/>/>/>ЗМІСТ
ВСТУП
1 ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ТА ШЛЯХИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ
1.1 Історія таперспективи екологічної освіти
1.2 Мета екологічної освіти
1.3 Задачі екологічної освіти
1.4 Методологічні особливості екологічної освіти
1.5 Зміст екологічної освіти
2 ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ТА ШЛЯХИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ
2.1 Ціль екологічного виховання
2.2 Задачі екологічного виховання
2.3 Зміст екологічного виховання
2.5 Екологічне виховання на уроках природознавства
2.6 Умови екологічного виховання
2.7 Практика екологічного виховання
2.8 Екологічне виховання: сучасні аспекти
3 РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ: „ЧИ НЕОБХІДНЕЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ТА ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА?”
ВИСНОВОК
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
/>/>/>ВСТУП
Важливу роль урозвитку екологічної освіти зіграла поява у вітчизняній психології в середині90-х рр. досліджень по екологічній психології. Її дані дозволили з'ясуватиособливості розвитку екологічної свідомості особистості, механізми її формування,що відкривало можливість встановити чітку відповідність педагогічного процесуекологічної освіти психологічному процесу формування екологічної свідомості.
Все це призвелодо виникнення нового методологічного напрямку в педагогічній науці — екологічної психопедагогіки.
Екологічнапсихопедагогіка — це методологічний напрямок у педагогіці, в рамках якогорозробляються критерії добору змісту, а також підходи до створення принципів,методів і форм екологічної освіти.
Екологічнапсихопедагогіка виникла на стику трьох наукових дисциплін:
— екології;
— екологічноїпсихології;
— педагогіки.
Екологіяобумовлює загальну проблематику, породжувану ситуацією екологічної кризи, наоснові якої екологічна психопедагогіка виробляє конкретний зміст екологічноїосвіти: суму знань, умінь і навичок, яку необхідно засвоїти.
Екологічнапсихологія дає уявлення про закономірності і механізми розвитку екологічноїсвідомості особистості, на основі чого екологічна психопедагогіка розробляєвідповідні специфічні принципи і методи педагогічного керування цим процесом.
Педагогікавизначає загально-педагогічні принципи і методи, а також організаційні форми,що використовуються екологічною психопедагогікою відповідним чином для рішеннязадач екологічної освіти.
Таким чином, самев єдності трьох своїх основ:
— екології;
— екологічної психології;
— педагогіки.
Саме в єдностітрьох основ, що інтегруються в рамках екологічної психопедагогіки, може ефективноздійснюватися екологічна освіта.
Метою екологічноїосвіти є формування екологічної особистості. Екологічною особистістю є особистість,що володіє екоцентричним типом екологічної свідомості.
Екологічневиховання — складова частина морального виховання. Тому під екологічнимвихованням треба розуміти єдність екологічної свідомості і поведінки,гармонійної з природою. На формування екологічної свідомості впливаютьекологічні знання і переконання. Екологічні уявлення формуються на урокахприродознавства.
/>/>/>1 ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ТА ШЛЯХИ ЇЇРЕАЛІЗАЦІЇ
/>/>/>1.1 Історія та перспективи екологічноїосвіти
Проблемиекологічної освіти знаходяться в центрі уваги міжнародного співтовариства. Стратегічнимнапрямком рішення екологічних проблем ЮНЕСКО вважає створення мережі освіти, щопередбачає постановку екологічних питань у центр всіх навчальних програм,починаючи з дитячих дошкільних установ і закінчуючи Вузами, підготовкоювчителів та управлінського апарату.
Починаючи з 30-хрр., екологічна освіта здійснювалася в процесі біологічної освіти школярів. З80-х рр. формується система власне екологічної освіти школярів. Наприкінці 90-хрр. під впливом об'єктивних факторів почалися наукові дискусії про подальшістратегії вітчизняної екологічної освіти, пошук нетрадиційних підходів.
Екологічнапсихопедагогіка — це методологічний напрямок у педагогіці, в рамках якого розробляютьсякритерії добору змісту, а також підходи до створення принципів, методів і форм екологічноїосвіти.
1.2Мета екологічної освіти
Метою екологічноїосвіти є формування екологічної особистості. Екологічною особистістю єособистість, що володіє екоцентричним типом екологічної свідомості.
Ексцентричний типекологічної свідомості характеризується трьома головними особливостями:
1) психологічнимзалученням людини у світ природи;
2) суб'єктнимхарактером сприйняття природних об'єктів;
3) прагненням донепрагматичної взаємодії зі світом природи.
Відповідно, ці жособливості є і характеристикою екологічної особистості.
1.Для екологічноїособистості властиве психологічне входження у світ природи, що базується на уявленняхпро взаємозв'язок світу людей і світу природи, в основі якого лежать наступніположення.
а) Людина не стоїтьізольовано від природи, а включена у якості одного з елементів у складнусистему екологічних взаємозв'язків — будь-яка її дія може мати непередбаченінаслідки, що порушують баланс в екосистемі. Тому екологічна особистість прагнебути екологічно обережною.
б) Відходилюдської діяльності, “викинуті в природу”, не зникають там безвісти, а так чиінакше повертаються назад до людини і впливають на її організм: усі законифункціонування екосистеми є для людини настільки ж обов'язковими, як і дляінших живих істот. Тому екологічна особистість прагне бути екологічно помірною.
в) Світ природи єне тільки джерелом матеріальних ресурсів, але фактором особистісного, духовногорозвитку людини. Тому екологічна особистість прагне до психологічної єдності зісвітом природи, що дозволяє реалізуватися духовному потенціалові, яким володієвзаємодія з ним.
г) Не тількилюдське суспільство впливає на природу, але і природа впливає на характеррозвитку суспільства. Тому екологічна особистість прагне впливати на іншихлюдей, різні суспільні, економічні і політичні структури, щоб їхня діяльністьбула екологічно доцільною, не приводила до таких змін у природі, що потімбудуть впливати на розвиток суспільства, іншими словами, вона прагне бутиекологічно активною.
