Сутністьпедагогічного спілкування
Педагогічнеспілкування – це професійне спілкування вчителя з усіма учасникаминавчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних умов дляздійснення мети, завдань виховання і навчання.
Педагогічнеспілкування – це багатоплановий процес організації, встановлення й розвиткукомунікації, взаєморозуміння й взаємодії між педагогами й учнями, педагогами ібатьками, породжуваний цілями й змістом їхньої спільної діяльності – вихованнядітей.
Завизначенням О.О. Леонтьєва, «педагогічне спілкування – це професійнеспілкування викладача з учнями на уроці й поза його (у процесі навчання йвиховання), що має певні педагогічні функції й спрямоване (якщо воно повноцінней оптимальне) на створення сприятливого психологічного клімату, а також наіншого роду психологічну оптимізацію навчальної діяльності й відношенні міжпедагогом і учнем усередині учнівського колективу» [7, 3–10].
Педагогічнеспілкування – це особистісно й соціально орієнтована взаємодія. Педагогічнеспілкування характеризується як би потрійною спрямованістю на саму навчальнувзаємодію учнів (їхній актуальний стан, перспективні лінії розвитку) і напредмет освоєння (засвоєння) У той же час педагогічне спілкування визначаєтьсяй потрійною орієнтованістю її суб'єктів: особистісною, соціальною й предметною [4,7].
Специфікапедагогічного спілкування насамперед проявляється в його поліоб'єктнійспрямованості: не тільки на саму взаємодію учасників з метою їх особистісногорозвитку, але й, що є основним для самої педагогічної системи, на організаціювиховного процесу. У силу цього педагогічне спілкування характеризується,щонайменше, потрійною спрямованістю: на саму навчально-виховну взаємодію, на учнів(їхній актуальний стан, перспективні лінії розвитку) і на предмет освоєння(засвоєння). У той же час педагогічне спілкування визначається й потрійноюорієнтованістю його суб'єктів: особистісною, соціальною й предметною. Учитель(викладач), працюючи з учнями, завжди орієнтує їх на результат усіх присутніх укласі, і навпаки, працюючи із класом, тобто фронтально, впливає на кожногоокремого учня. Тому можна вважати, що своєрідність педагогічного спілкування,будучи всією сукупністю названих характеристик, виражається в органічномусполученні елементів особистісно орієнтованого, соціально орієнтованого йпредметно орієнтованого навчання. Специфіка педагогічного спілкування обумовлюєтьсятакож і тим, що воно одночасно містить у собі навчальну й виховну функції,оскільки освітній процес має ще виховний і розвивальний характер.
Характеризуючизміст педагогічного спілкування, Кан-Калик відзначає: «Професійно-педагогічнеспілкування є система (прийоми й навички) органічної соціально-психологічноївзаємодії педагога й учнів, змістом якого є обмін інформацією, наданнявиховного впливу, організація взаємин за допомогою комунікативних засобів.Причому педагог виступає як активатор цього процесу, організовуючи його йуправляючи ним» [5, 12–26].
Проведенийрізнобічний аналіз педагогічного спілкування дозволяє говорити:
1. про педагогічне спілкування як про форму навчальної взаємодії,взаєморозуміння, співробітництва вчителя й учнів,
2. про представленість у педагогічному спілкуванні одночасно трьохйого сторін: комунікативної, інтерактивної й перцептивної,
3. про педагогічне спілкування як про професійне спілкування, що маєпевні функції,
4. про педагогічне спілкування як про особистісно йсоціально-орієнтовану взаємодію,
5. про потрійну спрямованість на навчальну взаємодію, на тих, хто навчаєтьсяй на предмет освоєння,
6. про широку представленість у педагогічному спілкуванні поряд звербальними і інших засобів – образотворчих, кінетичних, символічних.
