали степом (яким?)…
Були в степу (якому?)…
Бачили степ (який?)…
- Що відбувається з прикметником при зміні іменника, з якимприкметник пов'язаний?
Подальша робота над засвоєнням загального значення прикметниказдійснюється шляхом збагачення словника учнів якісними, відносними іприсвійними прикметниками (без уживання термінів), спостереження за прямим іпереносним значенням прикметників, добору потрібних синонімів (антонімів) івибору з ряду синонімів (антонімів) точного слова [55].
Під час вивчення прикметника як частини мови робота над художнімиозначеннями у другокласників триває, але, виконуючи її, учні мають виявлятисамостійність, добирати образні слова. Школярі вже обґрунтовують свій вибір,використовують проаналізовані й зрозумілі образи в усній розповіді, у письмовихпереказах і творах. Тому, на нашу думку, слід приділяти увагу тимлексико-стилістичним вправам, які залучають дітей до активної роботи над мовнимматеріалом, навчають свідомого добору лексико-стилістичних засобів умонологічному мовленні, підносять загальну культуру мовлення, збагачують його,допомагають у роботі над переказами і творами-описами. (Наприклад: Утворитисловосполучення, дібравши до наведених іменників прикметники з довідки. Якоїоцінки надають прикметники цим іменникам? Підкреслити закінчення прикметників,визначити рід і число.
Серце, хвиля, воля, руки, погляд. Слова для довідки: холодний,чистий, сталевий, срібний, золотий.)
Цікавими для дітей будуть різноманітні конкурси на краще образнеслово, «хвилинки творчості» (хто точніше, емоційніше, яскравіше опише предмет,явище або придумає твір) [32, 79].
У 3-4-му класах розпочата робота ускладнюється новими завданнями,вправами на влучність вживання слова, самостійним конструюваннямсловосполучень, речень. Ширше використовують також готові тексти для аналізу,різноманітних вправ, розвитку зв'язного мовлення.
Новим і складним завданням цього періоду є вивчення граматичнихкатегорій прикметника, тобто роду, числа і відмінка.
Вивчаючи рід прикметників, учні мають засвоїти, що:
— прикметники в однині змінюються за родами;
— рід прикметника залежить від іменника, з яким прикметник пов’язаний;
— прикметники чоловічого роду відповідають на питання який? і маютьзакінчення -ий(-ій);
— прикметники жіночого роду відповідають на питання яка? і маютьзакінчення -а(-я); прикметники середнього роду відповідають на питання яке?і мають закінчення –е(-є);
— у множині прикметники за родамине змінюються.
Вивчаючиіменник, діти усвідомили, що він за родами не змінюється, але має рід. Під часвивчення прикметника слід показати учням, що на відміну від іменника прикметникзмінюється за родами і що рід прикметника зумовлюється родом іменника, разом зяким прикметник утворює словосполучення. З цією метою учитель може організуватиспостереження за словосполученнями, у яких іменники поєднуються з одним і тимже прикметником. Як один із варіантів такої роботи може бути, наприклад,демонстрація малюнків, на яких зображені червоний галстук, червона стрічка,червоне яблуко. Учні повинні записати назви предметів та їх ознак, визначитирід іменників і відповідно прикметників, виділити закінчення в них.
Отже, при визначенні роду прикметників учні засвоюють такийпорядок дій: 1) знаходжу іменник, з яким зв'язаний прикметник; 2) визначаю рідцього іменника; 3) за родом іменника установлюю рід прикметника [49, 55].
Для того, щоб показати, що у множині прикметники за родами незмінюються, можна запропонувати дітям дописати закінчення прикметників у такихсловосполученнях: червон… галстуки, червон… стрічки, червон… яблука. Учнямневажко помітити, що у множині прикметник має одну й ту ж форму, а отже, зародами не змінюється.
Вивчаючи число прикметників, діти повинні усвідомити, що:
— прикметники, як і іменники, мають два числа — однину і множину;
— прикметники завжди стоять у тому числі, що й іменники, з якимиприкметники пов'язані.
3 терміном «число» учні вперше зустрічаються саме в З класі, однакще в 2 класі вони вчаться практично змінювати прикметники разом з іменниками зазразком «один — багато». Така підготовча робота створює грунт для розуміннятого, що число прикметника не самостійна, а повністю залежна від іменникакатегорія. Розділити за принципом «один — багато» можна тільки предмети, а неознаки, ознака ж приписується одному предметові (прикметник в однині) або групіпредметів (прикметник у множині). Щоб діти усвідомили цю особливість числаприкметників, учитель може провести таку, наприклад, роботу: демонструється двамалюнки (на одному з них зображена одна червона троянда, на другому — кількатроянд такого ж кольору). Діти одержують завдання утворити за кожним ізмалюнків словосполучення, до складу яких входять, іменник і прикметник — назвакольору. Учитель веде бесіду:
— Скільки троянд зображено на першому малюнку? (Одна.) А надругому? (Кілька, багато.)
— Скільки кольорів ви бачите на малюнках? (Один.) Так дітиприходять до висновку, що однина/множина іменників, зумовлена кількістюпредметів, а однина/множина прикметників визначається не кількістю ознак, ачислом іменника, від якого прикметник залежить [55, 92].
Знайомлячись з відмінюванням прикметників, учні повинніусвідомити, що відмінок прикметника визначається за відмінком іменника.Показати це можна на таблиці відмінкових закінчень прикметників чоловічого йсереднього родів і відмінкових закінчень прикметників жіночого роду. Робота зтаблицями дасть учням змогу простежити за тим, як змінюються прикметники завідмінками, і запам'ятати відмінкові питання прикметника. Учні помітять, щовідмінкові закінчення іменника і зв'язаного з ним прикметника різні, визначитивідмінок прикметника можна за відмінком іменника, відмінкове закінченняприкметника збігається із закінченням питання, на яке він відповідає (який? — зелений,якого? — зеленого).
Виконання різних тренувальних вправ на визначення відмінківприкметників і правильне вживання їх відмінкових форм у словосполученні йреченні слід поєднувати із систематичною роботою над розвитком усного і писемногомовлення молодших школярів [55].
Отже,вся система роботи з граматичними категоріями прикметника націлена наусвідомлення учнями особливостей цієї частини мови порівняно з іменником і нарозвиток умінь користуватися прикметниками в різних мовленнєвих ситуаціях. 3
Такимчином, ми можемо зробити висновок, що методика роботи над прикметником упочаткових класах має такі основні напрямки:
— лексичний (робота над синонімами, антонімами, словами з прямим і переноснимзначенням);
— граматичний (визначення граматичних категорій прикметника – роду, числа івідмінка прикметника);
— напрямок тексту (вживання прикметників у розповіді, описі та міркуванні).
Працюючинад цими основними напрямками з метою формування і розвитку пізнавальноїактивності, слід використовувати вправи різноманітного характеру(трансформаційного, пізнавального, творчого, комунікативного) на:
· виділення прикметників з висловлювання;
· добір прикметників, прикметників-синонімів, прикметників-антонімів;
· розуміння прикметників, що вживаються у прямому й переносномузначенні;
· визначення граматичних категорій прикметника;
· вживання прикметників у словосполученні і реченні;
· використання прикметників у різних типах тексту: розповіді, описіта міркуванні.
Правильний і різноманітний добір таких завдань забезпечитьпосилення інтересу учнів до знань, а отже сприятиме формуванню їх пізнавальноїактивності, допоможе розкрити цінність практичного оволодіння мовою ймовленням, а також сприятиме розкриттю багатства української мови. З їхдопомогою діти вчаться усно і письмово описувати навколишнє середовище, природуна основі власних спостережень, добирати матеріал до твору.
Різноманітність вправ і завдань лексичного, граматичного напрямкута напрямку тексту представлені у Додатку А.
У § 1.1 ми звертали увагу на те, що найважливішим засобомактивізації пізнавальної діяльності школярів є раціональне поєднаннядидактичної гри і навчання. Відомо, що у дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. Заїї допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. В грі дітиперевіряють свою силу і спритність, у них виникає бажання фантазувати,відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. Гра у навчанні є своєріднимепіцентром активізації навчання, формування й розвитку пізнавальної активностішколярів, формування в них позитивного ставлення до процесу і результатів своєїпраці [67].
Томуцікавим для дітей під час вивчення прикметника є, безперечно, ігри. Длявивчення даної теми можна запропонувати ігри, які представлені у Додатку B. Саме такі ігри слід пропонуватидітям, особливо при вивченні граматичних категорій прикметника, які є для дітей«сухим» матеріалом.
Дляпідвищення інтересу учнів, а отже формування і розвитку пізнавальноїактивності, важливу роль відіграють нестандартні уроки, наприклад,уроки-подорожі. (Наприклад, у місто прикметників разом з Дідом Морозом іСнігуронькою). На такому уроці можна використати такі вправи і завдання, якіпропонує вчитель А.В.Алексейчук (смт Першотравенськ, Житомирська обл.):
1.– Діти, давайте ми з вами допоможемо прикрасити ялинку в місті прикметників.Подумайте, якими словами можна охарактеризувати ялинку? Яка вона, лісовакрасуня?
(Діти називають прикметники, записують їх у зошити і на дошці. Ялинка –молоденька, струнка, вічнозелена, красива, пухнаста, приваблива, казкова,загадкова, сяюча, дивовижна, новорічна.)
2.– Ой, яка вона буде гарна та красива! Скільки на ній з’явиться іграшок! Тож запишіть назвиялинкових прикрас разом з їхніми ознаками.
(Діти самостійно виконують завдання. Той, хто за відведений час запишебільшу кількість словосполучень – виграє).
Наприклад:цирковий слоник, іграшкова шапочка, сяюча зірочка, лісові грибочки, чудоваснігуронька, золота рибка…
3.– До Діда Мороза прийшов хлопчик і прочитав йому свій твір. Ось він.
Ліс.… вечір. У … … кожухах сплять ялинки. … замети вкрили … пеньки та … … листя.Скоро … вовчі очі виглянуть із … хащі.
(зимовий, білий, пухнастий, снігові, старі, яскраве, осіннє, голодні,лісової)
- Чисподобався він вам?
- Щопотрібно додати, щоб твір став кращим?
- До якоїчастини мови належать ці слова?
- Зробітьвисновок. Запишіть утворений текст, додаючи слова із довідки.
