Рекреаційна географія

Предмет, методи і завдання рекреаційної географії

Поступово охоплюючи всі сфери людської життєдіяльності рекреація і туризм стають невід'ємною складовою сучасного життя. В усьому світі вони перетворилися на вагомий і визнаний чинник економічного розвитку. «Мультиплікаційний ефект» від рекреації сприяє розвитку суміжних галузей господарства та створенню в них нових робочих місць, зокрема це торкається готельно-ресторанного бізнесу, роздрібної торгівлі, транспортного та екскурсійного обслуговування, виробництва сувенірів, реклами та ін.

Цей феномен є соціальним за своїм генезисом. Внаслідок підвищення життєвих стандартів і збільшення часу для відпочинку працюючого населення, простежується тенденція зростання туристської активності. Ця активність спонукає до пошуку нових місць та видів туризму.

Частка рекреації й туризму в галузевій структурі валового внутрішнього продукту (ВВП) світу становить 10%, ще більшою вона є у обсягах торгівлі послугами - 30%, на індустрію туризму припадає 7% світових інвестицій, кожне 16-те робоче місце, 11% споживчих витрат населення, близько 5% всіх податкових надходжень. У сучасному світі визнаною є висока ефективність туризму для розвитку національних економік, оскільки він приносить «швидкі гроші».

За даними Всесвітньої Туристичної Організації (ВТО) у 2000 році обсяги тільки міжнародного туризму перевищили 800 млн. осіб, а доходи від нього -700 млрд. $. За прогнозами ВТО у 2010 році кількість міжнародних туристів досягне 1 млрд. осіб, а у 2020 році - 1,6 млрд., при цьому доходи становитимуть 1,1 трлн. $ та 2 трлн. $ відповідно.

Пріоритет географії у вивченні рекреації і туризму є беззаперечним. В Україні систематичні наукові дослідження із оформленням результатів у вигляді монографій, навчальних посібників, захистів дисертацій та ін. були започатковані саме на географічних факультетах Сімферопольського та Київського університетів. Сьогодні в Україні налічується вже більше 70 вищих навчальних закладів, що готують фахівців для туристично-рекреаційної діяльності, більша їх частина не є географічними, але має у своєму складі кафедри «географії та менеджменту туризму» або «країнознавства і туризму».

Навчальні плани спеціальних і педагогічних навчальних закладів, як правило, містять відповідні позиції, пов'язані з читанням курсу «Рекреаційна географія». У відповідності до цих вимог знаходиться структура навчального посібника, який Ви тримаєте в руках.

Рекреаційна географія - відносно молода наука в структурі суспільної географії, ще молодша вона як навчальна дисципліна. В Україні вперше вона почала викладатися у 1974 р. економіко-географами Сімферопольського (тепер - Таврійського) університету за ініціативою професора Івана Трохимовича Твердохлєбова (1921-1998).

Рекреаційна діяльність протягом XXстоліття перетворилася в один з найважливіших соціально-економічних факторів сучасності. Фактично на очах відбувся процес формування нової галузі народного господарства, яка спирається на певне поєднання ресурсів, має свої кадри, зв'язки з іншими галузями та дає значний соціально-економічний ефект.

Організація рекреаційної діяльності має комплексний характер, тому що у будь-якій рекреаційній системі між собою взаємодіють групи відпочивальників, природні комплекси, технічна інфраструктура, сфера послуг, виробнича сфера, трудові ресурси, системи розселення. В процесі розгортання наукових досліджень чітко виокремилися проблеми рекреації та їх «географічність», оскільки рекреаційна діяльність диференційована територіально і органічно пов'язана з властивостями географічного середовища.

Широкий діапазон географічних рекреаційних проблем обумовив таке положення, при якому їх вивчення та накопичення фактичного матеріалу розгорнулося одночасно в межах таких дисциплін як фізична географія, економічна географія, географія населення, медична географія і країнознавство.

