Конкурентоспособность предприятия книга

Конкуренція в економіці – це суперництво економічних суб’єктів за кращу реалізацію своїх економічних інтересів. Типи конкуренції: 1.Чиста конкуренція – являє собою ринкову ситуацію, коли багато численні, незалежно діючі виробники продають стандартизовану продукцію, і не один з них не в змозі контролювати ринок та ціну. Основні характеристики чистої конкуренції: багато чисельність учасників обміну (продавців

і покупців); стандартизована продукція (прості товари – пшениця, кукурудза, цукор, акції компаній); вільний доступ до ринку нових товарів і можливість такого ж вільного виходу. Обмеженням цього можуть виступати: а) технології; б) ресурсні; в) фінансові; г) законодавчі обмеження: наявність повної інформації в учасників обміну. Так покупці мають мати інформацію про наявних продавців, їх цінах Економічні суб’єкти повинні володіти приблизно однаковим

об’ємом інформації. 2.Монополістична конкуренція – це така ринкова ситуація, коли багато численні продавці продають схожі товари і намагаються надати їх реальні або умовні унікальні якості. Осн. характеристики МК: відносно велика кількість невеликих виробництв; продаж схожої, але неідентичної продукції; наявність в одного виробника дуже обмеженого контролю над ринковою ціною, це спричинення, тим, що виробників дуже багато, а значить доля на ринку товару, що виготовляється відносно невелика,

а попит на цей товар достатньо еластичний; різні угоди між конкурентами по обмеженню конкуренції; існує можливість відносно легкого вступу в галузь нових виробників. 3.Олігополія – це домінування на ринку декількох фірм, що виробляють ідентичні або схожі товари. Осн. характеристики ОК: незначна кількість конкурентів, кожний з яких володіє достатньо великою долею ринку якогось товару або послуги; пропозиція стандартизованих або диференційованих

товарів: сталь, алюміній, цемент – стандартизовані товари; автомобілі, комп’ютери, холодильники – диференційовані; важкість входу в галузь нових підприємств: необхідно великий стартовий капітал; технологічні складності; малий доступ до важливих сировинних ресурсів; великі можливості “ветеранів”; наявність стимулів до злиття, зговорів, направлених на зниження, або знищення конкуренції. 4.Чиста монополія – це така ринкова ситуація, при якій

існує тільки один продавець товару, у якого немає близьких замінників. Характеристика ЧМ: єдиний продавець; товарна диференціація відсутня; продавець здійснює практично повний контроль над цінами; дуже важкі умови входження в галузь нових підприємців. По суті діла вхід заблокований фінансовими, технологічними, ресурсними і правовими умовами. Види конкуренції: цінова конкуренція; нецінова конкуренція.

По типу конкуренції можна судити про економічний розвиток країни і рівень життя населення (цінова конкуренція – низький рівень). Предпосилкою виникнення цінової конкуренції є можливість зниження собівартості продукції, що пропонується, тому це під силу лише крупним компаніям, що мають можливість використовувати ефект маштаба. Цінова конкуренція використовується втому випадку, коли компанія хоче завоювати більшу долю ринку

і проводить “цінову війну” – зниження, чим витісняючи більш менших конкурентів. Нецінова конкуренція основана на покращенні якості товару, упаковки, дизайну, високої новизни, фірмової марки, розширення асортименту і після продажних послуг, на осн. нових форм маркетингової дії на споживача. В кінці ХХст. основне значення придбали такі фактори не цінової конкуренції, як енерго- і ресурсозбереження, відсутність або незначне забруднення навколишнього середовища, зарахування старого

товару в якості першого взносу за новий товар, реклама і високий рівень супровідних послуг. Методами недобросовісної нецінової конкуренції є: промисловий шпіонаж; переманювання спеціалістів; підробка товарів або товарних марок. У відповідності з Паризькою конвенцією по охороні промислової власності до недобросовісної конкуренції відносяться всі дії здатні будь-яким чином визвати плутанину в відношенні товарів, п-в або комерційну

діяльність фірми хиже твердження, що стосується конкурента, вказівки або твердження, використання яких може ввести в заблудження відносно способу виготовлення складу властивостей придатних для застосування, або якість товару. В Україні недобросовісна конкуренція визначається законом “Про недобросовісну конкуренцію” і законом “Про захист прав споживачів”. Предпосилки виникнення конкуренції в Україні. Всі предпосилки поділяються на: макроекономічні; мікроекономічні.

