ФУНКЦІЇ ЦИТАТИ ЯК ОДНОГО ІЗ ЗАСОБІВ ОРГАНІЗАЦІЇХУДОЖНЬОГО ПРОСТОРУ ТЕКСТУ (На прикладі твору Л.Н. Большакова «Повернення ГригоріяВінського»)
Сучаснадокументалістика – надзвичайно складна, багатогранна й органічна частинамодерної літератури. Маючи розгалужену систему жанрових різновидів (відмемуарів, щоденників до різних типів біографій та автобіографій),документалістика впевнено утверджує себе в фактичній дійсності епохи.
Як біографія, такі порівняно нові родо-жанрові утворення (наприклад, роман «альтернативноїісторії», повість-колаж, роман-пошук, роман-спогад, роман-дослідження тощо)постають повноправними творами літератури.
Біограф визначаємежу між об’єктивними і суб’єктивними елементами, добираючи документальнийфактичний матеріал. Праця біографа дорівнює праці історика.
«Родовою» ознакоюепічного тексту вважається домінування авторської мови над прямою мовоюперсонажів. В епічній прозі нового часу спостерігається перевага прямої мови героя(епістолярні жанри, роман-сповідь, монолог-сповідь, монолог-щоденник,роман-монтаж тощо). Категорія «повіствування» в сучасній поетиці твору всебільше набуває нечіткості. Основна зображальна функція належить у таких творахсаме слову персонажів. А ті фрагменти, які не є прямою мовою, відіграютьдопоміжну, коментуючу роль. Ускладнюється тло різноманітних часо-просторовихструктур.
За Ю.Кристевою,текст розглядається як мозаїка цитат [1]. Цитування – принципово важливийприйом художнього смислотворення і одночасно апеляція до авторитетної, актуальноїдля автора літературної традиції. Цитата – єднальна ланка для епох й один іззасобів здійснення діалогу між текстами в культурному просторі.
Книжкауральського літературознавця Л.Н.Большакова «Повернення Григорія Вінського»вийшла друком в Оренбурзі у 1999 році. Вона знайомить нас із ГригоріємСтепановичем Вінським, українським письменником, який народився на Слобожанщині(м. Почеп Брянської губернії; сучасна Брянська область).
Складна доляписьменника, його поневіряння й важка праця відображені в автобіографічнихмемуарних нарисах «Мій час». Записки охоплюють період з 1750-х рр. по 1793 р. іє віддзеркаленням строкатого «малоросійського» життя сучасної поетові дійсностідругої половини XVIII ст. Зокрема вони дають уявлення про погляди освіченоїчастини суспільства на реформи, які впроваджувалися Катериною ІІ. Записки маютьцікаву архітектоніку, відзначаються колоритною мовою і гострим спрямуванням, черезщо і не могли бути надруковані за життя автора. Архівна доля на багато років –ось що судилося запискам Г.С.Вінського.
У жовтні 1779року за вільнолюбиві думки Г.Вінський був заарештований і в грудні 1780 рокузасуджений на довічне ув’язнення в Оренбург з позбавленням дворянського титулу.Там, на засланні, Григорій Степанович почав роботу над величним твором усьогосвого життя – автобіографічними записками «Мій час».
До цього дня мимали лише поверхові відомості про забутого українського письменника-мемуаристадругої половини XVIII ст. А його записки побутували лише в перекладах або впублікаціях П.І.Бартеньєва, П.Е.Щоголева. Примітно, що ці видання (1877 і 1914років) мали на собі численні цензурні «втручання». На рукопис записок зверталиувагу О.М.Тургенєв, П.А.В’яземський, М.П.Погодін, О.А.Афанасьєв, А.П.Горькийтощо.
Г.Вінськийвідомий нам не лише як мемуарист, а ще й як перекладач. На його рахункупереклади творів Вальтера, Массона, Мерсьє, Руссо, Гельвеція, що цінувалисяйого сучасниками й поширювалися у списках.
Л.Н.Большаководним з перших звернув увагу на неординарність та історичну цінність мемуарногоспадку Г.С.Вінського. На рахунку оренбурзького дослідника повна публікація«Записок Г.Вінського» (2001, Оренбург), «Повернення з минулого» (київськевидання 1988 року), «Повернення Григорія Вінського» (Оренбург, 1999 рік),«Повість про пошуки і знахідки» (вийшла 2000-го року в Москві).
