Дисидентство на Украине

Нацональний технчний унверситет УкраниКивський полтехнчний нститут Фзико-технчний нститут Рефератз стор Укранистудента групи ФБ-11Купермана Дмитра Тема Дисидентський рух в Укран Кив, 2001 План 1. Зародження дисидентського руху. 2. Прояви дисидентства. 3. Культурне життя пероду застою.

4. Опозиця в 60-70х роках. 5. Укранська Гельснкська група. 6. Релгйне дисидентство. 7. Придушення дисидентства. 8. Персонал бографчн довдки. 9. Використана лтература. Зародження дисидентського руху У 60 70-х роках у Радянському Союз виникло примтне явище, коли полтику уряду стала вдкрито критикувати невелика, але дедал бльша кльксть

людей, яких звичайно називали дисидентами й як вимагали ширших громадянських, релгйних нацональних прав. Як псля десятилть терору, в атмосфер жорсткого контролю й при всх наявних засобах деологчно обробки мг зародитися цей гдний подиву виклик режимов Дисидентство великою мрою виросло з десталнзац, з послаблення паралчу страху , що х розпочав Хрущов. Його обмежен викриття страхтливих злочинв сталнсько доби викликали розчарування та скептицизм вдносно й нших сторн режиму.

Тому спроба Брежнва обмежити лбералзацю викликала протести й опозицю, особливо серед нтелгенц. Помтний вплив на формування накодумства справляли зовншн фактори. Передусм це стосуться антикомунстичних виступв у кранах соцалстичного табору, зокрема 1956р. в Угорщин, потм Польщ, Схднй Нмеччин, розгортання свтового правозахисного руху, стимульованого прийнятою у 1948 та розповсюдженою в Укран з 1963 року Загальною декларацю прав людини.

Дисидентський рух плинув у СРСР трьома потоками, що часто зливалися. Завдяки легшому доступу до захдних журналств найбльш вдомим був московський правозахисний, або демократичний, рух, що переважно складався з представникв росйсько нтелгенц, серед провдникв яко були так свточ, як письменник Олександр Солженцин та фзик-ядерник Андрй Сахаров. ншою формою антигромадсько поведнки був релгйний активзм.

На Укран, як в нших неросйських республках, дисидентство викристалзовувалося у змаганнях за нацональн й громадянськ права, а також за релгйну свободу. Серед захдних аналтикв укранського дисидентського руху сну розбжнсть щодо умов, котр спонукали людей до вдкритого протесту. Олександр Мотиль доводить, що до зародження дисидентства на Укран, як в Радянському Союз взагал, спричинився насамперед полтичний курс радянського кервництва, особливо

хрущовська вдлига й намагання Брежнва покласти й край. Вдверто проукранська лня Шелеста, поза всяким сумнвом, давала укранськй нтелгенц додаткову спонуку висловлювати невдоволення Москвою. Всеволод сав та Богдан Кравченко пдкреслюють, що дисидентство було тсно пов язане насамперед з соцально-економчною напруженстю. З огляду на органзований Москвою величезний наплив на

Украну росян вони вважають, що конкуренця за вигдну роботу мж привлейованими росйськими прибульцями та амбцозними укранцями часто схиляла останнх до пдтримки вимог дисидентв надати Укран бльшо самостйност. Так чи накше, в даному контекст дисидентство було найновшим проявом вкового протистояння мж укранською нтелгенцю та бюрократю росйсько мпер. Шестидесятники Спочатку осередок укранських дисидентв складали шестидесятники нове плдне поколння письменникв,

що здобувало соб визнання. До нього належали Лна Костенко, Василь Симоненко, ван Драч, ван Свтличний, вген Сверстюк, Микола Внграновський, Алла Горська та ван Дзюба. Пзнше до них придналися Василь Стус, Михайло Осадчий, гор та рина Калинц, ван Гель та брати Горин. Вражаючою рисою ц групи було те, що члени являли собою зразковий продукт радянсько

системи освти й швидко робили соб багатообцяючу кар ру. Деяк були переконаними комунстами. Хоча дисиденти дяли переважно в Кив та Львов, вони походили з рзних частин Украни. Бльшсть складали схдн укранц, проте багато з них мали т чи нш зв язки з Захдною Украною, де свого часу навчалися чи працювали. нша варта уваги риса полягала в тому, що чимало

нтелгентв були в свох см ях першими, хто залишив село й приднався до лав мсько нтелгенц. Звдси й той навний деалзм та складна аргументаця, часто притаманн хнм заявам. Загалом вони становили дуже аморфний неорганзований конгломерат людей. На Укран налчувалося не бльше тисяч активних дисидентв. Проте х пдтримувало й спвчувало м, напевне, багато тисяч. вген

Сверстюк писав у 1993 роц Серед ознак шестидесятникв я б поставив на перше мсце юний деалзм, який просвтлю, пдносить дна. Другою ознакою я б назвав шукання правди чесно позиц. Поетв тод називали формалстами за шукання сво ндивдуальност. Насправд - за шукання стини - замсть де спущено зверху для оспвування. Як третю ознаку я б видлв непрйняття, опр, протистояння офцальнй лтератур та всьому апаратов будвничих

казарм. На останнй хвил вдлиги встигло розквтнути багато талантв, як потм страждали за це. У 1962 роц побачила свт перша поетична збрка Василя Симоненка, одного з найяскравших поетв укранського вдродження. 1965 та 1973 рокв у Мюнхен були опублкован нш його твори, але автор цих видань не побачив. У 1963 роц невдом злочинц жорстоко побили його того ж року вн помер.

