Реферат
„Карбуванняметалів як один з давніх видів народного декоративно-прикладного мистецтваУкраїни”
Що означає поняття «карбуванняметалів»? Під «карбуванням» розуміють спосіб художньої обробкиметалу, коли за допомогою інструменту та обладнання на плоскій поверхні листачи об'ємного виробу вибивають, видавлюють, надрізають або вирубують рельєфнезображення композиції.
Вивчало художню обробку металів,започаткування якої сягає глибини тисячоліть й яка відображає етапи розпиткукультури різних народів, ряд дослідників.
Перші відомості про виникненнядосконалої техніки обробки металів, зокрема карбування, в народів, що мешкалина території України, наводить І.Засецька в книзі «Золоті прикрасигуннськоїдоби». Автор відзначає, що в Ермітажі експонується багато виробівіз золота, серед яких є роботи майстрів скіфського і сарматського періодів.Поруч з роботами грецьких майстрів виділяються різноколірні вироби гуннськоїепохи (золоті прикраси одягу й головних уборів, багата кінська збруя тощо). Умузеї зберігаються бляшки із зображенням обличчя людини. Знайдені вони були вдомовині біля с. Новогригор'ївка Запорізької області в 1884 році Д.Самоквасовим.
Далі автор наводить технологіюхудожньої обробки металу, впровадження якої на українських землях сягає глибинитисячоліть. Користувалися нею не тільки давні майстри, вона й донині має широкепоширення. Полягає вона в нанесенні орнаменту різцем або карбувальником набронзову основу або відливанні його разом з основою, та наступнимвідтискуванням на золотому покритті. Цс свідчить про те. що техніка обробкиметалів тисненням (нині її називають «басма») була відома нашимпращурам ще в V ст. до нашої ери. Стародавні майстри прагнули створювати нетільки корисні предмети, а й прикрашали їх різними орнаментами. Вироби гунськихювелірів прикрашалися філігранним або штампованим орнаментом. Основнимиелементами орнаментів були «мотузочка», «плетінка», або«косичка», «рубчик», «трикутник», «ромбик»,«пірамідка».
Дослідники, детально проаналізувавшикарбовані вироби скіфського періоду, ототожнюють їх не тільки з досягненнямиметалообробки, а й з відбиттям духовного сприйняття довкілля і тогочаснихкультурних уявлень на поверхнях металевих виробів. Вони також звертають увагуна те, що вироби майстрів скіфського періоду, які були знайдені на територіїУкраїни поблизу села Мала Перещепина наПолтавщині, на Дніпропетровщині,Херсонщині, в Криму, зберігаються не на рідній землі, а в російському Ермітажі.
Протягом тисячоліть мистецтво невідокремлювалося в самостійну сферу духовного життя людини. Багато пам'ятокхудожньої творчості, особливо на ранніх етапах історичного розвитку, булиматеріальним втіленням в ідеологію суспільних відносин, маючи в одних племен іпародії» магічне, обрядове, в інших — міфологічне, легендарне значення. Однак,показані у своєму історичному контексті, И01111 відображають етапи великогобезперервного шляху естетичного сприйняття людиною довкі-чля, свідчать про їїбагату духовну культуру.
Внесок у розвиток мистецтвакарбування металів скіфських майстрів, які жили на території сучасної Українище в VII—IV ст. до н.е., засвідчує А.Хворосіов.
Детальними дослідженнями виробівмайстрів скіфського періоду (VII—111 ст. до н.е.) займався В.Петренко. У своїймонографії, присвяченій класифікації прикрас відповідно до основних етапівісторії життя скіфів, автор наводить зразки жіночих прикрас (сережки,браслети), виконані на площинних пластинах з елементами кар-бування. На нихзображені стилізовані тварини, рослини, міфологічні герої тощо.
А. Хазанов вивчав твори, що "експонуються в різних музеях, навів велику кількість прикладів щодорізноманітних карбованих виробів, які було знайдено в похованнях скіфів, щомешкали на території Україні в V ст. до н.е. Б. Мозолевський у книзі«Товста могила» навів та описав зразки знайдених прикрас коней(вуздечкових нащічників, нагрудників тощо), виконаних технікоюплощинно-рельєфного карбування. Користуючись різними прийомами, стародавнімайстри вміло втілювали в метал стилізовані рисунки тварин і птахів.
