Літературно-громадськаспадщина Григорія Косинки
Ось як українськийлітературознавець із США Г. Костюк пригадує один із вечорів 1925 р., на якомуГригорій Косинка читав своє оповідання «Політика»: «На сцену вийшов молодий,середній на зріст чоловік років 26—27 трохи присадкуватий, з русявим чубом івідкритим простим обличчям. Став з боку кафедри, обпершися на неї однією рукою,спокійно дивився на переповнену залю. Публіка поволі затихала. Він не мав уруці ні книжки, ні рукопису, ні будь-якої записки. Коли публіка втихла, вінзаговорив, Заговорив так, як говорять у себе в хаті селяни, в родинних чисвяткових різдвяних обставинах. То не було звичне читання з книжки, рукопису.То була жива розповідь напам'ять. Я таке побачив уперше. Я нікого зписьменників більше й пізніше не знав, щоб свою прозову річ міг читатинапам'ять. Та ще й як читати! З таким природним перевтіленням у характери, впсихологічні нюанси героїв. Ні, то була містерія художнього читання! Публікасиділа, як загіпнотизована» '.
Звісно, цей унікальнийдар молодого автора сприяв ще більшій популярності його творів. Ті коротенькіновели й оповідання Григорія Косинки набили актуальністю порушених проблем,життєвістю ситуацій, яскравими, правдивими характерами українських селян, удуші яких так глибоко зумів зазирнути письменник. Внутрішній світ героїв, їхнє природнепрагнення до кращого життя були йому близькі й зрозумілі.
Григорій МихайловичСтрілець (таким було справжнє прізвище письменника) народився у біднійселянській родині 29 листопада 1899 р. в селі Щербанівці, тепер Обухів-ськогорайону Київської області. Сім'я не вилазила із злиднів. Батько щоліта мандрувавна заробітки, а восени наймався до цукроварні. І все мріяв про кращі часи, «проземлі вільні», як напише згодом Г. Косинка'.
У 1908 р. родинавиїхала на Далекий Схід, оселилися на березі Амуру, навіть хату почалибудувати. Та скоро туга за Україною вернула їх назад. Жити стало ще важче.Тепер довелося працювати і найстаршому—Григорію. Полов буряки, тягав плуга, бувчорноробом на цукроварні. Спочинком і розрадою від важкої праці стали для ньогокнижки. Батько, сам неписьменний, завжди купував їх синові, як тільки виїздивна заробітки. Була то переважно пригодницька література російською мовою. Аперша українська — «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ'я-ненка. «Квітчинаповість мене дуже вразила й здивувала: є, виходить, люди, що пишутьпо-простому, по-мужицькому,— згадував майбутній новеліст,— а про те, що цекнижка українського письменника, я й не подумав, де там, я довго ще після «Конотопськоївідьми» не знав —«хто ми і чиї ми діти...»»2.
Ту повість читавГригорій і рідним. А голос мав артистичний, «дзвінкий і сильний» — його «частозапрошували псалтир над мерцями читати»3.
Після закінченняпочаткової школи в селі Красному 1913 р. працює писарчуком у волості. «Всюсистему колишніх управ, всі ті суди селянські, всю сваволю урядників, мировихпосередників, писарів та помічників їхніх я не забуду, здається, довіку»4.
У 1914 р. Григорій їдена заробітки до Києва. Мріє вчитися. Але спочатку чистить на вулицях черевики —нічого кращого не знайшлося. Невдовзі доля усміхнулася — взяликур'єром-реєстратором до земської управи. Це дало змогу закінчити вечірнігімназійні курси, скласти іспити.
/>/>/>/>Прожиття Григорія Косинки в період визвольних змагань майже нічого невідомо. Водній із автобіографій є таке свідчення: «Брав активну участь у боях».
Писати почав із віршів.Невдовзі більш-менш стабільний заробіток дали йому короткі нариси, памфлети,статті, які друкувались у київській газеті «Боротьба» (орган Української партіїесерів-боротьбистів), «Більшовик». У них піднімає актуальні проблеми «молодоїКраїни Рад», проповідує соціалістичні ідеї. Чи було це наслідком власнихідейних переконань автора? Певно, що так. Інша справа—в якій мірі усвідомлено івиболено, перевірено життєвим досвідом. У той час багато українських митців(здебільшого вихідці з пригноблених верств) щиро повірили в оновлююче,прогресивне значення революційних подій в Україні. Але так само більшість ізних невдовзі переконалася в хибності своїх поглядів. Само життя принеслоглибокі розчарування.