Одню з найобдарованших представниць шестидесятникв стала Лна Костенко. У свой творчост вона звертаться до сторичного минулого, одвчних проблем духовност укранського народу. Характеризуючи найяскравших представникв лтератури того часу . Сверстюк писав, що незважаючи на спльн риси, кожен з них вдрзнявся свою творчою ндивдуальнстю ван Свтличний виводив соцреалзм на загальнолюдський простр та демонтував теорю партйно лтератури. ван

Драч принс перш врш незвичайн та незрозумл так, наче його й не вчили, про що як треба писати. Василь Симоненко заговорив з Украною в тон надзвичайно щирост та вдвертост. Микола Внграновський тривожно заговорив про свй народ, метафори його звучали апокалптично. Лна Костенко зрдка виступала з своми вршами, але то були врш тако сили звучання, наче вся радянська поезя для не нестотна. Зовсм не те не так, як навчали в нститут, малювали

Вктор Зарецький, Алла Горська, Галина Севрук, Панас Заливаха. Прояви дисидентства Проти чого ж виступали укранськ дисиденти яких цлей прагнули досягти Як в кожнй груп нтелектуалв, тут снувала велика рзномантнсть вдмннсть у поглядах. ван Дзюба, лтературний критик один з найвидатнших дисидентв, однаково прагнув здобути як громадянськ свободи, так нацональн права. Вн чтко висловив свою мету Я пропоную одну-дину рч свободу свободу чесного публчного

обговорення нацонального питання, свободу нацонального вибору, свободу нацонального самопзнання саморозвитку. Але спочатку насамперед ма бути свобода на дискусю незгоду . Нацонал-комунста Дзюбу непокола велика розбжнсть мж радянською теорю та дйснстю, особливо в галуз нацональних прав, тому вн закликав власт усунути для блага як радянсько системи, так укранського народу. На вдмну вд нього сторик Валентин Мороз продовжував нтелектуальн традиц укранського нтегрального нацоналзму,

вдкрито виражаючи свою вдразу до радянсько системи та надю на крах. Проте взагал укранськ дисиденти закликали до проведення в СРСР реформ, а не до революц чи вдокремлення, й виступали проти нацональних репресй на Укран та за громадянськ права в СРСР. Перш прояви цього руху мали мсце наприкнц 50-х на початку 60-х рокв, коли на Захднй Укран було органзовано клька невеликих тамних груп.

Видлялася серед них так звана Група юриств на чол з адвокатом Левком Лук яненком. Вона закликала до здйснення законного права Украни на вихд з Радянського Союзу. Псля виявлення цих груп хнх учасникв на закритих процесах було засуджено до тривалих термнв ув язнення. У 1962 та 1963 роках Хрущов провв широко розрекламован зустрч з дячами культури та мистецтва.

На них вн роздратовано засудив вдступи вд соцалстичного реалзму та прояви формалзму абстракцонзму. нерця десталнзац продовжувала розбурхувати неспокй серед нтелгенц. Проведена у 1963 р. в Кивському унверситет офцйна конференця з питань культури та мови, участь у якй взяли бльше тисяч чоловк, перетворилася на вдкриту демонстрацю проти русифкац. Приблизно в цей час студенти та нтелгенця стали постйно сходитися до пам ятника

Тарасов Шевченку в Кив не тльки для публчних читань творв поета, а й також для того, щоб критикувати культурну полтику режиму. Пдозрла пожежа 1964 р що знищила фонд укранських рукописв бблотеки Академ наук Украни, викликала бурю протеств провдних дячв лтератури. Побоюючися, щоб под не вийшли з-пд контролю, Кремль виршив ударити по дисидентському рухов в усьому Радянському Союз. Наслдком ц полтики на Укран став арешт наприкнц 1965 р. близько двох десяткв тих,

хто протестував особливо голосно. Щоб залякати нших, власт виршили судити дисидентв вдкритим судом. Проте ця тактика бумерангом ударила по них самих, викликавши ще сильнш протести й опозицю. Побувавши на цих процесах у Львов, молодий журналст вдданий комунст Вячеслав Чорновл написав Записки Чорновола збрку документв, що викривали свавльн, протизаконн й цинчн манпуляц властей правосуддям. У палкй промов перед великою аудиторю в

Кив засудив арешти ван Дзюба. Вн також подав Шелесту й Щербицькому свою працю нтернацоналзм чи русифкаця тонкий, ерудований безжальний аналз теор й механки русифкац на Укран. Псля свого арешту в 1970 р. за антирадянську агтацю та пропаганду Валентин Мороз написав Репортаж з заповдника м. Бер , емоцйна й викривальна сила якого спрямована проти свавол радянського офцозу та руйнування ним окремого ндивда й цлих народв.

Щоб не дати властям золювати дисидентв одного вд одного й вд суспльства, щоб нформувати свт про подробиц переслдувань в СРСР, у 1970 р. укранськ дисиденти почали тамно поширювати часопис Укранський всник . Хоч КДБ й змг обмежити розповсюдження цих матералв на Укран, йому не пд силу було запобгти х проникненню на Захд. Там за допомогою укранських емгрантв вони публкувалися й пропагувалися, що викликало у радянських

властей замшання й переляк. Культурне життя пероду застою Псляхрущовське двадцятирччя 1965-1985 рр. В Укран пройшло пд знаком неухильного поглиблення кризи радянського суспльства, що поширилася на вс сфери життя - полтику, економку, соцальн вдносини, деологю, культуру. У цей час суспльноо-полтичне життя в Украна розвивалося надзвичайно суперечливо. З одного боку - наступ партапарату, його деолог, з ншого - зростання нацонально свдомост.

Розвиток культурного життя теж носив суперечливий характер. Щорчно вдкривалися нов школи, зростала кльксть вчителв, в той же час у зв язку з зменшенням приросту населення зменшувалась кльксть дтей шкльного вку. Все менше ставало шкл з укранською мовою навчання. А в деяких мстах, особливо Донецького регону, вони зовсм зникли. Офцйна влада посилено стимулювала процес русифкац.

Освта перебувала у стан постйного експериментування, полтизац, пристосування до потреб комунстичного будвництва. У 1966-67 рр. У школах республки почався перехд на нов 10-рчн програми навчання. Було запроваджено жорстк критер оцнки роботи навчальних закладв за кльксними показниками. Обов язковсть середньо освти вела до знецнення знань. Поширилося явище окозамилювання, оскльки високу оцнку кервництва мг мати тльки викладач, який мав висок

вдсотков показники в навчально-виховному процес. Особливий акцент робився на трудовому вихованн учнвсько молод. Професйно-технчне навчання поступово переводилося на базу середньо освти. Певних успхв досягла укранська наука у кбернетиц, фзиц, математиц. Проте були проблеми, в основному з вини кервництва. Втчизнян вчен були виключен з мжнародного обмну нформацю, часто важлив науков вдкриття не доходили

до кервникв. На науках гумантарного профлю негативно позначилася задеологзовансть учених, тенденц до технзац вс академчно системи. Але й тод були сторики, як не йшли на компромси з владою М. Брайчевський, О. Компан, Я. Дзира. В укранський лтератур тих рокв червоною ниткою проходили теми жовтнево революц Велико Втчизняно вйни. Водночас з являлися неординарн твори. Помж них - романи Собор писався у 1963-67 рр. Циклон

