ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. ІСТОРІЯПЕТРИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ
1.1 Історія виникнення та розвитку Петриківського розпису
1.2 Визначні майстри Петриківськогорозпису
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. МАЛЮВАННЯКАРТИНИ НА ДОЩЕЧЦІ
2.1 Вибір матеріалів та інструментів
2.2 Складання композиції твору
2.3 Технічні прийоми виконання
2.4. Технологічна послідовністьвиготовлення виробу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
/>ВСТУП
Українськатрадиційна народна культура завжди відігравала роль національної. І тому неварто забувати свою культуру. На нашу думку Петриківський розпис завждиактуальний. Петриківський розпис можна широко застосовувати в інтер’єрі, впобуті. Славним петриківським розписом цікавилися дуже багато визначнихмайстрів. Такі як Т. Пата, Н. Білокінь, Г. Прудникова та інші. За своє життявони зробили великий внесок у розвиток петриківського розпису. Вони створиливеличні, монументальні композиції. Характерне сполучення елементів у петриківськомурозписі розгорнуті до глядача та профільне розташування.
Об’єкт – художнійрозпис по дереву.
Предмет – виконаннядощечки з елементами художнього розпису.
Мета – розробитита виконати композицію з елементів орнаменту Петриківського розпису, згідно ззаконами композиції. Також зробити історичний ракурс та проаналізувати творчістьвидатних майстрів Петриківського розпису.
Завдання :
- розглянути історію виникненнята розвитку Петриківського розпису;
- проаналізувати внесоквидатних майстрів Петриківського розпису;
- розробити ескіз у кольорі таперенести на дощечку.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. ІСТОРІЯ ПЕТРИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ/>1.1 Історія виникнення та розвитку Петриківського розпису
На Україні ранішебули дуже поширені настінні розписи. Хати розписували там, де були білені стіни— готове тло для розписів. На півночі України, у поліських селах, у Карпатах,де всі будівлі робили з дерева, необмазуючи потім глиною і не білячи, настінних розписів не було зовсім. В іншихмісцевостях вони були поширені нерівномірно. Особливо багато займалися ними в Хмельницькій,Одеській та Дніпропетровській областях, в різних районах розписи мали своїособливості, причому нерідко відрізнялися навіть розписи сусідніх сіл, і цесвідчить, що на землях України вони побутували з давніх часів. У наш часрозписи майже зникли. Однак традиції народного декоративного живопису живуть іуспішно розвиваються і тепер. Адже, крім настійного розпису, існували такожінші його різновиди: на Україні повсюдно розмальовували олійними фарбамидерев'яний посуд, головним чином тарілки; меблі — мисники, полиці, весільніскрині; вози, сани, кіпські дуги, навіть деякі сільськогосподарські машини,можливо, найнатуралістичніший з-поміж багатьох осередків декоративногомалювання на Україні. І в минулому, і тепер майстри в Петриківці змальовуваликвіти, фрукти, ягоди такими, якими бачили їх на лоні природи. Від покоління допокоління передавалася любов до природної форми, до природних кольорів, аголовне — до відтворення дрібних деталей. Тому так ретельно вималювані прожилкина кожній пелюстинці квітки, загострені краї листочків, усілякі вусики йпагінці. Це неодмінна ознака петриківських розписів. Але все це — некопіювання. Кожен майстер вкладав у розпис своє фантастичне бачення царстваквітів. Ось чому у них не просто троянди, настурції чи мальви, а своєріднийсинтез усього привабливого, що є у царстві флори. Деталізація відбувалася нешляхом відтворення родових, видових чи окремих рис, а типових, загальнихподробиць, які мали декоративний характер. Умовність — одна з найважливішихприкмет декоративного мистецтва. З особливою силою вона виявляється в розписах.
Мальовниче селоПетриківка на Дніпропетровщині славиться народними майстрами декоративногорозпису. Мистецтво малювання має тут глибоке коріння. У XVIII ст. на ці земліприйшли запорізькі поселенці. Вони почали будувати світлі саманні та глиняніхати, побілені крейдою, підведені кольоровою глиною. Декоративний розпис наПридніпров'ї, як і скрізь на Україні, виник насамперед як мистецтво мальованоїхати. Однак на Придніпров'ї йому притаманні особлива неповторність,самобутність, В його основі лежить образне, поетичне осмислення світу рідноїприроди, краси української землі. Недаремно квітка й калина є основнимимотивами декоративного розпису Придніпров'я. В ньому легко пізнаються рожа іпівонія, гвоздика й жоржина, айстри й горошок, навіть придорожній будяк — ймовірний прообраз славнозвісної петриківської «цибульки». Найранішоюформою розпису на Придніпров'ї було настінне малювання.
