Японія - країна вранішнього сонця

ЯПОНІЯ - Країна
вранішнього сонця

Територія та
географічне положення. Японія — унітарна держана, що складається із 47
префектур і губернаторства. Країна розташована на островах у північно-східній
частині Тихого океану, поблизу Східної Азії. Основна частина території припадає
на чотири острови — Хонсю (3/5 площі Японії), Хоккайдо, Сікоку й Кюсю. Усього ж
до складу країни входить 4 тис. островів і острівців, які простягнулися майже
на 3400 км із північного сходу на південний захід.

Територія Японії за
формою трохи нагадує бумеранг, що летить під східного узбережжя Азії — регіону,
із яким у Японії склалися найбільш тісні історичні й культурні зв'язки,— у бік
США. Зі сходу разом із вранішнім сонцем до країни приходить новий день. Це
відбувається раніше, ніж у більшості країн світу, тому не дивно, що Японію
називають Країною вранішнього сонця.

Японія відділена
Японським морем від Росії (1), КНДР (2) і Республіки Корея (3),
Східно-Китайським морем — від Китаю (4). Найменша відстань до. Великої землі
складає близько 200 км (Республіка Корея). Зі сходу і південного сходу Японські
острови омиває Тихий океан.

Природа. Більше ніж 70
% території Японії займають молоді гори, н основному меридіонального
простягання. Рівнини, розташовуються лише на невеликій частині поверхні країни
-- на окраїнах островів, серед гір і горбкуватих місцевостей.

Великою різноманітністю
рельєфу відрізняється найбільший острів Японії — Хонсю. Через його центральну
частину проходить рифтова зона Фосса-Магна («Великий рів») із діючими та
згаслими вулканами, лавовими полями й міжгір'ями. На північний схід від
«Великого рову» • простягайся три паралельні гірські пасма. Найбільші рівнини
острова «відтиснуті» до Тихоокеанського узбережжя, найбільша з них — Канто.
Саме тут розташована столиця Японії — місто Токіо.

Берегова лінія
Японських островів сильно порізана й складає май же ЗО тис. км. Це більше ніж
утричі перевищує відстань від Токіо до Києва.

Для Японських островів
і прилеглих ділянок океанічного дна характерна висока сейсмічність. Тут
розташована одна із найактивніших зон «вогняного кільця», що оперізує Тихий
океан, із якою пов'язані численні землетруси й виверження вулканів.

Підводні землетруси, а
точніше моретрясіння, часто стають причиною виникнення цунамі. Назва цих
величезних хвиль має японське походження й означає «велика вода в гавані».
Особливо від них потерпає тихоокеанське узбережжя країни.

Із рухами земної кори
пов'язана й вулканічна діяльність, особливо вона характерна для західної
окраїни островів і середньої частини Хонсю. На території країни налічується
близько 200 вулканів (близько 40 — діючі). Особливе місце серед них посідає
найвища вершина країни — вулкан Фудзіяма, що має досить значні розміри: висота
— 3776 м, окружність підніжжя — 125 км, діаметр кратера — 700 м. Перше писемне
свідчення про виверження Фудзіями належить до 800 р. до н. є. Із того часу
вулкан вивергався 18 разів, а останнє свідчення датується 1707 р.

Фудзіяма — національний
символ Японії. Цю величну гору обожнювали ще давні племена айнів. Фудзіяма
священна для синтоїстів і буддистів. Щорічно близько 400 тис. японців
здійснюють сходження на гору, яку вони шанобливо називають Фудзі-сан.

Більша частина Японії
розташована в субтропічних широтах, у зоні дії мусонів, тільки північ островів
Хонсю й Хоккайдо лежить у межах помірного поясу. На півночі Хоккайдо середня
температура січня: -10...-12 °С, липня: +18...+20 °С. На рівнинах острова Хонсю
в січні +2...+4 °С, у липні +25...+27 °С. У Японії випадає багато опадів, у
середньому від 1000 до 2500 мм на рік. Найбільш вологою є частина
тихоокеанського узбережжя й узбережжя Японського моря, а також високогірні
райони острова Хонсю. Для країни характерне спекотливе літо із затяжними дощами
й похмурою погодою, тепла осінь, що затьмарюється дією тайфунів, м'яка й
малосніжна зима, провесна з мінливою погодою.

