1. Ефектвідчуженості Б. Брехта
Суть V-ефектуполягає в тому, щоб зірвати полог звичності й буденності з давно й, здавалося,добре відомого предмета, показати його з незвичного, несподіваного боку, щобзмусити не просто дивитися на цей предмет, а побачити його, щоб змуситизадуматися над ним. Брехт «отчужує» предмет не руйнуючи йогоорганічних властивостей, не нав’язуючи якостей йому не притаманних і невластивих.
Очужити, заБрехтом, означає «позбавити подію чи характер усього очевидного,знайомого, зрозумілого і збудити, відтак, здивування і зацікавленність».
Брехтвикористовував принцип параболи (оповідь віддаляється від сучасного авторовісвіту, іноді взагалі від конкретного часу, а потім знову повертається дозалишеної теми і дає ні філософсько-епічну оцінку).
Місця, країни, девідбуваються події у п’єсах Брехта – умовні, що не прив’язує глядача до місцяподій і дозволяє йому досить легко абстрагуватися й провести паралелі зреаліями, які особисто йому, глядачеві, знайомі значно краще, ніж зображені насцені.
V-ефектвтілювався і через жести героїв, що давали глядачеві інформацію, яка неспівпадала з репліками. Наприклад, на виставі «Матінки Кураж та її дітей»в «Берлінському ансамблі» Матінка Кураж(Єлена Вайгель) в кінці шостоїкартини проклинає війну, яка відібрала в неї сина, проклинає вперше і востаннє,а її руки в цей час діловито, професійно і прискіпливо перебирають крам, щопринесла з міста донька Катрін і заради якого їй довелося ризикувати життям йпонівечити обличчя.
Звичайно такасцена повинна викликати потрясіння і роздуми над трагічною долею людини, якапопри всі жорстокі уроки життя залишається сліпою й глухою до його висновків.
Особливе місце вдраматургії Брехта займала музика. Вона була не лише супроводом, тлом дії, априймала активну участь у її творенні. Наприклад, у «Добрій людині зСичюані» в 1 дії «Пісня про дим», яку співає дідусь, непов’язана з безпосередньо з перебігом подій, так само як і пісня Шен Де «Пронемічність богів та добрих людей» в 4 дії, але маленькі заспівки, якимипереривається дія, або якими вона закінчується, часто пояснюють чи поглиблюютьзміст подій, що відбуваються на сцені.
2. Особливостіп’єси параболи Б. Брехта
Парабола- термін, що позначає близьку притчі жанрову різновид у драмі і прозі XXстоліття. З точки зору внутрішньої структури парабола — алегоричний образ, щотяжіє до символу, багатозначного іносказанню (на відміну від однозначностіалегорії і односпрямованого другого плану притчі); іноді параболу називають «символічноїпритчею». Проте, наближаючись до символічного, алегоричної, план параболине пригнічує предметного, ситуативного, а залишається ізоморфним йому,взаємовідповідним з ним.
Зажанром — це історико-алегорична драма. У ній автор утверджує відповідальністькожної людини за участь (активну чи пасивну) у війні, за долю всього людства.Філософська сторона п'єси розкривається в особливостях її ідейного змісту.
Брехтвикористовував принцип параболи (оповідь віддаляється від сучасного авторовісвіту, іноді взагалі від конкретного часу, а потім знову повертається дозалишеної теми і дає ні філософсько-епічну оцінку).
Такимчином, п'єса-парабола має два плани.
Перший— роздуми Брехта про сучасну дійсність. З цього боку п'єса «МатінкаКураж...» — застереження, вона звертається не до минулого, а донайближчого майбутнього. Історична хроніка становить другий параболічний план —блукання маркітанки Кураж у роки Тридцятилітньої війни, її ставлення до війни.
Загальнаідея п'єси — несумісність материнства (ширше — життя, щастя) з війною інасильством.
3. Історичнаконцепція в романі «Генріх» Г. Манна
Поява дилогіїМанна у роки фашизму в Німеччині була сприйнята як явище надактуальне. Уже 1938p., відразу ж по виході у світ роману «Молоді літа короля Генріха IV»,А. Цвейг висловився про нього так: «Коли Генріх Манн писав цю книгу, вінбачив сучасність і далі крізь неї — кінець сутички, яка ще триває. З величезнимталантом, до того ж чудовою німецькою мовою, розповідав про епоху XX століття,у якій ми живемо і на яку впливаємо».
Літературно-історичнезначення дилогії Манна про короля Генріха IV полягає в тому, що письменникзумів піднестися над критичним ставленням до дійсності і створити новий длясебе образ борця-гуманіста. Причому відбувається майже цілковите ототожненнягероя й автора в романі. Високий ступінь сповідальності надавав історичнійдилогії Манна особливої довірливості та сили. У певному сенсі її можнарозглядати і як духовний заповіт автора: «Ми закінчимо свої дні. Але сліднашої свідомості перейде в інші уми, далі ще в інші. Через багато столітьприйде епоха людей, котра буде думати і діяти, як ми».
4. Жанроваспецифіка Т. Манна Чарівна гора
Роман – епічнийтвір, у якому оповідь зосереджена на долі окремої особистості у процесі їїстановлення і розвитку, що зумовлює наявність у ньому розгорнутого простору ічасу. Оскільки роман є «епосом приватного життя» і в літературіпізньої античності являє собою побутові варіанти традиційних міфологічнихсюжетів, а в середньовічній літературі – міфів національних, то у своїх витокахвін виявляє себе у міметичній формі. Однак міметична форма зображення вєвропейській культурі завжди співіснувала з неміметичною. Обидві формизображення є похідними від різних типів художнього мислення – реалістичного,пов’язаного з відтворенням життєвого матеріалу, і романтичного – з йогоперетворенням (Л. Тимофєєв).
«Чарівнагора» є першим неміметичним твором письменника, у якому втілено тіпринципи, які він вважав провідними для сучасного роману, – інтроспекції,«критики» (аналізу) і гри, що виявили себе, по-перше, у відмові митцявід міметичного зображення соціально-історичного життя суспільства –відсутності епічної повноти зображення, граничному звуженні соціального радіусукласичного міметичного роману; по-друге, у сюжетобудові, яка забезпечиланаявність двох планів – міметичного і неміметичного (реалістичного ісимволічного) – і відповідну їм двоїстість зображення; по-третє, у«сублімації» всієї багатогранності світу у свідомість, рефлексії,монологи й діалоги. Тому «Чарівна гора» має всі ознаки неміметичногороману: інтенсивний час і простір (хоч і не настільки інтенсифікований, як увідомих романах письменників-модерністів), інтроспективність, мінімум фабули,сюжету, дії, сюжет роману підпорядковано асоціативному руху авторської думки,широка наявність неоповідних елементів, символічність, абстрагування,літературні ремінісценції та асоціації.