Хоча на території України поодинокіметалеві вироби з'явилися ще в трипильську добу, проте розквіт карбуванняювелірних виробів і різних речей декоративного призначення припадає на періодКиївської Русі. Центри художньої металообробки на той час існували не тільки вКиєві, Чернігові, Галичі, а й у невеликих містах і селах.
Значний відтин часу основнимматеріалом для виготовлення карбованих речей стародавнім майстрам слугувализолото та срібло. Ці метали привертали їхню увагу тим, що їх не тількилегко обробляти, а вироби з них мають привабливий вигляд і можуть зберігатися впервісному вигляді довгі роки.
На відміну від класичногосередньовічного карбування, де основним матеріалом було золото та срібло,сучасні художники ижііііаіоіь ііекоіитовні матеріали ( мідь, латунь, алюміній,покрівельне залізо). Отже, вже в стародавні часи не тільки ма-'теріал визначавцінність виробу.
Для різних народів і часів булахарактерна своя техніка карбування. Історик, мистецтвознавець імайстер-карбувальник А. Хворостов, роблячи історичний огляд техніки,матеріалів, прийомів, інструменту, які використовувалися для художньої обробкиметалів, зазначає, що вже в домонгольській Русі було відомо кілька різновидівкарбувальних робіт: площинні, рельєфні композиції, а також візерунки, виконаніособливою, орнаментально-пуансонною технікою.
Про поширення рельєфної технікикарбування говориться в працях багатьох інших авторів, які займаються вивченнямкарбування металів.
Не підлягаютьсумніву й визначеніА. Хворостовим етапи розвитку декоративно-прикладного мистецтва карбуванняслов'янських народів. Аналізуючи знайдені археологами скарби і вироби, можнауявити техніку, якою користувалися майстри-карбувальники, визначити призначенняречі, а також інструмент, яким користувався майстер при її виготовленні.
Так, на півночі Київської Русі в IX—Хстоліттях користувалися ііу.ііісоновою технікою карбування, за допомогою якоїна тонкому листовому металі створювали різні візерунки, орнаменти. Матеріаломдля цих виробів слугували срібло та золото, інструментом — різні пуансони, набоковій частині яких було зображені трикутники, кола тощо.
А. Хворостов, описуючи роботистародавніх майстрів, акцептує увагу на тому, що нерідко серед давньоруськихвиробів можна зустріти досить складні візерунки з преривчастих ліній, виконанихособливим пуансоном — зубчастим колесом з 24 поділками. Серед знахідок око-ватурового рогу з так званої «Чорної могили» — високого кургану врайоні Чернігова (X ст.). На золотистому тлі чітко проступають фігури людей,птахів, різних казкових страховиськ.
На початку Х ст. на Русі широкогопоширення набув пло-щингю-рельєфнцгі спосіб карбування, який у першій половиніXI ст. замінили басмовим тисненням.
Наприкінці XI — на початку XII ст.з'являються вироби, виконані об'ємним способом карбування.
Декоративно-прикладне мистецтво живей розвивається разом з народом, ідеологією, політикою, мистецтвом і культурою.Як і люди, воно народжу є'гься, вдосконалюється, змінюється, а іноді й вмирає.Значного удару зазнало вітчизняне мистецтво художньої обробки металів під часмонголо-татарської навали. Деякі способи обробки металів зникли разом змайстрами назавжди.
Наприкінці XVI — на початку XVII ст.мистецтво карбування знову розквітає й широко поширюється в місцях поселенняслов'ян.
Так, Л. Суха та інші автори,досліджуючи металеві вироби українців зі Східних Карпат та з інших районівУкраїни відзначають, що художня обробка металу в XIX ст. була поширена наПолтавщині (Зіньків), Чернігівщині (Ніжин, Березне), Харківщині (Охтирка,Ста-робільськ, Волчанськ, Верхній Солтів), Катеринослапщині (Бо-гуслав,Василівка, Верхнє, В'язо-вок) та в районі Східних Карпат (села Криворівня,Голови, Селятин, Устерики, Путила, Розтоки). Цсіі напрямок народного промислу винику зв'язку з потребами сільського населення і тісно пов'язаний з його побутом.Незважаючи на суто побутове призначення, ці ви-роон ііражаіоть багатствомасортименту, тнорчою фантазією, декоративністю і досконалістю;
вони свідчать про велике творчеобдарування і винахідливість народних майстрів, про високо розпинуте нідчуттякраси.
