Історіографія історії Словаччини

ІСТОРІОГРАФІЯ ІСТОРІЇ СЛОВАЧЧИНИ

Історична наука словацького народу, як і інших слов'янських народів окрім російського, формувалася в руслі загальних тенденцій ідейного життя і була спрямована на захист національних прав Перехід до наукового осмислення минулого відбувався в епоху національного відродження, яка почалася з середини ХVШ ст. Національний рух словаків розвивався в умовах соціального та подвійного національного гноблення. Словаччина входила до складу Австрійської імперії як складова частина Угорщини. Словаки зазнавали жорстокої мадяризації, наприкінці ХVШ ст. ще не було створено національної літературної мови.

Біля витоків словацької історіографії знаходяться будителі - патріотично налаштована інтелігенція, яка прагнула до формування національної свідомості словацького народу. В їх середовищі наприкінці ХVШ - в першій третині XIX ст. панували просвітницькі ідеї, які вони намагалися пов'язати з боротьбою за національні права. Історії, як засобу пробудження патріотичних настроїв та фактору формування національної самосвідомості вони надавали важливого значення.

ЮРАЙ ПАПАНЕК (1738-1802)
в 1780 р. видав латиною "Історію слов'янського народу". В цій праці було висловлено думку про автохтонність словаків, яких дослідник вважав гілкою єдиної слов'янської сім'ї, велика увага приділялася діяльності Кирила та Мефодія, було зроблено спробу відтворити історію Великої Моравії.

Ю. Папанек розглядав минуле словаків в рамках історії угорців, дещо ідеалізував минуле, апологізував Габсбургів.

Проте питання про походження словацького народу, його місце і роль в історії Угорського королівства, які поставив Папанек сприяли виникненню національно-патріотичної ідеології, посилили інтерес до історії власного народу у інших словацьких будителів.

ЮРАЙ СКЛЕНАР
в праці “Найдавніше становище Моравії та перший прихід угорців і напад на неї”, видану в 1764 р., зробив спробу зрівняти словаків та угорців, їх історичне минуло. Він вважав, що відбулося "мирне вторгнення угорців в слов'янські землі, підкреслював внесок словаків в історію Угорського королівства, зокрема в спільному протиборстві із зовнішніми ворогами. Ці погляди викликали негативну реакцію офіційної угорської історіографії того часу та гостру полеміку словацьких і угорських вчених.

ЯН ХРДЛІЧКА (1741-1810 рр.)
в своїх працях окреслив контури етнічної території словаків, т

В 1789 р. А. Бернолак створив Словацьке учене товариство в Трнаві, яке стало науковим центром досліджень з історії, літератури інших наукових напрямів.

В умовах посилення реакції і зміцнення абсолютизму в першій третині XIX ст. словацькі інтелігенти-патріоти виявляють поглиблений інтерес до фольклору, як джерела національної самобутності словацького народу, високу художню цінність словацького фольклору доводив БОГУСЛАВ ТАБЛІЦ (1769-1832 рр.) -
засновник кафедри чеської і словацької мов та літератур в Братіславському ліцеї.

ЯН КОЛЛАР (1793-1852)
в 1823-1827 рр. видав, підготований з П. Шафариком І.Я. Благославом, двотомник "Пісні світські словацького народу в Угорщині ''. В І834-І835 рр., він вже видав двотомну антологію "Народні пісні або пісні світські словаків в Угорщині". Антологія доводила багатство і самобутність духовного життя та фольклору словаків. В описі подорожі по Італії, Тіролю та Баварії - “Цестопис”, опублікованому в 1843 р. Коллар оспівував боротьбу слов'ян проти іноземного гніту, висловлював переконання про їх велике історичне призначення. Творчість Коллара зазнала впливу романтизму.

З 30-х років ХІХ ст. панівною течією в словацькій історіографії стає романтизм. Романтики прагнули возвеличити словацькі народи, довести високий рівень їх розвитку, показати їх внесок в європейську культуру, науково підтвердити думку про їх автохтонність, історичні права на заселені території. Насамперед це стосувалося словацького народу.

