Міністерство освіти і науки України
РЕФЕРАТ
на тему: «Формування іміджу викладачау вищому навчальному закладі»
по предмету «Педагогіка»
Донецьк 2011
Зміст
Вступ
1.Загальна культура викладача
2. Професійна культуравикладача
3.Педагогічна взаємодія суб’єктів педагогічного процесу
4. Самовиховання викладача
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Вумовах реформування освітньої галузі в Україні особливої значущості набуваєпроблема підготовки високоосвіченого компетентного фахівця, який будеконкурентоспроможним на сучасному ринку праці та зможе успішносамореалізуватися в соціумі як громадянин, професіонал, носій культури.
Самев цьому розумінні значно підвищується необхідність удосконалення освітньогопроцесу у вищих навчальних закладах, ефективність якого залежить від йогоорганізації та рівня педагогічної майстерності викладача, що ставить визначенупроблему в ряд актуальних.
Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі маєнадзвичайно важливе соціальне значення, оскільки йдеться про формуваннямайбутнього фахівця, від рівня підготовленості якого значною мірою залежитьекономічний, політичний, соціальний, культурний розвиток суспільства.
Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі–діяльність, спрямована на підготовку висококваліфікованого спеціаліста, спроможногознайти своє місце на ринку праці, активно залучитися до політичної, суспільної,культурної та інших сфер життя суспільства.
Специфікапедагогічної діяльності ставить перед викладачем ряд вимог до особи педагога,які в педагогічній науці визначаються як загальна і професійна культура.
1. Загальнакультура педагога
Загальна культура викладача генерує в собі такі критерії:
— гуманність –любов до тих, кого навчаєш, уміння поважати їх людську гідність, потребу іздатність надавати кваліфіковану педагогічну допомогу для їх особистісногорозвитку;
— громадянська відповідальність, соціальна активність;
— справжня інтелігентність (від лат. inteleigens– знаючий, розуміючий, розумний) – високийрівень розвитку інтелекту, утворена в межах предмета викладання, ерудиція,висока культура поведінки;
— правдивість, справедливість, порядність, чесність, гідність, працьовитість,самовідданість;
— інноваційний стильнауково-педагогічного мислення, готовність до створення нових цінностей іухвалення творчих рішень;
— любов до предмета(курсу), який викладається, потреба в знаннях, в систематичній самоосвіті;
— здібність до міжособистісного спілкування, ведення діалогу, переговорів, наявністьпедагогічного такту, що визначає стиль поведінки викладача, викликає впевненістьв його доброзичливості, чуйності, доброті, толерантності.
Якостівикладача, які допомагають йому в спілкуванні й навчанні студентів, які єскладовими його загальної культури:
1. Привітність.
2. Почуттягумору.
3. Артистизм.
4. Мудрість(наявність життєвого досвіду).
5. Зовнішняпривабливість.
Сукупністьтаких якостей викладача створює його авторитет, що, як і авторитет представникабудь-якої іншої професії, здобувається працею. Якщо в межах інших професійзвично звучить вислів «визнаний в своїй галузі авторитет», то у викладача можебути лише авторитет особи.
Якості викладача, які характеризують йогонегативну культуру:
— байдужість до студентів;
— упередженість – виокремлення з середовища студентів«улюбленців», публічне виявлення симпатій та антипатій щодо студентів;
— зарозумілість – педагогічно недоцільне підкресленнявласної величі над студентом;
— мстивість – властивість особи, яка виявляється в спробі зводитиособисті рахунки зі студентом;
— неврівноваженість– невміння контролювати свій тимчасовий психічний стан, настрій;
— байдужість до предмета, який викладається;
— неуважність – забудькуватість, незібраність.
Уміннярозуміти викладачем, що таке загальна культура викладача, для чого вонапотрібна, є одним з головних чинників успішної роботи викладача. Іншим чинникомє уміння генерувати в собі ці критерії, вчитися їм і вміти впроваджувати їх всвою педагогічну діяльність.
2.Професійна культура викладача
Професійна культура викладача складається зсукупності умінь, які він може ефективно реалізовувати під час своєїпедагогічної діяльності.
Для професійної культури сучасного викладачаВНЗ важливі педагогічні уміння – це сукупність послідовно розгорнених дій, щобазуються на теоретичних знаннях. Частина цих дій може бути автоматизованою(навички).
