Тарас Григорович Шевченко (1814-1861)

Тарас Григорович Шевченко
(1814-1861)
Сдавався Курилко Андрієм учнем 9-В класу
ССШ №4 23.3.01
Тарас Шевченко народився 9 березня (за новім стилем) 1814 р. В . Моринцях, Звенигородського повіту, Київської губернії (нині Черкаська область),в родині кріпака Григорія Івановича Шевченка , який належав поміщику Василю Енгельгарду. Батько був родом із с. Кирилівки (нині с. Шевченкове), мати Катерина Якимівна Бойко із с. Моринців.
Перші вісім років після одруження Шевченкові батьки жили в с. Кирилівці в хаті Тарасового діда Івана . Тут народилася старша Тарасова сестра –Катерина.
Родинна була велика, в тісній оселі жило тринадцятеро душ. І 1810 р. Григорій Шевченко з родиною переїхав у с. Моринці в хату, що належала раніше кріпакові Колесникувас бунтарство засланому до Сибіру. Тут через рік народився старший. І абрисів срат-Микита,34 стр, а майже через три роки після нього Тарас. Хата ця до наших часів не збереглася. На її місті стоїть камінь великий український поет, революціонер-демократ Т.Г.Шевченко”.
Коли із заслання повернувся власник хати,Шевченко десь наприкінці 1815 р. Переїхали в Кирилівку, до діда Івана. Незабаром вони купили в селянина Тетерюка хату, в якій і оселилися. У Кирилівці народилися молодші сестри Ярина й Марія та брат Йосип. Ставши пізніше художником , Шевченко 1843 р. Відвідав Кирилівку ( за тодішньою місцевою вимовою і написанням – Кирилівку) і намалював олівцем в альбомі хату, в якій минуло його дитинство, а в повісті “Княгиня”, написаній на засланні дав докладний опис садиби . Уже тоді, в дитинстві, у хлопчика зароджувалась любов до чарівної природи рідного краю. Пізніше у своїх творах він дав неповторні художні образи української природи, в основі яких лежали враження дитячих і юнацьких літ.
Про незвичайну допитливість малого Тараса свідчить автобіографічний епізод , про який розповідається у повісті “Княгиня”: селянський хлопчик пішов шукати легендарні залізні стовпи, що підпирають небо, заблудився й уже з чумаками повернувся в село (III, 175-176)
Батьки тяжко працювали на панщині, а малих дітей доглядала старша сестра Катерина , про яку Тарас завжди згадував як про ніжну, терплячу няню. Згодом Катерина вийшла заміж за кріпака Антона Красицького в сусіднє село Зелену Діброву. стр 35
Коли Тарас трохи підріс, батько, чумакуючи ,брав його із собою. Пізніше в автобіографічному відступі в повісті “Наймичка” Шевченко назвав міста й села, що лишили слід у його пам’яті: Гуляйполе, Новомиргород, Дев’ята рота , Дідова Балка, Грушівка, Елисаветград (нині Кірововоград). Такі подорожі розширювали виднокруг допитливого хлопця.
Кріпаки були переважно неписьменні, але Тарасів батько знав грамоту . У поемі “Гайдамаки” згадується, як бувало , в неділю він читав у сім’ї четьї мінеї (збірку житій святих та релігійних переказів до певного дня кожного місяця ). Коли Тарасові сповнилось вісім років , його віддали в науку до дяка Павла Рубана, прозваного Совгирем. Дякова хата в Кирилівці, де вчився майбутній поет, збереглася до наших днів. Над нею, як редіквіею, в наш час споруджено спеціальне накриття.
Як і скрізь тоді, дяк учив читати за церковнослов’янськими книжками. Пізніше , в автобіографічному листі , Шевченка писав , що протягом двох років опанував він “Граматику” (абетку), “Часослов” (збірка релігійних пісень та молитов), “Псалтир” (книжка релігійних пісень псалмів частина Біблії).
Тяжко жилося кріпакам. Осоружна панщина страшенно виснажувала їх , і вони преред вчасно вмирали. Коли Тарасові було дев’ять років , померла його мати:
“Там матір добру мою Ще молодую у могилу нужда та праця положила “ стр 36
Тарасовій матері тоді ще минав сороковий рік . Катря вже вийшла заміж .Лишившись із малими дітьми, батько змушений був одружитись з удовою Оксаною Терещенко, в якої було троє своїх дітей. Незабаром, коли Тарасові ледве сповнилось одинадцять років, помер батько. У повісті “Княгиня” Шевченко назвав життя зведених дітей у мачухи справжнім пеклом (III, 179). Біографія поета, очевидно, із його слів, розповідали такий епізод. У хаті Шевченків у солдата,поставлено на постій, вкрадено гроші. Як потім з’ясувалося, украв їх мачушин син Степан, але звинуватили й жорстоко покарали Тараса,нараз тікав він у бур’яни,куди йому носила їсти сестра Ярина, або в сусіднє село Зелену Діброву до Катрі.
Деякий час Тарас жив у свого дядька Павла. Пас свиней, працював разом із наймитом. Але дядько Павло був також надто суровою людиною, Тарас не витримав і незабаром оселився у дяка Петра Богорського. Як зазначав пізніше сам Шевченко, жив він тут як “щколяр-попикач”, читав над померлими “Псалтир”, за що й одержував для заохочення десяту копійку. Та це не рятувало Тараса від “суботок”, Коли учнів поспіль по суботам карали різками.
Е відомості,що деякий час Шевченко жив І вчився у священика Нестеровського, а потім повернувся до Богорського. Зрештою, терпець Тарасові увірвався: одного разу коли дяк був п’яний, Шевченко помстився його власною зброєю – різками –й утік од нього. Утік він у Лисенку до діякона-маляра, щоб навчитись малювати, але й тут опинився в ролі наймита- попихача: носив із річки воду, розтирав фарби. На четвертий день утік у с. Тарасівку до іншого дияка-богомаза. Маляр уважно подивився на ліву долоню свого учня й відмовив, не знайшовши в ньому таланту ні до малярства, ні до бондарства...
Тарас змушений був повернутись до Кирилівки, де наймався пасти громадську череду. Не раз потім у віршах він тепло й зворушливо згадував подругу дитинства Юліану Коваленко, із якою разом пас череду Так, у 37стр Коваленко. На пам’ять того, що давно минуло”. Поет, очевидно, знав уже тоді, що вона вийшла заміж, тому й назвав її “чужою”
І ти згадаєш того сироту, Що в сірій свитині-твою красату. Кого ти без мови, без слова навчила Очима, душею, серцем розмовляти. З ким ти усміхалась, плакала, журилась, Кому ти любила Петруся співати (I/ 145)
Це було перше й ясне чисте почуття дитячого захоплення, яке, безперечно, мало вплив на духовний розвиток юнака. Прообразом героїні названої поеми була Оксана:
Виливаю сльози на мою Мар’яну, На тебе дивлюся... (I? 145)
Не випадково є й те, що дорогим ім’ям-Оксана-він називав героїнь своїх творів, зокрема, в поемі “Гайдамаки” (1841). Очевидно, її образ відтворив Шевченко в поезії “N.N” (“Мені тринадцяти минало”),писаний на засланні (1847). Узагальнений, типовий образ Оксаночки-покритки у вірші “Ми вкупочці колись росли” (1849) не слід обожнювати з Оксаною Коваленко, яка вийшла заміж за кріпака в с. Пединівку й мала двох дітей.
Деякий час Тарас служив у священика Григорія-Кошиця. Спочатку був “креденсовим” (буфетником): мив посуд, палив груби, а згодом став фураманом- возив попового сина до Богуславі бурси й Київської духовної стр 38
На прохання Сошенка, Ширяєш дозволяв своєму учневі у вільні години відбувати учбові рисувальні класи Товариства заохочення художників. Не випадково у цей період з’являється низка його малюнків на теми, характерні для “академічного” живопису :”Смерть Акреції” (дочка римського сенатора, збезчещена харя Тарквінія Горого заподіяла собі смерть), “Смерть Олега, князя “Древлянського” ( загинув підчас міжусобної боротьби між синами Святослава-напода київського князя Ярополка), “Олександр Македонський виявляє довіру своєму лікареві Філіпу” ( записку з повідомленням про намір лікаря отруїти його Олександр передає лікареві і п’є його ліки), “Смерть Вергілії” (батько вбиває свою дочку щоб врятувати її від рабства),”Смерть Сократа”. Поза академічною тематикою виконані малюнки з української історії: “Смерть Богдана Хмельницького” та “Козацький Бенкет”.
Ще до звільнення з крипатцтва Шевченко почав писати Віші. Сам поет зазначав, що його перші спроби належать із часу зустріли із Сошенком у Літньому саду. Про це є також свідчення кількох учасників ( А. Мокрицького, І. Панаєва ).
Десь приблизно 1836 р. подовжено контракт із Ширяевим про навчання Шевченка.
1836 р. Після тривалого перебування за кордоном повернувся до Петербурга великий російський художник Брюллов. Про Шевченка він почув от багатьох своїх знайомих зокрема, учнів: українця А. Мокрицького, І. Петровського, Г. Михайлова. Брюллов узяв найактивнішу участь у звільненні талановитого художника з кріпацтва. Спочатку він сам відвідав Енгельгарда й умовив його відпустити Шевченка на волю-як дуже обдаровану людину,-але зазнав стр 45 невдачі. Тоді до поміщика пішов О. Венаціанов і довідався про ціну, за яку Енгельгард погодився відпустити кріпака:2500 крб. Вирішено було, що Брюллов намалює портрет В. Жуковського, розіграють його в лотерею, і таким чином здобудуть потрібну суму. Певну участь в організації взяв також російській музичний діяч М. Вієльгорський.
Історія з лотереєю дуже складна й до кінця не з’ясована. Реакційними біографами поширювалася думка, що Шевченка викупили за гроші царя. Тепер документально доведено, що члени царської родини витратили на лотерею лише одну тисячу карбованців. Сама лотерея відбулася в Анічковому палаці (нині палац піонерів на Невському проспекті ) 23 квітня 1838 р. А Шевченка викуплено у поміщика 22 квітня. Тому висувається думка, що було дві лотереї. Художник М. Биков пізніше згадував, що М. Віельгорський замовив йому копію з портрета, виконаного Брюлловим, і що портрет розігрувався в домашньому гуртку, але чи оригінал, чи копія,-він не знав.
В усякому разі, гроші на викуп зібрано до лотереї в Анічковому палаці. Оригінал портрета експонується нині в Державному музеї Т. Г. Шевченка в Києві. Доля копії невідома. Ст 46
Бурхливе захоплення його змінювалось тихою усмішкою радості. У всі ці дні він хоч і брався до роботи,та йому не працювалось. І він,бувало, покладе свій малюнок у папку, витягне з кишені відпускну, прочитає її мало не по складах перехреститься, поцілує й заплаче.
Кріпаки не мали право навчатись в Академії мистецтв. Тому тільки після одержання відпускної Шевченко почав відвідувати класи Академії, ставши незабаром, за власним виразом поета, одним із найулюбленіших учнівтоварішив Брюллова. Певний час Шевченко навіть жив у Брюллова
Курс навчання в академії тривав шість років. Основну групу учнів (студентів) становили академісти. Крим них, були сторонні учні – ті, що не мали середньої освіти. Стороннім учнем був і Шевченко. Проте у процесі навчання цієї різниці не відчувалось. Сторонні учні складали іспити з усіма разом й мали право на одержання звання класного, або не класного художника.
