Найважливішимнапрямом реформування системи освіти справедливо вважають її фундаменталізацію.Спрямованість на фундаменталізацію освіти необхідна для того, щоб майбутнійфахівець у процесі навчання зміг набути необхідні фундаментальні базові знання,сформовані в єдину світоглядну наукову систему на основі сучасних уявлень пронауку та її методи. Даний підхід надасть можливість одержувати необхідні знанняне тільки з обраної спеціальності, а й з усього комплексу пов’язаних з нею наук,включаючи природничо-наукові та гум-анітарні знання, що формують не тільки професійнінавички, але й особистісні потреби, відповідальність фахівця перед наукою йлюдством. Найбільш ефективною є освіта, що базується на єдності фундаментальностій професійної спрямованості навчання. Принцип професійної спрямованості навчанняє найважливішим для вищої школи, тому що вища школа завжди була, є й принаймні найближчимчасом буде професійною за своєю суттю та призначенням. І, незважаючи на запланованийу новій редакції Закону України «Про вищу освіту» перехід до узагальненихкваліфікацій, професійна складова у вищій освіті завжди буде матиме місце, томув методичній системі навчання повинні бути одночасно реалізовані обидва принципи:фундаментальності й професійної спрямованості.
Фундаменталізація– це процесу якісної зміни вищої освіти на основі принципу їїфундаментальності. У термінах експертів «Римського клубу» це означає необхідністьпереходу від «підтримуючої» до «випереджальної» інноваційної освіти.
Основноюметою реформування системи вищої освіти України є її орієнтація нанауково-освітню інноваційну діяльність, в якій університет виступатиме як сучаснийнавчально-науковий інноваційний комплекс, що інтенсивно генерує та передаєсуспільству не лише нові знання, а й нові технології. В умовах інтеграції системивищої освіти України у європейське та світове освітнє співтовариство самефункції трансферу знань та технологій разом із фундаменталізацією навчання створюютьумови для експорту як знань, так і технологій.
Розвитоквищої освіти має бути спрямований на оновлення змістової бази навчаннямайбутніх фахівців природничо-математичних та технічних спеціальностей,розвиток здатності фахівця адаптуватися до високих темпів науково-технічногопрогресу (НТП), формування у студентів творчого фахового мислення, розвиток здатностіфахівця «згортати» наростаючі потоки професійно-значущих повідомлень до легкодоступних для огляду обсягів, підвищення професійної мобільності випускникаВНЗ, уніфікацію змісту й рівня підготовки фахівців у різних ВНЗ.
Всіперераховані напрями розвитку вищої освіти вимагають фундаменталізаціїнавчального процесу на основі інноваційних підходів.
Професійназнаннєва база навчання представлена загальнопрофесійними та спеціальними дисциплінаминавчального плану. Кожна із цих дисциплін є адаптованою до певного контингенту слухачівінформаційною моделлю відповідної прикладної науки, яка, в свою чергу, ємодифікованим варіантом тієї чи іншої фундаментальної науки. У ході такоїмодифікації фундаментальна наука переорієнтовується на частинні прикладні цілі,її основні закони відображаються у відповідні технології, а загальні рівнянняперетворюються в розрахункові формули (наприклад, так з електродинаміки виниккурс теоретичних основ електротехніки). Іноді прикладна наука являє собою цілийнауково-технічний напрям і виникає на основі інтеграції кількох фундаментальнихнаук (наприклад, металургія поєднує фізику твердого тіла, фізику рідин, термодинаміку,хімію та ін.). Очевидно, що різні прикладні науки й навчальні дисципліни пов’язаніз різними фундаментальними науками (наприклад, для інформатики важливі математичніоснови її теорії та фізичні основи інструментальної бази, що забезпечуютьодержання, опрацювання, зберігання, подання, передавання різноманітнихповідомлень). Тому практично вся знаннєва база навчання фахівця з прикладнихнаук досить чутлива до досягнень фундаментальних наук: чим швидше включаютьсяновітні досягнення відповідних фундаментальних наук у програми прикладних курсів,тим більш високою і сучасною буде підготовка фахівця за будь-якоюспеціальністю.