5. Жанровасвоєрідність Вірнопідданий Т. Манна
Вірнопідданийпобудований за традиційною для XIX століття схемою послідовного розповіді прожиття героя. У якійсь мірі, мабуть, тут пародіюється «роман виховання»,в якому зазвичай автор простежує процес духовного дозрівання основногоперсонажа, пошуки ним сенсу життя, пошуки ідеалу. У Манна його герой (скорішеце антигерой) проходить свого роду негативний шлях розвитку. Те, що зазвичайсприймається як похмуре, темне, брудніше, сміховинне, для Дідеріха Геслінга єпозитивним. Всі його уявлення про моральність — глузування над справділюдськими почуттями.
Характерні длятворчого методу Г. Манна сатиричні образотворчі засоби реалістичний символ,буфонада — набувають у «вірнопідданоиу» соціальну конкретність,політичну цілеспрямованість.
За змістом іхудожній структурі «Вірнопідданий» — чудовий зразоксоціально-сатиричного роману. Дія в цьому творі випливає з гострих політичнихколізій. Важлива риса роману, надає творові глибоко національний характер,полягає в тому, що Г. Манну вдалося дати сатиричне зображення німецькогобуржуазного суспільства у всій своєрідності історично сформованих умов, прияких розвивався німецький імперіалізм.
6. Темавідповідальності маленької людини «Матінка Кураж»
За жанром — це історико-алегорична драма. У ній автор утверджує відповідальність кожної людини за участь (активну чи пасивну) у війні, за долю всього людства. Філософська сторона п'єси розкривається в особливостях її ідейного змісту. Брехт використовував принцип параболи (оповідь віддаляється від сучасного авторові світу, іноді взагалі від конкретного часу, а потім знову повертається до залишеної теми і дає ні філософсько-епічну оцінку). Таким чином, п'єса-парабола має два плани. Перший — роздуми Брехта про сучасну дійсність. З цього боку п'єса «Матінка Кураж...» — застереження, вона звертається не до минулого, а до найближчого майбутнього. Історична хроніка становить другий параболічний план — блукання маркітанки Кураж у роки Тридцятилітньої війни, її ставлення до війни. Загальна ідея п'єси — несумісність материнства (ширше — життя, щастя) з війною і насильством.
П'єсу написано про події 30-річної війни, але досліджуються в ній не події історичного минулого, а за задумом автора, актуальне для тих часів питання про відповідальність пересічних людей за історію. Звичайно, війни починають уряди, але, як доводиться в драмі, часто звичайні люди самі шукають у війні можливості влаштувати своє особисте життя, чим і дозволяють політикам здійснювати будь-які злочинні задуми.
Головна героїня твору Ганна Фрілінґ — маркітантка, війна для неї не горе, а своєрідний зовні мирний бізнес. її влаштовує, що воєнні дії не вщухають. «Кураж до кінця вірить у війну», — написав Брехт у примітках до п'єси. Навіть страшні втрати (гинуть її діти) не міняють ставлення Матінки Кураж, хоча відомо, що вона живе заради них і саме задля їхнього щастя зайнялася цією справою. Вона не помічає і не розуміє, що мимоволі стає причиною їхньої загибелі: під час війни неможливо жити нормальним людським життям.
Швейцеркас, один із синів Матінки Кураж, гине як герой, рятуючи полкову касу. Він робить те, що вважає природним. Але його брат Ейліф так само вважає нормою займатися мародерством у мирні дні, що й стає причиною його загибелі. Ці дві смерті — героїчна й ганебна — різні сторони того самого явища. Трохи складніше з Катрін, яка попри обставини, в яких виросла, починає розуміти злочинність війни. Але Катрін німа, свою позицію вона доводить діями, але не може нікому нічого пояснити словами. її німота символічна: ті, що намагаються жити війною, однак не почули б думки, що не збігається з їхньою. Та вона здатна зробити інше. Під час зупинки поблизу міста Галле, поки Матінка Кураж торгує, з'являються ландскнехти, що можуть знищити місто, і Катрін б'є у барабан, поки мешканці міста не прокидаються. Тож навіть німа людина може при бажанні щось змінити.
Відсутність віри у власну спроможність щось змінити й змушує «маленьку людину» пристосовуватися до обставин. У цьому конкретному випадку — шукати прибутки на війні, навіть не Намагаючись опиратися.
Але цей шлях призводить лише до трагедії. Філософія капітуляції неминуче веде Матінку Кураж до трагічної розв'язки.
7. Мотив двійників Вірнопідданий Г. Манн
Головний герой «Вірнопідданого»Дідріх Геслінг став образом-символом. Це соціально-психологічний тип,сформований німецьким імперіалізмом, а згодом став опорою фашизму. У такоїполітичної конкретності виражається нова якість реалізму Г. Манна.
Розповідь проДидриха Геслінге — це перш за все фіксація його постійно мінливої соціальноїпозиції (те ж саме відноситься і до безлічі героїв в інших романах Г. Манна).Письменника не цікавить послідовне опис життя героя, зате в кожній деталі проглядаєтьсясоціальна установка Геслінга — поза і жест підлеглого або володаря, бажаннявиявити силу або, навпаки, прихований страх.
Геслінг — не одинз багатьох: він саме істота вірнопідданства, його втілена в живій характерісуть. Один з викривальних ходів роману полягає в тому, що Г. Манн робитьГеслінга двійником імператора Вільгельма II. Геслінг сліпо наслідуєобожнюваному кайзеру. Виявляється, що Геслінг схожий на кайзера і зовні і посуті. Вони — споріднені душі. У цьому своєрідному двойничества обидвавиглядають як лицедії, які розігрують якийсь непристойний фарс.
8. Особливостікомпозиції і форми Сторонній Камю
Жанр романунаближається до моралистическом роману, тому філософсько-естетична системаавтора не віддільна від його особистості. Повноту «Сторонньому» надаєйого філософський підтекст. У «Сторонній» Камю прагне додати історіїуніверсальний характер міфу, де життя спочатку відзначена печаткою абсурду.Дійсність тут є скоріше метафорою, необхідної для розкриття образу Мерсо.Жанрроману наближається до моралистическом роману, тому філософсько-естетичнасистема автора не віддільна від його особистості. Повноту «Сторонньому»надає його філософський підтекст. У «Сторонній» Камю прагне додатиісторії універсальний характер міфу, де життя спочатку відзначена печаткоюабсурду. Дійсність тут є скоріше метафорою, необхідної для розкриття образуМерсо.
Композиційно цяповість нагадує короткий варіант роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара».Вона складається з двох рівних частин, в яких викладена хроніка одногопересічного, якщо можна так назвати вбивство людини, злочину і послідував заним покарання. Частини ці перекликаються між собою. По суті, друга частина — цекриве дзеркало першою.
Якщо в першійчастині Камю зображує людину абсурду, який здійснює вбивство, то в другійчастині мова йде про абсурдність караючого його суспільства і тієї моралі,згідно з якою товариство вбиває людину. Злочин Мерсі полягає в тому, що вякийсь прекрасний момент він відкрив для себе одну істину: «життя не вартетого, щоб за неї чіплятися; життя людини безглузда, тому що рано чи пізно коженпомре поодинці, зникнувши без сліду. Невідомо навіщо є людина, невідомо кудипотім зникає. Це знання зробило Мерсі відчуженим, відстороненим від життя, відінших людей, зробило сумнівними в його очах всі прийняті в суспільствіморально-поведінкові правила. Він не повставав на уявні святині цивілізації, незазіхав на них, він просто свідомо знехтував панує навколо лицемірством,відмовився від брехні, від загальноприйнятих норм і правил. Тим самим він ставнебезпечний суспільству, і суспільство його приблизно покарало.
