Українська математичнатермінологія: історія та сучасний стан
1861 рік. В Російськійімперії реформа. Україну охоплює широкий просвітянсько-культурний рух.Організовуються народні школи. Для їхніх потреб засновується у Петербурзіукраїнське видавництво підручників і популярних книжок. У 1863 році в друкарніПантелеймона Куліша Микола Костомаров видає «на громадські гроші, що зносютьсянародові для науки» підручник Олександра Кониського «Аритметика або щотниця». Вцій книжечці, обсягом 66 сторінок, викладено чотири дії, поняття пропорції іпроцента. Не можна, з погляду мови, назвати підручник вдалим. Більшістьтермінів — цілком російські: помножениє, складаниє, отношениє, ділитель, знаменатель,примір. Окрім того.
Кониський називав нуль — «оником», дію — «справою», обернене — «навпаковим».Але ж подивуймося тільки старанню автора подати у задачах якомога більшуінформацію з історії України. Ось одна з них; «Український поет Т.Г. Шевченкородився 25 лютого 1814 року, а вмер 26 лютого 1861 року, скільки годин вінпрожив на світі?»
Це була перша спроба, а далі… Далі — заборона 1863 рокудрукувати українські підручники і книжки, навіть Євангелія. Заборона, топосилюючись, то послаблюючись, тривала аж до революції 1905 року. Перевидалипідручник О. Кониського з деякими виправленнями в Полтаві 1907 року. З'явилисятерміни чисельник, знаменник, частка. Правда, зник термін «дріб». Писали,«десяткові частки». Решта недоладностей залишалася незважаючи на те, що на тойчас у Галичині вже були закладені основи української математичної термінології.У 1864 році у Львові виходить тоненька книжечка (18 сторінок), яку написав ІванВерхратський. її назва — «Початки до уложення номенклатури і термінологіїприродописної. Частина і». В передмові автор зазначає: «Тепер, коли руська моваі руське письмо що раз обширніший круг збирає, коли вже і у гімназіях починаютьпо людськи вчити, дає чутись чим раз то сильніше тріба наукових діл, а особливоучебників школьних на матернім язиці». Протягом 1869—1879 років друкується щеп'ять частин цього словника. Хоча в ньому й відсутні математичні терміни, тапроблема створення їх поставлена.
Для поширення освіти на Галичині 8 грудня 1868 року засновуєтьсятовариство «Просвіта». Коштом цього товариства у Львові з друкареньСтравропігійського інституту у 1872 році виходить «Аритметика», а у 1873 —«Наука геометрії», які уклав для І і І! класів нижчої галицької гімназії ОмелянДейницький. Це були переклади з німецької мови відповідних підручників доктораФранцішка Мочника. Для того, щоб відчути, якою мовою були написані ці книжки,наведу уривок: «Виходячи проте вод безусловного або одиничного місця, ставимозасаду, що: цифри ид лівой руце взмагаються десятерно, ид правой спадаютьдесятерно». Читати такі підручники важко, та все ж зрозуміліше, ніж німецькоюабо польською мовами.
Наступний крок, який привів до закладання основ математичноїукраїнської термінології, пов'язаний з діяльністю Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка і, зокрема, з роботами професора Володимира Левицького. Учетвертому томі «Записок наукового товариства імені Шевченка» (1894) віннадрукував першу наукову математичну статтю українською мовою «Про симетричнівираження з вартостей функції тосіт». У сьомому томі «Записок» (1895) післястатті «Еліптичні функції модулові» Володимир Левицький друкує «Додатки дотермінології математичної». Вони містили 69 термінів, поданих у виглядіукраїнсько-німецького словника. Це була перша публікація суто математичнихтермінів.
Науковці, які працювали в царині природознавчих наук, заснувалидля математично-природничо-медичної секції окремий «Збірник», перший том якого вийшову 1897 році. Редакторами «Збірника» стали Верхратський і В. Левицький. «Наш язиклише тоді зможе добути собі одвітного і гідного становища, коли розвинеться остільки, щоби міг стати поруч з образованими язиками других народівєвропейських, яко довідний середник зв'язного і опреділеного вираження мислейна всіх полях людського умства. Мусить проте наш язик виробити собі одвітнутермінологію в ріжних вітах людських знань, мусить одвітно використати всебагатство рідної словні, а заразом прямувати до потрібної прецизії, якустрічаєм у других язиках счастливіше розвитих. Без тих підвалин і думати годіпро ширший розвиток науки в рідній бесіді»,— звертався Іван Верхратський дочитачів у передмові до першого тому «Збірника».