До МЕ відносяться: збільшення кількості і різноманітності підприємств на ринку (чим більше п-в різних форм власності, тим вищий рівень конкуренції); лібералізація цін і розмір платіжоспроможного попиту; лібералізація зовнішньоекономічних відносин; фінансова дистебілізація і інфляційні процеси; забезпечення конвертованості національної валюти; приватизація і формування недержавного сектора економіки; демонополізація економіки; створення ринкових

інститутів; мереж різних посередників. МЕ перед посилки розвитку конкуренції пов’язаної із зміною в ринковій поведінці товаровиробників і споживачів продукції: 1.зміна поведінки на ринку від пасивного до активного; 2.трансформація поведінки покупців-споживачів; 3.Державна підтримка підприємств окремих галузей. Найбільш розповсюдженими формами такої підтримки є: прямі субсидії; звільнення від податків; держ.

кредити під пільгові %; надання підприємствам земельних ділянок і іншої держ. власності безоплатно або на сприятливих умовах; безвідсоткові або низько % кредити; повне відшкодування затрат у випадку успішності проекту; відстрочка податкових і соціальних платежів в бюджет; благо приємний доступ до державних запасів. Основними проблемами низької конкурентноздатності вітчизняних фірм

є низька якість товарів, високий рівень затрат і низька адаптація до умов попиту. Проблема галузевої конкуренції обумовлена наступними факторами: економічними факторами, тобто недостаток податкової, кредитної, інвестиційної, цінової політики держави, обмеженістю попиту, неплатежами, високою інфляцією і фінансовою нестабільністю; адміністративні фактори – складні процедури реєстрації підприємств, видача ліцензії на право діяльності, надання приміщень

і земельних ділянок, квотування (обмеження на ввіз і вивезення продукції, встановлення митних зборів); організаційні фактори – нерозвинутість ринкової інфраструктури, низький рівень організованості і відкритості ринків праці, технологій, капіталу; структурні фактори – створення альянсів між існуючими ринковими структурами; природні і екологічні фактори – природні ресурси і необхідність охорони навколишнього середовища; фактори не

правового характеру – недобросовісна конкуренція і кримінальний вплив на ринок. Розвиток теорії конкуренції походив в 3-х основних напрямках і визначений 5-ма основними науковими школами: 1.Школа конкуренції США (Гарвардська школа бізнесу) Класики школи: Майкл Портер, Чандлер, Енрайд, Маккартур – вони вперше представили рішення проблеми виміру конкурентноздатності

товарів Компаній і окремих галузей; вперше виділили конкурентні переваги. 2.Японська школа, яка займається проблемами нецінової конкуренції, разом з конкурентами просування продукції і взаємодії національних виробників з ціллю завоювання нових ринків збуту. Представники: Такеучі, Кобояси, Уучия, Ногучі. 3.Європейська школа (Швейцарія, Швеція, Австрія, Данія, Італія, Германія). Осн. напрями школи – розробка моделей, описуючих конкурентну

поведінку компаній і міжнародну глобальну конкуренцію. Конкурентні переваги – це концентрований прояв переваг над конкурентами в економічній, технологічній і організаційній сферах діяльності підприємства, яку можна вирахувати з допомогою економічних показників (додатковий прибуток, більш висока рентабельність, ринкова доля, об’єми продаж). Конкурентні переваги відображають не потенційні можливості підприємства, а реальні переваги в очах

покупців, тому вони є головною ціллю і основним результатом господарської діяльності. Чим вища інтенсивність конкуренції тим більше значення набуває пошук унікальної КП. До КП відносяться: більш низька собівартість продукції; висока степінь диференціації продукції – представлення широкої гами товарів у відповідності до потреб кожного з елементів; оптимальна сегментація ринка і правильно знайдений цільовий сегмент; втілення нововведень; швидкість реагування на зміни на

ринку; більш високий рівень виробництва праці; кваліфікації виробничого персоналу; якість і технічний рівень вироблюваних виробів; управлінська майстерність; стратегічне мислення на різних рівнях управління. КП носить не абсолютний а відносний характер, тобто визначити його можна і дослідити лише в порівнянні з іншими товарами або фірмами. Одним з методів є рейтинговий метод, коли порівнюється 2 або більше видів товарів для яких встановлюється

рейтинг по кожній з характеристик товару. Виключення складають товари які не мають аналогів на ринку, в цьому випадку КП можна назвати абсолютною. Відносність КП проявляється ще й у тому, що вони проявляються на одних ринках і можуть не мати їх на інших і крім того товар, що терпить комерційний провал; що витісняється з ринка може через певний час мати успіх внаслідок скачка інфляції, виході з ринку основного конкурента, зміни