2. Дляекологічної особистості притаманний суб'єктний характер сприйняття природнихоб'єктів, що виявляється в наступному:
а) природніоб'єкти відносяться до сфери “людського”, рівні їй у своїй самоцінності і,відповідно, взаємодія з ними включається в сферу дії етичних норм, правил і т.п.
б) природні об'єктиможуть виступати для неї в ролі референтних осіб, що змінюють її погляди,оцінки, відносини до себе, до речей, природи й до інших людей.
в) природніоб'єкти можуть виступати для неї як повноправні партнери по спілкуванню іспільній діяльності.
3. Для екологічноїособистості властиве прагнення до непрагматичної взаємодії зі світом природи,що виявляється в чотирьох основних сферах:
а) естетичномуосвоєнні природних об'єктів і їхніх комплексів.
б) пізнавальнійдіяльності, обумовленій інтересом до життя природи.
в) практичнійвзаємодії з природними об'єктами, в основі яких лежить не бажання одержатиякий-небудь “корисний продукт”, а потреба в спілкуванні з ними.
г) участі в природоохороннійдіяльності, продиктоване не розуміннями “далекого прагматизму” (необхідністю зберегтиприроду, щоб нею могли користуватися майбутні покоління), а потребою піклуватисяпро природу заради неї самої.
1.3Задачі екологічної освіти
Загальною задачеюекологічної освіти є формування екологічної свідомості особистості. Відповіднодо трьох підструктур екологічної свідомості ця загальна задача конкретизуєтьсяна рівні трьох основних задач екологічної освіти:
1) Формуванняадекватних екологічних уявлень. Така система уявлень дозволяє особистостізнати, що і як відбувається у світі природи між людиною і природою, і як варто діятиз погляду екологічної доцільності.
З позиційекологічної психопедагогіки саме через підструктуру уявлень найбільшою міроюформується психологічне входження у світ природи, що властиве екологічнійособистості.
Тому головниморієнтиром при рішенні даної задачі екологічної освіти є формування вособистості розуміння єдності людини і природи, що сприяє виникненню в неїпсихологічного входження у світ природи.
2) Формуваннявідносин до природи. Сама по собі наявність екологічних знань не гарантуєекологічно доцільного поводження особистості, для цього необхідно ще івідповідне відношення до природи. Воно визначає характер цілей взаємодії зприродою, його мотивів, готовність вибирати ті або інші стратегії поводження.
З позиційекологічної психопедагогіки саме через підструктуру відносин найбільшою міроюформується суб'єктивний характер сприйняття природних об'єктів, що властивийекологічній особистості. Тому головним орієнтиром при рішенні даної задачіекологічної освіти є формування в особистості суб'єктної модальностісуб'єктивного відношення до природи.
3) Формуваннясистеми умінь і навичок (технологій) взаємодії з природою. Для того, щобекологічно доцільно поводитись, особистості необхідно вміти це робити: і розуміння,і прагнення виявиться недостатньо, якщо вона не зможе їх реалізувати в системісвоїх дій. Освоєння відповідних технологій і вибір правильних стратегій ідозволяють поводитись з погляду екологічної доцільності.
З позиційекологічної психопедагогіки саме через підструктуру стратегій і технологійвзаємодії з природою найбільшою мірою формується прагнення до непрагматичноївзаємодії з нею, що властиве екологічній особистості. Тому головним орієнтиромпри рішенні даної задачі екологічної освіти є організація такої діяльностіособистості, у процесі якої відбувається освоєння непрагматичних стратегій івідповідних технологій взаємодії з природою.
Таке розуміннязадач екологічної освіти випливає з аналізу тенденцій розвитку суспільно-екологічноїсвідомості, що показує, що антропоцентричний тип пануючої суспільноїекологічної свідомості є психологічною “базою”, основою екологічної кризи. Альтернативою,що дозволяє знайти шляхи вирішення екологічних проблем, є екоцентричний тип екологічноїсвідомості, що саме і характеризується психологічним входженням людини у світ природи,суб'єктним характером сприйняття природних об'єктів і прагненням до непрагматичноївзаємодії з ними.
/>/>/>1.4 Методологічні особливості екологічноїосвіти
Постановка такихзадач вимагає принципової зміни орієнтації екологічної освіти. Одним здискусійних питань про стратегії екологічної освіти є питання про те, щоповинно стояти в центрі уваги: “природне Середовище” (“навколишнє Середовище”)або “світ природи”.
Базою для такоїдискусії є об'єктивно двояке положення, в якому виступають природні об'єкти. Зодного боку, вони є елементами навколишнього середовища, що оточують людину, зякими вона взаємодіє як з єдиним, нероздільним цілим. А з іншого, коженприродний об'єкт може бути для людини представником світу природи, щосприймається нею безвідносно до природного середовища (наприклад, сприйняттясобаки в будинку ніяк не пов'язано зі сприйняттям природного середовища завікном).
Природний об'єкт,що виступає як елемент природного середовища, можна порівняти з окремою цеглоюу великій цегельній стіні. Для людини, що дивиться на цю стіну, вона практичнонічим не відрізняється від інших і може бути з успіхом замінений будь-якоюіншою цеглою, — вона взагалі нерозрізнена як щось самостійно існуюче. Саме вцій ролі, як правило, виступають, наприклад, для міського жителя дерева навулицях: кожне конкретне дерево є скоріше навіть не “деревом”, тобто окремимживим організмом, а лише одним з елементів навколишнього середовища, поряд зтисячами інших, воно як би “розчиняється” у середовищі. Але якщо людина сама,за власною ініціативою посадила дерево, то в навколишньому середовищі людинастане чітко виділяти його з усіх інших, постійно стежити за його розвитком,переживати, якщо воно раптом занедужає, і т.п.
