Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університетімені Івана Франка
Факультет культури і мистецтв
Кафедра театрознавства та акторської майстерності.
сецесія архітектурний стиль культура
Есе на тему:
«Сецесія, місто і текст»(творчість «Молодої Музи» і
архітектура, за працями: ЮріяБірюльова «Сецесія у Львові», Миколи Ільницького «Синтез мистецтв у новелістиці Михайла Яцківа»)
Виконаластудентка
КрижевичЮля
Львів2011
Наприкінці ХІХ ст. виникає новий стиль в архітектурі (іне тільки) який так і назвуть — ар нуво (новий) або модерн. У нас жеу Львові прижилася інша назва — сецесія. Нажальсецесія, як стиль існувала недовго.
Потрібноприділити увагу саме психологічним мотивам виникнення сецесії, що булапов'язано з руйнуванням традиційного аграрно-патріархального способу життя,патріархальних моральних цінностей, кризою селянської свідомості, виникненням«розривів» у думках, що вело до протиставлення класичних традицій імодерних впливів у повсякденному житті, побуті, в настроях суспільства.
Формуваннюархітектурного стилю віденського модерну в Львові, який згодом здобудепритаманні йому неповторні риси львівської сецесії сприяла діяльність великихархітектурно — будівельних фірм, які пропонували свої проекти і мали власнімайстерні та заводи, на базі яких здобувалися нові інженерні та модерні рішення- будинок Е. Жиховича у Львові. Так, у Львові у 1902-1910 рр. Проводилися конкурсина проект українського театру, учасниками яких були Ф.Фельнер, О. Лушпинський.
Архітектурниймодерн у Львові репрезентований чотирма основними тенденціями:
- декоративізм (модернізація архітектурноїспадщини);
- національний стиль,
- елементи ар-нуво,
- сецесійні зразки.
Появінового стилю в мистецтві сприяла низка причин:
- перехід відпатріархально-аграрно-ремісничого до індустріально-урбаністичного суспільства;
- розвиток економіки промисловості сприяввиникненню нових технологій (метод зварювання нових конструкцій), новогоматеріалу (бетону залізобетонних конструкцій, використання металу у масовомувиробництві житла), що спровокувало «синтез» конструктивної основи споруди таїї архітектурно-художньої форми.
Добаіндустріалізму — це будівництво приміщень індустріального і масовогопризначення — банків, бірж, театрів, народних будинків, клубів, пасажів, ринків,прибуткових будинків.
Сецесія,як національно орієнтований стиль в архітектурі, свідчив про зростаннянаціональної свідомості українського населення на західноукраїнських землях напочатку XX ст. На думку Ю. Бірюльова, пошуки нового національного стилювідбувались загалом в рамках національно-романтичних відгалужень сецесії.Проблема неоромантичного освоювання народних художніх традицій цікавилальвівських художників ще з кінця XIX ст. Головним джерелом, надихаючим настворення нового національного стилю, стало непрофесійне мистецтво горянКарпат. Опрацювати естетику “карпатського” стилю намагався в 90-х роках XIX ст.ще Юліан Захарієвич. Типовим варіантом української сецесії є приміщення банку«Дністер» у Львові, збудований у 1905-1906 рр. Архітектором І. Левинським таін. Силует його нагадує традиції народної архітектури карпат, споруда оздобленаліпниною та майолікою під впливом гуцульської кераміки. У формах сецесівитриманий особняк лікаря Панчишина у Львові. Збудований архітектором О.Лушпинським в 1915 р., він органічно поєднав модерн і традиції гуцульськогорізьблення — це взагалі унікальне явище.
