Композити як вираження текстової модальності

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1 ТЕКСТ І ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКИ 1.1 Класифікація текстових категорій 1.2 Текстова модальність 1.3 Текст , як номінативне ціле Висновки РОЗДІЛ II ФУНКЦІЇ СКЛАДНИХ СЛІВ У ТЕКСТІ 3.1 Ономасіологічна структура складного слова 3.2 Функції складних слів у тексті 3.3 Композити як засіб вираження текстової модальності

Висновки ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ БІБЛІОГРАФІЯ СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ ВСТУП Актуальність теми визначається залученням до комплексного аналізу функцій композитної ономасіологічної структури в англомовних художніх текстах, доробку найновіших і перспективних галузей сучасної лінгвістики: когнітивної ономасіології, функціонального мовознавства, лінгвістики тексту, а також необхідністю дальшої розробки проблеми “Ономасіологія

і текст / дискурс”. В англістиці проблема функціонального співвідношення ономасіологічної структури слова з контекстом, текстовою модальністю, номінативною організацією тексту, не отримала докладного та ґрунтовного опису. Об’єктом дипломної роботи є ономасіологічний контекст композитних номінатем у проекції на категорію модальності та номінативну організацію художніх текстів. Предметом дослідження є функція об’єктивації текстової модальності композитною ономасіологічною структурою

. Мета дипломної роботи – комплексний аналіз функцій композитної ономасіологічної структури з орієнтацією на формування текстової категорії модальності, концептуального та семантичного просторів тексту, його прагматично-дискурсивну спрямованість . Досягнення цієї мети потребує розв’язання таких завдань : - висвітлити загальні принципи номінативної організації тексту; - обґрунтувати поняття “макрофункція” композитної ономасіологічної структури у формуванні текстової категорії модальності; описати макрофункцію

текстової модальності композитної ономасіологічної структури на підставі взаємодії номінативної організації тексту та текстового концепту, категоріальної ієрархії, комунікативної спрямованості тексту / дискурсу. - виявити особливість ономасіологічного узгодження композитів з контекстом, охарактеризувати його семантику та смислову забезпеченість у англомовній художній прозі. Матеріалом роботи послужили 300 текстових фрагментів різної лінійної довжини, вилучених шляхом суцільної

вибірки з англомовної прози 18-20 століть : 7 романів, 5 казок, 10 оповідань загальним обсягом 1000 сторінок. До аналізу фактичного матеріалу застосовано методологічний апарат традиційної лінгвістики тексту та когнітивної ономасіології . До традиційних методів лінгвістики тексту належить текстово-інтерпретаційний метод, що використовується відповідно до завдань дослідження для встановлення ролі

ономасіологічного контексту композита у формуванні текстової категорії модальності, а також межі композитних рамок, їхньої типології, різновидів ономасіологічного узгодження. Цей метод також дає змогу інтерпретувати текстові концепти, їхній взаємозв’язок з номінативною та семантичною організацією художніх текстів . Головним методом когнітивної ономасіології є інтерпретація ономасіологічної структури та моделювання

мотиваційної бази композитних номінатем. Цей метод обумовлює встановлення механізму творення ономасіологічної структури композитів та опис їхніх макро- та міні функцій в художньому тексті. Методику компонентного аналізу було застосовано для розгляду семантичного аспекту ономасіологічного узгодження та композитних рамок. За допомогою лінгвостилістичного методу досліджено міні функції ономасіологічної структури композитів, їхню роль у створенні різних стилістичних прийомів

і фігур в англомовній художній прозі. Наукова новизна дипломної роботи полягає в тому, що вперше здійснено докладний аналіз функціональної взаємодії композитних ономасіологічних структур з текстовою категорією модальності Теоретичне значення дипломної роботи зумовлено розробленням проблеми “Ономасіологія в тексті ” в аспекті взаємодії композитної ономасіологічної структури з контекстом, її участі у формуванні текстової категорії модальності .

