Роль і призначення міжнародних фінансів

Курсова робота.
На тему:
«Роль і призначення міжнародних фінансів»

Зміст.
Вступ
1. Теоретико методологічніаспекти
2. Сутність і призначенняміжнародних фінансів
3. Міжнародні фінансовіорганізації та міжнародні фінансові інституції
4. Міжнародний фінансовийринок
Висновки
Список використаноїлітератури

Вступ
Найхарактернішоюрисою міжнародних фінансів є те, що вони призначені ефективно обслуговуватиміждержавний рух товарів та послуг і перерозподіл грошового капіталу міжконкуруючими агентами світового ринку. Вони ж вчасно подають сигнали про стансвітової фінансової кон'юнктури, які служать певними орієнтирами для швидкогоприйняття адекватних рішень суб'єктами міжнародних фінансів.
Особливуактуальність своєчасного реагування на зміни міжнародної фінансової кон'юнктурипідкреслили події, пов'язані з серією валютно-фінансових обвалів (азійськакриза 1998 р., події в Росії, згодом в Україні та інших країнах СНД). Саме вцей час гостро постала проблема необхідності більш чіткого регулюванняміжнародних фінансів з метою їх стабілізації. Така необхідність стає особливоактуальною в умовах глобалізації міжнародних фінансових ринків.
Глобалізація— складна і багатоаспектна проблема, за якою стоїть багато реальних явищ іпроцесів, а також проблем, які зачіпають все людство. Сьогодні міжнароднийфінансовий капітал може вільно, без будь-яких перешкод переміщуватися звнутрішнього на світовий фінансовий ринок і навпаки. Завдяки новітнімтехнологічним інноваціям у сфері міжнародних фінансів у світі сформувалисяграндіозні потоки «гарячих» грошей, які шукають свого надприбуткового застосування і які сьогодні можуть бути миттєво переказанінатисканням на клавіатуру комп’ютера з одного регіону в інший, з однієї валютив іншу, чим здатні розладнати валютно-фінансову систему будь-якої країни,навіть найрозвиненішої.
Об’єктивнийпроцес глобалізації економічного життя, виявом якого є зростання обсягівсвітової торгівлі та руху капіталів, посилює значення міжнародних валютно-фінансовихі грошово-кредитних відносин, водночас загострюючи проблему зовнішньогофінансування суб’эктів системи світового господарства.[9]
Метоюнаписання даної курсової роботи є розкриття економічної сутності міжнароднихфінансів, вивчення міжнародного фінансового ринку, міжнародних фінансовихорганізацій, та інституцій, а також функції та мету їх діяльності. Адже знаннятеоретичних та практичних засад функціонування міжнародних фінансів єнеобхідними для кожного молодого спеціаліста.

1.Теоретико-методологічні аспекти
Виникненняі розвиток міжнародних фінансів зумовлено глобалізацією економічних зв'язків,посиленням інтеграційних процесів у економічній, політичній та соціальнійсферах.[1.]
Об’єктивнийпроцес глобалізації економічного життя, виявом якого є зростання обсягівсвітової торгівлі та руху капіталів, посилює значення міжнароднихвалютно-фінансових і грошово-кредитних відносин, водночас загострюючи проблемузовнішнього фінансування суб’эктів системи світового господарства.[9]
Визначаючиміжнародні фінанси як економічну категорію, можна стверджувати, що це фондифінансових ресурсів, які утворилися на основі розвитку міжнародних економічних(ринкових) відносин і використовуються для забезпечення безперервності йрентабельності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволенняспільних потреб, які мають міжнародне значення. З інституційної точки зору — цесукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансовихінституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних тарегіональних економічних організацій і об'єднань, через які здійснюється рухсвітових фінансових потоків.[10]
Міжнародніорганізації — цестворені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функційоб'єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів,володіють міжнародною правосуб'єктністю і засновані відповідно до міжнародногоправа.[4]
Співробітництвоз міжнародними фінансовими організаціями, зокрема МВФ, СБ,ЄБРР,ЄС допомоглозапровадити програми фінансової стабілізації і залучити в економіку країнипільгові кредити.Співпраця із зазначеними організаціями і країнами стала дляУкраїни принципово новою формою фінансово-економічних відносин.[2]
Оскількина сьогодні функціонування ЄВС, як валютної зони, що об’єднує найрозвиненішікраїни, уже накопичило тривалий досвід створення союзних фіскальних процедур,то дослідження сучасних проблем фіскальної політики в зоні євро можна вважатиактуальними, зокрема у контексті євроінтеграційного курсу України.[14]
ЧасткаУкраїни в статутному капіталі ЧБТР становить 135 млн. СПЗ (14%). Фінансовимпосередником ЧБТР в Україні є «Мікрофінансовий банк України». Діяльність ЧБТР ВУкраїні спрямована на підтримку таких секторів економіки, як енергетика,транспорт, суднобудування, машинобудування, банки, а також експортно-орієнтованібанки.[15]
Традиційнонауково-технічна політика ЄС Базувалася на лінійній моделі «поштовху», тобтопоєднанні ринкового та державного підходу. Він передбачає підтримкуфундаментальних досліджень державним фінансуванням, захист інтелектуальноївласності законом.[11]
Євросоюзє найбільшою економічною спільнотою у світі, на частку якої припадає близькочетверті світового виробництва товарів та міжнародної торгівлі. Малі та середніпідприємства в ЄС посідають передові позиції в таких галузях, як оптова тароздрібна торгівля, будівництво, ресторанний та туристичний бізнес,забезпечуючи дві третини від загальної кількості працівників і більше половинисукупного ВВП. Слід особливо зазначити, що на відміну від інших міжнароднихекономічних і фінансових структур в Європейському Союзі кардинально змінилисяпідходи до вироблення механізму реалізації спільних інтересів ЄС. Доситьсказати, що в разі необхідності визначення спільної валютної політики у РадіЄвропейського центрального банку при голосуванні діє принцип «одна голова— один голос». [12]
СпівпрацяУкраїни із Світовим Банком у реалізації спільних проектів передбачаєдовгострокове фінансування проектів забезпечення українській стороні грошовихнадходжень необхідних для досягнення проектних цілей .І в подальшому підтримкаСБ при підготовці і реалізації проектів гарантує досягнення стратегічної метирозвитку.[8]
ВступУкраїни до Міжнародного валютного фонду забезпечив їй членство в МБРР (квоту —10 678 акцій на загальну суму близько 5 млрд дол. США), що дає можливість нашійдержаві залучати іноземні інвестиції для вирішення таких актуальних проблем, якстабілізація економіки, її структурна перебудова, інтеграція України у світовегосподарство.Банк взяв участь у двох проектах: у 1994році інвестував 49 млн.євро у проект «ITUR»(кабельна система, що з’єднує Італію, Туреччину, Україну таРосію), а в 1997році- 14млн.євро у приватне спільне підприємство «Українськахвиля» (розширення телефонної мережі у Львівській області, з використаннямбездротової цифрової технології.[3]
Міжнароднийфінансовий ринок нині є глобальною системою акумулювання вільних фінансовихресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринковоїконкуренції. Сьогодні цей ринок набув величезних масштабів і перетворився водне з найважливіших джерел фінансових ресурсів, став визначальним факторомгосподарського життя всіх без винятку країн світу.[13]
Валютнийринок — це: 1) підсистема валютних відносин у ході операцій купівлі-продажуіноземних валют і платіжних документів у іноземних валютах; 2) інституційниймеханізм (сукупність установ і організацій — банків, валютних бірж, іншихфінансових інститутів), що забезпечують функціонування валютних ринковихмеханізмів.[4]
Наринку євробондів випускаються і продаються облігаційні зобов'язання, виражені вєвровалютах. До його складу входять євроемісія і вторинний ринок. Євробондигарантуються або виносяться на ринок на користь позичальника синдикатом банківіз різних країн і розміщуються в країнах, які відрізняються від валюти позики.Ринок євробондів не має національних кордонів. В обігу переважають бонди зфіксованою відсотковою ставкою, меншу частину від загального обсягу складаютьбонди з плаваючою ставкою. Цей ринок розпочав свою діяльність у 1963 р.[5]
Проблемаглобалізації міжнародних фінансів на сьогодні ще недостатньо викристалізуваласядля того, щоб однозначно її тлумачити. За цим поняттям стоїть багато реальнихявищ і процесів, а також складних проблем, які торкаються всього людства і якіє вирішальною складовою сукупності глобальних проблем сучасності.[7]
2. Сутність іпризначення міжнародних фінансів
глобалізація фінансовий міжнародний
Зарубіжнафінансова наука трактує фінанси взагалі досить широко, не обмежуючиськонкретними чіткими рамками: де існують товар і гроші, там є й фінанси. Унаукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси постають як категоріяекономічного життя, що випливає з об'єктивних процесів у економіці та єневід'ємною частиною ринкової економіки.
Саметаке розширене трактування переноситься і на категорію «міжнародніфінанси». Так, за визначенням Дж. Менвіла Херріса, міжнародні фінанси — цеекономічна сукупність часу і невизначеності щодо рішень, які стосуютьсядекількох різних країн з урахуванням того, що кожна суверенна держава маєвласну валюту, свої закони бізнесу і політичні системи.
Усфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів — держави, підприємств,громадян, виділяються наднаціональні суб'єкти — міжнародні організації іміжнародні фінансові інституції. На основі такого умовного поділу деяківітчизняні автори дають досить звужене трактування міжнародних фінансів,вважаючи, що вони відображають тільки діяльність міжнародних організацій іфінансових інститутів.
Насправдіміжнародні фінанси сьогодні є досить розгалуженою структурою з множинністюдержавних, приватних і власне мінжнародних елементів, через які здійснюютьсякоординація і регулювання міжнародних фінансових зв'язків.
Суб'єктамиміжнародних фінансів виступають приватні юридичні особи, які беруть участь укредитно-фінансових операціях: наданні банками кредитних ресурсів, одержаннікредитів, у операціях на міжнародних валютних ринках та ринках цінних паперівтощо.
Співробітництвотієї чи іншої країни з міжнародними кредитно-фінансовими структурами здійснюєтьсячерез міжнародні організації універсального характеру системи ООН; міжнароднікредитно-фінансові інституції, такі як Міжнародний валютний фонд (МВФ) та групаСвітового банку (СБ); міжнародні організації регіонального характеру —регіональні банки розвитку та ін.
Крімтого, активний процес регулювання міжнародних фінансів здійснюється сьогоднічерез щорічні наради «великої сімки» (нині— «великавісімка»), яка приймає найбільш важливі стратегічні рішення; Паризькийклуб, який об'єднує державних кредиторів, котрі регулюють і уніфікують підходикредиторів до того чи іншого боржника; Лондонський клуб, який об'єднуєнайбільших приватних кредиторів, котрі виробляють спільну політику приватнихкомерційних банків стосовно боржників і т. ін.
