Аналітична оцінка фінансового стану та його прогноз на

Тема: Аналітична оцінка фінансового стану та його прогноз на прикладі торгового підприємства План: Вступ 1. Економічний зміст фінансового стану та необхідність його аналізу для управління підприємством. 2. Критичний огляд нормативної бази та літературних джерел з питань аналізу фінансового стану 3. Організаційно економічна характеристика базового підприємства. 4. Організаційно інформаційна модель аналізу фінансового стану підприємства.

1. Мета, завдання, предмет, об’єкти і суб’єкти аналізу фінансового стану. 4.2. Інформаційне забезпечення та система показників аналізу фінансового стану та його прогноз. 5. Методика оцінки фінансового стану підприємства. 1. Аналіз показників ліквідності. 2. Аналіз показників фінансової стійкості 3. Аналіз рентабельності 4. Аналіз ділової активності 5.5.

Інтегральна оцінка фінансового стану 6. Прогнозування фінансового стану підприємства. 7. Аналітична оцінка фінансового стану підприємсва та його прогнозування в умовах ПЕМ. Висновки Перехід до ринкової економіки потребує від підприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково- технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва

і т.п. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу господарської діяльності підприємств. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, обгрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і робітників. Економічний аналіз являє собою процес ,побудований на вивченні даних про фінансовий стан

підприємства і результатах його діяльності в минулому з метою оцінки майбутніх умов і результатів діяльності. Таким чином ,головною метою економічного аналізу є зниженя неминучої невідомості, пов’язаної з прийняттям економічних рішень, орієнтованих на майбутнє. Сучасний економічний аналіз має певні відмінності від традиційного аналізу фінансово-господарської діяльності. Насамперед це пов’язана із зростаючим впливом зовнішнього середовища на роботу підприємства.

Посилилась залежність фінансового стану господарського об’єкту від зовнішніх економічних процесів, надійності контрагентів (постачальників і покіпців) ,ускладнення організаційно-правових форм функціонування. В результаті інструментарій сучасного економічного аналізу розширюється за рахунок нових прийомів і зособів, які дозволяють враховувати ці явища. 1. Економічний зміст фінансового стану та необхідність його аналізу для управління підприємством.

Під аналізом розуміється засіб пізнання предметів і явищ навколишнього середовища, заснований на розчленовуванні цілого на складові частини і вивчення їх у всьому різноманітті зв'язків і залежностей. Зміст аналізу випливає з його функцій. Однією з таких функцій являється вивчення характеру дії економічних законів, встановлення закономірностей і тенденцій економічних явищ

і процесів у конкретних умовах підприємства. Наступна функція аналізу - контроль за виконанням планів і управлінських рішень, за економічним використанням ресурсів. Центральна функція аналізу - пошук резервів підвищення ефективності виробництва на основі вивчення передового досвіду і досягнень науки і практики. Також інша функція анализу - оцінка результатів діяльності підприємства по виконанню планів, досягнутому рівню

розвитку, використанню наявних можливостей. І, накінець, - розробка заходів по використанню виявлених резервів у процесі господарської діяльності. РОЗДІЛ 9 ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА 9.1. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА, її НЕОБХІДНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ Основні терміни і поняття: акціонерний капітал; аналіз фінансового стану; ділова активність підприємства; ліквідність

підприємства; майновий стан підприємства; методи фінансового аналізу; платоспроможність підприємства; прийоми фінансового аналізу; фінансова звітність; фінансова стійкість підприємства; фінансовий аналіз; фінансовий стан підприємства. 9.1. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА, її НЕОБХІДНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності

значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності. Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного

й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств. Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності.

Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції. Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції,

труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність. Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому процесі. Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової

і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства. Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану. Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами. Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності

підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити "больові точки" у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення. Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних

санкцій. Основними завданнями аналізу фінансового стану є: - дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства; - дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами; - об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства; - оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності; - аналіз

ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів; - визначення ефективності використання фінансових ресурсів. Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств. Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок.

