КУРСОВА РОБОТА
на тему:
«Референдум, як формабезпосередньої демократії в Україні»
Вступ
Становлення громадянського суспільства в Україні та розбудоваправової держави передбачають перетворення українського народу з об’єкта державногоуправління на головного суб’єкта влади, що обумовлює необхідність розвитку івдосконалення всіх форм народовладдя і, насамперед, тих форм, які передбаченіновою Конституцією України. При цьому пріоритетними видаються ті інститутидемократії, що дозволяють українському народу безпосередньо вирішуватинайважливіші проблеми суспільного та державного життя. Найбільш ефективно такий вплив може здійснюватись у формі прямого(безпосереднього) народовладдя, під якимрозуміється безпосередня участь громадян у здійсненні державної влади, їх прямеволевиявлення під час прийняття державних рішень.
Практика виробила різні форми здійсненнябезпосереднього народовладдя: мітинги, зібрання, революції. Проте найбільшевизнання і поширення дістали вибори та референдуми.
Референдум є порівняно новим інститутом безпосередньої демократії.До 1991 р. референдуми на терені України не практикувалися, хочаможливість їх проведення передбачалася Конституціями УРСР 1937 і 1978 рр. Убільшості зарубіжних країн історія референдуму нараховує століття. З'явившись в1449 р. у швейцарському кантоні Берн, референдуми спочатку на місцевому, анадалі і на загальнодержавному рівні почали запроваджуватися і в інших країнах.За допомогою цього інституту безпосередньої демократії вдалося вирішити багатопроблем суспільного та державного життя, хоча в ряді випадків референдумиставали демократичним інструментом для легалізації антинародних рішень.
Після I Світової війни інститут референдуму ввійшов у конституціїряду європейських держав. Після II Світової війни був даний новий поштовхпроцесу подальшого розвитку й удосконалювання референдуму практично у всіхвисокорозвинених країнах. Помітно зросла інтенсивність використання даногоінституту, особливо в 60–80 р. минулого століття. У даний час референдумпередбачений Конституціями більш 20 держав, ще в 13 він проводився, не будучизакріпленим в Основному Законі цих країн (напр. Англія не моє основногозакону). Попри давню історію референдумів, перші системні дослідженнятеоретичних основ цього правового явища з’являються лише у минулому столітті.Пізніше загальнодержавні референдуми стають предметом дослідження вітчизнянихта зарубіжних вчених. Визнаючи здобутки радянських вчених, які досліджувалиреферендуми, слід зазначити, що їх праці здебільшого обмежувалися спробамитлумачення відповідних норм радянських конституцій чи аналізом досвідупроведення референдумів у зарубіжних країнах. Перший всеукраїнський референдум,який відбувся 1-го грудня 1991 р., підтвердив чинність і надав вищоїюридичної сили урочисто прийнятому Верховною Радою Української РСР Актупроголошення незалежності України, довів реальну спроможність українськогонароду самостійно вирішувати найбільш важливі питання суспільного і державногожиття і, по суті, став формою національного державотворення українськогонароду. Рішення першого всеукраїнського референдуму сприяло визнанню України насвітовій арені як суверенної і незалежної держави. Проблеми форм безпосередньоїдемократії за радянської доби досліджувалися в роботах А.О. Безуглова,М.В.Вітрука, Л.Д. Воєводіна, В.А. Дорогіна, Д.Л. Златопольського, В.С. Кудінова,Й.Д.Лєвіна, В.М. Суворова, Ю.Г. Судніцина, І.П. Трайніна, С.В. Троїцького,та ряду інших вчених. В Україні система форм безпосередньої демократії, в томучислі й всеукраїнський референдум, досліджувалися В.В. Копєйчиковим, М.І. Корнієнком,Л.Т. Кривенко, П.Ф. Мартиненком, В.Ф. Мелащенком, О.М. Мироненком,Г.О. Мурашиним, В.Ф. Погорілком, П.М. Рабіновичем, В.М. Селівановим, В.Я.Тацієм, В.М. Тодикою, Л.П. Юзьковим та іншими вченими.
Метою моєї роботи єрозкриття поняття референдуму, як форми безпосередньго народовладдя, йоговидів, порівняти як відображений інститут референдуму в сучасному законодавствіУкраїни, коли і при яких обставинах проводилися референдуми в Україні і якіпитання вони були покликані вирішувати. Визначена мета дослідження зумовилапостановку і розв’язання таких задач: 1) виявити передумови впровадженнявсеукраїнського референдуму в національну практику та визначити роль і місцеінституту референдуму в системі форм безпосередньої демократії; 2) розкритизміст поняття «референдум» та визначити класифікацію видів референдумів; 3) проаналізуватизаконодавство України про всеукраїнський референдум; 4) проаналізуватиструктуру всеукраїнського референдуму як самостійного видуконституційно-правових відносин та дати юридичну характеристику її основнихелементів; 5) розкрити зміст основних стадій процедури всеукраїнськогореферендуму та визначити особливості кожної з цих стадій; Об’єктомдослідження є правові відносини, які виникають в процесі безпосередньоїреалізації народного суверенітету Предметом дослідження є одна з формбезпосередньої демократії – референдум
1. Поняття безпосередньоїдемократії та шляхи її виявлення
1.1 Поняття, історичні засади та значення безпосередньоїдемократії
За Конституцією України народ є єдиним носієм суверенітету таджерелом влади в Україні (ст. 5). Чинна Конституція України вперше визналане лише незалежність народу, але й його право здійснювати владу, а також черезоргани державної влади і органи місцевого самоврядування. Основою організаціїта здійснення державної влади є принцип народного суверенітету, якийзафіксований у переважній більшості основних законів і має по суті універсальнезначення. Сучасне трактування ідеї народного суверенітету було запропоноване Ж.-Ж. Руссо,котрий виходив з так званого «суспільного договору» і визнавав існування «загальноїволі», або волі народу. І сьогодні ідея народного суверенітету, яка історичновідіграла видатну роль в державно-правових перетвореннях, розглядається яксвоєрідний постулат, що передбачає народовладдя.
Конституційні статті про статус народу та його влади в політичнійсистемі, є величезним кроком до демократизації нашого суспільства і держави.Вони вивели Україну до ряду демократичних держав світу і зумовили сприйняттянею міжнародних стандартів безпосередньої демократії, зокрема щодо виборів іреферендумів.
У сучасному світі демократичність держави визначається досягнутимрівнем народовладдя, тобто тим, наскільки реально існуючі процедуриволевиявлення та здійснення волі народу впливають на управління суспільними тадержавними справами. У Конституції України визначають дві форми народовладдя –безпосередня(пряма) і представницька(непряма) демократія.
Під прямою розуміють безпосередню участь громадян у здійсненідержавної влади, їх пряме волевиявлення при виробленні і ухвалені державнихрішень. Або іншими словами це форма народовладдя, при якій влада здійснюєтьсячерез безпосереднє виявлення волі народу чи певних соціальних груп(референдуми, вибори).
Ця форма народовладдя сформувалася першою з точки зору історії.Орієнтовано безпосередня демократія зароджується ще в первісному суспільстві увигляді загальних зборів членів спільноти. У перших державних утвореннях пряменародовладдя виявлялось у народних зборах, на яких були присутні всі громадяни(окрім рабів, які не вважалися людьми, а тому до вирішення загальнодержавнихсправ не допускалися). Класичним прикладом народних зборів як форми виявубезпосередньої демократії є організація державної влади в античних Афінах.
З розвитком і зростанням держав, ускладнення політичних системстало неможливим вирішувати шляхом залучення до цих процесів усього населення,що постійно збільшувалося.
У цей період зароджується і поширюється нова форманародовладдя-непряме(представницьке) народовладдя. Представницька демократія –це форма народовладдя, при якій влада здійснюється через виявлення воліпредставників народу у виборних органах (парламент, органи місцевогосамоврядування).