курсу валют, або успішного проведення рекламної компанії. Ще однією властивістю КП є схиленість до неоднозначного впливу, багатьох різнорідних факторів, тобто КП це комплексна перевага. Класифікація КП: провод по різним критеріям, основним з яких є джерела переваги. По цьому признаку можна виділити 10 видів КП: КП основана на економічних факторах: Вони визначаються кращим 1) загальноекономічним станом ринків,

на яких діють підприємства, що відображаються в високій середньо галузевій нормі прибутку, невеликих термінів окупності капіталовкладень, сприятливій динаміці цін, високим рівнем доходів на душу населення, відсутність неплатежу, інфляційних процесів; 2) стимулююча політика уряду – в області інвестування, кредитування, податкових ставок на даному ринку; 3) об’єктивні фактори стимулювання попиту – висока або зростаюча

ємність ринку, невисока чутливість покупця до зміни цін, слабка циклічність і сезонність попиту, відсутність замінників; 4) ефект масштабу; 5) ефект досвіду - пов’язаний з зменшенням витрат на одиницю продукції в результаті більшого виробництва праці, оптимальне використання обладнання, оптимізації методів і видів роботи. 6) економічний потенціал підприємства – можливість пошуку

і оптимального використання джерел фінансування, можливість використання власних і запозичених засобів. нормативно-правові фактори: ці конкурентні переваги існують в силу законів, постанов особливих “привілегій” і інших рішень органів влади. Наприклад дозвіл на рівні роботи лише одному підприємству, створення зон із особливим економічним режимом, податкові пільги, безперепонний ввіз та вивіз товарів за межі певної

території, і виключні права на інтелектуальну власність; КП структурного характеру: Вони досягаються шляхом високого рівня інтеграції процесу виробництва і реалізації продукції. Варіанти такої інтеграції можуть бути наступні: Інтеграція вперед (прогресивна інтеграція); Контроль за збутовими організаціями за рахунок пошуку різних методів стимулювання збуту

своєї продукції для збутових органів, або за рахунок високого іміджу виробника; Інтеграція назад (регресивна інтеграція). Яка досяглася шляхом придбання підприємства постачальників, або шляхом встановлення контролю якості продукції постачальників і дотримання ними технології виробництва; Горизонтальна інтеграція (контроль за всім виробничим ланцюжком або об’єднання підприємств однорідного

виду діяльності). КП визвані адміністративними мірами – пов’язані з кількістю обмежень діяльності виробів в часності, видача патентів і ліцензії квотування, ускладнення порядку реєстрації, надання приміщень або землі; КП обумовлені розвитком інфраструктури ринку. Вони виникають в результаті різної степені розвитку транспорту і зв’язку, організованості і відкритості ринків праці

і капіталу, розвитком дистриб’юторської мережі, служб по наданню інформаційних, консалтингових, лізингових і інших ділових послуг і розвиток між фірмової кооперації. Технічні і технологічні КП за рахунок високого рівня розвитку науки в галузі, технологічні особливості сировини і матеріалів, що використовуються у виробництві; Переваги обумовлені кращою

інформованістю – базуються на наявності бази даних про продавців, покупців, рекламної діяльності, інформацію про інфраструктуру ринку. Оснований на географічних факторах, пов’язаний з вигідним географічним положенням підприємства і відсутністю географічних бар’єрів в часності значних додаткових витрат на пересік границь ринку, втрати рівня якості і споживчих потреб товарів в процесі транспортування і неможливості доставки певним видом транспорту; Демографічні переваги – ці фактори в’язання в результаті

демографічних змін, в цільовому сегменті ринку і їх позитивного впливу на об’єм і структуру попиту. Збільшення чисельності населення його міграції; Переваги не правового характеру – досягаються в результаті недобросовісної конкуренції, бюрократизму, корупції, можливості набування інтересів фірми в уряді (проштовхування своїх інтересів), за рахунок кримінальних дій, контрабанди, контролю ринків кримінальними структурами.

Етапи пошуку конкурентних переваг. Схема технології пошуку КП. Аналіз причин і умов виникнення конкурентних переваг. Визначення географічних границь пов’язано з специфікою використання товару, для промислових ринків границі ринку повинні визначатися з врахуванням місця роз положення товаровиробників, а для споживчого ринку виходячи з території розміщення мережі оптової

і роздрібної торгівлі. Наявність розумної альтернативи запропонованих на ринку товарів, тобто межі ринку повинні бути визначені виходячи з того, що при виборі невеликих територіальних границь виробник може вважатися монополістом, але якщо цей товар унікальний для даного регіону необхідно розширити межі ринку до наявності розумної кількості альтернативних пропозицій. У випадку розгляду вітчизняного монополіста в границі ринку можуть бути включені

і зарубіжні виробники, якщо їх продукція доступна по ціні якості і географічної віддаленості. Вартість транспортування товару до місця його використання. Вартість транспортування повинна складати не більше 20% від ринкової вартості товару. При цьому ціна товару не повинна бути вище середньо ринкової. Частота використання і пошук товару. Чим частіше купується товар тим вужчі повинні бути границі ринку.