Про його своєрідністьдає уявлення ряд акварельних копій, виконаних художницею Є.К. Евенбах у 1911 та1913 рр. на замовлення академіка Д.І. Яворницького. Стінопис був поширеним і вінтер'єрі (насамперед розпис комина печі), і в екстер'єрі (хата, клуня, льох),що утворювало єдиний декоративний ансамбль садиби. Виконувався розпис тонкимпензлем, очеретинкою, трісочкою, пучками пальців по мазаному ґрунту стіни.Спочатку використовувалися рослинні та мінеральні барвники. Пізніше, колирозпис перейшов на папір, їх замінюють анілінові фарби на яєчній основі.Колорит розпису будується переважно на градаціях трьох кольорів: червоного,жовтого (жовто-зеленого) й синього. Стриманість декоративного начала і в той жечас барвисте розмаїття квіткових форми визначає стилістичну систему придніпровськогорозпису. Проте можна виявити й стилістичні особливості його в окремих селах.Так, у селі Мишурин Ріг, де найбільш поширеним був розпис по дереву, гама більшсувора. В селах, розташованих біля річки Самари, Спаському, Василівці, малюноккрупний, з ясно виявленим трьохквіттям. Розпис Петриківки й близьких до неїМогилева і деякою мірою Шульгівки відзначається особливою конкретністю йрізноманітністю декоративних мотивів, свідчить про наявність сталої художньоїтрадиції. Подальшим етапом придніпровського розпису стала широко відома«мальовка» — розпис на папері. У ній, як і в декоративному стінопису,ясно виступає традиційна особливість — образне осмислення рідної природи і їїдекоративна інтерпретація. Репродукції найдавніших зразків декоративногорозпису Придніпров'я, що експонувалися на першій ретроспективній виставці«Петриківський розпис. Джерела та сучасність», розкривають багатствой глибину тієї художньої традиції, на основі якої склалася своєрідністьПетриківки — визначного центру художнього розпису України./>1.2 Визначні майстри Петриківського розпису
Одним знайбільших осередків народного декоративного розпису здавна було селоПетриківка на Дніпропетровщині. Тут займалися всіма видами народних розписів,перелічених вище, а місцеві народні художники малювали, крім того, олійнимифарбами і сюжетні народні, картинки—«Весілля», «Наталка Полтавка з Петром»,«Москаль-чарівник», «Цигани», «Побачення біля криниці» тощо. їх раніше можнабуло бачити у кожній хаті, а в багатьох вони збереглися і тепер. Ці сюжетнікартинки-сценки мали неабиякий вплив на творчість петриківських майстрівнародного розпису, зокрема на одну з найталановитіших майстринь Петриківки —Надію Білокінь.
У Петриківці булорозвинуте також килимарство і ткацтво, всі жінки вишивали, причому, мабуть, ужодному селі не було створено стільки оригінальних малюнків для вишивки,зокрема рушників, як тут. Займалися і витинанками — вирізуванням і аплікацією зкольорового паперу.
Та понад усеславилася Петриківка своїми яскравими, життєрадісними мальовками. Петриківчанкицілими лантухами носили їх на базар. Найбільше мальовок продавали навесні,перед святами, коли всі білили й обновлювали свої хати. Петриківські базари уцей час — надзвичайне видовище. Усіма кольорами райдуги розцвітали намальованіна папері великі й малі квіти та цілі букети; ніби квіткові гірлянди, тріпотілина вітрі вузенькі паперові «стьожки», вкриті орнаментальними фризами, що їхклеїли ні1 горизонтальні виступи печі у кожній петриківській хаті;майоріли зубчасті довгі розписані «лиштви», якими оздоблювали так звані зрубики— поперечні дошки стелі, від чого хата ставала особливо ошатною.
Інтер'єрпетриківської хати був насичений яскравими чистими кольорами (адже мальованіквіти цвіли у петриківських хатах цілорічно). Завдяки цьому у жителівПетриківки виховувалася любов до декоративного живопису, і не тільки любов, а йуміння поводитися з фарбами, знання прийомів малювання і традиційнихорнаментальних мотивів — розмаїтих квітів, пуп'янків, ягід, листочків тощо.
Цікаво про церозповідає найстаріша петриківська майстриня Параска Миколаївна Павленко (нар.1881 р.)— мати відомих монстрів петриківського розпису, нині заслуженихмайстрів народної творчості УРСР Віри Павленко та Галі Павленко-Черничепко, щоживуть і працюють у Києві. Коли Параска Миколаївна у .20-х роках робила«стьожки» для печі, то вона сама, розмічаючи орнамент на смужці паперу,малювала зелені листочки і стебла, старша Віра виводила червоні квітки, меншаГаля «затикувала» сині ягоди винограду, а трирічний син Василько теж не сидівбез діла — клав стьожки на черінь, щоб сохли. Тут, як і всюди у Петриківці, всясім'я брала участь у малюванні, адже потреба в мальовках була така велика, щопродавалося все, скільки б не зробили. У її розписах немає якихось живописнихтонкощів, але є головне — вони щирі й безпосередні. Вона, малює так, якмалювали у Петриківці в довоєнні роки й раніше її твори, навіть зроблені востанній час, є взірцем старої, традиційної петриківської школи розпису, відякої більшість сучасних петриківських майстрів відходить у своїй творчості вседалі й далі.
У роботах ПараскиМиколаївни Павленко, як і в творах інших найстаріших майстрів Петриківки,зберігається ще багато спільного з давніми настінними розписами. Рослиннімотиви у них завжди легко лягають на білу поверхню паперу. Елементи розпису —квітки, які вона ніколи не робить завеликими, листки, пуп'янки, ягідки, гронавинограду ніби «купаються» на білому тлі. Спокійна, врівноважена вдача ПараскиМиколаївни відчувається у характері оздоблення її хатини. Вона симетричнорозташовує квітки на стінах, групуючи їх навколо великого паперового килимка,вікна, невеличкого панно з пташками, намальованого на фанері. Така журівноваженість і симетрія композиції та колірних плям притаманна і її роботам.Життєрадісний, лагідний, спокійний характер майстрині виявляється у них повноюмірою. Незначну асиметрію вона допускає лише для поодиноких вертикальноорієнтованих квіткових мотивів. Улюблена композиція Параски Павленко —горизонтальне прямокутне панно чи килимок з центральним полем і вужчою чиширшою облямівкою. Якщо на килимку майстриня малює птахів, то вони сидять,повернуті головами один до одного, ніби дзьобаючи ягоди винограду,— традиційна,дуже давня композиція народного мистецтва. Якщо ж зображує на ньому лише квіти,то обов'язково вміщує у центрі більшу квітку (завжди круглу, вона взагаліполюбляє круглі квіти), навколо якої вже компонує трохи менші квіти, листя йпуп'янки. Характерно, що майстриня ніколи не з'єднує їх спільними стеблами,почуття цільності, єдності композиції досягається завдяки їх розміщенню. ПараскаПавленко уникає різких контрастів, а також великих локальних кольорових плям.Тому навіть найбільші квіти у неї ніколи не бувають важкими: вправно орудуючипензликом, вона кладе мазки не щільно, між ними завжди проглядає біле тло, і цевносить у розписи майстрині мереживну прозорість і легкість. Колірні контрасти(Параска Миколаївна користується завжди п'ятьма чистими аніліновими фарбами — червоною,малиновою, синьою, зеленою і жовтою, ніколи не змішуючи їх) вона пом'якшує тим,що центр квіток робить жовтим. Відіграючи лише допоміжну роль, жовтий колірніби поєднує елементи розпису, викопані теплою червоною і холодними зеленою,синьою та малиновою фарбами.