Міждисциплінарні дослідження рекреаційних проблем в сучасних умовах перетворення інтеграції наукових знань із тенденції у закономірність прискорили процес відокремлення специфічного об'єкта наукового пізнання та формування на цій базі нової географічної дисципліни - рекреаційної географії.

Предметом вивчення рекреаційної географії є вивчення територіальних рекреаційних систем (далі - ТРС). ТРС - це соціально-географічна система, яка складається із взаємопов'язаних підсистем: природних і культурних комплексів, інженерних споруд, обслуговуючого персоналу, органу управління та, нарешті, відпочиваючих (рекреантів). Ці підсистеми характеризуються функціональною і територіальною цілісністю.

Підсистема «природні і культурні комплекси» виступає в якості ресурсів та умов задоволення рекреаційних потреб. Природні і культурні комплекси мають певну місткість, стійкість, комфортність, різноманіття, привабливість.

Підсистема «інженерні споруди» забезпечує, з одного боку, звичайну життєдіяльність відпочиваючих та обслуговуючого персоналу, а з іншого - задоволення специфічних рекреаційних потреб відпочивальників. Характеризуються вони за допомогою показників місткості, комфортності, надійності, інженерно-будівельних та експлуатаційних характеристик.

Функції підсистеми «обслуговуючий персонал» спрямовані переважно на обслуговування рекреантів.

Орган управління слідкує за оптимальним співвідношенням між всіма підсистемами, для чого він повинен володіти інформацією про властивості та місткість підсистем, про наявність матеріальних і фінансових резервів. Важливою умовою стійкості ТРС є механізми регулювання і планування.

Підсистема «відпочивальники» визначає вимоги до інших підсистем в залежності від соціальних, вікових, національних, регіональних та індивідуальних особливостей рекреантів.

Отже, рекреаційна географія
виявляє закономірності формування, динаміки, розвитку, різноманітності і поширення ТРС, їх морфологічної структури, територіальної диференціації та інтеграції, а також внутрішні взаємозв'язки, що забезпечують цілісність ТРС.

Рекреаційна географія належить до сімейства суспільно-географічних наук поруч з географією культури, освіти, охорони здоров'я та іншими дисциплінами, в яких цільова функція об'єкту та предмету дослідження може бути визначена як соціальна.

Загальною методологічною основою рекреаційної географії є сучасна теорія взаємодії природи і суспільства, яка забезпечує наукове розуміння зв'язків між різноманітними суспільними і природними явищами, з якими доводиться мати справу при географічному вивченні складних рекреаційних процесів. Рекреаційна географія широко використовує такі загальновизнані методи системи географічних наук, як порівняльно-географічний, картографічний, історичний, експедиційних (польових) досліджень, математичного моделювання та ін. Соціальний характер предмета досліджень обумовлює використання прийомів, що склалися в інших суспільних (балансовий метод, соціологічних досліджень та ін.) і медико-біологічних науках.

Основні поняття рекреаційної географії

До наріжних понять рекреаційної географії відносяться вільний час, відпочинок, рекреація, туризм.

Вільний час
- необхідна умова розвитку рекреаційного процесу. Вільний час - динамічна категорія, яка має риси певної епохи, соціальної групи та ін., вона змінна як по обсягу, так і по змісту. Вільний час не можна ототожнювати з позаробочим часом. Вільний час є лише частиною позаробочого (тобто вільного від виробничої діяльності). Позаробочий час складається з чотирьох частин: 1) час на добирання до місця роботи; 2) час для задоволення природних потреб (сон, харчування, особиста гігієна); 3) час для домашньої праці та побутових потреб; 4) час для фізичного, інтелектуального розвитку та відпочинку, який власне й можна назвати вільним часом по сутності.

В сучасних умовах структура використання позаробочого часу досить швидко змінюється. Існує стійка тенденція зменшення часу зняття виробничої втоми за рахунок змін у самих виробничих процесах (механізація, автоматизація), а також зменшення витрат часу на домашню працю в зв'язку з розвитком сфери послуг. В результаті все більше часу лишається на всебічний саморозвиток особистості і таку його важливу форму як відпочинок.