Авторвідсилає нас до аналізу теорій “східногалиційського” нового стилю Едгара Ковача- книга «Спосіб закопянський» (1899) тa Казімєжа Мокльовского у серії статей ікнизі Народне мистецтво в Польщі. Незадовго до своєї ранньої смерті в 1905 К.Мокльовскі поставив у Львові у “сецесійно-карпатському” стилі будинки ТадеушаЧарнецкого на вул. Пекарській № 38-40. Внаслідок модернізаці політичного життята динаміки економічного зростання. Вірогідно, що стиль галицької сецесії, якийвиник на західноукраїнських землях, поєднував елементи модерну та народноїархітектури українського заходу. Юрій Бірюльов зазначає: «У розвитку сецесії уЛьвові була помітна певна стильова стадіальність. У 1897-1907 сецесія пройшлаорнаментальним етапом. Для споруд цього часу характерною була концентраціядекоративної експресії на фасадній поверхні, велике значення мала орнаментальнакраса функціонально корисних деталей. Близько 1908 “орнаментальну” сецесіюзаступила сецесія “раціональна”. Еволюція форм, логіка внутрішнього розвиткустилю вела до послаблення захоплення орнаментом, до переходу від динамічноїнапружености до статики й гармонійности. В зовнішніх формах будівель значновипукліше стала виявлятись тектонічність». Це, дійсно правда, адже важливу рольу формуванні нового стилю в мистецтві відіграв соціальний чинник, пов'язаний здинамічними процесами урбанізацї. Відтік населення із села, зростання міст,інтенсивне житлове будівництво, забудівля великих міст, культ машин, техніцизм- це створювало передумови для виникнення новихформ мистецтва — модерну.
Вархітектурі львівської сецесії відбувається своєрідний розподіл праці міжархітектором, інженером і художником, який малював архітектурні деталі тафасадні композиції, тому львівський модерн назвали «стилем митця», адже уархітектурі львівського модерну органічно поєднувалося декоративне, примхливе зелементами раціонального та народного, традиційного. Основою архітектурнихкомпозицій завжди була ліпнина, яку ознаменовувала солодкава краса іронічно-відстороненого ставлення до неї. Архітектори знівелювали канони ордеру, пишногорозквіту набули стилізаторські і функціональні тенденції, на вікнах — характерні сецесійні елементи — у наступ пішли кручені колони, квіткові орнаменти, керамічна плитка.Віконні отвори змінили форму, сандрики відправилися на звалище. Тількизадумливі маскарони, як скромний спадок класицизму, як і раніше, дивилися наперехожих з фасадів. Але й вони змінилися, стали більшими. А ковані решітки тадвері — це справжня поема металу. Прикладом сецесійних громадськихбудівель з використанням вітражів у декоруванні інтер'єрів міг слугувати пасажМіколяша, зведений за проектом і. Левинського. Бірюльов Ю. звертає увагу на те,що велися пошуки фірмою І. Левинського українського національного стилю внапрямі модерністичного переосмислення візантійського та романського зодчества(проект театру “Руська Бесіда” у Львові, 1904-1909, “Народний Дім” у Клепаровіпід Львовом, 1911). Цей будинок, на жаль, не зберігся. Митці того часунамагалися поєднати нові європейські тенденції з певним національним стилем,народними традиціями. Вони прагнули мати своє власне індивідуальне обличчя.Тому і багато вітражів, як і самих будівель, було створено на основігуцульської тематики — писанок, вишивок, килимів. Деякі львівські вітражистицього часу почали експерементувати з різнофактурним прозорим безколірним склом.Приклад такого типу вітража можна побачити у Львові в приміщенні УправлінняВнутрішніх Справ, виконаному в 1910 році. Вітражні полотна, зібрані з кусківпрозорого різно-фактурного скла, гранчастого та шліфованого, своєю сухоюграфічністю відповідають архітектурній стриманості будівлі — ліпному декорустін, рисунку кованих балюстрад. Незважаючи на сукупність виражальних засобів,вітраж не має аналогів серед зразків львівського вітражного мистецтва. Декоративнуплощину вітражів заповнювали характерними для регіону стилізованими рослинами.
Трактуваннярослинності періоду модерну або сецесії відрізняється від ренесансної.Стилізація, зміна пропорцій, геометризація декоративних мотивів, динаміка формдосягли захоплюючих графічних ефектів. Квітки маку, що так характерні дляГаличини, що добре піддаються сецесійному трактування, є найбільш поширеними ізустрічаються не тільки у львівських кам'яницях (Маланюка, 2; Кльоновича, 4; І.Богуна, 7; Коперніка, 3). Часто можна було побачити стилізовані квіти півонії,троянди, барвінку, нарцисів, жоржини, лілії, ірису та троянди, що притаманні народнійвишивці. Квіти переважно спліталися у віночки чи складалися в кошику у букети.
