Польсько-українське співробітництво на сучасному етапі

Курсова робота Польсько-українське співробітництво на сучасному етапі План Вступ 1. Періодизація українсько-польських міждержавних відносин 2. Україна і Польща на шляху партнерства 3. Особливості розвитку польсько-українського співробітництва 4. Проблеми українсько-польського порозуміння Висновки Список використаних джерел та літератури Вступ Об`єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного

включення України до системи міжнародних відносин, світових інтеграційних процесів. Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану , нового типу цивілізації третього тисячоліття. В майбутньому велике значення буде мати інтеграція України в Європу. Україна широким фронтом виходить на західноєвропейський соціально-економічний простір.

В умовах динамічного процесу інтеграції в Європі та інших глобальних перетворень однією з найважливіших проблем є забезпечення політичної рівноваги та стабільності на континенті, співіснування та гарантування безпеки. А стан стабільності і безпеки в Європі великою мірою залежить і від України та Польщі. Таким чином самостійність

України зовсім не означає її самоізоляції на міжнародній арені. Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Українською нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні. Процеси трансформації, що відбуваються в Європі і світі, спричинили переоцінку цінностей та засад внутрішньої та зовнішньої політики

європейських держав і міжнародних інституцій. Зруйнована біполярність світу, майже зникають засади можливої конфронтації між Сходом і Заходом. На зміну цьому приходить розвиток принципово нових відносин, у яких основний наголос робиться на налагоджені двосторонніх зв'язків. Стосунки українського і польського народів мають багатовікову і трагічну історію. В минулому були приклади добросусідства, спільної боротьби з ворогами, звичайно

й те, про що не хотілося б згадувати, але історію не перепишеш. ХХ століття було періодом реалізації національних інтересів наших народів, що породжувало конфлікти і драматичні події, які на сьогоднішній день створили психологічний бар'єр у вигляді синдрому упередженості негативних стереотипів, а то й проявів ворожості. Особливо закарбувалися в пам'яті трагічні події останньої світової війни та повоєнних років.

Нині на порозі ХХІ століття Україна і Польща здобули можливість творити власну долю у мирних і демократичних взаємовідносинах, як кожний окремо, так і разом як сусіди. На сучасному етапі розвитку людського суспільства, що має перехідний характер, саме на співпраці, а не на взаємних звинуваченнях можна вирішувати проблеми міжнародної безпеки, ліквідації загрози воєнних конфліктів, вирішення екологічних проблем, допомоги бідним народам.

Адже і Україна і Польща, як найбільші країни Центрально-Східної Європи, мають досвід і ресурси співпраці в галузі державної влади, місцевого самоврядування, господарства, торгівлі, розв'язання паливно-сировинних і екологічних проблем, зовнішньої і оборонної політики з метою створення ефективної системи європейської безпеки, науки, культури, освіти, покращення статусу етнічних

і релігійних меншин на підставі міжнародного права і демократії. Українсько-польські відносини виходять за рамки двостороннього співробітництва, бо геополітична ситуація об'єднала держави у визначенні єдиного зовнішньополітичного курсу - інтеграція у європейські структури. В 1996 році партнерство двох держав було визначене як стратегічне. Сьогодні найважливішим результатом партнерства є те, що на рівні національних еліт досягнуте взаєморозуміння

у важливості налагодження добросусідства і не сприйняття давніх взаємних претензій і образ [1, ст 7]. Історія українсько-польських відносин у кінці ХХ - початку ХХІ століття досі недостатньо досліджена на науковому рівні. В даний період історії події розвивалися настільки динамічно і драматично, що об'єктивно породили розходження в оцінках.

Метою курсової роботи є дослідження та аналіз українсько-польських відносин з моменту отримання Українською незалежності і до цього часу. У роботі відповідно до даної мети поставлені наступні задачі: розкрити основні напрями співпраці. дати характеристику сучасного стану відносин України з країнами Європи взагалі та з Польщею зокрема. проаналізувати динаміку розвитку міждержавних відносин. намітити основні шляхи розвитку відносин, дати рекомендації по

їх вдосконаленню. Об'єктом дослідження є сукупність зв'язків (політичних, торгових, інвестиційних, фінансових та інших) між Українською і Польщею. Предметом дослідження є процес взаємодії суб'єктів зовнішньоекономічної, зовнішньополітичної та іншої діяльності України і Польщі. Теоретичною і методологічною основою роботи послужили офіційні документи, нормативні акти, друковані публікації, періодичні видання та офіційні сайти.

Сьогодні наукові і педагогічні установи України і Польщі спільно проводять ґрунтовні і комплексні дослідження з актуальних проблем історії і педагогіки з метою вироблення основних перспективних напрямків подальшого розвитку добросусідських відносин як на офіційному так і на побутовому рівні. В цій роботі узагальнено історіографію за певний період, висловлено власні думки та результати узагальнення.

Основне завдання полягає в тому, щоб відкинути всі негативні стереотипи, відійти від тлумачення тієї історії, що розпалює міжнаціональні антагонізми. Нам необхідно йти “до порозуміння й єднання”, як закликають нас у своїй спільній заяві Президенти України і Польщі. В новому тисячолітті маємо пам'ятати про відповідальність за минуле. 1. Періодизація українсько-польських міждержавних відносин

Досвід перших десяти років існування незалежної України як повноправного суб'єкта міжнародних відносин свідчить, що особливого значення протягом цього часу надавалося її стосункам з Республікою Польща. Це закономірно, оскільки зовнішня політика України, і в першу чергу її стосунки з найближчими сусідами, була відразу визнана вагомим чинником процесу державотворення. Головним завданням вітчизняної дипломатії стало створення сприятливого міжнародного

