Військо Київської Русі: тактика в бою

Реферат на тему:

Військо Київської Русі:
тактика в бою

Приготування до бою

Коли ворог був недалеко, й можна було сподіватися битви,
військо відбувало останні приготування. Про те, що зближається бій, давали знак
трубами та бубнами.  Найперш у Юрія вдарили в бубни у війську й у труби
загрубіли; і у Вячеслава, в Ізяслава й у Ростислава почали бити в бубни і в труби
трубити, і полки почали готовитися (1151 р.).

Спершу військо повинно було озброїтися, одягнутися в броні, об
лещися в оружіє.  Облеклися в броні, і полки ізрядили (1111 р.). He дійшло військо
до ріки Сяну, зсіло на полі озброїтися (1248 р.); війська всі позсідали з коней
і озброїлися (1251 р.). Тяжку зброю підвозили підводами і вона була вже під
рукою.

Потому військо ставало в бойову лаву; це звалося і с п о л ч
ит их, і з р я д и т и, пристрої ти військо. Робили це на вигідному місці,
звичайно на просторому полі.

Слово ізполчити означає — виставити полки. Деколи військо вже
в поході було поділене на тактичні одиниці, але звичайно аж перед самим боєм
ставало в полки. Тоді князь міг дібрати відповідних людей і назначити їм якесь
завдання. Так Ізяслав 1151 р. звелів нарядити дружину з полків, а полків не
рухати. Знову Данило в поході на ятвягів 1256 р. ізрядив полки, — кому яким
полком ходити, і сам вийшов наперед.

Князь, що мав провід у бою, видавав накази, коли яка частина
має рушити в бій. За особливу честь уважали йти в першу чергу на ворога, бо перший,
удар був не раз вирішний. Між князями доходило часом до спорів, хто має дістати
це першенство. Так 1183 р. Володимир Глібович послав до Ігоря, просив його
їздити попереду зі своїм полком, бо, мовляв, князі руські (київські) все
напереді їздили в руській землі; Ігор на це не погодився, тим то Володимир
розгнівався й повернувся. Знову 1187 р. Володимир випросився у Святослава та
Рюрика їздити попереду з чорними клобуками; Святославові було нелюбо пускати
Володимира наперед перед своїми синами, але Рюрик і всі інші погодилися У
поході на ятвягів 1256. р. українські й-польські князі просили Данила, щоб він
перший ішов у бій: Ти король, голова всім полкам, — ти знаєш воєнний звичай, —
кожний тебе засоромиться й налякається, вийди сам наперед.

Перед боєм князь об’їздив полки й укріпляв на бій (загрівав до бою). Ізяслав
Мстиславич під Перемишлем 1152 р. перед битвою так промовив до свого війська:
Браття і дружино! Бог не кинув руської землі й руських синів на все в безчестя,
— на всіх місцях добували ми честь свою. І тепер, браття, всі це маймо на увазі
й перед чужими народами дай нам Боже честь свою взяти/Молодші князі приїздили
до найстаршого й завіряли його у своїй вірності: Батьку, хочемо голови свої
поскладати за тебе і честь свою оборонити (1151 р.).

Побожні воїни перед боєм молилися. Так перед стрічею з
половцями 1103. р. князі й вояки молили Бога й обіти подавали Богу і Пречистій
Його Матері, — одні кутею, другі милостинею для бідних, інші жертвами на монастирі
. Раз тільки стрічаємо в війську духовенство, підчас походу на половців 1111
р.: Князь Володимир приставив попів своїх, щоб їхали наперед війська і співали
тропарі та кондаки Чесного Хреста і на канон святої Богородиці.

Часом бій не починався відразу. Військо озброєне та
впорядковане стояло на місці та чекало, аж ворог перший пічне битву. Мстислав
став перед городом і впорядкував дружину; і не поступив ані Олег на Мстислава,
ні Мстислав на Олега, — і стояли один проти одного чотири дні.

Деколи обидві сторони старалися спровокувати одна одну
насміхами та жартами. Так 1016 р. воєвода князя Святополка насміхавсь з
новгородців, що були в війську Ярослава: Чого ви поприходили з тим калікою? —
ви теслі, ми приставимо вас хороми нам ставити! Новгородці дуже на це
розізлилися й заявили Ярославові, що другого дня підуть наступом на ворога.
Перед битвою з Поляками над Бугом 1018. р. воєвода Ярослава жартував собі з
польського князя Болеслава: Проколемо тріскою твоє товсте черево, Поляки ж ізнову
під Ярославом 1249. р. дратували вояків Василька словами: поженемо вас на
великі бороди. Василько відповів: Брехня ваше слово, Бог наш помічник, і
кинувся на ворогів.