9. Філософськийзміст символічного образу „Чума“ Камю
У 194… роціслово „чума“ була у всiх на вустах, правда, не в прямому, апереносному значеннi — »коричнева чума", фашизм. За клiнiчнимиознаками зловiсно вимальовується iсторично визначена личина «чуми»(фашизм) — нашестя, що перетворило Францiю i всю Європу в концтабiр. Засвiдченням самого Камю, «явний змiст „Чуми“ — це боротьбаєвропейського Опору проти фашизму».
Отже, по-перше,чума — хвороба, а, по-друге, чума — «коричнева чума», фашизм. Камюписав: «За допомогою чуми я хочу передати ту задуху, вiд якої мистраждали, ту атмосферу небезпеки i вигнання, в якiй ми жили тодi. Одночасно яхочу поширити це тлумачення на iснування в цiлому». У вустах Тарру, другадоктора Рiє слово «чума» обростає численними значеннями, стаєнадзвичайно мiстким. На його думку (i на думку автора), чума — не тiлькихвороба, не тiльки вiйна, а також смертнi судовi присуди, розстрiл переможених,фанатизм церкви i фанатизм полiтичних партiй, загибель невинної дитини влiкарнi, погано органiзоване суспiльство. Вона звична, природна, як дихання, бо«всi ми трошки зачумленi». Мiкроби її всюди, пiдстерiгають кожний нашнеобережний крок. А раз так, то чума — свiтове зло, яке повсякчас бродить вiсторiї i в усьому нашому життi. Зло, за Камю, на вiдмiну вiд свого iсторичногопрообразу, не пiддається дослiдженню, воно вбиває, — це все, що дано знати пронього його жертвам.
Герої Камю — Рiє,Кастель, Тарру, Гран, Рамбер — бунтарi, хто смiливо постає проти свiтового зла,хай, навiть, це «сiзiфiв труд» (бо ж вилiкувати так нiкого i невдалося, все обмежувалось лише полегшенням страждань, не вдалося i вiднайтисироватку — чума вiдповзла сама, так само, як i сама прийшла). Як бачимо, всета ж абсурднiсть буття i так само людина вiльна зробити вибiр. I цей вибiрробить її справдi Людиною.
Чума — суворевипробування, яке ставить два запитання: що таке життя, i що значить зберегтигiднiсть перед наступом стихiї i зла. Письменник-фiлософ Камю вiрить, що зловiчне, але вiчна i боротьба з ним. I сила борцiв, людей у їхнiй спiвдружностi.
10. Головні теми,ідея абсурду «Сторонній» Камю
І хоча у «Сторонньому»немає жодних прямих роздумів про абсурд, але у ньому передається безпосереднєпереживання абсурду окремою особистістю.
Герой роману єреалізацією ідеї абсурдної людини в абсурдному світі. Головною характеристикоюцього образу є відчуження, характерне для екзистенціалістів.
Таке відчуженняпереживають герої Ф.Кафки, Ж.П. Сартра та ін. У Камю- це відчуження відсуспільства. Герой «наділений» відчуттям абсурду, він байдужий доусього і замкнений у собі. Формування такої особистості Камю нам не даєможливості простежити, а лише показує кінцевий результат.
Роман складаєтьсяз двох частин. Якщо в першій частині Камю зображує людину абсурду, якийздійснює вбивство, то в другій частині мова йде про абсурдність караючого йогосуспільства і тієї моралі, згідно з якою товариство вбиває людину. Злочин Мерсіполягає в тому, що в якийсь прекрасний момент він відкрив для себе одну істину:«життя не варте того, щоб за неї чіплятися; життя людини безглузда, томущо рано чи пізно кожен помре поодинці, зникнувши без сліду. Невідомо навіщо єлюдина, невідомо куди потім зникає. Це знання зробило Мерсі відчуженим,відстороненим від життя, від інших людей, зробило сумнівними в його очах всіприйняті в суспільстві морально-поведінкові правила. Він не повставав на уявнісвятині цивілізації, не зазіхав на них, він просто свідомо знехтував панує навкололицемірством, відмовився від брехні, від загальноприйнятих норм і правил. Тимсамим він став небезпечний суспільству, і суспільство його приблизно покарало.
11. Жанроваспецифіка, композиція „Смерть героя“ Р. Олдінгтона
Уромані „Смерть героя“ Олдінгтон використовував композиційну форму, щоне піддається однозначному жанровому визначенню. Дослідники вважали романрізновидом „плину свідомості“, „роману-джазу“, „інтелектуального“чи „суб'єктивно-психологічного“ роману, антивоєнного, біографічного йін. Таке розмаїття визначень свідчить про новизну і незвичайністьзапропонованої автором романної форми, що містить у собі ознаки різних жанрів.Олдінгтонівський роман починає нову літературну традицію, що веде впостмодернізм, плин свідомості.
Романскладається з трьох частин, прологу й епілогу. Кожна з частин роману має назву,яка є відповідним музичним терміном і передає темп, але не оповіді, а скорішетемп психічному відчуттю оповідачем перебігу часу, що то розтягується (навійні), то стискується (»вікторіанська" Англія), залежно від подій ісамопочуття персонажів.
Прологмає назву «Allegretto», що означає: «швидко». У ційневеликій частині твору мова йде про реакцію рідних і близьких Джорджа на його «геройську»смерть.
Назвапершої частини – «Vivace», що означає «швидко, жваво».Швидкий темп оповіді обумовлений не тільки тим, що тут йдеться про доситьдовгий проміжок часу, але і специфікою зображення діючих осіб. Усі вони –маріонетки. Швидкі безглузді дії, суєта позбавляє їх існування будь-якогозмісту.
«Швидка»частина роману закінчується для героя повним розривом з родиною. Для Джорджапочинається пора самостійного життя, про яку говориться в другій частині роману«Andante cantabile» — «Повільно, співучо». Така назваобумовлена тим, що вона присвячена інтимним переживанням героя, його любов'ю доЕлізабет і Фанні. Але і тут тон оповіді досить саркастичний, іронічний.
Війна,описана в третій частині за назвою «Adagio», що означає «Повільно»,завершує його формування, підбиває підсумок усього життя; вона виснажує йогофізично, привносить розчарування і невір'я, і зрештою доводить до самогубства.
Характернимі важливим у композиції роману є прийом ліричних і авторських відступів, підчас яких оповідач, фронтовий товариш Уінтерборна, але в якому ми легковпізнаємо самого автора, відкрито виходить на сцену зі своїми роздумами чиіронічними ремінісценціями. Ці відступи найчастіше виконані в стилі пародійногопафосу, що приховує гіркоту і біль. Коментуючи в них поведінку героїв, відкритосхвалюючи чи гудячи її, іронізуючи чи шкодуючи своїх персонажів, оповідачвідходить від своєї ролі спостерігача, перетворюючись у свого роду дотепногоконферанс'є на сцені життя своїх персонажів.