У результаті фінансового аналізу менеджер одержує певну кількість основних, найбільш інформативних параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового стану підприємства. При цьому в ході аналізу менеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства. Аналіз фінансового стану - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який

складається з двох взаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу. Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємозв'язані, мають спільну інформаційну базу (рис. 9.1). Особливостями зовнішнього фінансового аналізу

є: - орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства; - множинність об'єктів-користувачів; - різноманітність цілей і інтересів суб'єктів аналізу; - максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів. Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є: - аналіз абсолютних показників прибутку; - аналіз показників рентабельності; - аналіз фінансового

стану, фінансової стійкості, стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу; - аналіз ефективності використання залученого капіталу; - економічна діагностика фінансового стану підприємства. На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов'язана з різницею інформаційного забезпечення

і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу. Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є: - аналіз майна (капіталу) підприємства; - аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства; - оцінка ділової активності підприємства; - аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають; - аналіз кредитоспроможності підприємства; - оцінка використання майна

та вкладеного капіталу; - аналіз власних фінансових ресурсів; - аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства; - аналіз самоокупності підприємства. Цей аналіз здійснюється аналітиками підприємства і грунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані. Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу: 1) горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом; 2) вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат; 3) трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу

індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану); 4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників; 5) порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками

самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками. 6) факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз),

коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник. Предметом фінансового аналізу підприємства є його фінансові ресурси, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності

формування й використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи аналізу. Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства. В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема. Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані

методи аналізу. Неформалізовані методи аналізу грунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи: - експертних оцінок і сценаріїв, - психологічні, - морфологічні, - порівняльні, - побудови системи показників, - побудови системи аналітичних таблиць. Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике

значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика. До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи: - ланцюгових підстановок, - арифметичних різниць, - балансовий, - виокремлення ізольованого впливу факторів, - відсоткових чисел, - диференційний, - логарифмічний, - інтегральний, - простих і складних відсотків, - дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів). Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства

в сукупності становить методологію та методику аналізу. Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні. Дескриптивні моделі

є основними. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності. Предикативні моделі - це моделі передбачувального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього

фінансового стану. Найбільш поширені з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні та регресивні моделі). Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі,

їхня суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів. Фінансовий аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей. Таким чином, у ході аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу, їхня кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей

аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку. Підбиваючи підсумок розгляду сутності оцінки фінансового стану підприємства, слід іще раз підкреслити, що необхідність та значення такої оцінки зумовлені потребою систематичного аналізу та вдосконалення роботи за ринкових відносин, переходу до самоокупності, самофінансування, потребою в поліпшенні використання фінансових ресурсів, а також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансової

стабільності підприємства. 9.2. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВ Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані: - балансу (форма № 1); - звіту про фінансові результати (форма № 2); - звіту про рух грошових коштів (форма № 3); - звіту про власний капітал (форма № 4); - дані статистичної звітності та оперативні дані. Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна

поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою. Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й "ноу-хау".

Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства. Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємозв'язані один з одним, їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту. У цілому бухгалтерський баланс складається з активу та

пасиву і свідчить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу. З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності. Вона повинна уможливлювати: - оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємством; - оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності

їх використання; - прийняття обгрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики. Фінансовий аналіз - це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності і оперативних даних. Звіт про фінансові результати відображає ефективність (неефективність) діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату,

то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік). У звіті про фінансові результати наводяться дані про дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи збиток); дохід від участі в капіталі; інші доходи та фінансові доходи; фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток

чи збиток); фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток); надзвичайні доходи чи витрати; чисті прибуток чи збиток. Отже, порівняно із формою звітності, яка діяла раніше, суттєво розширено показники доходів і прибутків підприємства. Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визначаються основні

тенденції формування й використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства та резерви поліпшення фінансового стану підприємства у перспективі. Неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства для вирішення поточних та перспективних фінансово-господарських проблем. Для прийняття правильних фінансових управлінських рішень на рівні підприємства

треба використовувати дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.

З цією метою підприємство повинно розробити свою фінансову облікову політику, яка підпорядковується потребам внутрішнього менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств-конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової

інформації в рамках галузі, регіону, усієї економічної системи країни. Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського обліку*. Стандарт у широкому розумінні - зразок, еталон, модель, що беруться за вихідні для порівняння з ними інших подібних об'єктів. Стандартизація бухгалтерського обліку - це процес розробки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки

і відображення у фінансових звітах окремих об'єктів бухгалтерського обліку. Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі - П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення визначає: * мету фінансових звітів; * їх склад; * звітний період; * якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання

фінансових звітів; * вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах. П(С)БО 1 треба застосовувати за підготовки й надання фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами (далі - підприємствами) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут не розглядаються правила складання консолідованої фінансової звітності. Основою П(С)БО 1 є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 (переглянутий у 1997 р.)

Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень (табл.

9.1). Для прийняття економічних рішень користувачам фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності. За П(С)БО 1, до неї належать: * баланс; * звіт про фінансові результати; * звіт про рух грошових коштів; * звіт про власний капітал; * примітки до звітів.

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва компанії, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємства, не є фінансовою звітністю. Новий склад звітності відповідає вимогам Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (рис. 9.1). Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової

політики та її змін, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства (табл. 9.2). Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів, складаються зі статей, які об'єднуються у відповідні розділи. Форми, перелік статей фінансових звітів та їх зміст установлені П(С)БО 2-5. Але підприємство заносить інформацію до тієї чи

іншої статті відповідного фінансового звіту тільки тоді, коли: * існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод, пов'язаних із цією статтею; * оцінка статті може бути достовірно визначена. Наведемо такий приклад. За Інструкцією № 139 про порядок складання річного бухгалтерського звіту підприємство має право відображати в балансі у складі розрахунків з

іншими дебіторами штрафи, пені та неустойки, що визнані боргом, або щодо яких отримано рішення суду, арбітражного суду чи іншого повноважного органу про стягнення (див.: п.2.25 Інструкції). Як бачимо, в цьому разі віддається перевага формальним ознакам (підтвердженню боржником або органом, уповноваженим до стягнення штрафів, пені і неустойки), хоча право на отримання відповідних сум підприємство має за чинним законодавством (або

безпосередньо за умовами договору поставки чи підряду) і на цій підставі може достатньо достовірно визначити розмір майбутнього надходження грошових коштів. Тому за П(С)БО 1 немає необхідності чекати такого підтвердження, а слід відобразити суму дебіторської заборгованості в балансі. Зрозуміло, що підприємство повинне оцінити ступінь платоспроможності дебітора, інші фактори, пов'язані з даною ситуацією. Обгрунтованість рішення керівництва підприємства щодо цієї

суми буде оцінено аудитором. Перший критерій відображення статей у фінансовій звітності пов'язаний з тим, в якому звіті буде наведено статтю у балансі чи у звіті про фінансові результати, тобто відповідність результатів господарських операцій визначенню активів, зобов'язань, власного капіталу, доходів чи витрат, які наведені в П(С)БО 1. Процес аналізу фінансової інформації на відповідність змісту певної статті фінансових звітів та описаним критеріям називається

визнанням. Розглянемо його на прикладах. Приклад 1. Припустімо, що на підприємство внаслідок господарської операції надійшли матеріали. Підприємство передбачає використати їх для виробництва та реалзіації продукції. Отже, воно сподівається отримати майбутні економічні вигоди через використання цих матеріалів разом з іншими активами у виробництві. Тому матеріали будуть відповідати критеріям визнання активів - елементів

балансу. Вартість матеріалів визначено договором з постачальником і в документах на їх оплату. Це і є підставою для оцінки цієї статті в обліку. Одночасно виникає заборгованість перед постачальником щодо сплати вартості отриманих матеріалів. Сплата - це вибуття грошових коштів (чи інших активів на умовах бартеру), тобто втрата в майбутному економічних вигід підприємством. Це ознаки іншого елементу балансу - зобов'язань.

Під час складання фінансової звітності треба також обов'язково враховувати фактор імовірності надходження чи втрати економічних вигод. Адже ситуація на ринку стрімко змінюється і на дату балансу вона може оцінюватися інакше, ніж на момент здійснення господарської операції. Приклад 2. Використовуючи попередній приклад, припустімо, що в кінці звітного періоду підприємство

відмовиться далі випускати певну продукцію як неконкурентоспроможну і не може використати або реалізувати придбані для її виробництва матеріали. Отже, жодної економічної вигоди від їхньої наявності підприємство вже не отримає. Тому такі запаси слід виключити з активів і визнати у складі витрат звітного періоду (збитків).