У другій половині
березня починає врочистий хід по країні рожево-мохната хвиля розквітаючої
японської вишні — сакури. На півночі цей нетривалий, але найулюбленіший у
японців період настає лише в першій половині травня. Цвітіння сакури означає,
що почалася весна й настав час «ханамі» — пори милування вишневими квітами й
привід замислитися над швидкоплинністю й марністю матеріального світу. «Ханамі»
давно, стало офіційним святом, це найулюбленіша традиція японців.

У країні дуже густа
водна мережа. Тут багато річок, усі вони короткі, у верхній течії бурхливі й
порожисті, а в нижній часто набувають спокійного характеру. Так само
численними, але невеликими є озера. Найбільше з них — Біва, що розташоване в
мальовничій місцевості та пов'язане каналами з містами Осака й Кіото.

У рослинному світі
Японських островів переважають ліси. Незважаючи на велику густоту населення й
високий рівень розвитку промисловості й сільського господарства, вони вкривають
близько 70 % поверхні Японії. Це один із найвищих показників у світі. Близько
третини лісових масивів — штучні насадження, у країні надається велике значення
охороні лісу й лісорозведенню.

Тут мало корисних
копалин, є родовища вугілля, сірки, будівельної сировини.

Історичний розвиток.
Перші державні утворення на території Японії з'являються на початку нашої ери.
У цей час між найбільшими з них ішла запекла боротьба за панування, що свідчить
про традиційну войовничість японців. Період із 300 до 593 р. названий «епохою Я
мато». Це був час початку формування країни та японської націй Саме на основі
Ямато зародилася японська держава, а вислів «дух Ямато» став синонімом
«японського духу».

Друга половина IV
ст.
ознаменувалася вторгненням японців на південь Кореї, що призвело до розширення
контактів із високорозвиненими державами, які розташовані на континенті.
Особливо великим був вплив Китаю. Із 552 р. у країні став поширюватися буддизм.
Через протидію прихильників традиційних японських вірувань, що дістали, згодом
назву Синто (шанування божества природи й предків), буддизм був сприйнятий
японцями не відразу.

До VII—VIII
ст.
належить поява самураїв — військово-феодального стану, що протягом наступного
тисячоліття відіграло найважливішу роль в історії країни. У Давній Японії слово
«самурай» («сабу-рай»), утворене від дієслова «сабурахі», мало таке буквальне
значення: «служити великій людині, людині вищого стану». Згодом так стали
називати воїнів-дружинників, що перебували на службі у феодалів. Поступово вони
перетворювалися на збройних слуг, що одержували від свого хазяїна утримання —
житло та їжу, а іноді й ділянки землі з приписаними селянськими дворами.
Незабаром самурайські дружини набули розмірів невеликих приватних армій. -

Наприкінці XII
ст. східні феодали об'єдналися навколо могутнього будинку Мінамото й почали
наступ на захід острова Хонсю, де затвердилося інше об'єднання, на чолі з
будинком Тайра. Після п'яти років боїв, у морській битві під Данноура, що відбулася
в ,1185 р., Тайра був остаточно розгромлений. У країні затвердилася влада
східних феодалів, їхній проводир — Мінамото — оголосив себе верховним
військовим правителем — сегуном, а представники його, клану стали зразком для
наслідування самураїв у честі, доблесті та військовому мистецтві.

Від того часу в країні
почався період сегуната. Ця форма військового правління, властива тільки
Японії, із перервами проіснувала майже 640 років. Формально визнаючи залежність
від імператора, сегуни мали всю повноту політичної влади.

Історія Японії XIII—XVI
ст.
сповнена міжусобних війн між впливовими родами, кожен із яких прагнув закріпити
за собою сегунську владу. У другій половині XV
ст.
міжусобні сутички переросли в дійсну громадянську війну. Цей період називають Сенгоку
дзідай — «Епоха воюючих провінцій».

Із 1603 до 1868 р.
Японією правили сегуни з роду Токугава. Устрій сегунату Токугава відзначався
тотальним контролем над підданими, у країні викорінювалося християнство, був
заборонений доступ іноземцям. У той же час у цей період сформувалася культура,
що стала традиційною для Японії.

У 1854 р. Японія була
змушена відкрити кордони для західних держав. Від цієї події розпочався
черговий поворот в історії країни. У 1867—1868 рр - відбулася революція Мейдзі,
унаслідок чого був скинутий режим Токугава, почалася економічна й політична
модернізація країни. Імператор Мейдзі вжив енергійних заходів із реформування
держави за типом західних держав. У 1876 р. було заборонене носіння мечів.