середовища для відродження нашої держави. Польща, після виходу з табору соціалістичних країн, повинна була вирішувати такі ж проблеми. Подібність історичних доль, практичних економічних інтересів та новообраних геополітичних орієнтирів стала запорукою динамічності й ефективності українсько-польських стосунків у 90-х рр. ХХ століття[1, cт 229]. Разом з тим додамо, що такого високого рівня вони змогли досягнути тільки завдяки збереженню та переосмислення

у дусі демократії і гуманізму було оновлено засадничі принципи та законодавчо-правову базу взаємин між незалежною Українською та Польщею. Насиченість і ефективність цих стосунків у 90-х рр. дала українським вченим підстави для виділення певних віх у їх розвитку. Слід сказати, що питання періодизації українсько-польських міждержавних відносин фактично не входить до сфери наукових зацікавлень поляків. Вони визнають еволюційний характер зв'язків між двома країнами,

однак поки що відмовляються структурувати їх в рамках умовної періодизації. У польській, і в українській історіографії панує думка, що розробка сучасного бачення відносин між нашими державами зазнала на собі впливу загальних політичних змін в Європі. Визнається також її зв'язок з станом українсько-російських та польсько-російських стосунків. Тобто, утверджується переконання, що тільки розумне поєднання альтернативних векторів зовнішньої політики

гарантує повноправність участі кожної країни у спілкуванні між народами світу і об'єктивність наукового аналізу цього процесу. Вивчаючи розвиток українсько-польських відносин у 90-х рр вітчизняні науковці відзначають їх вкоріненість у офіційній геополітичній концепції України. Зокрема, І. Мельникова вказує, що основні засади цієї програми вперше було сформульоване у проголошених Верховною Радою Декларації про державний суверенітет

України від 16 липня 1990 року та Акті незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленому всенародним референдумом 1 грудня 1991 р. У цьому сенсі обидва документи спрямовувались насамперед на утвердження нашої держави як рівноправногосуб'єкта міжнародного права, на забезпечення її територіальної цілісності, недоторканості кордонів, врахування іншими державами національних інтересів українців, поширення образу

України як надійного партнера для міждержавної співпраці. Їх здійснення мало ґрунтуватися на дотриманні загальновизнаних норм і принципів міжнародного права - добровільності, взаємоповаги, рівноправності, невтручання в чужі внутрішні справи. Погоджуючись з даним твердженням, Л. Чикаленко та О.Васильєв, автори одного з варіантів періодизації українсько-польських відносин, вказують, що політичне

становлення України відбувалося в умовах її значної міжнародної ізоляції. Тож показово, підкреслюють вони, що Польща відразу обрала виважену та далекоглядну позицію толерантності до свого східного сусіда. Дослідники проблеми Д. Глібов і В. Горун, додають, що тісні українсько-польські стосунки від початку дещо скоригували традиційне розуміння держав регіону Центрально-Східної Європи як таких, що знаходяться у сфері впливу країн

ЄС та Росії. Обидві існуючі у вітчизняній науці підходи до періодизації українсько-польських міждержавних стосунків спираються на ряд двосторонніх угод та договорів, підписаних керівниками й урядовцями наших країн протягом 90-х рр. Так В. Горун і В. Глібов у 1997 р. виділили три етапи даної співпраці. Перший з них - “підготовчий” (1990 - 1 грудня 1991 р.) - включає в себе дії української та польської сторін по розбудові відносин в умовах неповного суверенітету

України. На цьому етапі відбулося схвалення Сеймом Республіки Польща 27 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. Підвалини якісно нової прямої двосторонньої співпраці було закладено у Декларації про державний суверенітет України. Підвалини якісно нової прямої двосторонньої співпраці було закладено у Декларації про принципи і основні напрями розвитку українсько-польських відносин, підписаний 13

жовтня 1990 р. під час офіційного візиту до Києва Міністра закордонних справ Польщі К. Скубішевського. Врешті, 6-8 вересня 1991 р. було досягнуто домовленості про обмін надзвичайними послами. Другий - “романтичний” етап, тривав з 1 грудня 1991 р. до початку січня 1993 р. Його характерними ознаками є пошук політичних партнерів серед великих держав, таких як ФРН і США, при одночасній мінімалізації стосунків з

Росією. Головні події: 2 грудня 1991 р. Польща першою у світі визнала незалежність України, 4 січня 1992 р. відбулося встановлення повноцінних дипломатичних стосунків. 18 травня 1992 р. у Варшаві, під час першого офіційного візиту Президента України Л.Кравчука до Польщі, укладено Договір про добросусідство, дружні взаємини та співробітництво. Таким чином, в даний період велась легітимізація українсько-польських контактів.

З другого боку, не вистачало конкретної роботи по зміцненню міждержавних зв'язків. Польща обережно ставилась до спроб України встановити тісні стосунки з Німеччиною. Третій - “прагматичний” період нашої співпраці тривав з січня 1993 р. до кінця 1995 р. Розпочався він з приходом до влади в обох державах прагматично налаштованих прем'єр-міністрів: Л. Кучми та Г. Сухоцької. Цей етап відзначався, на думку

В.Глібова і Д. Горуна, деякою стагнацією у двосторонніх відносинах. До його позитивних здобутків можна зарахувати організацію Консультаційного Комітету Президентів України і Польщі у результаті відвідин Києва 24-26 травня 1993 р. Президентом Л.Валенсою[1, cт 303]. У складі комітету було дві комісії: з політичних питань та безпеки й у справах національних меншин.

