Болонский процесс в украинских СМИ

«Висвітлення у ЗМІ ходу впровадження європейських стандартів освіти у систему вищої освіти України» Підготувала студентка філологічного факультету групи ЛЖ-51 (спеціальність — журналістика) Пальцева Ганна Геннадіївна Харків - 2007 Зміст: Вступ….3 «І вся Європа в гості до нас. Болонський процес»… 4 «Циклический интеллект. Болонский процесс - парадоксам враг»….……7 «Приєднатися

до Болонського процесу як рівні партнери»………11 «Наука сьогодні — факти і коментарі»… 13 Висновки… 14 Література….15 Болонським процесом з 1999 року — року підписання Болонської декларації міністрами освіти 29 європейських держав — стали називати рух, ціль якого полягає в "гармонізації" систем освіти, насамперед вищої, країн Європи. Єдиний освітній простір повинен дозволити національним системам освіти

європейських країн взяти все краще, що є в партнерів — за рахунок підвищення мобільності студентів, викладачів, управлінського персоналу, зміцнення зв'язків і співробітництва між вузами Європи і т.д.; у результаті єдина Європа стане більш привабливішою на світовому "освітньому ринку". Для забезпечення "гармонізації" системи вищої освіти повинні стати "прозорими",

максимально порівнянними, що може бути досягнуте за рахунок широкого поширення однотипних освітніх циклів (бакалавріат - магістратура), введення єдиних або тих систем освітніх кредитів (залікових одиниць), що легко піддаються перерахуванню, однакових форм фіксування одержуваних кваліфікацій, взаємної визнаваємости академічних кваліфікацій, розвинених структур забезпечення якості підготовки фахівців і т.д.1 Дискусії, полеміка, суперечки із приводу формування загальноєвропейських норм

і стандартів в освіті й науці йдуть у ЗМІ вже давно й досить бурхливо. Супротивники й прихильники процесу оперують великою кількістю фактів і доводів «за» й «проти». Нижче приведені матеріали ЗМІ, які висвітлюють хід впровадження європейських стандартів освіти у систему вищої освіти України. «І вся Європа в гості до нас. Болонський процес» — під такою назвою вийшла публікація власного

кореспондента газети «Донецький кряж» Ірини Шевченко2. До вивчення такого явища, як Болонський процес, журналістка підійшла ґрунтовно. Починається матеріал з того, що Шевченко ділиться з читачами своїми роздумами і власним баченням проблеми — розповідає про початок нового навчального року (2007/2008). «Надворі осінь. Викладачі й студенти наших вищих навчальних закладів (ВНЗ) розпочали навчальний процес з таємним полегшенням:

ривка в Болонський процес поки не спостерігається й майже все залишається в нас як і раніше, — розпочинає свої роздуми журналістка. — Роботодавці розглядають дипломи фахівців так само поблажливо, як і дипломи новоявлених магістрів. І ніхто не знає, що робити з випускниками-бакалаврами. Поголовного тестування на вступних іспитах не було.

На іспитах взагалі не спостерігалося особливого ажіотажу, тому що кількість абітурієнтів уже цього року виявилася трохи меншою, ніж кількість місць у численних ВНЗ […]. Що ж відбувається у вищій школі України?» — ставить питання своїм читачам Ірина Шевченко. Відповідь вона дає у наступних розділах: «Вони і ми» — розділ розповідає про засідання членів європейської

Спостерігаючої Ради Великої Хартії університетів, що проходило у Донецьку і Маріуполі. «Справжні перетворення для України почнуться тільки після 2010 року, а до цього нам ще тільки необхідно довести, що ми виросли з коротких штанців. Парадокс: ми пишаємося своєю системою вищої школи, але хто знає про нашу гордість? Нас, гордих, недовірливо й пильно вивчають на предмет відповідності», — робить свій малесенький, але

по своєму важливий у контексті розділу, висновок журналістка. «Наміри учасників Великої Хартії університетів» По-перше - учасники процесу вважають, що необхідно забезпечити розвиток самостійності вищих навчальних закладів. Кожен навчальний заклад - автономний інститут, що діє усередині суспільств, по-різному організованих у силу історичних і географічних умов. ВНЗ зберігає й створює, критично осмислює й поширює культуру своєї країни.

