Просвіти
Дипломна робота
ЗМІСТ
Розділ 1. ВиникненняТовариства «Просвіта» як української просвітницької організації
Розділ 2. Діяльність Товариства «Просвіта»
2.1 В період з 1868 по 1914
2.2 В період першої світової війни,визвольних змагань українського народу та їх поразки
2.3 В період з 1929 по 1939
Розділ 3. Характеристика Видань Львівського Товариства «Просвіта»
Список використаних джерел
Додаток
РОЗДІЛ1. ВИНИКНЕННЯ ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» ЯК УКРАЇНСЬКОЇПРОСВІТНИЦЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
«Веснанародів» 1848 р. не лише призвела до скасування панщини і створеннязародків конституційного ладу в Австрійській імперії, але і сприяла розбудженнюнаціональної свідомості українського люду Галичини, Буковини, Закарпаття. «ГоловнаРуська Рада» та «Собор руських учених» стали першими форумамиукраїнської громадськості, які поставили питання про державну самостійністьукраїнського народу, злу-ку єдинокровних братів від «Сяну до Дону» тарозвиток національної культури і освіти.
Вті часи розпочалась побудова у Львові Народного Дому, який відкрито в 1857році, утворювались культурні осередки в Відні, Перемишлі, Коломиї,Станіславові, Чернівцях, інших містах і містечках.
Нажаль, більшість діячів українського відродження 40-50-х років XIX століття не витримували спротиву австрійськогополіційно-бюрократичного апарату та польської шляхти і піддалисьслов'янофільським впливам православної великодержавної Росії, розраховуючи напідтримку царського уряду. Живу народну мову у виданнях «Ставропігійськогоінституту», «Галицько-Руської Матиці» замінили на штучне «язичіє»,пояснюючи це необхідністю боронитись від нав'язуваного тодішнім намісникомГаличини Агенором Глуховським латинського абецадла та інших колонізаційнихвпливів.
Лишедекілька випробуваних патріотів з 1848 р. Іван Гушалевич, Богдан Дідицький,Йосип Заячківський, Степан Качала — не піддавались московському очаруванню інамагались займатись народною освітою доступною для простого люду мовою. Нащастя, їх підтримала студентська і учнівська молодь, молода патріотичнаінтелігенція, пробуджена «Кобзарем» Т. Шевченка.
На противагу «москвофілам»зароджувався новий суспільно-політичний рух — «Народовці-українофіли».В основу свого мислення і в програму своєї діяльності народовці ставили освітнюі організаційну працю в народних масах, вживали в мові і в письмі чисту народнумову та намагалися впроваджувати її в літературний вжиток і товариське життя,пресу і театр, школу і науку.
Народовецькамолодь захоплювалась не лише творами письменників з Великої України, вишиванимисорочками та гарасівками, але і демократичними козацькими звичаями.
Післякороткого життя перших періодичних народовецьких видань «Вечерниці»(1862 р.), «Мета» (1863 р.), «Нива» (1865 р.) з квітня 1867року почала вже постійно виходити по кілька разів на місяць «Правда».
В1861 році засновано Товариство «Руська Бесіда», яке сталопристановищем української думки у Львові, при ньому в 1864 році утворено театр.
В1867 році заснували чеські просвітителі в Празі освітнє товариство «Матицялюду», а в Кракові утворилось «Товариство приятелів освіти люду»з філією у Львові. Назрівала необхідність утворення української освітньоїустанови, ініціатором якої й став. о. Степан Качала. Його заклик підтрималанародовецька молодь. На початку 1868 року було утворено організаційний комітет,до якого увійшли професори гімназії й учительської семінарії Анатоль Вахнянин,Юліян Романчук, Омелян Партицький, Олександр Борков-ський, урядники КорнилоСушкевич, Михайло Коссак, студенти Андрій Січинський, Олександр Огоновський.
Щев березні 1868 року створено статут майбутнього Товариства, але галицькенамісництво його не затвердило. На щастя, в час перебудови Австрійськоїмонархії, викликаної поразкою під Садовою від «пруського шкільного вчителя»,влада в столиці була більш поступовою, ніж на місцях, і 2 вересня 1868 рокурозпорядженням № 3491 віденське міністерство освіти прийняло статут до відома ідозволило заснувати Товариство «Просвіта».
8грудня 1868 року у Львові скликано Перший Загальний збір Товариства «Просвіта»,на якому було фактично започатковано діяльність цієї заслуженої для Українигромадської організації. За григоріанським календарем, яким ще тоді, на відмінувід Російської імперії, послуговувались на державному рівні в Австро-Угорщині,8 грудня 1868 року був вівторок, але одночасно і День Непорочного зачаттяПресвятої Богородиці у римо-католицькій церкві. Це був вихідний день длядержавних урядовців, учнів і студентів вищих шкіл та гімназій. Одночасно длягреко-католицьких священиків це був день, вільний від обов'язкової недільноїслужби. Отож, надіялися на те, що прийде багато учасників з-поза меж Львова.
Нажаль, сподівання не виправдалось, бо крім 64 львів'ян серед засновників був лишеодин представник з провінції — о. Й. Заячківський, парох з села Лопянки колоДолини.
«Москвофіли»,які фактично розпоряджались тоді Народним Домом, не надали приміщення дляпроведення установчих зборів Товариства, і тому Перший загальний збір «Просвіти»відбувся в залі польської міщанської Стрільниці у Львові при Курковій вулиці(тепер вулиця М. Лисенка).
Серед65 засновників найбільше було молодих людей — студентів, урядовців, вчителів,журналістів, до яких звертався представник старшого покоління українськихдіячів о. Й. Заячківський: «Бідна Україна-мати, бідні і ви, сини її. Праця-це ваш капітал, з котрого маєте сплатити довг народові. Так, ви знаєте, інарід того свідомий, що ваша нинішня наука оплачується по найбільшій части тиммізерним грошем, на котрий нарід криваво працює. А як доробитеся куска хліба,щоби вас Бог охороняв від тої сьогочасної чуми, від огидного космополитизму,котрий є погибеллю всякій народности,— то держіться свойого народу,… хоч яквисоко піднесла би вас доля, не дайтесь відорвати від вашої матері — віднароду! Тоді лише ви будете сильні в народі, а нарід вами славний! О то проситьвас нарід моїми устами».
СтудентАндрій Січинський говорив у своїй промові на зборах: «Кожний нарід, щохоче добитися самостійності, мусить передусім дбати про те, щоби нижчі верствисуспільності, народні маси піднести до тої степені просвіти, щоби ця народнамаса почула себе членом національного організму, відчула своє громадянське інаціональне достоїнство й узнала потребу існування нації, як окремішноїнародної індивідуальності, бо ніхто інший, а маса народу є підставою усього».
Наголову новоствореного Товариства пропонували щирого народовця, енергійногодіяча, професора академічної гімназії отця доктора Омеляна Огоновського, однаквін відпросився від вибору з огляду на брак часу, а на своє місце запропонувавмолодого, але загально відомого музиканта, диригента та письменника, тежпрофесора академічної гімназії Анатоля Вахнянина, голову організаційногокомітету. До речі, Омелян Огоновський очолював «Просвіту» від 1877 до1894 року.
До керівного органу Товариства, такзваного виділу, обрано професорів академічної гімназії Олександра Борковського,Омеляна Огоновського та Юліяна Романчука, професора учительської семінаріїОмеляна Партацького, студента університету Івана Комарницького, урядниківМихайла Коссака та Корнила Сушкевича, докторанта прав Максима Михаляка,художника і письменника Корнила Устияновича. Майже всі вони відіграли важливуроль не лише в самій «Просвіті» (троє були в різний час головамиТовариства), але й в українському суспільному житті взагалі.
РОЗДІЛ2. ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА»
2.1В період з 1868 по 1914 рр.
Успішнепроведення першого Загального зібрання було відзначено в політичному життіГаличини як велика перемога народовського руху. До «Просвіти»потягнулася молодь, натхненна тією обставиною, що завдяки їхній енергії вдалосявтілити в життя ідеї революції 1848 року. Зібрання вітали українські, а такожчеські, сербські та словацькі народовські організації. Несхвальне відгукнуласяпро щойно народжене Товариство москвофільська газета «Слово»,назвавши його «польською інтригою».
Діяльність«Просвіти» регламентувалася статутом Товариства, зміни в котрийвносилися в разі необхідності. Згідно з першим статутом, «Просвіта» буланауково-просвітницькою організацією. Крім освічення народу шляхом збирання тавидання всіх здобутків усної словесності… і всього, що дає можливість вивчитинарод та його історію, Товариство повинно було «видавати популярніперекази з усіх галузей науки, які відповідали б поняттям народу та йогопотребам». Напрямки діяльності Товариства, викладені в першому статуті, непередбачали залучення до його роботи широких народних мас. Та й просвітницькадіяльність з майже поголовне неписьменним народом не була в ньому передбачена.Обмеженість кола членів «Просвіти» зумовлювалася також високимвступним та щомісячними членськими внесками. Бажаючі стати членом новогоТовариства повинні були заплатити 4 крони, а потім щомісячно виплачувати ще1,04 крони. Якщо врахувати, що на той час за 2 крони можна було придбати вівцю,стане зрозумілим, що ініціатори створення Товариства розраховували тільки назаможну інтелігенцію, яка повинна була працювати для народу, але ще не знародом.
Недолікистатуту виявилися одразу після початку роботи, і вже друге загальне зібрання(26 травня 1870 р.) приймає другий статут, запропонований комісією підголовуванням доктора К. Сушкевича та Ю. Романчука.
Головнізміни полягали в обмеженні наукового характеру діяльності Товариства, яку вирішилизосередити у Товаристві ім. Т. Шевченка (згодом НТШ), заснованому в 1873 році.
Іззміною статуту відпала необхідність у збиранні та виданні етнографічнихматеріалів, для чого було створено спеціальну етнографічну секцію.Упорядкований за 2 роки етнографічний матеріал «Просвіта» так і невидала. 1871 року, не дочекавшись заснування у Львові наукової організації,відправила до Києва, де він був використаний М. Бучинським, який працював у «Юго-Западномотделе русского географического общества».
Засвоєю структурою Товариство «Просвіта» спочатку було одноступеневоюорганізацією (1868—1870 рр.). Після прийняття другого статуту, крім ГоловногоВиділу, що працював у Львові, Товариство могло розповсюджувати свою діяльністьна райони, де повинні були створюватися самостійні відділи, наділені правамипроводити власні збори. Створення нової структури повинно було сприятизалученню нових членів до лав Товариства. З цією метою статутом передбачалосязниження вступного внеску до 2 крон, а щомісячного — до 0,5 крони. Крім того,всі члени Товариства мали право одержувати 2 примірники кожного видання «Просвіти»за половину номінальної вартості.
Увересні 1869 року на внесок доктора К. Сушкевича «Просвіта» подалапетицію до Сейму з проханням субсидувати просвітницьку діяльність Товариства.Завдяки старанням віце-маршала Сейму Ю. Лаврівського, «Просвіта» в1870 році одержала від держави 2 тисячі крон допомоги на видання книжок.Допомога від держави була великою матеріальною та моральною підтримкоюТовариства, що вставало на ноги.
Можливістькупувати книжки за півціни не викликала різкого притоку членів до Товариства,бо вступний та щомісячний внески залишалися досить високими не лише для селян,але й для народних вчителів, яких хотів об'єднати Головний Виділ.
Основнимнапрямком діяльності «Просвіти» від початку й до кінця залишалосякнигодрукування. Приступаючи до видання книжок для народу, необхідно буловирішити питання тематики та правопису. Ще на першому Загальному зібранні буловирішено видавати книжки чистою українською мовою без польських, російських тацерковнослов'янських слів, в простому й доступному стилі. Перейти ж дофонетичного правопису «Просвіті» вдалося лише в 1898 році, хоча йогопереваги були зрозумілими ще від початку. Застосування етимологічного правописубуло необхідним для підтримки авторитету Товариства, бо його використаннязалишалося престижним в регіоні, а крім того, обов'язковим для вивчення вшколі. Підтвердженням цьому є той факт, що після переходу до фонетичногоправопису «Просвіта» втратила в прирості нових членів. Якщо в 1897році до Товариства вступило 1333 члени, то в 1898 —1137, а в 1899 — всього 944.
Другапроблема, яка вимагала вирішення до початку видавничої діяльності — це стильвикладу матеріалу. Загальні положення не викликали сумнівів, але труднощі булиу відсутності людей, котрі вміли б викладати популярно. Перший взявся за цю справупрофесор вчительської семінарії О. Партицький. Весною 1869 року він уклав «Читанкудля сільських людей» під назвою «Зоря». Це був збірникрізноманітних за змістом статей, оповідань, байок, в кінці якого було вміщенорозділ «всячина» та «лікарський порадник». Про те, що першакнижечка була вдала в усіх відношеннях, свідчить той факт, що весь тираж (2000прим.) було розпродано упродовж двох тижнів. Першого липня 1869 року О.Партицький повідомив про те, що тираж «Зорі» розібрано, наче в однумить". В листі від 6 липня 1869 р. заслужений просвітитель О. Барвінськийписав своєму братові з м. Бережан: «Висилаю тобі гроші за продаж „Зорі“…Тут дуже за „Зорею“ питають. Сільські вчителі і навіть селяниприходять до мене, а я змушений відправляти їх ні з чим, бо не маю жодногопримірника. Таким чином, скажи, щоб як можна скоріше 70 примірників прислали».
Натхненніуспіхом, просвітителі видають другу книжку С. Качали «Що нас губить, а щопомочи може?». Написана вона в формі діалогів про згубний вплив пияцтва,необхідність організації громадських кас взаємодопомоги, комор і т. п.
8зв'язку з великим попитом, книжка С. Качали упродовж 5-ти років перевидавалася тричі(загальний тираж її досягнув 9 тис. примірників) і розійшлася з тим же успіхом.
Внаступних виданнях — «Катехизм для дітей» К. Се-лецького та «Народнийкалендар» (за редакцією О. Партиць-кого), тираж збільшився до 3 тисяч,поряд із збільшенням обсягу.
Успіховіперших видань сприяла добра редакторська підготовка. Крім О. Партицького,редакцією книжок займалися Володимир Шашкевич (син Маркіяна Шаиікевича,засновника «Руської Трійці») та буковинський письменник, що ставкласиком української літератури, Юрій Федькович. Книжка Ю. Федьковича «СелоФармазони» перевидавалася 4 рази в 1873, 1874, 1884 та 1933 роках ікористувалася незмінним успіхом. Крім неї, «Просвіта» видала твори Ю.Федьковича в 2-х томах в серії «Українське письменство», а в 1934році вшанувала пам'ять одного з перших своїх редакторів випуском книжки В.Сімовича «Юрій Федькович. Життя та діяльність» з додатком реферату І. Брика «Федьковичу „Просвіті“.
Перші5 років були періодом найбільшого попиту покупців, якщо врахувати, що у зв'язкуз високими внесками „Просвіта“ нараховувала в своїх лавах досить малочленів: 1869— 100, 1870 рік—204, 1872 рік—145, 1874 рік—289.
Розповсюдженнявласних видань було пов'язано з численними труднощами. Своєї книгарні „Просвіта“не мала, тому продаж книжок здійснювали самі члени Товариства. В 1872 році „Просвіта“через австрійський уряд звернулася з листом в російське міністерствозакордонних справ з проханням дозволити продаж своїх видань на НаддніпрянськійУкраїні і одержала відмову.
Ситуаціязмінилася з прийняттям нового статуту в 1876 році. Згідно із затвердженими нимправилами, кожний член „Просвіти“ одержував за рахунок місячноговнеску в середньому біля 4 книжок, які розсилалися поштою. Таким чином, відпаланеобхідність розповсюдження книжок по регіону. Враховуючи умови, в якихдоводилося діяти Товариству, нова форма розповсюдження була явищемпрогресивним, бо дозволяла знайти споживача в найвіддаленіших від Львова селах.Для залучення більшої кількості членів новий статут передбачав зменшеннящомісячних членських внесків з одночасною ліквідацією вступних. Причому впершезастосовується дифе-ренційний підхід до майбутнього споживача. Селяни тагородяни повинні виплачувати по 2 крони в рік, а для інтелігенції сума внескузбільшена до 4 крон.
Доцього часу, а саме до травня 1874 року, „Просвіта“ видала 81628книжок, з них було продано 29436 примірників.
Розсиланнякнижок поштою всім членам Товариства, як основна форма розповсюдження,збереглося до 1914 року.
Зменшеннярозміру щомісячних внесків призвело до досить великого притоку нових членів доТовариства. Якщо до цього часу кількість щорічно вступаючих обмежувалася 2—Зсотнями чоловік, то в 90-х роках ситуація докорінно змінилася. Зокрема, в 1890році прибуло 770 нових членів, а в 1897—1333. Однак, розсилання книжок поштою малой свої негативні наслідки, а саме: унеможливлювало контроль за попитом.Заплативши 2 або 4 крони, споживач одержував 10—12 книжок різних за змістом, немаючи можливості вибору.
Тавсе ж головним недоліком в організації видавничої діяльності „Просвіти“70—90-х років була відсутність планової системи видання книжок. За ініціативоюГоловного Виділу не раз складали й публікували програму випуску книг, протевона не втілювалася в життя.
Окрімпродажу, а пізніше — розсилання поштою, „Просвіта“ досить велику кількістькнижок безкоштовно передавала в лікарні, тюрми, церковні братства та іншіорганізації. Книги друкували спеціально для премій, як заохоченнякультурно-просвітницької роботи в районі. Зокрема, тільки в 1883 році з цієюметою було видруковано 18 назв книжок, тиражем 50—100 примірників. А на кінець1903 року було обдаровано 380 організацій, які одержали 23 тисячі книжокзагальною вартістю 4 тисячі крон.
Розсилатисвої видання Товариство намагалося також за межі Галичини, з метою налагодженнясистематичного книгообміну.
Насампередпогляд просвітителів був спрямований на так звану Велику Україну, яказнаходилася в складі Російської імперії. Недивлячись на те, що українськенаселення Наддніпрянщини мало набагато менше умов для розвитку національноїкультури, поодинокі книговидавці всіляко намагалися підтримувати книгообмін,про що свідчить той факт, що лише за 1886 рік „Просвіта“ одержала зУкраїни 119 книжок.
Ще1873 року Головний Виділ Товариства звернувся з листом до уряду в Будапешті зпроханням про використання підручників, якими користуються в українських школахГаличини і на Закарпатті. Після дворічного листування з угорським міністерством»Просвіта" одержала відповідь, в якій говорилося про неможливістьтакого обміну.
Багатозробив для встановлення ділових контактів з українським Закарпаттям І. Я.Франко завдяки особистій дружбі з письменником Ю. Жатковичем.
Тіснийконтакт зав'язала «Просвіта» з Буковиною. Завдяки співпраці зпрофесором Чернівецького університету доктором С. Смаль-Стоцьким тут відкриваютьсяукраїнські читальні, яких підтримували галицькі видання. За великі заслуги вцарині просвітництва серед буковинського народу Товариство «Просвіта»іменувало доктора С. Смаль-Стоцького своїм почесним членом (1925 р.).
Діяльністьбудь-якої організації багато в чому залежить від її голови. Від 1870 до 1873року рішенням другого Загального зібрання «Просвіта» обирає головоювіце-маршала Крайового Сейму Ю. Лаврівського. З цього часу діяльністьТовариства набуває політичного забарвлення. Яскравий представник та керівникнародовського спрямування, Ю. Лаврівський активно займається громадськоюроботою і прилучає до неї очолюване ним Товариство.
60—70-іроки XIX ст. в Галичинінасичені безліччю політичних подій. В 1861 році Австрія знову стала наконституційний шлях. «Коронним краям» австрійської монархіїнадавались окремі статути і виборна ординація до Крайового Сейму.
Алезамість вирішення давно вже назрілих національних питань висувалося правоохорони інтересів громадських станів. Таким чином, тільки заможні верствисуспільства та землевласники одержували нові права. Це призвело до того, що впершому Галицькому Сеймі більшість голосів (101 з 150) було віддано польськійшляхті. Спочатку Сейм перевів на польську мову всю початкову освіту в регіоні,а з часом — і університет, діловодство в судах та адміністрації.
Затакої ситуації Ю. Лаврівський намагався досягти взаєморозуміння з польськоюстороною в Сеймі, бо звернення до самого монарха Франца-Йосифа І не привело добажаного результату. Ці спроби дали привід «москвофілам» звинуватитинародовців у догідництві перед поляками. Для оборони позицій Ю. Лаврівськийпочинає видавати власну газету «Основа», хоча трибуною народовцівбула і залишалася «Правда», що виходила щотижня від 1868 року заредакцією професора О. Пар-тицького.
Розколстався і в самій «Просвіті», що призвело до відмежування Товариствавід політики свого голови. Про це свідчить той факт, що постановою ГоловногоВиділу від 1 червня 1872 року повідомлення про діяльність «Просвіти»вирішено було публікувати не в «Основі», а в «Правді», бо «Основа»не є органом народовської партії.
Великуроботу провів Ю. Лаврівський в справі утвердження самостійності українськоїмови та літератури. Разом з Головним Виділом він підготував чимало звернень доміністерства освіти у Відні, на частину з яких отримано позитивну відповідь.
Зокрема,від 1867 року затверджено українську мову навчання в чотирьох початкових класахакадемічної гімназії. Але в цілому справа українізації освіти посувалася доситьповільно. В 1907 році, тобто через 40 років після початку боротьби, з 66середніх шкіл Галичини було тільки 6 гімназій, а реальних торговельної абопромислової української школи не було зовсім. Можливо, щоб заповнити прогалинув освіченні українського народу, «Просвіта» в 1871 році починає вестиперший курс української мови — читання і правопис для службовців. Курс мови вівучитель народної школи при гімназії Адам Федорович.
Періодично«Просвіта» влаштовувала музично-декламаторські вечори, щорічно закадемічною молоддю — вечорниці на честь Т. Шевченка, М. Шашкевича, а в 1873році Головний Виділ зайнявся підготовкою до святкування 25-річного ювілеювідміни панщини. Таким чином, можна сказати, що «Просвіта» стоялабіля керма культурного та громадського життя українців Галичини, залучаючи впершу чергу до цієї праці молодь, що мало велике виховне значення. «Просвіта»зав'язує активне листування з Сеймом та його виконавчим органом — КрайовимКомітетом про надання кредитів на видавничу діяльність та інші цілі.
Завдякистаранням свого голови Товариство зміцнює матеріальне становище. Якщо на 1871рік Крайовий Комітет виплатив йому 1 тис. ринських (2 тис. крон), то вже в 1872році — 2 тис. ринських (4 тис. крон), а в 1873 році —5 тис. ринських (10 тис.крон), що на той час було відчутною матеріальною допомогою.
Завдякидержавним дотаціям Товариство знайшло можливість винайняти приміщення, завестиканцелярію, взяти на роботу адміністратора, а головне — оплачуваного редакторапопулярних видань.
