Дипломна робота
МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ
ЗМІСТ
ВСТУП
ГЛАВА 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯРЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ
1.1 Торгівельна політика:сутність і форми
1.2 Тарифні методирегулювання в торгівельній політиці різних країн
1.3 Нетарифні методи та їхмісце в світовій торгівельній політиці
ГЛАВА 2 СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТАРЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ
2.1 Сутність, причини виникнення такласифікація міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі
2.2 Міжнародний рівень регулюваннясвітової торгівлі у межах ГАТТ/СОТ
2.3 Особливості співробітництва України зСОТ
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Яквідомо, система господарчих зв’язків між національними економіками різнихкраїн, яка заснована на міжнародному розподілі праці, має назву міжнароднихекономічних зв’язків. Вони знаходять своє конкретне вираження вінтернаціональному обміні продукцією та послугами. Головною формою міжнароднихвідносин являється міжнародна торгівля товарами та послугами. Отже, пануючемісце в цій системі і сьогодні займає міжнародна торгівля, яка складає близько2/3 вартості всіх трансграничних економічних потоків.
Длябудь-якої країни роль зовнішньої торгівлі не можна недооцінювати. Завизначенням Дж. Сакса, «економічний успіх будь-якої країни світу засновуєтьсяна зовнішній торгівлі. Ще ні одній країні світу не вдалося створити здоровуекономіку поза світовою економічною системою» [66].
Традиційноюта найбільш розвиненою формою міжнародних економічних відносин, як вже буловказано, являється зовнішня торгівля. На долю торгівлі припадає близько 90 відсотківвсього обсягу міжнородних економічних відносин.
Міжнароднаторгівля – найстаріша форма міжнародних економічних відносин. Вона існувала щедо формування світового господарства та була його безпосередньою попередницею.Саме розвиток міжнародної торгівлі створив економічні умови для розвиткумашинного виробництва, яке могло рости лише на базі імпортної сировини та масовогоіноземного попиту.
Міжнароднаторгівля займає ведуче місце в системі світових економічних відносин. В умовахНТР міжнародний торговий обмін набуває все більшого значення, а розвитокторгівельних зв’язків між країнами все більше ускладнюється. Ось чомудослідження у цій області дуже важливі та закономірно викликають великийтеоретичний та практичний інтерес.
Всучасних умовах активна участь країни в світовій торгівлі пов’язана зі значнимиперевагами: вона дозволяє більш ефективно використовувати ресурси, залучатисядо світових досягнень науки та техніки, в більш короткі строки здійснюватиструктурну перебудову своєї економіки, а також більш повно та різноманітнозадовольняти потреби населення.
Міжнароднаторгівля є центральним ланцюгом в складній системі світогосподарчих зв’язків,при цьому опосередковує практично всі види міжнародного поділу праці та зв’язуєвсі країни світу в єдину міжнародну систему світу.
Отже,у зв’язку з необхідністю і Украні зайняти своє місце у міжнародному поділіпраці, достатньо уваги слід приділяти державному регулюванню зовнішньоїторгівлі, яке має використовувати економічні механізми та інструменти, серед якихнайбільш цивілізованим на даний момент є митно-тарифне регулювання –найважливіший механізм державного регулювання зовнішньої торгівлі. У всьомусвіті воно є прикладом економічного регулювання і відповідає вимогам ринковоїекономіки в порівнянні з нетарифними обмеженнями, які переважно мають характердержавного, силового регулювання зовнішньої торгівлі. Загалом митно-тарифнерегулювання в Україні перебуває на етапі трансформації норм і правил увідповідності зі стандартами, які застосовуються в світовій спільноті. Тому всіці питання стають об’єктом для наукових досліджень.
Дипломнуроботу присвячено дослідженню міжнародного та державного рівня регулюванняторгівлі. Вивченням цього питання займалися як іноземні, так і вітчизняні вчені.Дана проблема займала не аби-яке місце в наукових працях таких відомихвітчизняних науковців як Ю. Макогона, Т. Замороко, І. Майрової, А. Шишаєва, О.Киреєва, В. Ващенка, В. Гончарова, А. Зінченка, В. Дорофієнко, Л. Костенка, Т.Мельника, І. Фоміна, а також зарубіжних вчених: М. Обстфельда, П. Ліндерта, Дж.Сакса, Ф. Ларрена, Дж. Деніелса.
Питаннямиз економічних досліджень розвитку світової торгівлі та процесу регулюванняторгівельної політики займалися провідні вчені та економісти А. Сміт, Д.Рікардо, Ф Перру та інші.
Віссюдосліджень, що стосується розв’язання світових та вітчизняних проблем, єправильний вибір торгівельної політики та удосконалення митно-тарифногорегулювання. Разом з тим важливим є вирішення проблем пошуку шляхів імеханізмів покращення умов міжнародної торгівлі для українськихтоваровиробників, а також визначення недоліків та переваг співробітництва зміжнародними організаціями.
Інтернаціоналізаціягосподарчого життя, тісна взаємопов’язаність та взаємозалежність національнихгосподарств, зростаючий міжнародний резонанс процесів, які відбуваються векономіках розвинутих країн світу, та зворотній вплив світогосподарчих процесівна національні економіки стимулюють міждержавне регулювання економічнихпроцесів, яке здійснюється через систему багатьох інтеграційних об'єднань,міжнародних організацій та домовленостей.
Зкожним днем більш змістовну роль у міждержавному регулюванні займаютьміжнародні організації. В регулюванні міжнародної торгівлі товарами тапослугами особливу роль відіграє Світова організація торгівлі, головною метоюякої є лібералізація світової торгівлі на основі послідовного скорочення рівнямитних тарифів і усунення різних нетарифних бар’єрів. Отже, дослідження питаньрегулювання світової торгівлі та системи міжнародних організації з регулюваннясвітової торгівлі є дуже актуальними для сучасного світу та України.
Напідставі подій, які сталися 10 квітня 2008 року, тобто Україна сталаповноправним членом Світової організації торгівлі, розкриття сутностіторгівельної політики та методів регулювання торгівлі з усіма особливостями наприкладі різних країн, а також виявлення нових тенденцій та особливостейспівробітництва України з СОТ, набувають елемент новизни.
Незважаючина очевидні здобутки сучасної наукової думки щодо закономірностей розвитку світовоїторгівлі та міжнародних організацій, стан економічної практики в Українісвідчить про необхідність подальших досліджень з питань регулювання торгівлівзагалі і зокрема – розгляду можливостей успішного співробітництва України зіншими країнами у світовій торгівельній системі. Усе вищезазначене визначаєактуальність теми дослідження в теоретичному і практичному плані.
Основноюметою дипломної роботи є комплексне теоретичне і практичне дослідженняпоставленої проблеми – розкриття сутності міжнародних організацій та способів іметодів регулювання світової торгівлі.
Об’єктомдослідження виступає міжнародний рівень регулювання світової торгівлі та рольміжнародних організацій в цьому процесі.
Дозавдань дипломного дослідження відносяться виявлення теоретичних основ тасутності торгівельної політики, її регулювання за допомогою тарифних інетарифних методів, виникнення міжнародних організацій та їх призначення всфері регулювання світової торгівлі. Також до завдань відноситься виявленняпереваг та недоліків співробітництва України з СОТ.
Статистичніта фактичні дані, які збиралися у статистичних довідниках і переодичнихвиданнях, виступають базою для практичного дослідження ставок митних тарифів тазміни їх в процесі розвитку митно-тарифного регулювання в Україні.
Основнівисновки щодо етапів розвитку митно-тарифного регулювання в Україні, в томучислі висновки щодо впливу членства в СОТ на торгівельну політику нашої країни,а також запропоновані необхідні заходи, які треба провести, щоб удосконалитимитно-тарифне регулювання в Україні, викладені в «Практичних рекомендаціях».
Теоретичнийматеріал із проблематики дипломної роботи й можливості його викладення унавчальному процесі у вузі представлені у вигляді «Методичних рекомендацій».
Висновкиз усієї дипломної роботи дозволяють завершити дослідження обраної теми зпозиції, як теоретичного, так і практичного підходів.
Списоклітератури, який охоплює 68 джерел, і додатки доповнюють науковий апарат,використаний у роботі.
ГЛАВА 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇТОРГІВЛІ
1.1 Торгівельна політика: сутність і форми
Регулюванняміжнародної торгівлі припускає цілеспрямований вплив держави на торговельнівідносини з іншими країнами.
Ми дослідили, що до основних цілейзовнішньоторгівельноїполітики відносяться:o зміна обсягу експорту й імпорту;o зміна структури зовнішньої торгівлі;o забезпечення країни необхідними ресурсами;o зміна співвідношення експортних та імпортних цін.Розрізняютьтри основних підходи до регулювання міжнародної торгівлі:o система однобічних заходів, за якої інструменти державного регулюваннявикористовуються урядом країни в однобічному порядку без узгодження з торговимпартнером;o укладання двосторонніх угод, в яких узгоджуються заходи торговоїполітики між торговими партнерами;o укладання багатосторонніх угод. Торгова політика узгоджується і регулюєтьсякраїнами-учасницями (Генеральна угода про тарифи і торгівлю, що входить досистеми угод СОТ, угода в сфері торгівлі країн-членів ЄС).Державаможе використовувати кожний з підходів і в будь-якому поєднанні.Отже, основною рисоюдержавного регулювання міжнародної торгівлі є застосування у взаємодії двохрізних типів зовнішньоторгівельної політики: лібералізації (політики вільноїторгівлі) і протекціонізму. Ці два типи торгової політики характеризуютьступінь втручання держави в міжнародну торгівлю.Обрання свободиторгівлі чи протекціонізму для забезпечення економічного зростання і добробутунації завжди було і остається центральним питанням торгівельної політики.
Як виявилося в ході вивчення наукових джерел, класичні теоріїміжнародної торгівлі відповідають на це питання однозначно — свобода торгівлі. Критикуючипротекціонізм прихильники торгівлі без обмежень стверджують, що він шкідливийдля національної економіки, оскільки знищує конкуренцію, обмежує можливостіспоживачів задовольняти свої потреби, призводить до зростання цін. Свободаторгівлі, що ґрунтується на принципі порівняльних переваг, навпаки, сприяєекономічному розвитку країни і світової економіки в цілому, оскільки уможливлюєміжнародну спеціалізацію і завдяки цьому дозволяє повністю використатипотенціал кожної країни для створення багатства, стимулює конкуренцію і обмежує монополію,розширює коло товарів і послуг, пропонованих споживачам [37, с.301].
Класична модель вільного міжнародного обміну досить переконлива ів цілому знаходить підтвердження в торгівельній практиці, але, головним чином, промисловорозвинутих країн з ринковою економікою. Після Другої світової війни ці кранипослідовно усували (і продовжують усувати) обмеження на шляху взаємного обмінуі досягли значного економічного та соціального прогресу. А відтак у західномусвіті концепція вільної торгівлі залишається переважаючою. Водночас твердження;що лише вільна торгівля оптимізує використання чинників виробництва, вже нікимбеззастережно не визнається. Багато економістів-теоретиків при розглядіпроблеми вибору торгівельної політики застерігають від безоглядного застосуванняпринципів вільної торгівлі, вважаючи, що дотримання їх повинно погоджуватися зреальним станом світового господарства і реальними умовами конкретної країни.
Річ у тім, що висновки класичної теорії міжнародної торгівліправильні лише за певних умов: вільна конкуренція рівність торгівельних партнерів. Але вреальному житті вільна конкуренція, особливо в сучасних умовах, скоріша за всеє винятком, ніж правилом. Пануюча на світовому ринку олігополістичнаконкуренція є за своєю структурою близька до монополії (таємна змова, лідерствов цінах). Практика ведення бізнесу транснаціональними корпораціями істотнопорушує принцип чистої досконалої конкуренції, а їхні антиконкурентні дії непідпадають під національні законодавства, які обмежують монополію. Ціни, щовстановлюються ТНК, не відображають у кожному конкретному випадку ні витрат виробництва,ні рівноваги ринку. Вони визначаються політикою адаптування до специфікипевного національного ринку і внутрішньою стратегією максимізації прибутку(трансфертні ціни). Це — з одного боку. З іншого — партнери в міжнароднійторгівлі найчастіше істотно відрізняються між собою і знаходяться в нерівномустановищі: а) за рівнем економічного розвитку; б) за ступенем залежності відзовнішньої торгівлі; в) за ступенем можливості впливати на обмін, зокрема націни.
Виявилось, що деякі економісти (наприклад, французький економіст Ф. Перру)вважають, що світова ціна є не ціною рівноваги між попитом і пропозицією, арезультатом взаємодії нерівноважних сил та інтересів, які мають лише віддаленевідношення до ринкового механізму [66]. Ця обставина, природно,ставить слаборозвинуті країни, так само, як і країни з перехідною економікою, взалежне становище від сильніших країн і ТНК. За цих умов проблематичною стаєможливість спромогтися економічного зростання шляхом вільного обміну, беззахисту національного виробника від іноземної конкуренції. Відтак, незважаючина теоретично доведені вигоди вільної торгівлі і той факт, що лібералізм бувосновною рушійною силою економічного зростання на Заході, поки що жодна країнасвіту не відмовилась від протекціоністської політики і тією чи іншою міроювдається до заходів регулювання торгівлі.
Зберігаються дві тенденції в розвитку міжнародних торгівельних відносин. Однатенденція — до розширення зони вільної торгівлі, друга — до періодичного посиленняпротекціоністських заходів, застосування практики «селективного протекціонізму»,коли ті чи інші галузі захищаються від конкуренції. Лібералізація міжнародноїторгівлі як переважаюча тенденція відноситься тільки до ПРК, і для них, головнимчином, політика вільної торгівлі забезпечує значне економічне зростання. У цихкраїнах панує розуміння того, що розвиток національної економіки відбуваєтьсявнаслідок і шляхом розвитку міжнародного обміну, що нині міжнародна торгівля єбазовим моментом економічного життя країн і що, в кінцевому підсумку, лишеконкурентоспроможність може слугувати єдиним справжнім арбітром в торгівлі,вона має бути головною метою економічної політики будь-якої країни.
І все ж і в цій групі країн протекціоністські тенденції ще неподолані. Лібералізація торгівлі має регіональний характер супроводитьсязбереженням торговельних бар'єрів між угрупованнями. Усі основні промисловорозвинуті країни, за винятком Японії, входять до однієї з чотирьох груп вільноїторгівлі: ЄС, ЄАВТ, НАФТА і Австралійсько-Новозеландська угода про встановленнятісніших економічних відносин. Суперечності в торгівельній політиці іпротекціоністські бар'єри між цими угрупованнями не усунені. Залишаєтьсяпредметом суперечностей товарний обмін між країнами і в рамках регіональних зонвільної торгівлі. Держава зберігає можливість обмежувати конкуренцію шляхомнадання допомоги національним виробникам. Так, усередині спільного ринку обігтоварів у принципі був вільним: він не обкладався митом і не піддавався ніякимкількісним обмеженням. Водночас Римським договором передбачені захиснізастереження, котрі дозволяли тимчасово відступати від принципу вільноїторгівлі всередині спільного ринку у випадку виникнення труднощів з платіжнимбалансом тощо.
Із середини 90-х років відбувся черговий сплеск; неопротекціонізму,ініціаторами якого були ПРК, але торкнувся він насамперед країн, щорозвиваються, які обрали шлях ринкової економіки. Це проявилось у тому, щопосилився двосторонній характер торгівельних відносин (у формі самообмежень компенсаційноїторгівлі). Протекціонізм (крім галузей, що традиційно захищаються — енергетики,текстильної та швейної промисловості, сільського господарства), завоював, іінші галузі. Об'єктом захисних заходів стали: виробництво взуття, автомобілів,верстатів, електроніки. У кінцевому підсумку, у 1986 р. лише 20% світовогообміну здійснювалось за правилами ГАТТ, тобто зовсім вільно. Чверть обсягуторгівлі була піддана квотам і дії обмежувальних угод, чверть — перебувала вруках ТНК, чверть становила предмет компенсаційних угод [33, с 257].
Живучість протекціоністських тенденцій пояснюється не лише тим, щоне для всіх країні вільна торгівля приносить вигоду, й тим, що вона неоднакововпливає на економічне становище різних галузей, фірм, а також насоціально-економічне становище різних верств населення. Обмеження імпорту(наприклад, автомобілів) по-різному можуть позначитись на робітникахавтомобільної промисловості (збільшення зайнятості) і на робітниках іншихгалузей (скорочення зайнятості у випадку прийняття заходів у відповідь з бокукраїн-експортерів автомобілів), споживачі автомобілів матимуть менший вибір іплатитимуть більш високу ціну. Відтак конкретна торгівельна політикаскладається як результат боротьби між групами (лобі), що мають різні інтереси,які залежать від змін у правилах регулювання зовнішньої торгівлі. Завжди слідмати на увазі, що оцінка і вибір торгівельної політики є питанням не лише економічним,а й соціальним.
Таким чином можна конкретизувати, що входить в поняття свободиторгівлі та протекціонізму.
Отже,під свободою торгівлі розуміється політика мінімального державноговтручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових силпопиту та пропозиції.Таким чином, основнимрегулятором зовнішньої торгівлі в умовах політики лібералізації є ринок. Однакце не означає, що держава усувається від усякого впливу на торгівлю. Длянадання максимальної волі своїм суб'єктам, що хазяюють, держава укладаєдоговори з іншими країнами.Перевагивільної торгівлі:o позитивні політичні наслідки, оскільки країни стають більшевзаємозалежними, знижується небезпека ворожих дій одного щодо іншого;o країни, в основному економічно більш розвинуті, одержують найбільшийвиграш від міжнародної торгівлі.У чистому вигляді цейнапрям зовнішньоторгівельної політики ніколи і ніде не застосовувався.Під протекціонізмом розумієтьсядержавна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхомвикористання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.При протекціонізмівиключається вільна дія ринкових сил. Передбачається, що економічний потенціалі конкурентоздатність на світовому ринку окремих країн різні. Тому вільна діяринкових сил може бути невигідною для менш розвинутих країн. Необмеженаконкуренція з боку сильніших держав може призвести в менш розвинутих країнах доекономічного застою і формування неефективної економічної структури.
