2

Виробничо-технологічна структура та її місце в економічній системі.

ПЛАН

• Вступ 3
• 1. Склад виробничо-технологічних структур 4
• 2. Значення виробничо-технологічної структури в економіці України 8
• 3. Інститут монокристалів НАН України як одна із складових виробничо-технологічної структури України 10
• 4. Питання законодавчої бази діяльності технопарків 13
• Висновок 16
• Список використаної літератури 17

Вступ

Виробничо-технологічна структура, як складова частина національної економіки, являє собою цілісну сукупність підприємств виробничо-технологічного спрямування, поєднаних між собою елементами виробничої інфраструктури та організаційною системою управління господарством. При цьому сама національна економіка може розглядатися як система, сформована учасниками економічного циклу суспільного виробництва, які виробляють товари й послуги, а також приймають участь в їх обміні, розподілу й споживанні в межах країни.

Основна мета даної роботи складається у дослідженні ролі виробничо-технологічної структури в економіці України. Робота складається з чотирьох частин, у яких послідовно аналізується поставлена проблема.

1. Склад виробничо-технологічних структур

Виробничо-технологічні структури включають в себе технопарки, інноваційно-технологічні центри і бізнес-інкубатори. Розглянемо їх докладніше.

В даний час у світі існує велика безліч різноманітних форм технопаркових структур:

· наукові парки, технологічні і дослідницькі парки,

· інноваційні, інноваціонно-технологічні і бізнес-інноваційні центри,

· центри трансферту технологій,

· інкубатори бізнесу й інкубатори технологій, віртуальні інкубатори,

· технополіси й інші.

Між деякими з цих форм існують принципові відмінності, повязані з різним функціональним призначенням, специфікою організаційної форми, спектром розвязуваних задач, у той час як між іншими технопарковими структурами відмінність носить скоріше термінологічний характер, іноді повязаний з особливостями розвитку інноваційної інфраструктури у визначеній країні.

Можна виділити основні три групи технопаркових структур:

· інкубатори,

· технопарки,

· технополіси.

Розглянемо відмінні риси, характерні ознаки кожній з цих форм і досвід їхнього функціонування в різних країнах.

Інкубатори. Інкубатори - це багатофункціональні комплекси, що надають різноманітні послуги новим інноваційним фірмам, які знаходяться на стадії виникнення і становлення.

Іншими словами, інкубатори призначені для "висиджування" нових інноваційних підприємств, надання їм допомоги на самих ранніх стадіях їхнього розвитку шляхом надання інформаційних, консультаційних послуг, оренди приміщення й устаткування, інших послуг.

Інкубатор займає, як правило, один чи декілька будинків. Інкубаційний період фірми-клієнта триває звичайно від 2 до 5 років, після чого інноваційна фірма залишає інкубатор і починає самостійну діяльність.

Інкубатор, як форма й елемент інноваційної інфраструктури, знаходиться в постійному розвитку, логіку якого багато в чому допомагає зрозуміти історія виникнення і поширення інкубаторів.

Прабатьком інкубаторів у сфері інноваційної діяльності можна вважати так називані "творчі комуни" архітекторів, дизайнерів, художників чи майстрів народних промислів. Ці комуни, як правило, перебудовували займані ними будинки так, щоб створити найбільш сприятливе для творчості і спілкування середовище. Відмінною рисою цих комун, батьківщиною яких вважають Великобританію, є те, що вони мали визначений набір послуг колективного користування.

Всі інкубатори, створені і функціонуючі з метою підтримки нових інноваційних компаній, сприяння інноваційному підприємництву, можна розділити на два основних види. До першого відносяться ті, котрі діють як самостійні організації. До другого - інкубатори, що входять до складу технопарку.

Останнім часом у звязку з розвитком електронного бізнесу, активним застосуванням Інтернет і інших нових інформаційних технологій у виробничій і управлінській практиці виділяють як окремий вид віртуальні інкубатори чи "інкубатори без стін". Такі інкубатори допомагають оцінити комерційний потенціал інноваційного проекту, який береться за основу для створення нової компанії; провести відповідні маркетингові дослідження; врегулювати відносини з материнською організацією (університетом, науково-дослідним інститутом і т.п.) з питань інтелектуальної власності; розробити бізнес-план і загальну стратегію бізнесу; знайти партнерські організації, що виступають у ролі постачальників чи споживачів інноваційної продукції і т.д. Природно, що "інкубатори без стін" не надають оренду приміщень фірмам-клієнтам. Однак достоїнством віртуальної форми є те, що створення такого інкубатора в порівнянні з традиційною формою сполучено, як правило, з набагато більш скромними інвестиціями.

