Сировинна база хімічної промисловості україни її регіональні особливості

КУРСОВА РОБОТА
зРПС
Сировинна база хімічної промисловості України, її регіональні особливості.
Зміст Сировинна база хімічної промисловості України, її регіональні особливості. Сировинна база хімічної промисловості України
Україна має потужну сировинну базу для хімічної промисловості, тобто запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировині кухонної і калійної солей, титанових руд тощо. З основних виді мінеральної сировини в країні поки що не виявлені великі родовища фосфорної сировини (відомі лише незначні родовища фосфоритів і апатитів).
Про запаси вугілля, газу і нафти в Україні докладно викладено у темі, присвяченій паливно-енергетичному комплексу. Зупинимося на характеристиці інших видів хімічної сировини.
Україна має практично невичерпні запаси кухонної солі (п( над 10 млрд. т), більше ніж половина яких припадає на Артемівсько-Слов'янське родовище Донбасу. Соляні пласти залягають тут на глибині від 80 до 500 м, їх потужність місцями досягає 20—28 м. Вони розробляються шахтним способом шляхом “вилущення” солі з наступним викачуванням розсолу. Соляні пласти цього родовища виходять далеко на північ за межі Донбасу — переважно на територію Харківської області. Тут найбільший ін­терес у майбутньому може мати Єфремівське родовище. Ряд ве­ликих родовищ кухонної солі є у Закарпатті. З них з давнини роз­робляється Солотвинське родовище (шахтний видобуток). Значну цінність для хімічної промисловості мають запаси солей Північ­ного Криму. Вони представлені як самосадочною сіллю, так і ро­пою Сивашських озер. В складі останніх розчини солей натрію, магнію, брому, йоду, титану та інших цінних елементів. Широке освоєння солей Криму почалося тільки у повоєнні роки.
У Прикарпатті є ряд родовищ калійних солей, що йдуть на ви­робництво безхлорних добрив і магнію. Розробляються великі родовища в Івано-Франківській (Калуш) і Львівській (Стебник) областях.
Україна має дуже великі родовища самородної сірки, що від­криті у післявоєнний час в Прикарпатті. Це такі родовища, як Роздольське, Яворівське, Немирівське (Львівська область), Глумаєвське (Івано-Франківська область) та ін. На базі перших двох створені великі промислові підприємства. Використовуються та­кож відходи коксохімічної промисловості.
Що стосується розвіданих запасів фосфоритів, які йдуть на ви­робництво фосфатних добрив, то, як вже зазначалося вище, вони обмежені, а їх використання до останнього часу оцінювалося як малоефективне. Так, найбільше Кролевецьке родовище в Сумсь­кій області через глибоке залягання фосфоритів придатне лише для розробки дорогим підземним способом. Разом з тим, якщо родовище розробляти комплексно (видобувати глибоко розташо­вані фосфорити і цементну сировину, що її прикриває), то воно може мати промисловий інтерес. Як фосфорна сировина можуть бути використані апатитові руди, широко представлені в межах Українського кристалічного щита, і насамперед в межах Дніпро­петровської і Житомирської областей. При цьому витрати на її розробку можуть бути нижчими, ніж на імпорт кольських (Росія) апатитів. В Україні є у наявності реальні геологічні і економічні передумови для виявлення і використання нових родовищ фос­форної сировини.
На території України розвідано кілька великих родовищ тита­нових руд. Як правило, вони належать до металургійної сирови­ни, але водночас їх слід розглядати і як хімічну сировину, тому що вони значною мірою використовуються для виробництва піг­ментного двоокису титану. Основні родовища титанових руд є в луження» солі з наступним викачуванням розсолу. Соляні пласти цього родовища виходять далеко на північ за межі Донбасу — переважно на територію Харківської області. Тут найбільший ін­терес у майбутньому може мати Єфремівське родовище. Ряд ве­ликих родовищ кухонної солі є у Закарпатті. З них з давнини роз­робляється Солотвинське родовище (шахтний видобуток). Значну цінність для хімічної промисловості мають запаси солей Північ­ного Криму. Вони представлені як самосадочною сіллю, так і ро­пою Сивашських озер. В складі останніх розчини солей натрію, магнію, брому, йоду, титану та інших цінних елементів. Широке освоєння солей Криму почалося тільки у повоєнні роки.