О. Гончара, проза Ю. Мушкетика Гуцала, Р. ванчука, Ю. Дрозда, поез . Драча, Б. Олйника, Д. Павличка, Л. Костенко, нших. За сприяння тодшнього кервника республкансько компарт П. Шелеста влада пшла на ряд суттвих пом якшень у свой культурнй полтиц, навiть почався новий, щоправда, дуже помркований варант укранзац, розпочало дяльнсть

Укранське товариство охорони пам яток стор та культури, що, зокрема, здйснювало реставрацю пам яток козацько доби. Однак все це явно суперечило московському курсов на створення ново спльноти - радянського народу й толерувалося лише до першо зручно нагоди. Такою нагодою стали вдом под 1968 року в Чехословаччин. Хоча П. Шелест активно пдтримав нтервенцю, вн недовго протримався при влад, звинувачений в недостатньому

послухов Москвi та потуранн укранському нацоналзмов. Псля приходу до влади ультралояльного щодо Москви В. Щербицького знову почалося закручування гайок. Знаменним початком його були засудження та фактична заборона роману Собор. Багатьох шстдесятникв пддано гострй критиц та переслдуванням, клькох зокрема Iвана Дзюбу навть заарештовано. Практично припинилися перевидання творв митцв, репресованих у 30-тi

роки. З культурного обгу старанно вилучалося все, що могло стимулювати нацональн почуття, цензуруванню почали пддавати навiть класичн врш Тараса Шевченка. Наслдком стала поява альтернативно, пдпльно дисидентсько культури, зокрема - так званого самвидаву. Дисидентами а пзнше - полтв язнями стала найрадикальнша частина шiстдесятникiв. нш або самозолювалися вд активного культурного життя, або пшли на компромс з владою, вважаючи це диним способом продовжити

сплкування з читачем. Свдченням про наростання тиску на лтературу стало прийняття ЦК КПРС у счн 1973 року Постанови Про лтературно-мистецьку дяльнсть. Вона вимагала бльшо активност у слдування дейним настановам парт. Виникли проблеми й у розвитку нших видв мистецтва. Режим прагнув пдкрпити безплдн де про розвинуте соцалстичне суспльство, як вищу форму цивлзац.

Замовлення верхв стимулювалося високими гонорарами, лауреатськими званнями, почестями матеральним достатком. Кльксть театрв зросла з 61 до 89. На сцен були суворо заборонен п си, як викривали недолки снуючого ладу. Укранський театр дедал бльше втрачав свою нацональну особливсть. Наприклад, з семи ТЮГв лише льввський був укранським. У музичному мистецтв в т роки плдно працювали Г. Майборода,

В. Губаренко, П. Майборода Шамо. Але стало помтним зникнення нтересу до нацонально музики. традиц намагалися зберегти хор мен Врьовки, капела Думка, заборонений у 1971 роц етнографчний ансамбль Гомн та нш колективи. У 1979р. трагчно обрвалося життя автора псень Червона рута та Водограй В. васюка. Розвивалося оперне мистецтво. М. Стефюк, А. Соловяненко, Д. Гнатюк. В образотворчому мистецтв того часу занадто багато мсця займали

образи Ленна М. Божй, В. Касян, С. Шипка. Але розвивалась укранська школа живопису М. Дерегус, В. Чеканюк, Т. Яблонська, Й. Кошая. Твори деяких художникв-новаторв просто знищували А. Рибачук, В Мельниченко. 60-70т роки Стали перодом формування укранського поетичного кно. Започаткували його випущен в цей час фльми Камнний хрест Леонда Осики, Криниця для спраглих Юря ллнка за сценарм .

Драча, Блий птах з чорною ознакою Вавлон ХХ вана Миколайчука, Тн забутих предкв Сергя Параджанова. Доля цих картин не була простою. Часто виршувала не професйнсть режисури чи майстернсть акторв, а реакця влади. Псля падння у 1972 р. Шелеста, Щербицький, спираючись на шефа КДБ Федорчука партйного деолога Маланчука, розпочав масивний погром опозицйно нтелгенц, що призвв до

арешту сотень людей набагато суворших вирокв, нж у 1965 1966 р. Вдвертих дисидентв, а також спвробтникв дослдних нститутв, редакцйних колегй, унверситетв, яких пдозрювали в неблагонадйних поглядах, виганяли з роботи. Ця хвиля переслдувань, що нагадувала сталнськ дн, травмувала цле поколння укрансько нтелгенц й змусила багатьох, серед них Дзюбу, покаятися й вдйти вд дисидентсько дяльност.

Опозиця в 60-70х роках У вересн 1965р. пдчас презентац у кнотеатр Украна фльму Тн забутих предкв з рзкою критикою арештв нтелгенц виступили Дзюба, Стус, Чорновл. Пд хнм листом пдписалося 140 присутнх. Реакця властей була блискавичною. х всх було звльнено з мсць роботи. Листи звернення до кервникв УРСР та СРСР стали одню з найпоширенших форм протесту у т роки.

У 1967 роц в структур КДБ створються спецальне п яте управлння на яке режим поклав обов язки по боротьб з деологчними диверсями, а по сут - з накодумцями. ншою формою дяльност дисидентв було поширення пдготовлених книг, статей, вдозв. Вони потайки переписувалися, передавалися з рук в руки. Така система називалася самвидавом. Першою самвидавською роботою 1966р. була Правосуддя чи рецидиви терору В ячеслава Чорновола.

В счн 1970 року почав виходити журнал Укранський всник. До 1972 року вийшло шсть номерв. Завдяки цлеспрямованим дям дисидентв у 60х рр. була започаткована традиця 22 травня вшановувати пам ять Тараса Шевченка. Цього дня 1861 року труну з його тлом провезли з Петербургу через Кив до Канева. 1967 року в цей день млця розгнала учасникв збрання бля пам ятника поетов у

Кив заарештувала 4 з них. На вимогу розгнваних людей, як влаштували демонстрацю бля ЦК КПУ арештантв звльнили. У 1972 роц досягла свого апогею кампаня репресй проти накомислячих. Були заарештован В ячеслав Чорновл, вген Сверстюк, ван Свтличний, ван Дзюба, Михайло Осадчий, Юлй Шелест, Василь Стус та нш. Практично вс вони були засуджен до тривалого ув язнення та вдправлен до таборв суворого

чи особливого режимв на Урал та в Мордов. Крм цього було поставлено систему карально медицини. Деяких опозицонерв, яких було важко звинуватити у порушенн вдповдних статей кримнального кодексу оголошували божевльними та замикали до психатричних лкарень спецального типу. На початку 70х рр. дисидентство стало впливовим чинником полтичного життя. Активн д правозахисникв стали вдом на Заход, повдомлення про них потрапили на сторнки ноземно преси.