4.Проблемна ситуація. – Діти, допоможіть розв’язати Діду Морозу суперечку про те,який буває сніг.
Раноквідповідає – золотий, небо говорить – блакитний, старій ялині здається, щосиній, куріпка думає, що теплий, вечірній зірці він бачиться червоним.
— А вам, діти?
Переконайтевсіх, який же насправді буває сніг.
5. Дід Морозі Снігуронька хочуть дати вам різні завдання.
1-а група. Доповни речення.
Промчалана конях (яка?) зима. Подарувала (які?) діаманти (яким?) берізкам і (яким?)соснам.
Лісвзимку – це (яка?) країна. (Яка?) краса перехоплює подих.
Довідка:білокрила, крижані, білокорим, зеленим, незвичайна, дивна.
2-а група. Скласти невеличке оповідання за опорними словами.
Чарівназима, пухнасті сніжинки, зачарований велетень, тепла ковдра, снігові шапки.
3-я група. Скласти вірш за римами.
а)зима – чарівна б) навкруги — сніги
сніжок– дружок холоди – в льоди
7.– Дід Мороз приніс нам чарівну скриньку. А в цій скриньці завдання, щобпрацювати групами. Із слів, що знаходяться в конверті, потрібно скласти прислів’я. Запишіть його, підкреслившиприкметники.
1-а група. Мала праця краща за велике безділля.
2-а група. Праця має гіркий корінь, та солодкий плід.
3-я група. Правда солона, а брехня солодка.
4-а група. З маленького насіннячка виростає велике дерево.
5-а група. Краще добра стежка, ніж поганий шлях.
6-а група. І чорна корова біле молоко дає [9].
Упопередньому параграфі (2.1.) митакож дослідили, проаналізували підручники для 3-ого і 4-ого класу та дійшливисновку, що вони характеризуються недостатньою кількістю завдань і вправ наузагальнення і систематизацію. Тому пропонуємо такі види вправ:
а) на систематизацію:
1.Виписати в одну колонку словосполучення прикметників з іменниками у прямомузначенні, а в другу – в переносному. Визначити рід і число прикметників.
Яснесонце, пухнастий сніг, дикий виноград, шовкові нитки, чисте поле, шовкові кучері,польові квіти, блакитний вогонь, чорна ніч, залізна лопата, привітний погляд,чарівна усмішка, яблуневі квіти.
2.Випишіть спочатку підряд у колонку ті словосполучення, де в закінченняхприкметників треба вставити букву і, а потім ті, де треба вставити літеруи.
Мудр…йлюдині, учнівськ…х зошитів, вчорашн…х уроків, у чітк…й послідовності, широк…мполем, сталев…ми плугами, у гаряч…й час, на струнк…й тополі, у лелечин…мгнізді, осінн…й день, айвов…й сік, у строкат…х лісах, у ллянн…й сорочці, звесел…м настроєм.
Уприкметниках підкресліть другу від початку букву. З цих букв ви прочитаєтевідому пораду Т.Г.Шевченка. (Учітесь, читайте…) Запишіть її.
3.Прочитайте записаний на дошці вірш. Перепишіть текст у зошити. Підкреслітьприкметники разом з іменниками, які вони характеризують. Запишіть поданіприкметники, помістивши їх у відповідну колонку:
Прикметники, вжиті Прикметники, вжиті
в прямому значенні в переносному значенні
Будуя навчатись мови золотої….
Утрави-веснянки, у гори крутої,
Впотічка веселого, що постане річкою,
Впагінця зеленого, що зросте смерічкою. (А.Малишко)
Поясніть,як вирозумієте значення словосполучення мова золота та потічоквеселий?
4.Відгадайте загадку.
Хтонаткав полотна
Ажвід лісу до вікна?
Ісміється, задається:
— Ось така ширина! (Зима)
Підберітьсиноніми-прикметники до іменника зима і запишіть. (Наприклад, холодна,морозна, студена). Розмістіть прикметники у порядку наростання ознаки.
5. Унаведених групах синонімів розмісти слова у порядку зростання міри якості.
Теплий, пекучий, гарячий; похмурий, засмучений, сумний; відомий,славнозвісний, видатний; талановитий, обдарований, здібний.
(Теплий, гарячий, пекучий; засмучений, сумний, похмурий; відомий,видатний, славнозвісний; здібний, обдарований, талановитий.)
б) на узагальнення:
1. Поясніть значення прикметника веселий, ласкавий у словосполученнях:
Веселийхлопчик, весела прогулянка, весела хата, веселе сонечко, весела весна, веселийгай, веселі діти; ласкавий промінь, ласкаве сонце, ласкавий погляд, ласкаваусмішка, ласкаві очі, ласкава дівчина.
2. Прикметник— це частина мови, щоозначає...
а) ознакудії;
б) назвупредмета;
в) назвуознаки предмета.
3. Про що можна довідатись із закінчень прикметників?
Відповіді:1) за закінченням можна визначити, до якого роду належить прикметник; 2) можнавстановити, яким членом речення є прикметник; 3) можна дізнатися, з якиміменником пов'язаний прикметник.
4. Прочитати прикметники. Як вони називаються?
Спритний,жвавий, рухливий, прудкий.
Відповіді:І) синоніми; 2) антоніми; 3) споріднені слова.
5. У якому відмінку вжито прикметники в поданому реченні?
Увисокому холодному небі повільно пливуть хмари.
Відповіді:1) у родовому; 2) у давальному; 3) у місцевому.
6. Які прикметники доцільно використати для художнього опису рушника?
Відповіді:1)довгий, широкий, білий; 2) новий, дорогий, імпортний, смугастий; 3)лляний,український, чудовий, барвистий.
7. Прочитай речення.
Якеможе бути українське небо, як не синє, чисте, аж душа в радощах розпливається.
У даному реченні тільки прикметниками є— ...
а) небо,радощах, чисте;
б) українське,душа, синє;
в) українське,синє, чисте.
8. Прикметники не змінюються...
а) зачислами;
б) завідмінками;
в) зародами (у множині).
9. За допомогою яких суфіксів утворили прикметники від названихіменників?
Суми,гора, село, Буковина.
а) -ськ-;
б) -зьк-;
в) -цьк-.
10. Визначити рід прикметників.
Глибокий(ставок), глибока (річка), глибоке (озеро), широке (поле), широка (дорога),широкий (степ).
11. Утворити словосполучення прикметників з іменниками. Визначити рід.
Прохолодний(ранок, повітря, осінь). Класний (дошка, журнал, приміщення).
12. Записати групами прикметники-синоніми.
Мокрий,гарний, красивий, вогкий, жорстокий, сирий, хороший, чарівний, безжалісний,лютий, елегантний, розкішний, звірячий, чудовий, нелюдський.
Вправи різноманітного характеру, безперечно, допомагатимуть учнямусвідомити, що прикметники надають нашим висловлюванням образності, точності,емоційності. Робота над прикметником вироблятиме в учнів естетичне баченнянавколишньої дійсності, високу культуру мислення, породжуватиме почуття творчоїрадості, формуватиме пізнавальну активність молодших школярів, а такожформуватиме їх граматичні та мовленнєві вміння.
2.2 Організація, зміст та перевірка ефективності вивченнятеми «Прикметник» як засобу формування пізнавальної активності учнів
Зметою виявлення рівня пізнавальної активності учнів під час вивчення теми«Прикметник» було проведено дослідження. Воно направлене на виявлення істворення умов, ситуацій і системи спеціальних дій, що визначають підвищеннярівня пізнавальної активності молодших школярів, а також на виявлення тих змін,які відбуваються під впливом цього процесу. Таким чином, у полі зору нашогодослідження знаходиться як процес діяльності, так і його результат.
Дослідженняпроводилося у 3 етапи:
Іетап – констатувальний експеримент
ІІетап – формувальний експеримент
ІІІетап – підсумковий експеримент
На початковому етапі було визначено об'єм дослідження і проблему,вивчалася психолого-педагогічна і методична наукова література з цього питання,досвід роботи вчителів початкових класів, формулювалась гіпотеза і завданнядослідження.
На наступному етапі розроблялися шляхи реалізації гіпотези іматеріали експериментального дослідження, проводився експеримент з метоюперевірки гіпотези, продовжувалось вивчення наукової літератури з цьогопитання.
На підсумковому етапі робилися висновки щодо ефективностізапропонованої нами методики вивчення прикметника.
Експериментальне дослідження проводилось у загальноосвітній школі№7 та загальноосвітній школі №12 м. Тернополя. Експериментальними класами буловизначено 3-А клас загальноосвітньої школи №7 та 4-Б клас загальноосвітньоїшколи №12. Контрольними класами було визначено 3-Б клас загальноосвітньої школи№7 та 4-А клас загальноосвітньої школи №12. Експериментальні класи охоплюють 54учні, а контрольні класи — 56 учні.
На констатувальномуетапі проводився зріз знань у третіх і четвертихкласах, для виявлення рівня засвоєних знань учнів. Для цього спочатку учням 3класу пропонувалися з підручника вправи на визначення рівня вироблених в учніввідповідних груп умінь (вправи 85, 90, 92, 93, 103, 108, 111, 112підручника рідної мови авторів М.С.Вашуленко, О.І.Мельничайко).Якісний аналіз проведеного дослідження у 3 класі подано у таблиці:
Таблиця 1. Визначення рівня вироблених в учнів3класів груп умінь
№
п/ п Групи умінь Рівень засвоєння знань Експериментальний, %
Контро-
льний, % 1. Уміння виділяти прикметники із висловлювання.
Високий
Середній
Низький
58
29
13
65
31
8 2. Уміння встановлювати граматичний зв’язок між прикметниками та іменниками.
Високий
Середній
Низький
54
31
15
59
28
11 3.
Уміння добирати
протилежні за значенням прикметники (антоніми).
Високий
Середній
Низький
57
28
15
64
33
8 4. Уміння утворювати словосполучення і речення з прикметниками.
Високий
Середній
Низький
55
28
17
56
24
13
Якбачимо, результати дослідження свідчать про те, що в учнів якекспериментального, так і контрольного класів, достатньо сформовані певні групивмінь, але в деяких школярів спостерігається недостатній рівень засвоєннязмісту матеріалу, який вивчається.
Загаломучні володіють вміннями виділяти прикметники з тексту, добирати антоніми. Протеантонімічний ряд не відзначається різноманітністю. Іноді школярі замінюютьантоніми синонімами, що пояснюється невірним розумінням значення окремихприкметників або ж незнанням теоретичного матеріалу.