Металеві вироби, виготов-люванітогочасними майстрами мали здебільшого утилітарне при значення. А це не завждидавало можливість передавати через карбовані витвори, красу оточуючої природи,відображати різні події в суспільному житті, створювати сюжети на міфологічну ірелігійну тематику. Майстри, які займалися виготовленням мідних виробів,намагалися надати металу пластичної краси та образності, але головна увагазосереджувалася на практичній і функціональній зручності кожної.
К. Корнилович, досліджуючії виробимайстрів-карбувальників, які працювали в XVI—XVII ст., зробив такі висновки:
1. Майстри не робили суттєвої різниців оформленні «мирських» і «церковних речей».
2. Карбуванки в XVI — першій половиніXVII ст. виконувалися невисокими за рельєфом і створювали відчуття площинності,були сухуваті, з чіткими контурами.
3. У другій половині XVII ст.карбуванки стають місцями високорельєфними, з м'якими обрисами орнаменту, якийбудується на живописних ефектах із світотіньовими контрастами, прагненням дофактурного зображення деталей рослинного візерунка.
Одним із різновидів художньої обробкиметалів можна вважати медальєрне мистецтво. В наших краях медалі як пам'ятнізначки чи нагороди з'явилися в XIV ст. Спочатку їх виготовляли технікою лиття,а з XVII ст. — технікою карбування.
Виготовляючи медалі, майстризображували на них міфологічні сюжети, вдавалися до різних алегорій, символів.З розвитком медальєрного мистецтва поступово почав змінюватися не тількизовнішній вигляд медалей, а й їх оформлення.
У того ж А. Хворостова дізнаємося, щохудожня обробка металу, в тому числі і карбування, досягли завершеності вУкраїні в XVIII ст. Досить назвати найбагатші за орнаментом оклади для багатояруснихрізьблених іконостасів в соборах і храмах Києва і Львова. Серед українськихмайстрів XVIII ст. славилися своїми роботами П. Волох, 3. Завадов-ський, 1.Равич. Їхні карбівки із срібла відрізнялися віртуозністю виконання, розкішнимивізерунками, багатством фантазії і в той же час спокоєм і виваженістюкомпозиційних елементів.
Однією з найдавніших професій вУкраїні було золотарство, яке посідало почесне місце серед інших видів ремесел.
Ювелірне мистецтво розвивалося якцехова спеціальність у містах Києві, Чернігові, Львові, Кам'янці-Подільскому, аяк народне ремесло було поширене по невеличких містечках Придніпров'я йособливо Лівобережжя. В українському золотарстві багато майстрів володілоплощинно-рельєфною і рельєфною манерами виконня, що стали домінуючими з другоїполовини ХУП-ХУШ ст. На той час карбований рельєф почали застосовувати нетільки для рослинних орнаментів, а й для сюжетних композицій, про що свідчатьунікальні музейні колекції. Це багато оздоблена кар-бованим орнаментом зброя,предмети побуту і культові речі, жіночі і чоловічі прикраси:
шийні гривни, діадеми, сережки,браслети, намиста, підвіски, нашивки на одяг тощо.
Вироби українських золотарів уXVI—XIX ст. грунтувалися і розвивалися на народних традиціях, вони відзначалисявисокими мистецькими якостями, вишуканістю форм, чудовим декоративнимоздобленням, реалістичністю трактування сюжетних композицій. Все це свідчитьпро велику обдарованість і талановитість наших предків.
Описуючи інструменти та обладнання,якими користувалися тогочасні золотарі, автор вказує на те, що кожен майстермав великий набір пуансонів, які відрізнялись один від одного формою й розміромробочої частини. Щоб при користуванні срібло не ламалося, виріб клали напружний м'який матеріал, звичайно то був вар, який наливали по вінця вспеціальну чавунну чашу в формі півкулі, або користувалися свинцевою подушкою.