У Прикарпатті є ряд родовищ калійних солей, що йдуть на ви­робництво безхлорних добрив і магнію. Розробляються великі родовища в Івано-Франківській (Калуш) і Львівській (Стебник) областях.
Україна має дуже великі родовища самородної сірки, що від­криті у повоєнний час в Прикарпатті. Це такі родовища, як Роздольське, Яворівське, Немирівське (Львівська область), Глумаєвське (Івано-Франківська область) та ін. На базі перших двох створені великі промислові підприємства. Використовуються та­кож відходи коксохімічної промисловості.
Що стосується розвіданих запасів фосфоритів, які йдуть на ви­робництво фосфатних добрив, то, як вже зазначалося вище, вони обмежені, а їх використання до останнього часу оцінювалося як малоефективне. Так, найбільше Кролевецьке родовище в Сумсь­кій області через глибоке залягання фосфоритів придатне лише для розробки дорогим підземним способом. Разом з тим, якщо родовище розробляти комплексно (видобувати глибоко розташо­вані фосфорити і цементну сировину, що її прикриває), то воно може мати промисловий інтерес. Як фосфорна сировина можуть бути використані апатитові руди, широко представлені в межах Українського кристалічного щита, і насамперед в межах Дніпро­петровської і Житомирської областей. При цьому витрати на її розробку можуть бути нижчими, ніж на імпорт кольських (Росія) апатитів. В Україні є у наявності реальні геологічні і економічні передумови для виявлення і використання нових родовищ фос­форної сировини.
На території України розвідано кілька великих родовищ тита­нових руд. Як правило, вони належать до металургійної сирови­ни, але водночас їх слід розглядати і як хімічну сировину, тому що вони значною мірою використовуються для виробництва піг­ментного двоокису титану. Основні родовища титанових руд є в луження» солі з наступним викачуванням розсолу. Соляні пласти цього родовища виходять далеко на північ за межі Донбасу — переважно на територію Харківської області. Тут найбільший ін­терес у майбутньому може мати Єфремівське родовище. Ряд ве­ликих родовищ кухонної солі є у Закарпатті. З них з давнини роз­робляється Солотвинське родовище (шахтний видобуток). Значну цінність для хімічної промисловості мають запаси солей Північ­ного Криму. Вони представлені як самосадочною сіллю, так і ро­пою Сивашських озер. В складі останніх розчини солей натрію, магнію, брому, йоду, титану та інших цінних елементів. Широке освоєння солей Криму почалося тільки у повоєнні роки.
У Прикарпатті є ряд родовищ калійних солей, що йдуть на ви­робництво безхлорних добрив і магнію. Розробляються великі родовища в Івано-Франківській (Калуш) і Львівській (Стебник) областях.
Україна має дуже великі родовища самородної сірки, що від­криті у повоєнний час в Прикарпатті. Це такі родовища, як Роздольське, Яворівське, Немирівське (Львівська область), Глумаєвське (Івано-Франківська область) та ін. На базі перших двох створені великі промислові підприємства. Використовуються та­кож відходи коксохімічної промисловості.
Що стосується розвіданих запасів фосфоритів, які йдуть на ви­робництво фосфатних добрив, то, як вже зазначалося вище, вони обмежені, а їх використання до останнього часу оцінювалося як малоефективне. Так, найбільше Кролевецьке родовище в Сумсь­кій області через глибоке залягання фосфоритів придатне лише для розробки дорогим підземним способом. Разом з тим, якщо родовище розробляти комплексно (видобувати глибоко розташо­вані фосфорити і цементну сировину, що її прикриває), то воно може мати промисловий інтерес. Як фосфорна сировина можуть бути використані апатитові руди, широко представлені в межах Українського кристалічного щита, і насамперед в межах Дніпро­петровської і Житомирської областей. При цьому витрати на її розробку можуть бути нижчими, ніж на імпорт кольських (Росія) апатитів. В Україні є у наявності реальні геологічні і економічні передумови для виявлення і використання нових родовищ фос­форної сировини.