З іншого боку,молодші школярі володіють умінням підбирати прикметники до іменників, можутьописувати предмет візуально і за уявленнями, складати словосполучення іречення, використовуючи прикметники, але все ж таки, відсоток дітей з середнімі низьким рівнем знань досить високий.
Дітям також булозапропоновано довільний вибір завдань. Визначення прагнення учнів до виконаннязавдань відображено в таблиці:
Таблиця 2.Прагнення третьокласників довиконання завданьЗавдання на: Кількість учнів, що вибрали завдання, % Експериментальний Контрольний — виділення прикметників з висловлювання; 38 29 — добір прикметників, прикметників-синонімів; 30 38 — встановлення граматичного зв’язку між прикметниками та іменниками 17 14 — вживання прикметників у словосполученнях і реченнях. 15 19
Дані таблицісвідчать про те, що більшість третьокласників віддають перевагу завданням на виділенняприкметників з тексту, а найменший відсоток дітей надають перевагу завданням навживання прикметників у словосполученнях і реченнях та на встановленняграматичного зв’язку між прикметниками таіменниками. Очевидно, учні прагнуть виконувати легші завдання, таким чиномігноруючи завдання більшої складності. Це свідчить про їхню недостатньосформовану мотивацію до виконання таких типів завдань, відсутністьпізнавального інтересу й вольових зусиль.
Одним із завданьнашого дослідження було визначити рівень пізнавальної активності молодших школярів.Оцінювання здійснювалося за такими критеріями:
Високий рівень: удітей наявний стійкий, глибокий інтерес до матеріалу, що вивчається, вони непотребують спеціального стимулювання; діти прагнуть працювати самостійно, прицьому показують глибоке знання матеріалу; учні здатні самостійно конструюватиоб’єктивно нову орієнтовну основу діяльності, у процесі якої одержується новаінформація; вони також характеризуються творчою самостійністю, креативнимрівнем сформованості пізнавального інтересу, вольовими зусиллями; діти дужеуважні на уроці і намагаються осягнути першопричину, знайти відповіді назапитання, які зацікавили;
Середній рівень:у дітей наявний епізодичний, нестійкий інтерес до матеріалу, що вивчається;учні виконують завдання, однак, зіткнувшись із труднощами, не доводять його дозавершення; в них недостатньо сфомовані уміння переносити один раз побудованийалгоритм розв’язання на аналогічне завдання; є бажання працювати самостійно,але вони прагнуть виконувати завдання за зразком, порівняно легші завдання.
Низький рівень: вучнів відсутня цікавість до вивчення матеріалу, проявляється короткочаснепозитивне ставлення до нього, що пов’язане із стимулювальною дією вчителя упроцесі навчання; відсутній прояв самостійності та ініціативності; наявні суттєвіпрогалини у знаннях; у дітей несформовані уміння переносити один разпобудований алгоритм розв’язування завдань на аналогічне завдання; вонихарактеризуються частими відволіканнями на уроці і небажанням працюватисамостійно.
Таблиця 3.Рівні пізнавальноїактивності учнівРівні пізнавальної активності Експериментальний, % Контрольний, %
Високий
Середній
Низький
18
59
23
23
57
20
За даними таблиціможна зробити висновок, що у більшості молодших школярів наявний середнійрівень пізнавальної активності. Проте є досить великий відсоток дітей векспериментальному класі, які характеризуються низьким рівнем пізнавальноїактивності.
Такеж дослідження ми провели у 4 класі. Для цього учням пропонувалися з підручникавправи на визначення рівня вироблених в учнів відповідних груп умінь (вправи 201,202, 204, 206, 214, 215, 224, 249, підручника рідної мови авторів М.С.Вашуленко, С.Г.Дубовик,О.І.Мельничайко, Л.В.Скуратівський). Якісний аналізпроведеного дослідження у 4 класі подано у таблицях:
Таблиця4.Уміння добирати близькі за значенням прикметники (синоніми) Рівень засвоєння знань Експериментальний, % Контрольний, %
Високий
Середній
Низький
56
32
12
58
33
9
Таблиця 5.Уміння визначати рід, число івідмінок прикметниківРівень засвоєння знань Експериментальний, % Контрольний, %
Високий
Середній
Низький
52
34
14
57
32
11
Таблиця6.Умінняпоширювати речення прикметниками Рівень засвоєння знань Експериментальний, % Контрольний, %
Високий
Середній
Низький
51
34
15
52
38
10
Таблиця7. Уміннявикористовувати прикметники у текстах різних типівТип тексту Експериментальний, % Контрольний, %
Розповідь
Опис
Міркування
30
49
21
34
48
18
Результатидослідження свідчать про те, що в учнів як експериментальних, так і контрольнихкласів, достатньо сформовані певні групи вмінь, але в деяких школярівспостерігається недостатній рівень засвоєння змісту матеріалу.
Вцілому учні вміють добирати синоніми, але їхній синонімічний словникнедостатньо багатий. Бувають випадки, коли школярі замінюють синоніми антонімами(так як і в 3класі), що пояснюється невірним розумінням значення окремихприкметників і незнанням теоретичного матеріалу.
Зіншого боку, молодші школярі не завжди вірно визначають граматичні категоріїприкметника, особливо важко їм з роботою над відмінюванням. Це може бутипов’язано з недостатньою кількістю вправлянь або з їх нерізноманітністю, щопризводить до зниження зацікавленості, пізнавального інтересу, мотивації івідповідно збільшення відсотка дітей зі середнім та низьким рівнем знань.
Учнікраще складають описи і розповіді, а скласти міркування на задану темувиявилося складним завданням. Вони можуть описувати предмет візуально і зауявленнями, але слід також відмітити, що їх мовлення недостатньо збагаченеприкметниками, оскільки учні часто використовують багато повторень. Описуючипредмет, вони частіше вказують на його зовнішні ознаки і використовують усвоєму мовленні якісні прикметники. Дуже рідко вживають відносні і присвійніприкметники. Школярі знають не всі їх семантичні групи, користуються найбільштиповими для дитячого мовлення прикметниками.
Такимчином, в учнівському словнику прикметники недостатньо різноманітні. Це свідчитьпро необхідність проведення роботи по збагаченню, уточненню й активізації йогопід час вивчення теми «Прикметник».
Як і в 3 класі,ми визначали прагнення учнів виконувати завдання. Для цього дітям булозапропоновано довільний вибір завдань також. Визначення прагненнячетвертокласників до виконання завдань відображено в таблиці:
Таблиця 8.Прагнення учнів до виконаннязавданьЗавдання на: Кількість учнів, що вибрали завдання, % Експериментальний Контрольний — добір антонімів; 55 53 — визначення роду, числа і відмінка прикметників; 16 18 — поширення речень прикметниками; 33 23 — вживання прикметників у текстах різних типів. 6 6
Дані таблиціпоказують, що діти, так як в 3 класі, прагнуть виконувати порівняно легшізавдання. Ті завдання, які вимагають максимальної творчості (вживанняприкметників у текстах різних типів), ігноруються дітьми. Це свідчить про те,що в них не на достатньому рівні сформована мотивація до виконання творчихзавдань, відсутність пізнавального інтересу й вольових зусиль.
Як і в 3класі,крім визначення рівня знань учнів, виявлення прагнень учнів до виконаннязавдань, ми визначили рівні пізнавальної активності учнів, які показано утаблиці.
Таблиця 9.Рівні пізнавальноїактивності учнівРівні пізнавальної активності Експериментальний, % Контрольний, %
Високий
Середній
Низький
19
59
22
17
60
23
Отже, результатидослідження свідчать про те, що у четвертокласників (так як і втретьокласників) переважає середній рівень пізнавальної активності, але, зіншого боку, є досить великий відсоток дітей, які характеризуються низькимрівнем пізнавальної активності.
Пронизький рівень показників як у третьому, так і в четвертому класі, свідчитьвідсутність досконалих методичних прийомів при роботі над прикметником упочаткових класах, які б цілеспрямовано працювали у трьох основних напрямках:лексичному (робота над синонімами, антонімами, словами з прямим і переноснимзначенням); граматичному (визначення граматичних категорій прикметника – роду,числа і відмінка прикметника); у напрямку тексту (вживання прикметників урозповіді, описі та міркуванні); які б пробудили інтерес до вивчення прикметника і збільшилирівень творчого (високого) рівня пізнавальної активності учнів.
Упроцесі наступного етапу експериментального дослідження здійснювався практичнийвідбір і реалізація змісту навчання. На основі проаналізованоїметодично-наукової літератури з цієї проблеми і досвіду роботи вчителівпочаткових класів ми запропонували різноманітні вправи, які цілеспрямованопрацюють у трьох напрямках, про які йшлося вище, і які своєю різноманітністю йтворчим характером сприятимуть підвищенню пізнавального інтересу, мотивації,активізації вольових зусиль, таким чином формуючи пізнавальну активністьмолодших школярів.
Основнимизавданнями експерименту було перевірити:
3клас
а)Уміння виділяти прикметники із висловлювання. Для цього учнямекспериментальних класів запропонували такі завдання:
1.Прочитай текст. Випиши прикметники.
Виглянулолагідне сонечко. Чарівний ліс, широкий луг, безмежні поля і тиха річечкаосвітились його лагідним промінням.
2.Прочитай прислів’я і приказки. Знайди в нихприкметники і випиши.
Батьківськийдім – школа для дітей.
Батьківськалюбов, як сонце – всіх дітей гріє.
Якдіти розумні, батькові і матері слова.
Щастя й доброту в матері знайду. (М.Рильський)
3. Знайди в тексті прикметники, випиши їх. Спиширечення, в якому прикметник став іменником.
Біла, чиста, морозиста
Зимові дні – це дивне свято. Розсипала чарівниця срібло по землі.Простелила килимок іскристий. Подарувала крижані діаманти берізкам, кленам,ялинам.
Буває, налетить хурделиця, закрутить і почне вигравати в ріжокнечутну раніше мелодію. А вітерець крадькома перебирає на осиках кришталевіпідвіски, ніби струни. І летить тоді в далечінь казкова симфонія. А зима всепрацює. Прикрашає білокоса мереживним пуховим серпанком тополі та ясени. Біла,чиста, морозиста, завжди в дорозі, завжди в роботі.
