Світова організація торгівлі. Форми передачі технології

Зміст 1. Світова організація торгівлі, її роль у МЕВ. 2. Форми передачі технології. 3. Особливості функціонування офшорних зон. 4. Південний спільний ринок (МЕРКОСУР). 5. Проблеми розвитку зовнішньоекономічної діяльності України. Список використаних джерел. Світова організація торгівлі, її роль у МЕВ Ще в 1849 році у Парижі на Європейському конгресі пацифістів

Віктор Гюго проголосив ідею створення Сполучених Штатів Європи, яку в 30-х роках ХХ ст висував італійський революціонер, засновник організації «Молода Європа» Мадзіані Тороцький. Лише в 1951 році розпочалось створення Європейського Співтовариства, коли в результаті Паризького договору утворились 2 міжнародні організації – ЄОВС та Євроатом, котрі були попередниками створення

Європейського спільного ринку. Спільний ринок, або ЄЕС було утворено на основі римської угоди 21 березня 1957 року, яку підписали представники Бельгії, Італії, Люксембургу, ФРН та Нідерландів. Процеси регіональної інтеграції посилились після підписання у лютому 1992 року представниками держав-членів ЄЕС Маахстрійської угоди, яка визначила шляхи трансформації

ЄЕС ЄС. Світова організація торгівлі (СОТ) – це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже сьогодні є 149 країн, на долю яких припадає близько 96% обсягів світової торгівлі. Після приєднання ряду країн, які зараз є кандидатами на вступ, у рамках СОТ здійснюватиметься майже весь світовий торговельний оборот товарів та послуг. За останні роки значно розширилася сфера діяльності

СОТ, яка на сьогодні далеко виходить за рамки власне торговельних стосунків. СОТ є потужною і впливовою міжнародною структурою, здатною виконувати функції міжнародного економічного регулювання. Членство у СОТ стало на сьогодні практично обов`язковою умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство. Процеси створення, становлення і розширення СОТ не були простими та однозначними.

Хоча за останні 30 років масив загальних правил СОТ надзвичайно зріс, СОТ усе ще базується на принципі двосторонніх переговорів між членами з метою взаємного відкриття їх ринків. Члени СОТ, формулюючи вимоги до країн-претендентів стосовно доступу до їх ринків, відстоюють інтереси власних компаній, захищаючи таким чином власне виробництво та робочі місця. Тому переговорний процес є непростим і, як правило, тривалим.

Статус і сфера діяльності Згідно зі статтею VIII Маракеської угоди про утворення Світової організації торгівлі, СОТ є міжнародною міжурядовою організацією, створеною у відповідності з нормами міжнародного права. СОТ може діяти незалежно від волі кожної країни-члена цієї організації. Проте така діяльність СОТ здійснюється виключно через створені нею органи (Міністерську конференцію, Генеральну раду і Секретаріат). Діяльність СОТ може здійснюватися виключно в рамках

її компетенції, визначеної Марракеською угодою і прийнятими на її основі іншими документами. Згідно з Марракеською угодою, СОТ забезпечує загальну інституційну основу для здійснення торговельних відносин між її членами, тобто утворює міжнародний форум з робочими органами. В його рамках можуть здійснюватися міжнародні переговори як між усіма членами

СОТ, так і між окремими учасниками. Сфера регулювання СОТ може бути розширена за рахунок майбутніх угод, які будуть включені в загальну систему СОТ. Основними принципами і правилами ГАТТ/СОТ є: • торгівля без дискримінації, тобто взаємне надання режиму найбільшого сприяння (РНС) у торгівлі і взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження; • регулювання торгівлі переважно тарифними методами; • відмова від

використання кількісних і інших обмежень; • транспарентність торговельної політики; • врегулювання торговельних суперечок шляхом консультацій, переговорів і т.д. Найважливішими функціями СОТ є: - контроль за виконанням угод і домовленостей пакета документів Уругвайського раунду; - проведення багатосторонніх торговельних переговорів і консультацій між зацікавленими країнами-членами; - врегулювання торговельних суперечок; огляд національної

торговельної політики країн-членів; - технічне сприяння державам, що розвиваються, з питань, що стосується компетенції СОТ; - співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями. Загальні переваги від членства у СОТ можна підсумовувати в такий спосіб: - створення більш сприятливих умов доступу на світові ринки товарів і послуг на основі передбачуваності і стабільності розвитку торговельних відносин із країнами-членами

СОТ, включаючи транспарентність їхньої зовнішньоекономічної політики; - доступ до механізму СОТ врегулювання суперечок, що забезпечує захист національних інтересів і в такий спосіб усунення дискримінації; - можливість реалізації своїх поточних і стратегічних торговельно-економічних інтересів шляхом ефективної участі у БТП при виробленні нових правил міжнародної торгівлі.