На території України розвідано кілька великих родовищ тита­нових руд. Як правило, вони належать до металургійної сирови­ни, але водночас їх слід розглядати і як хімічну сировину, тому що вони значною мірою використовуються для виробництва піг­ментного двоокису титану. Основні родовища титанових руд є в луження» солі з наступним викачуванням розсолу. Соляні пласти цього родовища виходять далеко на північ за межі Донбасу — переважно на територію Харківської області. Тут найбільший ін­терес у майбутньому може мати Єфремівське родовище. Ряд ве­ликих родовищ кухонної солі є у Закарпатті. З них з давнини роз­робляється Солотвинське родовище (шахтний видобуток). Значну цінність для хімічної промисловості мають запаси солей Північ­ного Криму. Вони представлені як самосадочною сіллю, так і ро­пою Сивашських озер. В складі останніх розчини солей натрію, магнію, брому, йоду, титану та інших цінних елементів. Широке освоєння солей Криму почалося тільки у повоєнні роки.
У Прикарпатті є ряд родовищ калійних солей, що йдуть на ви­робництво безхлорних добрив і магнію. Розробляються великі родовища в Івано-Франківській (Калуш) і Львівській (Стебник) областях.
Україна має дуже великі родовища самородної сірки, що від­криті у повоєнний час в Прикарпатті. Це такі родовища, як Роздольське, Яворівське, Немирівське (Львівська область), Глумаєвське (Івано-Франківська область) та ін. На базі перших двох створені великі промислові підприємства. Використовуються та­кож відходи коксохімічної промисловості.
Що стосується розвіданих запасів фосфоритів, які йдуть на ви­робництво фосфатних добрив, то, як вже зазначалося вище, вони обмежені, а їх використання до останнього часу оцінювалося як малоефективне. Так, найбільше Кролевецьке родовище в Сумсь­кій області через глибоке залягання фосфоритів придатне лише для розробки дорогим підземним способом. Разом з тим, якщо родовище розробляти комплексно (видобувати глибоко розташо­вані фосфорити і цементну сировину, що її прикриває), то воно може мати промисловий інтерес. Як фосфорна сировина можуть бути використані апатитові руди, широко представлені в межах Українського кристалічного щита, і насамперед в межах Дніпро­петровської і Житомирської областей. При цьому витрати на її розробку можуть бути нижчими, ніж на імпорт кольських (Росія) апатитів. В Україні є у наявності реальні геологічні і економічні передумови для виявлення і використання нових родовищ фос­форної сировини.
На території України розвідано кілька великих родовищ тита­нових руд. Як правило, вони належать до металургійної сирови­ни, але водночас їх слід розглядати і як хімічну сировину, тому що вони значною мірою використовуються для виробництва піг­ментного двоокису титану. Основні родовища титанових руд є в луження» солі з наступним викачуванням розсолу. Соляні пласти цього родовища виходять далеко на північ за межі Донбасу — переважно на територію Харківської області. Тут найбільший ін­терес у майбутньому може мати Єфремівське родовище. Ряд ве­ликих родовищ кухонної солі є у Закарпатті. З них з давнини роз­робляється Солотвинське родовище (шахтний видобуток). Значну цінність для хімічної промисловості мають запаси солей Північ­ного Криму. Вони представлені як самосадочною сіллю, так і ро­пою Сивашських озер. В складі останніх розчини солей натрію, магнію, брому, йоду, титану та інших цінних елементів. Широке освоєння солей Криму почалося тільки у повоєнні роки.
У Прикарпатті є ряд родовищ калійних солей, що йдуть на ви­робництво безхлорних добрив і магнію. Розробляються великі родовища в Івано-Франківській (Калуш) і Львівській (Стебник) областях.--PAGE_BREAK--
Україна має дуже великі родовища самородної сірки, що від­криті у повоєнний час в Прикарпатті. Це такі родовища, як Роздольське, Яворівське, Немирівське (Львівська область), Глумаєвське (Івано-Франківська область) та ін. На базі перших двох створені великі промислові підприємства. Використовуються та­кож відходи коксохімічної промисловості.
Що стосується розвіданих запасів фосфоритів, які йдуть на ви­робництво фосфатних добрив, то, як вже зазначалося вище, вони обмежені, а їх використання до останнього часу оцінювалося як малоефективне. Так, найбільше Кролевецьке родовище в Сумсь­кій області через глибоке залягання фосфоритів придатне лише для розробки дорогим підземним способом. Разом з тим, якщо родовище розробляти комплексно (видобувати глибоко розташо­вані фосфорити і цементну сировину, що її прикриває), то воно може мати промисловий інтерес. Як фосфорна сировина можуть бути використані апатитові руди, широко представлені в межах Українського кристалічного щита, і насамперед в межах Дніпро­петровської і Житомирської областей. При цьому витрати на її розробку можуть бути нижчими, ніж на імпорт кольських (Росія) апатитів. В Україні є у наявності реальні геологічні і економічні передумови для виявлення і використання нових родовищ фос­форної сировини.