Знаукової точки зору, фінанси можна поділити, з певним ступенем умовності, нанаціонально-державні та міжнародні, причому нетільки залежно від простору їхфункціонування, а й від природи їх суб'єктів. Так, національно-державні, якправило, не виходять за межі території однієї держави, не залучають іноземнихсуб'єктів, здійснюються на основі національного законодавства і мають виключно внутрішньонаціональнийхарактер. До них можна віднести внутрішні міжбанківські перекази, розрахункиміж підприємствами, внутрішньодержавні кредити тощо. Міжнародні включають міждержавній транснаціональні кредитно-фінансові відносини і характеризуються участю в нихіноземного елементу. Причому міжнародні фінанси не можна розглядати як наслідоквідносин у цій сфері абстрактних держав як монолітних блоків. Цеспівробітництво з метою раціональної розстановки внутрішніх сил для виробленняраціональних зовнішньо-економічних і політичних рішень.
Такимчином, фінансові відносини реалізуються у двох діалектичних формах:національно-державній і міжнародній. І хоч об'єктивно національно-державнавиступає як первинна стосовно до міжнародної, все ж міжнародна форма можерозглядатись як більш висока, досконала та краще системно структурована. Протеце твердження має дискусійний характер.Об'єктивною основою становлення ірозвитку міжнародних фінансів виступають закономірності міжнародного кругообігуфункціонуючого капіталу, на одному полюсі якого виникають тимчасово вільнікошти, на іншому — постійно з'являється попит на них.
Зодного боку, невідворотно «старіючий» з демографічної точки зорурозвинутий світ постійно шукає вигідні сфери вкладання заощаджень і намагаєтьсямаксимально диверсифікувати їх. З іншого боку, країни зі всіх куточків земноїкулі, традиційно зараховані до категорії «ринків, що формуються»,об'єднує характерна риса — вони гостро страждають від нестачі притокудовгострокових інвестицій. І саме сфера міжнародних фінансів дає змогу ірозвинутим країнам, і тим, що розвиваються, а також постсоціалістичнимзадовольнити тією чи іншою мірою свої нагальні потреби.
Рухміжнародних фінансів здійснюється такими основними каналами:
1.Валютніоперації.
2.Валютно-кредитнеі розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів (у тому числі йособливого товару — золота).
3.Операціїз цінними паперами і різними фінансовими інструментами.
4.Зарубіжніінвестиції в основний і оборотний капітал.
5.Перерозподілчастки національного доходу через бюджет у формі допомоги бідним країнам тавнесків держав до міжнародних організацій та ін.
Такимчином, визначаючи міжнародні фінанси як економічну категорію, можнастверджувати, що це фонди фінансових ресурсів, які утворилися на основірозвитку міжнародних економічних (ринкових) відносин і використовуються длязабезпечення безперервності й рентабельності суспільного відтворення насвітовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення.[10]
Зінституційної точки зору — це сукупність банків, валютних та фондових бірж,міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ,міжнародних та регіональних економічних організацій і об'єднань, через якіздійснюється рух світових фінансових потоків.
Виникненняі розвиток міжнародних фінансів зумовлено глобалізацією економічних зв'язків,посиленням інтеграційних процесів у економічній, політичній та соціальнійсферах.[1]
Міжнароднафінансова система, з одного боку, обслуговує міждержавний рух товарів, послугта факторів виробництва, з іншого — відіграє самостійну роль, яка виявляєтьсячерез функціонування міжнародних фінансових ринків.
Однієюз новітніх тенденцій у розвитку міжнародних фінансів останнього часу є їхглобалізація, яка є складною, багатоаспектною проблемою, у зв'язку з чимпороджує численні наукові дискусії. Саме тому проблема глобалізації міжнароднихфінансів на сьогодні ще недостатньо викристалізувалася для того, щоб однозначноїї тлумачити. За цим поняттям стоїть багато реальних явищ і процесів, а такожскладних проблем, які торкаються всього людства і які є вирішальною складовоюсукупності глобальних проблем сучасності.
Значноактивізували процеси глобалізації міжнародних фінансових потоків новітнітехнологічні інновації у цій сфері. Так, сучасні новітні засоби зв'язкупідвищили швидкість здійснення міжнародних фінансових операцій та привели дошвидкого зростання їх обсягів. Телекомунікації дають змогу банкам залучатизаощадження практично з усього світу і направляти засоби позичальникам наумовах найвищого прибутку і найнижчих затрат. Інвестиційні банки мають змогуукладати угоди як в облігаціях, так і в іноземній валюті через систему СВІФТ.Комерційні банки також можуть направляти акредитиви через електронні системиплатежів зі своїх штаб-квартир у закордонні представництва.
Такізростаючі потоки міжнародного фінансового капіталу значно посилюють фінансовуконкуренцію між країнами. Ця тенденція здійснює відповідний тиск на урядиокремих країн, примушуючи їх сприяти скороченню обсягів втручання держави вдіяльність внутрішніх валютно-фінансових ринків, та призводить до подальшоїлібералізації міжнародного руху капіталу.
Сьогодніміжнародний фінансовий капітал може вільно, без будь-яких перешкодпереміщуватися з внутрішнього на світовий фінансовий ринок і навпаки. Фінансовіінституції засновують свої філії у провідних фінансових центрах для виконанняфункцій запозичення, кредитування, інвестування та надання інших фінансовихпослуг.
Потенційносам процес глобалізації надає значні переваги як інвесторам, так іпозичальникам, оскільки, надаючи суб'єктам ринку максимально різнорідний вибір,дозволяє укладати більш ефективні, з точки зору їхніх потреб, угоди, а такожзавдяки глибині й високій ліквідності ринків швидко переключатися з однихоперацій на інші, вчасно реагуючи на зміну фінансового довкілля в режимі реальногочасу. Однак тут невідворотно на повний зріст постає питання про адекватністьпремій, закладених у рівнях прибутковості інструментів, які мають обіг наринку, а також про ризик, пов'язаний з цими вкладами. Мова йде про реальніекономічні інтереси як кредиторів, так і позичальників.
Такимчином, глобалізація міжнародних фінансів — явище далеко не однозначне. Цейпроцес неминуче вступає в суперечність з діючими національними режимамирегулювання і пов'язаний із серйозними макроекономічними обмеженнями іризиками.
Крімтого, в умовах вільного переміщення капіталів всякий відступ країни-емітентавід суворої фінансової дисципліни жорстко карається чисто ринковими методами —перш за все відтоком засобів із фінансових активів, падінням їх котирувань іпідвищенням вартості залучених у майбутньому фінансових ресурсів. Це особливонебезпечно для країн зі слабкими і неадекватними системами регулювання інагляду, з недостатньою капіталізацією банківських систем.
Ідійсно, міжнародні фінансові потрясіння останніх років (мексиканська криза1994—1995 рр., азійська 1998 р., події в Росії, згодом в Україні та іншихкраїнах СНД) безпосередньо були пов'язані з різкими змінами капітальнихпотоків. Характерно також і те, що ці події сталися головним чином у так званихтрансформаційних ринкових економіках. Адже саме ці економіки, виступаючи головнимицентрами припливу іноземних інвестицій, одночасно стали й основними жертваминагально наростаючої паніки, що призвела до поспішної втечі капіталів, кризиплатіжних балансів і обмінних курсів, а також до цілого ряду інших негативнихнаслідків.
Становленнясучасної міжнародної фінансової системи було викликано цілою низкою об'єктивнихекономічних факторів, найважливішим з яких є інтернаціоналізація господарськогожиття. Стрибкоподібна активізація економічних зв'язків між країнами,національними компаніями, а також зміцнення транснаціональних корпораційпоставили на порядок денний необхідність відповідної перебудови і банківськихпослуг.
Сьогоднінайбільші банки мають розгалужену мережу закордонних філій та відділень, черезякі вони контролюють фінансові операції на міжнародному рівні. Це — транснаціональнібанки (ТНБ), основною клієнтурою яких є промислові транснаціональні корпорації(ТНК). Останні часто самі беруть активну участь у міжнародних фінансовихопераціях. Важливе місце серед учасників міжнародних фінансових операційзаймають країни, які виступають як у ролі крериторів, так і позичальників. Цядіяльність також здійснюється як через національні, так і транснаціональнібанки.
Крімтого, існує ціла система міжнаціональних банківських інституцій, серед яких —група Світового банку (СБ), що спеціалізується на наданні кредитів окремимкраїнам для економічного розвитку. Європейський банк реконструкції та розвитку(ЄБРР) здійснює кредитну підтримку країн Східної Європи. Банк міжнародних розрахунків.Процеси інтернаціоналізації господарського життя приводить до виникнення своєріднихвиробничих комплексів. Ці комплекси інтегруються в єдину транснаціональнусистему, в якій провідна роль переходить до торговельного і промисловогокапіталу до фінансового капіталу одержуючи прибуток зі всіх країн світу, ТНКдосить швидко накопичує і такі резерви валют, які за своїми обсягами в декількаразів перевищують резерви всіх центральних банків світу разом узятих. І зрозуміло,що багато ТНК не відмовляються від спокуси одержати прибуток на обміннихвалютних операціях, на операціях з цінними паперами, або на ринках державнихзапозичень
Настійнанеобхідність більш чіткого регулювання міжнародних фінансів із метою їхстабілізації особливо гостро постала після серії регіональних валютно-фінансовихобвалів.
По-перше,як показуєсвітовий досвід, країни, котрі залучають значні обсяги приватного капіталу,більш вразливі у разі несподіваної зміни рівня довіри інвесторів.
По-друге,за аналогією з«Великою депресією» (1929—1933 рр.) світова фінансова криза пов'язаназ надвиробництвом. Диспропорція, що сформувалася протягом двох останніхдесятиліть між постійно зростаючими можливостями нарощування виробництва іневідповідною йому базою споживання обернулася неймовірним збільшенням обсягів «гарячихгрошей». Саме завдяки цьому Нові індустріальні країни Південно-СхідноїАзії, створивши найбільш динамічний виробничий потенціал, могли протягомтривалого часу абсорбувати у свої економіки стільки грошей, скільки булонеобхідно для потреб інвестиційного розвитку. Це дало можливість цим країнамзавантажити світові ринки дешевою товарною масою, яка за обсягами значноперевищувала масштаби світового платоспроможного попиту.
І,по-третє найсуттєвіше полягає в тому, що світова фінансова криза з якихось причинвдарила насамперед по основних конкурентах США (мається на увазі Японія).Наслідком кризи стало те, що і необхідно було очікувати: світ повернувсяобличчям до Америки, куди почали стікатися зростаючі потоки світових фінансів.