Вся праця у царині математики лягла на плечі В. Левицького, якомувдалося згуртувати навколо себе галицькі наукові сили. Голова «Просвіти»,дійсний член Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка Петро Огоновський видаєсвоїм накладом у Львові «Учебник аритметики для низших кляс шкіл середніх».Частина І для першого і другого класів — 1888 рік (друге видання 1900) ічастина II для третього і четвертого класів—1898 рік. У рецензії на ціпідручники у «Збірнику» С. Матвіяс писав: «Термінологія всюди поправна.Виданням сего учебника збогатив автор без сумніву ще небогату математичнулітературу. Треба признати, що ані один підручник не принято радо як сей, босправді брак єго відчувано від кільканайцяти літ. Попередня арифметикаДейницького вже перестаріла, а надто була єще і рідкістю бібліографічною, тожнаша молодіж мусіла користатися з підручників польських або німецьких». Тоді ждиректор Тернопільської гімназії Омелян Савицький накладом краєвого фонду видаєу Львові підручник «Наука геометрії» у двох частинах.
Результатом багатолітньої роботи В. Левицького були видруковані1902 року в восьмому томі «Збірника» матеріали до математичної термінології.Матеріали складаються з двох частин (елементарної і вищої математики) іохоплюють близько двох тисяч термінів, які обговорювалися на засіданняхматематично-природничо-медичної секції Товариства імені Шевченка. При обговореннібагато цінних зауважень і термінів подали професори І. Верхратський та П.Огоновський. Проте, як і передбачав автор, словник не був повний. Траплялися іхиби. Русизми: условно, колибаючийся, скобка, число мниме, зміна зависима, уголвнішній, луч, число совєршенне. Полонізми і діалектизми: лінія ланцова, двигар(носій), віддалене, відклоненє, сповнене (доповнення), заріз (переріз),тисячка. Ряд термінів, утворених перекладом з грецької і латинської мов, неприжились: дискримінант — виріжник, діагональ — перекутня, трансцендентне —переступне, раціональне — вимірне, коефіцієнт— сочинник, полюс — бігун, циліндр— валець, проекція — мет, призма — граностоп (граняк), фокус — огнище, катет —прямка, гіпотенуза — протипрямка, конус — стіжок, паралелограм — рівнобіжник,хорда— тятива, інваріант — незмінник, конгруентність — пристайність. Деякітерміни згодом були замінені іншими словами: ретязний дріб — ланцюговий, рата —доля, верства кулиста — сферичний шар, кут стінний — двугранний кут, вершковийкут — вертикальний, лук — дуга, вислід — результат, обсяг — область, громада —множина, рівнораменний — рівнобедрений. Зауважимо, що в обох випадках слова,які визначають терміни, є в словнику Б. Грінченка. А ось кілька термінів, яківідсутні в словнику Б, Грінченка, але є в малорусько-німецькому словнику ЄвгенаЖелаховського і Софрона Недільського (Львів, 1884— 1886); тягла (неперервна),виложник (визначник), відворотність (взаємність, двоїстість), дріб істий (дрібправильний), безоглядно збіжний (абсолютно збіжний), промір (діаметр), грана(ребро). Безумовно, В, Левицький користувався цим словником.
Матеріали математичної термінології В. Левицького стали основоюдля створення наступних термінологічних словників і полегшили написання новихпідручників та фахових статей.
Продуктивність математиків у Галичині була дуже малою. Так, до1918 року українською мовою вийшло всього 48 праць і кілька підручників, середяких виділяються високим рівнем книжки В. Левицького і П. Огоновського —«Алгебра для висших кляс шкіл середніх» (Львів, ч. І, 1906 і ч. II, Львів, 1908) іЕ. Савицького — «Геометрія для висших кляс гімназіальних» (Львів, 1908). Такийстан речей пояснюється відсутністю української вищої школи і мізерною кількістюукраїнських загальноосвітніх шкіл.
