Міністерствоосвіти і науки України
ДонецькийНаціональний університет
Філологічнийфакультет
Кафедразагального мовознавства та історії мови
Курсова робота
Назви художніх іпубліцистичних творів: структурно-семантичні та функціонально-стилістичніособливості
Студентки 3 курсу денного відділення
Паршиної Таїсії Михайлівни
Науковий керівник:
доктор філ. наук, проф. кафедри
загального мовознавства та історії мови
Луценко Микола Олексійович
Донецьк-2009
Зміст
Вступ
Розділ I. Назви публіцистичних творів
Розділ II. Назви художніх творів
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Заголовок- один із компонентів тексту, що попереджує текст, називає його, — має виключноважливе значення для розкриття ідейного та філософського смислу твору.
Економне,точне вираження думки — найважливіша вимога стилістики. Особливо важливаяскравість і точність для заголовка, адже заголовок — перше, з чим стикаєтьсячитач, перше, на що звертає увагу, переглядаючи текст, по заголовкахорієнтується у змісті статті чи твору.
Заголовокє першим сигналом, що спонукає нас читати, наприклад, газету або відкласти її убік. Передуючи тексту, заголовок несе певну інформацію про змістпубліцистичного твору. В той же час заголовок газетної смуги, художнього творумають емоційне забарвлення, збуджуючи читацький інтерес, привертаючи увагу.Дослідження психологів показали, що близько 80% читачів приділяють увагу лишезаголовкам. Тому так важливо журналісту і письменнику підібрати заголовок. Удекількох словах, одним реченням потрібно не лише передати основний сенс тексту,його вміст, але і залучити, зацікавити читача. Проте не варто забувати, що невсі заходи тут доречні. Дуже часто під сенсаційними заголовками нічого незначиться.
Об’єктомвивчення у даній курсовій роботі є назви художніх та публіцистичних творів, апредметом — дослідження їх структурно-семантичних та функціонально-стилістичнихособливостей.
Актуальністьпропонованого дослідження зумовлена необхідністю комплексного аналізу назвтворів, тому що тема ще не вивчена. Мета дослідження — описати структурно-граматичні,семантико-стилістичні типи заголовків на художньому та публіцистичномуматеріалі, дослідити особливості їх використання. Реалізація обраної метипотребує вирішення таких завдань:
— виявити і систематизувати заголовки художніх і публіцистичних творів;
— описати структурно-семантичні типи газетних заголовків;
— установити функціонально-стилістичні типи газетних заголовків;
Матеріаломдослідження послугували українські газети «Літературна Україна», «МолодаУкраїна», «Столиця», «Голос України», твори українських письменників. Длянаукової інтерпретації фактичного матеріалу застосовувалисьструктурно-типологічний, функціональний методи та метод зіставленнястатистичних підрахунків і кількісних характеристик. Використовувалися прийоми — спостереження, систематизація, науково-лінгвістичний опис, порівняльний аналіз.
Структуракурсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновківта списку літератури.
Заголовоктексту має подвійну природу. З одного боку, це мовна структура, що передуєтексту, стоїть «над» ним і перед ним. Тому заголовок сприймається як мовнийелемент, що знаходиться поза текстом і має певну самостійність. З іншого боку,заголовок — повноправний компонент тексту, що входить в нього і пов’язаний зіншим компонентом цілісного твору. Заголовок складає єдину систему з текстом.
Усмисловому відношенні заголовок все ж не можна розглядати як щось окреме відтексту. Заголовок готує до розуміння тексту, з іншого боку, заголовок можеставати зрозумілим лише після прочитання тексту.
Першакласифікація газетних заголовків будується на основі віддзеркалення елементівтексту. За цією ознакою виділяють однонаправлені і комплексні заголовки.Однонапрвлені заголовки співвідносяться з одним елементом смислової структуритексту: з темою, з фактом, з героєм публікації, з цитатою або відомимвисловлюванням, з аналітичною оцінкою ситуації, з ідеєю матеріалу, здругорядними елементами тексту. Комплексні заголовки співвідносяться здекількома елементами структурної схеми тексту одночасно. Вони передаютьускладнену інформацію. Комплексні заголовки актуалізують одночасно тему іаналітичну оцінку ситуації.
