МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кафедра «ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ»
РЕФЕРАТ
з дисципліни Інноваційний менеджмент
на тему
Генезисінноваційно-підприємницьких теорій
Вступ
Вплив інновацій на соціально-економічний розвиток суспільствадосліджували багато вчених. Представники більшості інноваційних теорійнаголошували на тому, що характер основних економічних процесів удовгостроковому періоді великою мірою залежить від особливостейнауково-технічного прогресу. Активна інноваційна діяльність підприємницьких структурформує інноваційний тип розвитку країни і сприяє її загальномусоціально-економічному розвитку. Розуміння природи економічних спадів тазростань, причин постійних коливань ділової активності необхідне для формуванняінноваційної політики кожної країни.
Формування теорій інноваційного розвитку почалося, на думку більшостідослідників, у другій половині XIX — першій половині XX ст., хоча ще у XVIII ст. шотландець Адам Сміт (1723—1790) у своїй праці «Дослідження проприроду та причини багатства народів» вказав на роль технологічних новацій узабезпеченні зростання економічної продуктивності. Він зазначив, що великачастина технологічних новацій належала робітникам, які намагалися вдосконалитиумови праці з метою отримання вищої зарплатні.
Вплив інноваційних факторів на соціально-економічний розвиток суспільстванині визнаний усіма, хоча усвідомлення важливості ролі науково-технічногопрогресу в економічному зростанні з'явилося не одразу. Формування теорійінноваційного розвитку у їх сучасному вигляді є результатом праці усіх, хтодосліджував економічний розвиток суспільств та економік, у процесі якого буловиявлено нерівномірність темпів економічного зростання.
Теорії циклічного економічного розвитку
На систематичність економічних криз першими вказали англійські економістиX. Кларк і Вільям-СтенліДжевонс (1835—1882), проаналізувавши період між двома світовими «економічнимикатастрофами» 1793 і 1847 років. Виявлені ними цикли економічного розвиткузапочаткували новий напрям наукових досліджень, спрямованих на визначенняпричин такої циклічності. На їх основі виникли теорія циклічних криз К. Маркса,теорія довгих хвиль М. Кондратьєва та ін.
Теорія циклічних криз
Сформульована вона в 60-ті роки XIX ст. німецьким економістом Карлом Марксом (1818— 1883). Піднесення і спадив економічному розвитку він пояснював матеріальними чинниками. Маркс доводив,що матеріальною основою циклічного руху економіки є середній термін життяосновного капіталу, вкладеного в засоби виробництва (на той час 10—13 років).На його думку, на економічні процеси істотно впливають технічні відкриття.Засоби праці постійно удосконалюються, тому кожен новий середньостроковий цикл— це новий ступінь науково-технічного прогресу і розвитку продуктивних сил.Однак Цей рух не рівномірний. Маркс розрізняв екстенсивний та інтенсивнийтехнічний прогрес. За екстенсивного прогресу збільшуються обсяги виробництва набазі старої технології, за інтенсивного — масово впроваджуються нові видитехніки. В обох випадках мають місце власне технічний прогрес і пов'язані з нимструктурні та галузеві зрушення в економіці. Однак їх вплив на динамікусуспільного виробництва суттєво відрізняється. За екстенсивного прогресупродуктивність праці зростає незначною мірою, а за інтенсивного — суттєво,збільшуючи при цьому і сукупну віддачу від капіталовкладень.
Маркс зауважив, що існують і цикли середньої тривалості, впродовж якихмасово впроваджується нове обладнання, призначене для випуску нових видівпродукції. Це є основою технічних революцій, які переходять з одних секторів ігалузей економіки в інші, охоплюючи всю сферу суспільного виробництва ізмінюючи основи технічного способу виробництва. Внаслідок технічних революційутворюються нові галузі економіки, підвищуються темпи накопичення капіталу іприріст виробництва. Однак коли вже створено нові сектори економіки, тотехнічні нововведення в них стають більш ординарними. Це призводить досповільнення темпів виробництва, спричиняє тривалі періоди криз і депресій.Технічний прогрес не припиняється, а зосереджується на працезберігальнихнововведеннях, наслідком чого є зростання безробіття. Високий його рівень, атакож перенакопичення капіталу вимагають змін у технічному способі виробництва.Так завершується цикл економічного розвитку.
Таке пояснення Марксом причин циклічних коливань економічного розвиткустосується лише середньострокового періоду.
Стосовно інновацій К. Маркс схилявся до думки про їх зовнішню (екзогенну)природу. Він вважав, що винаходи є результатом наукової роботи винахідників,які займаються нею, переслідуючи власні інтереси. Водночас він вказував напрямий зв'язок упровадження винаходів із нормою прибутку, тобто наголошував навнутрішніх мотивах, якими керуються власники капіталу, приймаючи рішення провпровадження нових зразків техніки чи нехтування ними.