Коли хвалиш їїроботу, Параска Миколаївна а притаманною їй щирістю і скромністю доводить, щовона звичайна собі майстриня, а от справді гарні майстри були Тетяна Пата таОришка Пилипенко, що померли кілька років тому, та Надія Білокінь (1893— 1981),яка жила у сусідньому Радселі. Весело й дотепно вона розповідала, як серед усіхжінок, що виносили на базар мальовки, ніхто не міг продати свої речі швидше заОришку Пилипенко чи Надію Білокінь. Звичайно, розповідь Параски Миколаївнивикликала бажання поїхати і до Надії Аврамівни Білокінь. Коли збираєшсявідвідати таких літніх людей, як Параска Миколаївна Павленко або ж НадіяАврамівна Білокінь, то бере деякий острах: чи залишилось у них щось відколишньої сили, енергії, таланту; чи не доведеться зустріти настільки немічну йдалеку від усього того, чим були наповнені її молоді роки, людину, що нічого,крім болю за неї і жалю на руйнівну невмолимість часу, не відчуєш. Та вПетриківці, мабуть, клімат якийсь особливий, а може, це творча робота не дає старітилюдям, але побоювання виявились марними. Більше того, зустрівшись з НадієюАврамівною Білокінь і познайомившись з її роботами останніх років, ми буливражені темпераментом і енергією, творчою наснагою, розкутістю і свободоюписьма.
За 1979 ріку майстринявиконала близько 100 великих, па повний формат ватманського паперу, малюнків,серед яких є і суто декоративні, квіткові композиції, і сюжетні сцени. Вже самочисло цих творів, зроблених протягом такого короткого часу, свідчить, щоздатність творчо працювати у Надії Аврамівни Білокінь з роками не тільки незменшувалася, а, можливо, навіть зростала, збагачена життєвим досвідом,багаторічною творчою практикою. Надія Аврамівна саме сиділа надворі біля хати іщось шила без окулярів. Висока, ставна, гарна жінка з уважними й гостримиочима, досить стримана у поводженні і не дуже балакуча, вона виглядала значномолодшою за свої роки, і в рухах, і в розмові її відчувалася прихована, якасьмолода енергія. Хата на самому краю села, туди можна дістатися лише пішки —глибокі піски не дають проїхати легковій машині. Але місце там чудове — всеблизько: сосновий ліс, що напоює пахощами повітря, робить його цілющим, ізелені луки з невеличкими озерами-старицями, що весною вкриваються пишнимрізноцвіттям, а головне — навколо стоїть глибока тиша, просто дивовижна, як нанаш механізований вік. Як і Параска Павленко, Білокінь прикрасила дві невеличкікімнатки своїми малюнками. Але на відміну від хати Параски Миколаївни, щододержується традиційних петриківських «норм» оздоблення інтер'єру, тутрозміщені густо одна біля одної не лише квиткові декоративні композиції, середяких є дуже гарне і незвичне панно у: вигляді величезної розетки (с.7), а й сюжетні картини із зображеннями закоханих пар, циган тощо. Відчувалося,що майстриня живе цим, любов до ясних, свіжих барв переповнює її єство, щоспілкування з цим святковим світом просто необхідне їй, це частина її буття, їїсвіту справжнього Митця. Надія Аврамівна Білокінь прожила нелегке життя.Початок війни застав її з п'ятьма дітьми неподалік від кордону у Бессарабії,куди її чоловіка у 1940 р. направили працювати. Його у перші ж дні війнимобілізували, з фронту він вже не повернувся, а Надія Аврамівпа з дітьми кількамісяців добиралася до рідних місць. За роки війни їй довелося близько ЗО разівзмінити місце проживання і перебиратися з дітьми на нове місце. Та й упіслявоєнні роки вона не відразу змогла придбати цю невеличку хатку, де жила до1981 року. Тільки людина з надзвичайно сильним характером здатна вистояти утаких умовах, витримати, не заплутатись У матеріальних труднощах, у турботахповсякденного життя. На щастя, ця талановита майстриня, одна з найцікавішихпредставниць українського народного розпису, виявилася саме такою мужньою іміцною духом жінкою.