Зберігаючи традиції європейського гуманізму, університети повинні переборювати політичні й географічні кордони, затверджувати потребу взаємного пізнання й впливу різних культур. Щоб відповідати вимогам сучасного світу, у своїй викладацькій і дослідницькій діяльності ВНЗ повинен бути морально й інтелектуально незалежний від політичної й економічної влади.

По-друге - керівники університетів упевнені, що навчальний процес у ВНЗ повинен бути невіддільний від дослідницької діяльності. Це необхідно для того, щоб викладання відповідало потребам суспільства, які змінюються, й відповідало рівню розвитку наукових знань. Відкидаючи нетерпимість і будучи постійно відкритим для діалогу, ВНЗ повинен бути

ідеальним місцем для зустрічей викладачів, які мають намір передавати знання й готових поглиблювати їх через дослідження, а також для зустрічей студентів, що мають право, здібності й бажання збагатити себе цими знаннями. По-третє - учасники процесу мають намір добитися розширення доступу до освіти для всіх жителів Європи, а також створення єдиного загальноєвропейського стандарту освіти й ринку праці. Уряди країн ЄС погодилися з необхідністю об'єднати свої вищі навчальні заклади в

єдину мережу освітніх установ. Вони зрозуміли, що прийшов час дати можливість, більше того - стимулювати бажання студентів мігрувати в рамках Європи відповідно до їхніх особистих інтересів, наявністю вакансій у ВНЗ, тематикою лекцій, іміджем місцевої професури, бажанням молодих людей до переміни місць й, зрештою, у відповідності з попитом на ринку праці. Університети повинні заохочувати мобільність студентів

і викладачів, повинна бути розроблена загальна політика надання стипендій, а також рівнозначності статусу, знань й іспитів без упередженої думки про національні дипломи. «Це чарівне слово “магістр”» — у розділі авторка розмежовує поняття «спеціаліст» — «магістр», дає визначення вченим ступеням «бакалавр», «спеціаліст», «магістр», «доктор». Болонська декларація так формулює завдання, що стоїть перед європейським співтовариством вищої освіти: “Прийняття системи й порівнянних ступенів, базованих на двох

основних циклах, початковому й наступному. Доступ до другого циклу повинен обумовлюватися успішним завершенням першого циклу, що триває не менше трьох років. Ступінь, що присвоюється після першого циклу, повинен відповідати європейському ринку праці, що забезпечує достатню кваліфікацію”. «Що залишилися поза процесом». Учасником Болонського процесу є та частина вищої школи в Європі, що називається класичною й випускники якої одержують дипломи категорії “А”.

Але це не вся освіта. Є ще так звана професійна освіта – вищі навчальні заклади, які видають дипломи категорії “В”. Сьогодні в Європі число випускників з дипломами типу “В” постійно зростає і вже значно перевищує число тих, хто одержує диплом типу “А”. Але дотепер ці ВНЗ практично перебувають за рамками Болонського процесу. «Україна в процесі: крапки над «і» —

їх розставив заступник міністра освіти й науки України Міхайло Степко, ректор Донецького національного університету Володимир Шевченко та генеральний секретар Ради Великої Хартії університетів Андріс Барблан. Порівняльні розділи «Як це робиться в Росії» і «Як це робиться у нас» дають читачам факти, що свідчать про не дуже стрімкий розвиток