Більшість послідовників Маркса, досліджуючи циклічний характерекономічного розвитку, зосередилися на зовнішніх причинах коливань. Так,російський марксист А. Гельфанд (псевдонім Парвус), вважаючи, що триваліперіоди економічної експансії, спаду та застою є невіддільними від ринковоїекономіки, вказував, що їх причинами є екзогенні фактори: війни та революції,поява нових ринків, збільшення запасів золота.
Голландські економісти Я. ван Гельдерен і С. де Вольф також булиприхильниками екзогенної теорії економічних циклів. Гельдерен стверджував, щоприскорення зростання суспільного попиту і пропозиції зумовлене зовнішнімпоштовхом: появою нових ринків або введенням нових технологій, які черезмеханізм мультиплікатора поширюються на всю економіку. Однак із часом ринокпереповнюється готовою продукцією, прибутки знижуються, зменшується попит, а зним — і виробництво, що спричиняє кризу. Гельдерен заперечував вплив внутрішніхпричин на поворот кон'юнктури — від тривалого спаду до піднесення.
Вольф основою періодичності циклічного руху економіки, як і Маркс, вважавсередній термін життя основного капіталу, однак вкладеного не лише у засобивиробництва з циклом 10—13 років (за Марксом), а й у транспортнуінфраструктуру, оборот капіталу в якій відбувається приблизно 40 років. Вінприпускав, що існує фіксоване співвідношення між середньостроковими і тривалимициклічними кризами: в одному довгому циклі виникає п'ять циклічних криз. Удослідженні причин циклічності економіки Вольф пішов далі від Маркса іГельдерена. Він стверджував, що довгі цикли обумовлені внутрішньою природою,хоча підтримуються зовнішніми імпульсами.
Припущення, що економічні кризи спричинені особливостями відтворенняосновного капіталу, висловив і український економіст Михайло Туган-Барановський(1865— 1919), який також дотримувався марксистської концепції. У своїй праці«Промислові кризи. Нарис із соціальної історії Англії» він вказує, щоперешкодою для безперервного розвитку виробництва є не так зовнішні, яквнутрішні особливості економічної системи, які, власне, і породжуютьциклічність її розвитку. М. Туган-Барановський вважав, що циклічність припливівта відпливів у промисловості залежить від дії закону виробництва: зростаннявиробництва обумовлює зростання споживання.
Запропонований Марксом і підтриманий його послідовниками підхід упоясненні причин циклічних коливань економіки перенакопиченням капіталурозвивають у своїх концепціях й інші вчені. Однак їхні теорії різнятьсявизначенням ключового чинника, який зумовлює новий виток економічного розвитку.
Теорія довгих хвиль
Сформульована російським економістом Миколою Кондратьєвим (1892—1938).Проаналізувавши у 20-ті роки XX ст. декілька довгострокових динамічних рядів, побудованих заекономічними показниками Франції, Англії, СІЛА, Німеччини, він дійшов висновкупро існування довгого циклу економічної кон'юнктури з тривалістю 50—55 років.Основними причинами виникнення довгих хвиль М. Кондратьєв вважав нововведення, війнита революції, відкриття нових ринків, збільшення запасів золота тощо. Вінвказав на зв'язок довгих хвиль з технічним розвитком виробництва,науково-технічними відкриттями, винаходами та їх упровадженням. Невикористовуючи терміна «нововведення», він, по суті, досліджував саме динамікунововведень, вказуючи на різницю між ними та відкриттями і винаходами. М.Кондратьєв наголошував, що необхідно розрізняти момент їх появи та моментзастосування на практиці. Він проаналізував динаміку найважливіших винаходів,відкриттів і нововведень.
Хвилеподібні коливання, за Кондратьєвим, — це процес відхилення відрівноваги, до якої прагне ринкова економіка. На його думку, існують три видирівноваги:
—рівновага «першого порядку» (між звичайним ринковим попитом іпропозицією; відхилення від неї породжуються короткотерміновими коливаннямитривалістю 3— 3,5 роки);
—рівновага «другого порядку» (досягається в процесі формування цінвиробництва шляхом міжгалузевого переливу капіталу, що вкладається вобладнання; відхилення від цієї рівноваги Кондратьєв пов'язує з цикламисередньої тривалості (5—7 років));
—рівновага «третього порядку» (стосується «основних капітальних благ», дояких належать промислові споруди, інфраструктура промисловості, а такожкваліфікована робоча сила, що обслуговує цей технічний спосіб виробництва (циклтриває 40—60 років)).
Отже, згідно з Кондратьєвим, оновлення «основних матеріальних благ», якевідображає розвиток науково-технічного прогресу, відбувається не плавно,, астрибками, і є матеріальною основою великих циклів кон'юнктури (циклівКондратьєва). Він наголосив на ендогенному (внутрішньому) характерідовготривалих коливань і вказав, що причинами технологічних змін є запитивиробництва і створення таких умов, за яких упровадження нових технічнихзасобів, використання винаходів стає можливим. До цих умов Кондратьєв відніспередусім достатній рівень накопичення ресурсів у грошовій формі й низькийпозичковий відсоток, що дає змогу здійснювати інвестиції в радикальнінововведення.