Другакласифікація заголовків ґрунтується на тому, повністю або не повністювідбивається в них той або інший елемент тексту. Тут виділяють заголовки повноі неповно інформативні. Повно інформативні заголовки можуть відображати аботему всього тексту, або основну думку його, або будь-яку тезу, що розвиваєосновну думку. Заголовок може виражати не всю тезу, а лише сигнал про предметмови або його ознаку. У такому разі заголовок називається неповноінформативним.
Одниміз засобів створення виразності можна назвати вибір авторами у заголовок різнихречень, різних за метою висловлювання, тобто питальні, розповідні, спонукальні,а також різних за емоційним забарвленням.
Заголовок,який вводить читача в оману відносно до змісту тексту, логічно назвати таким,що дезорієнтує. А. В. Подчасов пропонує виділяти декілька різновидів такихзаголовків:
1. Заголовки, передбачуваність яких зведена до мінімуму. Так5ізаголовки зв’язані не стільки з текстом, скільки з підтекстом, а ще частіше — зпоза текстовою ситуацією.
2. Заголовок, що являє собою одну з тез публікації. При цьомуавторові неважливо, що головна теза не відображає ідеї тексту, а інколиспростовується у ньому. Істотніше лише те, що він виразний, інтригуючий.
3. Заголовок являє собою пряме спотворення фактів, що містяться утексті. [12, С.45]
«Заголовок,- відмітив С. Кржижанівський, — стягнута до об’єму двох-трьох слів книга». Вінслужить основою первинного «прочитання» твору, але по мірі розгортання текстузбагачується новими сенсами і стає ключем до підтекстової інформації. [10,С.46]
РозділI. Назви публіцистичних творів
В нашчас вивчення мови газети має виключно важливе значення, тому що газеті належитьактивна роль у розвитку літературної мови. Без матеріалів, отриманих зперіодичних видань, зараз стає неможливим вивчення мови в цілому, визначення їїнорм та актуальних стилістичних розгалужень. В останні часи помітно посиливсяінтерес вчених до лексично-фразеологічних особливостей мови газети, у томучислі використання стійких сполук слів у газетних матеріалах та заголовках.
Прагнучидо більш влучної та повної передачі головної думки статті, автори все частішеуникають традиційних заголовків Для створення незвичайних, яскравих, інтригуючиназв журналісти активно звертаються до усталених виразів (УВ). Однією ізсуттєвих особливостей УВ є сталість компонентів та відтворюваність їх уготовому вигляді.
Всучасній лінгвістичній науці актуальною є проблема відмежовування явищлексичної трансформації від лексичної варіації УВ. Якщо лексичні варіації непорушують смислової тотожності УВ, то трансформації стійких сполук, як правило,призводять до зрушень у семантиці та стилістичному забарвленні. Обов’язковоюумовою лексичних трансформацій УВ є їх цілеспрямований характер, те, що вониздійснюються з цілком визначеною метою. Відчутність штучності навмисностілексичних трансформацій УВ дозволяє кваліфікувати їх як оказіональні явища.Варіації ж лексичного складу УВ мають узуальний характер. Вони виникають якзакономірна ланка в процесі мовної еволюції. [14, С.98]
Варіантита трансформації УВ мають різні першопричини виникнення. Варіація УВ зумовленаінтралінгвістичними законами розвитку. Трансформація ж УВ — це стилістичнийприйом, завдяки якому автор досягає певного ефекту.