Проведенняполітики протекціонізму сприяє розвитку в країні певних галузей виробництва;часто є необхідною умовою індустріалізація аграрних країн; скорочує безробіття.Однак усунення іноземної конкуренції послаблює зацікавленість вітчизнянихвиробників у впровадженні досягнень науково-технічного прогресу, підвищенніефективності виробництва.Дляпротекціонізму характерні такі форми:o селективний протекціонізм, спрямований проти окремих країн чи окремихтоварів;o галузевий протекціонізм, який захищає певні галузі;o колективний протекціонізм, який проводиться економічними інтеграційнимиоб'єднаннями країн у відношенні країн, які до них не входять;o прихований протекціонізм, який здійснюється методами внутрішньоїекономічної політики .Вибір інструментів,застосовуються для обмеження торгівлі, залежить від двох основних чинників:співвідношення сил груп тиску, що наполягають на реалізації тих чи іншихзаходів, а також від можливих заходів у відповідь з боку урядів інших країн.До інструментівдержавного регулювання міжнародної торгівлі можемо віднести:o тарифні методи, що переважно регулюють імпорт і спрямовані на захистнаціонального товаровиробника від іноземної конкуренції, тому що роблятьіноземні товари менш конкурентоспроможними;o нетарифні методи, що регулюють як імпорт, так і експорт (допомагаютьвиводити на світовий ринок більше вітчизняної продукції, роблячи її більшконкурентоспроможною).Для орієнтовноговизначення характеру торгової політики використовується два показники:o середній рівень митного тарифу. Він розраховується як середня ставкаімпортного мита, зваженого за вартісним обсягом імпорту товарів, на які вононакладається. Цей показник визначається тільки по товарах, імпорт яких підлягаєобкладанню митом;o середній рівень нетарифних обмежень. Він розраховується як вартісначастка імпорту чи експорту, що підпадає під ці обмеження.Режим уведених обмеженьпо кожному з показників вважається відкритим, якщо їхній рівень становить меншеніж 10%, помірним — 10-15 %, обмежувальним — понад 25 %, заборонним — 40-100 % [20,с. 58].Зіставлення режимівобмежень за розглянутими показниками дає можливість орієнтовно (враховуєтьсятакож ступінь інтенсивності кількісних обмежень) визначити тип торговоїполітики держави.
Отже,ми бачимо, що обидва види торгівельної політики мають як свої недоліки, так іпереваги. В основному країни використовують державну політику протекціонізму.Захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції здійснюється шляхомвикористання тарифних та нетарифних методів.
1.2 Тарифні методи регулювання в торгівельній політиці різнихкраїн
Митний тариф є основнимі найдавнішим інструментом регулювання зовнішньоторгівельної політики.Дамо визначення поняттюмитний тариф — це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари йінші предмети, увезені на митну територію країни, чи які вивозяться за межіданої території.Мито, стягнутемитницею, являє собою податок на товари й інші предмети, що переміщаються черезмитний кордон держави.Визначимо такіфункції мита:o фіскальну, коли вводяться для того, щоб добути гроші для держави. Цяфункція стосується як імпортних, так і експортних мит;o протекціоністську, коли вводяться для скорочення чи усунення імпорту,тим самим обгороджуючи вітчизняних виробників від іноземної конкуренції;o балансувальну, коли вводяться для запобігання небажаного експортутоварів, внутрішні ціни на які нижчі від світових.Звичайно розрізняютьтакі види мит:1. За способом стягування:o адвалорне (вартісне), що нараховується у відсотках до митноївартості товарів, які обкладаються митом (наприклад, 30 % від митної вартості).Як правило, ці мита застосовуються при обкладанні товарів, що мають різніякісні характеристики в межах однієї товарної групи. Адвалорні мита даютьможливість підтримати однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно відколивання цін на товар, тобто автоматично адаптуються до інфляції. При цьомузмінюється тільки сума доходу в бюджетo специфічне, яке нараховується у встановленому грошовому розмірі наодиницю товарів, що обкладаються митом (наприклад, 15 дол за 1 т). Специфічнімита накладаються, як правило, на стандартизовані товари. Ступінь митногозахисту за допомогою специфічного мита перебуває в прямій залежності відколивання цін. Тому рівень захисту вітчизняних виробників при використанніспецифічних мит з ростом імпортних цін падає, а зі зменшенням імпортних цін –збільшується. Однак при падінні імпортних цін специфічне мито підвищує рівеньзахисту внутрішнього ринку;o комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладання(наприклад, 30% від митної вартості, але не більше ніж 15 дол за т).2. За об'єктомобкладання:o ввізне (імпортне) мито, що нараховується на товари при їх ввезення намитну територію держави. Ввізне мито є диференційоване. Можуть застосовуватисяставки таких видів:а) преференційні, якіприпускають зниження ставок мита чи звільнення від обкладання митом. Вонизастосовуються до товарів, що надходять з держав, які створюють разом здержавою, стягуючою мито, митний союз чи зону вільної торгівлі або до товарів,які надходять із країн, що розвиваються;б) пільгові ставки, якізастосовуються до товарів, що надходять з країн чи економічних союзів, якікористуються режимом найбільшого сприяння;в) повні (загальні)ставки, які застосовуються до всіх інших товарів.
Такимчином ввізнімита – це переважаюча форма мит, які застосовуються всіма країнами світу длязахисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.o вивізне (експортне) мито, що нараховується на товари при їхньомувивозі за межі митної території країни. Ця форма мит застосовується рідко, якправило, у випадках великих розходжень між внутрішніми і світовими цінами напевні види товарів, їх мета — скоротити експорт і поповнити бюджет країни.3. За характером:o сезонне (ввізне і вивізне) мито, що нараховується натовари сезонного характеру для оперативного регулювання міжнародної торгівлі.Термін його дії не перевищує декількох місяців на рік (в Україні — до чотирьохмісяців з моменту встановлення);o спеціальне мито. Воно застосовується державою в такихвипадках:а) як захисне, якщотовари ввозяться на митну територію країни в таких кількостях чи на такихумовах, що наносять або загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникамподібних чи безпосередньо конкуруючих товарів;б) як запобіжний західщодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують державні інтересив даній галузі, а також як захід для припинення несумлінної конкуренції;в) як захід у відповідьна дискримінаційні дії і (чи) недружні дії з боку закордонних держав, а також увідповідь на дії окремих країн, що обмежують здійснення законних прав суб'єктівзовнішньоекономічної діяльності держави.
Ставкаспеціального мита встановлюється в кожному окремому випадку. Це митосплачується імпортером товару незалежно від інших податків і зборів (обов'язковихплатежів), у тому числі й мита, митних зборів і т.п.o антидемпінгове мито, що застосовується при ввозі на митнутериторію країни товарів за ціною істотно нижчою, ніж у країні експорту вмомент цього експорту, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкодивітчизняним виробникам подібних або конкуруючих товарів або перешкоджаєорганізації чи розширенню виробництва таких товарівРозмір ставкиантидемпінгового мита визначається:— у відсотках до митноївартості товару, що є об'єктом антидемпінгового розслідування;— або як різниця міжмінімальною ціною і митною вартістю даного товару (як різниця між цінами товаруна міжнародному та зовнішньому ринках). Під мінімальною ціною розуміється ціназазначеного товару, за якої його продаж не заподіює збиток національномутоваровиробникові.
Ставкаантидемпінгового мита не повинна перевищувати різницю між конкурентною оптовоюціною об’єкта демпінгу в країні експортеру і заявленою ціною при його ввезеніна митну територію імпортуючої країни, чи різницю між ціною об’єкта цієюкраїною подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів;
Антидемпінговімита встановлюються імпортуючою країною з метою протидії демпінгу, длявирівнювання цін до рівня, що вважається нормальним.o компенсаційне мито, що застосовується при ввозі на митнутериторію країни товарів, при виробництві чи експорті яких прямо або побічновикористовувалася субсидія, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкодинаціональним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів абоперешкоджає організації чи розширенню виробництва таких товарів.
Компенсаційнемито нараховується після проведення розслідування й одержання об’єктивнихдоказів нанесення істотного збитку національній економіці.Розмір ставкикомпенсаційного мита визначається:— у відсотках до митноївартості товару, що є об'єктом антисубсидиційного розслідування;— або різницею міжмінімальною ціною і митною вартістю зазначеного товару.
Ставка компенсаційногомита не повинна перевищувати встановленого розміру субсидій. Завдяки введеннюкомпенсаційних мит можна вирівнювати умови торгівлі.4. За походженням:o автономні — мита, що вводяться на підставі однобічних рішень органівдержавної влади країни;o договірні — мита, установлювані на базі двосторонньої чибагатосторонньої угоди;o преференційні — мита, з більш низькими ставками порівняно здіючим тарифом. Вони накладаються на основі багатосторонніх угод на товари, якіпоходять з країн, що розвиваються, чи країн, що створюють разом з даною країноюмитний союз чи зону вільної торгівлі або утворюються в прикордонній торгівлі.Зазначемо, що країниіноді використовують тарифну квоту, що являє собою різновид переміннихмитних податків, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару. При імпорті вмежах визначених кількостей товар обкладається за базовою внутрішньоквотовоюставкою тарифу, а при перевищенні визначеного обсягу імпорту — за понадквотовоюставкою тарифу. Використання цього інструмента торгової політики дозволяєдеякою мірою подолати протиріччя, що виникає між інтересами національнихвиробників і введенням імпортної квоти, тому що, з одного боку, товаровиробникизацікавлені в тарифі, що обгороджує їх від іноземної конкуренції, а з іншого –вони як споживачі не зацікавлені в ньому, оскільки тариф позбавляє їхможливості одержувати дешевші імпортні товари.Тарифні ставки буваютьрізних видів.За типом ставокрозрізняють:o постійні — це ставки митного тарифу, встановлені органами державноївлади, що не можуть змінюватися залежно від обставин;o змінні — це ставки митного тарифу, що можуть змінюватись увстановлених органами державної влади випадках.За способом обчисленнярозрізняють ставки:o номінальні — митні ставки, зазначені в митному тарифі;o дійсні — реальний рівень митних ставок на кінцеві товари,обчислені з урахуванням рівня мит, накладених на імпортні вузли і деталі цихтоварів.Для захистунаціональних виробників готової продукції і стимулювання ввозу сировини інапівфабрикатів може використовуватися тарифна ескалація.Тобтотарифнаескалація — це підвищення рівня митного обкладання товарів у міру ростуступеня їхньої обробки.Чим вища відсотковаставка імпортного тарифу в міру просування від сировини до готової продукції,тим вищий ступінь захисту виробників готової продукції від зовнішньоїконкуренції. Наприклад, у США рівень митного обкладання товарів зі шкіри,вибудованих за принципом виробничого ланцюжка (шкура – шкіра – продукти зішкіри), зростає в міру зростання ступеня обробки шкури і становить 0,8 – 3,7 –9,2% [27, с. 63].Нарахування, сплата істягування мита на товари виробляються на базі їх митної вартості, тобто ціни,що фактично сплачена чи підлягає сплаті за них у момент перетинання митногокордону країни.Митна вартість включаєціну товару, зазначену в рахунку-фактурі, а також наступні фактичні витрати,якщо вони не включені в рахунок-фактуру.
Требазазначити, що даний метод оцінки митної вартості є основним. У тому випадку, якщоосновний метод не може бути використаний, застосовуються послідовно методи напідставі ціни на ідентичні та подібні товари, що діють у ведучихкраїнах-експортерах зазначених товарів.При використанні методуна основі ціни на ідентичні товари приймається до уваги, що під ідентичнимирозуміють товари, однакові в усіх відношеннях з оцінюваними товарами, у томучислі за такими ознаками ознакам:
o фізичніхарактеристики;
o якістьі репутація на ринку;
o країнапоходження;
o виробник.
Привизначенні митної вартості за цим методам повинні враховуватися витрати,зазначені в основному методі. У випадку, якщо при цьому методі виявляєтьсябільше однієї ціни угоди по ідентичних товарах, то для визначення митноївартості ввезення товарів застосовується найнижча з них.Під подібними розуміютьтовари, які, хоч і не однакові в усіх відношеннях, але мають подібніхарактеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки яким вони виконуютьті самі функції, що й оцінювані товари, і є комерційно взаємозамінними.При визначенніподібності товарів враховуються такі їх ознаки:o якість, наявність товарного знаку і репутація на ринку;o країна походження;o виробник.
Привизначенні митної вартості за цим методом також повинні враховуватися витрати,визначені в основному методі.
Такимчином згідноз цими двома методами визначення митної вартості:
o товарине вважаються ідентичними оцінюваним чи подібними їм, якщо вони не булизроблені в тій країні, що й оцінювані товари;
o товари,зроблені не виробником оцінюваних товарів, а іншою особою, приймаються до увагитільки в тому випадку, якщо не мається ні ідентичних, ні однорідних товарів,зроблених особою-виробником оцінюваних товарів;
o товарине вважаються ідентичними чи подібними, якщо їхнє проектування,дослідно-конструкторські роботи, їхнє художнє оформлення, креслення й інші аналогічніроботи виконані в країні імпорту.Мито нараховується,сплачується митним органам держави і вноситься в Державний бюджет.При визначенні митноївартості і сплаті мита іноземна валюта перераховується в національну валюту.При митному обкладаннітоварів важливим моментом є визначення країни походження товару.Під країною походженнятовару розуміється країна, де товари були цілком зроблені чи піддані достатнійпереробці чи обробці.Економічні наслідкивведення мита впливають на виробництво, споживання, товарообіг і добробуткраїни, що ввела імпортний тариф, та її партнерів по торгівлі.Введення імпортноготарифу для захисту національних виробників, що несуть збитки через напливдешевшого товару, впливає на економіку як малої, так і великої країни. Країнавважається малою, якщо зміна попиту з її боку на імпортні товари не призводитьдо зміни світових цін, і великою — якщо зміна попиту на імпортні товариспричиняє зміну світових цін.У малій країні введенняімпортного тарифу не впливає на рівні світових цін, і не може змінити її умовиторгівлі. Зростає лише внутрішня ціна імпортного товару на розмір мита, за щорозплачується споживач.Наслідкивведення тарифу такі:o скорочення загального обсягу попиту. Це відбувається за рахунокспоживачів, які за вищою ціною не зможуть купувати даний товар;o одержання державою додаткового доходу, який дорівнює добутку ставкитарифу на обсяг імпорту;o збільшення внутрішнього виробництва товару. За зрослою ціноюнаціональні виробники товару, що конкурує з імпортним, зможуть поставити наринок більшу кількість товарів;o зменшення обсягу імпорту, що відбувається внаслідок збільшеннявнутрішнього виробництва і скорочення попиту;o зниження добробуту споживачів. Скорочення споживання товару пов'язано зростом його ціни на внутрішньому ринку;o підвищення добробуту національних виробників імпортозамінної продукції;o економічні втрати країни, що виникають через необхідність внутрішньоговиробництва під захистом тарифу додаткової кількості товарів при більш високихвитратах. Чим більше зростає захист внутрішнього ринку за допомогою ввізнихтарифів, тим усе більшу кількість ресурсів, не призначених спеціально длявипуску даного товару, доводиться використовувати для його виробництва. Країнамогла б не зазнавати збитків, якби купувала товари по нижчій ціні в іноземногопродавця. На внутрішньому ринку відбувається заміна ефективних, з поглядувитрат, іноземних товарів, менш ефективними у виробництві вітчизнянимитоварами.Введення імпортноготарифу великою країною зумовлює зниження рівня світових цін і здешевленняімпорту. Імпортний тариф, введений великою країною, не тільки захищає ринок відіноземної конкуренції, а й є засобом поліпшення своїх умов торгівлі з зовнішнімсвітом. Велика країна є великим імпортером товарів на світовому ринку. Томуякщо вона обмежує свій імпорт ввізними тарифами, то це істотно знижує сукупнийпопит на даний товар. Внаслідок продавці товару змушені знижувати ціни. Принезмінному рівні цін на експортні товари і зниженні цін на імпортні товариумови торгівлі країни поліпшуються. Введення імпортного тарифу призведе допозитивних результатів тільки в тому випадку, якщо вони не будуть перекритінегативними економічними втратами для країни через його нарахування.Отже, при введенніімпортного тарифу малою країною світові ціни не змінюються, і її умови торгівліне настільки поліпшуються, щоб компенсувати негативний вплив тарифу наекономіку. Результати введення імпортного тарифу великою країною приблизно такісамі, як у малої країни. Однак він впливає на зміну світової ціни і поліпшуєумови торгівлі. Позитивний ефект тарифу досягається у випадку, якщо ефект умовторгівлі у вартісному вираженні більший, ніж сума втрат, що виникають внаслідокменшої ефективності внутрішнього виробництва порівняно зі світовим і скороченнявнутрішнього споживання товару.
Економістипідрахували додаткові витрати споживачів, пов’язані з тарифними методамизахисту торгівлі. Так, середній японський споживач щорічно витрачає на 890 долбільше через торгові обмеження на харчові продукти, косметику і продукціюхімічної промисловості. Підраховано, що в США тарифи в 21 галузі виробництва єпричиною щорічних витрат у 10,2 млрд дол., або 40,8 дол на одного споживача.Потенційний доход споживачів від скасування всіх тарифів і кількісних обмеженьстановив би близько 70 млрд дол., або 1,3% ВВП [34, с. 99].1.3Нетарифні методи та їх місце в світовій торгівельній політиціДля регулюванняміжнародної торгівлі використовуються й інші види зовнішньоторгівельнихобмежень — нетарифні.Нетарифні обмеження здійснюютьсяадміністративними, фінансовими, кредитними та іншими методами — їх понад 800.Зазначимо, що нетарифніобмеження широко розповсюджені в торговій практиці. Більше половини світовоїторгівлі є об'єктом нетарифних бар'єрів, що створюють головну погрозу світовійторговій системі.Поширення нетарифнихобмежень обумовлюється тим, що їх введення є привілеєм уряду країни, і вони нерегулюються міжнародними угодами. Уряди можуть вільно застосовувати будь-яківиди нетарифних обмежень, що неможливо у відношенні тарифів, які регулюютьсяСОТ. Крім того, нетарифні бар'єри звичайно не призводять до негайногопідвищення ціни товару і тому споживач не відчуває їх впливу як додатковогоподатку (при введенні тарифу ціна товару збільшується на суму мита).