У 1889 р. був прийнятий
Основний закон Японії, що проголосив країну конституційною монархією, а через
рік скликаний перший парламент. Значний прогрес був досягнутий і в економічному
розвитку: Японія з феодальної країни перетворилася на капіталістичну. До
початку XX
ст.
країна стала економічно сильною державою.

7 грудня 1941 р.
раптовим нападом на американську військову базу Ііерл-Гарбор Японія активно
включилася в Другу світову війну. Спочатку воєнні дії японських військ були
успішними, але потім удача перейшла на бік союзників. Наприкінці 1942 р.
японське просування в південній частині Тихого океану було припинене, а
наступного року збройні сили СІЛА вже тіснили супротивника у зворотному
напрямку. Війна закінчилася поразкою Японії, величезними людськими жертвами, у
тому числі серед мирного населення, а також територіальними втратами.

У 1947 р. в країні була
прийнята нова конституція, що обмежувала владу імператора, проголошувала
основні права й свободи, а також затверджувала відмову від використання
військової сили в міжнародних відносинах Лз початку 1960-х рр. завдяки своєму
економічному ривку Японія стала однією з провідних країн світу.

Населення. За кількістю
населення Японія посідає дев'яте місце у світі (після Бангладеш). Природний
приріст населення дуже низький — менше ніж 2 особи на 1000 жителів на рік, і
зараз кількість населення Країни вранішнього сонця майже не зростає.

Проблема Японії —
старіння нації. Поряд зі зниженням народжуваності причиною цього процесу є
найвища у світі тривалість життя — більше ніж 80 років.

Населення розміщене
територією Японії нерівномірно. Найбільш густо заселені рівнини Тихоокеанського
узбережжя, де найсприятливіші природні умови й сконцентровані найбільші міста
Японії.

Більше ніж 99 %
населення країни — японці, на Хоккайдо проживають близько 20 тис. айнів. Одна з
причин однорідного національного складу населення країни — негативне ставлення
до іноземних робітників.

Основні релігії
місцевих жителів — синтоїзм і буддизм. Дивна віротерпимість японців і їхня
здатність синтезувати віру привели до мирного співіснування синтоїзму з буддизмом,
що з'явився пізніше. Багато жителів Країни вранішнього сонця вважають себе
прихильниками обох релігій. У цьому разі синтоїзм «відповідає» за земне життя,
а буддизм — за потойбічне. Так, якщо обряд одруження в основному здійснюють
синтоїстські священики, то церемонія з нагоди похорону відбувається в
буддистському храмі.

Городяни складають
майже 80 % населення Країни вранішнього сонця, причому близько чверті з них
проживають у 15 найбільших містах, більшість із населенням, що перевищує
мільйон осіб.

До найбільших міст
світу належить столиця країни — Токіо, де проживають 12,3 млн осіб.
Токіо (у перекладі — «східна столиця») розташоване на узбережжі Токійської
затоки. Місто засноване в середині XV
ст.
під назвою Едо, а в 1869 р. сюди була перенесена резиденція імператора.
Сьогодні в японській столиці зосереджені промислові підприємства й
науково-дослідні інститути, вузи й найбільші у світі банки. Тут розташовуються
урядові заклади й «штаб-квартири» більшості всесвітньо відомих японських
компаній.

Поряд із Токійською,
найбільшими міськими агломераціями країн и є Осакська й Наґойська. Ці три
агломерації разом із розташованими між ними населеними пунктами утворюють
мегалополіс Токайдо иавдовжки в 600 км і населенням у 70 млн осіб — найбільший
у світі.

Осака — друге
за розмірами місто країни, де проживають 10,5 млн жителів. Тут розташовані
численні промислові підприємства

й великий порт. Місто
поділяється на дві частини: історичний південь і ділова північ. У південній
частині міста розташований торговельний центр Осаки — квартал Синсайбасі й
найвідоміші храми міста.

Наґом (2,2
млн осіб) — ядро економічного району Токай. Тут розвинене машинобудування,
металургія, хімічна, нафтопереробна, текстильна й легка промисловість. За
вантажообігом його порт є одним із найбільших у країні. Наґоя — великий
культурний центр, у місті багато пам'ятників, храмів, музеїв.