Малювати Надія Аврамівнапочала зовсім маленькою дівчинкою. Розповідала, що ляльками гралася і для них –малювала. До школи її так і не віддали, сім'я була бідна. Мати ткала килими,дочка їй допомагала. Згадує, що килими мати робила чорні, з червоними квітками,а вовну для них вони фарбували самі. Надійна рано пішла в найми. Колиприїжджала додому, малювала цілі дні мальовки, навіть уночі сиділа при гасовійлампі. Які вони були, ті найдавніші роботи, ми ніколи вже не довідаємося. Однаквідомо, що у перші голодні дореволюційні роки, коли мальовками, щоб прожити,займалася більшість жінок у Петриківці, цінувалися роботи саме Надії Білокіньта Оришки Пилипенко. Чим же вони так подобалися покупцям і, безсумнівно, іншиммалювальницям? Адже якихось особливих тонкощів, детальної виписаності квітів ілисточків у них не було. Явдоха Яківна Клюпа (нар. 1921 р.)., яка ще дівчинкоюходила до Надії Білокінь вчитися робити мальовки (це був-кінець 20-х-років),розповідає, що в той час і Білокінь, і Оришка Пилипенко малювали пензликами,зробленими з пір'їн, узятих з крил курки; ними робили тонкі лінії і дрібнішідеталі, квіток, а рогозом малювали самі квіти та листя; ягідки «тикали» рогозомабо пальцем. За словами Явдохи Клюпи, все намальоване рогозом було «наляписте ігрубе». Звичайно, остання оцінка зроблена рже з позицій смаків сьогоднішньогодня, майстринею, яка досконально; володіє, як і всі сучасні майстри, уПетриківці, технікою письма м'яким пензликом з котячої шерсті, що дає найтонші,завтовшки майже в один волосок лінії, і саме в цій віртуозності, майстерностімазка, викінченості розпису Явдоха Яківна вбачає найвищий зміст, найвищу йогоякість. У той час, тобто наприкінці 20-х — на початку 30-х років, так, якБілокінь, рогозом і пір'їною малювала більшість майстринь, і тому оцінка їхніхрозписів сучасниками, мабуть, виходила з якихось інших критеріїв, тим більше,що відсутність чи, навпаки, наявність; детальної, прямо-таки ювелірної розробкидекоративних мотивів у петриківських розписах не може бути мірилом їхньоїхудожності, швидше тут можна говорити про високу ремісничу вправність, щохарактерно для робіт петриківських майстрів останніх десятиліть. Так чим жевсе-таки могли вирізнятися з-поміж інших мальовки Надії Білокінь?
Справа, очевидно,в тому, що роботи Білокінь завжди мали чітке власне художнє обличчя. Вонаволоділа просто дивовижною здатністю до варіацій. Надія Аврамівна, мабуть, незробила за своє життя і двох цілком однакових малюнків. Вона не лише легкозмінює старі, відомі всім квіткові мотиви, а й створює нові, беручи багато відприродних форм, але трансформуючи їх так, що вони вплітаються у декоративнікомпозиції легко й.невимушено, як уже давно відомі. Це дивувало і захоплювалоодносельчанок, адже, освоївши досить швидко техніку розпису, вони все життямалювали лише кілька однотипних традиційних квіток, ягідок, листочків,укладаючи їх здебільшого в чотири незмінні композиційні схеми — окрему квітку злисточком, фриз (хвиляста стеблина з листям, ягідками та квітками), що йогомалювали на стьожках для печі і лиштвах, якими оздоблювали полиці, сволок і«зрубики» на стелі, закінчений вертикальний мотив типу квітнучого дерева(вміщуваний на так званому дзеркалі печі — центральній окрасі її), тагоризонтальний килимок із симетрично укладеними квітками, що групуються навколоцентрального мотиву. У паперових рушниках, яких багато виготовляли для окрасивікон, поєднувалися вже знайомі елементи фриза та окремої квітки з листям чибукета. Білокінь же весь час малює все нові й нові варіанти квітів. З нею уцьому рівною була хіба що Оришка Пилипенко. І вже ніхто з петриківськихмайстринь не міг зрівнятися з Надією Білокінь у вмінні знаходити все новікомпозиції для своїх розписів. «Особливо яскраво ця. її здатністькомпонувати виявлялася в роботах над горизонтальними прямокутними килимками.)До того ж Надія Аврамівна була на той час єдиною жінкою у Петриківці, яка вміламалювати не лише квіти, а й різні сюжетні картинки, дуже популярні середмісцевого населення,— «Роман і Оксана», «Дівки», «Наречена», «Засватанадівчина» і найскладнішу з них—«Весілля». В останній сцені вона малювала завждизапряжену парою коней бричку, на якій сидять молоді, дружки, боярин, музики.
У Державномумузеї народного декоративного мистецтва УРСР зберігається кілька сюжетнихтворів Надії Білокінь початку 30-х років. Це все кольорові малюнки, виконані наневеликих аркушах паперу. Манера їх виконання зовсім інша, ніж пізніших їїтворів, особливо зроблених в останні роки, але деякі сюжети, з'явившись у їїтворчості тоді, не зникають, до них вона звертається постійно. Такими,наприклад, є малюнки, де бачимо дівчат в українському одязі («Засватанадівчина», «Дівчата біля калини», «Наречена» тощо). Тут уже бачимо остаточнознайдену виразну схему профільного зображення жіночої постаті — величної,огрядно-пишної, спокійної і гордовитої. Подібні зображення жінок пізнішез'являться й у деяких інших петриківчанок, зокрема у Віри Павленко, ГанниІсаєвої, у витинанках Ганни Гречанової. Одним з кращих найраніших жіночихзображень Надії Білокінь є «Наречена» (1931 р.). Точний, сміливий, упевнениймалюнок, виконаний пером, а потім розфарбований, свідчить не лише про великийхист майстрині, а й про те, що цей мотив уже став для Надії Аврамівни звичним.Композиція іншого малюнка «Дівчата», де бачимо двох дівчат обабіч куща калини(майстриня зображує його у вигляді великої гілки з кетягами калини), ще не раззустрінеться як у пізніших творах самої Білокінь, так і деяких інших майстрів. Середдавніх робіт Надії Білокінь є також зображення вітряка, до якого воназверталася не раз і в післявоєнні роки. Це традиційний для петриківськихрозписів мотив. Вітряка, наприклад, бачимо на перемальовці настінного розписуще дореволюційного часу, яка зберігається у Дніпропетровському історичномумузеї. Такі малюнки були звичними для петриківців, можливо, тому, що здавнамайже у центрі села стояло кілька вітряків, а в сюжетних зображенняхпетриківчани завжди цінували елементи й деталі, які мали певний місцевийколорит. Він відчувається на малюнках Надії Аврамівни в одязі дівчат і вприсутності деяких побутових деталей. Цікаво, що на початку 30-х років НадіяБілокіиь ще не поєднувала сюжетні зображення з декоративними малюнками квітів.