Масов репрес 1972 року на деякий час паралзували активнсть дисидентв. Однак вже у 1974 роц побачили свт 7 та 8 випуски Укранського всника у чому незаперечна заслуга Степана Хмари. Пордл чисельно, але й дал сповнен ршучост дисиденти у 1975 р. дстали новий мпульс, коли СРСР пдписав Гельснкську угоду й офцйно погодився шанувати громадянськ права свох пдданих. Повривши Кремлев на слово, дисиденти органзували вдкрит й, на хню думку, юридичне санкцонован групи,

завдання яких полягало в тому, щоб наглядати за дотриманням громадянських прав з боку Кремля. Перший Гельснкський комтет було засновано в Москв у травн 1976 р. Незабаром, у листопад 1976 р в Кив з явилася Укранська Гельснкська група. Аналогчн групи сформувались у Литв листопад 1976 р Груз счень 1977 р. та Врмен квтень 1977 р

Гельснськ групи не були таким уже поширеним явищем серед кран соцалстичного табору. У Радянському Союз х було 5. Поза його межами вони снували лише у Польщ Комтет захисту робтникв, перетворений згодом у Комтет громадського захисту KOS-KOR, у Чехословаччин група Хартя-77. У Румун подбн групи не виникли, оскльки тамна полця придушувала кожну таку спробу у зародку.

У Нмеччин мсцев громадяни користалися Гельснськими угодами головно для того, щоб дстати право емрац. Зовсм слабим був вдгук на гельснський процес у Болгар та Угорщин. Все це да пдстави стверджувати, що укранськ дисиденти були одню з головних опозицйних груп у Центральнй Схднй вроп. Укранська Гельснкська група. Очолив Укранську Гельснкську групу письменник Микола

Руденко полтичний комсар у роки друго свтово вйни та колишнй партйний чиновник у письменницькй органзац. Його близьким товаришем був генерал Радянсько арм Петро Григоренко кавалер багатьох урядових вдзнак, якого вдправили у вдставку. Ця група налчувала 37 учасникв, найрзномантнших за походженням. Тут були дисиденти, що вже вдбули термни ув язнення, так як

Нна Строката, Василь Стус, Левко Лук яненко, ван Кандиба, Надя Свтлична та Вячеслав Чорновл, так колишн нацоналсти що вижили псля десятилть, проведених у сталнських концтаборах, як Святослав Караванський, Оксана Попович, Оксана Мешко, рина Сеник, Петро Счко, Данило Шумук та Юрй Шухевич син командувача УПА Романа Шухевича, й так релгйн активсти, як православний священик

Василь Романюк. Незважаючи на постйн арешти, склад УГГ продовжував збльшуватися, вже у 1985 р. вона нараховувала 36 чоловк. Наприкнц 1970-х рокв деяк з членв Григоренко, Строката-Караванська, Надя Свтлична емрували з СРСР, тим самим дставши можливсть представляти УГГ за кордоном. Укранську Гельснкську групу вдрзняли вд попереднх дисидентв дв важлив риси.

Перша полягала в тому, що група являла собою вдкриту громадську органзацю, яка хоч не була прорежимною, проте вважала, що ма законне право на снування. Так погляди були для Схдно Украни чимось нечуваним ще з часу встановлення радянсько влади. ншою безпрецедентною рисою були контакти з аналогчними групами по всьому СРСР з метою нтернацоналзувати захист громадянських нацональних прав. У програмних заявах групи явно проступало й нове мислення.

Вони наголошували на застосуванн легальних методв, убачаючи виршення суспльних проблему дотриманн законв узагал й поважанн прав особи зокрема. Тому члени групи часто називали свою дяльнсть правозахисним рухом. Як зауважував ван Лисяк-Рудницький, проповдування законност й справжньо демократ замсть певно деолог, наприклад, нацоналзму чи марксизму, якими доти захоплювалася укранська нтелгенця, стало важливим поворотним пунктом в стор укрансько полтично думки. Хоч деяк члени

Укрансько Гельснксько групи лишалися якоюсь мрою на позицях марксизму чи нацоналзму, погляди бльшост найчткше переда такий уривок з спогадв Данила Шумука, що в минулому був водночас комунстом нацоналстом провв близько 40 рокв у польських, нацистських радянських тюрмах Лише демократя здатна врятувати людство вд небезпеки тиран як лвого, так правого гатунку. Лише необмежене, гарантоване законом право усх громадян висловлювати, пропагувати й захищати сво де

спроможне дати людям можливсть контролювати скеровувати полтику уряду. Без цього права не може бути й мови про демократю демократичн вибори до парламенту. Там, де нема легально опозиц, що користуться рвними правами в парламент й серед народу, нема демократ Я дйшов цих висновкв псля багатьох рокв роздумв, узагальнень та аналзу, вони привели мене до критичного ставлення як до комунств, так до нацоналств донцовського типу .

Рзким контрастом до ксенофоб, притаманно нацоналзмов оунвського гатунку, було те, що палкий патротизм укранських дисидентв не передбачав ворожост до нших народв, навть до росян. У 1980 р. в однй з хнх заяв говорилося Ми розуммо, що значить жити пд колональним гнтом, тому заявлямо, що народов, який живе в нашй кран, буде забезпечено найширш полтичн, економчн соцальн права. Будуть безумовно гарантован вс права нацональних меншостей рзномантних релгйних асоцацй .

Виходячи з свох легалстських поглядв, члени Укрансько Гельснксько групи вважали, що найкращим шляхом до незалежност Украни застосування гарантованого в радянськй конституц права на вихд з СРСР. На хню думку, найефективнший спосб деколонзац Радянського Союзу полягав у тому, щоб дозволити його народам провести справд вльн вибори.