Цілі СОТ Цілі СОТ визначено в преамбулі Марракеської Угоди про утворення СОТ. Основними з них є: • підвищення життєвого рівня; • забезпечення повної зайнятості; • постійне зростання доходів і ефективного попиту; • розширення виробництва товарів і послуг та торгівлі ними; • оптимальне використання світових ресурсів у відповідності з цілями сталого розвитку; • захист і збереження навколишнього середовища; • забезпечення для країн, що розвиваються

і найменш розвинених країн такої участі в міжнародній торгівлі, яка б відповідала потребам їх економічного розвитку. Члени СОТ Станом на грудень 2005 року до СОТ входить 149 членів, з яких 145 – це держави, а 4 – митні території. У грудні 2005 року членом СОТ стала Саудівська Аравія, а під час Міністерської Конференції СОТ у Гонконгу було прийнято рішення про вступ

Королівства Тонга (1). 145 країн світу – членів СОТ (з 192) - це понад 95% обсягу світової торгівлі, близько 85% світового ВВП та понад 85% населення світу. При цьому майже 30 країн перебувають у стадії переговорного процесу про вступ до СОТ (Алжир, Андорра, Азербайджан, Багами, Білорусь, Бутан, Боснія і Герцеговина, Кабо-Верде, Казахстан,

Лаоська Народно-Демократична Республіка, Ліван, Російська Федерація, острови Самоа, Сербія і Чорногорія, Сейшельські острови, Судан, Таджикистан, Україна, Узбекистан, Вануату, В'єтнам, Ємен). Переваги торгової системи СОТ Практично всі великі держави зараз є членами СОТ. Окрім суто економічних переваг, які досягаються шляхом зниження бар'єрів у торгівлі,

система СОТ позитивно впливає на політичну і соціальну ситуацію в країнах, а також на індивідуальний добробут громадян. Переваги СОТ для споживачів Система СОТ заохочує конкуренцію і знижує торговельні бар'єри, внаслідок чого споживачі виграють. Найочевидніша вигода вільної торгівлі для споживача – це зниження вартості життя. У результаті зниження протекціоністських торговельних бар'єрів дешевшають готові

імпортовані товари і послуги, а також вітчизняна продукція, у виробництві якої використовуються імпортні комплектуючі. Ширший вибір товарів і послуг – також безсумнівна перевага вільної торгівлі. Зовнішня конкуренція стимулює ефективне вітчизняне виробництво, опосередковано знижує ціни і підвищує якість вітчизняної продукції. У результаті активнішого товарообміну розвиваються нові технології, як це відбулося, наприклад, з мобільним зв'язком.

Збільшення експорту вітчизняної продукції також збільшує доходи виробників, податкові надходження в бюджет, а отже і доходи та добробут населення в цілому. Вигоди СОТ для економіки країни в цілому Економічні вигоди: 1. Неможливо провести чітку межу між впливом вільної торгівлі на споживачів, виробників і державу. Зниження торговельних бар'єрів сприяє росту торгівлі, що веде до підвищення як державних,

так і особистих доходів. 2. У довгостроковій перспективі розвиток торгівлі веде до підвищення зайнятості в експортних галузях економіки, хоча короткострокове скорочення робочих місць у результаті конкуренції вітчизняних виробників із закордонними практично неминуче. Однак протекціонізм не вирішує проблеми зайнятості. Навпаки, підвищення торгових бар'єрів викликає зниження ефективності виробництва

і якості вітчизняної продукції, що за умови обмеження імпорту веде до зростання цін, негативно позначається на обсягах продажу та, з рештою, на кількості робочих місць. Така ситуація склалася, наприклад, у 1980-і рр. у США, коли були введені жорсткі обмеження на імпорт японських автомобілів. 3. Застосування принципів СОТ дозволяє підвищити ефективність зовнішньоекономічної діяльності держави

за рахунок зменшення тарифних і нетарифних торговельних бар'єрів. Недискримінаційний підхід, передбачуваність і прозорість економіки приваблюють партнерів і підвищують товарообіг, сприяють оптимізації діяльності і зниженню витрат компаній, створенню сприятливого клімату для торгівлі та інвестицій, припливу капіталу у країну. Політичні вигоди:

1. Уряд має більше можливостей захищатися від дій лобістських груп, здійснювати державну політику в інтересах розвитку всіх галузей економіки, а не окремих її частин, що допомагає уникнути викривлень конкурентного середовища. 2. Створюються передумови для боротьби з корупцією і позитивних змін у законодавчій системі, що сприяє припливу