Функціїпедагогічного спілкування:
1. Інформаційно-комунікативні;
2. Регуляційно-комунікативні (регулювання поведінки);
3. Афективно-комунікативні (визначення, вплив емоцій людини).
Напроблему виділення функцій спілкування вчителя з учнями й визначення головної,провідної існують різні точки зору. Про інструментальну функцію педагогічногоспілкування говорить О. Леонтьєв. Спілкування, на його думку, становитьнеобхідну й спеціальну умову присвоєння суб'єктом досягнень історичного розвиткулюдства. Мова вчителя – основний засіб, що дозволяє прилучити учнів докультурної спадщини, навчити їх як способам мислення, так і його змісту. Якпідкреслює А. Брудний, «спілкування вчителя… інструментальне, тому що маєна меті координацію спільних дій у навчальному процесі». Поряд зінструментальною А. Брудний виділяє також і трансляційну функціюпедагогічного спілкування. На його думку, навчальна функція педагогічногоспілкування є провідною, хоча й не самодостатньою. Остання, як вважає він, можебути співвіднесена в загальному плані із трансляційною. [1, 23]
Неменш істотною є виділена К. Роджерсом функція полегшення, фасилітації спілкування.Ця функція настільки важлива, що К. Роджерс називає вчителя насампередфасилітатором спілкування. Це означає, що вчитель допомагає учням виразитисебе, виразити те позитивне, що в них є. Зацікавленість педагога в успіхусімейного виховання, доброзичливий, підтримуючий контакт, атмосфера спілкуванняполегшують педагогічну взаємодію, сприяють самоактулізації учнів та їхньомуподальшому розвитку.
Говорячипро соціальну роль педагогічного спілкування і його функцій, необхідновідзначити наступне:
1. Взаємодіявчителя й учнів полягає насамперед в обміні інформацією пізнавального йафективно-оцінного характеру. І передача цієї інформації здійснюється яквербальним шляхом, так і за допомогою різних засобів невербальної комунікації.У такий спосіб здійснюється інформаційна функція педагогічного спілкування.
2. Спілкуванняяк діалог розгортається в умовах когнітивно складного відбиття людьми одинодного. Психологічно грамотне сприйняття вчителем учнів допомагає встановити націй основі взаєморозуміння й ефективну взаємодію. Йдеться просоціально-перцептивну функцію спілкування, про ті психологічні механізми(ідентифікації, емпатії, рефлексії), за допомогою яких сприймається йпізнається особистість учнів.
3. Вступаючиу взаємини з дітьми, учитель пропонує себе як партнера по спілкуванню. Цепотребує певної активності вчителя. Бажано, щоб він справив позитивне враженняна учнів. Ця здатність суб'єкта спілкування формувати про себе позитивневраження одержала назву самоподачі.
4. У спілкуваннізавжди відбувається взаємодія інтелекту людей, їхніх емоційних сфер і їхньоїволі, а це означає, що й у педагогічному спілкуванні фактично постійнорозгортається взаємодія характерів і, зрозуміло, взаємодія особистостей:учителя й учнів, учителя й батьків, батьків з дітьми, а також професійнавзаємодія вчителів. Усе це знаходить своє відбиття в інтерактивній функції педагогічногоспілкування.
5. Інтерактивнафункція педагогічного спілкування полягає насамперед в організації взаємодіїміж учителем і учнями, тобто в обміні не тільки знаннями й ідеями, але й діями.
6. Афективнафункція спілкування полягає в емоційній стимуляції, розрядці, полегшенні,психологічному комфорті й контролі афекту, його нейтралізації, корекції абостворенні соціально значущого афективного ставлення. У стані комфортного спілкуваннядві особистості – учитель і учень – починають утворювати певний загальнийемоційно-психологічний простір, у якому розвивається процес прилучення дітей долюдської культури, різнобічного пізнання навколишньої соціальної дійсності йсамого себе, своїх можливостей і здібностей, тобто розгортається процессоціалізації особистості учня у контексті культурного виховання.