Придослідженні нами данної проблеми виявлено, що у ряді випадків використання нетарифнихметодів при відносно ліберальному митному режимі може призвести до більшобмежувального характеру державної торгової політики в цілому.Дослідивши багаторізноманітної літератури та наукових джерел з даної теми, можемо зробитикласифікацію нетарифних обмеженнь по групах: кількісні, приховані, фінансові.До кількіснихобмежень відносяться квотування, ліцензування, «добровільні»обмеження експорту.Квота — найбільшепоширена форма нетарифних обмежень.Дамо визначення поняттюквота — це кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товарувизначеною кількістю або сумою на певний проміжок часу (наприклад, Словаччинаустановила для українських виробників з квітня 2003 року по квітень 2004 рокуквоту в розмірі 11 тис. т нітрату амонію) [34, с.101]. Найширшевикористовуються квоти для регулювання імпорту сільськогосподарської продукції.Квота, встановлена врозмірі, рівному 0, означає ембарго, тобто заборона на імпорт чиекспорт.
Якщо метоюуряду є здійснення контролю за рухом того чи іншого товару, а не йогообмеження, то тоді квота може бути встановлена на рівні вищому, ніж можливийімпорт чи експорт.За напрямкомдії квоти поділяються на:o експортні, котрі вводяться урядом країни для запобіганнявивозу дефіцитної на внутрішньому ринку продукції (в Україні, наприклад, церуди і концентрати дорогоцінних металів, коштовні та напівкоштовні камені,відходи і брухт дорогоцінних металів), а також для досягнення політичних цілей.Ці квоти застосовуються рідко;o імпортні квоти, які вводяться урядом країни для захистувнутрішнього ринку від іноземної конкуренції; для досягнення збалансованостіторгового балансу, регулювання попиту та пропозиції усередині країни яквідповідна міра на дискримінаційну торгову політику інших держав.За масштабомохоплення квоти поділяються на:o глобальні, котрі встановлюються на імпорт чи експорт визначеноготовару на певний період часу поза залежністю від того, з якої країни вінімпортується чи в яку експортується (наприклад, у США за допомогою квотрегулюється імпорт сиру рокфор, окремих сортів шоколаду, бавовни, кави і т.д.).Метою введення даних квот є досягнення необхідного рівня внутрішньогоспоживання. Їх обсяг визначається як різниця внутрішнього виробництва і споживання;o індивідуальні — це встановлена в рамках глобальної квотиквота кожної країни, яка експортує чи імпортує товар. Вони встановлюються наоснові двосторонніх угод.
Економічнінаслідки введення квот полягають у наступному:
o квоти– більш ефективний, ніж тарифи, інструмент обмеження імпорту. Їх введення даєзмогу утримувати обсяги імпорту на незмінному рівні, незважаючи на зростанняпопиту, що, в свою чергу, збільшує ціну товару. При попередньому обсязі імпортувнутрішнє виробництво і споживання зростають;
o квотиявляють собою абсолютну величину, і вони гнучкі щодо до ціни товару;
o вонибільш ефективні для здійснення швидких дій адміністративних органів, нимипростіше і легше маніпулювати (тарифи звичайно потребують прийняттявідповідного законодавства);
o квотиє прямим джерелом монопольного прибутку; вони завжди збільшують доходивиробників імпортозамінної продукції;
o стримуютьімпортну конкуренцію (тарифи її звичайно допускають).Наступним кількіснимобмеженням є ліцензування. Квотування здійснюється урядовими органами наоснові видачі ліцензій.Отже, ліцензія — це дозвіл, виданий державними органами на експорт чи імпорт товару увстановлених кількостях за визначений проміжок часу.Ліцензія видаєтьсядержавою через спеціальні уповноважені відомства (в Україні видачу ліцензій наімпорт здійснює Міністерство зовнішніх економічних зв'язків — МЗЕЗ іуповноважені йому органи, а на експорт — управління нетарифного регулюванняМЗЕЗ).
Ліцензуванняможе виступати у вигляді:
o складовоїчастини процесу квотування. У цьому випадку ліцензія є документом, щопідтверджує право ввезти чи вивезти товар у рамках отриманої квоти;
o самостійногоінструмента державного регулювання.Виділемо основнівиди ліцензій:o разова ліцензія — дозвіл на експорт чи імпорт терміном до 1року, видана конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельноїоперації;o генеральна ліцензія — дозвіл на експорт чи імпорт того чи іншоготовару протягом року без обмежень кількості угод;o глобальна ліцензія — дозвіл на безперешкодний ввіз чи вивізданого товару в будь-яку країну світу за визначений проміжок часу без обмеженнякількості чи вартості;o автоматична ліцензія — дозвіл, який видається негайно післяодержання від експортера чи імпортера заявки, яка не може бути відхилена державниморганом, на безперешкодний ввіз чи вивіз товару.
Ліцензіїне підлягають передачі іншим юридичним особам, крім випадків виконанняконтракту посередником, який реалізує товари на підставі договору доручення,комісії чи агентської угоди.
Ліцензіїрозподіляються різними способами. Найефективнішим є відкритий аукціон, що являєсобою конкурсний продаж імпортних квот. Ліцензію одержує той експортер, який пропонує занеї найбільшу ціну як за право експортувати товар у рамках імпортної квоти.Конкурсний продаж імпортних квот приносить високий доход державі і перешкоджаєхабарництву та корупції.
При виборіспособу розподілу ліцензій починають з найменш ринкового, що маєадміністративний характер (розподіл ліцензій на поза ціновій основі) і послідовнопереходять до найбільш ринкового (аукціонного).До кількісних обмеженьтакож відноситься«Добровільне» обмеження експорту (ДОЕ). Цекількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов'язанні одного з торговихпартнерів обмежити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийнятого в рамкахміжурядової угоди про встановлення квот на експорт товару.
Такі угодиукладаються, коли імпортуючи країна спонукає свого торгового партнера«добровільно» скоротити свій експорт. Наприклад, у 1981 р. Японія ввела ДОЕ(1,68 млн автомобілів) на експорт японських автомашин у США після того, якамериканські політики почали вимагати введення квоти на імпорт автомобілів зЯпонії. Японці надали перевагу ДОЕ над квотою, щоб саме Японія, а не СШАзберегла контроль над виконанням програми[36, с. 245].
Приводом дляДОЕ звичайно є заяви національних товаровиробників про те, що ввіз того чиіншого товару через кордон призводить до втрат на виробництво та дезорганізаціїмісцевого ринку. Замість введення місцевих квот країна, що імпортує, робитьполітичний тиск на країну, що експортує, вимагаючи від неї введення обмеженняна вивіз визначеного товару. Угода підписується під натиском імпортера і тому«добровільність» є поняттям відносним.
Засобом тискуна торгового партнера виступає погроза введення торгових обмежень на такомувисокому рівні, що буде поставлена під сумнів сама можливість міжнародноїторгівлі між країнами.
У ціломуекономічний ефект від введення «добровільних» експортних обмежень експортером єнегативним для імпортера. Однак розмір його витрат зменшується завдякизбільшенню імпорту аналогічних товарів з країн, які не наклали «добровільних»обмежень на свій експорт.Згідно класифікаціїможемо виділити таку групу нетарифних методів якприховані види торгівельнихобмежень. Їм приділяється істотна роль серед нетарифних методів торговоїполітики. Зазначемо, що їх нараховується більше 100 найменувань. За допомогою прихованихметодів країни можуть в однобічному порядку обмежувати експорт чи імпорт. Доних відносяться: технічні бар'єри, внутрішні податки і збори, державназакупівля, вимоги щодо вмісту місцевих компонентів.Технічнібар'єри являють собою національні стандарти якості, економічні вимоги,санітарні обмеження, вимоги до упакування і маркірування товарів, вимоги продотримання ускладнених митних формальностей, законів про захист споживачів іт.п. Технічні бар'єри виникають внаслідок того, що національні технічні йадміністративні правила перешкоджають ввозу товарів з-за кордону. Цевідбувається у випадку невідповідності імпортних товарів обов'язковимстандартам якості, охорони здоров'я і безпеки, що застосовуються до аналогічнихвітчизняних товарів, невідповідності сільськогосподарських продуктів санітарнимі фітосанітарним нормам, застосовуваним для запобігання ввозу в країнушкідників і захворювань, не поширених у даній країні.
Кількістьтехнічних регламентів у більшості країн постійно зростає. Ця тенденція єреакцією державних органів на зростання вимог громадськості до відповідностіпродукції мінімальним стандартам якості і безпеки, щоб вона негативно невпливала на споживачів і навколишнє середовище.
Прикладомтехнічних бар’єрів може бути заборона американського експорту консервованиховочів до Норвегії, оскільки ця країна не дозволяє ввозити харчові продукти, щомістять окремі види солей. У свою чергу, США не дозволяє імпортувати живихтварин і свіже м’ясо з країн, де відзначені випадки захворюванням ящуром,навіть не звертаючи увагу на те, що худоба, про яку йдеться, вирощується в тійчастині країни, де немає захворювання. Подібна ситуація характерна і дляАргентини. Товари, імпортовані в Канаду, повинні бути маркіровані наанглійській і французькій мовах чіткими написами, які не стираються і не змиваються.Франція забороняє рекламу алкоголю, виготовленого з зерна (наприклад,шотландського віскі). В Україні заборонено використовувати окремі види харчовихдобавок і барвників при виробництві продуктів харчування, хоч вони використовуютьсяв ряді європейських країн.Міжнародні правилазастосування обов'язкових технічних регламентів, санітарних і фітосанітарнихнорм виписано в Угоді про технічні бар'єри в торгівлі та Угоді про застосуваннясанітарних і фітосанітарних заходів.Також до прихованихвидів відносятьсявнутрішні податки і збори. Державні і місцеві органивлади на імпортні товари можуть накладати податок на додаткову вартість,акцизний податок, а також вводити збори за митне оформлення, реєстрацію,портові збори тощо з метою підвищення їхньої внутрішньої ціни і скороченняконкурентоздатності на внутрішньому ринку.
Прикордонніподатки на імпорт звичайно вводяться для компенсування подібного оподаткуваннявнутрішніх товарів, щоб створити однакові стартові умови для конкуренції в цініі якості. Однак часто ці види податків накладаються винятково на імпортнітовари без одночасного обкладання подібних внутрішніх товарів. У цьому випадкувони стають дискримінаційними, але в той же час їх вважають важливою частиноюзахисної тарифної системи.
Деякі видиподатків неприкрито дискримінаційні щодо окремих зарубіжних країн. Наприклад,податок на шляхи, що базується на ємності циліндра чи потужностіавтотранспортного засобу, а не на його ціни, або практика, що існує у Франції,обкладати додатковим імпортним податком алкогольні напої, виготовлені з зерна,тоді як усі внутрішні напої виготовляються з фруктів.Розміри внутрішніхподатків часто перевищують за вартістю розмір імпортного мита і їх ставка можеколиватися залежно від кон'юнктури внутрішнього ринку.
Прикордоннеоподаткування набуває великого значення завдяки активному використаннюЄвропейським Союзом. Відповідно до правил СОТ країна, що вводить внутрішнійподаток на товар з обороту, з продажу, акцизний збір чи податки на додатковувартість, одержує дозвіл вводити додаткові пільги на експорт цього товару, атакож рівноцінний податок на імпорт аналогічного товару.Одним із видівприхованих методів являються ідержавні закупівлі. Політика в рамкахдержавних закупівель полягає в тому, що державні органи і підприємства повиннікупувати визначені товари тільки в національних фірм, навіть якщо ці товаридорожчі від імпортних. Це збільшує урядові витрати, що лягають тягарем наплатників податків. Використання політики державних закупівель деякою міроюдискримінує іноземних постачальників.Обсяги таких закупівельчасто досягають 10-15 % ВНП країни.
Як приклад можнанавести встановлене американським урядом правило: «Купуй американське», щонадає внутрішнім виробникам 50% перевагу в різниці цін над іноземним виробникомпо контрактах міністерства оборони і 12% перевагу по інших державних закупівлях [36, с. 74].Велика кількістьтоварів і послуг, безпосередньо закуповуваних національними урядами, а такожвплив, який вони здійснюють за допомогою цієї політики закупівель на державні іприватні фірми, зробили преференційну державну закупівлю одним з найбільшхарактерних ознак торгівлі в даний час, особливо у випадках високотехнологічнихтоварів і послуг. Міжнародні правила по здійсненню державних закупівель відбитів Угоді про державні закупівлі, прийнятій у рамках СОТ.Вимоги провміст місцевих компонентів припускають законодавче встановлення часткикінцевого продукту, що повинна вироблятися місцевими виробниками, у випадкупризначення товару для продажу на внутрішньому ринку. Звичайно цей методвикористовується урядами країн, що розвиваються, з метою заміни імпорту внутрішнімвиробництвом, за допомогою введення місцевих вимог до певних галузей, а такожщоб уникнути переміщення виробництва в країни, що розвиваються, з більш дешевоюробочою силою і зберегти в результаті рівень зайнятості працюючих.
Вимогапро місцеву участь не тільки обмежує імпорт, а й містить вимоги до закордоннихінвесторів: зобов’язання іноземної фірми-івестора експортувати визначенучастину зробленої продукції з приймаючої країни. Подібні вимоги спотворюють міжнароднуторгівлю і сприяють установленню нетарифних бар’єрів.До нетарифних обмеженьвідносять і фінансові методи торгівельної політики. Метою фінансуванняяк методу регулювання міжнародної торгівлі, зокрема розширення експорту, єдискримінація іноземних компаній на користь національних виробників таекспортерів на основі зниження вартості експортованого товару і підвищення йогоконкурентоздатності на світовому ринку. Фінансування експорту здійснюється зтаких джерел: державного бюджету, банків, фондів, самих експортерів іобслуговуючих їх банків.До фінансовихметодів тортової політики відносяться: демпінг, субсидії, експортнекредитування.Поняття демпінгувизначає експорт товарів за цінами, нижчими від собівартості чи принаймні занижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку. Звідси демпінг є формою міжнародноїцінової дискримінації.
Здійсненнюдемпінгу сприяють: розходження в попиті на товар у різних країнах; наявністьпевних передумов, що дозволяють виробнику встановлювати і диктувати ціни;торгові бар’єри і високі транспортні витрати, що дозволяє виробнику відгородитизовнішній ринок, де він продає товар за низькими цінами, від внутрішньогоринку, де відбувається продаж товару по вищих цінах.В ході дослідження мивизначили, що у міжнародній торговій практиці розрізняють спорадичний,постійний і хижацький демпінг.Спорадичнийдемпінг — це епізодичний продаж несподіваних надлишків товару на світовомуринку за нижчими цінами, ніж на внутрішньому ринку.Цей вид демпінгувикористовується у випадку виникнення у фірми надвиробництва товарів. Не маючиможливості реалізувати товар у себе в країні і не бажаючи зупиняти своєвиробництво, фірма продає товар на зовнішньому ринку за нижчою ціною, ніж цінавнутрішня.Постійнийдемпінг — це довгостроковий продаж товару на світовому ринку за нижчою ціною,ніж на внутрішньому ринку.Хижацький(навмисний) демпінг — це тимчасове навмисне зниження експортних цін з метоювитиснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін.
Демпінгможе здійснюватися за рахунок коштів окремих фірм, що прагнуть заволодітизовнішнім ринком своєї продукції, і за рахунок державних субсидій експортерам.Незважаючи на те, що демпінг приноситькраїні-імпортеру певну вигоду, поліпшуючи її умови торгівлі, уряди вважають усівиди демпінгу іноземних виробників формами несумлінної конкуренції. Тому вінзаборонений як міжнародними правилами СОТ, так і національним законодавствомряду країн. Якщо факт демпінгу доведений, то країна має право вводити торговіобмеження у вигляді антидемпінгових мит. Длязаконного введення антидемпінгових мит необхідна наявність двох критеріїв:продаж товару за рубіж за ціною нижчою, ніж у країнах походження, і нанесенняматеріальних збитків галузі вітчизняної промисловості.
Підчас роботи ми дослідили, що у світі зростає кількість антидемпінговихрозслідувань. У 2002 році за даними СОТ, їх було 240. Особливо активновикористовують антидемпінгові процедури країни, що лібералізували свій режимімпорту, оскільки використання антидемпінгових розслідувань є ефективним ізаконним інструментом захисту внутрішнього ринку.
Більшевсього розслідувань розпочали в 2002 році країни Азіатського регіону — Індія(54), Таїланд (14). На третьому місці — США й Австралія (по 13). Активно застосовуєантидемпінгові заходи Європейська комісія. У 2002 р. вона впровадилаантидемпінгові мита в розмірі до 53,1 % на імпорт сталевих труб з Чехії,Польщі, Таїланду, Туреччини, України [59, с. 102].
Серед товарівза кількістю антидемпінгових розслідувань у світі лідирує продукціясталеливарної промисловості (46 випадків, або 19,2 %), хімічної промисловості(43, або 18 %) і пластмаси(36 чи 15 %) [66].
В Україні відантидемпінгових розслідувань в основному страждають металурги і хіміки. Заразпроти України ведеться понад 20 антидемпінгових і спеціальних розслідування у13 країнах світу, в тому числі в Східній Європі (Чехія, Польща, Угорщина,Болгарія) 9 розслідувань по хімічній і металопродукції, у Росії — 7 розслідуваньпо металопрокату, кондитерських виробах, м'ясу, шпалері; у Мексиці — 1розслідування по феросилікомарганцю, у США — 1 розслідування по нітратуалюмінію, у Перу — 1 розслідування по металопродукції, у Китаї — 1 розслідуванняпо холоднокатаному прокату, в Індії — 1 розслідування по валках для прокатнихстанів, у Туреччині -1 розслідування по склу. Обсяг поставленого під сумнів експорту- понад 500 млн дол. Зонами ризику нових розслідувань є Росія, Східна Європа(Польща, Угорщина, Болгарія, Чехія, Словаччина, Румунія), Південно-Східна Азія(Китай, Тайвань, Таїланд, Південна Корея). Усього, за різними оцінками, з 1992по 2002 роки українські виробники втратили від торгових обмежень понад 2 млрддол[33, с. 120].