Черезпедагогічні уміння розкривається структура професійної компетентності педагога.З огляду на те, що розв’язання будь-якої педагогічної задачі зводиться дотріади мислити – діяти – мислити, що співпадає з компонентами(функціями) педагогічної діяльності й відповідними їм уміннями, педагогічніуміння розподіляються на чотири групи:
1. Уміння«переводити» зміст процесу виховання в конкретні педагогічні завдання: вивченняособи та колективу для визначення рівня їх підготовленості до активногооволодіння новими знаннями і проектування на цій основі розвитку колективу іокремих студентів; виокремлення комплексу освітніх, виховних і розвиваючихзавдань, їх конкретизація і визначення домінуючого завдання.
2. Умінняпобудувати і впровадити логічно завершену педагогічну систему: комплекснепланування освітньо-виховних завдань; обґрунтований відбір змісту освітньогопроцесу; оптимальний відбір форм, методів і засобів його організації.
3. Уміннявиокремлювати і встановлювати взаємозв’язки між компонентами і чинникамивиховання, приводити їх в дію: створення необхідних умов (матеріальних,морально-психологічних, організаційних та інших); активізація особи студента,розвиток його діяльності, яка перетворює його з об’єкта на суб’єкт виховання;організація і розвиток спільної діяльності; забезпечення зв’язку ВНЗ ізсередовищем, регуляція зовнішніх запрограмованих впливів.
4. Уміннярозраховувати та оцінювати результати педагогічної діяльності: самоаналіз іаналіз освітнього процесу і результатів діяльності викладача; визначення новогокомплексу стрижньових і другорядних педагогічних завдань.
Змісттеоретичної готовності викладача виявляється в узагальненому вмінні педагогічномислити, що передбачає наявність у педагога аналітичних, прогностичних,проектувальних, а також рефлекторних умінь.
Аналітичні уміння припускають наявністьздатностей:
— аналізувати педагогічні явища, тобторозчленовувати їх на складові елементи (умови, причини, мотиви, стимули,засоби, форми прояву та ін.);
— осмислювати роль кожного елементу в структурі цілого та у взаємодії зіншими;
— знаходити в педагогічній теорії положення, висновки, закономірність, щовідповідає логіці даного явища;
— правильно діагностувати педагогічне явище;
— формулювати головне педагогічне завдання (проблему);
— знаходити способи оптимального його виконання.
Прогностичніуміння пов’язані з управлінням педагогічним процесом і передбачають чіткевідображення в свідомості викладача, який є суб’єктом управління, мета йогодіяльності, спрямована на очікуваний результат. Педагогічне прогнозуванняґрунтується на достовірних знаннях, сутності та логіці педагогічного процесу,закономірності вікового й індивідуального розвитку студентів. До складупрогностичних умінь викладача входять такі уміння:
— постановка педагогічних цілей і завдань;
— відбір способів досягнення цілей, завдань;
— передбачення результату;
— передбачення можливих відхилень і небажаних явищ;
— визначення етапів педагогічного процесу;
— приблизна оцінка передбачуваних витрат засобів, праці часу учасниківпедагогічного процесу;
— планування змісту взаємодії учасників педагогічного процесу.
Педагогічнепрогнозування потребує від викладача оволодіння такими прогностичними методами,як моделювання, висунення гіпотез, розумовий експеримент та ін.
Проектувальні вміння забезпечуютьконкретизацію цілей навчання і виховання та поетапну їх реалізацію.Проектувальні вміння припускають:
— перетворення мети і змісту освіти та виховання в конкретні педагогічнізавдання;
— пояснення способів їх поетапної реалізації;
— планування змісту і видів діяльності учасників педагогічного процесу зурахуванням їх потреб та інтересів, можливостей матеріальної бази, власногодосвіду і особово-ділових якостей;
— планування індивідуальної роботи зі студентами з метою розвитку їхздібностей, творчих сил і талантів;
— планування системи прийомів стимулювання активності студентів.