Академія мистецтв, оскільки вона звалася “імператорською”, загалом була казенною установою. Тому й стр 47 усталився вираз “академізм” як виявив усього застарілого, віджилого. Але академізмові протистояли поступові сили, які були окрасою російського мистецтва, до них належав і Карл Брюллов, художник із світовою славою. У своїй творчості він пройшов складний шлях-од класицизму через романтизм, прямуючи до реалізму. Реалістичні риси виявились в його портретах: Н. Куольника, В. Петровського, В. Жуковського, І. Крилова та ін. Від своїх учнів Брюллов вимагав відтворення правди життя. А. Мокрицький так передавав поради вчителя:”Душа художника, подібно до дзеркала, повинна відображати в собі всю природу”. Разом з тим великий митець був далекий від натуралістичного копіювання життя.
Шевченко творчо сприймав науку Брюллова. Спочатку він копіював деякі картини вчителя: “Голова матері”- із картини “Останній день Помпеї”, “Прерване побачення” ( подарована В. Жуковському ), “Сон бабусі й унучки”. Але чим далі, тим більше молодий художник шукав свою власну манеру.
Учився Шевченко спочатку добре. Комітет заохочення художників ухвалив надати йому грошову допомогу. З 1 січня 1839 р. Шевченко став пенсіонером ( степпендіатом ) Товариства, одержуючи 30 крб. На місяць.
Через рік після вступу в Академії відбувся іспит. За малюнок із натури Шевченка відзначено срібною медаллю 2-го ступеня. На жаль, малюнок цей не зберігся, ми навіть не знаємо його теми.
Формування Шевченка-художника пояснити досить легко. Від дитячих спроб, за допомогою різних учителів, молодий художник прямував усе далі й далі, до висот справжнього мистецтва. Значно важче розкрити як формувався Шевченко- поет. Ми вже висловили припущення, що ще на Україні в саморобній книжечці, куди він пересував стр 48 вірші Сковороди, могли бути і його власні дитячі спроби. На жаль, ми нічого про це не знаємо. Писати вірші Шевченко почав привняно пізно, в ті самі літні теплі ночі, в період знайомства із Сошенком; йому сповнилось тоді 22 роки.
І в образотворчому мистецтві Шевченко згодом став новатором, та значно більшим новатором із перших своїх років був він у поезії. Це було друге, але набагато сильніше його покликання в житті. Згадуючи в кінці заслання часи, коли він жив у майстерні Брюллова, Шевченко написав у свій журнал (щоденник): “І, що ж я робив? Чим займався в цьому святилищі? Дивно подумати. Й займався тоді створенням малоросійських віршів, які потім упали таким страшним тягарем на мою убогу душу. Перед його творами я замислювався й плакав у своєму серці свого сліпця Кобзаря і своїх кровожерних Гайдамаків. У тіні його витонченно-розкішної майстерні, як у спекотливому дикому степу наддніпрянському, пере домною проходили мученицькі твнв наших бідолашних гетьманів. Переді мною стелився степ усіяний могилами. Переді мною красувалася моя прекрасна моя бідолашна Україна в усій непорочній меланхолійній кросі своїй. І я замислювався, я не міг одвести своїх духовних очей цієї рідної чаруючої краси. Покликання, і нічого більше.
Але що ж саме збудило це друге, але значно дужче, сильніше покликання? Та ще й збудило так пізно, коли він був уже, художником. Ми попереду зазначили, що виростав він в атмосфері українських народних пісень, що знав він їх безліч, що любив їх співати. Але від народної пісні до літератури, ще далеко. Треба було знати, зразки цієї поезії,яка повинна була захопити письменника так, щоб він саме поезії віддав перевагу перед малярством. Ще на Україні почалось його знання з української літератури. У вільно він, можливо, читав, або слухав поезії Міцкевича. У Петербурзі стр 49
Перші свої поетичні твори Шевченко передав Гребінці для друкування в алмансі “ластівка”. Про це в кінці 1838 р. Квітку-Основ'яненка Як що напише, тільки цмокнита вдар руками об поли”
Друкування “Ластівка” трохи затрималось, і вона вийшла у світ тільки 1841 р. Уже після виходу “Кобзаря”. Тут уміщено ранню баладу”Причинна” (1837).
Під впливом звідки про смерть автора “Енеїди” написана елегія “На вічну пам’ять Котляревському” (1838) про безсмертну славу поета:
Всю славу, козацьку за словом Єдиним
Переніс в убогу хату сіроти
Стр53 сироти
Протест проти людей, винних у заподіяному горі, проти несправедливих соціальних обставин
Тому доля запродала від краю до краю,
А другому оставила
Те, де заховають (І, 28-29)
У реалістичній в уілому поемі є чимало романтичних елементів. Самий жанр ліро-епічної поеми пов’язаний з романтичною традицією. Емоційна піднесеність, схвильованість і епічної розповіді, і ліричних відступів пов’язані з романтичною поетикою. Проте всі події розгортаються на тлі реалістичних типових обставин, реалістичного пейзажу, на що звернув увагу свого часу М. Рильський.
До розкриття трагедії жінки-матері поет повертався й пізніше, зокрема намалював картину “Катерина” (1842)
Першим твором на історичну тему була поема “Тарасова ніч” (1838) про перемогу козацько-слов’янського війська на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом) над польським військом під Переяславом 1630 р. Повторенням образу “панків” Шевченко підкреслював соціальний характер визвольної боротьби проти феодалів.
Визвольним козацьким походам у Туречену присвячено невеличку поему “Іван Підкова” (1839). Воскресивши в пам’яті народній героїчну сторінку української історії, поет славив боротьбу за волю. Стр56
Поема “Гамалія” загалом романтична, але є в ній такий реалістичний, “приземлений” образ Босфору:
Босфор аж затрясся, бо зроду не чув Козацького плачу; застогнав широкий
І шкурою сірий буга срепенув.
“морська затока у вигляді сірого бугая, в якого здригається шкура! 3несподівано І дуже сильно”,-зауважував М. Рильський,
поетична мова Шевченка музична, мелодійна Їй властиві ритмічна могутність і метрична розмаїтість.
Виконання портрети на замовлення, ілюстрування книжок, очевидно не могло матеріально забезпечити Шевченка, і він змушений був у лютому 1843 р. Укласти з продавцем книжок Ію лисенковим кабальну угоду: право на вічне видання “Кобзаря”. Ні сам Шевченко,ні його спадкоємці немали права на перевидання. Тому після смерті поета при виданні “Кобзаря” 1867 р. Виникла судова справа (на підставі позору І. Лисенко ).
І. Лисенко у 1844 р. видав книжку під назвою “Чигиринський Кобзар Гайдамаки. Дві поеми на малоросійській мов”. Видання здійснювалось без участі Шевченка, він на той час був уже на Україні. Цим пояснюється підзаголовок книжки, бо насправді в ній було не дві, а кілька поем. Зовсім не відповідало змісту художнє оформлення збірки:пальми, єгипетські піраміди, пелікан тощо. Текст “Гайдамаків” І. Лисенко не передрукував, бо купив у Шевченка тільки 800 примірників першого тиражу поеми. У бібліотеці автора стр 66 цих рядка
С примірки книжки під назвою “Чигиринський Кобзар і Гайдамаки....” , але без тексту великої поеми.
Коли питання про виїзд за кордон відпало, десь після 17 травня 1843 р. Шевченко виїхав на Україну.
Минуло понад тридцять років, як Шевченко виїхав з України. Давно вже він збирався відвідати рідний край. Ще в березні 1840 р. Поет писав братові Микиті:Може я літом приїду побачитися, коли матиму час. У січні 1843 р. Він писав Г. Тарновському в Качанівку:”...згадую нашу Україну. Ох якби-то мені можна було приїхати до солов’я...” В кінці травня мрія ця здійснилась.
нез'ясована офіційно він не поривав з Академією. У листі до конференц- секретаря академії в. Григоровича він вагається: чи слід йому повертатись до Петербурга, в разі позитивної відповіді – прохання вислати йому вид документ на право проживання в Україні . На жаль, відповіді Григоровича мине знаємо, але можна ждати, що вона була позитивна, бо у вересні 1843 р. Академія вислала Шевченкові “вид” на право проживання на Україні протягом двох місяців. Стр 67
Це міг бути певний художній прийом, бо до виїзду на Україну Шевченко приблизно уявляв собі життя в рідному краї: “...там, окрім плачу, нічого не почую”-писав він до Я. Кухаренка. І все ж таки те, що він побачив на власні очі, перевершило всі його побоювання.стр 68
Не пригадую, в який книгія прочитав цей афоризм, що коли бачимо мерзотника й не показуєш на нього пальцем, то й ми майже такі ж самі мерзотники. Чи правда це? Мені здається, що правда!
Кінець травня Шевченко прожив у Качанівці. Може тоді він виїжджав у сусідні села:Сокоринці Григорія Галагана, з якими поет був знайомий (із Петербурга), Григорівку-маєток Петра сковороди, якому на засланні присвячено вірш “П,С”;Григорівці поет побачив такі самі картини , як і в Канівці. Можливо, відвідав він Дігтярі, Івану,Іржавець, Батурин, Власівну.
З Качавнівки в черені Шевченко виїхав до Києва. Він заглянув його історичні пам’ятки, милувався краєвидами. З ним постійно був альбом, початий ще в Петербурзі. Слідом за Петербурзькими малюнками першим етюдом на Україні був малюнок олівцем “ У Києві”, на якому зображено берег Дніпра і кілька людських постатей.стр 69 інші етюди лягли потім в основу офорта “ У Києві”. Намалював він також “ Краєвид Києва”- Волдимерську гірку. Пізніше в альбомі з’явилися малюнки “Дальні печери Києвсько-Пичерської лаври”, “Лаврська дзвіниця” та “Київ за Дніпра”. На окремому аркуші зображено “Видубицький монастир”. Немає сумніву, що Шевченко оглянув інші історичні міста Києва.
Познайомився він у Києві професором університету М. Максимовичем, про якого чув ще в Петербурзі, читаючи видані ним збірки українських народних пісень (1827, 1834). Від Максимовича Шевченко міг почути багато потрібних йому відомостей у зв’язку з майбутніми подорожами до Межгир’я(зокрема, про Семена Палія) на Хортицю, на місце, де була Запорізька Січ, а також у Зв*язку з офортами на історичні теми підготовленого альбому “Живописна Україна”.
На початку червня Шевченко познайомився з П. Кулішем , який тоді вчителював на Подолі і друкував збірку поезій “Україна” у формі українських народних дум стр 70
В альбомі Шевченко намалював “Києво-Межгірський монастир”, а також записав українські народні пісні про палія, Бондаренка, Шевченка. Деякі записи зроблено рукою Куліша. Очевидно побували вони у Вишгороді, бо в поемі “Чернець”, написаній на засланні, згадані Межгіррський монастир із Дзвонкуваю криницею та Вишгород.