Результати та висновки контекстуально-інтерпретаційного аналізу функцій композитних ономасіологічних структур в англомовній художній прозі можуть слугувати теоретичною базою для дальших досліджень номінативної організації тексту, ономасіологічних структур інших номінативних одиниць їхнього зв’язку з когнітивно-інтерпретаційними та прагматико-комунікативним аспектом тексту / дискурсу на матеріалі різних мов і різних типів текстів. Практична цінність отриманих результатів полягає у можливості

їхнього застосування в процесі викладання іноземних мов у школах, курсах англійської мови для поглибленого вивчення тощо. РОЗДІЛ І ТЕКСТ І ЙОГО КАТЕГОРІЇ Класифікація текстових категорій Текст як первинну даність усього гуманітарно-філософського вчення можна аналізувати у більш загальному ракурсі і для цього використовувати загальнофілософський підхід та оперувати загальнофілософськими поняттями. Для висвітлення більш конкретних проблем, властивостей та особливостей тексту потрібне використання

специфічних методів аналізу, у даному випадку лінгвістичних. Завдяки використанню різних лінгвістичних методів до вивчення проблеми тексту, лінгвісти використовують різні визначення цього поняття що конкретизують ті чи інші його характеристики. З.Я. Тураєва дає наступне визначення тексту: «Текст – це твір мовотворчого процесу, що характеризується закінченістю, та об’єктивується у вигляді письмового документу, літературно

опрацьованого згідно з типом цього документу, складається із заголовку й ряду особливих одиниць (надфразових єдностей), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, стилістичного зв’язку що має цілеспрямованість і прагматичну установку» [27, 123] Інакше кажучи, текст – це твір, організований за абстрактною моделлю однієї із існуючих у літературній мові форм спілкування (функціонального стилю), що характеризується

своїми дистинктивними ознаками. Зміст – відноситься до інформації, вкладеної в текст. Суть – відноситься до думки, вираженої в реченні. Значення – відноситься до морфем, слів, словосполучень та синтаксичних категорій Текстові властиво виконувати наступні функції:[4, 34] 1. Адекватне передавання значень: найбільша ефективність досягається тоді, коли збігаються коди того хто

говорить і слухача. Ідеальним граматичним механізмом для цього буде штучна мова і текст штучною мовою; Народження нових смислів. У цьому аспекті текст перестає бути пасивною ланкою передавання деякої константної інформації між входом (відправник) і виходом (сприймач). Якщо у першому випадку різниця між повідомленням на вході і виході інформаційного ланцюга можлива тільки внаслідок перешкод у каналі зв’язку

і її треба віднести до технічної недосконалості системи, то в іншому – вона є суттю роботи тексту, як думаючого механізму. Те, що з першого погляду є дефектом, з другого нормою і навпаки Будь-який текст є нормативна організація, у якій основною одиницею є номінатема, як текстовий складник, вибір якого детермінований антропоцентрично, категоріально, когнітивно

тощо. Проявом цієї організації виступають категорії, що є позапарадигмальною властивістю тексту, яка зумовлює можливість інтерпретації адресатом. При текстовій категоризації текст потрібно розглядати як: - продукт, створений мовною особистістю, що адресований мовній особистості; явище загальнолюдської і національної культури; - посередник у забезпеченні успіху соціальної взаємодії людей за допомогою

мовних засобів. Існує безліч класифікацій текстових категорій. Розглянемо у першу чергу класифікацію О.О.Селіванової:[24, 10] континуум – є послідовністю фактів подій у сукупності просторових та часових характеристик; модальність – є репрезентацією різних емотивно-оцінних сигналів, змодельована авторською свідомостреальність/ірреальність, імітованої референції відіграє суттєву роль в актуалізації змістовно-континуальної організації тексту;

концептуальність – концентрує в собі шляхи авторського освоєння дійсності та пропагування читачеві узагальненої авторської ідеї; інтертекстуальність – сприяє зародженню фрагментів нового змісту у творі, що актуалізуються в різному історичному контексті у випадку зміни сприймання культурних ремінісценцій; інформативність – має на меті передавання інформації. І. Р. Гальперін класифікує та характеризує категорії у такий спосіб:[5, 56]

Категорія інформативності – це розповідь, роздум, ситуація, дія. Категорія інтеграції –поєднання різних компонентів, частин, різних тематичних блоків тексту в єдине ціле, вона реалізується а) у формах залежності одних частин тексту іншим; б) у стилістичних прийомах; в) у синонімічних повторах г) у формах залежності одних частин тексту іншим. Категорія ретроспекції/проспекції – виявляється композитивними та лексичними значеннями.