Найвидатнішим представником романтичного напрямку в словацькій історіографії ХІХ ст. був ПАВЕЛ ЙОЗЕФ ШАФАРИК (1795-1861
). Після закінчення Йенського університету з 1819 до 1833 р. працюючи в м. Нові Сад (Сербія), вивчав джерела з історії слов'ян, які зберігалися в навколишніх монастирях. В 1826 р. написав "Історію слов'янської мови та літератури всіма наріччями" в якій доводив індоєвропейське походження слов'ян та їх помітний внесок в світову культуру. В цій праці вперше науково обґрунтовано самостійність словацької мови. Особливу увагу Шафарик звернув на стародавню історію слов'ян, яка зазнавала перекручень через політичні мотиви.

Після переїзду до Праги, в 1836-1837 рр. Шафарик написав двотомну працю "Слов'янські старожитності". Працюючи над нею, він досліджував свідчення про слов'ян античних авторів, західноєвропейських хроністів, давньоруських літописців, фольклорний матеріал. Шафарик здійснив порівняльно-історичний аналіз географічних та топографічних назв слов'янських народів.

Проблематика праці - походження, розселення та первісна історія слов'янських народів. Шафарик дійшов висновку, що окремі слов'янські мови виникли не раніше І тисячолітті н. е. З цього часу він починав історію слов'янських народів.

Шафарик обґрунтував твердження, що слов'яни поряд д сусідами-галлами, германцями, литовцями та іншими - були творцями європейської культури. Один з доказів високого рівня розвитку слов'янських народів він вбачав у тому, що багато слов'янських слів, які стосуються господарства та культури, увійшли до угорської мови.

Ця праця Шафарика давала відсіч шовіністичним поглядам на історію слов'ян, і зокрема словаків, німецьких та угорських істориків, мала не лише наукове, а й політичне значення. Слов'янські народи, які втратили свою державність, або не мали її, включалися автором на принципах рівноправності до системи європейських народів. Праця Шафарика була перекладена російською, польською, німецькою мовами.

В праці “Слов'янська етнографія", виданій в 1842 р., містилися відомості з культури, статистики, історії слов'янських народів, вперше було подано карту поширення слов'янських мов та діалектів. Шафарик вважав мову відображенням національного духу", надавав їй вирішального значення у національному відродженні.

Праці Шафарика були відомі діячам української культури. Тарас Шевченко присвятив П. Шафарику поему "Єретик" та передав йому автограф твору. Свідки розповідали, що Шафарик, одержавши рукопис, плакав вдячними сльозами.

Отже, на середину XIX ст. склалась концепція історії словацького народу в основу якої вкладені національні аспекти їх розвитку.

В середині ХІХ ст. розпочався новий період словацького національного руху. Збереження подвійного національного та соціально - політичного гніту продовжували гальмувати процес формування словацької нації, національної ідеології та культури. В 1661 році було сформульовано нову програму національного руху " Меморандум словацького народу". Ставилися вимоги про виділення Словаччини в автономну територію, впровадження словацької мови в школах та адміністративних закладах. В 1863 р. було створено культурно-наукове просвітнє товариство Матіца (матінка) Словацька. В 1868 при Матіці словацькій було створено історичний відділ, який займався крім історії археологією, етнографією та іншими науками. В часописі "Літопис Матиці словацької" поряд з публікацією статей з історії було надруковано велику кількість джерел з історії Словаччини, переважно часів середньовіччя.

Після перетворення імперії Габсбургів в дуалістичну Австро - Угорську монархію значно посилилась мадяризація Словаччини. В останній третині ХІХ ст. було припинено діяльність Матіци Словацької і більшості словацьких часописів, майже повністю було ліквідовано початкові школи з словацькою мовою викладання. В боротьбі за утвердження національної самобутності словацькі національні діячі використовували історичний матеріал, зокрема ідею автохтонності словаків. В1868 р. з серією статей " Чому нас вчить історія" виступив ЙОЗЕФ ГУРБАН
.

Представники словацької національної інтелігенції продовжували збирати та вивчати пам'ятки старовини, створювали бібліотеки та музеї. В 1893 р. було створено Музейне словацьке товариство навколо якого об'єдналися Словацькі історики. Регулярно видавалися "Збірник музейного словацького товариства" та "Часопис музейного словацького товариства".

В словацькій історіографії продовжував зберігати свої позиції романтизм.