Таким чином, присприйнятті природи як “середовища” кожен окремий природний об'єкт не маєсамостійної цінності, він є взаємозамінним іншими аналогічними природнимиоб'єктами. Тому для фахівців з охорони природи, що підходять до неї як до“природного середовища”, важливе збереження тих або інших популяцій тварин ірослин, а не окремих конкретних організмів. При сприйнятті природи саме як“світу природи” — кожен окремий природний об'єкт принципово унікальний інеповторний, так само як і будь-яка людина, з всіма наслідками, що виходять зцього. У цьому випадку зусилля по охороні природи спрямовані на конкретнихтварин і рослини, окремі організми, а не їхні популяції.
Таке двоїстеположення, у якому природні об'єкти можуть виступати у взаємодії з людиною,приводять до двоїстого розуміння природи: з одного боку, вона — “природне середовище”,а з іншого боку — “світ природи”. Як правило, у психолого-педагогічнійлітературі ці два розуміння змішуються, внаслідок чого поняття “природа”, “світприроди”, “природне середовище”, “навколишнє середовище” використовуються якповні синоніми. Але їхні значення принципово розрізняються, в чому можна легкопереконатися, порівнявши, наприклад, фрази “пробудження природи”, “пробудженнясвіту природи” і “пробудження природного середовища”, тим більше “пробудженнянавколишнього середовища” (останнє взагалі неможливо представити).
Подвійністьрозуміння природи знайшла своє відображення й в екологічній освіті, в якійреалізуються обидві орієнтації: на “природне середовище” і на “світ природи”. Упершому випадку екологічна освіта спрямована на формування системи уявлень, відношень,стратегій і технологій взаємодії з природним середовищем, у другому — зі світомприроди.
Перша орієнтаціявтілюється у так званій інвайронментальній педагогіці. З позиції цього підходу,в процесі екологічної освіти необхідне формування, по-перше, системи уявлень пронавколишнє природне середовище як цілісну, нерозчленовану систему, щозабезпечує життєдіяльність людини як біологічного виду, по-друге, суб’єктивнозначимого відношення до природних об’єктів, що мають унікальність,неповторність, по-третє, стратегій і технологій раціональногоприродокористування.
Друга орієнтаціявтілюється в екологічній психопедагогіці. З позицій цього підходу, в процесіекологічної освіти необхідне формування, по-перше, системи представлень просвіт природи як сукупності конкретних природних об'єктів (і їхніх комплексів),по-друге, суб'єктивно значимого відношення до природних об'єктів, які володіютьунікальністю, неповторністю і самоцінністю і, по-третє, стратегій і технологійнепрагматичної взаємодії з ними.
При цьомуекологічна психологія не заміняє “природу як середовище” на “світ природи”, адоповнює їм екологічну освіту.
/>/>/>1.5 Зміст екологічної освіти
У сферіформування екологічних уявлень зміст екологічної освіти базується на наступнихосновних положеннях:
а) складністьсистеми внутрішніх взаємозв'язків у природі;
б) енергетичнийобмін між техносферою і біосферою;
в) світ природияк духовна цінність;
г) взаємозв'язокприродних умов та розвитку суспільства.
Зміст екологічноїосвіти в сфері формування екологічних уявлень спрямовано на стимуляціюпсихологічного входження особистості у світ природи.
У сферіформування суб'єктивного відношення до природи зміст екологічної освіти полягаєв розвитку цього відношення у школярів. Критерієм сформованості ставлення доприроди є високі показники всіх параметрів. Найбільш педагогічне значення маєформування суб'єктної модальності відносин до природи.
У сферіформування стратегій і технологій екологічної діяльності зміст екологічноїосвіти полягає в оволодінні школярами уміннями і навичками:
а) естетичногоосвоєння природних об'єктів;
б) одержаннянаукової інформації про світ природи;
в) взаємодії зприродними об'єктами в умовах антропогенного середовища;
г)природокористування в природному середовищі;
д)природоохоронної діяльності.
В процесінавчання даним технологіям формуються непрагматичні стратегії екологічноїдіяльності.
/>/>/>2 ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ТА ШЛЯХИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ
Історія людстванерозривно пов'язана з історією природи. На сучасному етапі питання традиційноївзаємодії її з людиною переросли в глобальну екологічну проблему. Якщо люди внайближчому майбутньому не навчатися дбайливо відноситися до природи вони знищатьсебе. А для цього треба виховувати екологічну культуру і відповідальність. Іпочинати екологічне виховання треба з молодшого шкільного віку, тому що в цейчас отримані знання можуть надалі перетворитися в міцні переконання.
Екологічневиховання — складова частина морального виховання. Тому під екологічнимвихованням треба розуміти єдність екологічної свідомості і поведінки, гармонійноїз природою. На формування екологічної свідомості впливають екологічні знання іпереконання. Екологічні уявлення формуються на уроках природознавства.
Визначаючисутність екологічного виховання можна виділити, по-перше: особливості цьогопроцесу:
- східчастийхарактер:
а) формуванняекологічних уявлень;
б) розвитокекологічної свідомості і почуттів;
в) формування переконаньу необхідності екологічної діяльності;
г) виробленнянавичок і звичок поведінки на природі;
д) подолання в характеріучнів споживчого відношення до природи;
- тривалість;
- складність;
-стрибкуватість;
- активність;
по-друге: величезнезначення психологічного аспекту, що містить у собі:
1) розвитокекологічної свідомості;
2) формуваннявідповідних потреб, мотивів і установок особистості;
3) виробленняморальних, естетичних почуттів, навичок і звичок;
4) вихованнястійкої волі;
5) формування значимихцілей екологічної діяльності.
/>/>/>2.1 Ціль екологічного виховання
Ціль екологічноговиховання — формування відповідального відношення до навколишнього середовища, щобудується на базі екологічної свідомості. Це припускає дотримання моральних іправових принципів природокористування і пропаганду ідей їх оптимізації,активну діяльність по вивченню й охороні природи своєї місцевості.