Педагогічнеспілкування за своїми функціями й умовам здійснення може бути контактним ідистанційним, інформаційним, спонукальним, координаційним, що встановлюєвідносини взаємодії всіх суб'єктів освітнього процесу.
Звертаючиувагу на поліфункціональність педагогічного спілкування, В.Н. Никитенковиділяє на основі аналізу процесу навчальної взаємодії викладача й учня називає8 функцій цього інструмента діяльності викладача:
- інформаційну;
- комунікативну;
- організаційну;
- дослідницьку;
- розвиваючу;
- орієнтаційну;
- мобілізуючу;
- конструктивну. [10, 24]
Відповіднодо названих підстав, можна виділити слідом за Молчановським (В.В. Молчановский,1998) наступні професійно-педагогічні функції викладача:
1. Комунікативно-навчальна функція
2. Інформаційно-ретрансляційна функція
3. Мотиваційно-стимулююча функція
4. Функція, яка інструментально-адаптує.
5. Функція самореалізації й саморозвитку. [10, 35]
Визначаючиспілкування як «процес установлення й підтримки цілеспрямованого, прямого абоопосередкованого тими або іншими засобами контакту між людьми, так чи інакшезв'язаними один з одним у психологічному відношенні» [7, 58–61]. Леонтьєв О.О.виділяє наступні його характеристики: контактність, орієнтованість,спрямованість, семіотичну спеціалізацію й психологічну динаміку процесу.
Розкриваючизмісту семіотичної спеціалізації спілкування, О.О. Леонтьєв підкреслюєважливість об'єднання всіх засобів – мовних і невербальних для підвищенняефективності мовного впливу. У процесі спілкування з учнями на уроці вчительвирішує різні за характером комунікативні завдання, що реалізують різніпедагогічні функції. С.Я. Ромашина розділила ці завдання на 4функціональних ряди, або «гнізда», і співвіднесла з мовними вчинками вчителя;виділивши при цьому наступні групи завдань: стимулюючі; реагуючі, які включаютьа) оцінні й б) коррегуючі; контролюючі; організовуючі, які включають: а)напрямну увагу учня на сприйняття, запам'ятовування й відтворення, б) якізабезпечують готовність учня на майбутню роботу з текстом, картинкою, фільмом іт.д.; в) які вказують по послідовності і якість виконання завдань, інструкцій,г) які організовують парну, групову індивідуальну форми роботи на уроці, д) якірегулюють порядок, дисципліну учня на уроці [11, 16–37].
Звертаючисьдо питання про специфіку педагогічного спілкування порівняно з іншими видами йформами спілкування людей, відзначимо, що особливість спілкування іспівробітницива (взаємодії) учителя й учня складається з провідної роліспівробітника-учителя, особливо в тих областях діяльності, які для учнястановлять зону його найближчого розвитку.
Яквідзначають В.А. Кан-Калик, Н.Д.Нікандров, спілкування виступає якінструмент впливу, і звичайні умови й функції спілкування одержують тутдодаткове навантаження [5, 82]
Досвідпоказує, що в системі повсякденної взаємодії спілкування проходить як би самесобою, у той час, як у ціленаправленій виховній діяльності воно стаєспеціальним завданням. Педагог повинен знати закони педагогічного спілкування,володіти комунікативними здібностями й комунікативною культурою. Завданняздійснення комунікації в педагогічному процесі істотно ускладнюються, перш завсе, тому, що природні форми спілкування одержують тутпрофесіонально-функціональне навантаження, тобто професіоналізуються.