Всірізноманітні види трансформацій УВ у заголовках газет можна систематизувати заознакою збереження чи зміни звичайної кількості компонентів УВ. Отже, першийрозряд утворюють трансформації, що здійснюються шляхом заміни окремихкомпонентів УВ словами вільного вжитку; до другого розряду належатьтрансформації, в основі яких лежать відхилення від звичайної кількостікомпонентів УВ. Тут, у свою чергу, виділяються два різновиди — поширення і скороченнякомпонентного складу УВ; у межах скорочення компонентного складу УВ виділяютьдві різні за своїм характером способи трансформації, а саме: еліпсис УВ іфразеологічний натяк. Таким чином, до різновидів трансформації УВ належать: а)лексична заміна компонентів УВ словами вільного вжитку; б) поширення УВ; в)фразеологічний натяк; г) контамінація УВ; ґ) еліпсис УВ. Розглянемо їх окремо.
1. Заміна компонентів УВ.
Структурнаорганізація УВ під час субституції (заміни компонентів) може зазнавати змін більшабо менш суттєвих, що залежить, у першу чергу, від характеру замінникатрадиційного компонента УВ. Заміні може підлягати не один, а навіть декількакомпонентів УВ. Стійкі сполуки і тут з успіхом витримують пробу на міцність, щопояснюється поширеністю, популярністю їх у сфері мовлення, наприклад:«Енштейном можеш ти не бути, але без спадку ані руш» («Тиждень», №43, 1997р.),порівн. з відомим висловом М. Некрасова: «Поэтом можешь ты не быть, агражданином быть обязан»; «Його сім’я – його фортеця» («Тиждень», № 42, 1997р.) походить з англійського прислів’я «Мій дім – моя фортеця». На поданихприкладах можна спостерігати максимальну субституцію, але не становитьтруднощів відновити попередній вигляд знайомих висловів.
2. Поширення УВ.
Існуєцілий ряд перетворень УВ, пов’язаних із порушенням їх традиційного кількісногоскладу. Такі трансформації не вносять якісних змін у самий склад УВ, чим івідрізняються від лексичних замін. Ці перетворення представлені двомарізновидами, оскільки в процесі контекстуальної конкретизації УВ існує лише двіможливі зміни їх кількісного складу — збільшення або зменшення компонентів УВ.Відповідно до цього виявляємо як поширення, так і скорочення компонентногоскладу УВ. [14, С. 100]
ТрансформаціїУВ шляхом поширення їх складу належать до найбільш численних. Суть поширенняполягає у включенні до традиційної структури стійкого виразу таких слів числовосполучень вільного вжитку, які надають виразові більшої конкретності,наближаючи його до тієї ситуації, в якій він використаний. Здатність УВ допоширення структури свідчить, що компоненти УВ зберігають самостійнулексико-граматичну валентність, нагадуючи цим звичайні слова. Утворивши, завиразом В.В.Виноградова, «хімічний сплав» (фразеологізм), вихідні елементи його(слова) все ж не розчинилися в ньому, не втратили своїх властивостей. Усприятливих умовах – а ними найчастіше буває контекст – компоненти УВ зновупочинають виявляти свої словесні потенції. У конкретному мовному оточеннісловесний вміст УВ іноді стає недостатнім. З’являється потреба якось поповнитийого, пов’язавши з тематикою статті, оптимізувати. Тому, поширення УВ інколиназивають ще оптимізацію УВ. Вирішальним у виборі того чи іншого УВ як об’єктапоширення, на думку І.С. Гнатюк, є наявність у виразі іменного компонента,оскільки, в переважній більшості випадків, даний спосіб трансформаціїґрунтується на поширенні іменного компонента означальним. Означальні поширенняє найбільш типовими для даного способу трансформації, наприклад: «Краще від гір– лише Святі гори» («Тиждень», 17.04.1998 р.), порівн..: «Лучше гор могут бытьтолько горы» (В.Висоцький); «Кіт у мішку, і не завжди сіамський» («ГолосУкраїни», 10.09.1996р.), порівн.: «Купляти кота у мішку».
