Фізіологія нервової системи і вищої нервової діяльності

Реферат на тему: 1

Фізіологія нервової системи і вищої нервової діяльності 1

ЗМІСТ 2

1. Інстинкти як вищи безумовні рефлекси 3

2. Значення інстинктів для забезпечення життєво необхідних функцій 6

3. Класифікація інстинктів 8

4. Механізм організації інстинктивної діяльності 10

Список використаної літератури 12

В основі регуляції різноманітної діяльності організму є функції нервової і ендокринної систем. Функції нервової системи проявляються шляхом рефлексів. Рефлекс – реакція організму на будь-яке подразнення, яка здійснюється за участю нервової системи, основна форма діяльності нервової системи організму. Це слово латинського походження і означає “відбиття”. Звичайно рефлекс – не механічне відбиття, а вища форма біологічного відбиття із складними процесами обробки інформації – аналізу і синтезу.

Найпростіші приклади рефлексів відомі кожному із повсякденного життя. Приймання їжі – це харчовий рефлекс. Кліпання повіками – рефлекс моргання. Вдих і видих – дихальний рефлекс. Зміна величини зіниць залежно від інтенсивності освітлення, зміна або підтримання рівня тиску крові, підсилення або послаблення перистальтики кишок, тонусу м’язів (ходіння, бігання) та інше – все це приклади рефлексів. Із цього невеликого переліку фізіологічних функцій видно, що усі види діяльності організму є рефлекторними, з тією лише різницею, що одні функції здійснюються за рахунок простих рефлексів, а інші – складних. За допомогою рефлексів відбувається взаємодія між частинами тіла, а також організму із навколишнім середовищем. Рефлекси є однією із форм загально біологічної властивості – подразливості.

Безумовні рефлекси – це природжені реакції організму з допомогою нервової системи у відповідь на вплив подразників, це такі, які сформовані до моменту народження, вони спадкові. Безумовними їх називають тому, що для утворення їх не потрібно якихось умов. Біологічна роль цих рефлексів у тому, що вони зумовлюють існування новонароджених як у перші моменти після народження, так і в наступному житті, вони є основою для формування умовних рефлексів. Слід пам’ятати, що такий поділ рефлексів значною мірою умовний, бо вони взаємозв’язані, тісно переплетені настільки, що стають невіддільними, і в чистому вигляді їх виділити важко.

Безумовні рефлекси разом з умовними забезпечують пристосованість організмів до умов життя.

Прикладами безумовних рефлексів є: харчові, захисні, статеві, саморегуляція функцій організмів і систем, больові, ковтання, блювання, чхання, кашлю, моргання тощо. В перші моменти після народження дитина здатна дихати, харчуватися шляхом ссання тощо.

Вміння володіти переважно правою чи лівою рукою – також безумовний рефлекс. Інстинкти – не що інше, як сукупність послідовних різноманітних безумовних рефлексів. Деякі безумовні рефлекси використовуються в медичній практиці для визначення стану здоров’я людей: колінний, черевні, моральний, смоктальний тощо. Із них колінний рефлекс відомий, мабуть, кожному, хто був у лікаря-невропатолога. Лікар стукає спеціальним молоточком по сухожилку м’яза, нижче надколінка. При цьому розгинач гомілки скорочується і розгинається колінний суглоб. Таким же чином викликають ахіллесів рефлекс: при ударі по ахіллесовому сухожилку виникає підошвенне згинання стопи. Черевний рефлекс спостерігається у вигляді скорочення черевної стінки в місці подразнення при проведенні штриха чим-небудь твердим по шкірі вище пупка. Моральний рефлекс проявляється скороченням колових м’язів ока при освітленні або раптовій появі предмета в полі зору. По цих та інших рефлексах лікарі встановлюють стан нервової системи.

Протягом життя вроджені рефлекси можуть змінюватись і стають невпізнанними. Слід зазначити, що у людини, на відміну від тварин, безумовні рефлекси проявляються при участі кори великого мозку.

Рефлекторна діяльність нервової системи, яка складається із безумовних і умовних рефлексів, зумовлює усю різноманітність функцій організму, у тому числі пам’ять, мислення і поведінку.

Умовні рефлекси – складні пристосувальні реакції, які утворюються в процесі життя на основі безумовних. На відміну від безумовних, умовним рефлексам не властива сталість. Вони можуть утворюватися і зникати в залежності від конкретних умов. Тому вони називаються умовними, тобто для формування їх необхідні умови. Ці рефлекси утворюються з участю кори великих півкуль. Про це свідчать досліди на тваринах, у яких видаляли кору. Вони втрачали здатність утворювати умовні рефлекси, але зберігали безумовні та раніше вироблені умовні.