З.Я.Тураєва розглядає такі категорії як:[27, 43] Ознаки структури – інтерпретація, прогресія, звя’зність. Особливості змісту – образ автора, художній простір, час, інформативність, підтекст. Узагальнюючи та аналізуючи вище згадане можна зробити висновок про те що: категорії тексту – це поняття, які відображають найбільш загальні і суттєві ознаки та представляють собою ступені у пізнанні текстових онтологічних, гносеологічних

і структурних ознак . Ономасіологічне узгодження як один із проявів номінативної організації тексту знаходиться у взаємозв’язку з тексто-дискурсивними категоріями (макрофункціями ономасіологічного узгодження). Класифікація текстових категорій включає різні компоненти виходячи з - розуміння кордонів тексту ступеня залученості тексту до прагматичних параметрів дискурсу урахування текстової парадигматики в культурному коді

інших текстів а також розмежування об’єднання тексту як вербального результату з його коемпірією та конституцією. Розмежування структурних та змістовних текстових категорій не є можливим, оскільки будь-яку категорію можна розглядати у рівній мірі як структурну, семантичну та прагматичну. При текстовій категорізації текст потрібно розглядати як:[22, 198] 1 продукт народжений мовною особистістю та адресований мовній особистості 2 явище загальнолюдської та національної культури 3

як посередник для забезпечення успіху соціального взаємовпливу людей за допомогою мовних засобів. Отже текстова категорія – це надпарадигмальна властивість тексту, що обумовлює можливість інтерпретації адресатом.[22, 200] І.Р. Гальперін класифікує та характеризує категорії у наступний спосіб:[4, 33] 1. Інформативність – розповідь, роздум, ситуація, дія. 2. Інтеграція – реалізується у: а) формах залежності одних частин тексту

іншим б) стилістичним прийомам в) синонімічним повторам 3. Ретроспекція – виявляється як позитивним так і лексичним значенням. З.Я. Тураєва розглядає категорії наступним чином:[26, 4] 1. Ознаки структури – інтеграція, прогресія, зчеплення. 2. Особливості змісту – образ автора, художній простір, час,

інформативність, підтекст. 1.2. Текстова модальність Відношення того, хто говорить чи пише, до дійсності постає як основна ознака модальності, властивої будь-якому висловлюванню. Оскільки воно може бути виражене різними засобами ( формально-граматичними, лексичними, фразеологічними, синтаксичними, інтонаційними, композиційними, стилістичними), модальність виявляється категорією, властивою мові у дії, тобто мовленню,

і тому є самою суттю комунікативного процесу. Проте сучасні англійські лінгвісти взагалі не дають визначення цієї категорії, розглядаючи її як дане, і обмежуються вказівкою на її різновиди: умовна, дійсна, алетична, деонтична, епістемічна.[див29:40]. Дослідження категорії модальності ускладнюється багатозначністю або навіть омонімічністю терміну, вважає О.П. Воробйова. Концепції модальності вивчались В.В.

Виноградовим, Р. Бартом, А.М. Пєшковським, В.З. Панфіловим, Ю. Шведовою, Тураєвою та іншими. Модальність розглядається як функціонально-семантична категорія; мовна універсалія, що проявляється в основних категоріях мови. Модальність виступає важливим елементом комунікації виражаючи відношення того, хто говорить до висловлювання і є невід’ємною властивістю тексту, що вміщує відношення автора до дійсності, основна складова прагматичного

компоненту тексту; одне з основних властивостей психіки і здатність протиставити „Я” – „не Я” у рамках висловлювання. Один з основних аспектів модальності є диференціація: об’єктивна та суб’єктивна. Об’єктивна – виражає відношення сказаного до дійсності у плані реальності. Суб’єктивна – базується на розумінні оцінки у широкому значенні слова, включаючи не тільки логічну

кваліфікацію, але й різні види емоційної реакції. Введення субмодального значення в загальну категорію модальності є містком від речення до висловлювання та тексту і створює передумови до її розподілу на фразову та текстову [10, 79] Займаючись вивченням текстової модальності як категорії О.О. Селіванова вважає, що дана категорія включає підкатегорію емотивності – одну з базових властивостей

художнього тексту, яка співвідноситься з предметованими в ньому емоціогенними знаннями і актуалізуються з допомогою активованих текстових компонентів, що втілюють авторські емоційні інтенції та моделюючи можливі емоції адресата зв’язані з сприйняттям та інтерпретацією текстової модальності [21, 56]. Категорію емотивності в художньому тексті потрібно розглядати з трьох антропоцентричних позицій: автора, читача та персонажів.