На території України розвідано кілька великих родовищ тита­нових руд. Як правило, вони належать до металургійної сирови­ни, але водночас їх слід розглядати і як хімічну сировину, тому що вони значною мірою використовуються для виробництва піг­ментного двоокису титану. Основні родовища титанових руд є влуження» солі з наступним викачуванням розсолу. Соляні пласти цього родовища виходять далеко на північ за межі Донбасу — переважно на територію Харківської області. Тут найбільший ін­терес у майбутньому може мати Єфремівське родовище. Ряд ве­ликих родовищ кухонної солі є у Закарпатті. З них з давнини роз­робляється Солотвинське родовище (шахтний видобуток). Значну цінність для хімічної промисловості мають запаси солей Північ­ного Криму. Вони представлені як самосадочною сіллю, так і ро­пою Сивашських озер. В складі останніх розчини солей натрію, магнію, брому, йоду, титану та інших цінних елементів. Широке освоєння солей Криму почалося тільки у повоєнні роки.
У Прикарпатті є ряд родовищ калійних солей, що йдуть на ви­робництво безхлорних добрив і магнію. Розробляються великі родовища в Івано-Франківській (Калуш) і Львівській (Стебник) областях.
Україна має дуже великі родовища самородної сірки, що від­криті у повоєнний час в Прикарпатті. Це такі родовища, як Роздольське, Яворівське, Немирівське (Львівська область), Глумаєвське (Івано-Франківська область) та ін. На базі перших двох створені великі промислові підприємства. Використовуються та­кож відходи коксохімічної промисловості.
Що стосується розвіданих запасів фосфоритів, які йдуть на ви­робництво фосфатних добрив, то, як вже зазначалося вище, вони обмежені, а їх використання до останнього часу оцінювалося як малоефективне. Так, найбільше Кролевецьке родовище в Сумсь­кій області через глибоке залягання фосфоритів придатне лише для розробки дорогим підземним способом. Разом з тим, якщо родовище розробляти комплексно (видобувати глибоко розташо­вані фосфорити і цементну сировину, що її прикриває), то воно може мати промисловий інтерес. Як фосфорна сировина можуть бути використані апатитові руди, широко представлені в межах Українського кристалічного щита, і насамперед в межах Дніпро­петровської і Житомирської областей. При цьому витрати на її розробку можуть бути нижчими, ніж на імпорт кольських (Росія) апатитів. В Україні є у наявності реальні геологічні і економічні передумови для виявлення і використання нових родовищ фос­форної сировини.
На території України розвідано кілька великих родовищ тита­нових руд. Як правило, вони належать до металургійної сирови­ни, але водночас їх слід розглядати і як хімічну сировину, тому що вони значною мірою використовуються для виробництва піг­ментного двоокису титану. Основні родовища титанових руд є в Житомирській і Дніпропетровській областях. Сировиною для виробництва титанових барвників є й солі Сивашських озер.
Карбонатна сировина (крейда, вапняк), що використовується у хімічній промисловості, є у багатьох місцях країни (Причорномор'я, Донецько-придніпровська низовина, Донбас тощо). Забезпечення України цим видом сировини для хімічної промислове є не проблемою.
Хімічна промисловість використовує в значних обсягах як сировину і промислові відходи. Вони створюються у значних обсягах в деяких галузях промисловості (насамперед в чорній та кольоровій металургії, нафтопереробці, тепловій електроенергетиці, лісовій промисловості тощо). В цьому відношенні особливе слід відмітити коксохімічне виробництво, на базі якого з вугілля (поряд з коксом, що направляється у доменне виробництво) отримують багато інших цінних продуктів: аміак, смоли, бензол тощо. Великі коксохімічні заводи збудовані поблизу основним споживачів коксу — металургійних заводів — у багатьох містах Донбасу і Придніпров'я: Горлівці, Донецьку, Макіївці, Авдіївці;
Алчевську, Стаханові, Єнакієві, Маріуполі, Дніпродзержинську;
Дніпропетровську, Кривому Розі, Запоріжжі.
Комбінування коксохімічного і металургійного виробництва дає значний економічний ефект, оскільки при цьому доменні гази використовують для обігріву коксових печей, а високоякісні гази — на технологічні потреби сталеварних і прокатних цехів металур­гійних заводів, підприємств хімічної промисловості і газифікації населених пунктів.