Завдяки дослідамуральського науковця на основі пошуку в архівах і різних матеріалах створенодокладну хроніку життя Г.С.Вінського, простежено кожний крок оренбурзькогозаслання, зроблена бібліографія його перекладів і віднайдено два рукописніекземпляри мемуарних записок «малоросійського» письменника «Мій час».
У колі нашоїуваги – «Повернення Григорія Вінського» – результат величезної праці повідродженню пам’яті про автора записок.
Книжка написана усвоєрідній манері. Деякі науковці вважають, що оповідь наближається до есе(зокрема Е.Н.Горелікова-Голенко [2] і А.Г.Тартаковський [3]). Сам жеЛ.Н.Большаков вказує: «Роман? Монографія?.. Ну, як пояснити, що для мене цякнига – і роман, і монографія. Справді наукова за всіма статтями, книга в тойже час – за задумом моїм, а ще більше з того, як складається, – несе у собібагато, що в людській думці притаманне суто літературі «художній». Є єдинийсюжет зі скрізними і боковими лініями, є образи-характери, відступи ліричні йпубліцистичні… Роман-есе?» [4, 217], — у цитатній формі автор відповідає назапитання допитливого читача.
Цитати уЛ.Н.Большакова створюють особливу жанрову єдність і є одним із важливих засобіворганізації художнього простору в творі.
Цілісністьхудожнього тексту досягається автором дослідження записок за допомогоюсвоєрідної системи побудови оповіді: повіствування будується за етапами, якіавтор називає «кроками», що поєднані численними повторами і цитаціями. Ось якийкоментар бачимо до «кроку» другого – «Творчість»: «Пошук вступав у новусмугу… Гадалося, перш за все про повний текст «Мого часу» – про той (або протакий), який викликав захоплення О.І.Тургенєва, а П.І.Бартеньєва змусив згадатирадіщевське «Подорож із Петербургу до Москви». Де він, цей автограф чи список,ховається?» [4, 41].
Цитата-епіграф дотвору мотивується ззовні: «Якщо читач побажає, він може вважати цю книжкуроманом» (Е. Хемінгуей).
Сам авторвизначає таку побудову, як «літературний колаж» – з використанням докладнихцитат самого Г.Вінського і з творів різних літераторів. Текст твору міститьчисленні цитування архівних документів, щоденників сучасників Г.Вінського,записних книжок, метричних книг, коментарів до вже здійснених публікацій замемуарами автора «Мого часу».
Механізмінкорпоруваня (або включення) цитати в текст у Л.Н.Большакова принципововідрізняється від традиційного алюзивно-ремінісцентного. Так, йогоінкорпоровані цитатні дискурси доповнюють «кроки» до пошуку: «А все-таки Бартеньєвзгадувався найбільше. Це і передбачило напрямок кроку наступного» [4, 41].
Це не вперше,коли дослідник може послуговуватися надзвичайним цитатним матеріалом. Згадаймо«Пушкіна в житті» В.Вересаєва. Книга має підзаголовок «Систематичне зібраннясправжніх свідоцтв сучасників» і є своєрідним твором, що складається з цитат,мемуарів і листів. Проте, попереджаючи суб’єктивне сприйняття, до якогопризводить суворе «фільтрування» фактів, В.Вересаєв навмисно включає до своготвору недостовірні цитати: «Жива людина характерна не тільки справжніми подіямисвого життя, — вона не менш характерна й тими легендами, тими плітками, якимдає привід» [5, 8-9].
Або як це зробивМ.Фріш у своєму автобіографічному документальному романі «Монток» (1975 р.).Монток – курортне містечко на узбережжі Лонг-Айленду поблизу Нью-Йорка. Авторприїхав туди відпочивати зі своєю знайомою. Потім М.Фріш мав намір докладноописати ті вихідні, які вони провели разом, купаючись, розмовляючи, нічого нероблячи. Згадуючи цей день, письменник наповнює його спогадами, видіннями,думками, що супроводжували його у цей час, не вигадуючи абсолютно й надаючи їмформи цитат. Такий момент Д.Затонський вважає проявом «суб’єктивності»:«Автобіографічно-документальна книга Фріша ніби вторинна по відношенню дороманного жанру» [7, 156].