Відповідальне відношеннядо природи — складна характеристика особистості. Вона означає розуміння законівприроди, що визначають життя людини, виявляється в дотриманні моральних іправових принципів природокористування, в активній творчій діяльності повивченню й охороні середовища, пропаганді ідей правильного природокористування,у боротьбі з усім, що згубно відбивається на навколишньому середовищі.
Умовою такогонавчання і виховання виступає організація взаємозалежної наукової, моральної,правової, естетичної та практичної діяльності учнів, спрямованої на вивчення іполіпшення відносин між природою і людиною.
Критеріємсформованості відповідального відношення до навколишнього середовища є моральнатурбота про майбутні покоління.
/>/>/>2.2 Задачі екологічного виховання
Ціль екологічноговиховання досягається в міру рішення в єдності наступних задач:
освітніх — формування системи знань про екологічні проблеми сучасності і шляхи їхнього подолання;
виховних — формуваннямотивів, потреб і звичок екологічно доцільного поводження і діяльності, здоровогоспособу життя;
розвиваючих — розвитоксистеми інтелектуальних і практичних умінь по вивченню, оцінці стану і поліпшеннюнавколишнього середовища своєї місцевості; розвиток прагнення до активної діяльностіпо охороні навколишнього середовища:
— інтелектуального(здатності до аналізу екологічних ситуацій);
— емоційного (відношеннядо природи як до універсальної цінності);
— морального (воліі наполегливості, відповідальності).
/>/>/>2.3 Зміст екологічного виховання
Змістекологічного виховання містить у собі систему норм, що випливають з цінніснихорієнтацій. Система цінностей виходить з розуміння унікальності і самоцінностіприроди. При цьому людина розглядається як частина природи, а прихарактеристиці природи підкреслюється її багатобічна цінність для людини.
Зміст екологічноговиховання засвоюється учнями в їхній різній діяльності. Кожна з форм організаціїнавчального процесу стимулює різні види пізнавальної діяльності учнів:
- самостійна роботаз різними джерелами інформації дозволяє нагромадити фактичний матеріал, розкритисутність проблеми;
— гра формує досвідприйняття доцільних рішень, творчі здібності, дозволяє внести реальний вклад у вивченняі збереження місцевих екосистем, пропаганду цінних ідей.
2.4Методи екологічного виховання
На перших етапахнайбільш доцільні методи, що аналізують і коректують сформовані в школярівекологічно ціннісні орієнтації, інтереси і потреби. Використовуючи їхній досвідспостережень і природоохоронної діяльності, вчитель у ході бесіди за допомогоюфактів, цифр, суджень викликає емоційні реакції учнів, прагне сформувати в нихособисте відношення до проблеми.
На етапіформування екологічної проблеми особливу роль відіграють методи, що стимулюютьсамостійну діяльність учнів. Завдання і задачі спрямовані на виявлення протирічу взаємодії суспільства і природи, на формування проблеми і народження ідей прошляху її рішення з урахуванням концепції досліджуваного предмета. Стимулюютьнавчальну діяльність дискусії, що сприяють прояві особистого відношення учнівдо проблем, знайомству з реальними місцевими екологічними умовами, пошуковіможливостей їхнього рішення.
На етапітеоретичного обґрунтування способів гармонійного впливу суспільства і природивчитель звертається до розповіді, що дозволяє представити наукові основиохорони природи в широких і різнобічних зв'язках з урахуванням факторівглобальних, регіональних, локальних рівнів. Пізнавальна діяльність стимулюємоделювання екологічних ситуацій морального вибору, що узагальнюють досвідприйняття рішень, формують ціннісні орієнтації, розвивають інтереси і потребишколярів. Активізується потреба у вираженні естетичних почуттів і переживаньтворчими засобами (малюнок, розповідь, вірші і т.п.). Мистецтво дозволяєкомпенсувати переважну кількість логічних елементів пізнання. Властивиймистецтву синтетичний підхід до дійсності, емоційність особливо важливі длярозвитку мотивів вивчення й охорони природи.
Засобомпсихологічної підготовки школярів до реальних екологічних ситуацій виступають рольовіігри. Вони будуються з урахуванням специфічних цілей предмета.
Ряд методів маєуніверсальне значення. Кількісний експеримент (досвіди по виміру величин, параметрів,констант, що характеризують екологічні явища; експериментальне вивченняекологічної техніки, технології; досвіди, що ілюструють кількісне вираженняекологічних закономірностей і т.п.) дозволяє успішно формувати структурніелементи екологічного знання і відношення до них як особисто значимим.
Прагнучивикликати в школярів емоційні реакції, показати непривабливістьбезвідповідальних дій, учитель використовує приклад і заохочення. Покарання — це крайній, винятковий захід впливу на учнів. Якщо дані методи виховання будутьвикористовуватися на потрібному етапі навчання, з урахуванням психологічної підготовленостіучнів і з урахуванням природних умов, то вчитель може сформувати екологічно грамотнуі виховану особистість.
/>/>/>2.5 Екологічне виховання на уроках природознавства
Як відомо, вихованняв широкому змісті слова — це процес і результат розвитку особистості підвпливом цілеспрямованого навчання і виховання. Навчання ж — це процес взаємодіївчителя й учня, в ході якого здійснюється освіта людини.
На уроцівирішуються три задачі:
— освітня;
— виховна;
— розвиваюча.
Тому урок дає більшеможливостей для виховання у учнів нового відношення до природи, заснованого нагуманізмі.
Щоб екологічневиховання не було необґрунтованим, обов'язково потрібно формування екологічноїсвідомості. Екологічно утворена особистість, знаючи яку шкоду природі приносятьті або інші дії, формує своє відношення до цих дій і вирішує для себе питанняпро їхню правомірність. Якщо людина екологічно вихована, то норми і правилаекологічної поведінки будуть мати під собою тверду основу і станутьпереконаннями цієї людини. Ці уявлення розвиваються в учнів у курсі«Ознайомлення з навколишнім світом» (1 клас, I — IV). Однак найбільшповний розвиток вони, звичайно, повинні одержувати в курсі«Природознавство».