Шевченко працював у цей час над ескізами до офорта “Судна рада”. На одному с ескізів, де є кінець запису народної пісні, рукою П. межигір'ї
П. Куліш-дуже складна постать в історії української літератури. Свого часу, ще за життя письменника,стр 71 одним із перших оцінку його діяльності дав І. Франко, підкреслив ший антинародний характер поглядів Куліша- невіру”у власний народ, котра у “Хуторній поезії” повела його до прямої і безпідставної наруги над тим народом”.
У Києві Шевченко познайомився також з художниками: О Сенчилов- Стефановським, який викладав у тій же повітовій школі на Подолі, що й Куліш, а викладачем малювання в університеті Капітоном Павловим, про якого тепло згадано в одній з повістей на засланні.
Познайомився він із багатьма студентами унівірсетету. Прогресивна революція молодь вітала його як свого улюбленого поета. У середовищі викладачів та студентів і склалося пізніше Кирило-Мифодіевське товариство.
З Києва Шевченко поїхав, як це доводить П. Жур, до Кирилівки. За спогадами поетового родича Варфолуну він двічі бував у рідному селі. Раніше вважали, що поет із Києва поїхав до маєтку Гребінки, та виявляється, що саме в червні Гребінки в його маєтку не було, бо він гостював у свого брата Аполлона в Єлисаветграді. Погостювавши в Кирилівці, Шевченко на запрошення Гребінки прибув до його маєтку в с. Мар’янівку біля Пирятина, звідси вони разом із Гребінкою 29 червня прибули в село Мойсівку, маєток Т. Волховської яка двічі на рік улаштовувала бали. Власниці маєтку тоді було 80 років. Порівняно з іншими вона була гуманною людиною. В одному з листів заслання до
В. Репіної Шевченко запитував, чи вона жива - “добра старенька”, а у вірші “Г. З” звернувся до неї із задушевними словами: “Мати! Старесенька мати!” Син Т. Волховської, військовий після смерті матері, за довго до реформи,відпустив на волю своїх кріпаків.
У кінці серпня Шевченко був у селі Березані в Лукашевича. Про це відомо Лукашевича з листа Лукашевича до галицького письменника Івана Вагилевича. Платон Лукашевич був автором збірки “Малороссийские и червонорусские народные думи и песни”(1836) року, яку поет, безперечно,стр 73 прочитав ще в Петербурзі. У кінці 30-их років Лукашевич подорожував по слав’янсьикх країнах, зупинявся в Галичині, де познайомився з багатьма українськими письменниками й культурними діячами. Стр 74
У сире лині вересня 1843 р. поет знову прибув до Кирилівки. Відомо, що 20 вересня він гостював у свого молодшого брата кріпака Йосипа. Були тоді тут його дід Іван, та сестра Ярина та інші родичі та Знайомі, Шевченка. Цим і викликані сумнів слова поета в листі до Кухаренка.
На власні очі Шевченко побачив шле раз страждання кріпаків, і великий гнів запал у його серці. Він міг ще писати вірші, бо писати так, як писав раніше, було несила, а писати по іншому ще не наважувався. Він думав і думав .... І тільки пізніше враження від України втілив у полум’яних поезіях рукописної збірки “Три літа”. Можливо, тоді ж зародився план викупу рідних із кріпацтва на кошти від видання альбому “Живописна Україна”.
Шевченко не розлучався зі своїм альбомом для малювання. В різні часи, в різних місцевостях зроблено перші малюнки до офортів “Живописної України”: “Селянська родина”, “Старости”, “Судна рада”, а також малюнки з натури: “Курінь стрічка”, “Постать силенна”, “Хата біля річки” та ін. Деякі з цих малюнків виконано в Кирилівці. стр76
Чимало рядків Шевченко знав на пам’ять. Кілька разів він починав перекладати ліричні твори Міцкевича, але розривав ці спроби на шматочки. Цікаво, що в архіві М. Чалого серед паперів Шевченка є рукописний переклад двох сонетів польського поета російською мовою. На одному з них заголовок російською мовою”Американские степи” рукою Шевченка виправлено на “Аккерманские степи”
В Яготині поет в основному займався малюванням. Він майстерно скопіював у двох примірниках портрет М. Репніна роботи Й. Горнуга. Перша копія збереглася в Києві, друга-в Ермітажі в Ленінграді. Десь на початку 1844 р. Виконано портрет дітей Василя Репніна ( брата Варвари)варвари та Василя. Зберігся портрет у В. Репніної.
Наприкінці листопада 1844 р. Шевченко виконав автопортрет і подарував його В. Репніної. У загаданому листі Варвара Миколаївна писала: “Шевченко відав мені зошит, увесь списаній його рукою, і сказав, що до цього рукопису належить ще портрет автора, який він і вручить мені завтра”. На звороті була спроба малюнка “Сліпий” (“Невільник”). Пізніше була написана поема “Сліпий” (1845). Стр 84
Як ос туплять тебе, доле, Діточки-Дівчата Й защебечуть по-своєму Доброму звичаю, Може й мене ненароком Діточки згадають...
Олівцем намальовано портрет Віктора Закревського. Далі працював Шевченко над малюнками до “Живописної України”: “Дари в Чигирині 1649 року” і “Судна рада”.
На особливу увагу заслуговує малюнок “Вдова хата на Україні” (1843). Тут зображено надзвичайно убоге житло, власне, тільки половину хати, друга половина, або недобудована, або згоріла. Внутрішні двері, осуілкі сіней немає, ведуть одразу на по двір’я. Хата майже без покрівлі. Стр 85
роз'їхатись Є відомості також про портрет. Волховського й карикатурні портрети членів» товариства мочемордія”. Усі вони до нас не дійшли.
З Моїсівкі Шевченко ще раз їздив до Селюцьких, а 15 січня був у с. Линовищах у Якова де Дольмена.
Бував поет у с. Турівці, в маєтку Миколи Маркевича. 22 січня 1844 року. Маркевичу надіслано колективного листа, написано рукою В. Закревського, але підписаного Шевченком. У цьому жартливому листі пародії на гетьманські універсали Маркевичу передавався наказ прибути у с. Вейсбахівку-один із маєтків Закревських. М. Маркевич на звороті цього ж листа відповів поетові жартівливим віршем.
Наприкінці тижня Шевченко був у Києві на контрактовому ярмарку на Подолі. Ярмарок цей славився на усю Україну, на нього з’їжджалися сила- селена людей.вдіому, що під час ярмарку ту зустрічались декабристи а пізніше польські революціонери. У дні ярмарку відбувались цікаві театральні вистави, ставились по п’єсі Шекспіра Гоголя Котляревського Квітку- Основ’яненка та ін. На засланні Шевченко згадав Контрактовий ярмарок “Близнеці”.стр 92
Десь на початку лютого 144 р. Поет виїхав із Києва до Москви. Закінчилось його дев*ятимісячне перебування на Україні. В цей період завершується формування революційно-демократичних поглядів Шевченка. Ще в Петербурзі поет уявляв собі життя народу : “Там окрім плачу, нічого не почую”. І в Петербурзі Шевченко відчував панську природу українських поміщиків типу Г. Тарновського. Але тільки в Україні він до кінця розпізнав, що таке кріпосники: Лукашевичі, Трепови, Скоропадські, Галагани та ін. Він побачився зі своїми рідними братами й сестрами-крипаками, у багатьох маєтках спостерігав жахливе життя кріпаків.
Побувавши в багатьох сторічних митцях, пов’язаних з визвольною війною українського народу під проводом Богдана Хмельницького, зокрема, в місцевості, де була розположена запорізька січ, Шевченко ще гостріше став відчувати не лише соціальне, але й національне гноблення українського народу, здійснюване царськими сатрапами, а також українськими кріпосниками.
Революційно-демократичний світогляд поета зумовив відповідні зміни в його творчості. Віднині він свідомо ставить поетичне слово безпосередньо на службу визвольний на творчості поета“Три літа»- від назви альбому, куди куди він згодом переписував свої вірші 1843-1845 рр. Новий етап почався й в образотворчому мистецтві Шевченка-це широке звернення до натури: пейзажі портрети жанрові сцени. Художник-демократ зробив ще один великий крок до реалізму. На Україні почав здійснюватись задум “Живописної України”-була готова основна частина малюнків до майбутніх офортів до майбутнього випуску альбому.
Враження від дев'ятирічного перебування еа Україні. Особливу його увагу привернув сипом Боденським на історичні теми. Цілком імовірно, що в цьому місті поет був ще в дитинстві. У поемі “Гайдамаки”, написаний у Петербурзі, є розділ “Свято в Чигирині”. Початок розділу свідчить про те, що місто йому було знайоме.стр 93
Восени 1843 р., відчуваючи рідні місця, Шевченко побував у Чигирині і в Суборові. Згодом він малював пером і тушшю, а відтак виготував офорт “Дари в Чигирині 1649 року” з таким текстом: “із Царяграда, із Варшави й Москви прибували посли з великими дарами єднати Богдана і народ український, уже вільний і сильний. Султан окрім великого скарбу, прислав Богданові червоний оксамитовий жупан на горностаєвим хуторі на кшталт княжої Парфії, булаву й шаблю. Одначе рада (опріч славного рицаря Богуна) присудила єднати царя московського.
У Москві Шевченко, очевидно, розповів про свої враження друзям, зокрема, колишньому кріпакові М Щепкіну. Стр 94
Отож Шевченко змушений був сам розбиратись не тільки в сучасному становищі українського народу, але й у його минулому. З багатьох висловлюваннях Шевченка відомо, що він позитивно оцінював історичний акт роз’єднання України з Росією.
До оцінки історичних подій Шевченко підходив не з точки зору тодішньою офіційної історіографії, а з погляду народу. Важко поневоленому народові. Тому серце поета плаче, вимагає правди на землі. Проте Шевченко не впадає в відчай, серце поета болить од того, що “заснула країна”, і йому хочеться збудити народ, закликати його до нової боротьби за волю, за землю, за правду “на сім світі”. Стр 95
Боденського в травні того ж року. В ньому він писав, що “Гамалія” не направлений. Обмінялись вони думками з приводу альбому “Живописна Україна”, до якого автор спочатку мав намір подати пояснення істориків.
західнослов'янські й. Шафариком. Шевченко познайомився з правцями видатного чацького і словацького вченого: “Слав’янскі сторонності” та “Слав*янський народ опис”, ЩО БУЛИ ПЕРЕКЛАДЕНІ Боденським Українською мовою. Консультантом Шафарика в питаннях української мови й літератури під час праці над “Слав”ямським народ описом” був Боденським. Перебуваючи тривалий час за кордоном, Боденським не відразу довідався про вихід “Кобзаря” і “Гайдамаків”, а коли познайомився, то написав про це Шафарикові.
Шевченко який уже в ранях творах закликав до єдності слав’ян, не міг не зацікавитись глибше життям та історією цих братів народів. Розмови з Боденським якоюсь мірою спричинились до задумів поеми “Єретик” або “Іван Гус” та посвяти її “Шафарикові”.
Через Боденського поет познайомився з деякими професорами московського університету, з людьми, що належали до гуртка Бєлінського, Герцена та Грабовського. Так відомо про його знайомство з проф. П’ю редьковим. У пізніших записах у “Журналі” Шевченко згадує як давніх знайомих ще деяких людей, близьких до цього прогресивного кола: Олену Сенкевич, дружину О. Сенкевича (дівоче приз віще Басисько, походила зі зніжена), брата М. Сенкевича, сестру в других Грабовського, О. Міницьку,знайому родині Грановських, та ін. Згадуючи після заслання про обід у сина Щепкіна Миколи, поет перелічує:”Тут я зустрів Бабства, Чигирина, Кучера і багато ін. Стр 96 я зустрівся і познайомився з ними, як з давно знайомими рідними людьми” запис у журналі зроблено у такій форм, яка дає змогу приспускати, що з деякими людьми цього кола Шевченко був знайомий раніше, бо запам*ятати всіх, кого він зустрів уперше було б досить важко.