Антидемпінговірозслідування стали головною причиною відходу українських експортерів з ринківСША і ЄС на ринки Азії. Підставами для проведення антидемпінгових розслідуваньпроти вітчизняних виробників експерти вважають низьку ціну на українськупродукцію, непогодженість постачань, роботу українських підприємств черезбезліч посередників, що приводить до мимовільного захоплення занадто великоїчастки того чи іншого ринку (щоб потрапити під розслідування, як вважаютьзахідні експерти, досить зайняти значно менше 10 % ринку США чи ЄС, аукраїнські експерти визначають цю частку чужого ринку в 1-3 %) [ 20, с. 83].
В Україніантидемпінгові розслідування, що закінчилися відповідними санкціями,проводилися у відношенні імпорту електричних лампочок з Росії, Білорусі,Польщі, Угорщини (імпорт збільшився з 24 до 228 %), імпорту плит, аркушів,плівок, пластинок з поліуретану з ЄС, країн Балтії, Росії, Білорусії, Норвегії,Польщі, Туреччини, Чехії, Угорщини (темпи зростання імпорту перевищили 165 %);імпорту хутра і полотна з Білорусі, Литви, Латвії, Китаю, Польщі, США, Росії,Угорщини (темпи зростання імпорту досягли 258 %, при цьому темпи зростанняімпорту штучного хутра — 1333 %). Термін застосування цих заходів закінчився в2003 році. Розглядаються справищодо імпорту магнезіальних вогнетривів з Росії, Словаччини, Німеччини,лакофарбової продукції з Росії, лимонної кислоти з Китаю (окремі партіїввозилися по 216 дол за 1 т, а на українському ринку продавалися по 800-840дол)[22, с. 93].Уряди багатьох країндля розвитку певних галузей і проведення необхідної експортної політикивикористовують субсидування, тобто державні дотації виробникам приїхньому виході па світовий ринок.Поняттясубсидії визначаєфінансову чи іншу підтримку державними органами виробництва, перероблення,продажу, транспортування, експорту товару, внаслідок чого суб'єктгосподарсько-правових відносин країни експорту одержує пільги (прибутки). Така підтримканаціональних товаровиробників у той же час дискримінує імпортерів.
Залежно відхарактеру виплат розрізняють пряме і непряме субсидування.
Прямісубсидії — це безпосередні виплати експортеру після здійснення їм експортної операції,що дорівнюють різниці між його витратами й отриманим доходом. Прямі субсидіїсуперечать міжнародним угодам і заборонені СОТ.
Непрямісубсидії — це приховане дотирування експортерів через надання пільг по сплаті податків,пільгові умови страхування, повернення імпортних мит і т.п.
За ознакою специфічностісубсидія буває:
— легітимною, котра не даєпідстав для застосування компенсаційних заходів;
— нелегітимною, до якоїможна застосовувати компенсаційні заходи.
Існуютьвнутрішні і зовнішні (експортні) субсидії.
Внутрішнісубсидії — це бюджетне фінансування внутрішнього виробництва товарів, що конкурують зімпортними. Вони вважаються одним з найбільше замаскованих фінансовихінструментів торгової політики, а також кращим методом обмеження імпортупорівняно з імпортним тарифом і квотою, тому що не спотворюють внутрішні ціни ізабезпечують менші втрати для країни.
Експортнісубсидії — це бюджетне фінансування національних експортерів, що дозволяє їм продаватитовар іноземним покупцям по нижчій ціні, ніж на внутрішньому ринку, і тим самимстимулювати експорт.
Експортнасубсидія знижує експортну ціну товару і пропозиція товару з-за кордонузбільшується. У результаті умови торгівлі країни, що експортує, погіршуються.Однак через зниження експортної ціни збільшується кількість одиницьекспортованого товару. Оскільки через зростання експорту менше товару надходитьна внутрішній ринок, внутрішня ціна на нього збільшується. Одержить країна, щоекспортує, виграш чи програє, залежить від того, чи вдасться за рахунокзбільшення обсягу продажів компенсувати втрати, пов'язані з погіршенням умовторгівлі, тобто зниженням експортної ціни.
Експортнасубсидія є статтею витрати бюджету, а значить додатковим податковим тягарем дляплатників податків (витрати на фінансування субсидій дорівнюють добуткукількості товару, експортованого після введення субсидії, на розмір субсидії).
Отже,оскільки субсидії зменшують витрати виробників, вони впливають на міжнароднуторгівлю шляхом штучного поліпшення конкурентоздатності визначеної фірми наекспортних ринках, чи шляхом надання переваг внутрішньої продукції передімпортною. Субсидії можуть досягати таких обсягів, що це спотворює механізмміжнародної торгівлі. Прикладом цьому може бути ринок пшениці. Міжнародна Радаз питань торгівлі пшеницею вважає, що державні субсидії експорту впливають на2/3 міжнародної торгівлі пшеницею [68]. Таким чином, обсяги експорту пшениці доситьчасто відбивають розмір державних субсидій.
Країна-імпортерпри виявленні експортного субсидування (використання нелегітимної субсидії)може вводити компенсаційне мито, що стягується з товарів, які є об'єктомзастосування компенсаційних заходів. Ці заходи можна застосовувати у випадкусерйозного збитку, заподіяного інтересам іншої країни.
У світізростає кількість випадків боротьби із субсидованим експортом. Однак кількістьантисубсидиційних розслідувань збільшується повільнішими темпами порівняно зантидемпінговими справами. Найбільше число справ розглядається ЄвропейськоюКомісією, США, Канадою, Чілі. США вважаються традиційним користувачемантисубсидиційних розслідувань (у середньому 20 розслідувань на рік). Головнікраїни, проти яких відкриті справи, — Індія, Тайвань, Таїланд, Індонезія.
Половинавсіх антисубсидиційних розслідувань пов'язана з використанням сталевих виробів,інші справи стосуються секторів хімії, тканин, металів, продуктів харчування.Для прихованняекспортних субсидій уряди використовують експортне кредитування, щопередбачає фінансове стимулювання державою розвитку експорту вітчизнянимитоваровиробниками.
Отже,можемо зробити висновок, що кожна країна світу в своїй торгівельній політицівикористовує тарифні та нетарифні методи регулювання. Нині країни намагаютьсявсе менше використовувати ці методи, бо вони стають перепонами на шляхуміжнародного руху товарів. Щоб можливо було вирішити безліч проблем, що стаютьна заваді успішної участі у міжнародній торгівлі, країни вступають доміжнародних організацій з регулювання світової торгівлі.
ГЛАВА 2. СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇТОРГІВЛІ
2.1 Сутність, причини виникнення та класифікація міжнароднихорганізацій з регулювання світової торгівлі
Яквідомо міжнародні економічні відносини реалізуються через їх суб’єкти. Досуб’єктів належать підприємства, фірми, держави, приватні особи,транснаціональні корпорації і транснаціональні банки, а також міжнародніорганізації. Особливістю міжнародних організацій як суб’єктів системиміжнародних економічних відносин є те, що вони, поряд з державними органами, єрегуляторами цих відносин. Крім того, на відміну від державних органів, міжнародніорганізації виконують регулюючі функції на наднаціональному рівні. Якрегулятори міжнародні організації мають великий вплив на розвиток іспрямованість міжнародних відносин, оскільки вони залучують в упорядкованийпроцес чимало держав. По суті, майже немає в світі держави, яка не була бчленом якоїсь організації; більшість країн залучена до декількох організацій.
Під поняттямміжнародна організація мається на увазі об’єднання держав, установ,фізичних осіб, що спільно реалізують програму або мету на підставі певнихправил та процедур і діяльність яких виходить за національні кордони.
Зазначимо,що утворення міжнародних організацій є об’єктивним наслідком процесу розвиткусвітового суспільства. Серед чинників, що ведуть до їх виникнення, головні:міжнародний поділ праці, міжнародна економічна інтеграція, політичні стосункиміж країнами, глобалізація міжнародних відносин.
Міжнароднийподіл праці обумовлює спеціалізацію країн на виробництві певних товарів тапослуг, обмін продуктами, а також неминуче призводить до міжнародногокооперування. Зростання міжнародних потоків товарів, послуг, чинниківвиробництва, що особливо стало відчутним з середини XIX ст., викликає потребу врегуляторах, які запобігли б тенденції перетворення цього процесу на хаотичнеявище і водночас підсилили його темпи. В XX ст. процес міжнародного поділупраці суттєво поглиблюється, що пов'язано з науково-технічною революцією. Цепоглиблення, зокрема, виявляється в переміщенні наголосу від поділу працізагального типу до часткового і поодиничного типів. Якщо раніше міжнароднийподіл праці виявлявся переважно в формі міжнародної торгівлі, то тепер віндедалі більше охоплює сферу виробництва. Спеціалізація країн на технологічнихопераціях, деталях, вузлах, агрегатах сприяє встановленню стійких зв'язків міжпідприємствами різних країн, спонукаючи, таким чином, їх до виробничоїкооперації.
Нині світоваторгівля — одна з найактивніших форм міжнародних економічних відносин. Отже, поглиблення процесу міжнародноготериторіального поділу праці з другої половини XX ст. зумовило надзвичайнеприскорення темпів зростання міжнародної торгівлі. Якщо за 40 років до Другоїсвітової війни обсяг міжнародної торгівлі зріс у два рази, то за 50післявоєнних років — більше ніж у ЗО разів [35, с. 15]. За іншими підрахунками, тільки з 1960 по 1997 рік обсяг світової торгівлізбільшився в 41 раз (у поточних цінах) і досяг майже 11 трлн дол. [58, с. 27].
При цьому середньорічні темпизростання обсягів товарообігу протягом усього періоду перевищували темпизростання світового виробництва.
Ця тенденція спостерігається й на початкунового століття. Темпи зростання міжнародної торгівлі, за винятком окремихроків, вищі від темпів зростання світового валового продукту, про що свідчить (Додаток 1) [66].
Такийшвидкий розвиток світової торгівлі не в абиякій мірі залежить від утворення вдругій половині XX ст. світової системи регулювання торгівлі, основою якоїстали міжнародні економічні організації. Ще до війни робилися спроби створитимеханізм, який упорядкував би національні норми й правила міжнародної торгівлі,призвів їх до єдиного стандарту з тим, щоб усунути тарифні й нетарифні перепонина шляху міжнародного руху товарів. Протекціонізм у міжнародній торгівельнійполітиці був пануючою формою. Навіть наприкінці 40-х — початку 50-х роківтарифні ставки становили 40%. Спроби пом'якшити протекціоністські бар'єриробилися Лігою Націй та окремими угрупованнями країн, але всі вони закінчилисяневдачею.
Тількипочинаючи з другого етапу розвитку системи міжнародних організацій (з кінця40-х років) вдалося розробити й реалізувати досить ефективний механізмрегулювання світової торгівлі. Досить сказати, що середня ставка мита вадвалерному вимірі на товари знизилася з 40% до 3 % на початок 2000 року [37,с. 16]. Найважливішу роль у цьому процесі відіграли організації ГАТГ/СОТ,ЮНКТАД, ЮНСІТРАЛ, регіональні економічні комісії ООН, Міжнародна торговельнапалата. Важливе місце в системі регулювання світової торгівлі посідають такожміжурядові організації з регулювання окремих ринків (ОПЕК та ін.). Успіхпроцесу міжнародних торгівельних відносин багато в чому залежить від того, щопроблеми торгівельної політики постійно знаходяться в центрі уваги ОрганізаціїОб'єднаних Націй. Найавторитетніші організації цієї сфери (СОТ, ЮНКТАД іЮНСІТРАЛ) входять до системи ООН, а МТП підтримує з нею тісні стосунки.
Намибуло досліджено, що на початку XXI ст. кількість міжнародних організаційвимірюється тисячами. Вони дуже різноманітні за складом учасників, цілями,функціями, місцем в інституційному середовищі міжнародного бізнесу та впливомна міжнародні відносини. Найчисленнішими є неурядові міжнародні організації,яких налічується близько 20 тисяч. Значно менше міждержавних організацій — близько 3 тис., і їх кількість зростає чи не щороку. Таке розмаїття організаційутруднює їх класифікацію і виокремлення типів організацій за якоюсь однієюсхемою. Типологія міжнародних організацій відображає такі аспекти, за якимианалізується суть і діяльність організацій. Тобто, існують певні критеріївизначення типу організації залежно від того, в якому аспекті ми маємо намір їїрозглядати.
Основнимикритеріями типології міжнародних організацій є:
o членство суб'єктів міжнародних відносин і юридичний статусорганізації;
o географічне поширення;
o функціональна спрямованість;
o характер діяльності.
Крімтого, характеристику можна доповнити ознаками юридичного статусу, характерудіяльності, періоду функціонування та порядку вступу до організації (Додаток 2).
Щостосується міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі, тобто СОТ,ЮНКТАД і ЮНСІТРАЛ, які являються найавторитетнішими, то вони за цієюкласифікацією відносяться до глобальних організацій, організацій спеціальноїкомпетенції та спеціалізованих економічних організацій.
Світоваорганізація торгівлі — головний міжнародний регулятор світовоїторгівлі. Вона виникла на базі Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) в1995 році. Оскільки основні положення й принципи ГАТТ увійшли до СОТ, інодіорганізацію означають спільною абревіатурою: ГАТТ/СОТ.
СОТ –це об’єднання держав, спрямоване на створення і підтримку системи юридичнихнорм міжнародної торгівлі. СОТ сьогодні — це 152 країни світу, понад 95 %обсягу світової торгівлі, понад 90 % світового ВВП і понад 85 % населеннясвіту. Майже тридцять держав мають у СОТ статус спостерігача і знаходяться нарізних етапах процесу вступу. З країн СНД до СОТ увійшли Вірменія, Грузія,Киргизія і Молдова. Заявки до СОТ подали ще близько 30 країн.
Крімтого, декілька міжнародних організацій, таких як ООН, МВФ, МБРР та ін. маютьстатус спостерігачів в окремих структурах СОТ.
міжнароднийсвітовий торгівля регулювання
Стаття3 Марракешської угоди передбачає, що СОТ повинна виконувати чотири функції:сприяти реалізації угод Уругвайського раунду і будь-яких інших угод, якіукладатимуться в межах СОТ; служити міжнародним форумом для обговорення питаньтлумачення і застосування угод Уругвайського раунду; виконувати функціїарбітра; періодично здійснювати збір інформації про торговий режим українах-членах з метою перегляду торговельної політики.
ЮНКТАД–організація, яка як і СОТ, працює в сфері регулювання світової торгівлі. Посуті, вони є конкурентами. Серед членів ЮНКТАД чисельно переважають країни, щорозвиваються; їхнім представникам вдається втілювати принципи й рішення, які часто не вінтересах розвинутих країн (хоч би, наприклад, поширення принципу «невзаємності»).Ось чому держави, які мають беззаперечний авторитет у СОТ, намагаються надатибільшу вагу в міжнародних торговельних відносинах саме цій організації. Ідійсно, авторитет СОТ вищий, ніж у ІОНКТАД. Не останню роль у цьому відіграєпринцип прийняття рішень: рекомендаційний їх характер у ЮНКТАД дає змогуподекуди їх ігнорувати, а це послаблює авторитет. Згодом все ж вдалося розмежуватифункції двох організацій: ЮНКТАД розроблює загальні торговельно-політичніпринципи в контексті розвитку, а СОТ відає суто торгівельними питаннями.
Врозробці міжнародного механізму торгівельної політики важливе місце посідаютьзаходи по визначенню преференцій для країн, що розвиваються, з усуненнятарифних перепон, з поліпшення структури їх експорту. Особлива увагаприділяється найменш розвинутим країнам, що не мають виходу до моря (такихбагато в Африці), й острівним країнам.
Окрімсуто торговельних, ЮНКТАД відає й іншими питаннями міжнародного економічногоспівробітництва. Це валюта і фінанси; морські перевезення; страхування передачітехнологій; міжнародні інвестиції.
Намибуло досліджено, що аналітична діяльність ЮНКТАД охоплює такі сфери: тенденціїсвітової економіки та їх вплив на процес розвитку; макроекономічна політика;конкретні проблеми розвитку. Використання успішного досвіду розвитку країнами,що розвиваються, й країнами з перехідною економікою; питання, пов'язані зфінансовими потоками й заборгованостями. За результатами досліджень складаєтьсябанк інформації, яка надається країнам-членам.
Міжнароднийторгівельний центр ЮНКТАД/СОТ — МТЦ є спільним допоміжним органом СОТ та ООН.Був утворений у 1964 р. в рамках ГАТТ, а з 1968 року увійшов також до структуриЮНКТАД. Членами МТЦ є члени СОТ та ЮНКТАД.
Головнамета МТЦ — — усунути дублювання й паралелізм у діяльності СОТ і ЮНКТАД посприянню розвиткові торгівлі в країнах, що розвиваються. Також функціонуванняМТЦ складається в наданні країнам, що розвиваються, технічної допомоги в розвиткуторгівлі, насамперед в стимулюванні експорту; забезпеченні країн-членівінформацією про ринкові можливості для традиційних і нетрадиційних товарів;удосконалення техніки імпортних операцій з метою раціонального використаннявалютних ресурсів; навчанні урядових службовців, підприємців і викладачівтехнології експортно-імпортних операцій; здійсненні наукових дослідів з питаньзовнішньої торгівлі.
Значнаувага приділяється утворенню національної системи інформації по товарах,послугах, ринках і торговельній діяльності — підприємств та організацій; кожнакраїна повинна мати таку систему. Для успішного прориву на міжнародні ринкикраїна, що завивається, має потребу в кадрах фахівців. Для цього МТЦ сприяє їхпідготовці в національних навчальних закладах (надання стипендій тощо),організує практичне навчання на торговельних підприємствах.