Але н помрковансть Гельснксько групи, н вимоги Заходу дотримуватися зобов язань, що х на себе взяв СРСР за Гельснкськими угодами, не перешкодили радянським властям знову влаштувати дисидентам погром. До .1980 р. приблизно три чверт членв Укрансько Гельснксько групи отримали термни ув язнення вд 10 до 15 рокв. Решту було вислано з Украни. Деяким, аби заспокоти свтову громадську думку, дозволили емгрувати. Дяльнсть Укрансько гельснсько групи засвдчила про перехд дисидентського руху в нову, зрлшу стадю стадю,

яка вдзначалася сформованою органзацйною структурою й чтко окресленою полтичною програмою. Основним новим моментом ц програми був перехд укранських дисидентв на самостйницьк позиц. У документах дисидентського руху все частше звучала вимога виходу Украни з складу СРСР створення незалежно демократично укрансько держави. Релгйне дисидентство. Окремий рзновид дисидентства на

Укран базувався на релг. Теоретично радянська конституця гаранту свободу вровизнання. Але режим удавався до цлого ряду заходв для боротьби з релгйними вруваннями та практикою. Вони включали обмеження релгйних публкацй, заборону навчати дтей релг, проведення серед них атестично агтац, засилання агентв у середовище священнослужителв церковно рарх, закриття культових споруд, застосування до тих, хто стоть за вру, громадських та економчних санкцй, обмеження можливост здобути освту.

Проте духовна безплднсть радянсько деолог, з одного боку, та обурення жорстокою полтикою режиму, з ншого, зумовили вдновлення потягу до релг, особливо на сел. Разом з цим зростала войовничсть вруючих, Скажене переслдування Укрансько греко-католицько церкви церкви у катакомбах не змогло цлком знищити . В останн десятилття тамн вдправи для вруючих проводили на

Захднй Укран 300 350 греко-католицьких священикв на чол з клькома пископами. снували навть пдпльн монастир й тамн друкарн. У 1982 р. Йосип Тереля органзував Комтет захисту Укрансько католицько церкви, що ставив соб за мету домогтися легалзац. Хоч у вдповдь на це режим став заарештовувати активств, серед укранцв Галичини та Закарпаття вддансть свой давнй церкв не втрачала сили.

Православна церква на Укран, що офцйно називалася Росйською православною церквою, перебувала у вигдншому становищ, оскльки визнавав радянський уряд. Але цною цього було спвробтництво з режимом, що доходило до плазування перед ним. Як наслдок, у православнй церкв, й особливо серед рарх, поширилися корупця, лицемрство тенденця задовольняти державн нтереси за рахунок релгйних потреб. Це призвело до того, що клька членв нижчого духовенства,

зокрема жорстоко переслдуваний Василь Романюк, виступили з осудом як власних зверхникв, так держави. Чи не найбльш войовничими динамчними вровизнаннями на Укран в 60 70-х роках були баптистська та нш протестантськ секти п ятидесятники, адвентисти, свдки гови. Вони вдправляли сво релгйн потреби в автономних конгрегацях, навчали дтей, як цього вимага хня вра, нердко вдмовлялися реструватися в органах влади, що ускладнювало властям контроль над ними. хн фундаменталстськ

погляди, органзаця, що спираться на простих вруючих, палка вддансть вр приваблювали до них численних новонавернених, особливо на Схднй Укран. В ц роки вони складали непропорцйно велику частку в язнв совст в СРСР. До свого визду в Сполучен Штати першим провдником баптиств був пастор Георгй Внс. Придушення дисидентства. На початку 80-х рр. В Укран дисидентський рух було практично розгромлено.

Незважаючи на всю вдвагу, натхненнсть та деалзм дисидентв на одозну поведнку хнх гонителв, цей рух не набув широко пдтримки на Укран. Одню з причин цього стало те, що, крм засудження режиму й вимог дотримуватися законв, дисиденти не сформулювали виразно полтично програми. Питання, як вони порушували, не були проблемами щоденного життя, що хвилюють бльшсть населення робтникв колгоспникв. Тому дисиденти мали вузьку соцальну базу, що складалася майже виключно з нтелгенц.

Але виршальною причиною невдач дисидентського руху була природа системи, що протистояла йому. На дисидентв ополчилися вс потужн сили радянсько системи й особливо всемогутнй КДБ. Володючи монополю на засоби комункац, режим всляко перешкоджав поширенню нформац про дисидентв серед громадськост. Коли ж якась нформаця все ж з являлася, то вона звичайно була спотвореною й змальовувала дисидентв у негативному свтл. Маючи в свому розпорядженн сотн тисяч офцерв, агентв у цивльному, донощикв,

КДБ, здавалося, був усюдисущим всезнаючим у свому прагненн не допустити поза наглядом уряду будь-яко громадсько дяльност. Але на вдмну вд сталнських часв тамна полця вже не виявляла такого фанатизму й не знищувала дйсних потенцйних супротивникв. Тепер вона намагалася золювати дисидентв вд суспльства й, застосовуючи до них методи дедал бльшого тиску, змусити х покаятися або замовкнути. Тим, хто критикував режим, вдмовляли в робочих мсцях, у можливост здобуття освти хнм дтям й навть у

даху над головою. Найупертших засуджували до тривалих термнв ув язнення або запроторювали до психатричних лкарень, де м давали препарати, що руйнують людську особистсть. Знищуючи клькох, КДБ успшно вдавалося залякати багатьох. У свой дяльност на Укран тамна полця була не такою обмеженою, як у Москв. зольован вд столичних захдних журналств, укранськ дисиденти не мали захисту так звано парасол

гласност , як хн видатн росйськ та врейськ колеги. Та й проблема нацональних прав укранцв не викликала на Заход великого нтересу. Тим часом, побоюючись укранського нацоналзму, режим проводив на Укран особливо жорсток репрес. Ось чому кивський КДБ мав репутацю найбрутальншого в СРСР, ось звдки непропорцйно велике число саме укранських в язнв совст .

Однак завдяки самовдданй боротьб дисидентв у громадський свдомост поступово стверджувалася думка, що укранський народ не просто придатком до великого брата, що можливе створення незалежно держави. З середовища дисидентв вийшло багато видатних полтикв. Персонал бографчн довдки. СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ 6.1.1938 -4.9.1985 - видатний укранський поет, правозахисник. Народився у с. Рахнвц Гайсинського району на Внниччин в селянськй родин.