Таким чином, і це нетривале перебування в Москві (ми не знаємо коли поет виїхав до Петербурга) ідейно збагатило Шевченка. Він зблизився з багатьма прогресивними людьми Росії.
Десь на при кінці лютого Шевченко виїхав із Москви й прибув до Петербурга. Оселився він на Василевському острові разом із художником О. Козловим. Поет прожив у столиці більше року. Весь цей час він напружено працював і навіть улітку не виїхав на Україну.
Основною метою повернення Шевченка до Петербурга було закінчення навчання в академії мистецтв. Нажаль, ми маємо дуже мало відомостей про твори Шевченка цього періоду. Знаємо тільки три дати складання ним іспитів: 29 квітня, 31 травня, 29 жовтня. З академічних робіт художника збереглася лише одна-малюнок олівцем і вугіллям “Натурник” із цифрою оцінки “33”. Оцінка не з перших.
Не одержуючи стипендії, Шевченко змушений був викопувати різні замовлення. Так, він ілюстрував книжку М. Полевого “Руские полководцы...” вийшла вона з друку 1845 р., але гравюри з малюнками Шевченка й інших художників виготовлялись в Лондоні. Потрібен був час, щоб їх переслати й одержати назад. Малюнки виготовлені ще в першій половині 1844 р.
Шереметьєва У передмов зазначило:”Портрети мальовані відомим художником. Стр 97
Поступово Шевченко почав розбиратись в людях, їх соціальній природі. Мине ще рік, і він напише
Кругом мене де не гляну, Не люди, а змії...
Прозріванню поета сприяла сама дійсність, значною мірою передова література, зокрема російська. Важливим із цього прикладу є вірш-посвта “Гоголю”, написаний 30 грудня. Шевченко не був особисто знайомий з Гоголем, і дуже шкодував, що таке знайомство не відбулось. Читав він усі твори великого краянина, не раз бачив на сцені ревізора. Нагадаймо, що ще 1842 р. Він намалював картину “Зустріч Тараса Бульби із синами”. Пригадаймо що в Яготині поет сперечається з Варварою Репніною, що до оцінки “Мертвих душ”. Можливо, що під час гастролей Щеплена він ще раз побачив» ревізора” й незабаром до цього написав посвяту її авторові. Слід нагадати боротьбу навколо творчості Гоголя, зокрема, навколо мертвих душ. Уся передова література вустами Бєлінського оцінила реалістичний твір. Реакція ж зняла галас. Вона бачила у творах Гоголя лише смердючі картини, бруд на бруді вимагала автора у кайданах відправити в Сибір. Певною мірою вплив цього голосу підпала Репніна. Але Шевченко дуже рідко помилявся у своїх літературних оцінках. У даному разі він розумів усе реалізуючі значення критичне реалізму Гоголя. Тому й звертається до нього з найтеплішими словами:",великий мій друже”, “брате”.
Поет, невдоволений байдужістю, пасивністю всіх тих, хто мав боротись за соціальне й національне визволення українського народу.
Невдоволений поет і тим, що тепер нема патріотичних подвигів, подібних до легендарних учинків Тараса Бульби й Івана Гонти. У гостро- сатиричних образах Шевченко висміював слова з облудних царських маніфестів, реакційної преси:”Лепта удовиці”, “престолові отечеству”. Стр 116
Знаменно, що своїми революційними думками Шевченко ділиться саме з Гоголем, людиною особисто далекою від революції, але своєю реалістичною творчістю близько поетові до духу. Визначає він одну з най характерніших рис автора “Мертвих душ”-єдність сатири й елегії: сміх крізь сльози. Цією рисою Гоголя також була співзвучна Шевченкові.
У цей же час поет перекладав свою п’єсу “Назар Стодоля” на українську мову, 26 листопада 1844 р. Шевченко з написав:”Отамане, якби ти знав, що тут робиться. Тут робиться таке, що цю йому казати. Козацтво ожило!!!!!!!!!
У березні 1845 р. Шевченко завершує навчання в Академії мистецтв. 22 березня він подає до ради академії прохання про надання йому звання. Того ж дня рада ухвалює його прохання надати йому звання “некласного художника” (тобто звичайного художника). Шевченко звернувся з проханням до правління академії дати йому “білет” по подорожі до України. 25 березня йому видали подорожній квиток “у малоросійські губернії для художніх занять”.
Ще 23 березня поет писав Кухарчукові, що виїжджає на Україну в с. Мар’янське на Полтавщині в маєток О. Лук’Яновича.
У кінці березня Шевченко виїхав із Петербурга до Москви. Тут він зустрівся зі своїми друзями Щепкіним і Боденським. Осатаній познайомив поета з роботою свого учня С Плаунова “Ян Гус и его последователи” що незабаром Після цього він повертається до основної теми – прометеїзму і вже без жодної іронії проголушав славу рицарям – борцям за волю – висловлював упевненість в остаточній перемозі : “Боретесь – поборете...” вийшла окремим виданням. Стр 117
Шевченко породіював цареславні гімни. Після цього він повертається до основної теми – прометеїзму і вже без жодної іроніі проголошував славу рицарям – борцям за волю – висловлював впевненість в остаточній перемозі : “Боретесь – поборете...” стр 142
Література українська переслідувалась російським урядом, відкреслив ці рядки повністю.
Поезія “Кавказ” поширювалась у списках. Один з автографів Шевченка передав за кордон через кириломифодіївся М.Савича
А Міцкевича.
18 листопада 1845 р. Загальні здори Академії мистецтв у Петербурзі надали Шевченкові знання некласного художника з історично та портретного живопису
Наприкінці листопада поет побував у Києві, показав археографічній комісії свої записи малюнки історичних пам’яток і 27-28 листопада був зарахований стр 143
Після одужання на початку 1846 р. Шевченко подорожував по Лівобережжю як співробітник Археографічної комісії. Так, відомо про перебування поета в селах Мойсівці, Іскрівцях та місті Прилуках.
У Прилуках сталася пригода, що знову ж таки свідчила про інтернаціалізм Шевченка. Поки перепрягли коней, неподалік сталася пожежа – горіла єврейська халупа. Поет кинувся виносити бідняцьке майно.
У спогадах сучасників ми знаходимо різні згадки про своєрідну вдачу Шевченка. Одного разу, повертаючись із гостини в завірюху, поет і його супутниці потрапили у складне становище – коні збилися з дороги, а хуртовина посилювалася. Жінки перелякались. Шевченко всіх піддобрював спочатку піснею, а потім складеними їм віршами на тему метелиця.
Про безкорисливість поета свідчить те що він давав гроші навіть тім, хто цього не заслуговував. О. чужинський зберіг нам такі слова Шевченка:» я і сам знаю та нехай лучає тричі обдурять мене, а все таки у четверте подам тому, хто справді, не бачив , може, шматка хліба”.
На короткий час поет лишився в Ніжині, а звідти прибув до Чернігова, де змальовував і описував історичні пам’ятки. Побував він також у селах:Седнів, Лемеші, Маківці, Мостите. Стр 152
Десь наприкінці березня або на початку квітня Шевченко прибув до Києва й спинився тут на довший час. Жив він спочатку на інститутській вулиці, а потім на Хрещатику проти бессарабського майданну.
У Києві поет познайомився і зблизився з Миколою Костомаровим, ад’юнкт – професором історії Київського університету – одним з організаторів таємного товариства, але в той час ліберали й демократи шли разом, і ті й другі виступали проти самодержавства й кріпосництва. Учений знав не тільки друковані, але й революційні твори поета, зокрема, захоплювався поемою “Сон”.
Шевченко познайомився також з іншими членами таємного товариства: Миколою Гулаком, Іваном Посадом, Панасом Марковичем, Дмитром Пальчиковим, зустрівся ще раз із Василем Білозерськом, який у листі до М. Гулака вперше назвав Шевченка геніальною людиною.
Саме в цей час Кирило-Мефодіївське товариство оформляється як таємна антикрипосницька організація. Після арешту Шевченко на допитах з конспіративних міркувань заперечував своєю участь в товаристві, але зі спогадів Костомарова відомо, що поет знав про ідеї організації і співчував ім. Більш того деякі приперчені вирази на адресу Катерини ІІ в програмному документі товариства “Книги бітів українського народу” свідчать про можливу участь і Шевченка в його складані. Поділяв деякі ідеї товариства на той час і ІІ Куліш
Проте одностайності в поглядах усіх членів товариства не було, зокрема між ліберальною й демократичною його частинами. В тих же споминах Костомаров ідеться про те, що до ідей організації Шевченко поставився “із великим завзяттям і крайньою нетерпимістю” (Читай : революційністю), що стало приводом багатьох суперечок між Шевченком і Костомаровим. Стр 153
У травні 1846 р. Шевченко разом з О. Чубинським і художником Михайлом Сажовим, його другом по академії мистецтв, оселився на козиному болоті ( нині тут на колі. Хрещатицькому завулку Літературно-Меморіальний будинок –музей Т. Г. Шевченка)
Як співробітник Археографічної комісії художник продовжував змальовувати історичні пам’ятки. Разом з тим як поет він був в центрі уваги студентської молоді. Із свідчень Ю. Андалузького, О. Навроцького, О. Тулуба та інших видно, що Шевченко не раз читав свої революційні поезії із збірки “Три літа”, давав переписувати молоді.
У червні-липні поет разом з проф. М. Іванишиним та художником О. Сенчилом-Стефановським взяв участь в археологічній експедиції яка розкапала могилу Переп’ятиху в районі Фастова. Шевченко розпитував селян, які працювали на розкопках , він малював їх записував від них народні пісні.
Як видно він на короткий час повертався до Києва, бо тут 25 липня 1846 р. Написав баладу “лілея” під свіжим враженням від перебуванням на селах. У баладі виставлені народнопоетичні уявлення про перетворення дівчину у квітку, висловлено протест проти зневажання проти жінки кріпосника: лілея- покритка “злого пана кляла проклинала”. Селяни спалюють поміщицький будинок . В києві 9 березня написано також баладу “Русалка”, в якій жертви розбещених панів виступають м’ясниками.
21 вересня Шевченко одержав од Археографічної комісії нове велике доручення збирати перекази фольклор та зробити опис історичних пам’яток у Київський , Подільській і Волинський губерніях. В останніх числах вересня поет виїхав з Києва, в 3 жовтня вже записав українські народні пісні . З Кам’янцеві до Почаєва на Волині, де намалював чотири акварелі стр 154 з видами Почаївської лаври й записав кілька українських пісень. На одній акварелі видно Галицьке сило Підкамінь, що в ті часи було вже по той бік кордону. Пізніше записано спогади одного галіцького селянина, про те, що Шевченко просив провести його на годинку в це сило. Поет цікавився настроями галицького селянства, походженнями назви села, жартуючи, дав свій варіант легенди:”.. то чирянка було, нашого брата мав тім каменем придушити – придушив. От і Підкамінь” пізніше в одній з повістей він висловив думку про єдність українського народу обаполи Збруча.
