Функции Национального Банка и коммерческого банка

Київ 2000 ПЛАН 1. Банк як фінансовий посередник. 2. Центральний банк і його функції. 3. Комерційний банк і його функції. 4. Інструменти впливу Центрального банку на здатність банківської системи до створення грошей: а) операції на відкритому ринку; б)регулювання облікової ставки (дисконтна політика); в) зміна резервних норм Банківські гроші й багато інших фінансових послуг нині забезпечуються фінансовими посередниками.

Фінансові посередники - це такі інституції, як банки, страхові компанії, ощадні і кредитні асоціації, які приймають депозити або кошти від однієї групи і позичають ці кошти іншій. Найбільшу групу фінансових посередників становлять комерційні банки - фінансові інституції, що є держателями більшості чекових депозитів країни і власниками 30% активів усіх фінансових інституцій.

Ощадні та кредитні асоціації і взаємоощаджувальні банки - другі, вони мають приблизно 17% всіх активів. Третьою важливою групою є страхові компанії, пенсійні й інвестиційні фонди відкритого типу. Отже, фінансові інституції переносять кошти від кредиторів до позичальників. Тим самим вони створюють фінансові інструменти (поточні

і заощаджувальні рахунки), 3 точки зору макроекономіки найважливішим інструментом є банківські гроші (або поточні рахунки), які нині переважно забезпечуються комерційними банками. Банки — це особливі економічні інститути, головні функції яких: кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучених коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування, виконання валютних та

інших банківських операцій. До банківської системи, яка, як правило є дворівневою, входять центральний банк і комерційні банки. Створення і функціонування банків пов'язано з двома взаємообумовленими процесами: 1. Спеціалізація виробничо-господарської і соціально-економічної діяльності обумовлює спеціалізацію банків. 2. Концентрація виробничо-господарської діяльності

і соціально-економічної діяльності веде і до концентрації фінансового капіталу. Систему банків можна представити наступним чином:  центральні емісійні банки;  комерційні (депозитні) банки;  інвестиційні банки;  ощадні банки;  спеціальні банки (іпотечні, експортно-імпортні). У побудові банків найбільш відчутна тенденція універсалізації. Тобто банки беруть на себе все ширші функції. Наприклад, різні форми, внутрішні, зовнішні розрахунки,

надання різних форм кредиту; проведення довірчих операцій за дорученням, валютних операцій і валютного контролю за дорученням держави тощо. В концентрації банківської справи стають найбільш концентрованими функції банків. Тобто функції, які передаються від суб'єктів фінансово-господарської діяльності до банків. Наприклад, фінансування і кредитування довготермінових вкладень, повна участь кредитних форм в обігу власних коштів, тобто коли повністю, або майже повністю зливаються

інтереси суб'єктів фінансово-господарської діяльності з інтересами банків. За формами власності банки поділяються на:  державні;  змішані (з участю держави);  міждержавні;  акціонерні;  кооперативні;  муніципальні і комунальні (власність місцевих органів влади). Всі банки, окрім державних, комерційні. Банківські операції поділяються на активні

і пасивні. Пасивними називаються операції, з допомогою яких банки утворюють позичкові ресурси грошових засобів (прийом депозитів-вкладів, їх зберігання). Активними називаються операції, що пов'язані з наданням грошових позичок позичальникам. Власний капітал банків утворюється з: а) первісного акціонерного і б) накопиченого прибутку. Центральний банк (Національний банк

України) проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн, випускає гроші в обіг, а також випускає національні грошові знаки. Національний банк створює державну скарбницю і організує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні

запаси. Національний банк представляє інтереси держави у відносинах з центральними банками інших держав, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях. Національний банк нагромаджує золотовалютні резерви, здійснює операції по їх розміщенню (в тому числі і в іноземних банках) Національний банк виконує такі функції:  видає комерційним банкам кредити;  рахунки банків-кореспондентів

і здійснює розрахунково-касове обслуговування комерційних банків та інших кредитних установ;  купує і продає цінні папери, що випускаються державою;  здійснює емісію приватизаційних паперів;  виступає гарантом кредитів, що надаються суб'єктам господарської діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та

іншого державного майна;  купує та продає іноземну валюту і платіжні документи в іноземній валюті;  проводить операції з резервними фондами грошових знаків. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове, та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян шляхом виконання операцій і надання послуг, а саме:  залучення та розміщення