Сутність цієї форми народовладдя полягає в тому, що громадянивизначають певні групи своїх представників, яким від свого імені доручають вирішуватибільшість питань загального значення. Тобто, при непрямому народовладдібільшість загальнодержавних питань вирішується вже не всіма громадянамидержави, а лише певними її групами. Ці групи і є повноважними представниками громадяндержави, від імені й за дорученням яких схвалюють рішення, що стають обов'язковимидо виконання. Коли певна група представляє все населення держави, тоді вонаутворює загальнодержавний орган, який одержує право виступати від імені всієїдержави і схвалювати рішення, загальнообов'язкові на всій її територіїї. Такіпредставницькі органи можуть називатися по-різному парламент, народні абонаціональні збори, конгрес тощо. В нашій державі представницьким органом,уповноваженим схвалювати загальнообов'язкові в межах держави рішення(закони), єВерховна Рада.
Крім колективних загальнодержавних органів, можуть створюватися йодноособові, уповноважені виступати від імені держави. В Україні, як і вбагатьох інших країнах, це – Президент України.
Коли ж група осіб виступає від імені певної частини держави, вонаутворює орган місцевого самоврядування, який може виносити рішення, що стаютьобов'язковими до виконання в межах відповідної частини території країни істосується питань, віднесених до компетенції таких органів.
З розвитком і вдосконаленням форм представницького народовляддявони постійно застосовуються для повсякденного управління справами держави ісуспільства. Але при всьому цьому безпосереднє народовладдя не виключається здержавно-правової і політичної практики. Більше того, його значенняпідвищується, це виражається в тому, що найсуттєвіші проблеми, що маютьпринципове значення для функціонування та розвитку держави та інших суспільнихінститутів, вирішується саме за допомогою безпосередньої демократії.
Конституція України поділяє демократію на представницьку і безпосередню.Але на відміну від попередніх конституцій, які були на території України,пріорітетною формою демократії вона визнає саме безпосередню. Це є цілкомлогічним, реальним та закономірним. Адже безпосередня демократія є правовимправом народу, бо вона виникла раніше представницької. Акти(рішення)безпосередньої демократії не потребують будь-якого затвердження. Черезбезпосередню демократію приймаються насамперед найважливіші нормативно-правовіакти: конституції, закони, акти про внесення до них змін та інші правові акти,що безпосередньо виражають волю народу.
Основні риси народовладдя:
l однакове виконання усімагромадянами тих громадянських обов'язків, що пов'язані для них із самим фактомгромадянства і дійсно необхідні виходячи з потреб суспільства і держави. Для розуміннясуті цієї ознаки можна навести слова філософа І. Канта, який, висловлюючись просправедливий державний устрій, зазначав, що цей «державний устрій заснований нанайбільшій людській свободі відповідно до законів, завдяки яким свобода кожногопоєднується із свободою інших»2
l рівність громадян передзаконом;
l діючі в державі закони неупереджені на користь або проти будь-яких громадян чи суспільних груп, класів;
l у державі діє справедливийсуд;
l рівний розподіл між усімагромадянами благ, пов'язаних з їх життям у відповідній державі.
Характер безпосередньої демократії, як і будь-якого іншого суспільногоявища, виявляється в її функціях – напрямках або видах безпосереднього волевиявленнянароду, які опосередковують зміст і форми народовладдя. Безпосереднєнародовладдя є здійсненням системи суспільних функцій. Їх розрізняють засуб'єктами, об'єктами, способами, засобами та іншими ознаками.
Суб'єктами безпосереднього народовладдя, тобто учасникаминародовладдя, зокрема, функції народу, територіальних громад, політичних партійі громадських організацій, органів державної влади та місцевого самоврядування,які сприяють здійсненню безпосереднього народовладдя.
Об'єктом безпосередньої демократії, тобто за сферамибезпосереднього народовладдя. Це – економічна, політична, соціальна, культурна,екологічна. Також зовнішньоекономічна, зовнішньополітична, гуманітарна,оборонна.
Найбільш поширеною є класифікація функцій безпосередньогонародовладдя за способами їх здійснення. Розрізняють функції, як установчу,законодавчу, контрольну, охоронну тощо.
За засобами здійснення безпосередню демократію розрізняють на:інформаційну, територіальну, фінансову, матеріально – технічну, охоронну.
Механізм безпосереднього народовладдя, відповідно до КонституціїУкраїни – це система суспільно-політичних спільностей, громадян України, їх об'єднань,а також державних органів і організацій й інших організаційно-правових інормативно-правових інститутів.
Основним організаційно-правовим складовим механізму безпосередньогонародовладдя є: народ (український народ не залежно від національності);громадяни України (кандидати, виборці, довірені особи); територіальні громади;спільності громадян України з числа виборців за місцем роботи або проживання;політичні партії; громадські організації; органи державної влади; органимісцевого самоврядування; засоби масової інформації; державні і недержавніпідприємства; інші організаційно-правові інститути.
Систему нормативно-правових елементів механізму безпосередньогонародовладдя складають: Конституція України, виборче законодавство,законодавство про референдум, адміністративне законодавство, фінансовезаконодавство, фінансове законодавство, кримінальне законодавство, цивільнезаконодавство, трудове законодавство, інші галузі та інститути законодавства.
Проголошуючи народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади вУкраїні, Конституція надала безпосередньому волевиявленню пріоритетногозначення, що стало об'єктивним відображенням суспільно-політичної практикинезалежної України. Тобто, влада народу може розглядатися як провідна правовакатегорія, є ключовим поняттям конституціоналізму. В юридичному сенсі цепередусім виявляється у тому, що установча влада народу є первинною щодо всіхгілок державної влади, похідних від народного суверенітету.
Форми безпосередньої демократії – це способи і засобибезпосереднього здійснення влади народом або його частиною, які виключаютьпередачу владних повноважень будь-яким органам чи особам.
У цілому форми безпосереднього народовладдя можна умовнокласифікувати:
За правовими підставами здійснення безпосередньої демократії увідповідних формах – конституційні й законодавчі; легітимні і нелегітимні;обов'язкові і факультативні.
За умовами (місцем і часом проведення): за часом – на чергові тапозачергові; за місцем – на всеукраїнські та місцеві.; періодичні; разові тощо.
За змістом питань, що обговорюються і вирішуються – наконституційні, законодавчі, адміністративно-територіальні, міжнародно-правові.
За наслідками здійснення відповідних форм безпосередньоїдемократії – на дійсні і недісні, вирішальні і консультативні тощо.
Згідно ст. 69 Конституції України вищими формамибезпосереднього здійснення народом влади визначено вибори та референдуми, наоснові яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження ікоординування цих інтересів, прояв волі народу як через формуванняпредставницьких органів та органів самоврядування і прийняття ними відповіднихрішень, у формі законів, нормативно-правових актів, так і через прийняттярішень безпосередньо громадянами.
Крім провідних форм реалізації безпосереднього народовладдя – виборів,референдумів, Конституцією України надається можливість здійснення народноговолевиявлення і через інші форми безпосередньої демократії, зокрема, дорадчіопитування, народні обговорення тощо.
Але також можна сказати, що сучасна наука конституційного правахарактеризується існуванням широкого та вузького підходів до визначення формбезпосереднього народовладдя. Зі сторони широкого підходу, В.В. Комаровадо форм безпосередньої демократії (народовладдя) окрім виборів, референдуміввідносить ще мітинги, походи демонстрації, пікетування, народну ініціативу,діяльність політичних партій, відкликання обраного народного представника.Розширює перелік форм безпосередньої демократії В.Ф. Погорілко, включивши унього, крім вище перерахованих, ще й виявлення громадської думки, плебісцити,народні обговорення, а також такі виняткові, немирні форми, як революції,повстання, громадянські війни, національно-визвольні рухи та політичні страйки,протести, акції громадської непокори, голодування, пікетування тощо.
