Страхування в Україні 3

Контрольна робота з Фінансового права на тему:

„Страхування в Україні”

План

1. Поняття, форми та функції страхування

2. Види та галузі страхування

3. Проблеми страхування в Україні

4. Роль держави в функціонуванні інституту страхування

Висновки

1. Страхування – це сукупність особливих відносин по захисту майнових інтересів юридичних та фізичних осіб у разі настання певних, передбачених страховою угодою подій, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати ними страхових платежів (страхових премій).

Страхування має важливе економічне і соціальне значення. Перехід до ринкової економіки об’єктивно руйнує монопольне державне страхування, яке було складовою частиною системи державних відшкодувань, спрямування цих засобів в найбільш перспективні і стабільні галузі економіки з метою їх примноження для максимального захисту інтересу страхових послуг та посилення страхового захисту майнових інтересів юридичних і фізичних осіб вирішальне значення має формування відповідних страхових фондів.

Є різні форми організації страхових фондів.

Перша з них полягає в тому, що страховий фонд створюється в рамках окремого господарства чи підприємства (самострахування). Це децентралізована форма організації страхового фонду, що створюється в межах однієї господарської одиниці за рахунок власних ресурсів і тільки для своїх потреб.

Другою можливою формою страхування є централізована форма. Такий фонд є єдиним для певного кола господарств, він створюється в централізованому порядку з централізованих ресурсів, а не на основі внесків відповідних господарств.

Ці дві форми організації страхового фонду децентралізована та суворо централізована, значно поступаються перед третьою формою. Суть її в тому, що при даній формі страховий фонд централізується в спеціальних страхових організаціях, але створюється він в децентралізованому порядку шляхом збору спеціальних внесків до цього фонду з відповідних господарств, підприємств, фізичних осіб. Така форма організації страхового фонду і є страхуванням в його найбільш поширеному плані.

Це визначення поширюється на всі види страхування.

Система страхування виконує ряд функцій, основою яких є відшкодування збитків від стихійного лиха і нещасних випадків, відновлення продуктивних сил суспільства, зміцнення матеріального благополуччя громадян. Існує відновлююча функція, з якою тісно пов’язана перехідна. Важливу роль відіграє і функція сприяння, подальшого розвитку будівництва, малого і великого бізнесу.

2. У зв’язку з розвитком страхового ринку всі види діяльності в умовах переходу до ринкової економіки поряд з традиційними галузями страхування – майновими, особистими і розвиваються нові галузі, які сприяють більш певному і комплексному задоволенню потреб громадян, суспільства в цілому у страхових послугах.

В залежності від предмету страхування можна виділити чотири галузі страхування: майнове, особисте, страхування відповідальності та перестрахування. Особисте страхування від нещасних випадків, медичне страхування.

До майнового страхування належать такі види: страхування наземного та водного транспорту, страхування нерухомості, страхування вантажів, страхування інших видів фінансових ризиків.

Страхування відповідальності поділяється на два основні види: страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та страхування інших видів відповідальності.

Помітне місце в інфраструктурі страхового ринку посідає перестрахування, тобто, страхування страховиком ризику виконання своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика. З розвитком ринку страхових послуг можлива спеціалізація діяльності страхових компаній і поділ їх на дві категорії:

- компанії, що займаються страхуванням життя (особисте страхування)

- компанії, що спеціалізуються на страхуванні ризиків (майнове страхування, страхування відповідальності і перестрахування).

По методу проведення страхування поділяється на добровільне і обов’язкове.

Загально прийнятою є класифікація обов’язкового страхування за трьома основними ознаками:

- за правом вибору страховика

1.обов’язкове страхування в будь-якій, за вибором страхувальника страхової організації, яка має ліцензію на проведення даних операцій.

2.обов’язкове страхування у певній (визначеній законодавством) страховій організації

- За правовою формою обов’язкового страхування, що виникає в силу закону і страхування на підставі договору, укладення якого є для всіх, обох сторін обов’язковим

- Відносно повноти обов’язкового страхування: у повній вартості або частково.

Окремі види обов’язкового страхування встановлюються Постановами Кабінету Міністрів України та Указами президента України.

Після здобуття незалежності в Україні проводяться заходи по формуванню системи страхування. За постановою Кабінету Міністрів на базі Держстраху України створена державна страхова, комерційна організація, перетворена через деякий час в акціонерне товариство відкритого типу (ВАТ) – національну страхову компанію „ОРАНТА”(на сьогоднішній день ЗАТ СК „Оранта”). Процес демонополізації страхової справи в Україні, прийняття Декрету Кабінету Міністрів „Про страхування” призвели до створення понад 300 страхових компаній, розширення ринку страхових послуг.