грошових вкладів та кредитів;  здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;  ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;  фінансування капітальних вкладень;  випуск платіжних документів і цінних паперів;  купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операцій з ними;  видача поручительств,

гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;  придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);  купівля у організацій і громадян та продаж 'їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках у вкладах;  залучення

і розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями;  довірчі операції за дорученням клієнтів. Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють в процесі своєї діяльності. Комерційні банки при необхідності можуть на договірних засадах позичати ресурси один в одного, залучати і розміщувати кошти у формі депозитів

і вкладів. Вони також можуть одержувати позичку у раціональному банку. Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки по своїх операціях. Отже, перша економічна функція комерційних банків полягає в акумулюванні безстрокових депозитів (введення поточних рахунків) і оплаті чеків, виписаних на ці банки. Друга важлива функція полягає в наданні кредитів промисловим підприємствам, фермерам, торговцям тощо.

Банки виконують також різні інші функції, конкуруючи з рештою фінансових інститутів. Вони приймають ощадні і строкові вклади, які часто вилучаються на вимогу їх вкладників. На відміну від поточних рахунків по цих вкладах виплачується відсоток. Майже всюди комерційні банки конкурують з кооперативними товариствами по наданню позик на будівництво і центральними ощадними товариствами. Приймаючи грошові перекази

і видаючи туристичні чеки, банки конкурують з поштовими агентствами і спеціальними компаніями. Користуючись майном за дорученням, вони частково виконують функції радників з питань доцільності вкладення капіталу в цінні папери. Навіть надаючи грошові позики окремим особам і бізнесменам, банки конкурують з фінансовими компаніями і так званими "факторськими фірмами", які забезпечують корпорації оборотним капіталом.

Купуючи облігації, іпотеки і цінні папери, банки конкурують зі страховими компаніями та іншими інвесторами. Таким чином, комерційні банки не є єдиним фінансовим інститутом. Але, за визначенням, вони — єдина організація, здатна створити в умовах ринку "банківські гроші", тобто безстрокові чекові депозити, які можуть бути зручно використані як засіб обігу.

У цьому передусім полягає їхнє економічне значення. Другою функцією банків є кредитна функція: вони надають короткострокові кредити бізнесу і населенню, вони дають довгострокові кредити тривалістю понад один рік. Банківська справа — бізнес, подібний до будь-якого бізнесу. Комерційний банк— порівняно просте ділове підприємство.

Банк надає своїм клієнтам (вкладникам і позичальникам) певні послуги -і натомість отримує від них ту чи іншу форму оплати. Він намагається заробити прибуток для своїх акціонерів. Баланс рахунку показує певні активи, певні зобов'язання і певний власний капітал. За винятком другорядних відмінностей, баланс, що публікується банком, в цілому

виглядає так само, як баланс будь-якого іншого ділового підприємства. Єдина своєрідна риса зведеного банківського балансу, полягає в тому, що значна частина пасивів представлена коштами, які належать виплаті на першу вимогу, тобто складають депозити, що є основою чекових розрахунків. БАЛАНС АКАБ "УКРАЇНА" НА 01.01.96.(млн.крб.) АКТИВИ на 01.01.96. 1. Каса

і коррахунок в НБУ - в національній валюті 15035094 - в іноземній валюті 2747060 2. Кореспондентські рахунки в інших банках  в національній валюті  в іноземній валюті 163212 4256426 3. Кредити надані, банком Всього 55884158 в т.ч. короткострокові довгострокові в

іноземній валюті 43500331 5514340 6869487 4.Міжбанківський кредит, наданий іншим банкам 4428487 4079247 5. Цінні папери, паї, акції, придбані банком 6. Основні засоби та капіталовкладення банку 7.Дебітори 8. Інші активи 14398627 9011641 66964243 0 9. Збитки ВСЬОГО АКТИВ 176968186 ПАСИВИ 1 .Статутний фонд 2. Резервний фонд 3.

Інші фонди банку 4. Кореспондентські рахунки інших банків  в національній валюті  в іноземній валюті 3725099 1328426 19370197 293894 1769789 5. Розрахункові та поточні рахунки клієнтів у національній валюті 6. Депозити юридичних осіб 7. Внески громадян 8. Валютні рахунки 2901719 1399209 2488584 9356847 9. Міжбанківський кредит, одержаний в інших банках 10.