В сучасній науці конституційного права існує також і вузькийпідхід до визначення форм безпосереднього народовладдя. Представниками цьогопідходу виступають й інші правознавці, які відносять референдум, народнуправотворчу ініціативу, народне вето, загальні збори (сходи) громадян за місцемпроживання, вибори, відкликання депутата або обраного народного представника,розпуск виборного органу влади.
Даний підхід полягає у тому, що заперечується існуванняконсультативних, дорадчих форм безпосереднього народовладдя або таких форм, щоне тягнуть за собою як результат прийняття населенням обов’язкових публічно-владнихрішень.
Існуванню таких різних підходів до визначення форм безпосередньогонародовладдя багато в чому сприяла відсутність чітких критеріїв віднесення тихчи інших інститутів до форм безпосереднього народовладдя. Тому на сьогодні об'єктивноназріла необхідність прийняти новий закон України про всеукраїнський референдумта закони про інші принаймні конституційні форми безпосередньої демократії: прозбори, про мітинги, демонстрації, а також ухвалити або поновити закони промісцеві форми безпосередньої демократії: про місцеві вибори, місцеві ініціативи,загальні збори громадян.
Над проблемою народовладдя, а саме безпосередньої демократіїпрацюють багато української та закордонних вчених, але спільного висновку стосовнозастосування, призначення та класифікації інституту прямого волевиявлення вонидосягти не можуть.
Отже, можна зробити висновок, що пряме народовладдя – це системаформ безпосереднього волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиногоджерела влади Україні шляхом прямої його участі у встановленні представницькихорганів державної влади та органів місцевого самоврядування і безпосередньомуприйнятті владних рішень з передбачених Конституцією та законами України
референдумвибори демократія україни
1.2 Поняття, сутність виборів та референдумів
З Конституцією України однією з основних форм народовладдя євибори. Вибори – це спосіб формування органу державної влади, органу місцевогосамоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхомголосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такогоголосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуттякожного мандата мають право балотуватися два і більше кандидатів. Громадянидемократичної держави мають право вільно обирати і бути обраними до органівдержавної влади і органів місцевого самоврядування. Громадянин може виражатисвою волю свободо при додержанні рівності. Свобода виборця реалізується задопомогою таємного голосування і потребує встановлення гарантій проти тиску нанього. Вибори проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчогоправа шляхом таємного голосування в Україні обираються населенням: Президент,Верховна Рада, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевогосамоврядування (сільської, селищної, міської ради та їх голови).
Вибори поділяються на такі види:
l залежно від того які органиобираються, вибори поділяються на парламентські, президентські та виборидепутатів місцевих рад, селищних, міських голів;
l залежно від того обираєтьсявиборний орган повністю чи частково, розрізняють загальні та часткові;
l залежно від підставпроведення бувають черговими, позачерговими, повторними;
l залежно від територіїпроведення на загальнонаціональні та місцеві;
l залежно від способуволевиявлення бувають прямі та непрямі вибори.
Але метою мого дослідження є розкриття поняття референдуму як формибезпосереднього народовладдя. Конституція України не дає чіткого тлумаченняпоняття «референдум», що призводить до неоднозначності тлумачення цього термінав українських правових джерелах, громадських і правових структурах.
Референдум – [лат. Referendum-те, що має бути повідомленим].Всенародний опит шляхом голосування з найважливіших питань державного життя, уякому можуть брати участь усі громадяни, що мають виборчі права.
Референдум – важлива форма безпосередньої демократії, що являєсобою голосування виборців, шляхом якого приймається рішення з будь – якихпитань державного або самоврядного характеру, за винятком тих, котрі згідно ззаконом бути винесені на не можуть бути винесені на референдум, що обов'язководля виконання органами, організаціями і громадянами, щодо яких це рішення маєімперативний характер.
У Законі України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» 1991 р.Закон визначає термін «референдум» як «спосіб прийняття громадянами Українишляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питаньзагальнодержавного і місцевого значення, що мають вищу юридичну силу». Основнавідмінність референдуму від виборів, процедура яких також передбачає голосуваннявиборців, полягає в об'єкті та меті волевиявлення виборців. Так, якщо привиборах таким об'єктом є кандидат або список кандидатів, то об'єктомреферендуму може стати конституція, закон, законопроект, будь-яке питання зовнішньоїі внутрішньої політики.
Метою виборів є обрання народних представників, що являє собоюделегування їм певної частини належних народові або територіальній громаді владнихповноважень, тоді як мета референдуму – прийняття рішення по суті винесеного ненього питання, тобто воля народу знаходить своє виявлення у формі референдумубільш чітко та конкретно і не передбачає подальшого делегування владнихповноважень.
Не можливо вивчити природу референдумів не дослідивши історіюстановлення цьго інституту народовладдя.
Поняття референдуму вперше з'явився в XIV ст. у зв'язку здіяльністю новоутвореного Сейму Швейцарського Союзу. Спочатку термін «референдум»означав те що має бути повідомленим, а сучасного свого значення набув значнопізніше.
Батьківщиною референдумів традиційно вважається Швейцарія. Саме уШвейцарії був проведений перший у світі достовірно відомий референдум в 1439 р.у швейцарському кантоні Берн. На ньому віршувалося питання фінансовогостановища кантону: затвердження збору у розмірі І ангетера на тиждень дляпогашення військової заборгованості. У подальшому позитивний досвід Берна бувзапозичений багатьма іншими кантонами Швейцарії. Перший у світі загальнодержавнийреферендум був проведений також у Швейцарії в 1802 р. Його предметом сталозатвердження другої конституції Гальветичної республіки. З того часу вШвейцарії було проведено понад 400 референдумів, тому цю країну іноді називають«батьківщиною референдумів»
У Франції інститут референдуму почав застосовуватися під впливомтеорії народного суверенітету, розробленою Ж.-Ж. Руссо. В період з 1789 р.по 1839 р. у країні було проведено 8 загальнонаціональних референдумів,більшість — з конституційних питань. У XIX ст. референдуми також поширилися вСША, Австралії, Норвегії та інших країнах світу.
Але, у 30-х роках XX ст. інститут референдуму був суттєводискредитований голосуванням у Німеччині в 1933 р. виходу країни з ЛігиНацій; в 1934 р. поєднанням посади президента і рейхсканцлера; в 1938 р. –аншлюсу Австрії Німеччиною. Ці антинародні по суті рішення були прийняті шляхомзастосування найдемократичнішої форми безпосереднього народовладдя –референдуму.
На сьогодні референдуми стали важливим інститутом безпосередньоїдемократії в більшості країн світу, навіть у традиційних мусульманських країн,що бережно ставляться до проявів безпосереднього народовладдя в цілому. Так, у2001 р. референдум був вперше проведений у теократичній монархії Бахрейн.На цьому референдумі 94% громадян Бахрейну ратифікували перший конституційнийакт держави – Національну хартію, яка започаткувала конституційну реформу вкраїні.
Особливе значення референдуми набули в Європі після прийняття12.01.2005 р. Конституції Європейського Союзу, що ратифікувалася шляхомреферендуму чи парламентської процедури в усіх державах ЄС.
Так, в Україні історія становлення інституту референдуму має дваосновних періоди: перший період (1991–2000 рр.) – початок практикуванняреферендумів в Україні; другий період (2000 р. – до сьогодні)вдосконалення національної теорії та практики референдумів.