Бойовий лад

Військо уставлялося до бою в означений бойовий лад.
Найчастіше бачимо поділ на три частини: середню, що звалася чоло, і два бічні
крила, праве й ліве. У цей загальний бойовий лад уставлялися різні роди зброї:
дружина й ополчення, тяжко-збройні и легко-збройні, піхота й кіннота та ін.

В різних часах бачимо різні комбінації упорядковування
війська. У давніших часах вони цілком прості, пізніше складніші.

1) В битві під Листвином 1024 р. між Мстиславом та Ярославом
Мстислав звечора впорядкував дружину й поставив сіверян у чоло проти варягів, а
сам став з дружиною на крилах. Отже в осередку стояло слабше військо, тобто вої
(ополчення), на крилах краще озброєна дружина. Бойовий порядок виглядав так:

2) У бою з печенігами під Києвом 1036. р. Ярослав виступив із
города і впорядкував дружину, — поставив варягів посередині, праворуч — киян,
ліворуч — новгородців, і стали перед городом. Тут у центрі стоїть найсильніше
військо, тяжко озброєні варяги, на крилах народне ополчення (вої); це дає такий
лад:

В обох цих битвах виступала сама піхота.

3) У бою з половцями під Трипіллям 1093. р. князі
впорядкували дружину й пішли: праворуч ішов Святополк, ліворуч Володимир,
посередині Ростислав. У війську кожного князя була й дружина й ополчення (вої,
люди):

Подібним способом уставилися війська до бою над Трубежем
1149. p.: Юрій, Святослав Олегович і Всеволодич Святослав побачили, що вже
полки (Ізяслава) йдуть за ними, вернулися й пішли зі своїми полками їм
назустріч. І поставив Юрій синів своїх направо, а Святослава Олеговича і
Всеволодича Святослава на ліво — і пішли полки один на один.

4) У відомому поході Ігоря на половців 1185. р. перед боєм
над Сурлієм бачимо складніший бойовий лад: Тут упорядкували б полків: Ігорів
полк посередині, праворуч його — полк брата Всеволода, ліворуч — синівця його
Святослава; попереду, перед ним, син Володимир і другий полк Ярославів, ковуї
(половці), що були з Ольстином, а третій полк також попереду, стрільці, що їх
усі князі вивели; так упорядкували свої полки. Тут бачимо виразний поділ на дві
боєві лінії: в першій виступають легкоозброєні сили, — стрільці, половецькі
союзники (ковуї), може, боярська молодь під проводом молодого князя Володимира;
у другій лінії — три полки князів, в яких (як видко з дальшого опису бою) була
і дружина й ополчення (чорні люди). Все це була кіннота. Схематичний образ був,
мабуть, такий:

5) В поході Данила на ятвягів 1251. р. посередині ішла тяжко-озброєна
піхота, зі щитами й копіями (оружники), по боках стрільці з луками:

6) В іншому поході на ятвягів 1256. р. Данило впорядкував
полки, і вказав кому полком ходити: сам вийшов наперед, і стрільців пустив
наперед, а інших із обох боків дороги; дворському наказав іти за собою, а сам
поїхав із малим числом оружних отроків. Здається, лад був такий:

Бій

Битву означали словами: бій, січа, брань, полк.

Був старий звичай, як ми вже сказали, що битву починав князь
сам, символічним ударом копя. Вже 946 р. читаємо про бій з деревлянами:
зійшлись обидва війська до бою, і Святослав сунув копям на деревлян, і копя полетіло
між вухами коня й ударило в ноги коневі, — бо він був дитина. І сказали Свинелд
і Асмолд: князь уже почав, потягніть, дружино, за князем. В 1149. р. літопис,
оповідає про князя Андрія, що він виїхав перше за всіх на ворога, і дружина
його за ним їхала, і зломив Андрій копя на противнику своїм.

Наказ до наступу князь давав згаданим вище висловом:
потягніть, дружино, потягнімо мужно, браття і дружино.