Загалом, у цей період було підтверджено перспективність співробітництва України і Польщі не тільки на рівні двосторонніх відносин, але й у міжнародних організаціях. Саме тоді й у міжнародних організаціях. Саме тоді розпочалася співпраця обох країн з НАТО. В ході візиту до Польщі 26-27 січня 1995 р.(з нагоди 50-річчя визволення Освенціма) Президента України Л.Кучми було підписано

Заклик до народів світу про мир і толерантність. Події 1996 р. і 1997 р вважають Д.Горун та В.Глібов, підтвердили європейський вибір України та важливу роль Польщі у його здійсненні. Доведено це було під час офіційного візиту до Варшави Президента України Л.Кучми 25-27 червня 1996 р. шляхом підписання

Декларації про співробітництво між двома країнами. Фактично, розпочався новий етап у розвитку українсько-польських взаємин. Остаточно його закріпила спільна заява Президентів України і Польщі “До розуміння і єднання”, завірена їх підписами в рамках офіційного візиту до України

А. Кваснєвського 20-22 травня 1997 р [3]. Варіант періодизації українсько-польських міждержавних відносин, розроблений Д. Горуном та О. Глібовим, відзначається чіткістю, логічністю і науковоюобґрунтованістю. Такі ж риси притаманні й періодизації, запропонованій у 1998 р. Л. Чикаленко і О.Васильєвим. Зокрема, вони простежили такі етапи розвитку українсько-польських стосунків у 90-х рр.: від проголошення незалежності України і встановлення з

Польщею дипломатичних відносин (кінець 1991 р початок 1993 р.) до середини 1993 р. Даний етап ознаменувався, на їх думку, активізацією двосторонніх відносин, пошуками оптимального розвитку взаємовигідного двостороннього співробітництва, як на державному, так і на громадському рівнях; від 1993 р. до 1995 р цей період відзначився деяким загальмуванням двосторонніх відносин та співробітництва; з 1996 р коли спостерігається пожвавлення українсько-польських взаємин

і їх вихід на площину стратегічного партнерства, котре, у свою чергу, поширюється на ряд проблем міжнародного життя. Як бачимо, автори обох існуючих періодизацій українсько-польських відносин виділяють однакові віхи їх розвитку та дають подібні характеристики їх етапам. Хоча Чикаленко та Васильєв не виділяють окремо “підготовчого” періоду у стосунках між двома країнами, вони все ж наголошують на важливості для їх розбудови подій 1989-1991 рр.

Ці дослідники зазначають, що передумовами становлення нової системи українсько-польської співпраці стали розпад РЕВ, ОВД, СРСР та одночасний даним подіям прихід до влади у Польщі демократичних сил на чолі з “Соліданістю”. Все це дає нам підстави вважати розглянуті варіанти етапів сучасних українсько-польських взаємин такими, що взаємно доповнюють один одного і можуть стати основою для узагальненої періодизації.

У зв'язку з вживанням терміну “стратегічне партнерство” взагалі і в стосунку до українсько-польського партнерства зокрема на межі тисячоліть (2000-2001 рр) виникла серйозна дискусія. Як підрахували співробітники Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова (УЦЕПД), до стратегічних партнерів України зараз відносять 19 держав. Однак на практиці такі стосунки найчастіше не досягають стратегічного

рівня [7]. Українські дослідники неодноразово наголошували, що термін “Стратегічне партнерство” вживається як суто декларативний, замість більш виправданих “пріоритетне”, “партнерське”, “особливе партнерство”. Цікаво, що цей недолік української політичної фразеології раніше підмітили поляки, зокрема Є. Козакевич. Однак, у міжнародних документах, зокрема у спільній заяві Президентів України та Польщі “До розуміння і єднання”, стосунки між двома державами визначено як стратегічні

[3]. Проголошення у 1996-1997 рр. стратегічності українсько-польських відносин покликане було продемонструвати готовність обох сторін до співпраці якісно нового рівня - співпраці у світлі євроінтеграції. Дане рішення засвідчувало, що протягом 90-х років відбувся прорив у становленні й розвитку відносин між Українською і Польщею. Це бачення було покладене Д.Горуном і В. Глібовим, Л. Чикаленко і О.Васильєвим в основу своїх періодизацій українсько-польських

міждержавних взаємин. Не відмовляються від нього й інші науковці. 2. Україна і Польща на шляху партнерства Налагодження українсько-польських сучасних відносин в останнє десятиліття ХХ століття стало результатом докорінних змін в Європі. Перебудова розпочата Горбачовим призвела до “демократичних революцій” в соціалістичних країнах

Центральної і Східної Європи. Об'єктивна необхідність у змінах назрівала вже давно і наприкінці 80-ч рр. особливо гостро проявилися кризові явища командно-адміністративної системи управління суспільством державного соціалізму. Причиною цих змін був крах моделі суспільного ладу, що запроваджувався у країнах Центральної і Східної Європи після Другої світової війни з приходом до влади комуністичних прорадянських партій [9]. У червні 1989 року на виборах у

Польщі перемогу здобуває “Солідарність”. У серпні створюється уряд національної довіри на чолі з Тадеушем Мазовецьким - редактором часопису “Солідарність”. Діяльність цього першого не комуністичного уряду Польщі почалася з ліквідації всього, що нагадувало про тоталітарний режим. Уряд Мазовецького почав проводити зовнішню політику, яка за основу польські національні інтереси, тобто зовнішня політика почала вироблятись не в

Москві, а в Варшаві. Звичайно в ті часи Польща не розвивала політичних відносин зі своїми східними сусідами, зокрема зУкраїнською, перш за все тому, що ні Україна, ні інші радянські республіки не були суб'єктом міжнародних відносин де-факто. 16 липня 1990 року Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет. Ця Декларація де-юре дозволяла

Україні проводити напівзалежну зовнішню політику та різний підхід до центру і радянських республік [13]. У вересні 1990 року до Києва прибула офіційна делегація Республіки Польща. В ході візиту, міністрами закордонних справ України і Польщі була підписана Декларація про принципи і основні напрями розвиткуукраїнсько-польських відносин.