Рефлекторнівміння мають місце при здійсненні педагогом контрольно-оцінної діяльності,спрямованої на себе, на осмислення і аналіз власних дій. Для педагога важливовстановити рівень результативності (позитивної або негативної) власноїдіяльності. В процесі такого аналізу визначається:
— правильність постановки цілей, їх трансформації в конкретні завдання;
— адекватність комплексу певних завдань наявним умовам;
— відповідність змісту діяльності поставленим навчальним завданням;
— ефективність застосовуваних методів, прийомів і засобів педагогічноїдіяльності;
— відповідність використовуваних організаційних форм віковим особливостямстудентів, рівню їх розвитку і т. ін.;
— причини успіхів і невдач, помилок і труднощів у процесі реалізаціїпоставлених завдань навчання.
Змістпрактичної готовності викладача виражається в зовнішніх (наочних) уміннях, тобто в діях, якіможна спостерігати. До них належать організаторські й комунікативні вміння.Організаторськадіяльність педагога забезпечує залучення студентів до різних видів діяльності йорганізацію діяльності колективу, яка перетворює його з об’єкта на суб’єктвиховання. Організаторські вміння педагога бувають мобілізаційними,інформаційними, розвивальними і орієнтаційними.
Мобілізаційні вміння викладача обумовленізалученням уваги студентів і розвитком у них стійких інтересів до навчання таінших видів діяльності:
— формування потреби в знаннях, праці, інших видах діяльності;
— озброєння студентів навичками навчальної роботи;
— формування у студентів активного, самостійного і творчого ставлення доявищ навколишнього середовища шляхом створення спеціальних ситуацій для проявувихованцями моральних якостей та ін.
Інформаційнівміння пов’язані не тільки з безпосереднім викладом навчальної інформації, алей з методами її отримання і обробки. Серед них уміння і навички роботи зджерелами і бібліографією, вміння здобувати інформацію з інших електроннихджерел і переробляти її відповідно до цілей і завдань педагогічного процесу.Інформаційними є також уміння:
— доступно викладати навчальний матеріал, з урахуванням специфікипредмета, рівня підготовленості студентів, їх життєвого досвіду і віку;
— логічно правильно будувати процес передачі навчальної інформації,використовуючи різні методи та їх поєднання: розповідь, пояснення, бесіду,проблемний, індуктивний, дедуктивний виклад матеріалу та ін.;
— доступно, лаконічно й виразно формулювати питання; ефективновикористовувати ТСН (технічні засоби навчання), ЕОМ (електрон-но-обчислювальнутехніку), графіки, діаграми, схеми тощо;
— оперативно змінювати (у разі потреби) логіку і спосіб викладуматеріалу.
Розвивальнівміння передбачають:
— визначення «зони найближчого розвитку» (окремих студентів, групи вцілому);
— створення проблемних ситуацій та інших умов для розвитку пізнавальнихпроцесів, відчуттів і волі студентів;
— стимулювання пізнавальної самостійності й творчого мислення, потреби у встановленні логічних іфункціональних відносин;
— формування та постановку питань, які потребують застосування засвоєнихраніше знань;
— створення умов для розвитку індивідуальних особливостей, здійснення зцією метою індивідуального підходу до студентів.
Орієнтованівміння спрямовані на формування морально-ціннісних установок студентів інаукового світогляду; організацію спільної творчої діяльності, яка розвиваєсоціально значущі якості особи.
Комунікативні вміння викладача – цевзаємопов’язані групи перцептивних умінь, власне умінь спілкування(вербального) та умінь і навичок педагогічної техніки.
Перцептивні вміння допомагають розумітиінших (студентів, викладачів). Для цього необхідно вміти проникати віндивідуальну сутність іншої людини, визначати її ціннісні орієнтири, якізнаходять відбиття в його ідеалах, потребах та інтересах. Крім того, необхіднознати, яке уявлення про себе має студент.
Уміння педагогічного спілкування – це уміннярозподіляти увагу і підтримувати її стійкість; обирати відповідно до класу іокремих студентів найдоцільніші способи поведінки і спілкування; аналізувативчинки студентів, визначати мотиви, якими вони керуються, їх поведінку в різнихситуаціях; створювати досвід емоційних переживань студентів, забезпечуватиатмосферу благополуччя в групі; управляти ініціативою в спілкуванні, використовуючидля цього багатий арсенал засобів, які підвищують ефективність взаємодії.
Педагогічна техніка є сукупністю умінь інавичок, необхідних для стимулювання активності, як окремих студентів, так іколективу в цілому. До неї зараховують уміння обирати правильний стиль і тон вспілкуванні, управляти їх увагою, темпом діяльності, навичками демонстраціїсвого ставлення до вчинків студентів.