Л.Большаковдотримується аналогічної думки. Матеріал відшукувався у літераторів, істориків,істориків літератури, філософів, істориків філософії, дослідників, студентів,шкільних педагогів: «Один лише Матієвський Павло Евмен’євич, професорпедінституту і досвідчений історик краю, відізвався, так би мовити, позитивно:«Як же, ця особистість мені відома – у літературі зустрічалась, мемуари читав».І пояснив: «Він у тутешніх містах заслання відбував – на межі XVIII і XIXсторіч» [4, 7]. Не брати до уваги усі ці факти дослідник-біограф не може. Пліткиі легенди – плідний матеріал, за яким можна визначити відношення оточення добіографічної особи. Отже, першочергова функція цитати – вказівка на джерелонатхнення і творчий зразок та аргумент на підтримку власних ідей.
Все залежить відтого, як біограф буде використовувати той матеріал, який дано в йогорозпорядження: «Не менше, ніж герой, успіх книжки визначає автор. Автор повиненвіднайти свого героя. Суб’єктивна особистісна позиція повинна виступати тимяскравішою, коли джерел мало» [6, 347]. Для авторського стилю Л.Большаковахарактерне спирання на цитати із певного тексту. Проте він завжди вказує,звідки вона. Або за контекстом читач здогадується про це сам.
Цитація чужоготексту – один із засобів зображення реального світу, ситуації й одночасноспосіб осягання її глибини. Іноді цитата, як засіб опису й оцінки, витісняєавторське слово і стає одним із принципів осягнення ситуації, яка роздвоюється:на одномиттєве бачення персонажем і літературну інтерпретацію. «У біографічнихжанрах, як і в усіх інших, однієї фактичної достовірності зовнішніх подій івчинків героїв не достатньо. Потрібна ще правда думок і почуттів» [6, 352].
Цитата — своєрідне слово письменника, яка є рушієм буття слова у просторі художньоготексту. Цитування у Л.Большакова — засіб, який не дозволяє виводити значенняслова за межі єдиного смислового простору.
У цитатіпоєднується автор і герой, бачення автором свого персонажа. Приступаючи довивчення записок Г.Вінського, Л.Большаков за допомогою цитування звертає увагуна те, що вибір назви – «Мій час» – не був штучним, акцентує на тому, щоГ.Вінський невипадково прийшов до думки про мемуари: «Склад мій, як і діяннямої, буде простий, але правдивий...» [4, 8] або «Я хочу писати моє життя іподії які мені пам’ятні важливі, що відбулися протягом одного» [4, 9].
Звертаючись дотаких численних міні-образів, використовуючи цитати свого героя, автор уводитьза допомогою цитування весь той об’єм смислів, які властиві інтертексту. Наприклад,помічаючи, що Г.Вінському близькі герої і відчуття роману Лоренца Стерна «Життяі переконання Тристрама Шанді», Л.Большаков намагається проаналізувативідношення свого героя до тієї чи іншої події, ставлення до того смислу, якийвкладено в думку чи вираз: «У своєму погляді на спадковість Вінський на боціШанді. Він шандеїст і в житті, і в філософії. За всіма плюсами й мінусамиприбічників шандеїзму – течії тоді популярної» [4, 9]. Ще одна функціяцитатного матеріалу у Л.Большакова – засіб специфічної організаціїчасо-просторових відношень.
Оповідь«Повернення Григорія Вінського» має ознаки інтертекстуальності. ДляЛ.Большакова записки мемуариста – мозаїка значень, яку можна зрозуміти лишетоді, коли встановиш ту кількість текстів-джерел і текстів-значень, з якої ця мозаїкаскладається. Записки Г.Вінського дають уявлення про те, що його педагогічні іпросвітницькі погляди мали підґрунтям досвід, набутий у дитинстві та юнацькомувіці. Цілісну картину педагогічних і суспільних поглядів Л.Большаков подає нам,переплітаючи цитовані з Григорія Степановича рядки зі своїми коментарями доних. Наприклад, на висловлювання Г.Вінського про сутність виховання – «датипросто життя, за суворою справедливістю, не складає великого благодіяння; лишевиховання може дати батькам безперечне право на дитячу подяку, покору...» [4,11] – Л.Большаков відповідає, швидше коментує: «Вінський задумувався надпроблемами «корисного навчання юнаків» і дійшов висновку про згубність длялюдської особистості того, що тих, хто вступає до життя, змушують «займатимісця в суспільстві», зовсім не відповідні ані з їх нахилами, ані з їх здібностями»[4, 11].