В ній зазначалося, що сторони не мають територіальних претензій одна до одної, і що кордон непорушний. Обидві сторони зобов'язувалися дотримуватися прав національних меншин і поліпшити становище етнічних поляків в Україні та етнічних українців у Польщі. 6-8 вересня 1991 р. було домовлено про обмін надзвичайними і повноважними послами [13]. Республіка Польща була першою державою, яка визнала самостійність

і незалежність України і заявила про бажання встановити з нею повні дипломатичні відносини. Це відбулося 2 грудня 1991 року о 18 годині, коли спеціальний посланець польського уряду Єжи Козакевич засвідчив свою повагу до вибору Українського народу в міністерстві закордонних справ України і повідомив про визнання. Тоді ж польські часописи рясніли повідомленнями, що вперше за декілька століть Польща має східний кордон з потенційно дружньою державою, що незалежність

України змінила геополітичне становище Польщі, всієї Європи і навіть світу [11]. Незалежна Україна в очах політиків і широких кіл громадськості Польщі є діючим фактором сформованого після розпаду СРСР нового геополітичного статус-кво в силу того, що політична стабільність української державності закріплює цілий ряд його фундаментальних функцій, які можна звести до наступного: а)

Росія без України має мало шансів знову підкорити собі держави колишнього Варшавського договору. Під час обговорення проблеми вступу до НАТО політики у Варшаві й інших країнах центральної Європи усвідомлювали що, негативна реакція Росії на вищесказане не означає погрози прямих ворожих дій з її боку; б) Здобуття Українською незалежності сприяє подоланню

імперського синдрому в російському суспільстві. Клімат політичної толерантності, що зароджується, буде сприяти утвердженню ліберальних підходів у країнах, які йдуть на зближення з Європою. в) Життєстійкість України як незалежної держави багато в чому кардинально змінює значення російського фактору у внутрішній політиці центральноєвропейських держав, і зокрема Польщі. г) Стабільність України, населення якої складається більше як

із 100 великих і малих етносів здобуває конструктивний характер у регіоні, де багаторазово як у далекому, так і недавньому минулому, виникали з причин економічного, географічного й етнічного характеру конфлікти між сусідніми країнами. У травні 1992 року у Варшаві відбулася зустріч президентів України та Польщі Леоніда Кравчука і Лєха Валенси, де було підписано Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво.

В ньому було зафіксовано положення про політичне співробітництво на міжнародному та регіональному рівнях, про відсутність територіальних претензій між двома державами, про відмову від війни як способу вирішення спірних питань, про проблеми міжнародної безпеки, а також положення про те, що всі суперечності мають регулюватися європейськими нормами, що і Україна і Польща прагнуть інтегруватися в Європу. Та цей самміт, разом з тим, приніс для українських політиків

і розчарування. Ще до візиту Президента України офіційні особи вели переговори зі своїми польськими колегами про можливість приєднання України до “Вишеградської групи”. Це об'єндання було створено Польщею, Угорщиною і Чехословаччиною для координації дій спрямованих на інтеграцію в Європейський Союз і НАТО. Але проти членства України категорично виступила Угорщина і Чехословаччина, обгрунтовуючи це тим, що

Україна відстала від них у проведенні політичних і економічних реформ [12]. Під час візиту Л. Кравчука в 1992 році до Варшави було підписано низку угод і домовленостей, які створювали повноцінну договірно-правову базу польсько-українських торгово-економічних відносин. Для налагодження міжрегіональних відносин 18 грудня 1992 року було підписано Угоду про співробітництво прикордонних воєводств-областей

Польщі і України. В січні 1993 року Угоду про взаємне заохочення захист інвестицій. У червні між Урядом України і Урядом Республіки Польща було укладено угоду про залізничне сполучення через державний кордон [13]. Для ефективного впровадження в життя спільних документів було створено координаційні органи: Міжурядову українсько-польську змішану Комісію з питань торговельного та економічного співробітництва

(січень 1993 р.), Міжурядову Координаційну раду з питань міжрегіонального співробітництва (травень 1993 р.) у складі двох комісій: з політичних питань та безпеки, а також у справах національних меншин [13]. В тому ж таки 1993 році розвиток українсько-польських відносин загальмувався. Під впливом внутрішньополітичної боротьби в Польщі та позиції Росії стосовно змін в геополітичній ситуації в центрально-східноєвропейському регіоні

Польща змінює свої методи зовнішньополітичної стратегії і проголошує політику “рівновіддаленності” щодо українсько-російських відносин. Коли Росія і Україна вели складні переговори про підвищення плати за транзит російської нафти і газу через територію України в Європу, Польща парафує угоду про будівництво трубопроводу через Білорусію і Польщу до Німеччини. В Україні це викликало незадоволення, тому що позбавляло

її засобів впливу на Росію. Прем'єр-міністр України Леонід Кучма назвав цю угоду “антиукраїнським актом” [8]. З боку Польщі ця угода не набула реального змісту. Це зв'язано з критикою польського уряду всередині країни, та розумінням Польщі, що ця угода відновлює геополітичний вплив Росії в регіоні (українські трубопроводи в той час

були єдиними, які вели в Європу). Прогрес у розвитку українсько-польських відносин все ж відбувся. У лютому 1994 року міністр закордонних справ Польщі Анджей Олєховський започаткував нову ініціативу стосовно східної політики Польщі. Не виокремлюючи жодної країни-сусіда пропонувалося сприяти їм у побудові демократичних інститутів і ринкової економіки шляхом збільшення контактів між людьми та

торгівельних зв'язків. Тобто Польща на підтвердження продовження політики “рівновіддаленності” заявила про готовність відігравати ту ж саму роль стосовно східних країн-сусідів, яку західноєвропейські країни відігравали щодо Польщі. Проголошена президентом Л.Кучмою програма реформ і бажання офіційного Києва співпрацювати з західними державами дало привід польським політикам відновити зв'язки зі своїм східним сусідом.

Саме завдяки рішучій підтримці Польщі Україну було прийнято до Ради Європи у вересні 1995 р. 24-28 вересня того ж року у Варшаві було покладено початок систематичним консультаціям щодо напрямків і форм співробітництва двох держав Тоді ж Україна завдяки підтримці Польщі стала членом Центральноєвропейської Ініціативи (ЦЄІ).