Незважаючи на те, що М. Кондратьєв достатньо глибоко дослідив причини іхарактер коливань економічного розвитку, він не зумів повною мірою пояснитипричини інтересу підприємців до нових технологій у певні періоди, з'ясуватимотивацію залучення радикальних нововведень у виробничу діяльність суб'єктівгосподарювання. Відсутність цієї ланки в механізмі циклічних коливаньекономічного розвитку спонукала до подальших досліджень, результатом яких сталиінноваційні теорії технологічних змін.
Інноваційні теорії технологічних змін
Роль інновацій в економічному розвитку людства й мотиви, що спонукаютьсуб'єктів підприємницької діяльності відмовлятися від звичних методів роботи і,ризикуючи, впроваджувати нові, досліджували вчені багатьох країн. Найповнішою єтеорія інноваційного розвитку Й. Шумпетера.
Теорія інноваційного розвитку Й. Шумпетера
Австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883—1950) сформулював її наоснові узагальнення численних досліджень, проведених наприкінці XIX — на початку XX ст. У ній уперше вжито терміни«інновація», «інноваційний процес» і висловлено гіпотезу про те, що інноваціїз'являються в економічній системі не рівномірно, а у вигляді більш-меншодночасно освоюваних поєднаних новацій — кластерів.
Кластер(лат. classis — розряд) інновацій —сукупність базисних нововведень, що визначають технологічний устрій економікипротягом тривалого часу.
Й. Шумпетер був послідовником М. Кондратьєва. Основною причиною утвореннядовгих хвиль він вважав концентрацію важливих нововведень в окремих галузях,внаслідок чого від кожного базового нововведення утворюються вториннінововведення, які вдосконалюють уже існуючі продукти-товари, формуючи вториннухвилю. Й. Шумпетер розробив класифікацію хвиль, які мали місце в історіїлюдства, визначивши ключовий фактор кожної хвилі, що дав імпульс її поширенню:
1) 1790—1840 рр. (в її основі — механізація праці в текстильній промисловості);
2) 1840—1890 рр. (її виникнення пов'язане із винаходом парового двигуната розвитком залізничного транспорту);
3) 1890—1940 рр. (причина — глобальна електрифікація та розвиток чорноїметалургії);
4) 1940—1990 рр. (поштовхом був розвиток нафтової промисловості тапродуктів органічної хімії).
Учені, які працювали над цією проблемою, визначили початок п'ятої хвиліМ. Кондратьєва, який припадає на 90-ті роки XX ст. Вона пов'язана зрозвитком мікроелектроніки та комп'ютерної техніки. Прогнозується і наближенняшостої хвилі — хвилі розвитку біотехнології.
Принциповим положенням теорії Й. Шумпетера є те, що нове, як правило, невиростає зі старого, а з'являється поряд із ним, витісняє його і змінює все, щозумовлює необхідність у структурній перебудові. Подальший розвиток — це непродовження попереднього, а новий виток, породжений іншими умовами і почастиіншими людьми.
Й. Шумпетер пояснив, чому нові виробництва, а відповідно йпідприємці-новатори, з'являються не безперервно, а одночасно у великій кількості(«табуном»). Річ у тім, що прорив нового здійснюється невеликою кількістюталановитих підприємців-новаторів з особливим баченням нових шляхів і сильнимхарактером, який долає інерцію традицій. Один чи кілька таких підприємцівполегшують шлях іншим, які, у свою чергу, сприяють появі третіх і т. д.Характерною особливістю такого явища є те, що кожна наступна ланка підприємцівусе менш кваліфікована. До того ж Й. Шумпетер наголошує, що підприємець-новаторне знаходить і не створює нових можливостей. Вони існують самі по собі,нагромаджуються і навіть пропагуються. Але без підприємця ці можливості нездатні реалізуватися. Тому функція підприємця-новатора полягає в тому, щобреалізувати їх.
Учений запровадив в економічну теорію термін «інновація», який ставзагальноприйнятим у світовій економічній літературі. Інновації, за Шумпетером,— не просто нововведення, а нова функція виробництва. Це зміна технологіївиробництва речей, яка має історичне значення і є необхідною; це стрибок відстарої виробничої функції до нової. Великі інновації зумовлюють створення новихпідприємств і нового устаткування, але не кожне нове виробництво є інновацією.
