Волонтерство

План
Вступ…
Розділ І. Історико-методологічні аспектифункціонування волонтерського руху.        
1.1. Основні поняття, щодо проблеми вивчення волонтерськоїдіяльності 
1.2. Історичне становлення волонтерської діяльності усвіті і Україні…
1.3. Методи дослідження проблем волонтерськоїдіяльності…
Розділ ІІ. Теоретичні аспекти вивчення волонтерськоїдіяльності…
2.1. Цілі, задачі, функції волонтерської діяльності всуспільстві…
2.2. Міжнародний досвід в діяльності волонтерськихорганізацій…
2.3. Особливості функціонування волонтерськоїдіяльності в України…
Розділ ІІІ. Оптимізація волонтерської діяльності вУкраїні на сучасному етапі
3.1. Фактори та методи оптимізації волонтерськоїдіяльності…
Висновки…
Список використаних джерел…

Вступ.
Проблеми таактуальність. Волонтерська діяльність є основою побудови та розвиткугромадянського суспільства. Вона втілює в себе найшляхетніші прагнення людства– прагнення миру, свободи, безпеки та справедливості для всіх людей.
Системасоціального захисту в Україні в сучасних умовах постійно потребує до себе увагиз боку держави та суспільства. Зміни в України в останні роки призвели досильного погіршення населення, тому потреба у ефективній роботі системисоціального захисту постає перед нами як ніколи. Але ефективна робота установсоціального захисту неможлива без висококваліфікованих працівників, якідосконало володіють усіма необхідними професійними навичками та вміннями.
Одним із такихнапрямків соціальної допомоги є участь добровольців у здійснені цілого рядусоціальних послуг для тих, хто їх потребує. Іншими словами – волонтерськаробота. Волонтерство це неоплачувана, свідомо, добровільна діяльність на благоінших. Будь-яка людина, що свідомо і безкорисливо трудиться на благо інших,може називатися волонтером.
Волонтери важливідля кожного суспільства, тому що вони працюють без користі для себе, показуючицим суспільству, що є ще в житті речі більш цінні ніж отримання матеріальноїнагороди. Охорона навколишнього середовища, культура, розвиток і позитивнийімідж країни є основним напрямком роботи волонтерів. Ось, що допомагаєсуспільству впевнено стояти на ногах, а волонтеру – отримати задоволення ібезцінний життєвий досвід, набути професійних знань та навичок.
Волонтерськадіяльність в Україні, хоча і нестала масовою, проте є такою, що дозволяєговорити про неї як про суспільне явище та як про важливу складову діяльностінедержавних соціальних служб. В загалі ж, волонтерство, як можна бачити, єзапорукою успішного процвітання нашої країни. А волонтери – першопрохідці, яківказують шлях до просування. І якщо вище не волонтер, значить, не усвідомиливсіх принад волонтерського життя, тож, як гласить народна мудрість: „кращепізніше ніж ніколи”.
В сучасних умовахвсе глибше потрібне усвідомлення громадськістю, державними органами важливістьоптимізації різноманітних аспектів соціального розвитку. Соціальні проблемимають неухильно розв’язуватись, успіх намічених змін залежатиме відкваліфікації працівників зайнятих соціальним обслуговуванням і захистом, щопередбачає відповідну підготовку кадрів; Вона стає завданням першочергової вагиу здійсненні нової політики країни. Формування великого руху добровольців – єодним з важливих шляхів до продуктивної соціальної роботи в будь-якій державі.
Об'єктом дослідження є волонтерськадіяльність в Україні.
Предмет  дослідження є волонтерськадіяльність в Україні: оптимальні форми організації.
Мета дослідження полягає увиявленні оптимальної форми організації волонтерського руху в Україні насучасному етапі.
Відповіднодо мети розв'язувалися такі завдання.
1.      Визначитиосновні поняття, щодо проблеми вивчення волонтерської діяльності.
2.      Дослідитиісторичне вивчення волонтерської діяльності в Україні і в світі.
3.      Проаналізуватиособливості функціонування волонтерської діяльності в Україні
Методидослідження в дипломній роботі були використані наступні: теоретичні методи:синтез, узагальнення, аналіз наукових джерел, систематизація

Розділ І.Історико-методологічні аспекти функціонування волонтерськогоруху.
 
1.1 Основніпоняття, щодо проблеми вивчення волонтерської діяльності.
Сучасна ситуаціяв Україні характеризується соціально-психологічною, економічною нестабільністю,зниженням рівня життя більшості населення, девальвацією моральних норм іцінностей у суспільстві, зростанням злочинності і насильством.Соціально-психологічні проблеми в Україні відобразилися на психологічномусамопочутті різних верств населення. Ще більш відчутно визначилося категоріялюдей, які потребують допомоги. Передусім, це молоді люди без жодного занять,дорослі безробітні, діти, які не отримують потрібної уваги з боку батьків, абоне мають батьків, пенсіонери та ін. На сучасному етапі розвитку нашої країни висококваліфікованихпсихологів та соціальних працівників в Україні не вистачає. Щоб вирішити данупроблему необхідно, по-перше, вивчити реальні потреби різних верств населення;по-друге, визначити, апробувати  та розширити методики соціально-психологічної роботи,які допоможуть в реалізації цих проблем; по-третє, потрібна підготовкависококваліфікованих спеціалістів, здатних професійно впроваджувати розробленіконцепції і програми соціально-психологічної роботи. [6, c.38]
Незаперечним,також, є і той факт, що потреби населення у соціальній допомозі, психологічнійпідтримці і захисті зростають. Тому виникла необхідність у залученні досоціально-психологічної роботи з різними верствами населення добровільнихпомічників – волонтерів. Термін “волонтер” в перекладі з англійськоїмови означає “доброволець”. Волонтер – це людина, якадобровільно не переслідуючи корисних цілей, займається діяльністю на користьсуспільства, не отримуючи за це грошової винагороди.
В Законі України “Про волонтерський рух” визначено, що волонтер – цефізична особа, яка добровільно здійснює благодійну неприбуткову та умотивованудіяльність, що має суспільно-корисний характер. Волонтерами можуть бути особи,які досягли 16 років або, як виняток (за згодою одного з батьків або особи яка,його заміняє), з 15 років.
Волонтер – цепередусім, добра, милосердна людина, яка володіє неабиякими комунікативниминавичками і приваблює до себе людей, розуміє проблеми оточуючих та співчуваєїм, має бажання безкорисливо допомогти вирішувати проблеми інших людей. До тогож, волонтер характеризується порядністю, уважністю, відповідальністю,відвертістю зі своїми клієнтами. [3, c.52]
“Волонтер – це стан душі” – так вважає С. В. Толстоухова –директор Українського державного центру соціальних служб для молоді.
На думкуМ.Дейчаківського, волонтери – “найактивніші представники різних груп населення,які бажають своєю працею та участю надати дійову підтримку в становленнідемократії в Україні, зробити конкретний внесок у поліпшення становищамаргінальних груп чи в розвиток соціальної і культурної сфери. ”
ВолодимирПолтавець, керівник школи соціальної на УКМА, вважає, що “волонтери – це такі ж люди, як інші,але трохи краще”.
А, на думкуіталійського соціолога Ново Дізіонаріо волонтер – “це громадянин, який вільно,а не для того, щоб продемонструвати свої моральні зобов’язання чи законніобов’язки керується ідеєю суспільної та приватної солідарності. Волонтер,одного разу показавши здатність виконувати свої громадянські та власніобов’язки, надалі переходить в цілковите розпорядження суспільства, сприяєрішенню місцевих проблем надаючи пріоритет відвідуванню бідних та знедолених ”
Заразволонтерство – потужний соціально-суспільний рух, спроможний прийняти на себечастину повноважень державних соціальних установ. Поняття “волонтер” і “волонтерство” є дужешироким.
В основудобровільності покладена здатність однієї людини безкорислива, у більшостівипадків анонімно виконувати роботу на благо інших. Тобто, частину часу,енергії, знань, досвіду волонтер витрачає на виконання діяльності, якаприносить користь іншим людям чи суспільству в цілому. Однак, термін “волонтерство” означає передусім діяльність наоснові добровільної волі.
На думку І.Д.Звєрєвої, волонтерський рух – це доброчинна робота, яка здійснюється фізичнимиособами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної плати, безпросування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот та суспільства вцілому. Людину, яка добровільно надає безоплатну соціальну допомогу та послугиінвалідам, хворим особам та соціальним групам, що опинилися в складній життєвійситуації, називають волонтером. [7, c. 25]
В Законі України “Про соціальну роботу з дітьми тамолоддю” визначено, що волонтерськийрух – добровільна, доброчинна, неприбуткова та вмотивована діяльність, яка маєсоціально корисний характер.
Волонтерський рух– це природно, і можливо він тільки у вільному, незалежному демократичномусуспільстві. Служіння суспільству виховує громадянські почуття, а волонтерськийрух, зокрема, є оптимальною умовою прояву альтруїзму гуманності длясамореалізації та самовдосконалення людини будь-якого віку.
Волонтерський рух– це рух по наданню безкорисливої допомоги тим, хто її потребує. Під цимпоняттям розуміють волонтерські дії, як на місцевому, так і на державномурівнях, і разом з цим, як двосторонні та міжнародні програми. Волонтеривідіграють різносторонню роль в розвитку та добробуті країн. В рамкахнаціональних програм і програм ООН сприяють розвитку гуманітарної допомоги,технічного співробітництва, пропаганди прав людини, демократії та миру.
Волонтери неотримують матеріальної допомоги у вигляді заробітної плати, проте вони маютьдещо інше – розвиток власних здібностей, моральне задоволення, відчуття власноїнеобхідності тим, хто потребує допомоги, відчуття, що вони приносять користь,отримують нові знання. Скільки в світі волонтерів, стільки і мотивівбезкоштовної роботи.
У сучаснійУкраїні волонтерство набуває масового поширення. Символ волонтерів України –жовтий колір вбрання – означає тепло сонця, самовідданість і послідовність убажанні зробити навколишній світ кращим.
Так, як більшістьволонтерських угрупувань виникає стихійно та бере участь у одноразових акціях,існує нагальна необхідність розробки системного підходу до залученняволонтерів, організації їх діяльності та підтримки розвитку волонтерськогоруху. Головну роль у зміцнені позиції добровольців та формування позитивногоставлення громадськості до їх діяльності відіграє впровадження системи навчанняволонтерів. [2, c.94]
Сьогодні послугиволонтерів потрібні для розв’язання проблем у соціально-педагогічній,економічній, культурній сферах. Генеральна Асамблея ООН, приймаючи до уваги,рекомендації Економічної і Соціальної Ради, передані в резолюції 1997 / 44 від22 липня 1997 року на 52 сесії прийняла:
–       проголосити2001 рік “Роком волонтерського руху”;
–       закликатиуряд держав, а також волонтерські організації, громадські, урядові та неурядовіорганізації до співробітництва;
–       намітитишляхи поліпшення роботи співробітництва та популяризації діяльності;
–       Об’єднанійорганізації волонтерів розробити програму роботи.
Ініціативапроведення міжнародного Року волонтерів 2001 рік підтримувалась наростаючимпрагненням людей запропонувати свої послуги в якості волонтерів. Для того, щобздійснити цю мету необхідні визнання та допомогу волонтерській для посиленняпропаганди цього виду діяльності.
Це потребуєвикористання найкращої практичної робити волонтерів для досягнення успішногорезультату.
Отже, аналізуючивитяг загальної декларації волонтерів, можна сказати, що волонтерство:
–       цедобровільний вибір, що виявляє особисті погляди і позиції;
–       цеактивна участь громадянина у житті людських спільнот;
–       сприяєпокращення якості життя, особистому росту та поглибленню відчуття солідарності;
–       сприяєреалізації основних людських потреб заради справедливості та миру усуспільстві;
–       сприяєбільш збалансованому економічному та соціальному розвитку, а також створеннюнових робочих місць та професій.
Основні принципиволонтерського руху:
Ø   визнаютьправо на об’єднання за всіма чоловіками, жінками та дітьми, незалежно від їхрасової належності, віросповідання, фізичних особливостей, соціального таматеріального становища;
Ø   поважаютьгідність та культуру всіх людей;
Ø   надаютьдопомогу, безкоштовні послуги особисто або організовано – в дусі партнерства табратерства;
Ø   визнаютьоднакову важливість особистих та колективних потреб, сприяють колективній їхреалізації;
Ø   ставлятьперед собою мету перетворити волотерство на елемент особистого розвитку,набуття нових знань і навичок, удосконалення здібностей шляхом стимулюванняініціативи та творчості людей, які при цьому мають можливість бути творцями ане користувачами;
Ø   стимулюєпочуття відповідальності, заохочує сімейну, колективну, міжнароднусолідарність.
Для того, щоббути волонтером треба мати такі людські якості: любов до людей, доброта,милосердя, комунікабельність, вміння спілкуватись, розуміння проблем іншоїлюдини, співчуття, терпіння порядність уважність бажання допомагати вирішеннюпроблеми, безкорисливість, відвертість, відповідальність, відкритість,привабливість. Навички необхідні волонтеру: комунікабельність, грамотність,ерудиція, розуміння проблеми іншої людини, любов до людей, доброта, вміннявислухати, організаторські здібності, мобільність, наполегливість.[1, c.35]
Волонтерськадіяльність – це шлях самопізнання і самоперевірки. Тому в добровільній роботіберуть участь різні категорії волонтерів. Першим кроком у роботі з волонтером –співбесіда, під час якої з’ясовується: 1) як людина знайшла організацію; 2)чому її зацікавила дана робота; 3) де вона зараз працює і де працювала раніше;4) яка в неї освіта і досвід – це допоможе підібрати відповідну роботу для неї;5) необхідно дізнатися, чим би людина хотіла займатися, скільки часу майбутнійволонтер може витрачати на роботу в організації; 6) чи немає обмежень зіздоров’ям; 7) важливо зрозуміти збирається людина весь час працювати волонтеромчи прийшла з метою отримати оплачувану посаду. В останньому випадку краще чеснорозповісти про перспективи; 8) чи є наявний досвід роботи волонтером, де; 9) атакож треба дізнатися у майбутнього волонтера чому він пішов із попередньоїорганізації.