12.Жанрова специфіка «Володар мух» В. Холдінга
ПрозаГолдінга належить до того напряму сучасної західної літератури, яка змальовуєне людські характери, а узагальнені ідеї, алегорично втілені в ситуаціях таобразах. Універсальності голдіновських героїв кореспондують і максимальнорозмиті контури історичного часу і простору. Та все ж у непрямій форміписьменник торкнувся найважливіших соціальних проблем нашої епохи, котру несприйняв і прийняв як епоху негуманну, небезпечну, апокаліптичну".
Своїромани В.Голдінг називав притчами. У сучасному літературознавстві під притчеюрозуміють в першу чергу засіб вираження морально-філософських роздумівписьменника, які часто бувають протилежними до загальноприйнятих суспільнихуявлень. Для притчі головне не змалювання, а вираження смислу. В її основіпокладено принцип параболи: оповідь ніби віддаляється від конкретногочасопростору, рухається по кривій, повертається назад, висвітлюючи уфілософсько-естетичному аспекті явище художнього осмислення.
В. Голдінгзадумав свій роман як твір широкого філософського і моралізаторськогоспрямування. З одного боку, чисто зовнішній сюжет, характери, події, а з іншого– алегорична і філософська значимість, відчутна в кожному епізоді, в багатьохдеталях, образах. Тому більшість літературознавців погодились, що «Володармух» – це філософський роман-притча, що поєднав у собі рисипригодницького, екзистенційного романів, притчі-алегорії, роману-антиутопії.
В.Голдінг як письменник моралістставить на перший план проблему недосконалості людської природи, зумиснеоголюючи її беззахистність перед злом,і тим самим робить спробу переконатичитача у можливості попередження глобальних помилок.
В основу роману «Володармух» В. Голдінг поклав одвічний конфлікт добра і зла. Автор довів, щодобро і зло не залежать від віку. Він стверджував, що зло – вроджена якістьлюдини, невіддільна часточка будь-якої особистості, яка проявить себенеодмінно, коли для цього складуться найбільш сприятливі обставини. У творі злостало неусвідомленим вибором ще несформованої особистості дитини-підлітка. І ценевипадково, адже дитина може сповідатися усвідомлено, відповідаючи за своївчинки, починаючи із семи років.
13. Темавтраченого покоління у романі Р. Олдінгтона «Смерть героя»
Варто відмітити,що література «втраченого покоління» склалася в європейських таамериканських літературах протягом десятиліття після закінчення першої світовоївійни. Датою її появи вважається 1929 рік, коли світ побачили три романи:«Смерть героя» Олдінгтона, «Три товариша» Ремарка й«Прощавай, зброє!» Хемінгуея. Після завершення війни, воєнний досвідбув пережитий і втілений у художніх творах. Вислів «втрачене покоління»виявилися точним визначенням загального відчуття втрати й туги, які принесли ізсобою автори названих книг, що пройшли крізь випробування війною. Так,літературний стиль Хемінгуея унікальний у прозі ХХ століття. Як і Хемінгуей,Ремарк та Олдінгтон на сторінках своїх творів розкривають проблеми, якіпостають перед особистістю, понівеченою військовим лихоліттям. Пошук себе усвіті, самоусвідомлення та самоутвердження — ось через що доводиться проходитимолодим людям, які пройшли крізь пекло війни. На думку авторів, зокрема, цеймотив є провідним у романі Олдінгтона, людина здатна розкритися повною міроюлише в критичних життєвих ситуаціях. Його герої проходять складний шляхдуховної еволюції, постаючи перед труднощами долі, долаючи перешкоди танегаразди. У цих умовах вони починають усвідомлювати істину — безглуздістьвійни та цінність життя. Разом з тим, представники літератури «втраченогопокоління» надзвичайно майстерно розкриваючи тему війни, кохання тадружби, утверджують найвищі людські почуття.
14. Тема «Володар мух»В. Холдінг
В. Голдінгрозкрив етапи моральної деградації дитини (в алегоричному прочитанні – людства)у межах чужого замкненого простору, де панувала «анти-мораль», анайбільшими цінностями стали життя і задоволення первинних потреб. За автором,мораль – найвища цінність людини, але її сутність відносна. Сучасна цивілізаціяздатна тільки приховати в людині темну частину душі. Героям Голдінга досвідцивілізованого життя не допоміг вижити ні духовно, ні фізично. Тому історіяцивілізації прокручена у зворотному напрямку – від сучасності (середина ХХ ст.)до далеких її витоків – племінного укладу життя.
В основу роману «Володармух» В. Голдінг поклав одвічний конфлікт добра і зла. Автор довів, що доброі зло не залежать від віку. Він стверджував, що зло – вроджена якість людини,невіддільна часточка будь-якої особистості, яка проявить себе неодмінно, колидля цього складуться найбільш сприятливі обставини. У творі зло сталонеусвідомленим вибором ще несформованої особистості дитини-підлітка. І ценевипадково, адже дитина може сповідатися усвідомлено, відповідаючи за своївчинки, починаючи із семи років.
Письменникпорушив проблему суспільного (колективного зла), що здатне проявлятися черездію колективного підсвідомого: це «норма моралі» конкретноїособистості (Джека Мерід’ю), нав’язана групі дітей. Але, незважаючи намогутність зла, його перемога ніколи не буває остаточною, доки в людинізалишається хоча б найменша часточка добра і світлих сподівань.
Порушившипроблему зла, Вільям Голдінг взяв до уваги сучасний контекст, тобто написав проморальний занепад людства ХХ – поч. ХХІ ст., опершись на біблійне розумінняморалі, філософію екзистенціалізму, персоналізм.
Прозаїк шукав витоків аморальностіу природі людини. Суперечка про природу і сутність людини склала основнуфілософську колізію роману, розгорнуту в протиставленні героїв: ті, що жилиілюзіями раціоналістичного і ліберального характеру, й інші персонажі-підлітки,що усвідомили наївність уявлень про вроджену розумність і доброту людини.Перевірка часом довела, що дитина в екстремальній ситуації капітулювала передбезконтрольною людською жорстокістю, егоїзмом і злом.
15. Тема самотності «Старий іморе»
Тема самотності людинирозкривається автором у символічних карти нах вутлого човника на тлі безмежногоокеану. Океан символізує і вічність, і непереборну природну силу. Старийпереміг прекрасну рибу, але океан не віддав йому здобичі, акули з’їли її.Хемінгуей упевнений, що людину можна знищити, але неможливо перемогти. Старийдовів свою здатність проти стояти природі, він витримав найтяжче у своєму життівипробування, тому що, незважаючи на самотність, він думав про людей (спогадипро маленького хлопчика, їх розмови про видатного бейсболіста, про спортивніновини підтримують його в момент, коли сили його майже покинули). У фіналіповісті Хемінгуей торкається також теми непорозуміння між людьми. Він зображуєгрупу туристів, які вражені тільки розмірами остова риби і зовсім не розуміютьтрагедії старого, про яку намагається розповісти їм один із героїв. Символікаповісті складна, і кожен читач відповідно до свого досвіду сприймає цей твір.