Й. Шумпетер зробив істотний внесок у розвиток теорії економічних циклів.Основні положення його теорії стали підґрунтям усіх інноваційних концепцій,розроблених західними економістами. Вони полягають у тому, що:
—рушієм прогресу у формі циклічного руху є не будь-яке інвестування увиробництво, а лише інновації, тобто введення принципово нових товарів,техніки, форм виробництва та обміну;
—кожна інновація має життєвий цикл, який можна розглядати як «процестворчого руйнування»;
—численні життєві цикли окремих нововведень зливаються у вигляді пучків,або згустків (кластерів);
—різні види інновацій спричиняють порушення статичної та формуваннядинамічної рівноваги.
Отже, И. Шумпетер погоджувався із М. Кондратьєвим щодо існуванняциклічності економічного розвитку. Однак циклічний рух він вважав формоювідхилення від рівноваги, до якої завжди прагне економічна система. Інноваціясупроводжується творчим руйнуванням економічної системи, обумовлюючи її перехідз одного стану рівноваги в інший. Факторами, що спричиняють ці відхилення, єспонтанні кластери нововведень. Установити якусь регулярність у циклічному русінеможливо. Все залежить від виду нововведень і конкретних історичних умов їхреалізації.
Дослідження С. Кузнеця
Відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії, виходець ізУкраїни Саймон Кузнець (1901—1985) полемізував з Й. Шумпетером щодо причинциклічності економічного розвитку, стверджував, що в бажанні підприємцівінвестувати принципово нові види техніки чи товари немає ніякої закономірності.На його думку, революційні інновації виникають значною мірою випадково, підвпливом певних зовнішніх обставин (зміни в політиці, економіці, поява новихвідкриттів тощо). Тобто, визнаючи існування економічних циклів, він пов'язує їхіз циклами інноваційних технологій, наголошуючи водночас на випадковості появиінновацій.
Отже, до 70-х років XX ст. функціонувала теорія, згідно з якою економічний розвиток суспільствавідбувається хвилеподібно: періоди зростання чергуються із періодами стагнаціїта спаду. Періоди зростання ґрунтуються на базисних інноваціях, упровадженняяких дає імпульс виникненню вторинних (поліпшувальних) інновацій. Інтереспідприємців до інновацій і швидкість їх поширення у галузі та поза нею залежитьвід того, наскільки зростає прибутковість бізнесу від їх упровадження.
Економічна теорія визнавала, що інновації є ключовим чинникомекономічного зростання. Вони не лише забезпечують ресурсозберігальний ефект, ай сприяють створенню нових галузей і сфер діяльності. Однак для появи інноваційі їх поширення необхідні певні умови. Щодо цього питання існують різні точкизору. Одні науковці вважають, Що імпульсом до інноваційної діяльності є певнізовнішні обставини (екзогенний механізм); інші причину нововведень вбачають упрагненні підприємців максимізувати свій прибуток, що дає підстави стверджуватипро внутрішній (ендогенний) механізм технологічного прогресу. Існування різних,інколи спірних, думок щодо ролі інноваційних факторів в економічному зростанніпоказує труднощі становлення теорії інноваційного розвитку, сумніви у деяких їїпостулатах. Так, після опублікування книги Шумпетера «Теорія інноваційногорозвитку» минуло чимало часу, у повоєнні роки світова економіка розвиваласьпоступально і ніщо не свідчило про можливість настання нової кризи. Інноваційнутеорію з її довгими циклами (хвилями) стали вважали анахронізмом. І лише у70-ті роки про неї знову згадали. Значний внесок у її подальший розвитокзробили Г. Менш, А. Кляйкнехт, Дж. ван Дейн, Р. Фостер.
Дослідження Г. Менша
Німецький економіст Герхард Менш відродив і розвинув теорію Шумпетера. Укнизі «Технологічний пат» він проаналізував появу 112 великих винаходів та 126базових технічних нововведень, за допомогою яких винаходи було впроваджено увиробництво із середини XVIII ст. по 60-ті роки XX ст. Г.Менш підтвердив існування довгих хвиль економічної активності. За йогопідрахунками, збільшення потоку інновацій припадає на періоди початку спадудовгих хвиль, визначених М. Кон-дратьєвим.
На початку 70-х років, коли не було жодної ознаки нової економічноїстагнації і більшість учених вважали, що чергова криза буде відносно м'якою,Менш за показниками стану ринку праці й капіталу розпізнав перші симптомизагрозливої кон'юнктурної ситуації. Він назвав її «технологічним патом» (франц.pat — у шахах — ситуація, заякої жоден з партнерів не в змозі виграти), тобто закономірною паузою упоступальному розвитку економіки, причому такою, що виникає регулярно.
Г. Менш зауважив, що в світовій економіці регулярно настає такий період,коли країни опиняються в кризі, вихід з якої неможливий за існуючої техніки,відсутності революційних або, як він їх називає, базисних нововведень.