Будинки епохи львівської сецесії:
Очевидно,що кращою спорудою сецесії з «галицьким характером» є будинок на вул.Личаківській, 107 у Львові, збудований в 1909 р. За проектом О. Лушпинського.Найбільше сецесійних будинків на вулицях акад. Богомольця, глибокій, акад.Павлова. Архітектори дбали про відповідний амсамбль стилістично однаковихспоруд. З обох сторін уздовж проспекту будівлю етнографічного музею оточують «Гранд-Готель» (Проспект Свободи, 13),і побудований 1893 року у стилі історизму і «Промінвестбанк» (Проспект Свободи, 17), зведений 1912року у стилі пізньої сецесії.
Нарозі проспекту Шевченка №4 і вулиці Чайковського стоїть одна з найпривабливішихмодерних будівель міста – колишній прибутковийдім адвоката Сегаля, особливістю якого є вежа з декоративнимфронтоном. Інтер’єр будинку оздоблений унікальними гобеленами, ліпним декором івітражами у стилі сецесіону. У будинку №8 розташована одна з найкращихкнигарень львова – книгарня НауковогоТовариства Імені Шевченка.
Наіншому боці проспекту можна споглядати оригінальнийбудинок №27 на розі з вулицями Фредра І Герцена, споруджений1909 року під впливом пізнього англійського модерну.
Одразунавпроти будівлі на іншій стороні вулиці бачимо будинок № 6, зведений з темного каменю у дусінімецького юґендштілю у 1912-1914 роках, який одразу привертає увагу незвичноюі оригінальною стилізацією під середньовіччя. Фігури понурих лицарів-атлантів ібарельєфи грізних левів навіюють настрій давньої суворої епохи, хоча водночасбудівля виявляє риси вишуканості сецесійної архітектури початку XX ст. Натомістьмайже позбавлений елементу стилізації Музичний інститут ім. Лисенка на вул.Шашкевича № 5, збудований у спрощених, лаконічних формах “класицизованої”сецесії.
ПлощаМіцкевича цікава передусім готелем“Жоржом – найстарішим із діючих готелів України, це будинок1901 року, збудований у неоренесансно-необароковому стилі, тобто прототипувіденського сецесіону — особливість такого модерну як стилю полягала ворганічному поєднанні нового і старого, примхливого з народним, вишуканого ізсерійним. На фронтоні будівлі встановили те, що єдине залишилося від старогоготелю – барельєф святого юрія. Чотири сторони будівлі скульптор Попель, запроектом свого колеги Марконі, оздобив скульптурами чотирьох частин світу: Європи,Азії, Африки і Америки.
ПроспектШевченка – це одна з найпрекрасніших центральних вулиць Львова, яка повністюзберегла європейський архітектурний дух початку XX ст. Тут, наявна відсутністьзагальновизнаних класичних архітектурних норм.
Бірюльову своїй статті вважає доцільним зарахувати реалізації ідей єврейського архітектораЮзефа Авіна, які були близькі до принципів галицької сецесії. Адже, в йоготворах геометризм і раціональність планування сполучались зі стилізацією вдекорі мотивів старого єврейського мистецтва (проекти синагог і нагробків;“Академічний дім” на вул. Св. Терези № 26, нині Ангеловича, 1909). Цікавимансамблем “єврейської сецесії” був Похоронний дім на Новому єврейськомуцвинтарі (1911-1913, зруйнований в 1942). У стилістиці цієї споруди, збудованоїM. Улямом за проектом Єжи Гродинского і Р. Фелінского, поєднувались тенденціїнеокласицизму, вплив сецесійних будівель О. Вагнера та орієнтація на старуюдейську архітектуру.
Модернийвигляд міста зумовлюється виникненням різних зон: домінують житлова частина,адміністративні, розважально-відпочинкові, освітні, торговельні центри,промислові зони. Здобутком індустріальної ери стала інженерна структура містаЛьвова із зовнішнім і внутрішнім транспортом — кінно-гужовим, залізничним тановим — трамвайним і автомобільним.
Удосконалюєтьсямережа вулиць, залежно від їх функціонального призначення. Вони поділяються намагістральні, житлові, торговельні (тобто пасажі), влаштовуються алеї, газони;проїзна частина вулиць намощується бруківкою; вони освітлюються гасовими,газовими та електричними ліхтарями; з'являються малі форми — навіси длязупинок, транспорту, урни для сміття, інформаційні тумби, вуличні туалети.