Емотивність знаходиться у взаємозв’язку з вибором номінативних засобів у тексті. Як і іншими номінатемами ім’я персонажу актуалізує і авторську модальність, і проспективність, і прагматичну направленість тексту на читацьку співучасть.[21, 200] O.H. Журавльова розглядає текстову модальність, як екстралінгвістичну категорію, що може не мати прямої експлікації у поверхневі структури тексту, але завжди присутня в глибинній

і сприяє розкриттю суті тексту [6, 81]. Вона виявляє себе в чотирьох основних аспектах. - відображення реальності/ірреальності створюваного текстового світу; - Модерністи та пост модерністи стирають межу між реальним та ірреальним світом; їхні герої можуть ступити з реального у вигаданий світ, заглянути у майбутнє, звертаються до минулого, тощо. [див 23, 39] Проблемою реальності

і ірреальності займалась та займається велика кількість вчених серед яких Дж. Серль, Р. Барт, Р. Карнап, Ю. Степанов, З. Я. Тураєва, Д. Павкін, С. Левочкіна та ін. Їм належать дослідницькі праці, де було зроблено аналіз текстів жанру „фентазі,” у якому тісно переплітаються фантастика, магія казок, біблейські легенди та реальність. Наприклад: Land of Gods Image у „Сілмаріоні” Дж Толкієна де

існують території добра та зла і між ними чіткої межі не існує.[17, 60] -емотивно-оцінне відношення автора до персонажів; Досліджувалось багатьма вченими, одним з яких є Кухаренко. На її думку ставлення автора до зображуваного завжди входить до складу образу. Авторське ставлення – конституційний момент образу

і це ставлення надзвичайно складне. Його неприпустимо зводити до прямолінійної оцінки, бо це руйнує художній образ, уперше бачити, уперше усвідомити щось – означає вступити в стосунки з ним, воно існує вже не в собі і для себе, а для іншого (вже діє співвідношення свідомості). Автора не можна відокремлювати від персонажів, оскільки персонажі входять до складу цих образів, як їх невід’ємна частина (образи двоєдинні, а іноді двоголосі)[13, 321] -емотивно-оцінне відношення персонажів

один до одного; Художній текст є витвором мистецтва та водночас він повністю відповідає вимогам мовної системи. Ці особливості художнього тексту були відзначені М.М. Бахтіним, який вважав, що художнє є особливим типом спілкування, „складним вторинним жанром”, у якому присутні різні форми „первинного мовного спілкування” [див 20, 17]. Мовна діяльність персонажів, зображених у тексті художньої прози, відповідає „реальним законам живої

комунікації”. Розуміння процесу зародження мовлення, як діяльності, дає можливість залучити до вивчення проблем комунікації аспекти пов’язані з тим, хто говорить адресатам, їх взаємозв’язок, ситуацією спілкування.[6, 73] Літературна комунікація об’єднує автора твору, персонажів-учасників комунікативного акту та прагматичного читача. Реальна комунікація знаходиться у векторі автор-текст-читач.

Зображувана комунікація відтворює спілкування між персонажами і проявляє себе у формах: а) монологу; б) діалогу; в) полілогу. Більш детальне дослідження кожного з них передбачає дослідження оцінки, тому що саме оцінка є могутнім засобом маніпулювання свідомістю читача та адресата.[6, 74] а) оцінка у монолозі: б) оцінка в діалозі: в) оцінка в полілозі a)Монолог персонажу поєднує у собі різну кількість оцінок, що мають

різноманітну направленість зорієнтовану на суб’єктів та об’єктів оцінки. Суб’єкт оцінки у монолозі персонажу розглядається з урахуванням моделей адресантів; 1 адресант – персонаж твору, що промовляє діалог від першої особи однини. 2 адресант – персонаж твору, що тісно пов’язаний з „Я” автора. 3 адресант чий монолог є прикладом автокомунікації.

