--PAGE_BREAK--Публікації. Основні результати дослідження висвітлені в 11 наукових працях загальним обсягом 7 др. арк., з них 5 статей у наукових фахових виданнях, визнаних ВАК України, та 1 стаття у закордонному фаховому виданні. Загальний обсяг публікацій, що належать особисто автору, становить 5,4 др. арк.
Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 222 сторінки, який містить 7 таблиць та 7 рисунків, з яких 3 займають повну сторінку. Список використаних джерел налічує 166 найменувань, викладених на 15 сторінках. Дисертація містить 5 додатків, які розміщені на 20 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У першому розділі “Теоретико-методологічні основи аналізу довготривалого безробіття” розкрито соціально-економічну сутність довготривалого безробіття з урахуванням специфічності його характеру, поглиблено методологічні і методичні засади оцінки його масштабів та розроблено методичний підхід до визначення чинників індивідуальної тривалості безробіття.
У процесі з’ясування соціально-економічної сутності довготривалого безробіття встановлено, що воно формується в результаті одночасної дії ефекту гетерогенності (який відображає вплив індивідуальних якісних характеристик на імовірність працевлаштування) та ефекту негативної залежності від тривалості (який відображає вплив тривалості пошуку роботи на імовірність працевлаштування), що спричиняють поступове скорочення шансів працевлаштування особи зі збільшенням тривалості безробіття (рис. 1). Тому, на погляд автора, проблему довготривалого безробіття слід розглядати не лише в кількісному аспекті, оцінюючи кількість безробітних осіб з тривалістю пошуку роботи 12 місяців або більше (за міжнародними стандартами), але й у якісному аспекті, визначаючи специфічні риси, притаманні особам з тривалим періодом пошуку. Автор висловлює думку, що визначальною рисою цих осіб є низький рівень їх конкурентоспроможності, що перешкоджає працевлаштуванню навіть в умовах зростання попиту на працю.
Основні наслідки довготривалого безробіття рекомендовано розглядати на двох рівнях – макрорівні (на рівні економіки та суспільства) і на мікрорівні (на рівні безробітних індивідів та їх сімей) – у тісному взаємозв’язку, адже в більшості випадків наслідки для суспільства чи економіки випливають з наслідків для окремо взятих індивідів та їхніх сімей. Показано, що в разі поширеного довготривалого безробіття в країні заробітна плата адаптується до дисбалансу на ринку праці менш швидко, механізми макроекономічного регулювання не є ефективними, безробіття (головним чином, структурного характеру) залишається на високому рівні, що значно гальмує процес одужання економіки після потрясінь. Довготривалі безробітні та їхні сім’ї зазнають значних втрат у зв’язку з падінням матеріального достатку, знеціненням людського капіталу, зростанням девіантної поведінки, відстороненням від ринку праці та довколишнього середовища. На рівні суспільства це знаходить відображення у вигляді маргіналізації населення, поглиблення соціальної нерівності, погіршення соціально-психологічного клімату, втрати традицій високих стандартів освіти та мотивації до праці, зниження якості людських ресурсів у теперішньому та майбутньому.
REF SHAPE \* MERGEFORMAT
Рис. 1. Загальна методологічна схема формування
довготривалого безробіття
На основі аналізу підходів до оцінки масштабів довготривалого безробіття в розвинених країнах запропоновано визнавати безробітних довготривалими, якщо вони безперервно займаються пошуками роботи протягом 12 місяців або більше (впродовж періоду незайнятості), незалежно від їх реєстрації у державній службі зайнятості. Для комплексної характеристики довготривалого безробіття слід використовувати такі абсолютні та відносні показники: середня тривалість пошуку роботи, чисельність довготривалих безробітних, рівень довготривалого безробіття (по відношенню до чисельності економічно активного населення) та питома вага довготривалих безробітних (серед усіх безробітних). З огляду на негативні наслідки довготривалого безробіття автором рекомендовано включення показника питомої ваги довготривалих безробітних до системи показників безпеки ринку праці, соціального напруження та соціально-економічної захищеності населення.
Для характеристики станів, близьких до довготривалого безробіття, пропонується також розглядати поняття довготривалої незайнятості та довготривалого прихованого безробіття. Останнє з них, за авторським визначенням, проявляється, по-перше, у формі неефективного використання праці осіб, тимчасово зайнятих у особистих селянських господарствах або у неформальному секторі, але бажаючих та готових працювати на постійній оплачуваній роботі, та, по-друге, у формі недовикористання праці людей, що не мали роботи, хотіли б працювати, але не займалися пошуками роботи, оскільки не знали, як її шукати, яким чином організувати власну справу, або були переконані у відсутності підходящої роботи (зневірені).