Конкретизованев педагогічній діяльності, спілкування виступає і як процес рішення педагогомбезлічі комунікативних задач, і як його результат. У процесі спілкування здітьми педагог здійснює, по-перше, психологічний і комунікативний пошук, якийпов’язаний з пізнанням індивідуальної своєрідності іншої особистості (того, хтовиховується), і, по-друге, вибір відповідно до цієї своєрідності специфічногорепертуару виховних доцільних впливів відносно даної дитини. Необхідністьпостійного рішення педагогом комунікативних завдань – як відбиття завданьпедагогічних – у свою чергу, надає комунікативній структурі педагогічноїдіяльності яскраво виражений евристичний характер. Однак педагогічнеспілкування включає не тільки комунікативну діяльність учителя. У літературі вказуєтьсяй на здатність вчителя стимулювати ініціативне спілкування учнів.
Педагогічнеспілкування з його яскраво вираженим впливовим характером реалізується в суб¢єкт-суб'єктних відносинах зучнями, незважаючи на те, що останні виступають найчастіше в ролі об'єктанавчання й виховання в системі учбово-пізнавальної діяльності. У педагогічномуспілкуванні на фоні суб'ектно-суб'єктних відносин учнів і педагога реалізуютьсявзаємні потреби спілкування: учителя – у виконанні своєї соціально-значущоїфункції навчання й виховання, учнів – у формуванні світорозуміння й світогляду,особистісного розвитку, в оволодінні різними видами діяльності (навчальної,трудової, ігрової, пізнавальної) у ході соціалізації.
Усучасній науковій літературі зафіксовано кілька підходів до трактування проблемпедагогічного спілкування. Так, у теоретичних і експериментальних розробках С.В.Кондратьєвої педагогічне спілкування розглядається переважно як взаємодіявчителя з учнями, причому роль учителя в цьому процесі полягає в керуванніїхнім поводженням і діяльністю. [6]
Іншимваріантом аналізу проблеми педагогічного спілкування є підхід до нього,запропонований В.А. Кан-Каликом і Г.А. Ковальовим [5, 9–16], якібачать його як творчий процес. Творчість у педагогічному спілкуванні, на думкуцих авторів, розкривається й реалізується:
– уході пізнання вчителем особистості учня;
– ворганізації безпосередньої взаємодії й впливу на дитину;
– укеруванні власним поводженням педагога;
– увиборі засобів педагогічного впливу.
Аналізуючидані положення, можна відзначити, що в розумінні цих авторів педагогічнеспілкування дійсно є творчою діяльністю не тільки стосовно учня, але й повідношенню вчителя до самого себе.
Трохине співпадаючої з більшістю точок зору на сутність педагогічного спілкування яксистеми професійних дій є погляд В.В. Рижова, який вважає, що педагогічнеспілкування все-таки є природним людським спілкуванням, що відбувається міжлюдьми, особистостями, якими є всі учасники шкільного життя. [10]
Щеодин підхід до проблеми педагогічного спілкування пропонують ряд дослідників(Н.В. Кузьміна, Є.О. Маслико, Л.М. Дичковська) [10], які розуміютьпід ним один з факторів навчання, що є професійним за цілями, завданнями,змістом, рівню майстерності, якості й ефективності суб'єкт-суб'єктногоспілкування. Саме ці аспекти педагогічного спілкування забезпечують, на їхнійпогляд, оптимізацію виховання й навчання шкільному предмету в ході йоговикладання, мотивацію оволодіння цим предметом, розширення пізнавальної сфериучнів, залучення їх у спільну пізнавальну діяльність, особистісний розвитокучнів, створення умов для вироблення вмінь і навичок самоосвіти, самовихованняй самоконтролю.
Підбиваючипідсумок аналізу підходів до розуміння сутності педагогічного спілкування,можна сказати, що в сучасній психолого-педагогічній літературі під професійнимспілкуванням у цілому розуміється система взаємодії педагога й учнів, змістомякої є обмін інформацією, оптимізація процесів навчання й виховання,організація спільної роботи окремого учня, класного колективу й учителя,надання виховного впливу, пізнання особистості учня самого себе, створення умовдля саморозвитку особистості дитини. Педагог виступає як активатор данихпроцесів, організує їх і управляє ними.