Найбільший
зовнішньоторговельний порт країни — Йокоґама (більше ніж 3,5 млн осіб).
Його розвиток пов'язаний із відкриттям торговельних портів для заходу іноземних
суден. Жителі Йокогами першими випробували західні технічні досягнення —
електричне освітлення, телефонний зв'язок і сучасну систему водопостачання.

Кіото (1,5
млн осіб) — культурний та історичний центр Японії. Місто побудоване в 792-794
рр. і до 1868 р. офіційно вважалося столицею країни. Славу Кіото принесли його
вправні майстри, що виготовляли мечі, вироби з порцеляни й кераміки, лакові й
бронзові вироби, мережива й вишивку, предмети релігійного культу, музичні
інструменти і, звичайно ж, приналежності для чайної церемонії. Кіото — центр
японського національного зодчества, тут розташовані сотні храмів і святилищ.
Одним із символів Кіото є Кінкакудзі — Золотий павільйон. Удале планування,
ідеальні пропорції та гармонічні форми надають йому легкості. Завдяки цьому
Кінкакудзі вважається одним із кращих зразків японської національної
архітектури. Не менш відомим є храм Дайго-Дзі, розташований у горах Есіно.

Культура. Культура
Японії є унікальною. При цьому вона завжди сприймала досягнення інших цивілізацій,
надаючи їм нових елементів, та вони поступово ставали складовою частиною
японської традиції. Але при цьому Японія завжди зберігала своєрідність. Це
проявляється в дбайливому, уважному ставленні до мистецтва, історії країни, її
природи, традицій та особливостей побуту.

До сьогодні в_ Японії
зберігаються багато традиційних видів літератури. Особливу популярність мають
віршовані жанри: танка (неримований п'ятивірш із 31 складу) і хайку, або хокку
(неримований тривірш із 17 складів). Великий вплив на розвиток сучасної поезії
танка, відновлення її тематики й мови справила творчість Ісікави Таку боку.

Широко відомий у країні
й за кордоном майстер морально-філософського й гротескно-фантастичного, роману
Кобо Абе.

Японія — батьківщина
класичного, найконсервативнішого театру у світі — Кабукі. До його трупи входять
тільки чоловіки, причому акторське амплуа оннагато, або «пан жінка», цінується
дуже високо. Виняткове значення в Кабукі надається костюмам — це ледве не друга
за важливістю складова сценічної дії. І звичайно ж, центральне місце серед
ошатного вбрання посідає кімоно. Не дивно, що в широкому сенсі це слово означає
«одяг», а точніше, національний одяг.

Існує кілька різновидів
кімоно, наприклад, чоловічі й жіночі, верхні й нижні. У XVII
ст.
кімоно стало універсальним одягом для чоловіків усіх верств населення. Із
проникненням до Японії європейської культури виникли побоювання, що воно зникне
зовсім, але цього не сталося. Європейський костюм японці стали використовувати
як повсякденний одяг, а кімоно стало предметом розкоші й престижу,
перетворившись на парадну сукню, яку надягають з особливо врочистої нагоди.

Серед японців значно
поширене мистецтво складання фігурок із наперу — оригамі.

Одним із
"найвідоміших й одночасно наймолодших видів японських бойових мистецтв
(йому немає й 150 років) є дзюдо. Його прообразом упажається найдавніший вид
бойового єдиноборства в обладунках. Сьогодні це олімпійський вид спорту.

Із Японії до багатьох
країн прийшло традиційне мистецтво аранжування квітів — ікебана. Дослівно це
слово означає «квіти, які жииуть». Частий елемент ікебани — хризантеми,
оскільки ці квіти є символом Японії.

Дуже цікавою є
національна японська кухня. Вона ввібрала в себе масу інгредієнтів, синтезуючи
їх, готують унікальні, неповторні Страви. У японців є такий вислів: «У кожній
страві має бути щось із і ір і щось із моря». «Гірська» складова — це численні
овочі за сезоном і рис, у значно меншій мірі м'ясо. «Морську» складову не можна
полічити. У їжу тут ідуть практично всі види морської риби, китоподібні,
молюски (аж до медуз), водорості, морська капуста. Дуже популярною стравою є
сусі (суші) — страва з відварного підкисленого рису зі скибочками овочів або
сирих морепродуктів. Усе це загортається у вимочену в сої й висушену морську
капусту.