О. Ковальчук, перераховуючиукраїнські традиційні народні ремесла й описуючи ковальську справу, зазначає,що майстрам були відомі й інші види обробки благородних і кольорових металів:карбування, тиснення, штампування, чернь, зернь, слань. Вироби давніхукраїнських магістрів прикрашають найвідоміші музейні колекції світу ізасвідчують високий рівень ремісничої культури українського народу.
Але не всі з перерахованих видівхудожньої обробки металів знаіішли поширення серед україисі.кихмайстрів-кар-бувальиикіи. Так, зокрема, М. Петренко підкреслює, щ(^ технікачерні її українському золотарстві широкого застосування не -іііаііііі.иі. Неюкористувалися лише деякі майстри в XVIII ст. — І. Білецький, Я. Зи-нов'єв, 1.Равич, К. Чижевський. Прикладом і;ісіосуваііня техніки черні українськимимайстрами-золотарями служить виконаний на дні тарілки герб архімандрита Киїио-Печорської лаври Іно-кентія Сепютовича, який правив монасіирем у 1715—1719рр.
Про вміння українців художньо оброблятиметали і прикрашати карбованими виробами спій одяг, зброю, кінську збруюсвідчать і дослідження літературних джерел іноземного походження, які провелаЛ. Суха. Зокрема, вона згаду» Ф. Гакке, якиіі у 1791—1793 рр. за дорученнямавстрійського уряду іянічаи природні багатства Східних Карпат. Він описуєкілька видій латунних виробів:
хрестики, иіиііиі жіночі прикраси«згарди», чепраги тощо.
В Україні із золота і срібламайстри-карбувальники виготовляли хатній дорогий посуд (тарілки, кубки, чаші),церковний посуд, хрести, прикраси для ікон і церковних книжок.
Золотарство, яке ввібрало в себетрадиції давньоруського ювелірного мистецтва і знайшло подальший розвиток уXVI—XIX ст., відіграло велику роль у розвитку української культури.
З кінця XIX до середини XX ст.бурхливий розвиток промислового виробництва дещо загальмував розвиток ручноїобробки кольорових та чорних металів, зокрема технікою карбування. З кінця 60-хроків XX ст. через усвідомлення суспільної вартості цього видудекоративно-прикладного мистецтва були створені передумови для відродження тарозвитку карбування металів. У наш час карбування металів є однією з поширенихланок цілої гами різноманітних видів декора'гивно-^ прикладного мистецтва.Художні вироби з листового металу, оброблені технікою карбування, широковикористовуються в оформленні інтер'єрів приміщень, вони є майже в кожнійлюдській оселі, їх використовують у побуті й експонують у численнихекспозиціях.
Нині в Україні високого художнього ітехнічного рівня ло-сягли ювеліри-карбувальники Київського творчо-виробничогооб'єднання «Художник», Дніпропетровського, Запорізького, Кримського,Миколаївського та Чернівецького художньо-виробничих комбінатів і Житомирської, Рівненської,Ялтинської художньо-виробничих. майстерень. Своєрідними на-• ціональнимиосередками ювелірного мистецтва є Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів,Рівне та Сімферополь.
Матеріалом для виготовленнякарбованих речей служать як метали, так і різні сплави. Придатність длявиготовлення карбованих виробів зумовлюють його технологічні і декоративнівластивості. Сучасні майстри-карбувальники широко використовують мідь — м'якийметал оранжево-червоного кольору. Сплав міді з цинком має назву латунь. Колірйого залежить від вмісту цінку. Латунь часто застосовують не тільки длякарбування, а ще й для інкрустації. До менш уживаних металів, з якими працюютьмайстри-карбувальники, належать срібло, сталь, алюміній. Широко застосовуютьсярізноманітні технічні прийоми обробки листових металів. Серед найпоширеніших зкарбування в холодному або розігрітому стані по готовій формі та на дерев'яних,гумових або свинцевих подушках. Техніку карбування використовують і як засібподальшого оздоблення литих виробів, бо при литті відбувається заповненняпопередньо підготовлених форм, а готовий відлив часто додатково доробляють.Крім лиття, для художньої обробки металів майстри декоративно-прикладногомистецтва використовують техніку гравірування та хімічного протравлювання, задопомогою яких вони, користуючись ріжучим інструментом (штихелем) пригравіруванні або кислотами та лугами при протравлюванні, виконують різного родузображення т;і пі-ісрунки.