інвестицій у країну. Застосування деяких форм нетарифних обмежень (наприклад, імпортних квот) пов’язано з можливістю корупції серед чиновників, що розподіляють ці квоти. Зараз у рамках СОТ ведеться робота щодо скорочення й усунення багатьох діючих квот. 3. Прозорість та відкритість інформації, чіткі критерії безпеки, регламентовані стандарти, застосування принципу недискримінації впливають на політичну ситуацію, знижуючи можливість лобіювання рішень

і маніпуляцій. Вигоди системи СОТ для взаємовідносин між країнами: 1. СОТ надає рівне право голосу всім країнам, обмежуючи у такий спосіб можливість економічного диктату великих держав. Учасникам не потрібно вести переговори щодо торговельних угод з кожним із численних партнерів, тому що відповідно до принципу недискримінації досягнуті в ході переговорів рівні зобов'язань автоматично поширюються на всіх членів

СОТ. 2. Система СОТ створює ефективний механізм для вирішення торговельних суперечок, що передбачає зобов'язання незастосування односторонніх дій. Кожна суперечка розглядається окремо з огляду на діючі норми і правила. Після ухвалення рішення країни концентрують свої зусилля на його виконанні, і, можливо, наступному перегляді норм і правил шляхом переговорів. Угоди СОТ створюють правову основу для прийняття чітких рішень.

3. Система СОТ допомагає безперешкодному здійсненню торгівлі і з допомогою конструктивного механізму вирішення суперечок зміцнює міжнародну стабільність і співробітництво. Україна і СОТ Історія переговорного процесу зі вступу України до СОТ Вступ України до СОТ є одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики України і розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої

торгівлі, створення передбачуваного та прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій, що відповідає національним інтересам України. На початку 2005 року Президент проголосив вступ України до Світової організації торгівлі одним із першочергових пріоритетів зовнішньоекономічної політики на 2005 рік. Орієнтовним терміном вступу України до

СОТ визначено грудень 2005 року – час проведення Міністерської конференції СОТ у Гонконгу. Загалом процес вступу України до СОТ передбачає дві головні складові: • проведення двосторонніх та багатосторонніх переговорів та підписання угод з доступу до ринків товарів та послуг з країнами-членами Робочої групи СОТ; • гармонізація законодавства України відповідно до вимог угод СОТ. Процес приєднання України до системи ГАТТ/СОТ розпочався 17 грудня 1993 року, коли було прийнято

рішення про створення Робочої групи (РГ) з розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ/СОТ. Наступним кроком, відповідно до процедури приєднання, стало подання на розгляд Робочої групи 28 червня 1994 року Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України. Після ознайомлення членів РГ з Меморандумом та завершення етапу запитань та відповідей розпочалися переговори про вступ у багатосторонньому форматі. З того часу відбулося шістнадцять офіційних засідань

РГ (останнє – у червні 2006 року), а з 1997 року розпочався процес двосторонніх переговорів з країнами-членами РГ. В цілому до складу РГ з розгляду заявки України щодо приєднання до СОТ входить 43 країни (країни ЄС ведуть переговори як один учасник РГ). За станом на 15 червня 2006 року підписано 44 двосторонніх протоколів з країнами-членами СОТ, на 80% узгоджено текст проекту

Звіту Робочої групи – документу, що описує торговельний режим країни та містить перелік зобов‘язань, погоджено більше 98% тарифних позицій у рамках доступу до ринку товарів, завершено переговори з більшістю країн-членів Робочої групи щодо доступу до ринку послуг. Форми передачі технології В кінці ХХ століття НТР стала однією з визначальних факторів який зумовив економічний розвиток та трансформацію світової економіки.

Під її впливом відбуваються корінні зміни в структурі сучасного виробництва, еволюція міжнародного поділу праці, формування нових моделей економічного розвитку. Останнє десятиріччя засвідчує, що економічне зростання залежить в значній мірі від здатності країни вчасно адаптуватися до технологічних зрушень, освоювати нові ніші все більш технічно – і наукомісткої продукції, яка створюється із застосуванням найновіших технологій.