Видатною подією у стосунках між двома державами став візит президента Польщі до України 20-22 травня 1997 р. під час якого була прийнята спільна заява “До порозуміння і єднання”. На думку А.Кваснєвського, “глибока людська формула “вибачаємо і просимо вибачення” має сенс навіть тоді, коли над кимсь не тяжіє безпосередня відповідальність за те, що відбувалося в минулому” [3] Динамічне налагодження дружніх відносин між суверенними

Українською і Польщею буде сприяти розширенню зони стабільності і безпеки як у Європі так і у цілому Світі, ладнанню таких двосторонніх проблем, як спільний кордон та прикордонні зв'язки, торгівельний обмін та економічне співробітництво, забезпечення прав національних меншин тощо. Воно створює сприятливий ґрунт для суспільно-політичного і економічного розвитку кожної з держав. Разом з тим, це піднімає авторитет обох країн на міжнародній

арені. Всебічні та якісні партнерські стосунки України і Польщі захищають їх від загрози знову потрапити під вплив Москви. В силу низки причин, для України загроза з боку Росії є набагато серйознішою, бо вона гостро ставить питання існування незалежної України та її територіальної цілісності.

Таким чином, міждержавне співробітництво України та Польщі створює можливість перетворення регіону Центрально-східної Європи у зону міжнародної безпеки та стабільності. Також об'єктивними передумовами наростання співробітництва України та Польщі в усіх сферах суспільного і економічного життя слід вважати чинники географічного,

природного, історичного, політичного і соціально-економічного характеру: приналежність до єдиного географічного простору, близькість культур етнічних та історичних умов, геополітичних і геостратегічних цілей; схожість соціально-економічних, екологічних та техніко-економічних проблем розвитку продуктивних сил країн та приблизно однаковий рівень економічного розвитку; прагнення держав до здійснення ефективних ринкових реформ

і трансформації власних економічних систем у напрямі все більшого їх наближення до західноєвропейських структур, включаючи не лише політичні, економічні та інституціональні, а й військові. Після здобуття незалежності, а ні в Польщі, а ні в Україні політичні еліти не прагнуть поглиблювати негативні настрої в суспільстві, а на перше місце ставлять добросусідські відносини. До сьогодні українсько-польські відносини розвиваються

досить динамічно у всіх сферах міждержавного життя. Україні належить ще багато зробити у вирішенні проблем економічного характеру. Але подолання за десятиріччя взаємної неприязні та національних упереджень на державному рівні вже є прикладом для інших народів [3]. 3. Особливості розвитку польсько-українського співробітництва Історично склалося так, що долі українського і польського народів тісно переплелися.

Україна була активним учасником радянсько-польського співробітництва. Тісна співпраця об'єднувала чимало українських і польських підприємств протягом багатьох років: зокрема київське об'єднання “Електронмаш” і польську фірму “Матронекс”, заводи “Ера” і “Мера-Зап” в Польщі і підприємство кранів в Одесі; львівське об'єднання “Електрон” і Варшавський завод телевізорів. На території України працювало багато польських фірм з будівництва

об'єктів соціальної сфери, серед них такі відомі, як “Енергопол” і “Будімекс”. І цей перелік можна було б продовжити. Загалом 250 підприємств СРСР і Польщі мали договори про співробітництво. Спільно вирішувалися деякі проблеми в галузях освіти (університети Києва, Кракова, Львова і Любліна) та науки (науково-дослідні

інститути електрозварювання, ядерної фізики, кібернетики, історії та біології)[4, ст 48-49] Частка України в товарообігу між країнами за часів СРСР становила 30%. В Україні знаходилось 16 різних зовнішньоторгових і виробничих підприємств Польщі. У Львові з метою розширення зв'язків було створено консульське представництво, Продовольча українсько-польська палата. Зміни, які відбулися в обох державах наприкінці

ХХ століття, спричинили зміни і в цій співпраці. Розпад РЕВ, Варшавського договору, перші демократичні вибори і прихід до влади демократичного уряду сприяли тому, що Польща почала самостійно торувати шлях до нових суспільно-політичних та економічних відносин. З появою на геополітичному просторі нової Європи незалежної

України традиційні взаємини між Українською і Польщею набули якісно нового виміру. Обидві країни обрали шлях розбудови демократичних правових держав з подальшою повною інтеграцією в європейські політичні та економічні структури. Становлення українсько-польських відносин відбувалося у час міжнародної ізоляції України, коли молода держава активно шукала стратегічних партнерів.

Польща продемонструвала виважену та далекоглядну позицію щодо України. Вона стала першою державою, яка визнала незалежну Україну. Це сталося на другий день після референдуму - 2 грудня 1991 року. Незалежність України змінила геополітичне становище Польщі, оскільки вперше за кілька століть на східному

її кордоні з'явилася потенційно дружня держава [9]. Україна використовує досвід інтеграційного просування Польщі до європейської спільноти. Польські керівники не раз підкреслювали у своїх заявах, що готові підтримати Україну і довели це на практиці. Відомо, що Польща є першопрохідником в плані економічного реформування

і її досвід у цьому, а також інвестування можуть бути корисними для України. Став уже крилатим вислів першого Президента Республіки Польща Л.Валенси, що “без незалежної України неможливе існування незалежної Польщі” В ХХ столітті у розвитку польсько-українських відносин можна виділити кілька етапів: від проголошення незалежності України і встановлення дипломатичних відносин з

Польщею (кінець 1991) до середини 1993 р.; від 1993 р. до 1995 р.; з 1996 р. до 2001 р; з 2001 р. по цей час. Перший етап ознаменувався активізацією двосторонніх відносин, наслідком чого було підписання Державного договору та низки інших документів, пошуками оптимальних форм розвитку двостороннього співробітництва як на державному так і громадському рівнях. Другий етап відзначився певною стагнацією в розвитку відносин між Українською та Польщею. З 1996 року спостерігається пожвавлення польсько-українських відносин та