Функції контролю і нагляду у сфері ринку страхових послуг покладено на кабінет у справах нагляду за страховою діяльністю. Державний нагляд здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників з метою ефективного розвитку страхових послуг.

Надання цих послуг здійснюється страховиком. Ними визначаються юридичні особи, які отримали державну ліцензію на ведення страхової діяльності. Відносини між страховиками і страхувальниками здійснюються безпосередньо через представництво страхових брокерів. В основу законодавчої бази страхової діяльності в нашій державі покладено Декрет Кабінету Міністрів України „Про страхування” від 10.05.1993 р. № 47-93. Згідно з цим прийнята інструкція про умови ліцензування страхової діяльності на території України та контролю за її дотриманням.

Ліцензії видаються юридичним особам, які створені у формі різних товариств, мінімальний розмір статутного фонду повинно встановлюватися в сумі еквівалентній 5 тис. Доларів США за курсом НБУ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.93р. відповідно до Декрету „Про страхування” створено Комітет в справах нагляду за страховою діяльністю.

3.Перед страховою галуззю України за останні два роки, на жаль, постав ряд проблем. Становлення постсоціалістичного cтрахового бізнесу відбулося на руїнах Держстраху і Індержстраху. Діяльність новостворених комерційних, незалежних, тобто недержавних страхових компаній, була здебільшого ефективною, хоча кількість страховиків постійно мінялася із зростанням статутного фонду, який спочатку становив (5 тис., а потім 100 тис. євро.

У 1997 р. почалося ліцензування всіх страхових компаній . І відтодістан страхового ринку дещо погіршився.По-перше, знову почала зростати кількість страхових компаній - сьогодні їх 272. Це чи не найвищий в Європі показник на душу населення. Така ситуація не може вважатися нормальною.По-друге, ця кількість страхових компаній, можливо, і була б доцільною, якби вони займалися страхуванням життя, здоров'я, майна, медичним страхуванням, тобто здійснювали ті види страхування, які необхідні і практикуються в Європі. На жаль, це не так.По-третє, звертає на себе увагу досить неоднорідний якісний склад страхових компаній : лише 61 з них має статутний фонд понад (100 тис., серед інших - велика кількість дрібних і фінансово неємних. Насторожує високий рівень монополізації страхового ринку: 50 страхових компаній щороку збирають до 86% усіх страхових компаній премій в Україні, тоді як 220 - тільки 14-15%. Виникає запитання: яким чином з'являються такі страхові компанії, за рахунок чого вони існують, не здійснюючи майже ніякої страхової діяльності діяльності?По-четверте, велика кількість компаній утруднює їх контроль з боку держави, а послаблення державного контролю дає змогу страховикам використовувати страхування в різноманітних схемах.По-п'яте, негативно впливає на розвиток страхового ринку створення концернами або фінансовими групами власних страхових компаній (задля іміджу), тобто кептивних. Однак хибною є думка, що кептивна страхова компанія зможе слугувати тільки потребам концерну чи фінансової групи, що її заснували, не обслуговуючи фінансові ризики.По-шосте, ліквідація Держкомітету по нагляду за страховою діяльністю та передача цих функцій Міністерству фінансів на думку переважної більшості страховиків, ще більше послабить контроль на страховому ринку, оскільки Мінфін має дуже багато інших проблем, крім страхування, а його реорганізація потребуватиме чимало часу, що уповільнить вирішення нагальних питань. Ліквідація Комітету призвела лише до зайвої плутанини в механізмі звітування страхових компаній та в системі контролю за їх діяльністю.По-сьоме, на жаль, дедалі ширше розповсюджується практика використання страхового ринку тіньовим бізнесом для "відмивання" грошей. Статутні фонди страхових компаній (порівняно з товариствами з обмеженою відповідальністю) досить великі, що приваблює тіньовиків до цього сектору економіки. Вони повсюдно використовують можливість безконтрольно вкладати великі суми грошей у фінансовий бізнес, який інтенсивно розвивається.

4. Відносини, що виникають в процесі страхової діяльності регулюються різними галузями права, серед яких першість за об”єктом і значенням займають фінансове та цивільне право. Інститут страхування є комплексним правовим інститутом. Значна частина страхових відносин регулюється нормами цивільного права.

Політичне місце в регулюванні страхової діяльності в Україні відіграють фінансово-правові норми.

Характер фінансово-правових взаємовідносин дозволяє поділити їх на:

1.відносини між страховиками і державою в особі державних податкових інспекцій з приводу виплати в бюджет податків, зборів і інших платежів, а також внесків в державні цільові фонди, передбачені законодавством України.