Менш, на відміну від Кондратьєва та Шумпетера, вважав, що кожний довгийцикл має форму не відрізка хвилі, а 8-подібної логістичної кривої. Ця криваописує траєкторію життєвого циклу певного технічного способу виробництва. Назавершальній стадії старої технологічної бази виникає нова. Проте попередня8-подібна крива не плавно переходить у нову. їх накладання породжуєнестабільність і навіть турбулентність (лат. іигЬиіепіиз — безладний,неспокійний). Момент зіткнення двох послідовних життєвих циклів і є«технологічним патом», або часом структурної перебудови чи кризи, вихід з якоїможливий лише за появи принципово нових технологій.
Інноваційні технології Г. Менш поділив на дві групи — базисні таполіпшувальні. Базисну технологію він трактує як сукупність таких виробничихпроцесів, які потенційно можуть створювати велику кількість нових робочихмісць, що вимагають іншої кваліфікації. Поява нових базисних технологій сприяєстворенню нових продуктів і нових ринків.
Менш погоджувався з гіпотезою Шумпетера про те, що базисні інновації учасі розподілені не рівномірно, а утворюють дискретні пучки, або кластери, щовиникають не випадково. Вслід за базисними обов'язково з'являютьсяполіпшувальні інновації і розкривають усі можливості базисних. Обидві форми інноваційперебувають у постійній конкуренції, яка спричиняє періодичні S-подібні хвилі, що відповідаютьциклам Кондратьєва.
Нерівномірність інноваційної активності Г. Менш пояснює особливостямифункціонування ринкової економіки. Орієнтуючись на поточний прибуток,підприємці керуються економічною кон'юнктурою, не зважаючи на довгостроковіальтернативи технічного розвитку і надаючи перевагу поліпшувальним інноваціям,оскільки вони менш ризиковані й дешевші. Впроваджувати радикальні інноваціївони починають після різкого зниження ефективності інвестицій у традиційнихнапрямах, коли вже накопичено надлишкові потужності й уникнути сповзанняекономіки у фазу глибокої затяжної депресії не вдається. У фазі депресіївпровадження базисних інновацій є єдиною можливістю прибуткового інвестування.Незважаючи на те що прибуток у фазі депресії малий, власники вважають, щовкладати капітал в інновації менш ризиковано, ніж у стару продукцію ітехнологію. Зрештою інновації переборюють депресію. Отже, згідно з Меншом,генератором умов для появи інновацій, які становлять технологічний базис новоїдовгої хвилі, є депресія. Найбільша кількість базисних інновацій припадає наважкі й тривалі депресії.
Г. Менш дійшов висновку, що технічний прогрес відбувається небезперервно, а дискретно (франц. discret; — переривчастий). Гіпотеза дискретності пояснила протиріччяміж періодами надлишку інновацій та їх нестачею: динаміка потоків, припливи івідпливи базисних інновацій визначають зміни у періодичності зростання істагнації економіки.
Дослідження Дж. ван Дейна
Нідерландський економіст Джакоб ван Дейн у книзі «Довгі хвилі векономіці» (1979) зробив глибокий аналіз основних теорій довгих циклів і дійшоввисновку, що підґрунтям циклів є три головних взаємопов'язаних блоки:інновації, життєвий цикл та інвестиції в інфраструктуру. Інвестиції він поділивна ті, що формують індустріальний комплекс, і ті, що забезпечують розвитоккомунікацій.
Однак Дейн припустився помилки, приділяючи надмірну увагу роліінфраструктури. Це перешкодило йому сформувати цілісний механізм інноваційногорозвитку, який би ґрунтувався на внутрішніх (ендогенних) рушійних силах.
Дослідження А. Кляйкнехта
Німецький економіст Альфред Кляйкнехт, який тривалий час працював уНідерландах, теж дотримувався інноваційної концепції довгих хвиль. Він мав наметі аргументовано довести існування довгих хвиль через статистичні показникиекономічної активності. Кляйкнехт дослідив ряди агрегованих (укрупнених)показників світового промислового виробництва з 1792 до 1974 рр. і підтвердив висновкиКондратьєва та Шумпетера про існування довгих хвиль.
Значну увагу вчений приділив вивченню механізму виникнення довгих циклів,який він простежив у взаємодії між базисними та поліпшувальними інноваціями. А.Кляйкнехт, як і Й. Шумпетер та Г. Менш, вважав, що інновації нерівномірнорозподілені в часі, і поліпшувальні інновації змінюють базисні, до яких вінвідносить тільки технологію. Водночас у нього є власне пояснення причини появикластера інновацій. Він стверджує, що базисні інновації з'являються не в періоддепресії, коли підприємства мінімізують свій ризик і відмовляються віднововведень, а у фазі пожвавлення і на початку зростання. Цей висновок сучаснінауковці вважають хибним. У період спаду, коли ефективність капіталунадзвичайно низька, прибутки знижуються, ризик для багатьох підприємств стаєєдиною можливістю виживання. Обережними за цих умов є лише великі підприємства,і то лише тією мірою, яка забезпечує збереження їх монопольного становища івідносно високі прибутки. Саме тоді зростає роль дрібних підприємств якініціаторів піонерних інновацій.