Технологія — це фактор виробництва, якому притаманна висока міжнародна мобільність. На думку багатьох дослідників, технологія перетворюється у вирішальний фактор соціально –економічного розвитку. Міжнародний рух технологій — це обмін науково-технічними знаннями і виробничим досвідом, який може відбуватися на некомерційних (публікації у науково-технічних виданнях) і комерційних засадах МРТ (Міжнародний ринок технологій) може бути охарактеризований як форма реалізації

міжнародних науково-технічних зв’язків з приводу використання прав власності на об’єкти інноваційних розробок. Планетарний процес інтернаціоналізації створення, освоєння, використання трансферу і поширення технологій дістав назву техноглобалізм. Основними передумовами виникнення цього процесу є: 1. Становлення постіндустріального інформаційно-технологічного укладу цивілізаційного розвитку;

2. Зростання пріоритетності порівняно з тріадою класичних факторів виробництва (природні ресурси, праця, капітал) четвертого, сучасного фактору – інноваційного підприємництва, який спрощено визначається як технологічний; 3. Необхідність мінімалізації техногенного та антропогенного впливу на довкілля світової цивілізації, насамперед, шляхом використання ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій. Поняття технології як фактора економічного зростання охоплює науково-технічні знання, що матеріалізуються

в техніці, різноманітних формах технологічного забезпечення для організації виробництва, праці та управління. Основу технологій становлять новації – нові продукти інтелектуальної діяльності та організаційного їх впровадження, та інновації – нові тарифи, як результат відтворення та комерціалізації. Існують три групи технологій – це технології продуктів, процесів та управління.

На сучасному міжнародному ринку технологій функціонують суб’єкти всіх структурних рівнів світової економіки. На мікрорівні – дослідні заклади, бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноватори-індивідууми. На мезорівні – ТНК, науково-технічні комплекси, які є провідними щодо впровадження новітніх технологій і які забезпечують комерційну і виробничу реалізацію.

На макрорівні – держави і науково-технічні системи. Об’єктами або носіями технологій можуть бути уречевлені або не уречевлені активи. Уречевлений актив – це актив, що характеризується матеріально-речовою основою і має певні техніко-екуономічні і виробничотехнічні параметри. Не уречевлений актив – це результат інтелектуальної діяльності, що зафіксований на паперовому або електронному

носіях. Комплекс процесів та відносин у міжнародній економіці з приводу експорту та імпорту технологій іменуються науковою категорією міжнародних трансфер технологій (МТТ). Ця частина зовнішньо - економічних відносин являє собою широку сферу обміну, кінцевою метою якого з одного боку є ріст технічного та технологічного рівня виробництва, а з іншого – отримання прибутку. Міжнародні організації розглядають трансфер технологій не як разовий захід,

а як тривалий процес, що містить: • Відбір і придбання технологій; • Адаптацію та освоєння придбаної технології; • Розвиток місцевих можливостей, удосконалення технологій з урахуванням особливостей національної економіки. Монополізація ринку технологій крупними фірмами, що можуть фінансувати масштабні НДДКР і проекти призводять до посилення конкурентної боротьби між розвиненими країнами

і до згортання науково – технічної (НТ) діяльності в країнах з нижчими темпами соціально - економічного розвитку. Крупні ТНК використовують експорт НТ досліджень та передових технологій для встановлення панування на світових ринках над дрібними фірмами. МТТ має позитивні моменти як для продавців, так і для покупців НТ розробок. Перевагами для продавців є те, що міжнародна передача технологій є альтернативою торгівлі, коли експорт товарів, що виготовляють

за даною технологією, є неможливим через економічні і політичні обмеження. Перевагами для покупців є економія коштів та часу на розробку технологій. Найбільш масштабним прикладом такого ефекту є придбання Японією патентів, ліцензій на виробництво певного виду продукції, розробка якої власними силами потребувала в багато разів більше коштів і декілька десятків років.

Вирізняють такі основні форми міжнародної торгівлі об'єктами інтелектуальної власності: •ліцензійну; •франчизу (франчайзинг); •інжиніринг; •лізинг. Ліцензійна — надання права іншій особі або організації використовувати об'єкти інтелектуальної власності. Види ліцензій: патентні, безпатентні, самостійні, супутні, прості, виключні, повні; Лізинговий контракт є угодою про довготермінову оренду машин

і обладнання. Види лізингу: фінансовий, операційний; Франшиза – право на продаж товару, що надається виробником будь-якій торговій фірмі; торгова фірма, що одержує таке право; Інжиніринг – послуги в створенні виробничих підприємств, об’єднань, об’єктів інфраструктури. Інжиніринг включає в себе комплекс робіт по проведенню попередніх досліджень, підготовці техніко-економічного обгрунтування, комплекту проектних документів, а також розробці рекомендацій щодо

організації виробництва та управліня, експлуатації обладнання та реалізації готової продукції. Часто продаж інжинірингових послуг пов’язаний з продажем машин та обладнання крупними фірмами. Інжиніринг може виступати і як самостійний товарна ринку. Міжнародна передача технологій може бути законною і незаконною (наприклад, промислове шпигунство). Передача технології у "чистому" вигляді означає

