Джерела екологічного права

4

Реферат:

Джерела екологічного права.

Загальна характеристика джерел екологічного права

ПЛАН

Вступ 3

1. Джерела 4

2. Групи джерел екологічного права 5

Висновок 10

ДЖЕРЕЛА 11

Вступ

Право як регулятор суспільних відносин має обєктивне, зовнішнє вираження в різних джерелах, таких як правовий звичай, судовий прецедент, нормативно-правовий акт. В Україні провідну роль відіграє нормативно-правовий акт. З урахуванням цього під джерелами екологічного права розуміють нормативно-правові акти, якими регулюються відносини у сфері взаємодії навколишнього природного середовища і суспільства.

Джерела права являють собою зовнішню форму вираження правотворчої діяльності держави, з допомогою якої воля законодавця стає обовязковою для виконання. Найбільш поширеним в Україні видом джерела права є нормативно-правові акти органів державної влади, які містять правові норми, розраховані на багаторазове застосування при регулюванні відповідних суспільних відносин. Під нормативно-правовими актами слід розуміти акти органів державної (публічної) влади, якими встановлюються (санкціонуються), вводяться в дію, змінюються чи скасовуються правила поведінки субєктів правовідносин у суспільстві. Саме цим нормативно-правові акти відрізняються від актів застосування права та від інших індивідуальних актів, розрахованих на одноразове застосування (дію), тобто “привязаних” до певних субєктів чи до конкретних обставин місця і часу.

Наявність відповідних джерел права, тобто нормативно-правових актів, що регулюють ті чи інші суспільні відносини, є свідченням існування відповідної самостійної галузі права. В Україні, як відомо, прийнята і діє велика кількість таких актів, які регулюють суспільні екологічні відносини і в своїй сукупності складають екологічне право як самостійну галузь вітчизняного права. Отже, джерелами екологічного права є прийняті уповноваженими державою органами нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні екологічні відносини відповідно до сучасної екологічної політики держави.

1. Джерела

Нормативно-правові акти як джерела екологічного права України не є однорідними, їх структура відображає складність, структуровану ієрархічність системи законодавства країни в цілому і охоплює правові акти різної юридичної сили та правової спеціалізації. Такі акти відображають структуру державної (публічної) влади, правовий статус і компетенцію органів, що їх видають, а також характер самих актів. Вони як джерела екологічного права знаходяться між собою в суворій ієрархічній підпорядкованості і взаємозалежності.

Залежно від спеціалізації та призначення нормативно-правових актів, що регулюють суспільні екологічні відносини, їх можна розподілити на дві групи. До першої групи входять акти, переважна більшість норм яких спрямована на регулювання тих чи інших за характером екологічних відносин. Прикладом вказаних актів можуть бути Закон України від 16 червня 1992 року “Про природно-заповідний фонд України”, Закон України від 3 березня 1993 року “Про тваринний світ” тощо.

Екологічні нормативно-правові акти, які входять до складу першої групи, можна умовно назвати спеціалізованими. Вони становлять переважну більшість актів як джерел екологічного права. Разом з тим суспільні екологічні відносини регулюються й нормативно-правовими актами, основне призначення яких полягає в регулюванні інших суспільних відносин (господарських, адміністративних та ін) і які містять правові норми, присвячені регулюванню певних екологічних відносин або їх сторін. Саме ці акти складають другу групу. До нормативно-правових актів цієї групи належить Закон України від 16 листопада 1992 року “Про основи містобудування”, Закон України від 14 лютого 1992 року “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, Закон України від 20 грудня 1991 року “Про селянське (фермерське) господарство” та інші. Поява зазначених актів є відображенням обєктивного процесу екологізації господарського законодавства України, хоча в умовах сучасної економічної кризи розвиток цього процесу дещо зупинився.

Масив нормативно-правових актів, всі або більшість правових норм яких спрямовані на регулювання суспільних екологічних відносин, також не є однорідним. У його структурі можна виділити загальні й поресурсові екологічні нормативно-правові акти. До числа перших належать акти, спрямовані на охорону та використання навколишнього природного середовища як єдиного, інтегрованого обєкту екологічних правовідносин. Такими актами є, наприклад, Закон України від 25 червня 1991 року “Про охорону навколишнього природного середовища”, Закон України “Про природно-заповідний фонд України”, Конвенція про охорону біологічного різноманіття, ратифікована Верховною Радою України 29 листопада 1994 року.