Тут, надоступному учнем рівні, розглядаються зв'язки між неживою і живою природою, міжрізними компонентами живої природи (рослинами, тваринами), між природою і людиною.Через пізнання даних зв'язків і відносин учні вивчають навколишній світ і вцьому їм також допомагають екологічні зв'язки. Їхнє вивчення сприяє розвитковілогічного мислення, пам'яті, уяви, мови.
Постійна увагавчителя до розкриття екологічних зв'язків значно підвищує інтерес учнів допредмета. При описовому ж вивченні курсу інтерес у школярів поступовознижується, це відбувається неминуче, навіть у тому випадку, якщо вчительзалучає цікаві факти, загадки, прислів'я і т.д., оскільки теоретичний рівеньматеріалу залишається, власне кажучи, незмінним. Якщо ж при вивченніприродознавства розкриваються різноманітні і досить складні зв'язки, що існуютьу природі, теоретичний рівень матеріалу підвищується, пізнавальні задачі, поставленіперед учнем, ускладнюються і це сприяє розвиткові інтересу.
Дуже великезначення має розкриття зв'язків між людиною і природою. Причому, людина розглядаєтьсяяк частина природи, вона існує всередині природи і невіддільна від неї. Зв'язокміж людиною і природою виявляється, насамперед, у тій різноманітній ролі, щоприрода грає в матеріальному і духовному житті людей. Разом з тим вонивиявляються й у зворотному впливі людини на природу, що у свою чергу може бутипозитивним (охорона природи) і негативним (забруднення повітря, води, знищеннярослин, тварин і інше). Матеріал про екологічні зв'язки повинний бутиобов'язковим елементом змісту як уроку вивчення нового матеріалу, так іузагальнюючого уроку.
Одержуючи визначенусистему знань на уроках «Природознавство», учні також можуть засвоїтинорми і правила екологічної поведінки в природі, тому що через екологічну освітувиховується відповідальне відношення до природи. Але норми і правила поведінки будутьпогано засвоєні, якщо не будуть враховуватися умови екологічного виховання.
/>/>/>2.6 Умови екологічного виховання
Першанайважливіша умова — екологічне виховання учнів повинне проводитись в системі, звикористанням місцевого краєзнавчого матеріалу, з урахуванням наступності,поступового ускладнення і поглиблення окремих елементів.
Друганеодмінна умова — треба активно залучати школярів у посильні для них практичні справи поохороні місцевих природних ресурсів.
Таких справ дужебагато:
— внутрішнє ізовнішнє озеленення школи, скверу;
— догляд заквітниками;
— шефство надлісовими ділянками там, де ліс знаходиться близько від школи;
— збір плодів інасінь лугових і деревинно-чагарникових рослин;
— охорона іпідгодівля птахів;
— шефство надпам'ятниками природи в ході вивчення рідного краю тощо.
Таким чином, виховання,засноване на розкритті конкретних екологічних зв'язків, допоможе учням засвоюватиправила і норми поведінки в природі, що будуть усвідомленими й осмисленими переконаннямикожного учня.
/>/>/>2.7 Практика екологічного виховання
Розробки вчителівпо даній проблемі проходять по трьох напрямках.
Перший напрямок. Створюється зовсім новийкурс, що не вливається в природознавство. З цього погляду цікавий досвід Л.Н Єрдакова.Він відзначає, що в даний час існує чимало літератури для пізнання екології. «Сюдиможна віднести будь-яку дитячу книгу, де в цікавій формі описане життя тварин. Такимиє і частина казок, де діють персонажі зі світу тварин, а крім того, непорушуються екологічні правила (Вовк може з'їсти Бабусю і людину, але не станеїсти солоний огірок або пити чай з варенням)».
Багатоекологічних казок створене Б.Заходером. До числа екологічних можна віднести ірозповіді В.Біанкі. Можуть бути корисними і деякі російські народні казки, якщов них є ланцюг перетворень: яйце — у гусеницю, гусениця — у лялечку, та — уметелика.
Взявши ці міркуваннядо уваги, Л.Н Єрдаков придумав екологічні сюжети про пригоди Еколобка. Чому жця казка про екологічного колобка?
Колобок — цікавийперсонаж. Він зроблений з тіста і свідомо не несе ніяких екологічних властивостейі спеціалізацій. Такому персонажеві можна приписувати різні особливості іпоміщати його в різні екологічні ситуації. Еколобок стає членом багатьохбіоценозів і вступає там у взаємини з живою і неживою природою. На ньоговпливає середовище, а він, в свою чергу, якось її змінює.
Книга складаєтьсяз 5 випусків. Усі вони яскраво ілюстровані художниками з НовосибірськаЯкушевичами Л.А. і Т.А… У першому випуску Еколобок тікає в ліс. Справавідбувається взимку і йому холодно. На шляху він зустрічає різних звірів, щомають різну адаптацію до холоду (тепла шуба, нора, барліг). Кожний пропонуєйому свій спосіб зігрітися. В кінці — кінців Еколобок повертається до бабусі втеплий будинок.
Другий, третійвипуски ілюструють пристосування тварин до сніжного покриву. В другому випуску Еколобокдовідається як пристосовуються тварини жити в пухкому снігу. Довідається протварин, що всю зиму проводять під снігом. Сам Еколобок не може жити в пухкомуснігу, він тоне в ньому, скотившись з доріжки. Його рятують хлопці і відвозятьдодому на санках. Третій випуск присвячений подорожі Еколобка в лісі по насту. Вінбачить як одні тварини пристосовуються до руху по насту, інші — ні. Сова неможе дістати корм через наст. Куріпок довелося рятувати. Вони лягли спати вснігу, а прокинулися і не змогли вибратися зі своїх лунок.