Технопарки. Під технопарком мається на увазі науково-виробничий територіальний комплекс, головна задача якого складається у формуванні максимально сприятливого середовища для розвитку малих і середніх наукомістких інноваційних фірм-клієнтів.

Поняття технопарку досить близько поняттю інкубатора в сфері інноваційної діяльності. Обоє ці елемента інноваційної інфраструктури являють собою комплекси, призначені для сприяння розвитку малих інноваційних компаній, створення сприятливого, підтримуючого середовища їхнього функціонування. Розходження між ними полягає в тім, що спектр фірм-клієнтів технопарків на відміну від інкубаторів не обмежується тільки знову створюваними і тими, що знаходились на самій ранній стадії розвитку інноваційними компаніями. Послугами технопарків користаються малі і середні інноваційні підприємства, які знаходяться на різних стадіях комерційного освоєння наукових знань, ноу-хау і наукомістких технологій. Іншими словами, для технопарків не властива тверда політика постійного відновлення, ротації клієнтів, типова для інкубаторів в області інноваційної діяльності.

Крім того, комплекси інкубаторів розташовуються, як правило, в одному чи декількох будинках. Технопарки ж звичайно мають і ділянки землі, що вони можуть здавати в оренду клієнтським фірмам під будівництво тими офісів чи інших виробничих приміщень.

Отже, технопарки в порівнянні з інкубаторами мають на увазі створення більш різноманітного інноваційного середовища, що дозволяє надавати більш широкий спектр послуг по підтримці інноваційного підприємництва шляхом розвитку матеріально-технічної, соціально-культурної, інформаційної і фінансової бази становлення і розвитку діяльності малих і середніх інноваційних підприємств.

Основною структурною одиницею технопарку є центр. Звичайно в структурі технопарку представлені:

· інноваційно-технологічний центр,

· навчальний центр,

· консультаційний центр,

· інформаційний центр,

· маркетинговий центр,

· промислова зона.

Кожний з центрів технопарку надає спеціалізований набір послуг, наприклад, послуги по перепідготовці фахівців, пошуку і наданню інформації з визначеної технології, юридичні консультації і т.п. До складу технопарку в якості його окремого структурного елемента може входити інкубатор.

Необхідно відзначити, що парки як елемент інноваційної інфраструктури в різних країнах одержали різні визначення. Якщо в Україні за ними закріпилася назва "технологічні парки" ("технопарки") чи "науково-технологічні парки", то в США ці структури називаються переважно "дослідницькими парками", у Великобританії - "науковими парками", у КНР - "науково-промисловими парками".

Технополіси. Технополіс, що нерідко називають також науковим містом чи наукоградом, "містом мозків", являє собою великий сучасний науково-промисловий комплекс, який включає університет чи інші вузи, науково-дослідні інститути, а також житлові райони, оснащені культурною і рекреаційною інфраструктурою.

Метою будівництва наукоградів, технополісів є зосередження наукових досліджень у передових і піонерних галузях, створення сприятливого середовища для розвитку нових наукомістких виробництв у цих галузях. Як правило, одним із критеріїв, яким повинний задовольняти технополіс, є його розташування в мальовничих районах, гармонія з природними умовами і місцевими традиціями.

2. Значення виробничо-технологічної структури в економіці України

В умовах трансформації економіки України науково-технічний прогрес, стрижнем якого є інноваційна діяльність та виробничо-технологічна структура, перетворюється на вирішальний фактор соціально-економічного розвитку і відіграє провідну роль у вирішенні економічних, екологічних, соціальних та культурних завдань. Недооцінювання його загрожує швидкою втратою позицій на світовому ринку, спадом виробництва, банкрутством підприємств та переходом виробничих проблем в соціально-економічні й політичні. Проте, незважаючи на загальновизнану думку про соціальну роль інноваційної діяльності та виробничо-технологічної структури в забезпеченні зростання випуску продукції та продуктивності праці, майже в усіх регіонах і галузях нашої країни, як показали результати аналізу, відстежується тенденція її поступового зниження. Найгіршим є те, що негативних змін зазнали і базові підприємства промисловості.

