Реферат на тему:
Езоп– життя і творчість
Е/>зоп — родоначальник названої за його іменем «Езопової» байки. По найдавнішому переказу, він жив в середині VІ в. до Р. Хр., був рабом самосця Іадмона й помер насильницькою смертю в Дельфах. Пізніше його батьківщиною називали Малу Азію, що цілком правдоподібно, тому що з цим узгодиться характер його імені. Його смерть у Дельфах була прикрашена легендою, яку можна відновити по Геродоту й Аристофану, комбінуючи їх з більше пізніми свідченнями. Згідно із цією легендою Езоп, перебуваючи в Дельфах, своїм лихослів'ям порушив проти себе декількох громадян, і вони вирішили покарати його. Для цього вони, викравши золоту чашу із храмового начиння, таємно вклали її в торбинку Езопа і потім забили тривогу; наказано було обшукати прочан, чаша була знайдена в Єзопа, і він, як святотатець, був побитий каменями. Через багато років було чудесне виявлення безвинності Езопа; нащадки його вбивць були змушено сплатити штраф, за одержанням якого з'явився онук того Іадмона, який був його паном.
Історичне ядро цієї легенди полягає у відношенні Дельфів, цього осередку поезії VІ в., до Езопової байки: будучи спочатку ворожим, воно згодом стало дружнім, тобто Дельфи порахували за краще прийняти під своє заступництво цей популярний і впливовий тип оповідальної поезії.
Що стосується самої Езопової байки, то під цим іменем древні розуміли ту, у якій діючими особами виступали тварини й інші безсловесні істоти й предмети. Іншим різновидом була так звана сибаритська байка, у якій виступали люди; крім того, були ще байки лівійські, єгипетські, кіпрські, карійські, кілікійські. Всі ці місцевості лежать на окраїнах (західної, південної, східної ) стародавньої Греції; це це свідчить, що народна словесність зберігається саме на окраїнах, де антагонізм із іншими народностями змушує більше шанувати скарбницю національних переказів. Згідно із цим ми й у фрігійці Езопі повинні будемо бачити просто збирача й переказувача грецьких байок; його популярність була причиною того, що всяка байка «езопічного» характеру була приписувана йому. Є підстава припускати, що в епоху Аристофана (кінець V в.) в Афінах був відомий письмовий збірник Езопових байок, по якім учили дітей у школі; «ти невіглас і ледар, навіть Езопа не вивчив!», говорить в Аристофана, одна діюча особа. Це були прозаїчні перекази, без усякої художньої обробки.
Визнання Езопа Дельфами було для поетів непрямим закликом внести в поетичну літературу цей занедбаний вид народної словесності; відгукнувся на нього Сократ, під впливом того містичного настрою, у якім він, як обранець дельфійського Аполлона, провів останні дні свого життя. Переробки Сократа не збереглися для потомства; мнимі уривки з них підроблені. Звід Езопових байок у прозі склав наприкінці ІV в. Димітрій Фалерський. До нас зі стародавності дійшли лише вільні поетичні переробки Бабрія (ІІІ ст. по Р. Хр.) на грецькій, Федра (І ст. по Р. Хр.) і Авієна (ІV ст. по Р. Хр.) — на латинській мові; ті ж сухі прозаїчні перекази, які озаглавлені в рукописах, як «Езопові байки», усі складені в середні століття.
Інтерес до байок Езопа переносився й на його особистість. Через брак достовірних відомостей про нього вдавались до легенд. Фригійський байкар, що паплюжив сильних миру цього, природно представлявся людиною сварливим і злісним, на подобу Гомерівського Ферсіта, а тому й портрет Ферсіта, докладно зображений Гомером, був перенесений і на Езопа. Й/>ого представляли горбатим, кульгавим, з лицем мавпи — одним словом, у всіх відносинах потворним і прямо протилежним божественній красі Аполлона. Таким він зображувався й у скульптурі, між іншим — у тій цікавій статуї, яка до нас збереглося. У середні століття була складена у Візантії анекдотична біографія Езопа, яка довго приймалася за джерело достовірних відомостей про нього. Езоп представлений тут рабом, за безцінь продаваним з рук у руки, якого постійно ображають й товариші раби, і доглядачі, і хазяї, але, що вміє вдало мстити своїм кривдникам.
Ця біографія не тільки не є справжньою Езоповою — вона навіть і не грецького походження. Її джерело — єврейська повість про мудрого Акирия належала до циклу легенд, якими була оточена в пізніших євреїв особистість Соломона. Посередні ланки між цією повістю й візантійською біографією Езопа ще не виявлені. Сама повість відома головним чином з давньослов'янських переробок. Біографія Езопа одержала широку популярність і була рано переведена на багато мов, між іншим, на болгарську, турецьку і румунську.