Вона нерідкопросто відтворювала аквареллю чи саморобною темперою сюжети дуже поширених тодікартинок, написаних олійними фарбами місцевими художниками, виконуючи їхплощинно, з виразним контуром, тобто намагаючись перевести їх у звичну для себедекоративну манеру. Від прообразу-оригіналу тут залишились хіба що доситьнатуральні дерева з чорними стовбурами, які у пізніших роботах Білокіньзникнуть зовсім. На цей час припадають також спроби Білокіпь передати куточокзнайомого сільського пейзажу з озером, з качками, що хлюпочуться у воді.Цікавість майстрині до навколишнього світу, намагання відтворити па папері те,що її вразило чи зворушило, залишились у Надії Аврамівни на все життя.
У 1935 роціБілокінь з Тетяною Патою, Оришкою Пилипенко, Ганною Ісаєвою (тоді ще Пилипенко)та Галею Павленко працювала в Центральних експериментальних майстернях у Києві,куди її разом з найталановитішими народними майстрами запросили для підготовкиПершої української виставки народного мистецтва. Білокінь у Києві уперше вжитті побачила павичів. Розповідала, що вони вразили її своєю красою: «Якрозпустили хвости — замигтів увесь двір. А павички невбрані. Намалювала тодівперше павича. Пимін Михайлович Рудяков малюнок завів під скло, все людей домене водив, показував». Зображення павича стало одним з найулюбленіших у НадіїАврамівни. І яких тільки дивовижних, казкових птахів з пишними хвостами відтодівона не малювала!
Праця векспериментальних майстернях, а головне — спілкування з іншими талановитимимайстрами розпису, серед яких були Параска Власенко, Марія Примаченко та інші,підтримка тодішнього директора Київського музею українського мистецтва П.М.Рудякова, який був ініціатором організації цих майстерень, що згодом булиперетворені на Київський художньо-промисловий технікум, дали Надії Білокінь,також як і іншим майстрам, дуже багато. Вони ніби відчинили двері в широкийсвіт творчості, підняли, відірвали майстрів від буденності життя, звільнили часдля творчої роботи.
І хоч НадіяАврамівна пробула в Києві всього три тижні (на довше вона по могла лишитип'ятьох малих дітей), зв'язок її з майстернями па цьому не припинився. Кількароків підряд, аж до від'їзду 1940 р. з чоловіком у Бессарабію, вона одержувалазамовлення і відвозила малюнки до Києва.
За участь уПершій виставці Українського народного мистецтва 1936 р., а також у Декаднійвиставці українського мистецтва в Москві того ж року Надії Білокінь, як і всімпетриківчанкам, що працювали разом з нею, було присвоєно почесне званнязаслуженого майстра народної творчості УРСР, нагороджено Дипломом 1 ступеня іграмотою. Це окрилило майстриню, стало великим стимулом для її дальшої творчоїдіяльності. Додержуючи давніх традицій народного петриківського розпису, Н.А.Білокінь виросла в надзвичайно своєрідну народну художницю; поряд з якою усучасній Петриківці, де тепер на фабриці художніх промислів «Дружба» таекспериментальній майстерні Художнього фонду УРСР працює близько 100 молодих ісереднього віку здібних майстрів, що віртуозно володіють технікою темперного іпідлакового олійного розпису, ми все ж нікого не можемо поставити. Талант — цепередусім яскрава індивідуальність, оригінальність стилю навіть тоді, коли цене професійний художник, а народний майстер, який творить у руслі традиційсвого осередку, не ламаючи і не відкидаючи їх. І показово, що серед сучаснихмайстрів, що живуть і працюють у Петриківці, можливо, лише твори НадіїАврамівни Білокінь не потребують підпису — їх не сплутаєш з роботами якоїсьіншої петриківчанки чи петриківпанина.
Чи ненайвизначнішою рисою творчості Надії Білокінь є невпинна здатність її до змін,руху, розвитку, але розвитку такого, при якому зберігаються всі кращі здобуткиминулих років. Митцеві, художнику-професіоналу чи народному майстрові, важкооб'єктивно оцінити свою творчість, зрозуміти свої сильні і слабкі сторони. Дляцього потрібне певне відсторонення автора від своїх творів, ніби погляд на себезбоку. А це під силу хіба що одиницям. Чи. володіє цією здатністю НадіяАврамівна? Було замало часу, що познайомитися ґрунтовніше з нею як з людиною,але здається. що Невпинна висхідна лінія її творчого розвитку завдячує скорішенеусвідомленій, але цілком безпомилковій художній інтуїції майстрині. Це невиховується ні школою, ні порадами, а дається від природи, як дар співати,писати музику, складати вірші. Згадаймо ранні твори Надії Білокінь. Як ми вжеговорили, наприкінці 20-х — на початку 30-х років творчі спрямування майстринінагадують річку, що розділилася на два паралельних русла, які не з'єднуються.Це декоративні квіткові мальовки, які вважалися одними з кращих у Петриківці,де знавців цієї справи вистачало, і сюжетні малюнки, пейзажні замальовки тажанрові сценки — своєрідна графічна розробка місцевих народних картинок. Традиційнінародні картинки, виконані олійними фарбами, цікаві своїм іноді наївним і незавжди вмілим, але щирим намаганням показати сюжетні сценки в усій життєвійправді, повноті побутових подробиць. Колорит їх був здебільшого стриманий,неяскравий, далекий від декоративної дзвінкості фарб народних квітковихрозписів. У ранніх сюжетних роботах Надії Аврамівни ця зворушливістьживописного примітиву зникає, а натомість у них ще не з'являється та мажорнапісенність вільного, розкутого кольору, яка є у її декоративних квітковихкомпозиціях і яка па повну силу зазвучить лише у пізніших роботах 60-х іособливо 70-х років.