В 1940 см я перехала до м. Сталне тепер Донецьк, де батько завербувався на один з хмчних заводв. У 1944-54 навчався у мськй середнй школ 150. Псля закнчення школи вступив на сторико-флологчний факультет педнституту. У студентськ роки Стус постйно й наполегливо працював у бблотец. Разом з ним навчалися вдом в укранськй лтератур люди, як Олег Орач, Володимир Мщенко, Анатолй Лазаренко, Василь

Захарченко, Василь Голобородько. У студентськ роки Стус разом з Олегом Орачем, Володимиром Мщенком, Анатолм Лазаренком, Василем Захарченком, Василем Голобородьком був членом лтературного об днання Обрй. Почав друкуватися з 1959. У 1961 працював учителем укрансько мови й лтератури в Таужнянськй школ на Кровоградщин. Протягом двох рокв служив в арм на

Урал. З березня 1963 - лтературний редактор газети Социалистический Донбасс. Того ж року вступив до аспрантури нституту лтератури м. Т.Шевченка АН УРСР з спецальност Теоря лтератури. За час перебування в аспрантур пдготував здав до видавництва першу збрку творв Круговерть, написав ряд лтературно-критичних статей, надрукував клька перекладв з

Гете, Рльке, Лорки. Належав до Клубу творчо молод, який очолював Лесь Танюк. У 1965 пд час прем ри кнофльму Тн забутих предкв у кнотеатр Украна Стус разом з ваном Дзюбою, В ячеславом Чорноволом, Юрм Бадзьо закликав партйних кервникв населення столиц засудити арешти укрансько нтелгенц, що стало першим громадським полтичним протестом на масов полтичн репрес в

Радянському Союз у пслявонний час. За участь у цй акц його вдраховано з аспрантури. Працював у Центральному державному сторичному архв, згодом - на шахт, залзниц, будов, в метро. З 1966-72 - старший нженер у конструкторському бюро Мнстерства промисловост будматералв УРСР. У цей перод життя пдготував другу збрку вршв Зимов дерева, яку, однак, як збрку Круговерть, у втчизняних видавництвах надрукувати не вдалося.

У 1970 у Брюссел виходить книжка вршв поета Веселий цвинтар. Поезя Василя Стуса характеризуться лричнстю, мелодйнстю, основу становить усвдомлення внутршньо свободи, готовност до боротьби за кращу долю народу Украни. Проте поступово домнуючими в творах поета стали песимстичн настро, зневра, породжен соцалстичною дйснстю. Лтературна дяльнсть поета, його звернення у вищ партйн нстанц з протестами проти порушення людських

прав критичними оцнками тогочасного режиму спричинили арешт у счн 1972. На початку вересня 1972 кивський обласний суд звинуватив його в антирадянськй агтац й пропаганд та засудив до 5 рокв позбавлення вол 3 рокв заслання. Покарання вдбував у мордовських магаданських таборах. З ув язнення звернувся з заявою до Верховно Ради СРСР з вдмовою вд громадянства мати радянське громадянство неможливою для мене рччю. Бути радянським громадянином - значить бути рабом

Псля звльнення повернувся до Кива, працював на кивських заводах, вступив до Укрансько гельснсько групи жовтень 1979, продовжував правозахисну дяльнсть, зокрема, виступав на захист репресованих членв УГГ У травн 1980 заарештований вдруге, визнаний особливо небезпечним рецидивстом у вересн засуджений до 10 рокв таборв особливого суворого режиму та 5 рокв заслання. В одному з листв, адресованому свтовй громадськост жовтень 1980, вдомий росйський правозахисник

А. Сахаров розцнив вирок Стусов як ганьбу радянсько репресивно системи. Утримувався у табор для полтв язнв у с. Кучин тепер Чусовського р-ну Пермсько обл Рося. Табрними наглядачами знищено збрку з приблизно 300 вршв. На знак протесту проти жорстокого поводження табрно адмнстрац з полтв язнями клька разв оголошував голодовки. У счн 1983 за передачу на волю зошита з вршами на рк був кинутий у камеру-одиночку.

У 1985 Г. Бьолль висунув творчсть Стуса на здобуття Нобелвсько прем з лтератури. 28 серпня 1985 року Стус оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в нч з 3 на 4 серпня у карцер, куди потрапив за те, що читаючи книгу в камер, сперся лктем на нари. Похований у с. Борисово. У листопад 1990 прах Стуса разом з прахом О.Тихого Ю.Литвина перепоховано на

Байковому кладовищ у Кив. Псля смерт поета в Укран видано збрки Поез 1990, Вкна в позапростр 1992, три томи Творв 1994-95 ред. Д. Стус М.Коцюбинська та спогади Не вдлюбив свою тривогу ранню Державна премя м. Т. Шевченка 1993 посмертно. МАРЧЕНКО ВАЛЕРЙ 16.9.1947 - 7.10.1984 -вдомий укранський правозахисник, лтературознавець перекладач.

Народився у Кив. Навчався на флологчному факультет Кивського унверситету, одночасно вивчав тюркськ мови в Бакинському унверситет. З 1970 - спвробтник газети Лтературна Украна, за сумсництвом викладав укранську мову лтературу в середнй школ у Кив. Протягом 1971-72 опублкував ряд перекладв з азербайджансько творв

С. Ахундова, Дж. Мамедкул-Заде. В перод 1968-73 були написан, але не опублкован лтературознавч розвдки про М. Зерова Русское наследие неоклассика, публцистичн статт Кивський далог, Страшний якийсь тягар та н. Друкувався у молоджних виданнях Азербайджану Туркменстану. 25 червня 1973 заарештований спвробтниками КГБ. За вироком Кивського обласного суду вд 27.12.1973 вдповдно до ст.62 ч.

1 Кримнального кодексу УРСР. Наклепницьк вигадки, як ганьблять радянський суспльний лад за поширення документв нацоналстичного змсту, в яких зводиться злсний наклеп на радянську дйснсть, нацональну полтику КПРС Засуджений до 6 рокв позбалення вол в колон суворого режиму 2 рокв заслання. Вдбував покарання у пермському табор для полтв язнв 35. В таборах познайомився з укранськими правозахисниками

Свтличним, С. Глузманом та н. В ув язненн написав ряд публцистичних нарисв, в яких висвтлював умови снування в язнв у радянських таборах, трагчн под 1940-50-х рр. у Захднй Укран. Незважаючи на тяжку хворобу нирок, яка привела до нвалдност, М. вдмовився писати заяву-каяття. Псля звльнення жив у Кив. Довго не мг знайти роботу, згодом працював сторожем.