б) Уміння встановлювати граматичний зв’язок між прикметниками та іменниками. З метоюперевірки цієї ланки знань учням пропонувалось таке завдання:
1.Добери влучні прикметники до слова осінь (зима, весна).
Осінь(яка?) щедра,… .
Зима(яка?) білосніжна,… .
Весна(яка?) гомінка,….
2. Гра«Який? Яка? Яке?». Вчитель називає іменники (небо, дорога, казка, пісня, літо,день, ліс, сніг, торт), а гравці записують і добирають до них прикметники.
Наприклад:дуб старий, високий, гіллястий, товстий, зелений…
Хтобільше назве прикметників, той і виграв.
3. Спиши, підбираючи до виділених іменників прикметники.
1. Ми поїхали на луг по (яке?)… сіно. ясний
2. В (якому?)… лісі було тихо. свіжий
3. Туристи відпочивали (під яким?)… дубом. сосновий
4. Земля зігрівається (яким?)… сонцем. пухнастий
5. На (якому?)… небі з 'явилися хмарки. могутній
6.Сосни вкрилися (яким?)… снігом. Весняний
в) Уміння добирати протилежні за значенням прикметники (антоніми). У цьому випадкуучням пропонувалося такі завдання:
1.Заміни прикметники так, щоб похмура картина природи змінилася на протилежну.
Важкічорні хмари пливли по небу. Сердитий вітер гойдав віти дерев. Жовте листя сумнотріпотіло од вітру. Настала холодна осінь.
2.Прочитай прислів’я. Випиши з них парами прикметники-антоніми.
Малогоконя хвалили, великого запрягай. Краще добра стежка, ніж поганий шлях. Невиливай каламутну воду, доки чисту не знайдеш.
3. Добери до прикметників антоніми.
Струмку говорила ріка:
— Ти вузький, а я…
Ти мілкий, а я …
Про одне забула ріка,
Що вона почалась із струмка.
Заповни речення за схемою.
Струмок _______ і ______, а ріка_________ і _______.
г) Уміння утворювати словосполучення і речення з прикметниками.
1. Добери на кожне закінчення по три прикметники. З однимприкметником із кожної групи склади речення.
— ий — а — е — і
— ій — я — є
2.Замінити виділені слова прикметниками і записати словосполучення за зразком: варенняз малини – малинове варення.
Кашаз пшона – Кисіль з вишень -
Стрічказ шовку — Будинок з цегли –
Ложка,зроблена зі срібла — Суп, зварений з риби —
Листятополі, схоже на срібло –
3. Зподаних груп слів скласти речення.
Роса,травнева, вівса, від, краща. Рік, день, квітневий, годує.
4клас
ґ) Уміння добирати близькі за значенням прикметники (синоніми). Для формуванняцього вміння школярам давалися такі завдання:
1.Запишіть групами прикметники-синоніми.
Мокрий,гарний, красивий, вогкий, жорстокий, сирий, хороший, чарівний, безжалісний,лютий, елегантний, розкішний, звірячий, чудовий, нелюдський.
2. Доподаних словосполучень добери близькі за значенням прикметники.
Добрийборщ — …, добре слово — …, добрі успіхи — … .
д) Уміння визначати рід, число і відмінок прикметників.
1.Спишіть текст, ставлячи прикметники, що в дужках, у потрібному відмінку ічислі.
А)Серед (дитячий) іграшок та виробів (народний) мистецтва часто трапляються(керамічний) пташки, коники, козлики, баранчики. Це – (дитячий) свистульки. Наних можна виконувати (простий) мелодії. Діти люблять (яскравий) і (цікавий)іграшку.
Б)(Український) рукоділля сягає своїм корінням у (сивий) давнину. (Народний)вишивка приваблює нас (цікавий) орнаментом, (різнобарвний) кольорами.
2. Гра«Якого роду прикметники?» Вчитель називає іменники з прикметниками. Учнікартками показують якого роду іменник і прикметник. На картках написанопочаткові букви назви роду («Ч», «Ж», «С»)
Словосполучення,які використовуються у цій грі: синє небо, фарфорова ваза, осінній ранок,залізна труба, старий чоловік, ніжна пісня, кремезне дерево, сталеве серце, зліобличчя, квадратний стіл, свіжа зелень.
3.Подані словосполучення запишіть у родовому відмінку однини.
Давнійдруг, літній відпочинок, синє небо, сусіднє село.
е) Умінняпоширювати речення прикметниками.
1. Поширити реченняприкметниками.
Прилинула …весна. Під … промінням парують … поля.
На … подвір’я вибіг … хлопчик. Прислухався до …звуків.
2. Поширити реченняприкметниками.
Річка тече.Трактор гуде. Сонце світить. Пташка співає.
3. Удосконалити текст,поширюючи речення прикметниками.
Ранок
Ранок після ночі.Зірки пірнули у безодню неба. Піднімається туман. Тихо навкруги.
є) Уміннявикористовувати прикметники у текстах різних типів.
1.Опиши портрет Весни, вживаючи подані словосполучення: молода дівчина, довгакоса, барвистий віночок, рожеве личко, вишневі уста, голубі очі.
2. Складиоповідання за поданим початком, використовуючи прикметники.
Зустріч
Теплоговесняного ранку діти поверталися із сусіднього села. Дорога пролягала черезліс. Раптом на галявині пі кучерявою берізкою вони побачили…
3.Розглянь малюнок. Напиши твір-міркування «За що я люблю Україну?»
Оцінюванняздійснювалося за такими критеріями:
Високий рівень – в учня сформовані міцні теоретичні та практичнізнання про прикметник: що ця частина мови означає, на яке питання відповідає, як (за чим)змінюється, з якою частиною мови вступає в зв’язок, як найчастіше утворюється; наявні чітківміннявиділятиприкметники із тексту, добирати прикметники до іменників, уміння добиратиблизькі за значенням (синоніми) і протилежні за значенням прикметники(антоніми), уміння визначати рід, число івідмінок прикметників, а також утворювати словосполучення і речення зприкметниками, поширювати речення прикметниками та мати чіткі уміння скластиопис, розповідь, міркування, використовуючи якнайбільше прикметників. Наявний своєріднийтворчий підхід до вирішення завдань.
Середнійрівень: в учня сформовані міцні знання про прикметник: що ця частина мови означає, на якепитання відповідає, як (за чим) змінюється, з якою частиною мови вступає взв’язок, як найчастіше утворюється; недостатньовироблені вміння виділяти прикметники із тексту, добирати прикметники доіменників, уміння добирати близькі за значенням (синоніми) і протилежні зазначенням прикметники (антоніми), уміннявизначати рід, число і відмінок прикметників, а також утворюватисловосполучення і речення з прикметниками, поширювати речення прикметниками.Школяр вміє складати опис, розповідь, міркування, але з певними труднощами і використовуєу своєму мовленні не дуже багато прикметників.
Низькийрівень: в учня сформовані посередні знання про прикметник: що ця частина мови означає, на якепитання відповідає, як (за чим) змінюється, з якою частиною мови вступає взв’язок; недостатньо вироблені вміння виділятиприкметники із тексту, добирати прикметники до іменників, добирати близькі зазначенням (синоніми) і протилежні за значенням прикметники (антоніми), єпроблеми у визначенні роду, числа і відмінка прикметників, а утворюватисловосполучення і речення з прикметниками, поширювати речення прикметниками таскладати опис, розповідь, міркування дуже важко дається; у висловлюванняхвикористовується дуже мало прикметників (або й зовсім не використовується).
Післявиконання усіх завдань експериментального дослідження, ми отримали результати,які наведені у таблицях:
3клас
Таблиця 1.Перевірка вміння учнів виділяти прикметники ізтекстуРівень засвоєння знань Експериментальний,% Контрольний,%
Високий
Середній
Низький
73
21
6
62
30
8
Дані таблиці свідчать про те, що учні експериментального класукраще виконали завдання цього типу. Про нижчий рівень показників у контрольномукласі свідчить відсутність методичних прийомів, по засвоєнню цього виду вмінь,а саме по роботі з відносними і присвійними прикметниками. Тому діти легковизначають якісні прикметники, а важко виділяють присвійні і відносні. Цесвідчить про недостатньо сформований рівень аналізу, узагальнення, теоретичнихзнань і недостатнім практичним вправлянням саме з вищесказаними розрядамиприкметників.
Таблиця 2. Перевірка уміння встановлювати граматичнийзв’язок між прикметникамита іменникамиРівень засвоєння знань Експериментальний, % Контрольний,%
Високий
Середній
Низький
69
24
7
59
32
9
Якбачимо, учні експериментального класу краще справилися з цими завданнями і цепояснює те, що учням контрольного класу пропонують малу кількість завданьрізноманітного характеру на формування такого типу вмінь. В них нанедостатньому рівні сформоване логічне мислення та рівень теоретичних знань.
Таблиця3. Перевірка уміння учнів добирати протилежні за значеннямприкметники (антоніми)Рівень засвоєння знань Експериментальний,% Контрольний,%
Високий
Середній
Низький
70
22
8
59
30
11
Данітаблиці свідчать про те, що молодші школярі, як експериментального, так іконтрольного класу, володіють умінням добиратиантоніми, але в контрольному класі є більше учнів, які інколи замінюють |антонімисинонімами. Ми вважаємо, що основна помилка полягає в тому, що вони невірнорозуміють значення прикметників, внаслідок чого антоніми добирають неправильно.
Таблиця4.Перевірка уміння учнів утворювати словосполучення і реченняз прикметникамиРівень засвоєння знань Експериментальний,% Контрольний,%
Високий
Середній
Низький
72
20
8
57
31
12
Ці вправиособливих труднощів не викликали в учнів. Майже усі діти експериментальногокласу справилися з цими завданнями. Були помилки і неточності в учнів якконтрольного, так і експериментального класу. Це свідчить про те, що слідчастіше використовувати такий вид вправ для розвитку в школярів вміньсинтезувати, узагальнювати, правильно застосовувати свої знання на практиці.Проте слід відмітити, що запропоновані вправи сприяли підвищенню в учнівекспериментального класу середнього рівня знань.