Хоча цей процес не такий простий, як це виглядає на перший погляд. У суспільстві розвиваються два паралельних, але протилежно спрямованих процеси. Певні функції позаробочого часу, зокрема домашнє господарство, переходять до матеріального і нематеріального виробництва (розвиток харчової промисловості і громадського харчування звільняє людину від приготування їжі в домашніх умовах). Отже, звільняється частина часу, яка за змістом стає вільним часом і може використовуватися для відпочинку або творчої діяльності. Зворотній процес можна спостерігати у зв'язку з підвищенням кваліфікації робітників. Через високий ритм роботи та отримання значних обсягів інформації саме підвищення кваліфікації як процес часто виходить за межі робочого часу, перетворюючись на складову частину вільного часу.

Відпочинок
відновлює працездатність людини, зменшує нервово-психічну і фізичну напругу. Відпочинок у широкому розумінні - це будь-яка людська діяльність, яка не спрямована на задоволення насущних потреб. Відпочинок виступає в якості вибіркової форми життєдіяльності людини в аспекті фізіології, психології та гігієни. Разом з тим відпочинок є частиною суспільного життя, що дозволяє визначити його як соціальну категорію. Діяльність людини під час відпочинку може бути класифікована наступним чином:

діяльність, пов'язана з певним фізичним навантаженням (заняття спортом, прогулянки);

аматорські заняття (полювання, риболовля, збирання грибів і ягід, колекціонування та ін.);

залучення до світу мистецтва (відвідування театрів, концертних залів, художніх музеїв, картинних галерей та ін., а також: творчість в сфері мистецтва — художня самодіяльність, заняття живописом, чеканкою, вишивкою та ін.);

З інтелектуальна діяльність (самоосвіта, читання літератури, газет, журналів);

П спілкування за інтересами та вільним вибором;

розваги, що мають активний (танці, рухливі ігри) або пасивний характер (відвідування видовищних заходів);

1 подорожі заради задоволення. Більшість з перерахованих видів відпочинку проявляються комплексно, у складному взаємозв'язку між собою, особливо під час подорожей.

Для рекреаційної географії важливо розкрити характер та зміст діяльності людини під час відпочинку. Поняття «рекреація»
найповніше відбиває зміст цього виду вибіркової життєдіяльності людей у вільний час. Етимологічно термін «рекреація» походить від латинського гесгеайо - відновлення; та французького гесгеаііоп - розвага, відпочинок, зміна дії, що виключають трудову діяльність. Але термін «рекреація» характеризує не тільки певні види вибіркової діяльності людей та їх вільний час, але й той простір, у якому вони функціонують.

Отже, рекреація
— це сукупність явищ і відносин, які виникають у процесі використання вільного часу для оздоровчої, пізнавальної, спортивної і культурно-розважальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, що знаходяться поза межами поселень, які є місцем їх постійного проживання Рекреацію за тривалістю умовно можна поділити на короткочасну з поверненням на нічліг до місця постійного проживання й тривалу з ночівлею поза межами місця постійного проживання. Територіально короткочасна рекреація обмежується приміською зоною в радіусі одно-двохгодинної пішохідної або транспортної досяжності, а здійснення тривалої рекреації територіально практично не обмежено. За своїм змістом тривала рекреація співпадає з таким містким поняттям як туризм.

Загальновизнаного визначення туризму поки що не існує. Але можна виходити з критеріїв, запропонованих Римською конференцією ООН по міжнародному туризму і подорожам (1963). Ці критерії визнані Всесвітньою Туристичною Організацією (ВТО), членом якої є й Україна.

Туризм
— це сукупність явищ і відносин , що виникають в процесі подорожі та перебування людей поза межами свого постійного місця проживання (якщо тільки перебування не перетворюється у тривале проживання або у тимчасове заняття заради заробітку).