вихід їх на рівень стратегічного партнерства. Об'єктивні данні підтверджують високий рівень торгово-економічного партнерства між Українською і Польщею. Польська Республіка є одним з головних торгових партнерів нашої держави. Обсяг товарообороту між державами постійно зростає: 1992 р. він становив 285,4 млн. дол у 1995 р. зріс більше ніж у тричі

і становив 1033,4 млн. дол а вже у 1998 - 1449,1 млн. дол. За даними статистичного управління Польщі, які враховують і неторговий обіг, обсяги торгівлі з Українською 2000 р. становили 1599,6 млн. дол що на 35% більше ніж у 1995 р. Зокрема, експорт з Польщі зріс на 38%, імпорт з України на 26% (Додаток 1) Водночас слід зазначити, що справжні обсяги торгівлі

є значно більшими, оскільки тут не враховано “човникову” торгівлю. Традиційними товарами українського експорту були переважно сировина та продукція окремих видів промисловості, зокрема хімічної. Такий стан речей висвітлює всю глибину української кризи, оскільки країна, що має такий рівень індустріалізації, не має права ставати сировинним додатком інших країн. Структуру експорту з України в Польщу показано в

Додатку 2. Імпорт України з Польщі переважно складається з кам'яного вугілля, устаткування для харчової та електротехнічної промисловості, виробів хімії, товарів широкого вжитку, а також продовольства (Додаток 3) [4, ст 50]. За товарообігом з Українською 2000 р. Польща посіла перше місце серед країн Центральної та Східної Європи та шосте - серед країн світу. А станом на 2004 рік Польща зайняла третє місце серед країн світу, поступаючись тільки

Росії та Німеччині та обійшовши США. Можливості для зростання товарообігу криються у збільшенні поставок з України залізної та марганцевої руд, хімічної продукції. Розширення кооперації виробництва в галузі машинобудування, конверсії підприємств ВПК, збільшення поставок продукції сільського господарства дасть можливість створити позитивний зовнішньоторговий баланс з Польщею. 17 березня 1997 р. підписано програму співробітництва між міністерствами сільського

господарства обох країн. Сприятимуть активізації торгівлі також створення українсько-польських фінансових груп в енергетичній, фінансовій, машинобудівній, хімічній та інших галузях. У м. Луцьк зареєстровано філію Люблінського кредитного банку. В країні діє програма Інвест-Банку. Спільне будівництво та модифікація транспортних артерій потребує злагоджених дій обох сторін, що дасть змогу з вигодою для обох сторін скористатися з транспортного коридору

Гданськ-Одеса. Об'єднує дві країни й участь в облаштуванні прикордонних територій, в тому числі будівництво нових сучасних переходів та іншої інфраструктури. Чи не найважливішу роль у відносинах України з Польщею відіграє спільна участь у загальноєвропейських економічних, науково-технічних, транспортних та інших проектах. Істотне пожвавлення двосторонньої співпраці між окремими регіонами Польщі та України сприяє розширенню мережі міжнародних послуг, розвитку

інфраструктури (досягнута домовленість про будівництво другої оптоволоконної лінії зв'язку в районі Хелм-Ковель та створення спільної сучасної інфраструктури обслуговування систем зв'язку). Стан товарообігу між країнами значною мірою залежить і від ефективних механізмів його підтримки, зокрема кредитування та страхування зовнішньоторгових операцій, у зв'язку з чим доцільно було б створити відповідні банківські організації та страхові структури, передусім

польсько-українські фінансові групи та спільний банк тощо. Значне місце в економічному співробітництві посідає інвестиційна діяльність. Обсяг польських інвестицій в економіку України на грудень 1997 р. становив 25,9 млн. дол або 4% загальної суми іноземних інвестицій. В Україні налічується 450 спільних польсько-українських підприємств

із активами близько 26 млн. дол більшість з них - невеликі торговельні фірми. Однак участь польського капіталу у великих проектах поки що незначна. Польський уряд видав ліцензії 93 компаніям із польсько-українським капіталом. Крім того, в Польщі діє 22 підприємства з капіталом українських інвесторів[4, ст 55]. Розвитку двосторонніх відносин сприяє активна діяльність

Польсько-Української змішаної комісії з питань торгівлі та екологічного співробітництва, яку очолюють прем'єр-міністри обох країн. У березні 1997 року було підписано спільну комплексну Програму створення та організації виробництва та організації виробництва нових конкурентно спроможних кранів, підйомно-транспортного обладнання та будівельних машин. За ініціативою парламентарів та МЗС у червні 1996 р. у

Варшаві було створено громадське об'єднання “Польсько-український форум”, метою якого є розвиток співпраці між неурядовими громадськими структурами та організаціями. 18 квітня 1997 року у Києві відбулося перше засідання цього Форуму [3]. Широкі можливості співпраці відкриваються у розвитку транскордонних зв'язків, які знаходять своє втілення у створенні міжнародної асоціації “Карпатський

єврорегіон”, до якого ввійшли відповідні регіони Польщі, Угорщини, Словаччини та чотири області України. У межах діяльності цієї структури створена українсько-польська урядова координаційна комісія з питань міжрегіонального співробітництва. Вже укладено угоди між 20 областями України та регіонами Польщі щодо регіональної співпраці, а також угоди про співробітництво прикордонних територій

і областей. Якісно новим рівнем організації двосторонніх відносин є транскордонне об'єднання єврорегіон “Буг”. Воно об'єднує Волинську область України, Брестську область Білорусії та Люблінське воєводство і Тарнобжеський повіт Підкарпатського воєводства Польщі. Його головна мета - сприяння економічному і соціальному розвитку відповідних територій