МТЦрозроблює і втілює національні й регіональні програми розвитку торгівлі, надаєконсультації з розробки національної зовнішньоторгівельної політики.
КомісіяОрганізації Об'єднаних націй з прав міжнародної торгівлі — ЮНСІТРАЛ(заснована в 1966році) є головним правовим органом ООН у галузі прав міжнародної торгівлі.
ЮНСІТРАЛзаймається уніфікацією права міжнародної торгівлі; координацією роботиміжнародних організацій у сфері права міжнародної торгівлі; сприянням широкоїучасті держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробці нових міжнароднихконвенцій з права міжнародної торгівлі; підготовкою кадрів у галузі праваміжнародної торгівлі, особливо для країн, що розвиваються.
Отжедіяльність ЮНСІТРАЛ знаходить головне вираження в розробці й прийняттіконвенцій — документів, у яких містяться узгоджені норми, принципи й стандартив галузі міжнародного торгівельного права.
Найбільшзмістовною була Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажутоварів. Вона встановила єдині норми регулювання купівлі-продажу, що багато дев чому усунуло розходження в національних законодавствах. Єдині норми створюютьпередумови для повного порозуміння між торговими партнерами, визначаютьобов'язки продавця й покупця. Конвенція встановила перелік об'єктівкупівлі-продажу, на які поширюються її ідеї, а також визначила ознаки договору,до яких Конвенція не застосовується. Конвенція надає партнерам широкіможливості для укладення взаємовигідної торговельної угоди; якщо жвзаємовідносини партнерів не врегульовані контрактом, застосовуються положенняКонвенції.
Зазначимо,що положення Конвенції є нормами права; вони застосовуються тільки в угодахміжнародного характеру і не обов'язкові для внутрішніх національних торгівельнихсистем. Але ЮНСІТРАЛ здійснює постійну роботу щодо уніфікації національнихзаконодавств, що регулюють купівлю-продаж товарів.
Міжнародніорганізації з регулювання світових товарних ринків мають за метунормалізацію ситуації на ринках товарів, в головному ринків сировини йсільськогосподарської продукції. Вони займаються регулюванням цін на товари зтим, щоб уникнути їх різких коливань; запобігають затоварюванню на ринкахвідповідних товарів; встановлюють справедливе співвідношення між цінами насировинні та промислові товари; усувають надмірну конкуренцію міжтоваровиробниками за рахунок розподілу ринків учасниками організації;забезпечують стабільні поставки товару на світові ринки.
Формиміжнародного регулювання товарних ринків досить різноманітні. Це — міжурядовіугоди, що діють під егідою ЮНКТАД; міжурядові угоди, що об'єднуютькраїни-експортери та країни-імпортери товару; організації країн-експортерів.Міжурядові угоди, розроблені в системі ЮНКТАД, реалізуються на підставіМіжнародних товарних угод (МТУ) і діяльності Міжнародних дослідних груп (МДГ).
Міжнароднітоварні угоди спрямовані на стабілізацію цін на світових товарних ринках шляхомвстановлення раціонального співвідношення між попитом і пропозицією. Для цьогоЮНКТАД прийняла Інтеграційну програму для сировинних товарів (1976 р.) ізаснувала Спільний фонд для сировинних товарів МТУ — це угоди в системі ЮНКТАД,і вони, по суті, не є організаціями. Щодо міжнародних організацій, то вониподіляються на такі групи:
•багатостороннітоварні організації;
•міждержавніорганізації виробників та експортерів сировини.
Багатосторонніорганізації складаються як з експортерів сировинних і сільськогосподарськихтоварів, так і з їхніх найважливіших імпортерів. Вони також поділяються наокремі групи: міжнародні організації; міжнародні ради; міжнародніконсультативні комітети; міжнародні дослідні групи. Багатосторонні організаціїдіють у системі ООН.
Міжнародніорганізації головною метою вважають запобігання різких коливань цін на товар — як у бік підвищення, так і в бік падіння. Вони регулюють такі ринки: какао;кава; натуральний каучук; цукор; зерно; тропічна деревина; джут.
Міжнародніради складаються в рамках міжнародних товарних угод, їх метою є врегулюваннявідносин між учасниками угод шляхом надання інформації про стан і розвитокпевних товарних ринків і узгодження світових цін. Міжнародні ради контролюютьринки оливкової олії, олова й зерна.
Міжнародніконсультативні комітети також надають учасникам угод інформацію про кон'юнктуруринку, обговорюють проблеми співвідношення виробництва й експорту товарів,сприяють врегулюванню цін. Відомі два комітети: Міжнародний комітет з бавовни йКомітет ЮНКТАД з вольфраму.
Міжнароднідослідні групи з сировинних товарів працюють під егідою ЮНКТАД. Вони аналізуютьтенденції на; сировинних ринках і надають відповідні рекомендаціїкраїнам-учасникам. Комітети аналізують ринки: натурального каучуку, свинцю йцинку, нікелю, міді.
Міждержавніорганізації країн — виробників і експортерів сировини складаються тільки звиробників та експортерів і не включають нетто-споживачів сировини. Вонипредставлені об'єднаннями країн, що розвиваються (за незначними винятками).Утворення організацій цього типу стало спробою протистояти диктату споживачів,якими є переважно високорозвинуті країни. Значною мірою цієї мети вдалосядосягти. Сьогодні частка товарних асоціацій у поставках на світовий риноксировини й продовольства сягає 55%, а по деяких товарах — навіть, 80 — :90%.Так, організація ОПЕК постачає 80% нафти, Асоціація країн — виробників олова — 90% цього металу, Асоціація країн — виробників натурального каучуку — 95%каучуку від усього обсягу відповідного ринку [12, с. 206].
Міжнародніорганізації експортерів сировини налічують майже три десятки. Найбільш відомі йвпливові є Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК); Асоціація країн — експортерів залізної руди (АІЕК); Асоціація країн — виробників олова (АТПК);Асоціація країн виробників натурального каучуку (АНРПК); Рада виробниківкакао-бобів; Організація з кави; Міжафриканська організація з кави (ІАКО);Федерація кави Америки; Міжнародна асоціація країн — виробників та експортерівчаю; Союз країн — експортерів бананів (УПЕБ); Група країн — експортерів цукруЛатинської Америки й Карибського басейну (ГЕПЛАСЕА); Організація країн — експортерів джуту.
Отже,можна виділити такі основні міжнародні організації з регулювання світовоїторгівлі як СОТ, ЮНКТАД, Міжнародний торгівельний центр ЮНКТАД/СОТ та ЮНСІТРАЛ.Всі ці організації мають певні цілі, функції, засоби регулювання світовоїторгівлі та методи врегулювання економічних спорів з приводу торгівлі. Алепанівну роль на міжнародному рівні регулювання світової торгівлі все ж такизаймає Світова організація торгівлі.
2.2 Міжнародний рівень регулювання світової торгівлі у межах ГАТТ/СОТ
Ідеяутворення міжнародної організації з регулювання світової торгівлі, яка б буладійовою, спромоглась, нарешті, подолати перешкоди, які створюютьсяпротекціоністською політикою держав, сягає середини 40-х років. Ініціаторомвиступили США, які особливо були в цьому зацікавлені. По закінченню Другоїсвітової війни Сполучені Штати стали най-могутнішою державою світу, обсяг їхпромисловості становив 51% усього виробництва несоціалістичних країн. Алеамериканські товари не так вже й легко просувалися на закордонні ринки,оскільки скрізь наштовхувалися на тарифні й нетарифні бар'єри. Справаускладнювалася ще й тим, що колоніальні держави (Велика Британія, Франція,Португалія та ін.) в торгівлі зі своїми колоніями застосовували преференційну систему,тобто мали необмежені пільги, вільний доступ до ринків великої кількості країн,чого були позбавлені США. Тому ще в листопаді 1945 року американці розробили«Пропозиції щодо розширення торгівлі й зайнятості», які передбачалискасування деяких обмежень у світовій торгівлі й забезпечення рівних для всіхкраїн можливостей щодо доступу до світових джерел сировини. На грунті цихпропозицій було розроблено статут Міжнародної торгівельної організації,головною метою якої була б лібералізація світової торгівлі.
Прийняттястатуту планувалося на конференції ООН у Гавані, яка відбулася в 1947-1948 рр.Але статут так і не був ратифікований через суперечливість у його тексті йчерез неоднаковість підходів до вирішення проблеми серед країн, що зібрались уГавані (їх тоді було 23). Отож, утворення МТО не відбулося. Проте залишився всилі один документ — протокол про тимчасову угоду, що регулює міжнародні торгівельнівідносини до ратифікації статуту. Цей документ мав назву Генеральної угоди зтарифів і торгівлі – ГАТТ. Таким чином, тимчасова угода стала основоюорганізації, що діяла майже півсторіччя.
Головноюметою ГАТТ було забезпечення умов для розвитку міжнародної торгівлі,послаблення торговельних бар'єрів та регулювання торговельних спорів.
Можемотакож зазначити, що основною формою діяльності ГАТТ було проведення міжнароднихбагатосторонніх торгівельних переговорів — раундів, на яких обговорювались актуальніпроблеми торгівельної політики і визначались юридичні норми, правила й принциписвітової торгівлі. Таких раундів (а кожний з них тривав по декілька років) до1995 року відбулося вісім. Восьмий, — Уругвайський раунд, (1986-1993) і прийняврішення про претворення ГАТТ у Світову організацію торгівлі (СОТ).
Головноюметою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційнихперешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національнихринків і джерел сировини. Таким чином досягнення цієї мети забезпечитьзміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торгівельнихзв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.
Можемовизначити основні принципи діяльності СОТ: принцип найбільшого сприяння, принципнаціонального режиму, принцип захисту національної промисловості, принцип утвореннястійкої основи торгівлі, принцип сприяння справедливій конкуренції, принцип дійу найзвичайних ситуаціях, принцип регіональних торгівельних домовленостей.
Отже,сфера діяльності СОТ охоплює: митно-тарифне урегулювання; антидемпінговеурегулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльністьмитних союзів і зон вільної торгівлі; торговельні аспекти захисту правінтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами (текстиль,сільгосппродукція, авіатехніка тощо); торгівельні аспекти інвестиційних заходівта ін.
Проаналізувавпризначення та напрями діяльності СОТ, можемо виділити міжнародні правилащодо торгівлі товарами. У практиці регулювання міжнародної торгівлі існують чотириосновних правила, установлених Генеральною угодою з тарифів і торгівлі (ГАТТ),що входить у систему СОТ.
Першеправило стосується захисту національної промисловості тільки за допомогою тарифів.Незважаючи на те, що ГАТТ спрямована на поступову лібералізацію торгівлі, у нійвизнається, що країни можуть бути змушені захищати національне виробництво відіноземної конкуренції. Однак вона вимагає, щоб захист здійснювався за допомогою тарифів. Застосуваннякількісних обмежень, за винятком небагатьох ситуацій (наприклад, труднощі зплатіжним балансом), забороняється.
Другеправило визначає, що тарифні ставки повинні бути знижені і зв'язані, щоб уникнутиподальшого підвищення. Від країн потрібно, щоб тарифи й інші заходи, яківикористовуються з метою захисту внутрішнього ринку, були знижені, а там деможна — скасовані шляхом проведення багатосторонніх торгових переговорів.Знижені в такий спосіб тарифи зв'язуються і не підлягають підвищенню, про щовказується в національному Розкладі країни. Розклад зобов'язань є невід'ємноючастиною правової системи ГАТТ.
Щостосуєтьсятретьогоправила, то воно визначає торгівлю на підставі положеньрежиму найбільшого сприяння (РНС). Суть положень цього режиму зводиться дотого, що торгівля не повинна бути дискримінаційною. РНС — умова, закріплена вміжнародних торгових угодах, що передбачають надання договірними сторонами одинодному всіх прав, переваг і пільг, якими користується і(чи) буде користуватисябудь-яка третя держава. Іншими словами, якщо країна-член СОТ надає іншій країніякий-небудь тариф чи інші переваги щодо будь-якого товару, то вона повиннавідразу і безумовно надати такий самий режим аналогічним товарам інших країн. Можемо сказати,що зобов'язанняпро надання РНС не обмежуються тільки тарифами. Вони стосуються також:
o будь-якихзборів, пов'язаних з імпортом чи експортом;
o методикизастосування тарифів, зборів;
o правилпроведення експортних чи імпортних операцій;
o внутрішніхподатків і зборів на імпортні товари, а також законів, постанов і вимог, щовпливають на їхній продаж;
o застосуваннякількіснихобмежень (наприклад, розподіл квот міжкраїнами-постачальниками на недискримінаційній основі), де такі обмеженнядозволяються.
Однак існуютьдеякі винятки з правил РНС. Так, одним з винятків є торгівля між учасникамирегіональних торгових угод, у відношенні яких застосовується преференційний чибезмитний режим, а іншим винятком — Генеральна система преференцій.
Країни врамках регіональних угод можуть зменшувати тарифи й інші торгові бар'єри напреференційній основі. Нижчі чи нульові тарифні ставки, які застосовуються вторгівлі між сторонами регіональних угод, не повинні поширюватися на іншікраїни.
Щоб захистититоргові інтереси країн, які не є учасниками регіональних угод, ГАТТ накладаєстрогі обмеження на укладення домовленостей.
Домовленостіможуть мати форму митних союзів, зон вільної торгівлі. В обох випадках торгівляміж країнами-членами відбувається на основі звільнення від сплати мита, у тойчас як торгівля з іншими країнами ґрунтується на правилах РНС.
Четвертеправило відноситься до національного режиму. Принцип національного режиму доповнює принцип РНС іприпускає, що імпортний товар, який перетинає кордон після оплати мита й іншихзборів, повинен одержуватирежим не менш сприятливий, ніж режим, який одержують аналогічні товари,виготовлені вітчизняними товаровиробниками. Тому країна не може накладати наімпортні товари, після того як товар надійшов на територію країни після оплатимита на кордоні, внутрішні податки (наприклад податок із продажу) по вищихставках, ніж ті, що застосовуються до подібних вітчизняних товарів. Аналогічноправила, які регулюють продаж і закупівлю товарів на вітчизняномуринку, не повинні бути більш жорсткими щодо імпортних товарів.
СОТтакож регулює міжнародну торгівлю послугами. В основі міжнародногорегулювання послуг лежать такі принципи: лібералізація торгівлі послугами,ринкова конкуренція, режим найбільшого сприяння, специфічне і диференційованевідношення до країн, що розвиваються.
У системірегулювання міжнародної торгівлі послугами істотну роль відіграють:
o двосторонніугоди як галузеві (наприклад, з транспорту, зв'язку), так і торгівельноекономічні, в якихрозглядаються окремі аспекти торгівлі послугами й інвестицій у цю сферу;
o багатосторонніугоди всередині інтеграційного об'єднання (наприклад, у ЄС знято обмеження на взаємну торгівлю послугами);
o регулюванняв рамках міжнародних організацій. Підготовкою угод з цих питань займаютьсяспеціальні міжурядові організації, а також міжнародні торгівельноекспортніорганізації (СОТ, ЮНКТАД, ОЕСР). Міжнародною торгівлею послугами займаєтьсяблизько 40 організацій.
Особливемісце посідає міжнародне регулювання сфери торгівлі послугами на основіГенеральної угоди про торгівлю послугами (ГАТС) у рамках СОТ. Угода спрямованана сприяння економічному зростанню усіх торговельних партнерів через розширенняторгівлі послугами.
ГАТС міститьзагальні концепції, принципи і правила з торгівлі послугами, а також конкретнізобов'язання щодо лібералізації торгівлі в секторах і підсекторах послуг [43, с. 293].
Донайважливіших загальних зобов'язань відносимо:
1) прозорістьправил торгівлі послугами: створення інформаційних і контактних пунктів;
2) взаємневизнання кваліфікації, необхідної для надання послуг;
3) розширеннярежиму найбільшого сприяння (РНС) і використання національного режиму;
4) заходи,спрямовані на лібералізацію торгівлі, зокрема на забезпечення більшої участі країн, щорозвиваються.
Конкретнізобов'язання — це зобов'язання, що беруть на себе окремі країни щодо тих чиінших секторів послуг. У кожному з обраних секторів послуг країна зобов'язанабрати зобов'язання щодо доступу на ринок, національного режиму та іншізобов'язання.
Виділемо види умов, які можутьставити країни, беручи на себе зобов'язання щодо доступу на ринок:
o обмеженнякількості постачальників послуг;
o обмеженнязагальної вартості операцій з послугами;
o обмеженнязагальної кількості операцій з надання послуг або загальної кількості наданихпослуг, тобто введення кількіснихквот на імпорт іноземних послуг;
o обмеженнязагальної кількості іноземних постачальників послуг, які можуть залучатися доконкретного сектора послуг;
o вимогидо специфічного типу юридичної особи, які надає послуги;
o обмеженняна участь іноземного акціонерного капіталу.
Зобов'язання,що бере на себе країна, заносяться до Розкладу зобов'язань ГАТС.
Країни можутьвводити обмеження на використання національного режиму нерезидентами. Державазастосовує такі інструменти внутрішньої економічної політики, які дискримінуютьна вітчизняному ринку іноземних виробників послуг порівняно з місцевими.
Зазначимо,що у рядівипадків для обмеження торгівлі послугами використовують такі самі методирегулювання, як і для торгівлі товарами. Це пов'язано з тим, що торгівляокремими видами послуг супроводить торгівлю товарами і тому підпадає підобмеження, що накладаються на торгівлю цими товарами.
Такожна данному етапі розвиткуринку технологій стає важливим йогорегулювання. Предметом міжнародного регулювання на ринку технологій єнасамперед охорона прав на винахід, промислові зразки, товарні знаки, щоявляють собою об'єкти інтелектуальної власності. Будь-яке несанкціонованевикористання інтелектуальної власності є порушенням прав власника. Стандарти,які приймаються різними країнами для захисту своїх винаходів, промисловихзразків, товарних знаків, а також ефективність, з якою їх застосовують, впливаютьна розвиток міжнародного технологічного обміну.