3. Скорочення компонентного складу УВ. Еліпсис.
Якщопоширення УВ додатковим мовним матеріалом засвідчує зв’язок УВ з їх генетичнимипрототипами, то скорочення, або еліпсис, навпаки, демонструє втрату такого зв’язку.Аналізований тип трансформації підтверджує думку, що стає загальноприйнятоюсеред фразеологів, про те, що значення УВ не складається з арифметичної сумизначень компонентів, а постає внаслідок «хімічного сплаву» цих значень. Ускладі УВ конкретний зміст окремих його складників ніби відривається від своїх слів,стаючи компонентами УВ, які лише формально нагадують ці слова, бо утворюютьєдине цілісне значення УВ. Саме тому втрата окремих компонентів УВ непризводить до недостатності його лексичного значення. Це стосується навіть тихвипадків, коли УВ зберігає у своєму складі лише один компонент: «Ріжки таніжки» («Донеччина», 12.09.1996 р.), порівн.: «Остались от козлика рожки даножки». Таким чином, еліпсис — це звуження рамок УВ, усічення окремих йогокомпонентів, зумовлене прагненням рамок УВ, усічення окремих його компонентів,зумовлене прагненням до економії мовних засобів і лаконізації мовлення, доусунення надлишкових з точки зору конкретного факту комунікації компонентів.Наприклад: «Не голом єдиним…» («Український кур’єр», 26.10.1996 р.), порівн..:«Не хлібом єдиним живе людина» (Біблія).
4. Фразеологічний натяк.
Дорізновидів трансформації УВ у заголовках сучасних українських газет належитьфразеологічний натяк (термін запровадив Л. І. Ройзенсон): «Інколи мизустрічаємось у мові з явищем, яке можна назвати фразеологічний натяк…Фразеологічний натяк як стилістична фігура не є частиною фразеологізму (у томучислі й найкоротшою): це загадка про якусь фразеологічну одиницю, іноді їїназва одним словом, натяк на відомий носіям мови фразеологізм».
Спостереженнянад мовою сучасних українських газет дозволяють виділити такі різновидифразеологічного натяку: 1) використання слів, співзвучних з компонентами УВ; 2)використання конструкцій, логічна структура яких нагадує той чи інший УВ,наприклад: «Було б не ходити, ьуло б не любити, або пам’ятник Тарасу Шевченкояк зразок видовищної архітектури» («Час», 11.10.1996 р.), порівн.: «Ой, неходи, Грицю, та й на вечорниці» (з народної пісні). [14, С.101]
Якщопри використанні у фразеологічному контексті одного слова-прототипатрадиційного УВ важко буває встановити, про який УВ йдеться, то при подібномувикористанні слів-натяків це завдання розв’язується набагато легше, наприклад:«У який бік підеш – те й знайдеш» («Український шлях»,27.07.1996 р.), порівн.:«Підеш направо – здобудеш славу» (з казки).
5. Фразеологічна контамінація.
Фразеологічноюконтамінацією дослідники називають схрещування в одному виразі двох чи кількохстійких сполук. Спостереження над процесом контамінації дозволяє стверджувати,що схрещення УВ здійснюється на основі семантичної близькості, за формальною схожістю,а також і без будь-якої близькості.
СемантикаУВ, які беруть участь у процесі контамінації на основі спільних компонентів ускладі одиниць, що взаємодіють, як правило, до уваги не береться. Авторівцікавить лише зовнішня оболонка УВ, формальне вираження їх значень, наприклад:заголовок «Ловися, рибко, у воді каламутній» («Голос України», 08.10.1996 р.)об’єднав в собі такі відомі вислови, як: «Ловися, рибко, велика й маленька» (знар. казки) і «Тече вода, тече каламутна» (з укр… нар. пісні).