У четвертомувипуску справа відбувається влітку. Це лісова прогулянка ілюструє адаптаціюрослин і тварин до прямого сонячного випромінювання, до жари. Еколобок не маєвизначених пристосувань і розтріскується. Численні організми навколо показуютьйому як можна заховатися від палючих променів сонця.
П'ятий випуск — друга літня прогулянка. Еколобок довідається про можливості маскувального(пристосувального) фарбування і пристосувального поводження різних тварин досвоїх місцеперебувань.
Пригоди Еколобка — це своєрідний підручник по екології, де за казковим сюжетом криються чіткі правилаекології.
Таким чином, Л.НЄрдаков пропонує нам ввести зовсім новий предмет у шкільний курс — це екологія.Даний підручник допоможе дітям засвоїти деякі екологічні поняття, більше довідатисяпро взаємозалежність компонентів природи.
Багато вчителів йдутьпо другому шляху: підсилюють екологічну спрямованість існуючих підручниківприродознавства. Наприклад, деякі вчителі пропонує вводити схеми для показувзаємозв'язку в природі. Це виховує в учнів абстрактне мислення. Взаємозв'язок,показаний у виді схеми, на перших етапах вводиться у виді динамічного малюнка. Наприклад,природа містить у собі два компоненти: жива і нежива природа.
Нежива природа — вода, каміння, місяць, хмари, сонце і т.п., для неї вибирають умовний малюнок — сонечко. А поруч малюють зображення живої природи — тварина, рослина і т.д.Жива природа також неоднорідна і містить у собі тварин, рослини і людину. Тварини- це звірі, птахи, риби, комахи й інші, вибираємо символічне зображення тварин.Людина живе в суспільстві, тому пропонується намалювати двох чоловік на тому жрівні що і зображення природи. І людина, і суспільство створюють продукти праціі це теж відзначається в схемі. Як елемент системи екологічного утворення, цюметодику можна використовувати, і вона дасть гарні результати знаньвзаємозв'язків у природі.
Однієї з форморганізації навчального процесу є екскурсія. Тому не дивно, що багато вчителів намагаютьсяпід час екскурсій дати дітям екологічні знання і прищепити норми екологічноїповедінки. Формування в учнів відповідального відношення до природи — складнийі тривалий процес. Його результатом повинне бути не тільки оволодіннявизначеними знаннями й уміннями, а розвиток емоційної чуйності, уміння ібажання активно захищати, поліпшувати, облагороджувати природне середовище.
Докладний планпідготовки до екскурсії.
1. Намітити тему.Бажано, щоб назва теми звучала емоційно або проблемно, що дозволяє відразузацікавити учнів.
2. Визначити мету,задачі і скласти попередній план екскурсії.
3. Вибрати місцепроведення екскурсії, заздалегідь побувати там, розробити маршрут. Передбачитимісця для рухливих ігор, інформації, спостережень, збору природного матеріалу,суспільно корисної діяльності учнів.
4. Уточнити зміствиховного і пізнавального матеріалу, підібрати ігровий матеріал, вірші,загадки, вікторини.
5. Продуматиметодику проведення екскурсійного заняття.
6. Сплануватиорганізаційні форми діяльності учнів (коли і де проводити масові і груповіспостереження), виконання суспільно корисних справ, розподілити обов'язки міжпідгрупами або окремими учнями.
7. Продумати дояких узагальнень, висновків треба підвести учнів, як оцінити їх вихованість ідисциплінованість.
8. Коли остаточноуточнений зміст і методика проведення екскурсії, можна доробити план.
Деякі вчителіпропонують давати дітям заучувати перед екскурсією вірш про природу, використовуючидля цього вірші И.Буніна, Ф.Тютчева, С.Єсеніна. На екскурсії використовувати загадкиС.Маршака, Е.Благіної, Е.Сєрової, Р.Федькіна. Перед екскурсією давати дітям попідгрупах або окремим учням різні завдання спостереження за тваринами ірослинами. Треба приділяти велику увагу підвищенню пізнавальної активностіучнів на екскурсіях. Для цього служать дидактичні ігри, такі як: «Відгадайназву дерева по листу» або «Що змінилося?», спрямовані напорівняння побаченого і відтворення в пам'яті того, що було. Е.Н.Дерим-Оглу(доктор біологічних наук) і Н.Г.Томілін (кандидат біологічних наук) вважають,що успіх екскурсії в ліс в основному залежить від уміння вчителя будувати своюрозповідь, використовуючи сліди життєдіяльності тварин, описуючи життя рослин, вивчаючивзаємозв'язок, в якому перебувають рослини і тварини. На жаль, цівчені-методисти не надають великого значення тому факту, що людина впливає нарослини, і на тварин і на неживу природу. І не слід умовчувати про це припроведенні екскурсії.
Найбільше повно питанняекологічної екскурсії розроблено у працях академіка А.А.Плешакова. На екскурсіяхрозглядаються наступні питання:
— захист повітря іводи від забруднення;
— відновлення лісів;
— охорона рідких рослині тварин;
— створення заповідників;
— відповідальністькожної людини за поводження в природі.
«Конкретний змістекскурсії буде залежати від місцевих умов. Можна рекомендувати відвідування одногоз наступних місць: очисні спорудження, лісорозсадник, ботанічний сад, екологічнастежка, зоопарк, краєзнавчий музей (якщо там мається відділ охорони природи). Якщотаких можливостей нема, то може бути проведено на місцевості відпрацьовування правилповедінки в природі».
Існує і третійнапрямок, по якому працюють вчителя в справі екологічного виховання школярів.Це напрямок по створенню програм і підручників природознавства, щовідрізняються від традиційних.
/>
2.8 Екологічне виховання:сучасні аспекти
Державнінаціональні документи з питань сучасної освітньої політики в Україні оцінюютьосвіту як важливий засіб забезпечення здоров'я нації та екологічної безпеки. Указуєтьсяв них і головна стратегія на цьому шляху — досягнення сталого людського розвитку. Ідеться про збалансованийрозвиток, коли підтримується рівновага між споживанням людства тасамовідновлюванням природи. Суспільство може споживати природні ресурсипротягом певного часу не більше, ніж природа встигає їх відновити, ісуспільство може виділяти у довкілля стільки відходів, скільки може розкластисьу природному кругообігу, не викликаючи його деструкції.