Починаючи з 1916 року, гурток київських математиків-українців,очолюваних професором М. Кравчуком, почав підготовчу роботу до викладання вукраїнській школі. Насамперед треба було встановити термінологію, бо та, щовживалася, часто була незадовільною. І вже у 1917 році Товариство шкільноїосвіти видає брошуру «Програма систематичного курсу арихметики», а трохизгодом, спільно з Українським науковим товариством,— проекти алгебраїчної тагеометричної термінології.
Порівняймо геометричну термінологію В. Левицького і М. Кравчука.Терміни, які запропонував В. Левицький, перекладаючи з грецької і латинськоїмов, лишилися без змін. Тільки «перекутня» стала «коси-ною» (діагональ).Замінили також «угол внішній» на «кут околишній», «грана» на «руб» (ребро).З'явилися і нозі терміни: сторч — перпендикуляр, симетральна або двосічна кута— бісектриса, взір — формула. А ось як подавалися в «Проекті» вісі координат:«Визначні (визначаючі) осі (осі координат); вісь перша (позема), або вісь х-ів;вісь друга (прямовісна), або вісь у-'їв. Значники (координати). Значник перший(абсциса), значник другий (ордината), або значник поземний і прямо-вісний».
У цей же час у Вінниці Ю. Щириця видає брошуру «Термінологія іпрограма систематичного курсу арихметики». У вересні 1917 року починає виходитижурнал «Книгар. Літопис українського письменства», де вказується вся друкованаукраїнською мовою книжкова продукція. Вже в першому номері цього часописуопубліковано рецензію професора Є. Тимченка «Шкільна термінологія», в якійзазначається: «Треба подавати терміни, що вже мають «права обивательства» внашім язиці. Коли ж в певному разі ми бачимо не один, а два або навіть тритерміни, що конкурують з собою за те «право», то видавці повинні б навести усіці терміни, але в жодному разі не можна похвалити, коли б видавці підзаголовком «термінології» подали без належного застереження свої потвори, щоніде ще їх не вживано і що є плодом творчої фантазії як «комісій», так і«поодинокої особи». Про «Проекти» М. Кравчука далі рецензент пише:«Термінологія найкраще уложена: знати руку фаховика. Брошура Ю. Щириці — то вжедилетанська робота і рівняти її до попередньої не можна». І справді, книжка Ю.Щириці рясніла русизмами, зустрічалися і мовні дивогляди, як «добробут» взначенні «добро». Багато було і морфологічних помилок.
Після революції стало можливим проводити рідною мовою навчання ушколах. Та поставити те навчання, як слід, не було змоги: бракувалопідручників. Ситуація, яка склалася на той час з підручниками, описана в статтіМ. Мукалова «Шкільні підручники» («Книгар», № 18, лютий 1919 р.).«Українські видавництва своєчасно звернули увагу на відсутність підручників,але задовольнити негайні потреби шкіл не мали змоги за браком грошей, паперу тачерез різні революційні події. З огляду на це все Міністерство народної освітиз початку 1918 року заснувало окремий видавничий відділ, завданням котрого ібуло забезпечити школи необхідними підручниками на біжучий шкільний рік.Просило міністерство 5 млн. крб., але гетьманське правительство дало тільки 2млн. По відомостях міністерства народної освіти більш усього учнів приходитьсяна перший рік навчання — біля 1 млн. Відомо, що для першого року навчаннямалось бути видано 350 тис. задачників Я. Чепіги. Різні приватні видавництвамогли видати до 100 тисяч примірників задачників, але їх не видано. Для другогороку навчання при допомозі міністерства мали видати 300 тисяч задачників Я.Чепіги і 50 тисяч П. Басараба, але видано лише П. Басараба».