Самев цей час засновується стипендіальний фонд для бідної шкільної молоді, що,очевидно, стало можливим також завдяки державній допомозі.
Тавсе ж головна частина дотацій ішла на видання книжок і, в першу чергу, навипуск підручників для українських шкіл.
Пронеобхідність випуску та значення підручників для початкових шкіл говорити недоводиться. Одним з аргументів переводу навчального процесу в Галичині напольську мову була саме відсутність підручників. За ліквідацію цієї суттєвоїпрогалини береться Товариство «Просвіта». Головний виділ склаванкету, відібрав окремі комітети спеціалістів, котрі повинні були зайнятисяопрацюванням термінології та упорядкуванням оригінальних чи перекладнихпідручників. Оскільки це процес досить довгий, Товариство потурбувалося пропереклад викладу деяких предметів і видання його літографським способом. В 1870році Головний Виділ випустив звернення до спеціалістів писати підручники танадсилати їх до Товариства, де буде докладено всіх зусиль щодо виплатигонорару.
Длядосягнення якісно високого рівня укладання підручників «Просвіта»налагодила зв'язок майже з усіма регіонами компактного проживання українців.
Дляспівпраці з наддніпрянськими просвітителями необхідно було подолати значніперепони. Царський уряд настільки боявся проникнення національно-демократичнихідей з Галичини, що в 1892 році департамент поліції видав таємний циркуляр,який забороняв в'їзд до Росії Франка, Павлика, Шлея, а в 1898 році — Гнатюка тайого друзів, тому що їхньою метою могло бути «встановлення стосунків зкиївськими студентами в справі як соціальної, так і української пропаганди».
Алепросвітяни все ж знаходили можливість для співробітництва. Незабаром рукописипідручників почали надходити і з Великої України.
Зчасом вдалося домогтися оплати праці авторів, котру взяло на себе австрійськеміністерство освіти.
Згіднозі «Списком видань Товариства „Просвіта“ І. Ка-линовича, від1869 до 1876 року вийшло 22 підручники загальним тиражем 15100 примірників, зних видрукувано 300 літографським способом. Це були перші підручникиукраїнською мовою для гімназій і народних шкіл, видання яких має великезначення не тільки в історії „Просвіти“, але й в історії українськогокультурного розвитку в цілому. В. Барвін-ський на Загальному зібранніТовариства в 1879 році сказав: „Одним з найтяжчих і важливих досягнень нашоїнародної боротьби за існування було відкриття української гімназії. Це булопершим дійсним визнанням того принципу, що наша мова має право володарювати вусіх школах на Україні. Але це була тільки основа, право. Необхідно це правовибороти власними руками, а саме: подбати про шкільні підручники. А це велика,важка праця, за час якої необхідно майже все тільки-но створювати. Ця справа —одна з найбільших наших здвигів… Ми сьогодні ще не можемо собі уявити всієїважливості цього факту. Але історія запише його з таким притиском, як в свійчас хрещення Русі“.
Великізаслуги Товариства „Просвіта“ на грунті шкільного книговидання булитакож відзначені на Україні.
Від1876 року видання шкільних підручників переходить до Наукового товариства ім.Т. Шевченка. З часом вирішення шкільних та педагогічних проблем перебираєстворене 1881 року „Руське Педагогічне Товариство“ (пізніше „УкраїнськеПедагогічне Товариство“).
Окрімоб'єктивних труднощів, з котрими зустрічається будь-яка нова справа, видавцямукраїнських шкільних підручників довелося переборювати ідеологічні перепони.Року 1874 в Коломиї зусиллями І. Наумовича створюється конкурентнепросвітницьке Товариство москвофільського спрямування під назвою „Обществоим. М. Качковского“. Щоденна москвофільська газета „ПрикарпатскаяРусь“ писала: „Замість природної національно-руської школиавстрійський уряд, недивлячись на постійні масові та гучні протести руськогонаселення, силоміць накинув йому антируську, так звану “українську»школу,— з потворним псевдомалоруським штучним жаргоном викладання інайбезглуздішим, так званим фонетичним правописом...". Успіхи розвиткумережі українських учбових закладів оцінювалися москвофілами як оплутуванняГаличини «від початкових училищ до університетських кафедр включно, цілою мережею згубних гнізд ірозсадників мазе-пинської агітації...».
Від1873 року, після смерті Ю. Лаврівського, «Просвіта» на Загальномузібранні вибирає третього голову, котрим став молодий, високоосвіченийземлевласник Володислав Федорович. Чотири роки під орудою В. Федоровичавідзначені в історії «Просвіти» поворотом від політичної діяльностідо освічення народу, розширення географії діяльності Товариства. В своїйінаугураційній промові, виданій «Просвітою» 1874 року коштом О. К.Селецького окремою брошурою, голова сказав: «Про економічне значенняосвіти найкраще сказав Мон-тескьє, а саме: що культуру краю визначає не ступіньродючості землі,— а ступінь освіченості громадян. Та й політиком може бути лишеосвічена людина… Отже нам, русинам, необхідно в першу чергу усвідомити, щоскільки голів завоюємо для освіти, стільки ж осіб скаже, що ця земля — Русь, авони Русини. Нехай же політикою русинів тепер стане праця над освіченнямнароду. Тільки власна діяльність допоможе вибороти для себе наші права». Недивлячисьна відсутність відповідного положення в статуті, «Просвіта» в 1875році відкриває першу філію в селі Бортниках біля Ходорова і бере під свою опікупершу читальню в селі Денисові на Тернопільщині.
Членамипершої філії, створеної з ініціативи Маркила Же-лехівського, були здебільшогоселяни. З часом вони стали першими представниками широких селянських мас, щовзяли участь в Загальному зібранні Товариства (15 червня 1876 р.). На відкриттяфілії зі Львова прибули професор А. Вахнянин, професор О. Партицький, доктор В.Ганкевич.
Слабкоюстороною в організації «Просвіти» була концентрація роботи у Львові іпоганий зв'язок з провінціями Галичини. Тут просвітницька робота велася в ужеіснуючих читальнях, історія зародження котрих сягає в середину XIX ст. Читальні на Галицькій землі створювалися прицерковних братствах. Перша така читальня для городян виникла в Коломиї в 1848році. У Львові першу читальню при духовній семінарії організував її вихованецьВ. Ковальський (1849 р.). Організаційно вона копіювала читальні Відня, де В.Ковальський проходив стажування, і Праги, куди Львівський семінарист бувскерований делегатом від галицьких українців на Слов'янський конгрес. На часзародження Товариства в Галичині досить успішно вже діяло достатньо культурнихосередків, в основному під назвою «Руська читальня». Недоліком вїхній роботі була відсутність єдиного центру та координації між собою.
Частинуосередків взяла під свою опіку «Просвіта» (у 1881-1885 роках —320), але організаційно вони їй неналежали. Назріла необхідність в організації власних читалень зі своїмистатутами. У виданій «Просвітою» в 1884 році книжці «Про закон отовариствах і право збору» Костя Антоновича (псевдо доктора К. Левицького)читаємо: «Сама тільки книжка не дасть освіти, для неї необхідне ще живеслово, потрібні провадарі цього слова! Нам неодмінно потрібні просвітницькіоснови, потрібні нам читальні в усіх селах нашої Галичини, в усіх селищах тамістах». Для втілення цієї ідеї необхідно було внести зміни до статутуТовариства. Крім того, в 1890 році члени «Просвіти» наполягають натому, щоб Товариство займалося не тільки освіченням народу, але і йогоекономічним піднесенням. В результаті Загальне зібрання «Просвіти»від 25 березня 1891 року схвалює новий статут, проект якого уклав доктор К.Левицький, а намісництво рескриптом від 18 серпня 1891 року затверджуєнововведення.
Наоснові нового статуту Товариство дістало право організовувати «Читальні „Просвіти“,які можуть проводити курси для неписьменних, голосні читання, вечорниці,ставити театральні вистави, а також мати свою позичкову касу, створюватиземельно-господарські промислові спілки, утримувати громадські комори.Допомагати в роботі, а також контролювати діяльність читалень повинні філії „Просвіти“.
Якметодичний посібник для втілення в життя настанов нового статуту Товариствовидає книжечку „Що повинна робити “Просвіта» на основі новогостатуту?" (1892 р., 32 с.) і «Статут: Перший для читалень „Просвіти“,схвалений Головним виділом Товариства „Просвіта“ у Львові, дня 24січня 1894 р.» (1894 р., с. 2).
Завдякизакладеній в статуті можливості організувати власні філії та читальні, «Просвіта»невдовзі виростає в найбільш значне в регіоні Товариство, що охопило своєюдіяльністю всі ланки культурного та економічного життя Галичини. Про цесвідчить відкриття філій та читалень, які вкрили своєю мережею всі найбільшвіддалені від Львова регіони Галичини.
Звступом в дію четвертого статуту «Просвіта» стає за своєю структуроютрьохступеневою організацією: 1. Головний Виділ у Львові; 2. Районні відділи(філії); 3. Читальні. Вищим контролюючим органом Товариства залишаєтьсяЗагальне зібрання, тобто з'їзд делегатів від філій та читалень з метоюзатвердження напрямків діяльності Товариства, внесення змін до статуту та ін.Загальне зібрання скликається раз на 3 роки (при необхідності — позачергово).Головний Виділ складався з голови, 6 заступників, 15 членів правління.
Членичиталень «Просвіти» за користування ЇЇ бібліотекою платили невеликі щомісячні внески. Далеко невсі вони були дійсними членами Товариства. Ця різниця була досить великою ізбільшувалася з роками. Від такого роздвоєння членства «Просвіта»нічого не втрачала в ідеологічному плані, але програвала матеріально. Членськівнески упродовж всього часу існування Товариства не забезпечували його потреби.За 40 років діяльності «Просвіта» одержала 222348 крон, а від 1909 до1920 року—142623 крони від своїх дійсних членів. Більш вагомим джерелом доходівбули добродійні пожертви. З метою їхнього збільшення Товариство під чассвяткування свого 40-річчя засновує спеціальний фонд під назвою «Дар „Просвіті“.Така акція незабаром приносить плоди. Щорічно Товариство одержує чималі сумивід заможних українців краю. Згідно з даними, наведеними в річних звітахТовариства, від 1908 до 1920 р. загальна сума пожертв у фонд „Дар “Просвіті»склала 174195,5 крон.
Третімджерелом доходів «Просвіти» були гроші, одержані від продажу власнихвидань. На жаль, підрахувати їх немає можливості, бо Товариство не завждивиділяло виторг від продажу власних видань, а обмежувалося фіксуваннямкількості проданих книжок. Залишилися свідчення, що «Просвіта» зарахунок виторгу від продажу видань покривала організаційні видатки. Частина їхйшла на платню службовцям і ремонт приміщень. Це свідчить про високурентабельність видавничої діяльності Товариства. З цифрових даних, що маємо,наведемо такі: а) за час від 15 травня 1874 до 27 травня 1875 року продано29436 книжок; б) від 1 квітня 1876 до 1 квітня 1877 року продано 22734 книги насуму 2507 крон; в) від 1 вересня 1879 до 31 грудня 1880 року продано 17409книжок. Згідно зі Звітом про діяльність Товариства від 1.01.1896 до 31.12.1897р." до кінця 1897 року видано 362 назви книг, а продано більше 2 млн.примірників.
Основнимджерелом використання книжок до першої світової війни залишалася бібліотека. Зметою розповсюдження свого впливу «Просвіта» безкоштовно давалакнижки в читальні краю. В 1876 році Головний Виділ приймає постанову, згідно зякою книжки будуть безкоштовно передаватися тільки тим читальням, щовступили в члени Товариства. Для них «Просвіта» друкувала тарозсилала статути. Власні читальні (відкриті після 1891 р.) Товаристворегулярно забезпечувало книжками та періодичними виданнями.
Крімрозповсюдження книжок по всіх повітах Галичини «Просвіта» від самогопочатку своєї діяльності вирішує створити велику бібліотеку у Львові. Цеповинна бути національна наукова бібліотека, яка має й архів. На заклик «Просвіти»чимало українців офірували свої видання і навіть цілі бібліотеки. Багатогалицьких та зарубіжних товариств поспішили вступити в книгообмін зі щойноствореною бібліотекою.
Крімподарунків, Головний Виділ «Просвіти» закуповував для своєїбібліотеки необхідні книжки, а особливо рукописи, автографи письменників та ін.
Значнозбільшилася бібліотека, коли у 1871 році до неї приєдналися книжкові фондиТовариства «Руська Бесіда», «Побратим» та редакції газети «Правда».
Доситьцінні матеріали до бібліотеки «Просвіти» надходили з НаддніпрянськоїУкраїни, від П. Куліша, М. Костомарова, О. Білозерського, О. Кониського та ін.Серед них були автографи та рукописи таких письменників, як Т. Шевченко, МаркоВовчок, М. Костомаров, Л. Боровиковський, Д. Мордо-вець, І. Нечуй-Левицький, І.Тобілевич, Г. Глібов, Б. Грінченко. Для того, щоб уявити собі цінність зібраної«Просвітою» бібліотеки, вкажемо на наявність в ній таких реліквій якпереклад П. Куліша на українську мову «Дон Жуана» Бай-рона, рукописиВарфоломія Шевченка, княгині Варвари Рєпніної, польської письменниці Е. Ожешко,російських письменників М. Салтикова-Щедріна, С. Чалова та ін. О. Кониськийподарував бібліотеці рукописи з документами про село Перехо-довку та хутірКониських за описом Рум'янцева 1769 року. З реліквій галицьких просвітителів уархіві «Просвіти» зберігалися автографи М. Устияновича, подарованійого сином Корнилом, а також "Євангеліє" у перекладі МаркіянаШаш-кевича. Цю книгу Головний Виділ придбав у сина поета — Володимира.
Вархіві зберігалися також матеріали середніх віків, зокрема, рукописТранквіліона Ставровецького, куплений Товариством в 1876 році.
Післявідкриття бібліотеки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка «Просвіта»передала їй чимало цінних матеріалів, залишаючи собі белетристику та книжкинауково-популярного змісту.
Реліквії,що збереглися після руйнівних подій Першої та Другої світових воєн,зберігаються сьогодні в архіві НТШ (ЦДІА України у Львові, Ф. 309).
Чималозусиль доклав Головний Виділ для відкриття читального залу при бібліотеці «Просвіти».Тут необхідно відзначити особисті заслуги нового голови Товариства, професораукраїнської мови Львівського університету, автора першої "Історіїукраїнської літератури", доктора Омеляна Огонов-ського.
Часголовування О. Огоновського (травень 1877— жовтень 1894) не бувнайсприятливішим періодом в історії українського руху в Галичині. Саме в цейперіод австрійський уряд розгортає кампанію боротьби з соціалістичнимиідеями, які просочувалися з Росії.
У Львовічас від часу проводилися ревізії з метою виявлення забороненої літератури та листівок.Під час такої ревізії в приміщенні, яке орендувала «Просвіта»,слідчий суддя з поліцією вилучили майже всі книжки, видрукувані в Києві здозволу російської цензури. Серед них були книжки, що не мали навітьполітичного забарвлення, зокрема, «Исторические песни малорусского народа»В. Антоновича і М. Драгоманова, «Монографії» М. Костомарова та ін.Вилученням у «Просвіті» літератури скористалися поляки, щобискомпрометувати Товариство серед селян. Неоднорідність політичної орієнтаціїспостерігалася і в самому українському таборі. Поглибленню розколу сприяло розходженнядумок з приводу російсько-турецької війни 1877—1878 рр. Австро-Угорщина заявилапро нейтралітет, а насправді зайняла- недоброзичливу позицію щодо Росії, бо не бажалазакріплення її впливу на Балканах. «Москвофіли-твердоруси» неприховували своїх симпатій до російського уряду. «Народовці» бажализвільнення для сербів та болгар, одночасно сподіваючись, що Росія, програвши війну,буде змушена надати більших свобод народам, що населяють її окраїни, в томучислі й українцям. Необхідно було боротися за симпатії народних мас, на інтересахяких маніпулювали різні політичні групи. Про те, що «Просвіта» невтратила своїх позицій в цих складних умовах, говорить той факт, що в 1877 роцівідкриваються дві її філії і ще одна в 1878 р. Під опіку «Просвіти» всебільше переходить діючих в краю чита-лен: 1881 рік—18, 1882 р.—36, 1883—42, 1884р.—132, 1885 р.—94.
Натой час назріла нагальна необхідність у виданні власного періодичного органу.Від жовтня 1877 року починає виходити газета «Письмо з „Просвіти“.Пізніше вісник української книжкової скрави в Галичині „Книжка“ писавпро неї: „Письмо з “Просвіти» все-таки було мовби енциклопедієюнашого просвітницького руху в Галичині". Але час вимагав масовогополітичного органу, і «Просвіта», ціною припинення випуску власноїгазети, субсидує вихід газети «Діло», редактором якої став членГоловного Виділу Товариства Володимир Барвінський.
Залишаючисьєдиною представницею народовського табору, «Просвіта» береучасть в громадсько-політичних акціях Галичини. В 1880 році Товариствоорганізовує святкування 100-річного ювілею скасування панщини в Австрії, а В.Барвінський користає з нагоди для скликання першого українського народного віча(ЗО листопада 1880 р.). Значення цих зборів важко переоцінити, бо в них впершевзяла участь велика кількість селян, що знаменувало початок демократизаціїукраїнського політичного життя в Галичині.
Щобне перетворити «Просвіту» в політичну організацію, члени ГоловногоВиділу О. Огоновський, Ю. Романчук, О. Сте-фанович, І. Белей, К. Левицький таін. створюють перше в Галичині українське політичне Товариство «НароднаРада». Для організації українських городян Львова «Просвіта»виходить з ініціативою створення організації ремісників, котра в 1884році перетворюється в Товариство «Зоря».
Звільнившисьвід непередбачених статутом турбот, «Просвіта» активно включається впросвітницьку роботу. Цьому сприяло придбання в 1895 році триповерховогобудинку в центрі міста (площа Ринок, 10). «Просвіта» стала першимукраїнським Товариством, котре спромоглося придбати власний будинок. Передачею3000 крон через професора М. Грушевського вітали купівлю кияни.
Трикімнати в новому будинку займала бібліотека, котра на той час поповниласяподарованими їй книжковими зібраннями голови «Просвіти» Ом.Огоновського (1886 р.) та чеського вченого Франтішека РжепЗржа (1890 р.) В 1894році під керівництвом К. Паньківського складено каталог бібліотеки, що даломожливість відкрити її фонди для широкого користування.
Разомз бібліотекою «Просвіта» вирішила заснувати український національниймузей. В річних звітах Товариства вперше про музей згадується вже в 1886 році.
Останнюзгадку про музей знаходимо в опису майна Товариства за 1909 рік, де йогооцінено в 3 тисячі крон. Надалі більша частина музею «Просвіти»перейшла в «Національний музей ім. митрополита А. Шептицького» уЛьвові, а деякі матеріали було передано до музею НТШ.
ХочТовариство «Просвіта» не стало важливішим сховищем основнихісторичних реліквій українського народу, значущість його музею полягає в тому,що він поклав початок українській національній музейній справі.
Напочатку XX ст. в Галичинідіяло вже чимало українських видавничих товариств та спілок.
Вумовах часткової насиченості краю друкованою продукцією, більш гостро постаєпитання про розповсюдження книжок та журналів. «Просвіта» розгортаєроботу по організації книгарень при читальнях та філіях. Прикладом торговельноїдіяльності було створене 1883 року т-во «Народна Торгівля». Метоюнової народовської організації було «придбання та продаж товарів,відкриття магазинів, посередницька діяльність при закупівлі та доставці товаріві забезпечення фондами для ведення торгівлі». Специфіку роботи та методикуорганізації крамниць «Просвіта» роз'яснює в книзі «Порадник длякрамниць», підготовленій Головним Виділом у 1887 році. Кількість крамниць,створених при читальнях «Просвіти», збільшується з кожним роком. Якщов 1897 році їх нараховується 146, то в 1903 р.—450, а в 1908 р.—466.
Дляпокращення якості членських книжечок в 1874 році створюється «Літературнийкомітет», перейменований в 1891 році в «Літературну секцію».Найбільшою популярністю користувалися календарі «Просвіти», тиражкотрих досягав 10—13 тис.примірників. Календарі виходили майже щорічно, починаючи від 1870 року, завиключенням 1871, 1883—1889 та 1919 р.
Втому, що вони стали настільною книжкою в багатьох укр. родинах, велика заслугав першу чергу редакторів. У довоєнний час календарі редагували О. Партицький,Ю. Целе-вич, Ю. Романчук, В. Лукич (псевдо В. Левицького), К. Пань-ківський, П.Огоновський, К. Левицький, О. Борков-ський, І. Франко, В. Білецький, Я.Весоловський, Г. Хотке-вич, Ю. Балицький. Як видно зі списку, укладанням таредагуванням календарів займалося чимало відомих людей і талановитихписьменників, але необхідно особливо вирізнити заслуги публіциста й редакторагазети «Зоря» В. Левицького, під керівництвом котрого вийшло 18календарів «Просвіти». Крім високої якості редагування, щорічникит-ва визначалися цікавим художнім оформленням.
Середчленських книжечок відзначимо "Історію Руси" І. Нечуя-Левицького таО. Барвінського. Всього від 1879 до 1884 р. вийшло 5 частин "Історії",загальним тиражем 15 тис. прим. Книжка користувалася підвищеним попитом, і «Просвіта»повертається до неї в 1904 році, видавши об'ємний однотомник (727 стор.) заредакцією О. Барвінського, тиражем 12 тис. прим. Покращання поліграфічної базидозволяє доповнити "Історію" великою кількістю ілюстрацій (49) такартою України.
Послідовнопрацюючи над розширенням світогляду народних мас, «Просвіта» видаєдоповнену картами «Географію Руси» (1887 р., 150 с.).
ЗвертаєтьсяТовариство також і до історії інших народів. Щоб заповнити прогалину, якавиникла в 70-х роках у виданні в Галичині творів Т. Г. Шевченка, «Просвіта»випускає для народу вибіркові поезії українського генія.
Користуютьсяпопитом також життєписи видатних особистостей української культури. В кінці XIX ст. Товариство видає популярні перекази життя йдіяльності Т. Г. Шевченка, М. Ша-шкевича, І. Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, О. Ко-ниського. Окремими книжечками вшанувала «Просвіта»своїх трудівників О. Барвінського та О. Огоновського.
В1878 році з дозволу митрополита Сильвестра Сем-братовича «Просвіта»видає український молитовник, написаний чистою народною українською мовою. Цяподія мала велике значення, бо молитовник поряд з «Біблією» був і залишавсяголовною настільною книгою в кожній родині. Висловивши подяку митрополитові,голова «Просвіти» О. Огоновський заявив, що своїм дозволом «розваливвін, мов громо-носним тараном, неподвижимі заборола тої закостенілости, що недозволяла молитися до Отця небесного рідною мовою». Про популярністьмолитовника говорить той факт, що до першої світової війни книга витримала 7перевидань загальним тиражем 95,3 тис. прим.