Згідноз трактування Ю. Бірюльова, завдяки економічному розвитку, відбулосяпожвавлення суспільного життя і національних рухів, яким товаришував розквіт культури,що зробило Львів головним осередком духовного життя Галичини. Через доступністьсередньої та вищої освіти виріс прошарок інтелігенції. У Львові з’явилисяУніверситет, Політехніка та Аграрна Академія, розвивалась наука, в чому великуроль відіграли Наукове Товариство імені Тараса Шевченка, Науково-літературнаСпілка, заснована у 90-их роках XIX століття, та інші товариства. Ставаладоступні для широкого загалу бібліотеки, архіви та музеї: БібліотекаОссолінських (найкраща на польських та українських землях), Міський Архів,Музей імені князів Любомирських (з 1870 року), Музей Художньої Промисловості (з1874 року), Історичний Музей (з 1891 року), Український Національний Музей (з1905 року), Міська Картинна Галерея (з 1907 року).
Все це спричинило до того, що у Львові виник власний,неповторний стиль у літературі – названий пізніше модерним. Звичайно, що стильписьма часів львівської сецесії був частиною загально-імперської віденськоїмодерної літератури, котра з’явилася на межі XIX-XX ст. — і частиною загальногокультурного континууму. Важлива і прогностична роль львівської модерні стичної літературидля вітчизняного гуманітарного досвіду визначалась його значнимпостмодерністським потенціалом. Через те, що саме естетико-літературнасвоєрідність львівської сецесії проявляється у співвідношенні його зпопередніми епохами національного і загальноєвропейського розвитку і з сучасниметапом духовного стану суспільства.
Складовоюпроцесу формування літературного модерну, зокрема в Галичині, був національний фактор- традиції народного декоративно-ужиткового мистецтва, визвольний рух,національна свідомість, ідеали та практика національно-культурного відродження,ідейним та організаційним центром формування українського модерну ставльвівський літературно-художній гурток «Молода Муза», утворений 1907 р. Тому, погляд на львівську сецесійну літературу потрібнорозглядати як культурну парадигму з позицій початку XXI століття, що дозволяєзмоделювати паралогічну систему, тобто взаємодоповнюючий ряд прийомів, латентнихдля розуміння сучасниками кордону минулих століть, але найбільш актуальних упрагматиці знання нашого часу: синтез культурних традицій, плюралізм естетичнихконцепцій, екзистенціальна свідомість, ігрове началоі дискурсивність, що розглядає поетику пресимволізму та символізму ХХ ст.,через призму фольклорного чинника, що побутує в ідеальній кодифікаціїтрадиційної культури, базою для якої є національна ментальність. Тобто, фольклорвідігравав формуючу роль галицької сецесійної літератури. Як зазначає М. Ільницький,перефразовуючи слова Я. Поліщука: «Ідентифікація з народно-фольклорнимистрижнем є закоріненою формою самотожності літератора, що не була відкиненановою хвилею українського українського відродження, через те, що вона презентувалаіндивідуальної само презентації»
Загальніриси нового стилю простежуються у мистецтві українського модерну, що органічнопоєднуються з національними мотивами, народними традиціями. Ю. Бірюльовзауважує, що неоромантичні настрої у львівському мистецькому середовищі з’явилисяодночасно з посиленням політичної боротьби. Пожвавлення суспільногореформаційного руху знайшло відголос у львівській сецесії. Справді, ідейні рисисецесії не були однозначними, але в її програмних засадах позначиласярадикальна суспільна орієнтація та пафос змін. На ційпідставі можна говорити про творчість письменників львівського модерну якпрямих спадкоємців австрійського модерну. Культура львівського модерну, щопроявляла себе в усіх сферах мистецького життя через історичні обставинирозвивалася динамічно і вільно. Наприклад основними риси львівської сецесійноїархітектури були:
1. декоративність,
2. інтерес до культурної спадщини, витоківрізних стилів – рококо,
бароко,
3. наявність національного колориту,традицій народного мистецтва.