Після почаєва Шевченко відвідав: Кременець, острог, Дубно й Корець. Скрізь він оглядів і описував історичні пам’ятки й замислювався над історичною долею українського народу : “На поля Поділля й Волині часто любуєтесь мальовничими краєвидами стародавніх масивних замків та палат, колись-то пишних, як-то в Острозі або в Корці... Що ж нам кажуть , про що свідчать ці похмурі свідки минувшини? Про деспотизм і рабство! Про хлопів і магнатів! На Волині або на поділі рідко, де побачиш могилу. А понад берегами Дніпра, на Полтавщині та Київщині, не пройдете верстви полем щоб вас не побачили його краси-високій могили або десятки могил. І не побачити не одної руїни на київської губернії .. Що ж говорять допитливому потокові ці три могили , яких так багато над берегами Дніпра, і велетенські руїни палаців та замків понад берегами Дністра? Вони говорять про рабство і волю. Нужденні, слабосилі волинь і Поділля! Вони охороняли своїх розпинателів у неприступних замках та розкішних палатах. Стр 155.
Після Седнева Шевченка деякий час жив у с. Багач, Чернігівського повіту, в маєтку князя Кейкуатова, який запросив художника намалювати портретів членів його родини . цікаві спогади землеміра Д. Демида, який жив в одному флегматі з поетом. Усе майно Шевченка було у маленькому благенькому чемоданчику. Що вечора після роботи навколо поета збирались усі слуги маєтку, слухали читання або його розповіді: “Привітний і балакучий з простими робітниками , Тарас помітно не любив лишатись довго у панів і уникав князівських хоромів, хоча й його туди часто запрошували.
4 квітня 1847 р, Шевченко прибув до Чернігова й того ж дня вирушив до Києва.
Поки поет мандрував по Україні, над його головою й головами інших членів товариств збирались чорні, зловісні хмари . ще 28 лютого студент- провакатор О. Петров з’явився до помічника куратора Київської шкільної округи М. Юзефовича й зробив йому донос про існування в університеті таємного поетичного товариства. Донос пішов по інстанціях аж до Миколи І включно. Почалися арешти. Першими в Петербурзі арештували Гулака, у Києві Костомарова, посяду, Марковича, андалузького, тулуба, у Полтаві- Білозерського й Навроцького, у Варшаві Куліша, 22 березня ІІІ відділ царської канцелярії наказав доставити всіх заарештованих до Петербурга.
Археологічна комісія заднім числом звільнила Шевченка з числа своїх співробітників. Нічого, не знаючи про всі події , поет поспішав до Києва на весілля Костомарова 5 квітня 1847 р. При в’їзді в Київ на правому березі Дніпра Шевченка заарештували. Тут на нього чекав Київський губернатор І. Фундуклей. Поет ступив на берег святково одягнутий. Губернатор іронічно запитав його.
6 квітня Фундуклей повідомив ІІІ відділ про арешт художника Шевченка, перелічивши, що в нього забрали під час арешту, зокрема, про “рукописну книжку з малоросійськими власного його творення віршами, в яких багато підбурливого й злочинного змісту...” (“три літа”). Того ж дня Шевченко в супроводі квартального наглядача й жандарма поштовим трактом через Білорусь відправили до Петербурга. У Броварах поет зустрівся з матір’ю Костомарова і його нареченою А. Неагельською, які також їхали до Петербурга. Із сльозами в очах Шевченко сказав: “Оце ж бідна Миколина мати, а це, мабуть, його молодесенька. Стр 161 ой лихо ой лихо тяжке горенько матерям і дівчині. 17 квітня поета привезли до Петербурга й ув’язнили в казематі ІІІ відділу.
Справу Кирило-Мифодіїського товариства розглядав не суд, а ІІІ відділ. Кирилло-Мифодіївці поводились по різному. Найбільш мужньо тримались Т. Шевченко й М. Гулак. Поет не визнавав себе членом товариства, але відверто говорив про причини, які його спонукали писати революційні вірші. Писар ІІІ відділу так записав відповідь Шевченка:”Бувши ще в Петербурзі , я чув скрізь зухвальства й осуд государю й уряду. Повернувшись до Малоросії, я почув ще більш й гірше між молодими й між статечними людьми; я побачив злидні й жахливе пригнічення селян поміщиками, посесорами та економами –шляхтичами, і все це робилось й робиться іменем господарства й уряду...”
Жандарми лишилися невдоволені відповідями Шевченка, але й після очної ставки з Ю. Андрузьким поет нічого не визнав . можливо цей день одбився пізніше в сні Шевченка; “Немовби рубеліт... у своєму затишку кабінеті перед палаючим каміном марно навертав мене на шлях істинний , погрожував тортурами і кінець кінцем плюнув і назвав нелюдом..
Після закінчення слідства начальник ІІІ відділу граф орлом склав доповідь про “Украйно-славянское общество” (так вони назвали товариство). Шевченко в доповіді виділили окремо: “... вірші його подвійно шкідливі й небезпечні... за обурливий дух і зухвалість, що виходить за всякі межі, йог слід визнати одним із най важливіших злочинцем”. У розділі “Решение дела” йшов присуд стр 162 Художника Шевченка , за складання обурливих вищою мірою зухвалих віршів, як обдарованою міцною статурою, призначити рядовим в Оренбурзі окремий корпус із правом вислуги, доручивши начальство мати як найстрогіший нагляд, щоб від нього ні, в якому разі не могли виходити обурливі й пасквільні твори”
Микола І затвердив вирок у цілому , але проти прізвища Шевченко дописав “Під найсуворішій нагляд із забороною писати й малювати”
Окремим пунктом у доповіді Орлова записано про заборону видавати й поширювати твори Шевченка, Костомарова й Куліша.
30 травня царську конфірмацію оголошено ув’язненим . Того ж дня ІІІ відділ передав Шевченка в розпорядження військового міністерства.
Непохитність і незламність Шевченка, виявлені ним під час слідства, позначилися й на його віршах , написаних у казематі ІІІ відділу. Писати він почав 17 квітня, із першого ж дня ув’язнення , хоч і розумів , що це знову може лють жандармів. Вірші записані дрібнім почерком на аркуші тонкого поштового паперу. Аркуш цей нині зберігається у фонді номер один в інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка . Його складено вчетверо й трохи затерто . Шевченко, очевидно вивіз цей аркуш із каземату на заслання, тут згодом переписав у першу завальну книжку , а ще пізніше , після заслання , у більшу книжку під назвою “У казематі”, додавши посвяти ну. Стр 163
Народнопісенних характер мала й поезія “Ой три шляхи широкі...”. Аналогічних народних джерел ми не знаємо.
Другою поезію в цикл записано “За байраком байрак”. В ній звичайна для українських романтиків і для раннього Шевченка історична тема - із могили встає козак і згадує минуле, але як по новому вона розроблена! Від ідеалізації минулого, гетьманщині не лишилось й сліду:
Як запродав гетьман у ярмо християн нас послав поганяти. По своїй землі свою кров розлили і зарізали брата
Вірш “Мені однаково” навіяний роздумами про те, що буде з поетом найближчим часом. Він передбачає, що його чекає заслання “У снігу на чужині”. Перед нами постає на весь зріст велич як людини, що живе самовіддано любов’ю до народу й байдуже до своєї особисто, долі, слави. Поет не певен чи дійдуть його полум’яні рядки до народу, чи чи скаже батько синові; “За Вкраїну його замучили колись”. Шевченко боліє серцем за майбутнє поневільною народу;
Та неоднаково мені як Україну злії люди присплять лукаві і вогні окраденою збудять
Альтруїстичні почуття поета виявлені у вірші “Н. Костомарову”. Болючі роздуми позначились в поезії “У неволі тяжко”. У хвилину рефлексії йому здається надто дрібною справа Кирило-Мефодіївського товариства , за яку він , й власне й був заарештований стр 165
Почалася муштра і життя у смердючий казармі. Проте поруч із гнітючою солдатчиною на засланні були в поета і світлі промені. І в орську знайшлися добрі, гуманні люди. Це перш за все комендант фортеці генерал- майор Д. Ісаєв, куратор трилінійних “киргизів”, родом з Чернігівщині, лікар із фаху М. Олександрійський, який згодом інформував Шевченка про революцію 1848 р. У Франції, група засланців поляків: О. Фішер, Б. Колесінський, І. Завадський, С. Крулікевич. Сюди можна зарахувати стр 168 й офіцера поляка М. Московського. Засланці поляки були плотськими революціонерами, але як гуманні, освічені люди робили все для полегшення долі українського поета. Так, О. Фідер, який навчав дітей коменданта, ввів Шевченка в коло знайомих, постійних відвідувачах Ісаєва. Поету було дозволено жити не в казармі, а в помешканні писаря П. Лаврентієва. Шевченка відвідував Михайло Лазаревський, брат Федора, куратор трилінійних “киргизів” у Троїцьку, який у службових бував в Орську.
Вважаючи, що йому не заборонено листуватися, поет відновив листування зі своїми друзями А. Лизогубом і В. Репніною, подаючи зворотну адресу Федора Лазаревського. Він просив надсилати йому книжки й незабаром одержав твори Шекспіра двох томах, Лермонтова два томи І “Евгений Онегин” Пушкіна. В листі до І. Фудкулея Шевченко просив повернути його речі, де була скринька з фарбами, пензлями, олівцями й паперами йому надіслав Лизогуб. Якимось чином повернувся до Шевченка два альбома з його малюнками.
Дещо погіршало становища поета після смерті Ісаєва – Шевченка знову повели в Казарми, посилили муштру. У Вірші “А. О. Казачовському” він писав:
Благаю бога щоб смеркало бо на позорище ведуть Старого дурня муштрувати
І в цих важких умовах заслання, солдатчини поет не тільки вижити, але й творити для народу, в чому бачив основну миту життя. Революційна незламність, а завидки й оптимізм – найхарактерніші риси вдачі Шевченка, що давали йому змогу додати всі труднощі і в надзвичайно складних умовах творити, писати малювати. Стр 169
Шевченко одразу відкинув думку. Пізніше в щоденнику поет записав, що навіть у дитинстві його не вабили солдати, як інших дітей. І хоч майор Машков намагався вишколити Шевченка, але марно “..бравий солдат – писав він у щоденику,- здавався мені менше за осла схожим на людину, через що я навіть думки боявся бути схожим на бравого солдата”
Провідною рисою невільницької музи Шевченка є нескореність, революційна непохитність. Ми не знаємо кому саме визначено непохотлевість, але в ній виявлена вірність поета своїм переконанням: “Караюсь мучусь.., але не каюсь”
Оскільки коло остережень Шевченка в підневільних умовах було дещо звуженим, у його творчості того періоду чимало місця посідає автобіографічна лірика (Мені тринадцяти минало) “А. О. Казачовському” та ін. Завдяки широким соціальним узагальненням це одна з художникова усієї поетової лірики.