Підвищеннюролі Товариства серед українського населення Галичини сприяла організація ювілейнихурочистостей. До двадцятип'яти- та сорокаріччя «Просвіта» видавалаокремі книжечки, оформлені ілюстраціями, портретами та картами.
Вагомізміни в тематиці видань відбулися в зв'язку з прийняттям нового статуту 1891року, котрим санкціонувалася економічна діяльність Товариства.
Розширитисвою діяльність «Просвіту» змусило злиденне становище українськогоселянства, змушеного переносити на своїх плечах пережитки панщини та кріпосногоправа в Галичині. Одним тільки актом відміни панщини селянське питання буловирішене. Зусилля церковних братств і уряду не змогли вивести народ на шляхкультурного та економічного відродження. Повернути громадську думку в бікнеобхідності розширення господарської освіти намагаються приватні особи, шляхомпідготовки та випуску популярних періодичних видань. С. Шехович від 1863 до1864 року видає газету «Дім і школа». В той же час за редакцією І.Гушалевича виходить «Неділя», М. Попель випускає газету «Порадницядомашня». В 1865 році С. Шехович робить ще одну спробу забезпечити українськийнарод економічним виданням і починає випуск газети «Секретар». В тойже час починають з'являтися книжечки на господарську тематику: «Рільництво»(Перемишль, 1862 р.); «Порадник для любителів скотарства» (Коломия,1864 р.). Все це були поодинокі спроби впливу на українську громаду Галичини.
Одразупісля свого утворення «Просвіта» дає початок ремісницькому товариству«Побратими» (1875). Перша книжка «Просвіти» «Зоря»здебільшого присвячена господарським питанням. Практично посібником для виходуукраїнських селян з матеріальної скрути стає друга книжка Товариства «Щонас вигубить, а що помочи зможе», її вихід значно підвищив авторитет «Просвіти»в регіоні. Відчувши підтримку, С. Шехович видає 28 чисел газети «Господар»(1869— 1870 рр.). В 1874—1875 роках «Просвіта» видає 24 книжечки длянароду, загальним тиражем 281 850 прим. Це було початком духовної революції врегіоні.
Активізуватисвою діяльність «Просвіту» змушувало й конкуруюче москвофільське «Обществоим. К. Качковско-го». Його голова І. Наумович видає газети «Наука»і «Русская Рада», розгортає акцію по створенню сільськогосподарськихкрамниць в селах.
Очевидно,така конкуренція давала свої позитивні наслідки.
Основнимитруднощами в скраві господарського піднесення народу була недостатня кількістьекономічно грамотних людей, здатних вести активну просвітницьку діяльність. Дляїхнього виховання ще не було необхідного грунту, котрим, крім освіти йнаціональної самосвідомості, є матеріальний добробут народу.
Нарозвиток торгівлі й промисловості в регіоні значно вплинуло відкриття залізницівід Відня до Львова (1861 р.), а з часом до Чернівців (1866 р.) В той же часселянинові, що вів досі натуральне господарство в межах свого села, залізницяне принесла нічого, крім підвищення податків, які збільшувались прямопропорціонально розвиткові промислово-капіталістичного господарства. Про цекрасномовно свідчить той факт, що в період від 1880 до 1910 року зі СхідноїГаличини емігрує 357 941 українець, в основному це були селяни, в той час 318589 осіб інших національностей прибуває в регіон, і для них знаходитьсязаняття.
Захиститиселянина могла тільки розгалужена мережа професійних організацій та кредитнихустанов.
Втаких соціальних умовах «Просвіта» почала свою піонерську працю. Заїї ініціативою в 1873 році відкривається ремісницьке товариство «Поміч»в Підгайцях, «Надія» в Збаражі й «Порука» в Поморянах.
В1873 році австрійський уряд приймає закон про кооперацію. З метою роз'ясненняйого дії, «Просвіта» видає статут для позичково-кредитових кас,інструкцію по організації комор, а також книжечки з окремих питань сільськогогосподарства. Серед них відзначимо «Практичну науку сільськогогосподарства» І. Бичая, «Пастка» І. Негребецького, «Льон іконопля», «Рогата худоба» та ін.
Поступово«Просвіта» вкриває край мережею позичкових кас та крамниць, котрістали основою для розгортання економічної діяльності на другому ЇЇ етапі.Робота переноситься в філії, що стрімко росли після прийняття статуту 1891року. В цей період необхідно відзначити заслуги члена Головного ВиділуТовариства д-ра К. Левицького. Написані ним книжки стали не тільки роз'ясненнямнового статуту, але й справжньою програмою дій, як для організаторів просвіти,так і безпосередньо для селян. Це, зокрема, «Що повинна робити „Просвіта“на основі нового статуту» (1892 р.), «Про комори й крамниці»(1893 р.), «Про сільські каси позичкові й ощадні» (1894 р.).
Теоретичнезабезпечення економічної діяльності стало одним з ланцюгів реорганізаціївсієї системи книговидання «Просвіти». Інженер В. Нагірний пише «Порадидля торговельних підприємств» (1897 р.) і організовує крамниці причитальнях; К. Кахникевич видає перший україномовний підручник з торгівлі «Наукао товарах» (1895 р.). Значне місце проблемам народної господаркиприсвячують щорічні календарі Товариства, що користуються великим попитом врегіоні.
Такимчином, «Просвіта» стає центром економічної праці в містах і селахСхідної Галичини. Вже в 1897 році, на базі 522 читалень товариства діє 146крамниць, 124 позичкові каси і 60 комор. Це була непогана база для майбутніхсамостійних господарсько-економічних установ.
Необхідновідзначити, що початок XX ст., асаме 1905 рік, став важливим періодом в історії українського визвольного руху.Програвши війну з Японією і переживши революцію 1905 року, уряд царської Росіїбув змушений надати конституцію народам, що її населяли. Народжується нова вірав життєві сили українського народу, в можливість переборення всіх культурнихперепон, що існували досі. М. Гру-шевський висловлює надію на те, що «минулиті обставини, коли ми були змушені виступати з петиціями, доводити свої праванавіть на культурне самовизначення, навіть на такі елементарні речі, яквживання рідної мови для своїх культурних потреб. Нині вже немає українськогопитання, його замінила практична організаційна праця, котра безповоротно цепитання вирішила, а саме: що є вільний, великий український народ, котрий будуєсвою долю в нових умовах свободи».
Заприкладом галицьких, створюються «Просвіти» на Наддніпрянщині.Загальне піднесення українського національного руху відбилося й на політичномужитті Галичини. Під тиском народних мас уряд Австро-Угорщини змушений бувпровести в січні 1907 року виборну реформу. Не-дивлячись на свою обмеженість,реформа, в основному, ліквідувала застарілу середньовічну систему і була крокомвперед в справі демократизації політичного устрою Австро-Угорщини. Перемога вборотьбі за проведення реформи призвела до збільшення кількості українськихпослів в австрійському парламенті до 32 чоловік. Таке представництво,безумовно, створювало більш сприятливі умови для «емансипації галицькогоукраїнства з-під польської гегемонії».
Провідником«Просвіти» у Львові на цей час був один з фундаторів Товариства проф.Ю. Романчук, який доклав чимало зусиль для наведення культурних зв'язків міжвсіма українськими землями. Після нього короткий час головував д-р Є.Олесницький, який до цього часу очолював філію Товариства в м. Стрию. Очолюючиодночасно український посольський клуб в Галицькому Сеймі, Олесницький не маєможливості приділяти достатньо часу роботі у Львові й передає повноваженняпрофесору Львівського університету д-ру Ол. Колессі. Скликане позачергове «загальнезібрання» в 1906 році сьомим головою свого Товариства обирає професораПетра Огоновського.
Самепід його орудою «Просвіта» вдосконалює структуру своєї діяльності.Крім господарсько-промислової, створюються просвітницько-організаційна тавидавнича комісії. Головний Виділ і «Загальне зібрання» Товариствасхвалюють положення про роботу видавничої комісії, котре включало в себе такіпункти:
1.Метою комісії є планове й інтенсивне підвищення освіти українського народу.
2.До складу комісії входять 7 львівських членів Товариства, троє з яких повиннібути членами Головного Виділу; крім того, до комісії повинен входити, з правомдорадчого голосу, редактор видань, призначений відділом.
3.Поточні питання повинні вирішуватися на засіданнях комісії, що проводятьсямінімум двічі на місяць.
4.Керує комісією голова Товариства або його заступник. Звіт про її діяльністьповинен бути частиною загального річного звіту товариства.
5.Затверджені Головним Виділом постанови комісії виконує редактор видань здопомогою референта, а при необхідності — спеціально залучених редакційнихспівробітників.
6.Способи й засоби втілення цих завдань такі:
— збиративідомості про рівень освіти в різних регіонах Галичини, а також про читацький попитна книги;
— — виявляти побажання народу відносно тематики книг і необхідності змінвидавничої політики Товариства;
— випускатиодну чи більше серій книжок для народу;
— підготуватиперіодичний орган для навчання й просвітницько-організаційної інформації;
— проводитив читальнях «Просвіти» драматичні вистави, популярні літературні вечорий школи для неписьменних;
— упорядкувативідповідно до своїх завдань бібліотеку з популярної літератури українських видавництв;
— організуватив рамках закону продаж і розповсюдження видань «Просвіти».
7.У випадку необхідності, з дозволу Головного Виділу, комісія може розширитисферу діяльності в просвітньо-організаційному керунку.
8.Необхідні для роботи комісії матеріальні кошти виділяються щорічно на основірішень Головного Виділу.
9.Комісія працює 2 роки, подає звіт про свою діяльність, після чого ГоловнийВиділ затверджує склад її членів.
Впершу чергу нова комісія спрямувала свою діяльність на виявлення читацькогопопиту, що повинно було стати за основу при укладанні видавничого плануТовариства. З цією метою було складено спеціальну анкету, на основі аналізурезультатів якої книговидавці прийшли до висновку, що: «Розповсюдженадумка, начебто для народу, котрий стоїть на низькому культурному рівні,необхідно давати речі легкого змісту, як подаються дітям казочки, а взагаліматеріали, що не вимагають пробудження думки… Цей погляд невірний іпротинародний. Популяризація — це легкість форми, але не змісту… З великимінтересом народ читає речі історичні, особливо, коли вони видані не в форміпідручника, а в формі монографічній, без перерахування сухих дат, а з цікавимзображенням подій, їхніх причин та результатів… На першому місці, очевидно,повинна стояти рідна історія — проте не виключно». Анкета також виявилавелику різницю між членами «Просвіти» стосовно рівня освіти та знань.Все це було враховано при складанні детального плану випуску літератури, котрийбув затверджений Головним Виділом і ділив усі видання на дві категорії.
Допершої категорії належали видання, призначені для найменш освічених селян.Книжки розсилалися безкоштовно всім членам Товариства. Відповідно, це мали бутиневеликі за обсягом, дешеві, популярні за змістом книжечки, написані в формізбірників. Друга група книжок, призначена для більш освіченого колагромадськості, повинна була виходити серіями. Придбати книжки могли всібажаючі.
Вцей же час «Просвіта» наймає власного редактора — співробітникагазети «Діло» Я. Весоловського. З початком 1907 року поновлюєтьсявипуск періодичного органу «Письмо з „Просвіти“, котрий спочатку(в 1907 р.) виходив щомісячно, а пізніше (з 1908 р.), двічі на місяць, якнеполітичний науково-популярний журнал. Від кінця 1909 року „Письмо з “Просвіти»стає просвітньо-організаційним органом Товариства.
Зметою ознайомлення народу з перлинами української класики, «Просвіта»,ще в 1904 р., починає видавати серію «Руська письменність » заредакцією Ю. Романчука. Продовження цієї серії поряд з іншими входило до планувипуску літератури, призначеної ДО Продажу. Активізувати роботу вдалося неодразу.
Допочатку 1908 року в серії «Руська письменність» вийшло всього 5книжок. Почати видання нової серії, котрою стала «Господарська бібліотека»,вдалося лише в 1908 році. Виконання видавничого плану, налагоджене після 1910року, було перервано Першою світовою війною.
В1909 р. «Просвіта» бере на себе важку, але почесну місію. З метоюкоординації просвітницької діяльності не тільки в Галичині, але й в усіх українськихземлях, і з нагоди свого 50-річчя, Товариство проводить Перший українськийпросвітньо-економічний конгрес, котрий перетворився в справжнє святоукраїнської культури. Основною темою був розвиток видавничої діяльності в усіхкуточках українських земель, як головного чинника розповсюдження освіти. Якщо в1904 році в Австро-Угорщині нараховувалося 38 українських періодичних видань,то в царській Росії 27 мільйонів українського населення не мало жодної газетичи журналу.
Прочитаніна конгресі реферати й прийняті резолюції «Просвіта» видала окремоюкнижкою за редакцією секретарів конгресу І. Брика та М. Коцюби. Конгрес відкривнові можливості для творчих та ділових зв'язків з українськими організаціямипоза Галичиною. В архіві «Просвіти» збереглося численне, різноманітнелистування з окремими авторами про видання їхніх книжок та виплату гонорарів(ф. 348, оп. 1, № 6505, 6498), редакціями журналів та газет (№ 6507а),установами та організаціями про книгообмін (№ 6497). Враховуючи побажання,висловлені на конгресі, і використовуючи матеріали доповідей виступаючих,директор Канцелярії Товариства А. Гапяк складає «Програму діяльності філійТовариства „Просвіта“, котра виходить окремою книжкою і розсилаєтьсяза призначенням. В той же час (1910 р.) виходить „Інструкція дляорганізаторів читалень “Просвіти», і пізніше (1913 р.), «Правильникдіяльності для читалень Товариства „Просвіта“.
Напочатку 1910 року інспектор хліборобства С. Кузик та інспектор крамниць причитальнях „Просвіти“ Я. Литви-нович взяли участь в Міжнародномукооперативному конгресі в Гамбурзі. Тут вперше зустрілися посланці галицькихукраїнських кооперативів з представниками Наддніпрянщини.
Провисокий рівень організаційної роботи говорить той факт, що „Просвіта“починає займатися бібліографічною діяльністю. В 1913 році двома виданнямивиходить „Ілюстрований каталог видань Товариства “Просвіта» уЛьвові". Це була перша спроба систематизувати накопичений до цього часукнижковий масив. В архіві «Просвіти» зберігається бібліографічнийпокажчик статей, надрукованих 5 ПЕРІОДИЧНИХ виданнях Товариства 1889—1899 р. р.Оскільки покажчик не перевидали, можна зробити висновок, що його було складенодля службового користування.
Аналізуючивидавничу діяльність Товариства, С. Руд-ницький в 1914 році пропонує, крімрекламних каталогів, видавати «Загальний цінник своїх видань», тобто,в сучасному розумінні, каталог — прейскурант. Поступ у видавничій справігальмувала стара система розповсюдження книжок. Члени «Просвіти»продовжували одержувати в обов'язковому порядку популярні брошури. Решту виданьТовариство продавало в 45 книгарнях (1912 р.), але мати своїх посильних, котрімогли б їздити по селах, забороняв діючий в Австро-Угорщині пресовий закон, запорушення якого книжки підлягали конфіскації. Такий стан з продажем призвів дотого, що, друкуючи щорічно приблизно 20 друкарських аркушів книжкової продукції(крім календарів, обсяг яких перевищував 20 друкарських аркушів) і розсилаючисвоїм членам щорічно 12 тис. примірників на суму 24 тис. корон, «Просвіта»заборгувала друкарні Товариства ім. Т. Шевченка значну суму (70 тис. корон).Для покращання фінансового становища С. Рудниць-кий пропонує низку прогресивнихзаходів, зокрема, ліквідацію членських книжок, запровадження системи попередніхзамовлень, зробивши своїх членів передплатниками книжок, встановлення цін накнижки, котрі складали б 50 відсотків прибутку, а для членів Товариства —25.Прийняття таких заходів, безумовно, сприяло б вивченню попиту, забезпеченнюплановості видань, збільшенню тиражів.
Виконаннюцих планів перешкодила Перша світова війна, яка паралізувала будь-яку роботу вкраї. А на той час українське книгодрукування складало вагому частину всієїкнижкової продукції Австро-Угорщини. В цілому в Галичині 1913 року виходило 347назв книжок, з них: 277 польських, 38 українських, 9 єврейських, 7 німецьких,16 інших. Про досягнення української видавничої справи, значнучастину якої складала продукція «Просвіти», свідчить той факт, що заперше десятиліття XX ст.кількість неписьменного українського населення зменшилася на 16 відсотків.
2.2В період першої світової війни, визвольних змагань українського народу і їхпоразки
Вкінці XIX на початку XX ст. український національно-визвольний рухзосереджено в Галичині. Літературні та громадські сили Великої України вперіоди посилених репресій прибували до Галичини й брали участь в місцевійкультурній роботі. Врешті-решт українці засвоїли погляд на Галичину, як наострів свободи Українського національного Відродження, тоді як російськіофіційні сфери звикли дивитися на неї, як на вогнище українського сепаратизму,що підтримується чужостороннім впливом. Москвофільські течії Галичини булиопорою такого погляду.
Задесятиліття до Першої світової війни негативне ставлення офіційних кіл царськоїРосії до українського руху помітно збільшилося. Головна небезпека руху буласаме в його культурній ролі, що загрожувало Росії національним та культурнимрозколом. Аналізуючи національно-політичну ситуацію, яка склалася в Росії,акад. В. І. Вернадський відзначав, що в цей час на арену виходять «провісникиросійського імперіалізму, котрі визнають право творити культуру тільки завеликими націями і на цій підставі прирікать культуру 30-міль-йонногоукраїнського народу на розчинення у великоросійському морі».
Війна1914 року була в певній мірі результатом таких настроїв, бо відносини міжРосією та Австро-Угорщиною визначалися, переважно, слов'янофільськоюідеологією, в котрій одне з провідних місць займало вороже ставлення до ростуукраїнської культури в Галичині й прагнення до т. зв. «воз'єд-нанняпід'яремної Русі» з Росією на засадах етнографічної єдності. Російськавійськова влада панічно боялась пробудження національної свідомості середсолдатів-українців, які опинились в Галичині. Наприклад, у перші дні російськоїокупації м. Львова серед вояків було продано всі примірники «Кобзаря»Т. Шевченка, що були на складі «Просвіти».
«Просвіта»була першим у Львові українським Товариством, що прийняло на себе весь тягарокупаційної влади. Успіхи Росії на австрійському фронті в перші місяці війнидали можливість урядові зайнятися знищенням ненависного «джереламазепинства та сепаратизму». То ж не дивно, що вибір прибулого до Львовагубернатора впав саме на «Просвіту», котра на початок війни стаєнайбільшою українською організацією, що охопила мережею культурних центрів всюГаличину (77 філій, 2944 читальні, 109950 членів). В першу чергу закривалисяфілії й читальні, по-варварському знищувалися книжки й умеблювання бібліотек.Спалено цінні папери, сховані в касі кооперативного банку «Дністер».Найбільш важкі наслідки залишило насильницьке вигнання місцевих інтелігентнихсил. Редактора видань Товариства Ю. Балицького вислано до Сибіру, де він ізагинув. Кілька членів Головного виділу емігрувало до Відня, розгорнувши там поможливості видавничу діяльність, але повернутися до рідних місць вдалося невсім. Колишній голова П. Огоновський, його заступник Є. Озар-кевич і Я.Весоловський спочили на віденському цвинтарі.
Такимчином, «звільнення» звелося спочатку до руйнування українськоїкультури в ім'я російської єдності, а потім і віддання українського населенняБуковини та Галичини на жертву румунізації та полонізації.
Члени«Просвіти», що знаходилися за межами окупації, регулярно збиралися назасідання, 10-тисячним тиражем видали календар Товариства на 1915 рік і, крімцього, збірку поезій Б. Лепкого. Обидві книжечки багато ілюстровані. Дляукраїнців, що тимчасово мешкали у Відні, Головний Виділ вирішив проводитилекції на сучасні та наукові теми, для чого було створено спеціальну комісію.Для перебуваючої тут інтелігенції організовано курс практичної торгової справи,«щоб вона -використовуючи вільний час — набула найнеобхідніших знань збухгалтерії, торгового листування, рахівництва та іншої інформації, необхідноїпісля повернення на батьківщину».
Архів«Просвіти» зберігає листування Головного Виділу з воєннимміністерством у Відні про розповсюдження календарів Товариства середвійськовослужбовців. Налагодити таку роботу, очевидно, не вдалося, бо в березні1916 року члени просвітньо-організаційної комісії під головуванням о. Т.Лежо-губського зібралися на своє засідання вже у Львові. Робота комісіїускладнювалася тими обставинами, що, в зв'язку з військовим станом у краї, недозволялося збирати будь-які збори, а здібну молодь, що могла б оживити роботу,було покликано на військову службу. Щоб налагодити зв'язок з філіями, у травні1916 року виходить газета «Письмо з „Просвіти“ за редакцією В.Левицького, але поновити випуск свого періодичного органу не вдалося.
Учервні 1916 року виникла загроза повторної окупації Львова військами царськоїРосії. У зв'язку з цим Головний Виділ приймає рішення про перевезення ціннихпаперів і по одному примірнику своїх видань до Відня, де вони зберігалися у „Вінербанк“ і конторі „Загальноукраїнської ради“.
Поновитипросвітницьку діяльність вдалося тільки в 1917 році. Почалася робота повідбудові читалень, підготовка до святкування 50-літнього ювілею Товариства.
Улютому 1918 року прийнято важливе рішення, яке стало переломним в системіорганізації книговидання „Просвіти“. На пропозицію видавничоїкомісії, Головний Виділ вирішив ліквідувати систему обов'язкового розсиланнячленських книжок. „В кінцевому результаті, це єдиний шлях до того, щоб “Просвіта»стала дійсно видавничим Товариством і своїми виданнями заповнила ринки збуту нетільки в Галичині, але й на Україні, і в Америці" — відзначалося в звітіТовариства за період війни і до 1921 року. Для членів «Просвіти»встановлювалася 25% знижка при купівлі книжок Товариства.
Великакількість «Просвіт» виникає з 1917 року на Наддніпрянщині, де 22січня 1918 р. проголошується Українська Народна Республіка. Українські читальніта школи, що масово відкривалися, потрібно було забезпечити друкованим словом.Через відкритий кордон львівські видання потекли на Україну, де, в свою чергу, починаєтьсяпіднесення книгодрукування. У 1918 році тут виходить 1084 назви українськихкнижок, а у 1919 році лише у Києві діють понад 100 друкарських установ. Від1918 до 1921 року в Україні засновано близько 890 сільських бібліотек.