і більш повне використання їх потенціалів. У межах цього єврорегіону підписано низку документів про співпрацю в галузі охорони здоров'я людей, охорону навколишнього середовища, гідрометеорологічного забезпечення, гуманітарній сфері. Значну роль відіграють зв'язки між спорідненими містами, зокрема, між Луцьком і Любліном, Ковелем і Хелмом, Володимир-Волинським

і Грубешовом [13]. Суть цього об'єднання полягає у “вирівнюванні” рівнів розвитку регіонів через співробітництво в галузях економіки, науки, екології, культури та освіти, надання допомоги у здійсненні обопільно цікавих проектів, безпосередні контакти між громадянами країн - членів регіону. Діяльність єврорегіонів сприяє зближенню народів, розвиває взаємну довіру серед представників державних структур, банків, громадян, що значною мірою зменшує небезпеку виникнення конфліктів та непорозумінь.

Досить важливим є і той момент, що сторони транскордонного співробітництва, незалежно від розміру територій і кількості населення, рівні у своїх правах. Керівні органи транскордонного об'єднання є традиційними: рада єврорегіону, президія, секретаріат, ревізійна комісія. Найвищим органом є рада, до якої входить по десять представників від кожної сторони. Польща і Україна, пройшовши перші кроки державного будівництва, безпосередньо зіткнулися з проблемою

забезпечення власної безпеки, яку раніше в такому вигляді не розв'язували. Виявилося, зокрема, що як і в минулі віки, розв'язати цю проблему ні Польща, ні Україна самотужки неспроможні. Як наслідок почали виникати різні ініціативи і пропозиції. Прикладом подібної організації може бути Вишеградська ініціатива (пропозиція Польщі) та Центральноєвропейська зона стабільності

і безпеки (пропозиція України), покликані підвищити рівень національної безпеки на субрегіональному рівні. Нового значення набула так звана ідея міжмор'я, автором якої є лідер Конфедерації незалежної Польщі Л.Мочульський. Головний зміст ідеї в тому, що країни Східної Європи задля збереження власної самостійності і самобутності мають максимально інтегруватися, щоб

їх не поглинули постіндустріальний Захід чи шовіністична Росія. При цьому саме польсько-українські відносини, на думку ідеолога “міжмор'я”, мають вирішальне значення для реалізації усієї програми [15]. Концепція “міжмор'я” знаходить відгук в українських колах. Як відомо, кілька років тому Рухзініціював створення

Чорноморсько-балтійської співдружності, подібним до якої є план, запропонований Л.Валєнсою “європа-біс”, які виражають втілення даної концепції у життя. Однак згодом стало зрозуміло, що ці плани є недостатніми і що вони не вписуються в контекст загальної архітектури європейської безпеки і є швидше обмежувальним, ніж

інтеграційним фактором. Для реального забезпечення своїх національних інтересів у галузі безпеки необхідний могутній і стабільний стратегічний партнер або міжнародна структура. Польща вступила в НАТО, в той час як перспективи України досить примарні. Польща розглядає НАТО як гаранта своєї безпеки. Але й Варшава зацікавлена у стабільності на Сході, у розвитку зв'язків, передусім з

Українською, у запобіганні виникненню нових бар'єрів у Європі. Зі здобуттям реальної незалежності Україна намагалася і намагається підтримувати якнайтісніші контакти з Польщею на основі норм міжнародного права. Своєю чергою Польща також усвідомлює стратегічне значення України для своєї національної безпеки

і висуває зустрічні ініціативи для зміцнення цих двосторонніх відносин на щонайвищому рівні. Ще з жовтня 1990 року обома сторонами приймалися і ратифікувалися спрямовані на співробітництво документи. Станом на 1994 рік було прийнято 54 таких документів [13]. Відповідно до норм міжнародного права та з метою гарантування національної безпеки обох держав було демарковано українсько-польський кордон і зроблено заяву про дотримання обома сторонами положень

Гельсинських угод 1975 року та відмову від територіальних претензій. Після вступу Польщі до Європейського союзу товарообіг між нашими країнами зріс майже в 10 разів в порівнянні з попередніми роками. Це зв'язано, насамперед, з тим, що Польща стала основною транзитною країною між ЄС та Українською. А також з тим, що Українські товари дешевші за

європейські аналоги. Засмучує лише той факт, що основною статтею Українського експорту залишається сировина для різних галузей європейської промисловості, тобто Україна може перетворитись в сировинний додаток Європи. Поступово європейські концерни почали розміщувати на нашій території свої виробничі потужності (наприклад німецька фірма «Опель», та французька «Оріфлейм»).

Це пов'язано з тим, що в Європі сировина коштує дорого, як і робоча сила. Активна співпраця, майбутні угоди у політичній, військовій та економічній сферах матимуть непересічне значення для стратегії розвитку співробітництва та забезпечення національної безпеки обох держав. 4. Проблеми українсько-польського порозуміння На найвищому рівні зроблено чимало для налагодження українсько-польських зв'язків, хоч були короткі

періоди інертності й застою в цьому процесі, що викликало іноді критичні голоси з боку громадськості. Інтелектуальна українська і польська еліта, давно збагнули й добре розуміють значення добросусідських відносин між обома країнами в поновлюваному європейському домі. Необхідність приязних відносин між суверенними державами - Українською та Польщею пояснюється сьогодні і чисто прагматичними причинами.