Сантьяго один бореться з акулою, зрибою, з морем. Але він ні хвилини не відчуває себе самотнім, одинаком якФредерік Генрі, тому що є люди його села. Є хлопчик, що до нього приходить, єберегова охорона, яка, якщо треба, прийде йому на допомогу, є сонце, море,зірки, є людство. І старий Сантьяго відчуває себе причетним, він – частинаусього людства. Тестом на вірність людству є необхідність доводити кожен раз,доводити собі й іншим, що ти дієва людина. Звідси – двозначність фіналу. Зодного боку Сантьяго доводить, що він здатний у цьому житті, він ловить цювелику рибу й притягає її до берега. Але немає тріумфу. Є кістяк риби, щопоказує розміри цієї риби. Але Сантьяго – це рибалка-професіонал, він продаєрибу, і на це живе. Немає матеріального ефекту, ця риба не вирішує реальнихпроблем його життя. І йому знову треба йти в море, знову й знову ловити рибу,знову й знову тримати себе як людина.
16. Тема мужності і нездоланностіСтарий і море
Традиційно «Старийі море» сприймається як гімн мужності людини, її волі й силі. Отже, темагероїзму також присутня в цьому творі. Тріумф над знищуючими негараздами єсуттю героїзму. Е.Хемінгуей бачить героїзм на зразок сізіфової праці:вимагається безупинна робота для досягнення ефемерної кінцівки. Герой з честюта достоїнством представ перед негараздами, таким чином, Е.Хемінгуей робитьнеостоїчний наголос на самовладанні людини. Сантьяго говорить: «Людина недля того створена, щоб терпіти поразки. Людина може бути знищена, але перемогтиїї неможливо».
Підтвердженняцьому можна спостерегти й у роздумах старого над черепахами. «Більшістьлюдей безсердечно ставляться до черепах, адже черепашаче серце б’ється ще довгопісля того, як тварину вбили й розрізали на шматки. „Але і мене – думавстарий, — таке ж серце...“ Ототожнення свого серця з черепашачим звучитьяк ідея непереможності.
Героїзмневід’ємно пов’язаний з темою мужності в даному творі. Бути людиною – цезначить поводити себе з честю та достоїнством: не поступатися стражданням,приймати все без нарікань і, що найважливіше, виявляти максимум самовладання.
Незважаючи на всістраждання, які перетерпів старий, на всі невдачі, які його спіткали, головнийгерой повісті врешті-решт залишається непереможеним, з почуттям власноїгідності. Про це свідчить і розмова з Марліном, коли старий повернувся лише зоднією головою риби, і завершальна фраза твору: „Старому снилися леви.“Знову виникає символ сили й молодості, який з’являвся у підсвідомості Сантьягодвічі до цього. Вірний хемінгуеївській формулі героїзму, Сантьяго зі всімавипробуваннями та негараздами залишається з такою ж невдалою, але непереможеноюдушею, як і раніше.
17. Теманаступності поколінь „Старий і море“
Маноліно єдуховним спадкоємцем старого Сантьяго, уособленням наступного поколіннянезламних духом: „Ви можете навчити мене всього “.
У річищі такогопідходу до системи образів старий Сантьяго набуває значення усього людства, ахлопчик Маноліно уособлює молоду непоборну генерацію, яка успадкувала заповітисвоїх духовних вчителів.
Старий символізуєлюдський досвід і разом із тим його обмеженість. Поруч із старим рибалкою авторзмальовує маленького хлопчика, який вчиться, переймає досвід у старого. Та колистарому рибалці не таланить, батьки забороняють хлопчику виходити з ним у море.У двобої з рибою старому дуже потрібна допомога, і він шкодує, що поруч немахлопчика, та розуміє, що це закономірно.
Стосунки міжСантьяго й Маноліном можуть бути висловлені одним реченням: „Старий навчивхлопця рибачити, і хлопець його любив.“ Однак, не зважаючи на явнуієрархію відносин між ними (учитель-учень), Сантьяго наголошує на рівності зхлопцем: „Як рибалка рибалці“, і „Ти вже дорослий чоловік“.Знову проступає тема єдності, тепер уже єдність людських душ.
Однак авторзастосовує іронію при інверсії ролей між батьківським ставленням Сантьяго йучнівством Маноліна. В той час, як Сантьяго піклується про Маноліна в морі,навчаючи рибалити, Манолін піклується про старого на суші, впевнюючись, чи вінїв. Подібна інверсія робить Сантьяго знову молодим, готовим отримувати мудріповчання.
18. Тема сенсужиття в Е.Хемінгуея „Старий і море“
Надалі в творі,знову ж таки вустами Сантьяго, Е.Хемінгуей проводить паралель між цикломлюдського віку й природою. Певній частині дня і певній порі року відповідаєпевний проміжок людського існування. Зображувані події відбуваються у вересні — осені, або ж заході життя. Старий зауважує, що вранішнє сонце завжди спричинялобіль його очам, а ввечері він міг дивитися на сонце не кліпаючи: в той час, яклюдині важко знайти свій шлях у молодості (ранок), все стає набагато простішим,коли настає старість (вечір).
Роздуми авторапро людське життя та його сенс прослідковуються і в монологах старого,звернутих до самого себе. Алегоричний заклик Сантьяго „тепер час думатитільки про одне. Про те, для чого я народився“ звучить як зверненняЕ.Хемінгуея до самого себе. За життя він неодноразово повторював, що живе наземлі для того, щоб писати.
Традиційно „Старийі море“ сприймається як гімн мужності людини, її волі й силі. Отже, темагероїзму також присутня в цьому творі. Тріумф над знищуючими негараздами єсуттю героїзму. Е.Хемінгуей бачить героїзм на зразок сізіфової праці: вимагаєтьсябезупинна робота для досягнення ефемерної кінцівки. Герой з честю тадостоїнством представ перед негараздами, таким чином, Е.Хемінгуей робитьнеостоїчний наголос на самовладанні людини. Сантьяго говорить: „Людина недля того створена, щоб терпіти поразки. Людина може бути знищена, але перемогтиїї неможливо“.
Підтвердженняцьому можна спостерегти й у роздумах старого над черепахами. „Більшістьлюдей безсердечно ставляться до черепах, адже черепашаче серце б'ється ще довгопісля того, як тварину вбили й розрізали на шматки. “Але і мене — думавстарий, — таке ж серце...» Ототожнення свого серця з черепашачим звучитьяк ідея непереможності.
Тема смерті, абож знищення, у творі виражена вічним законом: треба або вбивати, або бутивбитим. За Хемінгуейем — смерть неминуча, однак як люди, так і тваринивідмовляються віддатися у її владу. Е.Хемінгуей і сам жив за принципом: «Кожномупризначено бути воїном, і кожному призначено померти, але лише боягузипомирають дарма. Я завжди вірив, що найперший обов'язок чоловіка — подоланнястраху.»