Для«Просвіти» найбільш плідні в плані книгодрукування були 1917 і 1918роки. За чей час виходить 16 книг з серії «Просвітні листки», 6великих збірок народних пісень, як патріотичних, так і ліричних, 5 портретівнаціональних героїв і просвітителів та ін. Як навчальний посібник для новогопокоління просвітителів у 1918 році 3-тисячним тиражем виходить книжка В.Целевича «Віднова життя і відбудова майна просвітніх товариств».
Щез осені 1917 року значно підносяться ціни на видавничу продукцію. Причина —інфляція воєнного часу, подорожчання паперу й друкарських поклуг внаслідокдевальвації австрійської крони. Зокрема, ціни на книжки «Українськоївидавничої спілки» збільшилися на 50 відсотків, на церковні книги — на200, від початку 1918 року на 100 відсотків подорожчали видання Науковоготовариства ім. Т. Шевченка.
1листопада 1918 року українці здобувають державну владу в Східній Галичині таПівнічній Буковині, проголосивши на руїнах Австро-Угорщини Західно-УкраїнськуНародну Республіку (ЗУНР). Товариство «Просвіта» стає основою Міністерстваосвіти ЗУНР.
Вжечерез кілька днів починається затяжна українсько-польська війна. Від липня 1919року польські війська при підтримці держав Антанти зайняли Східну Галичину,Західну Волинь і частину Полісся, встановивши на цих землях жорстокий режим.Каральні органи польової жандармерії проводили масові розправи в селах,вимагаючи контрибуції, знищуючи українські видання. Українську мову повністювилучено з державного вжитку.
Неменш тяжкими були й матеріальні збитки. Земельні маєтності Товариства знищені йпісля війни перестали приносити прибуток. Грошові дотації, котрі «Просвіта»одержувала від австрійського уряду, припинилися. Інфляція призвела до зменшеннявартості членських внесків і пожертвувань для Товариства.
Зцього важкого становища «Просвіта» вийшла завдяки наполегливій праціїї активних членів, котрі винесли на своїх плечах весь воєнний тягар і зумілививести Товариство на новий шлях. Назвемо хоча б І. Кивелкжа, І. Брика, М.Галущин-ського, Т. Лежогубського та ін. З 16 членів і 6 заступників ГоловногоВиділу в 1913 році, після війни залишилось всього 4.
У1919 році видавнича діяльність Товариства майже припинилася в зв'язку звідсутністю матеріальної та поліграфічної бази і ворожого ставлення польськоїокупаційної влади. Головний Виділ в цей час оголошує конкурс на кращі воєнніспогади 1914—1920 років. Розпочату «Просвітою» роботу по збираннюматеріалів до історії визвольної боротьби Галицької України з часом взяло насебе окреме видавництво «Червона Калина». З метою збору фотографій,записів, впорядкування воєнних могил при Товаристві створюється «Громадськийкомітет», який поклав початок «Крайовому товариству охорони воєннихмогил».
Дляпоновлення економічної діяльності не було жодних умов. Розпочати навчальнийпроцес пощастило лише «Торговельній школі „Просвіти“. У 1919році Товариство видає звіт про свою діяльність за час воєнних дій (1915—1918),кошти на видання якого виділило правління школи.
Першоголистопада 1921 року вперше по війні збирається Загальне зібрання Товариства,котре вибирає новий Головний Виділ і затверджує на посаду голови ІванаКивелю-ка, який віддав чимало сил просвітницькій роботі. В березні 1922 рокумісце голови посідає Іван Брик, „людина темпераментна, енергійна, зшироким кругозором“.
Налагодитипросвітницьку роботу в регіоні новому голові не дозволяла вороже настроєна доТовариства польська адміністративна влада. Офіційною причиною заборонидіяльності філій та читалень в 1919 році була невідповідність нормам санітарнихумов у краї. У 1921 році влада знаходить нову версію, згідно з якоючлени-засновники Товариства — не дають гарантії в тому, що вони не переслідуютьполітичної мети. Після відміни військового стану (серпень 1922 р.) польськавлада вимагала затвердження статуту окремо в кожному воєводстві, бо новий адміністративнийподіл не визнавав цілісності Галичини, а ділив ЇЇ на воєводства: Львівське,Тернопільське, Станіславське, Краківське. В результаті, з 73 громад, котрібажали відкрити читальні, дозвіл одержали лише 18. До кінця 1923 року діяло 63філії з 77 передвоєнних.
Уперші роки по війні прибутки Товариства складалися, в основному, з членськихвнесків та фондів, отриманих від продажу видань. Нерухоме майно „Просвіти“було настільки зруйноване війною, що ще вимагало коштів на реставрацію. Яквидно, нестача коштів змусила Головний Виділ звернути велику увагу на системурозповсюдження своїх видань. Відміна членських книжечок відкрила дорогу длябільш вільного просування книжки в народ, але Товариство зіткнулося з проблемоювідсутності книготорговельних кадрів, реклами, системи вивчення попиту та ін.
Основнанадія покладалася на кооперативну торгівлю. „Якби кожний кооператив окріміншого товару продавав ще й книжки, хоч би в мінімальній кількості (зрозуміло,й періодику), тоді наш рух виріс би щонайменше на 100—200% в порівнянні зтеперішнім“,— писав журнал „Книжка“, що виходив у Станіславі.Наявність в кооперативних крамницях книжок повинна була також привчити селянинадо книжки, викликати попит на неї. Інколи кооперативні крамниці брали книжкидля комісійного продажу, але цей метод розповсюдження не був достатньоефективним.
Відкриттявласних книгарень при видавничих товариствах дозволило б значно розширитимережу розповсюдження книжок. Майже 4 млн. українців Галичини мали всього 2книгарні у Львові — магазин НТШ і Ставропігійського інституту. У провінціїкнижки продавали на „Народних базарах“, де їхня доля й місце не булиналежними. Якщо у повітових центрах і діяли окремі книгарні, то вони не завждихотіли брати українські книжки, навіть для комісійного продажу. Наприклад, в м.Коломиї книжкову торгівлю вели 5 єврейських і 1 польська крамниці.
Длязбільшення продажу видань необхідно було серйозно займатися вивченням попиту.Просвітитель Д. Бачинський відзначав, що »… нашому селянинові як ніколипотрібна вузько-професійна книжка, потрібна проста й зрозуміла порада зсільського господарства, що, на жаль, в останній час не зроблено. Попит наспеціальну книжку, безумовно, великий".
Можливо,саме тому основний прибуток «Просвіта» одержувала від продажукалендарів, в котрих багато уваги приділялося господарським проблемам. В періодвід 1921 до березня 1923 року тільки в канцелярії Товариства їх реалізовано17,5 тис. Календарі «Просвіти» з задоволенням беруть на комісіюкнигарні не тільки Львова, але й провінції, про що свідчить жваве листуванняТовариства з крамницями й товариствами Косова, Надвірної та ін. міст. ГоловнийВиділ «Просвіти» постійно розсилає «Звернення» до членів іприхильників Товариства із закликом допомагати в збиранні коштів ірозповсюдженні видань. Такий живий зв'язок з провінцією мав своє позитивнезначення, та все ж шляхом роздачі книжок для комісійного продажу можна булорозповсюджувати тільки календарі. Час продажу інших видань був настількидовгим, що призводив до збитків у зв'язку з високим ступенем інфляції врегіоні. З цієї ж причини не могло бути й мови про надання кредитів наторгівлю.
У20-ті роки спостерігається підвищений інтерес галицьких читачів до виданьРадянської України. Якщо до війни в книгарні Наукового товариства ім. Т.Шевченка можна було придбати всі книжки на українській мові, де б вони невидавалися, то зараз на закупівлю сторонньої літератури не вистачало коштів.
«Просвіта»вела листування з культурно-освітніми й науковими організаціями РадянськоїУкраїни, але ці зв'язки не були настільки плідними, як, наприклад, у НТШ, вархіві котрого збереглося чимало документів, які свідчать про тіснеспівробітництво з Всеукраїнською Академією наук, Українським науковимінститутом книгознавства та іншими організаціями.
Видавничаполітика «Просвіти» після Першої світової війни кардинальнозмінилася. На пропозицію професора М. Возня-ка складено нову програму, котруГоловний Виділ рекомендував для виконання. Згідно з новим планом, всі виданняТовариства поділялися на 4 групи: 1. «Народна бібліотека»(популярно-белетристичного змісту) — призначена для широких народних мас; 2. «Загальнабібліотека» — для більш освіченого читача; 3. «Українськаписьменність» — продовження видання кращих зразків літератури; 4. «Письмаз „Просвіти“ -періодичний орган Товариства. У 1922 р. проф. Вознякзробив ще одну цікаву пропозицію, яку було викладено в журналі „Книжка“.»На жаль,— писав Возняк,— в нас немає жодного видавництва, котре поставило б собі за мету видатиархітвори світової літератури, і в першу чергу повістей в блискучих українськихперекладах… Добре було б включити до цієї серії польську та московськулітературу, котру українська інтелігенція могла б читати в оригіналі". Нажаль, здійснити такий план не вдалося.
Упросвітницькій періодиці початку 20-х років майже відсутня книжкова реклама. Цяобставина ускладнила орієнтацію споживача в книжковій продукції. З метоюусунення цього недоліку в 1925 році «Просвіта» починає випускперіодичного органу «Бібліотечний порадник» і відкриває в ньомурубрику «Українська просвітницька бібліографія». Крім повногобібліографічного опису і детальної анотації нових книжок, тут подаютьсявказівки на контингент споживача тієї чи іншої книжки за рівнем освіти.Розділення провадиться таким чином: книжки, доступні всім членам Товариства,навіть малописьменним; книжки для читачів з початковою освітою; книжки длярозширення знань освічених читачів.
«Бібліотечнийпорадник» не був першим книгознавчим органом в регіоні. Від 1921 року вСтаніславі виходив журнал «Книжка», котрий не знайшов належноїпідтримки і проіснував усього 3 роки. У грудні 1921 року у Відні виходитьєдиний номер неперіодичного органу об'єднання українських видавців «Книга»за редакцією професора Д. Антоновича. Функції вісника книжкового руху наРадянській Україні виконував журнал «Нова книга», що виходив уХаркові.
Випускаючиперший номер «Бібліотечного порадника», видавці мали на увазі податичитачеві «не сухий перелік книжок, але їхню оцінку, оцінку того, що книжкаможе дати». Необхідно було підготувати грунт для книжки, і, таким чином,регулювати випуск нових видань.
Великуроботу в напрямку реклами книжки проводив орган «Спілки українськихвидавців та книгорозповсюджувачів» у Станіславі, котрий від 1927 рокувидає журнал «Книжник». Нова «Спілка» об'єднала більшістьвидавничих колективів, котрим допомагала в організації роботи і позичками. «Книжник»публікує цікаві матеріали, що торкаються теорії книгознавства та бібліографії.Вперше вводяться єдині правила бібліографічного опису книжок.
У1921 році, відзначаючи 60-річчя від дня смерті Тараса Шевченка, на зібранісеред населення гроші за ініціативою «Просвіти» створюєтьсявидавничий фонд «Учітеся, брати мої...» За умови, що до фондупостійно будуть надходити добровільні пожертви, планувалося за його рахуноквидавати одну книжку в квартал. У 1921 році вийшло 2 книжки, і вже наступногороку Товариство вкладає свої кошти у видання книжок під грифом «Учітеся...»з тим, щоб підтримати доброчинне починання.
Уквітні 1923 року «Просвіта» вибирає дев'ятим своїм головою професораЛьвівської Академічної гімназії М. Га-лущинського. Розуміючи складністьполітичної ситуації в регіоні і сподіваючись на її стабілізацію, новий головавсю просвітницько-організаційну роботу розділяє на 2 частини: виконаннянайближчих завдань і проведення загального курсу розвитку.
Першочерговимзавданням було поновлення діяльності філій та читалень хоча б на довоєнномурівні, організація гуртків самоосвіти з метою ліквідації неписьменності,особливо серед молоді, створення бібліотеки на базі кожної читальні йпоновлення діяльності «мандрівних» бібліотек, залучення нових членівдо лав Товариства, як з регіону, так і з еміграції; розповсюдження сферидіяльності «Просвіти» на територію Волині, Холмщини та Полісся.
Длядосягнення цієї мети великі надії покладаються на філії Товариства. Незважаючина перепони, створювані польською владою, філії «Просвіти» проводилиосновну культурно-просвітницьку роботу в регіоні, бо іншої організації, котраохоплювала б таку кількість повітів в Галичині, не було.
Затаких умов філії повинні були проявляти більше самостійності й ініціативи вроботі, турбуватися про підвищення професійного рівня керівників,вдосконалювати методи своєї роботи.
Одназ найбільш активних філій в місті Борщів (Тернопільщина) до 1923 року поновиласвою діяльність у 37 читальнях, 24 аматорських гуртках, об'єднала 2860 членів.Філія мала 18 власних будинків, при котрих функціонувало 9 хорів та 18бібліотек, де було 3518 книг.
Далеконе всі читальні мали книгарні. Однією з перешкод до їх організації булавідсутність кваліфікованих продавців книжок, здатних вести справу на рівніпольських, німецьких чи єврейських книгарень, що діяли на терені Галичини. Іншівиди торгівлі вже мали достатню кількість спеціалістів, завдяки функціонуваннютаких учбово-практичних закладів як «Народна торгівля», «Доставка»,«Народний базар» та ін.
Організуватиокрему книготоргову школу за прикладом західних країн у Східній Галичині булоскладно, тому основні надії на виховання книготоргових кадрів покладалися накнигарню НТШ і торгову школу «Просвіти».
Продажсвоїх видань «Просвіта» здійснювала тільки в канцелярії Товариства уЛьвові і розсилала поштою. Спеціально створена комісія з питань розповсюдженнякнижок зверталася в 1922 р. з проханням до польської влади
видавництва,котре поставило б собі за мету видати архітвори світової літератури, і в першучергу повістей в блискучих українських перекладах… Добре було б включити доцієї серії польську та московську літературу, котру українська інтелігенціямогла б читати в оригіналі". На жаль, здійснити такий план не вдалося.
Упросвітницькій періодиці початку 20-х років майже відсутня книжкова реклама. Цяобставина ускладнила орієнтацію споживача в книжковій продукції. З метоюусунення цього недоліку в 1925 році «Просвіта» починає випускперіодичного органу «Бібліотечний порадник» і відкриває в ньомурубрику «Українська просвітницька бібліографія». Крім повногобібліографічного опису і детальної анотації нових книжок, тут подаютьсявказівки на контингент споживача тієї чи іншої книжки за рівнем освіти.Розділення провадиться таким чином: книжки, доступні всім членам Товариства,навіть малописьменним; книжки для читачів з початковою освітою; книжки длярозширення знань освічених читачів.
«Бібліотечнийпорадник» не був першим книгознавчим органом в регіоні. Від 1921 року вСтаніславі виходив журнал «Книжка», котрий не знайшов належноїпідтримки і проіснував усього 3 роки. У грудні 1921 року у Відні виходитьєдиний номер неперіодичного органу об'єднання українських видавців «Книга»за редакцією професора Д. Антоновича. Функції вісника книжкового руху наРадянській Україні виконував журнал «Нова книга», що виходив уХаркові.
Випускаючиперший номер «Бібліотечного порадника», видавці мали на увазі податичитачеві «не сухий перелік книжок, але їхню оцінку, оцінку того, що книжкаможе дати». Необхідно було підготувати грунт для книжки, і, таким чином,регулювати випуск нових видань.
Великуроботу в напрямку реклами книжки проводив орган «Спілки українськихвидавців та книгорозповсюджувачів» у Станіславі, котрий від 1927 рокувидає журнал «Книжник». Нова «Спілка» об'єднала більшістьвидавничих колективів, котрим допомагала в організації роботи і позичками. «Книжник»публікує цікаві матеріали, що торкаються теорії книгознавства та бібліографії.Вперше вводяться єдині правила бібліографічного опису книжок.
У1921 році, відзначаючи 60-річчя від дня смерті Тараса Шевченка, на зібранісеред населення гроші за ініціативою «Просвіти» створюєтьсявидавничий фонд «Учітеся, брати мої...» За умови, що до фондупостійно будуть надходити добровільні пожертви, планувалося за його рахуноквидавати одну книжку в квартал. У 1921 році вийшло 2 книжки, і вже наступногороку Товариство вкладає свої кошти у видання книжок під грифом «Учітеся...»з тим, щоб підтримати доброчинне починання.
Уквітні 1923 року «Просвіта» вибирає дев'ятим своїм головою професораЛьвівської Академічної гімназії М. Галущинського. Розуміючи складністьполітичної ситуації в регіоні і сподіваючись на її стабілізацію, новий головавсю просвітницько-організаційну роботу розділяє на 2 частини: виконаннянайближчих завдань і проведення загального курсу розвитку.
Першочерговимзавданням було поновлення діяльності філій та читалень хоча б на довоєнномурівні, організація гуртків самоосвіти з метою ліквідації неписьменності,особливо серед молоді, створення бібліотеки на базі кожної читальні йпоновлення діяльності «мандрівних» бібліотек, залучення нових членівдо лав Товариства, як з регіону, так і з еміграції; розповсюдження сферидіяльності «Просвіти» на територію Волині, Холмщини та Полісся.
Длядосягнення цієї мети великі надії покладаються на філії Товариства. Незважаючина перепони, створювані польською владою, філії «Просвіти» проводилиосновну культурно-просвітницьку роботу в регіоні, бо іншої організації, котраохоплювала б таку кількість повітів в Галичині, не було.
Затаких умов філії повинні були проявляти більше самостійності й ініціативи вроботі, турбуватися про підвищення професійного рівня керівників,вдосконалювати методи своєї роботи.
Одназ найбільш активних філій в місті Борщів (Тернопільщина) до 1923 року поновиласвою діяльність у 37 читальнях, 24 аматорських гуртках, об'єднала 2860 членів.Філія мала 18 власних будинків, при котрих функціонувало 9 хорів та 18бібліотек, де було 3518 книг.
Далеконе всі читальні мали книгарні. Однією з перешкод до їх організації булавідсутність кваліфікованих продавців книжок, здатних вести справу на рівніпольських, німецьких чи єврейських книгарень, що діяли на терені Галичини. Іншівиди торгівлі вже мали достатню кількість спеціалістів, завдяки функціонуваннютаких учбово-практичних закладів як «Народна торгівля», «Доставка»,«Народний базар» та ін.
Організуватиокрему книготоргову школу за прикладом західних країн у Східній Галичині булоскладно, тому основні надії на виховання книготоргових кадрів покладалися накнигарню НТШ і торгову школу «Просвіти».
Продажсвоїх видань «Просвіта» здійснювала тільки в канцелярії Товариства уЛьвові і розсилала поштою. Спеціально створена комісія з питань розповсюдженнякнижок зверталася в 1922 р. з проханням до польської влади«Просвіта» терміново видає «Списокукраїнських видань, дозволених цензурою» (1924 р.) та «Перелікдозволених до постановки п'єс» (1923 р.). Під заборону потрапляє більшістькнижок, одержаних шляхом обміну з Радянською Україною. Це твори Т. Шевченка, А.Головка, В. Винниченка, М. Хвильового, Б. Грінченка та ін. Як небажані,вилучено з бібліотек календарі «Просвіти» за 1897, 1922, 1930 роки, атакож двотомник С. Руданського з серії «Руська Письменність» (1913рік видання).
Втой же час куратор львівського шкільного округу Со-бинський посилає меморандумдержавним органам влади на Західній Україні із закликом ліквідувати приватніукраїнські навчальні заклади.
Щобзахистити права переслідуваної української інтелігенції та покращити їїматеріальне становище, «Просвіта» в 1926 році розробляє спеціальний «Проектпрацевлаштування українських безробітних інтелігентів». Проект, що йогорозробив М. Галущинський, передбачає надання матеріальної допомоги розміром80—100 злотих у вигляді безпроцентної позички всім, хто бажає працювати на нивіосвіти українського народу і звернеться з відповідним проханням до Товариства «Просвіта».
1915—1928роки в історії «Просвіти» були періодом поновлення діяльності Товариствапісля воєнної руйнації. Найбільш зримою частиною роботи була видавничадіяльність. Різкий спад у книгодрукуванні спостерігався в 1915 і 1919 роках,коли вийшло всього, відповідно, 3 і 2 книжки. В цілому за весь періодТовариство випустило 181 назву книжок і аркушної продукції.
Надіїна залучення фондів для розширення книгодрукування покладалися на широкезалучення нових членів до лав «Просвіти». Поновити довоєнний рівеньчленства вдалося тільки до 1925 року.
Стрімкийріст філій, читалень та бібліотек припинився з настанням загальної економічноїкризи кінця 20-х — початку 30-х років.
2.3В період з 1929 по 1939 рр.
Кінець20-х — початок 30-х років XX ст.позначений в історії Європи як період важкої економічної кризи.
ВПольщі криза розпочалася навіть раніше, ніж в інших країнах, бо значніфеодально-кріпосницькі пережитки та незавершена інтеграція обмежували їївнутрішній ринок. Польська газета "\Уіесг6г \Уагзга\У5КІ" («ВечірняВаршава») писала, що «в добу пари та електрики, в добу дивнихвинаходів і технічного прогресу злидні змушують селянина повернутися до серпа.Замість того, щоб посуватися вперед, у ногу із загальним прогресом, польськесело повернулося до середньовіччя, коли селяни самі виготовляють все необхіднедля життя».
Тяжкийекономічний стан селянства призвів до масової еміграції з краю, але на чужиніне знаходилось вже роботи. Якщо в 1926—ЗО роках з Польщі емігрувало 964 тис.чоловік, а реемігрувало тільки 459,7 тис., то від 1930 до 1935 року кількістьтих, що від'їхали, складала 229,3 тис., а прибуло 232,5 тис. чоловік.
Разомз економікою приходить до занепаду й культурне життя регіону. Неможливістьсплати членських внесків призводить до зменшення кількості членів у всіхкультурно-просвітніх організаціях Галичини, в тому числі й «Просвіті».Через нестачу людей змушені закриватися читальні, бібліотеки і навіть філіїТовариства. Різко скорочуються тиражі книжок, котрі видавала «Просвіта».Для підтримки матеріального стану Товариство змушене задля погашення боргівпродати маєток і землю в Угерцях Винявських, де по війні успішно поновилисязаняття в «Жіночій школі домашнього господарства».