Розпочавши свою невільницькому поезію сучасними темами, роздумуючи над долею поневоленого народу, Шевченко не міг не звернутись до історичної теми, бо коріння поневолення народних мас були в минулому. Історичні роздуми маємо в поезіях: “Сон” ( Гори мої високі) “Іржавець” ,”Чернець”, “Хустина”. Для всіх творів поета на історичні теми характерне гостро сучасне звучання. Скрізь ми відчуваємо людину середині XIX віку , яка дивиться на зад , а в перед , у майбутнє. Разом із тим Шевченко ніде й ніколи не модернізує, не осучаснює історії. Він не належав до тих письменників, які, за висловом Пушкіна, перебираються в минулу епоху “із важким запасом хатніх звичок, передсудів, щоденних вражень”. Тоді не було історії України з вісвітленням провідної ролі народних мас, а їх, визвольною боротьбою. Шевченко змушений, був сам, як мислитель , розбиратись у минулому нашого народу й оцінювати події з позицій сучасника. Він бачив усе зло не тільки в іноземних поневолювачах, а й у своїх “Вітчизняних” визискувачах:
Мій краю прекрасний розкішний багатий!Хто тебе мучив?
Якби розказати. Про якого-небудь магната Історію правду , то перелякати Саме б пекло можна. А данта старого Полупанком нашим можна здивувать
Скрізь і завжди виявляється патріотизм Шевченка:
Я так її, я так люблю Мою
Україну убогу, Що Поклену святого бога
За неї душу погублю!
Стр 173
У березні 1848 р. до Оренбурга прибув капітан-лейтенант флоту Олексій Бутаков, відомий мореплавець і географ. Його призначено начальником експедиції для дослідження й опису берегів Аральського моря. До нього звернулись друзі Шевченка з проханням узяти в експедицію і поета . Бутаков як гуманна людина, не зважаючи на царську заборону малювати, дав згоду включити Шевченка до складу експедиції саме як художника, дуже йому потрібного, бо фотографія в Росії була мало поширена. Командир корпусу, йдучи на зустріч із проханням Бутакова, 5 травня видав наказ перевести Шевченка в 2-ю роту 4-ого батальйону. Саме ця рота мала йти з Бутаковим.
На початку травня було закінчено спорядження
двох шхун“Константин” і “Николай” – і досить численного складу експедиції. 8 травня вийшов загін під командою штабс – капітана
К. Герна , 10 травня. До складу флотської команди Бутакова зараховано й Шевченка. До поета співчутливо ставились й офіцери експедиції О. Макєєв та К. Поспєлов. Стр 174
Олексій Макшеєв, відомий учений мандрівник, учасник підпільного демократичного гуртка М. Петрашевського, закінчив академію Генерального штабу призначили до складу експедиції. На підставі своїх записів під час експедиції він відав потім книжку “Путешествия по киргизским степям і Туркестанскому краю”, в якій є чимало згадок про Шевченка.
Співчутливо ставився до поета перший помічник Бутакова, командир шхуни “Николай”, прапорщик корпусу флотських штурманів Ксилофон Поспєлов.
Сам Шевченко шлях експедиції описав у повісті “Близнець”, але тут не слід забувати, що це художній твір, і автор мав цілковите право на певну міру художньої фантазії.
Так, за одними спогадами відомо, що почав похід Шевченко як звичайний солдат. Тоді була велика спека поет знепритомнів, і лікар уклав його в похідний візок
За спогадами О. Макшеєва,він познайомився з Шевченком на першому переході й запропонував йому місце у своїй “джоломійці”. Під час плавання на Шхуні “Константин” вони жили в одній офіцерській кают-компанії, а під час зимівлі в одній землянці.
Одним із перших малюнків Шевченка в поході була акварель “Пожежа в степу”. Змалював він і окремі населені пункти: “Форт Кара-Бутак” ,“Укріплення Іргизкала” та ін.
Умови переходу були надзвичайно важкі: спека, недостача води. Пізніше в повісті “Близнеці” Шевченко писав: “До криниць зоставалось ще верстов десять, та ці десять здались мені в десятеро довшими. Спека була нестерпна. Стр 175
Умови експедиції були надзвичайно важкі , особливо погано було з харчуванням. За спогадами О. Макєєва, чорні сухарі зеленіли від цвілі , масло таке солоне, що його неможливо було їсти, солонина зіпсувалася. Проте весь екіпаж тримався мужньо, виконуючи завдання , поставлені перед експедицією.
23 вересня шхуна “Константин” повернулась до гирла Сардар’ї, і незабаром її поставили на зимову стоянку в затоці острова Косорал ( нині з’єднався з суходолом). Поет виїжджав до Ра’їма , де одержав листи від А. Лизогуба і М. Олександрійського. В листі останнього в дещо завуальованій формі йшлося про революцію 1848 р. У Франції.
Умови зимівлі на косарі теж були не легкі. Учасники експедиції зимували нашвидкоруч збудованому бараку, а зима була сувора, голодна. Ходили на полювання й цим дещо поліпшували своє харчування. Шевченко полювати не любив, але одного разу взяв у ньому участь і намалював убитого тигра, який завдавав багато шкоди місцевому населені.
Тепер у Шевченка було трохи більше вільного часу. Він знайомився з життям і побутом місцевого Казанського населення, намалював картини “Казахська стоянка на косарі”,”Казахи біля вогню”,”Казах у юрті” “Казах на коні” та ін.
Стр 178
Крім багатьох портретів і малюнків , Шевченко писав і вірші. Четверту захалявну книжечку він почав в Оренбурзі, намалювавши на чистій сторінці чорним олівцем”1850” і трохи нижче червоним олівцем “4” . заспівом була поезія”Лечу в неволі дні і ночі”, де є такі рядки:
І четвертий рік минає Тихенько поневолі,
І четверту начинаю
Книжечку в неволі Мережати....
Він завжди жив одними дуками й болями із своїм поневоленим, уярмленим народом. Тому майже в кожному ліричному вірші проривається його трагічний настрій , зокрема, й цьому заспіві:
Кров’ю та сльозами, Моє горе на чужині, Бо горе словами Не розкажеш нікому Ніколи, кіколи, Нігде на світі! Нема слов В далекій неволі !стр 182
Лірика поета, як і раніше, сповнена великого соціального змісту. Особливу увагу має автобіографічна лірика. Вона не носила вузько інтимного характеру – скрізь були широкі узагальнення, типізація важливих суспільних явищ. Поезія “N. N.” (Мені тринадцяти минало) була одною з перших. Згодом при переписуванні в “Більшу книжку” Шевченко не переніс її, можливо, через кінцівку, в якій проявились рефлексії, жаль, чому він не залишився в юнацькі роки на селі (“Умер би, орючи на ниві”). Поезія “А. О. Козачковському” за жанром є ліричне послання давньому знайомому й другові, своєрідною сповіддю. Сама назва дописана олівцем пізніше. Спогади про дитячі, шкільні роки переплітаються з роздумами про віршування. З іронією писав він про поетичні. При переписуванні до “Більшої книжки” Шевченко скоротив і значно переробив ці роздуми у зв’язку із згадкою про сина Козачковського, хоч певна іронія лишилася й тут:
Щоб не довелося, брате І йому каратись як я тепер у неволі караюсь брате
Зрештою, як і завжди, поет переборював сумні настрої, висловлював сподівання на волю.
Поезія “І виріс я на чужині” побудована на споминах про відвідини Кирилівки; ці спомини викликали патріотичні почуття поета, глибокий жаль і біль, що гинуть “У ярмах лицарські сині”. У рядках “аж страх погано погано у тім хорошому селі” виявилась критичного реалізму Шевченка, широта соціальних узагальнень , різкий протест проти кріпосництва. Бєлінський, підкреслюючи широту узагальнень у ліриці великих поетів, зокрема, Лермонтова, писав: “Великий поет, говорячи про себе самого, про своє я, говорить про загальне – про людськість, бо в його натурі лежить усе, чим живе людство”. Так само й натурі Шевченка лежало все, чим жив народ. Тому, вказував він, страх погано людям не в одній Кирилівці: cтр 183
Однією з найзначніших політичний поезій часів заслання є поема, відома під традиційною назвою “Царі”. В ній подані сатиричні образи напівлегендарного царя Давида, його сина та Київського князя Володимира. Завершується поема сатиричним епілогом із широким політичним узагальненням:
Бодай кати їх постинали, Отих царів, катів людських
Невільницька поезія Шевченка засвідчувала його революційну незламність , вірність принципам реалізму , народності, дальше зростання поетичної майстерності.
Як свідчать документи, командир Оренбурзького корпусу
В. Обручов мав намір відрядити Шевченка у складі експедиції на півострів Мангишлак із метою розшукати в горах поклади кам’яного вугілля. Та незабаром характер цього “відрядження” змінився...
22 квітня 1850 р. Прапорщик Ісаєв подав донос командирові корпусу , що Шевченко ходить у цивільному і живе на квартирі , а не в казармі. В. Обручов про це добре знав , але повинен був реагувати на донос, що міг дійти до столиці, до самого царя. Він дав наказ заарештувати Шевченка й зробити в нього обшук. Наказ зумисне було давно в присутності горна, який, звичайно , встиг попередити Лазаревського, а той Шевченка. Частину паперів, зокрема, листів, довелося спалити, захалявні книжечки й деякі малюнки забрав Герм і згодом повернув поетові.
Проте заховати або знищити все не було змоги. Під час обшуку забрали частину листів С. Левицького, А. Лизогуба, М. Олександрійського, альбоми з віршами та з малюнками , малярське приладдя , книжки Шекспіра , Лермонтова, Пушкіна тощо.
Шевченка ув’язнили на гауптвахті, а 27 квітня Обручов наказав повернути його в 5-ий батальйон. 12 травня поета звільнили з гауптвахти й відправили до орська з наказом установити за ним найсуворіший нагляд. Командиром бота льону був той самий Мєшков , який раніше особливою чуйністю не визначався. В наказі сказано, що крім батального й ротного командирів, за Шевченком повинні стежити благонадійні унтер-офіцер та єфрейтор. Однак і в Орську знайшлись добрі люди. Зі спогадів відомо, що він там зустрівся зі своїм давнім другом П. Лаврентієвим, познайомився із засланням у солдати петрашевцем О. Ханиковим.
Слідство проводилось паралельно в Оренбурзі і в Петербурзі (ІІІ відділ). При розгляді паперів Шевченка в Оренбурзі особливу увагу привернув лист С. Левицького з Петербурга, в якому сповіщалось про настрої української інтелігенції, прихильників Шевченка, зокрема згадувався Микола Головко, магістр математичних наук , походженням із Харкова: “...от де правдива душа, і як зійдемося , то перерве слово його об вас. Стр 189
Про листи знайдені в Шевченка, командир корпусу Обручов наділяв рапорт військовому міністрові Чернишову. Цей доповів Миколі І, який наказав заарештувати “рядового” Шевченка , виявити винних, які дозволили йому листуватись й малювати, зокрема, командира 5-ого лінійного батальйону та інших ближчих начальників. Після закінчення слідства перевести Шевченка в інший окремий батальйон. Міністр передав царський наказ до ІІІ відділу та до Оренбурга.
ІІІ відділ наказав заарештувати Левицького й Головка.
Червня було заарештовано Левицького. Головко ж не дивився –вистрілив у жандармського полковника й сам застрелився. Проте жодної таємної організації жандарми не розкрили, незабаром Левицького випустили. Начальник ІІІ відділу Орлов доповів 23 червня цареві, щоб він “продолжал прежний образ мислей или писал бы и рисовал на кого-небудь пасквиль”. Микола І, вислухавши доповідь, сказав, що в порушенні вироку 1847 р. Більше винне начальство Шевченка, а не він сам.