Поресурсовими нормативно-правовими актами є акти, що регулюють суспільні екологічні відносини, обєктом яких виступають окремі види природних ресурсів: води, ліси, земля, рослинний і тваринний світ тощо. До поресурсових нормативно-правових актів належать, наприклад, Кодекс України про надра, Закон України від 16 жовтня 1992 року “Про охорону атмосферного повітря”, Правила відновлення лісів і лісорозведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 року, та інші акти.

2. Групи джерел екологічного права

Джерела права мають передбачену законом форму, вони складають відповідну розгалужену систему, обєднану загальною метою еколого-правового регулювання. Вони не є однорідними, виконують різні функції та посідають відповідне місце у структурі екологічного права. Ці фактори є основою для наукової класифікації джерел екологічного права. Можна виділити наступні групи джерел екологічного права:

- за юридичною силою - закони і підзаконні акти. Закони посідають провідне місце в ієрархічній структурі законодавства; всі інші нормативно-правові акти видаються на основі, на розвиток і на виконання законів. До цих актів, зокрема, належать укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;

- за характером правового регулювання - загальні та спеціальні. До загальних відносять нормативно-правові акти, предметом регулювання яких є як екологічні, так і інші суспільні відносини (Конституція України, Закон України “Про основи національної безпеки України”). Спеціальні акти стосуються виключно екологічних питань (наприклад, Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”);

- за предметом правового регулювання - комплексні (Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”) і природоресурсні (Земельний, Водний та Лісовий кодекси, Закон України “Про тваринний світ” (2001 р) тощо) або ті, якими регулюються окремі питання екологічної діяльності (закони України “Про екологічну експертизу” (1995 р), “Про екологічний аудит” (2004 р) та ін);

- за способом правового регулювання - матеріальні та процесуальні. Нормами матеріальних актів визначаються права й обовязки, а також юридична відповідальність учасників еколого-правових відносин. Процесуальні акти регулюють процедуру реалізації норм матеріального права. До них, зокрема, належать затверджений Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і обєктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, Положення про порядок розроблення екологічних програм, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 p., тощо;

- за ступенем систематизації - кодифіковані й усі інші. До кодифікованих належить насамперед Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, який є стрижнем комплексної галузі екологічного права і законодавства. Його головне завдання полягає у встановленні вихідних, принципових положень правового регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних обєктів, повязаних з історико-культурною спадщиною. І хоча за формальними ознаками зазначений Закон не можна вважати ні основами екологічного законодавства, ні екологічним кодексом, він значною мірою виконує функції, характерні для кодифікованих нормативно-правових актів, що комплексно регулюють той чи інший вид суспільних відносин.

Наявність кодифікованих правових актів характерна для поресурсового екологічного законодавства. У його складі діють Земельний кодекс України, прийнятий 18 грудня 1990 року (у редакції від 13 березня 1992 року), Водний кодекс України, прийнятий 6 червня 1995 року, Лісовий кодекс України, прийнятий 21 січня 1994 року, Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994 року. Крім того, у структурі екологічного законодавства України діють такі спеціалізовані поресурсові закони, як Закон України від 3 березня 1993 року “Про тваринний світ” та Закон України “Про охорону атмосферного повітря”, які комплексно регулюють суспільні екологічні відносини у сфері відповідно використання і охорони тваринного світу та атмосферного повітря. Нині некодифікованими залишаються правові норми, якими регулюються питання використання й охорони природних (типових) та антропогенних (окультурених) ландшафтів та деяких інших природних обєктів.

Подальше удосконалення екологічного законодавства України тісно повязане з проведенням кодифікаційних робіт у тих галузях поресурсового екологічного законодавства, які ще не стали через ті чи інші причини предметом систематизації та кодифікації.