Туристом вважається особа, яка більше 24 годин знаходиться у населеному пункті, що не є місцем його постійного проживання. Якщо цей населений пункт розташований в іншій країні - то мова йде про міжнародний туризм. Туристами прийнято вважати також учнів і студентів, які навчаються за кордоном. Загалом виділяються наступні групи туристів:

особи, які їдуть для розваг, за сімейними обставинами, на курортне лікування та ін.; о особи, які їдуть на засідання, симпозіуми, з "їзди (наукові, адміністративні, політичні, спортивні та ін.); о особи, які подорожують морем навіть терміном менше 24 годин. о Туристами не вважаються:

о особи, що приїхали за договором або без нього у пошуках роботи; о особи, які залишилися на постійне місце проживання; о мешканці прикордонних районів, які живуть в одній країні, а працюють в

іншій. Особи, які відвідують ту чи іншу місцевість або населений пункт, але не залишаються на ночівлю, вважаються екскурсантами.

Необхідною умовою розвитку рекреації виступає наявність рекреаційного потенціалу.
Під ним розуміється вся сукупність природних, культурно-історичних та соціально-економічних передумов для організації рекреаційної діяльності на певній території. Найважливішою складовою рекреаційного потенціалу виступають рекреаційні ресурси,
під якими розуміються компоненти географічного середовища та об'єкти антропогенної діяльності, які завдяки унікальності, історичній або художній цінності, оригінальності, естетичній привабливості та оздоровчій значущості тощо можуть бути використані для організації різноманітних видів і форм рекреаційних занять.

Іншим важливим поняттям рекреаційної географії є поняття «господарський потенціал рекреації»
(тобто своєрідна матеріально-технічна база відпочинку і рекреації). Це основні фонди, за допомогою яких здійснюється пряме виробництво, продаж і надання товарів та послуг рекреантам, а також ті додаткові

засоби праці, які безпосередньої участі у названому процесі не приймають, але суттєво покращують умови рекреації.

Господарський потенціал рекреації створюється у процесі освоєння територій для рекреаційної мети. Складність цього процесу викликає необхідність визначення таких понять як рекреаційне освоєння та рекреаційна освоєність (показник ступеню освоєння). Рекреаційне освоєння
- це процес пристосування території для певних видів рекреаційної діяльності та їх комбінацій. Рекреаційна освоєність території
- це досягнутий рівень господарського потенціалу рекреації в процесі географічного (територіального) поділу праці. При цьому межа освоєння конкретної території залежить від норм фізіо-психо-соціальної комфортності конкретних видів рекреаційних ресурсів та рекреаційного навантаження.

На основі вищеназваних первинних понять формуються вторинні рекреаційно-географічні поняття: рекреаційні потоки, рекреаційне навантаження, рекреаційна інфраструктура та інші.

Методи врахування рекреантів

Важливою передумовою успішних досліджень в галузі рекреації є чітко організований і територіально диференційований статистичний облік. На сьогоднішній день краще поставлена статистика міжнародного туризму, оскільки вона використовує матеріали прикордонної (Болгарія, Греція, Іспанія, Італія) або готельної (Бельгія, Нідерланди, Франція, Швейцарія) реєстрації та звітності. Статистика внутрішнього туризму поставлена у багатьох країнах слабко, тому досить часто статистичні дані замінюються експертними оцінками. Це пояснюється великими складностями у врахуванні самодіяльних, у т.ч. «неорганізованих», рекреантів.

Останнім часом стали широко використовувати непрямий метод сезонних оцінок чисельності самодіяльних туристів. Метод ґрунтується на коливаннях у споживанні основних продуктів харчування, особливо хлібопродуктів. Піки туристських міграцій відбиваються і у навантаженні на транспорт. Тому для визначення кількості рекреантів можна скористатися даними про відправлення пасажирів міжміським транспортом. Визначення таких коливань в результаті порівнянь даних за місяць рекреаційного сезону і за місяці мінімального споживання (тільки місцевим населенням) дає можливість з певною похибкою оцінити чисельність рекреантів.