Доцільнопорівняти середній рівень знань учнів 3класу, який проявився наконстатувальному і підсумковому етапах дослідження. Порівняльна таблиця подананижче:
Таблиця 5. Ефективність змісту вивченняприкметника у 3 класіРівень засвоєння знань Констатувальний етап Підсумковий етап ЕК, % КК, % ЕК, % КК, %
Високий
Середній Низький
56
29
15
61
29
10
71
22
7
59
30
11
По даних таблиціможна зробити висновок, що запропонована методика по формуванні відповіднихгруп умінь є ефективною, оскільки в експериментальному класі відсоток учнів звисоким рівнем знань значно підвищився.
Ми такожвизначили вплив запропонованих завдань для вивчення прикметника на прагненнятретьокласників до виконання цих завдань з метою порівняння з попереднімдослідженням. Це відображено в таблиці:
Таблиця 6 .Прагнення третьокласників довиконання завданьЗавдання на: Кількість учнів, що вибрали завдання, % Експериментальний Контрольний — виділення прикметників з висловлювання; 27 37 — добір прикметників, прикметників-синонімів; 24 28 — встановлення граматичного зв’язку між іменниками та прикметниками 25 22 — вживання прикметників у словосполученнях і реченнях. 24 13
Результатитаблиці дають змогу зробити висновок, що у дітей збільшився інтерес доскладніших завдань. Це свідчить про те, що в них загалом з’явився пізнавальний інтерес та мотивидо виконання певного виду завдань. Отже, підвищився рівень їх пізнавальноїактивності. Яким чином підвищився рівень пізнавальної активності учнів показаноу таблиці:
Таблиця 7.Рівні пізнавальноїактивності учнівРівні пізнавальної активності Експериментальний, % Контрольний, %
Високий
Середній
Низький
24
65
11
23
58
19
Дані таблиці свідчать про те, що в експериментальному класізбільшилася кількість дітей з середнім рівнем пізнавальної активності, івідповідно зменшився відсоток дітей з низьким рівнем. Використаннярізноманітних цікавих, творчих вправ дало позитивний результат у підвищеннірівня пізнавальної активності молодших школярів.
4 клас
Таблиця8.Перевірка уміння учнів близькі за значенням прикметники(синоніми)Рівень засвоєння знань Експериментальний,% Контрольний,%
Високий
Середній
Низький
71
21
8
59
29
12
Аналіз таблиці свідчить про те, що загаломучні володіють вмінням підбирати синоніми. Проте за даними таблиці можназробити висновок, що словник молодших школярів експериментального класубагатший, у порівнянні з контрольним класом, мовлення учнів якогохарактеризується недостатнім різноманіттям прикметників: в основному діти добирають по 1 або 2 синоніма, котрі найчастішезустрічається в їхньому дитячому мовленні. Це означає, що в контрольному класінеобхідно пропонувати вправи, які розвивають здатність учнів використовувати прикметники одного синонімічногоряду.
Таблиця 9. Перевірка уміння учнів визначати рід, число івідмінок прикметниківРівень засвоєння знань Експериментальний,% Контрольний,%
Високий
Середній
Низький
70
21
9
56
23
11
Ефективністьвиконання цього завдання залежить від рівня сформованих в учнів теоретичнихзнань, а також від вміння здійснювати операцію аналізу і синтезу. Як бачимо,учні експериментального класу краще виконали ці завдання, а учням контрольногокласу, для досягнення бажаного результату, слід пропонувати більше вправ такоготипу, використовувати ігрові завдання для підвищення їх пізнавального інтересу,оскільки загалом учні не люблять завдань і вправ на визначення граматичнихкатегорій прикметника.
Таблиця10.Перевірка уміння учнів поширювати речення прикметниками Рівень засвоєння знань Експериментальний,% Контрольний,%
Високий
Середній
Низький
70
23
7
59
31
10
Ефективністьвиконання цього завдання залежить від рівня сформованого образного мислення імовлення молодших школярів, словникового запасу учнів, від вміння здійснюватиоперацію синтезу. Як бачимо, учні експериментального класу краще справилися зцими завданнями і це пояснює те, що мовлення учнів контрольного класунедостатньо збагачене прикметниками, в них малий словниковий запас, а мисленняне в повній мірі характеризується образністю.
Таблиця11. Перевірка уміння учнів скласти опис, розповідь,використовуючи якнайбільше прикметниківТип тексту Експериментальний, % Контрольний, %
Розповідь
Опис
Міркування
34
37
29
32
48
20
Ценайскладніші завдання, які пропонувались учням. Вони потребують максимальноїтворчості, показують рівень сформованого образного мовлення школярів, вимагаютьповного застосування всіх своїх знань, уяви. Кращими вміннями описувати,складати розповідь, використовуючи прикметники, володіють учніекспериментального класу. В своєму мовленні вони використовують більшеприкметників, прикметників-синонімів, прикметників-антонімів, вміють краще йобразніше передати свої думки. Учням ж контрольного класу слід пропонуватирізноманітні вправи на розвиток їх творчих здібностей й збагачення їхсловникового запасу прикметниками.
За даними таблиціможна зробити висновок, що запропонована методика з формування відповідних групумінь є ефективною, оскільки в експериментальному класі відсоток учнів звисоким рівнем знань значно підвищився.
Ми такожвизначили вплив запропонованих завдань на прагнення школярів до виконання цихзавдань. Це відображено в таблиці:
Таблиця 12.Прагнення четвертокласників до виконання завданьЗавдання на: Кількість учнів, що вибрали завдання, % Експериментальний Контрольний — добір антонімів; 24 31 — визначення роду, числа і відмінка прикметників; 25 31 — поширення речень прикметниками; 27 23 — вживання прикметників у текстах різних типів. 24 15
Заданими таблиці можемо зробити висновок, що в учнів з’явився інтерес довиконання складніших завдань, зріс рівень їх пізнавального інтересу. Дітям дужесподобалося складати тексти різних типів, особливо продовжити розповідь. Цезбудило їхню уяву, пізнавальний інтерес і не лише зовнішню, але і внутрішнюактивність.
Ми визначилитакож рівень пізнавальної активності учнів. Яким чином змінилися показники підвпливом запропонованої методики, показано у таблиці:
Таблиця 13.Рівні пізнавальноїактивності учнівРівні пізнавальної активності Експериментальний, % Контрольний, %
Високий
Середній
Низький
26
69
15
18
62
20
Дані таблиці підтверджують результати експериментальногодослідження у 3класі, і свідчать про те, що в експериментальному класізбільшилася кількість дітей з середнім і високим рівнем пізнавальноїактивності, і відповідно зменшився відсоток дітей з низьким рівнем.Використання різноманітних цікавих, творчих вправ дало позитивний результат упідвищенні рівня пізнавальної активності молодших школярів.
Таким чином, наше експериментальне дослідження дозволило дослідитиі перевірити ефективність змісту вивчення прикметника у початкових класах, розглянутирізні види вправ, обґрунтувати їх застосування у навчальному процесі з даноїтеми та матеріалу, а також визначити прагнення учнів виконувати ці завдання тавизначити рівні пізнавальної активності учнів.
У розділі описано аналіз програм і підручників з точки зорупроблеми нашого дослідження, методику вивчення прикметника як засобу формуванняпізнавальної активності, запропоновано різноманітні вправи, які, на нашу думку,формуватимуть пізнавальну активність школярів. Здійснено також перевіркуефективності змісту вивчення прикметника у початкових класах. Експериментальнедослідження проведено у ЗОШ І-ІІІ ступенів №7 і №12 м.Тернополя, основнимзавданням його було перевірити рівень вироблених в учнів відповідних груп уміньта обґрунтувати їх, виявити прагнення виконувати завдання, а також визначитирівень пізнавальної активності учнів. У результаті дослідження буловстановлено, що даний об'єм роботи є ефективним, оскільки застосування певнихсистем прийомів і методів підвищує рівень позитивної результативності.
Висновки
Однією з найбільш складних і актуальних проблем початкової школи єформування і розвиток пізнавальної активності молодших школярів на урокахукраїнської мови. Проблема формування пізнавальної активності при вивченніграматичного матеріалу, зокрема, частин мови до цього часу ще недостатньо розробленау психолого-педагогічній та методичній літературі.
Таким чином, вибір нашого дослідження обумовлений, по-перше,актуальністю проблеми формування в учнів зацікавленого ставлення до процесуоволодіння знаннями на урокахрідної мови та формування пізнавальної активності школярів, зокрема, прививченні теми «Прикметник», і по-друге, недостатнім вивченням цієї проблеми вметодиці.
Орієнтуючись на формування і розвиток пізнавальної активностімолодших школярів, можна добитися найбільш високого результату у навчанні нелише української мови, але й інших дисциплін.
Пізнавальна активність – один з головних критеріїв якостіпідготовки учнів, а ефективне її формування можна забезпечити тільки за умовспеціальної організації пізнавальної діяльності дітей.
Вона має бути у центрі уваги вчителя під час підготовки іпроведення кожного уроку, а навчальна робота на уроках мови повиннаорганізовуватися так, щоб не тільки використовувати наявні в дітей пізнавальнісили, а й повсякчас розвивати їх.
Проаналізувавши програми і підручники з метою вивчення цієїпроблеми, а також розглянувши сучасний її стан, ми дійшли висновку пронеобхідність побудови методики, яка буде забезпечувати цілеспрямовану роботу затрьома основними напрямками під час вивчення прикметника: лексичним, граматичнимта комунікативним.
Ми дійшли висновку, що розвиток необхідних граматичних, лексичнихта комунікативних умінь та навичок молодших школярів забезпечуєтьсязастосуванням певної системи вправ, яка цілеспрямовано працює у цих трьохнапрямках, і яка своєю різноманітністю й творчим характером сприяє підвищеннюпізнавального інтересу, мотивації, активізації вольових зусиль, таким чиномформуючи навчально-пізнавальну активність учнів.
Правильний та різноманітний добір творчих завдань забезпечуєпосилення інтересу учнів до знань, допомагає розкрити цінність практичногооволодіння мовою та мовленням, усвідомити, що прикметники надають нашимвисловлюванням образності, точності, емоційності, а також сприяє розкриттюбагатства української мови.
Така робота над прикметником виробляє в учнів естетичне баченнянавколишньої дійсності, високу культуру мислення, породжує почуття творчоїрадості, сприяє формуванню пізнавальної активності молодших школярів, а такожїх граматичних та мовленнєвих умінь.
Навчальний експеримент підтвердив ефективність використаннязапропонованих прийомів і методів вивчення прикметника. Про це свідчитьпозитивна результативність перевірених на підсумковому етапі експериментувідповідних груп умінь, підвищений рівень прагнень учнів до виконаннязапропонованих творчих завдань та підвищений рівень пізнавальної активності молодшихшколярів.