Відповідно довіку, соціальної ролі і соціального статусу можна виявити наступні групидобровільних помічників:
1.      діти тапідлітки;
2.      волонтери– фахівці;
3.      спонсори;
4.      чиновники;
5.      клієнти;
6.      члениорганізації;
7.      студенти;
8.      батьки.
Отже, волонтеромможе бути людина, будь-якої статі і віку, з будь-якою освітою чи без неї, якаспроможна відчувати означені потреби інших людей і на добровільних засадахдопомагати їм.
Кожний волонтермає право:
1 бути уважновислуханим і направленим на виконання задач відповідно до результатів інтерв’ю;
2 пройти навчанняі супровід наставником, яке дасть волонтеру можливість добре справлятися зроботою;
3 одержувативизнання заслуг значущим для волонтера чином;
4 брати участь вплануванні і оцінці програми, в якій волонтер бере участь;
5 бути визнанимунікальної індивідуальної, цінною особою.
Волонтерськадіяльність ґрунтується на таких основоположних засадах:
·                   добровільністьта доброчинність;
·                   законність;
·                   гуманністьта гідність;
·                   спільністьінтересів і рівність прав її учасників;
·                   гласність;
·                   відповідальність;
·                   конфіденційність.
Існує 10заповідей роботи з волонтером, давно відкритих людьми, які в різний час зуспіхом створювали добровільні організації. Ці заповіді “працюють” і в Америці, і в Англії, і в Росії.Якщо їх дотримуватися, є надія, що не загубиться унікальний людських потенціалдоброчинної організації і навпаки з’явиться багато нових друзів. [11, c.149]
1)        плануючиреалізацію проектів, передусім доцільно визначити, де можуть бути кориснимиволонтери, а потім добирати відповідних людей;
2)        залучаючидо роботи волонтера, необхідно врахувати його інтереси, бажання, можливості, втому числі можливості тимчасового навантаження, місце проживання, фізичніможливості, освіта;
3)        не слідвважати, що волонтери мають виконувати тільки “чорну” роботу, а всюкваліфіковану мають здійснювати оплачувані фахівці, як здебільшого буває ворганізаціях, створених професіоналами в окремих галузях. По-перше, можназнайти волонтерів-професіоналів у різних сферах; по-друге, слід пам’ятати, щоволонтерів можна і потрібно навчати з метою підвищення їх загального іпрофесійного рівня;
4)        не сліднабирати волонтерів заради волонтерів, а тільки керуватися потребою. Але колилюдина сама приходить до вас, без вашого запрошення поставтесь до неї, так щобне відштовхнути, навіть якщо на даному етапі в ній немає потреби. Волонтер тимчасом може підготуватися до роботи, або виконувати окремі доручення. Крім того,завжди знайдеться варіант, за яким навіть відмовившись від його послуг визбережете його на майбутнє;
5)        пояснитиновій людині, за яким принципом працює лана організація, чого ви прагнете, хтоза що відповідає;
6)        чітко формулюватиобов’язки і відповідальність самого волонтера, вимоги до нього. Причому, слідроз’яснити не лише характер роботи, але й те, які функції потрібно будевиконувати, якщо людина до цього не займалася такою справою;
7)        вартоставитися до волонтера, як до колеги;
8)        потрібнодякувати, закохувати до успіхів;
9)        забезпечитиволонтеру можливість росту в організації, набуття досвіду різного характеру;
10)     враховуватидумку волонтера при вирішені різних питань або проблем в організації.
Отже, можназробити висновок, що одним із важливих наслідків розбудови громадянськогосуспільства в Україні, став активний розвиток відносно нового для країнисоціального явища – волонтерського руху. Звичайно, професійна кваліфікаціяволонтерів сьогодні ще досить низька, проте вони володіють якостями таздібностями, якими не завжди володіє фахівець тієї чи іншої суспільноїорганізації. [13, c.105]
Волонтерськадіяльність – це шлях самопізнання і самоперевірки. Тому в добровільній роботіберуть участь різні категорії волонтерів, людина будь-якого віку і статі, збудь-якою освітою яка спроможна відчувати означені потреби інших людей і надобровільних засадах допомагати їм, але професійно.
1.2 Історичне вивчення волонтерськоїдіяльності у світі та Україні.
П’ятого грудня увсьому світі відзначається Міжнародний День Добровольців.
Роком виникненняволонтерського руху вважається 1859 рік. Саме тоді французькийписьменник-журналіст Анрі Дюман, вражений кривавими картинами битви при Сольфорінозапропонував ідею створення Червоного Хреста – організації, яка працювала б наволонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу пораненим бійцям.Принципами, сформульованими Дюманом, керуються сьогодні волонтерські у всьомусвіті.
До XIX ст. Волонтерство сприймалось, яквійськова справа, а волонтери – романтичні юнаки, які прагнули за покликомсерця піти в бій за чужу незалежність і обов’язково далеку екзотичну країну.
З XIX ст. волонтерство набуває соціальногозмісту і визначається як добровільна вмотивована, неоплачувана діяльність у вільнийвід основної роботи час, спрямована на допомогу інших.
В країнахЗахідної Європи і США волонтерський рух почав активно розвиватися в XIX ст., як рух „дружніх візитерів”,сестер милосердя, самаритян, місіонерів...
Волонтерами були,як правило, приватні особи, громадські діячі (Д.Адамс, М.Річмонд, А.Соломон),релігійні діячі (пастор С.Барнетт, Ч.Вара). [28, c.218]
В 20-ті XX ст. з’являються перші міжнародніробочі табори добровольців, європейські служби добровільної праці.
Після ПершоїСвітової Війни в XX рокифранцузи і німці, зустрівшись, вирішили, що: „краще працювати разом, ніжвоювати один проти іншого ”.
Ця чудова думкастала потім девізом волонтерського руху. У 20-ті роки у Франції біля Верденабув організований перший волонтерський загін, за участі французької танімецької молоді. Волонтери відновлювали зруйновані Першою світовою війноюферми, не отримуючи за свою працю кошти. При цьому, зацікавлена стороназабезпечувала добровільних працівників житлом, харчуванням, медичнимстрахуванням – цей принцип організації волонтерського руху зберігся і в нашчас. З цього й почала свою діяльність Міжнародна громадська служба, якузаснував П’єр Сересоль, у 1920 році, як гуманітарний рух. Принцип якої „неговорити, а діяти”.
Розквітволонтерського руху в США припадає на 30-ті роки, в цей час в ньому приймалоучасть близько 3-х мільйонів молоді.
Президентом Ф.Рузвельтом була створена волонтерська організація Civilian Conservation Corps для зниження рівня безробіття.Наступний розквіт волонтерства в США починається з 1961 року, коли ПрезидентКеннеді створив організацію „Служба миру”.
У 1970 році вІзраїлі була створена національна цивільна служба для того, щоб забезпечуватиможливість волонтерського служіння для релігійних єврейських дівчат, які згіднозакону не повинні проходити військову службу. [24, c.305]
У Європі з 80років волонтерські загони широко розповсюджують екологічні проекти.
В США починає з1993 року, при Президенті Б.Клінтону, волонтерських рух досяг найбільшихрозмахів. Оскільки Президент фінансував волонтерські служби, до 1996 рокуволонтерів стало уже 35 тис.
В Парижі 14вересня 1990 року на XI Всесвітнійконференції Міжнародної Асоціації добровільних зусиль була прийнята Загальнадекларація волонтерів. В ній визначають цілі, значення, принципи руху. Сьогодніволонтерські організації існують у 80 країнах світу.
Волонтерськадіяльність з давніх-давен була притаманна українському народу. Адже у словникуукраїнської мови поданий ряд слів-синонімів (доброчинність, доброчинство,добродійство, добродіяння, благодіяння...), які мають однакове тлумачення:„надавати допомогу, сприяти кому-небудь у чомусь”.
Історіядоброчинства в Україні та Росії, налічує більше ніж 100 років. На Русі завждибули люди, які безкоштовно давали допомогу хворим та нужденним.
Перші вітчизнянідобровольці – Червоний Хрест, організований добровільний запис в сестримилосердя для шпиталю і лікарень для хворих. Перед Першою Світовою ВійноюВелика княгиня Єлизавети Федорівна на свої кошти створила Марфо-Маріїнськийпритулок в Москві. Не тільки під час війни, а й в період революції сестрипідбирали на вулицях поранених і лікували їх, кормили голодних.
В Україні поняття„волонтер” до 90-х XX не існувало. Людей, щозаймалися суспільно-корисною справою називали доброчинцями, благодійниками,альтруїстами, громадськими діячами, меценатами (Князь Володимир, ЯрославМудрий, Гетьман Петро Сагайдачний, Мазепа), приватні благодійники Терещенки,Семеренти, Броцькі.
В періодРадянського Союзу, коли благо держави ставилось вище блага окремої людини,поняття доброволець мало яскраво виражене ідейно-патріотичне забарвлення: такназивалася людина, яка добровільно визнавалася служити інтересам не окремихгромадян, а партії, комуністичній ідеї, соціалістичній державі. В цей часпоняття радянської людини, як громадянина передбачало наявність у неїсуспільного навантаження: зокрема, це стосувалося пенсіонерів, комсомольців такомуністів, яке здійснювалося у формах шефства над дітьми, школами, ветеранами;наставництва над важковиховуваними, участі в суботниках, членстві утимурівських загонах, добровільних народних дружинах. [16, c.82]
У 90-х роках зрозвитком мережі центрів ССМ і браком професійних кадрів виникає необхідність узалученні соціально активних добровольців до соціальної роботи.
Український народпісля активного волевиявлення у 1991 році свого прагнення жити у незалежній,самостійній державі одержав унікальну можливість утвердити себе середрозвинутих цивілізованих країн світу. Сьогодні в Україні зароджуєтьсядемократичне суспільство, яке має базуватися на принципах свободи, творчості тагуманізму. Формальні державні структури не в змозі реагувати на всі запитисуспільства, тому особливої ваги набуває громадський рух. Про те, що цей процесрозпочався і триває, не дивлячись на труднощі, свідчить поява сучаснихнедержавних організацій, кількість яких сягнула понад 20 тисяч. Однак, лишенезначна частина цих організацій працює з волонтерами.
У травні 1998року Україна серед інших країн Центральної та Східної Європи, а також кількохкраїн Азії розпочала реалізацію регіональної програми, „Ініціативи по роботі надобровільних засадах”. Ідея програми належить Нью Йорському ІнститутуВідкритого Суспільства (більш відомого як Фонд Сороса), і впроваджується воначерез мережу національних відділень. Головною метою програми є відновлення рухуволонтерів у згаданих країнах, як запоруки громадського суспільства танезворотності демократичних перетворень, збільшення частки добровільної працігромадян, спрямованої на розв’язання конкретних проблем. [26, c.93]
До своїх ціленняі завдань в Україні програма передусім відносить: активізацію громадськоюдіяльності в України шляхом розвитку руху волонтерів, спрямованого наякнайширше залучення населення до суспільно корисної праці на добровільнихзасадах у громадських організаціях, службах соціального захисту та медичнійсфері для допомоги у розв’язанні проблем суспільства. У межах цієї програми бувстворений Центр волонтеріату „Добро воля”, який почав залучати волонтерів іспрямовувати їх у громадські організації. З 1998 року тренінг з волонтерського менеджментупройшли представники більше ніж сорок організацій. Для популяризаціїволонтерського руху було видано книжку „Доброчинність в Україні: минуле,сучасність, майбутнє”, п’ять бюлетенів „Добра воля” та підручник „Управліннядіяльністю волонтерів. Як залучити громадськість до вирішення проблемсуспільства”.
Варто такожзазначити, що не лише громадські організації, а й державні теж намагаютьсярозвивати волонтерський рух в України. Про це свідчить діяльність ССМ, де порядз професійними соціальними працівниками працюють добровільні помічники.Волонтерські служби при ЦССМ поступово стали одним із напрямів державноїмолодіжної політики. У лютому-березні 1999 року Українським інститутомсоціальних досліджень проведено соціологічне дослідження щодо участігромадських організацій в соціальній роботі з молоддю. В опитуванні взялиучасть представники 183 громадських організацій з 8-ми регіонів України.Найбільш активно соціальну роботу з дітьми та молоддю проводять волонтеридитячих (19%), жіночих (12%), молодіжних (12%) організацій та організацій щозаймаються соціальною роботою з інвалідами (18%). Вся соціальна роботавиконується на волонтерських засадах.
На ярмаркусоціальних проектів та послуг, що відбувся у листопаді 1999 року в Київськийміській державній адміністрації і був проведений Ресурсним центром „Гурт” разоміз соціальною службою КМДА було опитано 75 організацій щодо потреб уволонтерській праці.
ГенеральнаАсамблея ООН проголосила 2001 рік міжнародним роком волонтерів. Основнимицілями проведення якого були визначені: підвищення рівня визнання волонтерськоїдіяльності, допомога та сприяння їй, популяризація, створення мережі поширеннята обміну інформації про неї. Умова виконання поставлених завдань – співпрацітаких секторів суспільства, як громадські організації, держава, приватні особи.