Світстоїть сьогодні на порозі формування та утвердження нових правил гри, які,безперечно, зменшать значення стихійних сил ринку і підвищать регулятивну рольміжнародних фінансових інститутів та держав із метою зменшення впливудестабілізуючого фактора міжнародних фінансів у сучасній світоглядній системі.Мова йде про спільну розробку світовим співтовариством новітніх стратегічнихнапрямків регулювання міжнародних фінансів, співзвучних сьогоднішній добі.[16]
3.Міжнародні фінансові організації і міжнародні фінансові інституції
Діяльністьміжнародних організацій пов'язана з виконанням певних функцій, що визначаютьсяїхніми статутами. Фінансове забезпечення таких функцій здійснюється черезфонди, створювані цими організаціями. Це можуть бути узагальнені фонди,наприклад бюджет Організації Об'єднаних Націй, і цільові — під конкретні заходиі програми. Тому суб'єктами міжнародних фінансів на наднаціональному рівнівиступають, з одного боку, міжнародні економічні організації, з іншого, —міжнародні фінансові інституції.
Міжнародніекономічні організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з приводу формуваннявласного бюджету чи інших фондів. Отримані кошти використовуються нафінансування централізованих заходів, проектів і програм цих організацій, наутримання їхнього апарату та на фінансову допомогу окремим країнам. Такимчином, кожна країна може отримувати кошти від міжнародних організацій як увигляді прямого фінансування (як правило, тільки в окремих випадках), так і вопосередкованій формі через різні централізовані заходи, проекти і програми, щостосуються її чи поширюються на неї.
Міжнародніфінансові інститути можуть мати взаємовідносини як з урядами, так і з суб'єктамигосподарювання окремих країн. Взаємовідносини з урядами складаються за двоманапрямами. Перший відображає процес формування статутного капіталу за рахуноквнесків окремих країн. Другий характеризує кредитні взаємовідносини — наданнякредитів урядам та їх погашення і сплату процентів. Взаємовідносини зпідприємствами мають двосторонній кредитний характер. Міжнародні фінансовіінститути фінансово забезпечують певні проекти, надають кредити окремимпідприємствам, як правило, на конкурсній основі Отже, як міжнародні економічніорганізації, так і фінансові інститути забезпечують централізацію певної частиниміжнародних фінансових ресурсів для забезпечення потреб світового господарства.Вони фінансують окремі проекти і програми, керуючись інтересами саме світовогогосподарства в цілому, а не окремих країн, якими б важливими ті інтереси дляцих країн не були. При цьому інтереси окремих країн на стадії розгляду тазатвердження таких проектів і програм обов'язково присутні.
Наростанняпроцесів інтеграції, інтернаціоналізації та глобалізації господарського життязумовлює як посилення ролі діючих організацій та інститутів, так і створеннянових, що, у свою чергу, веде до підвищення рівня централізації фінансовихресурсів, збільшення як їхньої маси, так і обсягів міжнародних фінансовихпотоків.
Міжнародніорганізації — цестворені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функційоб'єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів,володіють міжнародною правосуб'єктністю і засновані відповідно до міжнародногоправа.[6]
Найвідомішоютакою організацією є Організація Об'єднаних Націй (ООН), яка функціонує понадпівстоліття. Аналіз практики діяльності цієї організації показує, що поряд ізвсестороннім зростанням ролі світових політичних проблем, все більше місця в їїдіяльності відводиться вирішенню економічних і фінансових питань розвиткусучасного світу.
Значенняекономічної діяльності ООН зростає у зв'язку з ускладненням процесів, яківідбуваються у всесвітніх економічних взаємовідносинах і міжнародному поділіпраці, різноманітністю проблем, що виникають у світовій економіці, динамізмомміжнародного господарського життя. Усе це викликає необхідність прийняттявчасних і ефективних рішень.
Івсе ж слід зазначити, що здійснюючи економічну діяльність ООН залишається першза все політичною організацією.
Економічнадіяльність ООН включає в себе чотири головні напрями:
1.Вирішеннязагальних для всіх країн глобальних економічних проблем;
2.Сприянняекономічному співробітництву держав із різними рівнями соціально-економічногорозвитку;
3.Сприяннягосподарському розвитку країн, що розвиваються;
4.Вирішенняпроблем регіонального економічного розвитку
Основнимиструктурними підрозділами системи органів економічного і фінансовогоспівробітництва в рамках ООН є три із шести Головних органів, вказаних уСтатуті: Генеральна Асамблея, Економічна і Соціальна Рада та Секретаріат.
ГенеральнаАсамблея (ГА) згідноз відповідними статтями Статуту несе відповідальність за виконання функцій ООНу сфері міжнародного співробітництва і керівництво конкретною діяльністю у ційсфері Економічної і Соціальної Ради. Головне завдання Асамблеї —служити вищимфорумом у рамках Організації для обговорення найбільш важливих, ключовихпроблем економічного характеру. Свої функції в цьому напрямку Асамблея здійснюєголовним чином через Другий комітет (з економічних і фінансових питань), який єодним із головних комітетів Асамблеї.
Економічнаі Соціальна Рада (ЕКОСОР) є другим за старшинством органом у системі економічногомеханізму ООН і по суті координує всю діяльність Організації всоціально-економічній сфері. Членами Ради є 54 країни — члени ООН, яких обираєГенеральна Асамблея ООН, причому 5 постійних членів Ради Безпеки є незмінними членамиРади.
Удіяльності Ради можна виділити три головні функції. Вона виступає як:
1.Відповідальнийспеціалізований форум держав у рамках ООН для кваліфікованого обговоренняміжнародних економічних і соціальних проблем і розробки принципової політичноїлінії;
2.Координаторвсієї діяльності ООН з економічних і соціальних питань та діяльностіспеціалізованих установ ООН;
3.Організаторпідготовки кваліфікованих досліджень із загальніх і спеціальних проблемекономічного і соціального розвитку та міжнародного співробітництва.
СекретаріатООН — третяосновна ланка в системі органів економічного співробітництва. Цеадміністративно-виконавчий орган, який обслуговує нормальне функціонуванняінших ООНівських інститутів та установ і виконує конкретні доручення. Переважнабільшість співробітників центрального апарату працюють на економічну службу. Доскладу економічного апарату ООН входять також декілька спеціальних підрозділів,найбільшим з яких є Департамент з економічних і соціальних питань.
Крімвищеназваних трьох головних органів економічного і фінансового співробітництвав рамках ООН успішно функціонують й інші організації ООН, діяльність яких усфері економічних і фінансових, відносин досить активна і помітна. Серед них —Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО), Програма розвиткуОрганізації Об'єднаних Націй (ПРООН) та регіональні економічні комісії.[21]
ОрганізаціяОб'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) — спеціалізована установа ООН длясприяння індустріалізації країн, що розвиваються, їх промисловому розвиткушляхом мобілізації національних і міжнародних матеріальних і фінансовихресурсів. ЮНІДО була створена в 1966 р. її вищим органом є Генеральнаконференція, яка скликається один раз на два роки. Керівні органи ЮНІДО — Радаз промислового розвитку і Комітет з програмних і бюджетних питань.Штаб-квартира знаходиться у Відні.
Зпочатку 1986 р. ЮНІДО набула статусу спеціалізованої установи системи ООН, щопривело до її реорганізації. Сьогодні ЮНІДО. має власний регулярний бюджет,який формується з обов'язкових внесків країн-членів і призначений головнимчином для утримання Секретаріату ООН.
Фінансуванняоперативної діяльності здійснюється з коштів Програми розвитку ООН і Фондупромислового розвитку ЮНІДО, який складається з добровільних внесків країн —членів Організації.
Оперативнадіяльність ЮНІДО згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН включає крімуправлінських, науково-дослідницьких та технічних питань здійснення конкретнихпроектів, також розробку рекомендацій і надання конкретної допомоги країнам упідготовці програм індустріалізації з урахуванням політичних, економічних тафінансових обставин.
ЯкщоЮНІДО має статус спеціалізованої установи ООН, яка працює з країнами, щорозвиваються, то інша організація — Програма розвитку Організації Об'єднанихНацій (ПРООН) — є допоміжним органом Генеральної Асамблеї ООН, міжнародноюпрограмою з надання багатосторонньої технічної і передінвестиційної допомогикраїнам, що розвиваються, у найважливіших секторах економіки.
ДопомогаПРООН фінансується за рахунок добровільних внесків і надається тільки урядами,через їх посередництво або за їхнім проханням.
Стосовнорегіональних економічних комісій, то вони були створені згідно з резолюціямиЕкономічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР), яка координує їхню діяльність.
Європейськаекономічна комісія ООН (ЄЕК) була створена в 1947 р. як тимчасовий орган ООН з 5-річнимстроком повноважень для сприяння економічному відродженню післявоєнної Європи.Однак уже в 1951 р. ЄЕК отримала статус постійного органу ООН.
ЄЕКсприяла розвитку торгівлі, економічного і науково-технічного співробітництва. Уїї складі функціонує ряд галузевих комітетів — з питань сільськогогосподарства, хімії та ін. — всього близько 15. В останні роки ЄЕКсконцентрувала свою діяльність головним чином у галузях екології, особливо впитаннях транскордонного характеру й ефективного використання енергії (програма«Енергетична ефективність в 2000 р.»); транспорту (з позиційекології) і лісових ресурсів.
Економічнаі соціальна комісія для Азії і Тихого океану (ЕСКАТО) створена в 1947 р. як регіональнийорган. її членами є більшість країн регіону, включаючи США, Нідерланди, ВеликуБританію, Францію. Комісія провадить роботу в рамках програми дій зрегіонального економічного і фінансового співробітництва в галузі передачітехнології під інвестиційні проекти. Досягнуто певних результатів у рамкахреалізації програми «Транспорт і зв'язок» і програми розвиткуінфраструктури, які мають вкрай важливе значення для регіону, де мешкає більшеполовини населення земної кулі.
Економічнакомісія для Латинської Америки і Карибського басейну (ЕКЛАК) створена в 1948 р. Вищийорган — сесія, а в період між сесіями — Комітет у складі представників усіх 40країн-членів: країн Латинської Америки, СПІА, Канади, Великої Британії,Франції, Нідерландів, Іспанії. У складі ЕКЛАК діють постійні органи: Комітет зекономічного співробітництва країн Центральної Америки; Комітет з розвитку іспівробітництва країн Карибського регіону; Комітет з торгівлі; Комітет урядовихекспертів. Основні напрямки роботи ті самі, що й у вище перелічених комісій.
Економічнакомісія для Африки (ЕКА) була створена в 1958 р. з метою сприяння африканським народаму вивченні й аналізі проблем розвитку континенту. ЕКА розробляє заходи щодоекономічного розвитку цього регіону, надає консультативні послуги відповідно дозапитів країн-членів. Комісія має чотири субрегіональні відділення.