Концепція технологічних устроїв Д. Львова та С. Глазьєва
Російські економісти Дмитро Львов і Сергій Глазьєв теж є прихильникамиінноваційної концепції довгих хвиль економічного розвитку. Вони досліджувалиміжгалузеві технологічні ланцюги поєднаних виробництв, які виникають унаслідокпроцесів кооперації та спеціалізації і мають зазвичай стійкий характер.Сукупність таких технологічних ланцюгів автори називають технологічним устроєм,який належить одній парадигмі (грец. paradeigma — приклад, взірець) та утворює стабільний елементвідтворювальної структури економіки. У кожному технологічному устрої, на думкуавторів, можна виділити ядро, в якому зосереджені базисні технології, щовідповідають цьому устрою. При послідовній зміні технологічних устроїввідбуваються довготривалі коливання економічної кон'юнктури.
Д. Львов і С. Глазьєв виокремили три етапи науково-технічного прогресу(технологічні устрої), що мали місце в XX ст.
1. Початок XX ст. Його основою єелектроенергетика, автомобілебудування, неорганічна хімія; провіднименергоносієм виступає вугілля; конструкційним матеріалом — чавун; основнимсухопутним транспортом — залізничний.
2. 50—60-ті роки XX ст.Базується на органічному синтезі, автомобілебудуванні, радіо- та авіакосмічнійпромисловості.
3. Середина 70-х років XX ст. Йогоядром є електроніка та мікропроцесорна технологія. На їх основі утворилися новіінформаційні мережі (Інтернет), космічні засоби зв'язку;здійснюється*промислове виробництво матеріалів із заданими властивостями.
Дослідження Р. Фостера
Американський економіст Р. Фостер для аналізу інноваційної діяльності танауково-технічного прогнозування запропонував використовувати динаміку циклів.Він зауважив, що для розуміння динаміки технологічної кон'юнктури, а точніше —періодів зміни однієї технології іншою, необхідно сприйняти не лише ідею8-подібної кривої та переваг інноватора, а насамперед ідею технологічної межіта технологічного розриву. Р. Фостер зазначав, що в процесі переходу від однієїтехнології до іншої має місце технологічний розрив. При назріваннітехнологічних змін необхідно з'ясувати, якому саме відрізку S-подібної логістичної кривоївідповідає наявна технологія чи продукція, що виготовляється; чи не настав час,коли вкладення у вдосконалення виробничих процесів та продукції не даватимутьочікуваних результатів через наближення межі об'єктивного розвитку відповідноїнаукової, інженерної або організаційної ідеї. У цьому разі кошти слідспрямовувати на розроблення та впровадження нових ідей, на підготовку, освоєннята випуск виробів нових поколінь. Р. Фостер визначав інновацію як засіб конкуренції та отриманняприбутку (ефекту, результату). Він вважав, що інновація — «це битва на ринкуміж новаторами, або тими, хто атакує, тими, хто бажає робити гроші, змінюючипорядок речей, і тими, хто обороняється, захищаючи свої існуючі доходи».
Отже, Й. Шумпетер та його послідовники довели, що основою механізмуінноваційної діяльності є прибуток. Зменшення прибутку, а значить, погіршеннястану фірми, породжує стимул до інновацій. Якщо ж фірма процвітає, то у неїнемає потреби вносити істотні зміни у налагоджене виробництво. Висока нормаприбутку не стимулює пошуку радикальних технологічних перетворень і нових форморганізації бізнесу. Г. Менш наголошує, що саме кінець процвітання старихгалузей зумовлює інвестування в нову продукцію і технологію. Важливо, щобпідприємці вчасно визначили момент для інвестиції в розроблення та впровадженнянової технології.
Моделі економічного зростання з ендогенним технологічним прогресом
З'явилися на рубежі 90-х років XX ст. їх автори (американські дослідники П. Ромер, Ф. Агійон,П. Хоувіт, Ч. Джонс та ін.) пояснюють технологічні зміни бажанням економічнихагентів максимізувати свій прибуток протягом тривалого часу, для чого ініціюютьі проводять відповідні науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи.
Автори моделей зробили деякі припущення щодо причин різних темпівекономічного зростання деяких країн, ефективності різноманітних заходівдержавної науково-технічної і промислової політики, впливу процесів міжнародноїінтеграції та торгівлі на темпи економічного зростання. Зокрема, П. Ромердоводив, що темп економічного зростання перебуває у прямій залежності відвеличини людського капіталу, зосередженого у сфері нових знань. Отже, країни збільшим обсягом людського капіталу матимуть вищі темпи економічного зростання.