Дослідження інноваційної діяльності промислових підприємств України 1993-2004 р. Свідчать, що темпи росту основних показників підприємств всіх форм власності мають стійку тенденцію до зниження майже за всіма регіонами та галузями промисловості. Про незадовільний стан інноваційної діяльності зокрема таких базових вітчизняних підприємств, як машинобудівні, свідчать такі її критерії:

1) зменшення витрат на науку та науково-технічні вироби, в т.ч. за рахунок держбюджету, що погіршує матеріально-технічне забезпечення науки, призводить до старіння наукового устаткування та обладнання, а також негативно позначається на кількісному та якісному віковому складі фахівців, які виконували науково-технічні розробки. Скорочується їх чисельність через еміграцію в інші країни з більш привабливими й сприятливими умовами праці та перехід талановитої молоді до краще оплачуваних сфер діяльності, результатом чого стає втрата фахівців інноваційно-репродукційного віку;

2) рівень експортабельності та конкурентоспроможності товарів та послуг залишається низьким - тенденцію скорочення має рівень експорту оновленої продукції від 4% в 1998 році до 1,48% в 2004 році, причому незначною є питома вага поставленої на експорт ліцензійної продукції, велика частка якої надходить в країни СНД і не знаходить достатнього попиту в країнах близького та далекого зарубіжжя. Понад 70% підприємств, що освоїли нову техніку, реалізували її на внутрішньому ринку;

3) обсяги оновленої продукції машинобудування характеризуються тенденцією скорочення. Разом з тим частка принципово нової продукції машинобудування має мінливий характер (2004 р. - 3,1%; 2003 р. - 3,3%; 2002 р. - 9,5%; 2001 р. - 1,8%; 2000 р. - 4,9%), що доводить розуміння керівниками підприємств важливості й ролі нововведень в системі господарського механізму, а також намагання застосувати її переваги у виробництві, але неспроможність щодо її ефективного здійснення;

4) система сертифікації в Україні діє як засіб захисту споживача від неякісної продукції, але не забезпечує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку, що свідчить про недостатній рівень якості.

Отже, інноваційно-технологічна діяльність підприємств України в період реформування економіки зазнала негативних змін, які обумовлені впливом зовнішніх та внутрішніх факторів. До числа зовнішніх факторів слід віднести:

· економічні (системна криза в державі, інфляція, великі норми оподаткування, розрив економічних звязків, відсутність державного фінансування);

· політичні (нестабільність, несвоєчасність, а інколи і нездатність уряду проводити реформи й приймати відповідні нормативні акти);

· юридичні (недосконалість законодавчої бази, відсутність необхідних й дійових правових і нормативних актів стосовно регулювання інноваційної діяльності);

· науково-технічні (недосконалість науково-технічної політики держави, недостатність досвіду з питання купівлі-продажу ліцензій, несприятливий інноваційно-інвестиційний клімат, відсутність ефективної системи заохочення вітчизняного науковця та винахідника);

· соціальні (низький рівень життя, тенденція до зниження чисельності населення, відплив кадрів, старіння нації, зниження рівня кваліфікації через еміграцію фахівців до інших країн та перехід до більш перспективних сфер, що надають можливість вищого заробітку).

До внутрішніх факторів, які вплинули на інноваційно-технологічну діяльність, слід віднести: скорочення показників зняття з виробництва застарілих видів техніки, введення в дію механізованих та автоматизованих ліній, недостатній обсяг проведених маркетингових досліджень, відсутність належного заохочення винахідника і раціоналізатора, низький рівень інноваційної культури тощо. Це - наслідок недосконалості та відсутності ефективної системи стимулювання інноваційної діяльності підприємства взагалі.

3. Інститут монокристалів НАН України як одна із складових виробничо-технологічної структури України

Ефективним прикладом функціонування виробничо-технологічної структури в Україні є технопарк „Інститут монокристалів” - підрозділ НАН України, який на сьогоднішній день є одним з технопарків України, що функціонує найбільш активно й виконує провідну роль у випуску інноваційної продукції. Такий показник, як обсяг інноваційної продукції, у 2004р. становив 202 169 тис. грн.. Для технопарку „ІМК” цей показник збільшився, порівняно з 2003 р. на 628%.

Науково-технологічний комплекс "Інститут монокристалів" НАН України розпочав свою історію у 1955 році як Харківська філія Всесоюзного науково-дослідного інституту хімічних реактивів (ІРЕА, м. Москва).

В 1961 році філію було перетворено у Всесоюзний науково-дослідний інститут монокристалів, сцинтиляційних матеріалів і особливо чистих хімічних речовин Міністерства хімічної промисловості СРСР.