Підкреслюючизначимість виховно-дидактичних функцій педагогічного спілкування, О.О. Леонтьєввідзначає, що «Оптимальне педагогічне спілкування – таке спілкування вчителя (іширше – педагогічного колективу) зі школярами в процесі навчання, яке створюєнайкращі умови для розвитку мотивації учнів і творчого характеру навчальноїдіяльності, для правильного формування особистості школяра, забезпечуєсприятливий емоційний клімат навчання (зокрема, перешкоджає виникненню«психологічного бар'єра»), забезпечує керування соціально-психологічнимипроцесами в дитячому колективі і дозволяє максимально використовувати внавчальному процесі особистісні особливості вчителя» [7, 23].
Дляоптимального педагогічного спілкування, за О.О. Леонтьєвим, вчителю необхіднінаступні вміння:
- уміння управлятисвоїм поводженням;
- якостіуваги;
- уміннясоціальної перцепції, або «читання по особі»;
- умінняадекватно моделювати особистість учня, його психічний стан по зовнішніхознаках;
- уміннямовного спілкування (оптимально будувати свою мову в психологічному плані);
- уміннямовного й немовного контакту з учнями.
Однимскладником оптимального педагогічного спілкування є досконале володіннявчителем засобами педагогічного впливу – педагогічною технікою, усімавербальними й невербальними засобами спілкування з учнями.
В.В. Рижов,у свою чергу, вважає, що ефективність педагогічного спілкування визначаєтьсятим, якою мірою педагог здатний залишатися в співробітництві з учнями самеучасником, а не суб'єктом, для якого учень тільки об'єкт який додається до йогопедагогічних впливів і зусиль.
Порядз поняттям «оптимальне педагогічне спілкування» у літературі зустрічається йтермін «продуктивне спілкування», що розуміється як процес, який повинензабезпечити наступне:
- реальнийпсихологічний контакт, що повинен виникнути між педагогом і дітьми йперетворити їх у суб'єкт-суб'єктів спілкування;
- подоланнябар'єрів, які виникають у процесі взаємодії педагогів і дітей (вікові,соціально-психологічні, мотиваційні, настановні, пізнавальні й т.д.);
- перекладучнів зі звичної для них позиції ведених на позицію співробітництва, а, отже, іїхнє перетворення в суб'єктів педагогічного процесу.
Такимчином, педагогічне спілкування виступає як фактор, який оптимізуєнавчально-виховний процес, що забезпечує реалізацію будь-якого його компонента.
Вченівиділяють наступні функції педагогічного спілкування яксоціально-психологічного феномена:
– пізнанняособистості;
– обмінінформацією;
– організаціядіяльності;
– обмінролями;
– співпереживання;
– самоствердження.
Інформаційнафункція педагогічного спілкування, забезпечуючи процес обміну матеріалами йдуховними цінностями, створює умови для розвитку позитивної мотиваціїнавчально-виховного процесу, обстановки спільного пошуку й роздумів. Л.М.Мітіназауважує при цьому, що передача різного роду інформації здійснюється яквербальним шляхом, так і допомогою невербальної комунікації. [9]
Функцієюпедагогічного спілкування виступає й самоствердження особистості. Завданняпедагога – сприяти усвідомленню школярами свого «Я», відчуттю своєїособистісної значимості, формуванню адекватної самооцінки й перспективособистості, рівня її домагань.
Реалізаціятакої важливої функції педагогічного спілкування, як співпереживання,забезпечує умови для розуміння почуттів іншої людини, для формування здатностістати на точку зору іншого, що нормалізує відносини в колективі. Учителюважливо зрозуміти дитину, її потреби, щоб здійснювати взаємодію виходячи з їїуявлень.
Трохиінакше трактує функції педагогічного спілкування Л.М.Мітіна.