Болонського процесу в Україні. В заключній частині статті «Post skriptum» читачів чекає загальний висновок: «А тим часом ніхто не забороняє в Україні наводити, так сказати, мости між окремими українськими і європейськими вищими навчальними закладами. Уже підписано чимало угод у галузі освіти як між урядами, так і між окремими ВНЗ. На жаль, на Україну сьогодні ще дивляться як на країну з перехідною економікою, хоча ми маємо один з найвищих у світі індекс освіченості -

98 відсотків. Згадайте: саме в Україні був створений третій у світі комп'ютер (1952 р.) - після США й Великобританії. Саме в Україні була сформована всесвітньо відома школа в області кібернетики й обчислювальної техніки на чолі з академіками С. Лебедєвим і В. Глушковим. І саме українська школа створила такі напрямки, як штучний інтелект, проклала нові підходи до розробки ЕОМ. Але ніхто, чомусь, не рветься вивчати наш досвід вищої

школи, що дала можливість підготувати фахівців, які зробили ці наукові прориви! Такий от процес виходить». На мою думку, матеріал Ірини Шевченко «І вся Європа в гості до нас. Болонський процес» створений об’єктивно. Авторка розповіла про зародження Болонського процесу у Європі, розглянула різні думки стовно його розвитку в

Україні. Щоб середньому читачеві ознайомитися з природою і сутністю Болонського процесу, мабуть, буде достатньо прочитати статтю Ірини Шевченко, проаналізувати яку я намагалася вище. Але я у своєму реферативному повідомленні хочу звернутися до інших джерел ЗМІ, що висвітлюють хід впровадження європейських стандартів освіти у системі вищої освіти

України. «Циклический интеллект. Болонский процесс v парадоксам враг» В своїй статті, що вийшла в журналі «Людина й закон», Орест Чепурний3 одразу акцентує увагу читача на те, що питання Болонського процесу у контексті євроінтеграції для України актуальне. «По якому шляху піде країна: збереже вітчизняні традиції, культуру, високий рівень

освіти, взявши на озброєння кращі європейські зразки, або ж навпаки - сприйме європейську освітню традицію, потоптавши наукове надбання наших батьків, зрадивши багатовікову наукову славу слов'янського народу?» — цікавить автора. Значну частину матеріалу автор присвячує переліку переваг Болонського процесу над рідною українською системою освіти. Серед цих переваг, на думку журналіста, особливої уваги заслуговують такі: • двохциклічне навчання;

• кредитна система; • контроль якості освіти; • розширення мобільності — студент отримує більше можливостей для навчання за кордоном; • працевлаштування випускників; • забезпечення привабливості європейської освіти. «На перший погляд, принципи, які декларуються й на яких ґрунтується Болонський процес, зрозумілі й цілком прийнятні для України. Однак після детального їхнього розгляду розумієш, що беззастережна

європеїзація вітчизняної системи освіти не викликає оптимізму», — розмірковує Орест Чепурний. Відповідно до Болонського процесу нам пропонують відмовитися від ступеня доктора наук і залишити всього один учений ступінь. Але для чого? Для того, щоб зрівняти нас із Заходом? Журналіст нітрохи не применшує гідностей західних учених і взагалі західної наукової школи, але і не приховує той факт, що "

їхнім" докторам наук (тобто в нашому розумінні кандидатам) далеко до "наших". Вітчизняна наукова школа є однієї з найсильніших у світі. «І спроби підірвати систему підготовки наукових кадрів, впровадивши двохциклічну систему освіти є не чим іншим, як загрозою національній безпеці». В Україні система підготовки наукових кадрів побудована на дворівневій основі: кандидати й доктори наук. Сутність кандидатської складається в дослідженні конкретної

прикладної проблеми, аналізі існуючого досвіду, узагальненні наукового й практичного матеріалу, висуванні власних моделей рішення тих або інших питань. Основне призначення докторського дисертаційного дослідження складається у формуванні нової наукової теорії. Таким чином, у наявності диференціація наукових кадрів, їхніх можливостей в освоєнні або чисто прикладних, або загальнотеоретичних питань. Іншими словами, наявність ступенів доктора й кандидата наук дає можливість готувати висококласних фахівців

у життєво важливих сферах суспільства. Згідно ж Болонської конвенції, ступінь доктора наук скасується, залишиться лише по своїй назві, по суті, будучи всього лише кандидатською. Що й кому це дає? По-перше, невимовну радість тим, хто на останнім конанні (інтелектуальному, моральному, матеріальному й т.д.) захистив кандидатську, а про докторську міг тільки мріяти. Відразу всі кандидати стануть докторами наук. Що ж, ура!