Проведення першого в історії України загальнонаціонального референдумубуло призначено Верховною Радою Української РСР. Результати референдуму булипереконливими – 90,3% громадян Української РСР підтвердили чинність Актапроголошення незалежності України. Протягом 1 грудня 1991 р. по 31 січня1992 р. Україну як суверенну державу визнали понад 100 країн світу.
Наступний всеукраїнський референдум за народною ініціативою бувпроведений в 2000 р. 16 квітня 2000 р. відбулося голосування зпитань, винесених на референдум, у голосуванні прийняли участь 81,15% громадянУкраїни, що мають виборчі права. Усі питання референдуму отримали підтримкувиборців: за питання про додаткові підстави для дострокового припиненняповноважень Верховної Ради України; за обмеження депутатської недоторканності;за зменшення конституційного складу парламенту з 450 до 350; за необхідністьформування двопалатного парламенту. Утім, результати цього референдуму так і небули реалізовані.10
Поряд з терміном «референдум» у міжнародно-правових документах,законодавчих актах та юридичній літературі використовується також термін «плебісцит».Хоча законодавство України не використовує цей термін, слід мати на увазі, що вдеяких державах під словом розуміють усі види голосування (наприклад ФРН) аболише голосування, за допомогою якого виборчий корпус висловлює свою підтримкуокремій особі або політиці, яку вона проводить.
У міжнародному праві плебісцит розглядається як один із видівголосування, що застосовується при опитуванні певної частини населення щодо їїнезалежності чи інших держав. Одночасно в юридичній літературі існує така думкащо різниці між референдумом і плебісцитом не існує.
Роль референдумів у регулюванні суспільних відносин визначається зогляду на їх основні соціальні функції:
По-перше, референдум є одним з основних інструментів реалізаціїправа народного суверенітету і легітимізація владних рішень.
По-друге, референдум є однією з основних форм реалізації праванаціонального суверенітету, оскільки за умов виконання певної конституційноїпроцедури щодо всеукраїнського референдуму і виконання вимог закону щодомісцевих референдумів громадяни України, представники певної нації і народностінашої країни можуть ініціювати проведення того чи іншого референдуму з питань,пов'язаних з конституційним чи законодавчим регулюванням їх національних прав ісвобод.
По-третє, референдум є одним із способів формування громадськоїдумки.
По-четверте, референдум може бути використаний народом якпротивага рішенням органів державної влади, що не задовольняють інтересівгромадян.
Запровадження в Україні порядку проведення референдумів занародною ініціативою створює правові гарантії здійснення прямого народовладдя.
Підсумовуючи все, вказане вище можна сказати, що КонституціяУкраїни визнає народ єдиним носієм суверенітету та влади. Визначаються двіформи народовладдя – безпосередня(пряма) і представницька (непряма). Звіснонайбільш демократичною формою участі населення в державотворчих процесах єбезпосередня демократія. До проявів безпосередньої демократії відносять:вибори, референдуми, мітинги, походи демонстрації, пікетування, народнуініціативу, діяльність політичних партій, плебісцити, народні обговорення таін. Але тільки вибори та референдуми отримали своє офіційне закріплення.Референдум є всенародним опитом шляхом голосування з найважливіших питаньдержавного життя, у якому можуть брати участь усі громадяни, що мають виборчіправа.
2. Види референдумів в Україні
2.1 Критерії класифікації референдумів
Референдум є досить складуть правовим явищем і практикується урізних формах. У державах, де референдуми проводяться досить часто, цейінститут отримав нормативне закріплення у різних формах і, навпаки, де референдумиє винятковим, унікальним явищем, перелік питань, що вирішуються на референдумі,жорстко обмежена.
Але референдуми різняться не лише за предметом правовогорегулювання. Існує багато видів референдумів (залежно від критеріївкласифікації), кожен з яких має свої юридичні особливості.
Закон України «Про всеукраїнський і місцеві референдуми» 1991 р.,не передбачає самостійного нормативного положення про види референдумів. Аналізчинного законодавства дозволяє зробити висновок, що референдуми в Україні різнятьсяза предметом, суб'єктами ініціювання референдумів, територією і часомпроведення.
Із урахуванням теоретичних досліджень критеріїв класифікаціїреферендумів та нормативних положень чинного законодавства про референдумиможна виділити такі критерії класифікації референдумів:
за предметом референдуму;
за правовою силою рішень референдуму;
за підставою проведення;
за суб'єктами ініціювання;
за територією проведення;
за часом проведення;
за формулою референдуму
Найбільш важливим критерієм класифікації референдумів є предметреферендуму, що й власне визначає сутність і зміст кожного конкретновзятого референдуму, йог значення для суспільства і держави.
Предмет референдумувизначає обсяг його компетенції. Предмет загальнодержавного референдуму завждистосується найважливіших проблем суспільного та державного життя країни, асаме: прийняття чи затвердження конституції, внесення змін до конституції,законів, підзаконних актів тощо, тоді як загальний характер предметів місцевихреферендумів набагато складніший за своєю правовою природою. З одного боку, це,як правило, питання місцевого значення, а з іншого-предмет локального референдумуможе мати специфічний характер і обумовлюватися особливостями місцевогосамоврядування в кожному окремо взятому регіоні.
За правовою силою рішень референдуми поділяються на консультативні та імперативні. Загальновідомо,що рішення референдумів мають вищу юридичну силу як на загальнонаціональному, такі на місцевому рівнях, оскільки їх наслідки є безпосереднім вираженням волінароду або ж конкретної територіальної громади. Рішення загальнонаціональнихреферендумів традиційно займають вище місце в ієрархії національних джерел права.
Консультативний референдум проводиться органом державної влади, уповноваженим призначати чиініціювати призначення референдуму перед прийняттям ним певного рішення з метоювиявлення ставлення громадян до цього рішення. Консультативні референдуми взарубіжних країнах, як правило, проводяться з питань, що процедурно не можутьбути вирішені шляхом всенародного голосування: укладення міжнародного договоручи його ратифікація. Вирішення цих питань традиційно відносяться до повноваженьглави держави чи парламенту, але при здійснені своїх повноважень вони керуютьсяволевиявленням народу. В окремих країнах консультативні референдуми отрималиназву плебісцитів. Вразливою ознакою консультативних референдумів єнеобов'язковість їх рішень. На сьогодні, відповідно до ч. 6 п. РішенняКонституційного Суду України у Справі про всеукраїнський референдум за народноюініціативою від 27 березня 2000 р., воля народу, що буде виявлена навсеукраїнському референдумі, проголошеному Президентом України за народноюініціативою, не може мати дорадчого характеру. Нині консультативні референдумивтратили актуальність в Україні.
Імперативний референдумвідрізняється від консультативного тим, що його рішення мають вищу юридичнусилу, тобто є остаточними, обов'язковими для виконання на всій територіїкраїни. Вони набувають юридичної сили з часу оголошення результатіввсенародного голосування Центральною виборчою комісією. Рішення імперативногореферендуму можуть бути змінені або скасовані лише на підставі результатівнового всеукраїнського референдуму. Утім, в силу недосконалості механізмуреалізації рішень референдуму, рішення всеукраїнського референдуму 16 квітня2000 р. що були визнані Конституційним Судом України імперативними, так іне були здійснені.
Фрицький О.Ф. класифікує референдуми за юридичноюсилою: вирішальний, рішення якого не потребують затвердженнябудь-яким органом і не можуть бути змінені інакше ніж на підставі рішеннянового референдуму з цього питання;
консультативний референдум, який використовується для виявлення громадської думки. Йогорішення не мають обов'язкового характеру.11
За підставами проведення референдуми можуть бути обов'язковими та факультативними. Тобто народ Українита територіальні громади мають право вирішувати широке коло суцільно значущихпитань, але окремі питання (внесення змін до Конституції, питання про змінутериторію України, питання про найменування або перейменування міст, селищ,райнів тощо), відповідно до чинного законодавства, мають визначатися виключновсеукраїнськими референдумами.