Та все-таки у Києві 1918 року вийшли друком: Я. Чепіга «Задачникдля початкових народніх шкіл»; П. Басараб «Задачник для початкового курсуаритметики»; Н. Шульгіна-Іщук «Задачник до систематичного курсу арихметики»; В.Боришкевич «Алгебра»; Н. Шаповалов і Н. Вальцов «Збірник алгебраїчних задач»(переклад О. Інчука); К. Залізняк «Систематичний курс аритметики». А ще у 1917році у Києві видрукували книжку В. Шарка «Аритметика. Систематичний курс».
Кожний автор дотримувався своєї термінології, що викликалоплутанину. Тому термінологічна комісія природничої секції Українськогонаукового товариства організовує навесні 1918 року математичну підкомісію, якадоручила Ф. Калиновичу зібрати і систематизувати математичний термінологічнийматеріал у проект словника.
До кінця 1920 року було зібрано і впорядковано за українськоюабеткою майже весь матеріал. Можна було приступити до остаточного редагування.Та йшла громадянська війна. Про видання словника не могло бути й мови.
1923 року в Одесі виходить стаття професора К. Щербини«Терминология в злементарном курсе математики». В цій статті автор наголошує нанеобхідності виконання трьох вимог щодо утворення термінів.
1. Наукові: а) взаємно-однозначна відповідність між об'єктом тасловом, що його означає; б) термін не має давати хибне уявлення провизначуване, термін повинен висовувати найістотніші властивості визначуваного.
2. Методичні: а) відповідність до змісту (правильні асоціації); б)терміни не повинні утруднювати вільного розвитку поняття.
3. Національні: а) для термінів потрібно брати переважно коренірідної мови; б) нові терміни не повинні суперечити з духом мови, тобтозазначена раніше відповідність щодо змісту повинна стосуватися не тільки вгалузі наукових понять, але й звичайних, не наукових.
За цей час Українське наукове товариство злилося з ВсеукраїнськоюАкадемією наук. Термінологічні установи Академії та Наукового товаристваутворили інститут наукової мови ВУАН. Математична підкомісія перетворилася вматематичну секцію природничого відділу цього інституту. Навесні 1922 рокуматематична секція у складі професора М. Столярова, професора М. Кравчука, Н.Шульгіної-Іщук, Ф. Калино-вича та філолога О. Курила приступили до остаточногоредагування матеріалів. І в 1925 році «Словник математичної термінології»(проект), який склав і впорядкував Ф. Калинович, побачив світ.
Редагуючи словник, секція мала на увазі, що головне його завдання—служити потребам школи, і тому вводили терміни, зрозумілі школярам. Але словникмав стати в пригоді і спеціалістам-математикам, котрим зручніше користуватисязагальноприйнятими міжнародними термінами. Тому сюди введено весь матеріал,який траплявся по джерелах, подано й загальновживані міжнародні терміни. Там,де є влучні українські терміни, вони стоять на першому місці, а вже за нимийдуть міжнародні. В інших випадках на першому місці — міжнародні терміни,українські — на другому. Терміни, що їх секція визнала за влучні, надрукованікурсивом. Терміни, які секція не могла рекомендувати, але вважала за можливевживати їх, надруковані звичайним шрифтом. Терміни, що їх секція вважалапомилковими, взяті у квадратні дужки. Таким чином, у словнику було подано 3486термінів. Ф. Калинович у передмові до словника пише: «Словник далеко не охоплюєвсієї термінології. Аби можна було скласти словник, що міг охопити всютермінологію, треба було значно більше часу та інших умов роботи, як ті, в якихскладався цей словник. Секція не могла відкладати виготовлення до друку цьогоне зовсім повного словника, бо треба було йти назустріч нагальній потребіукраїнської школи й якомога швидше видати словник. Але роботи надсистематизацією математичної термінології секція на цьому словнику не припиняє,а далі збирає матеріали, щоб при найближчій можливості виготовити словник, щоохопив би, по змозі, повно всі галузі математики». Та чекати на новий повнішийсловник довелося довго.