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та порівнянну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу. Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1 передбачає наявність у ній даних про: підприємство; дату звітності та звітний період; валюту звітності та одиницю її виміру; відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди; облікову

політику підприємства та її зміни; аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів; консолідацію фінансових звітів; припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності; обмеження щодо володіння активами; участь у спільних підприємствах; виявлені помилки та пов'язані з ними коригування; переоцінку статей фінансових звітів; іншу інформацію. Фінансова звітність має бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством.

У разі надмірної затримки в наданні звітної інформації вона може втратити свою актуальність. Дані фінансової звітності є підставою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як підстава для прогнозування майбутнього фінансового стану. Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена

від власників - фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому у фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов'язань власників стосовно їхніх внесків до капіталу та обов'язкового розподілу частини доходу між власниками (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип дістав назву принципу автономності підприємства.

Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кошти у банк з метою збільшення статутного капіталу даного підприємства, то цю операцію буде відображено у фінансовій звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків на власні кошти та їх використання на власні потреби, така господарська операція не вплине на показники фінансової звітності. Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто

визнання того, що підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності (принаймні протягом наступного звітного періоду). За інших обставин, коли події після складання балансу засвідчать наміри підприємства припинити свою діяльність або покажуть неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО 1 як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п.

18 П(С)БО 6). Тоді поділ його активів і зобов'язань на необоротні та оборотні (довгострокові і короткострокові) втрачає сенс. Адже підприємство повинне в процесі ліквідації покрити усі свої зобов'язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками). Тому всі активи стають оборотними, а зобов'язання - короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за собівартістю також не може бути використана,

їх слід переоцінити за ринковою вартістю. Фактично скасовуються майже всі принципи формування фінансової звітності безперервно діючого підприємства. Принцип періодичності передбачає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності. За П(С)БО 1 звітний період становить календарний рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду

може бути іншою (рис. 9.3). Передбачється також складання проміжної звітності (квартальної та місячної) наростаючим підсумком з початку року. Тепер активи, підприємства (незавершене виробництво, готова продукція, основні засоби, нематеріальні активи) будуть оцінюватися за виробничою собівартістю у складі прямих та виробничих накладних витрат. До собівартості придбаних активів включатимуться: * ціна придбання; * податки, мито, збори (крім тих, що повертаються згодом підприємству); * витрати на

їхню доставку, вантажно-розвантажувальні роботи; * витрати доведення активів до стану, придатного для використання (реалізації); * інші витрати, безпосередньо пов'язані з придаванням цих активів. Будь-які торговельні та інші знижки вираховуються за визначення витрат на придбання. Приклад 3. Підприємство придбало основні засоби за ціною 25 000 грн. (без ПДВ) та оплатило їх у період дії знижки, наданої постачальником, у сумі 200 грн.

Витрати на доставку .основних засобів до місця їх експлуатації за умовами договору не відшкодовуються постачальником і становлять 1200 грн. В обліку придбані основні засоби будуть відображені сумою 25 000 - 200 + 1200 = 26 000 (грн.). Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій ураховуються тоді, коли вони фактично відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться.

Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, а й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій е найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень. П(С)БО 1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватися одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визначаються у звіті про фінансові результати на підставі

прямого зв'язку між ними та отриманими доходами. Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інформації.Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів. Вона містить примітки, які надають

інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після складання балансу. Наприклад, оголошення про виплату дивідендів на акції. У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств передбачено форму № 3 "Звіт про рух грошових коштів" та форму № 4 "

Звіт про власний капітал" та пояснювальну записку. Проте інформація, яка в них наводиться, лише в незначній мірі задовольняє потреби користувачів для здійснення ретроспективного та перспективного аналізу діяльності підприємств з метою прийняття прогнозних фінансово-економічних рішень. Що ж стосується непередбачених подій після складання балансу, то вони раніше не впливали на показники звітів і не розкривались у пояснювальній записці.

Тепер, за П(С)БО 6, такі події поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності або пояснюються в примітках (рис. 9.4). Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто вибирає принципи, методи та процедури обліку в такий спосіб, щоб достовірно відобразити фінансове положення й результати діяльності підприємства та забезпечити порівнянність фінансових звітів. Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати

постійно за складання фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою порівнянності фінансових звітів. Адже користувачі отримують можливість визначати відмінності ведення бухгалтерського обліку, які використовуються самим підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів.