Ранні роботиБілокінь сюжетного плану — це ще по суті просто розфарбовані малюнки, дезображення розміщується на нейтральному білому тлі аркуша без будь-якогооточення, лише з кольоровою смугою «землі» внизу. Однак у них проявляється новариса, яка збережеться й у пізніших творах Білокінь і яка вигідно відрізнятимеїх від народних картинок, виконаних олійними фарбами. Навіть найменші їїмалюнки характеризує відчуття монументальності зображуваного. Досягає цьогоБілокінь, уміло зіставляючи великі елементи з дрібнішими деталями, граничноузагальнюючи форму й відкидаючи все несуттєве, другорядне, але так, що простотаїї малюнків ніколи не виглядає спрощеністю.
Велике значеннямає також те, що у кожній сцені — зображенні весільної брички, нареченої здружками, зустрічі закоханих тощо — Білокінь ніколи не йде шляхом полегшеного,здрібненого, оповідного трактування, вона з граничною серйозністю передаєзначущість події, створюючи піднесений образ символічного змісту.
З роками виглядсюжетних творів Надії Білокінь поступово змінюється. Зникає сухуватаграфічність зображень, наростає роль кольору в композиціях, посилюється їхдекоративне начало. Починають усе більше зближуватися декоративно-орнаментальнаі смислово-сюжетна лінії у творчості Білокінь, про які ми згадували вище. Цеможна легко простежити на її улюблених сценах весілля, створених протягом майже50 років. Твори Білокінь збільшуються за розміром. Тепер Надія Аврамівна працюєпереважно на великих аркушах, у зв'язку з цим збільшується і розмір зображенихгруп. У варіантах «Весілля», виконаних на початку 60-х років, бачимо бричку змолодими й святково вбраними дружками та боярами. Новим мотивом тут є музика збубоном чи гармошкою, а також пучок червоного дивно, що його тримає одна здружок. Дивень — обов'язкова, ритуальна приналежність весілля наДніпропетровщині. Робиться він із спеціально приготовленого тіста, що певнимспособом накручується на довгі очеретини і.так печеться, а потім (цехарактерно саме для Петриківки) фарбується у червоний колір. Напікають дивнівна весілля іноді більше сотні, щоб вистачило всім гостям. По боках композиції,надаючи їй ще більшої святкової піднесеності, з'являються кущі калини зяскравими величезними, з голову коня, який везе весільну бричку, кетягами, щоніби переходять сюди з декоративних квіткових композицій. Однак це не механічнепоєднання на одному аркуші сюжетного й орнаментального начала. Весільні гості,святково вбрані коні, навіть бричка стають яскравішими, живописнішими. Більшогозначення набуває колір, а не лінійний малюнок, зменшується роль контура, щораніше старанно обрисовував зображення, ніби створюючи площину для локальноїколірної плями. І вже зовсім дивовижні зміни відбуваються у роботах НадіїБілокінь, виконаних в останні роки. Здавалося б, вона користується тими самимиприйомами, технікою розпису і матеріалами, що й інші петриківчанки, які робилисвої мальовки у 20-х і 30-х роках нашого століття. Той самий білий папір, ті жанілінові (малинова, зелена, синя або фіолетова, жовта) фарби, розмішані нажовтку, ті самі саморобні пензлики. Навіть серед казково-фантастичних квітковихмотивів, що їх Надія Аврамівна створює з великою легкістю, часто натрапляємо назвичні для петриківського розпису «цибульки», двоколірні «яблучка», кетягикалини й грона вино граду тощо. Начебто все, як раніше, звичний набір атрибутівтрадиційного петриківського розпису, але як невпізнанно змінила ся сама площинааркуша! Вся поверхня будь-якого з її останніх творів, незалежно від того, чи цесуто декоративні килимки, заповнені рослинними мотивами, або композиції зновими варіаціями знайомого вже нам «Весілля», зустрічі закоханих («Роман іОксана»), чи укомпоновані у круглі обрамлення портрети або серія зображеньвесільних «циган»,— усюди поверхня аркушів мерехтить, пульсує, переливається. Відчуттянаповненості життям і рухом Надія Білокінь створює не зовнішніми прийомами —експресією ліній, поз чи жестів людей, вигнутістю стебел рослин. Вона взагаліне любить вести пензлем по поверхні аркуша. Надія Аврамівна усі зображенняліпить дуже легкими, короткими й енергійними ритмічними мазками, кладучи порядмазки фарб різного кольору; ми нерідко бачимо, як зображення ніби вбираєскладові частини спектра, і від їх зіставлення залежить загальний колориттворів, дуже різноманітний, але завжди чистий, прозорий, ніби освітленийпроменями сонця. Колір стає головною зброєю майстрині, він пронизує кожнийсантиметр її аркушів, розлітаючись міріадами бризок-мазків по їхній поверхні.
Хоча майстриняпрацює на чисто білому папері, ніколи його не тонуючи, білий колір, якнейтральне спокійне тло для розгортання квіткових чи сюжетних композицій, теперзникає зовсім. Усе тло її малюнків, усі зображення набувають зовсім незвичної,небувалої динамічності, руху, трепетного життя.