Важливе місце у дисертації займає питання визначення факторів індивідуальної тривалості безробіття для ідентифікації осіб, які мають високу імовірність довготривалого безробіття. Для цього автором розглянуто концептуальні та розроблено методичні засади визначення факторів тривалості безробіття, обґрунтовано необхідність використання специфічних методів економетричного аналізу та побудовано відповідну економетричну модель – напівпараметричну модель пропорційних ризиків Кокса з двома конкуруючими ризиками (виходу з працевлаштуванням та виходу у неактивність) та без урахування неспостережуваної гетерогенності. Запропонований алгоритм аналізу факторів тривалості безробіття дає змогу визначити вплив індивідуальних характеристик та показників місцевих ринків праці на імовірність працевлаштування та імовірність переходу з безробіття у неактивність, а отже, і на тривалість безробіття, створюючи таким чином необхідну основу для розробки комплексу заходів, спрямованих на мінімізацію ризику довготривалого безробіття.
У другому розділі “Комплексна оцінка тенденцій формування довготривалого безробіття в Україні” здійснено оцінку сучасного стану довготривалого безробіття, що дало змогу виявити найважливіші особливості формування і розвитку цього явища в умовах трансформації економіки.
За даними вибіркових обстежень населення з питань економічної активності, чисельність довготривалих безробітних у середньому за 2006 р. складала 372,5 тис. осіб, питома вага довготривалих безробітних серед безробітних, що шукали роботу, становила 25,8%, а середня тривалість пошуку роботи, тобто незавершеного безробіття, складала 6 місяців. Для порівняння, відповідні показники довготривалої незайнятості серед безробітних, що раніше мали роботу, становили 444,5 тис. осіб, 37,6% та 14 місяців.
Використовуючи метод порівняння в динаміці (рис. 2), було здійснено періодизацію довготривалого безробіття в Україні впродовж 1995-2006 рр. На основі комплексу спільних тенденцій було виділено три періоди: І період – період економічного спаду (1995-1999 рр.), який можна вважати визначальним у нагромадженні довготривалого безробіття та незайнятості серед працездатного населення; ІІ період – період макроекономічної стабілізації та пожвавлення економіки (2000-2001 рр.) з характерним відставанням показників довготривалого безробіття від позитивної динаміки ринку праці; ІІІ період – період стійкого економічного зростання (2002 р. — теперішній час), коли намітилася тенденція до поступового скорочення обсягів довготривалого безробіття. Зроблено висновок, що національний ринок праці не досяг стійкого стану та стадії розвиненого ринку праці, у зв’язку з чим слід очікувати, що проблема довготривалого безробіття залишатиметься актуальною, поки повністю не завершиться процес реструктуризації економіки, а ринок праці не стане більш динамічним.
Рис. 2. Періодизація довготривалого безробіття в Україні
Проведений аналіз потенційних причин поширення довготривалого безробіття в Україні та інших країнах з перехідною економікою за авторською методикою дозволив встановити, що виникнення та поширення довготривалого безробіття у період економічного спаду зумовлене стрімким зростанням чисельності нових безробітних та зменшенням можливостей працевлаштування для усіх безробітних незалежно від тривалості їх безробіття. На думку автора, головними факторами цих змін були прорахунки економічної та регуляторної політики у першій половині 90-х років, інтенсивні структурні зрушення, надмірно регульовані трудові відносини за застарілими законами, невисока пропускна здатність та низька ефективність активних заходів політики ринку праці тощо. Збільшення показників довготривалого безробіття у період макроекономічної стабілізації та пожвавлення економіки (2000-2001 рр.) пояснюється впливом ефекту негативної залежності від тривалості, який спричинив “консервацію” довготривалих безробітних внаслідок їхньої професійної невідповідності вимогам новостворених робочих місць та перебування їх на позиціях аутсайдерів. У період стійкого економічного зростання (2002-2006 рр.) все більшу роль у поясненні загального та довготривалого безробіття почали відігравати фактори з боку пропозиції праці, зокрема небажання багатьох безробітних працевлаштовуватися через незначну привабливість вакантних робочих місць.
Аналіз диференціації довготривалого безробіття в Україні за основними соціально-демографічними групами дозволив дійти висновку, що в цілому вона є порівняною з тією, що спостерігається на ринках праці розвинених країн, хоча інколи проявляється менш глибоко та виразно. Згідно з результатами проведеного аналізу до категорій осіб із найбільшими проблемами працевлаштування належать: чоловіки, особи у віці 40-59 та 15-24 років, безробітні з повною загальною середньою освітою та ті, що проживають у міській місцевості. Однією з визначальних рис сучасного стану довготривалого безробіття в Україні, на яку слід звернути особливу увагу, є висока питома вага довготривалих безробітних серед осіб з повною вищою освітою.
У ході дослідження проблеми диференціації довготривалого безробіття було здійснено класифікацію довготривалих безробітних із використанням методу кластерного неієрархічного аналізу та ряду критеріальних ознак, а саме: статі, віку, сімейного стану, рівня освіти, досвіду роботи, посади та сфери діяльності на попередньому місці роботи, причини втрати роботи, наявності статусу безробітного, тривалості безробіття, місця проживання та можливості вирощування продуктів харчування в підсобному господарстві тощо. Аналіз сукупності довготривалих безробітних у 2005 р. на основі розробленої методики дав змогу виділити шість кластерів осіб та проаналізувати причини довготривалого безробіття для кожного з них.