4 травня 1919 р. вгазеті «Боротьба» було надруковано і перший художній твір — невеликийавтобіографічний етюд «На буряки», підписаний уже відомим із журналістськихкореспонденцій псевдонімом Косинка. Його взяв Григорій Стрілець за назвоюскромних польових квітів — червоних косинців.
Переломним у життіписьменника став 1920 р. Для його світобачення то був час прозрінь і творчогозростання. Тоді він вступив до Київського інституту народної освіти (КІНО) і одночасностав членом літературно миотецької групи «Гроно», до якої входили М. Терещенко,Д. Загул, Г. Шку рупій, П. Филипович, художники А. Петрицький, М. Бура-чек, Г.Нарбут та ін. В однойменному альманасі було надруковано невеликі оповідання Г.Косинки «Мент», «За земельку», «Під брамою собору».' Гронівці стояли наоновлю-вальних позиціях у мистецтві, виступали за синтез усіх найкращихздобутків, але серед мистецьких течій вирізняли імпресіонізм і футуризм. Чи нетам треба шукати джерело своєрідного Косинчиного індивідуального стилю?
Уже після розпаду групи1922 р. з'являється перша його збірка «На золотих богів», яка відразупривернула увагу читачів і критиків, принесла справжнє визнання. У цей часактивно друкується не лише в газетах «Більшовик», «Вісті Київськогогубревкому», а й у часописах «Шляхи мистецтва», «Червоний шлях», «Новагромада», «Життя й революція». У 1923 р. в журналі «Нова Україна» (Берлін — Прага)поряд із творами Т. Осьмачки, В. Підмогильного з'являється оповідання Г.Косинки «Анархісти», в якому відтворено складну пореволюційну ситуацію на селі— протест проти насильницької більшовицької політики. Цій публікації сприяв В.Винниченко, який на той час жив за кордоном, але ще підтримував зв'язки зУкраїною. Ця подія в тогочасних мистецьких колах набула гучного розголосу.Авторів звинувачували в небезпечних зв'язках із ворожою до радянської владиеміграцією.
У цей час ГригорійКосинка стає однією з найяскравіших постатей серед київських письменників. Вінчасто виступає на літературних вечорах, зібраннях ВУАН (Всеукраїнської академіїнаук) із читанням своїх творів. Через матеріальну скруту залишає навчання вінституті. Працює редактором у різних журналах, відповідальним секретаремВУФКУ, у сценарному відділі Київської кінофабрики, актором на радіо. В 1924 р.знайомиться з майбутньою дружиною, студенткою Київського інститутукінематографії Тамарою Мороз, яка залишилася йому вірною до глибокої старості,зберегла в складні роки пам'ять про нього, дбайливо впорядковувала посмертнівидання його творів. Жило подружжя на Володимирській вулиці в одному з будинківна території Софіївського собору.
В їхньому помешканнічасто збиралося вишукане товариство найталановитіших київських літераторів, якіоб'єдналися під назвою «Ланка». Окрім Косинки, туди входили В. Підмогильний, Б.Антоненко-Давидович, Є. Плужник, Марія Галич, Т. Осьмачка. Особливо товаришувавГригорій Косинка з Тодосем Осьмачкою, таким самим сином бідного селянина.Жартома їх називали Косьмачкою.
У 1926 р. «Ланка»перейменувалася у МАРС. Це була не літературна організація, а лише об'єднаннямитців, які відкрито не протистояли більшовизмові, але й не стали йогоапологетами (оспівувачами, ідеологічними виразниками), за що їх називали«попутниками». Над усе «марсівці» цінували талант, свободу творчості й ретельнодбали про високу художню якість своїх творів. У 1928 р., після ліквідаціїМАРСу, Григорій Косинка зізнавався Г. Костюкові: «Кінчилась доба навітьвідносної свободи для письменника. Настає, мабуть, час абсолютного пануванняцензора і наглядача» '.
/>/>Сучасникизгадують велику життєлюбність Григорія Косинки, його веселу, товариську вдачу,прямолінійність суджень і оцінок, нетерпимість до посередностей іпідлабузництва, ненависть до партійних ортодоксів (він називав їх «мародерами іголобельниками»). Скептично ставився до авторитетів.
Щоправда, двом«великим» поклонявся, у двох «великих», як зізнавався, вчився —у В. Стефаника,з яким листувався і який називав його «своїм сином із Дівич-гори», і у В.Винниченка, з яким також підтримував зв'язки. Високо цінував О. Кобилянську, С.Васильченка, норвезького письменника Кнута Гамсуна.