Князь давав знати полкам, коли їм рушити: Ізяслав в’їхав у свій полк,
і післав по всіх полках, кажучи: дивіться на мій полк,, і як мій полк піде, так
і ви йдіть (1151. р.).

На знак, що бій починається, підіймали вгору прапор, стяг..
Це було гасло, що полки йдуть на ворога.

Літописи описують часом, як виглядали полки, що йшли до бою.
Як зорі почали займатися, спершу в Юрія вдарили в бубни і полки почали готовитися;
тай у Вячеслава, в Ізяслава й у Ростислава почали бити в бубни і в труби трубити,
і полки почали готовитеся. Юрій із синами, своїми, і Володимир Давидович, Святослав
Олегович і Всеволод Святославич, рушили зі своїми полками й пішли у верх Рутця (1156
р.). Особливою образовістю визначаються описи галицько-володимирського
літопису.

Василько йшов на угрів і Дем’ян тисяцький і інших багато
полків по лівому боці, Данило ж ішов ізо своїм полком посередині — а полк його
був великий, забезпечений хоробрими людьми й лискучою зброєю (1231 р.).

Вої всі позсідали з коней, і озброїлися пішці з обозу; щити в
них були як та зоря, шоломи як те сонце, що сходить, у руках держали вони копя
як безліч трости, стрільці ж ішли по обох боках дороги, тримали в руках луки
свої й понакладали на них стріли свої на ворогів (1251. р.).

В літописах читаємо різні технічні терміни, якими означали
рухи війська й хід бою:

Зіступитися, зразитися значить — зустрітися.

Ткнути, поткнути — рушити, вдарити. Не знали думки брата
свого, що хоче ткнути на пішців (1149 р.). Ізяслав радив разом усім поткнути на
нього, і поткнули на нього всі {1151 р.).

Бости, значить — ударити копями, колоти списами: пободоста.
оскепом, вбодоста во врата острожная, бодоша конь под ним..

Ударити в коні — означає наступ кінноти в повному розгоні:
Володимир хотів упорядкувати полк, але еони не послухалися, а вдарили в коні
на ворога (1096 р.).

Заїхати значить — ударити. з боку або з заду: Данило заїхав
позад них і ударив копями.

Притягнути — прийти в допомогу.

Заставитися — забезпечитися, укріпитися: Володимирко
заставився лісом.

Удержати полк — тримати відділ війська в бойовому ладі.

Гнати, гонити, загнати, угонити — вислови на означення
погоні.

Поскочити, побігти — утікати, утекти.

Тактика варягів

Спосіб ведення битви за княжої доби не все був однаковий.
Тактика залежала від родів війська та їх озброєння,

У найдавніших часах, у X. віці, головне військо творили
варяги,, що були тяжкозбройною піхотою. Варязьку тактику знаємо з грецького
опису походів князя Святослава на Болгарію 968—971 р.

Військо готовилося до бою в таборі або в мурах города, потім
виходило на ворогів. Воїни йшли до бою пішими: нема в них звичаю битися на
конях, і цього вони не привчаються, зазначає виразно грек Лев Діякон.

На полі бою військо стоїть немов та стіна, прибране у броню,
в шоломах, зі щитами, що затуляють й ноги, з витягнутими копями. На знак, що
починається бій, трублять у труби, і підіймають прапори. Військо йде до наступу,
з гучним криком, у порядку, лавою; вояки несуть щити на плечах. Та які широкі й
які глибокі були: тактичні одиниці, про це не знаємо нічого. Головною зачіпною
зброєю були копя. Варяги напирали копями на ворога, пішого, чи кінного. Але у
стрічі зблизька вдаряли й мечами або топорами.

Як наступ не вдався, військо старалося відступати в порядку,
— закладали на плечі щити і поволі прямували до табору.

Лев Діякон описує ближче різні епізоди боїв Святослава. Наше
військо має в нього назву — тавроскитів, візантійці звуться — ромеями.