Зпоглибленням кризи все більше філій не мають можливості розрахуватися зканцелярією Товариства, звідки регулярно надходили книжки. За невиконаннядоговірних зобов'язань по розповсюдженню книжок власник фірми Я. Оренштейн, зкотрим «Просвіта» уклала торговельну угоду ще в 1923 році, зажадаввекселів на суму 5 тисяч доларів. Коли «Просвіта» упродовж 3-х роківне змогла сплатити заборгованість, Оренштейн у примусовому порядку почав стягати відсотки від прибуткуз будинку Товариства у Львові. Матеріальний стан «Просвіти» ставкатастрофічним. На загальних зборах, котрі відбулися в червні 1931 року, членГоловного Виділу М. Творидло навів такі цифри: професійні журнали завдализбитків на 40 тис. злотих; примусовий ремонт будинку у Львові —40 тис. злотих;борг за розповсюдження книжок Я. Оренштейна без відсотків склав 200 тис.злотих; борг за організаційну та видавничу роботи -188 тис. злотих. В сумі застаном на 1931 рік баланс «Просвіти» складав мінімум 468 тис. злотих,або 52,6 тис. доларів. Разом з відсотками і невиконанням зобов'язання провідновлення стипендіального фонду борги Товариства перевищили 63,6 тис.доларів.
Гостропостало питання про виплату гонорарів. У листі до класика українськоїлітератури Богдана Лепкого до Кракова дирекція Товариства писала: «одна знайбільших труднощів, котру сьогодні гостро відчуває „Просвіта“, цестрахітлива фінансова криза… Зрозуміло, що ми дуже хворобливо сприймаємо своюнеспроможність у виконанні зобов'язань перед тими людьми, котрі віддають намсвою працю».
Галицькіписьменники, а також наукові працівники частково підтримували свій матеріальнийстан за рахунок гонорарів, що надходили за їхні праці з Радянської України.Оплата авторської винагороди в Державному видавництві України на початку 30-хроків втричі перевищувала гонорар, що його виплачувало Наукове Товариство ім.Т. Шевченка у Львові.
ВГаличині економічна криза співпала з другою хвилею антиукраїнських виступів збоку польських шовіністів. Найбільш яскравим свідченням таких виявів сталадемонстрація польських студентів 14 жовтня 1930 року, наприкінці котрої буловчинено погром у приміщеннях майже всіх українських організацій. Зокрема, вбудинку Наукового Товариства ім. Т. Шевченка в цей день було вибито 81 віконнескло і розбито 8 вітрин у книгарні НТШ.
Ускладнилисяумови існування українських шкіл в Галичині. В параграфі 109 польськоїконституції 1921 року було записано: «Кожний громадянин має правозберігати свою національність, розмовляти рідною мовою і зберігати своюнаціональну гідність. Спеціальні державні закони Польщі забезпечують меншинамвільний розвиток їхніх національних особливостей за допомогою автономних союзівменшин, які мають громадсько-правовий характер у повному обсязі загальногосамоврядування». Конституція 1935 року не відмінила цієї статті. Аленасправді на початку 20-х років з ЗО 318 шкіл у Польщі тільки 2370 булиукраїнськими. Холмщина і Шдляшшя на 463 тис. населення не мали жодноїукраїнської школи, а на Волині діяло 600 польських та 453 українські школи,незважаючи на те, що польське населення тут складало не більше 7 відсотків.
Від1933 до 1935 року в органи адміністративної влади надійшло від «Просвіти»270 заяв з проханнями про відкриття нових читалень у селах. З різних причинодержано відмови на відкриття 45 з них. Крім того, упродовж вказаного періодубуло заборонено діяльність 49 вже діючих читалень.
Найбільшважкі роки економічної кризи (1929—1930) співпали в Польщі з черговими виборамидо Сейму, що також провокувало нападки на українські культурні організації, босаме вони висували своїх кандидатів і вели агітацію за збільшення українськогопредставництва в Сеймі Речі Посполитої.
Вийтиз важкого економічного стану «Просвіта» могла тільки за допомогоюзбільшення продажу своїх видань, котрі в усі часи були й залишалися найбільшстійким джерелом її прибутків. У зв'язку з цим у 1932 році ревізійна комісіяскладає «Проект заходів для покращання планування роботи і діловодствакнигарні „Просвіти“. Висловлені в проекті зауваження поділялися надві групи: торговельно-господарського порядку і товарознавства магазину.Внесені ревізійною комісією зауваги суттєво змінили систему розповсюдженнякнижок.
Змінив господарсько-торговельному плані проводилися в 3-х напрямках: 1) збільшення кількостіпродажу власних видань; 2) зменшення кількості книжок, що продавалися в кредит;3) відміна торгівлі з філіями, а натомість -збільшення безпосередніх зв'язків зчитальнями.
1925року „Просвіта“ видає перший каталог власних видань, в 1932 роцівперше виходить каталог-прейскурант книгарні „Просвіти“, примірниккотрого зберігається в архіві Товариства (ЦДІА України у Львові, ф. 348, оп. 1,№ 6667, 12 с.). В каталозі показані всі видання, які були в продажу. Прикнигарні відкрився пункт прокату книжок, що мало б привернути більшу кількістьчитачів за рахунок невисокої платні за користування книжкою.
Зметою покращання інформаційного забезпечення читача „Просвіта“ від1933 року видає і безкоштовно розсилає „Списки рекомендованої літературидля читалень“ (ЦДІА України у Львові, ф. 348, оп. 1, № 6680-а, 6 с.).Необхідність у списках була викликана постійними цензурними нововведеннями збоку польської влади (наявність щойно забороненої літератури в читальні булаприводом для заборони її діяльності).
Всьогов Східній Галичині діяло 5 українських книгарень (З — у Львові і 2— впровінції). Безумовно, така кількість не могла забезпечити ані потреб українського населеннярегіону, ані необхідного прибутку від продажу видань. Відкривати магазиниукраїнської книги в повітах не було можливості через негативне ставленняпольської влади до створення нових вогнищ української культури. Та й сама „Просвіта“не мала для цього достатньої кількості кваліфікованих кадрів. Марними виявилисязусилля, спрямовані на одержання національної позики від місцевого Сейму. Втакій ситуації Головний Виділ виходить з пропозицією доручити розповсюдженняукраїнських книжок книгоношам, з виплатою їм 25 відсотків від вирученої суми.
Зметою наведення порядку в плануванні видавничої діяльності в травні 1931 року,за рішенням Президії Товариства, починає роботу книжково-видавничий відділ „Просвіти“.Згідно з інструкцією про порядок діяльності, що зберігається в архівіТовариства (№ 6496, с. 1—2), новий відділ повинен розробити перспективний планвидань, проводити облік видрукованої продукції і тої, що ще друкується,укладати торговельні угоди на реалізацію чужих видань у магазині та книгарнях „Просвіти“,слідкувати за діловим листуванням магазину та ін. Новий відділ підготував ірозповсюдив „Правильник діловодства книгарні і видавництв“.
Прискладанні видавничого плану „Просвіта“ користувалася результатамианкетування, котре провів журнал „Життя і знання“ з метою вивченнячитацького попиту. Анкета містила 22 питання різного змісту і була розісланабільше як 1,5 тис. передплатникам журналу. Той факт, що на проведенуТовариством акцію відгукнулося лише 7 відсотків опитуваних, дозволяє зробитивисновок про пасивність українського населення, що, безперечно, ускладнювало просвітницькуроботу. Найбільшу зацікавленість і активність виявили вчителі, значно меншу —хлібороби, священики, адвокати. Організовану відповідь прислали 6 читалень та 2кооперативи.
Переламниммоментом у діяльності „Просвіти“ стало прийняття видавничого плану на1934 рік. Велику увагу обговоренню саме цього плану приділила українська пресаГаличини. Свої критичні зауваги висловили газети „Новий час“, „Мета“,»Життя і знання", «Діло».
Зробившианаліз всієї своєї видавничої практики, «Просвіта» від 1934 року поповнюєвипуск щомісячних книжок обсягом 3—4 друкованих аркуша (48—60 сторінок).Призначені для масового читача книжки не обмежені жанром чи тематикою. Відпередвоєнних їх відрізняє більш висока якість поліграфічного виконання,наявність ілюстрацій.
Накошти фонду «Учітеся, брати мої...» намічено випускати щоквартальнокнижку з серії «Науково-популярна бібліотека». За тематикою новасерія повинна охопити всі галузі знань і, в першу чергу, українознавство.Книжки видаються добре ілюстровані, в доступному викладі, обсягом близько 100сторінок. З часом намічену періодичність випуску книжок «Науково-популярноїбібліотеки» було порушено.
Виданняоригінальних і перекладних повістей було вирішено об'єднати в серію «Бібліотекаповістей», у котрій планувалося випускати 1 книжку на рік обсягом до 20друкарських аркушів. Налагодити випуск цієї серії так і не вдалося.
Продовжуєтьсявидання журналу «Життя і знання», котрий завойовує все більшупопулярність. Користуються попитом брошури, що виходять під загальною назвою «Бібліотека»Життя і знання".
ЧленамТовариства і організаціям, котрі купували видання «Просвіти»,надавалася значна торговельна знижка. Щомісячні видання можна було одержуватипо передплаті. Якщо річний комплект на 1934 рік надходив у продаж по ціні 5,4злотих, то передплатники могли одержати 12 книжечок всього за 3,6 злотих.Кооперативи, котрі заплатили 12 злотих, мали право на одержання комплектущомісячних видань і 4-х книжок «Науково-популярної бібліотеки».Читальні «Просвіти» платили 25 злотих у рік і одержували відТовариства ті ж 16 книжок і журнал «Життя і знання».
Передбачалосятакож поновлення видання журналу «Письмо з „Просвіти“ ібібліотеки української класики „Українське письменство“. Уперспективі намічалося видати низку підручників українознавства для освіченоїінтелігенції в серії „Наукова Бібліотека“.
Виконанняпланів гальмувала нестача коштів, яка підсилювалася падінням курсу польськоївалюти.
Протерозробка та широке обговорення видавничого плану пвзитивно відбилися наматеріальному стані Товариства, про що красномовно свідчать такі цифри: якщо в1933 році тираж видань „Просвіти“ складав 74560 примірників, то в1934—175000. Всього упродовж 1934 та 1935 років вийшло 36 назв книжок, що разомз журналом „Життя і знання“ склало майже 180 друкованих аркушів.Велика заслуга в цьому редактора видань „Просвіти“ В. Сімовича.
Збільшенняобсягу видавничої продукції позитивно вплинуло на стан бібліотек Товариства.Кількість книжок у них в 1933, 1934 та 1935 роках складала, відповідно, 361,7;452,8 та 581,2 тис. примірників. Добре зарекомендувала себе така формадоведення книжки до споживача, як „мандрівні бібліотеки“. У 1935 роціїх число збільшилося до 115.
Значнийінтерес становить кількісна характеристика замовлених у бібліотеці книжок.Наведемо дані про рух літератури в центральній бібліотеці Товариства у Львові.Загальна кількість книжок (без періодики) в 1935 році складала 16897 томів.Впродовж попередніх трьох років бібліотеку відвідало 9002 читача, котріпрочитали 12509 книжок та журналів.
Майженезмінним залишається тематичний склад книжок, що користуються попитом.Насамперед це художня література, далі йдуть книжки історичні, історіялітератури, суспільствознавство.
У1935 році змінюється тематика щомісячних книжок, зменшується кількість історичних,натомість з'являються книжки з географії (В. Кубійович „Територія йлюдність українських земель“, О. Бочковський „Абісинія й абісин-ськасправа“), природознавства (О. Терлецький „Вплив природи на історіюУкраїни“), про боротьбу народів за самовизначення (Б. Галайчук „ПроГрузію та грузинів“, „Боротьба сьогочасних греків за волю“, І.Брик „Боротьба чехів за волю“).
Тематичнімузичні вечори були й залишалися однією з головних форм роботипросвітницько-організаційних комісій усіх українських товариств. Великоїпопулярності зажили спектаклі аматорських театральних гуртків. Численні „святакниги“ та ювілеї не обходилися без музичного супроводу. За таких умоввідкриття музичного видавництва не могло бути збитковим. Час підтвердивправильність рішення „Просвіти“. Недорогі партитури творівукраїнських композиторів-кла-сиків (Миколи Лисенка, Філарета й Миколи Колесси,Нестора Нижанківського та ін.) користувалися великим попитом, швидко знаходилисвого споживача, й забезпечували прибуток „Народному музичному видавництву“,створеному „Просвітою“ в 1935 році.
Втому, що „Просвіта“ зуміла гідно вийти з важкого стану часів світовоївійни, велика особиста заслуга тодішнього голови І. Брика. Завдяки йогостаранням у вересні 1929 року у Львові проходить другий Всеукраїнськийосвітянський конгрес.
Великуувагу І. Брик приділяє наведенню тісних контактів з культурними організаціямиза кордоном. „Просвіта“ зав'язує дружні стосунки й починає книгообмінз чеським інститутом ім. Масарика в Празі й вступає у члени „ВсесвітньогоСоюзу освіти для дорослих у Лондоні“.
У1929 році І. Брик брав участь у роботі всесвітнього з'їзду „Союзу“,котрий проходив у Кембріджі. У 1935 році, після проведення акції по масовомузалученню українського населення до Товариства, чисельність останнього впорівнянні з 1934 роком збільшилася з 14 до 25 тисяч чоловік. „Масовечленство — це можливість перетворити широкі народні маси в одну національне-духовнуспільність“,— підкреслювалося в календарі „Просвіти“ на 1936рік.
Щез початку XX ст.»Просвіта" намагається охопити культурно-просвітницькою роботоюукраїнське населення південно-західної окраїни Польщі — Лемківщини, якаособливо потребувала матеріальної та організаційної підтримки. Спеціальналемківська комісія при «Просвіті» була створена ще 1911 року.Поновити її роботу після війни вдалося лише в 1932 році.
Спробипроводити культурну роботу серед українського населення Карпат постійноперепинялися акціями з боку вороже настроєної польської адміністративної влади.Так, лише від 1934 до 1936 року було здійснено переведення лемківського регіонуз Львівського до Краківського судового підпорядкування; закрито майже всічитальні «Просвіти» на терені Новосадецької філії; забороненопроведення ревізій українських кооперативів «Львівським ревізійним союзомукраїнських кооперативів»; офіційно заборонено діяльність лемківськоїкомісії при Головному Виділі «Просвіти» у Львові та створенняАпостольської Адміністрації Лемківщини для греко-ка-толицької церкви з метоювідриву її від Львівської митрополії.
Отож,розповсюдити свій вплив на Карпатський регіон «Просвіта» змогла лишевід 1932 до 1936 року. Але, недив-лячись на недовгочасність праці, комісіязробила великий внесок у ліквідацію масової неграмотності українськогонаселення, підвищення його національної самосвідомості.
Уважкі післякризові роки на культурні потреби лемків з бюджету виділено: в 1933році 608 злотих; у 1934— 1006; у 1935—2500; у 1936^3400 злотих.
Приватнийкниговидавець І. Тиктор на кошти філії «Просвіти» видає періодичнийжурнал «Наш Лемко». Всього в 1932 році в регіоні розповсюджувалося3112 примірників української національної преси та 250 примірників періодикимосквофільського спрямування.
Стараннямильвівської комісії були налагоджені стосунки з «Союзом охорони Лемківщини»,створеним українськими емігрантами в США. Союз видавав газету «Лемківськийдзвін» і, по можливості, надсилав матеріальну допомогу на адресу комісії уЛьвові. Від 1933 до 1936 року допомога з Америки складала 748.289 злотих, у тойчас, як, згідно з касовим звітом лемківської комісії, «Просвіта» зацей період зібрала пожертв і виділила з власних коштів 1256.075 злотих.
У «Матеріалахпо розповсюдженню української книги і преси на Лемківських теренах»зберігаються листи, що їх Головний Виділ «Просвіти» надсилав до усіхукраїнських видавничих спілок та кооперативів з проханням про безкоштовнерозповсюдження їхніх видань на теренах Лемківщини. В результаті проведеноїроботи українське населення Карпат щорічно безкоштовно отримувало такіперіодичні видання: «Неділя», «Мета», «Сільськийгосподар», «Світ дитини», «Дзвіночок».
Крімперіодики стараннями «Просвіти» в регіон безкоштовно було надісланокнижки від «Ревізійної спілки українських кооперативів», видавництва «Народнасправа». На суму 60 злотих зробив замовлення для Лемківщини у видавництві «Сільськийгосподар» український «Центросоюз». Від себе видавництвонадіслало 3114 примірників книжок на суму 1202 злотих, 859 книжок Товариствоодержало з Праги; в архіві зберігаються подяки за безкоштовне одержання книжокз Берліна та Варшави.
Післязаборони діяльності лемківської комісії «Просвіта» неодноразоворобила спроби поновити допомогу своїм побратимам, але жодна з них не увінчаласяуспіхом. Зокрема, в ЦДІА України у Львові вдалося віднайти «МеморандумГоловної управи товариств львівському воєводі в зв'язку з перепонами вдіяльності „Просвіти“ на Лемківщині, а також репресіями з бокудержавних органів Польщі». Документ датовано 1939 роком, тому доля його,як і результати дії — невідомі. Для Польщі це був час початку Другої світовоївійни.
Репресіїз боку влади розповсюджувалися не тільки на терени Карпат. У період від 1936 до1938 року заборонена діяльність однієї філії та 134 читалень. На проханнявідкрити 342 читальні в селах Галичини дозволено розпочати їх роботу лише в 92місцевостях.
Від1936 року починається новий етап у діяльності Товариства. Робота проводиться в11 комісіях: просвітницько-організаційній, видавничій, освітньо-виховній,боротьби з неписьменністю, бібліотечній, театральній, господарсько-фінансовій,розповсюдження книжок, пропаганди та реклами, адміністративній, комісії дляроботи на західних землях.
Увидавничій діяльності помітний поворот до зменшення тиражів (з 10-12 до 5-6тисяч примірників), а також обсягу щомісячних книжечок Товариства (з 4-х до 3-хдрукованих аркушів). Частина щомісячних книжечок виходить у вигляді спаренихномерів. У результаті, в 1936 році їх вийшло 8, у 1937—9, у 1938—7, до вересня1939 року —5.
У1936 році з підзаголовком «Журнал — одноденка», виходитьшеститисячним тиражем книжечка • «Просвіта» — Гу-цульщині".Гарно ілюстроване, доповнене картою, видання розповсюджувалося на гуцульськійземлі за символічну плату — 0,5 злотих.
Зперіодичних видань продовжує виходити журнал «Життя і знання», а в1936 році виходить перший номер нового журналу — «Просвіта» (редакторМ. Дужий), тираж 5 тисяч, обсяг — близько 200 сторінок на рік.
Незміннимпопитом користуються щорічні календарі Товариства. Яскраве свідчення цьому —збільшення тиражу від 6 до 27 тисяч примірників.
Від1936 до 1939 року «Просвіта» видає 2 каталоги своєї книгарні. Великийінтерес викликають 2 видання «Списку конфіскованих та забороненихукраїнських книжок в Польщі». До нього потрапляють календарі «Просвіти»за 1930, 1934 та 1935 роки, книжки, видані українською діаспорою в Америці,видання Радянської України. Всього список налічує 249 назв книжок українськоюмовою, і одну — чеською.
Великуактивність в останні роки виявляє комісія з питань розповсюдження книжок. Знагоди ювілею —70-річчя Товариства — вирішено знизити ціни на власні видання на
50відсотків.
Удіяльності Товариства «Просвіта» у Львові в 1928—1939 роках можнавиділити 3 періоди: 1. 1928-1932 — роки морального та матеріального занепаду вроботі, викликаного економічною кризою, яка охопила всі країни Європи; 2.1932-1935 — роки піднесення діяльності Товариства до рівня передкризового; 3.1936-1939— роки найвищого розквіту в просвітницькій та видавничій роботі.
Вперіод світової кризи в економіці Західної України боротьба за ринки збутупризвела до неможливості селянину прогодувати себе й свою родину в селі і, втой же час, до масового безробіття в містах.
Злиденнестановище народу не могло не відбитися на роботі культурно-просвітницькихорганізацій. Кількість безпосередніх членів «Просвіти» впала з 12,5тисяч у 1928 році до 7 тисяч у 1933.
Відсутністьчленських внесків і падіння платоспроможності населення відбилося, в першучергу, на видавничій діяльності Товариства. Якщо в 1928 році вийшло 22 назвикнижок, то в 1933 —тільки 5.
Докінця 1933 року становище покращалось. У наступні два роки виходить 39 назвкнижок, що разом з журналом «Життя і знання» складало 179,7друкованих аркушів. Тираж періодичного органу Товариства збільшується до 2тисяч
примірників.
Значнозбільшується тираж книг «Просвіти»: 1933—74,56 тисяч; 1934—175,0 тисяч;1935—164,1 тисячі примірників.
У1936-37 роках «Просвіта» знову стає міцною матеріально й фінансове Підсумовуючидіяльність Товариства в 1938 році. Головний Виділ відзначав: «За останнійчас в просвітницькому житті розпочато нову фазу розвитку, котра забезпечуєсталість й гнучкість нашої організації». Закріплення позицій дозволяєТовариству повернутися до втілення своєї заповітної мрії — відкрити у ЛьвовіІнститут освіти, котрий би виховував необхідні кадри для просвітницької праці, «денаша інтелігентна молодь готувала б себе до повсякденної праці для народу».
Длявтілення такого задуму не вистачило часу. На останнє загальне зібрання «Просвіта»зібралася 8 червня 1939 року.
Натой час Товариство нараховувало в своїх лавах 360 тисяч членів, що складало 15відсотків усього дорослого українського населення. Бібліотеки Товаристванараховували 700 тисяч книжок, котрими користувалися 3500 тисяч чоловік.Прибутки «Просвіти» на 56 тисяч злотих перевищували видатки (238тисяч проти 182). П'ятнадцять тисяч злотих прибутку щорічно приносив дім «Просвіти»у Львові.
Однакнеобхідно відзначити звуження географії сфери впливу Товариства. Якщо в 1928році на північно-західних землях (Волинь, Холмщина, Полісся й Підляшшя) діяло600 читалень «Просвіти», то через 10 років не лишилося жодної. Всьоговід 1936 до 1939 року польська влада заборонила діяльність однієї філії й 135читалень.
Увересні 1939 року внаслідок так званої змови Молотова-Рібентроппа ЗахіднаУкраїна була поділена між Радянським Союзом і гітлерівською Німеччиною. Врезультаті державні кордони відірвали від України Берестейщину, Підляшшя,Холмщину, Надсяння, Лемківщину, Придністров'я.
Більшовицькийрежим не зміг пробачити «Просвіті» ЇЇ виняткової ролі у розбудовісвітогляду людей, які ставали свідомими українцями, здобували навичкицивілізованого господарювання, позбувались неуцтва і безкультур'я, прилучалисьдо здобутків світової культури та чистих джерел національних традицій. Тому недивно, що поряд з деякими спектакулярними заходами у розбудові українських радянськихустанов освіти, культури й науки більшовицький режим ліквідував восени 1939року Товариство «Просвіта». В 1939 році були закриті й, в більшостівипадків, знищені практично всі діючі тоді українські культурні, наукові йгосподарські організації, котрі розглядалися як вогнища «сепаратизму».Частину вчених було репресовано.