Підсумовуючивсе оглянуте вище, можна сказати, що трансформації УВ набувають дуже широкогорозповсюдження в заголовках сучасних українських газет. Журналісти намагаютьсявиділити УВ з потоку мовлення. У результаті трансформацій загальновживаногозвороту відомий усім вираз перетворюється в особливий, несподіваний, такий, щоконцентрує увагу читача. Трансформація УВ — це пошуки нетрадиційних шляхівоновлення думки, закладеного у звороті образу, це свідчення невичерпностівиражальних можливостей мови. [14, С.103]
Алеце предмет окремого дослідження.
Зпогляду вживання найбільшу групу в заголовках становлять загальновживані, тобтостилістично нейтральні слова. Наприклад: «Ми готові допомагати тим, хто готовийдопомогти собі сам» («Столиця», № 181, 2006 р.), «Продуктовий ринок поповнитьнова торгівельна марка» («Голос України», № 202, 2006 р.), «Сергій Данченко успогадах колег» (Молода Україна», № 46, 2007 р.).
Доситьчасто в заголовках вживається також науково-термінологічна тапрофесійно-виробнича лексика. Наприклад: «Етнонаціональний вимірєвроінтеграції» («Столиця», № 187, 2006 р.), «Єдиний вихід — компроміс»(«Столиця», № 47, 2007 р.), «Геополітична конфігурація Казахстану — онтологіястійкості» («Голос України», № 47, 2007 р.), «Русофоби проти українофобів», № 42,2006 р.).
Нетак часто, але трапляється в заголовках емоційно-експресивна лексика, щослужить, як правило, для вираження позитивних чи негативних оцінок, емоцій:«Страховка для обдурених» («Голос України», № 41, 2006 р.), «НЕ круто! На що«купують» виборця?», («Молода Україна», № 41, 2006 р.), «Маленькі, але свої»(«Молода Україна», №41, 2006 р.).
Синонімиз незначною зміною значеннєвого обсягу й слово сполучної комбінаторики; зрізним емоційним забарвленням; контекстові синоніми, що тільки в певному контекстіє синонімами. Наприклад: «Закон про куріння — життя без диму» (« ГолосУкраїни», №181, 2006 р.), «Долари чи «бабки»?» («Молода Україна», № 56, 2005р.), «Чиста совість — як чистий кришталь» («Столиця», № 448, 2006 р.), «Сумнахроніка пиятики, алкоголізму» («Столиця», № 395, 2006 р.).
Антоніми:«Україна і НАТО: «за» — направо, «проти» — наліво» («Голос України», № 181,2006 р.), «Казка і реальність» («Голос України», № 202, 2006 р.), «Бідність — іпочаток, і кінець» («Столиця», № 448, 2006 р.), «Аз чи Ян?» («Столиця», № 44,2006 р.).
Омоніми- це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Омоніми з’являютьсявнаслідок звукових змін у слові у процесі розвитку мови. Наприклад: «Мова промову» («Молода Україна», № 32, 2005 р.), «Де межа: Закарпатський драм театрзнаходиться на межі закриття» («Голос України», № 187, 2006 р.).
Пароніми- це слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою: абонент — абонемент; континент — контингент. Наприклад: «Допомога «хрустким» і «хрумким»суглобам» («Голос України», №217, 2006 р.), «Громадянські права і громадянськийтранспорт» («Голос України», № 43, 2006 р.).
Газетнізаголовки вельми специфічні. Вони повинні привертати увагу, двати уявлення прозміст тексту, бути короткими, зрозумілими і навіть у якійсь мірі відомими. Учислі таких заголовків виявляються перш за все назви класичних творів, слова зпопулярних пісень, прислів’я, приказки, репліки персонажів, назви кінофільмів,стійкі сполучення слів. Наприклад: «До зір крізь терня» («Літературна Україна»,№12, 2004 р.) [7, С.80]
Інодізнайомі слова скорочуються або доповнюються новими словами: «Престиж Україні — це святині», № 3, 2004 р.), «Чия правда, чия кривда?» («Літературна Україна», №2, 2004 р.), «Прощай, Україно» (« Літературна Україна», № 3, 2004 р.), «Не всете золото, що у словниках» («Літературна Україна», № 7, 2004 р.), «Чули дзвін…»(«Літературна Україна», № 7, 2004 р.), «На з’їзд, побратими!» («ЛітературнаУкраїна», № 8, 2004 р.), «Україно, не прощай» («Літературна Україна», № 12,2004 р.), «Ще не набувся…» («Літературна Україна», № 16, 2004 р.), «Сходи доматері» («Літературна Україна», № 21, 2004 р.).