Кредити 11. Інші пасиви 12. Прибуток 1369251 7864139 52941879 22159153 ВСЬОГО ПАСИВ 176968186 В умовах економіки, що розвивається, нові вклади фактично перевищують вилучення з даного банку. Однак ситуація міняється щодня, щотижня, щомісяця. Сума вилучень протягом певного періоду може випадково і перевищити вклади. З огляду на це банкіри тримають певну суму касової наявності у своїх сейфах

і "резервні депозити" — в центральному банку. Як правило, касові гроші в сейфах банків та їхні резерви в резервному банку являють собою лише невелику частину акумульованих ними депозитів. Ця частина визначається не тільки розумною обережністю, але й законодавчими вимогами. Той самий математичний закон великих чисел, який робить можливим страхування життя, забезпечує становище, коли чим більший банк

і більше число незалежних вкладників, тим меншою повинна бути частка касової наявності. Комерційні банки та інші депозитні установи зобов'язані зберігати у вигляді готівки або депозитів у центральному банку встановлені законом резервні вклади, або просто резерви, що дорівнюють певній частині їхніх зобов'язань по вкладах. Резервна норма визначає розмір цієї певної частини. Резерви насамперед служать засобом контролю керівними кредитно-грошовими установами можливостей комерційних

банків щодо кредитування. Кількість, на яку дійсні резерви перевищують потрібні резерви, називається надлишковими резервами. Резерви комерційного банку є активами для комерційного банку, але пасивами для центрального банку, що їх тримає. Здатність окремого комерційного банку створювати гроші через кредитування залежить від розмірів його надлишкових резервів. Іншими словами, комерційний банк може давати в позику лише суму, що дорівнює

сумі його надлишкових резервів. Він обмежений таким чином, оскільки чеки, виписані позичальником, скоріше за все будуть вкладені в інший банк, що призведе до втрати частини резервів і рахунків кредитуючого банку в розмірі позики, яку він видав. Система комерційних банків в цілому може надавати позику, що в декілька разів перевищує її надлишкові резерви, оскільки банківська система не може втрачати резервів, хоча

індивідуальні банки можуть поступатися резервами іншим банкам у системі. Число, що помножує позику банківської системи, обернено пропорційне резервній нормі. Процес багаторазового розширення кредитування є оборотним. Банкір має дві цілі, що суперечать одна одній. Одна ціль -прибуток. Комерційні банки, як і інші підприємства, прагнуть прибутку.

Тому вони надають кредити і купляють цінні папери. Ці два пункти - основні активи, що приносять доход комерційним банкам. З другого боку, комерційний банк повинен прагнути до безпеки. Для банків безпека забезпечується ліквідністю, зокрема такими ліквідними активами, як наявність і надлишкові резерви. Банки повинні стежити, щоб вкладники переводили свої поточні рахунки в готівку.

Але може статися так, що чеків, пред'явлених банку до оплати, буде більше, ніж пред'явлених до оплати ним самим, внаслідок чого станеться відплив резервів. Тому банкіри прагнуть балансу між обережністю і прибутками. Досягнутий компроміс визначає відносний розмір активів, що приносять доходи, які протистоять активам високоліквідним. Здатність банківської системи створювати гроші грунтується на передумові, згідно з

якою комерційні банки готові використати свої можливості створення грошей з допомогою кредитування, а сім'я і підприємства готові позичати. Насправді здатність банків давати позики на основі надлишкових резервів циклічно міняється, і в цьому криється причина державного контролю за грошовою пропозицією з метою забезпечення економічної стабільності. Коли економіка процвітає, можна сподіватися, що банки розширять кредит до максимуму своїх можливостей. Це пояснюється тим, що позики

є активами, які приносять відсоток, і ймовірність того, що позичальники не повернуть позику в цей час незначна. Але грошова пропозиція суттєво впливає на сукупний попит. Кредитуючи і тим самим створюючи гроші в кількості, що дорівнює їхнім максимальним можливостям, в період процвітання комерційні банки можуть сприяти надмірному сукупному попиту і виникненню інфляції. Навпаки, коли економіка вступає в фазу депресії, банкіри спішно беруть

назад свої пропозиції про позики, прагнучи безпечної ліквідності (надлишкових резервів), навіть якщо для цього треба пожертвувати потенційним доходом від відсотка. Банкіри можуть побоюватися великомасштабних вилучень вкладів наляканими споживачами і мати сумнів у здатності позичальників виплачувати позики. Загальновідомо, що в період спаду банки можуть знижувати грошову пропозицію, скорочуючи кредитування.