А тим часом 24 червня поета в Орську заарештували знову й посадили на гауптвахту. Для дослідувань сюди прибув підполковник Чигир. 1 липня він склав запитання , на які Шевченко дав докладні відповіді. При цьому виявилось, що він свого часу не приймав присяги, і від нього тепер прийняли.
Коли стали наслідки розслідування в Петербурзі, військове міністерство давало розпорядження перевести Шевченка в один із найвіддаленіших батальйонів під найсуворіший нагляд. 5 вересня командир корпусу Обручов наказав звільнити його з-під арешту й перевести в одну з рот 1-ого лінійного батальйону, розташованого стр 190 у Новопетроському укріпленні, під наглядом благонадійного унтер-офіцера, та щоб він міг прибути в укріплення до кінця навігації на Каспійському морі.
Сувору догану було оголошено командирові 5-ого батальйону майору Мєшкову та капітан-лейтенантові Бутакову (Останньому за те , що Шевченко ходив у цивільному).
За зв’язки з поетом Ф. Лазаревського не підвищили по службі, а В. Репніна одержала листа від Орлова з повелінням порвати зв’язки із Шевченком і не втручатись у справи Малоросії.
8 жовтня поет був уже в Уральському, де познайомився із засланим петрашевцим О. Плещеєвим , деякий час вони листувалися, а після заслання Плещеєв переклав російською мовою декілька поезій Шевченка. Познайомився поет також із польським засланцем М. Ятовтом , який у своїх спогадах писав про Шевченка: “Незалежна Україна була його мрією, революція – прагненням можна сказати , що він дивиться на світ крізь червоні окуляри”.
Щоб устигнути виїхати до кінця навігації, Шевченка з Уральська видра пили не етапом, а на перекладних. 13 жовтня поет був уже в порту Гур’єв, звідти на поштовому човні через Каспійське море прибув 17 жовтня до Новопетровського укріплення. Засноване воно було лише 15 років тому на мисі Тюб-Караган Мангишлацького півострова на високій горі, приблизно за дві версти за узбережжя . Мангишлак у ті часи був малозаселеною пустелею. Нині це великий промисловий край . Нині це великий промисловий край. Новопетровське укріплення стало нині містом Форт-Шевченко,а за п*ядесят кілометрів од нього виріс цілком новий великий промисловий центр області місто Шевченко.Стр 191
У ті часи кріплення складалось з казарм, кількох будинків і церкви.
Шевченка зарахували до четвертої роти 1-ого батальйону, дві роти якого були в Уральську й дві в Новопетровську. Командиром роти був штабс- копітан Потапов. Оскільки за наказом командира корпусу за Шевченком встановлено тепер особливий нагляд,а ротний командир зобов'язаний був секретно повідомляти про “непокірність” або щось
“недозволене”,Потапов особливо суворо ставився до засланого поета. Почалася щодень муштра й різного виду роботи.
Проте й тут траплялися великі світлі промені. Доброю людиною виявився комендант укріплення підполковник Антон Петрович Маєвський. Він дозволив Шевченкові листуватися, взяти участь в офіцерському гуртку. Стр 192
Дружина Маєвського померла, жив він з двома дітьми , і природно, зблизився із Шевченком, який навіть навчав його дітей грамоти, незважаючи на сувору заборону, поет почав і малювати. Про це він згадує в листах, а Лизогубові навіть посилає один із малюнків, назвавши його “шматком матері”шматком.
Маєвський вів Шевченка до складу геологічної експедиції у гори Кара Тау, що відбувалась влітку 1851 року, і знову як художника . на чолі експедиції стояв гірничний інженер штабс-капітан Антипов, який не завжди рівно ставився до засланого.
Знову почалась виснажлива й образлива муштра. Важко було Шевченкові, але добрі люди і тут як могли полегшували його життя. Головна роль у цьому належала вже згаданому Маєвському. Чуло поставився до Шевченка й гарнізонний лікар С. Никольський. Завдяки йому поета не посилали на важкі роботи. Стр 193 У казармі Шевченко спав не на нарах, а мав окреме ліжко. Згодом Нікольський став “скарбником” поета-в нього зберігалися гроші, одержані від друзів за малюнки.
Офіційного дозволу малювати Шевченко не мав. Маєвський звернувся був до вищого начальства з проханням дозволити поетові малювати іконостас у церкві , але йому відмовили. І все-таки Шевченко малював і навіть пересилав твори своїм друзям для продажу під назвою “шматків матері”
Близьким другом Шевченка був рядовий Андрій Оберменко, його земляк із Звенигородщени. Пізніше поет записав “...я полюбив його за те, що він протягом двадцятирічного солдатського прошлого, мерзеного життя не опошлив і не принизив своєї національної і людської гідності. Він залишився вірним у своїх відношеннях своїй чудовій національності... Якщо траплялися стр 194 світлі хвилини в моєму темному багаторічному ув’язнені, то цими солодкими хвилинами в зобов’язаний йому, моєму простому благородному другові Андрію Обеременику”
1852 р. Потапов одержав інше призначення, а командиром роти став капітан Є. Косарєв. У порівняні з Потаповим він був не таким запопадливим служакою і згодом навіть написав спогади про поета, правда, дещо перебільшивши свої заслуги перед засланням.
Кожен, хто відвідував Новопетровське укріплення , вважав за свій обов’язок познайомитись і порозмовляти із Шевченком.
Дуже теплими були зустріч й розмови з молодим ученим – природознавцем, кандидатом Московського університету , а через час професором Ярославського ліцею Андріаном Пилиповичем Головачовим, який 1 жовтня 1852 р. Розповів Шевченкові про всі літературно-мистецькі новини.
Шевченко відновив листування зі своїми друзями. Так, 8 червня 1851 р. він написав листа до Одеси колишньому стр 195 польському засланцеві Аркадію Венгжиновському, із яким познайомився в Оренбурзі. зв'язки з Репніною, яка знову почала клопотатись про поета.
Налагодилось листування з його давнім другом артистом співаком, солістом Петербурзької опери Семеном Гулаком-Артемовським, який допомагав поетові матеріально. Це саме слід сказати і про лікаря Андрія Козачковського , Федора Лазаревського і Йосипа Бодянського . В кінці 1852 р. помер комендант укріплення Маєвський, а новопризначений комендант майор Іраклій Усков не міг прибути , бо вже припинилася навігація . Листи до Шевченка находили на ім’я Маєвського. Після його смерті ніхто не наважувався їх розкривати. У квітні 1853 р. прибув новий комендант, який хотів листи ці повернути , і Шевченко ледве впросив його розкрити ті листи і передати йому.
Усков зовні був дуже суворим, але насправді - це добра, гуманна людина. Незабаром Шевченко познайомився з його дружиною, полюбив їхнього хлопчика Митю, дуже пережив його смерть. У листі до Казачковського в кінці червня 1853 р. Шевченко написав: “Я полюбив це прекрасне дитя, а воно, бідне, так прив’язалось до мене, що, бувало , і в сні кликало до себе лисого дядю. Я тепер зовсім лисий і сивий. І що ж? Воно, бідолашне, захворіло довго мучилось і померло. Мені жаль мого маленького друга, я сумую, я іноді приношу квіти на його дуже раню могилу і плачу” Шевченко був автором скульптурного пам’ятника на могилі хлопчика.
Так само полюбив поет згодом і доньку Ускових Наташеньку, яка народилася в укріплені і пізніше написала спогади про нього.
Усков дозволяв Шевченкові листуватися , а пізніше й писати. Стр 196 . поет став бувати в Ускових удома. Разом вони захопилися новою для тих часів справою – фотографією.
Шевченко досить вільно малював , інколи виготовляв копії своїх малярських робіт. Після експедиції 1851 р. склалася думка, що йому дозволено малювати, але на справді, це було не так. Коли Усков у січні 1854 р. подав начальству рапорт з проханням дозволити Шевченкові намалювати образ для місцевої церкві,йому відмовили. Чимало уваги віддавав художник скульптурі. Річ у тім , що займатися скульптурою Шевченкові ніхто ніколи не забороняв. Тому в багатьох листах і спогадах є чимало згадок про його скульптурні роботи. На жаль, жодна з них не збереглася.
Складніша справа з російськими повістями. Коли саме відновив Шевченко літературну діяльність –невідомо. Перший начерк – план повісті “Из ничего почти барин”- записано в альбомі 1846-1850 рр. Його забрали в поета під час арешту 1847 р., потім повернули. В альбомі чимало малюнків часів Аральської експедиції. Удруге його забрали під час арешту 1850 р. І вже не повернули. Судячи з почерку, план повісті написано в перші роки заслання. План цей не був здійснений і не використаний у жодній повістей.
Перша відома на повість Шевченка російською мовою “Наймичка” має фіктивну дату “25 февраля 1844”. Робив це Шевченко на випадок обшуку і виявлення рукопису – він міг пояснити , що написав її ще до заслання. Справді ж 25 лютого в Переяславі Шевченка не було. 19 лютого повернувшись з України, він був уже в Москві. Деякі згадки про археологічні пам'ятки могли з’явитися тільки після жовтня 1845 р. Згаданий у повісті Густинський монастир відновлено тільки 15 травня 1844 р. В повісті відбилися думки, які могли з’явитися в автора тільки в часи заслання. Стр 197
У повісті “Наймичка” Шевченко використав фабулу однойменної поеми 1845 р. Можливо, і цей вибір пов’язаний з фіктивною датою повісті -, мовляв, написав у ті роки , що й поему
Пишучи прозові твори, Шевченко не змінив своїх поглядів. Стр 198
Чим далі розширює коло знайомих Шевченка. Його найближчим другом був капітан, артилерист М. Мостовський, поляк, учасник національно-визвольного повстання 1830 р. стр 199
1855 року помер Микола І. Шевченко сподівався на певне полегшення своєї долі. Унаслідок клопотань поетових друзів генерал Г. Фрейман ще в 1854 р. Порушив справу про надання Шевченкові чину унтер-офіцера. Але не тоді, ні пізніше, у зв’язку з маніфестом нового царя Олександра ІІ, це клопотання задоволене не було.
І все таки незважаючи ні, на що , Шевченко писав нові твори. Протягом 28 листопада 1854-15 січня стр 201 написав повість музикант. Музикант має цілком оригінальний сюжет. Шевченко порушив у ній нову тему – страждання кріпацької інтелігенції. Стр 202
Шевченко володів цим мистецтвом, але в той час не наважився дати повість до друку.
Через кілька днів після закінчення “Музиканта” 24 січня 1855 р., письменник почав нову повість “Несчастный” і закінчив її дуже швидко – 20 лютого. Пояснюється це тим , що твір писався під свіжим враженням. В листі до Бр. Залеського 9 жовтня 1854 року Шевченко повідомляв: “Цього літа прибуло сюди кілька конфірмованих; та краще було б не бачити мені їх ніколи. Пустота, страшенна!” Назва повісті – іронічна. Солдат називали “нещасними” вкрай розбещених дворянсько-поміщінських синків, яких батьки видавали в солдати за різні кримінальні злочини. Таким є головний герой твору Іполитушка Хлюпін, взятий у солдати на прохання рідної матері. Шевченко нещодавно викривав кріпосництво, яке розбещувало людей . Мати Іполитушки знущається не тільки з кріпаків, але й з учителя, нерідних дітей. Свого сина – злодія й розпусника – вона змушена віддати в солдати. Зважаючи на гострий викривальний характер повісті, Шевченко також не робив спроби його надрукувати.