Уцілому, незважаючи на докладені зусилля міжнародного співтовариства щодорозв'язання проблем розвитку економічного і фінансового співробітництва черезсистему і механізми ООН, на сьогодні залишається багато принципових питань, доуспішного вирішення яких поки що не знайдено відповідних підходів.
СШАі Канада в 1960 р. приєдналися до 18 європейських країн, підписавши Конвенціюпро створення Організації економічного співробітництва і розвитку. Сьогодні доскладу цієї організації входить 29 країн: Австралія, Австрія, Бельгія, ВеликаБританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада,Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Польща,Португалія, Республіка Корея, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція,Чехія, Швейцарія, Швеція, Японія.
Українах — членах ОЕСР проживає 16 % населення земної кулі, тоді як їхня часткау світовому виробництві становить дві третини, що підтверджує центральну рольцих країн у світовій економіці.
Основниминапрямами діяльності ОЕСР є:
1.Сприянняефективному використанню економічних і фінансових ресурсів, дослідженням іпрофесійній підготовці в галузі науки і техніки;
2.Проведенняполітики забезпечення економічного зростання, а також внутрішньої і зовнішньоїфінансової стабільності;
3.Зменшенняабо усунення перешкод на шляху обміну товарами, послугами, а також поточнихплатежів, подальша лібералізація руху капіталів;
4.Сприяннярозвитку країн, що розвиваються з визначених конкретних спільних питань
Ця організація досить швидко відреагувала на перший«нафтовий шок», створивши у 1974 р. Міжнародне енергетичне агентство(МЕА), завданням якого є сприяння країнам в економії енергії і в розробцізамінників нафти. Крім того, члени ОЕСР прийняли рішення про взаємнийперерозподіл своїх нафтових ресурсів на випадок перебоїв у постачанні нафти,подібних до тих, що були викликані країнами ОПЕК наприкінці 1973 р. У межахОЕСР з 1958 р. функціонує Агентство з ядерної енергії (АЯЕ), яке до 1972 р.носило назву Європейське агентство з ядерної енергії. З 1968 р. діє Центрдосліджень і нововведень у галузі освіти (ЦДНО).
Крімтого. Організація економічного співробітництва і розвитку виконує надзвичайноважливу функцію економічного прогнозування. Нею вироблені стандартні системипоказників і підходи стосовно аналізу національних рахунків, рівня безробіття іпаритету купівельної спроможності, що дає змогу економістам і фінансистамвсього світу користуватися надійними і порівняльними статистичними даними зекономіки провідних промислово розвинутих країн. На цій основі в ОЕСР булопобудовано надзвичайно складну економетричну модель світової економіки, якадозволяє два рази на рік робити прогнози стосовно економічного розвиткукраїн-членів на наступні два роки. «Економічні перспективи» ОЕСР, якіпублікуються два рази на рік, а також дослідження, які щорічно проводяться вкожній із країн-членів цієї організації, є чи не найважливішими довідниковимидокументами як для економістів і фінансистів, так і для урядів та суспільноїдумки провідних промислово розвинутих країн світу.
З1995 р. в рамках ОЕСР ведеться підготовка Багатосторонньої угоди з інвестицій(БУІ) для регулювання прямих іноземних інвестицій у міжнародному масштабі,метою якої є:
1.Встановленнявисоких стандартів режиму і захисту інвестицій;
2.Вихідза рамки існуючих зобов'язань для досягнення нових стандартів лібералізації,які охоплювали б всі стадії інвестиційного процесу (до і після створенняпідприємств), з широкими зобов'язаннями у використанні принципу національногорежиму та ліквідації наявних обмежень, використання принципу недискримінації інайбільшого сприяння нації, транспарантності (прозорості), привнесеннянеобхідної дисципліни в ті сфери лібералізації, які недостатньо-забезпечуютьсячинними угодами ОЕСР;
3.Створенняюридичного обов'язкового документа, який вміщував би положення з метою щебільшого посилення зобов'язань сторін;
4.Поширеннясформульованих зобов'язань на всі країни, які приєдналися до багатосторонньоїугоди з іноземних інвестицій, на всіх рівнях управління;
5.Розробканеобхідних заходів у сфері взаємовідносин з регіональними інтеграційнимиорганізаціями економічного характеру;
6.Сприянняпроцесам врегулювання і забезпечення ефективного розв'язання інвестиційнихсуперечок з урахуванням уже діючих у цьому плані механізмів;
7.Прийняттядо уваги міжнародних зобов'язань країн-членів з метою запобігання конфліктам зугодами, досягнутими в рамках СОТ податковими угодами і т. ін.
Такимчином. Організація економічного співробітництва і розвитку — це своєрідний клубпромислово розвинутих країн з ринковою економікою. Залежно від обставин цейклуб може бути або, з одного боку, просто місцем зустрічей, обміну думками,аналізу економічних перспектив, або, з іншого, — місцем проведення переговорів,погодження позицій і прийняття конкретних рішень, особливо з питань економічноїі фінансової політики.[25]
Організаціякраїн — експортерівнафти (ОПЕК) буластворена в 1960 р. на конференції в Багдаді. її статут, затверджений у 1961 р.,згодом неодноразово переглядався. Згідно зі статтею 7 Статуту повноправними членамицієї міжнародної економічної організації можуть бути тільки члени-засновники такраїни, чиї заявки на членство були схвалені Конференцією. Будь-яка іншакраїна, що експортує нафту в значних кількостях і має інтереси, які в основномузбігаються з інтересами країн-членів, може стати повноправним членом ОПЕК заумови, що її прийняття буде схвалено більшістю в 3/4 голосів, включаючи голосивсіх країн-засновниць. Статус асоційованого члена не може бути наданий жоднійкраїні, яка не має інтересів і цілей, схожих у своїй основі з інтересами країн— членів цієї організації.
Головнамета діяльності ОПЕК:
1.Координаціяй уніфікація нафтової політики країн-членів та захист їхніх інтересів, у томучислі шляхом забезпечення їм сталих доходів;
2.Забезпеченнястабільності цін на світовому ринку нафти та постачання нафтоюкраїн-споживачів;
3.Забезпеченняодержання справедливих доходів інвесторами від капіталовкладень у нафтовупромисловість;
4.Забезпеченняохорони навколишнього середовища;
5.Співробітництвоз країнами — не членами ОПЕК з метою реалізації ініціатив щодо стабілізаціїсвітового ринку нафти.
Порядіз специфічними питаннями забезпечення та захисту економічних і фінансовихінтересів країн-членів у нафтовій промисловості, організація у 1976 р. створилаФонд міжнародного розвитку (Фонд ОПЕК).
Метоюдіяльності Фонду є:
1.Здійсненняфінансового співробітництва між країнами — членами ОПЕК та іншими країнами, щорозвиваються, шляхом надання пільгових позик для фінансування платіжнихбалансів, для здійснення проектів і програм розвитку;
2.Сприянняабо надання позик міжнародним агентствам, діяльність яких відповідає метіФонду;
Основнимнапрямом діяльності Фонду вважається надання позик і субсидій на пільговихумовах (під низький процент). Фонд надає позики трьох типів:
Позикина здійснення конкретних проектів розвитку; національним банкам розвиткунадаються також кредитні лінії для фінансування малих і середніх підприємств;
Позикидля фінансування програм на відновлення або модернізацію певних галузейекономіки, на закупівлю сировини, обладнання, запасних частин, список якихузгоджується з Фондом;
Позикидля фінансування платіжних балансів, на імпорт продуктів харчування і споживчихтоварів; на закупівлю обладнання для сільського господарства і виробництваспоживчих товарів.
Позикидоповнюються субсидіями, що надаються для фінансової підтримки, дослідницькихробіт, підготовки кадрів, продовольчої допомоги, допомоги при надзвичайнихобставинах.
ОкрімФонду міжнародного розвитку, країни — члени ОПЕК створили інші спільні економічній фінансові структури, серед яких сім багатосторонніх інститутів допомоги,шість двосторонніх інститутів допомоги розвитку та три трастових фонди.
Багатосторонніінститути допомоги ОПЕК: Арабське головне управління сільськогосподарських інвестиційі розвитку; Програма арабських держав Перської затоки для організації розвиткусистеми ООН; Арабський валютний фонд; Арабський фонд економічного і соціальногорозвитку; Арабська програма фінансування торгівлі; Арабський банк економічногорозвитку Африки; Ісламський банк розвитку.
 Двосторонніінститути допомоги розвитку ОПЕК: Фонд арабського економічного розвитку Абу-Дабі (ФондАбу-Дабі); Організація з інвестицій, економічної і технічної допомоги Ірану(Організація Ірану);Іракський фонд розвитку зарубіжних країн (Іракськийфонд); Кувейтський фонд арабського економічного розвитку (Кувейтськийфонд); Саудівський фонд розвитку (Саудівський фонд).Венесуельський інвестиційнийфонд.                                                                     
Трастові фонди ОПЕК: Арабський нафтовий фонд; Трастовий фондНігерії; Венесуельський трастовий фонд.
Догрупи регіональних багатосторонніх економічних організацій належить НАФТА — Північноамериканськазона вільної торгівлі її створено на основі угоди, яка набрала чинності 1 січня1994 р. між Канадою, США і Мексикою (підписана в 1992 р.).
Угодапро створення НАФТА включає такі положення щодо режиму і гарантій іноземнихінвестицій:
1.Кожнакраїна — член Організації надає інвесторам й інвестиціям іншої країни-члена неменш сприятливий режим, ніж той, який вона надає у подібних випадках власнимінвесторам (тобто національний режим); у взаємовідносинах між країнами — членамиОрганізації передбачається режим найбільшого сприяння;
2.Забороняєтьсянав'язування будь-яких обмежень щодо умов функціонування капіталу, зокремазабороняється встановлювати мінімальну експортну квоту, розміри місцевогокомпонента в кінцевій продукції, імпортні обмеження, обмеження на ліцензуваннятехнології, виключні торговельні вимоги, вимоги валютного контролю;
3.Передбачаєтьсярежим вільного переказу всіх видів платежів (прибутки, дивіденди, проценти,управлінські платежі, технічна допомога, виручка від продажу, включаючи повнуабо часткову ліквідацію) у вільно конвертованій валюті, за ринковим курсом надень переказу;
4.Передбачаєтьсяпоетапне регулювання інвестиційних суперечок між приватними інвесторами: напершому етапі — використання консультацій і переговорів; у випадку їх невдачі —створення умов для арбітражу при дотриманні принципу рівності щодо всіхінвесторів і відповідно до принципу міжнародної взаємності;
5.Допускаєтьсяможливість націоналізації на недискримінаційній основі у випадку наявностівідповідних суспільних інтересів згідно з чинними нормами і за умови виплатиналежної компенсації.