Така протидія грошовій пропозиції має тенденцію стримувати сукупний попит і посилювати спад. Таким чином, від банкірів, що намагаються отримати прибутки, можна чекати таких змін грошової пропозиції, які посилять циклічні коливання. Саме з цієї причини центральний банк повинен мати у своєму розпорядженні певні політичні засоби, призначені для керування грошовою пропозицією в антициклічному, а не проциклічному напрямі.

З метою протидії різкому спаду виробництва і стримування інфляції в Україні необхідно форсувати перетворення Національного банку в центр проведення грошово-кредитної політики, регулювання і контролю за діяльністю комерційних банків. Національний банк України має регулювати грошовий обіг за допомогою активних операцій на відкритому ринку: адекватного

руху банківської облікової ставки (вище за рівень інфляції); відповідних вимог до рівня обов'язкових резервів. Таким чином Центральний банк (Національний банк України) має основну функцію: він здійснює контроль за грошовою масою і кредитом в економіці. Якщо економічна активність погіршується, центральний банк буде намагатися збільшувати грошову масу і кредит. Але якщо видатки стають загрозливо надлишковими, в результаті чого зростають

ціни і з'являється багато вільних робочих місць, тоді центральний банк буде робити все можливе, щоб скоротити грошову масу. До методів, за допомогою яких центральний банк діє на сукупні видатки, належать такі: — вжиття заходів, спрямованих на скорочення банківських резервів; — п'ятикратне скорочення сукупних банківських грошей (тобто сукупних безстрокових депозитів), зумовлене скороченням кожної грошової одиниці банківських резервів; — скорочення сукупної грошової маси, яке звичайно веде до зменшення обсягу кредиту.

Це означає його більшу дорожнечу і меншу доступність. Зменшення грошової маси зумовлює зростання норми відсотка; — поступове скорочення приватних і державних інвестицій, викликане подорожчанням і зниженням доступності кредиту; — тиск на кредит та інвестиційні видатки, що знижує вплив на витрачання доходу, ціни і зайнятість. Центральний банк може впливати на здатність банківської системи до створення грошей за

допомогою таких інструментів: операції на відкритому ринку, зміна резервної норми, зміна облікової ставки. Операції на відкритому ринку здійснюються у вигляді купівлі і продажу державних облігацій центральним банком на відкритому ринку, тобто шляхом купівлі і продажу облігацій комерційним банкам і населенню в цілому. Найважливіший аспект цієї операції полягає в тому, що, коли центральний банк купує цінні папери у комерційних

банків, резерви — а водночас і здатність до кредитування — комерційних банків зростають. Вплив на резерви комерційного банку буде, по суті, такий же, якщо центральний банк куплятиме цінні папери просто у населення. Хоча існує невелика різниця між купівлею центральним банком цінних паперів у комерційних банків і в населення. Якщо всі комерційні банки з самого початку знаходяться на межі вичерпання кредитних можливостей, то придбання центральним банком облігацій у комерційних банків збільшить фактичні

і надлишкові резерви комерційних банків на всю суму купівлі облігацій. З іншого боку, купівля облігацій центральним банком у населення теж збільшує фактичні резерви, але разом з тим збільшує і поточні рахунки. Однак в обох операціях загальний результат однаковий: коли центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, то резерви комерційних банків збільшуються. Якщо банки дають у позику свої надлишкові резерви, пропозиція грошей у країні зростає.

Продаж центральним банком державних облігацій знижує резерви комерційних банків. Комерційні банки оплачують ці цінні папери, виписуючи чеки на свої вклади, тобто свої резерви, у центральному банку. Центральний банк облічує ці чеки, відповідно зменшуючи резерви комерційних банків. Коли б центральний банк продавав цінні папери населенню, кінцевий результат був би , по суті, той самий. Комерційні банки і населення спонукає продавати або купляти державні цінні папери у центрального банка

та обставина, що ціни і відсоткові ставки облігацій перебувають в оберненій залежності. Коли центральний банк вирішує купляти державні облігації, попит на них зростає. Виходить, ціни державних облігацій піднімаються, а відсоткові ставки падають. Зрослі ціни і знижені відсоткові ставки облігацій спонукають банки і власників державних облігацій серед населення продавати