Обов'язковий референдум передбачаєобов'язкову санкцію громадян України на предмет референдуму. Тобто обов'язковийреферендум є безальтернативною формою вирішення конкретно визначенихзаконодавством питань. У випадку, коли певні нормативно-правові акти чи іншірішення, відповідно до чинного законодавства, мають бути встановлені чизатверджені виключно шляхом проведення референдуму, він стає обов'язковим. Ці референдумигарантують право Українського народу вирішувати найбільш принципові проблемисуспільного та державного життя через безпосереднє волевиявлення у форміголосування. Проведення обов'язкових референдумів передбачене в конституціях 15європейських країн, що є яскравим свідченням визнання референдумів провідноюформою нарадовладдя у сучасному демократичному суспільстві.
Факультативні референдуми, на думку І.П. Трайніна, мають проводитися на вимогу визначеноїзаконом кількості виборців щодо прийняття окремих законопроектів та законів.Факультативний референдум у сучасному його значенні проводиться для прийняттявизначеного роду нормативно-правових актів на вимогу суб'єктів, уповноваженихініціювати проведення референдуму. Факультативні референдуми широковикористовуються в більшості країн Європи, де на них вирішується широке коловажливих проблем суспільного і державного життя. Практикування факультативних референдумівє певним індикатором рівня розвитку громадянського суспільства в країні,консолідації суспільства і держави.
Залежно від суб'єктів, що наділені правом ініціюватипроведення загальнонаціонального референдуму, в Україні референдуми поділяютьсяна ініційовані українським народом; ініційовані Верховною Радою; ПрезидентомУкраїни. Місцеві референдуми можуть бути ініційовані місцевими радами тагромадянами України, що проживають на території певної адміністративно – територіальноїодиниці.
Зачасом проведення загальнодержавні референдуми можутьбути до законодавчими або після законодавчими, відповідно до проведенняголосування до чи після розгляду парламентом законопроекту, що є предметомреферендуму.
За формулою, тобто конструкцією питань, що виносяться навсенародне голосування, референдуми розмежовуються на прості та складні. Простіконструкції питань референдумів передбачають винесення на референдум одногоконкретного питання з конкретної проблеми. Складні конструкції питаньреферендумів передбачають голосування з двох і більше питань. Ці питання можутьстосуватися різнопорядкових проблем, але, як правило, сукупність питань,винесених на референдум в комплексі, стосується єдиної проблеми.
2.2 За територією проведення
Згідно ізЗаконом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р.розрізняють всеукраїнські референдуми, референдуми Автономної Республіки Кримта місцеві (у межах адміністративно-територіальних одиниць).
Всеукраїнськийреферендум може призначатисяВерховною Радою України або Президентом України. Так, Верховна Рада Україниуповноважена призначати всеукраїнський референдум щодо вирішення питань прозміну території держави. Президент України має право призначати референдум щодозаконопроектів про внесення змін до розділу І-ІІІ Конституції, а такожпроголошує референдум з народної ініціативи.
Всеукраїнськийреферендум призначається Президентом з ініціативи народу за умови, що цьоговимагають щонайменше 3 млн. громадян України, які мають право голосу. Крімтого, для виконання цієї вимоги необхідно зібрати не менш як у двох третинахобластей України (у кожній з них) щонайменше по 100 тис. підписів. Слід такожзвернути увагу на те, що в Україні не допускається проведення референдумів длязатвердження законопроектів, що стосуються податків, бюджету та амністії.
Предметом всеукраїнськогореферендуму може бути:
lзатвердження КонституціїУкраїни, її окремих положень та внесення до Конституції України змін ідоповнень;
lприйняття, зміна або скасуваннязаконів України або їх окремих положень;
lприйняття рішень, яківизначають основний зміст Конституції України, законів України та іншихправових актів.
На всеукраїнський референдум можуть виноситися питання, віднесеніКонституцією України до відання України, тобто виключно всеукраїнськимреферендумом вирішується питання про реалізацію права народу України насамовизначення та входження України до державних федеративних і конфедеративнихутворень або вихід з них.12Не виносяться питання на цих референдумах, віднесені законодавством України довідання органів суду і прокуратури; питання амністії та помилування; питанняпро вжиття державними органами України надзвичайних і невідкладних заходів щодоохорони громадського порядку, захисту здоров'я та безпеки громадян; питання,пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать докомпетенції Верховної Ради України, Президента України та Кабінету МіністрівУкраїни. Конституція України не передбачає проведення всеукраїнськихреферендумівз міжнародно-правових питань, хоча саме перший всеукраїнськийреферендум 1991 р. мав своїм предметом міжнародно-правову проблематику –легімітизацію незалежності України.
Другим видом референдуму за територією проведення – місцевий референдум.
Місцеві референдуми призначають органи місцевого самоврядування зпитань, що належать до їх компетенції.
Відповіднодо ст. 143 Конституції України, громади села, селища, міста безпосередньоабо через утворені ними органи місцевого самоврядування забезпечують проведеннямісцевих референдумів та реалізацію їх результатів у межахадміністративно-територіальної одиниці.
Азгідно з пунктом 12 статті 45 Закону України «Про місцеве самоврядування вУкраїні» прийняття за пропозицією територіальних громад рішення щодо проведенняконсультативного опитування з питань, які стосуються їхніх спільних інтересів,здійснюється районними та обласними радами включно на їх пленарних засіданнях.13
Місцевийреферендум, як і всеукраїнський, здійснюється через проведення голосуваннягромадян України з питань, визначених законодавством.
Предметоммісцевого референдуму може бути:
l прийняття,зміна, скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до віданнямісцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць;
l прийняттярішень, які визначають зміст постанов місцевих Рад народних депутатів та їхвиконавчих і розпорядчих органів.
Намісцеві референдуми можуть виноситися питання, віднесені законодавством Українидо відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальниходиниць, а також питання дострокового припинення повноважень відповідної Радинародних депутатів та її голови.
Тількимісцевими референдумами у відповідних адміністративно-територіальних одиницяхвирішуються питання про найменування або перейменування сільрад, селищ, міст,районів, областей; питання про об’єднання в одну однойменнихадміністративно-територіальних одиниць, які мають спільний адміністративнийцентр; питання про зміну базового рівня місцевого самоврядування у сільськихрайонах; питання про реорганізацію або ліквідацію комунальних дошкільнихнавчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створенихколишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами.
Намісцеві референдуми не виносяться питання про скасування законних рішеньвищестоящих органів державної влади і самоврядування; питання, віднесені довідання органів суду і прокуратури; питання, пов’язані з обранням, призначеннямі звільненням посадових осіб, що належать до компетенції відповідної місцевоїРади народних депутатів та її виконавчих і розпорядчих органів. 14
Третімрізновидом референдумів є референдум Автономної Республіки Крим.Предметом республіканського і місцевих референдумів в автономії може бутиприйняття, зміна або скасування рішень із питань, віднесених законодавствомУкраїни до відання Автономної Республіки Крим.15
Наразів АРК йдеться про консультативний референдум, які згідно із законом прореферендуми проводяться з метою з’ясування волі громадян при прийнятті рішеньіз важливих питань загальнодержавного та місцевого значення.
Такяк єдиним регіоном України, де більшість населення становлять представникиросійської національності є Автономна Республіка Крим, тому саме тут найчастішепостає питання про проведення загальнокримського мовного референдуму. ВерховнаРада АРК не раз піднімала питання про надання російської мови статус другоїдержавної в Криму. Але ці спроби були не введені в дію тому що мовне питання невходить до компетенції АРК. В Конституції України вказано, що державною мовою єтільки українська, тобто спроби проведення референдуму в Криму суперечатьКонституції України.