Ось опис бою під Предславою: 3 приводу несподіваного нападу
випробованого війська тавроскити збилися в купу й перестрашилися. Але незабаром
ухопили за зброю, позабирали на плечі щити, — а щити їх великі, для забезпеки
зроблені аж до ніг, — міцною лавою виступили на ромеїв на рівнину перед містом,
для коней пригожу; кричали, як ті звірі, зчинивши дикий і гучний галас. Ромеї
вдарили на них, билися сильно, доказуючи немалих діл, але битва вагалася, доки
цісар не звелів безсмертним за сурмою вдарити сильно на ліве крило скитів; ті
покидали списи, добре додали коням острог і метнулися на них. Скити були піші
(бо в них нема звичаю битися на конях і до цього вони не привчаються), не
встояли перед списами ромеїв, кинулися втікати й замкнулися в стінах міста.
Ромеї кинулися їх доганяти й били немилосерно; кажуть, що у цій битві погибло
скитів півдесята тисячі.

Бій під Доростолом: Коли військо (грецьке) прийшло в околиці
Доростола, що звичайно зветься Дристра, тавроскити озброїли свою лаву копями та
щитами, стали стіною й чекали ворогів. Цісар виставив проти них ромеїв, з боків
поусгавляв кінних у бронях, а стрільців і пращників позаду, звелів їм часто
стріляти, і сам повів військо. Війська забралися до бою і в перших стрічах
боротьба йшла однаково з обох сторін. Руси билися сильно, уважали за великий
сором, коли б тепер ромеї їх побили, — вони ж мали в сусідніх народів таку
славу, що все в битві поборюють ворогів, а цю славу втратили б. Знову ромеї
соромилися й боялися, щоб не переміг їх піший нарід, що зовсім не вміє їздити
верхи... Такі маючи думки, війська билися хоробро. Русь, захоплена своєю
дикістю і запалом, завзято натискала на ромеїв, — кричали мов несповна розуму,
ромеї ж відбивали їх своїм досвідом і воєнною наукою. Багато погинуло з обох
сторін, і до самого вечора перемога була нерішена, й битва хилилася то в той,
то в цей бік. Вже зоря гасла, аж цісар натис сильно кінними, — вдарили міцним
ударом, сурмачі засурмили до бою, і крик скрізь залунав у ромеїв. Скити не
видержали їх натиску, кинулися тікати, і поховалися безпечно за стіни...

Другого дня тавроскити вийшли з міста, виступили на рівнині,—
захистившися щитами аж до ніг та сплетеними з кілець бронями. Ромеї теж виступили
з табору, одягшись як-слід у броні. З обох сторін билися сильно, і перемога
була непевна, перемагали то ці, то ті. Але котрийсь із ромейського війська
вихопився і вдарив списом Сфенкела, що його вважали в тавроскитів за третього
по Святославі, — він бився тоді хоробро — велетень тілом і завзятий. Тавроскити
настрашилися його смерти, подалися з рівнини і скоро пішли до міста.

Інший епізод: Другого дня вже сонце йшло на захід, як
тавроскити вийшли з усім військом із міста і стали міцною лавою з витягненими
копями, — пробували щастя. Цісар упорядкував ромеїв і вивів їх із табору.
Почався бій. Скити міцно натиснули на ромеїв, били їх копями, влучали стрілами,
і так збивали їздців на землю. Тут Анема (з прибічної цісарської сторожі) побачив
Святослава, що з запалом як без памяти натискав на ромеїв і підбадьорював своє
військо, — Анема пустив коня, наскочив на Святослава й ударив мечем по горлі,
збив його (з коня), але не вбив: затримала удар броня, з кілець сплетена і щит,
який він брав, щоб охоронитися від ромейських списів. Скитське військо окружило
Анему, збило з коня ударами списів; повбивав він багато з них, але бо й його
вбили; а був це чоловік, якого ніхто з товаришів не міг переважити військовими
вчинками. Зате його смерть додала сміливосте Русі, вона гучно й дико закричала
й натиснула на наших; вони відступили, ухиляючися перед незвичайним натиском
скитів...

Тактика важкої піхоти

У походах Святослава головне військо творили ще варяги.
Пізніш на варязький спосіб вела боротьбу й княжа дружина, що складалася з
місцевих людей. У битвах виступає спершу тільки піхота. Воїни з обох сторін
ідуть лавами одні проти других, стрічаються в ударі і зводять бої зблизька. Літописи
залишили нам описи таких боїв.

Над рікою Альтою, недалеко Переяслава, 1019. р. зустрілися
війська Ярослава Мудрого та Святополка. Святослав привів половців у силі тяжкій,
Ярослав зібрав множество воїв. Пішли один проти одного, і покрили поле альтське
великою силою війська. Була п’ятниця, сонце сходило, — зійшлися обидві сторони, і була січа
люта, якої ще ніколи не бувало на Руси; бралися за руки й рубали один одного;
сходилися тричі, аж по долині кров текла. Під вечір переміг Ярослав, а
Святополк утік.