Серед умінь і навичок педагогічної технікиособливе місце посідає розвиток мовлення педагога, що є одним з важливих виховнихзасобів і містить такі аспекти: правильна дикція, поставлений голос, ритмічнедихання і розумне сполучення мовлення з мімікою та жестами.
Крім названих, до вмінь і навичокпедагогічної техніки належать: уміння управляти своїм тілом; регулювати власнийпсихічний стан; викликати «на замовлення» відчуття подиву, радості, гніву таін.; володіти технікою інтонації для вираження різних відчуттів (прохання,вимоги, запитання, наказ, порада, побажання і т. ін).
Уміння в сукупності допомагають викладачуВНЗ йти до головної своєї мети – бути професіоналом.
3.Педагогічна взаємодія суб’єктів педагогічного процесу
Педагогічнавзаємодія передбачає особистісний контакт викладача і студентів, який маєнаслідком взаємні зміни їхньої поведінки, діяльності, відносин, установок.
У межах компетентнісно зорієнтованого підходу доорганізації навчання особливої значущості набуває гуманістично зорієнтованийпедагогічний процес, суб’єкти якого (викладач і студент) мають виступати якрівноправні, в міру своїх знань і можливостей, партнери. У ході такої взаємодіїсуб’єкти впливають один на одного, що призводить до зміну їхнійкогнітивній, емоційно-вольовій і особистісній сферах.
Ефективність впливу викладача залежить від його авторитету,що діє на результативність педагогічного процесу та розвиток його суб’єктів.
Авторитетний педагог впливає не тільки цілеспрямовано, алечасто й опосередковано (не тільки коли він реально присутній, але й коли нанього посилаються, про нього думають), ефективним є як вербальний, так і невербальнийвплив.
Підґрунтя авторитету становить також професійнакомпетентність викладача.
Педагогічне спілкування – це основна форма здійсненняпедагогічного процесу. Його продуктивність визначається насамперед цілями тацінностями спілкування, які мають бути прийняті всіма суб’єктами педагогічногопроцесу як імператив їхньої індивідуальної поведінки.
Метою педагогічного спілкування є, по-перше, передачасуспільного і професійного досвіду від викладача студентам, по-друге, обмінособистісними сенсами, пов’язаними з об’єктами, що вивчаються. В процесіспілкування відбувається розвиток та становлення індивідуальності як студентів,так і викладача.
Педагогічне спілкування – це спілкування між викладачем і студентами, в процесіякого педагог розв’язує навчальні, особистісно-розвивальні та виховні задачі.
Педагогічне спілкування можна розглядати як одну з важливих умовефективного навчання, до якого доцільно зарахувати педагогічний такт,педагогічну техніку, педагогічну етику (знання гуманістичних норм своєї професії).
Педагогічний такт являє собою відчуття розумної міри на основіспіввідношення задач, умов і можливостей учасників спілкування. Такт – це вибірі застосування міри педагогічної дії, заснованої на ставленні до особи студентаяк головної цінності; це тонка грань між окремими діями, природність, простотаспілкування без фамільярності, щирість без фальші, довіра без потурання,прохання без упрошування, рекомендації та поради без докучливості, дії у форміпопередження, навіювання і вимоги без придушення самостійності, серйозність безнещирості, гумор без глузування, вимогливість без уїдливості, наполегливістьбез упертості, діловий тон без зверхності.
Педагог має володіти також сукупністю прийомів і вміньпедагогічної техніки. Її елементи:
— уміння педагогічногоспілкування, емоційна чуйність (емпатія);
— техніка мовлення;
— виразне передаваннявідчуттів і відносин за допомогою міміки;
— зовнішній вигляд;
— саморегуляція психічнихстанів;
— уміння бачити себе ізсторони.
За допомогою педагогічної техніки викладач може глибше, яскравіше,талановитіше виразити себе, досягти максимальних результатів в навчанні тавихованні за мінімуму затрачених сил, засобів і часу. Якщо викладач ними неволодіє, він неспроможний ні захопити справою, ні переконати правотою, ні впливатиособистим прикладом.