4 адресант – що вимовляє монолог від імені іншого персонажу. 5 невизначений адресант. Об’єктом оцінки виступають: 1 оцінка комунікативної оцінки; 2 оцінка третьої особи; 3 оцінка, що має риси узагальнення. Даючи оцінку адресата через його сприйняття, персонаж оцінює і самого себе, так оцінні вирази класифікуються як самооцінні б)

Даючи можливість персонажам оцінювати одне одного, автор маркірує роль учасників комунікативного акту, робить їх мовлення більш переконливим та натуральним: <<Переконання та навіювання – психологічна сторона аргументації, як процесу впливу на адресата>> . Поява оцінки адресата пов’язана з бажанням адресата виразити своє відношення до дій та особистих якостей адресата. Проте реально ж ці відношення між персонажами

є не що інше як проекція свідомості автора на події та персонажів, а отже відношення самого автора до кожного персонажу.[6, 80] в) оцінка в полілозі по суті є подібною до оцінки в діалозі але кількість учасників є більше двох. -передбачувана оцінка читача. Багато вчених присвятили свої праці дослідженню цієї проблеми серед них М. Бахтін, B.Кухаренко, H.Гоменюк Кожне повідомлення зорієнтовано на свого адресата (різного

характеру, різних ступенів близькості, конкретності, усвідомлення відповідного розуміння якого автор мовленнєвого акту шукає і передбачає). Крім цього адресата автор передбачає нададресата, абсолютно справедливе розуміння якого мається на увазі або у метафізичній далині, або у далекому історичному часі. У різні епохи та при різному світовідчуванні цей адресат і його ідеально правильне відповідне розуміння набувають різних конкретних

ідеологічних вражень (Бог, народ, суд історії). Автор ніколи не може віддавати всього себе і весь свій мовленнєвий твір на повну та остаточну волю усім чи близьким адресатам (адже й найближчі нащадки можуть помилятися і завжди передбачає якусь вищу інстанцію відповідного розуміння, яка не може відсуватися у різні напрямки). Кожний діалог відбувається на фоні відповідного розуміння незримо присутнього третього, який стоїть

над усіма учасниками діалогу. Цей третій є конститутивним елементом висловлювання, який може бути виявлений. при глибшому аналізі діалогу[13, 222] Кухаренко вважає, що повідомлення у художньому тексті зорієнтоване на суспільство в цілому. При цьому процес авторського розуміння дійсності може стати для різних реципієнтів – читачів: Сприйнятливим - несприйнятливим Зрозумілим - незрозумілим правдивим - неправдивим справжнім - несправжнім, оскільки в процес сприйняття твору включаються всі суспільно-обумовлені та особисті чинники,

що характеризують кожного реципієнта; його таблиця знань, його тезаурус. Сюди входять філогенетичні та онтогенетичні компоненти та індивідуальні якості в залежності від яких читач розставляє акценти в творі по своєму та інтерпретує текст по іншому.[13, 9] 1.3.Текст, як номінативне ціле. Початок дослідження тексту, як номінативного цілого поклала теорія референції, яка розглядала речення

як мовний знак і встановлювала правдивість/неправдивість судження, як цілісного знаку-номінатеми (К.Льюїс, У.Куайн). Ця теорія активізувалась у сучасній ономасіології у вигляді вивчення пропозитивної природи назв, їх рефераційної варіативності у тексті і диференціації (Н.Д.Артюнова, О.В.Падучева, Ю.Н.Сватко та іншi:[див 10, 35]). У залежності від структури та статусу номінативних одиниць, номінація поділяється

на: лексичну (просте слово, композит, словосполучення), пропозитивну (речення) та дискурсивну (текст), що відображає певну ситуацію, як цілісний об’єкт [4, 61]. Текст, як на макрознак – максимально узагальнене холістичне утворення, знаковий аспект якого визначається тим, що текст може розглядатися як неподільний сигнал [15, 67]. З цієї точки зору текст становить собою глобальне неподільне ціле, результат конденсації семантики