Господарство.
Найважливішу роль в економіці країни продовжує відігравати промисловість. На
Японію припадає близько 12% промислового виробництва світу. Найбільше значення
мають машинобудування, чорна металургія, хімічна й нафтохімічна промисловість,
а також електроенергетика.

В енергетиці країни
домінує нафта й газ, хоча останнім часом їх трохи потіснили «мирний атом»
(третина виробленої електроенергії) й «енергія падаючої води». Якщо ТЕС
розташовують у великих промислових районах, то АЕС трохи віддаляють від
промислових вузлів і великих міст, а основний район розміщення ГЕС — гори
Центрального Хонсю.

Унікальною галуззю в
господарському комплексі Японії є чорна металургія. Не маючи значних запасів
руд і палива, ця надзвичайно матеріаломістка й енергоємна галузь виробляє
близько 100 млн тонн сталі на рік.

Однак лідером
промисловості, та й усієї сучасної японської економіки, є машинобудування,
насамперед наукоємне. На машинобудування припадає більше ніж 70 % експорту й 40
% промислової продукції, причому майже половина — це продукція
радіоелектроніки.

Японія виробляє 8 млн
легкових автомобілів і 4 млн вантажівок. За цим показником вона посідає друге
місце у світі. Найважливіші центри автомобілебудування тяжіють до портів,
найбільше заводів побудовано в Наґої, Хіросімі й Токіо.

Світове значення має й
багато інших галузей і виробництв, серед яких целюлозно-паперова й поліграфічна,
особливо значні обсяги виробництва паперу й картону.

Японське сільське
господарство не відіграє значної ролі у світовому господарстві — на нього
припадає 1 % ВВП. У той же час ця галузь надзвичайно важлива — вона забезпечує
продовольством країну з багатомільйонним населенням. Японському фермерові
вдається нагодувати населення власними овочами, фруктами та ягодами, особливо
багато вирощується суниці, мандаринів, персиків, яблук і зеленого чаю, а що
стосується власної м'ясо-молочної продукції, то в країні її не вистачає.
Неабиякі зусилля докладаються для забезпечення власним рисом, цю культуру можна
назвати стратегічним продуктом для японців. Рису збирають до 15 млн тонн на
рік, урожайність сягає 65 ц/га,¹ а собівартість у кілька разів вища,
ніж, наприклад, у Таїланді.

Крім усього іншого,
японці ще й чудові рибалки — вони виловлюють до 12 млн тонн риби й інших
морепродуктів. Насамперед ловлять тунця, макрель, оселедця, лососеві, тріску,
палтуса, кефаль, сардини, і також крабів і трепангів.

Японці досягли значних
успіхів і в аквакультурі: велика кількість риби й молюсків розводиться й
вирощується у штучних водоймах і на плантаціях, спеціально створених у морських
прибережних водах.

Японія інтенсивно
працює над нарощуванням виробництва наукоємної продукції. Із цією метою втілюється
в життя план створення технополісів — наукових центрів із розробки та
впровадження наукоємної продукції. Тільки в одному з них, розташованому в
містечку Цукуба, працює близько 50 науково-дослідних інститутів і два
університети.

Одна з небагатьох
галузей, де японці більше втрачають, ніж отримують, є туризм. Жителі Країни
вранішнього сонця дуже полюбляють подорожувати, щороку мільйони японців
вирушають за кордон. Приймає ж Японія тільки 3—4 млн туристів на рік.

За останні десятиліття
в країні створена ефективна транспортна система. її основою є густа мережа
автомобільних доріг із твердим покриттям загальною довжиною 863 тис. км.
Успішно діє система туйелів, естакад і мостів, що з'єднала чотири головні
японські острови. Так, підкидний тунель «Сейкан» завдовжки 54 км з'єднав
острови Хоккайдо іі Хонсю, а міст Сето-Охасі, що став одним із символів країни,
дозволив автомобілям і поїздам швидко переїжджати з острова Хонсю на острів
Сікоку і назад. На спеціальних лініях діють надшвидкісні поїзди Сін-Иіиссн
(«куля»), що розвивають швидкість близько 300 км/год.

Країна має великий
морський флот, особливо переконливо виглядають танкери, яких нараховується
близько 180, більшість із них великотоннажні. Найбільші порти: Тіба, Йокогама,
Кавасакі, Токіо, Нагойя, Осака, Кобе.