19. Тема людина іприрода в Е.Хемінгуея «Старий і море»
Весь твірнаскрізно пронизаний темою єдності. При чому різних за своєю природою.Наприклад, єдність природи й людини. Е.Хемінгуей багато часу відводить назмалювання поєднання між головним героєм повісті старим Сантьяго та навколишнімсередовищем: риби, птахи, зорі – усі вони його брати або ж друзі. Елементи, якіочевидно суперечать одне одному, показані як аспекти єдиного цілого: море ілагідне, і жорстоке; жіночого і чоловічого роду; акула і благородна і хижа.Передумова єдності в повісті допомагає Сантьяго в його великій трагедії. Длястарого успіх і поразка – два рівнозначні аспекти одного і того ж існування. Цетимчасові форми, які в залежності від примх долі з’являються або зникають, невпливаючи на його єдність із природою. Оскільки він сконцентровує увагу на ційєдності і бачить себе скоріш частиною природи, а не зовнішнім антагоністом,який з нею змагається, він не може бути переможений будь-якими неприємностями,які його спіткають.
Він жалієтендітних морських ластівок, які залітали далеко в море за поживою і майженіколи її не мали. Старий рибалка «подумки називав море lа mar, як кажутьіспанською ті, хто його любить». Часто море було для людини суперником,іноді морогом. «Та старий завжди думав про море, як про жінку, про живуістоту, що може й подарувати велику ласку, і позбавити її, а коли чинить щосьлихе чи нерозважне, то лише тому, що така вже її вдача». Море для Сантьягобуло зрозумілим і рідним, він читав його, як книгу: птах-фрегат вказував наскупчення риб, летюча рибина — на зграю стрімкої макрелі.
Він бачивчерепах, які заплющували очі й поїдали медуз разом із отруйними щупальцями. Вінжалів тих черепах, бо більшість людей не мали жалю до цих істот. Старий думав: «Аджеі в мене таке саме серце, та й ноги-руки подібні до їхніх».
«Добре, щонам не доводиться полювати на зорі», — міркував Сантьяго. «А що колиб людині щодня треба було вбивати місяць? — подумав старий. — І місяць тікав бивід неї. Або коли б вона мусила щодня гнатися за сонцем, щоб убити його? Але мище не такі безталанні», — розважив він. Старий рибалка ловить рибу, щобпрожити. Йому не приходить думка вбивати живих істот заради розваги. Він жалієнавіть ту останню свою здобич, велетенську меч-рибу, яка так довго мучила його,поважає її за спритність, силу і благородство. Самотня людина віч-на-віч зматір'ю-природою відчуває свою невіддільність від природи, її непереможну силу.
Повість-притча «Старийі море» — це гімн єдності людини і природи, любові до всього живого.
20. Еволюціяпоглядів Генрі Бреслі
У романі «Прощавай,зброє!» питання про скалічені війною людські душі та долі «втраченогопокоління» ставиться ширше. Війна тут — дещо більше, ніж стихійне"лихо, поява «втраченого покоління» пояснюється соціальними причинами,але не зводиться до них. Герой роману, Генрі, спочатку переповненийпатріотизмом, фронтові події відкривають йому очі на те, що красиві розмовинасправді прикривають масове вбивство, цілі якого дуже далекі від ідеалів справедливості,а безглуздість не має меж. Він розмірковує: "… нічого священного я непобачив, і те, що вважали славетним, не заслуговувало на славу, і жертви дуженагадували чикагські бойні, лише м'ясо тут просто заривали в землю". Віннаважується на протест і кидає зброю, а це знов не вихід, а крок до новоїтрагедії… Кожен вчинок героя випливає з попередніх обставин, і, в свою чергу,стає підставою його подальших дій. Досліджуються не окремі причини — причинипричин.
21. Символіка вЕ.Хемінгуея «Старий і море»
Доситьсимволічними є сни старого. Тричі йому сняться леви. Вперше він бачить їх увісні перед своїм виходом в море, другий раз, коли спить в своєму човні всередині свого двобою з марліном, і втретє – уже наприкінці повісті. Першийсон, де він бачить узбережжя Африки та левів, звертає увагу на особисте життяСантьяго, іспанця з Канарських островів. Сантьяго – це іспанських варіант іменіДжеймс, покровителя Іспанії. Як і Сантьяго, св.Джеймс був рибалкою до того, якбув покликаний Христом. Подібна паралель певною мірою відкидає релігійну тіньна образ Сантьяго та його подальшу боротьбу. Св.Джеймс також покровительствуєтим, хто бореться за привнесення цінностей у Новий світ. Певним чином, Сантьяготакож може виступати носієм героїчних цінностей, що треба показати Новомусвітові.
Представленняжіночого начала в образі моря, яке протиставляється чоловічому,характеризується примхами, непостійністю і повною відсутністю самовладання: «Старийдумав про море як про жінку, яка дарує великі милості, або ж відмовляє в них, аякщо і дозволить собі необдумані або недобрі вчинки, — що поробиш, така вже внеї природа.» Але люди ставлять до моря і в чоловічому роді, коли вонивбачають у ньому ворога або ж суперника. «Часом ті, хто його [море]любить, говорять про нього погано, але завжди як про жінку, в жіночому роді.Рибалки, які дещо молодші,… називають море el mar, тобто в чоловічому роді.Вони говорять про нього, як про простір, як про суперника, а іноді навіть якпро ворога.»
Крім великоїкількості тем, наявних у творі, критики знаходить символічне значення багатьохобразів, певних сцен повісті. (Деякі з них були розглянуті вище). Їх читаютьпо-різному: як християнську алегорію, ніцшеанську притчу про подолання,фрейдиську мрію про здійснення бажання Едипа, гуманістичну сагу тріумфу передлицем безглуздостей. Хоча сам автор висловлюється так: «Немає ніякогосимволізму. Море – це море. Старий – це старий. Хлопчик – хлопчик, і риба – цериба. Акули – це акули, не краще і не гірше. Весь символізм, про який говорятьлюди – це безглуздя. За цим стоїть те, що ти бачиш за цим, коли маєш певнізнання.»
22. Роль іфункція 1 глави у розкритті теми світової війни «Прощавай зброє»
Наприкінці літатого року ми квартирували в селі, у будинку, з якого ген за річкою та розлогою рівниноювидно було гори. У річці громадилось каміння, сухе й біле проти сонця, і водаструміла між ним бистра, прозора й голуба. Дорогою повз будинок проходиловійсько, і курява, яку воно збивало, припорошувала віти дерев. Та й стовбуридерев були геть запорошені, і падолист того року почався рано, і ми бачили, якдорогою іде військо, як здіймається за ним курява, як спадає листя від подувіввітру, як проходять солдати і врешті на голій білястій дорозі лишається тількиопале листя.
Рівнина булазелена й родюча, з рясними садами, а гори за рівниною — темні та голі. В горахточилися бої, і вночі ми бачили спалахи гарматних пострілів. У темряві вонискидалися на зірниці, але ночі були холоднуваті, і ніщо не віщувало близькоїгрози.