15 березня 1855 р. Письменник почав нову повість “Капитанщина”, закінчивши її десь на початку червня того ж року. І цей твір має оригінальний зміст. Провідна думка – викриття розбещеності царського офіцерства. Стр 203
Між 10 червня і 20 липня 1855 р. написано повість “Близнецы”. Провідною думкою твір близький до попередньої повісті. Близнят підкидає мати-покритка після виїзду з Переяслава кавалерійського полку, а сама кінчає життя самогубством.
Між 25 січня і 4 жовтня 1856 р. Написано автобіографічну повість “Художник”.
На заслані Шевченко почав повсть “Матрос, или Старая погудка на новий лад “, а пізніше названу “Прогулка с удовольствием и без морали”, а закінчив після повернення із заслання.
Була ще написана “Повість о безродном Петрусе”, але до нас вона не дійшла.
Доля повістей Шевченка склалася дуже важко. Усі спроби надрукувати “Княгиню” і “Варнака”, а пізніше й першу частину “Матроса” кінчилися невдачею. Стр 204
В останні місяці заслання Шевченко звертається до складних тем з античної літератури: “Нарціс та німфа Ехо”, “Помираючий гладіатор”, “Телемак на острові Каліпсо”, “Робінзон Крузо” з античної історії: “Мілон Кротонський”, “Діоген”, із міфології. Стр 205
Шевченко покладав великі сподівання на маніфест нового царя Олександра ІІ при вступі на престол, але амністію було оголошено тільки декабристам і петрашевцям. 22 квітня 1856 р.
Поетові друзі клопотались про нього.
Марні виявились сподівання Шевченка й на другий коронаційний маніфест 26.VI.1856 р. 1 травня звільнили рядового Шевченка. Стр 207
7 квітня 1857 р. Був особливо радісним для поета днем. Він одержав листа від М. Лазаревського з повідомленням про майбутнє звільнення, листа й гроші від свого друга Я. Кухаренка. В цей день Шевченко знову писати вірші.
Коли 21 липня прийшов наказ про звільнення Шевченка, комендант спочатку не дав дозволу на виїзд через Астрахань, хоча й не знав змісту довідки ІІІ відділу. Але потім, очевидно, поступився перед чиїмось проханням і виписав білет на проїзд до Петербурга через Астрахань.
2 серпня о 9 год. Вечора Шевченко залишив укріплення й на благенькому рибальському човні вирушив до Астрахані. 5 серпня поет прибув до Астрахані.
22 серпня на пароплаві “Князь Пожарський” Шевченко виїхав з Астрахані до Нижнього Новгорода. В ті часи подорож тривала майже місяць, але ця подорож була приємна. Ще в Астрахані поет зустрівся з О. Сапожниковим , якого знав ще хлопчиком у Петербурзі (можливо навіть вчив його малювати). Сапожников запропонував стр 211 поетові на застрахованому ним пароплаві безплатну каюту. Ще в Астрахані Шевченко познайомився з капітаном пароплава В. Кишкіним, який зробив запис у “Журналі”, назвавши поета “давнім знайомим”. У Сапожникова були всі числа російських журналів за цей рік, к Кишкіна – чи мало забороненої літератури. На пароплаві не враз улаштовувались літературні читання. Шевченко записав свої враження від слухання “Губернских очерков” Салтикова-Щедріна, одного з кращих зразків французької революційної поезії “Собачий бенкет” Барб’є в перекладі й оригіналі. Шевченко прочитав нелегальні Лондонські видання Герцена: “Голоса из Росии” и т. д.
Все це сприяло велике враження на Шевченка й викликало цілу низьку революційних думок.
Під час зупинки в Саратові Шевченко відвідав матір Костомарова – Тетяну Петрівну, яка за молодих років була кріпачкою. Оглянув він також місто Самару та Казань. Дорогою виконав кілька малюнків –краєвидів і портретів. 20 вересня поет прибув до нижнього Новгорода.
Майже півроку прожив Шевченко в Нижньому Новгороді. Він докладно ознайомився з архітектурними пам’ятками й зробив чимало малюнків. У кожному випадку він цікавився історією пам’яток, розшукував літературу. В ”Журналі” з’явилось кілька записів про відвідання церков записів, що межують із справжнім атеїзмом.
Жив Шевченко у помешканні архітектора П. Овсянникова, родом з України (із Конотопа). Коло поетових знайомих було дуже широке. Тут він зустрів і своїх давніх друзів , вихованців Київського університету О. Бобржецького й К. Шрейдерса та багатьох інших. Серед них були й прогресивно, демократично настроєні люди, в яких Шевченко брав читати нелегальну революційну літературу. Так він зблизився з подружжям Якобі, намалювавши їх портрет , в іншого знайомого, Гранта, прочитав другий том “Полярной звезды” Герцена за 1856 р. Його схвилював барельєф на обкладинці видання із зображенням старечених декабристів стр 213
Друзі Шевченка добилися дозволу на повернення його в Петербург для праці в Академії мистецтв. 8 березня поет залишив Нижній Новгород. На поштовій станції у Владимірі він зустрівся з О. Бутаковим і його дружиною, які їхали до Оренбурга.
10 березня Шевченко прибув до Москви. Він зупинився в готелі, а на другий день, розшукавши М. Щепкіна, оселився в нього. Дорогою поет застудився, в нього розпухло око , і лікар заборонив йому виходити з дому. Лікував його російський поет Д. Мін перекладач “Пекла” – першої частини “Божественної комедії”. Шевченка відвідали М. Максимович, М. Кетчер, перекладач Шекспіра, друг Герцена І. Бабст, професор Московського університету, економіст О. Афанасьєв, російській фольклорист, автор кількатомного видання “Русские народные сказки”, син поета й історика М. Маркевича – Андрій, який надсилав Шевченкові ще в Новопетровське укріплення книжки й гроші.
Коли поетові дозволили виходити з дому , коло його знайомих ще більше розширилось: декабрист С. Волконський, рідний брат М. Репніна, син декабриста Є. Якушкін, правник етнограф, історик І. Забєлін, член гуртка Станкевича-Грановського, брат М. Станкевича стр 217 . особливо теплі записи у журналі про С. Аксакова і його родину: ",Яка чудова , благородна стареча зовнішність!”, “Чарівний старий... з його чарівною сім’єю”
У Москві Шевченко зустрічався з давніми знайомими: Бодянським, Мокрицьким та ін. М. Максимович дав на честь поета урочистий обід, на якому серед інших гостей були історик М. Погодін та письменник, історик літератури й критик С. Шевирьов. Максимович прочитав свого вірша “25 марта 1858” , присвячений Шевченкові. Так само широке коло московської громадськості зібралось на обід у сина Щепкіна Миколи, прогресивного книговидавця.
Загалом поет лишився дуже задоволений перебуванням у колі своїх друзів і однодумців: “У Москві найбільше мене радувало те, що я зустрів в освічених москвичах якнайсердечнішу привітність особливо до мене і щире співчуття до моєї поезії”.
26 березня Шевченко виїхав із Москви й на другий день прибув до Петербурга.
Поет зупинився спершу у свого друга М. Лазаревського , познайомився з його братом Василем, записавши в щоденнику:
У перші ж дні перебування в Петербурзі Шевченко змушений був з’явитись в поліцію. Спочатку він прийшов до правителя канцелярії обер- поліцмейстера, “землячка” І. Мокрицького, із яким був знайомий ще до заслання. Поет записав у “Журналі”: “Давнє знайомство заявило про себе в дужках. Під кінець він мені порадив поголити бороду, щоб не справити неприємного враження на його патрона графа Шувалова, до якого я повинен був з’явитися як головного глядача”
Шевченко змушений був прислухатись до цієї поради, навіть у відставці, заборонялося насити бороду. Тоді вже з’явилося до обер- поліцмейстера. Ще через кілька днів він пішов до самого шефа жандармів князя В. Долгорукова. Під наглядом поліції поет був до кінця свого життя. Тому ми не завжди маємо певні й точні дані про його революційні зв’язки.
Стр 221
Трохи пізніше Некрасов висловив подібні ж сподівання:
Иних времён , иних картин Провижу я в начало
В случайной жизни берегов Моей реки любимой: Освобождёний от оков
Народ неутомимий Созреет, густо заселит Прибрежние пустини наука водиуглубит по гладкой их равнине.
Стр 232
Шевченко давно плекав мрією поїхати на Україну. Ще 25 березня 1859 р. в листі до Максимовича він писав, що як тільки закінчить справу з цензурою, то приїде в Прохорівку. Проте цензурні справи затяглись, і 5 травня поет звернувся з проханням до правління Академії мистецтв видати йому “вид” на проїзд у Київську, Чернігівську та Полтавську губернії на п’ять місяців для поліпшення здоров’я та малювання з натури. Віце президент академії звернувся до міністра імператорського двору. Виконуючий обов’язки міністра граф Адлереберг звернувся до начальника ІІІ відділу. 23 травня долгоруков наклав резолюцією й відповів Адлбергові, що в нього немає заперечень до виїзду Шевченка. 28 травня Адлерберг повідомив про це віце президента Академії.
Шевченко виїхав до Москви, а звідти разом із своїм знайомим д. Хрущовим на Україну.стр 233
Поет ще був у дорозі, а таємні обіжники летіли по всіх усюдах. В останніх числах травня Шевченко приїхав в Орел, де відвідав свого давнього друга Ф. Лазаревського. На початку червня поет був уже на Україні, в Сумах, Лебедині. Гостюючи на хуторі біля Лебедина, він подарував своєму знайомому О. Залеському офорт “Приятелі” із написом “На пам'ять 6 июня на Нови”. 7 і 8 червня Шевченко завітав до маєтку Д. Хрущова в. с. Лихвині, Харківської губ. Стр 234
З Лихвина Шевченко виїхав до Пирятина, де зупинився у П. Мокрицького-Таволги, який пізніше написав вірш на смерть поета.
З Пирятина Шевченко приїхав до Переяслава і зупинився у свого давнього знайомого лікаря А. Козачьковського..
З Прохорівки він переїхав човном на правий берег Дніпра, відвідав с. Пекарі й Канів. Місцевість йому дуже сподобалась. Він намалював краєвид “Коло Канева” й вирішив придбати тут ділянку землі, щоб оселитися назавжди.
Поліція весь час стежила за поетом. Пристав Доброжинський, довідавшись із розмови з Хропалем, що в нього ночує Шевченко, дуже зрадів: стр 235
Література
1. Тарас Григорович Шевченко. Життя і творчість.(Київ 1979 рік)
2. Відзначення 100-річчя від дня смерті та 150 річчя від дня народження
Т.Г.Шевченка. Є.Кирилюк. “Наукова думка” 1867 рік.стр.315
3. Тарас Шевченко –Грушевський. Львів ,стр.233
4. Тарас Шевченко.Повне зібрання творів у десяти томах,1 VII. №181,
5. Тарас Шевченко.Повне зібрання творів у шести томах,I. III Біографія Т.Г.Шевченка да спогади участників.с. 288