Запропонованасистема вправ для вивчення теми «Прикметник» рекомендується для використання вшкільній практиці на уроках української мови, зокрема, при вивченні граматичногоматеріалу. Матеріали дослідження можуть бути використані для читання лекцій та проведеннязанять на факультеті ПВПК у вищих навчальних закладах України, курсахпідвищення кваліфікації вчителів, а також у практиці роботи вчителя.
Подальше дослідження цієї проблеми вважаємо доцільним, аджеформування та розвиток пізнавальної активності учнів (зокрема, на уроці рідноїмови у початкових класах) є саме тим явищем, яке здатне активізуватинавчально-виховний процес у школі.
Дослідження проблеми формування і розвитку пізнавальної активності молодших школярів під час вивчення граматичного матеріалу, зокрема, частинмови, недозволяє зупинятися на досягнутому. Подальшого дослідження потребує розробка варіантів методичногозабезпечення формування пізнавальної активності на уроках української мови під час вивчення фонетики, словотвору та інших розділівмовознавства.
Списоквикористаноїлітератури
1. Алексейчук А.В. Повторення вивченого про прикметник як частинимови. Спостереження за роллю прикметника у мовленні // Розкажіть онуку. – 2006.- №21-22. – С.68-69.
2. Алексєєва М.І. Мотиви навчаннямолодших учнів // Початкова школа. – 1969. — №4. – С.18-24.
3. Амонашвили Ш.А. Развитие познавательной активности учащихся вначальной школе // Вопросы психологии. — 1984. — №5. – С.36-41.
4. Аристова Л.П. Активность учения школьника. – М.: Просвещение,1968. – 139с.
5. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматикаукраїнської мови. Морфологія: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 336с.
6. Беценко Т. Поетичні слова на уроці рідної мови під час вивченнятеми «Прикметник» у 3 класі // Початкова школа. – 1997. — №12. – С.30-32.
7. Бєляєв А.М., Мельничайко В.Я., Пентилюк М.І. та ін. Методикавивчення української мови в школі. – К.: Радянська школа, 1987. – 246с.
8. Бібік Н.М. Формування пізнавальних інтересів молодших школярів:Навчально-методичний посібник для вчителів початкових класів. – К.: Ін-т змістуі методів навчання, 1997. – 90с.
9. Брусило Н. Вивчення прикметника як частини мови // Початкова школа.– 2005. — №3. – С.9-10.
10. Будій Н. Творчізавдання до вивчення частин мови у 4(3) класі: Посібник для вчителів, учнів,батьків. – Тернопіль, 2001. – 145с.
11. Вашуленко М.С.Українська мова і мовлення в початковій школі: Методичний посібник. – К.: Освіта,2006. – 268с.
12. Вашуленко М.С.Вивчення теми «Прикметник» у 2 класі // Початкова школа. – 1973. — №2. – С.37-43.
13. Вашуленко М.С.,Мельничайко О.І. Рідна мова: Підручник для 3 класу. — К.: Освіта, 2003. – Ч.1.– 110с.
14. Вельямінова Т.Розвиток пізнавальних здібностей на уроках мови // Урок української. – 2000. — №7. – С.32-33.
15. Виноградов В.В. Проблемы русскойстилистики. – М.: Высшая школа, 1981. – 320с.
16. Виноградов В.В.Русский язык. – М.: Высшая школа, 1986. – 640с.
17. Вихованець І.Р. Морфологічнікатегорії? Словотвірні? Чи граматичні міжрівневі? / У зб.: Актуальні проблемиукраїнського словотвору. Івано-Франківськ: Плай, 2002. – С.13-18.
18. Вихованець І.Р.Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наукова думка, 1988. – 256с.
19. Воронова Н.Мотивація як фактор успіху навчальної діяльності молодших школярів // Початковашкола. – 2007. — №3. – С.5- 6.
20. Гавриш Н.В. Формирование образностиречи старших дошкольников в процессе обучения родному языку: Дис….канд. пед.наук. — М., 1991. – 263с.
21. Ганич Д.І.,Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985. – 360с.
22. Гебос А.И. Психологияпознавательной активности учащихся (в обучении). – Кинишев: Штиинца, 1975. –104с.
23. Гемзюк О.Р.,Рябова С.І. Творчі завдання з української мови. 4 клас. – Тернопіль: Навчальнакнига – Богдан, 1997. – 63с.
24. Гемзюк О.Р.,Рябова С.І. Творчі завдання з української мови. 4 клас: Навчальний посібник–Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 80с.
25. Головин Б.Н. Основы культурыречи: Учебник для вузов. – 2-е изд., испр. – М.: Высшая школа, 1988. — 320с.
26. Гончарук П.А.Психологія навчання. – К: Вища школа, 1985. – 212с.
27. Городенська К.Г.,Безпояско О.К. та ін. Граматика української мови. Морфологія: Підручник для студентів.– К.: Либідь, 1993. – 334с.
28. Горпинич В.О.Морфологія української мови: Підручник. – К.: Академія, 2004. – 334с.
29. Грищенко А.П.Прикметник в українській мові. – К.: Наукова думка, 1978. – 207с.
30. Грищенко А.П. таін. Сучасна українська літературна мова: Підручник для студентів філолог. спец.ВНЗ. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища школа, 1997. – 493с.
31. Данилова Л.Розвивати пізнавальну активність учнів // Рідна школа. – 2002. — №6. – С.18-20.
32. Деркач Н.І.Формування образного мовлення дітей при вивченні теми «Прикметник» // Початковашкола. – 1986. — №1. – С.30-35.
33. Дорошенко М.І.Робота над словом при вивченні іменника і прикметника: Посібник для вчителівукраїнської мови та студентів філологічних факультетів університетів іпедагогічних інститутів. – К.: Радянська школа, 1968. – 167с.
34. Жовтобрюх М.А.Українська літературна мова. – К.: Наукова думка, 1984. – 256с.
35. Зевако В.,Непийвода С. Цікаві завдання з української мови в початковій школі: Посібникдля вчителя. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. – 128с.
36. Ігнатова Р.Розвиток пізнавальної активності учнів як педагогічна проблема // ВісникЛьвівського університету: Серія педагогічна. – Львів, 2004. — Вип.18.– С.73-80.
37. Каноненко П.П.,Кадомцева Л.О., Мацько Л.І. Українська мова: Навчальний посібник для вступ. довузів. – К.: Либідь, 1990. – 224с.
38. Канюк С.С.Психологія мотивації: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002. – 239с.
39. Керсова І.Прикметник: роль прикметника, знаходження в тексті слів для характеристикиподій, явищ, дійових осіб // Початкова освіта. – 2001. — №13 (109). – С.3.
40. Киричук О.І.Навчальні інтереси молодших школярів. – К.: Радянська школа, 1982. – 128с.
41. Коваль А.П.Специфика обучения русского языка младших школьников: Пособие для учителя. –К.: Рад. школа, 1990. – 207с.
42. Костусяк Н.М.Категорія ступенів порівняння прикметників і прислівників. – Луцьк: Вежа, 2002.– 179с.
43. Крутиголова О.В.Естетичне виховання учнів у процесі вивчення української мови в школі: Автореф.дис…. канд. пед. наук. — К., 1994. – 22с.
44. Курило С.Активізація пізнавальної діяльності на уроках української мови при вивченнісамостійних частин мови // Студентський науковий вісник ТНПУ ім. В.Гнатюка. –Тернопіль, 2003. – Вип.6. – С.36-38.
45. Лазаренко Н.І.Лексико-стилістичні вправи під час вивчення прикметника у 3 класі // Початковашкола. – 1991. — №12. – С.24-29.
46. Лебедєв П.М. Видипізнавальної активності учнів // Початкова школа. – 1975. — №2. – С.69-74.
47. Лінгводидактика всучасних закладах освіти / За заг. ред. А.М.Богуша. – Одеса: Південний науковийцентр АПН України, 2001. – 269с.
48. Лозова В.І.Пізнавальна активність школярів: Спецкурс з дидактики: Навчальний посібник дляпед. ін-тів. – Харків: Основа, 1990. – 89с.
49. Львов М.Р., РамзаеваТ.Г., Светловская Н.Н. Методика обучения русскому языку в начальных классах. –М.: Просвещение, 1987. – 414с.
50. Майборода В.,Друзь З. Виховання пізнавальних інтересів молодших школярів // Початкова школа.– 1998. — №6. – С.7-11.
51. Малихіна О. Особливостімотивації учіння дітей молодшого шкільного віку // Початкова школа. – 2002. — №7. – С.51-55.
52. Мацько Л.І.,Мацько О.М., Сидоренко О.М. Українська мова: Навчальний посібник. – Донецьк:ТОВ ВКФ «БАО», 2003. – 202с.
53. Мельник Т.Образність як психологічна категорія. – Режим доступу: ukr.life.org/main/minerva/melnyk_obrazno_psyhol.doc.
54. Мельник Т. Розвиваймообразне мовлення. — Режим доступу: ukr.life.org/main/minerva/melnyk_obrazno.doc.
55. Методикавикладання української мови / За ред. С.І.Дорошенка. – К.: Вища школа, 1989. –432с.
56. Методикавикладання української мови в середній школі / За ред. І.С.Олійника. – 2-гевид., перероб. і допов. — К.: Вища школа, 1989. – 437с.
57. Методика развития речи на урокахрусского языка / За ред. Т.А.Ладыженской. – М.: Просвещение, 1980. – 240с.
58. Миропольская Н.Е. Вслушиваясь вслово: Пособие для учителя. – К.: Рад. школа, 1989. — 195с.
59. Мишко І.Л.Прикметник: Повторення і узагальнення знань про прикметник: Урок-змагання //Початкова освіта. – 2000. — №13 (61). – С.5.
60. Новиков Л.А. Искусствослова. – 2-е изд., доп. – М.: Педагогика, 1991. – 144с.
61. Педагогическаяэнциклопедия. — М.: Изд. «Советская Энциклопедия», 1964. – Т.1. – 652с.
62. Петренко Л.Б.Корисні вправи для поглибленого вивчення теми «Прикметник» // Розкажіть онуку.– 2007. — №11. – С.1-32.