тексту. Одним з напрямків ономасіологічних досліджень є розгляд номінативної сторони тексту. У рамках даного напрямку функціональної ономасіології виділяється два аспекти: а) опис функціонування номінативних одиниць у тексті з точки зору асиметрії системи і оточення (В.П.Даниленко, Ф.С.Бацевич); б) опис взаємодії тексту і номінатем. Номінативна організація тексту визначає концепти, служить реалізації авторської

ідеї. Текст і його номінатеми знаходяться у відношенні взаємообумовленості: оточення визначає номінативні одиниці, які у свою чергу організовують текст. У процесі функціонування номінатема отримує статус текстової одиниці (елемента дискурса) і зв’язана не тільки з текстовим оточенням, але і з загального комунікативною метою тексту, що зумовлює двобічний зв’язок між текстом і його елементами [16, 441]. У ракурсі когнітивно-ономасіологічного аналізу текст розглядається як цілісна

номінативна одиниця, макрознак що має формально-семантичну організацію, яка опосередковує та є опосередкованою когнітивно-інтерпретаційним простором і соціально-інтерактивним чи, в термінології Ю.Н.Караулова, мотиваційно-прагматичним рівнем [2, 60]. В.Г.Гак підкреслює: “Важливим чи не основним аспектом тексту є його номінативна сторона, співвіднесеність мовних елементів з позначеними ним немовними об’єктами,

реально існуючими чи вигаданими. По суті, всі елементи тексту беруть участь у номінативній функції” [2, 6]. На думку вченого, будь-яка номінативна одиниця в тексті отримує статус номінатеми і стає засобом передавання й отримання концептуально важливої інформації. Поява в номінативної одиниці статусу текстового конституента зумовила новий напрям вивчення тексту дослідження взаємозв’язку ономасіологічної структури номінатеми, семантико-смислового контексту

і когнітивної карти тексту в цілому. Співвіднесеність номінативної і комунікативної діяльності у деякому випадку є двосторонньою: з одного боку, створюючи номінативну одиницю, номінатор перш за все зорієнтований на можливість використання її в тексті, з іншого боку, використовуючи одиницю в тексті, вибираючи її ономасіологічну структуру, виходячи з текстових особливостей, текстового концепту, загальної прагматичної

інтенції мовного твору, автор тим самим організовує: текст/дискурс номінативні процеси регулюють комунікативну діяльність. Номінатеми не обмежуються функцією зв’язності, а й розширюють свій вплив на формування текстового концепту, категорій тексту. Отже, номінатеми у тексті стають впливовим засобом зберігання, передавання, переробки знань, джерелом для подальшого розвитку загальнолюдської скарбниці знань. Висновки до розділу I 1. Текст – є твір мовотворчого процесу, що організований за абстрактною моделлю,

виконує певні функції та характеризується наявністю категорій. 2. Категорії – це найбільш узагальнені поняття, що є ступенями у пізнанні онтологічних, гносеологічних і структурних ознак тексту. 3. Однією з основних категорій тексту виступає текстова модальність, що виявляє себе у чотирьох основних аспектах: а) відображення реальності/ірреальності створюваного текстового

світу б) емотивно-оцінне відношення автора до персонажів; в) емотивно-оцінне відношення персонажів один до одного; г) передбачувана оцінка читача. 4. Текст – є цілісна номінативна система, що служить реалізації авторської ідеї, і виступає цілісною номінативною організацією, що знаходиться у взаємодії з номінатемами.Це є взаємообумовленим процесом: авторський задум здійснює підбір номінатем, які потім стають важливим

засобом для передавання і зберігання інформації. Вимога втілення текстового концепту зумовлює підбір номінатем. РОЗДІЛ ІІІ Функції складних слів у тексті 3.1 Ономасіологічна структура складного слова Розглядаючи ономасіологічну структуру складного слова, О.О.Селіванова виділяє наступні конституенти, що її будують: постійні граматичні показники: she-goat, she-goats,* to blacklist, blacklisted,blacklisting.* акцентологічне оформлення (порядок розташування

компонентів): bathing-suit; night-club,club-night* словотворчий формант (ономасіологічний базис) форманти різних ступенів деривації, з урахуванням їх семантичних функцій у тому числі емотивних (базис може бути факультативний) компонентом композита: redbrest (bird)* ономасіологічні ознаки (мотивуючи корені чи основи їх конкретну семантику певним чином), модифіковану у процесі творення мови (береться до уваги лексико-семантичний варіант мотиваторів): rocking-chair* валентний чи асоціативний зв’язок між ономасіологічними