Відповіднодо Угоди протягом 15 років майже всі торговельні та інвестиційні бар'єри міжкраїнами — учасницями НАФТА мають бути ліквідовані, а митні збори відмінені.
Середрегіональних економічних організацій, у яких бере участь Україна, слід виділитиЧорноморське економічне співтовариство (ЧЕС), яке офіційно засноване на початку1988 р., а фактично почало функціонувати з 1992 р. У складі цієї організації 11країн-членів: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія,Молдова, Російська Федерація, Румунія, Туреччина, Україна. Секретаріат ЧЕСзнаходиться у Стамбулі.
Основнінапрями діяльності ЧЕС в економічній та фінансовій сферах:
1.Розвитокбагатостороннього і двостороннього співробітництва у погоджених галузях;розширення диверсифікації співробітництва;
2.Поліпшенняумов для підприємницької діяльності й стимулювання індивідуальних таколективних ініціатив підприємств і фірм;
3.Сприяннярозвитку підприємництва шляхом стимулювання співробітництва між малими ісередніми підприємствами, інвесторами, підприємцями і промисловцями.
Крімтого, в рамках робочих груп проводиться робота з розширення і поглибленняспівробітництва у сфері банків і фінансів, з питань уникнення подвійногооподаткування, захисту інвестицій, передачі статистичних даних і економічноїінформації. Утворено Раду Чорноморського економічного співробітництва, якаскладається з представників підприємницьких об'єднань і торговельних палаткраїн — членів організації. Україна бере активну участь у діяльності ЧЕС таЧорноморського банку торгівлі та реконструкцій.
ЧасткаУкраїни в статутному капіталі ЧБТР становить 135 млн. СПЗ (14%). Фінансовимпосередником ЧБТР в Україні є «Мікрофінансовий банк України». Діяльність ЧБТР ВУкраїні спрямована на підтримку таких секторів економіки, як енергетика,транспорт, суднобудування, машинобудування, банки, а також експортно-орієнтованібанки.[15]
Іншоюміжнародною економічною організацією регіонального характеру, в діяльності якоїбере участь Україна, є Співдружність Незалежних Держав (СНД), заснована в 1991р. Членами СНД є країн: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан,Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан,Україна.
У1993 р. країни — члени СНД підписали Угоду про створення Економічного союзу,яка передбачає:
1.Вільнийрух товарів, послуг, капіталів і робочої сили;
2.Здійсненняпогодженої політики у таких сферах, як грошово-кредитні відносини, бюджети,ціни й оподаткування, валютні питання і митні збори;
3.Заохочуваннявільного підприємництва та інвестицій; підтримка виробничої кооперації іналагодження прямих зв'язків між підприємствами і галузями;
4.Узгодженнягосподарського законодавства.
Однієюз найхарактерніших особливостей функціонування фінансової системи ЄвропейськогоСоюзу є те, що на відміну від інших міжнародних економічних організацій ЄС маєсамостійний бюджет, який об'єднує переважну частину спільних фінансових фондів.Бюджет ЄС — основна фінансова база інтеграційних заходів у межах Союзу,важливий інструмент наднаціонального регулювання економіки країн-учасниць.Створення власної фінансової бази — безпрецедентний випадок в історії створенняінтеграційних угруповань.
БюджетЄС концентрує понад 95 % усіх об'єднаних фінансових ресурсів Союзу. Докошторису Комісії ЄС входять усі бюджетні фонди — Європейський фонд орієнтаціїй гарантування сільського господарства. Європейський фонд регіональногорозвитку. Європейський соціальний фонд, витрати на проведення науково-технічноїі промислової політики ЄС та ін. Починаючи з 1971 р. до бюджету ЄС (разом ізвнесками країн-учасниць) почали надходити власні ресурси у вигляді сільськогосподарськихзборів на аграрну продукцію, що ввозиться з третіх країн; митних зборів на ввізпромислової продукції в регіон ззовні; податку на додану вартість (ПДВ).Частина ПДВ з 1979 р. надходить до євробюджету на правах власних ресурсівСоюзу. Щорічно встановлюється частка ПДВ, яка підлягає відрахуванню країнами —учасницями ЄС до його бюджету. Розмір податку, що перераховується кожноюкраїною, не повинен перевищувати 1 % розрахованого податку, виходячи зпередбаченої Європейським Союзом єдиної основи стягнення податку. Видатковачастина бюджету містить кошториси витрат усіх керівних інститутів ЄС.
Щодонаціональних бюджетів країн — учасниць ЄС, то практично із самого початкудіяльності Співтовариства, згодом Союзу, було поставлено завдання гармонізаціїй уніфікації національних бюджетів, яке вимагало:
1.Вирівнюваннячастки бюджетних доходів у ВВП
2.Гармонізаціїструктур бюджету;
3.Координаціїбюджетної політики;
4.Гармонізаціїподатків податкової політики.
Усвідомлюючи всю складність вирішення цього завдання,керівництво ЄС (як і у вирішенні інших непростих питань перспективногорозвитку) підходило до його реалізації поступово. На початку 60-х років КомісіяЄС розробила програму гармонізації національних бюджетів, яка передбачалавирішення чисто технічних питань — розробку рекомендацій щодо уніфікаціїбюджетної статистики і зближення структур національних бюджетів, зіставлення йаналіз бюджетів, розробку методики гармонізації бюджетної політики.
У80-х роках перед економікою ЄС постали завдання зниження рівня інфляції,досягнення стійких темпів економічного зростання, підвищення рівня зайнятості,стабілізації платіжних балансів. Відповідно до нових завдань Комісія ЄСвизначила основні напрями у сфері бюджетної політики: скорочення дефіцитівдержбюджетів; збільшення частки бюджетних коштів, які направляються наінвестування; перекваліфікація робочої сили і зниження виробничих витрат;посилення контролю за рівнем соціальних витрат.
Уцілому процес гармонізації бюджетної політики в межах ЄС характеризується певнимисуперечностями.
Оскільки насьогодні функціонування ЄВС, як валютної зони, що об’єднує найрозвиненішікраїни, уже накопичило тривалий досвід створення союзних фіскальних процедур,то дослідження сучасних проблем фіскальної політики в зоні євро можна вважатиактуальними, зокрема у контексті євро інтеграційного курсу України[14]
Традиційнонауково-технічна політика ЄС Базувалася на лінійній моделі «поштовху», тобтопоєднанні ринкового та державного підходу.Він передбачає підтримкуфундаментальних досліджень державним фінансуванням, захист інтелектуальноївласності законом»[11]
Євросоюз єнайбільшою економічною спільнотою у світі, на частку якої припадає близькочетверті світового виробництва товарів та міжнародної торгівлі. Малі та середніпідприємства в ЄС посідають передові позиції в таких галузях, як оптова тароздрібна торгівля, будівництво, ресторанний та туристичний бізнес,забезпечуючи дві третини від загальної кількості працівників і більше половинисукупного ВВП.[12]
Слідособливо зазначити, що на відміну від інших міжнародних економічних іфінансових структур в Європейському Союзі кардинально змінилися підходи довироблення механізму реалізації спільних інтересів ЄС. Досить сказати, що вразі необхідності визначення спільної валютної політики у Раді Європейськогоцентрального банку при голосуванні діє принцип «одна голова — одинголос». Це тим більше викликає здивування, якщо врахувати, що до органу,який приймає рішення Ради ЄЦБ входить менша кількість членів, ніж число країн,які беруть участь у Валютному союзі країн ЄС. Мова йде про те, що члени Ради непредставляють певну кількість голосів відповідно до економічного і фінансовогопотенціалу країни, а виступають дійсно як абсолютно незалежні представникиінтересів усього Європейського Союзу, в даному випадку — у валютно-фінансовійсфері.
Учервні 1994 р. міністри фінансів країн — членів ЄС домовились щодо основнихположень нової Директиви про посилення контролю за діяльністю банків та іншихфінансових інститутів. У ній ставиться вимога реєстрації фінансової компанії втій же країні, де знаходиться її штаб-квартира. Директива розширила умовиобміну інформацією і зобов'язала аудиторів сповіщати в контролюючі органи пробудь-які порушення, виявлені ними в діяльності компанії. Спільно з Комісією по споживацькійполітиці ЄС розроблено закони, якими регулюються відносини банків і споживачів.
Щодорегулювання ринку цінних паперів, то ще в 1985 р. було прийнято пакет директив,які стосувалися регулювання транспортних операцій, здійснюваних взаємними іспільними інвестиційними фондами; взаємного визнання терміну цінних паперів,допущених на фондові біржі; фондових операцій; питань інформування широкоїпубліки про передбачувані випуски цінних паперів.
Однакзакони, принципово важливі для розвитку інвестиційних послуг, набрали чинностів 1993 р. Згідно з ними, як і в банківській сфері, встановлювалися принципиодної ліцензії, на основі якої можна надавати інвестиційні послуги на територіїбудь-якої країни — учасниці ЄС, контролю діяльності фінансових інститутівкраїною походження (за винятком діяльності, пов'язаної із захистом правспоживачів).
З1994 р. діє домовленість про використання компаніями національної документаціїпри реєстрації переліку цінних паперів на фондових біржах інших країн.
З1996 р. для фінансових інститутів вступив у дію принцип відповідності власнихкапіталів ризикам здійснюваних операцій.
Успішномуфункціонуванню фінансової системи ЄС активно сприяє діяльність Європейськогоінвестиційного банку (ЄІБ) та створених у його рамках фондів: Європейськогоінвестиційного фонду (ЄІФ), Тимчасового Единбурзького фонду кредитування (ЄФК)та Премії ЄІБ, а також Європейського фонду розвитку (ЄФР).
Європейськийінвестиційний банк— головний інвестиційний інститут Європейського Союзу був створений у1958 р. відповідно до Римського договору, підписаного в 1957 р. Статут ЄІБ єчастиною Договору про Європейський Союз, а Банк — фінансово автономною іюридично самостійною організацією в рамках Союзу. Головні завдання банкувизначаються на основі рішень Європейської ради. Із 15 членів ЄС до складу ЄІБне входить лише Франція.
Головнимзавданням ЄІБ є сприяння вирівнюванню економічного розвитку країн ЄС шляхомфінансування проектів у менш розвинутих країнах, а також підтримка проектівзагальноєвропейського масштабу в галузях транспорту, зв'язку, охоронинавколишнього середовища, енергетики. Окрім країн — членів ЄС, банк надаєкредити країнам, які підписали з Європейським Союзом угоди — учасникамЛомейської конвенції, країнам, що підписали угоди про співробітництво, а такожперебувають в асоціації з ЄС
Урамках Європейського інвестиційного банку діє Європейський інвестиційний фонд, утворенийу 1994 р. Цей фонд надає довгострокові гарантії для фінансування трансєвропейськихтранспортних та комунікаційних і енергетичних сіток, а також для розвитку малихі середніх підприємств.