Тим часом, поки друкувався словник Ф. Калиновича, 1924 року вБерліні виходить «Систематичний словник української математичної термінології»Миколи Чайковського. Він охоплює близько тисячі термінів. М. Чайковський вказуєна ті труднощі, які виникають при утворенні термінів: «Не кожне слово вдаєтьсяформально зукраїнізувати. Практика показує, що часами багато легше відшукатисвоє власне слово, ніж морочитися з перелицюванням чужого терміну. З другого жбоку, повна націоналізація всієї термінології так само була би недоцільною, бобагато чужих слів закорінилося вже в нашій мові, й не кожне чуже словопіддається перекладові». Терміни, запропоновані М. Чайковським, були вдалими.Автор намагався уникати «галицького літературного жаргону», хоча і у ньогозустрічаються терміни: безоглядний (абсолютний), загал (сукупність), зеро(нуль), кіш (матриця), нумер (число), поєдинчий (одинократний), царина (тіло).При укладенні словника М. Чайковський користувався трьома брошурами М. Кравчукаі М. Федорова «Московсько-українська термінологія елементарної математики»(Кам'янець-Подільський, 1919), про що зазначено у передмові. У 1927 році вОдесі виходить «Російсько-український словничок математичної термінології тафразеології». Цінність цієї книжечки — у математичній фразеології, яка відсутняв академічному словнику Ф. Калиновича. Матеріали для цього видання готуваличлени термінологічної комісії одеської науково-дослідної кафедри математики Т.М. Василишин, В. М. Крижанівський (секретар комісії), професор Д. А.Крижанівський (голова комісії), О. Д. Осмоловський, професор К. М. Щербина.
12—14 квітня 1933 року розглянуто в комісії у складі академіка АНУРСР М. П. Кравчука, директора Українського науково-дослідного інститутуматематики та механіки професорів М. X. Орлова, О. М. Астдруковані курсивом. Терміні, якісекція не могла рекомендувати, але та редактора «Радянської школи» Ю. Г. Черченка«Словник математичної термінології для середніх шкіл», який випустиловидавництво «Радянська школа» (Харків — Одеса, 1933) тиражем 50 тисяч. Цейсловник затвердив єдину шкільну математичну термінологію. Наступного 1934 рокуу Харкові вийшло кишенькове видання цього словника. В цьому ж році видавництвоВУАН у Києві друкує «Математичний термінологічний бюлетень», який охоплюєблизько 2000 термінів. «Бюлетень» затвердив термінологію вищої математики. Та,на жаль, робота над мовою української математичної науки на цьому припинилася.Чим це можна пояснити? У ці роки над Україною скупчуються грозові хмари. Один зперших ударів — сфабрикований процес Спілки визволення України. По справі СВУпроходили майже всі співробітники Інституту наукової мови: їх робота булаохарактеризована як контрреволюційна. М. Кравчук був призначений на цьомупроцесі громадським звинува-чувачем. Та, захворівши, не з'явився на суд. Чисправді був хворий, чи просто повідомив, що захворів, невідомо. Але достеменновідомо, що академік не брав участі в цій брудній «справі СВУ». Правда, тяжкадоля не минула і його. М. Кравчука, так як і М. Чайковського, було репресовано,а після XX з'їзду КПРС — реабілітовано. Тільки з тією відмінністю, що академікаМ. Кравчука реабілітували посмертно.
Ще у 1931 році в Одесі Микола Чайковський випустив «Українськуматематичну наукову бібліографію» (1894—1929). Сюди ввійшли всі статті,друковані українською мовою, крім того, всі праці іншими мовами, що з'явилисяна українській етнографічній території киштом державним або українськихгромадських організацій. На жаль, у бібліографію не ввійшли математичніпідручники.
У Львові 1930 року в XXVIII—XXIX томах «Збірника»Математично-природничо-медичної секції Наукового товариства імені Шевченкавиходить стаття професора з Ростова-на-Дону Д. Мордухай-Болтов-ського «Проукраїнську та білоруську математичну термінологію в зв'язку з історієюросійської». Автор зазначає, що при утворенні російської термінологіїсистематичного колегіального обміркування не було. Щодо цього — і українська, ібілоруська наука — в кращих умовах. Далі професор пише: «Ще раз повторюю, щопотрібно твердо додержувати національне правило, подане проф. К. Щербиною. Такічудні та важкі терміни, як перпендикуляр, паралелограм, паралелепіпед, особливотепер, коли не знають грецької мови, коли ці терміни нічого не кажуть, потрібнооблишити. їх в російській мові слід замінити іншими». Особливо вдалиминазиваються терміни: осередок, вершковий кут, «чинник — термін є дуже вдалий,він цілком відповідає слову произво-дитель». Як бачимо, ні один з відзначенихтермінів не залишився. Д. Мордухай-Болтовський високо оцінив роботу українськихматематиків та філологів у створенні математичної термінології.