Займався перекладами з англйсько, писав публцистичн статт - Там, у Кивських печерах, ГУЛАГ. Активно займався правозахисною дяльнстю, розсилав листи-протести з засудженням снуючо тоталтарно системи. Ршуче виступив проти нструкц Мнстерства освти УРСР Про посилення вивчення росйсько мови у школах Украни, яку назвав найсвжшим Валувським указом. 21 жовтня 1983 вже важко хворого

М. заарештовують вдруге засуджують до 10 рокв таборв особливого режиму 5 рокв заслання. Етапом був вдправлений у пермськ табори, де незабаром вдмовили нирки. Помер у тюремнй лкарн в Леннград. Похований у с. Гатному Киво-Святошинського р-ну Кивсько обл У Гамбурз вийшла в переклад нмецькою мовою книга про життя творчсть Марченка - Я не маю н дому, н вулиц. ГОРСЬКА АЛЛА ОЛЕКСАНДРВНА 18.9.1929-28.11.1970 - укранська художниця

вдомий дяч правозахисного руху 60-х рокв в Укран. Народилася в м. Ялт. Пдчас вйни пережила блокаду Леннграда. Навчалась в художньому нститут в Кив. В 1961-65 разом з В. Стусом, В. Симоненком Свтличним та н. стала одним з органзаторв активним членом Клубу творчо молод у Кив, який був тод центром укранського нацонального життя. Брала участь в органзац лтературно-мистецьких вечорв, пдготовц щорчних

Шевченквських свят та н. Плдно займалась мистецькою дяльнстю, створила ряд монументально-художнх робт. В 1964 за виконання Шевченквського втражу до вестибюлю Кивського унверситету був знищений, виключена з Сплки художникв, однак згодом поновлена. Належачи до групи шестидесятникв, брала активну участь в укранському правозахисному рус. За участь в акцях протесту в 1965-68 проти розправ над укранськими правозахисниками -

Б. М. Горинями, П. Заливахою, С. Караванським, В. Морозом, В. Чорноволом та н. Горська була знову виключена з Сплки художникв зазнала переслдувань з боку радянських органв безпеки. В квтн 1968 поставила свй пдпис пд листом-протестом 139 дячв науки культури до тодшнх кервникв СРСР у зв язку з незаконними арештами закритими судами над дисидентами.

28.11.1970 трагчно загинула при нез ясованих обставинах у Васильков бля Кива. Це вбивство за деякими версями приписують КДБ, який мстив Горськй ще за оприлюднення разом з В. Симоненком фактв масових розстрлв киян у Биквнянському лс. Скорш за все, саме це стало причиною побиття млцонерами у м.

Смл Симоненка, внаслдок чого вн помер у лкарн через клька мсяцв. Похорон Горсько перетворився в демонстрацю протесту проти снуючого комунстичного режиму в Укран. Автор численних художнх творв Автопортрет з сином 1960, Портрет батька 1960, Абетка 1960, Бля рчки 1962-63, Портрет В. Симоненка 1963 та н. ЛИТВИН ЮРЙ ТИМОНОВИЧ 26.11.1934 -5,9.1984 - вдомий укранський поет,

журналст правозахисник. Народився у с. Ксавервц пд Кивом. Навчався у грничопромисловй школ у м. Шахти, згодом працював у Донбас. З юнацьких лт цкавився укранською лтературою нацональною культурою. В 1953-55 вдбував перше ув язнення на будвництв Куйбишвсько гдроелектростанц. Невдовз псля звльнення 14 квтня 1956 Литвин був заарештований вдруге, звинувачений у створенн в ув

язненн пдпльно нацоналстично органзац Група Визволення Украни засуджений до 10 рокв позбавлення вол. Покарання вдбував у таборах Мединь Вихорвка Озерлаг, ркутська обл. мордовських таборах для полтв язнв. В ув язненн писав врш укранською росйською мовами та закнчив в 1965 збрку Трагическая галерея розповдь про злочини тоталтарно системи проти укранського народу.

Незабаром вс поез були вилучен пдчас обшуку. Псля звльнення в червн 1965 був змушений через переслдування перехати у Красноярськ. 14 листопада 1974 Литвина знову заарештували засудили за ст. 187-1 Наклепницьк вигадки, що ганьблять радянську державу суспльний лад. В листопад 1977 Литвин, тльки звльнившись з ув язнення, став членом Укрансько Громадсько Групи сприяння виконанню Гельснських угод продовжив боротьбу проти тоталтарного

режиму в Укран. У квтн 1979 завершив статтю Правозахисний рух в Укран. Його засади перспективи, в якй виробив полтичну програму укранського правозахисного руху. 5 липня 1979 важко хворого Литвина заарештовують знову, звинувачують у веденн антирадянсько агтац пропаганди та засуджують до 10-рчного ув язнення 5 рокв заслання. З травня 1982 вдбував покарання у таборах суворого режиму селах

Кучино, Половинка, Всесвятське Пермсько обл де перебувала бльшсть учасникв укранського правозахисного руху. 24.8.1984 Л. знайшли в камер з розрзаним животом. 5.9.1984 вн помер. У листопад 1989 прах Юря Литвина, Василя Стуса Олекси Тихого був перевезений до Кива з почестями похований на Байковому кладовищ. Автор книг Рабочее дело, Безумец,

Поема о подснежниках. ТИХИЙ ОЛЕКСЙ ВАНОВИЧ Олекса Тихий 27.1.1927 - 6.5.1984 - вдомий укранський поет, правозахисник. Народився на хутор жвка Костянтинвського р-ну Донецько обл Закнчив флософський факультет Московського унверситету. З 1950 працював учителем болог у Ново-Костянтинвськй школ тепер

Приазов-ського р-ну Запорзько обл З 1953 мешкав у сел Рубцове тепер Краснолиманського р-ну Донецько обл викладав у школ. З 1954 -вчитель стор у рдному сел. У 1948 вперше засуджений вйськовим трибуналом Сталнсько тепер Донецька обл. област за критику кандидата в депутати на 5 рокв позбавлення вол, але вйськовий трибунал МВС Укранського округу замнив покарання на умовне.

Заарештований у лютому 1956 за листа, надсланого до ЦК КПРС з протестом проти введення вйськ Варшавського договору в Угорщину. 18 квтня 1957 на закритому засданн Сталнського обласного суду на пдстав ст. 54-10 ч. 1 Карного кодексу УРСР за антирадянську агтацю та пропаганду засуджений на 7 рокв позбавлення вол. Термн покарання вдбував у Володимирськй тюрм та

Дубовлагу. Псля звльнення 15 лютого 1964 Тихий, не маючи можливост влаштуватись на роботу за спецальнстю, працював вантажником, слюсарем-механком, оператором-дефектоскопстом, пожежником. Водночас проводив велику роботу з укладання словника укрансько мови, розробив метод навчання без школи за домашнми завданнями. У свох публцистичних творах виступав за вдродження укрансько мови та нацонально культури на Донеччин. У счн 1972 Тихий надслав до редакц газети

Радянська Донеччина статтю Роздуми про укранську мову та культуру в Донецькй област, а на початку 1973 - до Презид Верховно Ради УРСР листа пд назвою Думки про рдний донецький край у квтн листа було виправлено на адресу Голови Презид Верховно Ради УРСР . Грушецького. У 1974 написав нарис Сльськ проблеми та роздуми Ви ми, в яких виступив проти процесу русифкац та на захист укрансько мови.