Провідними статистичними показниками, які використовуються у суспільно-географічних дослідженнях для характеристики рекреаційних потоків, є:

чисельність рекреантів за одиницю часу (доба, місяць, сезон, рік), які перебували в рекреаційному районі;

число ночівель, проведених рекреантами у даному районі, за одиницю часу;

число туроднів, проведених рекреантами у даному районі за одиницю часу (сума туристів, що прибули без ночівлі та туристів, що ночують).

Останні два показники відбивають не тільки чисельність рекреантів, але й тривалість їх перебування.

Врахування іноземних туристів також наштовхується на низку проблем методичного характеру. Визначення кількості туристів по кількості перетинів державного кордону веде до завищення загальної чисельності міжнародних туристів в зв'язку із тенденцією відвідування декількох країн протягом однієї подорожі. Тому показник ночівель або туроднів є більш об'єктивним.

Офіційні валютні надходження від іноземного туризму визначаються зазвичай за сумою вітчизняної валюти, обміняної банками на іноземну. Але цей підхід занижує відомості про валютні надходження, що пов'язано з неврахуванням витрат на транспорт, а також тієї валюти, яку туристи привозять із собою та витрачають на покупки, не обмінюючи її. Точне визначення валютних надходжень та валютних витрат громадян за межами своєї країни має велике практичне значення, тому що сальдо туристичного балансу суттєво відбивається на сальдо платіжного балансу.

Зв'язки рекреаційної географії з іншими науками

Цілком природно, що найміцнішими є зв'язки з науками географічного циклу - економічною географією, географією населення, фізичною географією, медичною географією.

Економічна географія розглядає рекреаційну діяльність як елемент господарської системи, як галузь економіки, вивчає вплив рекреації на територіальну структуру господарства країни (району). Економічна географія обґрунтовує місткість рекреаційних районів, визначає оптимальну ступінь інтенсивності використання території, вирішує питання міжгалузевої «конкуренції» в районах розвитку туризму.

Географія населення розглядає вплив рекреаційної діяльності на систему розселення. Відомо, що туризм перетворився на істотний містоутворюючий фактор сучасності. Географія населення вивчає рекреаційні потоки - як своєрідні «міграції» населення.

Фізична географія займається оцінкою природних рекреаційних ресурсів, визначає стійкість природних комплексів (ландшафтів) до рекреаційних навантажень, вивчає такі важливі властивості природних комплексів як їх рекреаційну комфортність та місткість. Крім того, фізична географія розробляє питання, пов'язані з охороною природи в зв'язку з розвитком рекреації, у т.ч. питання підтримання стійкості живої природи в умовах масового туризму.

Медична географія вивчає вплив природного середовища і регіональних умов проживання, праці й відпочинку на здоров'я і тривалість життя населення, а також географічне поширення окремих хвороб. їй належить визначна роль у вивченні медико-біологічних аспектів рекреаційної діяльності. Особливо важлива роль медичної географії у дослідженні психофізіологічної комфортності відпочинку і туризму, медико-біологічної ефективності рекреації у тому чи іншому районі.

Вивченням проблем рекреаційної діяльності у різних аспектах займаються також і негеографічні науки. Рекреаційна географія користується результатами досліджень соціології, соціальної психології, загальної психології та фізіології людини. В цьому плані дуже важливими є результати соціологічних досліджень структури використання вільного часу, обсягів і структури рекреаційних потреб для різних соціальних і вікових груп людей. Рекреаційна географія спирається на результати досліджень певних розділів економічної науки, які вивчають споживчі види людської діяльності як складову частину всього суспільного відтворення. Важливість наукового співробітництва з економікою зумовлена тим, що саме економічні можливості суспільства визначають масштаби та структуру організації рекреаційної діяльності, розвиток її матеріально-технічної бази, регулюють співвідношення між рекреаційними потребами та сукупністю вироблених рекреаційних товарів і послуг. Рекреаційна географія має міцні зв'язки з такими науково-прикладними дисциплінами як районне планування і містобудівництво, які в процесі планувальних і проектних робіт вирішують проблеми територіального планування та організації місць відпочинку тощо.