Можемопідкреслити, що проблемами захисту прав інтелектуальної власності займаються такіміжнародні організації, як Європейська патентна організація (ЄПО), Світоваорганізація інтелектуальної власності (СОІВ), Світова організації торгівлі(СОТ).
Управовій системі Світової організації торгівлі одним із трьох її складових,крім ГАТТ і ГАТС, є Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальноївласності (Угода ТРІПС).
УгодаТРІПС доповнює розроблені СОІВ угоди щодо захисту прав інтелектуальноївласності [43, с 308].
Передумовамиприйняття Угоди ТРІПС є наявність значних розходжень у стандартах, якірегулюють охорону і реалізацію прав інтелектуальної власності, а такожвідсутність багатосторонніх правил, які стосуються міжнародної торгівліпідробленими товарами, що стало джерелом зростаючої напруженості в міжнароднихекономічних відносинах.
УгодаТРІПС визначає мінімальні стандарти і періоди, на які надається захист різнихПІВ. Від країн вимагається не вдаватись до дискримінації між іноземцями, атакож між іноземцями та вітчизняними громадянами щодо набуття, обсягу ізбереження прав інтелектуальної власності (поширення режиму найбільшогосприяння і національного режиму). Важливою рисою Угоди є те, що закладений конвенціямиСОІВ стандартний захист одержав правовий статус.
Доосновних стандартів захисту прав на патенти, товарні знаки, промислові зразки,ноу-хау, відносяться такі.
Будь-якийвинахід, на який має бути зареєстрований патент, повинен бути новим,включати винахідницьку стадію та бути придатним для промислового застосування.
Країниповинні видавати патенти на винаходи в усіх сферах технологій як для товарів,так і для процесів, включаючи ті, котрі застосовуються для виробництва товарів.Крім того, патенти повинні видаватися без дискримінації щодо місця винаходу, інезалежно від того, чи товари імпортовані, чи вироблені на внутрішньому ринку.
Патентидають їх власникам ексклюзивні права власності. Це дозволяє власникампопереджати використання захищених винаходів іншими. Виробники, які бажаютьвикористовувати запатентовані винаходи, повинні одержати відповідні ліцензії чидозволи від власників таких патентів, які, як правило, вимагатимуть сплатиналежних роялті.
Якщопредметом патенту є товар, то треті особи можуть виробляти, продавати абоімпортувати такий товар лише за згодою власника патенту. Якщо ж процесзапатентовано, треті сторони не можуть застосовувати його без згоди власникавідповідного патенту. Вони також не можуть без такої згоди продавати або імпортуватитовари, які безпосередньо отримані з використанням запатентованого процесу.
ВУгоді передбачається примусове ліцензування, якщо власник патенту відмовляєтьсяліцензувати використання запатентованого винаходу, висуваючи необґрунтованіумови. Законодавством багатьох країн передбачається, що у випадку, колизапатентованого товару немає в наявності, або коли є в наявності за непомірнимицінами, то уряд, виходячи з державних інтересів, може дозволити зацікавленомувиробнику використовувати патент за умови виплати власникові патенту адекватнихроялті. Однак Угода закладає жорсткі умови для такого виду ліцензування з метоюзабезпечення того, щоб примусові ліцензії видавалися лише у винятковихситуаціях і на об'єктивній основі.
Незважаючина те, що власники патенту мають ексклюзивні права власності на свої винаходи,вони не можуть приховувати технічну інформацію на ці винаходи. Законодавствобільшості країн вимагає від заявників на патенти розголошувати таку інформаціюна товари чи процеси, які підлягають патентуванню, оскільки це дає можливістьтехнічно кваліфікованим фахівцям зрозуміти і використовувати її для подальшоїдослідницької роботи або для промислового використання після закінчення діїпатенту. Така інформація може бути отримана будь-якою зацікавленою особою відпатентного офісу після сплати необхідних платежів.
Власникизареєстрованих товарних знаків мають виняткові (ексклюзивні) права недозволяти третім сторонам використовувати ідентичні чи подібні знаки на товари,що схожі на ті, стосовно яких зареєстрований товарний знак, якщо такевикористання призвело б до ймовірної плутанини.
УгодаТРІПС вимагає від країн-членів не запроваджувати щодо використання товарнихзнаків спеціальних вимог, які, наприклад, могли б нанести шкоду їх здатностівідрізняти товари чи послуги одного підприємства від товарів чи послуг іншихпідприємств. Угода також зобов'язує країни скасовувати практику наданнядозволів на використання іноземних товарних знаків тільки тоді, коли вонипоєднуються з іншим товарним знаком вітчизняного походження.
Країни-членимають можливість вільно визначати умови ліцензування і передачі прав на товарнізнаки. Однак власники зареєстрованих товарних знаків не повинні бутизобов'язані давати ліцензію на використання товарних знаків. Крім того, вони маютьправо передавати права на товарний знак з передачею підприємства, якомуналежить товарний знак або без такої передачі.
Захист,що надається власникові зареєстрованого товарного знаку, ґрунтується наприпущенні, що він використовуватиме його в торгівлі. Закони більшості країнпередбачають скасування товарного знаку, якщо він не використовується упродовжвизначеного часу.
УгодаТРІПС закладає деякі положення, які варто дотримуватись при скасуванні товарнихзнаків через їх невикористання. Вона передбачає, що будь-який зареєстрованийтоварний знак може бути анулюваним лише через безперервний термінневикористання його, щонайменше упродовж трьох років. При цьому необхідновраховувати обставини, які виникають незалежно від волі власника іноземноготоварного знаку, наприклад, торговельні обмеження на імпорт товарів і послуг,що охороняються товарним знаком. Більше того, використання, наприклад,ліцензіатом повинно визнаватися як використання власником товарного знаку.
УгодаТРІПС зобов'язує країни-члени забезпечувати охорону промислових зразків,які повинні бути новими чи оригінальними. Власник захищеного зразка маєвиняткове (ексклюзивне) право на його використання і може перешкоджати третімсторонам, які не одержали його згоди створювати, продавати чи імпортувативироби, скопійовані чи значною мірою скопійовані із захищеного зразка.
ТакожУгода ТРІПС передбачаєохорону закритої інформації. В Угоді містятьсяположення, які потребують, щоб закрита інформація — комерційна таємниця чиноу-хау — користувалися захистом. Такий захист вживається до інформаціїсекретної, що має комерційну цінність через свою таємність, і яка підпадає підрозумні заходи, щоб тримати її в секреті. Угода не вимагає, щоб закритаінформація трактувалася як форма власності, проте вона застережує, що особа,яка на законних підставах має контроль над такою інформацією, повинна матиможливість перешкоджати її розголошенню, одержанню чи використанню іншимиособами без її згоди таким чином, що не суперечить комерційній практиці.
Праваінтелектуальної власності обмежені за термінами. Мінімальний період охоронивідрізняється залежно від країни.
Визначимомінімальний період охорони:
o патентів — 20 років з моменту подачі заяви на патент;
o товарних знаків — 7 років з моменту початкової реєстрації і кожногопоновлення реєстрації. Реєстрація відновлюється на невизначений термін;
o промислових зразків — щонайменше 10 років.
Власникиправ інтелектуальної власності втрачають своє право, якщо закінчується термінзахисту. Після цього ПІВ можуть використовуватися будь-яким членом суспільства,без звертання за дозволом до будь-якого власника права власності.
Зметою забезпечення того, щоб поліпшений і посилений захист ПІВ не позначавсянегативно на передачі технологій на розумних комерційних умовах, передбачається,що країни можуть вживати відповідні заходи, включаючи заходи законодавчогохарактеру, для запобігання власниками інтелектуальної власності зловживаннюсвоїми правами, а також прийняттю практики, яка стримує торгівлю чинесприятливо впливає на передачу технологій.
ВУгоді сформульовані зобов'язання урядів країн-членів передбачати у своємунаціональному законодавстві процедури і гарантії, спрямовані на те, щоб забезпечитиефективну реалізацію ПІВ.
ВиконанняУгоди і дотримання урядами положень, що містяться в ньому, контролює Рада зторговельних аспектів прав інтелектуальної власності.
Урядирізних країн часто прагнуть обмежити з тих чи інших причин передачу технологій.Так, обмеження експорту новітньої технології пояснюється бажанням утриматитехнологічне лідерство на світовому ринку чи міркуванням національної безпеки.Обмеження імпорту технологи часто пов'язано з необхідністю зниження іноземноїконкуренції, збереження робочих місць чи невідповідністю національнихстандартів іноземним технологіям.
Зметою виконання умов міжнародних угод країни-учасниці вводять державнийконтроль за продажем технічних досягнень, що можуть бути використані длястворення хімічної, бактеріологічної, ракетної зброї. Особливому контролюпіддається вивіз технологій, призначених для створення продукції, що має мирнепризначення, але які можуть бути використані і для виробництва зброї масовогознищення.
Державнімеханізми міжнародного технологічного обміну бувають прямі, що здійснюютьсяорганами експортного контролю, методами митного і прикордонного контролю, інепрямі, які здійснюються через державну систему реєстрації патентів іторговельних знаків.
Отже,міжнародний рівень регулювання світової торгівлі у межах ГААТ/СОТ охоплює торгівлютоварами, послугами та ринок технологій. Захист цих сфер здійснюється тарегулюються угодами, договорами, преференційними домовленостями та конвенціями,що дозволяє всім країнам-учасницям безперешкодно здійснювати торгівлю наміжнародному ринку. Нині Україна теж вступила до СОТ, що характеризується деякимиособливостями. Це співробітництво має на даному етапі свої переваги танедоліки.
2.3 Особливості співробітництва України з СОТ
СпівробітництвоУкраїни з СОТ є складовою комплексної соціально-економічної стратегії,спрямованої на побудову ефективної, конкурентоспроможної, соціальноорієнтованої економіки.
Нанашу думку вступ України до Світової організації торгівлі є одним ізпріоритетів зовнішньоекономічної політики України і розглядається як системнийфактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі істворення передбачуваного прозорого середовища для залучення іноземнихінвестицій.
Процесприєднання України до системи ГАТТ/СОТ почався 30 листопада 1993 року, коли доСекретаріату ГАТТ було направлено офіційну заяву Уряду про намір країниприєднатися до ГАТТ. Робочу групу з питань розгляду заяви України створено 17грудня 1993 року. Наступним кроком відповідно до процедури стало представленняна розгляд Робочої групи Меморандуму про зовнішньоторгівельний режим України[62].
Процесприєднання України до СОТ тривав більше чотирнадцяти років і передбачав:
o узгодження з країнами — членами Робочої групи графіків зниженняімпортного мита та режиму доступу до ринку послуг. До Робочої групи з розглядузаявки України про вступ до СОТ входили 44 члени СОТ (враховуючи основний складЄвропейського Союзу);
o проведення багатосторонніх переговорів з країнами – членамиРобочої групи та узгодження проекту Звіту Робочої групи;
o гармонізацію законодавства з нормами та вимогами СОТ.
Зацей час було проведено 17 офіційних засідань Робочої групи з розгляду заявкиУкраїни про вступ до СОТ. 25 січня цього року було проведено фінальне засіданнякраїн-членів Робочої групи з питань розгляду заявки про вступ України до СОТ,на якому було схвалено оновлений проект Звіту Робочої групи з розгляду заявкиУкраїни про вступ до СОТ, Консолідований розклад по тарифах, Консолідованийрозклад по послугах та подальші кроки щодо завершення технічного оформленнявступу України до СОТ [51, 185].
Проведенота завершено переговори з доступу до ринку товарів і послуг із 52 членамиРобочої групи: Австралія, Аргентина, Болгарія, Бразилія, В’єтнам, Вірменія,Гватемала, Гондурас, Грузія, Домініканська Республіка, Еквадор, Естонія,Єгипет, ЄС, Нова Зеландія, Держава Ізраїль, Індія, Індонезія, Ісландія, Канада,Киргизстан, КНР, Колумбія, Південна Корея, Куба, Латвія, Литва, Малайзія,Марокко, Мексика, Молдова, Монголія, Норвегія, Панама, Парагвай, Перу, Польща,Румунія, Сальвадор, Словаччина, Словенія, США, Таїланд, Тайвань, Туреччина,Угорщина, Уругвай, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Шрі-Ланка, Японія.
Вчастині законодавчого забезпечення процесу вступу України до СОТ, ВерховноюРадою України протягом 2005-2007 років в цілому було прийнято 49 законівУкраїни, в тому числі 11 – у 2007 році [61].
Зазначимо,що прийняті закони врегульовують такі сфери, як інтелектуальна власність,вивізне мито на сільськогосподарську продукцію, страхова та банківськадіяльність, ввезення транспортних засобів на територію України, оподаткуваннясільськогосподарських підприємств, ветеринарна медицина, а також вдосконаленнямитного законодавства, застосування експортних мит на брухт чорних такольорових металів, сільськогосподарської діяльності, режиму ліцензування(вартості ліцензії), обіг генетично модифікованих продуктів, перехід на новусистему опису та кодування товарів, побудовану на міжнародній системі ГС 2002тощо.
Відповіднодо домовленостей досягнутих українською делегацією з країнами-членами СОТ,Україною забезпечено під час ратифікації у Верховній Раді України Протоколу провступ до СОТ прийняття низки законів, які знайшли своє відображення узобов’язаннях Звіту Робочої групи [63].
5лютого поточного року на засіданні Генеральної Ради СОТ було підписано Протоколпро вступ України до СОТ. Відповідно до типової процедури приєднання до СОТпісля засідання Генеральної Ради Протокол про вступ України до СОТ з додаткамиратифіковано Верховною Радою України. На 30-й день після ратифікації Українастає повноправним членом СОТ. Сьогодні, 16 травня 2008 року, набрав чинностіратифікований Верховною Радою 10 квітня поточного року Протокол про приєднанняУкраїни до Марракеської Угоди про створення Світової організації торгівлі іУкраїна стала повноправним 152-м членом цієї організації [67].
Мидослідили, що вступ до СОТ означає для України:
1) інтеграцію до міжнародної ринкової економіки, створення правовихзасад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу і міжнародної торгівлі.
Послідовнагармонізація законодавства з вимогами СОТ поступово готує вітчизнянихпідприємців до «гри за єдиними правилами». Відмова від дискримінаціїі рівноправна торгівля — основні вимоги і, разом з тим, переваги СОТ. Утім,члени організації не відмовляються від застосування механізмів захистувнутрішнього ринку. Угоди СОТ дозволяють країнам вживати обмежувальних заходівпроти імпорту, який завдає значної шкоди вітчизняній економіці, алевідбувається це за чітко визначеними правилами.
2) доступ до міжнародного механізму вирішення торгових спорів.
Післянабуття членства в СОТ Україна отримає можливість захищати інтереси своїх виробниківвідповідно до процедури розгляду торгових спорів СОТ.
3) створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій.
Світовийдосвід демонструє, що вступ до СОТ звичайно супроводжується зростанням прямихіноземних інвестицій. Це добре видно на прикладі країн Центральної та СхідноїЄвропи, які стали членами СОТ після 1995 року. Зокрема, прямі іноземніінвестиції в Болгарії зросли в наступному після вступу до СОТ році майже в 4рази, в Словенії — майже в 2 рази. В Естонії приплив іноземних капіталівзбільшився після вступу країни до СОТ в 2 рази [65].
4) більш широкий вибір товарів і послуг.
Завдякизбільшенню потоку іноземних товарів, послуг і інвестицій на український риноквиробник матиме доступ до дешевших комплектувальних матеріалів, устаткування ісировини, а споживач — ширший вибір товарів, послуг і цін. Це створює умови дляпідвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняної продукції.
5) отримання Україною статусу повноправного учасника міжнародноїторгівлі, що збільшить її можливості брати участь у регіональних союзах іобєднаннях.
Зокрема,членство в СОТ — необхідна умова лібералізації режиму торгівлі з ЄС і початкупереговорів про створення зони вільної торгівлі.
Ставчленом СОТ, Україна може позиціонувати себе на світовій арені як надійноготоргівельного партнера і привабливого об’єкта для інвестицій.
Такожми можемо визначити і негативні наслідки членства України в СОТ:
o загострення проблеми низької конкурентоспроможності національноїпродукції, яка посилиться через неможливість використання вітчизнянимивиробниками пільг, що суперечать угодам СОТ;
o найбільших втрат зазнають окремі підприємства, господарськадіяльність яких здійснюється неефективно та з використанням різноманітнихпільгових умов. Скасування цих пільг у цілому позитивно відіб'ється наструктурі та загальному стані економіки України:
o використання України розвиненими країнами як ринку збуту своєїпродукції;
o зменшення золотовалютних резервів, пов’язане із збільшеннямобсігів імпорту;
o можливою є втрата окремими національними виробниками внутрішньогоринку, що призведе до закриття збиткових підприємств, особливо тих, що маютьобмежені фінансові ресурси для структурної перебудови. Зокрема, це стосуєтьсясектору фінансових послуг, може зазнати втрат і сектор зв'язку;
o на ринку праці слід відзначити поглиблення невідповідності уструктурах попиту і пропозиції робочої сили, зростання структурного безробіття,а також поглиблення диференціації регіональних ринків праці всередині країнивнаслідок посилення поляризації регіонів-лідерів та депресивних регіонів.
Отже,можемо зробити висновок, що співробітництво України зі Світовою організацієюторгівлі призведе як до позитивних наслідків, так і до неготивних. Томуголовною метою перебування України в СОТ повинно бути прагнення до якомогоефективнішого використання потенційних переваг членства та зменшення шкідливоговпливу потенційних загроз.
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Виходячиз теми нашої дипломної роботи, можемо проаналізувати торгівельну політикуУкраїни, розвиток митно-тарифного регулювання та процес зміни їх на різнихетапах розвитку торгівельних відносин до і після вступу до СОТ. Такожпропонуємо необхідні заходи, які треба провести, щоб удосконалити митно-тарифнерегулювання в Україні.