Є декілька методик виділення основних конкурентів: вибір близьких конкурентів, тобто підприємств які виробляють аналогічну продукцію і об’єм реалізуємих в натуральному і вартісному значенні ближче всього до відповідних значень підприємства, що розглядається такий підхід доречний при великій кількості конкурентів, коли на ринку панує монополістична конкуренція, але в цьому випадку результати аналізу можуть використовуватися лише для оцінки на даний момент, або найближчу перспективу;

вибір більш сильних конкурентів в фінансовому відношенні і займаючи більшу долю ринку ніш наше підприємство. Зазвичай підприємства, що займають стійку позицію на ринку, мають характер конкурентної боротьби і мають явну конкурентну перспективу; вибір підприємств, що володіють значною долею на ринку (>50%) визначаючі основні тенденції і традиції даного ринку; вибір всіх конкурентів в рамках географічного

ринку. Метод використання для визначення стратегічних перспектив розвитку в галузі; вибір всіх можливих конкурентів, в тому числі і потенційних. До них відносяться виробництва, які будуються, підприємства не працюючі в даному бізнесі, але маючи можливості для перепрофілювання виробництва, підприємства для яких конкуренція на аналізованому ринку є логічним продовженням існуючого бізнесу; нові фірми, що утворюються внаслідок придбання аутсайдерів ринку крупними компаніями

з інших галузей або спільними підприємствами. Найбільш ефективною позицією для підприємства не завжди є мінімальна кількість конкурентів. Підприємство може отримувати стратегічну вигоду в випадку коли конкуренти можуть поглинати нові навантаження при сезонному попиті, що дозволяє використовувати власні потужності більш рівномірно; коли конкуренти збільшують степінь диференціації продукції і чутливість покупців до цін і рівня сервісу; Діагностика цілей

і намірів конкурентів. Ціль етапу – визначення степені задоволеності позицією на ринку. Для діагностики намірів в першу чергу вивчаються цільові установки вхідних і збутових підрозділів конкурента, які займаються окремими видами виробів при цьому слід вияснити: намірюється конкурент бути лідером або прагне слідувати за лідером; чи підприємство намагається імітувати дії конкурента; чи існує традиція відносно якості, дизайну системи реалізації чи цінової політики;

чи існує історична схильність до певних географічних територій і типам покупців; в чому складається позиція конкурентів в області ризиків, які в неї темпи росту доходів і чим вони забезпечені;; яка структура управління підприємством; якими якостями відрізняється управлінський персонал конкурента. Бажано також вияснити самооцінку діяльності конкурента, тобто в чому складаються його сильні сторони, що думає конкурент про майбутній попит на продукцію, перспективи розвитку ринку,

як визначається ієрархія цілей і оцінка можливостей конкурентів; чи рахує конкурент, що на ринку існують певні правила ведення бізнесу. Інформацію для діагностики можна отримати з прямих і непрямих джерел: 1 – заява про майбутні зміни в діяльності підприємства - з допомогою таких заяв конкурент може попереджати про можливі дії відносно інших конкурентів; 2 – публічні виступи про розвиток ринку, які представлені в вигляді коментаріїв розвитку поточної ситуації;

3 – інформація про результати діяльності фірми; 4 - пояснення власних дій; 5 – зовнішнє проявлення маркетингової політики; 6 – дії, які суперечать цілям і традиціям, що склалися на ринку. Результатом цього етапу повинно бути: аргументовані докази наявності небезпеки або благопристойні можливості для фірми; оцінка резервів часу, що закликає до масових дій конкурентів; можливий вплив цих дій на результати дії фірми.