торгівлю патентами, ліцензіями, секретами виробництва (ноу-хау). Технології можуть передаватися також через міжнародну торгівлю високотехнологічними товарами, експорт-імпорт капіталомістких виробів, міграцію висококваліфікованих науково-технічних кадрів. Важливими способами передачі технологій на міжнародному рівні є іноземні інвестиції у придбання високотехнологічних підприємств, створення спільних підприємств, укладення

угод про будівництво об'єкта «під ключ», технічне сприяння тощо. Особливості функціонування офшорних зон Життя терміну «офшор», дало англійське вираження «off shore», дослівно значуще «поза берегом». По термінології, прийнятої в економічній літературі, під офшорною діяльністю розуміється діяльність комерційної компанії поза юрисдикцією якої-небудь держави. Учасники міжнародних фінансових угод не є резидентами країни, на території якої відбуваються кредитно-

фінансові операції. Офшорні зони (ОЗ) стали з'являтися в другій половині минулого століття. У першу чергу вони залучають клієнтів тим, що це вкрай сприятливий валютно-фінансовий режим, низький рівень оподатковування або його повна заміна на фіксований платіж. Ще одна обставина: високий рівень таємності будь-якої банківської і комерційної діяльності. А це — анонімність реальних власників компанії, можливість довірчого керування

акціями офшорної компанії (ОК) за допомогою місцевих номінальних власників. В ОЗ існує ряд особливостей, що вигідно відрізняє їх від інших груп країн з пільговим оподатковуванням, і створює інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів: 1) Тут максимально спрощена процедура реєстрації компанії, що утворюється.

Не підлягають розголошенню особистості власників фірми. Розкриття їхніх імен може вимагатися лише у випадку початку розслідування по факту здійснення карного злочину (шахрайство, незаконна торгівля зброєю, наркотиками і т.п.). Однак і в цьому випадку е певні гарантії. У деяких ОЗ можуть випускатися акції на пред'явника зареєстрованої компанії.

Це забезпечує анонімність справжніх хазяїнів ОК. 2) В офшорних зонах немає обмежень на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в яких-небудь банках. Вони мають право робити й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень. 3) Більшість країн «податкового раю» не вважають карним злочином порушення податкового, валютного і митного законодавства. Від фірм, розташованих в офшорних зонах, не потрібно представлення

бухгалтерських звітів і податкових декларацій. Єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт. Зовнішні аудитори діють далеко не у всіх ОЗ. Рахунки фірм можуть бути перевірені ними тільки за рішенням власників. 4) Засновуючи ОК в одній з численних юрисдикцій, комерційні компанії реалізують своє право платника податків вибрати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов'язань, звільнення

від митних тарифів, валютного контролю, експортних і імпортних квот. 5) В ОЗ пільговий режим визначається також відсутністю валютних обмежень і митних зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюється. 6) Процедура керування фірмою гранично спрощена. Іноді вона умовна - керування в цьому випадку здійснюється

секретарською фірмою за дорученням власника. Також важливим фактором привабливості офшора є стабільність цього режиму. Зазвичай протягом 15–25 років з моменту реєстрації ОК інвестор гарантується від несприятливих для нього змін в ОЗ. Тут найбільш характерний приклад — Гонконг, що є ОЗ, хоча в 1997 році ця територія перейшла під юрисдикцію

Китаю. У чому ж складається вигода для країн, що створюють на своїй території ОЗ? Хоча формування підприємств в офшорних зонах асоціюється з відмиванням тіньового капіталу, однак створення дочірніх компаній іноземними інвесторами в офшорних зонах є ефективним механізмом залучення значних іноземних інвестицій, створенням нових робочих місць, що сприяє розвитку національної економіки.

Інвестиційна привабливість різних офшорних зон залежить від умов реєстрації й оподатковування. Число ОЗ у світі можна визначити лише умовно, оскільки щороку одні з них зникають або перестають функціонувати, а інші з'являються. Кабінет Міністрів України на засіданні 24лютого 2003 року затвердив новий перелік офшорних зон, збільшивши його до 37 країн (територій). У порівнянні з попереднім до нього включено Бермудські острови,

Кайманові острови та Пуерто-Ріко. Згідно із розпорядженням Уряду, у перелік тепер включено: - острів Гернсі, острів Джерсі, острів Мен, острів Ордерні (Британські залежні території); - Бахрейн (Близький Схід); - Беліз, Панама (Центральна Америка); - Андорра, Гібралтар, Монако (Європа); -

Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські Острови, Барбадос, Бермудські острови, Британські Віргінські Острови , Віргінські Острови (США), Гренада, Кайманові Острови, Монтсеррат, Нідерландські Антильські Острови, Пуерто-Ріко, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і

Невіс, Сент-Люсія, Співдружність Домініки, Теркс і Кайкос (Карибський регіон); - Ліберія, Сейшельські Острови (Африка); - Вануату, Маршальські Острови, Науру, Ніує, Острови Кука, Самоа (Тихоокеанський регіон); - Мальдівська Республіка (Південна Азія). Південний спільний ринок (МЕРКОСУР)

МЕРКОСУР - зона вільної торгівлі, що виникла в 1995 р. як спілка чотирьох країн— Бразилії, Аргентини, Уругваю і Парагваю. Влітку 1996 р. до складу блоку увійшла Болівія. На країни МЕРКОСУР припадає близько 68,6% території Латинської Америки, 51% населення регіону, 60% загального ВВП. За сукупним обсягом ВВП МЕРКОСУР посідає 4-е місце у світі після

ЄС, НАФТА, АТЄС. Угодою про створення МЕРКОСУР були ліквідовані мита на 90% товарів, що переміщаються в межах угруповання. У системі загальних зовнішніх тарифів членам МЕРКОСУР вдалося узгодити тарифи для 85% товарів, а на 15% товарів тарифи були узгоджені у 2006 р. У грудні 1995 р. МЕРКОСУР і ЄС підписали угоду про створення першої в історії Південної Америки трансконтинентальної зони вільної торгівлі.

Нині ринок Латинської Америки вирізняється місткістю і динамізмом. У країнах регіону створені і формуються технологічні передумови, сучасні засо¬би виробництва, відбувається оновлення фінансової системи. Мікроелектронний та інформаційний пе¬реворот торкнувся низки галузей економіки, збіль¬шилася кількість інноваційних структур, зокрема технологічних парків, зближення країн регіону з

Європейським Союзом, Японією, Індією та Китаєм, а також з країнами СНД — вияви протидії однополярності. У країнах відбуваються структурні рефор¬ми, зростають внутрішні нагромадження, залуча¬ються іноземні інвестиції, збільшується зовнішньо¬торговельний оборот. При цьому, незважаючи на ус¬піх деяких латиноамериканських країн у галузі нарощування національ¬них промислових і науково-технічних потенціалів, їх потреби в

імпорті машин, обладнання, наукоємної продукції залишаються дуже високими. У цілому Латинська Америка — перспективний партнер у галузі інвести¬ційного і технологічного співробітництва. Інвестиційні проекти для реаліза¬ції у країнах Латинської Америки припускають витрати на сучасне високотехнологічне обладнання. Участь у них українських партнерів сприятиме значному здешевленню проекту, а отже, задовольнятиме

інтереси і латиноамериканської сторони. Відкриваються нові можливості для плідного спів¬робітництва з найпотужнішою країною МЕРКОСУР — Бразилією, яка входить до першої десятки (8 місце) індустріальних країн світу. Довготривала державна програма країни передбачає пріоритетний роз¬виток енергетики, транспорту і систем телекомунікацій за допомогою впровадження нових технологій. І хоча на виконання цієї та аналогічних програм Україна не впливає, низка нещодавно підписаних угод

про науко¬во-технічне співробітництво, про співробітництво у галузі енергетичного машинобудування, у космічній сфері могла би надати поштовх для акти¬візації як двостороннього співробітництва, так і в межах МЕРКОСУР (Бразилія, Аргентина, Уругвай, Парагвай, Чилі, Колумбія). Два десятиліття реалізацій державних програм у галузі інформатики дали свої результати: наприкінці 90-х років

Бразилія мала одну з най більш розвинених систем автоматизації банківської справи, створеної на основі місцевих технологій, а також найдосконалішу систему електронної торгівлі. Про нинішній масштаб інтеграції країн МЕРКОСУР, серед яких Бразилія відіграє провідну роль, свідчить експлуатація, проектування і будівництво 18 потужних міжнародних газопроводів.