Звертаєна себе увагу наказовий спосіб, який широко вживається в газетних заголовках.За допомогою форм наказового способу вживається, як правило, не прямеспонукання, а побажання, порада, настанова. Такі заголовки можуть представлятиважливі для життя правила, принципи, заповіді: «Новолітуємо, друзі!»(«Літературна Україна», № 1, 2004 р.), «Не оскверняймо душі свої» («ЛітературнаУкраїна», № 2, 2004 р.), «Гуртуймося, земляки!» («Літературна Україна», № 5,2004 р.), «Звернімося до мовних глибин» («Літературна Україна», № 6, 2004 р.),«Заспіваймо на повен голос» («Літературна Україна», № 6, 2004 р.), «Не будьмоокупантами» («Літературна Україна», № 7, 2004 р.), «Пустіть на могилу батька»(«Літературна Україна», № 10, 2004 р.), «Станьмо собою» («Літературна Україна»,№ 11, 2004 р.), «Нарощуймо енергію» («Літературна Україна», № 11, 2004 р.),«Слухайте пісню, люди!» («Літературна Україна», № 12, 2004 р.), «Не ріжтенаосліп» (« Літературна Україна», № 17, 2004 р.), «Не будьмо тінями зникомими»(«Літературна Україна», № 17, 2004 р.), «Живи прекрасний конкурсе» («Літературна Україна», № 18, 2004 р.), «Подружіться з перцем» («ЛітературнаУкраїна», № 20, 2004 р.), «Не поспішайте з висновками» («Літературна Україна»,№ 24, 2004 р.). [7, С.81]
Такожу газетних заголовках дуже часто зустрічаються питальні речення. Наприклад: «Щоми відзначили?» («Літературна Україна», № 5, 2004 р.), «З чого починається патріотизм?»(«Літературна Україна», № 5, 2004 р.), «Як вшановуємо генія?» («ЛітературнаУкраїна», № 6, 2004 р.), «Хто ж був першим?» («Літературна Україна», №7, 2004р.), «Де ж воля?» («Літературна Україна», № 10, 2004 р.), «Мученик чи поет?»(«Літературна Україна», № 15, 2004 р.) «Чи все так просто?» («ЛітературнаУкраїна», №22, 2004 р.), «Хто ж полює на класиків?» («Літературна Україна», №23, 2004 р.)
Наказовіформи в газетних заголовках активізують увагу читача — запрошують його додіалогу, радять, наставляють, забороняють або рекомендують, тобто роблятьгазету необхідним супутником нашого життя.
РозділII. Назви художніх творів
Назвихудожніх творів, їх класифікація, їх ставлення до змісту твору і зв’язок з йогоідеєю, фабулою, жанром самі по собі являють найцікавіший предмет дослідження.
Першза все слід сказати, що будь який заголовок роману чи повісті, поеми або п’єси,наукового трактату або технічного посібника є власним ім’ям. Який би не бувсмисл слів, з яких він складається, титул книги являє собою їх переосмислення.Він означає, перш за все, певний твір друку і комплекс ідей, ситуацій,характерів або інструктивних відомостей, пов’язаних з цією книгою.
Назвинезліченної безлічі художніх творів групуються в досить обмежене число типів,що свідчить як про історичну спадкоємність у письменницькій майстерностіавторів різних часів, так і про існування універсальних рис у підході людськогорозуму до номіналізаціїї, називання, позначення своїх створінь. [15, С.104]
Непретендуючи на вичерпний опис усього різноманіття літературних назв, спробуємоохарактеризувати їх найбільш поширені типи.