Завдяки характерусвого письма, де кожен рух і дотик пензля, а з ним і слід його — мазок напапері є результатом свідомого, продуманого відбору, Білокінь досягаєнесподіваних і невідомих раніше для петриківського розпису ефектів. Наприклад,ритмічними групами мазків вона не лише малює тіло пташки,, а й передає відчуттяпольоту, рух її крил, а також і повітря навколо неї. Художниця не любитьважких, щільних або великих локальних колірних плям. Вона їх просто уникає. Уроботах її, створених в останні роки, з найбільшою силою виявився унікальнийживописний дар майстрині. її радісна, життєствердна творчість, яка своїмкорінням виростає з мистецтва народних петриківських розписів, ще і ще разсвідчить про невичерпність традицій народного мистецтва. Надія Білокінь —майстер одного покоління із славетною Тетяною Патою, хоч і молодша за неї надесять років. Вони обидві з бідняцьких сімей, обидві починали з простихмальовок, призначених для продажу, і їм обом Великий Жовтень відкрив шлях до творчості,що розвиває і збагачує не лише традиції їхньої рідної Петриківки, а й усьогоукраїнського радянського народного мистецтва. Творам Тетяни Пати, яка викладалау передвоєнні роки в Петриківській художній школі і залишила після себе багатоучнів і послідовників, притаманна на диво співуча лінія, майстриня любитьзображувати реальні (але не натуралістичні) рослини, квіти і плоди, переданісоковитими, інтенсивними фарбами. Для неї характерне, особливо у післявоєнніроки, тяжіння до збагачення кольору за допомогою тональних переходів, розтяжокі такого ущільнення квіткових композицій, що окремі їх елементи вже починаютьнапливати, накладатись один на одного, створюючи ілюзію певної об'ємності.
Таким чином, цідві найвидатніші майстрині Петриківки, кожна у свій спосіб розвиваючи традиціїмісцевого декоративного розпису, показують майстрам молодшого покоління, якіглибини, які можливості для творчого пошуку криються у народному мистецтві./>
РОЗДІЛ 2.ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. МАЛЮВАННЯ КАРТИНИ НА ДОЩЕЧЦІ
/>2.1 Вибір матеріалів та інструментів
Для того, щоб намалювати картину на дощечці потрібні такі матеріали таінструменти: фарби, декілька пензликів, клей ПВА, склянка для води, палітра,м'який олівець та циновка.
Гуаш — це фарба, яка легко розводиться з водою, швидко висихає наповітрі, добре лягає на папір, картон і з допомогою — на циновку.
Головний робочий інструмент для малювання — пензлики, плоскі та круглі збілячого хвоста, або кішки. Деякі художники користуються саморобними пензликамиз білячого хвоста. Ці пензлики невеликого розміру (.N1:1-4).
Требадотримуватись зазначених правил розміщення інструментів на робочому столі.Робоча ділянка повинна бути вільна. Тут розташовують матеріал, на якому будутьмалювати, а також палітру та пензлики. Перед собою ставлять склянку або кладутьпластикову пластинку — палітру. З лівої сторони кладуть ганчірку для витиранняпензликів. В правому куті стола розміщують фарби, підставку для пензликів. Усіпредмети повніші знаходитись у межах витягнутої руки, щоб можна було легкодістати, не підіймаючись./>2.2 Складання композиції твору
Найцікавішиймомент у даному творчому процесі — компонування деталей. І великі форми, інаступне прописування їх безліччю ліній, крапок, кривизн були суворопідпорядковані суто декоративним принципам. Кущ, вазон наче розпрямлялися наплощині стіни (або аркуша паперу, коли композиція виконувалась як панно),деталі не затуляли одна одну, всі елементи гармонізувалися — найчастіше запринципом симетрії.
Найпоширенішасхема композиції у петриківських розписах — еліпс. Тому здаля така композиціянагадує писанку. Цьому сприяє ще й те, що в самому центрі розміщуваласьнайбільша квітка, дві квітки або два грона ягід. Виділення центральногокомпозиційного елемента надавало еліпсові вигнутої назовні форми, посилюючивраження округлості розмальованого яйця. Це наштовхує на думку, щопетриківський розпис бере свій початок від мистецтва українського писанкарства,яке виникло ще на ранньому етапі культури слов'ян Придніпров'я. Цікаво, що іписанка, і такий розпис символізують зародок життя, циклічність розвиткуживого, цвітіння, достигання плодів. У розписах такої натуралістичної школи, якпетриківська, постійно розроблялися певні теми, а саме теми уславлення життя.
Змальовуючицентральну квітку, плід чи ягоду, майстри-петриківці вибирають найзручнішеположення, при якому глядачеві можна показати багато гарних і дрібненькихдеталей. Найчастіше це була квітка, повернута голівкою до глядача, абонапівпрофільні (злегка нахилені до переднього краю) чи цілком профільнізображення. Характерне сполучення елементів у петриківських розписах —розгорнені до глядача листочки і профільне розташування квітки. Композиціядекоративно увиразнює букет, кущ, вазон. Півпрофільний чи профільний малюнокдозволяв підкреслити тужаві, гарно вигнуті лінії, особливо контурні.Прорисовуючи стебельця, чашечки, майстри за допомогою різнобарвних ліній чіткоокреслюють форму квітки, вирізняють на білому тлі навіть такі незначні деталі,як пушок на поверхні чашечки, зигзаги й зазубринки на кінчиках пелюсток тощо.Обвідні лінії роблять малюнок петриківців, може, надмір чітким. Традиційнорозписи виконувалися густими фарбами, і кожний мазок відтінявся від сусіднього.Отож обвідні лінії посилюють контрастність і пружність форми.
Звичайно, у цьомузагостренні форми, у чистоті кольорів, у надмір чітких лініях відбилосяпрагнення до точності, абсолютної визначеності. У петриківських розписахвідсутні складні напластування і переплетення. У них все гранично й до кінцявиражене через форму, лінію, колір. Всі елементи укладені в певному ритмі, одинбіля одного, а не один за одним. Жоден листок не затуляє сусідній або квітку,хіба що самий її краєчок. Така впорядкованість, делікатність співвідношеньчастин і цілого йде від особливостей народного побуту, де ні в чому недопускалося зайвого нагромадження, перенасичення.