Базова ставка податку на прибуток страхових компаній становить 30%. Інші податки, збори платежі, а також внески в державні цільові фонди визначаються для страховиків на загальних підставах на основі законодавства про оподаткування суб’єктів господарської діяльності.

2.відносини між державними податковими інспекціями і страховиками з приводу контролю за дотриманням податкового законодавства, вірністю відрахування, повнотою та своєчасністю виплати в бюджет податків, зборів та ін. платежів.

3.відносини між страховими організаціями та Міністерством фінансів, яке організовує виконання актів законодавства України з питань страхової діяльності і здійснює систематичний контроль за її реалізацією. Мінфін України у межах своїх повноважень видає нормативні акти по регулюванню страхової діяльності. Після ліквідації Держкомітету Мінфін перейняв на себе обов’язки з приводу отримання ліцензій на проведення страхової діяльності. У разі порушень у використанні ліцензій, законодавства Мінфін в праві усунути страховика, або обмежити дію його ліцензії

4.При обов’язковому страхуванні відносини між Кабміном і страховиками з приводу встановлення розмірів страхових тарифів та страхових сум.

Постановою Кабміну України „Про вдосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування”, встановлено, що розрахунки тарифів у сфері обов’язкового страхування проводиться із застосуванням нормативу витрат на ведення страхових справ як складової частини тарифів. Граничні межі нормативів на ведення страхової справи, встановлені у розмірах: з Лобов'язикового страхування – 6% тарифу, обов’язкового страхування майна та відповідальності.

5.відносини між Мінфіном і страховиками з приводу встановлення правил формування і розміщення страхових резервів. За погодженням з держстатом (відділ статистики) також встановлюються правила їх обліку та показники звітності. Наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю №12 від 12.03.94р. затверджено: „Тимчасове положення про порядок формування і розміщення страхових резервів”.

6.відносини між Мінфіном і страховиками з приводу контролю за платоспроможністю страховиків щодо виконання їхніх страхових зобов’язань перед страхувальником.

7.відносини між страхувальниками і державою в особі комітету у справах нагляду споживачів за страховою діяльністю з приводу виконання зобов’язань перед страхувальниками при обов’язковому страхуванні в разі неплатоспроможності страховика з цього виду страхування.

8.відносини між страховиком та Мінфіном з приводу прийняття нормативних актів з питань страхової діяльності.

Висновки

При підсумуванні вищевикладеного матеріалу про страхування слід навести кілька прикладів щоб краще усвідомити різницю між обов’язковим і необов’язковим страхуванням, поняття перестрахування, та інше.

Відомо що з 1.04.05р. вступає в дію законопроект „Про обов’язкове цивільне страхування перед третіми особами страхування”. Це можна назвати великим кроком до розвитку страхового ринку України. Даний вид страхування слід віднести до того, в якому страхувальник вільно вибирає страхову компанію, послугами якої слід скористатися. Розробка тарифів враховує дуже багато нюансів. На приклад: стаж керування автомобілем, вік автомобіля, стать водія, місце реєстрації ТЗ та ін.

До інших обов’язкових страховок можна віднести внески по страхуванню від тимчасової непрацездатності, які збирають лише державні виконавчі органи. Користуючись, наприклад, залізницею у вартість квитка входить обов’язкова страховка від нещасного випадку. Однак страховку видає страхова компанія згідно договору з державою. Фактично цей випадок можна розглядати як виняток, оскільки вільний вибір споживачем страховика відсутній, а послуги надає страхова компанія, а не держустанова.

Наведемо приклад медичного страхування: при поїздці за кордон слід зважити на те, що багато країн вимагають, щоб їх гості були застрахованими. Для цього розроблені міжнародні тарифи і , в залежності від того, яка країна залежить розмір страхової суми і відповідно розмір страхової премії. Якщо їдучи в Польщу можна застрахуватись на 5000 доларів США, то для такої країни, як Італія мінімальною страховою сумою буде 30000 Євро.

Як бачимо інститут страхування зачіпає не лише галузь фінансового права, він пов’язаний з цивільним правом безпосередньо а також з міжнародним правом в окремих випадках. Актуальність теми страхування є безперечною, саме тому варто було розкрити поняття страховки, її класифікацію та законодавче „обмундирування”.

Список використаної літератури

1. Алінов Є.О. „Фінансове право” 1998р.

2.Воронова Я.К. „Фінансове право” 1995 р.

3.Науковий журнал ”Економічний часопис”

Олег Соскін 25-01-2005р.