Можливо,чи не найбільшою втратою для української культури стало знищення величезноїкількості українських книжок, рукописів, архівних матеріалів, незалежно відїхньої ідейної спрямованості та змісту; і навіть — медичних та господарськихпорадників.
Тисячідіячів, активістів, членів «Просвіти» було ув'язнено в тюрмах ітаборах ГУЛАГу, заслано в сибірську тайгу та степи Казахстану, загинуло під часмасових розстрілів у 1941 році. Репресії щодо вцілілих просвітян продовжувалисьі після 1944 року. ЗО червня 1941 року саме в будинку «Просвіти» уЛьвові (пл. Ринок 10) було проголошено відродження Державності України, аленова окупаційна влада швидко ліквідувала всі спроби розвитку українськогополітичного й культурного життя. Деякі просвітницькі організації діяли в1940—1943 роках на Холмщині та інших регіонах.
РОЗДІЛ4. ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДАНЬ ЛЬВІВСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА»
Основнамаса видань Товариства «Просвіта» зберігається у Львові в бібліотеціАН України ім. В. Стефаника та бібліотеці Інституту суспільних наук АН України.В зв'язку з тим, що в регіоні часто змінювалася політична ситуація, великакількість книжок знаходиться за кордоном, зокрема, в Слов'янській бібліотеці вПразі, бібліотеці Національного музею ЧСФР, в книгосховищах Варшави, Кракова,Відня.
Затипом видань перші книжки «Просвіти» належать до популярноїлітератури. Це збірники, укладені О. Партицьким, а потім В. Шашкевичем підназвою «Зоря». Написані живою, доступною мовою, вони користувалисявеликою популярністю в Галичині. Показником високої якості першої книжкиТовариства є той факт, що вихід її вітав голова організації московськогоспрямування І. Наумович. В своєму листі до «Просвіти» він писав: «Зсердечною радістю вітаю ваш перший плід… Якби ми на протязі 20 років свободидокладали б усіх зусиль для випуску таких популярних видань як „Зоря“,ми сьогодні стояли б набагато вище.
Періодично»Просвіта" вносить зміни до свого статуту. Випуск статутів Товаристваі читалень можна віднести до окремої групи видань. Характерно, що їх тираж непоступався популярним книжечкам та календарям (1,5—2 тис. прим.), це даєможливість зробити висновок про те, що вони були призначені не тільки дляслужбового користування.
Великугрупу видань перших років складали підручники початкових та середніхукраїнських шкіл Галичини. Від 1869 до 1876 року «Просвіта» випустила22 підручники загальним тиражем 15,1 тис. примірників. За ступенемінформативності вони не становлять інтересу на сьогоднішній день, хоч їхзначення на момент виходу було величезним. Серед авторів та укладачівпідручників відомі західноукраїнські просвітителі О. Огоновський, А. Вахнянин,О. Барвінський, П. Свєнціцький, Ю. Романчук та ін. Це були перші українськіпідручники для середніх шкіл.
В1877 році Товариство випускає «Буквар» і читанки з другого дочетвертого класу для народних українських шкіл.
Нафорзаці майже всіх популярних видань вміщено заклики про вступ до лавТовариства (наприклад: «Вступайте в наші ряди!», «Хто не член „Просвіти“— той не українець!»). Відомості про ціну та розпродаж видань дають намуяву про купівельну спроможність українського населення на час виходу книг усвіт.
Тиражвидань в більшості випадків не вказаний. Відомості про нього містяться вбібліографічних джерелах.
В80—90 роках XIX ст.змінюється тематика видань в бік збільшення випуску художньої літератури. Колоавторів не обмежене західноукраїнськими письменниками. З допомогоюналагодженого ділового та особистого листування Товариство одержує рукописи зВеликої України. Часто придніпровські майстри слова знаходили в Галичині єдинуможливість опублікувати свої твори. Деякі вперше опублікувалися саме в «Просвіті».
Вкнижках, що виходили до 1899 року, вживався етимологічний правопис, що не применшуєїхньої історико-куль-турної цінності на сучасному етапі.
Особливоїуваги заслуговують серійні видання. В сучасному розумінні серія — це сукупністьвидань, об'єднаних спільністю задуму, тематики, цільовим чи читацькимпризначенням, що виходять під загальною назвою, як правило, в однотипо-вомуоформленні. Виходячи з цього означення, можна говорити про вісім серійТовариства.
Першусерію під назвою «Руська письменність» «Просвіта» почалавидавати в травні 1904 року. За визначенням редактора серії Ю. Романчука,Товариство за власним бажанням вирішило видавати бібліотеку українськихкласиків з метою: «1. видати твори всіх наших славетних письменників (крімсущих), починаючи від Котляревського і кінчаючи Кониським як найголовніше, бовони мають не тільки часову, але й більш тривалу літературну цінність; 2. щоб укожній книжці були портрет автора та його коротка біографія, а такожстилістичні та мовні пояснення для кращого розуміння; 3. щоб крімпопуляризаторської цілі, мати на увазі також ціль наукову, тобто друкуватитекст критично вивірений, з ретельною коректурою, згідно з плановим розкладом,з подачею в примітках невідомих, але важливих подробиць і т. ін.»
Сьогодніможна з певністю сказати, що «Просвіта» зробила все можливе длявиконання поставленого перед собою завдання. Від 1904 до 1928 року вийшло 25томів творів класиків української літератури загальним тиражем 172 тисячіпримірників.
Ініціаторомвидання, автором численних передмов, редактором та укладачем був Ю. Романчук.Його стараннями випуск книжок серії «Руська письменність» продовживсяі після першої світової війни, незважаючи на скрутний матеріальний стан «Просвіти».В роки економічної кризи 1928—1930-х років припинився випуск всіх серій.Поновити видання творів українських класиків Товариство не змогло навіть післястабілізації матеріального становища. В той же час в архіві «Просвіти»зберігаються матеріали, що свідчать про наміри в 1934 році поновити випусксерії, яка була гордістю ЇЇ видавців.
Більшачастина книжок серії витримувала два, а то й три перевидання. Це твори Т.Шевченка, І. Котляревського, П. Гу-лака-Артемовського, М. Костомарова, Ю.Федьковича, Г. Квіт-ки-Основ'яненка та ін.
Від1908 до 1'910 років у серії «Руська письменність» виходитьшеститомник творів П. Куліша. Тираж кожного тому 5 тис. примірників, азагальний обсяг —3428 сторінок.
Великоюпопулярністю користуються твори С. Руданського. Перед війною, від 1912 до 1914року, «Просвіта» видає три томи його творів. Але здійснитиперевидання і навіть розповсюдити весь тираж не вдалося. Твори С. Руданського,видані в серії «Українське письменство» (так потім стала називатисьсерія), ми знаходимо в списку заборонених в Польщі українських книжок, щозберігається в архіві «Просвіти» (ЦДІА України у Львові, Ф. 348, Огі.1, Д. 6668).
Текстисерії надруковані з уживанням фонетичного правопису; він до 1904 року надійнозакріпився в українському книгодрукуванні Галичини. Книжки виходять зменшенимформатом, що надає їм особливої оригінальності.
«Руськаписьменність» — найдорожча серія з усіх видань Товариства. В першу чергуварто відзначити якісне поліграфічне виконання книжок, що дало їм можливістьдобре зберегтися і навіть в наш час слугувати за взірець книговидавничогомистецтва. На коленкоровій обкладинці золотом відтиснуто орнамент, назву серії,прізвища та портрети авторів. Тиснутий золотом корінець і кольоровий обрізвдало завершують зовнішнє оформлення книжки. Кольоровий форзац також несеполіграфічне навантаження, хоч і не пов'язаний з тематикою видання. Кожнакнижка оздоблена портретом автора.
Заслуговуєна увагу також довідковий матеріал; він супроводжує всі книжки серії, абозавершує твори кожного письменника, якщо книжка включає одразу кількох авторів.Обсяг додатків сягає ЗО сторінок. У післявоєнних виданнях довідковий апаратдоповнюється «Словарем рідкісних українських і особливо чужомовних слів». Всі перераховані позитивніякості дають нам право говорити про високий видавничий рівень книг серії «Руськаписьменність».
Вкнижках представлено кращі взірці української літератури незалежно від їхньоїтематики та жанру. Тексти творів ретельно вивірені, а мова максимальнонаближена до оригіналу. Ця якість видань «Просвіти» набуваєособливого значення сьогодні, коли спотворена численними «реформами»мова тих же майстрів не дає уяви про індивідуальні мовні особливості автора.
Серія«Руська письменність» виходила до 1928 року, збільшивши свій тираж(від 1904 року) із 3 до 5 тисяч примірників. Роздрібна ціна серійних виданьбула досить високою в порівнянні з щомісячними книжечками «Просвіти».Проте відзначимо, що їхня номінальна вартість лише покривала витрати напідготовку та випуск книжок, не залишаючи Товариству будь-якого зиску. Таоднак, книжки серії «Руська Письменність» не були доступними длякожної селянської родини. Назріла необхідність в дешевшій і меншій за обсягомсерії. Таким потребам цілком відповідали «Просвітні листки», щопочали виходити в 1907 році.
Новасерія містила різноманітні за тематикою і жанром передруки з періодичногожурналу Товариства «Письмо з „Просвіти“. Журнал виходивщомісячно і, за визначенням видавців, давав „способи і шляхи, якими народможе йти до кращої долі, вміщує розповіді з минулого нашого й інших народів, атакож інформацію про досягнення людського духа“.
Першітри роки „Просвітні листки“ виходять щомісячно, але вже від 1910 р.така періодичність порушується. В 1911 році виходить лише одна книжка, алесерія не припиняється. Після українсько-польської війни „Просвітні листки“знову розлітаються по всій Галичині, хоч тепер їх доводиться видавати в значно важчихматеріальних умовах, що впливає на ціну видання.
Від1907 до 1913 року видавці зуміли збільшити тираж з 1,5 до 3 тисяч примірників,майже не змінюючи ціни в залежності від обсягу. В повоєнний же час „Просвіта“докладає всіх зусиль для збереження тиражу на рівні 3 тисяч примірників,піднявши ціну на книжки відповідно до риски інфляції тепер уже в польськійдержаві. В цілому книжечки з серії „Просвітні листки“ виконувалифункцію візитних карток кожного члена „Просвіти“; на обкладинці тафорзаці вони часто вміщували рекламу Товариства із закликами вступати в ЇЇряди.
Вперші роки видання цієї серії на 16 сторінках вміщується чимало різноманітноїінформації, так що книжечка нагадує зброшуровану газету. Періодично з'являєтьсярозділ „Вісті з “Просвіти», де Головний Виділ подає інформаціюпро діяльність філій та читалень «Товариства». Всього в серії вийшло60 випусків загальним тиражем 190450 примірників.
Накреслившив статуті не тільки культурне, але й економічне освічення українськогонаселення Галичини, Товариство в 1908 році починає видавати нову серію «Господарськабібліотека». До неї входять популярно написані виклади основ наукигосподарювання, необхідних кожному селянинові. Оскільки основну частину читачівскладали саме селяни, більшість книжок присвячено практичним та економічнимаспектам сільського господарства.
Тиражсерійних видань не перевищував 4 тисячі примірників, а за поліграфічнимвиконанням поділявся на дві частини. За більш низькими цінами виходили книжки вм'якій обкладинці. Друга частина тиражу оправлена коленкором з розкішнимивитисками.
Напевно,не всі книжки серії зберегли до цього часу свою наукову вартість, алебезперечна їхня громадсько-корисна вага в час виходу. Книжки серії «Господарськабібліотека» вміщували переважно дослідження прикладного характеру. Так, у1911 році «Просвіта» видає книжку С. Кузика «Рільничі досьвіди іпроби, роблені заходом Товариства „Просвіта“ у Львові на селянськихгосподарствах в літах 1908— 1910». Детальним аналізом можливостейполіпшення господарювання охоплено 40 повітів, 83 місцевості, вміщено звіти 121дослідника. Вихід такої книжки говорить про те, що Товариство працювало нетільки словом, але й ділом над ліквідацією економічної та фаховоїбезграмотності українських селян Галичини, поліпшенням методів їхньогогосподарювання. Книжка ілюстрована, довідковий матеріал включає алфавітнийпокажчик районів та місцевостей проведення досліджень, а також перелік людей,які вмістили свої звіти.
Книжкигосподарського змісту завжди були предметом підвищеної уваги Товариства. Довипуску спеціальної серії ввійшло 36 членських книжок, присвяченихгосподарським темам, а в «Господарській бібліотеці» з'явилось 8книжок, загальним тиражем 23 тисячі примірників. Редактором був М. Коцюба,потім С. Кузик.
Начас першої світової війни (1914—1918 рр.) видавнича діяльність «Просвіти»переноситься до Відня. Кілька виданих тут книжок і календар Товариства на 1915рік відзначаються вищим рівнем поліграфічного виконання.
Увоєнний час частково змінюється тип видань. Виходячи з громадської потреби внаочній агітації, «Просвіта» збільшує випуск аркушевої продукції.Здебільшого це портре тиукраїнських національних героїв і заслужених просвітителів (наприклад, Є.Олесницького, Т. Шевченка, І. Франка, І. Мазепи, А. Шептицького). Розмір портретів—37X26см. .
Повійні видавнича комісія Товариства змінює план випуску літератури, виходячи зситуації в регіоні. Постановою від 13 листопада 1919 року вирішено розділитивидання книжок на 4 групи: 1. «Народна бібліотека»; 2. «Загальнабібліотека»; 3. «Українське письменство»; 4. «Письмо з „Просвіти“— періодичний орган Товариства.
Першеповоєнне засідання не обрало окремого редактора майбутніх видань „Просвіти“,а редакційний нагляд за випуском книжок доручило В. Дорошенку. З часом,очевидно, в зв'язку із збільшенням обсягу видавничої продукції, було створеноредакційну колегію.
Відповіднодо накресленого плану, в 1920 році „Просвіта“ починає видаватиодночасно дві серії книг — „Загальна бібліотека“ та „Народнабібліотека“.
В „Загальнійбібліотеці“ видавці намагаються дати уяву про теорію та історіюлітератури, про методи та значення народної освіти і т. ін. Хоч у серії вийшлолише 8 книжок (1920— 1925 рр.), саме вони мають найвищу інформативну вартістьта громадську спрямованість як на момент випуску, так і насьогодні.
Особливийінтерес викликає книжка видатного українського композитора Філарета Колесси „Українськінародні думи. Перше повне видання з розвідками, поясненнями, нотами та знімкамикобзарів“ (1920 р., 160 с.).
Цене звичайний пісенник, який включає перелік відомих і популярних українських „Дум“.У розгорнутому вступі автор подає ретельний аналіз аналогічних книжок, щораніше видавалися в Петербурзі, Відні і т. ін. Текст вміщеної книги доповненийчисленними посторінковими коментарями. Книжку ілюстровано фотографіями кобзарівз їхніми хлопчи-ками-поводирями. Довідковий апарат в кінці книжки включаєперелік ілюстрацій та список праць автора, доктора філософії тамистецтвознавства Ф. Колесси. Безперечно, що така книжка вельми цінна не тількидля істориків-книгознавців, але й музикантів, композиторів, мистецтвознавців.Перший, четвертий та п'ятий випуски серії присвячені двотомній праці М.Возня-ка „Історія української літератури“. Перший том обіймає періоддо кінця XV ст., другий том,що вийшов у двох книгах,— від XVI до XVIIIст. Обсяг видання — 1412 сторінок,тираж 18 тис. примірників. До тексту додано 153 ілюстрації. Робота М. Возняка йдосі залишається однією з найбільш фундаментальних праць з історії українськоїлітератури. Серію „Загальна бібліотека“ без застережень можна назватинауковою. За своїм поліграфічним виконанням вона, однак, не становитьособливого інтересу. В серії — книги збільшеного розміру, в м'якій обкладинці,обсягом від 32 до 565 сторінок. На жаль, рівень освіти українського населенняГаличини на той час не був достатньо високий, щоб належно оцінити й визнатинеобхідність такого гатунку видань, а Товариство не було досить заможньоюорганізацією, щоб випускати збиткові видання. Тираж „Бібліотеки“падає від 6 до 0,5 тис. примірників, і в 1925 році видавці приймають рішенняприпинити випуск такої цікавої, але непосильної для них серії. Очевидно, увипуску наукових видань „Просвіті“ важко було змагатися з НауковимТовариством ім. Т. Шевченка, що на той час стало скравжньою Академією Наукукраїнського населення Галичини.
Затверджуючиплан випуску літератури на 1934 рік, „Просвіта“ збираєтьсяповернутися до видання наукових праць і заснувати з цією метою „Науковубібліотеку“, яка містила б ряд підручників з українознавства. Тут же робитьзастереження, що задум можна було здійснити при наявності коштів і „відповіднодо того, чи схвалить такий план громадськість“. На жаль, важке матеріальнестановище Товариства не дозволило реалізувати цей задум.
Інакшесклалася доля „Народної бібліотеки“ „Просвіти“. Серіяпризначалася для широких народних мас. Зміст книжок не обмежено жанром читематикою. В основному — це оповідання українських письменників, перекладизарубіжної класики. Нерідко тут зустрічаються видані окремою книжкою рефератина актуальні теми.
Від1920 року в серію „Народна бібліотека“ „Просвіти“ входятьтакож щорічні календарі Товариства, тираж котрих досягає 12 тисяч примірників. „Календарі“»Просвіти" заслуговують на особливу увагу. Вони виходили упродовжвсієї видавничої діяльності Товариства і користувалися незмінним попитом.Календарі розкривали перед читачем широку панораму народного життя кінця XIX — початку XX ст. Велику зацікавленість викликають вони і сьогодні.
Втому, що календарі в Галичині одержали статус настільної книги кожноїукраїнської родини, велика заслуга насамперед редакторів просвітянських видань:О. Партицького, Ю. Романчука, В. Левицького, І. Франка, Г. Хоткевича, С. Шахата ін.
Всьогов серії «Народна бібліотека» вийшло 38 книжок загальним тиражем 203тисячі примірників.
Постійнепогіршення матеріального становища Товариства в зв'язку з наближеннямекономічної кризи призводить до того, що в 1927 році виходить остання книжкапопулярної серії.
Зтієї ж причини видавцям не вдається здійснити ще один задум: в рамках «Народноїбібліотеки» випустити театральну серію, котра знайомила б читачів зкращими взірцями української драматургії і разом з тим подавала матеріал длячисленних драматичних гуртків, які функціонували при кожній філії Товариства. В1922 році виходять лише дві книжки цієї серії, й на цьому вона припиняє своєіснування.
У1921 році «Просвіта» виступає з ініціативою створення видавничогофонду, куди б поступали добродійні пожертви від українського населення. Першікошти зібрано при вшануванні пам'яті великого українського поета Т. Г.Шевченка. За умови, що до фонду під назвою «Учітеся, брати мої...»будуть регулярно надходити доброчинні внески, планувалося за його рахуноквидавати одну книжку щоквартально. В 1921 році дійсно підготовлено 4 книжки,але вже наступного року Товариство вкладає свої кошти з тим, щоб підтриматиблагодійне починання.
Всьогопід гаслом «Учітеся, брати мої...» вийшло 9 книжокнауково-популярного змісту загальним тиражем 45 тисяч примірників.
Економічнакриза 1929 —1930 років важким тягарем лягає насамперед на селянство. Українськенаселення Галичини, що знаходилося ще й під національним гнітом, особливогостро відчуло її наслідки. Все це призводить до того, що члени «Просвіти»не можуть вчасно сплатити членські внески, не кажучи вже про поповнення лавТовариства. В 1928 році припиняють виходити всі серії «Просвіти».Доброчинні пожертви не надходять взагалі, внаслідок чого від 1929 року в рамкахвидавничого фонду «Учітеся, брати мої...» не виходить жодної книжки.
Нестачаматеріальних засобів змусила видавців відмовитися від випуску ще однієї серії —"Історична бібліотека" (1923—1925 рр.). Необхідно зазначити, щовидання цієї серії започатковане після широкого вивчення читацького попиту,проведеного шляхом анкетування. В результаті було виявлено, що найбільшоюпопулярністю серед українського населення користуються книжки на історичнутематику, написані живою, народною мовою. Враховуючи побажання своїх читачів, «Просвіта»починає видавати серію книжок, які розповідають про основні історичні події,пов'язані з долею українського народу. Тут ми зустрічаємо також історіюстародавніх галицьких міст (Крип'якевич І. Княжий город Галич: Переказ проминуле), життєпис історичних осіб (Крип'якевич І. Іван Федорович — першийукраїнський друкар).
"Історичнабібліотека" була досить дешева. Ціна кожної книжки не перевищує вартостіщомісячних видань Товариства.
Згідноз видавничим планом книжки історичної серії мали виходити щоквартально, проте вдійсності за 3 роки існування серії вийшло всього 10 книжок (загальний тираж 48тис. прим.).
Після1928 року «Просвіта» робить спробу відродити традицію видавничихсерій. Внаслідок цього починає виходити нова серія «Бібліотека „Життяі Знання“, за задумом та поліграфічним виконанням аналогічна „Просвітнімлисткам“, що виходили раніше. Дешеві, невеличкі за обсягом книжечкимістять відбитки з другого періодичного журналу товариства „Життя і Знання“.Не пощастило тільки зберегти на попередньому рівні тираж серії. Всього вийшло53 книжечки (158 тисяч примірників).
Досередини 30-х років „Просвіті“ вдається частково стабілізувати своєматеріальне становище за рахунок збору членських внесків та поповненняТовариства новими членами. Це дало можливість в 1934 році за рахунокблагочинного фонду „Учітеся брати мої...“ розпочати випуск серії книг»Науково-популярна бібліотека".
Згідноз затвердженим планом в новій серії щорічно повинно було виходити чотирикнижки: дві з історії, дві з природознавства. Насправді ж переважають книжкиісторичної тематики. Можна сказати, що в «Науково-популярній бібліотеці»відродилися не втілені доти в життя задуми видавців «Народної» та "Історичної"бібліотек.
Основнийтираж «Науково-популярної бібліотеки» — 5 тисяч примірників. Серіядобре ілюстрована. Книжки з історії та географії мають необхідні карти,статистичні дані подано у вигляді таблиць та діаграм.
В1926 році після укладання І. Калиновичем бібліографії видань «Просвіти»голова Товариства М. Галущинський вирішив поновити загальну нумерацію видань,починаючи від 1869 року. Таким чином, «Загальна», «Народна»та "Історична" бібліотеки почали виходити під черговим номеромвипуску книги, і тільки «Руська Письменність» мала свійіндивідуальний видавничий номер.
Протягомвсієї діяльності Товариства вийшло 3 ювілейних видання. Це книги: 1. Белей І.Двадцять й пять леть исторіи Товариства «Просвіта» (1894, 69 с.); 2.Лозинський М. Сорок літ діяльности «Просьвіти» (1908, 72 с.); 3.Перський С. Популярна історія Товариства «Просвіта» у Львові (1932, 268 с.).