Насамперед,вона виділяє соціально-перцептивну функцію, відповідно до якої спілкування якдіалог розвертається в умовах складного когнітивного відбиття людьми одинодного. Психологічно грамотне сприйняття вчителем учня допомагає встановити націй основі взаєморозуміння й ефективну взаємодію. Функція соціальної перцепціїв педагогічному спілкуванні полягає в тому, що вчитель уважний до поводженнядитини, її слів, жестів, інтонацій, змінам у зовнішньому вигляді й поводженні.За зовнішніми проявами поводження й станів дитини вчитель «бачить» її думки йпочуття, вгадує наміри, моделює особистісні особливості учня. Під моделюваннямО.О. Леонтьєв, зокрема, має на увазі розуміння мотивів, цілей іншої людини, їїособистості як цілісного утворення. Мова в цьому випадку головним чином іде проздатність учителя враховувати пізнавальні й особистісні інтереси дітей. Разом зтим, як відзначає Л.М.Мітіна, «у свою чергу вчитель вправі очікувати адекватноїреакції учнів» [9, 26]. Діти постійно «зчитують» поводження, настрій,відношення вчителя. Із цієї причини вчитель повинен уміти грамотно проявлятисвої почуття, знаходити відповідній обстановці вербальні й невербальні формиповодження, бути зрозумілим учням, відкритим і щирим. Учителю необхіднонастроїтися на відповідні відносини з учнями, тобто вступати з ними вкомунікацію, пам'ятаючи про те, що тим самим він демонструє дітям готовність ібажання спілкуватися, викликаючи учнів на аналогічні зустрічні кроки,спонукуючи їх до взаємності.
Розглядаючиособливості реалізації даної функції, необхідно пам'ятати про те, що впедагогічній практиці часто зустрічаються помилки в сприйнятті учня, що доситьсильно утрудняють спілкування й діяльність учителя.
Вступаючиу взаємини з дітьми, учитель пропонує себе як партнера по спілкуванню. Цеприпускає певну активність вчителя.
Важливо, щоб він створив позитивне враження про себе в очах учнів. Ця здатність«втручання» живого об'єкта сприйняття в процес формування свого образа вспіврозмовника позначена в Л.М.Мітіної як функція самопрезентації, що, згідноО.О. Леонтьєва, може мати три основні мотиви:
– прагненнядо розвитку відносин;
– самоствердженняособистості;
– необхідністьпрофесійного плану.
Функціясамопрезентації (у педагогічному спілкуванні сприяє самовираженню й учителя, іучня. В актах спілкування здійснюється презентація внутрішнього світу вчителя.У випадку, коли вчитель із багатим внутрішнім світом здатний грамотнопред'явити його учням, можна говорити про конгруентність самовираження.Конгруентність розуміється в цьому випадку як повна відповідність того, щолюдина пропонує за допомогою тону голосу, руху тіла й голови, змісту її слів,внутрішнім переконанням.
Знаннязазначених функцій сприяє організації спілкування вчителя зі школярами на уроцій поза нього як цілісного процесу.
Плануючиурок, учителю необхідно думати не тільки про засвоєння інформації, але й простворення умов для самовираження, самоствердження, насамперед тих учнів, якіпотребують допомоги вчителя; необхідно передбачати прийоми забезпеченнязацікавленості в роботі кожного учня й забезпечувати співробітництво йспівтворчість.
Професійнепедагогічне спілкування – феномен складний. Воно має певну структуру, щовідповідає загальній логіці педагогічного процесу. Якщо виходити з того, щопедагогічний процес має наступні стадії: задум, втілення задуму, аналіз іоцінку, то можна виділити відповідні їм етапи професійного спілкування. Н.Д. Никандрові В.А. Кан-Калик пропонують наступну структуру педагогічного спілкування:
- моделюванняпедагогом майбутнього спілкування з учнем;
- організаціябезпосереднього спілкування з дітьми (початковий період спілкування);
- керуванняспілкуванням у ході педагогічного процесу;
- аналізздійсненої системи спілкування на майбутню діяльність.