З метою комплексної оцінки тенденцій формування довготривалого безробіття в Україні на мікрорівні (рівні індивідів) та дослідження закономірностей працевлаштування безробітних або їх виходу зі складу робочої сили, було апробовано запропоновану автором методику визначення факторів тривалості безробіття. В результаті проведеного економетричного аналізу було визначено статистично значущі фактори за напрямом їх впливу на імовірність працевлаштування та імовірність виходу зі складу робочої сили.
Згідно з отриманими результатами автор дійшов висновку, що на відміну від розвинених західноєвропейських країн, допомога по безробіттю та інші види соціальної допомоги в Україні не мають суттєвого впливу на тривалість безробіття. Водночас, важливими факторами низької імовірності працевлаштування та значної тривалості пошуку роботи серед багатьох осіб є недостатній попит на працю в більшості регіонів, можливість отримання доходів від випадкових заробітків або підсобного господарства, вікова та статева дискримінація, професійний і територіальний дисбаланс на ринку праці. Загострює ситуацію ефект негативної залежності від тривалості, внаслідок дії якого імовірність працевлаштування після 14 місяців пошуку роботи невпинно скорочується майже до нуля.
У третьому розділі “Основні напрями державного регулювання довготривалого безробіття” проаналізовано сучасні тенденції у застосуванні заходів активної політики ринку праці для вирішення проблеми довготривалого безробіття у розвинених країнах та розроблено пропозиції стосовно удосконалення механізму державного регулювання довготривалого безробіття на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України.
Виходячи з важливості врахування індивідуальних характеристик, побажань та потреб працездатних працівників для забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку країни, в роботі обґрунтовується необхідність переходу до нової стратегії подолання довготривалого та загального безробіття, згідно з якою державна політика зайнятості має бути зорієнтована не лише на забезпечення гідної праці для усіх бажаючих працювати через інтервенції з боку попиту, але й на підвищення рівня їх конкурентоспроможності на ринку праці, усунення основних бар’єрів у працевлаштуванні, посилення мотивації до трудової діяльності та самостійного пошуку роботи через відповідні заходи з боку пропозиції.
Комплексне дослідження зарубіжного досвіду щодо боротьби з довготривалим безробіттям, поглиблена класифікація основних реінтеграційних заходів політики ринку праці та аналіз ефективності їх впливу на пошукову активність та імовірність працевлаштування безробітних осіб із тривалим періодом пошуку роботи дали змогу виявити загальні тенденції в розробці політики для довготривалих безробітних у розвинених країнах і зробити відповідні висновки для України. З’ясовано, що останнім часом у більшості країн відбулися помітні зміни в балансі між заходами з боку попиту та заходами з боку пропозиції з переважанням останніх. Усередині сукупності заходів із боку попиту відбулися зміни в бік цілеспрямованого (для конкретних груп безробітних) та непрямого створення робочих місць. Усередині сукупності заходів із боку пропозиції змінився акцент на користь відносно дешевих послуг, зокрема консультаційних, інформаційних, профорієнтаційних та брокерських. Виявлено тенденцію до індивідуалізації заходів, тобто переходу від стандартизованих схем для всіх безробітних до заходів, які б враховували специфічні потреби та характеристики цих осіб. Також помічено виразну орієнтацію політики ринку праці на потреби ринку, швидке пристосування до мінливих умов та більш тісну співпрацю з роботодавцями. З огляду на необхідність мінімізації витрат, пов’язаних з виплатою допомоги по безробіттю, особливу увагу приділено заходам “активізації” (довготривалих) безробітних.
У світлі загальносвітових тенденцій автором зроблено висновок, що у здійсненні політики зайнятості Україна має орієнтуватися на активні програми сприяння зайнятості, які мають бути більш інтенсивними, комплексними, індивідуалізованими та орієнтованими на реальні потреби ринку праці. Це, у свою чергу, вимагає подальшого посилення потенціалу державної служби зайнятості, зміцнення її взаємодії з роботодавцями, поширення індивідуальної роботи з безробітними особами, спрямованої на вчасне виявлення потенційних бар’єрів у працевлаштуванні та добір спеціальних заходів для їх усунення.
У контексті сучасного зарубіжного досвіду автором обґрунтовується необхідність удосконалення наявного механізму регулювання безробіття в Україні у напрямі впровадження технології профілювання безробітних та досліджуються фактори, що можуть впливати на її економічну ефективність. За розробленою авторською методикою, процедура профілювання складається з трьох основних етапів: оцінки ризику довготривалого безробіття (потенціалу працевлаштування) на основі результатів статистичної моделі, скоригованих з урахуванням експертних оцінок фахівців; оцінки мотивації безробітного до працевлаштування на основі відповідей безробітного та спеціаліста служби зайнятості на питання спеціально розроблених анкет визначення мотивації; та визначення індивідуального плану дій безробітного (тобто плану участі у різних активних програмах політики зайнятості та плану пошуку роботи) залежно від його потенціалу та мотивації до працевлаштування. Наголошено, що за умови ефективного впровадження та використання цієї процедури у центрах зайнятості вона сприятиме скороченню довготривалого безробіття, зростанню ефективності роботи державної служби зайнятості та покращенню її іміджу в суспільстві.
продолжение
--PAGE_BREAK--