На багатьох тодішніхлітераторів, особливо молодих, впливав Микола Хвильовий. Лише двох митців неторкнулася його запальна романтична іскра В. Підмогильного і Г. Косинки. Цімитці впевнено йшли своїм шляхом. За це Григорій Косинка постраждав відрепресійної влади одним із перших.
Суботньої ночі 5листопада 1934 р., якраз напередодні захисту диплому дружиною, він буварештований і ув'язнений до Лук'янівської тюрми. А вже 18 грудня йогорозстріляли разом із іншими 28 українськими митцями (серед яких ще були К.Буревій, О. Близько, І. Крушель-ницький, Т. Крушельницький, Д. Фальківський).Сталося це в приміщенні колишнього Інституту шляхетних дівчат (перегодом — Жовтневийпалац культури, нині—Міжнародний центр культури і мистецтв).
У 1957 р. ГригоріяКосинку було реабілітовано.
ТВОРЧІСТЬ
Ранні нариси, памфлети,фейлетони, статті письменника витримані в руслі тогочасної ідеології. На тлівсього творчого доробку митця — то учнівські, «заробітчанські», політичнозаангажовані (спрямовані) опуси, які не мають мистецької вартості.
Інша річ — оповідання йновели Григорія Косинки. їх високо оцінив Василь Стефаник: «Особливепоздоровлення посилаю Грицькові Косинці, який ущасливив мене своїми творами».Визначний майстер новели побачив у молодому авторові непересічний, справжнійталант, який посяде гідне місце в українській літературі.
Так, власне, воно йсталося.
Прижиттєво булонадруковано близько двадцяти збірок новел і оповідань, що свідчить про неабиякупопулярність митця у 20—30-х рр. Серед них, окрім першої «На золотих богів»(1922), найприкметніші «В житах» (1926), «Політика» (1927), «Вибраніоповідання» (1929), «Серце» (1933). На жаль, деякі новели втрачено назавжди, втому числі й останню «Перевесло», що була закінчена якраз перед арештом.
Тридцять років твориписьменника не перевидавалися, а ім'я замовчувалося або згадувалося внегативному контексті. Лише в період хрущовської «відлиги» 1962 р. М. Стельмахі М. Рильський підготували збірку «Новели». Відтоді маємо змогу читати йоготвори і насолоджуватися ними. Але ще багато нерозкритих сторінок життєвої татворчої біографії чекають на дослідників. Тільки нещодавно з'явилося оповідання«Фавст», написане 1928 р., яке у 1942 р. друкував часопис «Український засів»,що виходив у Харкові під час війни.
Мало кому відомо, що напочатку 30-х рр., коли вже насувалася хвиля репресій, митець перекладав А.Чехова, М. Горькоґо, М. Шолохова. Його переклад «Мертвих душ» М. Гоголя до 1968р. виходив без підпису.
Доробоіс Г. Косинкисвідчить, яку величезну еволюцію духовного становлення він пережив од часусвоєї журналістської практики до власне художньої творчості.
Тематика. Ужеперші новели Григорія Косинки органічно вписалися в загальне русломодерністських тенденцій, що з'явилися в українській літературі кінця XIX—початку XX ст. у творчостіЛесі Українки, М. Коцюбинського, В. Стефайика, О. Кобилянської, В. Винниченка інабули подальшого розвитку у вигляді стильових течій символізму, неореалізму,експресіонізму, футуризму, імпресіонізму.
Про українське село,життя і боротьбу селянства писали тоді майже всі. Але як по-різному! Наприклад,порівняймо Петра Панча, що дотримувався народницько-реалістичної традиції, І іГригорія Косинку. Недарма Г. Костюк так підсумовує його творчий доробок: «Це звучалосвіжо, правдиво, боляче»1.
Від природи не простоздібний до писання, а й талановитий, він вчасно пройшов «добру школу» в «Гроні»,
/>«Ланці»—МАРСІта, цілком їй довіряючи, згодом не приставав до жодних літугруповань чиорганізацій. Доля послала йому гідних учителів, близьких духом, схиднихдо пошуків нових, власних шляхів.
Отже, Григорій Косинкаписав тільки про те, що сам добре знав, пережив, перепустив крізь своє серце.Його новелістика має автобіографічне підґрунтя, безпосередньо пов'язана звласним життєвим досвідом, здобутим у важкій селянській праці, і в панськійекономії, і в земських установах, і в воєнних сутичках.
