РОЗВИТОКОСВІТНІХ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ВИЩІЙ ШКОЛІ
Оксана Бакай
студентка 4 курсу 411-уі групи
Інституту української філології
Національний педагогічний університет
імені М.П. Драгоманова
м.Київ
У статті здійснено аналіз сутності й особливостей розвиткуінноваційних процесів у вищій школі, розглянуто види інновацій, проаналізовано інноваційнудіяльність викладача вищої школи, розкрито сутність поняття «інноваційненавчання».
Ключові слова: освітні інноваційні процеси, вища школа,інноваційне навчання.
Постановка проблеми. Трансформація духовних засад українського суспільстває суттєвою передумовою вирішення низки завдань, продиктованих стратегією йогооновлення, національного відродження та європейської інтеграції. Данастратегія, обумовлена не лише проблемами національно-державного утвердженняУкраїни, але й кардинальними змінами в культурі людства на рубежі століть, передбачаєактивне використання інноваційного потенціалу постіндустріального суспільства,що формується. Одним із факторів, який впливає на динаміку цього процесу,виступає вища школа, статусна позиція і функціональні можливості якої зростаютьу постіндустріальному соціальному універсамі [2, с. 9].
Сьогодні необхідність розвивати інноваційні процеси у сферівищої освіти признається на всіх рівнях системи освіти. Проте розробка і впровадженняінновацій стикаються із значними труднощами. Відсутність матеріальноїзацікавленості в інноваційній діяльності, роз’єднаність вузівських колективів,відсутність співпраці в інноваційних процесах, консерватизм частинивикладацького складу, їх небажання міняти звичні форми і методи діяльностігальмують розвиток інноваційних процесів. Вищі навчальні заклади, на нашпогляд, надмірно спеціалізовані і відірвані від процесів, що відбуваються вматеріальній і духовній сфері, свідченням чого є певна загальна незадоволеністьвипускників вищої школи і замовників освітніх послуг якістю професійноїпідготовки. Важливою перешкодою на шляху інновацій є недостатняемоційно-психологічна підготовка викладачів, відсутність матеріальноїзацікавленості, недостатня підготовленість і низька мотивація викладачів доосвоєння освітньої інновації. Вони не завжди усвідомлюються самими викладачами.Така ситуація виявляється найбільш рельєфно в проектуванні і реалізаціїпрофесійно-педагогічної діяльності викладача в умовах розвитку інноваційнихпроцесів у вищій школі.
Розгляд основних тенденцій еволюції вищої освіти в Україністав можливим завдяки фундаментальним дослідженням цього тематичного полявітчизняними та зарубіжними фахівцями. Тут перш за все слід назвати роботи В. Андрущенка,В.Астахової, В. Бакірова, В. Воловича, І. Гавриленка, Г. Зборовського, Г. Климової,В. Кременя, М. Грін, Л. Карамушки, Б. Мільнера, Д. Надлера, Дж. Стюарта та ін.[1, с.158]
Метою статті є аналіз сутності й особливостей розвитку інноваційних процесів у вищійшколі, видів інновацій, характеристика інноваційної діяльності викладача вищоїшколи.
Інноваційний процес включає три складові, а саме: створення,освоєння та застосування нововведень. Це діяльнісно-управлінська категорія, якаконстатує, що змінювати, як змінювати, хто має робити зміни, для чого проводитизміни і як визначити їх оптимальність та ефективність. Можна виділити такікритерії інновацій: діяльнісний та системний характер, ефективність. Причомуключовим критерієм є ефективність. Будь-яка інновація покликана забезпечитиефективність освітнього процесу. Це дає підстави припустити, що інноваційнийосвітній процес – це освітній процес, у рамках якого здійснюється мінімальнонеобхідна сукупність інновацій, яка дає змогу значно підвищити його ефективність[1, с.159].
У галузі вищої освіти виділяємо такі види інновацій, які єнеобхідною умовою для конкурентоспроможності вищих навчальних закладів: інноваціїв змісті вищої освіти; інновації в педагогічному процесі; інновації ворганізаційних структурах вищої освіти; інновації в діяльності та відносинахміж викладачами і студентами; інновації у сфері освітніх послуг, розвитокспівпраці з соціальними партнерами, замовниками кадрів; інновації в галузіміжнародного співробітництва вищих навчальних закладів [3, с. 107].