Важливим постачальником сировини для хімічної промисло­вості може служити нафтопереробна промисловість. При віднос­но невеликому видобутку нафти в країні (приблизно 4 млн. т) в ній є значно більші потужності нафтопереробної промисловості (приблизно 60 млн. т на рік). Великі нафтопереробні заводи, що працюють головним чином на імпортній нафті, розташовані у Лисичанську, Кременчуці, Одесі, Херсоні. Разом з тим їх потуж­ності для цілей хімічної промисловості використовуються ще не достатньо.
В цілому, незважаючи на наявність потужної сировинної бази хімічної промисловості, для країни ще характерна істотна залежність від імпортних поставок сировини (природних газів, апатитових концентратів, сірчастого колчедану тощо) і напівфабрикатів (синтетичного каучуку, целюлози та ін.), що особливо згубно впливає на розвиток галузі в останні роки у зв'язку з переходом до ринкових відносин і недосконалим законодавством щодо їх регулювання. Сучасний стан та особливості розміщення комплексу хімічних виробництв України
Україна має стару гірничодобувну промисловість. Більшу частину сучасного історичного періоду вона розвивалась як мінерально-сировинна база СРСР, що зумовило випереджувальний розвиток гірничодобувної, металургійної, хімічної та інших ресурсоємних галузей. При цьому з часом зростали як об’єми видобутку сировини, так і глибини та площі гірничих виробок.
Регіонами найбільш значного розвитку гірничодобувних робіт були Донбас, Кривбас, Прикарпаття та Придніпров’я. ку.
Більшість корисних копалин в Україні видобувається у межах регіонів, які сформувались за довготривалий період розвитку її гірничодобувної промисловості і мають свою специфіку. Виключенням є тільки розробка родовищ будматеріалів, розповсюджених на території всієї країни. Виробництво мінеральних добрив
Азотні добрива (аміачна селітра, карбомід, сульфат амонію тощо) отримують в результаті синтезу азоту повітря і водню, ви­діленого з відходів коксохімічного і доменного виробництва, а також природних газів. Підприємства, що виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних коксохімічних заводів у Донбасі і Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлівка тощо), а також на трасі газопроводів в районах інтенсивного роз­витку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому райгіні Одеси. Поряд з добривами тут, як правило, виготовляють азотну кислоту і супутні продукти, що використо­вуються для виробництва пластмас, синтетичних волокон, кіно­плівки, різноманітних барвників.
Виробництво фосфорних добрив, як правило, тяжіє до районів к споживання (на 1 т простого суперфосфату витрачається 0,5 т сировини). Їх виготовляють у Сумах, Вінниці, Костянтинівні і Одесі. Сировиною для їх виробництва до останнього часу були апатитові концентрати, що надходили з Кольського півострова (Мурманська обл. Росії). Останніми роками в зв'язку із значними фінансовими труднощами в країні сировина постачається нерегу­лярно і у малих обсягах, що є однією з причин різкого скорочен­ня виробництва добрив. А втім в Україні є реальні геологічні і економічні передумови для використання своїх сировинних баз фосфоритів (особливо Кролевецького родовища Сумської обл.) і апатитів. Фосфорні добрива виготовляють також і в Маріуполі із томас-шлаків, що їх отримують з фосфоромістких керченських залізних руд у процесі доменного виробництва.
Виробництво калійних добрив розвивається в Прикарпатті у Ка­луші (Івано-Франківська обл.) і Стебнику (Львівська обл.) і місцях видобутку калійних солей, що обумовлене його значною матеріа­ломісткістю. Калійні добрива виготовляють також на титаномагніє­вому комбінаті у Запоріжжі попутно з основним виробництвом.
Регіони видобутку сірки та солей
Україна — великий виробник сірчаної кислоти і соди.
Сірчана кислота — «хліб» хімічної промисловості. Це один з універсальних хімікатів, що використовується для виробництва мінеральних (фосфорних) добрив та інших кислот в металургій­ній, нафтопереробній, текстильній та інших галузях промисловості. Сірчана кислота — мало транспортабельний продукт, а оскільки її головний споживач — суперфосфатне виробництво, то й вироб­ництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах пере­робки фосфатів — у Сумах, Костянтинівні, Вінниці і Одесі. Крім того, її виготовляють у Горлівці («Стирол»), Дніпродзержинську («Азот»), коксохімічних заводах Донбасу і Придніпров'я. Сиро­виною для виготовлення сірки може бути будь-яка речовина, що її містить: природна сірка, сірчані колчедани, сірчанисті доміш­ки, що містяться у попутних газах.