Встановлюючицілісність художньої тканини своєї оповіді, Л.Большаков збирає всіінтертекстуальні зв’язки за допомогою цитат, які несуть на собі ще й смисловуфункцію. Недаремно уральський документаліст не визначає жанр, до якого належитьйого твір. Розуміння цитатного тексту з тематичною недостатністю, щоспрямований у «середину», в інші тексти-цитати, можна уявити як незавершений,як той, що продовжується в читацькій уяві. Цитата – засіб поєднання свідомостіавтора, читата і героя.
Л.Большаковнамагається показати Г.Вінського як реальну живу особистість, що була органічновключена в суспільне життя навіть в далекому Оренбурзі. Цитати асоціативнопов’язані з місцем, де жив Г.Вінський, з реаліями, які зобразив у своїхзаписках. Наприклад, ставлення до військової служби: «Для кар’єри воєнної вінне був створений. Зізнавався: «… я у продовження своєї чотирьохрічної службибув незмінно найгіршим служивим, ніби маючи природну від неї відразу...». Тимбільше, що швидко переконався: за фасадом суворої дисципліни панує у полкувідверта аморальність...» [4, 176]. Ці реалії за допомогою цитат входять доповіствування Л.Большакова, викликаючи різнопланові асоціації.
Цитати уЛ.Большакова несуть на собі мотивування смислу цитованого, що інтегроване втекст. Іноді цілі сторінки цитуються із записок Г.Вінського з єдиною метою: «Небажаючи псувати чудовий і у певній мірі відповідальний текст переказом, япропоную читачу першу публікацію сторінок, що катовані цензорами. Катувалиназавжди, вони ж, на радість нашу, вижили» [4, 69]. За допомогою таких«розлогих» поширених цитувань постає перед нами не тільки картина життя другоїполовини XVIII ст., а й погляди автора записок на Катеринівську дійсність. Задопомогою цитат здійснюється більш глибокий аналіз структури тексту записок,пошук того, що можна пояснити з нього.
Цитата – засіб,за допомогою якого автор може вийти за межі тексту. Вона стимулює такіінтертекстуальні екскурси читача-інтерпретатора, які ведуть як до поновленняцілісності смислу тексту, так і до його збагачення. Інтертекстуальні зв’язки«кроків» у «Поверненні Григорія Вінського» виявляються максимально можливими –отже, текст Л.Большакова є високохудожнім.
Автор, читач ідослідник здатні відчути текст як в якості потенціалу смислової безкінечності,так і як систему, що починає жити своїм життям. Цитата включається вінтертекстуальний простір, що об’єднує різні в типологічному плані тексти(щоденники, метричні книги, спогади тощо).
Цитата – зв’язокміж авторською і чужою мовами. У Л.Большакова вони взаємоорієнтовані, поєднуютьу собі зовнішню і внутрішню точки зору. Це створює образ чужого мовлення, аотже, відповідно, відокремлюється слово авторське. Цитата об’єднує авторське(Л.Большакова) і чуже (у даному випадку цитації Г.Вінського) слово саме задопомогою поєднання зовнішніх і внутрішніх мовленнєвих точок зору.
Діалогічнапобудова цитат створює передумови для творення образу чужого слова. Як наслідок– реагування слова на слово. Така композиційна форма мовлення, за М.М.Бахтіним,є «взаємоорієнтацією авторської і чужої мови» [8]. Цитата у Л.Большакова певноюмірою прибирає межу між авторським і чужим мовленням і дає нові варіанти їхньоївзаємодії. Така форма поєднання авторської і мови персонажів характерна длямонологічних і поліфонічних романів.
Цитата створюєособливу специфіку читацького сприйняття. Художній текст ніби складається ізфрагментів, які тлумачаться на різному рівні за різними критеріями: загальне враженнявід одних, пропуск фрагментів інших, акцентування на значенні третіх. У цьомупроявляється диференціальна функція цитати (при виділення точки зору автора,героя або оповідача). Цитати не тільки вказують на присутність авторськоїпозиції, але й є засобом їх вираження.
Г.Вінський усвоїх записках постає як історико-культурна особистість, що включена усуспільний процес. Доля мемуариста, його життєві позиції апелюють до певноїархетипічної формули. Кожне цитоване його слово чи вираз несе на собі відбитокепохи кінця XVIII ст., того часу, який постає з його записок. У цьому міфологічнафункція цитацій матеріалу.