Подібно виглядав бій під Києвом 1024. р. між Ярославом та
його братом Мстиславом. Головним військом Ярослава були наймаїні варяги під
проводом князя Якуна (Гакома). Мстислав мав свою дружину і ополчення племен
сіверян. Мстислав уставив своє військо так, що в осередку стояли сіверяни, по
крилах дружина. Була ніч, темно, блискавки, громи і дощ. І сказав Мстислав
своїй дружині: Підемо на них. І пішли Мстислав і Ярослав один проти одного, і
зустрілося чоло сіверян із варягами й угиналися від праці варяги, рубаючи
сіверян. Потім ударив Мстислав зі своєю дружиною й почав рубати варягів. І була
січа велика, — як було засвітила лискавка, — блищала зброя, і була лиха година,
і січа велика і страшна. І побачив Ярослав, що його перемагають, то й утік з
Якуном, князем варязьким.

Між обома битвами бачимо деякі різниці. Над Альтою обидва
війська нападають одне на одне одноцільними лавами, — ми не чуємо нічого про
поділ на якісь тактичні частини. Коли перший бій не вирішив перемоги, противники
відступають один від одного, і потім зступаються вдруге і втретє. Під Києвом
Мстиславове військо виступає поділене на чоло (центр) і два крила; до бою князь
висилає спершу слабше військо, ополчення, що було в центрі; коли ж ворог,
варяги, почали перемагати, князь ударив на нього сильнішими частинами,
дружиною, що стояла на крилах. Але в одному і в другому бою видко зусилля
осягнути перемогу відразу, на одному полі битви.

Тактика тих часів була проста, не дуже складна. Мета наступу
була сильним ударом відразу розбити вороже військо. Воїни ідуть у бій пішкома,
густою лавою, зодягнені у броні (панцирі) та шоломи, кожний зі щитом на лівому
рамені й копям у правій руці.. Діяльну участь у бою брали, мабуть, тільки копя
двох-трьох перших рядів. Задні ряди мали значіння тільки тим, що скріплювали
силу удару. Таким чином лава копійників не конечне мусіла бути дуже глибока;
коли перший удар копій не давав перемоги, то роль копійників кінчалася; копя
були почасти поломані, але й цілих копій у сутичці зблизька, у глоті, вживати
ненаручно. Тоді починається бій на мечі — січа. Кожний копійник мав при боку
меч, як помічну зброю. Може, задні ряди були озброєні тільки в самі мечі.
Остаточно бій перемінявся в завзяту рукопашну боротьбу. Так можна реконструювати
собі давній бій піхоти.

Бій тяжкозбройних піхотинців залишився головним способом
боротьби до кінця XI. в. Літописи описують стрічу військ ось як: зустрілися
обидві сторони на Немизі, — пішли одна на одну, і була, січа люта, і багато
попадало (1067. р.); пішли одні на одних, і як були біля села на Ніжатиній
ниві, зустрілися обидві сторони і була січа люта,(1078 р.); Ізяслав
впорядкувався перед городом на полі, а Олег пішов на нього полком, і зустрілися
обидва, й була брань люта (1096 р.). Навіть тоді, як уже кіннота дійшла була до
значного розвитку, військо не раз вставало з коней і ішло на ворога пішки. Так
1096 р. перед битвою новгородці позсідали з коней і зступилися на Кулачці, і
був бій завзятий. Те саме бачимо ще й у пізніших часах у Галичині. Можна
здогадуватися, що робили це тому, що більша частина війська була піша, або хоч
і мала коні, то не вміла стрічатися верхи, тим то й кінні частини мусіли йти до
бою пішки.

Виішальним чинником у боях була тяжка піхота, княжа дружина
або оружники. Легше озброєні народні ополченці, вої або піші, могли мати тільки
другорядне значіння. До наступу вони йшли хиба тільки проти таких самих слабо
озброєних частин по ворожій стороні.

Тактика тяжкої кінноти

При кінці XI. в. бачимо помітну зміну у способах ведення
боїв. У тому часі головним військом стає — кіннота, й її участь у боях викликає
зміну тактики.