Однієюз проблем сучасної вищої технічної освіти є від-сутність механізмів, щозабезпечують адекватність реалізованих освітніх програм поточним цілям ізавданням підготовки фахівців, здатних брати активну участь у прискоренні НТП.На жаль, більшість викладачів ВНЗ безпосередньо не беруть участь у процесівиробництва та не виконують наукові або конструкторські розробки зі свого фаху,лише зрідка прилучаючись до реального процесу розвитку техніки. Основна частинаповсякденних науково-технічних досягнень забезпечується винахідницькою,дослідницькою й конструкторською роботою професіоналів, що постійно займаютьсяпитаннями виробництва безпосередньо на виробництві, у технопарках і т.д., томувикладач одержує повідомлення про ці досягнення з деяким запізненням.
Крімтого, передати студентам новітні науково-технічні здобутки досить непросто: викладачевінеобхідно відповідні повідомлення не тільки вчасно одержати й осмислити самому,але й перетворити їх у навчальний матеріал відповідного курсу, доступний для розуміннястудентів. Для цього зазначений матеріал повинен бути несуперечливо вбудованийу структуру діючого навчального плану та забезпечений необхідними методичнимирозробками, лабораторним устаткуванням тощо. Природно, що до моменту готовностівсього перерахованого змістова частина розглянутого матеріалу вже застаріває, аце зумовлює постійне відставання підготовки фахівців від сучасного виробництва.
Всучасних умовах остаточна адаптація молодого фахівця до рівня виробництва відбуваєтьсявже на підприємстві, вимагає додаткового часу й засобів, що природно, не сприяєприскоренню НТП.
Описанаситуація призводить до підготовки «фахівця вчо-рашнього дня», який легко адаптуєтьсядо застаріваючого виробництва, однак не підготовлений до швидких радикальних зміну виробництві та ефективної участі у науково-технічному прогресі. Вихід з цього«освітнього тупика» – у переході до інноваційної, випереджаючої освіти, що забезпечуєфахівцеві можливості ефективно вирішувати принципово нові завдання. Для цього ВНЗ,крім підготовки висококваліфікованого фахівця повинні формувати широкоосвічену,творчу й системно мислячу особистість. Ця вимога нездійсненна без істотного посиленняфун-даментальної складової фахової підготовки. Наповнення фундаментальних наук новимизнаннями іде надзвичайно швидко. Не всі досягнення науки одразу жвикористовуються у виробництві.
Випереджаючаосвіта має спиратися на те, що свідомо випереджає виробництво, – нафундаментальну науку. Таким чином, освіта, продовжуючи «підтягуватися» до рівнясучасного виробництва, повинна одночасно залучати до навчального процесу найсучаснішідосягнення фундаментальних наук, досить глибоко знайомити з ними студентів і навчатистудента «уловлювати» паростки нового в сфері своєї майбутньої професійноїдіяльності.
Нарис. 1 показано взаємозв’язки між фундаментальними науками, виробництвом і освітою.У центральній частині рисунка стрілками позначені напрями циркуляції наукових досягнень,що породжує, стимулює та розвиває виробництво, науку та вищу освіту.