22 березня 2001року Президент України підписав розпорядження про проведення в УкраїніМіжнародного року волонтерів. [21, c.8]
Отже, всі ці даніговорять про те, що попит на волонтерську працю зростає з кожним роком.З’явилося багато організацій в Україні, які займаються залученням та навчаннямволонтерів, або тих, що спеціалізуються лише на розвитку волонтерства. Доречнозазначити, що на сьогодні існує, наприклад, в м. Києві, принаймні три фактори,які уможливлюють запровадження волонтерства в суспільне життя:
1. наявністькористувачів соціальних послуг та поля для волонтерської діяльності які можутьзапропонувати недержавні громадські організації;
2. наявністьпотенційних волонтерів, яких можна залучати організовувати, навчати;
3. Існуваннясвітових моделей волонтерства та методичних рекомендацій щодо роботиволонтерського сектора, які поступово впроваджуються методом тренінгових занятьдля підготовки тренерів.
Отже, можназробити висновок, що в сучасних умовах все глибше потрібне усвідомленнягромадськістю, державними органами важливість оптимізації різноманітнихаспектів соціального розвитку. Соціальні проблеми мають неухильнорозв’язуватись, успіх намічених змін залежатиме від кваліфікації працівниківзайнятих соціальним обслуговуванням і захистом, що передбачає відповіднупідготовку кадрів; вона стає завданням першочергової ваги у здійснені новоїполітики країни. Формування великого руху добровольців – є одним з важливихшляхів до продуктивної соціальної роботи в будь-якій державі.
 
1.3 Методидослідження проблем волонтерської діяльності.
 
Методу соціальній роботі виконує подвійну роль:
1.   Виступає,як шлях пізнання і застосувань, що вироблені в науках прожиті діяльністьлюдини.
2.   Виступає,як конкретна дія якісній зміні існуючому об’єкту або суб’єкту.
Методсоціальної роботи – це спосіб організації соціальної роботи, зо призводить додосягнення оптимального результату і забезпечує позитивні зрушення в розвиткусуб’єкта, або об’єкта соціальної діяльності.
Постійненакопичення знань і досвіду, пізнання навколишньої дійсності збагачуютьспособи, методи проникнення людини у різні сфери суспільного життя. Існуютьрізні класифікації методів залежно від ознак, що покладені в їх основу: ступіньзагальності, поширеність, зміст і характер діяльності та ін. За першою ознакоювиділяють всезагальні (філософські), загальнонаукові та спеціальні методи.
Всезагальний (філософський) метод становить єдність методологічної ісвітоглядної позиції суб'єкта у різних видах діяльності. Інакше кажучи, вінвбирає у себе багатство загальнонаукових і конкретних методів подібно до того,як загальне вбирає у себе посутні елементи особливого й одиничного.
Ціметоди вивчають у відповідних фундаментальних та прикладних науках. Короткоторкнемося їх суті.
Аналіз– це дослідження чогось, що ґрунтується на розкладанні (подумки) предмета,явища на складові, визначенні елементів цілого, розгляді їх властивостей.
Процедуроюзворотного характеру є синтез– метод, коли знання про предмет отримуютьшляхом поєднання його елементів і вивчення їх зв'язку. Тому в практичнійпізнавальній діяльності аналіз і синтез поєднуються.
Індукція – логічне розмірковування, що рухається від тверджень емпіричного,конкретного, вужчого характеру до більш широкого.
Дедукція (виведення) – розмірковування, що дає змогу за певними правилами логікиробити висновки з деяких тверджень та їх комбінацій. Вони не можуть бути більшзагальними, ніж посилання (аксіоми, постулати, принципи), які ведуть до них.Виходячи з певної системи їх подібності, можна передбачити наслідки, що з нихвипливають.
Спостереження – свідоме і цілеспрямоване сприйняття дійсності. Воно буває простим(звичайним) і складним, включеним (безпосереднім).
Експеримент (проба, досвід) дає змогу в контрольованих і керованих умовахдосліджувати конкретні явища дійсності, виконує функцію критерію істинностінаукового пізнання загалом.
Аналогія містить в основі подібність предметів (явищ, процесів тощо) щодо певнихвластивостей.
Моделювання – метод дослідження, що ґрунтується на побудові та вивченні зразківреально існуючих предметів, явищ і конструйованих об'єктів для визначення абополіпшення їх характеристик, удосконалення, управління ними тощо. Тіснопов'язане з експериментом, воно передбачає використання процедур абстрагуванняй ідеалізації, разом з іншими методами глибоко проникає в теоретичне мислення іпрактичну діяльність.
Загальнонаукові методи застосовуються у різних галузях знань та соціальноїпрактики. На відміну від перших, вони визначають не всезагальний шлях, спосібпізнання природи, а лише деякі їх аспекти. До них зазвичай відносять: аналізлітературних джерел; теоретичний аналіз і синтез соціально-педагогічнихдосліджень; спостереження у природних умовах у процесі тестування, спільнихзаходів тощо; вивчення та узагальнення досвіду; експеримент; метод експертнихоцінок.
Часткові, спеціальні методи – це специфічні способи пізнання і перетворенняокремих сфер реального світу, що притаманні тій чи іншій конкретній системізнань (політології, соціології, педагогіці, правознавству тощо).Міждисциплінарний, інтегративний характер теорії і практики соціальної роботирозширює арсенал її методів і категорій за рахунок загальнонаукових іспеціальних. [26, c.258]
УКороткому енциклопедичному словнику з соціальної роботи  зазначається, що увітчизняних наукових джерелах методи соціальної роботи класифікуються:
• занапрямами та формами соціальної роботи: організаційні, соціально-психологічні,соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні;
• заоб'єктами соціальної роботи: індивідуальні, групові, в громаді;
• засуб'єктами соціальної роботи: методи, що застосовують окремі спеціалісти;колектив соціальної служби, орган управління соціальною роботою.
Зазначимо,що класифікація методів, яка існує у вітчизняній практиці соціальної роботи івідображена у наукових джерелах, не вичерпується наведеним варіантом, а вимагаєїї подальшого уточнення. Так, С. Косянчук і В. Сидоров. спробували інтегруватиіснуючі класифікації методів соціальної роботи за трьома класифікаційнимиознаками:
• ступіньспільності клієнтів;
• зміст іхарактер соціальної роботи;
• сферазастосування.
Запропонованакласифікація може слугувати основою для подальшого дослідження за умови деякоїкорекції, що стосується третьої групи класифікації. На нашу думку, всі методицієї групи за своїм змістом і характером, а також виховною функцією мають бутивіднесені до психолого-педагогічних методів соціальної роботи. Ця класифікаціянабула подальшого уточнення і доповнення, що буде зазначено в процесі розкриттяосновних характеристик методів соціальної роботи.
Так,розкриваючи сутність методів першої групи, Н. Матвійчук цілком обґрунтованопропонує методи соціальної роботи в общині розглядати як методи соціальноїроботи в мікросоціальному середовищі, що більшою мірою відповідає соціальнимумовам пострадянського суспільства і традиціям вітчизняної науки. При цьомухарактерною ознакою методів індивідуальної соціальної роботи є те, що вониреалізуються в ситуації «один на один», коли соціальний працівникразом із клієнтом вирішує його особисті й соціальні проблеми. Типовимиіндивідуальними проблемами в практиці соціальної роботи є емоційні проблеми,сімейні та особистісні кризи, сімейні конфлікти, проблеми на виробництві і вшколі, втрата роботи тощо. На всі спільні характеристики«накладаються» особливості їх реалізації в конкретних методах, щовикористовуються у зарубіжній та вітчизняній практиці соціальної роботи.Розглянемо найпоширеніші з них.
Метод вирішення проблем (розроблений X. Перлман) ґрунтується на базовому постулаті психодинамічної концепції,згідно з яким людське життя є «проблемно-вирішальним процесом».Завдання соціального працівника полягає із тому, щоб допомогти клієнту за цихобставин.
Основупсихосоціальпого методу(запропонованого Ф. Холліс) складаєз'ясування причин девіантної чи дезадаптивної поведінки суб'єкта, створення"історії хвороби клієнта". Метод передбачає складну діагностику«особистості в ситуації», при зацікавленій участі самого клієнта.Психосоціальний метод інтенсивно застосовується у разі усвідомлення клієнтомсвоїх індивідуальних і соціальних проблем, наприклад, проблем, пов'язаних зіздоров'ям.
Метод втручанняявляє собою сукупність дій для полегшення сприймання клієнтом актуальнихпроблем. Визначення стану проблеми і точного виконання завдань є головнимискладовими успішного вирішення цієї проблеми. Цей метод буй запропонований у1970 р. Рідом і Енштейном і перевірений в результаті емпіричної практики всоціальних агентствах.
Метод поведінкового підходузосереджується на особистісних ресурсах навколишньогосередовища, які можуть бути мобілізовані, щоб стимулювати та зберігати мінливуповедінку. Модифікація поведінки здійснюється за двома напрямами: оперантна тареснонден т-на зміна поведінки.
Метод екологічного підходу пропонує покращання взаємодії людини і навколишньогосередовища на основі позитивного взаємообміну. «Людина – навколишнєсередовище» розглядаються як взаємодоповнюючі системи, де людина мас такеоточення, яке вона формує відповідними способами.
Метод психологічного підходуРанка передбачає концентрацію уваги на процесі наданнядопомоги, проявляючи значно менший, ніж психоаналітики, інтерес до«дитячих» переживань клієнта. Воля і здатність до змін -·- ось тідомінанти, що лежать в основі теорії і практики цього підходу.
Кризово-орієнтований– це комбінований метод, що використовує елементи психотерапії,практичної психології і раціональних дискусій в соціальній роботі. Вінзастосовується у разі таких кризових станів, як тривога, почуття сорому,провини, ворожості тощо.
Раціональний методіндивідуальної соціальної роботи запропонований Г. Вернером якальтернатива психоаналітичним моделям індивідуальної роботи. В його основілежать положення когнітивної теорії, згідно з якими інтенсивність дій залежитьвід сили волі індивіда. Мета методу полягає у зміні свідомості клієнта, якурозуміють як сукупність проявів його емоцій, уяв і поведінки. Вінзастосовується, коли клієнт шукає допомоги в розв'язанні своєї проблемноїситуації. [17, c.18]
Методтерапії реальністюбув запропонований В. Глассером. Його основу складаєположення про те, що людині необхідно бути коханою і відчувати свою цінність, адля цього необхідна відповідна поведінка. Мета методу полягає в тому, щобдопомогти людям зрозуміти й усвідомити відповідальність за свою поведінку.
Упрактиці індивідуальної соціальної роботи використовуються й інші методи, якізастосовують у разі агресивної поведінки, сексуальних проблем, до наркотичнозалежних осіб тощо. До таких видів індивідуальної роботи можна віднести ігровутерапію, сексуальну терапію, психодраму, техніку «відрази» та ін.
Методисоціальної групової роботи використовують у практичній соціальній діяльності,функції якої поширюються на різні галузі людської життєдіяльності – відблагоустрою і освіти до адаптації і становлення.
Згідноз підходом Г. Кнопки групова робота с практичним методомсоціальноїроботи, який допомагає особистості розширювати своє соціальне функціонування ічерез цілеспрямований досвід групи ефективніше розв'язувати індивідуальні,групові чи проблеми в мікросоціумі.
Одниміз найпоширеніших методів групової соціальної роботи є методінтерперсональної допомогипри роботі в малих групах, девикористовується груповий контекст для досягнення як індивідуальних, так ігрупових цілей. Групова соціальна робота включає різні види діяльності:розвиток цілої групи і окремого члена групи; розвиток взаємної допомоги іпідтримки членів групи; використання групового процесу для життєдіяльностігрупи; розвиток автономності в групі.
Доосновних цілей групової соціальної роботи можна віднести: посередницький обмінміж клієнтами; спілкування; самоусвідомлення наявних проблем; реалістичнеоцінювання своїх проблем; прийняття соціальних норм і цінностей.
Методисоціальної роботи в мікросоціальному середовищі спрямовані на професійнудопомогу індивідам, групам, колективам, що проживають на одній території імають спільні проблеми. Головними методами професійної соціальної роботи вмікро соціальному середовищі є соціальне планування, планування мікросоціальногосередовища, розвиток територіального самоуправління, соціальні акції вмікросоціальному середовищі, макропрактика.
Мікросоціальнесередовище висуває специфічні вимоги до професійної компетенції – умінняпроводити наукові дослідження на основі соціальних, психологічних,демографічних, статистичних даних; уміння правильно аналізувати таінтерпретувати одержану інформацію, щоб адекватно представляти ситуаціюрозвитку спільноти і її проблеми.
Ефективністьвикористання того чи іншого методу соціальної роботи залежить від багатьохчинників, серед яких варто відзначити особисті та професійні якості соціальногопрацівника, психофізіологічні особливості клієнта, рівень взаємовідносин міжпрацівником і клієнтом, складність проблеми, що вирішується, тощо. Слідвідзначити, що жоден із методів соціальної роботи не є універсальним. Томукінцевий результат роботи соціального працівника перебуває у прямій залежностівід вдало розробленої методики вирішення проблеми та його вміннявикористовувати той чи інший метод роботи. [27, c.119]
Широковикористовуються в соціальній роботі методи, що класифікуються за ознакоюзмісту й характеру соціальної роботи.
Задопомогою соціально-економічних методівспеціалісти впливають наматеріальні, національні, сімейні та інші інтереси й потреби клієнтів. Провіднуроль при цьому відіграють матеріальне мотивування і підтримка життєдіяльностіокремих людей і соціальних груп, які відчувають у ній потребу. Ці методизастосовуються через надання натуральної і фінансової допомоги, встановленняпільг, одноразових субсидій і компенсацій, патронаж, побутове обслуговування,моральне заохочення, санкції тощо.
Організаційно-розпорядчі методиспрямовані переважно на такі мотивиповедінки людей, як усвідомлена необхідність громадської і трудової дисципліни,почуття обов'язку, відповідальності, вимог культури, правил співжиття. Цеметоди прямої дії, оскільки спираються насамперед на регламентуючі,нормативно-правові акти. Вони встановлюють також рамки підпорядкованості івзаємодії різних соціальних служб та органів управління, регулюють між нимивідносини субординації і координування. Серед цих методів можна виділити двіпідгрупи, що мають певні відмінності.