Ф. Агійон і П. Хоувіт стверджують, що технологічний прогресзабезпечується завдяки конкуренції між фірмами, які генерують і здійснюють перспективніпродуктові та технологічні нововведення. Цінність нововведень визначаєтьсяжиттєвим циклом, який, у свою чергу, залежить від кількості фахівців, щопрацюють у сфері НДДКР над розробленням наступної новації. Вчені дійшливисновку, що найважливішу роль у підвищенні темпів економічного зростаннявідіграє перетік фахівців між секторами виробництва проміжних товарів ісектором НДДКР, і вказують на необхідність збільшення фінансування науковихдосліджень, оскільки кожне наступне нововведення забезпечує зростанняпродуктивності праці у виробничому секторі.
Отже, інноваційні теорії технологічних змін сформували концептуальнізасади розвитку суспільств та економік, які ґрунтуються на постійному оновленнітехнологічної бази виробничої діяльності, зміні технологій, технологічнихустроїв. Спонукають до таких змін економічні мотиви — прагнення підприємців допідвищення норми прибутковості, її зменшення внаслідок широкої дифузії (лат.оІіііи-зіо — поширення) інновацій у галузі змушує підприємців до постійного інноваційногопошуку, що прискорює темпи науково-технічного прогресу і сприяє підвищеннюпродуктивності праці у всіх сферах діяльності. Це, в свою чергу, зумовлюєсоціально-економічне зростання суспільств, підвищення рівня життя населення,відкриває нові можливості розвитку особистості, творчого потенціалу, а значить,створює умови для нового витка науково-технічного прогресу.
Однак надмірна ідеалізація ролі технологічного чинника економічногозростання спричинила появу технологічних утопій, що прогнозували досягненнятакого рівня розвитку науки, техніки та матеріального виробництва, якийавтоматично приведе до загального процвітання і добробуту.
Теорії технократичного суспільства
Представники теорій технократичного суспільства тлумачать історичнийпрогрес як зумовлений іманентними законами розвиток техніки, яка начебтовсебічно детермінує життя суспільства незалежно від його соціально-політичногоустрою, способів виробництва та розподілу матеріальних і духовних благ. До нихвідносять теорії технічного детермінізму і конвергенції Дж.-К. Гелбрейта,теорію технотронного суспільства 3. Бжезинського, теоріюіндустріально-технократичного суспільства Д. Белла та ін.
Теорії технічного детермінізму і конвергенції
Розроблені відомим американським економістом Джоном-Кеннетом Гелбрейтом.У книзі «Нова індустріальна держава» він використав термін «індустріальнасистема» Для відображення картини непорушного і наростаючого панування великихкорпорацій в економіці та політиці. Основною характеристикою індустріальноїсистеми він вважав промисловезастосування все складнішої і дорожчої «високої техніки». Звідси і назва —теорія технічного детермінізму.
Дж.-К. Гелбрейт пропонує нову концепцію держави. Державу він трактує неяк силу, що протистоїть діям корпорацій-гігантів і врівноважує їх домінування,а як надійний інструмент їх панування, необхідний для макроекономічногоконтролю корпорацій над цінами і ринками промислових товарів. Індустріальнасистема у Гелбрейта постає як передова сфера планової економіки, що змінилавідсталу ринкову економіку, сформовану переважно із дрібних фірм сфери послуг.
Однак у житті все було навпаки: сфера послуг стрімко розвивалася,стягуючи до себе людей і ресурси; великі корпорації втратили динамізм і почаливідступати перед підприємницьким бізнесом, зростаюча диференціація попитупосилювала владу ринкової стихії. Гелбрейт абсолютизував концепцію переходувлади в корпораціях від акціонерів-власників до управляючих і запровадив термін«техноструктура» — сукупність усіх адміністративно-технічних працівниківкомпанії, що спільно приймають рішення. Головною метою техноструктури є немаксимальні прибутки, а планове зростання виробництва за умов контролю надцінами.
У теорії «конвергенції двох систем» Гелбрейт вказував, що зростаючепанування планової системи за багатьма характеристиками зближувало економікиСША та СРСР, що не відповідало дійсності насамперед тому, що відомчиймонополізм та мілітаризація економіки СРСР блокували її технологічні таструктурні зміни і не слрияли науково-технічному прогресу.
Теорія технотронного суспільства
Сформульована американським політичним діячем Збігневим Бжезинським (нар.1928). У своїй праці «Між двома століттями: роль Америки в технотроннійері»(1970)він запропонував власне бачення майбутнього розвитку так званої капіталістичноїцивілізації на технократичній основі. Формування технотронного суспільства, найого думку, безпосередньо залежатиме від розвитку техніки, особливоелектроніки, зокрема комп'ютерів і засобів масової інформації, а політичнаборотьба і соціальні конфлікти при цьому втратять своє значення.