Оволодіння педагогічною технікою – шлях до свідомого формуванняіндивідуального виду діяльності. Викладач немислимий без уміння привертати іутримувати увагу, переконувати, викликати інтерес, впливати на настрій.
Уся пізнавальна діяльність ґрунтується на мовній основі. Чимбагатше, різноманітніше мова викладача, тим сильніший його вплив на розумовудіяльність студентів, якість їх знань.
Похвала, схвалення, емоційне забарвлення голосу, його мелодійнаінтонація сприяє закріпленню знань.
Традиційно в мистецтві, художній літературі та повсякденному життігуманізація відносин між людьми пов’язана зі співчуттям, умінням зрозуміти іншулюдину, пройнятися їхніми скорботами і радощами. У психології ці найважливішіздібності узагальнюються поняттям емпатія.
Характер спілкування викладача зі студентами обумовлений
насамперед рівнем розвитку професійно-педагогічної культури, зокрема, йогопрофесійною компетентністю, науковим потенціалом, професійними устремліннями, атакож особистісними якостями.
Педагогічна взаємодія відбувається не лише з окремимистудентами, але й з групою студентів, що являє собою ту спільноту, в якійвідбувається безпосереднє спілкування, і що породжує систему міжособистіснихвідносин. Саме ці відносини утворюють особистісно-розвивальне середовище.Функції викладача, які реалізуються в процесі педагогічної взаємодії,відрізняються від функцій студентів. Для нього це організаційні, насампередспрямовані на управління групою і кожним студентом у ній. Завданням викладача єтрансформація соціальних норм і правил в особистісні вимоги, які мають статинормами поведінки студентів. Тому так важливо встановити доброзичливівзаємовідносини з ними, щоб транслювати соціальні цінності.
Взаємовідносини, які виникають у процесі педагогічноївзаємодії, не мають бути стихійними. Позитивні, турботливі, чуйні, довірливівзаємовідносини між викладачем і студентами впливають на успішністьпедагогічної діяльності, психологічний мікроклімат, авторитет викладача,самооцінку студентів, їхню задоволеність перебуванням у колективі.
Покращенню міжособистісних відносин сприяють: створенняатмосфери взаємної доброзичливості та допомоги; організація спільноїдіяльності, яка посилює контакти і створює позитивні емоційні переживання;надання допомоги студентам під час виконання різноманітних завдань; справедливеі рівне ставлення до всіх студентів та об’єктивна оцінка їхньої діяльності;врахування специфіки групи, її установок, прагнень, інтересів, цінніснихорієнтацій.
4. Самовиховання викладача
Самовиховання – цеформування людиною своєї особистості відповідно до свідомо поставленої мети.Для педагога робота над собою – необхідна передумова набуття і збереженняпрофесіоналізму. Це цілеспрямований процес, він є продовженням професійноговиховання, коли майбутній викладач з об’єкта виховного впливу (Я – студент,нехай мене навчать) перетворюється на суб’єкт організації власноїжиттєдіяльності (Я – майбутній спеціаліст, готую себе до цього):самостійно обирає мету самовдосконалення, постійно аналізує здобуткипрофесійного зростання, займається самоосвітою. Без такої роботи розвиткувласної майстерності не уявляли собі навіть найталановитіші педагоги.
Самовиховання починається з усвідомлення різниці між уявленням просебе як майбутнього професіонала і реальними можливостями. Мотивом роботи надсобою є розуміння невідповідності між «Я»-реальним та «Я»-ідеальним. Це можливов тому разі, якщо у майбутнього викладача є професійний ідеал і здатність досамопізнання.
Людина пізнає себе через самоспостереження, самоаналіз,самооцінювання, самопрогнозування.
Самоаналіз – цеаналіз свого внутрішнього світу, своєї діяль-ності. Сутність самоаналізуполягає у зіставленні запланованого з тим, що зроблено або могло бути зроблено,у виокремленні певних рис, якостей для докладного вивчення. Здійснюючисамоаналіз, майбутній викладач критично оцінює себе: аналізує успіхиспілкування на практиці, бере до уваги свій попередній досвід, дивиться на себеочима своїх друзів, викладачів. Зіставлення різних позицій щодо окремих якостейособистості та професійної позиції в цілому (ставлення до людини,відповідальність, ініціативність, здатність впливати на інших тощо) даєуявлення про реальну картину розвитку, яку доцільно сприймати неупереджено.