Організаційні методистосуються прав, повноважень, обов'язків, відповідальності різних ланок ворганах управління соціальними службами, надають їм функціональні визначеності,забезпечують таким чином «випереджаючий» вплив на розв'язання завданьсоціальних служб, що регулюються відповідними положеннями й інструкціями. Розпорядчіметодидають можливість здійснювати поточні уточнення завдань,перерозподіл сил, своєчасно усувати виявлені недоробки. Тобто вони, якорганічно пов'язані з організаційними методами, надають системі управліннясоціальною роботою оперативності, динамічності, гнучкості.
Організаційно-розпорядчіметоди відіграють важливу стабілізуючу роль у соціальних відносинах. Залежновід місця в системі управління, характеру і ступеня впливу основними серед нихє регламентування, нормування, інструктування.
Регламентування– досить жорсткий спосіб організаційного впливу, що полягає у розробці тавведенні в дію організаційних положень, обов'язкових для виконання. Такими єтипові положення, штатний розклад, посадові інструкції, накази та ін.Використовується цей метод органами управління соціальними службами.
Нормування–вільніший спосіб організаційного впливу. Його суть полягає у встановленнінормативів із верхньою і нижньою межею, які служать орієнтиром у діяльностісоціального працівника. Це, зокрема, нормативи чисельності клієнтів, часу їхньогообслуговування, витрат тощо. На практиці важливо правильно визначати місце,види, обсяги, форми застосування цього методу.
Інструктування– найм'якіший спосіб організаційного впливу. Воно містить роз'ясненняситуації, завдань, можливих труднощів і наслідків неправомірних чи умисних дійклієнта, застереження від ймовірних помилок, поради щодо характеру дій,найдоцільніших кроків у складних ситуаціях тощо. Інструктування має частішеформу консультаційної, інформаційної, методичної допомоги клієнту, спрямованоїна захист його громадянських прав і свобод. [2, c.78]
Доорганізаційно-розпорядчих методів соціальної роботи відносять також добір ірозстановку кадрів, критику і самокритику, заохочення і стягнення, контроль іперевірку виконання.
Упрактиці соціальної роботи широко застосовуються психолого-педагогічніметоди,які на відміну від розглянутих відзначаються побічною дією івпливом на клієнта через механізм соціально-психологічного і педагогічногорегулювання його соціального самопочуття та поведінки. Як відомо, спрямованістьвчинків людини зумовлюють, крім неї особисто, соціально-психологічні явища:громадська і групова думка, настрої, смаки, захоплення, люди тощо. Виникаючи якпродукт спілкування, вони набувають відносної самостійності і для людей є орієнтиром,зразком для наслідування, формою контролю тощо. Так з'являється своєрідний,складний механізм соціальної саморегуляції. Як показують соціологічнідослідження, у 55-60 % випадків люди діяли не так, як вони хотіли б, а якузвичаєно в їхній групі, колективі чи організації.
Таце не означає повної залежності індивіда від зовнішніх умов. Механізмпедагогічного регулювання духовно-морального стану й поведінки особи чисоціальної групи дає можливість цілеспрямовано впливати на свідомість людини зметою формування у неї усталених поглядів, переконань, моральних принципів інорм, уміння правильно діяти в конкретних соціальних умовах та обставинах.Свідомість людини – вищий регулятор її поведінки, адже будь-який імпульс до діївиникає спочатку під впливом внутрішнього стану особи чи зовнішніх факторів,але завжди співвідноситься з її поглядами, ідеалами, принципами, нормами,установками і відповідно ними санкціонується (підтримується) чи заперечується(гальмується). [6, c.308]
Основнимсеред психолого-педагогічних методів є переконання. Воноздійснюється у соціальній роботі різними формами. Це, зокрема, роз'яснення,порада, рекомендація, позитивний приклад, зразок активної життєдіяльності. Задопомогою переконання досягається осмислене засвоєння людиною наукових знань,достовірної інформації, правових норм, етичних рекомендацій, естетичнихеталонів.
Нерідковиникає розрив між суспільними нормами і груповою свідомістю, психологією такультурою. Соціальне мікросередовище може нав'язувати людині хибні, шкідливі поглядиі зразки поведінки, ізолювати (частково або цілком) індивіда від суспільнихцінностей та норм. Це стає, причиною девіантних форм поведінки. І соціальномупрацівникові потрібні певні вміння і здібності, щоб впливати не лише на людину,а й на соціально-психологічні явища, що панують у її соціальномумікросередовищі. Для цього використовують соціологічні дослідження,спостереження, соціально-психологічну діагностику, навіювання, інформування,гуманізацію умов праці та побуту, залучення до праці, заохочення самовиховання,стимулювання культурного розвитку, вияву творчих можливостей особи, спирання напозитивний приклад ровесників, прогресивні традиції, звичаї та іншіпсихолого-педагогічні методи й засоби.
Методицієї групи – вивчення результатів діяльності клієнтів, соціальна терапія(індивідульна, групова, трудова, терапія самовиховання, дискусії, психотерапія,сімейна, ігрова терапія, соціо-, психо- драма тощо), сповідальний метод.
Біографічний методвивчає наслідки докладених зусиль, реальних змін у життєвих позиціях,системі цінностей, вивчає результати діяльності клієнтів: плани та звітикерівників установ, щоденники, журнали, інші документи; результати діяльності –твори, технічні саморобки, наочні посібники, кіно-, відеофільми, довідковікаталоги; тематичні картотеки; звукозаписи бесід, докладів, дискусій тощо.
Соціальна терапія,за І. Зайнишевим, цілеспрямовано і систематично надає допомогу особі абогрупі, врегульовує почуття, імпульси, думки, стосунки. Вона виправляє, коректуєповедінку; попереджає дисфункції; забезпечує нормальний розвиток,самоствердження особи.
Індивідуальна терапіявирішує проблеми конфіденційного характеру (зґвалтування, сімейніконфлікти тощо) з тими, хто не бажає брати участь у груповій терапії.
Групова терапіянацілена на допомогу в подоланні емоційних порушень, соціальних недоліківпід керівництвом соціального працівника або професійного терапевта. Групи із6-8 чоловік займаються протягом 90 хвилин на тиждень. Є навчальні групи(здобування знань, висловлення думок, обговорення проблем); групи спільноїдіяльності, спорту, відвідування театру з подальшим обговоренням тощо;батьківські; тендерні групи – чоловічі й жіночі. Психотерапевтичнимипроцедурами є релаксація, пантоміма, розігрування рольових ситуацій, викладбіографій, обговорення анонімної історії хвороби, опис сновидінь, фантазій,асоціацій тощо.
Сімейна терапія– діяльність соціального працівника з членами сім'ї з метою переглядуролей, обов'язків членів сім'ї, сприяння більш гнучкій поведінці, причомуспираючись на актуальні вербальні та невербальні дії членів групи.
Трудова терапіяґрунтується на тонізуючому та активізуючому впливі праці на психофізичнусферу людини, організовує спільну діяльність, полегшуючи стосунки між людьми,знімаючи напруженість, хворобливі переживання.
Терапія самовихованняоснована на самовивченні, самооцінці; переоцінці власної особи, минулого;самоаналізі, вияві індивідуальних психологічних бар'єрів; використанніодержаних результатів у повсякденному житті та діяльності.
Дискусійна терапіяпередбачає знайомство членів групи; обговорення очікувань клієнтів,переживань, а також групового напруження, пов'язаного з відмінністю міжочікуваннями і реальністю; формування адекватного ставлення до проблеми, якунеобхідно вирішити, активної мотивації до участі в групі, дотримання норм ітрадицій групи; аналіз динаміки, розвитку і корекції внутрішньогруповихстосунків, закріплення досягнень; обговорення результатів терапії, підведенняпідсумків; рефлексія.
Соціодрама метод колективної, групової терапії. Сутність його полягає у тому, щопроблема соціальних груп і конфліктні стосунки між групами виступають устихійно організованих сценах.
Психодрамавикористовуєтьсяу груповій терапії, коли людина виконує різні ролі, зображуючи себе в стресовихситуаціях соціального характеру або грає ролі своїх антиподів.
Ігрова терапіяяк форма психотерапії слугує полегшенню спілкування. Учасникикористуються іграшками, щоб зобразити ситуації і конфлікти, які неможливо абоскладно івербалізувати.
Сповідальний методпозбавляє психічних стресів, труднощів взаємозв'язку із соціальнимоточенням, передбачає спілкування соціального працівника і клієнта наодинці.
Закількістю задіяних людей методи поділяються на індивідуальну та груповусоціальну роботу.
Індивідуальна соціальна робота– напрям, система цінностей, видпрактики для допомоги індивідам у вирішенні психологічних, між-особистісних,соціоекономічних проблем через особистісну взаємодію з ними.
Групова соціальна роботапередбачає взаємодію невеликої групи осіб із спільними інтересамиі загальними проблемами для досягнення цілей. [11, c.48]
Усоціальній роботі використовуються також методи, характерні лише для цього видупрофесійної діяльності: метод соціального діагностування; втручання у критичнихвипадках; роботи зі спільнотою; метод роботи на вулицях.
Дометодів соціального діагнозу(соціальної діагностики), заІ. Зайнишевим, належать:
• збираннявідомостей про інфраструктуру, чисельність, склад і динаміку населення тощо;
• вивченняісторії заселення і освоєння цієї території, зміна складу місцевого населення,його занять і традицій тощо;
• інформаційно-цільовийаналіз документів, статей із місцевої та центральної преси, матеріалівелектронних засобів інформації, листів, скарг тощо;
• аналізсоціально-просторового розподілу і динаміки народжуваності і смертностінаселення, залежність якості життя від природних і соціальних факторів.
Метод втручання у критичних випадкахуперше застосовувався у США у 1847р., коли церква захистила дитину, яка зазнала насилля у сім'ї. У країні сталистворюватися товариства із захисту дітей проти жорстокого поводження з ними.
Метод роботи зі спільнотоює засобом координації традиційних методів ісоціально-політичним засобом задоволення інтересів, потреб, очікувань громадян.Ці методи з'ясовують сутність і типи проблеми, аналізують причини, розробляютьплани, стратегії, залучають необхідні ресурси, виявляють лідерів, регулюютьстосунки між членами громади для полегшення зусиль.
Метод роботи на вулицях– відкритий метод соціальної роботи, зорієнтований на проблемивулиці і розв'язує їх превентивними заходами:
• попередженнявиникнення груп молоді, особливо вуличних, через установлення випадковихконтактів з ними у періоди зборів і проведення дозвілля;
• визначенняпотреб і проблем вуличних груп молоді та надання їм відповідної допомоги –індивідуальної та групової;
• запобіганнячисельному збільшенню груп, сприяння їхньому зникненню і спрямування їхньоїактивності у менш агресивний напрям;
• відбірбезпритульних підлітків, спроба залучити їх у молодіжні групи, які перебуваютьпід педагогічною опікою соціальних працівників;
• пошукприміщень для вуличних груп молоді та організація і проведення екскурсій дляприскорення процесу їхньої соціалізації або ресоціалізації;
• установленняконтактів із наркоманами, переадресація їх у відповідні заклади і довідповідних фахівців;
• залученняпідлітків до підтримки однолітків, формування загонів добровільних помічниківсоціальних педагогів і соціальних працівників.
Заслуговуєна увагу підхід до класифікації методів соціальної роботи, розробленийУкраїнським державним центром соціальних служб для молоді і викладений уКонцепції діяльності ДЦССМ. Виходячи з того, що соціальна робота включаєрізноманітні сфери діяльності, її методи є комплексом професійних заходів іприйомів, спрямованих на досягнення завдань, які визначаються соціальноюполітикою. [5, c.73]
Психологічні методи:діагностика, корекція, психотерапевтичні тренінги, психологічний відбір,психологічна адаптація, аутотренінг, методи психотерапії.
Педагогічні методи:формування свідомості, методи організаційної діяльності, методистимулювання, ігрові методи, методи включення, соціальне навчання, методисхвалювання і осудження.
Соціологічні методи:метод спостереження, соціометричний метод, експеримент, метод експертнихоцінок, аналіз документів, агітація, пропаганда, аналіз соціуму, соціальнареклама.
В процесінавчанні волонтерів використовують такі методи роботи: Педагогічні Психологічні Соціологічні
–        Формування свідомості;
–        Організація Соціально-педагогічної діяльності;
–        Стимулювання доцільної активності волонтерів;
–        Заохочення та засудження діяльності;
–        Самовиховання та самокорекція.
–        Діагностика;
–        Корекція;
–        Консультування;
–        Психотерапевтичні тренінги;
–        Психологічний відбір;
–        Спостереження;
–        Тестування;
–        Опитування;
–        Анкетування.
–        Моніторинг;
–        Аналіз соціуму;
–        Соціометрія;
До найбільштипових форм роботи з різними групами волонтерів належить: лекція якбазовий метод при навчанні волонтерів у Всеукраїнській школі волонтерів; бесідана заняттях для волонтерів для більш плідної взаємодії з групою, длязакріплення матеріалу та вивчення нового, для визначення настрою групи; діловагра на заняттях з різних напрямків соціальної роботи для ефективногозасвоєння матеріалу та набуття практичних навичок „мозковий штурм” назаняттях волонтерів для стимулювання вивчення тієї чи іншої теми та більшефективного навчання; дискусія з волонтером або з групою волонтерів знайбільш актуальних гострих питань, тем; колоквіум, як форма обговоренняпроблеми за участю більшості членів групи; семінар-практикум дляволонтерів та працівників соціальних служб з метою подальшого засвоєннятеоретичних знань, тренінг для волонтерів з метою більш ефективноговивчення теми навчання; конференції для працівників та волонтерів ССМ, зметою обміну досвідом та напрацювання методик викладання та навчанняволонтерів; „круглий стіл” для волонтерів з залученням державних тагромадських структур з метою обговорення взаємодії з питань функціонуванняшколи волонтерів, розвитку волонтерського руху; збори волонтерів центрівССМ для обміну досвідом та напрацювання нових форм роботи з різними категоріямимолоді.