Найдавнішими представниками словацької історіографії ІІ половини ХІХ - початку XX ст. були Ф. Сасінек та Ю. Ботто.

ФРАНТІШЕК САСІНЕК (1830-1914 рр)
опублікував ряд джерел, в 1876-1882 рр. видавав часопис "Словацький літопис", в якому друкувалися статті з історії, археології, етнографії.

В своїх чисельних наукових працях з історії словаків та Інших слов'янських народів, які населяли Угорське королівство в складі імперії Габсбургів він намагався захистити національну гідність словацького та інших народів від нападок шовіністичної угорської історіографії, яка доводила відсутність власної історії у слов'янських народів.

Сасінек захищав тезу про автохтонність слов'ян в Карпатській долині, велику увагу приділяв історії великої Моравії, слов'янських поселень в Паннонії. Хоча дослідник іноді помилково трактував окремі джерела, його праці в цілому сприяли формуванню національної самосвідомості, викликали у словаків інтерес до минулого.

ЮЛІУС БОТТО 1848-1929)
створив цілісну концепцію історії Словаччини. В двотомній праці "Словаки, розвиток їх національної самосвідомості", виданій в 1906-1910рр., доводив самобутність словаків, висвітлював найбільш яскраві сторінки політичної історії словацького народу, докладно зупинився на проблемі національного відродження. Ботто не торкався соціальних проблем. В 1914 р. він видав науково-популярну "Коротку Історію словаків", весь тираж якої угорська влада конфіскувала та почала переслідувати автора.

Утворення Чехословацької республіки в 1916 р. створило сприятливі умови для розвитку історичних досліджень.

В 1919 р. було створено університет в Братіславі, де діяла кафедра історії, відновила діяльність Матіца словенська в Мартіні. В 1926 р. виникло Учене товариство імені П.Й. Шафарика в Братіславі. Видавався "Літопис Матіци словацької". Центром історичних досліджень в міжвоєнній Словаччині був Братіславський університет. Значна частина словацьких істориків виступала проти ідей чехословакізму, згідно яких словаки становили велику єдиної чехословацької нації. Прихильники цих ідей, переважно з середовища чеських істориків, розглядали історію Словаччини як додаток до угорської, а згодом-чеської історії.

Словацькі вчені доводили своєрідність та самобутність історичного минулого Словаччини. В 20-З0-х роках ХХ ст. словацькі історики знаходилися на позиціях позитивізму.

Найбільш видатний представник цього напрямку ДАНІЕЛ РАПАНТ
. В своїх дослідженнях виступав за визнання словаків окремою нацією. Як вагомий аргумент на користь цієї вимоги розглядав утворення ж ^ІХ ст. словацької літературної мови.

Процес національного відродження розглядав лише в літературно-культурному аспекті. Ряд праць присвятив проблемам мадяризації Словаччини та словацького національного руху в період революції 1848-1849 рр. Негативно ставився до угорської революції 1846 р., оскільки її діячі ігнорували самобутність словацького народу. Як позитивіст Рапант наводить великий фактичний матеріал, за яким іноді губиться авторська думка.

БРАНІСЛАВ ВАРСІК
- медієвіст, досліджував вплив гуситського руху на Словаччину, історію Трнавського університету, зокрема, роль словаків в його розвитку.

Варсік зробив значний внесок у вивчення проблеми виникнення міст в Словаччині, їх соціально-економічної історії, національного складу мешканців. Він переконливо довів, що розвиток словацьких міст розпочався задовго до проникнення німецьких колоністів.

АЛЕКСАНДР ГУШЧАВА
вивчав ці ж проблеми - середньовічне словацьке місто та німецька колонізація.

Після приходу до влади комуністичної партії наприкінці 40-х-на початку 50-х років було проведено реорганізацію центрів наукових досліджень з історії, спрямовану на посилення впливу марксистської історіографії. Слід відзначити, що якщо в Чехословаччині цілком запанувала радянська Інтерпретація марксизму, то в Словаччині вона виявилася в самій ортодоксальній формі. Події 1968 р. в словацькій історіографії відгуку не знайшли.