ознаками. У випадку синтаксичної природи композита необхідно визначити структурно-семантичну функцію мотиваторів у можливому судженні (важливість цього компонента у смисловій структурі дериватів визначена О.А.Земською та О.С.Кубряковою: “Звичайні зв’язки мотивуючого слова та їх відтворення у семантиці похідного є важливою ознакою смислової структури дериватів [див13, 102]. Похідне слово акумулює не тільки значення безпосередньо мотивуючих слів, але

і їх оточення [ див 10, 4] chair-ridden painter* 6. тип відносин між формантом та ознаками (факультативно). Hа відміну від простого деривата, який може мати між базисом та ознакою відношення предикації (зв’язку) композити опосередковують з допомогою предиката ономасіологічні ознаки, встановлюючи між ними і формантом віднош*ення характеризації притаманності: to baby-sit - baby-sit+er* hand-break* емотивний компонент, як результат загальної мети номінації: lady-killer* daddy long-legs*

Polk Maw-Bray* Складність встановлення (ономасіологічної структури) OC деяких композитних найменувань зумовлено рядом причин. Першою є асоціативна природа певного масиву складних слів, на відміну від композитів утворених на базі мотивуючих синтагм. Структурно семантична функція ономасіологічних ознак асоціативних композитів практично не визначається що ускладнює вияв семантичного зв’язку між мотиваторами.

Однак у певної кількості асоціативних найменувань можлива реконструкція синтагми шляхом встановлення низки асоціатів кожної з ономасіологічних ознак за суміжністю, подібністю, причиною, тематичною однорідністю. Друга причина труднощів у визначенні ОС полягає у багатозначності деяких композитних назв, хоча більшість складних найменувань характеризується моносемічністю, що зумовлено тісним зв’зком їх мотиваційної бази з лексичним значенням, прозорістю.

Все ж ОС кожного типу значення у подібних випадках встановлюється окремо, причому засобом диференціації ОС. Засобами вираження виступають ономасіологічний базис, його значення, зв’язок ономасіологічних ознак з формантом. Полісемія композитів визначається:[19, 80] - омонімією афіксальних морфем resurrecton-man * resurrectionist* - багатозначністю мотиваторів round-fish*(промислова та кругла риба) - варіативністю структурно-семантичних зв’язків між мотиваторами coffee-mill,coffee-grinder* bus lorry truck-driver*

she-goat, nanny-goat* jumping-rope,skipping-rope* - послабленням одного з кореневих компонентів композита cranberry* womankind* Третьою причиною складності інтерпретації ОС є послаблення семантичної ролі одного з кореневих компонентів композита до рівня афіксоїда. Наприклад, багато образна наявність або відсутність мотивуючої функції ономасіологічних ознак формально складного найменування, що призводить до деструкції компонента, переходу його до сфери простих слів

чи маргінальної зони простими та складними словами. e.g.transistor transfer+resistor 3.2. Функції складних слів у тексті Англійський вчений М.Холлідей характеризує функцію як роль, яку ті чи інші класи слів виконують у структурі одиниць більш високого рівня. Наведене визначення дає змогу включити до функції себе такі функції категоріального статусу [30, 45] концептуалізуюча, зв’язності, текстового континууму, текстової модальності тощо:

1. Концептуалізуюча функція – дає можливість читачеві зрозуміти загальну ідею твору, відношення самого автора до них та способи їх інтерпретації читачам. Така функція виявляється у формуванні концепту першої частини “Подорожі Гулівера”Джонатана Свіфта, що має назву “A Voyage to Lilliput”, де, даючи клятву при отриманні свободи Man-

Mountain розкриває всю суть та бачення ліліпутами “велетня”, їх страху та різноманітних пересторог, намагання автора примусити читача стати на деякий час ліліпутом та представити цю загальну картину жаху, здивування та певної гордості: First, the Man-Mountain shall not depart from our dominions, without our great seal. 2 d Man-Mountain shall not presume to come into our metropolis, without our express order: at which

time the inhabitants shall have two hours warning to keep within their doors. 3 d The said Man-Mountain shall confine his walks to our principal high roads and not down in a meadow or field of corn. (Swift, p52). 2. Функція зв’язності, що виникає на основі двобічно спрямованого зв’язку ономасіологічних ознак та механізму їх поєднання в слові ОС композита створюється в різний спосіб: -синтагматично: railroad, water-colours; -метафоричне та метонімічне