При глибокому вивченні механізмів інстинктів особливу увагу звертає їх змінність в силу можливого накопичення умовнорефлекторних реакцій, які разом з інстинктом складають «біокомплекс активності», або «унітарні реакції». Встановлено, що чим більше розвинута центральна нервова система, тим більше значення в поведінці тварин мають реакції, які здобуті в індивідуальному житті. Так, поведінка нижчих безхребетних (найпростіших) основана виключно на інстинкті. В поведінці ж вищих безхребетних (комахи, ракоподібні, вищі молюски), незважаючи на наявність у них найскладніших інстинктів (особливо у «суспільних» комах — бджіл, мурашок), важливу роль відіграють умовні рефлекси. Інстинкти людини в великій мірі підпорядковані його свідомій діяльності, процесу навчання. Однак, виховання в свою чергу, крім соціально-історичних установ, спирається на біологічний фундамент у вигляді найголовніших інстинктів, які встановлюються в різні періоди ембріонального та постембріонального життя. Вже в утробному періоді окремі структури нервової системи зародишу дозрівають швидше інших, забезпечуючи тим самим готовність новонародженого організму до виживання в специфічних для нього умовах існування.

Зберігаючи свої біологічні основи, гра дітей здобувають нові якісні особливості — вона становиться активним інструментом пізнання світу та, як будь-яка інша людська діяльність, здобуває соціальний характер. Гра являється найпершою підготовкою до майбутньої праці та творчої діяльності.

Ігрова діяльність дитини проявляється з 3—5 місяців постнатального розвитку і лежить в основі розвитку у неї уявлень про будову тіла і поступового виділення себе з навколишньої дійсності. В 7— 8 місяців ігрова діяльність здобуває «навчаючий» характер та сприяє розвитку мови, покращення емоційної сфери дитини та збагаченню його уявлень про навколишню дійсність. З півтори років гра дитини все більше ускладнюється, в ігрові ситуації вводяться мати та інші, близькі для дитини люди, и таким чином, складаються основи для формування людських, суспільних відносин.

Також полові та батьківські безумовні рефлекси, пов’язані з народженням та годуванням потомства, рефлекси, які забезпечують пересування та рівновага тіла в просторі, та рефлекси, які підтримують гомеостаз організму.

Більш складною, безумовно-рефлекторною діяльністю є інстинкти, біологічна природа яких поки що залишається невідомою в своїх деталях. В спрощеному вигляді інстинкти можна представити як складний взаємозалежний ряд простих вроджених рефлексів.

У здійсненні інстинктивної діяльності дуже важливу роль відіграють залози внутрішньої секреції. Вивчення інстинктів має виключно важливе значення: для медицини, так як деякі психічні захворювання залежать від розладу (або порушення) інстинктивних потягів; для тваринництва у зв’язку з відбором тварин з найбільш корисними в господарському відношенні вродженими особливостями; а також для розробки методів перетворення дикої фауни, акліматизації тварин, боротьби з шкідниками сільського господарства та ін.

Інстинкт - сукупність вроджених складних реакцій (актів поведінки) організму, які виникають, як правило, майже в незмінній формі відповідають на зовнішні або внутрішні подразники. Механізм інстинкту згідно І. П. Павлову, — безумовнорефлекторний, тому поняття інстинкту та безумовний рефлекс він вважав ідентичним. Звичайно інстинктом називають тільки складні безумовні рефлекси (харчовий, захисний, половий та ін.), на відміну від простих безумовних рефлексів (мигання, чхання, кашель і т. п.). Будь-який інстинкт складається з ланцюга реакцій, в якому кінець однієї ланки слугує началом іншої.

Питання класифікації безумовних рефлексів поки що залишається відкритим, хоча основні види цих реакцій добре відомі. Зупинимось на деяких особливо важливих безумовних рефлексах людини.

1. Харчові рефлекси. Наприклад, слиновиділення при попаданні їжі в ротову порожнину або смоктальний рефлекс у новонародженої дитини; проявляється у вигляді накопичення харчів, захвату харчів, накопичення її запасів і т. п.;

2. Захисні рефлекси. Рефлекси, які захищають організм від різних шкідливих впливів, прикладом яких може бути рефлекс відсмикування руки при больовому подразненню пальця; складаються як з пасивнозахисних реакцій (збігання, «завмирання »), так і активного захисту за допомогою зубів, кігтів і т. п.