Українські підприємства мали дуже обмежені можливості щодо формування облікової політики, які визначались п. 1 "Вказівок щодо організації бухгалтерського обліку в Україні", затверджених наказом Мінфіну України від 07.05.93 № 25 з наступними змінами і доповненнями. У пояснювальній записці до річного бухгалтерського звіту вимогалося попереджати про намір зміни облікової політики в насупному звітному році.

За П(С)БО 1 підприємство буде висвітлювати свою облікову політику у примітках, описуючи принципи оцінки та методи обліку окремих статей звітності. Тепер підприємство буде мати право вибору, прийматиме ці рішення самостійно. Що ж стосується змін облікової політики, то в П(С)БО 6 визначено: * коли можливі такі зміни; * що не вважається зміною облікової політики; * як впливають зміни облікової політики на показники фінансових звітів; * які примітки слід давати у разі змін облікової

політики. Цілій низці господарських операцій, таких як погашення сумнівної заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, притаманна певна невизначеність. Тому під час складання фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати - занижені. Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з

їхньої юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні в такий спосіб, що дальше використання майбутніх економічних вигод, утілених у цьому активі, залишається за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їхньою юридичною формою. Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення

всіх операцій підприємства в його фінансовій звітності. Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися узгодити усі перелічені принципи так, щоб досягти належних якісних характеристик фінансової звітності. Порівнюючи П(С)БО 1 з вимогами Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету

Міністрів України №250 (квітень 1993 p.), з наступними змінами і доповненнями, та Інструкції про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту, затвердженої Мінфіном України № 139 від 18 серпня 1995 року, з наступними змінами і доповненнями, бачимо, що розбіжності між ними стосуються як складу звітності, так і методологічних основ її подання. Методологічні відмінності попередніх

інструкцій полягають передовсім у тому, що: * якісні характеристики фінансової звітності розглядались з позицій такого користувача звітів, як держава; * не використовувались принципи безперервності діяльності та превалювання змісту над формою; * принципи нарахування та відповідності доходів і витрат, повного висвітлення, послідовності, обачності використовувались частково й непослідовно. 9.3. ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі

всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства. Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне

підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства - акціонерів, банків, податкових адміністрацій - свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів. Ясна річ, що в доброму фінансовому стані заінтересоване передовсім

саме підприємство. Однак добрий фінансовий стан будь-якого підприємства формується в процесі його взаємовідносин із постачальниками, покупцями, акціонерами, банками та іншими юридичними і фізичними особами. З іншого боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх цих юридичних осіб, що завжди мають можливість вибору між багатьма підприємствами, спроможними задовольнити той самий економічний

інтерес. Відтак необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення фінансового стану підприємства залежить його економічна перспектива. Ми пропонуємо класифікацію і порядок розрахунку комплексу основних оцінних показників, що з них залежно від конкретної мети аналізу можна вибрати відповідну кількість та види таких показників (табл. 9.3). У цілому таблиця 9.3 включає 65 показників, призначених для детальної та всебічної оцінки фінансового

стану підприємства. Однак це не означає, що систематичний аналіз фінансового стану підприємства завжди має здійснюватись за всіма цими показниками. Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та напрямків аналізу фінансового стану підприємства. Слід підкреслити, що всі показники фінансового стану підприємства перебувають у взаємозв'язку та взаємозумовленості. Тому оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на

підставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники. Наведемо коротку характеристику основних показників, які використовуються в процесі оцінювання фінансово-господарської діяльності підприємства. А. Показники оцінки майнового стану 1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають

на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства. 2. Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція. 3. Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній

їх вартості. Використовується в аналізі для характеристики стану основних засобів. Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності. 4. Коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби. 5. Коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді,

вибула з причини зносу та з інших причин. Б. Оцінка ліквідності та платоспроможності 1. Величина власного капіталу (функціонуючий капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів, так

і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для підприємств. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток. Не можна ототожнювати поняття "оборотні кошти" та "власні оборотні кошти". Перший показник характеризує активи підприємства (

II та III розділи активу балансу). Другий - джерела коштів, тобто частину власного капіталу підприємства, яка розглядається як джерело покриття поточних активів. 2. Маневреність грошових коштів. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція. 3. Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за

одиницю. Зростання його - позитивна тенденція. Орієнтовне значення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах. 4. Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину - виробничі запаси). Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих запасів,

можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової економіки типічною є ситуація, коли під час ліквідації підприємства отримують 40% і менше від облікової вартості запасів. В іноземній літературі трапляється орієнтовне (найнижче) значення цього показника - 1. Однак ця оцінка також досить умовна. 5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності).

Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника- 0,2. 6. Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами.

Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника - 50% 7. Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника є меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким. В. Показники оцінки фінансової стійкості Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства

забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов'язана із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів. 1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, то більш фінансове стійким

і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%). 2. Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство. 3.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. 4. Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.

5. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника - негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів. 6. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості. 9.4.

ОЦІНКА ЛІКВІДНОСТІ ТА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Ліквідність підприємства - це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань. Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості. Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних

активів, а й майбутні зміни ліквідності. Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження. Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов'язань, необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, а

також виплати дивідендів. Аналіз ліквідності потребує також ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Необхідно визначити, чи є вона "стійкою" (наприклад, борг постачальнику, з яким існують довгострокові зв'язки), чи є простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув. Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов'язань

із наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності. Як практичний приклад спробуємо, використовуючи основні показники табл. 9.3, оцінити ліквідність певного умовного підприємства (табл. 9.4). Із таблиці можна зробити висновок, що в ліквідності підприємства сталися істотні зміни. Так, наприкінці поточного року проти його початку становище з абсолютною ліквідністю

відносно нормалізувалось. Однак фактичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності 0,16 усе ще залишається нижчим за норму (0,2-0,35). Нормативний коефіцієнт покриття, розрахований за даними підприємства, діяльність якого аналізується, суттєво збільшився за рахунок збільшення дебіторської заборгованості та матеріальних запасів у межах необхідної потреби. Порядок розрахунку нормативного коефіцієнта покриття подано у табл. 9.5. Таким чином, при зростанні за рік суми матеріальних запасів у межах необхідної потреби, безнадійної

(довгострокової) заборгованості на 138,2 тис. грн. та при зниженні короткострокової кредиторської заборгованості на 140 тис. грн. нормативний коефіцієнт покриття збільшився на 0,52 пункта. Водночас фактичний коефіцієнт покриття збільшився на 1,3 пункта, тобто більше ніж удвічі. Загальний коефіцієнт покриття по підприємству на початок минулого періоду був нижчим за нормативний на 0,41 відсоткового пункта. За період, що аналізується, він значно зріс

і став вищим за нормативний коефіцієнт покриття на 0,37 відсоткового пункта, що слід оцінити позитивно. Проміжний коефіцієнт покриття за поточний рік порівняно з минулим зріс на 0,77 відсоткового пункта і перевищив мінімально допустиме значення (0,7-0,8). Коефіцієнт поточної ліквідності за цей період зріс із 2,8 до 3,0 і за обидва роки перевищив максимально допустиме нормативне значення (2).

Як негативну можна оцінити ситуацію з періодом інкасації дебіторської заборгованості, що є досить тривалим (65 днів). Слід відзначити як позитивний фактор те, що за рік сталося певне (хоч і незначне) зменшення його тривалості. Показник обертання матеріальних запасів за аналізований період також знизився на 0,6 дня, що слід оцінити позитивно. Проте в нашого підприємства співвідношення довгострокових зобов'язань перед кредиторами та довгострокових

джерел фінансування нижче за середньогалузеве (1,0). До того ж це співвідношення є порівняно високим і має тенденцію до збільшення (на 0,45 відсоткового пункта). Коефіцієнт поточної заборгованості поступово зростає, що слід оцінити позитивно. Коефіцієнт співвідношення вхідних грошових потоків та заборгованості збільшився, що сприятиме підвищенню ліквідності підприємства. Такого самого висновку можна дійти, аналізуючи співвідношення вхідних грошових

потоків та довгострокових зобов'язань перед кредиторами. Аналіз ліквідності доповнюється аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати. Аналіз платоспроможності підприємства доцільно здійснювати як за поточний, так

і на прогнозований період. Поточну платоспроможність доцільно оцінювати на підставі звітного балансу, порівнюючи платіжні засоби з терміновими зобов'язаннями з використанням платіжного календаря. Розглянемо платоспроможність підприємства, користуючись даними табл. 9.6. Із даних табл. 9.6 можна зробити висновок, що платоспроможність підприємства є небезпечно низькою. Про це свідчать незадовільний рівень показника співвідношення довгострокової заборгованості