З 1953 р. було створено Словацьку академію наук як складову частину Чехословацької академії наук. В Братиславі було засновано інститут історії Словацької академії наук, згодом - інститут історичних досліджень. Центром підготовки наукових кадрів в дусі офіційного марксизму-ленінізму став інститут історії комуністичної партії Словаччини при вентральному комітеті комуністичної партії Словаччини.

В 1953 року почали періодично видаватися в Братиславі "Історичний часопис" та" Історичні дослідження".

Була опублікована велика кількість джерел, особливо з історії ХІХ-ХХ ст. З початку 50-х років систематично організовувалися конференції та дискусії з найважливіших питань словацької історії з метою розробки концепцій та періодизації Словацької історії за формаційним принципом.

Центральне місце в історичних дослідженнях займають проблеми соціально-економічного розвитку, історії робітничого руху, історії комуністичної партії Словаччини. Значний вплив на формування нової історіографії мала монографія МІЛОША ГОСІОРОВСЬКОГО "
До Історії словацького робітничого руху", видана в 1951 р. В ній висвітлена проблема з кінця ХІХ до 20-х років XX ст. В 1954 р. вийшла праця цього ж автора "Боротьба Комуністичної партії Словаччини в підпіллі та Словацьке національне повстання" в якій містилася офіційна версія подій досліджуваного періоду. Особлива увага приділялася міжнародному аспекту повстання, участі в ньому радянських партизанів.

Періодизацію словацького робітничого руху вплив на нього російських революцій 1905 р. та 1917. Виклав М. Госіоровський в монографії "Історія словацького робітничого руху.1846 - 1918 рр. ", виданій в 1956 р. В праці цього ж автора "З історії чесько-словацьких відносин", яка була надрукована в 1978 р., з офіційних позицій розглянуто взаємини між обома народами в XX ст.

Виникненню та розвитку компартії Словаччини присвячені праці Я. ГОЛОТИКА, З. ГОЛОТИКОВОЇ, М. ВАРТІКОВОЇ
та інших.

ВІЛІАМ ПЛЕВ3А
в 1965 р. видав монографію "Комуністична партія Чехословаччини та революційний рух в Словаччині, І929-38", а в 1971р. - "Чехословацька державність та словацьке питання в політиці комуністичної партії Чехословаччини". В останній праці з офіційних позицій розглядається питання соціально-економічних змін в Словаччині за часи керівництва компартії та створення федеративної держави в цей період. Цій же проблематиці історії КПС - присвячено колективну працю "Комуністична партія Словаччини та аграрне питання в Словаччині з І920-І960 рр. ", видану в 1961 р.

Важлива увага приділялася Словацькому національному повстанню та розвитку подій в наступні роки. Слід зазначити, що трактування перебігу повстання зазнавало кон’юнктурних коливань. В 1959 р. побачила світ праця ЯНА ДОЛЕЖАЛА
та ЙОЗЕФА ГРОЗІЄНЧИКА
"Міжнародна солідарність в Словацькому національному повстанні", в якій йшлося про участь СРСР, в 1960 р. - праця МИРОСЛАВА КРОПІЛАКА
"Участь солдат в Словацькому національному повстанні".

Нові підходи та оцінки було викладено в праці учасника повстання, діяча компартії ГУСТАВА ГУСАКА
"Свідчення про Словацьке національне повстання", видання 1964, 1969, 1974, 1975 рр. Ці оцінки знайшли подальшу розробку в колективній праці "Історичне перехрестя. Словацьке національне повстання, передумови та підсумки", видану в 1964 р. та праці М. Кропілака
"Словацьке національне повстання" видання 1975 р. В них повстання розглядається як початок національно-демократичної революції.

Особливості аграрних перетворень в подальший період відображено в праці САМУЕЛА ЦАМБЕЛА
"Словацьке аграрне питання. 1944-1948 рр." видану в 1972 р. Зміни соціальної структури Словацького суспільства спробував прослідкувати М. БОРНОВСЬКИЙ
в праці "Соціальні класи та революційні зміни в Словаччині в 1944 - І948 рр." опублікованій в 1978 р.

Значна кількість праць присвячена російсько-словацьким та радянсько-словацьким відносинам.О. КОДЕДОВА
та М. ПІЩ
висвітлювали вплив революції 1905 р., ЛЮДЕВІК ГОЛОТИК -
революції 1917 р. на Словаччину, В. ПЛЕВЗА -
визволення Словаччини Радянською армією та багато інших про співробітництво в подальші часи.