ЗаконУкраїни «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» також має суперечності ізнормами Конституції України у наступних питаннях:
l визначення предметупроведення референдуму;
Так,у Конституції України не зазначено в переліку причин дострокового припиненняповноважень Верховної Ради України та Президента України рішенняреферендуму. У статті 13 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» середпитань, за якими Верховна Рада України призначає проведення всеукраїнськогореферендуму вказані питання щодо «дострокового припинення повноважень ВерховноїРади України, Президента України, якщо цього вимагають не менш як три мільйонигромадян України, які мають право брати участь у референдумі».
Крімтого, закон оперує таким поняттям, як скасування Конституції та іншихзаконодавчих актів, а Конституція України не допускає цього.
l визначеннясуб’єктів ініціювання проведення всеукраїнського референдуму;
У Законі, з усіх питань, які можуть розглядатися на референдумі,передбачено два суб’єкта ініціювання проведення всеукраїнського референдуму:громадяни України, або народні депутати України. У Конституції – фактично один:народ України. Виключенням є призначення проведення референдуму Верховною РадоюУкраїни з питань про зміну території України (стаття 73).
l визначеннясуб’єктів призначення (проголошення) проведення всеукраїнського референдуму;
УКонституції України їх передбачено два: Президент України та Верховна РадаУкраїни. У Законі лише один Верховна Рада України.
l визначення різнихкатегорій референдумів;
Зокрема,у Законі згадується окрема категорія референдумів дорадче опитуваннягромадян України. У Конституції цього не вказано.
На сьогодні, за оцінками експертів та багатьох політиківперспективи проведення в Україні легітимних референдумів є досить примарними, упершу чергу, через застаріле законодавство.
Отже,референдуми в Україні можна класифікувати за: правовою силою рішень:імперативні (мають загальнообов'язковий характер), консультативні (не маютьвищої юридичної сили); за підставами проведення: обов'язкові та факультативні;за суб'єктами ініціювання: ініційовані українським народом, Верховною Радою,Президентом України; за часом проведення: до законодавчі, після законодавчі.Також референдуми поділять за територією проведення:
всеукраїнський,що проводиться на все державному рівні, місцевий референдум призначається намісцевому рівні територіальною громадою та проводиться відповідно і референдумАвтономної Республіки Крим.
3. Процедура проведення референдумів вУкраїні
Референдуми в Україні проводяться за певною процедурою, під якоюприйнято розуміти референтний процес, як сукупність низки нормативно визначенихпослідовних дій, спрямованих на реалізацію права громадян України на участь уреферендумі.
Референтний процес, в першу чергу ґрунтується на загальнихпринципах безпосереднього народовладдя: принципах свободи, справедливості,рівності, гуманізму, демократизму, верховенству права, законності та ін. Ціпринципи властиві для всіх правових явищ у нашій державі.
Загальні принципи виборчого процесу, визначені у ст. 71Конституції України, є важливим і для референтного процесу. Зазначена статтяОсновного Закону декларує, що вибори є вільними і відбуваються на основізагального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Утім, ст. 7 Закону України «Про всеукраїнський та місцевіреферендуми» обмежує коло громадян, що мають право брати участь на виборах. У всеукраїнському та місцевому референдумах мають право братиучасть громадяни України, які на день проведення референдуму досягли 18 років іпостійно проживають відповідно на території України або області, району, міста,району в місті, селища, сільради. У референдумах не беруть участі психічнохворі громадяни, визнані судом недієздатними, та особи, які тримаються в місцяхпозбавлення волі. Громадяни беруть участь у референдумі на рівних засадах.Кожний громадянин має один голос.
Принцип референтного процесу знаходить своє вираження в йогоосновних стадіях. У відповідності до ЗаконуУкраїни «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» 1991 р., процедурапроведення всеукраїнського референдуму включає в себе такі процесуальні стадії:ініціювання референдуму – його призначення (проголошення); утворення дільницьдля голосування; утворення комісій з референдуму; реєстрація громадян, якімають право брати участь у ньому; агітація за його цілі; голосування;підрахунок голосів та визначення його результатів; опублікування, введення вдію, зміна або скасування його рішень.
У разі народного ініціювання всеукраїнського референдумуутворюються додаткові стадії: створення або реєстрація ініціативних груп;збирання підписів громадян України на підтримку проведення референдуму іпідрахунок та перевірка цих підписів та ін.16
Узагальнюючи теоретичні положення про всеукраїнські референдумиможна визначити три стадії всеукраїнського референдуму –підготовчу,основну та завершальну.
Кожній з цих стадій притаманні певні етапи, зміст і сутність якихвизначає зміст процедури всеукраїнського референдуму.
1. Підготовча стадія:
l ініціювання референдуму;
l інформування громадян про ініціюванняреферендуму;
l агітація «за» або «проти»винесення визначеного питання на всеукраїнський референдум;
l всенародні або парламентськіобговорення.
2. Основна стадія:
l призначення всеукраїнського референдуму
l організація референдуму тапідготовка його проведення;
l агітація «за» або «проти»проекту рішення, що виноситься на всеукраїнський референдум;
l голосування;
l встановлення результатівреферендуму;
l визначення та оприлюдненняйого рішення;
l проведення повторногореферендуму (факультативна стадія)
3. Завершальна стадія:
l виконання рішеньвсеукраїнського референдуму;
l правова відповідальність заневиконання рішень всеукраїнського референдуму.17
Винятково важливий характер має підготовча стадія всеукраїнськогореферендуму, так як дотримання всіх процесуальних вимог на цьому етапі значноюмірою визначає факт його проведення чи не проведення.
Підготовча стадія всеукраїнського референдуму передбачає йогоініціювання українським народом. Народнеініціювання може охоплювати широке коло питань і має імперативний характер. Цезобов'язує Президента призначити референдум на вимогу населення, зібравшипідписи більш ніж 3 млн. чоловік. У такому випадку Президент видає Указ пропроголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою із зазначеннямдати проведення та сформульованим питанням (питаннями), що виносяться нареферендум. Дата проведення референдуму визначається не раніше ніж через 90днів і не пізніше ніж через 120 днів від дня підписання указу про проголошенняреферендуму.
Ініціювання проведення всеукраїнського референдуму не єабстрактним явищем. Про це свідчить досвід збирання підписів на вимогу проведенняреферендуму у 1999–2000 рр. За досить короткий час Центральна виборча комісіязареєструвала 3 947 955 підписів громадян України, що мають право голосу, навимогу проведення всеукраїнського референдуму.
Право збирання підписів під вимогою про проведення всеукраїнськогореферендуму належить ініціативним групам із всеукраїнського референдуму. Такі групиутворюються на зборах громадян України, в яких бере участь не менше як 200осіб, що мають право голосу. Не менше як за 10 днів до проведення зборів ініціаторимають письмово повідомити про час, місце і мету зборів голову районної ради, міськогоголову, або відповідно районної в місті ради. Голова міської ради, в своючергу, направляє на збори свого представника для здійснення контролю задотриманням вимог законодавства про референдум.
Збирання підписів здійснюється лише після отримання свідоцтва прореєстрацію ініціативної групи і виключно членами цієї групи на підписнихлистах, форму яких встановлює ЦВК. Підписний лист містить реєстраційний номерініціативної групи, дату реєстрації, порядковий номер підписного листа,зазначення адміністративно-територіальної одиниці, де проводиться збірпідписів, точне формулювання питання, що пропонується винести неавсеукраїнський референдум.
Після завершення збирання підписів ініціативна група в триденнийтермін складає підсумковий протокол. Підписні листи за актом передаються назберігання у встановленому законі порядку до Центральної виборчої комісії.Підрахунок підписів громадян та вибіркова їх перевірка покладається саме наЦентральну виборчу комісію.