Моделюванняє найважливішим етапом педагогічного спілкування.
Певнепрогнозування майбутнього спілкування ми здійснюємо навіть при повсякденномуспілкуванні. Здійснювати попереднє прогнозування майбутнього спілкування надтоважливо, оскільки це допомагає педагогу конкретизувати ймовірну картинуспілкування й відповідно коректувати методику виховного впливу. У цілому цесвоєрідна випереджальна стадія спілкування, у якій заставляються контуримайбутньої взаємодії. Продумування майбутнього спілкування з дітьми оптимізуєвесь навчально-виховний процес.
Великезначення в навчальному процесі має також і організація безпосередньогоспілкування з дітьми в початковий період контакту з ними. Цей період В.А. Кан-Каликі Н.Д. Никандров умовно називають «комунікативною атакою», під час якоїзавойовується ініціатива в спілкуванні й цілісна комунікативна перевага, що даєможливість надалі управляти спілкуванням з дітьми.
Керуванняспілкуванням – найважливіший елемент професійної комунікації. Під нимрозуміється комунікативне забезпечення того або іншого методу виховного впливу.У перші моменти спілкування з дітьми педагог повинен уточнити можливостіроботи, загальний настрій дітей, їхню психологічну готовність до роботи вибранимдля цього адекватним методом.
Цейетап грає важливу орієнтовну роль у ситуації спілкування.
Далійде початкова стадія спілкування. Це, по суті, перехідний етап відпередкомунікативної ситуації, тобто прогнозування спілкування, до ситуаціїбезпосередньої взаємодії. Сучасні соціально-психологічні дослідження показують,що людина по-різному може виступати в процедурі спілкування:
- по-перше,може бути ініціатором;
- по-друге,– суб'єктом;
- по-третє,у різних ситуаціях виступати або активним, або пасивним учасником взаємодії;
- по-четверте,у відповідності, наприклад, з концепцією трансактного аналізу, вона може виконуватиодну із трьох основних ролей: «Батьків», «Дорослого» або «Дитини».
Своєрідністьпрофесійного педагогічного спілкування полягає в тому, що ініціативність тутвиступає як спосіб керування спілкуванням і, відповідно, ціліснимнавчально-виховним процесом.
Списоквикористаної літератури
1. Брудный А.А., Шукуров Э. Мир общения. – Фрунзе, 1977. – 70 с.;
2. Брудный А.А. О проблеме коммуникации // Методологическиепроблемы социальной психологии. – М., 1975. – С. 165–182;
3. Велітченко Л.К. Психолого – педагогічний практикум у системіпідготовки до педагогічної взаємодії // Педагогіка і психологія. –1997. – №4;
4. Зимняя И.А. Педагогическая психология. – М.,2001;
5. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. – М.:Просвещение, 1987;
6. Кондратьева С.В. Психолого-педагогическиепроблемы общения/ Уч.пособие. – Гродно, 1982;
7. Леонтьев А.А. Психология общения // Учеб. пособиедля студ. высш. учеб. заведений. 3-е изд. // Психология для студента. – М.,Академия, 2005. – 368 с.;
8. Мачуська Г.М. Формування культури спілкування суб'єктівнавчально-виховного процесу // Педагогіка і психологія. – 1997. – №3;
9. Митина Л.М. Психологическаядиагностика коммуникативных способностей учителя. – Кемерово, 1996;
10. Основы педагогического мастерства / Под ред. И.А. Зязюна. –М., 1989. – Раздел III. /Педагогічна майстерність / Під ред І.А. Зязюна. –К., 1997. – Роздел 7;
11. Ромашина С.Я. Дидактические основы формирования культурыкоммуникативного воздействия педагога: учеб. пособие / С.Я. Ромашина. –Барнаул: БГПУ, 2002. – 204 с.