Новою, порівнюючи з попередньою історіографією стала проблема економічної історії, яка знайшла своє відображення в узагальнюючих працях "Короткий нарис економічного розвитку Чехословаччини до 1955р. ", виданий в 1962 р., "Економічна історія Чехословаччини в XIX та ХХ століттях" видання 1974 р. І. ФАЛЬТУС
та В. ПРУХА
підготували працю про економічний розвиток Словаччини в 1918-1945 рр.

Проблему формування словацької нації розробляв Л. ГОЛОТИК
. Він же в працях "Легенда Штефаника та утворення Чехословацької республіки" та інших, виданих в 1956-1960 рр., досліджував діяльність словацької еміграції в роки першої світової війни, роль революційного піднесення І918 р. в утворенні Чехословаччини. Цій же тематиці присвячена праця В. Плевзи "За нову державу чехів і словаків " надруковану в 1975 р.

Досліджувалися словацькою історіографією проблеми стародавньої історії, періоду феодалізму. Предметом підвищеної уваги був етногенез словаків та інших слов'янських народів, специфіка формування словацької народності, вияснення історичної долі великоморавської держави. Цій проблемі присвячено, зокрема тритомну працю Б. ВАРСІКА
"Заселення Кошицької котловини" виданої в 1964-1977 рр. Б. Хроповський в праці "Словаччина на зорі історії", надрукованій в 1970 р. стверджує про раннє заселення слов'янами території Словаччини, показує її визначальне значення як ядра об'єднання САМО, значний рівень розвитку продуктивних сил якого підготував формування моравським державності в ІХ ст.

Економічна та соціальна історія ІХ-ХШ ст. висвітлена в праці МАТУША КУЧЕБИ
"Словаччина після падіння великої Моравії", виданої в 1974 р.

Узагальнюючу картину соціально-економічного і політичного розвитку, зміни в становищі селянства, чесько-словацькі відносини в ХVІ-ХVІІ ст. подав Й. МАЦУРЕК в монографії "Чеські землі і Словаччина.1620-1720", опублікованій в 1961 р.

Мануфактурний період в історії Словаччини 1725-1825 рр. відображено в книзі А. ШПІСА
, виданій 1961 р.

Підсумком розвитку словацької історичної науки в 40 - кінці 80-х років ХХ ст. стало видання узагальнюючих праць.

Марксистсько-ленінська концепція історії Словаччини була викладена в двотомнику "Історія Словаччини" (1 т. видано 1961 р., 2 т. - 1968 р), Виклад доведено до 1900 р. В 80-х роках побачила світ 5-томна "Історія Словаччини" на тих самих методологічних засадах.

Після падіння комуністичної влади та утворення незалежної Словацької республіки змінилася проблематика історичних досліджень. Велика увага була привернута до політичних діячів Словаччини першої половини XIX ст. Досліджувалась діяльність А. Глінки - засновника консервативно католицької Словацької народної партії, який відіграв значну раль у створенні в 1916 р. Чехословацької республіки, а згодом виступав за незалежну Словаччину.

Було створено спеціальну комісію з комплексного аналізу історії незалежної Словацької держави 1939-1945 рр., яка була союзницею нацистської Німеччини та її глави Й. Тісо, страченого в 1947 р. Продовжуються дослідження проблем стародавньої та середньовічної історії. Переглядаються оцінки історичних подій 1944-1989 рр.

Отже словацька історіографія протягом тривалого часу розвивалась в складний і не завжди сприятливих умовах. Проте словацькі вчені довели самобутність історичного процесу словацької нації, зробили великий внесок у формування національної самосвідомості Словацького народу.

Література

1. "Историография истории южных и западных славян". - Изд-во МГУ. 1987 г., с.35-37, 75-77, 105, 114-115, 153-154, 156-160, 162-163, І66-І68.

2. "Историография истории нового времени стран Европы и Америки". - М. І990. с.330-331, 454-455.

3. Волков В.К." Новые тенденции в развитии исторической мысли в странах Центральной и Юго-Восточной Европы" - "Новая и новейшая история"-1991,-№ 4.