Завершуючиогляд характерних ознак різних методів соціальної роботи, слід зазначити, що насвідомість і поведінку людей впливає багато взаємопов'язаних факторів, томуметоди соціальної роботи слід застосовувати у комплексі. Тим більше що вониорганічно пов'язані й ефективні лише за одночасного застосування, а неізольовано. Це підтверджує необхідність комплексного підходу як принципувикористання методів соціальної роботи. Наявні між ними відмінності важковловлювані. Найсуттєвішим є те, що принципи соціальної роботи постійні, маютьобов'язковий характер. Методи можуть варіювати залежно від зміни соціальнихумов при одних і тих самих принципах. І принципи, і методи соціальної роботислід розглядати в тісному зв'язку з її цілями та завданнями. Мета зумовлюєсукупність способів її досягнення; принципи дають змогу з багатьох методівобрати найефективніші у цих умовах. Усвідомлення і врахування такогодіалектичного взаємозв'язку між ними – методологічна основа соціальної роботи.
2.1 Цілі, задачі, функції волонтерськоїдіяльності в суспільстві.
Український народпісля активного волевиявлення у 1991 році свого прагнення жити у незалежнійсамостійній державі одержав унікальну можливість утвердити себе середрозвинених цивілізованих країн світу. Сьогодні в Україні зароджуєтьсядемократичне суспільство, яке має базуватися на принципах свободи, творчості тагуманізму. Формальні державні структури не в змозі реагувати на всі запитисуспільства. Тому особливої ваги набуває громадський рух. Проте що цей процесрозпочався і триває, не дивлячись на труднощі свідчить поява сучаснихнедержавних організацій, кількість яких сягнула понад  двадцять тисяч.
Однак, лишенезначна частина цих організацій працює з волонтерами. У травні 1998 рокуУкраїна серед інших країн центральної та східної Європи, а також кількох країнАзії розпочала реалізацію регіональної програми „Ініціативи в роботі надобровільних засадах” Ідея програми належить Нью Йоркському інститутуВідкритого Суспільства „Фонд Сороса” і впроваджуються через мережу національнихвідділень. Головна мета програми – відновлення руху волонтерів, як запорукигромадянського суспільства та незворотності демократичних перетворень,збільшення частки добровільної праці громадян, спрямована на рішення конкретнихпроблем. До своїх цілей і завдань в Україні програма передусім відноситьактивізацію з громадської діяльності шляхом розвитку руху волонтерів спрямованогона якнайширше залучення населення до суспільно корисної праці на добровільнихзасадах у громадських організацій, службах соціального захисту та медичнійсфері, для допомоги у розв’язання проблем суспільства. У межах цієї програмибув створений Центр волонтері ату „Добра Воля який почав залучати волонтерів інаправляти їх на громадські організації.” [19, c.188]
Крім цьогонадзвичайно важливим було і є навчання представників організацій управліннядіяльності волонтерів, оскільки це одна із найголовніших проблем через яку незалучають громадськість до співпраці. З 1998 року тренінг з волонтерськогоменеджменту пройшли представники більш ніж сорока організацій. Дляпопуляризації волонтерського руху було видано книжку „Доброчинність в Україні:минуле, сучасність, майбутнє”, п’ять бюлетенів „Добра Воля” та підручник„Управління діяльністю волонтерів: як залучити громадськість до вирішенняпроблем суспільства”.
Варто такожзазначити, що не лише громадські організації, а й держава теж намагаєтьсярозвивати волонтерських рух в Україні. Про це свідчить діяльність ЦССМ, депоряд з професійними соціальними працівниками працюють добровільні помічники.Волонтерські служби при ЦССМ поступово стали одним із напрямків державноїмолодіжної політики.
Доречно зазначитищо на сьогодні існує, наприклад, в м. Києві, принаймні три фактори, якіуможливлюють запровадження волонтерство в суспільне життя: наявністькористувачів соціальних послуг та поля для волонтерської діяльності, яке можутьзапропонувати недержавні громадські організації; наявність потенційнихволонтерів, яких можна залучати, організовувати, навчати; існування світовихмоделей волонтерства та методичних рекомендацій щодо роботи волонтерськогосектора, які поступово впроваджуються методом тренінгових занять для підготовкитренерів.
Завдання якіможуть бути виконані волонтерами, зазвичай цілком відповідають завданнямоплачуваного персоналу, а волонтери використовуються, як асистенти абопомічники в тих сферах діяльності, які залишаються важливими на досягнення цілейпрограми.
Робота волонтерівповинна бути організована ефективно і вестися професійно. Волонтерами можевиконуватися будь-яка робота, а не тільки елементарні речі, що не вимагаютьпрофесійної підготовки. Волонтер – це не тільки помічник, чи соціальний працівник,що піклується про оточуючих, він може бути вчителем, фахівцем з комп’ютерів,політиком, інженером або дизайнером.
Визначаючизавдання для волонтерів, організації повинні орієнтуватися на індивідуальніможливості кожного. Волонтери можуть виконувати завдання, що не відносяться допостійних оплачуваних робіт; принести нові ідеї в організацію; створити іпоширювати суспільну думку про організацію; залучати нових людей в організацію,допомогти при зборі коштів; заохочувати громадську активність. [22, c.58]
Волонтери можутьзайматися справами, якими б ніколи не стали займатися на оплачуваній роботі.Волонтери, що віддають свій час і зусилля організації, хочуть бути її частиною,вони хочуть мати права голосу і впливати на рішення організації. Фактично те,що інші цікавляться їхньою думкою і враховують точку зору підтверджуєзначимість волонтерів для організації. Можливість впливати навіть на найменшучастину роботи організації є спеціальним видом мотивації, тому що людинапочуває себе частиною організації в цілому.
Розвитокволонтерського руху в Україні базується на таких завданнях як:
Перше– підвищення рівня визнання. Уряди держав та місцева влада мають бути впевненіщодо механізмів залучення волонтерів до прове­дення консультацій і вивченняпитання з метою визначення якісного внеску всього сектора волонтерів унаціональне процвітання та розвиток. Вирішення питань повинно ґрунтуватися накращому досвіді роботи ма­лих груп, місцевих громад, національних неурядовихорганізацій, а також на результатах міжнародної діяльності волонтерів.
Друге– мотивація. Засоби залучення людей до волонтерської діяль­ності визначаютьсязалежно від певної ситуації в суспільстві. Держава може запропонувати: своїтренінгові програми для волонтерів за тематикою: техніка, управління, фінанси;допомогу в отриманні офіційно визнаного статусу, страхового та соціальногозабезпечення для того, щоб вивести волонтерів на рівень фахівців інших сфердіяльності; зниження ставок для платників податків, які підтримуютьволонтерські ініціативи; за певних обставин враховувати волонтерську діяльністьяк проходження військової служби; надання частини ресурсів, таких, якпідручники, медикаменти, фінансування, та ін. у користування волонтерів.
Утакому випадку службовці та працівники громадського і приватного секторів,можуть погодитися на співпрацю у волонтерській діяльності без відриву відосновного місця роботи. Крім того, система ООН може визна­чити найкращі шляхиподальшої підтримки волонтерської служби з боку суспільства. Це може бутивстановлення національних волонтерських корпусів для вирішення проблемнавколишнього середовища, захворювання на СНІД/ВІЛ-інфекцію, питань захисту тапропаганди культурної спадщини.
Третє– встановлення системи обміну інформацією. Телебачення, радіо, друковані виданнята електронні засоби інформації можуть надавати інформацію про досягненняволонтерів, і таким чином сприяти використанню вже існуючої «найкращоїпрактики» та робочих процедур для того, щоб уникнути необхідності кожнійгромаді «вигадувати коле­со». Такий обмін інформацією може здійснюватися намісцевому рівні, на рівні провінцій, сусідніх держав, далекого зарубіжжя задопомогою елек­тронних засобів передачі інформації.
Четверте– пропаганда. Виконання цього завдання спрямоване на виявлення замовлень на послугиволонтерів, пропозицій про бажання надавати послуги в якості волонтерів зурахуванням розширення такого типу діяльності, а також на формуваннясприятливого загального клімату, громадської та офіційної думок, щопідтримували б волонтерські ініціативи. Цей процес також може бути спрямованийна визнання статусу волонтерів, використання напрацьованих схем, встановленнясистем обміну інформацією. Тут важливо врахувати компетентність іпрофесіоналізм фахівців-волонтерів, а також користь, яку отримає суспільствовід їх діяльності (наприклад, кампанії по розробці програм раціональноговикористання навколишнього середовища та ін.). [14, c.138]
2.2 Міжнародний досвід в діяльності в волонтерських організацій.
14 вересня 1990року в Парижі на XI Всесвітній конференціїМіжнародної Асоціації добровільних зусиль була прийнята Загальна Декларація проВолонтерську діяльність. Згідно з якою волонтерська діяльність розглядається,як інструмент соціального, економічного, культурного, екологічного розвитку. ВДекларації підкреслюється, що волонтерство – це добровільний вибір, щовідображає особисті погляди і позиції: це активна участь громадянина в життісуспільства, що виражається, як правило, у спільній діяльності у межах різногороду асоціацій. Волонтерство сприяє покращенню якості життя, особистомупроцвітанню й поглибленню солідарності, реалізація основних потреб на шляхубудівництва справедливішого і мирного суспільства, більш збалансованомуекономічному і соціальному розвитку, створенню нових робочих місць і професій.У Декларації проголошено низку головних принципів руху, зокрема принцип наданняособистих або організованих послуг, а також принцип перетворення волонтерства велемент особистого розвитку, набуття нових знань та навичок. Ця Деклараціяпідтримує право кожної жінки, чоловіка та дитини на вільне об’єднання у спілкита зайняття волонтерською діяльності без будь-якої дискримінації відноснокультурного та етнічного походження, віросповідання, віку, статі, фізичного,соціального чи економічного становища. Всі люди у світі повинні мати право навільне витрачання свого часу, таланту та енергії на користь інших людей чигромади, працюючи індивідуально чи в колективі і не сподіваючись на фінансовувинагороду. [23, c.165]
На сьогоднішнійдень волонтерські організації існують у 80-ти країнах світу. Правління цихкраїн надає підтримку волонтерському руху, який набуває глобального характеру.Працюють міжнародні волонтерські організації.
Волонтерський рухпоширений у багатьох країнах світу. За результатами опитування, у Франції донього залучено 19%, в Німеччині – 34%, в США майже 56%, в Японії – 26%.Зростання його значимості демонструє і той факт, що Генеральною Асамблеєю ООНбуло проголошено 2001 рік міжнародним роком волонтерів (МРВ). Основними цілямипроведення МРВ були визначені: підвищення рівня визнання волонтерськоїдіяльності, допомога та сприяння їй, популяризація, створення поширення таобміну інформації про неї. Умова виконання поставлених завдань – співпрацятаких секторів суспільства, як громадські організації, держава, приватні особи.
Бажаннявиконувати роботу на волонтерських засадах не є таким уже рідкісним явищем. Заданими досліджень, від чверті до половини дорослого населення країн Європи таАмерики брали участь у будь-якій волонтерській діяльності за поточний рік.Звичайно, частота випадків регулярної діяльності значно менша. При цьомучастіше волонтерами стають білі жінки віком від 35-44 років, що маютьоплачувану роботу, особливо ті, хто є висококваліфікованими професіоналами абозаймають керівні позиції, мають високий освітній рівень, одружені, мають дітей.
Національнеопитування волонтерів, яке проводилося Центром Волонтерів Великобританії,ідентифікувало головні причини волонтерської роботи: „Пов’язана з моїмипотребами і інтересами” (48% – чоловіки, 31% – жінки), „я хочу покращувати станречей та допомагати людям” (35% – чоловіки, 42% – жінки), „я хочу зустрічатилюдей та заводити друзів” (24% – чоловіки, 28% – жінки), „я хочу матиможливість отримувати нові вміння” (12% – чоловіки, 11% – жінки). Поряд зпричинами волонтерської роботи респонденти оцінювали також її фактичніпереваги: „дає можливість робити те, що я вмію” (70% – чоловіки, 68% – жінки),„дає мені відчуття персональних досягнень” (78% – чоловіки, 78% – жінки).
Волонтерськаробота не обов’язково є безоплатною. Так, волонтери Добровольці ООН (ДООН), якіпрацюють у технічній, економічній, соціальних сферах мають право на отриманняматеріальної допомоги для забезпечення щомісячного прожиткового мінімуму, правона покриття витрат на місцевий транспорт і підготовку до роботи, що виключаєвивчення місцевих умов і мови. Вони також забезпечуються житлом і основнимивидами обслуговування. Крім того, передбачається їх страхування на випадокхвороб та страхування життя. ДООН, створення 1970році Генеральною АсамблеєюООН, охоплює сьогодні понад 130 країн світу. [8, c.29]
Зі слівпрес-аташе Держдепартаменту США Клавдії Куриць 80 країн світу мають мережуволонтерських центрів, крім того волонтерські центри в Польщі, Україні, Чехії,оцінюються як одні з кращих серед 14 країн Центральної та Східної Європи. Такожбуло відмічено, що розвиток волонтерство залежить від традиції культури окремоїкраїни. Наприклад, Канада, США, Австралія, мають невелику кількість волонтерів.Наприклад, в Чехії, Литві, Венгрії волонтерство прирівнюється до служби вармії. В США також використовується практика, коли людина, скоївши дрібнеправопорушення, замість ув’язнення відпрацьовує певну кількість годин в якостіволонтера.