У 1975 році на базі інституту створено науково-виробниче обєднання "Монокристалреактив", до якого увійшли також Харківський завод хімреактивів, заснований у 1934 р.

У 1991 році обєднання перейшло у підпорядкування Національної Академії наук України і у 1995 році на його базі було створено Науково-технологічний комплекс "Інститут монокристалів".

Сьогодні НТК "Інститут монокристалів" є державною науковою установою, до складу якої входять:

· Інститут монокристалів НАН України;

· Інститут сцинтиляційних матеріалів НАН України;

· Науково-технічний центр імунобіотехнології;

· ДП "Науково-дослідний інститут мікроприладів";

· ДП "Завод хімічних реактивів";

· ДП "Науково-дослідний технолгічний інститут функціональної мікроелектроніки".

Основними науковими інтересами вчених комплексу є фундаментальні дослідження процесів росту кристалів, взаємодії випромінювання з речовиною; пошук нових кристалічних середовищ та комплексні дослідження фізичних явищ в монокристалах; теорія нелінійних явищ, транспорту та структуроутворень у конденсованих станах речовин; розробка технології одержання сцинтиляційних детекторів і створення пристроїв на їх основі; хімія і технологія фотоактивних органічних сполук, хіральних та рідкокристалічних матеріалів, аналітична хімія та структурні дослідження, хімія і технологія матеріалів фармацевтичного та медико-біологічного призначення; В останній час широка увага приділяється розробки та вдосконаленню імуноферментних тест-систем для діагностики актуальних хвороб людини та тварин, створенню референс-панелей для стандартизації лабораторної діагностики сучасних інфекційних хвороб за допомогою імуноферментних та молекулярно-генетичних методів досліджень; розробка безприладних швидких імунохроматографічних тестів для діагностики інфекційних хвороб.

За роки діяльності вченими інституту, а тепер комплексу розроблено технології отримання унікальних за розмірами пластмасових сцинтиляторів з розвинутою поверхнею, які за своєю радіаційною стійкістю і світловиходом перевершують кращі світові аналоги, створено унікальні технології і обладнання для автоматизованого вирощування великогабаритних лужногалоїдних кристалів і виготовлення на їх основі сцинтиляційних детекторів для медичних томографічних гамма-камер. Запропоновано і реалізовано ідею вирощування монокристалів лейкосапфіру в захисних газових середовищах, на основі якої створено нову технологію вирощування великогабаритних кристалів сапфіру. Розроблено нове покоління ростових установок і організовано їх серійний випуск. Розроблено наукові основи спрямованого синтезу люмінофорів із заданими фізичними і хімічними властивостями, знайдено та досліджено низку нових хімічних реакцій, що мають велике фундаментальне значення для теоретичної, експериментальної органічної хімії та органічного матеріалознавства. Створені імуноферментні тест-системи для ряду захворювань, що передаються через кров, зокрема, ВІЛ/СНІД, вірусні гепатити В і С, комплексу TORCH-інфекція.

НТК "Інститут монокристалів" має тісні творчі звязки з багатьма провідними науковими центрами і університетами Росії, Білорусі, США, Ізраілю, Китаю, Індії, Японії та країн Західної Европи.

4. Питання законодавчої бази діяльності технопарків

Технопарк - це цілісний комплекс, до складу якого можуть входити науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади, конструкторські організації, промислові підприємства, інформаційні та консалтингові організації з метою скорочення періоду між розробкою нововведень і їх впровадженням у виробництво, реалізації всіх циклів інноваційного процесу, одержання високого прибутку в результаті реалізації інноваційної продукції. Технопарк працює на принципах самоокупності і приносить прибуток, що направляється на його розвиток і розподіляється між його учасниками.

Нормативно-правова база діяльності технопарків розроблялась у період з 1999 по 2002 рр. Запропонована у цей час модель технопарку, була затверджена Законом України " Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків" від 17 липня 1999 року, забезпечила економічну зацікавленість підприємств та організацій в результатах інноваційної діяльності і виявилася настільки ефективною, що незважаючи на різні економічні негаразди, зберігала донедавна дієздатність.

Питання нормативно-правової бази діяльності технопарків регулярно обговорювалися в різних офіційних інстанціях і, як результат - постійно вносилися зміни до нормативно-правових актів, які регулюють їх діяльність.

В першу чергу це стосується пропозицій, які призупиняють, або скасовують дію норм Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків"

Цей закон від початку гарантував незмінність протягом терміну його дії умов надання технопаркам податкових, митних та інших піль. Орієнтуючись на гарантії стабільності, технопарки та їх учасники розробили відповідні бізнес-плани, які стали основою їх діяльності протягом пяти років у відповідності до зареєстрованих державою проектів.