Композиція — організація площини, при якій встановлюються закономірні,злагоджені відносини між площиною картини та зображенням.
У нашій роботі використано головний закон — закон цілісності. Цілісність- це якісний показник художнього твору, що синтезує його частини в єдине ціле.В кожному творі мистецтва є композиційний центр. Він вирізняється формою,кольором та збільшеним розміром в порівнянні з іншими елементами. Це те, на щозвертається увага в першу чергу.
Так у нашійроботі центром композиції є зображення козака й козачки, котрі виділяється якформою так і кольором, і також вони зміщені в центрі кожної дощечки. У роботі єчіткий порядок в розташуванні та поєднанні елементів, немає певноїасиметричності.
Лінії плавні,пластичні, чіткі. Це дає можливість підкреслити яскравість виробу. На картинінамальовані трава і небо. Ракурс їх зображення говорить про динамічний рух напередній план. Завдяки іншим елементам, намальованим на картині, вонанабуває повної своєї цілісності.
Вибір колірної гами
При виконанні малюнка ми будемо користуватися колірним кругом, якийскладається з 24-х кольорів, які виникають завдяки змішуванню жовтого,зеленого, синього.
Існує 4 групи гармонійних поєднань кольорів:
1. Однотональні — досягається додаванням в один хроматичний колір чорногоабо білого кольорів;
2. Споріднені — це групи кольорів жовто-червоних, червоно-синіх,синьо-зелених, зелено-жовтих кольорів;
3. Споріднено-контрастні — це групи зелено-червоних, жовто-синіх,червоно-зелених, синьо-жовтих кольорів;
4. Контрастні — це групи кольорів, розташовані у протилежних четвертях. У нашій роботі мивикористовуємо споріднено-контрастні кольори.2.3 Технічні прийоми виконання
Центром композиції є козак та козачка. Вони найбільші за розміром тавиділяється завдяки яскравому кольору. Розташовані в центрідля того,щоб вільний простір на картині підкреслював її легкість та невимушеність.
Намальовані накартині хмари, створюють гарний ансамбль з погодою, таким чином робота набуваєсправжньої української витонченості./> 2.4 Технологічна послідовність виготовлення виробу
Робота виконана в такій послідовності:
— розробляємо ескіз;
— розфарбовуємо малюнок на папері;
— малюнок переносимо на підготовлене полотно (дощечку);
— розфарбовуємо полотно за допомогою фарби гуаш з додаванням клею ПВА;
— коли картинапросохла, вставляємо її в рамку і надаємо товарного вигляду.
ВИСНОВКИ
Декоративнийрозпис на Придніпров'ї, як і скрізь на Україні, виник насамперед як мистецтвомальованої хати. Однак на Придніпров'ї йому притаманні особлива неповторність,самобутність, В його основі лежить образне, поетичне осмислення світу рідноїприроди, краси української землі. Недаремно квітка й калина є основнимимотивами декоративного розпису Придніпров'я. В ньому легко пізнаються рожа іпівонія, гвоздика й жоржина, айстри й горошок, навіть придорожній будяк — ймовірний прообраз славнозвісної петриківської „цибульки“. Найранішоюформою розпису на Придніпров'ї було настінне малювання. Славним петриківськимрозписом цікавилися дуже багато визначних майстрів. Такі як Т. Пата, Н.Білокінь, Г. Прудникова та інші. За своє життя вони зробили великий внесок урозвиток петриківського розпису. Вони створили величні, монументальнікомпозиції. Характерне сполучення елементів у петриківському розписі розгорнутідо глядача та профільне розташування. В першому розділі курсової роботи вповній мірі висвітлюється історія розвитку петриківського розпису, і видатнімайстри в цій галузі мистецтва, так як було у завданні курсової роботи.
В другому розділірозкривається вибір матеріалів та інструментів для виготовлення композиції,розглянуто, що таке композиція та складання самої композиції твору. Розглянутітехнічні прийоми виконання, та описано технологічну послідовність виготовленнявиробу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. ГлухенькаН. Петриківські декоративні розписи. К.: Мистецтво, 1965. 64 с.
2. Гнатюк М.Художні вироби з дерева в інтер’єрі народного житла українських Карпат іПрикарпаття ХІХ. першої половини ХХ ст. Дис.канд. мистецтвознавства /Львівськаакадемія мистецтв… Львів, 2000. — 170 с.
3. Гринюк М.Декоративний народний розпис в інтер’єрі гуцульської хати (середина ХІХ — кінець ХХ ст.). Дис.канд. мистецтвознавства /Львівська академія мистецтв..Львів, 1997. — 184 с.
4. КириченкоМ.А. Український народний декоративний розпис. — К.: Знання- Прес, 2006. — 228с.
5. Найден О.Орнамент українського народного розпису: витоки, традиції, еволюція. — К.:Наукова думка, 1989. — 162 с.
6. СелівачовМ. Українська народна орнаментика ХІХ-ХХ ст. (іконографія, номінація,стилістика, типологія). Дис.док. мистецтвознавства… К.: вид-во НАН України,1996. — 421 с.
7. ТимківБ., Кавас К. Виготовлення художніх виробів з дерева: В 2 ч. Підручник. — Львів:Світ, 1996. — Ч. 2. Мозаїка. Випалювання. Розпис. — 144 с.
8. ТищенкоО. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (ХІІІ-ХVIII ст.)… К.:Либідь, 1992… 192 с.
9. Українськастаровина: Із приватних збірок. Мистецтво Гуцульщини та Покуття. — К.: Родовід,2002. — 360 с.