У сучасних карбованих виробахукраїнських майстрів домінує декорат.івне оздоблення їхніх робіт. Кольоровіметали завдяки своїм властивостям дають можливість втілювати найрізноманітнішіза стилем творчі задуми — від невеликих настінних прикрас до монументальнихскульптур.
Відродження і збереження народнихтрадицій обробки металів технікою карбування — справа державної ваги. Значнуроль в її становленні і зміцненні відіграють комбінати і творчо-виробничіпідприємства, провідні народні майстри-карбувальники, які працюють в осередкахнародних художніх промислів. Так, традиції гуцульського декоративногооздоблення карбованих виробів продовжують майстри найбільшої в Закарпатськійобласті Мукачівської фабрики художніх виробів, що була заснована 1968 року.Нині на ній працює 1350 чоловік, серед яких виділяються вироби Л. Бабуша, О.Федора, О. Маркевича, П. Мондика, Г. Гона-ка, рисунки для карбівок художника Н.Федака. Поруч з ними в Закарпатській області плідно працюють майстриБерегівської деревообробної фабрики, яка має цех художніх промислів,Ужгородської текстиль-но-галантереііної фабрики, до виробничого асортиментуякої входять вироби з металу технікою карбування.
Найбільшим в Україні промисловимпідприємством, що в економічній діяльності спирається на народні видидекоративно-прикладного мистецтва, зокрема карбування та гравіювання металів, єЯлтинське виробниче об'єднання «Таврія», що знаходиться в Кримськійобласті і нараховує 1626 працівників.
Виготовленням творівдекоративно-прикладного мистецтва як супутної продукції займається багатозаводів і фабрик України. До провідних підприємств, зайнятих цим виробництвом,належать Запорізький ти-тано-магнієний та художньо-виробничий комбінати, наяких й широкому асортименті виготовляються різноманітні декоративні вироби іззастосуванням традиційних прийомів обробки металу; Джурівський хімз.пюд.Коломийський лісокомбінат і цех допоміжних про-м и елі і!«Надиірнянський» у м. Надвірне Івано-Франківської області, де працюєчимало досвідчених майстрів-карбувальників; фабрика сувенірно-подарунковихвиробів у м. Черкасах, Чернівецька фабрика художньо-сувенірних виробів«Буковина», що випускає карбовані плакетки і панно з латуні, різбленішкатулки з металевими карбованими накладками; Одеський творчо-експериментальнийкомбінат; Хмельницький хімзавод, де організовано ділянку з виготовленнясувенірів з листової міді та латуні. Технікою карбування користуються приоздоблення виробів з металу на ряді заводів Вінниці, Кіровограда,Хмельницького. Для багатьох карбованих виробів, виконаних українськимимайстрами-карбувальниками, характерне романтичне, піднесенне звучання, вдалекомпозиційне рішення, технічна довершеність. Запорукою подальшого розвиткудекоративно-прикладного мистецтва є звертання до народних традицій художньоїобробки металів технікою карбування, їх вивчення і творче відродження всучасних умовах. У м. Чернігові створюються умови для розвитку і поширеннярізних видів декоративно-прикладного мистецтва. Заради цього було відкритопостійно діючу виставку-продаж виробів народних майстрів, яка має назву«Зелений світ».
На виставці представлено широкийасортимент товарів декоративно-ужиткового призначення. Головною вимогою доподаних на виставку художньо оздоблених карбованих виробів є домінація в нихнародного стилю з елементами традиційного поліського декорування деталейкомпозиції.