Кандидати всіх країн, поєднуйтеся! Буквально по всьому тексту проходить основна думка (інколи вона завуальована): «Двохциклічна освіта — інтелектуальне рабство для нашої країни, зброя інтелектуального поневолення». На підтвердження цієї думки автор приводить доволі цікаві роздуми, на які, як мені здається, слід звернути увагу: «Гірше те, що нова система зрівняє існуючих кандидатів з існуючими докторами, а це чревате розколом у науковому суспільстві.

Об'єднання кандидатів і докторів під однією вивіскою - "доктор наук" подібно об'єднанню вовків й овець, коли останнім сказали: тепер ви одна зграя, живіть в злагоді й спокої. Не можна порівнювати непорівнянне й ставити в один ряд корифеїв науки й новачків. Особливо тих винахідливих, які за допомогою Інтернету пишуть дисертації за кілька місяців, не маючи поняття про роботу з літературою й першоджерелами.

По суті, спроба інтеграції наукового співтовариства приведе до дезінтеграції. Більше того, введення одного наукового ступеня не дозволить розвиватися далі. Він стане стелею для всіх — і тих, для кого це дійсно стеля, хоча й висока, і тих, для кого кандидатська слугує лише відправною точкою у світі науки. Наслідком такого заниження наукового рівня стане відсутність стимулу в науковому розвитку, а пізніше

й деградація держави. Що піде за деградацією догадатися неважко: ми не зможемо керувати власною країною, а інтелект представників західних країн буде вище». «Цікавою є запропонована в конвенції процедура оцінки знань, що буде проводитися незалежними від держави європейськими комісіями, – пише О.Чепурний. — Це однаково, що на футбольне поле вийде команда футболістів київського "Динамо", що до гри проти "

Шахтаря" готував тренер самого "Шахтаря". Звичайно, це не відповідає національним інтересам, тому що кваліфікацію наукових кадрів будуть здійснювати представники інших держав. Скажіть на милість: чи дуже Україна зацікавлена в підготовці наукових кадрів в Албанії, що підписала Болонську конвенцію? Думаю, ні.

А от у тім, щоб наша молодь була інтелектуально розвинута і могла вирішувати складні завдання в період глобалізації світової економіки, вона зацікавлена. Нам потрібна наша країна, нам потрібно керувати нею, тому нам потрібно готовити кадри, і ми повинні контролювати рівень їхньої освіти й відповідності, насамперед, нашим запитам і потребам у тій або іншій сфері державного керування».

Стосовно мобільності студентів автор статті має також не дуже оптимістичний настрій. Він вважає, що сучасним українським студентам ніхто і зараз не заважає навчатися за кордоном при умові знання іноземної мови і наявності коштів. «По суті, українські студенти і так мобільні», — розмірковує Чепуренко. «Питання в

іншому: хто зможе скористатися можливістю вчитися за кордоном? Так ті ж, хто нею користується й зараз. Виходить, європейська освіта стане долею багатих людей, а це межує із появою касти не просто забезпечених, але й інтелектуально розвинених людей, які згодом і будуть керувати країною, тобто становити її бюрократичний апарат.