Це е перший за значеннямекологічний об'єктивний факт, що маємо добре усвідомлювати ми, дорослі,незалежно від свого фаху, віку та пояснювати дітям ще змалечку.
Впродовж останніхстоліть людство бездумно порушувало природну рівновагу, що й призвело доглобальних екологічних проблем Землі:
— забруднення довкілля техногеннимиречовинами;
— нестачі сировинних ресурсів;
— радіаційного забруднення середовища;
— нераціонального використанняенергетичних ресурсів;
— порушення озонового «екрану» Землі;
— кислотних опадів і смогів;
— скорочення лісів;
— парникового ефекту;
— спустошення земель;
— зменшення біологічноїрізноманітності;
— порушення екологічних функційСвітового Океану;
— поширення захворювань людей тощо.
Водночас, відомівчені наголошують на тому, що людство, зрештою, прийде до необхідностіраціонального споживання, навіть відмови від деяких видів споживання, що не єжиттєво необхідними.
Вимогазбалансованого розвитку поширюється не тільки на споживання людства загалом,вона стосується індивідуального споживання громадян.
Настав час, колизбалансований розвиток набув місця центрального базового поняття в системіекологічних знань людини, а повсякденне дотримання такого розвитку оцінюєтьсяяк вияв екологічної культури особистості.
Отже, до розвиткуекологічної кризи причетний кожен землянин. Це другий важливий факт, що маємоусвідомити ми — дорослі та наші діти.
На школу покладаєтьсязавдання не тільки забезпечити усвідомлення учнями сутності збалансованогорозвитку суспільства, а й сформувати навички врівноваженого споживання,здорового способу життя. Тоді можна буде сподіватися, що майбутній менеджервиробництва, оператор ЕОМ, фермер чи агроном на своєму робочому місці не зможепорушити екологічні вимоги — оскільки це означатиме для нього піти проти своїхособистих принципів і переконань.
За результатамидіагностичного дослідження (ситуативного тестування), було виділено 4 групи учнів, залежно від стратегіїїхньої поведінки щодо природи (активно агресивна, пасивно агресивна,природовідповідна та активно природоохоронна). Хоч для переважної більшостіучнів характерні природовідповідна та активно природоохоронна стратегія, утім у5—11-х класах спостерігаєтьсяпоповнення груп учнів з активно агресивною та пасивно агресивною стратегіями зарахунок частини тих, що мали природовідповідну та активно природоохороннустратегії. Особливо зростає кількість учнів із пасивно агресивною стратегією,які не нищать без потреби природу, проте й не контролюють своє споживання табайдужі до виявів екологічних порушень інших учнів чи дорослих.
Чому, незважаючина екологізацію змісту загальної середньої освіти, організацію практичнихекологічних справ учнів у школі, у громадських дитячо-молодіжних екологічнихорганізаціях тощо, рівень екологічної культури учнів низький?
Серед низкипричин на сучасному етапі найвідчутніші дві:
1. Недостатня особистісна орієнтаціяпроцесу екологічного виховання у сім'ї, школі та в позашкільних виховнихзакладах.
2. Нагромаджений негативний досвідспілкування з природою, що домінує в суспільстві та переймається дитиною усім'ї як усталений стереотип.
Для усуненняпершої причини нині, як ніколи, сприятливі умови, оскільки одним із пріоритетівдержавної політики в розвитку освіти визнана особистісна орієнтація. Мається наувазі орієнтація на формування особистісних цінностей школярів.
Природа — важливасуспільна цінність, оскільки є джерелом задоволення матеріальних потреб людства— у середовищі та засобах існування, а також пізнавальних, естетичних,комунікативних, рекреаційних та інших духовних потреб. Завдання екологічноговиховання — досягти того, щоб природанабула для школяра життєво важливого значення, стала його особистісноюцінністю. Показниками того, що це сталося, можуть бути екологічно доцільнаповедінка, здоровий спосіб життя, активна екологічна позиція, різні дії наполіпшення стану довкілля, постійний систематичний самоконтроль за своєюприродовідповідністю.
Виховнатехнологія відповідає вимогам особистісно орієнтованої, якщо вона формуєціннісні настанови, досить інтенсивно впливаючи на емоційну сферу кожноїдитини. Тільки на емоційній основі можливе свідоме засвоєння знань та бажанихпрактичних дій, зокрема й екологічних.
Використання особистісноорієнтованих технологій екологічного виховання — прерогатива вчителя, що залежить від розуміння значення цих технологій, наявності відповідного методичного забезпеченнята професійних умінь побудови виховного процесу.
Щодо усуненнядругої причини – домінування у суспільстві негативного досвіду спілкування з природою, що засвоюється дитиною усім'ї та найближчому соціумі, — на школупокладається роль осередку екологічних ініціатив — широкого просвітництва серед батьків, особливо, молодих,організації колективних екологічних проектів, учнівських та спільних іздорослими, написання листів-звернень до державних та адміністративних органів,преси, телебачення з екологічними пропозиціями, створення громадських рухівекологічного спрямування, залучення учнів до участі в дитячо-молодіжнихгромадських екологічних організаціях тощо.
/>/>3 РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ: „ЧИ НЕОБХІДНЕ ЕКОЛОГІЧНЕВИХОВАННЯ ТА ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА?”
/>в ході написання даної роботи я провела опитування населенняз приводу того, чи необхідне екологічне виховання та екологічна освіта учнів.Було опитано 100 чоловік.
/>Питання, які задавалися людям:
/>1. Чи є у вас діти?
/>2. Скільки їм років?
/>3. Чи здійснюється екологічна освіта та екологічневиховання в вашій школі?