їх центральному банку. І навпаки, коли центральний банк вирішує продавати державні облігації, то додаткова пропозиція на ринку знижує ціни на облігації і підвищує відсоткові ставки, роблячи тим самим купівлю державних облігацій привабливою для банків і населення. Зрозуміло, що зростання резервної норми збільшує кількість необхідних резервів, які повинні тримати банки. Або банки втратять надлишкові резерви, уповільнивши процес створення грошей шляхом кредитування,

або ж вони вважатимуть свої резерви недостатніми і будуть змушені зменшувати свої чекові рахунки і тим самим грошову пропозицію. Зниження резервної норми переводить обов'язкові резерви в надлишкові і тим самим збільшує можливість банків створювати нові гроші шляхом кредитування. Центральний банк надає позики комерційним банкам, але стикається з необхідністю термінового отримання додаткових коштів. Коли комерційні банки беруть позики, вони переводять центральному банку виписане

на себе боргове зобов’язання, яке гарантується додатковим забезпеченням, як правило, державними цінними паперами. Подібно до того, як комерційні банки відшукують відсоткові платежі на свої позики, центральний банк відшукує відсоткові платежі на позики, надані комерційним банкам. Така ставка відсотка називається "обліковою ставкою". Центральний банк має повноваження встановлювати і змінювати облікову ставку, за якою комерційні банки

можуть брати в нього позики. Облікова ставка являє собою витрати, викликані придбанням резервів. Падіння облікової ставки заохочує комерційні банки до придбання додаткових резервів через позику центрального банку. Кредити комерційних банків, що спираються на ці нові резерви, збільшують грошову пропозицію. І навпаки, зростання облікової ставки знижує зацікавленість комерційних банків у отриманні додаткових резервів через позику центрального банку. Тому підвищення облікової ставки відповідає спробам керівних

кредитно-грошових установ обмежити пропозицію грошей. Якщо економіка зіштовхнулась з безробіттям і зниженням цін, то керівні кредитно-грошові установи приймають рішення про необхідність збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних видатків, щоб сприяти поглинанню вільних ресурсів. Для того, щоб збільшити пропозицію грошей, ці керівні установи повинні потурбуватися про зростання надлишкових резервів комерційних банків.

Цього можна досягти шляхом: купівлі центральним банком цінних паперів на відкритому ринку, що збільшить резерви комерційних банків; зниження резервної норми, що автоматично переведе необхідні резерви в надлишкові; зменшення облікової ставки, щоб спонукати комерційні банки до збільшення своїх резервів через позику центрального банку. Такий вибір політичних рішень називається політикою дешевих грошей. В її завдання входить зробити кредит дешевим і доступним, щоб збільшити обсяг сукупних видатків

і зайнятість. В разі якщо надлишкові видатки підштовхують економіку до інфляційної спіралі, то центральний банк повинен спробувати знизити загальні видатки шляхом обмеження або скорочення пропозиції грошей. Ключ до розв'язання цієї проблеми - зниження резервів комерційних банків. Для цього зниження необхідно: центральному банку продати державні облігації на відкритому ринку, щоб зменшити резерви комерційних банків; збільшити резервні норми, які автоматично звільнять комерційні

банки від надлишкових резервів; підняти облікову ставку, що знизить бажання комерційних банків збільшити свої резерви через позику центрального банку. Такий підхід отримав назву "політики дорогих грошей". Її мета - обмежити пропозицію грошей, щоб знизити видатки ,і стримати інфляційний тиск. Серед усіх видів грошового контролю найважливішим регулюючим механізмом є, звичайно, операції на відкритому ринку. Вони є головним

інструментом кредитно-грошової політики. Цей механізм кредитно-грошового регулювання має перевагу гнучкості і його вплив на резерви банку здійснюється досить швидко. Література Закон України "Про банки і банківську діяльність' №872-ХІІ від 20 березня 1991 року. Самуельсон П. "Економіка": Підручник Львів. Світ. 1993 рік Пол А. Самуельсон, Вільям Д.Нордгауз "

Макроекономіка" Київ. "Основи". 1995 Степан Дзюбик, Ольга Ривак "Основи економічної теорії", Київ. Основи, 1994.