На цей рахунок влучно виразився Макс Вебер у своїй знаменитій роботі "Бюрократія": кастовість бюрократичного апарату типова для васальних відносин. Що стосується працевлаштування, то навряд чи можна повірити в те, що коли-небудь будуть рівними права на працевлаштування корінних громадян й іноземних студентів. Немислимим представляється конкурс між естонцями й румунами для одержання роботи в

Таллінні». Але за усім вище сказаним слідує все оптимістична кінцівка, яка немовби є надією автора і всієї України: «Є й інший шлях. З огляду на наукові традиції вітчизняної наукової школи, розглянути Болонський процес крізь призму можливостей підвищення ефективності функціонування системи навчання. Хочеться вірити, що зробимо правильний вибір, і Україною будуть керувати вітчизняні кваліфіковані кадри, що відстоюють національні

інтереси. Найвище благо - благо знання, і його не можна відняти». «ПРИЄДНАТИСЯ ДО БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ ЯК РІВНІ ПАРТНЕРИ» Авторка цього матеріалу Олена Зоріна4 підійшла до вивчення проблеми впровадження європейських стандартів освіти у систему вищої освіти України, використовуючи метод інтерв’ю. Журналістка звертається до авторитетної думки людини, яка вивчила

проблему як дослідник, розібралася в механізмах здійснення такого реформування, бачила, як це робиться в інших країнах, інших системах освіти. О.Зоріна звернулася до доктора філософських наук, професора, завідувача кафедрою політичних наук Таврійського національного університету імені В. Вернадського, регіонального представника програми академічних обмінів імені Фулбрайта Олега Габрієляна . В останній науковій праці вченого, присвяченої тим

історичним викликам, з якими в цей час зіштовхнулася система вищої освіти України, дається концепція сучасного університету, здійснюється аналіз майбутніх реформ, ставляться завдання для прориву країни із суспільства індустріального в суспільство знань. «Не потрібно бути особливим провидцем, щоб пророчити, до яких грандіозних соціальних наслідків повинен зрештою привести заявлений «болонський процес» вважає Олег Аршавирович Європейське співтовариство прагне до створення в першому

десятилітті ХХ століття загального поля освіти, формуванню єдиної освітньої мережі. Студенти, які будуть мати можливість мігрувати в Європі залежно від вакансій в університетах, тематики лекцій, іміджу місцевої професури, інтересів ринків праці, що пройшли, скажемо, один курс у Празі, другий - у Сорбонні, можливо, займуть місця в системі

європейського менеджменту, і тоді останні бар'єри усередині ЄС будуть природно зняті. Були часи, коли, написавши докторську дисертацію, учений міг сказати: «Дев'яносто дев'ять і дев'ять десятих відсотка всього, що стосується моєї спеціальності, я вивчив». Сьогодні це вже принципово неможливо. До випускника ВНЗ пред'являються особливі вимоги: вільно орієнтуватися в складних

інформаційних потоках, віртуальному просторі, ураховувати особливості інших культур, розуміти, як виглядає досліджувана проблема в іншій системі цінностей, стратегічно мислити, концентруватися на абстрактних концепціях і вміти їх застосовувати на практиці. Нинішньому студентові потрібні навички роботи в команді, коли результати праці збільшуються багаторазово. У такий спосіб стара парадигма освіти переміняється новою.

Якщо раніше у ВНЗ існували зовнішній контроль і примусова дисципліна, то тепер це внутрішній контроль і самодисципліна». Олег Аршавирович Габрієлян вважає, що Україна ще поки не сприйняла нову філософію освіти. До цього додається й маса інших досить хворобливих обставин: низький ступінь комп'ютеризації ВНЗ, методика викладання, що не відповідає сучасним вимогам, не розвинена матеріально-технічна база,

мізерна оплата викладачів й ін. Той експеримент, що сьогодні ведеться в ряді університетів України це реформи зверху, які поки не мають соціальної підтримки не тільки в суспільстві, але й у самих університетах. Болонський процес припускає корінні зміни в усіх напрямках, які, звичайно ж, будуть вимагати чималих зусиль. Ключовою думкою в інтерв’ю є слова О.А. Габрієляна: «Треба зрозуміти, що світ змінився якісно.