3. Ориєнтировочні рефлекси. Будь-який новий раптовий подразник звертає на себе увагу людини.

4. Ігрові рефлекси. Цей тип безумовних рефлексів широко зустрічається у різноманітних представників тваринного царства і також має пристосовче значення. Приклад: щенята, граючи, полюють один на одного, підкрадаються та нападають на свого «противника». Отже, в процесі гри тварини утворюють моделі можливих життєвих ситуацій та здійснюють певну «підготовку» до різноманітних життєвих несподіванкам.

5. Групові, складають основу взаємовідносинам членів стада, сім’ї та ті, які проявляються в спільній обороні від ворогів, побудові гнізда, міграції, зігрівання один одного в холодну пору року, в загальній опіці про потомство.

Вища нервова діяльність – сукупність рефлексів, які забезпечують різноманітні (найбільш досконалі) форми взаємозв’язку тварин і людини з навколишнім середовищем і здійснюються за участю вищих відділів ЦНС (кори великого мозку, підкірки). Основу вищої нервової діяльності становлять умовні рефлекси, що утворюються на основі безумовних рефлексів. Вища нервова діяльність здійснюється за рахунок двох основних нервових процесів – збудження і гальмування. Під час дії умовних і безумовних подразників ці процеси виникають у корі мозку, де вони можуть поширюватися або концентруватися в обмеженій ділянці. Формування і характер вищої нервової діяльності різних тварин і людини залежать від типу їхньої нервової системи. Вища нервова діяльність забезпечує найглибше і найдосконаліше пристосування організму до умов існування. В основі пристосувань лежить здатність кори головного мозку швидко утворювати нові рефлекси і гальмувати старі у відповідь на зміни в середовищі.

Фізіологічними експериментами встановлено, що діяльність нервової системи, а за її допомогою і всього організму носить рефлекторних характер. Комплекс ланок нервової системи, який здійснює сприймання (надходження), обробку і передачу збудження, називають рефлекторною дугою. Фактично це шлях рефлексу.

Рефлекторна дуга складається із 5 ланок: 1) сприймаючий апарат (рецептори); 2) нервові волокна, які проводять збудження в центральну нервову систему (чутливі, доцентрові, аферентні); 3) нервові центри, де відбуваються обробка і перемикання збудження з чутливих нервових клітин на рухові; 4) рухові (відцентрові, еферентні) нервові волокна, по яких імпульси надходять до робочих органів (ефекторів); 5) робочий орган –м’яз, залоза тощо.

Передавання імпульсів (збуджувальних або гальмівних) від однієї нервової клітини до іншої або від нейронів до клітин робочих органів здійснюється за допомогою синапсів. У синапсі передача імпульсу здійснюється при допомозі медіаторів (посередників) – речовин, які виділяються в дуже незначних кількостях нервовими закінченнями. Мембрани сприймаючих клітин мають високу чутливість до медіаторів. Останні викликають їх збудження або гальмування залежно від властивостей медіаторів і клітин. Після виконання своїх функцій медіатори руйнуються спеціальними ферментами, їхня дія припиняється. На сьогодні найбільш вивчені медіатори ацетилхолін і адреналін.

Шлях рефлексу не може порушуватися, бо не будуть здійснюватися реакція, рефлекс, тобто необхідна цілісність всіх ланок. Якщо ж виникне порушення якоїсь ділянки, то рефлекс не відбудеться. Наприклад, при запаленні слизової оболонки носа, язика, коли виражаються розташовані там рецептори, люди втрачають здатність сприймати запахи, смак. Неможливі рефлекси і при враженні нервів, по яких проходять імпульси, а також при порушенні нормальної роботи нервових центрів. Вони розташовані головним чином у спинному і головному мозку.

Асратян Э.А. Очерки по физиологии условных рефлексов. М. "Наука". 1970.

Батуев А.С. Высшая нервная деятельность. М.: Высш. школы, 1991.

Воронин Л.Г. Физиология высшей нервной деятельности. М: Высш.школы 1979.

Коган А.Б. Основы физиологии высшей нервной деятельности. М: Высш.школы. 1988.

Симонов П.В. Лекции о работе головного мозга. М. Ин-т психологии РАН. 1998.

Физиология высшей нервной деятельности. Ч. 1. Основные закономерности и механизмы условнорефлекторной деятельности. Руководство по физиологии. М. "Наука". 1970

Физиология высшей нервной деятельности. Ч. 1. Условные рефлексы и адаптивное поведение. Руководство по физиологии. М. "Наука". 1971.