63. Петров Б.М. Оместе чуств в познавательной деятельности младших школьников / У сб.: В помощь учителю начальныхклассов. – Рига: Изд-во «Звайгзне», 1977. – С.3-23.
64. Підлісна Г.Г.Збагачення активного словника молодших школярів // Початкова школа. – 1990. — №2. – С.32-35.
65. Плющ М.Я.Граматика української мови: Морфеміка. Словотвір. Морфологія: Підручник. — К.:Вища школа, 2005. – 286с.
66. Програми длясередньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. – К.: Початкова школа, 2006. –432с.
67. Рєзніченко Н.І.Розвиток пізнавальних інтересів учнів шляхом ігрової діяльності на урокахукраїнської мови (опис досвіду) //Початкове навчання і виховання. – 2007. — №28. – С.22.
68. Рідна мова:Підручник для 4 класу / За ред. М.С.Вашуленка. – К.: Освіта, 2004. – Ч.1. –128с.
69. Рідна мова:Підручник для 4 класу / За ред. акад. АПН України М.С.Вашуленка. – К.: Освіта,2004. – Ч.2. – 12с.
70. Родак И.И. Сущность творческойактивности учащихся в учебном процессе // Советская педагогика. – 1959. — №4. –С.70-71.
71. Савченко А.Я.Совершенствование познавательной деятельности младших школьников // Советскаяпедагогика. – 1981. — №10. – С.35-37.
72. Савченко О.Я.Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів. – К.: Радянська школа,1982. – 176с.
73. Самарська Н.П.Робота над образними засобами художніх творів // Початкова школа. – 1984. — №1.– С. 21-26.
74. Свашенко А.О.Віршові вправи при вивченні частин мови у 3 класі // Початкова школа. – 1984. — №11. – С.23-29.
75. Сіранчук –Василишина Н. Лінгвістичний напрямок розвитку образного мовлення школярів //Початкова школа. – 2007. — №7. – С.13-15.
76. Сіранчук –Василишина Н. Образне мовлення та його сутність (на матеріалі навчання і вихованняучнів початкових класів) // Вісник Львівського університету: Серія педагогічна.– Львів, 2005. – Вип.20. – С.84-87.
77. Скуратівський Л.Мотив як рушійна сила пізнавальної діяльності учнів у процесі вивчення мови //Дивослово. – 2005. — №2. – С.2-4.
78. Словарь лингвистическихтерминов. / Сост. О.С. Ахманова. – 2-е изд., стереотип. – М.: Едиториал УРСС. – 1969. – 576с.
79. Собко В.О.Збагачення словникового запасу учнів прикметниками // Початкова школа. – 1985.- №9. – С.41-45.
80. Старинська О. Ініціативаяк умова активізації пізнавальної активності та діяльності учня // Початковашкола. – 2000. — №5. – С.34-35.
81. Сторожук Л.І.Розвиток мовлення учнів під час вивчення прикметника // Початкова школа. –1985. — №1. – С.19-25.
82. Сучасна українськалітературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – 3-тє вид., допов. – К.: Вища школа,2002. – 439с.
83. Сучаснаукраїнська літературна мова: Морфологія / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К.:Наукова думка, 1969. – 140с.
84. Сучаснаукраїнська літературна мова: Підручник / За ред. А.П.Грищенка. – К.: Вищашкола, 1993. – 366с.
85. Сучаснаукраїнська мова: Підручник / За ред. О.Д.Пономарева. – 2-ге вид., перероб. –К.: Либідь, 2001. – 400с.
86. Сущик Л.Виховання пізнавальних інтересів молодших школярів у процесі навчання //Початкова освіта. – 1999. — №38. – С.2.
87. Теоретичнаморфологія української мови: Академічна граматика української мови / За ред.І.Вихованця. – К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – 400с.
88. Українська мова зметодикою навчання в початкових класах: Інтегрований курс: Підручник для пед.Вузів / За ред. А.П.Каніщенко, Г.О.Ткачук. – К.: Промінь, 2003. – 232с.
89. Федоров О.И. Образноеговорение. – М.: Высшая школа, 1978. – 209с.
90. Чехлова З.Ф. Формирование активностиучащихся и студентов в коллективе. – Рига: Латвийский государственый университет им.П.Стучки, 1985. – 84с.
91. Чоповдя Е.П.Пізнаючи – навчатись: Механізм розвитку пізнавальних інтересів і творчихможливостей у процесі вивчення української мови і літератури // Вивчаємоукраїнську мову і літературу. – 2007. — №7. – С.13-15
92. Чуйко Г.А.Методика викладання української мови в початкових класах: Підручник для пед.училищ. – 3-тє вид. перероб. – К.: Радянська школа, 1966. – 337с.
93. Шамова Т.И. Активизация ученияшкольников. – М.: Знание, 1982. – 96с.
94. Шарагова Н.З.Ігри та цікаві вправи з української мови // Розкажіть онуку. – 2005. — №19-20.– С.15-17.
95. Щукина Т.И. Активизацияпознавательной деятельности учащихся. – М.: Просвещение, 1979. – 160с.
96. Щукина Т.И. Рольдеятельности в учебном процессе. М.: Просвещение, 1986. – 142с.
97. Ющук І.П.Українська мова. – К.: Либідь, 2004. – 640с.
Додаток А
а) Вправи, що забезпечують лексичний напрямок роботи надприкметником.
1. Прочитай словосполучення. До прикметників, вжитих у переносномузначенні, добери прикметники з прямим значенням. Склади і запиши речення збудь-якою парою словосполучень.
Гарячий привіт — …
Глибока ніч — …
Світла думка — …
Залізна воля — …
Кам’яне серце — …
2. Доберіть синоніми до прикметників:
Міцний -… Блакитний — …
Акуратний — … Виразний — …
Балакучий — … Високий — …
3. Добери на кожне закінчення по три прикметники. З однимприкметником із кожної групи склади речення.
— ий — а — е — і
— ій — я — є
4. Відгадайзагадки, відгадки запиши у стовпчик. З початкових букв відгадок прочитай словоі добери до нього ознаки.
1. Засвистіла,полетіла — хвіствогненний залишила.
2. Тваринарогата і рогів багато.
3. Йогоб'ють, а він не плаче, від удару тільки скаче.
4. Жовтошкірий,запашний, соковитий та смачний.
5. Нелюдина, а в хатці живе.
6. Між:зелених гілочок жив зелений їжачок, а тоді на землю — стриб! Став коричневим, як гриб.
7. Осьвона яка —розбійницяморська. Всіх би проковтнул зажерлива....
Чиоднакове закінчення матимуть слова-ознаки? Чому?
5. До поданих іменників добери кілька прикметників так, щобутворені словосполучення можна було використовувати у художньому тексті.
Зайчик, лисичка, їжачок, ведмідь, олень.
Зразок. Маленький сіренький зайчик.
6. Добери до прикметників антоніми.
Струмку говорила ріка:
— Ти вузький, а я…
Ти мілкий, а я …
Про одне забула ріка,
Що вона почалась із струмка.
Заповни речення за схемою.
Струмок _______ і ______, а ріка_________ і _______.
7. Прочитайте текст. Які слова і словосполучення допомогли тобідізнатися, хто сперечався між собою? Добери до слова «золотава» близькі зазначенням. У прямому чи переносному значенні вжите слово «шовкова». Поясни.Випиши прикметники.
— Яка я гарна, — сказала одна. – Мене вкриває шовкова трава іомивають хвилі.
— Зате я дуже гостра і можу знищити твою шовкову траву, — відповіла друга.
— Чим ви хвалитесь? – промовила третя. – Ось я буваю і чорною, ірусою, і золотавою, і маю однакове з вами ім’я. Удосконалити текст, використовуючиприкметники, подані у дужках.
8. Добери словосполучення, що відповідають моделям.
Який? Яке? Які? Яка?
Сніг сонце
День слово
Вітер село
9.Робота з деформованим текстом. Загадка.
Словничок:
тоненький Маю плаття…
білу …, … віти,
ніжні … кору,
гнучкі стан … .
зелененьке Як я звуся, діти?
— Які слова допомогли вам здогадатися, що це – берізка?
— До якої частини мови вони належать? Доведіть.
10.Відгадайте загадку:
Без сокири і дрючків ставить міст через річки. (Мороз). Запишіть, яким може бутимороз (доберіть відповідні прикметники). Наприклад: сильний, великий,тріскучий, малий, слабкий… Утворіть з цих слів групи синонімів (сильний,великий, тріскучий; слабкий, малий). Учні можуть дібрати й іншіприкметники, наприклад, ранній, раптовий тощо. У процесі роботинеобхідно підвести їх до висновку, що в цьому разі ці прикметники синонімічнихпар не утворюють. Запропонуйте учням серед поданих прикметників знайти такі,які вступають в антонімічні відношення (сильний — слабкий; великий — малий).
11.Вибери і встав замість крапок найвлучніший прикметник.
1. До кімнати старої вчительки завітала… (несподівана, випадкова,раптова) радість. 2.Різні … (турботливі, тривожні, неспокійні)думки непокоїли серце матері. 3. У розчинене вікно разом з теплим вітерцем хлюпнули пахощіакацій, звідкілясь долинули … (лункі, дзвінкі, звучні) дитячі голоси, пісня зяблика і … (оглушливий, гучний, голосний) гаміргоробців.
(Несподівана, тривожні, дзвінкі, оглушливий).
б) Вправи, що забезпечують граматичний напрямок роботи надприкметником.
1. Прочитай прислів’я і приказки. Знайди в них прикметники і випиши.Визнач їх рід, число, відмінок.
Батьківський дім – школа для дітей.
Батьківська любов, як сонце – всіх дітей гріє.
Як діти розумні, батькові і матері слова.
Щастя й доброту в матері знайду. (М.Рильський)
2.Спишіть текст, ставлячи прикметники, що в дужках, у потрібному відмінку ічислі.
А)Серед (дитячий) іграшок та виробів (народний) мистецтва часто трапляються(керамічний) пташки, коники, козлики, баранчики. Це – (дитячий) свистульки. Наних можна виконувати (простий) мелодії. Діти люблять (яскравий) і (цікавий)іграшку.
Б)(Український) рукоділля сягає своїм корінням у (сивий) давнину. (Народний)вишивка приваблює нас (цікавий) орнаментом, (різнобарвний) кольорами.
3. Провідміняй подані словосполучення прикметників з іменниками,виділи закінчення.
Народна вишивка, глиняний посуд, бабусин гердан.