Перш за все, їх безпосереднім сусідством, з чого випливає низка таких проблем, як спільний кордон і прикордонні зв'язки, гарантії безпеки, торговельний обмін та економічне співробітництво, питання забезпечення прав національних меншин та ряд інших, більш детальних справ. Добре наладнані стосунки можуть створити сприятливий грунт для суспільно-економічного розвитку та зміцнення міжнародних позицій обох країн [11]. Перешкодою на шляху до повного примирення, широкого порозуміння

і єднання обох народів, що гальмує здійснюване на найвищому державному рівні налагодження українсько-польських зв'язків, є психологічний бар'єр у вигляді синдрому упередженості, негативних стереотипів, а то й проявів ворожості, породжених драматичними подіями минулого. Понад тисячоліття історія українсько-польських взаємин обіймає як позитивні їх прояви, так і трагічні сторінки. На жаль, в історичній пам'яті обох народів найміцніше закарбувалися

драматичні події останньої світової війни та повоєнних років, причини яких сягають ХХ століття, часу зародження сучасних націоналістичних ідеологій. Такий стан суспільної свідомості поглибили ще роки комуністичного тоталітаризму, який у площині українсько-польських відносин сприяв зміцненню негативних стереотипів. Нині з обох сторін необхідно докласти немало зусиль, щоб

і українці, і поляки зуміли перебороти ці стереотипи та без емоцій, об'єктивно оцінити спільну історію, яка їх розділяє. На це неодноразово звертали увагу як українські, так і польські політики та публіцисти, хоч негативний стереотип українця в Польщі нині набагато міцніший, ніж такий же стереотип поляка в Україні. Саме тому більше висловлювань на цю тему з боку польських авторів.

Вже в 1991 році відомий польський публіцист Е. Скальський пропонував: “Новий Сейм - легальне представництво народу, міг би проголосити декларацію про непорушність кордонів, про подолання кривавої спадщини, згідно з формулою листа єпископів: «прощаємо й просимо прощення, та очікувати відповідної реакції з української сторони».На жаль і досі Сейм не прийняв такої ухвали, хоч була заява

Сенату, що засудила сумнозвісну акцію “Вісла”, але без ніяких практичних наслідків [14, ст651]. Три роки пізніше тодішній голова Комісії у закордонних справах польського Сейму професор Б.Гремек, аналізуючи місце Польщі у світі в контексті глобальних викликів, писав: “У цьому контексті слід глянути на проблему України. Одним із історичних завдань сучасної Польщі є подолання драматичної спадщини польсько-української ворожості…”[8]

Для цього слід здійснювати міждержавні заходи, які сприятимуть більш глибокому взаємному вивченні двох культур. Український Президент Л. Кучма та його польський колега А.Квасьнєвський відкрили рік Польщі в Україні. Ця урочиста церемонія відбулася 30 березня 2004 року в Києві в Національному театрі опери та балету імені Тараса Шевченка. Леонід Кучма заявив, що «Україна і

Польща просто зобов'язані активізувати взаємну економічну співпрацю та взаємні інвестиції для реалізації спільних економічних проектів». Також український лідер заявив, що «Вступ Польщі до Європейського Союзу не лише не витіснить українські товари з польського ринку, а навпаки відкриє їм нові перспективи просунення на загальноєвропейський ринок…»

В спільній заяві двох президентів говориться «Відкриваючи рік Польщі в Україні ми демонструємо всьому світові наміри укріпити міждержавні відносини на всіх рівнях» Під час спільного засідання президенти намітили план міждержавних консультацій та нарад на майбутній рік (наприклад міжпарламентська комісія в Варшаві з приводу добудови нафтопроводу «Одеса-Броди» до Гданська та ін.)[3] В процесі провадження

Року Польщі в Україні намічено цілий ряд культурних заходів, таких як виступи симфонічних оркестрів, польських театральних труп, спортивні заходи, ярмарки та ін. Висновки Формування зовнішньоекономічних зв'язків потягло за собою виникненню, пов'язаних з цим процесом, багаточисельних проблем, подолання яких потрібно для подальшого успішного функціонування зовнішніх зв'язків. В даному розрізі можна виділити наступні ключеві проблеми розвитку зв'язків

України з країнамиЗахідної Європи, які потребують першочергового рішення. Подолання негативно впливаючих зовнішніх факторів, тобто господарської кризи, політичної та соціальної нестабільності. Поліпшення якісних характеристик вітчизняних товарів - нарощування обсягів та перехід в категорію класифікуючих товарів - припинення обігу сурогатів та незаконної діяльності Підвищення ролі держави, для чого потрібно: - створення державної довгострокової концепції та політики

дій - відновлення зовнішніх зв'язків та його регулювання, формування погодженої системи державного регулювання, прискорене створення регулятивної інфраструктури та правової бази. Підвищення якості продукції та надання товарного виду 5. Зниження рівня інфляції в українській економіці Розвиток українсько-польської співпраці у гуманітарній сфері свідчить, що вона є невід'ємною частиною системи відносин між

Українською та Польщею. У зв'язку з цим науково-освітні й культурно-мистецькі стосунки між двома державами повною мірою відображають у собі загальні еволюційні тенденції двосторонніх взаємин. Таким чином, при виділенні етапів українсько-польського співробітництва як додатковий критерій його періодизації слід залучати аналіз культурних контактів між нашими народами. Список використаних джерел та літератури 1. Україна

і Польща в ХХ столітті: проблеми і перспективи взаємовідносин - Збірка наукових праць - Київ-Краків - 2002. 2. Матвійчик Я. // Європейський екзамен // Політика і час - 2001 - № 8. 3. President.gov.ua - офіційний сайт Президента України. 4. Экономический вестник о вопросах переходной экономики -

2005 - №5 5. Население и общество - 2003 - № 46 6. Школьное обозрение 2004 7. А. Миллер // Восток Европы или к востоку от Европы Pro et Contra - Том 3 - 1998 8. Марина Кучинская Новая парадигма восточной польской политики Pro et Contra - Том 3 - 1998 9. Войцех Зайончковский // Восточная

Европа в Польской дипломатии. 10. Россия и конец Евразии Pro et Contra июль-август 2005 11. Доминик Арель // Украина выбирает Запад но без Востока - Сборник лекций Кембриджского университета «Ежегодные лекции Стасюка о современной Украине» - 2005