Вульгаризаторськакритика 20 — 30-х рр. (а вона постійно цікавилася Г. Косинкою) звинувачувалаписьменника в аполітичності, нечіткості ідейної позиції, бо вимагала чорнимифарбами змальовувати так званих ворогів народу -.— заможних селян (куркулів),повстанців-петлюрівців і поід., а світлими— бідняків,пролетарів, комуністів. Оскільки: ж Г. Косинка цього не робив, то його назвалиапологетом! куркульства, поетизатором отаманщини і бандитизму. Страшні, як наті часи, звинувачення!
Косинка не ділить своїхгероїв на «наших» і «ваших». Українського селянина в його доробку бачимо врізних соціально-історичних іпостасях: заможним хліборобом, який тремтить засвоє добро, і злиденним бідняком, якому нічого втрачати, відчайдушним борцем знав'яз'.уваними порядками, зацькованим, розгубленим дезертироїм, самовпевненимчервоноармійцем, новоявленим комнезамом і не менш самовпевненим молодим анархістом.І кожен із них обстоює свою правду.
Г. Косинка — тонкий психолог.Йому зрозумілі найглибші порухи душевного стану кожного героя. Але найближчим єтой заблукалий український селянин, який так трепетно сподівався на новіпереміни, пов'язані з революцією, так по-дитячому наївно вірив у них, а теперопинився мовби на роздоріжжі перед вирішальним вибором. В українськійлітературі серед попередників Косинки лише В. Стіефаник спромігся так глибокозрозуміти душу українського селянина. У новелах Г. Косинки через крик душі тогоселянина, ті непрості ситуації, в які він потрапляє і з яких і так болісно, ачасом трагічно шукає виходу, постає досить широка і складна панорама життя,боротьби українського селянства першої чверті XXст. Так, власне, окреслюється основне тематичне коло Косинчиних новел.
Світобачення митця. Воноє тим вирішальним, стрижневим чинником, від якого залежать вибір теми, коложиттєвих проблем, порушених у творах, і особливості індивідуального стилю.
За типом світобаченняГригорій Косинка — реаліст. Це означає, що він сприймає довколишню дійсністьтакою, якою вона є, пізнає цю дійсність, виходячи з реально існуючого. Він нетішить себе ілюзіями, навіть не прагне зазирнути в далеке «блакитне майбутнє»,як, наприклад, романтик Микола Хвильовий Чи Юрій Яновський. Ортодоксальнакритика називала це «політичною короткозорістю», неспроможністю «побачитизародки нового комуністичного світу».
Григорій Косинка бувчесним перед собою і своїм народом. Він у своїй художній творчості не став ілюстраторомпартійних гасел, пафосним оспівувачем довколишньої дійсності, за що йпоплатився життям. Правдиво писав про те, що найбільше йому боліло. Умівзбагнути складність і суперечливість селянської революції в Україні, непроступореволюцїйну дійсність. І все те відтворював у своїх новелах.
Він бачить світнедосконалим і часто жорстоким (згадаймо новелу «Серце»), але водночаспрекрасним і неповторним кожної миті («Місячний сміх», «В житах», «Заквітчанийсон»). Його цікавить насамперед людина в цьому недосконалому, але прекрасномусвіті. Він любить її такою, якою вона є — не причепурена, складна, часомнеприваблива своїми вчинками. Через те переживає разом із своїмгероєм-селянином за його віковічну відсталість, духовну обмеженість, бажанняпогнатися за мінливими, ефемерними цінностями, неспроможність зрозуміти йзахистити цінності істинні. Він і радів разом зі своїм героєм у ті нечастісвітлі моменти важкого життя, і ніби прагнув зупинити їх навічно. Цим ГригорійКосинка нагадує нам Володимира Винниченка.
За характером Косинкабув оптимістом, життєлюбом і гумористом. Тому так боляче сприймав душеюнедосконалість світобудови і малість у ній, незахищеність простої людини. Це,ясна річ, відбилося на особливостях його поетики, тобто його творчого почерку.
Риси індивідуального стилю.Коженхудожній твір, як ми знаємо, має зміст і форму. Зміст — це все те, що зображеноу творі, а форма — як це зображено.
Індивідуальний стиль — тоне тільки вияв форми твору/>.Стиль письменника не можна відокремити од тематики його творів, порушенихпроблем, світоглядної позиції, що визначає коло висловлених (чи втілених)думок, ідей.