/>4. Чи необхідне екологічне виховання та екологічна освітавзагалі?
/>5. Чому ви так вважаєте?
/>Результати опитування:
/>90 % вважають, що екологічневиховання та екологічна освіта необхідні, т. як діти ростуть екологічноневихованими, не піклуються про навколишнє середовище, а є ще і такі, щознищують природу;
/>7 % вважають, що екологічне виховання та екологічна освітанепотрібна дітям, т. як їм і без цього задають багато домашніх завдань в школі;
/>3 % не погодились відповісти на запитання, т. як у них маловільного часу і вони не збираються витрачати його на балачки про екологічневиховання та екологічну освіту.
/>ВИСНОВОК
Діяльністьлюдини вносить все більш і більш глибокі матеріальні зміни в навколишній світ,але сам він міняється трагічноповільно, не встигаючи йти в ногу з цим швидконабираючим швидкість процесом. І от вже всебільш і більш очевидним стає те, що неодмінною умовою виживання людського роду є удосконалювання самої людини, підняття його моральнихякостей на рівень, що відповідає масштабам і швидкості змін у сучасному світі.
Цевідчуття необхідності інтелектуального і морального удосконалювання людиницілком погодиться з відомою тезою навчання В. И. Вернадського проперехід біосфери у формоване людським розумом стан — ноосферу. До цього ж висновку приводять нас і представлення Н. А. Бердяєва про творчість як вище покликання людини ічерговому етапі розвитку людської цивілізації.
Роздумуючинад шляхами вдосконалювання людини, не можна не бачити, що воновідбувається насамперед через передачунеобхідних якостей від людини до людини, від покоління до покоління задопомогою культури й освіти. А це значить, що нові вимоги, що пред'являєсучасна цивілізація до Homo sapiens, можуть бути реалізовані насамперед через зміни в змісті і формах освіти.
Сьогодніу всіх країнах світу йдуть реформи освітньоїсистеми. Нова картина світу, викликана появоюглобальних проблем, з неминучістю приводить до необхідності нової освіти. Цюнову освіту по праву можна назвати екологічною.Екологія — це наука про будинок. Сьогодні людинапочинає розуміти, що будинком, що вимагає йогобезустанної турботи, стає вся планета.
Екологічнаосвіта припускає навчання дбайливому відношенню людини донавколишнього світу і разом з тим вдосконаленню внутрішнього світу самої людини. Тільки усвідомлення себе як частини макросвіту, пов'язаної з ним незліченними нерозривними зв'язками, дозволяє будувати гармонічні відносини знавколишнім середовищем.
Ранішеосвіта допомагала людині пристосувати навколишнє середовище для свогобезпечного і зручного існування. Сьогодні здійснення такої метиприпускає навчання турботі про це середовище.Тільки усвідомлення людиною свого місця у світіі своїй відповідальності перед ним допоможе налагодити правильні стосунки з навколишнім середовищем. Таке розуміння цілей освіти вимагає зміни її змісту, форм іметодів навчання.
Теоретична основаекологічного виховання ґрунтується на рішенні задач у їхній єдності: навчання івиховання, розвитку. Критерієм сформованості відповідального відношення до навколишньогосередовища є моральна турбота про майбутні покоління. Правильно використовуючирізні методи виховання, вчитель може сформувати екологічно грамотну і виховануособистість.
Як відомо,виховання тісно пов'язано з навчанням, тому виховання, засноване на розкриттіконкретних екологічних зв'язків, допоможе учням засвоювати правила і норми поведінкив природі. Останні, в свою чергу, не будуть голослівними твердженнями, а будутьусвідомленими й осмисленими переконаннями кожного учня.
Питаннямиекологічного виховання й екологічної освіти школярів займаються багатопедагогів сучасності. Вони роблять це по-різному. Це походить від того, щопитання екологічного виховання складний і неоднозначний у тлумаченні.
Виходячи з того, щоекологічне виховання повинне містити в собі краєзнавство і повинна проводитись природоохороннаробота, тому можна ввести в програму вивчення екологічної обстановки краю.
/>/>СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Букін А.П. У дружбі з людьми і природою.- М.: Освіта,1991 р.
2. Звєрєв И.Д., Суравегина И.Т. і ін. Екологічна освіташколярів. — М., 1983 р.
3. Звєрєв И.Д. Екологія в шкільному навчанні. — М.,1980 р.
4. Кучері Т.В. Екологічне виховання учнів. — М.:Освіта, 1990 р.
5. Жестова Н.С. Стан екологічного виховання учнів. //Початковашкола.-1989 р, № 10-11, С. 78-81.
6. Звєрєв И.Д. Охорона природи й екологічне виховання.//Виховання школярів.-1985 р, № 6, С. 30-35.
7. Кирилова З.А. Екологічна освіта і вихованняшколярів у процесі вивчення природи. //Початкова школа. – 1989 р, № 5, С.25-27.
8. Плешаков А.А. Методичні основи нового підручникаприродознавства для 3 класи чотирирічної початкової школи. //Початковашкола.-1991 р, №7, C. 30-35.
9. Суравегина И.Т. Методична система екологічногоутворення. //Радянська педагогіка.-1988 р, № 9, C. 31-35.
10. Суравегина И.Т., Сенкевич В.М., Кучері Т.В.Екологічне утворення в школі. //Радянська педагогіка. — 1990 р, №12, C. 47-51.
11. Трусова Т.М. Виховання любові до природи. //Початковашкола.-1986 р, №8, C. 63-64.
12. Хафизова Л.М. Екологічне виховання в молодшихшколярів. //Початкова школа. – 1989 р, № 3, C. 33-34.
13. Деребо С.Д., Ясвін В.А. Екологічнапедагогіка і психологія. Ростов-на-Дону, 1996 р.
14. Вороніна Л. Екологічне виховання: сучасні аспекти. // Шкільнийсвіт 2002 р., № 38 жовтень, С. 3.
15. Экологическое образование школьников. – М., 1983 г.