ТимчасовийЕдинбурзький фонд кредитування був заснований згідно з рішеннями Європейської ради в містіЕдинбург (Велика Британія) у 1992 р. з метою прискорення фінансування проектіврозвитку капітальної інфраструктури для сприяння економічному зростанню.
Європейськийфонд розвитку здійснюєфінансування стабілізаційних фондів і венчурного капіталу, надає спеціальнудопомогу у випадку стихійних природних лих, фінансує допомогу біженцям, а такожструктурні перетворення в країнах, які здійснюють економічні реформи.
Співробітництвоз міжнародними фінансовими організаціями, зокрема МВФ, СБ,ЄБРР,ЄС допомоглозапровадити програми фінансової стабілізації і залучити в економіку країнипільгові кредити.Співпраця із зазначеними організаціями і країнами стала дляУкраїни принципово новою формою фінансово-економічних відносин.[3]
Наднаціональнакоординація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональнимивалютно-фінансовими організаціями, які створюються на базі багатосторонніх угодміж державами, їхня мета — сприяння розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародногота регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівновагиплатіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют,надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.
Найважливішуроль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) таМіжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є головною установоюСвітового банку. Окрім МБРР до структури Світового банку входять: Міжнароднафінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннєагентство з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр із врегулюванняінвестиційних суперечок (МЦВІС).[22]
Міжнароднийвалютний фонд (МВФ) — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статусспеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФрозпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місцеперебування — Вашингтон.
Згіднозі Статутом, метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютномуспівробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системиплатежів і розрахунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн —членів Фонду, вжиття системи заходів, спрямованих на регулювання валютнихкурсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткостроковихкредитів країнам — членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніхплатіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організаціюконсультативної допомоги з фінансових та валютних питань.
ОскількиМВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються з внесківкраїн-членів, для кожної з яких вступна квота встановлюється залежно від часткикраїни у світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні 5 років. Квота країн— членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25 % узолоті й 75 % — у національній валюті даної країни, а з моменту введення в діюКінгстонської валютної системи ця квота складається з 22,7 % —-у вільноконвертованій валюті й 77,3 % у національній валюті.
Керівніоргани Фонду — Рада управляючих, Директорат, Секретаріат. Вищим органом є Радауправляючих, яка приймає у Фонд нових членів, затверджує зміни паритетів валют країн-учасниць,переглядає квоти, розподіляє чистий прибуток Фонду. Директорат займаєтьсяпоточним регламентуванням діяльності цієї організації.
Голосив Раді управляючих МВФ розподіляються залежно від розміру квоти тієї чи іншоїкраїни. Кожний член Фонду має в Раді 250 голосів плюс один голос на кожні 100тис. СДР квоти. Тому США фактично володіють правом «вето» привирішенні найважливіших питань діяльності МВФ, чим ставлять у залежність всіінші країни — члени Фонду. Так, частка США у загальній кількості голосівстановить 17,7 %, а прийняття ключових рішень вимагає кваліфікованої більшості— 85 % голосів. Сполучені Штати Америки разом з країнами ЄС мають близько 44 %голосів у МВФ, а 56 % належить іншим країнам, які складають 86 % від загальноїкількості членів Міжнародного валютного фонду.
Післяпроголошення незалежності Україна почала відчувати гостру потребу в кредитах ібула дуже зацікавлена стати членом МВФ. Для цього Кабінет Міністрів розробив йзатвердив «Програму економічних реформ і політики України» спеціальнодля подання Міжнародному валютному фонду. Ми пройшли всі етапи, необхідні длявступу до МВФ, і нарешті, 27 квітня 1992 р. Україна стала повноправним членомцієї впливової міжнародної організації.
Згодом,у 1995 р. між країнами — членами МВФ було досягнуто домовленості про створеннямеханізму термінової фінансової допомоги окремим країнам на випадок фінансовихкриз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Ця допомогареалізується через політику траншів та механізм розширеного фінансування.
Політикатраншів застосовуєтьсятоді, коли кредити Фонду надаються звичайними каналами країнам — членам МВФ увигляді траншів, або часток, які становлять 25 % квоти відповідної країни уФонді. Для одержання першого та наступних кредитних траншів, країни — члени МВФповинні продемонструвати серйозні зусилля з подолання ними труднощів,пов'язаних зі станом платіжного балансу.
Механізмрозширеного фінансування використовується тоді, коли Фонд підтримує середньостроковіпрограми шляхом домовленості про розширене фінансування країн — членів МВФ зметою подолання труднощів з платіжним балансом, викликаних макроекономічними іструктурними проблемами.
Вступнийвнесок України був визначений у розмірі 665 млн СДР, (майже 900 млн дол. США).Враховуючи гостру нестачу валюти, Україна скористалася Фондом запозичення,створеним при МВФ для країн-членів, які переживають фінансові труднощі. Боргоформлено як безстроковий і безпроцентний, який потрібно викупити вмайбутньому.[19]
У1944 р. на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі крім МВФбуло утворено Міжнародний банк реконструкцій і розвитку (МБРР). Місцеперебуванняйого — Вашингтон. Це одна з найбільших у світі міжнародних фінансово-кредитнихустанов, яка надає довгострокові кредити під державні програми тільки урядам тацентральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ.
Банквзяв участь у двох проектах для України: у 1994році інвестував 49 млн. євро упроект «ITUR» (кабельна система, що з’єднує Італію, Туреччину, Україну таРосію), а в 1997році- 14млн.євро у приватне спільне підприємство «Українськахвиля» (розширення телефонної мережі у Львівській області, з використаннямбездротової цифрової технології. [2, с.17-21]
Прийнятовважати, що МБРР є головною складовою Світового банку (СБ). Світовий банк іМіжнародний валютний фонд — це юридично самостійні міжнародніфінансово-кредитні установи з відмінними функціями, хоча вони і виниклипрактично одночасно.
Головнимзавданням Світового банку є сприяння сталому економічному зростанню, яке ведедо скорочення бідності в країнах, що розвиваються, шляхом надання допомоги узростанні виробництва через довгострокове фінансування проектів і програмрозвитку. Світовий банк надає такі позики переважно бідним країнам
СпівпрацяУкраїни із Світовим Банком у реалізації спільних проектів передбачаєдовгострокове фінансування проектів забезпечення українській стороні грошовихнадходжень необхідних для досягнення проектних цілей .І в подальшому підтримкаСБ при підготовці і реалізації проектів гарантує досягнення стратегічної метирозвитку[8]
МБРРна початку своєї діяльності був призначений, згідно з його Статутом, надаватипотерпілим від війни країнам довгострокові кредити для відбудови їхньоїекономіки, а також гарантувати приватні інвестиції за кордоном.
НиніБанк надає технічну та фінансову допомогу більше ніж 100 країнам світу, які єчленами Міжнародного валютного фонду. Основна маса кредитів направляється нарозвиток виробничої інфраструктури та сільського господарства — галузейвідносно малорентабельних, з високим строком окупності й витрат, куди не доситьохоче вкладає кошти приватний капітал. МБРР фінансує як пріоритетні державніпрограми в галузях енергетики, імпорту обладнання для розвитку гірничоїпромисловості, інвестування проектів для будівництва нафто- і газопроводів,модернізацію підприємств тощо. Сьогодні налічується 180 держав — членів МБРР.
ПозикиМБРР надаються, як правило, на термін 15—20 років і мають п'ятирічний пільговийперіод. Ці позики надаються країнам, які продемонстрували певне економічнезростання та соціальний прогрес. Кожна позика надається урядові чи під йогогарантії зацікавленій країні. Відсоткова ставка позик змінюється кожні шістьмісяців і орієнтується на рівень відсоткових ставок міжнародних ринківпозикового капіталу Рішення про надання кредиту приймаються Банком на основіекспертних оцінок МВФ та попередніх оцінок ефективності проекту, визначенихекспертною комісією МБРР, причому технічна допомога (експертиза) входить вумови надання кредитів. Обумовлюються також необхідність надання допомоги, типитих чи інших проектів, потреба у фінансуванні тощо
ВступУкраїни до Міжнародного валютного фонду забезпечив їй членство в МБРР (квоту —10 678 акцій на загальну суму близько 5 млрд дол. США), що дає можливість нашійдержаві залучати іноземні інвестиції для вирішення таких актуальних проблем, якстабілізація економіки, її структурна перебудова, інтеграція України у світовегосподарство.
Першоюпозикою, наданою нашій країні після її вступу до цієї кредитно-фінансової організаціїбула позика на підтримку програми реформ у розмірі 27 млн дол. США строком на17 років, причому протягом перших п'яти років Україна мала сплачувати тількистандартну плаваючу процентну ставку 7,43 %. За проектом позики залучаютьсятакож значні кошти на умовах гарантів інших фінансових організацій, загальнимобсягом близько 17 млн дол. США.
Координаторомпроекту виступав Кабінет Міністрів України, а провідною організацією, щоздійснювала фінансування — МБРР. Україна отримала експертно-консультаційніпослуги, допомогу в підготовці та навчанні фахівців, необхідне обладнання длявпровадження реформи у трьох пріоритетних галузях, визначених урядом. Цесприяло розвиткові приватного сектору, у тому числі приватизації державнихпідприємств, створенню приватної банківської системи, системи управліннядержавними фінансами. Частину коштів було ефективно використано для підготовкита проведення аукціонів і приватизації великої кількості державних підприємству Харкові.
Угрудні 1994 р. Україна отримала реабілітаційну позику Світового банку в розмірі500 млн дол. США (перший транш — 100 млн дол. — використаний на сплату боргівза газ Туркменистану).
Утравні 1998 р. Світовий банк затвердив позику Україні в розмірі 200 млн дол.США на впровадження проекту реабілітації та розширення централізованоготеплопостачання Києва. Позика надається терміном на 20 років, включаючип'ятирічний пільговий період.
Загаломза останні роки Україна одержала від Світового банку 1,5 млрд дол. США.
Міжнароднаасоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у 1960 р. з метою зберегти впливрозвинутих західних держав на країни, що розвиваються. Кредити МАР призначенінайбіднішим і найменш платоспроможним країнам і виділяються з урахуваннямрозмірів їхньої території, річного доходу на душу населення, ступеняефективності економічної політики. Тільки країни з річним доходом на душунаселення, що становить менше ніж 1305 дол. США, можуть користуватися позикамиМАР. Більшість кредитів МАР надає країнам з розмірами річного доходу на душу населення800 дол. США або меншими.