Оцінка потенційних можливостей ринку – на цьому етапі визначається реальна і потенційна ємність ринку. РЄР – це реальний об’єм продажу товару, що аналізується. ПЄР – максимально можливий об’єм продаж при якому всі можливі покупці придбавають товар виходячи з максимальних можливостей рівня його споживання. Досягнення ПЄР майже неможливе, тому цей показник використовується для оцінки стратегічних перспектив розвитку

бізнесу, оцінки можливостей виходу на новий ринок і аналізу насиченості ринку. Для визначення ємності ринку використовується один з наступних методів: 1.На основі структурних характеристик ринку Є = об’єм продукції виготовленої за рік + залишок продукції на кінець продукції на складі + імпорт – експорт. Є = Оn + 3 кл + I – E 2.На основі індексу дослідницької панелі

Є = (((Оin – Oik ) + Пі) / K) x Q/t x Kзагал, і =1 Кn Оn Використ. дані панелі магазинів. Панель – це сукупність об’єктів дослідження об’єднаних характерними признаками. Оin – Oik - залишки продукції на складах кожного магазина на початок і кінець дослідж. періоду. Пі – об’єм продаж в кожному магазині. Кn – кількість магазинів, що входять в панель. Кзагал – загальна кількість магазинів, що торгують даною

продукцією. t – час, за який збираються дані по панелях в місяць. 3.На основі індексу покупчої здатності – використовується для оцінки регіонів ринків, коли відома ємність всього ринку. Inc = А1 x Dpd + A2 x Dpт + А3 Dpn Ep = E x Inc Ep – ємність регіонів ринку Е – ємність всього ринку Inc – індекс купівельної ємності регіонів ринку А1 –

А3 – коефіцієнти, що знаходяться статистичним шляхом на основі інформації про купівлю споживчих товарів в даному регіоні. Dpd – долі, доходи, роздрібного товарообігу і чисельності насичен. нац. ринку. Метод на основі норм споживання. Його основу складають річні норми споживчого товару на 1 жителя і загальна чисельність населення. Е = Нс х Чn Е – ємність

Нс – норма споживання Чn – чисельність населення. n Е =  Hci Чni i=1 Модифікація цього методу є розрахунок на основі стандартних норм споживання товару Е = 12 х Нс х Чс х Чn Чс – частота споживання. Визначення ємності на основі суми первинних, повторних і додаткових продаж.

Метод використання для товарів довгострокового використання. На основі даних статистики визначається розподіл всіх покупців товару на тих хто вперше купує товар, тих хто купує товар для заміни старого і тих хто купує додаткову одиницю цього товару. Е = Е первинне +Е додаткове + Е повторне Основою для розширення ринку є первинний продаж. Повторний продаж це величина похідна від первинних продаж, вони залежать від стандартного

терміну служби товару і частоти заміни одного товару іншим. Ці показники визначаються шляхом анкетування. При розрахунку на основі терміну служби товару розраховується темп вибуття товару із сфери експлуатації – він визначається як величина обернення терміну служби товару. Е = П (1/Тс) П – об’єм товара Тс – термін служби. 1/Тс – термін вибуття товару.

Вибір метода повторних продаж залежить від рівня доходу населення і степені розвитку ринка. Додаткові продажі залежать від росту доходів споживачів, споживчої цінності товару і необхідного накопичення запасів національних особливостей споживання. На основі коефіцієнтів проведення об’ємів продаж. Використовується тими підприємствами, які мають великий досвід продаж на окремих ринках

і точно можуть визначати фактори, які здійснюють вплив на об’єми продаж і відомий об’єм реалізації продукції на одному з ринків. Е = Ео х К1 х К2 х Кn Е – ємність ринку К1 – Кn – коефіцієнти проведення продаж в залежності від кожного з факторів. Ео – місткість відомого ринку. Розрахунок ринкових позицій Оn Ор = E Оn – об’єм продаж Е – місткість ринку Оцінки

інтенсивності конкуренції. Для ОІК розрахунковий показник – чотирьохдольний показник концентрації (4ДПК). Для його розрахунку використовується: ОР1 = МАК ОPі , для всіх 1-n ОР2 = МАК OPi / OP1 , для всіх i = 1- (n – 1) ОР3 = МАК OPi / OP1 , OP2 , для всіх i = 1- (n – 2) ОР4 = МАК OPi / OP1 , OP2 , OP3 , для всіх i = 1- (n – 3) 4ДПК = (OP1 +

OP2 + OP3 + OP4 ) / ОР n – кількість всіх підприємств, що реалізують дану продукцію. ОР – об’єм реалізації продукції в цілому. Орі – об’єм реалізації продукції і-того підприємства. 4ДПК – це показник, що показує відносну чистку перших найбільших компаній на заданому ринку. Інтенсивність конкуренції можна також розподілити з допомогою індексу Херхіндевала, який визначається як сума квадратів ринкових долей конкурентів.