до акціонерного капіталу та тенденція до його дальшого зниження. Відношення надходження коштів до довгострокової заборгованості за рік, що аналізується, зросло на 2,7 пункта, що слід оцінити позитивно: підприємство має досить коштів, щоб задовольнити не тільки поточні, а й довгострокові потреби. Наступний показник - відношення суми прибутку (до сплати податків) і постійних витрат до постійних витрат - у періоді, що аналізується,

є нижчим за три попередні показники. Це свідчить про те, що підприємство має можливість здійснювати постійні витрати. Індикатором платоспроможності підприємства є відношення суми надходжень коштів і постійних витрат. У підприємства цей показник становить 4,8 за минулий рік і 5,2 за поточний рік, тобто він збільшився на 0,4 відсоткового пункта.

Це свідчить про те, що стан платоспроможності підприємства відносно нормальний. Однак цей показник майже не збільшився. Доцільно оцінювати його в динаміці за триваліший період. Показник відношення активів до довго- та середньострокової заборгованості в підприємства зріс на 0,4 відсоткового пункта за рік. Це свідчить про те, що вся довгострокова заборгованість підприємства може бути оплаченою за рахунок його активів. Відтак захищеність одержаних підприємством кредитів можна визнати

достатньою. Відношення чистого прибутку до всієї суми активів має в підприємства тенденцію до зростання, що свідчить про збільшення (хоч і невелике) його прибутковості. 9.5. ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Фінансову стійкість підприємства тісно пов'язано із перспективною його платоспроможністю, її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу. Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об'єктивний аналіз величини

та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності. Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства: 1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) - коли власні оборотні кошти

забезпечують запаси й витрати; 2) нормально стійкий фінансовий стан - коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами; 3) нестійкий фінансовий стан - коли запаси й витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів

і витрат; 4) кризовий фінансовий стан - коли запаси й витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства. Фінансове стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов'язаннями. Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі

комплексу показників. Розглянемо на умовному прикладі порядок розрахунку нормативних значень коефіцієнта співвідношення позикових та власних коштів, тобто коефіцієнта структури коштів підприємства (табл. 9.7). Нормативні показники розраховують фінансові аналітики підприємства. В узагальненому вигляді показники фінансової стійкості підприємства подано в табл. 9.8. Із таблиці видно, що за відповідний період фінансова стійкість підприємства поліпшилась.

Так, якщо на початок періоду, що аналізується, значення коефіцієнта автономії (відношення власних коштів до вартості майна) становило 0,1 (10 %), то на кінець цього періоду воно збільшилось до 0,7 (70 %). Збільшився коефіцієнт маневреності власних коштів. Це слід розглядати як позитивну тенденцію, оскільки таке збільшення супроводжувалось випереджаючим зростанням власних коштів щодо позичених. Особливу увагу слід приділити коефіцієнту співвідношення позикових

і власних коштів як одному із основних показників оцінки фінансової стійкості. Як видно з табл. 9.6, на початок цього періоду обсяг позикових коштів у 9,6 раза перевищував обсяг власних коштів, тоді як згідно із розрахованим раніше нормативним рівнем названого коефіцієнта позикові кошти не повинні були перевищувати 80 % власних коштів. На кінець періоду фактичний коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів дорівнював 0,59,

що на 0,41 відсоткового пункта (майже вдвічі) нижче за нормативний (максимально допустимий) (0,98). Отже, підприємство за рік, що аналізується, трансформувалось із фінансове нестійкого, залежного підприємства у підприємство з певним запасом фінансової стійкості. Перетворення підприємства на фінансово стійке дає підстави вважати його надійним та перспективним діловим партнером. Ці висновки можуть бути підтверджені і детальнішим аналізом обертання матеріальних оборотних

коштів та коштів у розрахунках (табл. 9.9). Як видно із таблиці, термін обертання матеріальних оборотних коштів по підприємству набагато повільніший за термін обертання коштів у розрахунках. Відтак можна зробити висновок, що у звітному періоді терміни обертання як матеріальних оборотних коштів, так і обертання коштів у розрахунках зросли. Дебіторська заборгованість перетворювалась на кошти частіше, ніж закінчувався виробничий цикл.