Інноваційна діяльність є діяльністю всіх учасниківінноваційного процесу як єдиної колективної системи отримання, накопичення івикористання нових знань, а також використання нових технологій, заснованих на такихзнаннях. Ефективність інноваційної діяльності більшою мірою залежить від того,як і яким чином взаємодіють один з одним усі учасники цього процесу. Системавідносин, що виникають в інноваційній освітній діяльності, спрямована настановлення суб’єктно-суб’єктних відносин між викладачем та студентом. Такасистема докорінно змінює відносини «викладач – студент» перетворюючи їх упартнерів, які відповідають за результати своєї праці [1, с. 160].
Інноваційна педагогічна діяльність викладача вищої школи відповідаєструктурі педагогічної діяльності. Н.В. Кузьміна виділяє в структурі педагогічноїдіяльності такі компоненти: гностичний, проективний, конструктивний,організаторський, комунікативний.
Відповідно до цих компонентів викладач вищого навчального закладумає оволодіти такими вміннями: — гностичними: отримувати нові знання з різних джерел, з досліджень власноїдіяльності; аналізувати педагогічні ситуації, здійснювати пошукову, евристичнудіяльність; — проективними: здійснюватиперспективне планування; передбачати можливі результати від вирішення системипедагогічних завдань, проектувати зміст навчального курсу, проектувати власнупедагогічну діяльність, проектувати навчальний процес, різноманітні підходи до технологійнавчання, використовувати інноваційні системи навчання; — конструктивними: відбирати таструктурувати інформацію до щойно розроблених курсів, відбирати формиорганізації, методи і засоби навчання, здійснювати контроль за навчальноюдіяльністю студентів; — організаторськими:організовувати групову та індивідуальну роботу студентів з урахуванням усіхфакторів, управляти психічним станом студентів на навчальних заняттях,діагностувати пізнавальні можливості і результати пізнання, здійснюватикорекцію навчальної діяльності на основі реалізації принципу індивідуалізації;
— комунікативними: будувати взаємодію, відносини між викладачами істудентами для ефективної організації виховного процесу і досягнення позитивнихрезультатів, встановлювати доброзичливі відносини, мотивувати учасниківпедагогічного процесу до майбутньої діяльності тощо [3, с. 194 – 195].
Розглядаючи питання розвитку інноваційних освітніх процесів,активно використовують термін «інноваційне навчання». Йдеться про навчання, якеґрунтується на оригінальних методиках розвитку різноманітних форм мислення,творчих здібностей, високих соціально-адаптаційних можливостей особистості [2,с. 203]. На наш погляд, для оптимізації розвитку інноваційних процесівнеобхідно створити модель інноваційного навчання в руслі гуманізації вищоїосвіти з урахуванням компетентнісного підходу.
Велике значення має самоосвіта викладача, здатність досприйняття нового. Система підвищення кваліфікації викладачів має будуватися наоснові принципів гнучкості, варіативності, багаторівневості, додатковості, маневреностіпрофесійних освітніх програм.
Необхідно, перш за все, якісно змінюватипсихолого-педагогічну підготовку викладача вищої школи, особливо це стосуєтьсямолодих викладачів. Викладач має володіти педагогічною культурою, яка дає йомузмогу орієнтуватися у багатомірному просторі міждисциплінарних проблем, уявлятивзаємозв’язок закономірностей пізнання та педагогічної діяльності, адекватносприймати зміни у професійній діяльності. ЮНЕСКО розцінює педагогічнупідготовку викладачів як основну умову реалізації вищою школою інноваційнихфункцій щодо всіх сфер суспільного життя. Психолого-педагогічна підготовка всистемі професійної діяльності викладача вищої школи є системоутворювальнимфактором розвитку його інноваційного потенціалу.
інноваційний вищій школа
Висновки
Отже, інноваційні процеси розвиваються на різних рівнях системивищої освіти і стосуються різних компонентів освітнього процесу. Сліднаголосити на необхідності створення педагогічних умов (наявні умови можутьсприяти або перешкоджати інноваційному процесу), що забезпечують розвитокінноваційних освітніх процесів у вищої школі.
Література
1. Алфімов Д.В. Інноваційна освітня система вищої школи:шляхи відродження // Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи: зб.наук. пр. / Ред. кол. Л.І. Даниленко та ін. – К.: Логос, 2000. – С. 158 – 160.
2.Кремень В.Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи)/ В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2003. – 216 с.
3.Навроцький О.І. Вища школа України в умовах трансформації суспільства.Монографія. – Х.: Основа, 2000. – 240 c.