Проблеми розвитку зовнішньоекономічної діяльності України. Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекономічної політики держави набувають на сучасному етапі виняткового значення. Це пов'язано, по-перше, з рядом факторів внутрішнього характеру: знаходженням економіки країни на перехідному етапі до ринкової системи господарювання, яка перебуває в ситуації об'єктивної незбалансованості структури економіки і її повільної структурної перебудови; надмірною енерго-

і ресурсомісністю галузей народного господарства; низькою конкурентоспроможністю національного виробництва; поступовим занепадом науково-технічного і високотехнологічного промислового потенціалів та ін. По-друге, це обумовлено системою зовнішніх факторів: надмірною (від 20 до 90%) залежністю економіки України від монопольних імпортних ринків постачання стратегічно важливих товарних позицій (енергоносіїв, сировинних та інших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галузей виробництва; наявністю тисяч

українських підприємств, задіяних у виробничих циклах, кінцева продукція яких виробляється за межами України; високою) залежністю процесу структурного та технологічного реформування економіки України від різних форм зовнішніх джерел фінансування; відсутністю розвинутої зовнішньоторговельної інфраструктури (інформаційної, законодавчої, маркетингової, організаційної, трейдерської, біржової, виставочної, рекламної тощо); зберіганням Україною статусу «торговельного аутсайдера» світовій торгівлі

через відсутність повного чи асоційованого членства у Світовій організації торгівлі (COT), Європейському союзі (ЄС), Центрально-Європейській асоціації вільної торгівлі (ЦЕФТА) та інших торговельно-інтеграційних угрупованнях сис¬теми ГАТТ/СОТ, а через це слабкою конкурентозахищеністю зов¬нішньоекономічної діяльності

України в умовах жорсткої конку¬рентної боротьби на міжнародних ринках товарів, капіталів і пос¬луг; певним тиском інших країн на зовнішньоекономічну діяль¬ність України через прямі та побічні форми різноманітних торго¬вельних, інвестиційних торговельно-стандартних, фітосанітарних, технологічних і фінансових обмежень. Поліпшення макроекономічних показників та економічної стабільності можливе, перш

за все, за умов оздоровлення дер¬жавних фінансової та податкової систем, подальшої економічної реструктуризації й чіткої грошово-кредитної та валютної політики. Для досягнення стабільного економічного розвитку Україна потребує значних іноземних інвестицій. Напрямок, за яким розвиватиметься економіка, так само, як і темпи еко¬номічного зростання, буде залежати від джерел інвестицій - наприклад, від того, будуть ці інвестиції здійснені російськими підприємствами, західними

компаніями або фінансовими уста¬новами, що мають українське походження і повертаються з-за кордону. Доступ зарубіжних експортерів на внутрішні ринки України досі не врегульований. Зміна тарифних ставок мита за більш як 1500 товарними позиціями і за 25% обсягу фактичного імпорту не дала очікуваного результату щодо обмеження імпорту тих товарів, які виробляються або можуть вироблятися в достатній кількості в

Україні. Зберігаються значні розбіжності в розмірах митних зборів. Не зняті досі проблеми захисту зовнішньоеко¬номічних інтересів вітчизняних виробників. Держава має підтримувати безперешкодний та недискримінаційний доступ основних експортних товарів і послуг до ринків ЄС; надавати стабільну технічну допомогу реалізації про¬ектів, що безпосередньо стосуються динамічних структурних зрушень й формування конкурентноспроможної економіки.

В ході інтеграції України в європейські економічні структури слід на державному рівні визначити пріоритетні, першочергові за¬вдання. Необхідно передусім адаптувати національне законо¬давство до вимог системи ГАТТ/СОТ, до уніфікованого законо¬давства ЄС. Слід вжити заходів щодо створення інфраструктури ринку, адаптованої до взаємовигідного співробітництва з ЄС та країнами СНД, які вже приєдналися до ГАТТ/СОТ.

Ідеться про перехід до жорстких міжнародних вимог і стандартів: спрощен¬ня та зведення до мінімуму експортних та імпортних формаль¬ностей щодо товарів за контрактами (митна та будь-яка інша реєстрація, видання ліцензій і т.д.). Для захисту зовнішньоекономічних інтересів товаровироб¬ників, з методичної точки зору, важливим

є опрацювання техніки визначення ряду специфічних показників. Серед них-рівень захисту внутрішнього ринку, або відношення компен¬саційних платежів (митний збір, що стягується понад звичайні ввізні митні збори) до ціни світового ринку і рівень субсидуван¬ня (підтримки) експорту товарів як відношення субсидій до цін світового ринку. Складність механізму зовнішньоекономічної політики виз¬начає різноманіття

її цілей та завдань. Вони можуть бути кла¬сифіковані на стратегічні (довгострокові), що передбачають структурну перебудову секторів економіки, безпосередньо пов'язаних з зовнішніми ринками, і тактичні, короткострокові, зумовлені поточними потребами. Зовнішньоекономічна політика - політичне оформлення міжнародних економічних зв'язків країни. При цьому міжна¬родні економічні відносини охоплюють всі економічні операції, що здійснюються між господарськими