перенесення: lazy-bones, pickpocket, що обумовлює різноплановість та багатошаровість внутрішніх текстових зв’язків, у тому числі засобами аналогії та телескопії (chocolate-coloured, earysipelas kid). При узгодженні складного слова з контекстом композитні новотвори забезпечуються текстовою зв’язністю, що має пояснювальний характер. They were nice-looking people – the girl Charmian Stround, slim and dark; the man, Edward Rossiter, a fair-haired, amiable young giant.

Christie , p128). Макрофункція зв’язності реалізується через ономасіологічне узгодження компонентів ОС композита з текстовим оточенням, повторення механізму творення складу номінатем. 3 Функція текстового континууму. Континуум – це текстова категорія, що становить певну послідовність фактів та подій у просторі та часі, відношення автора до яких є суб’єктивним. ОС композитних номінатем служить засобами прогресії та стагнації, констатації кількості

часу ретроспективного/проспективного руху в часі просторі: When we came to our journey’s end, the King thought proper to pass a few days at a palace he hath near Flanflasnic, a city within eighteen English miles of the Sea-shore.(.Swift , p135). Композитами можна також передавати назви рослини dandy- lion, представників фауни blackbird, погоду heat-haze і т.д. 4 Функція адресатності, що становить собою

імітацію розмови автора з читачем. This may perhaps pass with the reader rather for an European or English story than for one of a country so remote. But he may please to consider, that the caprices of womankind are not limited by any climate or nation, and that can be easily imagined. (.Swift, p 159). 5. Текстова модальність покликана відігравати суттєву роль в актуалізації змістовно-концептуальної організації

тексту. ОС композитних номінатем здатна відображати міру реальності текстового світу, полегшуючи різноплановість в їх наближенні до реальності: And is there less probability in my account of the Houyhnhnms or Yahoos, when it is manifest as to the latter, there are so mcny thousands even in this city, who only differ from their brothers brutes in Houyhnhnm-land, because they use a sort of jabber, and do not go naked? (Swift, p 27).

Крім вищезгаданих макрофункцій, що за термінологією О.Я.Кресан є функціями категорійного статусу [10, 76], існують також мініфункції, що полягають в економії синтаксичних засобів. В англомовних текстах їх зумовлено особливостями синтаксичної будови англійської мови, а саме її тенденцією до аглютинації коренів. Таким чином утворюються нові слова за різноманітними моделями.

Наприклад, оказіональні композити в позиції означення служать засобом компенсації звороту, або підрядного речення в постпозиції до іменника. Miss Marple that sweet-faced elderly spinster, who lived in the house next to the rectory was interviewed very early. ( Christie, p.27). ОС композитів забезпечує економію синтаксичних засобів без втрати первинного смислу завдяки різноманітності мисленнєвих операцій, що передують її творенню зокрема: ототожнювання (walky-talky), підсумування (McLaren-

Mercedes), синтаксування (schoolrooms), варіювання (Marie-Rose).Композитна ОС у ряді випадків бере участь у створенні стилістичних фігур тексту.Серед них: Оксюморон, що є презентацією двох ідей, що суперечать одна одній: /He entered the low skyscraper and saw her. (Grisham 1 p.28) Метонімія – перенесення назви від одного об’єкта чи персонажу до іншого відповідно до відношень між ними:The waiting-room aplauded. (Grisham 3 p.

57) Метафора – перенесення назви від одного об’єкта чи персонажу до іншого на основі подібності деяких ознак: Man-Mountain (Swift p. 52.) Персоніфікація – присвоєння людських рис абстрактним поняттям The apple-tree smiled softly at me (Sandford , p. 56) Перифраз – словосполучення що замінює описом слово, який означає той самий референт:

Ninety-first moon of their reign was about to start.( Wilde, p 45) Порівняння – порівняння слів, що належать до різних сфер, але представлені як ті що мають певні спільні риси: