Вчення В.І Вернадського

РЕФЕРАТ ПО ТЕМІ ( ВЧЕННЯ В.І.ВЕРНАДСЬКОГО ПРО БІОСФЕРУ ). Виконав Учень11-Гкласу Кармазін Денис Мена.2007 вступ Сучасне учення про біосферу створив і розвинув В.І.Вернадский. Його творчому таланту були властиві не тільки глобальність мислення, а і вихід за рамки експериментальної науки. Президент

Української академії наук, академік Петербурзької АН, а потім АН СРСР, член численних академій, видатний природознавець-мислитель залишив нам цілісне бачення світу і завдання людини, як в світі, так і у Всесвіту. Народився він в Петербурзі. Мати була українкою, і коріння роду Вернадських походить від Запорізької Січі. На все життя учений зберіг любов до української мови, культури,

історії і науки. В.І.Вернадский здобув блискучу освіту. Він вчився в Петербурзькому Університеті в 80-х роках минулого століття, коли там викладали великі учені В.В.Довженко, Д.І.Менделеєв, О.И.Войков, О.М.Бекетов. М.П.Вагнер та інші. Його методологія відрізнялася вражаючою широтою підходу до проблем, людства. Він закликав і інших учених не тільки порівнювати науковий світогляд різних епох, а

і вивчати структуру науки в сукупності з іншими формами суспільної свідомості – філософії, релігії, мистецтва, навіть з матеріальною практикою і соціальними умовами життя населення тієї епохи. Мислитель написав блискучі статті про творчість Ломоносова, Канта, а в наукових роботах цитував найвидатніших учених миру. Науковий метод розглядався ним як важливий, але не

єдиний метод пізнання реальності. Теорія Вернадського про біосферу В.І.Вернадский створив цілий комплекс наук про Землю – від генетичної мінералогії до біохімії, радіології, учення про біосферу. Він принципово відкинув старий біологічний підхід – дослідження окремо того або іншого живого організму, а висунув на перше місце поняття життя як організованій сукупності живої речовини. Учений підкреслював, що речовина планети утворюється в кругообігу «мертве – живе – мертве», що «біогенні

породи» (тобто створені живою речовиною) складають значну частину її маси (біосфера), «.ідуть далеко за грані биосфери.вони перетворяться, втрачаючи всякі сліди життя, в гранітну оболонку». «Геохімія доводить неминучість живої речовини для цього кругообігу всіх елементів і тим самим ставить на науковий грунт питання про космічність живої речовини» писав він в монографії «Жива речовина», стверджуючи, що життя – така ж складова буття, як матерія

і енергія. В.І.Вернадский відніс до біосфери товщі земних оболонок, де не тільки існують живі організми, а і знаходяться речовини створені у минулому живою матерією (торф, кам'яне вугілля, осадкові породи). Він розглядав біосферу не просто як просторову категорію, а як складну єдину систему – оболонку, в якій живі істоти перебувають в складній взаємодії, як і з неживою природою (повітрям, водою, сонячною енергією), так

і з собою і цим визначають хімічний стан зовнішньої кори нашої планети. Мислитель визначив грані біосфери, вказавши, що до неї входять вся гідросфера Землі, верхня частина літосфери до глибини 2-3 км де ще є живі бактерії, і нижня частина атмосфери. Він розглядав біосферу як зону перетворення цієї космічної енергії трансформаторами, які в ній знаходяться. Багато уваги в своїх працях

В.І.Вернадский приділяв зеленій речовині рослин, тобто хлорофілу, оскільки лише він здатний кристалізувати променеву енергію Сонця і з її допомогою створювати первинні органічні сполуки з вуглекислого газу, повітря і водних речовин. Розглядаючи об'єм і енергетичні коефіцієнти різних груп рослинності, учений прийшов до висновку, що головними трансформаторами сонячної енергії в хімічній енергії біосфери є одноклітинні зелені водорості океану, які дуже швидко розмножуються.

Значну роль в цьому процесі грають також ліси тропічного поясу. Ось тому інтенсивна вирубка тропічних лісів в Північній Америці, Африці і Індонезії, забруднення океану, що пригноблює зростання водоростей, є украй несприятливими чинниками, що порушує екологічну рівновагу біосфери в кінці XX сторіччя. В.І.Вернадский узагальнив і розширив проблему простору – часу на простір

і час живої матерії. Мислитель підходив до дослідження простору – часу як до явища, яке має будову, тобто структуру, підкреслюючи, що це явище не тільки структурно, а і фізично має різні стани. Він наполягав на значних відмінностях, які існують між часом, який вимірюється усередині живих організмів, і часом «відсталої» (неживої) матерії. Протягом десятків років учений досліджував роль людини в перебудові

поверхні Землі. Вивчаючи мінералогію, він зацікавився масштабами первозданному вигляді, металів і хімічних сполук. Він прийшов до висновку, що масштаби людської діяльності зростають і їх можна порівняти з масштабами природних геологічних явищ. Вже в ранніх працях В.І.Вернадский писав, що технічна діяльність людства являє собою процес, накладений на природні процеси, тому що він чужий їм і протиприродний.

У пізніших працях мислитель стверджував, що еволюційна поява людини і розвиток ручної думки – це також природний процес, як все в навколишньому світі. А звідси – його вивід про те, що наукова думка людства повинна розвиватися технічної діяльності людства в здобутку з надр Землі різних мінералів і руд, їх переробки, отримання людиною нових, невідомих в природі в відповідно із законами природи, а не протиставляючи себе ним.

У роботі «Автотрофність людства», вперше опублікованою в 1995 році в Парижі, учений вперше написав про те, що в біосфері існує велика геологічна, космічна, сила. Вона не є проявом енергії або формою, проте вплив її на перебіг земних енергетичних явищ – «глибоке і сильне, і повинно мати відбиток, хоч і менш сильний, але, безумовно,

і поза земною корою, в бутті самої планети». Ця сила – «розум людини, направлена і організована воля як істоти громадськості». В.І.Вернадский не тільки підкреслював потужність впливу людського суспільства на середовище, а і робив наголос: «Воно одне змінює в новий спосіб і з наростаючою швидкістю структуру самих основ біосфери. Воно стає все більше незалежним від інших форм життя

і еволюціонує до нового життєвого прояву». Мислитель наполягав на нерозривності зв'язків людини з живою речовиною планети, з сукупністю організмів, які одночасно існують з ним або існували до нього, і, перш за все походженням. Учений орієнтування підрахував кількість поколінь (більше 200), які замінювали одне інше від часу народження у людському товаристві великих конструкцій релігії, філософії

і науки. «Декілька сотень поколінь відокремлюють нас від епохи, коли з'явилися перші зачатки людського мистецтва, музики, міфів і магії, з яких виросли релігії, наука, філософія . Але походження людини криється в ще віддаленіших країнах часу . Хоч як далеко заходила б наша думка або наші наукові дослідження в геологічне минуле землі, ми констатуємо те саме явище існування в земній корі єдиного цілісного життя».

Слід віддати належне правдивості ученого – він признався в тому, що походження людини на Землі було найглибшою космічною таємницею і таким найтаємнішим залишилося для нас. Одночасно він розділяв принцип флорентійського натураліста Ф.Реді, який стверджував, що будь-який живий організм походить від іншого живого організму. А тому Вернадський не погоджувався з твердженням, ніби живий організм зародився

в земній корі завдяки змінам «відсталій» матерії. Він наполягав на тому, що з позицій науки ми не можемо розглядати життя інакше, як явище, яке існує безперервно від найдавнійших геологічних епох, і жива речовина протягом всього часу еволюції була різко відокремлено від «відсталої» матерії. «. очевидно- писав Вернадський життя не є простим виключно земним явищем, але, наскільки принцип Реді відповідає реальності, повинна розглядатися як космічне явище

історії нашої планети. А також очевидно, що моноліт життя в цілому не є простим з'єднанням окремих елементів, випадково зібраних, але є складною організованістю, частини якої мають функції, які взаїмодоповнюють один одного і допомагають один одному». Учений підкреслював нерозривність зв'язку людини з життям віх живих істот ще і унаслідок живлення. Людина вимушена на нинішньому етапі своєї еволюції підтримувати своє

фізичне існування за допомогою освоєння інших організмів або продуктів їх життєдіяльності. Людина вимушена знищувати інші істоти, він гине, якщо не знаходить в земній корі інших земних істот, якими міг би харчуватися. Залежність людини від живого цілого завдяки її живленню визначає все її існування. «Зміна режиму – у випадку, якщо б це трапилося – мала б серйозні

наслідки. Проблеми живлення і виробництва слід переглянути. Внаслідок цього обов'язково настане переворот в самих соціальних принципах, що управляють громадською думкою». Коли Вернадський писав про зміну режиму харчування людини, яка є гетеротрофною, він, перш за все, мав зважаючи на, що «. це, перш за все розвиток науки, яка прагне знайти нові форми енергії в світі і створити великі хімічні синтези органічної речовини».

Вернадський тут же підкреслює, що засобів, якими користується наука, дуже мало, але з властивим йому оптимізмом сподівається на нові методи дослідження, оскільки «. немає сили на землі, яка могла б стримувати людський розум в його прагненні, коли він спіткав, як в даному випадку, значення істини, що розкриваються перед ним. Користуючись безпосередньо енергією Сонця, людина опановує джерело енергії зелених рослин, ту

її форму, у якій вона зараз користується для своєї їжі і палива». У 1944 році Вернадський написав знамениту статтю «Декілька слів про ноосферу». Термін «ноосфера» був запропонований Е.Леруа в 1927 році. Розглянувши закономірності еволюції життя, Е.Леруа прийшов до висновку, що в людині біологічна еволюція себе вичерпала. Подальша еволюція живого на нашій планеті, по його твердженнях, відбуватиметься тільки

духовними способами: індукція, суспільство, мова, розум і т.д. І це буде ноосфера, яка замінить біосферу. Під ноосферою Е.Леруа розумів закономірний етап розвитку органічного світу, коли домінуюча роль у еволюції належить духовній творчості людини і продукту його діяльності. І в цьому його погляди відрізнялися від представлень

Тейяра де Шардена, який розглядав ноосферу як якийсь мислячий пласт, який поступово розгортається з світу тварин і рослин і приходить на останньому етапі психогенезу до усвідомлення тотожності всього сущого з крапкою «Омега» божеством. По В.І.Вернадскому, поняття «ноосфера» - останній з багатьох етапів еволюції біосфери в геологічній історії – етап наших днів. Перебіг цього процесу тільки починає нам проясняться з вивченням

її геологічного минулого в деяких своїх аспектах. Ноосфера – нове геологічне явище на нашій планеті. У ній людина вперше стає величезною геологічною силою. Вона може і повинна перебудувати своєю працею і думкою околицю свого життя, перебудувати до самого коріння, порівняно з тим, що було раніше». Могутньою геологічною силою чоловік вперше назвав А.П.Павлов, який говорив про антропогенну еру в розвиток

Землі. В.І.Вернадский підкреслював, що людство фізично являє собою дуже маленьку масу речовини планети, але міцність його пов'язана не з його матерією, а з роботою його свідомості, з його розумом і направленому цим розумом працею. Ноосферу Вернадський розумів як природне тіло, компонентами якого будуть літосфера, гідросфера, атмосфера і органічний мир, перетворений діяльністю людини. Вчений був переконаний в закономірному характері виникнення ноосфери: «Вибух наукової думки в

XX столітті підготовлений всім минулим біосфери і має глибоке коріння в її будові. Він не може зупинитися і піти назад. Він може хіба що сповільнитися в своєму темпі.Біосфера неминуче перейде, так або інакше, рано чи пізно, в ноосферу». Одночасно В.І.Вернадский добре розумів, що людство знаходиться лише на підступах до ноосфери. Він неодноразово відзначав, що посилений вплив людини на біосферу призводитьводить до знищення багатьох

видів, до зміни кількості співвідношень між іншими видами. Природні екосистеми замінюються культурними, а в тих, що залишилися, перебудовуються біотічні зв'язки, спрощується структура трофічних ланцюгів. Але чинники органічної еволюції не перестають діяти, а виявляються на кожній території, де існує людина. При цьому процесі боротьби за існування і природного відбору набирають специфічні риси в культурних екосистемах.

І особливо великі зміни відбуваються в масштабі всієї планети, що характерний для нинішнього етапу розвитку біосфери в кінці XX століття. «Людина вперше реально зрозуміла, що вона житель планети і може – винна – мислити і діяти в новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особи, сім'ї, держави, союзів, а і в планетарному аспекті. Вона, як все живе, може мислити і діяти в планетарному аспекті тільки в околиці життя – біосфері, в певній земній оболонці, з якої вона

нерозривно закономірно зв'язана, і вийти з якої не може. Йї існування є його функцією. Вона несе її всюди. Вона її неминуче, закономірно, безперервно змінює». В.І.Вернадский вірив в те, що життя на Землі зникнути не може, а людство як могутня геологічна сила здатна перебудувати біосферу на користь людства як

єдиного цілого.