Індивідуальний стильГригорія Косинки можна визначити як неореалістичний, тобто такий, який несе всобі риси модерністських тенденцій, зокрема імпресіоністичної.
Найбільш плідноімпресіонізм проявився у творчості М. Коцюбинського, якщо, звісно, йдеться проукраїнську літературу. Елементи імпресіоністичної поетики можна знайти також улітературі 20 — 30-х рр. —у новелах А. Головка, М. Хвильового, М. Івченка, Ю.Яновського, Г. Михайличенка, М. Сріблянського.
У творчості ГригоріяКосинки імпресіонізм проявлявся непослідовно. Він більш характерний для ранніхновел-шкіців («За земельку», «Перед світом», «Під брамою собору», «Мент»,«Місячний сміх»). У пізніших творах переважає опис, розповідь, зображення — тобтоміцнішає реалістична манера образотворення. Але і в них імпресіоністичні враженняне тільки не зникають, а саме вони допомагають утілити авторську ідею,визначити головний мотив чи настрій. Вони ніби вивертають назовні справжню,часом трагічну суть довколишнього життя, наголошують на якихось глибокихнюансах внутрішнього світу людини, посилюють психологізм твору.
Про наявністьімпресіоністичних тенденцій в індивідуальному стилі Григорія Косинки свідчать: неописування чогось, а фіксація чуттєвого, настроєвого або смислового враження відчогось; розмонтованістьсюжету на окремі часово-просторові фрагменти (класичний зразок — новела«Заквітчаний сон»);* фрагментарність самої оповіді'' важливість у текстікольорової гами як втілення зорових настроєвих вражень; Дакцентація на окремиххудожніх деталях. Звідси — лаконізм зображення, повна відсутністьтенденційності (нав'язування читачеві певних ідей, думок), прямого авторськоговтручання в текст. Всі ці якості тільки поліпшують художню вартість твору.
«НА ЗОЛОТИХ БОГІВ»
Цей твір написано 1920р.
Етюд, або ліричний шкіц— так визначається його жанр, поширений у тогочасній прозі. Це свідчило прозагальну тенденцію ліризації української літератури 20-х рр., прагненняписьменників швидко відгукнутися на революційні події. Таку функцію виконувала,звісно ж, поезія. А от мобільність прози забезпечував яскравий настроєвиймалюнок, пунктирний штрих — наче ескіз до чогось більшого іширшого.
За цей твір ГригоріяКосинку було звинувачено в невиразності ідейної позиції. «Читач не розбере — закого є, власне, автор — з революцією чи проти неї, чи споглядає як стороннялюдина», — писав критик марксистського спрямування В. Коряк.
Назва «На золотихбогів» та й збаналізована вже фраза «Б'ється червона селянська воля, умирає насвоїх осьмушках та обніжках, але боронить тілами, кров'ю свої оселі од/> армії «золотих богів»» (тобто білогвардійців) ніби свідчатьпро щирі симпатії автора до селян-бідняків. Але ідейно-естетичний зміст творувиводить читача далеко за межі однозначної авторської оцінки: схвалення чизасудження чогось. Григорій Косинка, як і Валер'ян Підмогильний чи МиколаХвильовий, ніколи не користувався цим дешевим засобом.
«На золотих богів» — непафосне оспівування революційних подій в Україні, а одна з перших спроб улітературі осмислити їх художньо. Звернімося до тексту.
Все село вийшло«назустріч непроханому ворогу» — піднесено романтичний тон оповіді в дусінародної пісні передає важливість події. І не більше. Кольорова гама бою («криваво-червоністежки полум'я», «червоною крівцею вмитий», «сіра курява… І упала чорнимшаром на обличчя», «як чорні примари мріють над селом тополі, попелом припалі»)підкреслює напруженість, драматизм ситуації, насторожує читача. Вбито ватажківЧубатенка і Сеньку-кулеметника. Чорний колір продовжує повторюватися болючимрефреном: «чорна руїна», «чорна соха», «чорні повалені хати», «почорнілий»Сенька. Від усього цього чорно в душах людей. Тріумфу перемоги немає. Алеурочистий реквієм також відсутній. Опис передає трагічний наслідок: «На місцігарячих боїв селянської волі лишилась чорна руїна, полита сльозами, якдощем...», «Цілі улиці покошено огнем-косою. Чорні повалені хати, щербатіповітки і все віками дбане добро, в попелі тліє горе матері...».
оповіданнякосинка літературний