Двістрілки під номером 1 характеризують взаємозв’язки між потребами суспільства йпотребами фундаментальних наук. У процесі постійної адаптації до умовнавколишнього середовища люди досліджують оточуючий світ засобамифундаментальних наук, тому суспільство ставить все нові завдання передфундаментальними науками (стрілка 1, спрямована донизу). У цьому проявляєтьсясоціальне замовлення з боку суспільства. У свою чергу, розвиток фундаментальнихнаук надає людині можливість побачити нові проблеми, які варто поставитисуспільству перед фундаментальними науками (стрілка 1, спрямована догори), щостворює в суспільстві усвідомлення того, які наукові завдання є найбільшактуальні. Стимульовані первинними запитами суспільства фахівці з фундаментальнихнаук досліджують різноманіття природних явищ і матеріальних структур.Суспільство через прикладні напрями фундаментальних наук установлює потенційну перспективністьотриманих результатів. Взаємозв’язки між фундаментальними науками й прикладниминапрямами фундаментальних наук позначені стрілками 2. Припустимо, що убільшості випадків відкриття нового в науці (у момент часу t0) випереджає усвідомлення(у момент t1) його практичної значущості, тобто t1>t0. Далі, у деякий моментчасу t2 естафету приймає «технічна наука» – модифікація відповідних розділів фундаментальнихнаук, орієнтована на розв’язання прикладних завдань. Для здійснення цієїмодифікації потрібен певний час і тому завжди t2>t1. Стрілки 3 на рис. 2 відображаютьвзаємозв’язки між «технічними науками» та прикладними напрямами фундаментальнихнаук. У ВНЗ «технічні науки» перетворюються в один з навчальних курсівзагальнопрофесійного або спеціального блоку. Цей процес вимагає певного часу й завершуєтьсяз деяким запізненням t3–t2. В результаті цього повне навчально-методичнезабезпечення підготовки висококваліфікованих фахівців (підтримуюча освіта)запізнюється в порівнянні із часом створення нової техніки. Однак, якщо воснову підготовки навчально-методичного матеріалу будуть покладені ті ж відомості,що породжують «технічні науки», то зазначений матеріал буде готовим до моменту t3’.При цьому цілком досяжні умови, коли t3’
Здатністьадаптуватися до високих темпів науково-технічного прогресу – необхідна, аленедостатня умова для плідної участі людини в цьому процесі. Така здатність можеґрунтуватися на пасивному володінні фундаментальними знаннями, що лежать воснові технічного прогресу. Для активної участі в ньому важливо, щоб фахівецьмав ще особливе професійне мислення, головними характеристиками якого єкритичне ставлення до досягнутого, здатність запропонувати нове й уміння врахувативпливи всіх значимих внутрішніх і зовнішніх факторів, що забезпечують надійнефункціонування запропонованого. Іншими словами, професійне мислення маєвключати в себе критичність, творчість, системність. Критичність розкриваєпотребу в новації, творчість її породжує, системність мислення гарантує якість інадійність новації. Крім того, всі етапи діяльності фахівця повинніперевірятися на відповідність законам фундаментальної науки. Знання цих законівтакож є обов’язковим атрибутом творчого фахового стилю мислення.
Практичнодосяжна професійна мобільність рядового фахівця, що закінчив типовий ВНЗ ізпосиленою фундаментальною підготовкою, обмежується групою споріднених спеціальностей,що розрізняються за фундаментальними основами виробництва. Знанняфундаментальних основ спеціальностей полегшує переходи від однієї спеціальностідо іншої в сфері кожного із цих виробництв.
Фундаменталізаціяяк основа розвитку інноваційної вищої освіти передбачає: збереження ядра змісту,яке за своєю природою повинне бути консервативним; навчання базових компетентностей;посилення загальноосвітніх компонентів у професійних освітніх програмах; перехіддо підготовки фахівців широкого профілю; пізню профілізацію навчання; посиленнянаукового потенціалу навчальних закладів, створення науково-технологічнихпарків.
фундаментальність освіта інноваційнийпрогрес
Список використаних джерел
1. Семеріков С.О.Фундаменталізація навчання інформатичних дисциплін у вищій школі: монографія /Семеріков С. О.; наук. ред. акад. АПН України, д. пед. н., проф. М. І. Жалдак.– Кривий Ріг: Мінерал; К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2009. – 340 с.: іл.
2. Решетова З.А.Психологические основы профессионального обучения / Решетова З. А. – М.: МГУ,1985. – 207 с.
3. ТеплицькийО.І. Об’єктно-орієнтоване моделювання в
системіфундаменталізації підготовки майбутнього вчителя інформатики // Збірникнаукових праць. Педагогічні науки. Вип. 50. – Ч. 2. – Херсон: Видавництво ХДУ,2008. – С. 285–288.