Теорія індустріально-технократичного суспільства. Викладена американськимекономістом Даніелем Белом (нар. 1919) у книзі «Прихід постіндустріальногосуспільства», яке розглядалось ним як суспільство майбутнього, перехід до якогоу США мав завершитися до кінця XX ст. Воснову теорії було покладено домінуючу на той час концепцію індустріальногосуспільства як суспільства накопичення техніки та капіталів. Бел погоджується зГелбрейтом, що кожне сучасне суспільство живе інноваціями і потребоюсоціального контролю над змінами, для чого необхідне планування. Водночас, напротивагу Гелбрейту, який роль держави вбачав у підтримці розвитку корпорацій,Бел закликав до соціального і політичного контролю за їх діяльністю державнимиінституціями. Зростання могутності корпорацій та їх технократичні рішення,вказував Бел, є загрозливими для природи та суспільства, а створювані нимиматеріальні блага не можуть задовольнити потреб самоствердження людини. Томуголовною проблемою постіндустріального суспільства є підпорядкуванняекономічних функцій політичному порядку.
Згідно з теорією Белла постіндустріальному суспільству властиві:
—заміна промисловості на індустрію;
—панування професійно-технічної (інтелектуальної) праці;
—зростання значення фундаментальних знань (як джерела нововведень ізаходів соціальної політики);
—застосування інтелектуальної технології прийняття рішень.
Бел наголошував, що в постіндустріальному суспільстві стратегічну рольповинні відігравати наука і наукова еліта. Оскільки розвиток науки передбачаєвкладення величезних коштів, накопичених державою і корпораціями, вчені маютьдокласти всіх зусиль, щоб дослідження не обслуговували інтересів політики чиринку.
Наукова еліта країни, згідно з теорією Белла, має бути носієм не лишенових знань, а й нових ідеалів. Він розглядає інтелектуальну революцію якспосіб різкого зростання інтелектуальних можливостей людей завдяки доступу Доінформації та вмінню її опрацьовувати. Інтелектуали мають прийти на змінутехнократам, однак цей процес є складним.
Бел, погоджуючись із міркуваннями Гелбрейта щодо підвищення ролі планування удіяльності корпорацій, робить застереження про необхідність державного контролюнад технологіями, нововведеннями та бізнесом. Інтереси гігантських корпорацій,вказує Бел, переплітаються з інтересами не лише американського суспільства, а йусього світу, оскільки до 40% доходів американських корпорацій формуються зарахунок операцій в інших країнах. Тому інтелектуальна еліта має бути соціальновідповідальною і брати на себе місію перерозподілу частини доходів на користьбідніших.
Отже, прихильники технократичних теорій, акцентуючи на домінуючій ролінауково-технічного прогресу в розвитку людства, вважали, що прискорення йоготемпів зумовить у найближчому майбутньому загальне зростання добробуту у всіхкраїнах. Однак більшість із них розуміли, що сліпе використання науки і технікипороджує екологічну небезпеку, загрозу технокатастроф, а надмірна увага доматеріальних благ обумовлює занепад культури. Усе це спричиняє дезінтеграційніпроцеси, які поглиблюють прірву між бідними і багатими країнами. Вченіусвідомлювали, що для усунення загрозливих для людства наслідківнеконтрольованого науково-технічного прогресу необхідне свідоме втручання уйого перебіг державних і наддержавних регулятивних структур.
Списоклітератури
1.Дорофиенко В.В., Колосюк В.П. Инновационный менеджмент инаучно-техническая деятельность: 2008- 234 с.
2.Инновационный менеджмент: Учебник / Под ред. проф. В.А.Швандара, проф. В.Я. Горфинкеля. – М.: Вузовский учебник, 2007.- 256 с.
3.Кирина Л.В., Кузнецова С.А. Стратегия инновационнойдеятельности предприятия // Формирование механизма управления предприятием вусловиях рынка / Под ред. В.В. Титова. – 2008. – 491 с.
4.Ковалев Г.Д. Основы инновационного менеджмента: Уч.пособиедля вузов / Под ред. проф. В.А. Швандара. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007 – 218 с.
5.Лапко О.Н. Інноваційна діяльність всистемі державного регулювання. – К.: ІЕП НАНУ, 2007. – 386 с.
6.Медынский В.Г. Инновационный менеджмент: Учебник. – М.:ИНФРА-М, 2008.123 с.
7.Морозов Ю.П. Инновационный менеджмент: Уч.пособие для вузов.– М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. – 321 с.
8.Основы инновационного менеджмента: Теория и практика: Учебноепособие/ Под ред. П.Н. Завлина и др. – М.: ОАО «НПО «Издательство «Экономика»,2006. – 222 с.
9.Письмак В.П. Проблемы устойчивого функционированиясоциально-экономической модели Украины. – Донецк: Донеччина, 2009. – 544 с.
10.Поршнев А.Г. Управление инновациями в условияхперехода к рынку. – М.: Аланс, 2008.– 406 с.