Очевидно, що література не могла стояти осторонь, і вона переносить усіці архітектурні характеристики на папір, з усіє декорацією і фантастичністю. Улітературі з’являються такі художні прикраси, як звернення до флори чи фауни,пестливість народного слова тощо. Саме тоді художня література активно і вибірковосинтезувала провідні мистецькі досягнення національної культури та інших, першза все, європейських країн, а також виявила де-інтегративні риси, щовідобразили катастрофічність буття порубіжного часу і відчуття розпаду багатовіковоїімперії. Проте специфічний «львівський синдром»концентрує не тільки крайні ознаки поляризації синтезного та інтегративногопочатку. М. Ільницький говорить про модернізм, як імпортований (чужорідний)елемент. Справді, львівська сецесійна література, як складник віденськогомодерну раніше від інших українських зразків у літературі, завдяки специфічномукультурно-історичному розвитку і особливої багатонаціональної ментальності об'єдналаобидві тенденції в ігровому полі взаємодії, створюючи складну і часом важкозрозумілу картину побутування львівської (міської) культури, на яку найбільшвплинули письменники віденського модерну як на рівні саморефлексії, так і художньогоузагальнення.
Об'єднання різноспрямованих векторів львівської культури — синтезу і розгалуження,а також їх ігрового розвитку та ігрових взаємин в один інтегративний простіркультури, що для літератури є необхідним. Вонипояснюють кризовий стан віденської (загально-імперської) культури в цілому іприродний перехід до нових цінностей без обов'язкового, що можна булоспостерігати в інших європейських країнах, повалення старих засад, обумовлюючипідвищену умовність культури і тим самим її особливе місце в європейськійісторії.
По-перше, львівська сецесія — широке культурне явище, яке справило помітнийвплив на розвиток вітчизняної філософії, психології, естетичної думки і всіхвидів мистецтва, зокрема архітектури. Пильневивчення ознак і симптомів синтезу, розпаду, їх ігрового розвитку тавзаємопроникнення, дозволяє виявити загальні механізми виникнення іфункціонування австрійської культури в межах міста, що являє собою першу спробукультурологічного пояснення «львівського синдрому».
По-друге, культурологічна модель львівського модерну має оригінальнуфілософську основу, заперечливий традиційний логоцентризм і стверджує реальністьсуб'єктивного свідомості (на яку передусім вплинула теорія інтенціональностіФранца Брентано, сенсуалізм і феноменалізм філософії емпіріокритицизму ЕрнстаМаха), та має прямий вихід в постмодернізм.
По-третє, львівський модерн на думку Ю. Бірюльова, наповненийпошуками індивідуального естетичного і художнього моделювання світу в естетичнійтеорії і літератури: «Рафінований естетизмі пошук прекрасного, мрії про гармонію у житті, характерні для сецесії, можна,передусім, пояснити переломом у суспільній та індивідуальній мистецькійсвідомості, яка негативно реагувала на прозу міщанської екзистенції і гостріцивілізаційні контрасти: злидні і затурканість сільських районів Галичини,безробіття і голод, які постійно дошкуляли львівській бідноті».
По-четверте, львівський модерн об'єднує досить умовно багатьох і ненастільки знаменитих діячів філософії, психології, літератури і мистецтва. Уних, на відміну від численних об'єднань європейської інтелігенції, не булоєдиної програми та політичної заангажованості. Плюралізм суджень,синтетичність, екзистенційність мислення і вібрація актуальних життєвих смислівстворювали цілком особливе інтелектуальне поле, яке було можливо в Європі лишев останні два десятиліття перед першою світовою війною.
У львівській сецесії стали складатися найважливіші риси загально-імперськоїкультури як своєрідної соціокультурної моделі Європи XX століття, представленоїіменами австрійських письменників, творчість яких виходить за межі рубежустоліть: Тимчасові рамки розвиткульвівського модерну припадають на 90-і рокиXIX століття і перше десятиріччя XX століття, коли у філософії та естетиціпослабилися сили позитивізму і наростав вплив інтуїтивізму. У європейській літературі цей час розквіту реалізму,натуралізму, естетизму, символізму та імпресіонізму та неоромантизму.
Початок XX століття було трагічним етапом в історії Австро-Угорщини:поразка імперії Габсбургів у першій світовій війні, а потім і її розпад (1918).Напередодні епохи руйнації загальнолюдськихцінностей інтелектуальна еліта львівського суспільства виявила своюприхильність до гуманістичних традицій європейської культури, засвідчуючи такожпро явища переломного характеру. Шляхи подолання світоглядного,соціального чи особистісного кризи в ігровій формі (передусім, твори)передбачають постмодерністський культурний розвиток. Іронічне зображення людини свого часу як іграшки в руках вищих, непідвладних розуму сил сусідило у всіх мистецтвах з вказівкою на шлях порятункув майбутньому. Цей шлях провідні діячі культури Львова бачили вповерненні до заповітам гуманізму і культурних цінностей людства.
