Втеча від суспільства чи перепочинок душі на лоні природи за ім пресіоністичною новелою М Коцюб

Реферат на тему:

Тема уроку. Втеча від суспільства чи перепочинок душі на лоні природи (за ім пресіоністичною новелою М.Коцюбинського “Intermezzo”)

Мета. Ознайомити учнів з новелою М. Коцюбинського, удосконалити вміння логічно висловлювати думки, прище­пити любов до природи.

Обладнання. Пейзажні картини, текст твору.

I. Вступ.

Вчитель. Перед вивченням сьогоднішньої теми я прошу вас звернути увагу на художні полотна, які виставлено. Це пейзажні картини. Центральним образом кожної з них є сонце, яке своїм промінням пронизує природу, ллє самоцвіти, єднає небо і землю. Від картин віє теплом, затишком і спокоєм. Прислухавшись, почуємо спів птахів, без яких неможливо уявити літній день.

Саме про такий спокій і тишу мріяв герой новели «Intermezzo», в якій сонце, ниви, птахи є головними «дійовими особами».

Написав цей твір М. Коцюбинський — людина, яка любила життя, світло, яку називали «сонцепоклонником». Так, природа — це те, що додавало натхнення виснаженій душі письменника. Будучи з дитинст­ва хворобливою дитиною, він дуже цінував життя, прагнув у ньому знайти лише прекрасне, навіть там, де його важко віднайти. Син у спо­гадах про батька напише: «Він був людяним, не втрачав цієї риси про­тягом усього життя, любив добро, вірив у його переможну силу».

Останнім твором М. Коцюбинського стала новела «На острові». Написав він її незадовго до смерті. В основі лежить розповідь про агаву—рослину, яка живе доти, поки не зацвіте, а зацвівши, одразу помирає. Агава пробивається крізь каміння і першою вітає схід сонця. «Одчиняючи вранці вікно, я раз у раз бачу ряд цвітучих агав. Стоять стрункі і високі, з вінцем смерті на чолі, й вітають да­леке море».

За висловом П. Тичини, письменник залишив нам найвищий заповіт: ніколи не розминатися з1 людиною. Так, саме людина стоїть на вершині кожного твору автора, для неї і про неї він пише.

Але досить дивним є ліричний герой імпресіоністичної новели «Intermezzo». Він, на перший погляд, хоче втекти від людей, усамітнитись, відійти далеко-далеко.! сьогодні ми повинні з'ясу­вати: чи тікає герой від суспільства, чи це був лише тимчасовий перепочинок, під час якого герой натягує струни душі, очищає ду­шу, приймає в неї золотий засів.

II. Історія написання.

Про історію написання твору може розповісти хтось із учнів, який з допомогою вчителя підготується до цього заздалегідь.

III. Проблемне запитання.

Протягом двох уроків спробуємо з'ясувати: чому твір М. Коцю­бинського присвячено Кононівдьким полям, в чому ж їх роль, яка заслуга? Відповідь спробуємо дати наприкінці уроку.

IV. Хід бесіди.

Вчитель. На початку твору автор подає список дійових осіб. Але дійові особи — прерогатива драми. Як це зрозуміти?

Відповідь. Справа в тому, що дія твору відбувається в душі ліричного героя і є однією з рис імпресіонізму. У Коцюбинського дійові особи — це не люди, а почуття, вірніше, символи суперечли­вих почуттів, які постійно ведуть боротьбу в душі героя.

Автор прагне показати не стільки зовнішній перебіг подій (вте­ча з міста, приїзд у село, мандрівка серед поля), скільки супереч­ливу душевну боротьбу за право і можливість повернення до лю­дей. Чим більше герой переповнюється негативними емоціями і почуттями, тим чіткіше і виразніше простежується його зневага до людини, її проблем. І, навпаки, позитивні почуття наближають його до суспільства. Отже, дія твору відбувається в душі героя.

Вчитель. Як імпресіоніст Коцюбинський вихоплює із життя ге­роя лише хвилинні враження, настрої, які виникли лише в даний момент і, можливо, більше ніколи не з'являться. Він прагне відкрити перед читачем усю душу свого героя, не оминаючи навіть стану депресії і стресу.

Серед образів твори ми можемо виділити зорові і слухові. А чи можна дійові особи поділити на дві групи?

Відповідь. На основі позитивного і негативного можна виділи­ти дві групи: перша — це ті образи, які наповнюють душу позитив­ними емоціями: сонце, жайворонки, ниви; друга — почуття, які вносять смуток, породжують нервовість, стрес: утома, людське горе, залізна рука города.

Вчитель. Давайте спробуємо відновити усі переживання, дум­ки ліричного героя. Знову пройти його стежками.

Що ж утомило героя, в чому його трагедія?

Відповідь. На початку новели ми бачимо, що ліричний герой перебуває у стані втоми, яка ось-ось має призвести до стресу і депресії. І, що цікаво, герой усвідомлює причини своєї втоми: «ме­не втомили люди», «мені надокучило бути заїздом на чужій станції», «я чую, як чуже існування входить у моє». Отже, сам ге­рой дає нам відповідь.

Так, душа переповнена людським горем, вона більше не в змозі сприймати і відчувати чужу істоту. А трагедія ліричного ге­роя полягає в тому, що він втомився від людей, але в той же час не може бути без них. Він, мов гумка, вбирає в себе людське страждання. «А власне, хіба я знаю, де закінчується моє життя, а чуже починається?». Для нього немає власного «Я» — є лише од­не ціле. Тому так важко зараз втекти від людей, залишити все.