Митно-тарифнерегулюванняв Україні почало розвиватися з 1991 року. Правовою основою його ставЗакон України «Про Єдиний митний тариф», прийнятий 5 лютого 1992 року.Період 1991-1993 років характеризується досить ліберальнимзовнішньоторговельним режимом. На більшість товарних позицій імпортні тарифибули на рівні 0-10 %. Тільки на незначну частину товарів накладалася ставка15-30 %, а максимальний рівень становив 50 % (алкогольні і тютюнові вироби) [64].Рівень ставок ввізного мита визначався залежно від ступеня оброблення йекономічної доцільності ввозу того чи іншого товару. На товари, імпортовані зкраїн, що розвиваються, не накладалися мита, а на товари з промисловерозвинутих країн, з якими Україна мала угоду про РНС, оподатковуванняздійснювалося за пільговими ставками.
Можемозазначити, що період 1994-1995 років характеризується ліберальною експортною таімпортною політикою. У 1994 році кількісні експортні обмеження за багатьмавидами товарів були скасовані. Виключенням були товари, що підлягають «добровільним»експортним обмеженням у рамках міжнародних угод (текстиль, сталь), а такождеякі стратегічні товари, внесені до списку «спеціального»експортного режиму (сталь, вугілля, нафто-продукти, електроенергія, дорогоцінніметали і камені). У той же час ставки ввізного мита були значно підвищені уфіскальних цілях на високоліквідну продукцію і підакцизні товари. Таким чином,механізм регулювання був спрямований насамперед на одержання податковихнадходжень і насамперед – на захист національного виробника. Значна кількістьпільг, наданих законодавством окремим суб'єктам ЗЕД, створила неоднакові умовиконкуренції на внутрішньому ринку.
Період1996-1999 років характеризується протекціоністською політикою захистунаціонального товаровиробника. Посилення протекціонізму відбувається поряд іззаходами для зміни системи митно-тарифного регулювання у зв'язку з переговорнимпроцесом про вступ України до СОТ. Скасовується національна системапреференцій. Механізм тарифного регулювання спрямований на захист вітчизняноготоваровиробника. Мають місце фіскальні надходження від тарифів переважно зарахунок підвищення ставок на імпорт високоліквідної на українському ринкупродукції (в основному, підакцизні товари), а також за рахунок заходів,пов'язаних з визначенням митної вартості, тарифної позиції і країни походженнятовару.
Дляпостачання сировини для виробничих потреб вводяться мінімальні ставки ввізногомита. На експорт деяких видів продукції вводиться експортне мито, що має переважнозаборонний характер (вовна, шкіра тварин, чорні і кольорові метали й ін.).Продовжують застосовуватися пільги окремим категоріям суб'єктів ЗЕД. Активновикористовується режим вільної торгівлі з країнами СНД і Балтії. У зв'язку з обмеженістюзаходів тарифного регулювання (стосуються лише близько ЗО % імпорту) інетарифного регулювання поступова перевага віддається адміністративним ітехнічним заходам.
Такимчином, Україна прийшла до висновку про передчасність лібералізації зовнішньоїторгівлі і зробила ставку на політику протекціонізму. Вирішальну роль уприйнятті такого рішення відіграли два фактори: зменшення ємності внутрішньогоринку і різке падіння обсягів національного виробництва.
Вперіод 2000-2007 років застосовується політика селективного протекціонізму.
Узв'язку з поновленням переговорного процесу про вступ України у СОТ іпереговорами з ЄС по зменшенню рівня ввізного мита на текстиль і одяг, у 2000році поступово зменшено загальний рівень імпортних тарифів. Розмір максимальних ставок, ввізногомита був зменшений до 25 %. Також були зменшені ставки імпортного мита до рівня0-17 % на різноманітний асортимент товарів і продукції легкої промисловості(середньоарифметична ставка дорівнювала 6,9 %) [67].
Буливнесені зміни у ставки ввізного мита на продукцію хімічної промисловості, окремівиди сільськогосподарської техніки і запасних частин до неї, товари широкоговжитку, які не виготовлялися чи виготовлялися в недостатній кількості вУкраїні. Зменшилася кількість підакцизних товарів. Знижено митні тарифи, натекстиль і одяг відповідно до домовленостей з ЄС. Почали використовуватисяантидемпінгові заходи.
Длятого щоб в останній час Україна удосконалила систему митно-тарифногорегулювання відповідно до норм СОТ потрібно поступово лібералізувати імпортнийрежим. Це, зокрема, пов'язано з необхідністю виконувати зобов'язання передміжнародними фінансовими організаціями з лібералізації зовнішньоторговельногорежиму. Поступово скасувати застосування ставки мінімальної митної вартості.Істотно зменшити кількість рішень по зміні ставок ввізного мита. Прийнятирішення, спрямовані на стимулювання внутрішнього виробництва, тобто знизитиставку мита на сировину, підвищити на готову продукцію, аналоги якоївипускаються в Україні. Треба знизити ставки імпортного мита на значнуноменклатуру товарів текстильної промисловості відповідно до зобов'язань передЄС. Створити законодавчу базу щодо приєднання до Конвенції по гармонізованійсистемі опису і кодування товарів, оптимізувати тарифну номенклатуру.
Періодсьогодення потребує ще багато змін у митно-тарифному регулюванні України,оскільки вона стала членом СОТ.
Змоменту вступу України у СОТ Україна отримала режим найбільшого сприяння уторгівельному просторі всіх країн-членів СОТ, тобто одночасне покращання умовторгівлі з 151 країною світу, на які припадає понад 95% світової торгівлі;зменшення тарифних і нетарифних обмежень доступу українських товарів на товарніринки країн-членів СОТ; можливості захисту інтересів українських виробників згідноз процедурою розгляду торгівельних спорів Світової організації торгівлі;набуття офіційного статусу переговорного процесу з створення зони вільноїторгівлі з ЄС; скасування квот на експорт української продукції металургії доЄС; доступ до дешевших комплектувальних, устаткування і сировини; забезпеченнянедискримінаційного транзиту товарів та послуг.
Зокрема,зменшення тарифів вигідне для секторів, які були відносно незахищеними, або маливелику частку проміжного попиту (а тому виграють від зниження цін на факторивиробництва), а покращання доступу до ринків сприятливе дляекспортно-орієнтованих секторів, що стикаються зі значними торгівельними обмеженнями назовнішніх ринках.
Порядіз лібералізацію торгівельного режиму та відкриття своїх ринків для імпортноїпродукції, угодами СОТ передбачено розгалужений механізм захисту внутрішньогоринку, який передбачає: спеціальні захисні заходи у випадку різкого зростанняімпорту; антидемпінгові заходи у випадку імпорту за демпінговими цінами;компенсаційні заходи у випадку використання заборонених СОТ субсидій;підвищення ставок митного тарифу та застосування квот у разі суттєвогопогіршення платіжного балансу країни; надання державної підтримки вітчизнянимвиробникам, у тому числі експортерам; використання субсидій, які не створюютьнегативного впливу на конкуренцію і спрямовані на підвищенняконкурентноздатності вітчизняних виробників, у тому числі експортерів; наданнявнутрішньої підтримки для розвитку сільського господарства, зокрема,застосування спеціального режиму оподаткування.
Отже,ми можемо зазначити, що Україна пройшла певний період формування і змін встратегії торгової політики та стала на новий етап розвитку міжнароднихторгівельних відносин.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
МІЖНАРОДНІОРГАНІЗАЦІЇ ТА РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ
План-конспектсемінарського заняття для
студентів4 курсу економічного факультету
зкурсу «Економічна інтеграція та глобальні економічні проблеми»
Модель:безпосереднє навчання
ТЕМА: МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА РЕГУЛЮВАННЯСВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ
Метазаняття: перевірка знань, умінь та навичок у студентів здобутих налекційному занятті з цієї ж теми та здатність застосовувати їх на практиці.
Поняття і терміни: основні типи торгівельноїполітики, тарифні та нетарифні методи регулювання міжнародної політики, мито тайого види, тарифна квота та ескалація, демпінг, ліцензування, субсидії,технічні бар’єри, торговий договір, ГАТТ та СОТ.
Цілі:
· перевіритизнання змісту основних понять з теми вивченої на лекції;
· визначитиосновні види тарифних і нетарифних методів регулювання міжнародної торгівлі;
· виявитиздобуті уміння та навички за допомогою розв’язання задач, вправ та тестів зданної теми.
Потрібнийчас:2 години.
Матеріали: роздатковий матеріал1, 2.
План заняття:
І. Ознайомлення зтемою семінару та розкриття його задач (15 хв.)
ІІ. Перевірка та детальнерозкриття основних понять (40 хв.)
III. Розв’язання економічних задач,вправ і тестів (50 хв.)
ІV. Підведення підсумків семінару тавиставлення оцінок (15 хв.)
Хідсемінару
1.Привітання з аудиторією, визначення відсутніх.
2.Повідомлення теми та задач заняття.
3.Перевірка у студентів здобутих знань. Викладач пропонує присутнім відповісти натакі питання:
Ø Які форми державного регулювання міжнародної торгівлі вам відомі?Яка з цих форм діє в Україні?
Ø У чому відмінність політики лібералізації зовнішньої торгівлі йпротекціонізму?
Ø Що таке митний тариф?
Ø Які методи відносяться до нетарифних?
Ø Чи здатна Україна торгувати на міжнародному ринку товарів тапослуг без перешкод з боку інших країн?
Ø У чому відмінність впливу тарифу на економіку малої та великоїкраїни?
Ø Які методи торгової політики дозволено міжнародними договорами, аякі заборонено?
Ø Який аргумент на користь протекціонізму в зовнішній торгівлі єосновним? Чому?
Ø Які ви знаєте міжнародні організації з регулювання світовоїторгівлі?
Ø Як вплине вступ до СОТ на економічне становище України? Переваги та недоліки.
4.Викладач пропонує студентам розв’язати:
· тест, вибравши одну правильну відповідь (роздатковий матеріал 1);
· вправу, для цього треба вставити пропущене слово (роздатковий матеріал2).
5.Підведення підсумків заняття. Оцінювання викладачем здобутих студентами знаньта навичок після розв’язання вправ з даної теми. Оголошення викладачем оцінокта їх аналіз.
РОЗДАТКОВИЙМАТЕРІАЛ 1
ТЕСТ
Вибратиодну вірну відповідь.
1. Форми протекціонізму:
а) селективний, галузевий,колективний, прихований;
б) тарифний та нетарифний;
в) односторонній, двосторонній,багатосторонній.
2. До тарифних методів торговоїполітики належать:
а) мита, субсидії та квоти;
б) мита, квотування, ліцензування;
в) мита та тарифні квоти.
3. До прихованих методів торговоїполітики належать:
а) субсидії, кредитування,демпінг;
б) державні закупівлі, вимоги провміст місцевих компонентів, технічні бар'єри, податки і збори;
в) торгові угоди, правові режими,технічні бар'єри, субсидії.
4. Введення тарифу на імпортпшениці в малій країні приведе:
а) до зростання світових цін напшеницю;
б) падіння світових цін напшеницю;
в) не вплине на рівень світовоїціни на пшеницю.
5. За правилами ВТО експортнісубсидії:
а) дозволені;
б) не дозволені;
в) дозволені, якщо торговийпартнер використовує імпортний тариф;
г) заборонені, але можутьвикористовуватися за згодою з торговим партнером.
6. Державне регулюванняміжнародної торгівлі може бути:
а) тарифне та нетарифне;
б) одностороннє, двостороннє,багатостороннє;
в) селективне, галузеве,колективне, приховане.
7. До фінансових методів торговоїполітики належать:
а) субсидії, кредитування,демпінг;
б) торгові угоди, правові режими,технічні бар'єри, субсидії;
в) субсидії, кредитування, ліцензування.
8. До кількісних методів торговоїполітики належать:
а) квотування, ліцензування,правові режими, добровільні обмеження;
б) квотування, ліцензування,добровільні обмеження;
в) субсидії, кредитування,ліцензування.
9. «Добровільне»обмеження, експорту передбачає:
а) введення експортного митаекспортером;
б) квотування експортуекспортером;
в) квотування імпорту імпортером;
г) квотування експорту імпортером.
10. Яка з означених формторговельних бар'єрів не створює суттєвих перешкод для вільної торгівлі:
а) «добровільні»експортні обмеження;
б) мито на імпорт;
в) ліцензії на експорт;
г) ліцензії на імпорт;
д) всі відповіді правильні;
е) всі відповіді неправильні.
11. Демпінг — це:
а) продаж товарів на ринках іншихкраїн за цінами, нижчими від витрат виробництва (собівартості цих товарів), дляотримання конкурентних переваг в експорті на тому чи іншому ринку;
б) державна політика захистувнутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою використання тарифнихінструментів торговельної політики;
в) плата за товар, який перетинаємитний кордон.
12. Протекціонізм — це:
а) продаж товарів на ринках іншихкраїн за цінами, нижчими від витрат виробництва (собівартості цих товарів) дляотримання конкурентних переваг в експорті на тому чи іншому ринку;
б) державна політика захистувнутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою використання тарифнихі нетарифних інструментів торговельної політики;
в) плата за товар, який перетинаємитний кордон.
13. Специфічні митні тарифи —- це:
а) мита, які стягуються з певнихтоварів державного споживання;
б) мита, які нараховуються увстановленому розмірі на одиницю продукції;
в) мита, які встановлюються наімпорт продукції спеціальними органами влади;
г) мита, які нараховуються увстановленому розмірі на одиницю вартості продукції;
д) мита, які встановлюються наімпорт продукції з найбільш дружніх країн;
є) всі відповіді правильні;
є) немає правильної відповіді.
14. Ефективні митні тарифи:
а) ефективно захищають внутрішнійринок від імпорту;
б) встановлюються тільки накритично важливу під кутом точки зору національної безпеки продукцію;
в) встановлюються тільки у випадкупочатку торгової війни;
г) обчислюються з урахуваннямрівня мит, що накладені на імпортні вузли і деталі кінцевої продукції;
д) мають невизначений смисл, щопридумали журналісти, які пишуть на економічні теми.
15. Якщо уряд встановив розмірмліти в 10 % митної вартості товару, то таке мито називається:
а) адвалорне;
б) специфічне;
в) номінальне;
г) комібноване;
д) сезонне;
є) ефективне;
є) преференційне;
ж) правильні відповіді а і в.
РОЗДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ 2
ВПРАВА
Вставте пропущене слово:
1._________________________—приховані методи торгової політики, спрямовані на збільшення внутрішньої ціниімпортного товару і зниження тим самим його конкурентоспроможності навнутрішньому ринку.
2.__________________________ —зустрічна торгівля двох країн одним і тим самим товаром за заниженими цінами.
3.___________________________ —метод фінансової нетарифної зовнішньоторгової політики, який передбачає фінансовестимулювання державою розвитку експорту національним фірмам.
4.___________________________ —реальний рівень мит на кінцеві товари, розраховані з урахуванням рівня мита,накладеного на імпортні вузли і деталі цих товарів.
5.___________________________ —встановлюється на експорт або імпорт певного товару на певний період часу і незалежить від того, з якої країни він імпортується або в яку країну вінекспортується.
6.____________________________—дозволи, які видають державні органи на експорт або імпорт товарів увстановлених кількостях за певний проміжок часу.
7.____________________________ —мита, які вводяться на основі односторонніх рішень органів державної владикраїн.
8._____________________________ —рівень мита, який забезпечує максимізацію і ивня національного економічногодобробуту.
9._____________________________ —державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхомвикористання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.
10._____________________________ —умова, яка закріплена в міжнародних торговихї угодах, що передбачає наданнякраїнам, які домовляються, одна одній усіх прав, переваг і пільг, котримикористуються і/або буде користуватись інша третя держава.
11._____________________________ —політика мінімального державного втручанні в зовнішню торгівлю, якарозвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції.
12._____________________________ —найбільш прихований фінансовий метод торгової політики і дискримінація протиімпорту, яка передбачає бюджетне фінансування виробництва всередині країнитоварів, які конкурують з імпортом.
13.________________________________— збільшення рівня митного оподаткування товарів за ступенем зростання їхобробки.
14.________________________________— приховані методи торгової політики, які виникають'у зв'язку з тим, щонаціональні технічні, адміністративні та інші норми і правила побудовані так,щоб перешкоджати ввозу товарів з-за кордону.
15.________________________________— вид міждержавних угод, який встановлює принципи і режими двосторонньоїторгівлі.
ВІДПОВІДІ
ТЕСТ
1) а
2) в
3) б
4) в
5) б
6) б
7) а
8) б
9) б
10) е
11) а
12) б
13) б
14) г
15) ж
ВПРАВА
1.Вимога про дотримання місцевихкомпонентів. 2.Внутрішні податки. 3.Державні закупки. 4.Експортне кредитування.5.Квота. 6.Кількісні обмеження. 7.Ліцензування. 8.Мито. 9.Оптимальний митнийтариф. 10.Протекціонізм. 11.Режим найбільшого сприяння. 12.Субсидії. 13.Тарифнаескалація. 14.Технічні бар'єри. 15.Торговий договір.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ1. Воронкова А.Е., Єрохіна Л.В., Рябенко Л.І. Міжнародні економічніорганізації: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2006. – 352 с.2. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка:в питаннях та відповідях. Навчальний посібник. – Київ, 2004, — 676 с.
3. Міжнародна економіка: Підручник/А.П. Румянцев, К.Н. Кменко, В.В.Рокоча та ін.; За ред… А.П. Румянцева – К.: Знання-Прес, 2003. – 447 с.
4. Міжнародні організації: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г.,Ковалевського В.В., Кутайні З. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 440 с.
5. Міжнародні організації: Навч. посібник за ред. Циганкова Т.М.,Гордєєва Т.Ф. – К.: КНЕУ, 2001.- 340 с.
6. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльністьУкраїни.: Підручник. – К.: КНЕУ: 2003. – 948 с.