І =  Ді2 Ді – ринкова доля конкурента. Оі Ді = О Цей індекс збільшується по мірі росту конкуренції в галузі при чистій монополії = 1 в галузі, де на ринку діють 100 рівнопотужних підприємств з рівними долями – 0,01. Необхідно використати показник рангу підприємства, який називається індексом Розенблота, який визначається з використанням порядкового номера підприємства отриманого на

основі ранжування долей від максимума до мінімума. 1 І = при і = 1, n 2 (СхДі) - 1 n – кількість підприємств і – це порядковий номер підприємств Показник ектроліт – в якому розрахунок оцінки розподілу доль відбувається на основі натуральних логарифмів. е =  Ді х ln Ді Коефіцієнт Джіні. G = ( 1/n ) x  ( i – 1 ) x

Ai – i x Ai Аі – це накопичення значення долей і найкрупніших підприємств ринку. Якщо точних даних для розрахунку не існує, інтенсивність конкурентів може бути визначена на основі якісної інформації. Практика показує, що існує критична пропорція долів двох незалежних конкурентів, коли прагнення до зміни цих долей затухає. Зазвичай ця пропорція = 2 до 1 і більше. Якщо пропорція менше ніж 2 до 1 то суттєво підвищиться активність підприємства в боротьбі

за конкурентну перевагу. Найбільша конкурентна активність спостерігається при рівності ринкових долей. Порівняльний аналіз порівняльної пропорції. Основними задачами цього етапу є отримання відповідей на питання: наскільки перетинаються сегменти споживачів, які переваги споживачів даної продукції і на чому вони основуються, яким чином можна збільшити кількість споживачів за рахунок конкурентів. На цьому етапі потрібно вивчити: ЖУТ;

Порівняти комерційну характеристику товару з точки зору комерційної ідеї, характеристик реального виконання товару, умов збуту і експлуатації і ремонту; Порівняння позиціювання товару на ринку. Співставлення практики ціноутворення. Аналізується цільова установка при встановленні цін: Максимізація прибутку на протязі протяжного часу;

Коротко часова максимізація прибутку; Рост об’єму виробництва; Стабілізація ринка; Змінники сприймання споживачів до цін; Підтримання лідерства в цінах; Боротьба з конкурентами, що мають ціни з низькою нормою прибутку; Створення комфортних умов для середнього покупця; Стимулювання попиту; Створення лояльного образу фірми.

Після уточнення цілей вивчаються загальні принципи цінової політики, в часності загальний рівень цін, види і розмір знижок, оцінка впливу цін на еластичність попиту, контроль динаміки цін, аналіз витрат на розробку товару і маркетинг. Збутова мережа і методи стимулювання збуту. Вивчається ієрархія побудови, мережі в тому числі кількість рівнів сіті і аналіз витрат товароруху, який включає в себе термін виконання заказів, можливість термінової доставки,

готовність прийняти товар назад у випадку дефектів, ефективність служби сервісу, рівень організації складської мережі, наявність страхових запасів і цін доставки товарів. Аналіз розходів по статтям витрат. Досліджується стратегія доставки готової продукції в мережу реалізації доповнення запасів, склад політики “продвижения” товару. Оцінка фінансової стабільності. Досліджуються показники фінансової спроможності:

Коефіцієнт абсолютної ліквідності, який відображає здатність підприємства погасити свої поточні борги за рахунок високоліквідних активів і розраховуються так: Грошові засоби + короткострокові фінансові вклади Короткострокові займи + кредиторська заборгованість Проміжний показник покриття – показує можливість підприємства в погаш.

Поточних боргів за рахунок ліквідації активів, якщо дебіторська заборгованість не визиває сумнівів. Грошові засоби + короткострокові вклади + засоби в розрахунк. Кпл = Короткострокові займи + кредиторська заборгованість Оцінка конкурентноздатності товару. КСП товару – це стабільна можливість задовольняти певні потреби покупців краще ніж конкуренти і завдяки цьому успішно продати продукцію з приємними фінансовими результатами

для виробників. КСП має 3 основні складові: 1.пов’язана з виробом і характерна якість продукції. 2.залежить від умов створення, збуту і сервісу товару, а також його ціни. 3.просування товару, іміджу фірми, товарним знаком, упаковкою, гарантіями і т.д. Важливість кожного з цих показників, що вказують вплив на конкурентноздатність зазвичай мають

різну степінь для споживання збутових організацій і виробів. Для виробів – це прибуток від виробництва товару його собівартість, технологічність, можливість серійного виробництва. Для збутових організацій – це складність технологічного обслуговування і показники якості. Для споживачів – це якість, відповідність моді, ціна, оригінальність упаковки, реклама і сервісне обслуговування. Для торгових організацій важливими компонентами