Родовища самородної сірки в Україні розташовані у межах Львівської області, а також частково в Івано-Франківській області. Починаючи з 50-х рр. розроблялось Роздільське родовище, з 60-х — Подорожненське родовище, а з 70-х років — Язівське та Немирівське родовища. На даний час відкрита розробка сірчаних родовищ кар’єрним способом завершена в силу як економічних, так і екологічних проблем. Продовжується лише розробка Немирівського родовища методом підземної виплавки сірки.
Найбільш відомі це — Роздільське ДГХП “Сірка” та на Яворівській ДГХП «Сірка».Родовища калійних солей розташовані на території Львівської та Івано-Франківської областей. Найважливішими родовищами, що зараз експлуатуються, є Стебникське (ДГХП «Полімінерал») і Калуш-Голинське (ДГХП «Хлорвініл») родовища. Виробництво синтетичних смол та пластмас
Синтетичні смоли і пластмаси виготовляються в районі знахо­дження сировини в Донбасі (Горлівка, Сєверодонецьк, Донецьк, Рубіжне), у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), в Черкасах, Одесі тощо. Синтетичні смоли — вельми транспортабельний продукт. Вони йдуть на виробництво синте­тичних волокон.
Синтетичні смоли, що виготовляються в Україні, а також пе­реважно привізна целюлоза використовуються для виробництва хімічних волокон. Це виробництво характеризується підвищеною трудомісткістю і зосереджене в районах, добре забезпечених трудо­вими ресурсами, котрі, як правило, є й регіонами текстильної про­мисловості. Хімічні волокна виготовляють в Києві, Чернігові, Чер­касах, Житомирі, Сокалі (Львівської обл.). Приблизно третина хіміч­них волокон, що виготовляються в країні, використовується на тех­нічні потреби. Більша частка хімічних волокон є синтетичними.    продолжение
--PAGE_BREAK--
На основі використання полімерних матеріалів в країні розви­нута гумово-азбестова промисловість. В її складі виділяється шинне виробництво, що є великим споживачем синтетичного ка­учуку, хімічних волокон, сажі. Воно тісно пов'язане з машинобу­дуванням, особливо з автомобільною промисловістю — голов­ним споживачем шин. Свого виробництва каучуку в Україні немає, він імпортується з Росії, з районів Поволжжя, Уралу, Си­біру. Технічна сажа — важливий компонент виробництва гуми, що виготовляється з природних і попутних газів у Дашаві, Кре­менчуці, Стаханові. Найбільші підприємства гумово-азбестової промисловості — шинний завод у Дніпропетровську і Білоцер­ківський завод гумово-технічних виробів. Підприємства цієї га­лузі е також у Харкові, Києві, Запоріжжі, Одесі, Бердянську тощо. Виробництво лаків і фарб
Україна — значний виробник лаків і фарб. У минулому її част­ка становила 25% цієї продукції колишнього Радянського Союзу. Сировиною для її виробництва є природні смоли, рослинні масла, синтетичні матеріали. Асортимент продукції, що виготовляється, достатньо широкий: антикорозійні і декоративні лаки і фарби,
розчинники, смоли тощо. Основну частину цієї продукції виготов­ляють у Донбасі (Луганськ, Донецьк) і Придніпров'ї (Дніпропет­ровськ, Кривий Ріг). Виробництво лаків і фарб є також у Києві, Харкові, Кременчуці, Львові, Бориславі, Івано-Франківську, Оде­сі, Сімферополі. На відходах коксохімічного виробництва розви­вається велика анілінофарбна промисловість, що виготовляє барв­ники для текстильної, взуттєвої, поліграфічної промисловості. Її головний центр — Рубіжне (Луганська обл.). Анілінові барвники виготовляють також Горлівський коксохімічний і Сивашський анілінофарбні заводи. Створено велике виробництво оптичних відбілювачів, високоякісних пігментів. У великих містах, що ма­ють значні науково-дослідні заклади, розвинута хіміко-фармацевтична промисловість. Її центри — Київ, Житомир, Харків, Полтава, Луганськ, Львів, Одеса.