суб'єктами певної країни та їхніми іноземними партнерами (імпорт та експорт товарів, капіталу, послуг, рух робочої сили і грошей). Економічна інтеграція країни з економічними системами інших країн також може бути засобом досягнення економічної рівноваги в широкому розумінні. При цьому ступінь єдності виз¬начає ступінь інтеграції, її конкретні форми. Для України сьогодні актуальні такі цілі зовнішньоекономічної політики:

1. Інтеграція України в світове господарство та динамізація її зовнішньоекономічних зв'язків. 2. Органічне поєднання заходів щодо послідовної лібе¬ралізації сфери зовнішньоекономічних зв'язків з регулю¬ючою роллю держави в цій сфері при переважному вико¬ристанні засобів регулювання. 3. Орієнтація на цілеспрямоване формування та ефективну реалізацію експортного потенціалу країни. 4. Багатовекторність зовнішніх економічних зв'язків

Ук¬раїни. Для реалізації зазначених цілей в Україні розробляється кон¬цепція довгострокової зовнішньоекономічної політики та дер¬жавна програма розвитку експортного потенціалу. Список використаних джерел 1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учебник. – М.: Юристъ, 1999. 2. Антонюк Л. Л. Міжнародна конкуретноспроможність країн: теорія та механізм реалізації. — К.: КНЕУ, 2004. — 275с. 3. Гаврилюк О.

В Румянцев А. П. Економічна інтеграція в сучасно¬му світі. — К.: Наукова думка, 1991. — 400 с. 4. Економічна енциклопедія: У трьох томах, т.1/ Редкол.:С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін. – К.:Видавничий центр «Академія», 2000 – 864 с. 5. Козик В. В. Міжнародні економічні відносини. —

К.: Знання, 2004. — 408с. 6. Кривов’язюк І.В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства. Навчальний посібник. – Луцьк.: Настир’я, 2005. – 140 с. 7. Ломакин В.К. Мировая экономика: Учебник для вузов. – М.: Финансы и статистика, 1998. 8. Макуха С. М. Міжнародні господарські зв'язки країн із перехідною економікою в умовах глобалізації. — Харків:

Право, 2005. — 304с 9. Міжнародна економічна інтеграція на початку ХХІ століття. — К.: Знання України, 2004. — 299с 10. Міжнародні економічні відносини: система регулювання міжна¬родних економічних відносин / А. С. Філіпенко, І. В. Бураковський, В. С. Будкін та ін. — К.: Либідь, 1994. — 254 с. 11. Международные экономические отношения:

Учебник: 3-е изд./ В. Е. Рыбалкин, Ю. А. Щербанин, Л. В. Балдин и др.; под ред. проф. В. Е. Рыбалкина М 1999. 3. Международные экономические отношения: Учебник / Е. Ф. Жуков, Т. И. Капаева, Л. Т. Литвиненко и др.; под ред. проф. Е. Ф. Жукова М 1999. 12. Павлов В.І Кривов’язюк І.

В. приватизація державних підприємств: Навч.посібник. – Луцьк: Настир’я, 1998. – 180 с. 13. Панченко Є.Г. Міжнародний менеджмент. – К.: КНЕУ, 1996. – 80 с. 14. Поручник А. М. Міжнародна економіка. — К.: КНЕУ, 2005. — 157с 15. Світова економіка: Підручник / А.С.Філіпенко, О.І. Рогач, О.І.Шнирков та ін. – Либідь,

2000. – 582 с. 16. Сергеев П.В. Мировая экономика: Учеб. пособие для вузов М 1999 17. Сергеев П.В. Мировое хозяйство и международные экономические отношения на современном этапе: Учеб. пособие по курсу “Мировая экономика”. – М.: Новый Юрист, 1998. 18. Семенов К.А. Международные экономические отношения: Курс лекций. – М.: Гардарика, 1998. 19. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації:

Монографія / За ред. Д.Г.Лук’яненка. – К.:КНЕУ, 2001. – 538 с. 20. Фомичев В.И. Международная торговля: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 1998. 21. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А.С. Філіпченко, В.С. Будкін, А.С. Гальчинський та ін. – К.:Либідь, 2002. – 470 с. 22. Чабанний В.А. Україна –

Бразилія: інноваційний вектор співробітництва // Персонал. – 2004 № 11. – С. – 80 – 85. 23. Циганкова Т.М Гордєєва Т.Ф. міжнародні організації: Навч.посібник, 2-е виданняю – К.:КНЕУ, 2001. – 340 с. 24. Циганкова Т.М Петрашко Л.П Кальченко Т.В. / Міжнародна торгівля: навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 488 с. http://wto.inform.org.ua/