Нанаш погляд, до них належать:
1. провербіальні;
2. символічні;
3. предметно-описові назви.
Першірозкривають ідею або фабулу твору за допомогою народних прислів’їв абоафоризмів, які створює автор відповідно до фольклорної традиції: «МаркоПроклятий» О. Стороженка; «Люба-згуба», «Три як рідні брати», «Серце ненавчити» Ю. Федьковича, «Лихий попутав» П. Мирного, «Ой не ходи, Грицю, та й навечорниці», «Не судилось», «За двома зайцями» М. Старицького, «Дай серцю волю,заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького.
Символічніназви в більш-менш лаконічній формі виражають ідею твору, як вонапредставляється авторові. У більшості випадків читач може повністю усвідомитизначення таких назв тільки після знайомства з самим твором: «Сказаніє і страстьі похвала святую мученику Бориса і Гліба» анонімне, «Слова про Закон іБлагодать..», «Перло многоцінноє» К. Транквіліона-Ставровецького, «Сон»,«Кавказ» Т.Шевченка, «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі», «Благословітьбабі Палажці скоропостижно вмерти» І. Нечуя-Левицького, «Хіба ревуть воли, як яслаповні?» П. Мирного.
Третійтип — предметно-описові або номінативні титули прямо або побічно позначають предмет,про який піде мова, називають головну дійову особу, центральну подію,характерний час, місце або інші обставини дії твору: «Люборацькі» А.Свидницького, «Дезертир» Ю. Федьковича, «Хмари», «Дві московки», «Кайдашева сім’я»,«Старосвітські батюшки та матушки» І. Нечуя-Левицького, «Біла кицька»,«Товаришки», «Артишоки» Олени Пчілки, «Облога Буші» М. Старицького, «Мойсей»,«Іван Вишенський», «Захар Беркут» І. Франка.
Середкниг з назвами останнього типу дуже велике місце займають твори, на титульномуаркуші яких стоїть власне ім’я, найчастіше прізвище головної дійової особи,іноді його ім’я чи назва місця дії. Романів, повістей, оповідань, поем і п’єс зтакими назвами дуже багато в українській літературі. Наприклад: «АндрійСоловійко, або вченіє світ, в невченіє тьма», «Харитя» М. Коцюбинського,«Марія» В. Стефаника, «Іван Бразілієць» Т. Бордуляка, «Сагайдачний» А.Чайковського, «Зіна» В. Винниченка, «Олеся» Б. Грінченка, «Мартин Боруля»,«Сава Чалий» І. Карпенко-Карого, «Мазепа» В.Сосюри, «Марія» У. Самчука, «МинаМазайло» М. Куліша.
Іменанародних героїв, навколо подвигів яких будувалися балади, поеми та оповіді,увійшли у заголовки багатьох творів відомих та анонімних авторів. «МолінняДанила Заточника», «Слово р полку Ігоревім», «Мойсей» І. Франка, «Енеїда» І.Котляревського, «Сагайдачний» А.Чайковського.
Якщоспроба нескінченно довгих найменувань довів неспроможність у вичерпномупозначенні твору, то лаконічні однослівні назви проявили іншу парадоксальнувластивість: помітна, коротка, така, що легко запам’ятовується назва твору дужелегко стає в центрі всієї системи асоціацій, пов’язаних з певною книгою, іпроявляє незвичайну смислову єдність і здатність успішно представляти в мові тамисленні все багатство ідей, образів і ситуацій.
Численністьантропонімічних назв є одним із доказів важливої ролі власних імен у художньомутворі.