В наш час близько110 мільйонів людей по всьому світі щорічно приймають участь в добровільнихакціях. Альянс Європейських волонтерських організацій, заснований 1982 роціявляє собою координаційний центр Європейських національних волонтерськихорганізацій, які спеціалізуються на координації довгострокових та короткостроковихволонтерських робітничих лагерів, які проголошують ідею міжнародної співпраці,миру, взаєморозуміння.
Зацікавленийпогляд на проблему волонтерства дозволив виявити цілу низку форм волонтерськоїдіяльності що практикуються в США:
1.    спорудження й обладнанняспортзалів школи за кошти членів членів місцевої громади;
2.    співпраця зацікавленихгромадян з поліцією;
3.    діє програма „сусідськийнагляд”;
4.    тренування спортивних дитячихкоманд поліцейськими;
5.    збирання учнями герметичнозакритих продуктів, розподіл їх між бідними в День подяки;
6.    надання окремими сім’ямидопомоги людям, потерпілим від торнадо;
7.    програма зв’язків працівниківінституту громадських прав міста Бірмінгем із громадою – школами, церквами,притулками;
8.    відвідування на волонтерськихзасадах підготовчих занять старшокласниками, майбутніми учасниками підлітковогосуду, їх участь у судах в ролі присяжних, адвокатів, сторони обвинувачення;
9.    розбудова релігійнимигромадами церков, каплиць на території приватного університету, виділеннякоштів на підтримання закладів;
10.  участь окремих приватних осіб уподіях пов’язаних із урегулюванням міжетнічних, політичних, релігійнихконфліктах у різних країнах світу.
Найбільшпопулярними сферами волонтерської діяльності в США являється сфераобслуговування – столові, ремонт, транспортування. Зі всіх волонтерськихдержавних закладів США більше половини – волонтери в навчальних закладах. Вонидоглядають за дітьми, організовують кружки, навчають англійській мові дітейіммігрантів, керують хором, театральними та музичними виступами. [3, c.62]
Корпус мируСША цяорганізація фінансується правлінням США й об’єднує американських громадян, якібажають працювати за кордоном. Корпус миру був створений в 1961 році ізініціативи президента Дж. Кеннеді, і до цього часу корпус мирупідпорядковується безпосередньо президенту США. В Росії ця організація працює з1992 року по трьом основним напрямкам: викладання англійської мови, бізнесосвіти і екологія. Уряд США надає фінансові кошти на проживання, харчування,дрібні витрати будь-якій особі, що бере на себе забов’язання протягом двох років виконуватинапружену роботу за кордоном. Корпус миру США розпочав свою діяльність і вУкраїні. Згідно з офіційною угодою, підписаною Президентом України Л.Кравчукомта Президентом США Дж. Бушом у травні 1992 у Вашингтоні. Завдання добровольцівкорпусу миру полягає у сприянні продуктивного обміну досвідом між людьми іорганізаціями України. Волонтери не забезпечують організації фінансами,устаткуванням або товаром, вони впроваджують різноманітні проекти і підтримуютьсоціологічні, економічні, культурологічні та інші об’єднання:
1.    проект економічного розвиткув Україні реалізується шляхом обміну досвідом роботи в умовах вільного ринку,допомогою підприємцям у набутті бізнесових навиків та досвіду;
2.    проект викладання англійськоїмови, як іноземної здійснюється з метою поширення та удосконалення викладанняанглійської мови, що є необхідною умовою повноцінної участі України вМіжнародного обміну інформацією;
3.    проект охорони навколишньогосередовища спрямований на розвиток екологічної свідомості громадськості тапоширення екологічної освіти, допомога екологічним недержавним організаціям тапосилення їх ролі в процесі прийняття управлінських рішень, щодоприродокористування, удосконалення методів управління природоохороннимитериторіями, забезпечення збалансованого розвитку громадян.
Громадяни СШАзвикли до злагодженої роботи поліції, пожежних служб і служби швидкої медичноїдопомоги. Але сільських районах нічого цього не було б без участі місцевогонаселення – волонтерів. На добровольців доводиться 80% пожежників в Україні. УЯпонії співробітники відділів по нагляду за умовно засудженими добровільнозаймаються координацією діяльністю волонтери, які у свою чергу працюють із правопорушниками.В Іспанії добровольці надають медичні послуги ув’язненим у в’язницях. ВТуреччині, особливо після землетрусу, волонтерством почали займатися дужебагато бідних людей. [22, c.91]
У Міністерствіпраці та соціального захисту Литви створено робочу групу, яка працює надрозробкою закону про волонтерсво, визначенням поняття „волонтер”, „волонтерськадіяльність”. Трудове законодавство визначає волонтерську працю такою, щовідповідає Законам та є правом кожної людини. Згідно з трудовим законодавствомгромадські організації мають право конпенсувати волонтерам витрати на проїзд тахарчуванням. Робоча група Міністерства праці та соціального захисту працюєтакож над розробкою трудового договору, який би організації могли викладати зволонтерами.
Чехія. Зараз дуже активнолобіюються зміни до законодавства, що стосується волонтерської діяльності.Просувається питання проте, коли уряд Чехії почне обговорювати ситуацію івинесе остаточне рішення чи потрібен спеціальний закон стосовно волонтерсва і,якщо так, то яке Міністерство буде відповідати за створення цього закону.
Поняття волонтерта волонтерська діяльність також ще не визначені в Польському законодавстві.Діючим трудовим кодексом волонтерська діяльність не регулюються. Термінволонтер згадується лише в законі про соціальні служби, де сказано, щосоціальним працівникам можуть допомогати волонтери. Однак тут є дві проблеми:по-перше в законі визначається, що такими добровільними помічниками можуть бутиособи які досягли 18 річного віку. Хоча в більшості випадків бажання допомагатисоціальним працівникам висловлюють школярі; по-друге, є проблеми зі збереженнямконфіденційності інформації. В даний момент законопроект про волонтерствознаходиться в Польському парламенті. Однак урядовці і парламентарі говорять, щобуде дуже важко з його прийняттям, бо перш за все, існує проблема визначенняпоняття волонтерства, волонтерська діяльність. Кожен розуміє це по своєму тавідстоює своє бачення. Для обговорення вносяться багато поправок до цьогозаконопроекту, однак не слід очікувати на його швидке прийняття. [4, c.41]
Отже можназробити висновок, що волонтери важливі для кожного суспільства, тому що вонипрацюють без користі для себе, показуючи цим суспільству, що є ще в житті речібільш цінні ніж отримання матеріальної нагороди. Охорона навколишньогосередовища, культура, розвиток і позитивний імідж країни є основним напрямкомроботи волонтерів. Ось, що допомагає суспільству впевнено стояти на ногах, аволонтеру – отримати задоволення і безцінний життєвий досвід, набутипрофесійних знань та навичок.

2.3 Особливості функціонуванняволонтерської діяльності в Україні
Одним із важливихнаслідків розбудови громадянського суспільства в Україні став активний розвитоквідносно нового для країни соціального явища – волонтерського руху.
Будучизапочаткованим у традиції безкорисливої
 Допомогинужденним, історично притаманній українській національній культурі і взявши наозброєння досвід ряду передових у цій сфері західних країн, вітчизнянийволонтерський рух з кожним роком набуває все більшої потужності, об’єднує всебільше громадян та залучає значні ресурси, що потребує чіткого законодавчогорегулювання.
Держава своєчаснореагує на цей поклик часу, про що переконливо свідчить визначення узаконодавчому полі основ державної політики, щодо волонтерства, внесення дозаконодавства основних термінів і понять стосовно цього соціального явища,визначення суб’єктів державного управляння і громадського самоврядування,відповідальний за розвиток волонтерського руху. [15, c.198]
Так, на сьогоднізаконодавчо визначений термін “волонтерський рух”, задекларовано, що підтримкаі сприяння його розвитку є одним із основних напрямів державної політики усфері соціальної роботи з дітьми і молоді. Закон України від 21.06.2001 року№2558 ІІІ “Про соціальну роботу з дітьмита молоддю”. У 2001 році в Україніорганізовано проведення Міжнародного року волонтерів, у межах якого розробленонизьку заходів, щодо сприяння розвитку в Україні волонтерського руху(розпорядження Президента України від 22.03.2001 року №67/2001 рп “Про організацію проведення в Українів 2001 році Міжнародного року волонтерів”). В 2003 році Кабінетом Міністрів Україні утворено Координаційну раду зпитань розвитку та підтримки волонтерського руху (розпорядження КабінетуМіністру України від 23.04.2003 року №225-р. “Про утворення Координаційної ради з питань розвитку тапідтримки волонтерського руху”).Визначеного термін “волонтер”, легітимізовано право волонтерів на їх залученнядо надання соціальних послуг у відповідності з положенням, затвердженимКабінетом Міністрів України, яке регулює цю діяльність передбачене правосуб’єктів які надають соціальні послуги, залучати волонтерів на договірнихзасадах для виконання цієї роботи (Закон України від 19.06.2003 року №966 IV “Про соціальні послуги”). Основниминапрямками виконання Загальної державної програми підтримки молоді 2004-2008роки передбачено підтримку трудових та волонтерських загонів молодіжнихгромадських організацій, діяльність яких спрямовано на реставрацію тавідновлення об’єктів культурної спадщини, меморіальних комплексів, пам’ятниківбойової та трудової слави, допомогу соціально не захищеним верствам населенням.Намічено також сприяння розвитку волонтерського, молодіжного громадського руху(Закон України від 18.11.2003 року №1281 IV “Про загальну державну програмупідтримку молоді на 2004-2008 роки”), визначено термін волонтерська діяльністьу сфері надання волонтерських послуг, її основні засади, суб’єкти, якізаймаються цією діяльності, напрями і шляхи її проведення, соціальні послуги донадання яких соціальної служби можуть залучатися волонтери, порядок і механізмиспівпраці волонтерів соціальної служби координатори волонтерської діяльності, усфері надання соціальних послуг – Міністерство праці та соціальної політикиУкраїни, Міністерство у справах сім’ї, дітей та молоді (Постанова КабінетуМіністрів України від 10.12.2003 року №1895 “Про затвердження Положення проволонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг”). [7, c.38]
Зазначенінормативно-правові акти України забезпечили передумови для поширенняволонтерського руху в Україні, його становлення та організаційного оформлення.
Становленняволонтерського руху в Україні сьогодні відбувається за кількома основниминапрямками, які має такі особливості:
1.        добровільнабезкоштовна робота волонтерів у громадських та некомерційних організаціях –наданням допомоги різним категоріям населення у будь-яких видах діяльностях,навчання, розвитку. Таке спрямування волонтерів будь-якого віку сприяє їхтворчій та соціальній самореалізації, саморозвитку та самоспостереження;
2.        добровільнасистематична або епізодична допомога державним установам реалізувати соціальнуполітику – допомога освітнім закладам у навчально-виховній роботі, установамсоціального забезпечення в роботі з дітьми та молоддю з особливими потребами талюдьми похилого віку;
3.        волонтерськадіяльність є наслідком творчого саморозвитку, навчання інших, але ця діяльністьне є професійною;
4.        педагогічноспрямована волонтерська діяльність, по суті, виступає і механізмом розвиткуособистості, її соціалізації і духовного становлення. Цей напрямок розвиваєтьсяв дитячих та молодіжних об’єднання (метою їх створення є суспільно кориснадіяльність), в різних групах при Центрах соціальних служб сім’ї та молоді(ЦССМ).
Характерноюособливістю волонтерського руху, який стихійно розвивається при різнихсоціальних установах, організаціях та об’єднаннях в Україні, є включення длядобровільної діяльності молоді віком від 15 до 25 років. Привернення увагинеповнолітніх, молоді, людей похилого віку є ефективним засобом активізаціїсаморозвитку особистості в діяльності і спілкуванні, як культурному процесі.
Якщо детальнішепроаналізувати складові цього процесу, то стає зрозумілим, що молоді волонтеризавдяки соціально-педагогічній діяльності набувають змістовно життєвихорієнтирів, оволодівають мистецтвом життєдіяльності особистості шляхом:самовизнання, самоорганізації, самопізнання, саморегуляції та самореабілітації,самоорганізації самоосвіти та самовиховання. [9, c.108]
Слід зазначити,що головною проблемою волонтерського руху в Україні залишаються, передусім,труднощі організації волонтерської діяльності. Організатором волонтерствапотрібно не тільки ознайомитися з історією руху в інших країнах, організуватироботу і контроль, навчитися складати робочі плани і ставити завдання дляволонтерів, а й завжди враховувати  думку і досвід самих добровільнихпомічників.
Сьогодні маємотакі центри волонтерського руху в Україні:
Ø  Координаційнарада з питань розвитку та підтримки волонтерського руху при Міністерстві праціі соціальної політики;
Ø  Всеукраїнськийгромадський центр “Волонтер”;
Ø  Ресурснийцентр розвитку громадських організацій “Гурт”;
Ø  Українськийдержавний центр соціальних служб для молоді;
Ø  Волонтерськийцентр “Пенсіонер”, ради організації ветеранів війни;
Ø  Коаліціягромадських організацій та ініціатив за вільну від тютюнового диму Україну.
У 2001 році в м.Києві було розроблено положення про проведення конкурсу “Волонтер року”, який з ініціювали Ресурсний центргромадських організацій “Гурт”, та головне управління внутрішньоїполітики. Цей документ дає досить чітке уявлення про мотиви, учасників, сфериволонтерської діяльності, критерії її оцінювання.
Мета конкурсу –публічне визнання праці волонтерів, висловлення подяки людям, які віддають свійчас, знання, силу, енергію, вміння, наснагу, працюючи на користь суспільству.