Голова ЦВК протягом визначеного законом терміну передає рішенняЦВК про підсумки збору голосів під вимогою проведення всеукраїнськогореферендуму та відповідно складений протокол Президенту України після чогоПрезидент призначає референдум за народною ініціативою.
Суб'єктами ініціювання референдуму також є Верховна Рада України іПрезидент України, а суб'єктом призначення цього референдуму – виключно главадержави.
Важливою частиною підготовчої стадії проведення всеукраїнськогореферендуму є інформування населення про проведення всеукраїнського референдуму,зміст якого полягає в доведенні уповноваженими органами через засоби масовоїінформації відомостей про хід організації та підготовки всеукраїнськогореферендуму.
Закон України «Про всеукраїнський референдум» 2001 р.Передбачає, що рішення органів державної влади, органів місцевогосамоврядування які стосуються референдуму, доводяться до відома громадян черезЗМІ.
Наступним етапом підготовчої стадії всеукраїнського референдуму єагітація, що передбачає безперешкодні звернення суб'єктів агітації догромадян України з метою оголошення чи не оголошення всеукраїнськогореферендуму з визначеного питання.
Відповідно до Закону про референдум правом агітації «за» чи«проти» призначення всеукраїнського референдуму наділені громадяни, політичніпартії, громадські організації, масові рухи та трудові колективи. Але цеположення застаріле. Можна взяти до уваги пропозицію російських правознавців Ю.А.Дмитрієва і В.В. Комарової, виходячи із сучасних реалій, вважати суб'єктамиагітації на референдумі не всі корпорації громадян, а лише політичні громадськіоб'єднання.
Важливою проблемою процедури всеукраїнського референдуму є питанняфінансування агітаційної кампанії. Закон про референдуми зазначає, щопідготовка референдуму здійснюється за рахунок Державного бюджету, але цефінансування не покриває всіх витрат, пов'язаних з агітацією уповноваженихсуб'єктів. Тому Центральна виборча комісія спільно з Державним казначействомприйняли Порядок фінансового забезпечення всеукраїнського референдуму від 29лютого 2000 р.
Фінансування референдарної агітації має носити комплекснийхарактер і проводитись як з державних коштів, так і з коштів суб'єктівагітації.
Призначення чи проголошення всеукраїнського референдуму передбачає видання відповідного нормативно-правового акта, якийвизначає дату проведення всеукраїнського референдуму та питання, що виносятьсяна всенародне голосування. Цей акт має бути опублікований в офіційних засобахмасової інформації в десятиденний термін з моменту прийняття рішення пропризначення чи проголошення всеукраїнського референдуму.
З моменту прийняття рішення про проведення всеукраїнськогореферендуму починається етап його організації, що в процесуально-правовомуаспекті визначається діями уповноважених на те осіб, які полягають увикористанні їхніх процесуальних прав і обов’язків для забезпечення проведенняреферендуму. Першим кроком у цьому напрямку є проголошення ЦВК кампанії зпроведення всеукраїнського референдуму не пізніше ніж через 5 днів післяпризначення (проголошення) референдуму. На Центральну виборчу комісію покладаєтьсяорганізація, підготовка і проведення всеукраїнського референдуму.18
Для проведення голосування і підрахунку голосів утворюютьсятериторіальні округи та виборчі дільниці. Ці комісії утворюються за рішеннямВерховної Ради АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських рад непізніше ніж за 55 днів до дня проведення всеукраїнського референдуму, у складіголови, його заступників, секретаря і членів комісії за поданням голів цих радчи міських рад.
При складанні кошторису враховуються видатки Центральної виборчоїкомісії; територіальних виборчих комісій та дільничних комісій, витрати на заробітню плату членам комісій, друкування бюлетенів та документації,забезпечення транспорту, зв'язку тощо.
На основній стадії проведення всеукраїнського референдумувинятково важливу роль відіграє агітація уповноважених осіб «за» або«проти» прийняття закону чи іншого рішення, що є предметом референдуму.
Агітація щодо всеукраїнського референдуму може здійснюватися убудь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України тазаконам України. Законодавство не містить детальної регламентації процедуриагітації, лише забороняючи її в день голосування, що тягне за собоюадміністративну відповідальність.
Закон України «Про всеукраїнський референдум» 2001 р. міститьбільш детальні приписи щодо референтної агітації. Це заборона брати участь уагітації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим,органам місцевого самоврядування, а також їх посадовим особам; командномускладові військових частин, військових установ і організацій; благодійним ірелігійним організаціям; особам що входять до складу комісій з всеукраїнськогореферендуму; іноземним фізичним та юридичним особам, особам без громадянства. Забороняєтьсятакож агітація, що супроводжується наданням учасникам всеукраїнськогореферендуму безкоштовно або на пільгових умовах будь-яких товарів, ціннихпаперів, лотерейних білетів, грошей, послуг тощо.
Важливим етапом цієї стадії референтного процесу є складаннясписків громадян, що мають право голосу на референдумі. Ці списки складаютьсявиконавчими органами сільських, селищних, районних, міських рад по кожнійдільниці з всеукраїнського референдуму. Не пізніше ніж за 15 днів до дняголосування дільнична комісія з референдуму уточнює список виборців, якийпідписує голова і секретар комісії, і оприлюднює для ознайомлення виборцівдільниці.
Найважливішим етапом проведення всеукраїнського референдуму єголосування, що в процесуальному відношенні закріплює трансформацію людськоїволі в закон або інший нормативний акт імперативного характеру.
Голосування навсеукраїнському референдумі здійснюється бюлетенями для голосування, форму ітекст яких затверджує Центральна виборча комісія відповідно до питання,винесеного на всенародне голосування. Бюлетені є документами суворої звітностіі підлягають обліку.
Голосування громадян України на всеукраїнському референдуміпроводиться з 7 до 20 години на дільницях, про місце розташування і час роботияких громадяни сповіщаються не пізніше ніж за 10 днів до початку голосування.Відповідальність за організацію голосування, забезпечення таємностіволевиявлення громадян, обладнання приміщень і підтримання в них потрібногопорядку покладають на дільничні комісії з всеукраїнського референдуму.
Голосування на референдумі здійснюється громадянами Україниособисто і безпосередньо в момент заповнення бюлетеня шляхом викреслювання в ньомуодного із двох слів: «так» або «ні». Контроль за волевиявленням громадян нареферендумі виключається.
Наступним етапом всеукраїнського референдуму є встановлення йогорезультатів. Тепер перед Центральною виборчою комісією постають дваважливих питання: встановити, чи відбувся референдум і яким є його рішення.
Якщо встановлені Законом вимоги щодо порядку голосування нареферендумі виконані, то індивідуальна воля виборців стає державною і має, в своючергу, визначені юридичні наслідки.
Всеукраїнський референдум вважається таким, що відбувся, якщо вньому взяли участь не менше половина громадян, внесених у списки дляголосування.
Проект закону чи іншого рішення вважається ухваленим громадянамиУкраїни, якщо за нього на референдумі проголосувала більшість виборців.
Остаточний результат всеукраїнського референдуму закріплюється постановою Центральної виборчої комісії на підставіпротоколу про результати голосування. Постанова щодо рішення всеукраїнськогореферендуму публікується не пізніше ніж на десятий день після його проведення.
Рішення всеукраїнського референдуму мають імперативний характер іне потребують затвердження з боку будь-якого органу державної влади.
Якщо всеукраїнський референдум визначається таким, що не відбувсячерез грубі порушення закону, повторний референдум може бути призначенийуповноваженим державним органом у місячний термін. Коли всеукраїнськийреферендум відбувся, незалежно від його результатів новий референдум з даногопитання може бути проведений не раніше ніж через 5 років після цього.