Кожнийфінансований МАР проект підлягає обов'язковій політико-економічній експертизі зметою найефективнішого використання фінансової допомоги. Кредити надаються внаціональній валюті держави чи її території.
Урамках програми спеціальної допомоги здійснюється підтримка країн, розташованихпівденніше Сахари, з низькими доходами і високими боргами., Членами МАРсьогодні є 159 країн світу.
Міжнароднафінансова корпорація (МФК) була створена в 1959 р. з ініціативи США. її мета —заохочування розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. Своюдіяльність МФК здійснює у таких основних напрямках:
1.Інвестуванняприватного сектору (головним чином країн, що розвиваються);
2.Наданнякомплексних консультаційних послуг урядам і підприємствам у здійсненніприватизації;
3.Формуванняринку капіталів у країнах з перехідною економікою.
Сьогоднідо складу МФК входять 170 країн. У 1993 р. до МФК приєдналась Україна, щостворило можливості надання нашій країні прямих інвестицій у приватний секторекономіки, фінансування проектів приватних компаній тощо. Експерти МФК вивчалиможливості та потенційні механізми реалізації програм приватизації в Україні,взяли участь в організації першого аукціону з продажу малих підприємств уЛьвові, орендного підприємства в Одесі.
У1988 р. країни — члени Світового банку створили Багатостороннє агентство згарантій інвестицій (БАГІ), яке страхує капіталовкладення від витрат,викликаних некомерційними ризиками. До його складу сьогодні входять 142 країни.
БАГІдоповнює діяльність інших міжнародних страхувальників і пропонує чотириосновних типи гарантій: неконвертованість валюти, експропріація, війна тагромадянські заворушення, порушення умов контрактів.
Неконвертованістьвалюти — цезахист від втрат, які виникли у зв'язку з неможливістю конвертувати місцевувалюту в іноземну для її переведення за межі країни перебування.
Експропріація— захист відвтрат, які викликані діями уряду країни перебування у зв'язку з обмеженням аболіквідацією права власності чи контролю над нею, а також права на застрахованіінвестиції.
Війнаі громадянські заворушення — це захист від збитків, завданих воєнними діями чигромадянськими заворушеннями, які призвели до руйнування чи завдання шкодиматеріальним активам підприємства або до створення перешкод для йогодіяльності.
Порушенняумов контрактів — це відмова від зобов'язань за контрактом з одержувачем гарантій або йогопорушення з боку уряду країни перебування, коли: одержувач гарантій не маєможливості звернутися до суду чи арбітражного суду для розгляду позову провідмову від контракту або порушення його умов; рішення суду не приймається врозумні терміни; таке рішення не може бути виконано.
Міжнароднийцентр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) заснований у 1966 р. і призначенийдля сприяння зростанню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг зарбітражного розгляду і врегулювання суперечок між урядами й іноземнимиінвесторами; надання консультативних послуг; проведення наукових досліджень;надання інформації про інвестиційне законодавство. Послугами МЦВІС сьогоднікористуються 119 країн — членів цієї організації.
Основниммотивом вступу країн до МВФ і Світового банку є можливість одержати зовнішнікредити та позики на більш сприятливих умовах порівняно з тими, що існують наміжнародних валютних ринках, як додаткові важливі валютні ресурси дляврегулювання своєї заборгованості, для забезпечення рівноваги платіжногобалансу. Крім того, ці країни можуть брати участь у конкурсних проектах зіспорудження різних об'єктів у інших країнах, що також відкриває додатковіможливості.
Членствов цих організаціях накладає на їх учасників певні зобов'язання. Вони повинні:Ставити до відома ці організації про вибраний країною правовий режим курсунаціональної валюти та про всі зміни в ньому; уникати маніпулювань валютнимикурсами або міжнародною валютною системою для врегулювання свого платіжногобалансу та одержання несправедливих переваг над іншими країнами-членами;прагнути до відміни валютних обмежень та не запроваджувати нові; створюватиумови для запровадження конвертованості національної валюти; у будь-який часбути готовими надати повну інформацію про стан своєї економіки з рядупоказників.[23]
Специфічноюміжнародною валютно-фінансовою організацією є заснований у 1930 р. Банкміжнародних розрахунків (БМР) з головною конторою у місті Базелі (Швейцарія).
ЧленамиБМР є 33 країни Європи, Азії, США та ПАР. Згідно зі Статутом, на Банкміжнародних розрахунків покладено дві основні функції: сприяти співробітництвуміж центральними банками та забезпечувати сприятливі умови для міжнароднихфінансових операцій; діяти як довірена особа або агент у проведенні міжнароднихрозрахунків своїх членів.
Своюосновну функцію координатора центральних банків провідних розвинутих країн БМРуспішно виконує і сьогодні. Крім того, він здійснює розрахунки між країнами —членами Валютного союзу країн ЄС, виконує функції депозитарію Європейськогооб'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), здійснює операції за дорученням Організаціїекономічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).
Отже,Банк міжнародних розрахунків активно сприяє міжнародному регулюваннювалютно-кредитних відносин. Банк виконує такі операції:
1.Купівлю-продажі зберігання золота;
2.Депозитно-позичковіоперації з центральними банками;
3.Прийомурядових вкладів за особливими угодами
4.Звалютою і цінними паперами (окрім акцій);
5.Насвітових ринках (валют, позик, цінних паперів, золота) як агент абокореспондент центральних банків;
6.Підписанняугод з центральними банками з метою сприяння взаємним міжнародним розрахункам.
Головнеджерело засобів БМР — короткострокові вклади (до трьох місяців) центральнихбанків у іноземній валюті або золоті.
Банкміжнародних розрахунків — велика світова валютно-кредитна організація як закількістю учасників, так і за характером діяльності. Адже БМР— міжнародний банкцентральних банків, агент і розпорядник у різних міжнароднихвалютно-розрахункових та фінансових операціях, центр економічних досліджень іфорумів міжнародного валютно-кредитного співробітництва.[17]
4.Міжнародний фінансовий ринок
Головнепризначення міжнародного фінансового ринку полягає в забезпеченні перерозподілуміж країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічногорозвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу.Через структури міжнародного фінансового ринку тимчасово вільні фінансовіресурси переводяться із тих секторів світового господарства, де вониз'являються, у ті сектори, де в них у даний момент є потреба. Завдяки цьомустає можливим валютне, кредитне, розрахункове обслуговування міжнародноїторгівлі товарами та послугами, закордонних інвестицій, урядових запозичень таін.
 Головноюфункцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобтоможливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різнихформах на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Залучення ресурсів наміжнародному фінансовому ринку значно розширює фінансові можливості кожноїкраїни і сприяє вирівнюванню економічного розвитку країн та створенню умов дляпідвищення суспільного добробуту.
Міжнароднийфінансовий ринок нині є глобальною системою акумулювання вільних фінансовихресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринковоїконкуренції. Сьогодні цей ринок набув величезних масштабів і перетворився водне з найважливіших джерел фінансових ресурсів, став визначальним факторомгосподарського життя всіх без винятку країн світу[13].
Сучаснийпроцес глобалізації національних фінансових ринків розвивається в умовахформування таких великих інституційних інвесторів як пенсійні й страхові фонди,інвестиційні компанії, взаємні фонди та ін. Цей процес відбувається під впливомтаких чинників:
1.Інтенсивноговпровадження електронних технологій, комунікаційних засобів та інформатизації;
2.Розширеннякількості й обсягів пропонованих цінних паперів;
3.Посиленняролі фінансових ринків як основного механізму перерозподілу фінансових ресурсівяк у національному, так і в глобальному масштабі;
4.Впливуприватизаційних процесів на потенційну пропозицію цінних паперів.[26]
Операціїна міжнародному фінансовому ринку з деякою мірою умовності можна поділити надві великі групи — кредитні й інвестиційні. Відповідно можна виділити і двасектори цього ринку: сектор кредитів і сектор цінних паперів, за допомогою якихздійснюється процес інвестування. З іншого боку, залежно від термінівреалізації майнових прав — короткі (до одного року) і тривалі, розрізняють грошовий(валютний) і фондовий ринок капіталів
Валютнийринок — це: 1) підсистема валютних відносин у ході операцій купівлі-продажуіноземних валют і платіжних документів у іноземних валютах; 2) інституційниймеханізм (сукупність установ і організацій — банків, валютних бірж, іншихфінансових інститутів), що забезпечують функціонування валютних ринковихмеханізмів.[4]
Валютнийринок якекономічна категорія — це система стійких економічних та організаційнихвідносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжнихдокументів у іноземних валютах. На валютному ринку здійснюється широке колооперацій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів,робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями,продавцями, посередниками, банківськими установами та фірмами. Існує чотиригрупи суб'єктів валютного ринку:
1.Державніустанови, основне місце серед яких займають центральні банки та казначействаокремих країн;
2.Юридичніта фізичні особи, що зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічноїдіяльності;
3.Комерційнібанківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніхзв'язків, особливо брокерські контори.
4.Валютнібіржі та валютні відділи товарних і фондових бірж.
Основнісуб'єкти валютного ринку — великі транснаціональні банки, які мають розгалуженумережу філіалів і широко використовують в операціях сучасні засоби зв'язку,комп'ютерну техніку.
Банкита інші учасники валютного ринку пов'язані між собою у режимі реального часу задопомогою телефонних, телексних і комп'ютерних засобів зв'язку. За допомогою мережікореспондентських рахунків банки здійснюють переведення платежів від імпортерадо експортера, а сучасні електронні й телекомунікаційні можливості дають змогупереводити кошти у будь-яку точку планети за лічені хвилини.
Територіальновалютні ринки, як правило, прив'язані до великих банківських і валютно-біржовихцентрів, оскільки в ряді країн поряд із міжбанківською торгівлею валютоюіснують і спеціальні валютні біржі, а встановлений на них курс називається офіційнимвалютним курсом.
Специфічнимміжнародним ринком валют країн Західної Європи є ринок євровалют, де операціїздійснюються у валютах цих країн, а сам ринок євровалют є одним із секторівєвроринку. Суб'єктами ринку євровалют виступають великі та середні банки країнЗахідної Європи і США та деякі транснаціональні корпорації цих регіонів.Сьогодні ринок євровалют існує по всьому світі. Масштабні операції здійснюютьсяз євровалютами не тільки в Європі, айв Азії, країнах Карибського басейну таінших регіонах світу.
Євровалютнийринок — цеавтономний і незалежний оптовий ринок, де оперують, як правило, великимисумами. Він майже не піддається регулюванню, не підлягає національномузаконодавству, майже не оподатковується. Євровалюти є джерелом дешевого кредитудля позичальника і високого прибутку для позикодавця.