Незнайомевласне ім’я означає менше, ніж загальне, воно не несе конкретної інформації,але за умови поглиблення знайомства з його носієм, може вмістити в себе безлічуявлень і понять, розростись у свідомості і письменника і читача різнимипрямими і непрямими асоціаціями, стає символом соціальних типів, типовихобставин, життєвих колізій, символом певного напряму думок, дій, певноїсоціальної та індивідуальної поведінки. [15, С. 116]
Висновки
Зв’язокзаголовку тексту, як бачимо, не статичний: це динамічний процес, в ході якого,одна точка зору змінюється іншою. Семантична складність заголовку протистоїтьпервісній спрощеній оцінці оповідача і — ширше — одномірності оцінок людськоїособистості взагалі.
Заголовокслужить знаком ліричного початку та узагальнює зображуване, відображає розвитокобразів героїв і динаміку оцінок оповідача у зіставленні з авторськими,висловлює найважливіші смисли твору і конденсує інваріантні теми та мотивитворчості письменників. Отже, підсумовуючи, можна узагальнити вест матеріалкурсової роботи. Було розглянуто декілька класифікацій газетних заголовків: наоснові відображення елементів тексту (однонапралені та та комплексні); за тим,повністю чи не повністю відображається у заголовку той чи інший елемент тексту(повно інформаційні та неповно інформаційні).Також була розглянута класифікаціядезорієнтуючих заголовків, запропонована А. В. Подчасовим.
Буливикористані матеріали таких українських газет, як «Літературна Україна»,«Молода Україна», «Столиця», «Голос України» та твори українських письменників.
Булопроведено відмежування явищ лексичної трансформації від лексичної варіаціїусталених виразів.
Атакож охарактеризовані і скваліфіковані найбільш поширені типи літературнихназв (символічні, провербіальні, предметно-описові).
Списоквикористаної літератури
1. Архангельска А.М. До питання про засади побудови загальноїономастичної моделі номінації // Мовознавство. — 1998. — № 4-5. — С.18-25
2. Белей Л.О. Як «промовляють» імена літературних персонажів: промовні засоби української літературно-художньої антропонімії // Мовознавство. — 2002. — № 1. — С. 23-30
3. Горпинич В. Карпенко О. Ю.Проблематика когнітивної ономастики //Мовознавство. — 2007. — № 1. — С. 37-40
4. Карпенко Ю.О. Гумористична ономастика // Мовознавство. — 2006. — №2-3. — С.19-23
5. Кулаков А.Н. Заголовок и его оформление в газете. –Л., 1982
6. Лазарева Э.А. Заголовок в газете. –Свердловск, 1989 г.
7. Луценко Н.А. Повелительные формы в газетных заголовках // Русскаяречь. — 1985. — № 5. — С.80-82
8. Лучик В. Карпенко В.О. Літературна ономастика // Мовознавство. — 2008. — № 4. — С.36 -39
9. Мамонтов Л.М. Заголовок ученого текста // Русский язык в школе. — 2006. — № 1. — С.90-95
10. Николина Н.А.Заглавие и текст (повесть Ф.М. Достоевского «Кроткая») // Русский язык в школе.- 2002. — С.46-52
11. Основина Г.А. Овзаимодействии заглавия и текста (на материале рассказа А. П. Чехова «Устрицы»)// Русский язык в школе. — 2000. — № 4. — С.62-66
12. Подчасов А.В.Дезориентирующие заголовки в современной газете // Русская речь. 2000 № 3
13. Тараненко О.О. Натеми сучасної української ономастики // Мовознавство. — 1997. — № 1. — С.50-56
14. Філологічнийзбiрник: Зб. наук. пр. / Редкол.: Є.С. Отiн (вiдп. ред.) та iн.; Донец. нац.ун-т. — Донецьк: ДонНУ, 2000. — Вип. 1. — 2000. — 135 с. // М.І. ПетроваТрансформації усталених виразів у заголовках сучасних газет.
15. Щетинин Л.М.Слова, имена, вещи. Очерки об именах. — Изд-во Ростовского ун-та, 1996. — С.102-116