ВИСНОВКИ
Інтернаціоналізаціягосподарчого життя, тісна взаємопов’язаність та взаємозалежність національнихгосподарств, зростаючий міжнародний резонанс процесів, які відбуваються векономіках розвинутих країн світу, та зворотній вплив світогосподарчих процесівна національні економіки стимулюють міждержавне регулювання економічнихпроцесів, яке здійснюється через систему багатьох інтеграційних об'єднань,міжнародних організацій та домовленостей.
Зкожним днем більш змістовну роль у міждержавному регулюванні займають міжнародніорганізації. В регулюванні міжнародної торгівлі товарами та послугами особливуроль відіграє Світова організація торгівлі, головною метою якої є лібералізаціясвітової торгівлі на основі послідовного скорочення рівня митних тарифів іусунення різних нетарифних бар’єрів. Отже, дослідження питань регулюваннясвітової торгівлі та системи міжнародних організації з регулювання світовоїторгівлі є дуже актуальними для сучасного світу та України.
Регулюванняміжнародної торгівлі припускає цілеспрямований вплив держави на торговельнівідносини з іншими країнами.Основною рисоюдержавного регулювання міжнародної торгівлі є застосування у взаємодії двохрізних типів зовнішньоторгівельної політики: лібералізації (політики вільноїторгівлі) і протекціонізму. Ці два типи торгової політики характеризуютьступінь втручання держави в міжнародну торгівлю.До інструментівдержавного регулювання міжнародної торгівлі відносяться:o тарифні методи, що переважно регулюють імпорт і спрямовані на захистнаціонального товаровиробника від іноземної конкуренції, тому що роблятьіноземні товари менш конкурентоспроможними;o нетарифні методи, що регулюють як імпорт, так і експорт (допомагаютьвиводити на світовий ринок більше вітчизняної продукції, роблячи її більшконкурентоспроможною).
Нинікраїни намагаються все менше використовувати ці методи, бо вони стаютьперепонами на шляху міжнародного руху товарів. Щоб можливо було вирішити безлічпроблем, що стають на заваді успішної участі у міжнародній торгівлі, країнивступають до міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі.
Підпоняттямміжнародна організація мається на увазі об’єднання держав,установ, фізичних осіб, що спільно реалізують програму або мету на підставіпевних правил та процедур і діяльність яких виходить за національні кордони.
Утворенняміжнародних організацій є об’єктивним наслідком процесу розвитку світовогосуспільства. Серед чинників, що ведуть до їх виникнення, головні: міжнароднийподіл праці, міжнародна економічна інтеграція, політичні стосунки між країнами,глобалізація міжнародних відносин.
Напочатку XXI ст. кількість міжнародних організацій вимірюється тисячами. Такерозмаїття організацій утруднює їх класифікацію і відокремлення типіворганізацій за якоюсь однією схемою. Типологія міжнародних організаційвідображає такі аспекти, за якими аналізується суть і діяльність організацій.Тобто, існують певні критерії визначення типу організації залежно від того, вякому аспекті ми маємо намір її розглядати.
Основнимикритеріями типології міжнародних організацій є:
o членство суб'єктів міжнародних відносин і юридичний статусорганізації;
o географічне поширення;
o функціональна спрямованість;
o характер діяльності.
Щостосується міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі, тобто СОТ,ЮНКТАД і ЮНСІТРАЛ, які являються найавторитетнішими, то вони за цієюкласифікацією відносяться до глобальних організацій, організацій спеціальноїкомпетенції та спеціалізованих економічних організацій.
Організаціїз регулювання світової торгівлі мають певні цілі, функції, засоби регулюваннясвітової торгівлі та методи врегулювання економічних спорів з приводу торгівлі.Але панівну роль на міжнародному рівні регулювання світової торгівлі все ж такизаймає Світова організація торгівлі.
Головноюметою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційнихперешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національнихринків і джерел сировини. Таким чином досягнення цієї мети забезпечитьзміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торгівельнихзв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.
Сферадіяльності СОТ охоплює: митно-тарифне урегулювання; антидемпінговеурегулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження;діяльність митних союзів і зон вільної торгівлі; торговельні аспекти захиступрав інтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами; торгівельні аспектиінвестиційних заходів та ін.
У практицірегулювання міжнародної торгівлі існують чотири основних правила, установленихГенеральною угодою з тарифів і торгівлі (ГАТТ), що входить у систему СОТ. Перше правило стосується захисту національноїпромисловості тільки за допомогою тарифів. Друге правило визначає, що тарифні ставки повинні бути знижені ізв'язані, щоб уникнути подальшого підвищення. Що стосуєтьсятретього правила, то воно визначає торгівлю на підставі положеньрежиму найбільшого сприяння (РНС). Четверте правило відноситься до національного режиму.
ЩеСОТ регулює міжнародну торгівлю послугами, а на данному етапі розвитку ринкутехнологійстає важливим і йогорегулювання.
Захистцих сфер здійснюється та регулюються угодами, договорами, преференційнимидомовленостями та конвенціями, що дозволяє всім країнам-учасницям безперешкодноздійснювати торгівлю на міжнародному ринку. Нині Україна теж вступила до СОТ,що характеризується деякими особливостями. Це співробітництво має на даномуетапі свої переваги та недоліки.
СпівробітництвоУкраїни з СОТ є складовою комплексної соціально-економічної стратегії,спрямованої на побудову ефективної, конкурентоспроможної, соціальноорієнтованої економіки.
ВступУкраїни до Світової організації торгівлі є одним із пріоритетівзовнішньоекономічної політики України і розглядається як системний факторрозвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі і створенняпередбачуваного прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій.
16 травня2008 року набрав чинностіратифікований Верховною Радою 10 квітня поточного року Протокол про приєднання України до МарракеськоїУгоди про створення Світової організації торгівлі і Україна стала повноправним152-м членом цієї організації.
Вступдо СОТ означає для України інтеграцію до міжнародної ринкової економіки,створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу іміжнародної торгівлі, доступ до міжнародного механізму вирішення торговихспорів, створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій, більш широкийвибір товарів і послуг, отримання Україною статусу повноправного учасникаміжнародної торгівлі, що збільшить її можливості брати участь у регіональнихсоюзах і обєднаннях.
Донегативних наслідків членства України в СОТ відносимо наступні: загостренняпроблеми низької конкурентоспроможності національної продукції, яка посилитьсячерез неможливість використання вітчизняними виробниками пільг, що суперечатьугодам СОТ; найбільших втрат зазнають окремі підприємства, господарськадіяльність яких здійснюється неефективно та з використанням різноманітнихпільгових умов (скасування цих пільг у цілому позитивно відіб'ється наструктурі та загальному стані економіки України); використання Українирозвиненими країнами як ринку збуту своєї продукції; зменшення золотовалютнихрезервів, пов’язане із збільшенням обсігів імпорту; можливою є втрата окремиминаціональними виробниками внутрішнього ринку, що призведе до закриття збитковихпідприємств, особливо тих, що мають обмежені фінансові ресурси для структурноїперебудови (зокрема, це стосується сектору фінансових послуг), може зазнативтрат і сектор зв'язку; на ринку праці слід відзначити поглибленняневідповідності у структурах попиту і пропозиції робочої сили, зростанняструктурного безробіття, а також поглиблення диференціації регіональних ринківпраці всередині країни внаслідок посилення поляризації регіонів-лідерів тадепресивних регіонів.
Такимчином головною метою перебування України в СОТ повинно бути прагнення доякомого ефективнішого використання потенційних переваг членства та зменшенняшкідливого впливу потенційних загроз.
Отже,зробив теоретичні узагальнення, можемо зазначити, що реалізацію поставленихзавдань виконано в повній мірі, визначено актуальність та новизну проблематикиз обраної теми, а їх ґрунтовне розкриття може бути використано для подальшихдосліджень в цій сфері. В практичному плані на прикладі України, аргументованорозглянуті етапи розвитку митно-тарифного регулювання та досліджені результативпливу членства у СОТ на торгівельну політику вцілому. Методичні розробки,тобто план-конспект семінару за темою дипломної роботи, може бути використанийдля студентів економічних факультетів вищих навчальних закладів.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України № 332 – ХІУ від 22.12.98 р. «Про застосуванняспеціальних заходів щодо імпорту в Україні».
2. Закон України «Про єдиний митний тариф» (станом на 1 жовтня 1998р.). – К.: Парламентське видавництво, 1998.
3. Закон України № 330 – ХІУ від 22.12.98 р. «Про захистнаціонального товаровиробника від демпінгового імпорту».
4. Закон України № 331 – ХІУ від 22.12.98 р. «Про захистнаціонального товаровиробника від субсидованого імпорту».
5. Закон України № 2371 – ІІІ від 5 квітня 2001 року «Про Митнийтариф України».
6. Закон України № 2470 від 15 березня 2005 року «Про внесення зміндо Митного тарифу України».
7. Указ Президента України № 255 від 6 квітня 1996 року «Про концепціютрансформації митного тарифу України на 1996-2005 роки відповідно до системиГАТТ/СОТ».
8. Указ Президента України № 797 від 5 вересня 2001 року «Прододаткові заходи щодо прискорення вступу України до Світової організаціїторгівлі».
9. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. – М., 1999. – 280 с.
10. БалабановИ.Т., Балабанов А.И. Внешнеэкономические связи. – М. 1998. – 320 с.
11. Внешнеэкономическаядеятельность предприятия /Подред. Л.Е. Стровского. – М. 1999. – 318 с.
12. Воронкова А.Е., Єрохіна Л.В., Рябенко Л. І. Міжнародні економічніорганізації: навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2006. – 352 с.
13. ГерчиковаИ.Н. Международные экономические организации. – М.: Консалтбанкир, 2000. – 382 с.
14. ДанильцевА.В. Международная торговля: инструменты регулирования. – М., 1999. – 276 с.
15. Дорофієнко В. Про деякі аспекти економічних наслідків приєднанняУкраїни до СОТ // Економіст, № 8, 2007, с. 66.
16. Ефективність державного управління. Практикум /За заг. ред. І.Розпутенка. – К.: К.І.С., 2002. – 214 с.
17. Замороко Т. Інтеграція до СОТ – наслідки для легкої промисловості // Маркетинг в Україні, №4, 2005, с. 31.
18. КиреевА. Международная экономика. Ч. 1. – М.: Международные отношения, 1998. – 416 с.
19. КиреевА. Международная экономика. Ч. 2. – М.: Международные отношения, 1999. – 436 с.
20. Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макагон Ю.В. та ін. Міжнароднаекономіка: Навч. Посібник. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Київ: Центрнавчальної літератури, 2004. – 672 с.
21. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнароднаекономіка в питаннях та відповідях: Навч. посібник. – Київ: «Центр навчальноїлітератури», 2004. – 676 с.
22. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічнівідносини: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. –406 с.
23. Козик В.В, Панкова Л.А., Григор'єв О.Ю., Босак А.О. Міжнароднаекономіка та міжнародні економічні відносини: Практикум. – К.: Вікар, 2003. –368 с.
24. Костенко Л.В. Соціально-економічні аспекти вступу України в СОТ // Економіка в школахУкраїни, № 3, 2006, с. 5.
25. Кругман П.Р., Обстфельд М. Международная економика, 5-е изд. –СПб.: Питер, 2003. – 832 с.
26. Кузнєцова Н.В. Регулирование внешнеэкономической деятельности вУкраине: Практ. Пособие. – К., 1998. – 286 с.
27. Мануха С.М. Україна в міжнародних економічних відносинах в умовахглобалізації. – Харків, Пегас, 2003. – 352 с.
28. Международное право /Под. ред. Колосова Ю.М., Кузнецова В.И. – М.:Международные отношения, 1998. – 436 с.
29. Международныеэкономические отношения /Под.ред. В.Е. Рыбалкина. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 372 с.
30. Международныеэкономические отношения /Под.ред. Е.Ф. Жукова. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 268 с.
31. Международныеэкономические отношения: учеб. пособие для вузов /Под ред. проф. Л.Е. Стровского. – М.:ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 461 с.
32. Мельник Т. Проблеми і питання розвитку зовнішньої торгівлі таекономічного зростання в Україні // Економіст, № 4, 2007, с. 46.
33. МиклашевскаяН.А., Холопов А.В. Международная экономика. – М., 1998. – 472 с.
34. МиклашевскаяН.А., Холопов А.В. Международная экономика: учебник /Под общ. ред. д.э.н.,проф. А.В. Сидоровича; МГУ им. М.В. Ломоносова. – 3-е изд., перераб. и доп. М.:Издательство «Дело и Сервис», 2004. – 356 с.
35. Міжнародні організації: Навч. посібник /За ред. Козака Ю.Г.,Ковалевського В.В., Кутайні З. — К.: Центр учбової літератури, 2007. – 440 с.
36. Міжнародна економіка: Навч. посібник /За ред. Козака Ю.Г.,2002. – 436 с.
37. Міжнародна економіка: Підручник /А.П. Румянцев, Г.Н. Климко, В.В. Рокоча таін.; за ред… А.П. Румянцева. – К.: Знання-Прес, 2007. – 447 с.
38. Міжнародні стратегії економічного розвитку. Навч. Посібник /За ред. Козака Ю.Г.,Єханурова Ю.І., Ковалевського В.В. – К.: ЦНЛ, 2005. – 346 с.
39. Митний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одісей», 2002. – 224 с.
40. НешатаеваТ.Н. Международные организации и право. Новые тенденции в международно-правовомрегулировании. – М.: Дело, 1999. – 429 с.
41. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України.Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 328 с.
42. ОвчинниковГ. Международная экономика. – СПб: Изд-во Михайлова В.А., 1999. – 390 с.
43. Основи міжнародної торгівлі: Навч. посібник /За ред. Ю.Г. Козака, Н.С.Логвинової, Н.І. Ржепішевського. — 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: Центрнавчальної літератури, 2005. – 656 с.
44. Пахомов Ю.М., Лук’яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економікив глобальному конкурентному середовищі. – К.: Смолоскип, 2002. – 234 с.
45. ПокровскаяВ.В. Организация и регулирование внешнеэкономической деятельности. – М., 1999. – 385 с.
46. Савельєв Е.В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі іфінансів: Підручник для магістрантів з міжнародної економіки і державноїслужби. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. – 580 с.
47. СаксДж.Д., Ларрен Ф.Б. Макроэкономика. Глобальний подход: Пер. с англ. – М., 1998. – 314 с.
48. Світова економіка: підручник /Під. ред. А.С. Філіпченко, 2006. – 581 с.
49. СеменовК.А. Международные экономические отношения. – М., 1998. – 215 с.
50. Система світової торгівлі: Практичний посібник – К.: К.І.С., 2002.– 348 с.
51. Україна і Світова організація торгівлі: Збірник офіційнихдокументів. Укладачі: Варналій З.С., Панфілова Т.О., Петреченко Ю.А., ФещенкоВ.В. – К., 2002. – 384 с.
52. Україна і світове господарство. Взаємодія на межі тисячоліть:Навч. посібник /За ред. С.В. Головко. – К., 2002. – 470 с.
53. Управління зовнішньоекономічною діяльністю /За ред. А.І. Кредісова. –К., 1998. – 486 с.
54. ФомичевВ.И. Международная торговля. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 446 с.
55. Фомін І. До питання вдосконалення системи тарифного регулюванняімпорту в Україні // Економіка України, № 10, 2005, с. 25.
56. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч.Посібник. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с.
57. Циганкова Т.М. Глобальна торгова система: розвиток інститутів,правил, інструментів СОТ. – К.: КНЕУ, 2003. – 240 с.
58. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації. Навч.-метод.посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2003. – 348 с.
59. ШишаевА.И. Регулирование международной торговли товарами. – М., 1998. – 258 с.
60. ШреплерХ.-А. Международные экономические организации. Справочник. – М.: Международныеотношения, 1999. – 406 с.
61. http://www.rada.gov.ua
62. http://www.zakon.rada.gov.ua
63. http://www.minjust.gov.ua
64. http://www.ukrstat.gov.ua
65. http://www.sta.gov.ua
66. http://www.ekonomika.com.ua
67. http://www.businesskiev.ua
68. http://www.financialblog.ru
ДОДАТКИ
Додаток 1
Щорічнітемпи приросту міжнародної торгівлі й світового валового продукту, %
Міжнародна
торгівля Пересічно за 1997 – 2002 рр. 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2006 р. 2007 р. 6,5 0,1 3,1 4,5 6,8 6,6 Світовий валовий продукт 2,0 2,2 4,2 5,1 4,9 4,7
Додаток 2
Типізаціяміжнародних організаційКритерії типізації Типи організацій Членство держав
1) міждержавні (міжурядові)
2) недержавні
3) змішані Географічне охоплення
1) глобальні (всесвітні)
2) регіональні
3) субрегіональні Компетенція (функціональне охоплення, спрямованість)
1) універсальні (загальної компетенції)
2) спеціальні (вузької компетенції) Характер повноважень (юридичний статус)
1) міжнародні
2) наднаціональні Характер діяльності
1) регульовані
2) контрольні
3) координаційно-інформаційні
4) консультативні Період функціонування
1) тимчасові
2) постійні Порядок вступу до організації
1) відкриті
2) закриті
МІЖНАРОДНІОРГАНІЗАЦІЇ ТА РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ – Дипломна робота зекономічної теорії
ДіканськоїСвітлани Сергіївни. – Харків: ХНУ. – 2008 — 89 с.
Напідставі подій, які сталися 10 квітня 2008 року, тобто Україна сталаповноправним 152-м членом Світової організації торгівлі, автор дипломної роботинамагається розкрити сутність торгівельної політики та методів регулюванняторгівлі з усіма особливостями на прикладі різних країн, а також головніособливості співробітництва України з СОТ. Аналізуються причини виникнення,класифікація міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі таміжнародний рівень регулювання світової торгівлі у межах ГАТТ/СОТ. На прикладіУкраїни, аргументовано розглядаються етапи розвитку митно-тарифного регулюваннята результати впливу членства у СОТ на торгівельну політику в цілому, з якимипов’язані практичні рекомендації. В роботі викладені методичні рекомендації:план-конспект семінару для студентів економічних факультетів вищих навчальнихзакладів за темою дипломної роботи.