У листопад 1976 Тихий разом з М. Руденком, О. Мешко, П. Григоренком, Л. Лук яненком, О. Бердником та н. виступив членом-засновником одн з перших правозахисник асоцацй - Укрансько громадсько групи сприяння виконанню Гельснських угод пдписав перш документи УГГ - Декларацю Укрансько громадсько групи сприяння виконанню Гельснських угод та

Меморандум 1. Лтературна правозахисна дяльнсть Тихого стала причиною його другого арешту на початку лютого 1977. Справу Тихого було об днано з справою колишнього секретаря парткому Сплки письменникв Украни М. Руденка. У червн-липн 1977 пд час судового процесу в с. Дружквц Донецько обл. засуджений за звинуваченням у антирадянськй агтац пропаганд та за незаконне збергання збро було пдкинуто гвинтвку до 10-рчного позбавлення вол у таборах особливо суворого режиму 5-ти рокв

заслання. 21.7.1977 оголошено вирок за ст. 62 ч.2 КК УРСР Тихого було позбавлено вол на 10 рокв з засланням на 5 рокв та за ст. 222 ч на 3 роки остаточно -10 рокв позбавлення вол у виправно-трудовй колон особливого режиму з засланням на 5 рокв. Вдбував покарання у мордовському табор с. Соснвка. У березн 1980 переведений у табр особливого режиму для полтв язнв у с.

Кучино Чусовський р-н Пермсько обл Рося. Клька разв оголошував голодовки найдовша -52 дн. З 1981 тяжко хворв. Помер 6.5.1984. у тюремнй лкарн у Перм. Постановою Пленуму Верховного суду УРСР вд 7.12.1990 вироки щодо Тихого скасовано справу закрито за вдсутнстю складу злочину. 19.11.1989 прах Олекси Тихог перепохований разом з тлнними рештками

В. Стуса Ю. Литвина на Байковому кладовищ у Кив. дещо докладнше про журнал Укранський всник. УКРАНСЬКИЙ ВСНИК - нелегальний суспльно-полтичний часопис. Виходив вд счня 1970 до березня 1972випуски 1-6 у Львов. Засновник, автор, редактор видавець - В ячеслав Чорновл. У вступному слов Завдання Укранського всника, яке вдкривало ус шсть випускв, декларувалося,

що видання подаватиме об ктивну нформацю про порушення свободи слова та прав, гарантованих Конституцю СРСР, про судов й позасудов репрес, факти шовнзму й укранофоб, становище укранських полтв язнв, про акц протесту, а також друкуватиме твори самвидаву. У пдготовц журналу брали участь Ярослав Кендзьор, Михайло Косв, Валентин Мороз, Юрй Шухевич, Микола Плахотнюк,

Нна Строката, Надя Свтлична, Василь Стус, Атена Пашко. Умови для конспративного друку часопису забезпечувала Олена Антонв, друкували журнал Людмила Шереметьева випуски 1-4, В. Чорновл та Я. Кендзьор. Кур рами та розповсюджувачами були Стефаня Гулик, Ганна Садовська. Сприяли розповсюдженню журналу

Зновя Франко, Ярослав Дашкевич, Валентина Чорновл. Студентка КДУ з Чехословаччини Анна Коцур вивозила журнал у Пряшв, звдти Павло Мурашко передавав Укранський всник на Захд. Журнал передруковували видавництво Смолоскип м. В. Симоненка США, видавництво Сучаснсть Мюнхен, Укранська видавнича сплка у

Лондон та н. До укрансько та свтово громадськост публкац журналу доносило радо Свобода. В Укран випуски Укранського всника поширювалися самвидавом. За довдкою Льввського УКДБ, журнал друкувався на друкарських машинках, а потм шляхом розмноження перших примрникв розповсюджувався серед рзних осб машинописом, ксероксуванням та фотоспособом. У багатьох мстах журнал мав свох кореспондентв та розповсюджувачв.

За розпорядженням В. Чорновола, заарештованого у счн 1972, видання журналу було припинене. На сторнках Укранського всника публкувалися документи про полтичн репрес та дисидентський рух кнця 1960 - початку 1970-х рокв, публцистичн статт, листи протесту та лтературн твори, авторами яких були В. Симоненко, В. Стус Свтличний, В. Романюк, В. Чорновл Дзюба, С. Караванський та н. Зважаючи на великий авторитет позацензурного часопису, в

Укран здйснено клька спроб продовжити його випуск. У 1972 намагалися поновити видання журналу в Кив вген Пронюк, Василь Овснко, Василь Лсовий та ван Гайдук, але появ журналу завадили арешти. У 1974 Степан Хмара з Червонограда Льввська обл. спльно з кивськими журналстами Олесем Шевченком та Вталм Шевченком видали свй Укранський всник пд числом 7-8 у 1975 опублкований за

кордоном. Клька чисел журналу пд такою ж назвою видала Укранська загальнонародна органзаця. Псля звльнення з ув язнення В. Чорновл разом з Михайлом Горинем, Павлом Скочком, Василем Барладяну у серпн 1987 вдновив видання журналу як першого в Укран опозицйного до влади легального лтературно-художнього та суспльно-полтичного часопису до березня 1989

вийшли 7-14 випуски. Вд випуску 11 счень 1988 журнал був органом Укрансько гельснсько групи, згодом - органом Укрансько гельснсько сплки. Полграфчним способом його тиражувало Закордонне представництво УГС Нью-Йорк. З 5.12.1987 почали виходити щомсячн експрес-випуски Укранського всника, з 11.7.1988 - листки прес-служби

УГС по 2-3 на тиждень невдовз випуск журналу було припинено. Використана лтература 1. Я. Грицак Нарис стор Украни. Формування модерно укрансько нац XIX-XX столття 2. .З. Пдкова, Р.М. Шуст Довдник з стор Украни 3т. 3. Ю. Солод Укранська лтература у XX столтт