Сюжетно-композиційнафункція цитат веде Л.Большакова по різних шляхах пошуку відомостей. Отже, цестимулює розвиток сюжетної тканини, створюючи один за одним «кроки» до істини.Перенесення цитат до нової часо-просторової реальності призводить до їхтрансформації в новому хронотопі. Перед науковцем відкриваються все новігоризонти дослідницького пошуку: «На початку 1771-го Вінський оселився в однійіз казарм першої роти. Першої – це за його ж хвилинним… спогадом. Значить,там, де тепер у Петербурзі вулиця 1-ша Червоноармейська» [4, 177].
Цитуваннявідбувається в чотирьох напрямках: цитування документів; цитування читача;цитування Г.Вінського; цитування автора самим себе.
Цитата — одна зформ діалогу з чужим словом, швидше властивий науковій, публіцистичній чиофіційно-діловій мові. Іноді цитати зливаються з думками автора, набуваючиневласно-прямого різновиду передачі чужого мовлення: «Книжки важили для ньогобагато вже тоді. Читачем Вінський став з юнацтва. Це, зрозуміло, ані трохи незменшує ролі й значення читання у зрілі роки. А все ж був він тоді юнаком,…недосвідченим, столичне життя його, провінціала, захопило, і став Григорій«мати» витрати, не даючи ради власному гаманцю» [4, 185]. Або, вивчаючисупровідні документи до монументального архіву, Л.Большаков знаходить коментардо подій О.М.Тургенєва, який одним з перших двісті років тому зміг гіднопоцінувати працю Г.Вінського: «Біограф, здається, довів свій рукопис до 19-госторіччя, але головне життя в 18-м...» Така думка О.М.Тургенєва – першого, хтонаписав про Г.Вінського в пресі, хто оцінив його працю гідно» [4, 24].
Надмірна«документалізація» і «белетризація» оповіді, що досягається насиченимцитуванням, може порушити структурну тканину оповіді і змусить читачазасумніватися в достовірності поданого матеріалу. «Коли герой у приватнійрозмові висловлюється цитатами із власних статей або публічних виступів,… читачне вірить у правду того, що він говорить. Набагато кращі цитати відверті, ніжподібним чином залишені без лапок» [6, 353].
Про надлишковунасиченість оповіді цитатами у Большакова помічає Е.Н.Горелікова-Голенко: «Одиніз суттєвих недоліків роботи, — надмірна «виспренність», розлогий склад. Багатоневиправданих повторів, не вповні зручна для сприйняття звичка пропускатидієслова, перетворювати фразу на оклик» [2, 3]. Проте далі дослідниця даєкоментар: «Але це – стиль автора. «Повернення...» – не тільки докладний звітпро те, як проходили пошуки рукопису, але й спроба познайомити читача з думкамиГ.Вінського» [2, 3]. Отже, перенасиченість цитатним матеріалом у авторавиправдана. Цитати у Л.Большакова жорстко й органічно структуровані і насправдіє результатом докладного продуманих кроків. Дослідник на самому початкузанотовує: «Вони, ці сторінки, написані давно. Потім, пізніше, узнати вдалосянабагато більше, і жодна загадка не була за відповідь. Проте ніяких поправоквносити до першопочаткового тексту не хочу – хай буде сам читач моїм супутникомі товаришем на шляхах пізнання, шукає (і знаходить) відгадки разом зі мною» [4,6].
Таке розлогецитування має, на нашу думку, три основні причини: по-перше, цитування записокГ.Вінського створює особливе часо-просторове тло, на якому будується повіствування;по-друге, цитати дозволяють привернути увагу до певних моментів, ситуацій, вониє ніби лупою, за допомогою якої автор розглядає проблеми; по-третє, цитати – допомогав переконанні того, що пошук здійснюється у правильному напрямку. Цитуваннясвідчить про те, що автор йшов до своїх «кроків» у роздумах і міркуваннях.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалоги роман // Диалог. Карнавал. Хронотоп. Витебск, 1994. – Вып. № 4.
2. Гореликова-Голенко Е.Н. Рецензияна книгу Л.Н.Большакова «Возвращение Григория Винского» // Отечественныезаписки. – 2001. –- № 5.
3.Тартаковский А.Г. Русскаямемуаристика XVIII первой четверти XIX века. – М., 1991.
4. Большаков Л.Н. ВозвращениеГригория Винского. – Оренбург, 1999.
5. Вересаев В. Пушкин в жизни. – М.,1963.
6. Акимова А. История и биография //Прометей. – М., 1960. – Т. І.
7. Затонский Д. Роман и документ //Вопросы литературы. – 1987. – № 12.
8. БахтинМ.М. Слово в романе //Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. – М., 1975.