Сфериволонтерської діяльності:
–       соціальнийзахист;
–       охороназдоров’я;
–       освіта тавиховання;
–       охоронанавколишнього середовища;
–       спорт ітуризм;
–       культурата молодіжний рух;
–       розвитокміжнародного співробітництва;
–       правозахиснадіяльність;
–       менеджмент– керівництво волонтерською діяльності.
У сучаснійУкраїні волонтерство набуває масового поширення. Приклади безкорисливоїдопомоги стосується екології, соціальної сфери. Волонтерський рух поступовопроникає в економічну галузь. Так, Державна податкова адміністрація Українизалучила до волонтерської роботи громадських податкових консультантів із числастудентів, пенсіонерів, колишній працівників органів державної податковоїслужби. Експеримент розпочався в Житомирській області, за спеціальною програмоюпройшли навчання 70 чоловік. [10, c.208]
Активнорозвивається волонтерський рух у Тернопільській, Запорізькій, Львівській,Вінницькій, Херсонській областях. Напрями діяльності волонтерів – рух матерівпроти наркотиків і СНІДу, підготовка молоді до ролі батьків, психологічнадопомога вагітним жінкам, соціальний патронаж, дітей інвалідів, профілактиканаркоманії, допомога безпритульним дітям, дітям сиротам із кризових сімей,учням шкіл-інтернатів.
Один із напряміволонтерства на Луганщині – так звана “Ветеранська аптека”. Понад 23,5 тис.волонтерів-пенсіонерів підтримують та організовують надання матеріальноїдопомоги інвалідам, ветеранам війни і самотнім людям. На базі Червоного Хрестаздійснюють прийом 37 медиків-волонтерів.
За підтримкиМіністерство праці та соціальної політики України спільно з Радою організаціїветеранів України 19 грудня 2003 року відбулися Всеукраїнські збори волонтерівпенсіонерів.
Поштовхом дорозвитку волонтерської діяльності на Україні було запровадження затвердженоюУказом Президента України державної програми “Про здоров’я літніх людей”. Насьогодні волонтерський рух є одним із ефективних напрямів соціального захистута покращення життя забезпечення людей похилого віку, з позитивноюцілеспрямованою роботою щодо залучення широкого кола пенсіонерів та молоді доблагодійної діяльності.
На сьогоднішнійдень більше двохсот тисяч волонтерів пенсіонерів опікують біля півмільйона осібз числа громадян похилого віку, інвалідів, дітей-сиріт, які опинилися вжиттєвих умовах і потребують стороннього догляду. Волонтерський рух пенсіонеріврозвивається у трьох основних напрямках – допомога “Пенсіонер-пенсіонеру”,“Пенсіонер-дітям”, “Ветеранські аптеки”, — це особливий тип аптечних закладів вяких продаються вітчизняні ліки за цінами заводів-виробників, або зі знижкою до30 процентів від роздрібної ціни. Зараз в Україні таких аптечних закладівбільше ніж 1700.
Активний розвитокволонтерського руху з постерігається і серед студентів українських ВУЗів. Так,наприклад, Луганський національний педагогічний університет ім. Т.Шевченкастворив на історичному факультеті волонтерський загін “СОВА” (студентський загін волонтерів-активістів) у 1997 році.
За період свогоіснування загін виріс від конкретних благодійних справ до розробки реалізаційвласних соціальних проектів та участі у проектах регіонального, національного та міжнародного рівнів. [20, c.118]
Динаміка розвиткуволонтерського руху з моменту створення загону „СОВА” свідчить про постійнийпошук студентами нових напрямів, форм та технологій участі у вирішеннясоціальних проблем міста та області, розширення діапазону цієї участі тазв’язків з державними та недержавними соціальними службами.
Будь які волонтерськігрупи при Центрах соціальних служб для молоді діють в межах соціальних програм,які реалізуються центрами передбачені планами робіт, завданнями, що покладеніна центри державою.
Сьогодні істотнуроль у зміцненні статусу добровольців при центрах ССМ та формуванні позитивногоставлення громадськості до їхньої діяльності відіграє впровадження системинавчання волонтерів.
Виходячи ізспецифіки діяльності та завдань соціальних служб для молоді, використовуютьсядосить різноманітні форми навчання добровольців з метою формування у них знань,умінь та навичок, наприклад:
–       протягомроку – школа волонтерів;
–       протягомпівріччя – тематичні волонтерські курси;
–       протягоммісяця – табір підготовки добровольців-помічників;
–       протягомтижня – курси підвищення майстерності;
Центри, якізалучають до роботи волонтерів, повинні планувати систематичні навчання,наради, інструктування, дискусії, семінари „круглі столи”, тренінги, щодозволяє урізноманітнити форми ознайомлення волонтерів із змістом, напрямками,особливостями, видами соціально педагогічної роботи залежно від рівняпрофесійної підготовки такої діяльності.
Аналіз матеріалівобласних ЦССМ дозволив виявити основні напрями роботи добровільних працівників:
1.Соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ умолодіжному середовищі:
         – роботаз молоддю, схильної до асоціальної поведінки;
         –профілактика та подолання вживання алкогольних напоїв, тютюнопаління;наркотичних речовин;
         –профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом та ВІЛ / СНІДу;
          підтримкадітей та підлітків, що постраждали від морального, фізичного, сексуальногонасильства.
2. Соціальнаопіка і захист найменш захищених категорій дітей та молоді;
         –підтримка та сприяння розвитку творчих здібностей молодих інвалідів;
         –соціальна допомога молодим сім’ям;
         –соціальна робота з дітьми сиротами та дітьми, позбавленими батьківськогопіклування;
         –соціальна підтримка військовозабовязаної молоді, безробітної молоді, сприяння впрацевлаштуванні;
         –соціальна робота з жіночою молоддю;
         –сприяння самовихованню, самовизначенню та самовдосконаленню дітей та молоді.
         –формування та розвиток якості творчої особистості;
         –розвиток та підтримка обдарованих дітей та молоді.
У різних регіонахзалучення людей до діяльності волонтерами відбувається різними шляхами і наоснові різних принципів. Найбільш розповсюджений варіант – залучення студентіввідповідних спеціальностей (соціальних робітників, психологів, юристів,медиків) до соціальної роботи через волонтерські групи. Так, у місті Запоріжжіна добровільних засадах працюють 12 соціальних педагогів тапсихологів-студентів факультету соціальної педагогіки та психологіїЗапорізького державного університету. Волонтери займаються статевою освітоюпідлітків у літних таборах шкіл. У Дніпропетровській області діє програми„Терези Феміди”, де задіяний волонтерський молодіжний юридичний клуб. До складуклубу входять студенти-правовики випускного курсу Дніпропетровського державногоуніверситету. [26, c.24]
На базіЧернівецького обласного ЦССМ працюють волонтерські загони, де волонтерами впереважній більшості є студенти педагогічного університету. Крім них, доволонтерської роботи залучаються студенти педагогічного училища та медпрацівники.
У м. Вінницяволонтерами-студентами філологічного факультету педагогічного університетурозроблено тематичний курс занять „Вивчаємо класичну літературу” для підвищеннязагально культурного та інтелектуального рівня молоді з певними вадамирозвитку. У м. Луцьк волонтерську роботу проводять 25 волонтерів – студентимедичного училища та психологічного факультету. Їхня професійна підготовка,безперечно вплинула і на характер та напрями діяльності волонтерів.
У всьому світіголовним об’єктом волонтерства є недержавні організації: дитячі, молодіжні тажіночі. На Україні громадські організації ще недостатньо включені в соціальнуроботу. Хоча приклади плідного співробітництва вже маємо. Так, у м. Чернівціволонтерські загони постійно контактують з діючими молодіжно-громадськимиорганізаціями – „Буковинські гайди”, „У гармонії з природою”, дитячимиорганізаціями „Паросток” і „Веселка”.
Більша частинаволонтерів працює на державних організаціях (НДО). Вони є одним із джереллюдських ресурсів НДО. Їхня робота – основа недержавного сектору. За словамиМ.Кординського, лідера Одеського клубу „Чужа дитина”, недержавні організації,не маючи реальних джерел фінансування, використовують як головний ресурсбезкорисливу добровільну працю своїх членів і принесенню ними матеріальніресурси. В Україні волонтерський рух детермінований гуманізацією суспільногожиття, є відповіддю на суспільні потреби. Вважається що роботу волонтерів можнаспрямувати в житлово-комунальну сферу, охорону здоров’я, працевлаштування,соціальний догляд, відродження культури, міста, національних, творчих, релігійнихтрадицій.
Херсонськаасоціація молодіжних організацій та неформальних об’єднань „Фрідом” організовуєконцерти по районам області із залучення спеціалістів Херсонського обласногоцентру ССМ.
ЧлениХарківського міського дитячо-юнацького Центру моделювання „Ludus” допомагають психологам ЦССМпроводити клубну роботу із підлітками на базі клубів за місцем проживання,ділові ігри, вести роботу клубу „Дебати”. [2, c.58]
Як відомо значнемісце у волонтерській соціальній роботі посідають релігійні організації. Навідміну від громадських, релігійні організації в України виконують значну заобсягами і різноманітну за напрямами соціальну роботу. Однак, їх діяльністьдуже рідко збігається і дуже рідко застосовується в роботі ЦССМ. Наприклад, умісті Житомирі до роботи клубу сімейного спілкування „Особлива дитина” длядітей з особливими потребами і їх батьків при Житомирському обласному ЦентріССМ залучено 8 волонтерів легіону при католицькому костьолі святої Софії. Вониздійснюють соціальний патронаж дітей-інвалідів вдома.
Взаємодія зрелігійними організаціями багатьох конфесій, на нашу думку, допоможе розширитиі урізноманітнити соціальну роботу, яку виконують волонтери. Певна пересторогау взаємодії в ССМ з релігійними організаціями, на наш погляд, обумовленаінерцією мислення і здебільшого невиправданим острахом. При взаємній повазі довіросповідання кожного з партнерів цього можна уникнути.
Для роботиволонтером потрібна відповідно теоретична і практична база. Так, протягом1997-1998 років у м. Миколаїві під час реалізації програми „Волонтер Телефонудовіри” пройшли курс підготовки, лекційні заняття, рольові та психологічнітренінги, стажування на „Телефоні довіри” 25 волонтерів, які після навчанняотримали відповідні сертифікати.
В 2005 році в м.Дніпропетровськ відвідали нові закордонні волонтери. У місті з 13 липня по 2серпня працював Міжнародний волонтерський табір, в якому брали участьпредставники багатьох країн. Табір був присвячений роботі з нашим підростаючимпоколінням. Волонтери принесли багато нового у внутрішній світ дітей і в їхрозвиток. Проводилися уроки не тільки з англійської і французької мови, а йзаняття в комп’ютерному класі, з плавання, матчі з міжнародного футболу,волейболу. Вечори-ознайомлення з національними особливостями, традиціями, танцями,піснями країн-учасниць не залишили нікого байдужими. Наші діти підготуваликонцерт, в якому спробували показати життя України та її культуру. [13, c.215]
Отже, можназробити висновок, що волонтерська діяльність в Україні, хоча і нестала масовою,проте є такою, що дозволяє говорити про неї як про суспільне явище та як проважливу складову діяльності недержавних соціальних служб. В загалі ж,волонтерство, як можна бачити, є запорукою успішного процвітання нашої країни.А волонтери – першопрохідці, які вказують шлях до просування. І якщо вище неволонтер, значить, не усвідомили всіх принад волонтерського життя, тож, якгласить народна мудрість: „краще пізніше ніж ніколи”.

Розділ ІІІ.Оптимізація волонтерської діяльностів Україні на сучасному етапі.
3.1 Фактори таметоди оптимізації волонтерської діяльності.
Волонтерськадіяльність є основою побудови та розвитку громадянського суспільства. Вонавтілює в себе найшляхетніші прагнення людства – прагнення миру, свободи,безпеки та справедливості для всіх людей.
У періодглобалізації та постійних змін світ стає меншим, більш незалежним, більшскладним. Волонтерська діяльність – індивідуальна чи колективна – є способом:
– підтримки тазміцнення таких людських цінностей, як піклування та надання допомоги членамгромади.
– використаннякожною людиною своїх прав та обов’язків, як члени певної громади в процесінавчання та розвитку впродовж всього свого життя, реалізуючи весь свій людськийпотенціал.
– взаємодії міжлюдьми незважаючи на всі відмінності для спільного життя у здоровому,стабільного суспільстві для спільного вироблення нових способів вирішенняпроблем, які виникають.
На нашу думку,суспільство повинне прагнути такого розвитку волонтерства, який би:
1.         збільшивзалучення всієї спільноти у процес визначення та розгляду існуючих проблем.
2.         заохотивмолодь до лідерства через надання послуг протягом більшої частини життя.
3.         надавслово тим, які не можуть за себе говорити.
4.         надавможливість усім займатися волонтерською діяльністю.
5.         додав,але не замінив відповідальності інших секторів та зусиль оплачуванихпрацівників.
6.         дав змогулюдям постійно здобувати нові знання та навички і повністю розвивати їхніособистий потенціал, впевненість у власних силах та творчі здібності.
7.         сприявродинній, національній та глобальній солідарності.
Ми вважаємо, щоволонтери та організації на користь яких вони працюють повинні спільно нестивідповідальність за:
–       створеннясередовища, у якому до праці волонтерів ставилися з розумінням, що дало б змогудосягнути більшого порозуміння щодо кінцевих результатів спільної праці.
–       визначеннякритеріїв участі волонтерів включаючи визначення умов укладання угод зволонтерами для вироблення певної політики роботи з волонтерами, що дало змогуефективніше використовувати працю волонтерів.
–       забезпеченнявідповідних гарантій для волонтерів та тих кому вони надають свої послуги.
–       забезпеченняволонтерів відповідними навичками, постійним оцінюванням й визнанням.
–       забезпеченнядоступу до волонтерської діяльності усім людям, без будь-яких обмежень, щодофізичного, економічного, соціального чи культурного становища.