Активно засвоюючи національно-традиційні та інтернаціонально-модернідосягнення, література львівської сецесії розраховувала їх зі своїм специфічнимсвітовідчуттям кінця століття і загибелі імперії, створюючи інтегративний простір,в. якому чітко позначилися основні вектори.
Першим з них можна назвати інтегративність традицій таких спеціалізованихгалузей гуманітарного знання як філософії та психології.
Другий вектор стосується інтегративності різних видів мистецтва багатьохепох і народів. Література львівського модерну,яка створювалася в багато національній державі в період небувалого розквітувсіх мистецтв, свідомо чи несвідомо розвивала їх інтертекстуальні іінтермедіального синтез: словесно-музичний, словесно-мальовничий,словесно-музично-мальовничий, а також продовжувала вдосконалювати найвищийрівень театральності, досягнутий українською прозою і лірикою XIX ст. «Дослідників«Молодої Музи», — як зазначає М. Ільницький, — цікавить аспект проблеми зв’язкумузики й художнього слова, як способу досягнення сугестивності, що є з однієюзасад сецесійності… Музика – елемент змісту, музична структура тексту, музикакосмічних сфер – такий неповний діапазон музичної призми у творчостіукраїнського письменника».
Львівські представники «Молодої Музи» в естетичному освоєнні дійсностійшли індуктивним методом: від сприйняття книг, вистав, виставок і концертів дорозуміння сутності естетичного. При цьому слідвідзначити важливу рису — двоїсту рецепцію творів мистецтва: традиційного якзрозумілого та модерного як незрозумілого, що прочитується модерніськимафоризмом: «Народжуємось – ми помираємо… Смерть випустить нас з тісної тілесноїклітки. Найдовша дорога в житті людини — це дорога до самого себе. Подорожвсередині себе довжиною в життя – це і є внутрішня еміграція», з іншогобоку пошук людяного, життєствердного. М.Ільницький зазначає у своїй праці «У руслі сецесійності (Синтез мистецтв у новелістиціМихайла Яцківа)», що між імпресіонізмом і сецесією було дещо спільне, а саме«відокремлення», у першому випадку – від академізму у живописі, у другому – відреалізму і натомість тяжіння до символіки, містичності, синтезу мистецтв.
Ось, чому деінтегративне мислення діячівкультури «Молодої Музи» в літературі було осмислено як симптом модерністськогорозпаду і відчуження («поезія безсилля»), що було типовим для людини другогодесятиліття XX століття, і що вперше широко проявилося в культурі експресіонізму.Складовою частиною інтегративного поля сприйняття світу молодомузівців єспектр екзистенції буття львівської літератури на рубежі століть: самотність івідчуження, страх перед життям і сприйняття світу як абсурдного, рефлексія і роздвоєнняособистості, мотив тривоги, зойк дитини, крик душі, «ідея посвяти в поети», насильство,несправедливість, вплив на свідомість урбаністичного пейзажу – і внаслідок чоговтеча в трансцендентне і смерть як саморуйнування і самознищення, — це не єповним переліком тематики поезії і прози львівського модернізму.
Третій напрям вектора відноситься до галузі гри таігрового дискурсу, що дозволяють не тільки створити лінії розвитку і примиритиопозиційні форми мислення синтезу і розгалуження, але й об'єднати їх за встановленимиправилами гри. Львівська культура, безпосередньозвернена до людини і не обтяжена складними філософськими побудовами іумоглядними схемами, мала у своєму арсеналі ігрові та театральні основи,закладені «генетично», тепер письменники вже не вдаються до стилізації,фантастичності переходить в умовність. Тепер на авансцену виступає духовнаборотьба людини з містом. Герой ніби губиться у побутовій метушні, губитьсясеред звичайних деталей життя, губить свою особистість.
Таким чином, інтегративний простір культури львівської сецесії – це дослідницькамодель, яка здатна не тільки об'єднати, здавалося б, взаємовиключні один одногофакти творення і розпаду в художньому мисленні різних видів культури, а йпояснити функціональну складність їх побутування у формі опозиції, ігрового розвиткута ігрової взаємодії.