Першакнижка видана етимологічним правописом, що на сьогодні ускладнює сприйняттятексту. В той же час, книжка глибоко емоційна, в ній звичайною, розмовною мовоюрозповідається про зародження та становлення «Просвіти», пода ютьсяцікаві факти, які неможливо виявити в офіційних документах.
Багатов чому схожа на перше ювілейне видання друга книжка М. Лозинського. Автор тавидавці намагаються більше показати життя Товариства зсередини, ніж провестианаліз його діяльності. Наявність 15 ілюстрацій в тексті помітно вирізняє її ззагального максимуму популярних видань.
Статистичнідані й перелік подій подані в річних звітах «Просвіти», а ювілейнівидання, не претендуючи на науковість, передають особливу атмосферу епохи, що,без сумніву, підносить ступінь їхнього сучасного громадсько-політичногозначення.
Відперших двох помітно відрізняється третя книжка, присвячена 60-річчю Товариства.Автор С. Перський (псевдонім Степана Шаха) подає матеріал з узагальненням.Аналізуються напрями діяльності Товариства, подано значний цифровий матеріал.Книжка позначена високим рівнем наукової інформативності. Каталоги видань «Просвіти»— неоціненне джерело бібліографічної інформації для історичних та книгознавчихдосліджень.
Після1920 року вийшло 25 бібліографічних покажчиків, їх можна розділити на такігрупи: 1. Каталоги видань «Просвіти» (7); 2. Каталоги книгарніТовариства (3); Тематичні каталоги (3); 3. Каталог книжок, що були на складіТовариства; 4. Списки книжок, заборонених польською цензурою (5); 5. Спискиконфіскованих українських книжок (4)|6. Каталог знижених в ціні книг (1). В останніроки діяльності Товариства відбувалися зміни в художньому оформленні видань.Популярні книжечки до 1939 року мали на обкладинці ілюстрації, пов'язані зізмістом. Наприкінці 1937 року видавці повертаються до модернізованої віньєтки роботиП. Ковжуна. Від 1938 року популярним виданням Товариства повернуто віньєтку К.Устияновича, частково перероблену й доповнену С. Гординським. Всі ці зміниговорять про те, що «Просвіта» приділяла велику увагу зовнішньомувигляду своїх книжок. До їхнього оформлення запрошували таких відомихукраїнських художників як К. Устиянович, П. Ковжун, І. Труш та ін., що булосуттєвим фактором підвищення історико-культурної цінності видань.
Убільшовицькій історіографії майже повністю відсутні дослідження, присвяченіісторії культурного життя Галичини. Діяльність «Просвіти»розглядалася крізь призму політичних оцінок «Короткого курсу історіїВКП(б)». А існуючі публікації написані на матеріалах вузького колаперіодики досліджуваного періоду і повторюють висновки, зроблені венциклопедичних виданнях про те, що філії «Просвіти» були «в більшостісвоїй джерелами українського буржуазного націоналізму».
Відкриттяцілої низки архівних фондів дало можливість широко і всебічно вивчати найбільшмасове українське Товариство в Галичині. Ретельне вивчення архіву Товариства, атакож опрацювання матеріалів зарубіжної історіографії дозволило зробитиоб'єктивні висновки про його діяльність. Про авторитет і масштаби діяльності «Просвіти»свідчить той факт, що до 1939 року мережею ЇЇ філій та читалень було охоплено85% західноукраїнських земель. «Просвіта» стає наймасовішоюкультурною організацією, яка спрямовує свої погляди на потреби народногозагалу.
Залишаючиза собою культурно-просвітницьку функцію, «Просвіта» дала початокчисленним економічним, фінансовим, спортивним та іншим інституціям.
Необхідноособливо відзначити діяльність Товариства у важкі роки Першої світової війни тавизвольних змагань. Велика заслуга Товариства в розвою економіки краю. Головноюумовою культурного піднесення народу «Просвіта» вважала саме високийматеріальний рівень життя.
Новиметапом у розробці економічних програм в Галичині став організований «Просвітою»Перший український просвітньо-економічний конгрес 1909 року. Ініціаторамконгресу вдалось об'єднати зусилля просвітителів всієї України, з'ясувати йобговорити проблеми роз'єднаного народу, скоординувати свої дії.
Культурно-просвітницькіфункції Товариства не обмежувалися виданням та розповсюдженням книжок.
Пропагандаукраїнської культури за межами Галичини для «Просвіти» була тіснопов'язана з необхідністю морально підтримати велику частину нашого народу,змушеного покинути рідну землю у зв'язку з важким матеріальним становищем. Прозначення «Просвіти» для українців красномовно говорить той факт, щоаналогічні організації відкривалися й ставали єдиним джерелом духовності дляукраїнської еміграції в Канаді та Америці, де проживали тисячі українців, таксамо як і в Уругваї, Парагваї, Манчжурії та інших місцях, де українська громаданараховувала кілька сотень, а то часом і десятків чоловік. Завдяки галицькій «Просвіті»українське друковане слово забезпечувало культурні потреби українців в усіхкуточках Земної кулі, що допомогло не тільки зберегти, але й збагатитиукраїнську культуру.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ
.1. Андрусяк М. Нариси з історіїгалицького москвофільства.— Львів, 1935.
2. Багалій Д. Нарис українськоїісторіографії—К.: ВУАН, 1923.— Т. 1.— 108 с.
3. Барвінський В. Коротка історіяГаличини продовж тисячоліття 907—1941.— Львів: Українське видавництво, 1941.—43с.
4. Барвінський О. Історичний оглядзасновин Народного дому у Львові.— Львів, 1908.—66 с.
5. Буковський Л. Книгарні — бібліотеки— академія. Спомини 1919— 1922.— Мюнхен, 1971.—152 с.
6. В польськім ярмі. Промова посла доктораО. Колесси, виголошена в бюджетовій дебатії дня 18 червня 1909 р.— Львів,1909.—11 с.
7. Ваврик В. Телергоф. В 20 роковининародної трагедії галицько-руського народа.— Львів, 1934.—64 с.
8. Вахнянин Н. Спомини з життя.— Львів,1908.— С. 105—106.
9. Велика історія України.— Вінніпег,1948.— 976 с.
10. Вернадський В. Українській вопрос ірусскоє общество // Родіна.—№ 1.— 1990.—91—95 с.
11. Возняк М. їв. Белей і Ол.Кониський. До зв'язків Галичини з Наддніпрянщиною в 80-х роках XIX ст.— Львів, 1928.—45 с.
12. Возняк М. Із зносин М. П.Драгоманова з Галичиною.— Львів, 1926.— С. 137—155.
13. Возняк М. Як пробудилося українськенародне життя в Галичині за Австрії.—Львів, 1924.—180 с.
14. Галицько-руське письменство1848—1865 р. р. на тлі тогочасних сускіль-но-політичних змагань галицько-руськоїінтелігенції.— Львів: НТШ, 1903.—146 с.
15. Галущинський М. Михайло Драгоманів— ідеолог Нової України.— Львів, 1921.—18 с.
16. Гнатюк В. Національне відродженняавстро-угорських українців 1772— 1880.— Відень, 1917.
17. Грушевський М. Звідки пішло українствоі до чого воно йде.— К., 1917.— 2-е вид.—16 с.
18. Грушевський М. Изпольско-украинских отношений Галиции.— Петербург, 1907.—84 с.
19. Грушевський М. Национальньїй вопросй автономия.— Петербург, 1907.—15 с.
20. Грушевський М. Освобождение России йукраинский вопрос. Статьи й заметки.— Петербург, 1907.—201 с.
21. Дашкевич Я. Матеріали І. О.Левицького як джерело для бібліографічного словника // Історичні джерела та їхвикористання.— К.: Наукова думка, 1966.— Вип. 2.— С. 35—54.
22. Звіт з діяльності товариства «Просвіта»у Львові. — 1902 — 1938 р.
23. Звідомлення товариства «Просвіта»у Києві, заснованого в пам'ять Т. Г. Шевченка за 1906 р.— К., 1907.— 74 с.;1908.— 71 с.
24. Звіт з діяльності філії «Просвіти»в Стрию, за час від 11 червня 1903 р. до мая 1904 р,— Львів, 1904.
25. Справозданє з діяльності товариства«Просвіта» за рік 1876 — 1900 р.
26. Справозданє Катеринославського літературно-артистичноготовариства «Просвіта». — Катеринослав, 1907. — 16 с.
27. Справозданє українського товариства«Просвіта» у Миколаєві. — Миколаїв, 1909.— 18 с.
28. Статут товариства «Просвіта».—Львів, 1891.— 18 с.
ДОДАТКИ
СТАТУТТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» (Затверджений в 1913 р.)
А)ЦІЛЬ ТОВАРИСТВА І ОБЄМ Д1ЛАНЯ.
§1. Цілию Товариства є: просьвіта і піднесене культури та добробуту українськогонароду у всіх його верствах і напрямах житя.
§2. До осягнення сеї ціли прислугують Товариству отсі способи:
а)видаване усякого рода книжок, творів, письм, журналів і часо-писий в мовіукраїнській або після потреби иншій, особливож творів і письм популярних длясільського і міського люду,— та їх розширюване;
б)устне поучуванє народу в усяких справах просьвітних, культурних, господарських,торговельних і промислових, а то че-ред делегатів, люстраторів і мандрівнихучителів;
в)закладанє в Галичині (§ 4) філій і читалень Товариства «Просвіта», яктакож поміч і оцінка над тими товариствами;
г)уладжуванє публичних лекций і викладів, літературно-музичних продукций, концертів,аматорських вистав театральних,— взагалі плекане музики та співу і веденелюдового театру та кінотеатру;
д)уладжуванє народних сьвят та з'їздів і прогульок в ціли пізнання краю і народуна гідних звижуваня місць;
е)закладанє і удержуване бібліотек, народних музеїв, публічних читалень і випозичаленькнижок, як також збиране і видаване всяких матеріалів, відносячих ся до пізнанякраю і народу;
ж)основуване і ведене книгарень, друкарень, переплетень і инших до осягненняцілий Товариства потрібних помічних підприємств;
з)уладжуванє і ведене шкіл: народних, середних і вис-ших, як також шкілгосподарських, торговельних, ремісничих і промислових з мовою викладкоюукраїнською,— зглядно після потреби иншою,— та устроюванє курсів для неграмотнихі курсів для доповняючої і підготовляючої науки, як також курсів торговельних,рільничих, промислових і домашнього господарства;
і)закладанє і ведене бурс, захоронок, захистів, діточих городів, вакацийних осельі инших добродійних заведень, в яких виховувала би ся убога а талановитамолодіж відповідно до своїх здібнос-тий і потреб українського народа;
й)закладанє взірцевих господарств, досьвіднкх стаций, взірцевих садів, шкілокдеревних і городів,— як також змаганє до зало-женя самостійнихекономічно-господарських інституций — як крамниці, шпіхлеря, каси позичкової,щадниці (§ 50) і инших спілок та підприємств рільничо-господарських,торговельних і промислових, з особливим узглядненєм домашнього промислу;
к)уділюванє помочи і поради при набуваню доброго насіня, машин, приладів тадругих рільничо-господарських і промислових витворів, як також вказуване жерелзарібку;
л)запомаганє материяльне письменників, артистів, учених, учителів народних іобразуючої ся молодіжи стипендиями, преміями і иншими способами;
м)уладжуванє анкет, з'їздів і конгресів в справах прось-вітно-наукових іекономічних;
н)оголошуване конкурсів і премій за найкращі твори письменства та умілости;
о)уладжуванє промислово-господарських і етнографічних вистав;
п)взагалі заохочуване всіх верств українського народа до просьвіти і науки;розбуджуване замилуваня до ощадности і праці, як також діланє всього, що можепричинити ся до піднесеня просьвіти, культури і добробуту українського народу.
§3. В ціли придбаня або побільшеня своїх матеріяльних засобів приймає Товариствовкладки членів, добровільні дари, спадщини і записи, по одержаню на се дозволувластий. Взагалі може Товариство набувати на власність всякого рода предметитак движимі як не-движимі, з правного обігу невиключені і свобідно орудуватисвоїм майном і фондами під його заряд через когонебудь переданими.
Б)ОСІДОК ТОВАРИСТВА ІТЕРИТОРИЯЛЬНИЙ ОБСЯГ ДІЛАНЯ.
§4. Осідком Товариства є місто Львів, де пробуває також Головний Виділ,— а своєюдіяльністю обіймає цілий край Галичину.
В)СКЛАД ТОВАРИСТВА, ПРАВА І ОБОВЯЗКИ ЧЛЕНІВ.
§5. Товариство складаєть ся з членів звичайних, почесних, добродіїв іспомагаючих.
§6. Членом звичайним є
а)кожда особа української народности, котру Головний Виділ Товариства як членазвичайного прийме;
б)громади, товариства і инші особи правні під тим самим услівєм.
§7. Членом почесним може бути кождий, хто яким ділом для українського народу абодля Товариства високо заслужив ся і коли на запрошене Товариства (§ 19 в) цюпочесть прийме.
§8. Членом добродієм може бути особа української народности, що зложить доТовариства одноразову вкладку 200 корон, згляд-но жертвує предмет тої вартости,та як члена-добродія Головний Виділ її прийме.
Підтим самим услівєм можуть стати членами добродіями громади, товариства і иншіособи правні.
§9. Членом спомагаючим може бути кождий, хто:
а)зложить для Товариства одноразову вкладку найменше 20 (двацять) корон, або
б)зобовяжеть ся складати річно по одній (1) короні — і як такого члена ГоловнийВиділ прийме.
§10. Звичайні члени Товариства мають право:
а)бувати на загальних зборах з голосом дорадним, забирати там голос, ставитивнесеня і інтерпелювати Виділ, як і право пасивного вибору;
б)бувати на зборах філіяльних і окружних своїх філій і округів з голосом рішаючимта з правом на них вибирати і бути вибраним до виділу філії, як також на відпоручниківна загальні збори Товариства;
в)вглядати по замкненю рахунків в часі 14. днів перед загальними зборами в книгиТовариства;
г)перекладати Виділові письменне внесеня в справі видаваня діл і заряду майном,котрі Виділ має взяти під розвагу;
д)діставати безплатно по одному примірнику книжок популярних, видаванихТовариством по часі вступленя члена до Товариства, а призначених ГоловнимВиділом для роздачі між членів;
е)діставати лєгітимациї членської приналежносте до Товариства;
ж)уживати членських відзнак і прапорів по одержаню на се дозволу власти.Українські громади і інститути беруть участь в зборах через своїх заступників,управнених до заступства законом згляд-но статутом.
§11. Почесні члени мають право:
а)бувати на загальних зборах Товариства і на зборах філії свого осідку з голосомрішаючим, забирати на них голос, ставляти внесення, як і право активного іпасивного вибору;
б)перекладати Виділови письменні внесення в справі видаваня діл і заряду майном,котрі Виділ має взяти під розвагу.
Членидобродії мають право:
а)бувати на загальних зборах Товариства і на зборах філії свого осідку з голосомрішаючим, забирати на них голос, ставляти внесеня, як і право активного тапасивного вибору;
б)предкладати Виділови письменно внесеня в справі видаваня діл і заряду майном,котрі Виділ має взяти під розвагу.
§12. Члени спомагаючі мають право подавати Головному Виділови згляднофіліяльному письменно внесеня в справі видавництв Товариства і заряду майном,котрі ті виділи мають взяти під розвагу.
§ 13.Звичайні члени мають обовязок:
а)платити до Товариства вкладки по чотири корони річно, однак Головний Виділ маєправо незаможним членам Товариства річну вкладку знизити. Зміна висоти вкладкиможе наступити тільки на загальних зборах, що зміною статута не вважаєть ся;
б)причиняти ся відповідною працею до осягнення спільної ціли Товариства;
в)підчиняти ся в справах Товариства тогож рішеням. Вільний від вкладок є:
а)хто шістьдесять (60) корон нараз зложить, або
б)кого Головний Виділ для заслуг коло Товариства від вкладок увільнить.
Г)ПРИНЯТЄ В ЧЛЕНИ Г УТРАТА ПРАВ ЧЛЕНА
§14. Членів звичайних, добродіїв і спомагаючих приймає Головний Виділ. Членівпочесних іменує Загальний Збір на внесене Головного Виділу голосованєм безнаради.
§15. Членом перестає бути:
а)хто зрече ся права належаня до Товариства;
б)хто за який знеславляючий злочин зістане правосильно засуджений;
в)хто з причини шкідливої для Товариства діяльности, або з причини нечесного чи неморальногоповеденя буде виключений з членів Товариства.
Провиключене члена з Товариства в случаях б) і в) рішає Головний Виділ.Виключеному членови прислугує право відклику до Загального Збору Товариства.
§ 16.Членом звичайним або спомагаючим перестає бути:
Хто,не будучи увільненим, через рік не платив вкладки, і мимо зазиву ГоловногоВиділу під загрозою вичеркнення з членів Товариства, залеглости не вирівнав.
§17. Хто перестав бути членом, може знова вступити в члени тільки на підставірішення Головного Виділу і по зложеню членської вкладки.
Д)ЗАРЯД ТОВАРИСТВА І ОБЄМ ЙОГО ДІЛАНЯ. 1. Загальний Збір.
§18. Найвисшою властию рішаючою Товариства є Загальний Збір членів.
Участьв Загальнім Зборі з рішаючим голосом прислугує:
а)відпоручникам звичайних членів, вибраним на зборах філіальних або окружних,— івідпоручникам читалень «Просвіти»;
б)почесним членам і членам добродіям;
в)всім членам Головного Виділу Товариства, ак також кождо-часному голові зглядно заступниковиголови або делєгатови Виділу кождої філії Товариства.
Відпоручникизвичайних членів Товариства легітимують ся грамотами вибору, підписанимипредсідателем збору філіального, зглядно окружного і Головним Виділомпровіреними (§ 28. з.).
Вибіротсих відпоручників на Загальний Збір Товариства доко-нуєть ся тим способом, щона зборі філіальнім, зглядно в тій ціли скликанім окружнім вибирають присутніприпадаюче на округ філі-яльний зглядно окружний число відпоручників. Вибираютьна кож-дих 50 звичайних членів по одному відпоручникови. Неповне число первісне(понизше 50 звичайних членів Товариства) та всяка надвиж-ка поверх 50 звичайнихчленів Товариства управняють також до вибору по одному відпоручникови.
Сізбори скликують Виділи філіальні на зазив Головного Виділу Товариства, а в тихокругах, де філії Товариства нема, мужі до-віря, установлені Головним ВиділомТовариства (§ 28. в.). На сих зборах проводить голова філії, зглядно йогозаступник або установлений муж довіря.
Кождачитальня «Просвіти» на Загальний Збір Товариства вибирає без оглядуна число своїх членів лишень одного відпо-ручника, а вибір сей доконуєть ся назвичайних або надзвичайних зборах читальні.
Висланівідпоручникк мають на Загальнім Зборі Товариства лише один голос.
§19. Загальний збір Товариства:
а)приймає до відома звіт Головного Виділу і на внесене Комі-сиї ревізийної уділяєуступаючому Виділови абсолюториї з веденя рахунків і діловодства;
б)вибирає зпоміж членів Товариства, управнених до пасивного вибору, головуТовариства на три роки і Головний Виділ (по мисли § ЗО. сього статута);
в)іменує членів почесних;
г)рішає внесеня Головного Виділу, збору філіяльного, читальні і поодинокихчленів;
д)рішає про зміну статута;
е)рішає про висоту вкладки;
ж)рішає про розвязанє Товариства;
з)вибирає Комісію ревізийну.
§20. Рішеня Загального Збору западають абсолютною більшістю голосів і лиш дорішена зміни статута треба двох третин (2/3) а до розвязаня Товариства пятьшестих (5/6) голосів присутніх членів.
§21. Голосованє на Загальнім Зборі відбуваєть ся устно і явно, лиш при виборіголови Товариства, виділу і членів почесних голо-суєть ся тайно, картками.Загальному Зборови прислугує однак право постановити, що і над сими справамивідбудеть ся голосованє явне.
§22. Під наради і рішення на Загальнім Зборі беруть ся лиш ті внесеня ГоловногоВиділу, філій, читалень або поодиноких членів, що поставлені на дневнімпорядку.
Внесеняфілій, читалень або поодиноких членів мусять бути зголошені що найменше 14 днівперед Загальним Збором на руки Головного Виділу в ціли поставленя їх на дневнімпорядку Загального Збору. Поза тим можуть прийти на Загальнім Зборі під нарадилишень ті внесеня, за яких наглячістю заявить ся Головний Виділ або дві третини(2/3) присутних членів.
§23. Для порішеня справ Товариства скликує Головний Виділ Звичайний Збір членівТовариства що року до Львова.
Крімсього Загального Збору може Головний Виділ в міру потреби скликувати зібранячленів будь то загальні, будь окружні до Львова або иншої місцевости в краю: —а для справ просьвітно організацийних і видавничих може скликувати такожзібрання самих делегатів філій, або делегатів філій і читалень. На тих зібраняхможе Головний Виділ уладжувати прилюдні відчити, вокально-музикальні продукциї,вистави театральні, як також вистави промислово-господарські і етнографічні.
§24. В міру потреби Головний Виділ має право кождого часу скликуватинадзвичайний Загальний Збір Товариства, а є обовязаний такий Загальний Збірскликати на мотивоване жадане сто (100) звичайних членів. Право участи в тімнадзвичайнім Загальнім Зборі мають члени Товариства, котрим то право прислугуєна Загальнім Зборі звичайнім.
§25. Час і місце Загального Збору мають бути оголошені на ЗО днів наперед здокладним поданєм дневного порядку в органі Товариства і в одній з українськихчасописий, означеній Головним Виділом.
§26. До правосильности рішень Загального Збору треба присут-ности сто (100)членів, зглядно делегатів, управнених до голосо-ваня; коли однак ходить о змінустатута, треба присутности двіста (200) членів, зглядно делегатів, а дорозвязаня Товариства присутности двох третин (2/3) всіх членів, зглядноделегатів, управнених до голосованя.
§27. Загальному Зборови проводить голова Товариства або один з його заступників,а в случаю їх перешкоди вибрана Збором зпоміж присутних членів президія.
II. Головний виділ.
§28. Головний Виділ є найвисшою управляючою властию Товариства.