КСП товару є умови заключення контракту, вчасності: Економічний показник – відстрочка платежу за товар, надання комерційного кредиту, витрати по заводу товару в торгову мережу, надання скидок і премій, митні умови. Організаційні показники – надійність поставок товару, оперативність поставок точно в термін. Содействие продажам шляхом об”єднання зусиль виробника та збутовика, простота

і оперативність подачі заказів постачальнику, можливість завозу товару різними партіями, право заміни виробів і система транспортування. Класифікація показників КСП товару в залежності від функціональної характеристика товару: техніко – технологічні параметри (розмір, маса, функції) естетичні – колір, дизайн, відповідність моді, форма ергономічні – комфорт, відповідність параметрам людини економічні – термін служби, ціна, енерго-

і ресурсоспоживання. Існують багато методик оцінки: 1-табличний метод: збирається група експертів, кожний з яких по десятибальній системі оцінює вибрані показники конкурентності проставляється вагомість кожного з показників вибирається еталонний товар або кращий з існуючих на ринку, що володіє кращими характеристиками з порівняльних товарів бальна оцінка кожного з товарів ділиться на відповідне значення еталонного товару отримане значення по кожному товару

множиться на коефіцієнт значимості товару по кожному з товарів сумуються отримані значення; значення порівнюються між собою і діляться на ціну товару. Найбільшою КСП є товар з найбільшим показником, що отримуємо в результаті ділення, і він означає скільки якості припадає на одиницю ціни товару. Для оцінки КСП товару більш правильним є використання не лише показника ціни товару, а так звана ціна

споживання, тобто ціна товару + всі витрати пов’язані з експлуатацією цього товару за весь термін служби цього товару. В тому числі: витрати на транспортування до місця використання; вартість установки і приведення товару в стан готовий для експлуатації; вартість упаковки і зберігання товару; затрати покупця пов’язані з технікою і експлуатацією інформації і документації необхідної для використання товару; затрати пов’язані з навчанням

персоналу для роботи з цим товаром; затрати на догляд товару на протязі терміну експлуатації; витрати пов’язані з обслуговуванням товару; витрати на паливо і енергію; витрати на ремонт; податки, митні збори; витрати на утилізацію (якщо можливо отримати прибуток від утилізації то ціна споживання зменшується на величину цього товару); витрати на страхування товару. Слід також в ціні споживання враховувати пільги, які можуть надаватися покупцям окремих видів товару.

Ціна споживання і рівень окремих елементів витрат залежить від двох факторів. Від властивостей товару і від зовнішніх факторів. Для розрахунку рівня конкурентноздатності технічно складних товарів використовується розрахунок інтегрального індексу КСП, що відображає отримуваний ефект від товару на одиницю витрат на весь термін служби товару. Imn Кеn = Ien  ai yi Imn =  aie yie

Оцінка конкурентноздатності фірми (ОКЗДФ) Перший з методів визначення конкурентноздатності фірми оснований на розрахунку. При цьому збирається група експертів які відбирають найбільш важливі показники діяльності підприємства (не менше 10, 15 показників). Далі експерти визначають вагомість показників з допомогою метода експертних оцінок, причому показнику, що має найменшу значимість присвоюється значення одиниця У випадку коли показники мають однакове значення проставляються однакові коефіцієнти. по десятибальній

системі оцінюється кожний з показників КЗД далі розраховуються зважені оцінки кожного з показників, шляхом множення показників вагомості на бальну оцінку; визначаються показники конкурентноздатності, шляхом суіровання зважених оцінок для проведення аналізу отриманих результатів необхідно розрахувати % перевищення конкурентноздатності підприємства в порівнянні з конкурентами в тому випадку якщо КЗД більш висока ніж у конкурентів: від 1 – 30% - підприємство має низьку

КЗД від 31 – 50% - підприємство досягло певних переваг і необхідне закріплення позицій від 51 – 70% - це висока КЗД, але необхідно розширяти його переваги більше 71% - підприємство контролює ринок даної продукції. Другий метод – аналітичний: При цьому методі формується список всіх можливих показників, що впливають на КЗД, що заносяться в таблицю: Показники КЗД п/н

К1 К2. Третій метод ОКПФ: оснований на обліку вагомості товарів і ринків на яких товар розповсюджується. ОКПФ визначається так: n К n/n =  aiby x Kiy i=1 де: аі – питома вага і-го товару організації в об’ємі продаж за аналогічний період (в долях одиниці); bi – показник вагомості ринку на якому представлений товар підприємства; Для промислово розвинених країн вагомість приймаеться