4. Спиши текст, встав пропущені закінчення у прикметниках. Визначїх рід, число, відмінок.
Багато країн є на нашій землі
(Уривок)
Багато країн є на нашій землі,
І в кожній країні є діти малі.
З волоссям чорняв…, русяв…, біляв…,
І зовсім гладеньк…, і кучеряв…,
Дарма, що в них різного кольору шкіра,
Та усмішка – добра, весела і щира.
5. Спиши речення, замість крапок вставте прикметники в потрібномуроді, числі і відмінку.
Вискочить сонце на мить, і знову лізуть на нього … хмари. Рановстало … сонечко. … сніг вкрив усе навколо. (М.Коцюбинський)
(Пухнастий, золотий, важкий)
6. Від поданих прикметників за допомогою префікса най- ісуфікса –іш- (-ш) утворити нові прикметники.
Сильний – Чистий – Довгий–
Білий – Рідний – Спритний–
Свіжий – Тонкий – Яскравий–
в) Вправи, що забезпечують комунікативний напрямок роботи надприкметником.
Опис
1. Опиши український вишитий рушник, використовуючи різніприкметники.
Слова до тексту-опису: лляний, тонкий, білий, полотняний,український, дорогий, простий, красивий, червоний, кольоровий, чорний,народний, рослинний (орнамент).
2.Усно опишіть,який буває сніг за формою, за кольором, яким ви відчуваєте його на дотик.
Спишітьз дошки речення, вставляючи потрібні слова. Як назвати пари слів, якізустрічаються у поданих реченнях?
Сніг білий, а земля...
Сніг легкий, а камінь…
Напишітьсамостійно твір-мініатюру (вдома або в класі) на тему «Перший сніг»(«Хуртовина», «Зимові витівки», «Зимові розваги» та ін.). Використовуйтеприкметники-синоніми, прикметники-антоніми, слова у прямому та переносномузначеннях.
Переднаписанням слід скласти з учнями словничок.
Сніг — білий, чистий. Сніжинки — пухнасті, лапаті, легенькі, ніжні. Вітер— тихий, легкий; сильний,рвучкий, різкий. День — світлий, ясний; похмурий, сірий, непривітний. Дітвора — щаслива, радісна, заклопотана. Настрій— бадьорий, піднесений; сумний,невеселий.
3.Скласти твір за опорними словами на тему: «Ліс узимку».
Гарнийдень, сліпучий сніг, пишні ялини, веселий настрій, дзвінкіголоси.
4.Опиши портрет Весни, вживаючи подані словосполучення: молода дівчина, довгакоса, барвистий віночок, рожеве личко, вишневі уста, голубі очі.
Розповідь
1.Напиши твір за поданим зачином. Випиши лише прикметники, вжиті в однині, визначїх рід і відмінок.
Був чарівний час. Під промінням весняного сонця садки; вбиралися в ряснізелені шати, помережані білими намистинами пахучого цвіту. Поле, що розляглосяза останніми будинками міста, вкрилося вже м 'яким зеленим килимом....
2.Напиши казку за поданим зачином. Добери заголовок.
Одного зимового ранку зліпила дітвора Снігову Бабу. Коли вона була вжеготова, дівчатка принесли ніс-морквину, відерце—шапку. Хлопчики знайшли двакруглі камінчики— оченята. Ох і ж гарною вийшла Снігова Баба!
Почали діти бавитися навколо неї, та так захопилися, що й не помітили, як
Баба ожила...
3.Склади оповідання за поданим початком, використовуючи прикметники.
Зустріч
Теплоговесняного ранку діти поверталися із сусіднього села. Дорога пролягала черезліс. Раптом на галявині пі кучерявою берізкою вони побачили…
Міркування
1.Розглянь малюнок. Напиши твір-міркування «За що я люблю Україну?»
2.Міркування на тему «Я люблю свою маму, бо вона…»
Додаток В
1.Гра «Упізнай мене»
(Учитель роздає дітям картки з предметними малюнками. Учасники командповинні описати предмет за допомогою прикметників, щоб учасники іншої командиназвали цей предмет.)
Круглий,червоний, невеликий, м'ясистий… (помідор).
Кислий,жовтий, овальний, смачний… (лимон).
Рум'яне,червоне, солодке, кругле… (яблуко).
Жовте,кругле, яскраве, гаряче… (сонце).
2. Поетична сторінка — цікавазупинка
— Скласти віршики, вживаючиякомога більше прикметників, використовуючи такі слова:
Для 1 команди Для 2 команди
Квіти Голосок
Діти Колосок
Віти Дзвінок
(Нагородження переможців.)
3. Скласти текст-розповідь (за сюжетними малюнками) за поданим заголовком,використовуючи прикметники.
1Команда. Де подівся пиріжок?
2Команда. Чому песик зажурився?
(Кожна дитина з команди складає одне речення за поданим малюнком. Сюжетнімалюнки діти розподіляють самостійно. Складені речення всі учасники командипоєднують в одну зв’язнурозповідь. Спільно редагують, доповнюють. Готовий текст-розповідь розказуєкапітан команди. Переможці нагороджуються.
4. Гра«Шифрувальники»
Розшифруватислова-прикметники. Пояснити правопис слів, назвати вивчені орфограми. Записатислова.
Завдання для 1 команди
М… КИЙ,РО… МОВНИЙ, ПІД… МНИЙ, Л… ДОВИЙ, В… СОКИЙ, СОЛО… КИЙ, КИЇВ…КИЙ
Завдання для 2 команди
Солом… ний,бе… водний, кол… ровий, сіль… кий, в… сняний, моло… ший
(Нагородження переможців.)
5.Гра «Хто більше?»
Зодним із наведених прикметників записати найбільше словосполучень (або короткихречень) у прямому і переносномузначеннях.
Словадля гри: повий, гострий, чистий, cвітлий, срібний. Зразок виконання: срібний сніг(блискучий), срібний перстень (виготовленні іа срібла), срібний іній(іскристий), срібна роса (прозора), срібне проміння (блискуче).
6. Гра «Про що мова?»
Холодний,сильний, теплий, осінній, пронизливий. (Вітер)
Довгі,круглі, загострені, різнокольорові. (Олівці)
Жовтий,овальний, корисний, кислий. (Лимон)
Голчаста,вічнозелена, гарна. (Ялинка).
Зперших літер відгадок складіть слово. (Воля)
7. Гра «Четверте (або третє)зайве»
Учні повинні швидкозорієнтуватися, які саме слова чи словосполучення записані й чому серед них єзайве.
Золотий годинник, золотіслова, золоті руки, золота людина. Гострий язик, гострий зір, гострий ніж,гостре запалення. Весела дівчина, веселе літо, веселі сніжинки. Сумує ліс, сумуєхлопець, сумує небо.
8. Гра “Який? Яка? Яке?”
Вчитель називає слово,яке відповідає на питання хто? або що? Гравці записують і добирають до нього тазаписують слова, які є назвами ознак, відповідають на питання який? яка? яке?
Наприклад: дуб старий,високий, гіллястий, товстий, зелений… скільки слів запише гравець – стількидістає очок. Знімається по два очка за неправильну відповідь.
9. Гра “Хто більше?”
Дається завдання дібратиякнайбільше прикметників, які відповідають на питання який? І в корені словамають ненаголошений голосний (е) чи (и), який перевіряється наголосом. Першийваріант добирається слова з ненаголошеними (е), а другий з ненаголошеними (и).(Медовий, веселий, весняний, зелений, високий, широкий, глибокий).
10. Гра “Заборонені прикметники”
Учитель диктує речення.Речення, в яких є прикметники на означення кольору писати неможна. Виграє той, хто правильновиконає завдання. Для цієї вправи можна використовувати такі речення.
1. Ви знаєте, якмина пестить у місячні веселі ночі? 2. Ви знаєте, як сплять старі гай? 3. Якупав же він з коня та й як білий сніг. 4. На призьбі дід старий — як сон. 5. Мій травеньзолотий, зелений травню! Мій травню голосний – на всі дороги!
11. Гра “Наш рід”
Учитель включаємагнітофонний запис зі словосполученнями іменника з прикметником. У відповідьсигналізує той ряд, який має відповідні картонки: “чол.р.”, “жін.р.”,“серед.р.”.
12. Гра “З іменників — прикметники”
На дошці записано 10іменників. Завдання: утворити і записати від кожного іменника прикметникичоловічого, жіночого і середнього роду. Учительчерез визначений час перевіряє виконання. За кожен правильно утворенийприкметник зараховується по одному очку. За допущену помилку знімається дваочка.
Матеріал длявчителя: дуб (дубовий, дубова, дубове); холод (холодний, холодна, холодне);сонце (сонячний, сонячна, сонячне); мороз (морозний, морозна, морозне); розум(розумний, розумна, розумне); вітер (вітряний, вітряна, вітряне); щастя(щасливий, щаслива, щасливе); дощ (дощовий, дощова, дощове); літо (літній, літня,літнє); сніг (сніговий, снігова снігове).
13. Гра “Якого роду прикметники?”
Учитель називає іменникиз прикметниками. Учні картками показують, якого роду іменник і прикметник. Накартках написано початкові букви назви роду (“Ч”, “Ж”, “С”). Для гри можна використовувати такі словосполучення: синєнебо, фарфорова ваза, осінний ранок, залізна труба, старий чоловік, ніжнапісня, кремезне дерево, сталеве серце, злі обличчя, квадратний стіл, свіжазелень. Виграє той, хто найменшепомишлятиметься.
14. Гра “визнач число”
На магнітофонну стрічкузаписані словвосполучення іменників з прикметниками в однині і множині.Включаються запис, у відповідь учні сигналізують картками з написами “однина” і“множина”.
15. Гра “Хто швидше перетворить однинув множину”
На дашці написано 10прикметників з іменниками в однині. Треба написати в множині лише прикметниката іменники чоловічого роду. Виграє той, хтопершим правильно виконає завдання.
Матеріал для вчителя: темна ніч, круглий місяць, великевікно, зимовий ранок, запальне сіно, голосний дзвоник, класна кімната, ряснийдощ.
16. Гра “відмінковий ланцюжок”
Учитель називаєприкметник у відмінку і викликає учня, який повинен сказати прикметник уродовому відмінку. Другий викликає учня називає прикметник у давальномувідмінку і т.д. Виграє той, хто матиме найменшепомилок.