Та ця робота в кінці 30-х років була припинена. Тільки на межі50-х і 60-х років створюється словникова комісія АН УРСР на чолі з академікомАН УРСР Й. 3. Штокалом, яка 1960 року видає «Російсько-український математичнийсловник». Цей словник містив близько 12 тисяч термінів. Нагадаємо, щонайбільший з попередніх мав тільки 3486 термінів. Уклали його Ф.С. Гудименко,Й.Б. Погребиський, Г.Н. Сако-вич, М. А. Чайковський. Укладачам допомагалипровідні вчені республіки: Ю.М. Березанський, П.С. Бондаренко, В.М. Глушков, Л.М. Граціанська, В.С. Королюк, Є.Д. Ремез, О.С. Смогоржевський, Ю.Д. Соколов, М.П. Хоменко.
Словник повністю відповідав тогочасному рівню розвитку математики.І нині він лишається єдиною книгою, по якій можна перевірити правомірністьвжитку того чи того терміну. Це був останній крок у розвитку українськоїматематичної термінології.
А що маємо сьогодні? Крім «Доповідей АН УРСР» і «Вісників» кількохуніверситетів, ніде опублікувати українською мовою статтю з математики.Поверховий перегляд показує, що й ці видання рясніють помилками.
Візьміть, наприклад, перші два номери 1987 року журналу «ДоповідіАН УРСР». Там зустрінете русизми: допустима (припустима), повільно змінна(поволі змінна), сімейство (сім'я), убування (спадання), смисл (сенс), вивод(виведення).
Ще більша проблема — утворення нових термінів. Минуло 28 років, якбув надрукований академічний термінологічний словник. За цей час в математицістворено нові розділи. Отже, з'явилися і нові терміни, які в українській мовіще не мають своїх відповідників. Це ускладнює не тільки написання статей, а йчитання українською мовою сучасних університетських курсів, не кажучи вже проспецкурси.
Взагалі, нині склалась якась дивна ситуація. Кілька поколінь наголому місці, у важких умовах творили українську математичну термінологію. Іщоб ми сьогодні не користувалися плодами їхньої сподвижницької праці?
Звичайно, розвиток української термінології не прискорить розвиткуматематики на Україні. Та й мало б раділи науковці, якби всі республіканськічасописи і збірники друкувалися національними мовами. В силу історичних умовросійська мова стала мовою міжнаціонального спілкування. І завдяки їй мидовідуємося про нові відкриття і дослідження в нашій країні.
Та кожна людина має поважати свій народ, рідну мову. Тож чому миробимо її німою в царині науки? Чи тому, що при сьогоднішньому темпі розвиткунауки і техніки важко опанувати всю інформацію, що стосується фаховихінтересів? Не вистачає часу сучасній українській технічній інтелігенціїусвідомити, що вона, власне, українська інтелігенція, «мозок нації»? Чи тому,що всі піддалися впливу загального збайдужіння?
Останніми роками відбулося помітне звуження функції українськоїмови. Все менше нею користуються в сфері науки і техніки, в діловодстві. Цеможе привести до того, що мова стане головним чином побутовою. Тоді вона«втратить свою вікову здатність включатися в загальний рух розвитку людськоїдумки». Правда, наука настільки тісно пов'язана з повсякденним життям, що скороі в побутовій розмові не вистачатиме українських слів.
Щоб цього не сталося, потрібно вже сьогодні активно розвивати іширити українську наукову лексику. Було б добре видати новий термінологічнийсловник або хоча б перевидати старий (з належними змінами і додатком). Науковцямнеобхідно збільшити передплату «Доповідей АН УРСР», а в республіканськихнаукових часописах і збірниках друкувати короткі резюме українською мовою. Цедасть змогу оперативно вводити нові терміни і не займе багато паперу.