Всіправа Товариства, які не є застережені Загальному Зборо-ви, прислугуютьГоловному Виділови, а іменно:
а)приймати членів звичайних, членів добродіїв і членів спома-гаючих;
б)видавати твори літературні і часописи, входячі в обсяг діяль-ности Товариства;
в)засновувати філії і читальні Товариства в спосіб означений законом і симстатутом, як також установляти до виконуваня справ Товариства мужів довіря втих округах, де філії Товариства нема;
г)орудувати майном Товариства і фондами, в заряд Товариства відданими, як також заведенямиі інститутами Товариства, приймати всякі зобовязаня, як також установлятиучителів, інструкторів, урядників і слуг Товариства;
д)вести верховний нагляд над діяльністю і розвоєм філій і читалень Товариства зправом скликуваня засідань виділу і загальних зборів філій, читалень іінституций до них приналежних, з правом кождо-го часу жадати від філій,читалень і інститутів Товариства звітів, як також висилати в тій ціли своїхделегатів і установляти, зглядно затверджувати установлених через філіїокружних люстраторів;
е)уневажнювати зглядно застановлювати (систувати) рішеня філій і читалень, якузнаєть їх для інтересів Товариства шкідливими;
ж)розвязувати філії і читальні, які виступають проти цілий Товариства, зглядно невиконують постанов свого статута;
з)провірювати вибір відпоручників на Загальний Збір, скликувати і переводити Збірта видавати звіт з діяльности Товариства;
і)скликувати Збори філіяльні для вибору відпоручників на Загальний Збір в тихповітах і місцевостях, де тих зборів мимо зазиву Головного Виділу не скликаноабо вибору не переведено;
й)творити для полагоджуваня справ Товариства при Головнім Виділі секциї ікомісиї, до яких можна покликувати членів зпоза Виділу, і ухвалювати для нихрегулямін;
к)запрошувати до участи в своїх нарадах і рішенях делегатів тих властий, щосвоїми фондами Товариство в його діяльности спома-гають;
л)взагалі вказувати напрям діяльности Товариства і виконувати всі права,прислугуючі Товариству по мисли §§ 2. і 3. сього статута, о скілько тіїж незастережені Загальним Зборам;
Відрішень Головного Виділу, виданих по мисли уступів е) ж) і з) сього §-уприслугує філіям і читальням право відклику до Загального Збору Товариства.
§29. Головний Виділ Товариства обовязаний предкладати Загальному Зборови звіти зділоводства і орудованя майном Товариства, як також зі стану і поступупросьвітної організациї, найменше що три роки.
§ЗО. Головний Виділ Товариства складаєть ся — крім голови — з пятнадцятьох (15)членів і шістьох (6) заступників, вибираних після постанов §§ 19. б), 20. і 21.сього статута.
Урядвиділових треває три роки, а по трьох роках аж до вибору нового виділу.
ЗГоловного Виділу уступає що року пять (5) членів, а на їх місце вибираєть сянових. Жереб витягнений на засіданю Головного Виділу через голову, що непідлягає льосованю, рішає, котрі з первісних членів Головного Виділу маютьуступити по першім і другім році. В третім і дальших роках уступають ті, щобули вибрані перед трьома роками. Уступаючого члена Головного Виділу можнавибрати поновно. Всіх заступників членів Головного Виділу вибираєть ся кождогороку.
§31. Головний Виділ вибирає зпоміж себе кождого року двох заступників голови,секретаря і його заступника, касиєра, контрольора, завідателя книжногомагазину, бібліотекаря і потрібних референтів.
ГоловнийВиділ ухваляє для себе регулямін. З виїмком директора канцелярії і редакторавидань Товариства — урядник Товариства членом Головного Виділу бути не може.
§32. Засіданя Виділу скликує голова або один з його заступників, а в разі їхперешкоди — найстарший віком член виділу.
РішеняВиділу є правосильні, коли вісім (8) членів є присут-них, а більшість заявиться за внесенєм. На случай рівности голосів рішає голова, який впрочім неголосує.
НІ.Філії Товариства.
§33. Найменше двацять (20) звичайних членів може заложи-ти філію Товариства напідставі сього статута і за дозволом Головного Виділу, по мисли приписівзакона.
Філіявибирає на постійний осідок місцевість, для її діяльности найвідповіднійшу. Водній місцевости може бути більше філій, а діяльність їх розмежовує ГоловнийВиділ, по вислуханю внесень дотичних філій, зглядно їх основателів.
Філіясповняє в своїм окрузі задачі Товариства, сим статутом означені (§ 1) і єуправнена до осягнення тої ціли послугувати ся всіми способами, обнятими § 2.сього статута, з виїмком § 2 уст. в), о скільки місцеві обставини і сили філіїна се позволять.
Кождійфілії прислугує право на свої ціли приймати датки, добровільні дари, спадщини ізаписи, по узисканю на се дозволу власти.
Надтоможе філія набувати на свою власність всякого рода предмети, особливонедвижимости і має право своїм майном і фондами, під її заряд через когонебудьпереданими, свобідно завідувати. Тільки своїх недвижимостей не може філіяпозбувати без згоди Головного Виділу.
§34. Філіями Товариства управляють: філіяльний Збір членів і філіяльний Виділ.
Членамифілії можуть бути лишень члени Товариства (звичайні, почесні, добродії іспомагаючі), мешкаючі в окрузі дотичної філії.
Хтоне є або перестав бути членом Товариства, не може бути також членом філії. Здругої сторони всі члени Товариства, мешкаючі в окрузі якоїсь філії, обовязанідо тої філії належати і її рішеням повинувати ся.
§35. Збір філіяльний відбуваєть ся під проводом голови філії, його заступника, ав случаю їх перешкоди вибраного Збором провідника.
Правоучасти в Загальнім Зборі філії з голосом рішаючим мають крім членів філії (§34). мешкаючих в окрузі дотичної філії також делегати читалень, вибрані помисли § 46. б) сього статута.
Однакделегати читалень права пасивного вибору до Виділу філі-яльного не мають, як несуть теж членами філії. До важности Збору філіяльного потрібно присутностидвацяти (20) членів з округа дотичної філії, а всі рішеня западають абсолютноюбільшістю голосів.
§36. Збір філіяльний:
а)вибирає голову і Виділ філіяльний в спосіб приписаний для вибору ГоловногоВиділу (§ 21.);
б)веде наради над способом переведення в своїм окрузі цілий Товариства;
в)подає свої рішеня до відома Головному Виділови;
г)розглядає звіти Виділу філіяльного і на внесене вибраної собою Комісиїконтрольної уділяє йому абсолюториї;
д)вибирає Комісию контрольну з трьох членів. Члени Комісиї контрольної не можутьбути заразом членами Виділу філіяльного.
Комісиямає право і обовязок вглядати в адміністрацийну діяльність Виділу філії і їїзаведень, провірювати книги, рахунки,— взагалі діловодство філії. Уряд членівКомісиї контрольної треває один рік;
е)рішає про потребу і висоту додаткових оплат від членських вкладок на покритевидатків філії.
§37. Виділ філіяльний складаєть ся з голови, шістьох (6) членів і трьох (3)заступників. Члени Виділу вибирають зпоміж себе заступника голови, секретаря,касиєра і контрольора.
§38. Уряд виділових треває один або два роки аж до вибору нового Виділу.
ЗасіданяВиділу скликує голова або його заступник, а в разі їх перешкоди найстаршийвіком член Виділу.
РішеняВиділу філіяльного є правосильні, як чотирьох (4) членів Виділу (абозаступників) є присутних, а більшість за внесенєм заявить ся. Голова (заступник)голосує лишень в разі рівности голосів.
§39. Виділ філіяльний:
а)скликує в перших трьох місяцях кождого року Збір філіяльний, о чім маєповідомити Головний Виділ Товариства 8 днів наперед, а також скликує на зазивГоловного Виділу філіяльні Збори в ціли вибору відпоручників на Загальний ЗбірТовариства зпоміж членів звичайних, почесних і добродіїв;
Вибіртих відпоручників може відбути ся також на звичайнім річнім Загальнім Зборіфілії (§ 18.);
б)збирає вкладки від членів своєї філії і відсилає що чверть року ГоловномуВиділови;
в)скликує в своїй філії, по змозі кождого місяця, зібраня членів для наради в справахпросьвітно-економічних свого округа, уладжуючи рівночасно прилюдні відчити,музикально-вокальні про-дукциї і вистави театральні;
г)уладжує в порозуміню з Головним Виділом господарсько-промислові і етнографічнівистави;
д)закладає в своїм окрузі читальні Товариства, курси для неграмотних, бурси, захоронки,школи і инші інституциї прось-вітні і економічні в § 2. статута вичислені,— іто так під зарядом власним як і осібним; веде безпосередний нагляд над їх діяльністючерез своїх делегатів і люстраторів, зглядно інструкторів філіяльних тастараєть ся о їх успішний розвій. Виділ філії має право скликувати засіданяВиділу і Загальні Збори читалень свого округа;
е)жадає кождого часу від Виділів читалень, собі підчинених, справоздань з їхрозвою і потреб, як також приходить їм в поміч радою і ділом.— Взагалі єпосередником між членами і читальнями своєї філії а Головним Виділом;
ж)виконує припорученя Головного Виділу і має беречи інтересів Товариства в своїмокрузі в тім напрямі, щоби читальні Товариства не переступали цілий Товаристваані постанов сього статута;
з)предкладає Головному Виділови свої внесеня що до уневажненя ухвал і рішень читаленьсвого округа, котрі має право тимчасом застановити (систувати), як такожвнесеня що до розвязаня тих читалень;
і)орудує майном філії і Товариства, о скілько се послідне є призначене для ужиткуфілії Головним Виділом або жертводавцями;
й)надсилає Головному Виділови свої внесеня що до справ просвітньо-економічних,які Головний Виділ має взяти під обради,— і предкладає Головному Виділови звітизі своєї діяльности і зі стану про сьвітно-економічної організації свого округа— разом з замкненєм рахунків;
к)скликує після потреби з власної ініциятиви, а надто на зазив Головного Виділуабо письменне жадане пятнацяти (15) членів свого округа надзвичайний ЗагальнийЗбір філії;
л)стараєть ся о придбане на ціли свої і Товариства потрібних фондів, та дляведеня справ філії удержує філіяльну канцелярию і іменує потрібних урядників;
м)після потреби може творити для успішнійшої праці філії — секциї і комісиї, дояких може покликувати також членів зпоза Виділу. Ті секциї і комісиї ухвалюютьдля себе регулямін, який має бути затверджений Виділом філії.
§40. На свої потреби може Виділ філіяльний при кождоразовій висилці до ГоловногоВиділу задержати 15% від зібраних собою членських вкладок. Крім того ГоловнийВиділ приходить з матери-яльною помочию Виділам філіяльним в міру потреби ізасобів головної каси. Філії мають теж право установляти до членських вкладокдодатки і їх в свій хосен збирати (§ 36. е.).
§41. Виділ філіяльний складає свої звіти і рахунки Зборови філі-яльному.
ГоловнийВиділ має право вислати на Збір філіяльний свого делегата, іменованого з поміжчленів Товариства. Той делегат має право голосу і право ставляти внесеня, котрімусять прийти під обради.
§42. Головний Виділ може кождого часу жадати вияснень і спра-воздань від Виділуфіліяльного про стан справ Товариства, через своїх делегатів переводитиконтролю книг, письм, книгозборів, закладів, інститутів і маєтку філії, а такожсистувати або зносити ухвали філії, Товариству шкідливі. Від рішеня ГоловногоВиділу в послідній справі прислугує філії право відклику до Загального ЗборуТовариства.
§43. Філія може бути розвязана рішенєм Головного Виділу, від чого членирозвязано'ї філії можуть відкликати ся до Загального Збору Товариства,— а надторішенєм Збору філіяльного, затвердженим через Головний Виділ.
Маєтокфілії, що перестане істнувати, переходить на власність Товариства.
§44. Для успішнійшого осягненя цілий Товариства може Головний Виділ Товаристваскликувати окружні Збори кількох філій, територияльно близько себе положених.Зборам тим проводить делегат Головного Виділу, а відбувають ся вони післяподібних постанов, приписаних для Загального Збору Товариства.
IV. Читальні Товариства.
§45. Читальня «Просьвіти» може завязати ся в кождій громаді на основісього статута по мисли приписів закона і за дозволом філіяльного Виділу тоїфілії, до котрої дотична місцевість належить, а як би такої філії не було, задозволом Головного Виділу, коли-що найменше десять (10) місцевих членів громадиукраїнської народности заявить охоту до читальні приступити.
В одніймісцевости може бути більше читалень «Просьвіти».
Читальня«Просьвіти» виповнює в міцевости свого осідку задачі Товариства а доосягненя тої ціли може послугувати ся всіми способами, обнятими § 2. статута, звиїмком § 2. уст. в), оскільки місцеві обставини і сили Читальні на сепозволять.
Правачитальні.
§46. а) Кожда читальня носить назву: «Читальня Просьвіти» і єуправнена при ріжних народних і сьвяточних обходах, в яких бере корпоративнуучасть, уживати власного прапора, котрого форму і вигляд для всіх читаленьприписує Головний Виділ;
б)кожда читальня має право через вибраних відпоручників брати участь з голосомрішаючим в Загальнім Зборі філії, котрій вона піддягає. На кождих 50 членів вибираєчитальня одного відпоручника;
в)кожда читальня має право висилати по одному відпоручнико-ви з голосом рішаючим(§ 18.) на Загальний Збір Товариства.
Відпоручниківназваних під б) і в) вибирає кожда читальня на Загальних Зборах звичайних абонадзвичайних, в тій ціли скликаних — і вони мають виказати ся лєгітимациєю,виставленою Виділом
Читальні;
г)кожда читальня має право приймати на свої ціли датки, добровільні дари,спадщини і записи, о скільки на се добуде дозвіл властий. Надто може читальнянабувати на свою власність всякого рода предмети, особливож недвижимости і маєправо своїм майном і фондами, під її заряд переданими, свобідно завідувати.Свої недвижимости може читальня інтабульовати або в хосен самої читальні, або вкористь Товариства «Просьвіта», але не може їх без згоди ГоловногоВиділу ані обтяжувати ані позбувати. Г еред своїм рішенєм в тій справі маєГоловний Виділ засягнути думки дотичного Виділу філіяльного.
Обовя.ікичитальні.
§47. а) Кожда читальня «Просвіти» мусить підлягати філії свого округа,зглядно філії, до котрої Головний Виділ її приділить і підчиняти ся зарядженямфілії і Головного Виділу;
б)кожда читальня обовязана платити до Головного Виділу через Виділ філіяльнийрічну вкладку звичайного члена (§ 13.), а до Ви ділу філіяльного річний додатокна потреби філії, яку Збір філіяль-ний на читальні свого округа наложить (§40.),— хиба що Виділом Головним або філіяльним від тих оплат буде звільнена.
Загальнийзбір читальні.
§48. Звичайний Загальний Збір членів читальні відбуваєть ся що року, по змозі вмісяци січни, під проводом голови читальні, його заступника або найстарішоговіком члена Виділу читальні, евентуальне делегата Виділу філіяльного абоголовного.
ЗагальнийЗбір читальні:
а)приймає звіт з діяльности Виділу і на внесене Контрольної комісиї уділяє абовідмовляє уступаючому Виділови абсолюто-риї;
б)вибирає відпоручників на Збори філіяльні і на Загальний Збір Товариства;
в)вибирає зпоміж членів Виділу і Контрольну Комісию;
г)установляє висоту членської вкладки;
д)рішає про внесеня членів, Виділу філіяльного, будь Головного, і Виділучитальні;
ж)іменує на внесене Виділу читальні заслужені для читальні особи почеснимичленами читальні.
Всірішеня Загального Збору читальні западають абсолютною більшістю голосів вприсутносте найменше 10 членів з виїмком рішеня що до розвязаня читальні, зачим мусять заявити ся дві третини (2/3) членів читальні.— Голосованє відбувається явно.
Виділчитальні.
§49. Виділ читальні складаєть ся з сімох (7) членів і трьох заступників,вибираних Загальним Збором читальні, мешкаючих в місци й осідку, хиба сусіднамісцевість так близько лежить коло осідку читальні, що творить з місцем осідкучитальні хоч не адміністрацийну, а дійсну цілість.— Виділ вибирає зпоміж себеголову, його заступника, секретаря, касиєра, бібліотекаря і господаря. ПершийВиділ виби-раєть ся з поміж членів-основателів читальні.
Виділчитальні ухвалює для себе регулямін.— Засіданя Виділу скликує голова або йогозаступник, а в разі їх перешкоди найстарший віком член Виділу.
,До важности рішеня Виділу читальні треба крім голови або його заступника щеприсутности трьох виділових читальні. Рішеня Виділу читальні западаютьбільшістю голосів. Предсідатель засіданя не голосує, лиш рішає в разі рівностиголосів.
Праваі обовязки виділу читальні. § 50.Виділ читальні має право і обовязок:
а)приймати і виключати членів читальні.— Виключеним членам присугує правовідклику до Загального Збору читальні. В члени приймає Виділ особу українськоїнародности без ріжниці пола, котра заявить свою волю до читальні приступити;
б)орудувати майном читальні;
в)скликувати надзвичайні Загальні Збори членів на припору-ченє Головного Виділуабо дотичного Виділу філіяльного, або коли Виділ читальні узнасть се запотрібне, або на умотивоване бажане одної третої (1/3) части членів читальні;
г)відбувати що місяця звичайні засіданя, а в разі потреби ча-стійше;
д)скликувати кождого року, по змозі в місяци січни, Загальний Збір членів читальні— при попереднім повідомленю своєї філії і Головного Виділу що найменше на вісім(8) днів перед Збо-рОМ)— здавати справу зі своєї діяльности іпредкладати сьому Збо-рови свої рахунки і внесеня;
е)здавати з кінцем кождого адміністрацийного року письменний звіт Головному Виділовиі своїй філії Товариства про розвиток читальні, а то про число членів, степеньосьвіти, про стан бібліотеки, про перешкоди, які належалоб усунути з уваги надобро Товариства, як також про потреби і жаданя читальні;
ж)виконувати припорученя Головного Виділу і Виділу філіяльного;
з)скликувати як найчастіше сходини членів читальні в ціли розбудженя житя в читальничерез уладженє відчитів, народних сьвят, театральних вистав, товариських забаві т. й.;
і)заводити науку співу і музики;
й)закладати і удержувати школи, курси для неграмотних і курси для підготовляючоїі доповняючої науки — як також курси торговельні, рільничі і промислові,—закладати і удержувати бурси, захоронки, діточі городи і инші добродійніінституциї;
к)старати ся о заложенє самостійних економічно-господарських інституций вгромаді,— як крамниці, каси позичкової, спілки, щад-ниці і т. й.;
л)нести членам поміч при закупні доброго насіня, машин і знарядів господарських,як також вишукувати для них жерела зарібку;
м)взагалі причиняти ся до осягненя цілий Товариства, о скільки переведене їх неналежить виключно до Головного Виділу Товариства або філії.
§51. Кождий член читальні має право, зглядно обовязок:
а)брати участь в Загальнім Зборі і всяких нарадах читальні, забирати голос, ставитивнесеня, голосувати, вибирати та бути вибраним до Виділу читальні і навідпоручника на Збори філіяльні і Загальний Збір Товариства, як також вглядатив рахунки Виділу, перекладані Загальному Зборови читальні;
б)читати книжки, часописи і всякого рода письма, що є в читальни;
в)позичати їх до дому під услівями Виділом читальні постановленими і оголошеними;
г)платити до каси читальні вкладки, які ухвалить Загальний Збір читальні;
д)приєднувати нових членів, словом і ділом причиняти ся до сповненя цілийТовариства, а особливо старати ся поширити просьвіту в сво'їй громаді і дбатипро піднесене власного ґаздівства і промислу;
е)в означених днях збирати ся на спільне читане пожиточних книжок і письм, яктакож на наради в справах просьвітно-економіч-них;
ж)взагалі користати з помочи і добродійств, які читальня буде своїм членамдавати.
Контрольнакомісия.
§52. Контрольна комісия складається з трьох (3) членів, вибраних Загальним Збором читальні, провірюєділоводство Виділу, складає перед Загальним Збором звіт і приходить звідповідним внесенєм що до затвердженя звіту і рахунків Виділу або відмовленняабсолюто-риї. Члени Комісиї не можуть бути рівночасно членами Виділу читальні.
§53. Коли би читальня була розвязана в наслідок розпорядженя власти, рішеняГоловного Виділу або Загального Збору читальні, має перейти маєток читальні наТовариство «Просьвіта» у Львові.— Однак той маєток обовязанеТовариство «Просьвіта» звернути назад читальни «Просьвіти»,як би така читальня в тій місцевости пізнійше завязала ся.
V. КОМІСИЯРЕВІЗИЙНА.
§54. Комісия ревізийна складаєть ся з пяти (5) членів і двох (2)заступників, вибраних Загальним Збором на один рік.— Трьох членів Комісиїмусить мешкати постійно у Львові і трьох членів становить комплєт Комісиї.
ЧлениКомісиї ревізийної не можуть бути заразом членами Головного Виділу. Комісияревізийна має право і обовязок вглядати після свого узнаня в адміністрацийнудіяльність Головного Виділу, провірювати книги і всі рахунки, контролюватибібліотеку та магазин, а перед Загальним Збором мусить комісия провіритиділоводство Товариства.
VI. РІШЕНЯ СПОРІВ.
§55. Всякі спори, що повстали з відносин в Товаристві, його філіях або читальняхрішає суд мировий, зложений з двох членів, яких спорючі сторони кожда по одномузпоміж членів Товариства вибирають,— і зверхника, іменованого вибранимисудиями, а як би судиї не могли згодити ся на зверхника, тоді зістає ним особа,вильо-сована зпоміж осіб судиями предложених.
VII. ЗАСТУПСТВО НАЗВЕРХ.
§56. На зверх заступає Товариство його Головний Виділ, філії — їх Виділифіліяльні, а читальні — їх Виділи читальняні. Головний виділ заступає на зверхголова, зглядно заступник голови і один член Головного Виділу,— так само Виділифіліяльні і читальняні заступає на зверх голова зглядно містоголова і один членВиділу.
Всіписьма і грамоти правні від Товариства, його філій або читалень походячі,носять печать Товариства, зглядно філії або читальні і мають бути підписаніголовою, зглядно його заступником і одним членом Виділу Товариства, філії абочитальні.
ПечатьТовариства носить напись «Товариство Просьвіта у Львові», печатьфілії напись: «Філія Товариства Просьвіта в...», а печать читаленьнапись: «Читальня Просьвіти в...».
§57. Як би Товариство «Просьвіта» розвязало ся або було розвязане, аЗагальний Збір про майно Товариства не рішив нічого, тоді переходить майноТовариства на Наукове Товариство імени Шевченка у Львові; колиж би сеТовариство в тім часі не істнува-ло, на Товариство «Руська Бесіда» уЛьвові, а коли би і се Товариство в тім часі не істнувало, то члени послідногоГоловного Виділу мають право і обовязок постановити більшістю голосів, на котруз українських інституций має перейти майно Товариства «Просьвіта».Інституция, що на неї та спадщина перейде, мусить приняти на себе зобовязанє,ужити те майно виключно на ціли, означені в §§ 1. і 2. сього статута. Ужитемаєтку Товариства «Просьвіта» на инші ціли, як згаданіпросьвітно-добродійні, виключаєть ся раз на все.