Часом ми чулипотемки, як за вікнами йде військо і тягачі везуть важкі гармати. Ночами рух надорогах жвавішав: тяглись вервечки мулів, нав'ючених обабіч сідел ящиками збоєприпасів, у кузовах сірих ваговозів їхали солдати; інші машини, щопосувалися повільніш, везли накриті брезентом вантажі. Тягачі з важкимигарматами проходили й удень; довгі дула гармат були обкладені зеленим гіллям, ізверху на тягачах теж зеленіло рясне гілля та виноградні лози. Як поглянутичерез долину на північ, було видно каштановий гай, а за ним — ще одну гору поцей бік річки. За ту гору також точилися бої, але намарне; а восени, як полилидощі, листя з каштанів геть поспадало, віти оголились і стовбури пфочорніли відвологи. Виноградники теж стояли поріділі й голі, і все довкола булопо-осінньому вогке, похмуре й неживе.
Над річкоюклубочилися тумани, верхів'я гори оповивали хмари, а на дорогах ваговозирозляпували болото, і солдати в плащах ішли забрьохані й мокрі; гвинтівки їхнітеж були мокрі, а під плащами, приторочені спереду до пояса, стовбурчились подві шкіряні патронні сумки — важкі сірі шкіряні сумки, напаковані обоймамидовгих і тонких патронів калібру 6,5 мм, — вони віддимали плащі, й солдатибрели дорогою, немов жінки на шостому місяці вагітності.
Траплялися йневеличкі сірі легкові машини, що їхали дуже швидко; спереду, поруч водія,звичайно сидів офіцер, і на задньому сидінні теж офіцери.
Ті машинирозляпували болото ще дужче, ніж ваговози, і коли один з офіцерів позаду бувмалий на зріст і сидів між двома генералами, — такий малий, що ви не бачилийого обличчя, а тільки верх кашкета й вузькі плечі,— і коли машина їхалаособливо швидко, то, можливо, був король. Він жив в Удіне й мало не щоднявиїздив цією дорогою до фронту побачити, як там ведеться,— а велося дуже кепсько.
На початку зимидощі полили не вщухаючи, а з дощами прийшла холера. Та її скоро перепинили, ізрештою у війську від неї померло всього сім тисяч чоловік.
23. Жанроваспецифіка, образ Е.Хемінгуея «Старий і море»
Повість «Старийі море» є одним з останніх завершених творів цього письменника, своєріднимпідсумком творчості й свого роду вершиною його роздумів про сенс життя. Засвоєю стилістикою і образним стилем повість «Старий і море» близькадо літературного жанру притчі, яка будується на алегоріях і передбачає деякуморальну науку. Багато критиків так і прийняли її як притчу і спробувалитлумачити усю історію старого як символічне зображення боротьби добра і зла,боротьби людини з роком.
Образ старогоСантьяго водночас є образом звичайного бідного рибалки й образом певної системиморальних цінностей, до якої виявляється байдужим сучасний світ.
Образ старогоСантьяго безперечно, представляє самого Е.Хемінгуея. В цей образ автор вклавусе те найкраще, щоб він хотів бачити в кожній людині. Роздуми Сантьяго надбуттям – це бачення світу Е.Хемінгуейем.
Як і Сантьяго,Е.Хемінгуей самотня людина. Однак, тої самотності, яка властива героям ранніхтворів автора, в даній повісті не прослідковуються. Сантьяго не почуває себесамотнім, оскільки весь час згадує про хлопчика, який чекає на нього в селищі.Для старого він навіть більше, ніж рідня, оскільки Манолін – майбутній рибалка,якому Сантьяго передасть всі секрети своєї професії. Також старий оточенийсимпатією й інших мешканців селища, таких самих рибалок, як і він сам.
24. Міфологічнийпідтекст у романі «Кентавр» Дж. Апдайка
Міф про Хіронавинесено в епіграф до роману. І хоча за кількістю сторінок міфічне посідає дужескромне місце у книзі, за значенням воно від неї невід’ємне і без ньогосутність її розпливалась би. Джон Апдайк звертається до грецької міфології.
Здається, в цьомуромані все переплуталося: Джордж Колдуелл обертається на кентавра Хірона, йогосин Пітер уявляє себе Прометеєм, прикутим до скелі.
Викладачкафізкультури Віра Гаммел постає в образі звабливої Венери. А товстий, спітнілийдиректор школи Зіммерман здається всевладним Зевсом-громовержцем… А щоб незалишалося жодних сумнівів щодо значення міфології в цьому романі, автор додаєдо нього словник міфологічних імен і образів, в ньому використаних, і пояснює,що кожна з діючих осіб відповідає якомусь із стародавніх богів чи героїв…Апдайк підкреслює героїчну сутність міфічних персонажів, які жили в «золотудобу» людства.
Сам Апдайк вважаєміфологію найважливішим чинником роману. Міф допомагає звеличити героя, вивестийого у широкий світ, нерозривно зв’язати з людством, виявити в ньому все краще,чого не можна побачити у сірій безбарвній повсякденності.
Словом, міфдопомагає виявити романтичну сутність героя і показати, що в тій розбіжності міжлюдиною і суспільством, через яку життя таке трагічне, винно суспільство, а нелюдина.
Як пояснює самписьменник, роблячи Колдуелла кентавром, він мав на увазі, що «людинамисляча, яка задумується над духовним боком життя в цьому брутальному,матеріалістичному, реалному світі, вже напівбог. Образ напівлюдини-напівконядопомагає мені протиставити реальності, певний вищий світ натхнення і добра».
25. Проблематика «Надпрірвою в житті»
ПовістьСелінджера із непростою тематикою, що наповнена складною символікою, тонкимиледь помітними мотивами, де ліризм оповіді поєднується з гумором, від сумногостилю він різко переходить до радісного і навпаки, де складна й багатограннасистема образів, тонкий психологізм у зображенні внутрішнього світу головногогероя та його відношень до інших персонажів.
Він використавприйоми, якими користувався раніше, твір виявився дуже концентрованим інасиченим різними художніми засобами, з дуже багатогранним змістом. У ранніхоповіданнях можна знайти основні мотиви, що вийдуть на перший план у повісті,прототипи характерів, дрібні деталі, що несуть в собі глибоке значення ісимволіку.
У даній розвідціосновна увага звертається на імена головних персонажів, їх тісний зв’язок з їххарактером та їх роллю у творі. Імена більшості героїв значущі, дані не простотак, вони несуть у собі прихований зміст, що дозволяє краще зрозумітиперсонажа, тому не слід залишати їх поза увагою, вивчаючи чи просто читаючи цейтвір.
Голден Колфілдголовний персонаж твору, з ним пов’язаний весь сюжет повісті, оцінка іншихгероїв, їх характеристика дається у його суб’єктивній оцінці. Основні темитвору — тема подорослішання, складного моменту переходу у світ дорослих, крахілюзій і ідеалів з цим пов’язаний, та тема конфлікту з дійсністю, що випливає зпопередньої — дуже прекрасно показані за допомогою цього неординарногопідлітка, з його своєрідними поглядами, з його хворобливою і, здається,незвичною, психікою.