Завершальна стадія референдуму визначається виконанням його рішеньта відповідальністю уповноважених суб'єктів у разі їх невиконання. Реалізаціярішень всеукраїнського референдуму в процесуальному відношенні тотожнареалізації парламентських законів.
Закон чи окремі положення закону, рішення щодо припинення якихсхвалене на всеукраїнському референдумі, втрачають чинність з дня офіційного опублікуваннярезультатів всеукраїнського референдуму, якщо щось інше не передбаченеКонституцією України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість якихнадана Верховною Радою України.
Правовий акт про зміну території України, набирає чинності в деньофіційного опублікування результатів всеукраїнського референдуму.
Отже, процедура проведення всеукраїнського референдуму складаєтьсяз послідовних і взаємозумовлених дій – підготовчої, основної та завершальної,що визначають порядок його підготовки, організації, проведення та реалізаціїйого рішень.
Рішення всеукраїнського референдуму мають вищу юридичну силу і єзагальнообов'язковими для виконання. Невиконання або неналежне виконання рішеньвсеукраїнського референдуму тягне за собою юридичну відповідальність,передбачену чинним законодавством.
Висновок
Сьогодні в Україні повним ходом йде розбудова правової,демократичної, соціально орієнтованої держави. Але нормальне функціонуваннянової правової держави неможливо без прийняття до уваги волі народу. Самереферендум є найбільш демократичною формою волевиявлення громадян, в якійвиражається пряме (безпосереднє) народовладдя, реалізується конституційнийпринцип щодо належності народу всієї повноти влади.
Досліджуючи історію демократизму можна сказати, що безпосереднєнародовладдя було першою формою демократії в цілому. Зародилося в невеличкихмістах-полісах і почало розвиватися до сучасного рівня.
До проявів безпосередньої демократії відносять: вибори,референдуми, мітинги, походи, демонстрації, пікетування, народну ініціативу,діяльність політичних партій, плебісцити, народні обговорення та ін. Але тількивибори та референдуми Конституція називає формами безпосередньго народовладдя.
Референдум – це всенародне голосування з найважливіших питаньдержавного значення.
Референдум буває всеукраїнський, Автономної республіки Крим тамісцевий. Всеукраїнський референдум виражає волю всього народу. РеферендумАвтономної Республіки Крим – волю населення автономії, а місцевий референдум –лише громадян, які постійно проживають на території відповідноїадміністративно-територіальної одиниці.
Також референдуми класифікують за предметом, за правовою силоюрішень референдуму, за підставою проведення, за суб'ектами ініцюювання, зачасом проведення, за формулою референдуму.
Дослідивши законодавство України я можу зробити висновок, що внашій країні відсутня реальна законодавча база проведення всеукраїнського референдуму.Чинний нині закон «Про всеукраїнський та місцевий референдум» був ухвалений щев липні 1991 р. і приймався з цілком конкретною метою – для проведення вгрудні 1991 року референдуму про підтвердження Акту проголошення незалежностіУкраїни. Після прийняття нової Конституції України цей закон переставвідповідати існуючим в країні політичним і правовим реаліям. Чинна КонституціяУкраїни інше визначає компетенцію Верховної Ради і Президента України щодопроголошення всеукраїнського референдуму та його предмет, інакшим є механізмпроведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. Таким чином,нинішній Закон про референдуми вступає у суттєві суперчності з чинною КонституцієюУкраїни та низкою інших законодавчих актів.
Недивлячись на позитивний досвід всеукраїнського референдуму 1-го грудня 1991 р.,цей інститут безпосередньої демократії став разовою історичною подією. Спробиініціювати всеукраїнський референдум у 1992, 1993, 1996 та 1998 рр. виявилисямарними.
На мою думку Верховна Рада має якнайшвидше створити новий законпро референдуми. Особливо актуальним це стало у контексті проголошенняпрезидентським указом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою.
У 2000 році був проведений референдум в тому вигляді, який запропонувавпрезидентський указ, але він абсолютно не вирішив проблем, знову ж таки, черезнедосконалість чинного законодавства.
Але в Україні є реальна можливість проведення референдуму щодочленства України в НАТО. ЦВК визналадійсними близько 4,5 млн. підписів громадян за проведення референдуму прочленство України в НАТО та ЄЕП.
В Україні референдум не маєзаконодавчої сили, тобто не існує механізмів імплементації рішеньзагальнонаціонального референдуму. Чинний закон про референдум не передбачаєтакого механізму. До того ж, він не був приведений у відповідність доКонституції після внесення до неї змін. Тому референдум сьогодні – це всьоголиш показник бажання народу на зразок соціологічного опитування.
Таким чином, провівшидослідження на зазначену тему, виконаного на основі аналізу чинногозаконодавства України і практики його реалізації, осмислення наукових праць зюриспруденції, я можу сформулювати ряд висновків, які будуть логічним завершеннямпроведеного дослідження:
По-перше, з необхідністю створення цілісної концепціївсеукраїнського референдуму як однієї з найбільш важливих форм безпосередньоїдемократії в Україні; по-друге, з потребою вдосконалення чинного законодавствапро всеукраїнський референдум з метою приведення його у відповідність доположень Конституції України 1996 р.; по-третє, з важливістю узагальненнядосвіду приведення всеукраїнського референдуму з тим, щоб виявити як позитивні,так і негативні тенденції розвитку цього інституту в Україні.
Список використаної літератури
1. Годованець В.Ф.Конституційне право Украйни: Конспект лекцій. – К.: МАУП, 2000.-216 с.
2. Загальна теорія держави іправа: Навч. Посібник/ А.М. Колодій, В.В Копєйчиков, С.Л. Лисенков, –за ред. В.В. Копєйчикова. – Стер. Вид.-К,: Юрінком Інтер, 2001.-320 с.
3. Закон України «Провсеукраїнський та місцеві референдуми», 3.08.1991 р.
№1286-XII\\ВідомостіВерховної Ради 1991, №33 – ст. 443.
4. Закон України «Промісцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. №280/97-ВР\\ВідомостіВерховної Ради 1997, №24 – ст. 170.
5. Закон України «Про Центральну виборчу комісію» 30.06.2004 року №1932-IV\\Відомості Верховної Ради 2004, №36 – ст. 448.
6. Конституція України, від 28.06.1996року\\ Відомості Верховної Ради 1996, №30 – ст. 141.
7. Кравченко В.В.Конституційне право України. Навчальний посібник. Друге вид., доповнене. –К.: Атіка, 2002.-480 с.
8. Основи правознавстваУкраїни: Навчальний посібник/ Ківалов С.С., Музиченко П.П., Крестовська Н.Н.,Крижановський А.Ф. – Х.: «Одісей», 2004. – 384 с.
9. ПогорілкоВ.Ф.,Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник/ За заг. ред.Погорілко В.Ф.-К.: Наукова думка; Прецедент, 2006.-339 с.
10. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдне правоУкраїни: Навч. посібник. – К.: Вид-во «Ліра-К», 2006 р.-366 с.
11. Правознавство: Навчальний посібник / за заг. редакцією П.Д. Пилипенка,
3-тє вид., стереотипне – Львів «Новий світ-2000», 2006. -516 с.
12. Правознавство:Навчальний посібник / за ред. В.В. Сухоноса (мол.).-Суми: ВТД «Університетськакнига», 2005.-909 с.
13. Референдуми вЄвропейському Союзі / О.Д. Чебаненко, О.Ю. Грищук, Н.В. Колодяжна,А.Євгеньєва; За ред. Д.С. Ковриженка. – К.: ФАДА, ЛТД, 2007. – 326c.
14. Сучасний тлумачнийсловник української мови. За ред. проф В.В. Дубічинського. – Х.: ВД «ШКОЛА»,2006. – 832 С.
15. О.Ф. ФрицькийКонституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003.-536 с.