=1 (США, Канада, Японія ) – для цих країн = 0,7, а для внутрішнього ринку = 0,5; Кіу – КС і-того товару на ринку. КС – конкурентноздатність. Аі = Vi / V Vi – об’єм продаж товару за період, що аналізується; V – загальний об’єм продаж організації за той же період. Четвертий метод: розрахунок інтегрального показника конкурентноздатності. n

К =  Wi Ki i=1 Ki – приватні показники конкурентноздатності окремих сторін діяльності підприємства; Wi – вагомість кожного з окремих факторів в загальній сумі. Наприклад: існує наступна пропозиція розрахунку К= 0,15 Эк + 0,29 Фn + 0,23 Эс + 0,99 Кm Эк – значення критерія ефективності виробничої діяльності підприємства; Фn – значення критерія фінансового положення підприємства;

Эс - значення критерія ефективності організації збуту і просування товару на ринку; Кm – значення критерія конкурентноздатності товару. П’ятий метод – метод конкурентноздатності персоналу організації – відповідно нього формується перелік основних якостей персоналу і розраховується показник КС в залежності від його рівня і категорії персоналу.

Якості персоналу Вагомість якостей персоналу по категоріям Робітник Спеціаліст Менеджер 1. Складові конкурентні переваги (здатності, фізичні дані, темперамент) 0,2 0,15 0,15 2. Ділові якості (освіта, спеціальні навики, вміння) 0,3 0,4 0,2 3. Інтелігентність і культура 0,05 0,05 0,1 4. Комунікабельність 0,05 0,05 0,1 5. Організованість 0,05 0,05 0,15 6. Вік, здоров’я 0,15 0,05 0,1 7.

Загальний клімат в колективі 0,2 0,25 0,2 Всього: 1 1 1 К =  вагомість х оцінку якості персоналу. Якість оцінюється по “5” системі. Оцінка конкурентноздатності регіона і країни Метод 1. Він використовувався в 1995-1996 роках всесвітнім банком для оцінки конкурентноздатності. Виділялося тут 10 основних факторів в які були об’єднані з80 показників.

Фактори. 1.економічний потенціал; 2.темп росту економіки; 3.ефективність промисловості виробництва; 4.рівень науки й техніки; 5.освоєння науково-технічних досягнень; 6.участь в міжнародному розподілі праці; 7.динамічність і ємність внутрішнього ринку; 8.гнучкість фінансової системи; 9.вплив державного регулювання економіки; 10.рівень кваліфікації

і забезпечення трудовими ресурсами. Соціально політична і економічна ситуація. Складність цього метода в складності і необхідності великих затрат часу, залучення експертів з різних країн світу, показники неповністю відображаючі рівень розвитку країни. Метод 2: 1997-1998рр Виділяють 9 критеріїв для кожного з яких була визначена значимість або вагомість. 1.політичний ризик 25 балів з 100 2.економічні перспективи 25б.

3.показник зовнішньої заборгованості 10б. 4.борг у зв’язку з реструктуризацією боргу. 5.рейтинг платіжеспроможності по кредитним боргам 10. 6.доступ до банківських ресурсів 5б. 7.доступ до короткострокових фінансових ресурсів 5б. 8.доступ до ринків капіталу 5б. 9.надання послуг 5б. Недоліки: метод враховує лише фінансові показники, що надає певної уваги про стратегічний розвиток

країни; всі показники беруться в статиці а не в динаміці. Метод 3: Оснований на 10 факторах. n К країни =  bi Ki i=1 Ki = П країни і / П перспективне і Bі – значимість і-того фактора КС; Кі – КС і-того показника; Пкрі – абсолютне значення і-того показника країни; П пі – нормативне значення країни

Фактори: 1.витрати на НДФКР в % ВВП (П 0,22) 2.витрати з державного бюджету на розвиток людини в % від ВВП (0,2) 3.політична система і стабільність в країні (в балах) (0,13) 4.ВВП на душу населення (в грн ) (0,1) 5.середня протяжність життя (в роках) (0,8) 6.показник ефективності використання ресурсів. 7.експорт в % від ВВП (6%) 8.рівень інфляції в % (0,5) 9.місце країни по запасам ресурсів на душу населення (0,05) 10.місце країни по питомій вазі самих великих фірм світу (0,04).

Яка кількість фірм країни входить до числа 250 фірм світу. Перші 3 показника є статистичними, що відображають розвиток декількох основних показників є результативними, що залежить від ефективної реалізації інвестицій і факторів виробництва в перші три показники.