Його стійкість буде забезпечуватися не супердержавами, а мережною організацією міжнародних відносин, що дозволить зберегти динамічну рівновагу. Ми повинні приєднатися до болонському процесу як рівні партнери, надавши свої ноу-хау системи освіти, зберігаючи все позитивне, що накопичено, відмовитися від того, що не відповідає викликам сучасності. Ігнорувати сформовану обстановку неможливо. Тим більше в умовах європейського вибору України». «НАУКА

СЬОГОДНІ — ФАКТИ І КОМЕНТАРІ» В матеріалі Іллі Лопатіна (газета «Клаптик правди»)5, присвяченому Дню науки, проректор Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна з наукової діяльності, доктор фізико-математичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Ілля Іванович Залюбовський коментує питання про Болонський процес, вступ у який припускає корінну зміну української системи освіти: —

Ситуація така, що Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна один із перших підписав з Болонським університетом угоду, але ще далеко не всі вищі навчальні заклади приєдналися […]. Передбачається, що вищі навчальні заклади, що залишилися, також її підпишуть. У чому вигоди? По-перше, єдині навчальні програми для Італії, Німеччини, України та інших європейських країн.

На запитання журналіста, чи є в цьому смисл для нас, українців і чи насправді європейські програми досконаліші, І.І. Залюбовський відповів, що є і за, і проти, але суть навіть не у відмінностях програм. Головне в тому, що якщо людина закінчує український ВНЗ, вона зможе працювати і в Італії, і в Німеччині з дипломом нового зразка.

Розшириться поле використання наших спеціалістів. Висновки Вся зовнішня політика України спрямована на активне співробітництво з європейським співтовариством. Пророблено значний шлях. Україна ввійшла в Раду Європи, стала членом ОБСЄ, визнана державою з ринковою економікою. Країна реформує не тільки свою економіку, а практично всі сфери життєдіяльності.

Зокрема, це стосується й освіти. У сучасному світі йде активний процес пошуку нових векторів розвитку вищої школи. 19 червня 1999 року міністри освіти європейських держав підписали спільну Болонську конвенцію, що поклала початок політиці реформування вищої освіти та отримала назву «болонський процес». Явище впровадження європейських стандартів у систему вищої освіти нашої країни є актуальним та залишиться таким ще багато часу. Тому не дивно, що багато

ЗМІ приділяють цьому явищу свою увагу.Але не тільки у житті, а й у ЗМІ є скептики й критики. Лунають голоси в захист культурної унікальності кожної системи освіти. Висловлюються побоювання непередбачуваності результатів реформ. У цьому зв'язку необхідно підкреслити: болонський процес буде існувати поза залежністю від нашого бажання або небажання в ньому брати участь.

Це як дощ: іде - і нічого зробити не можна. Я вважаю, що болонський процес у ЗМІ висвітлений добре. Можна знайти безстрасні авторитетні думки як «за», так і «проти» процесу. В обох випадках вони підтримуються, здавалося би, сильною аргументацією. Але у більшості матеріалів їх автори та інтерв’юйовані ними вважають, що, все ж таки, поки ще рано говорити о позитивах чи негативах введення європейських стандартів у систему вищої освіти

України. Результат ми зможемо побачити тільки після 2010 року. Література: 1. Лемуткина М. Проблемы вхождения России в единое образовательное пространство в Европе // Московский комсомолец. — 2007. 2. Шевченко И. И вся Європа в гости к нам. Болонский процесс // Донецкий кряж. — 2005. — № 1860. 3. Чепурный О. Циклический интеллект.

Болонский процесс v парадоксам враг // Человек и закон. — 2004. — №5. 4. Зорина Е. Присоединиться к Болонському процессу как равные партнеры // Крымские известия. — 2005. — №228 (3458). 5. Лопатин И. Наука сегодня — факты и комментарии // Клочок правды. — 2005. — № 20 (104).