Важливимінструментом валютного ринку виступає Співтовариство всесвітніх міжбанківськихфінансових телекомунікацій —СВІФТ, яке було створено в 1973 р. 239 банками 15країн. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із 80 країн (США,Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи). Міжнародніцентри розрахунків цієї системи знаходяться в Нідерландах, Бельгії, США. Длябанків — учасників системи СВІФТ були розроблені міжнародні стандарти, якісистематизують різноманітні вимоги до інформації, призначеної для електронноїобробки. У більшості країн, банки яких беруть участь у системі, створенінаціональні пункти, через які замовлення передаються в міжнародні розрахунковіцентри, а через їх посередництво національні пункти у свою чергу пов'язані одинз одним. Саме завдяки цьому процес передачі інформації при здійсненнірозрахунків скоротився до мінімуму (від 1 год до 20 хв).
Уберезні 1993 р. Україна стала 92-ю державою, яка ввійшла до системи СВІФТ іпредставлена в ній 10 українськими банками. Вступний внесок для кожного банку —55 тис. дол. США, а перший внесок українських банків становив 250 тис. дол. США.
Міжнародніфінансові ресурси поділяються на офіційні й приватні, що формують борги і ті, щоборгів не створюють. Останніми є безповоротні позики (дарунки або гранти), атакож прямі іноземні інвестиції та частина портфельних інвестицій, вкладених вакціонерний капітал.[20]
Основнимфункціональним простором зовнішніх позичкових ресурсів виступає міжнароднийринок позичкових капіталів. Це ринок грошових ресурсів, учасниками якого єіноземні стосовно даної країни юридичні й фізичні особи (нерезиденти).
Міжнароднийринок позичкових капіталів — це сьогодні глобальна система акумулювання вільнихфінансових ресурсів та їх надання позичальникам із різних країн приватнимипозикодавцями на принципах ринкової конкуренції. Виникнувши в 50-ті роки XX ст.і набувши значного розвитку в 60-ті роки, цей ринок до кінця 90-х років набраввеличезних масштабів і такої сили, що перетворився в одне з найважливішихджерел ресурсів і визначальний фактор господарського життя.
Головнимджерелом акумулювання грошових ресурсів виступають промислово розвинуті країнита їхні агенти. Вони ж є і головними одержувачами міжнародних фінансовихресурсів. Значним і динамічним сегментом міжнародного ринку позичковихкапіталів виступає ринок синдикованих позик, принципом діяльності якого єстворення синдикатів, пулів або консорціумів для надання великих банківськихкредитів.
Другимсегментом міжнародного ринку позичкового капіталу виступають ринки міжнародних середньостроковихі довготермінових цінних паперів — бондів (облігацій), векселів, акцій, купівлянаціональних облігацій нерезидентами та ін.[18]
Міжнароднібонди, або облігації, поділяються на іноземні та євробонди.
Іноземнібонди продаються за межами країни-позичальника, у національному фінансовомуцентрі й у валюті країни-позикодавця.
Наринку євробондів випускаються і продаються облігаційні зобов'язання, виражені вєвровалютах. До його складу входять євроемісія і вторинний ринок. Євробондигарантуються або виносяться на ринок на користь позичальника синдикатом банківіз різних країн і розміщуються в країнах, які відрізняються від валюти позики.Ринок євробондів не має національних кордонів. В обігу переважають бонди зфіксованою відсотковою ставкою, меншу частину від загального обсягу складаютьбонди з плаваючою ставкою. Цей ринок розпочав свою діяльність у 1963 р.
Останнімироками набули поширення бонди, конвертовані в акції, або з правом обміну наакції, як титули власності у формі національного капіталу. Значно зросла часткаєвробондів в ЕКЮ та євро. Серед позичальників на ринку облігацій зростаєкількість приватних корпорацій і банків, а також регіональних організацій, утому числі ЄС[5]
Отже,у сьогоднішніх умовах лібералізації міждержавного обміну товарів, послуг такапіталів відбувається інтенсивний процес глобалізації фінансових ринків.

Висновок
Проблемаглобалізації міжнародних фінансів на сьогодні ще недостатньо викристалізуваласядля того, щоб однозначно її тлумачити. За цим поняттям стоїть багато реальнихявищ і процесів, а також складних проблем, які торкаються всього людства і якіє вирішальною складовою сукупності глобальних проблем сучасності. Проте вжедавно відомо, що глобалізація являється однією з основних причин виникненняміжнародних фінансів.[7]
На сьогодні весьсвіт зв’язаний сіткою взаємодіючих міжнародних організацій та міжнароднихінституцій. Як міжнародні економічні організації, так і фінансові інститутизабезпечують централізацію певної частини міжнародних фінансових ресурсів длязабезпечення потреб світового господарства. Вони фінансують окремі проекти іпрограми, керуючись інтересами саме світового господарства в цілому, а неокремих країн, якими б важливими ті інтереси для цих країн не були. При цьомуінтереси окремих країн на стадії розгляду та затвердження таких проектів іпрограм обов'язково присутні. До основних фінансових організацій відносяться:Економічна і соціальна комісія для Азії і Тихого океану (ЕСКАТО) Економічнакомісія для Африки (ЕКА)Організації економічного співробітництва і розвитку.Міжнародне енергетичне агентство(МЕА), Організація країн— експортерівнафти(ОПЕК), НАФТА—Північноамериканська зона вільної торгівлі, Чорноморськеекономічне співтовариство(ЧЕС), Співдружність Незалежних Держав(СНД), ЄвропейськогоСоюзу, Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд розвитку, Європейськийінвестиційний фонд.
До основнихфінансових інституцій відносяться: Банк міжнародних розрахунків (БМР),Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкцій ірозвитку(МБРР), Світовийбанк(СБ), Міжнародна асоціація розвитку(МАР), Багатостороннє агентство згарантій інвестицій (БАГІ), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнароднийцентр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).
Міжнароднийфінансовий ринок є системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та наданняїх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції.
Операціїна міжнародному фінансовому ринку з деякою мірою умовності можна поділити надві великі групи — кредитні й інвестиційні. Відповідно можна виділити і двасектори цього ринку: сектор кредитів і сектор цінних паперів, за допомогою якихздійснюється процес інвестування. З іншого боку, залежно від термінівреалізації майнових прав — короткі (до одного року) і тривалі, розрізняютьгрошовий (валютний) і фондовий ринок капіталів
Валютний ринок як економічна категорія — цесистема стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціямикупівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів у іноземних валютах.
Міжнародний ринокпозичкових капіталів — це сьогодні глобальна система акумулювання вільних фінансових ресурсівта їх надання позичальникам із різних країн приватними позикодавцями напринципах ринкової конкуренції.

Списоквикористаної літератури
1 Політико-економічнийжурнал «Економіка України» за 2001р,№3, ст.13-21.В.Корнєєв. «Причини виникненняміжнародних фінансів»
2 Політико-економічнийжурнал «Економіка України» за 2002р.,№4 ст.17-21.Ю.Ковбасюк. «УчастьЄвропейського Банку Реконструкції і розвитку в реформуванні економіки України»
3 Політико-економічнийжурнал «Економіка України» за 2002р,№4 ст.22-25.В.Струніна «У контекстіспівробітництва України з Міжнародними Фінансовими організаціями.»
4 Політико-економічнийжурнал «Економіка України» за 2002р. ,№ 5 ст.42-46. Грищенко А.А. «Валютнийринок, як частина міжнародного фінансового ринку.»
5 Політико-економічнийжурнал «Економіка України» за 2005р., № 7 ст.35-43 Редькін О.С. «Ринкиміжнародних середньострокових і довготермінових цінних паперів, як другий сегментом міжнародногоринку позичкового капіталу»
6 Політико-економічнийжурнал «Економіка України» за 2007р ,№ 8 ст. 36-42. Парнюк В.О. «.Україна таміжнародні організації.»
7 Політико-економічнийжурнал «Економіка України» за 2007р,№ 12 ст112-117.Зражевська Н.В.«Глобалізація-неминучий процес сьогодення»
8 .«ФінансиУкраїни», за 2004р.,№ 7 ст.36-46.Колосова В.П. «Стратегія допомоги СвітовогоБанку».
9 .«ФінансиУкраїни», за 2004р.,№ 8 ст.19-24.Базілевич Д.С. «Проблематика зовнішньогофінансування: деякі теоретичні підходи.»
10 .«ФінансиУкраїни», за 2005р., № 5 ст. 130-140.Краснікова Н.О. «Формування системиміжнародних фінансів в умовах лібералізації економіки.»
11 .«ФінансиУкраїни» за 2005р,№ 5, ст..140-146.Кокісаров О.В. «Фінансові аспектиінноваційної політики ЄС»
12 .«ФінансиУкраїни», за 2005р.,№ 5 ст.147-154.Галан Н.І. «Державна підтримка малих тасередніх підприємств в ЄС.»
13 .«ФінансиУкраїни» за 2006р.,№5 ст.21-31.Лютий І.О.Міщенко В.І. «Проблеми розвитку сучасногоміжнародного фінансового ринку та інтеграційний курс України.»
14 .«ФінансиУкраїни.» за 2006 рік, № 6 ст.57-61.Козюк В.В. «Фіскальна політика вЄвропейському валютному союзі: проблеми автоматичної стабілізації такорвенгенції.»
15 «ФінансиУкраїни» за 2006рік, № 12 ст.130-138. Колосова В.П. «Україна в Чорноморськомубанку торгівлі та розвитку: перспективи співробітництва»
16 АвдокушинЕ.Ф. Международныезкономические отношения Учеб. пособие. — М.: ИВЦ «Маркетинг», 1997.-352с.
17 БобровВ.Я. Основи ринковоїекономіки: Підручник. — К.: Либідь, 1995.-225с.
18 БоринецьСЯ. Міжнароднівалютно-фінансові відносини. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2002р.-267с.
19 ВасиликОД. Теоріяфінансів. — К.: НІОС, 2005.-178с.
20 ІвановВ.М. Фінансовийринок. — К.: МАУП, 2006.-223с.
21 КлимкоГ.Н. та ін. Проблемиінтеграції України в міжнародний поділ праці. — К.: Посередник, 1999.-345с.
22 ЛютийІ.О. Валютнаполітика та перспективи входження України в міжнародне економічнеспівтовариство. — К., 2004.-252с.
23 Міжнародніекономічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник / А.С.Філіпенко, СЯ. Боринець, В.А. Вергун та ін. — К.: Либідь, 1996.-225с.
24 Міжнародніфінанси. Запитання і відповіді. — Одеса, 2007.-128с.
25 МоисеевАЛ. Международныекредитно-финансовые организации. Правовые аспекты их деятельности. — М.: НИМП,2004.-367с.
26 НаговицынА.Г., Иванов В.В. Валютний курс. Факторы. Динамика. Прогнозирование. — М.: ИНФРА-М, 2007.-289с.