Нагадаємо, що для інноваційних проектів, які виконуються в технопарках, передбачено спеціальний правовий режим оподаткування і митного регулювання, що слід розглядати не як пільги (пільги - це коли не платять податок), а як один з видів непрямої підтримки інноваційного розвитку національної економіки. Впродовж терміна дії проекту (не більше 5 років) податок на прибуток та ПДВ не перераховується до бюджету зараховується у пропорції 25 : 75 на спецрахунки технопарку та конкретного виконавця проекту. Витрачання цих коштів допускаються виключно на наукову та науково-технічну діяльність в рамках проекту.

Між тим, уже в 2004 році положення зазначеного закону були фактично змінені Законом України "Про Державний бюджет України на 2004 р.", що призвело до порушення збалансованих планів виконання проектів, зокрема в частині суттєвого збільшення видатків підприємств, повязаних зі сплатою ввізного мита та ПДВ при митному оформленні сировини, дозвіл на пільговий імпорт яких був наданий при державній реєстрації проектів.

На думку Національної академії наук України якщо не повернутися до норм цього Закону, які існували до 1 січня 2004 року, то це неминуче призведе до унеможливлення досягнення технопарками запланованих інноваційних результатів, а у гіршому випадку, навіть до банкрутства деяких учасників інноваційної діяльності, скороченню робочих місць, зменшенню податкових надходжень до державного бюджету.

Як приклад можливих здобутків та втрат можна привести результати роботи Технологічного парку „Інститут монокристалів” за 2000-2004 рр.:

· перераховано до держбюджету та в позабюджетні фонди - 152, 2 млн грн.;

· загальна сума пільг - 131,4 млн грн.;

· обсяг реалізації інноваційної продукції у 2004 році склав близько 1,0 млрд грн.

· податкові надходження від продажу продукції починаючи з 2006 р. складуть

· більше 150,0 млн грн. за рік.

При цьому держава не витратила на реалізацію інноваційних та інвестиційних проектів зазначеного технопарку жодної копійки бюджетних коштів.

На виконання вимог чинного законодавства під керівництвом постійно діючої комісії Кабінету Міністрів України (Комісія з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів) систематично здійснюється контроль з боку Держаної податкової адміністрацій (ДПА), Державної митної служби (ДМС) і Міністерства освіти і науки (МОН) України ( щорічні заплановані моніторинги ходу виконання проектів). На думку Національної академії наук України така система контролю продемонструвала свою ефективність та дієвість про що свідчить, зокрема, скасування державної реєстрації та позбавлення права на пільги більш, ніж 20 проектів технопарків.

Висновок

Перехід до ринкової економіки збільшив значення виробничо-технологічної структури, проблем формування інноваційного потенціалу країни, що дозволяє реорганізувати економіку, прискорено розвивати наукомістке виробництво, що повинно стати найважливішим фактором виходу з економічної кризи і забезпечення умов для економічного росту.

Між економічними відносинами, що існують у процесі здійснення інноваційної діяльності, мірами їхнього господарського регулювання і самими інноваційними процесами у національній економіці існують складні взаємозвязки. Це обєктивно вимагає теоретичного аналізу сутності і тенденцій розвитку виробничо-технологічних структур. Відсутність таких досліджень є однією з причин неможливості сформувати раціональний механізм стимулювання інноваційної діяльності і відставання українського виробничого потенціалу від аналогічних потенціалів інших країн.

Список використаної літератури

1. Гришин І.Я. Національна ідея тотальних інновацій та інформаційна технологія клієнт-сервер//Вісник УАДУ.-2005.-№2.-С.205-208

2. Инновационный менеджмент: Справ.пособие / под. ред. П.Н.Завлина, А.К.Казанцева, Л.Э.Миндели. - СПб.: Наука, 1997. - с.560.

3. Ионцов М. Инновационная сфера: состояние и перспективы // Экономист.-2004.-№10.-С.17-22

4. Кокурин Д.И. Инновационная деятельность. - М. : Екзамен, 2001. - 576 с.

5. Комраков Е.М. Создаём инновационное образование // Народное образование.-2003.-№7.-С.30-37

6. Красноносова О.М. Проблеми матеріального стимулювання персоналу промислових підприємств // Фінанси України. - 2002. - № 10. - с. 48-52.