Вчитель. Герой навіть починає заздрити планетам, бо кожна з них має свою орбіту і ніщо не стає на їхній дорозі.

Чи була це втеча? Після перших рядків важко сказати. Здається, ніби справді герой тікає, тікав як подалі, щоб про все забути. Йому важко слухати розмови у потязі, важко чути постійте «треба, треба». Отже, тікає! Але перші враження можуть бути оманливими. Давайте простежимо далі. Що ж ми бачимо в душі героя? Не просто втому, а стрес. З чого це видно?

Відповідь. Згадаймо лише перші хвилини перебування героя у кімнаті. Він збайдужів до людей: звістку про повішаних заїдає стиглою сливою (це досить вагома деталь для імпресіоністичного твору). А дізнавшись про страту людей, лише ліниво позіхнув. «Проходьте», — говорить він до невидимих істот.

Вчитель. А згадайте перші хвилини приїзду. Що здивувало героя?

Відповідь. Героя здивувала абсолютна тиша, коли він почув навіть калатання власного серця. Не може бути такої тиші! Ні, во­на є! Ось вона! Нарешті знайдено те, чого так бажалося в останні дні. Приходить заспокоєння, «утома» повільно залишає героя, зникає нервове виснаження.

Вчитель. Отже, серед нив, приходить заспокоєння. Але абсо­лютного зцілення поки що немає. З якого епізоду твору це видно, що змусило насторожитись?

Відповідь. Це сталося серед нив. Ліричний герой милувався стиглим колоссям, слухав спів жайворонка, простягав долоні до сонця. І раптом несподівана тінь на землі. Невже це знову люди­на знайшла його і тут? Душа, яка до цього була відкрита, вбираю­чи проміння сонця, щільно зачинила свої дверцята. І з якою полег­кістю зітхнув ліричний герой, коли переконався, що це лише тінь від хмарини. І знову дні потекли серед степу.

Вчитель. Даний твір — новела, для якої характерний ди­намічний сюжет, несподівані повороти дії. Все це ви побачили в «Intermezzo». Але є ще і символічні образи. Головне місце серед яких займають сонце і жайворонки. Герой дякує їм. За що?

Відповідь. «На небі сонце, серед нив я», — думає герой. Він ко­хається в сонці, вдячний йому, бо саме воно сіє в душу золотий засів, наповнює її теплом і щирістю. Його проміння здаються ма­теринським молоком, яке ставить на ноги дитину, воно лікує знервовану душу, вносить заспокоєння.

Вдячний і жайворонку, бо він натягує струни, єднає небо і зем­лю. Якщо струни натягнуті, вони породжують прекрасну музику без жодної фальшивої нотки. Він натягнув і струни душі, яка вже співає, веселиться.

Вчитель. Отже, можна зрозуміти, що душа героя заспокоїлась, настала рівновага. Доведіть, що герой знову здатен повернутися до людей.

Відповідь. Яскравим доказом цього може бути зустріч з людським горем. Вони зустрілися, стояли мовчки і хвилину диви­лися один на одного. Ліричний герой ніби перевіряє свою го­товність повернутися до людей, випробовує наше терпіння. Йому самому не віриться, що він може знову сприймати людське горе. Не віриться і нам, бо ще зовсім недавно була «стигла слива», «легке позіхання», «тінь від хмарини». Але раптом лунають слова: «Говори, говори...».

Вчитель. Так, дійсно, ліричний герой після зцілення повер­тається до попереднього життя. «Душа співає, струни натягнуті...». Гармонії досягнуто. Отже, це була не втеча, а інтермецо — тимча­совий перепочинок, під час якого приходить заспокоєння.

А тепер давайте повернемося до проблемного запитання, яке звучало на початку уроку. Тож яка роль Кононівських полів? В чо­му їх заслуга?

Відповідь. Кононівські поля стали тією ланкою у ланцюгу жит­тя, яка називається інтермецо. Саме вони і приносять заспо­коєння. Лише у природі є гармонія, якої постійно шукає людина. Без цієї гармонії в душі немислиме нормальне існування. Стрес, депресію можна перемогти, зцілити — для цього потрібно йти в природу.

Вчитель. Давайте спробуємо накреслити пінію психологічних змін у душі ліричного героя.

Утома — стрес — інтермецо — рівновага — спроможність сприймати горе.

Отже, як бачимо, інтермецо займає в цьому ланцюжку цен­тральне місце. До нього є утома, стрес і лише після цього прихо­дить рівновага. В природі ми повинні шукати перепочинку, ду­шевної гармонії. Природа — це спокуса, спокуса для тих, хто втра­тив віру у власні сили, віру в життя. І герой не тікає від суспільства, без якого його життя втратите будь-який сенс, він лише наби­рається сил.

V. Підсумок уроку.

М. Коцюбинський, великий сонцепоклонник, написав хвалеб­ний твір, оду життю, сонцю, природі. Він зумів розібратися у супе­речливостях людської душі, знайти правильний вихід. У цьому творі розкрилася майстерність Коцюбинського як імпресіоніста і новеліста. Він ще раз підкреслив неможливість втечі від суспільства. І сам автор ніколи не тікав відлюдний, навпаки, йшов їй назустріч, відкривав для неї свою душу.

Подивіться ще раз уважно на картини, які є перед вами. Зверніть увагу, тут багато сонця, яке сіє в душу тепло, надію, щирість. Впустіть це проміння в свою душу, нехай і для вас сьогоднішня мандрівка стане intermezzo, і ваші душі співають без жодної фальшивої нотки.