Джерела екологічного права є багатогранними, що випливає з їх призначення у регулюванні як загальних, так і численних конкретних питань охорони навколишнього природного середовища з використанням різноманітних правових засобів впливу на усіх рівнях. Акти екологічного права мають різну юридичну силу, але діють за принципом піраміди, вершиною якої є Конституція України.

Джерела екологічного права поділяються також на закони й підзаконні акти. В основу такого поділу покладена юридична сила нормативних актів. Маючи найвищу юридичну силу, закони посідають центральне місце в ієрархічній структурі законодавства, а всі інші нормативні акти видаються на основі, у розвиток і на виконання вимог законів. У звязку з цим останні називаються підзаконними актами.

Верховенство законів в ієрархічній структурі законодавства України означає, що:

1) всі інші правові акти повинні виходити із законів і не суперечити їм; у разі розходження норм закону і підзаконного акту пріоритет мають норми закону;

2) закони приймаються єдиним законодавчим органом держави - Верховною Радою України і не підлягають затвердженню будь-яким іншим державним органом;

3) ніхто не вправі змінити чи скасувати закон, крім органу, який затвердив його.

Слід зазначити, що законодавчій практиці України відомі й інші, крім законів, нормативно-правові акти, що мають силу закону. Справа в тому, що в період з 21 грудня 1992 року по 21 травня 1993 року з метою оперативного вирішення питань, повязаних з проведенням ринкових реформ, Верховна Рада тимчасово делегувала ряд своїх повноважень у сфері законодавства Кабінету Міністрів України. Зокрема, згідно з Законом України від 18 листопада 1992 року “Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети у сфері законодавчого регулювання” здійснення регулювання взаємин у галузі раціонального використання природних ресурсів й охорони навколишнього середовища тимчасово (на 6 місяців) було передано Верховною Радою України Кабінету Міністрів України. Протягом зазначеного періоду Кабінет Міністрів прийняв цілий ряд декретів, які мають силу закону. Деякі з них є джерелами екологічного права. Так, наприклад, 26 грудня 1992 року був прийнятий Декрет Кабінету Міністрів України “Про приватизацію земельних ділянок”. Проте регулювання суспільних відносин декретами, що мають силу закону, - це виняток з загального правила.

Декрети Кабінету Міністрів України, прийняті у встановленому порядку, є обовязковими для виконання на всій території України. Ними не тільки вводились у дію нові правила поведінки, але й була зупинена в цілому або в окремих частинах дія ряду законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою України, зокрема деякі статті Земельного кодексу України. Після припинення повноважень Кабінету Міністрів України щодо видання декретів останні можуть бути змінені чи скасовані тільки законом, прийнятим Верховною Радою України.

Висновок

Нормативно-правові акти як джерела екологічного права поділяються також на акти органів законодавчої й виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також інші джерела екологічного права. Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади приймає, крім законів, нормативно-правові акти у формі постанов.

Як правило, цими актами уточнювались строки й порядок введення в дію законів. Однак ряд постанов Верховної Ради України мають характер самостійного нормативно-правового акта і виступають джерелом екологічного права. До таких актів належить, наприклад, постанова Верховної Ради від 29 жовтня 1992 року “Про Червону книгу України”, якою затверджено Положення про цю книгу.

Судова практика, не будучи джерелом екологічного права, водночас відіграє позитивну роль у правильному його застосуванні й зміцненні законності у сфері екологічних відносин. Особливе значення тут має передбачене Законом України “Про судоустрій” (2001 р) право Пленуму Верховного Суду України і Пленуму Вищого господарського суду України надавати судам розяснення з питань застосування законодавства при розгляді відповідних справ на основі узагальнення судової практики. Пленуми Верховного Суду України та Вищого господарського суду України за роки незалежності неодноразово приймали постанови про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення екологічного, земельного, лісового законодавства тощо. Ці постанови не містять нових правових норм, а надають тлумачення чинних законів і підзаконних актів. Вони орієнтують суди на одноманітне застосування законів судами України. Певною мірою це компенсує застосування судового прецеденту, властивого для англосаксонської системи права.

ДЖЕРЕЛА

А.А. Герасимчук „Основи екології”, Київ, 1999