В цілому хімічна промисловість набула розвитку в усіх еко­номічних районах України. На цьому тлі особливо слід відмітити Донецький, Придніпровський і Карпатський економічні райони. Найпотужніший з них — Донецький район. Його частка становить понад третину хімічної продукції, що виготовляється в країні. Тут особливо вирізняється Луганська область з найбільшим у країні Ли-сичансько-Рубіжанським промисловим вузлом хімічної спеціалізації.
В Донецькій області виділяється Горлівсько-Слов'янський про­мисловий вузол. У межах Придніпров'я хімічна промисловість на­була розвитку в Дніпропетровській області (Дніпропетровсько-Дніп-родзержинський промисловий вузол), Львівській області (Львівсь­кий, Дрогобицький, Новодворівський і Червоноградсько-Сокаль-ський промислові центри) і Івано-Франківській області (Калуський і Івано-Франківський промислові центри). Добре розвинута хімічна промисловість в Києві, Чернігові, Черкасах, Житомирі, Рівному, Вінниці та Сумській області (Шостка і Суми), поблизу Одеси і Автономної Республіки Крим (Сивашський промисловий центр). Сучасний стан хімічного комплексу
Стан хімічного комплексу, якісні зміни, що супроводжують його нинішній розвиток, є важливим і впливовим фактором стабілізації роботи промисловості України в цілому. Частка хімічної продукції у ВВП в 2001 році склала 6,1%, залишається стійкою і має тенденцію до сталого зростання. Про ступінь впливу комплексу на розвиток національної економіки свідчить той факт, що в міжгалузевій структурі споживання частка хімічної продукції становить сьогодні 23% при збереженні реального потенціалу до подальшого збільшення.
Міністерство промислової політики України, ґрунтуючись на стратегічних напрямках розвитку економіки країни, окреслених Програмою «Україна-2010» та новою Програмою діяльності Кабміну, підготувало Концепцію розвитку хімічної промисловості, яка визначила головні напрямки розвитку вітчизняного хімічного комплексу. Серед них — випереджаючий розвиток мінерально-сировинної бази, енергозабезпечення та енергозбереження, створення новітніх технологій, захист довкілля, стимулювання виробництва найважливішої для держави хімічної продукції — мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, полімерів та виробів з них тощо.
Хімічний комплекс України — це  більш ніж 250 підприємств, з яких майже 100 є справжніми велетнями індустрії, де зайнято майже 220 тисяч висококваліфікованих працівників, що становить 5,4% від усього промислово-виробничого персоналу країни. Їхні обсяги виробництва складають майже 7% від загального обсягу промислового виробництва країни, при цьому 70% продукції поставляється на експорт.
Найбільш вагомим досягненням підприємств хімічного комплексу є те, що в умовах непростої загальноекономічної та фінансової ситуації завдяки наполегливій праці робітників та інженерно-технічного персоналу протягом 2000-2001 років вдалося забезпечити стійкий, хоча ще помірний за темпами, ріст обсягів випуску товарної продукції. Якщо темпи росту обсягів виробництва в 1998 р. склали 99% до рівня 1997 р., в 1999 р. — 104,5% відносно 1998 р., то в 2000 р. вони вже досягли 103,3 % порівняно з 1999 р., а в 2001 – 110,6 % порівняно з показниками 2000 року. Темп в першому півріччі поточного року — 102,5%.
Серед підприємств, які забезпечили найвищий темп росту випуску продукції, слід відмітити Черкаське ВАТ «Азот», Кримську ДАК «Титан», ВАТ «Сумихімпром», ВАТ «Лисичанська сода», ВАТ «Київський завод полімерних матеріалів», ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод», ВАТ «Кременчуцький завод техвуглецю», ЗАТ «СП Росава», ВАТ «Дніпрошина» та інші.
Упевнено продовжують збільшувати свої обсяги окремі виробництва. Так, випуск продукції зріс за січень-квітень поточного року порівняно з минулим роком у виробництві пластмас та виробів з них — на 24 %, гумотехнічної продукції — на 6,2%. Стабілізаційні процеси набули стійкого характеру у виробництві аміачної се­літри, карбаміду, сульфату амонію, каїніту, сульфату калію, гербіцидів, інсектицидів, соди кальцинованої,  етилену, пропілену, поліетилену, капролактаму, склопластиків, труб та деталей з термопластів,  хімічних та синтетичних волокон, синтетичних миючих засобів, лакофарбових матеріалів тощо.
Використана література