Тактика кінноти могла розвинутися в нас під впливом двох
сторін, — Візантії і степу. Як уже ми згадували, Святослав у своїх болгарських
походах пізнав грецьку тяжку кінноту, оцінив її вагу й сам старався навіть
зорганізувати своє кінне військо. Пізніше Україна зблизилася ще більш до
Візантії, була в союзі з Царгородом і могла добути звідтіля зразки організації
тяжкої кінноти. Ще більше до розвитку кінноти в нашому війську причинилася боротьба
зі степом. Кочові печеніги, торки, половці безнастанно непокоїли наші землі і
проти їх швидких, несподіваних нападів можна було боротися тільки добре
зорганізованим кінним військом.

Таким чином у нас розвивається рівночасно і тяжкозбройна й легка
кіннота.

Тяжка кіннота, як знаємо, мала таку саму зброю, як тяжка піхота
— броню (панцир), шолом, щит для оборони, копя та меч до наступу. Тим то тяжких
їздців звали копійниками й оружниками, так само як тяжкозбройних піхотинців.

До бою тяжка кіннота виступала з наставленими копями. Це була
найперша зброя кінноти, для вершників іще важніша і зручніша, ніж для піхоти.
Силу війська мірили не раз числом копій. Так, про бій із половцями 1169. р.
літопис каже: у поганих було 900 копій, у Руси ж 90 копій. Наступ кінноти,
озброєної копями, був незрівняно сильніший, ніж удар піхоти з копями. Лава
вершників із наставленими копями з розгоном летіла на ворога і вдаряла з такою
силою, що опертися їй було нелегко. Моторошно стає, коли читаєш літописні описи
таких стріч кінноти. 1 була метушня велика, і зойки і крик несамовитий, і
голоси несхопливі; чути було, як копя ламаються, як зброя бряжчить, за хмарами
куряви не пізнати було ні вершника, ні піхотинця, описує літописець бій під
Вижгородом 1174. р. Таксамо в ярославській битві 1245. р. — дворський Андрій
зіткнувся з полком Ростислава сильно, копя поломилися, тріщало як від грому, і
з обох сторін багато попадало з коней і повмирало, інших поранило сильним
ударом колійним.

Піхотинці, навіть озброєні у броню і щити, не могли ніколи
витримати такого сильного наступу, і все подавалися назад. В бодоша їх у ворота
острога (вперли їх у ворота замку), вбодоша їх в Либедь(вперли їх у Либедь). Це
характеристичний вислів для такого наступу копійників, вислів важкий до
перекладу: староукраїнське слово бости означало колоти, — вбости значить когось
копями загнати, вперти в якесь місце. Але й кіннота не була безпечна перед
ударом копійників. Особливо, коли кіннота була слабше озброєна або
неприготована до бою. Полк переможців у розгоні гнав уперед, розторощував усі
перепони і вбивався в середину ворожого війська. Літописці залюбки описують
такі ситуації. Ізяслав із полком своїм з’їхався з
Святославом Ольговичем і з половиною Юрієвого полку і так проїхав крізь них наскрізь
(1149 p.). Як половці побачили помічні полки, думали, що тут Святослав і Рюрик,
і поскочили на них; а Русь дістала божу поміч і ввертілися в них, та почали їх
сікти, і забирати в полон (1185 p.). Половці, яі побачили стяги Ростислава,
поскочили; стрільці ж руські і чорні клобуки ввертілися в них і взяли їх живих
600, а інших багато повбивали (1190 р.). На означення такого сильного удару
уживали, як бачимо, вислову ввертітися — термін, що означає успіх наступу.

Звичайно удар копійників вирішував битву: одна або друга сторона
мусіла подаватися назад. Коли ж бій тягся ще далі, а копя були поломані,
оружники кінчали бій мечами. Так 1149. р. в бою під Луцьком князь Андрій
Юрієвич виїхав перший із усіх на ворогів і зломив копя своє на противнику своїм;
але тут обскочили його вороги, і копями ранили йому коня, і князь був у крайній
небезпеці і тоді Юрій помолився Богу і виняв меч свій. Так само 1231 р. князь
Данило впер копя в ворога, копя зломилося, і він виняв із піхви меч свій. Але
згадки про бій мечами стрічаємо дуже рідко. Видко це бували виняткові випадки.
Нема також згадок про те, щоб тяжка кіннота вживала шаблі, хоч шабля для
вершника була наручнішою зброєю, ніж меч.