На підставі самоаналізу формується самооцінка як компонентсамосвідомості, що містить поряд зі знанням про себе оцінку своїх здібностей,моральних якостей і вчинків. Важливою є вимога до самооцінки – її адекватністьреальному рівневі розвитку. Небажана як завищена, так і занижена самооцінка.
Обмірковуючи свій шлях до ідеалу, ми аналізуємо поелементно нашіреалії, обираючи для активного впливу ті риси професійного обличчя, якіпотребують розвитку. Так, дійшовши на підставі аналізу висновку про те, щонайневідповіднішою рисою у нашій професійній характеристиці є невпевненість усобі, яка дестабілізує поведінку на людях, гальмує активність, ми маємоусвідомити, визнати цю рису в собі і відчути своє ставлення до поведінки,обтяженої невпевненістю. Самопрогнозування як вироблення установки насамозміну накреслить нам план-схему зміни нашої поведінки і ставлення, що вкомплексі може бути поштовхом до послідовної роботи над собою: пошуку шляхів,засобів самовиховання та організації досвіду опанування різними прийомамиподолання негативного стану.
Копітка робота над собою дасть викладачеві змогу виробити власнийіндивідуальний стиль педагогічної діяльності як ознаку творчого рівняпедагогічної майстерності.
Висновок
Уміннярозуміти викладачем, що таке загальна культура викладача, для чого вонапотрібна, є одним з головних чинників успішної роботи викладача. Іншим чинникомє уміння генерувати в собі ці критерії, вчитися їм і вміти впроваджувати їх всвою педагогічну діяльність.
Серед умінь і навичок педагогічної технікиособливе місце посідає розвиток мовлення педагога, що є одним з важливихвиховних засобів і містить такі аспекти: правильна дикція, поставлений голос,ритмічне дихання і розумне сполучення мовлення з мімікою та жестами.
Крім названих, до вмінь і навичокпедагогічної техніки належать: уміння управляти своїм тілом; регулювати власнийпсихічний стан; викликати «на замовлення» відчуття подиву, радості, гніву таін.; володіти технікою інтонації для вираження різних відчуттів (прохання,вимоги, запитання, наказ, порада, побажання і т. ін).
Уміння в сукупності допомагають викладачуВНЗ йти до головної своєї мети – бути професіоналом.
Оволодіння педагогічною технікою – шлях до свідомогоформування індивідуального виду діяльності. Викладач немислимий без умінняпривертати і утримувати увагу, переконувати, викликати інтерес, впливати нанастрій. Взаємовідносини, які виникають у процесі педагогічної взаємодії, немають бути стихійними. Позитивні, турботливі, чуйні, довірливі взаємовідносиниміж викладачем і студентами впливають на успішність педагогічної діяльності,психологічний мікроклімат, авторитет викладача, самооцінку студентів, їхнюзадоволеність перебуванням у колективі.
Копітка робота над собою дасть викладачеві змогу виробити власнийіндивідуальний стиль педагогічної діяльності як ознаку творчого рівняпедагогічної майстерності.
Список використаної літератури
1. Педагогічна майстерність [текст]: підручник / І.А. Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін.; за ред. І.А. Зязюна. – К.: Вища освіта, 2009.– 422 с.
2. Поважний С.Ф. Дидактичні аспекти педагогіки вищої школи[текст]: навчально-методичний посібник / С.Ф. Поважний, О.І. Журавльова, О.І. Філіппов.– Донецьк: ДонДУУ, 2008. – 286 с.
3.Університетська освіта: стислий конспект лекцій [текст] / П.П. Можаровська,О.О. Фоміна.– Донецьк: ДонДУУ, 2009. – 83 с.
4 Фокин Ю.Г. Преподавание и воспитание в высшей школе:Методология, цели и содержание, творчество [текст]: учебное пособие / Ю.Г.Фокин. – М.: Академия, 2008. – 224 с.
5. Фрейре П. Педагогіка свободи: етика, демократія і громадянськамужність [текст]: навчальний посібник / П. Фрейре / пер. з англ. О. Дем’янчука.– К.: Академія, 2009. –124 с.
6. Хуторский А.В. Практикум по дидактике и методике обучения[текст] / А.В. Хуторский. – СПб.: Лань, 2008. – 124 с.