ЗдаєтьсяСелінджеру вдалося вловити й описати той складний внутрішній світ підлітка, зйого прагненнями і пориваннями, часто не зрозумілими самому собі, з дитячоюнаївністю і неприйняттям законів старших. Цей незвичайний персонаж виявивсянасправді реальним прототипів, мільйонів підлітків
У повісті поставлено проблему людського спілкування, співвідношенняіндивіда і суспільства, зроблена спроба пояснити самотність добрих людей всуспільстві. Холден не приймає світ дорослих за його снобізм і фальш. До чого прийде Холден — невідомо. Книгазакінчується словами героя: «Знаю тільки, що мені якось не вистачає тих,про кого я розповідаю».
26. Проблематика «Чорний принц»
Письменниця бачить і сміливо показує пороки сучасного англійськогобуржуазного суспільства. Порочне середовище перекручує почуття людей; любов якнайсильніша людська пристрасть виявляє в цих умовах такі капризи, проявляєтьсяв такій «грі випадковостей», що представляється якоюсь фатальноюсилою, що переслідує свою безпорадну жертву. У цьому хаосі жорстокихвипадковостей тільки платонівська ідея блага-добра, як і раніше є єдиною надієюна збереження гуманності.
У романі «Чорний принц», гра випадковостей у житті письменникаБредлі Пірсона не тільки заважає йому здійснити своє прагнення поїхати в такемісце, де б він на самоті міг спокійно творити — писати новий роман, але, більштого, ця гра випадковостей втягує його в складні стосунки з родиноюписьменника Арнольда Баффіна, які врешті-решт завершуються трагедією; невинногоБредлі Пірсона звинувачують у вбивстві Арнольда Баффіна, засуджують на тюремнеув'язнення, прирікають на смерть у в'язниці. Рейчел з ревнощів вбила свогочоловіка, але на суді говорить про те, що вбивцею був Бредлі Пірсон. Кохання уцьому романі показано як фатальна пристрасть, як таємничий афект, як «чорнийерос», який несподівано опановує душею і тілом людини і змушує її робитидивні вчинки. Немолодий вже Бредлі Пірсон закохався в юну дочкуБаффіна-Джуліан. Їх щастю противиться Арнольд, який домагається їх розриву.
Гуманістичний зміст роману — не тільки у вираженні ідеалу добра, але і втемі творчої праці. Ідея добра зливається з ідеєю духовної сили творчості.Трагедія Бредлі Пірсона — це також і трагедія митця. Він відноситься дописьменницької праці як до святої справи, воно становить сенс його життя, і вінстворює справжні художні твори, не думаючи про винагороду, про життєву суєту.Бредлі Пірсон, справжній творець духовних цінностей, протистоїть іншомуписьменникові — Арнольду Баффіна, який, профануючи мистецтво, публікуєнезліченні ремісничі вироби на потребу обивателю і заради свого успіху всуспільстві.
Важливу роль у романі відіграє символічний образ «чорного принца».Це і тема Гамлета, що втілює серйозні філософські роздуми про похмурі сторонибуття, це і тема «чорного еросу», який цілком підпорядковує собіемоції і розум людини, це і тема неминущого значення справжнього мистецтва, щовиникає на основі складної життєвої боротьби і людських страждань. Сам текстроману «Чорний принц» представлений Айріс Мердок як рукописи,створеної Бредлі Пірсоном у в'язниці і виданій вже після його смерті. На думкуМердок, трагічне життя творця стало запорукою справжньої художньої цінностітвору.
27. Філософсько-естетичні засади постмодернізму
Світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходитьна зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохирозпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем —світоглядно-філософських, економічних, політичних.
Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., алепоширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильовихтенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі— у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм»,гепенінг та ін.).
Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися умарноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людинапозбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, щоподія завжди випереджає теорію… Прогрес визнається ними лише ілюзією,з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважаєтьсяваріювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художньогомислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації,цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим»матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніхкласичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженимпотенціалом серійного відтворення та тиражування.
Визначальні риси постмодернізму:
— культ незалежної особистості;
— потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
— прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні)багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
— бачення повсякденного реального життя як театру абсурду,апокаліптичного карнавалу;
— використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати наненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способужиття;
— зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високийкласицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; устиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловийтощо);
— суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
— сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжетилітератури попередніх епох;
— запозичення, перегуки спостерігаються не лише насюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
— як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;
— іронічність та пародійність.
В американському постмодернізмі традиційні форми і мотиви трансформуютьсяне в результаті природної еволюції, а внаслідок домінування концепціїзагального хаосу і розпаду. У творах цих постмодерністів зображена неймовірнасуміш часів, культур, мов, реальних фактів і вимислу; сучасність сусідить зтрадиціями шекспірівської драми, Просвітництва, романтизму, реалізму. При цьомувсе втрачає ідентичність, змішується, переходить одне в інше, пародіюється,знижується до фарсу. Фактично зникає різниця «свого» і «чужого»тексту, планів сьогодення і минулого. Загальний для постмодернізму принциппародії приймає в американському постмодернізмі форму пародіювання філософськихтеорій, перш за все Сартра, Юнга, Фрейда.
На думку багатьох дослідників, для постмодерністської парадигмихарактерне навмисне руйнування традиційних уявлень про цілісність, стрункості,закінченості естетичних систем, розмивання всіх стабільних естетичнихкатегорій, відмова від табу і кордонів. Тим самим не може йти мови простворення — з формальної точки зору — такого собі зводу правил організаціїпостмодерністського тексту. І все-таки спроби виділити основні ознакипостмодернізму робилися дослідниками неодноразово.
28. Образ Гренуя
зарубіжнийлітература п'єса жанровий
Хлопчик виявисяна диво витривалим. Народжений серед покидьків, він міг днями їсти тільки супна воді, гнилі овочі й зіпсоване м'ясо. Гренуй хворів на всі відомі й невідоміхвороби, падав у криницю з шестиметрової висоти, обпік груди кип'ятком, але вижив.Він був живучий, як бактерія, і витривалий, як кліщ, що сидить на дереві йперетравлює краплинку крові, здобуту кілька років тому. Для тіла він мавмінімум одежі і їжі, а для душі йому не треба було нічого. Він не знав любові,ласки, тепла і спокійно обходився без них. У першу хвилину свого життя віннесамовитим криком послав матір на ешафот і заявив усьому світові про свою волюдо життя, хай і без співчуття чи любові.
Він не мав властивого кожнійлюдині запаху. Але в нього був дар Божий: він відрізняв тисячі запахів. Гренуйлегко відрізняв предмети, які мали запах, і плутався в абстрактних поняттях,адже честь, совість, радість, право, Бог, вдячність, відповідальність зовсім немали запахів.
Бог наділив Гренуя великимталантом, але він не зумів скористатися цим дарунком, не зумів принести в цейсвіт хоч краплину радості і справжньої любові.