На нашу думку елементамиефективного заклику є ясне визначення роботи волонтера. Не слід шукативолонтерів просто, наприклад, для готування їжі для бідних і людей похилоговіку, а краще залучати волонтерів до вирішення проблем людей які потребуютьцієї допомоги.
Соціальнимслужбам необхідно продумати методи заохочення волонтерів. Дуже часто людизабувають, наскільки важливо заохочувати тих, хто працює на них. Із заохоченнядемонструють наскільки організація вміє цінувати людей. Волонтери теж повиннівідчувати вдячність за свою працю. Найважливіша нагорода – слово спасибі.Створення сприятливої атмосфери для роботи, звернення до волонтерів по іменні,присвята їм вільного часу – теж нагорода.
Хоча б один раз урік координатор повинен організувати загальні збори волонтерів і персоналу івисловити подяку за підсумками за рік. У цей момент дуже важливо нагадатикожному про місію, структуру і політику організації. Так волонтери можуть побачитисвоє місце в цілісній структурі. Таке відношення особливо важливе в рамкахрутинної роботи. Розглядаючи себе в контексті цінностей і успіхів організації,волонтер одержав ефективну мотивацію.
Інші формизаохочення волонтерів включають:
–       святкуванняДня Волонтерів;
–       поздоровленняз Днем народженням;
–       врученнязначка із логотипом організації;
–       запрошенняволонтера на неофіційні зустрічі команди;
–       допомогаволонтеру в підвищенні кваліфікації.
Важливовикористовувати різні форми заохочення волонтерів; наприклад, не кожній людиніподобається, коли його хвалять у присутності великої аудиторії, вручають чидипломи дають інтерв'ю для преси. Заохочення разом зі стимулюванням робить свійвнесок у створення гарної робочої атмосфери і підвищення ефективності праці.Організація не повинна забувати також забезпечувати волонтерів тими жсоціальними пільгами, що мають усі працівники, такими як: обід на роботі(звичайна практика в Центральній і Східній Європі), захисний одяг, різнізнижки.
Ключові моменти успішної роботи з волонтерами
Найбільшважливі задачі:
–       Визначеннязначення слова «волонтер», що важливо у визначених ситуаціях;
–       Визначеннякола діяльності волонтерів в соціальній службі;
–       Описхарактеристик людини й умінь, очікуваних організацією від волонтера;
–       Розумінняпотреб як волонтера, так і організації;
–       Розробкапроцесу прийому волонтерів;
–       Проведеннязагальних інформаційних збори і первинних співбесід;
–       Описпосадових обов'язків;
–       Координованенавчання і розвиток волонтерів;
–       Розуміннямісії організації;
–       Підтримкаі контроль волонтерів;
–       Роз'ясненнявзаємин між волонтерами і персоналом;
–       Створеннясистеми заохочення волонтерів;
–       Виробленнягідного процесу відсторонення волонтерів.
Так, як більшістьволонтерських угрупувань виникають стихійно та бере участь в одноразових акціяхчи заходах, існує нагальна необхідність розробки системного підходу дозалучення волонтерів, організацій їх діяльності та підтримки волонтерськогоруху.
Головну роль узміцнені позицій добровольців та формування позитивного ставлення громадськостідо їх діяльності відіграє впровадження системи навчання волонтерів.
Слід зазначити,що головною проблемою волонтерського руху в Україні залишаються передусімтруднощі організації волонтерської діяльності. Організаторам волонтерськогоруху потрібно не тільки ознайомитися з історією руху інших країн, організуватироботу і контроль, навчитися складати робочі плани і ставити завдання дляволонтерів, а й завжди враховувати думку і досвід самих добровільнихпомічників.
Часто керівникиорганізації, які залучають до роботи волонтерів, ігнорують їхні навчаннясподіваючись тим самим заощадити кошти і час. Таке ставлення є хибним і зводитьволонтерський рух до процесу використання безоплатної робочої сили. Відсутністьнавчання позбавляє добровольця можливості певних досягнень і ростукомпетентності. Що в свою чергу знижує мотивацію до роботи. На нашу думку:по-перше, постійні семінари і тренінги дають можливість забезпечувати психологічнупідтримку; по-друге, семінари і тренінги дозволяють набути нових знань інавичок; по-третє, семінари сприяють формування у волонтерів інтересів досправи.
Навчання надосвіді передбачає і супервізія. Супервізія має вигляд періодичногоконсультування з приводу окремих ситуаціях, обміну інформацією. Обсяг супервізіїмає відповідати роботі і досвіду волонтеру. Цей вид допомоги не повиненперерости лише у виправлення помилок та визначення недоліків у роботі.Супервізія забезпечує підтримку на професійному рівні. Але волонтер повиненвідчувати позитивне підкріплення у вигляді емоційної підтримки. Ефективністьспілкування і доступність організатора волонтерів завжди життєво необхідні дляпідтримки волонтерів. Це допомагає розвинути впевненість здібності та підвищитисамооцінку на особистісному рівні. Організатор повинен помічати ознаки дистресуякі виникають, наприклад через хворобу, втрату або сімейні проблеми.
На нашу думку, вУкраїні населенню мало відомо хто такий волонтер. Тому потрібно встановитисистему обміну інформацією. Телебачень, радіо, друковані видання та електроннізасоби інформації можуть надавати інформацію про досягнення волонтерів. Державатакож повинна приділяти увагу розвитку волонтерського руху, виділяти кошти напроведення соціальних актів, реклам. Держава може запропонувати свої тренінговіпрограми для волонтерів за тематикою: техніка, управління фінансів, наданнячастини ресурсів, таких, як підручники, медикаменти, фінансування укористування волонтерів.
Отже, можназробити висновок, що волонтерська діяльність становить важливу частку в житті кожноїцивілізації та суспільства.
В сучасних умовахвсе глибше потрібне усвідомлення громадськістю, державними органами важливістьоптимізації різноманітних аспектів соціального розвитку. Соціальні проблеминеухильно розв’язуватися, успіх намічених змін залежатиме від кваліфікаціїпрацівників зайнятих соціальним обслуговуванням і захистом, що передбачаєвідповідну підготовку кадрів; вона стає завданням першочергового значення уздійсненні політики країні. Формування великого руху добровольців – є одним зважливих шляхів до продуктивної соціальної роботи в будь-якій державі.

Висновки
Сучасна ситуаціяв Україні характеризується соціально-психологічної, економічною нестабільністю,зниженням рівня життя більшості населення, девальвацією моральних норм і цінностейу суспільстві зростанням злочинності і насильством. Соціально-психологічніпроблеми в Україні відобразилися на психологічному самопочутті різних верствнаселення. Ще більш відчутно визначилося категорія людей, які потребуютьдопомоги. Передусім, це молоді люди без жодного занять, дорослі безробітні,діти які не отримують потрібної уваги з боку батьків, або не мають батьків,пенсіонери та ін. На сучасному етапі розвитку нашої країни висококваліфікованихпсихологів та соціальних працівників в Україні не вистачає. Щоб вирішити данупроблему необхідно, по-перше, вивчити реальні потреби різних верств населення;по-друге, визначити, апробувати  та поширити методики соціально-психологічноїроботи, які допоможуть в реалізації цих проблем; по-третє, потрібна підготовкависококваліфікованих спеціалістів, здатних професійно впроваджувати розробленіконцепції і програми соціально-психологічної роботи.
Волонтерськадіяльність – це шлях самопізнання і самоперевірки. Тому в добровільній роботіберуть участь різні категорії волонтерів, людина будь-якого віку і статі, збудь-якою освітою яка спроможна відчувати означені потреби інших людей і надобровільних засадах допомагати їм, але професійно.
В сучасних умовахвсе глибше потрібне усвідомлення громадськістю, державними органами важливістьоптимізації різноманітних аспектів соціального розвитку. Соціальні проблемимають неухильно розв’язуватись, успіх намічених змін залежатиме відкваліфікації працівників зайнятих соціальним обслуговуванням і захистом, щопередбачає відповідну підготовку кадрів; вона стає завданням першочергової вагиу здійснені нової політики країни. Формування великого руху добровольців – єодним з важливих шляхів до продуктивної соціальної роботи в будь-якій державі.
Волонтери важливідля кожного суспільства, тому що вони працюють без користі для себе, показуючицим суспільству, що є ще в житті речі більш цінні ніж отримання матеріальноїнагороди. Охорона навколишнього середовища, культура, розвиток і позитивнийімідж країни є основним напрямком роботи волонтерів. Ось, що допомагаєсуспільству впевнено стояти на ногах, а волонтеру – отримати задоволення ібезцінний життєвий досвід, набути професійних знань та навичок.
Волонтерськадіяльність в Україні, хоча і нестала масовою, проте є такою, що дозволяє говоритипро неї як про суспільне явище та як про важливу складову діяльностінедержавних соціальних служб. В загалі ж, волонтерство, як можна бачити, єзапорукою успішного процвітання нашої країни. А волонтери – першопрохідці, яківказують шлях до просування. І якщо вище не волонтер, значить, не усвідомиливсіх принад волонтерського життя, тож, як гласить народна мудрість: „кращепізніше ніж ніколи”.
В сучасних умовахвсе глибше потрібне усвідомлення громадськістю, державними органами важливістьоптимізації різноманітних аспектів соціального розвитку. Соціальні проблеминеухильно розв’язуватися, успіх намічених змін залежатиме від кваліфікаціїпрацівників зайнятих соціальним обслуговуванням і захистом, що передбачаєвідповідну підготовку кадрів; вона стає завданням першочергового значення уздійсненні політики країні. Формування великого руху добровольців – є одним зважливих шляхів до продуктивної соціальної роботи в будь-якій державі.

Список використаних джерел
1.     Азгагі М.Громадські організації повинні спрацювати з громадами/М.Азгагі.//ГромадськіОрганізації.–1999.–№4.–С.27-28.
2.     Василенко К.Волонтер — цестан душі // Волонтер//2001,№10.
3.     Волонтерство. Порадник для організатораволонтерського руху /Укл.Т.Л… Лях, авт. кол.: О.В. Безпалько, Н.В. Заверіко, І.Д. Зверева, Н.В. Зімовець та ін. -К.: ВГЦ «Волонтер», 2001.
4.     Волонтерськийрух в Україні: тенденції розвитку/К.: Академпрес, 1999.
5.     Волонтер:хто вони? // завуч. — 2005. — травень с № 14.- с.7-11.
6.     Волонтерськаслужба недержавної організації соціальноїсфери. 36. мат. -К.: БТ «Джерело», 2000.
7.     Волонтерскоедвижение: опыт, проблемы, перспективы: Рабочие материалы семинара. — Киев,24-30 сентября 2000 г.
8.     Волонтерство в соціально-педагогічнійдіяльності//Наукові записки- №1,2, 2002р.
9.     Голованова Т.П.,Гапон Ю.А. Волонтерство в соціальній роботі як феномен цивілізованого суспільства 3,1996
10.    Драбік К. Готових рецептов не існує: проте є проект розвиткуздібностей/ К. Драбік. //громадськіорганізації. -1999. — № 5. — с.5-7.
11.    Капська А.Й. Соціальнаробота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю, Київ УДЦССМ, 2001
12.    Капська А.Й. Технологізаціяволонтерської роботи в сучасних умовах, Київ-2001
13.    Капська А.Й. Технологіїсоціально-педагогічної роботи, К.: УДЦССМ, 2000
14.    Макдональд Д. Чому волонтер?/Д. Макдональд. // громадські організації. — 1999. — № 4. — с26.
15.    Маккарлі С, Лінч Р.Управління діяльністю волонтерів. — Ресурсний центр розвитку громадськихорганізацій «Гурт», 1998.
16.    Молодежь для молодежи. Практ. пособ.по проведению волонтер, лагерей. -Донецк, 2003.
17.    0лінек О. Якими буваютьволонтери?/ О. Олінек. //.Громадськіорганізації. — 2001. — № 2. — с14-15.
18.    Організація волонтерськогоруху у вищих навчальних закладах: Діагностичний інструментарій: Методичнірозробки /Укл. Т.О. Рудякевич -Житомир: ЖДУ, 2004.
19.    Підготовка волонтерів дороботи у службі «Телефон Довіри». — К.: ДЦССМ,2003.
20.    Підготовка волонтерів та їхроль у реалізації соціальних проектів /Заг. ред. І. Звєрєвої, Г. Лактіонової. — К.: Науковий світ, 2001.
21.    Поликарпов М. Билет для волонтера: русские добровольцы в Югославии.Мифы и правда. Десять лет спустя/ м. Поликарпов. // Новое время. — 2003. — № 11. — с.25-27.
22.    Про затвердіння типовогоположення про школу волонтерів центру соціальних служб для сім'ї, дітей тамолоді // офіційний вісник України. — 2006. — № 7. — С.310–312.
23.    Пинкус А., Манахан А.Практика социальнойработы М.: Союз", 1993
24.    Розпорядження кабміну«Про утворення координаційної ради з питань розвитку та підтримкиволонтерського руху»: від 23. 04. 03 р. // Офіційний вісник України. — 2003. — № 1й-19. -с.169-170.
25.    Романенкова Л.А. О системе волонтёрской помощи в Канаде/ЯТрактичнапсихологія і соціальна робота//К., 1999-№6
26.    Словник-довідник длясоціальних працівників та соціальних педагогів/за заг.       ред.А.Й.Капської-К., 2000 И. Социальнаяработа. Теоретические основы подготовки социальных работников М., 1992
27.    Соціальна робота в Україні:теорія та практика, Київ УДЦССМ, 2001.
28.    Україна кабінет міністрів.Про схвалення концепції проекту закону Українй «проволонтерськийрух»/ Кабінет міністрів України. //Офіційний вісник України. — 2004. — №42. — с.80-83.