Мистецтво карбування не стоїть намісці. Воно вбирає в себе сучасні досягнення науки й техніки. Останнім часомз'явилися нові технічні засоби обробки металів (ультразвук, елек-троерозія),завдяки яким стало можливим створення зображення на найтвердіших металах ісплавах. Ці вироби оздоблюють вакуумним напилюванням з металів, що робить їхпривабливими, своєрідними, надає більшої міцності. Всі ці досягнення наукишироко використовуються різними підприємствами, зайнятими виготовленням товарівдекоративно-ужиткового призначення. Використовуючи нові досягнення в галузінауки і техніки, майстри при роботі над художніми виробами намагаютьсяскоротити час на їх виготовлення й дуже часто вдаються до використання штампів,спрощення конструкційних форм. Важко не погодитися з висновками Н. Черкасової,яка стверджує, що це небезпечний шлях, бо він може призвести до втрати місцевихстилістичних особливостей у виробах традиційного промислу. На основідовготривалого дослідження автор із сумом визнає, що традиції мистецтвакарбування металів поступово втрачаються. Ручну обробку металів вважають надтодорогою, тому перевага віддається штампуванню. Проте ручне мистецтво вміщує всобі неповторність. що грунтується на віртуозності, і навіть нескладні рухимайстра не можуть бути точно відтворені машиною.
Серед передумов, що стимулюватимутьрозвиток народного декоративно-прикладного мистецтва с створенняспеціалізованих навчальних закладів, які мають посісти провідне місце в йогопопуляризації. Але, па жаль, з сумом доводиться констатувати той факт, що нУкраїні на цей час працює лише кілька художніх-промислових навчальних закладів,її яких учні навчаються художньої обробки металів. Це Вижпицькс училищеприкладного мистецтва (Чернівецька область). Львівське училище прикладногомистецтва ім. І. Труша, Ужгородське училище прикладного мистецтва та Косіиськийтехнікум народних художніх промислів ім. В. Касіяна (м. КосівІвано-Франківської області) і Київський художньо-промисловий технікум.
Результати проведеного аналізулітературних джерел дають можливість зробити висновок, що мистецтво карбуванняметалів, що бере свій початок за багато тисячоліть до нашої ери і пройшлодовготривале випробування часом, нині відроджується в багатьох регіонахУкраїни.Із стародавніх часів люди прагнули прикрасити себе і свій одягвиробами з металу. Вже тоді, виготовляючи зброю, хатнє начиння, одяг, вонипрагнули створити їх красивими, оздооити декоративними елементами звикористанням рослинних, тваринних та геометричних орнаментів тощо. Дуже частоці рисунки мали відповідну культову символіку. Такі вироби органічно поєднувалив собі культове й ужиткове призначення художньо зроблених карбівок. І пініїстародавні орнаментальні мотиви широко використовуються у виробах майстрівдекоративно-прикладного мистец'і и;і, відтворюючи^ вірування наших далекихпращурів, що населяли територію України.
Хоча творчий процес — явище сутоіндивідуальне, народні майстри ц своїй роботі протягом сторіч використовувалисекрети майстерності багатьох інших митців, національний орнамент, прийомироботи, що передавалися з роду в рід. Завдяки цьому вироби сучаснихмайстрів-карбувальників зберігають ясні пропорції, строгий ритм орнаменту,пластику сюжету, декоративність елементів композиції, притаманні кращим зразкамнародної творчості.
Завдання майстра — видобути з матеріал;»всі його пластичні і декоративні можливості:^ виявити м'якість і податливістьодних мста;іііі, жорсткість інших, використати багатство фактури, блиск, красузвичайного кольору. Кожний із сучасних художників-карбувальників володієшироким набором технічних прийомів — відпалювання паяльною лампою, окислювання,травлення, наведення патини тощо. Характер і сюжетна тематика карбованихвиробів майстрів різних народів підкреслюють національну своєрідність їхніхвиробів і відображають національну самосвідомість у карбованих творах. Все цедає змогу стверджувати, що розвиток декоративно-прикладного мистецтва, а самекарбування металів, яке тісно зв'язане з культурою українського народу,спроможне здійснити вплив на формування національної самосвідомості підростаючогопокоління.
Неповторність карбованого виробуполягає в тому, що майстри, спираючись на глибинні народні джерела, спроможніне сліпо копіювати вже готові твори, а не виходячи за межі народних традицій,всіляко використовувати різноманітні альтернативні варіанти художньої обробкикоштовних, кольорових та чорних металів та їх оздоблення. Це дає можливістьстворювати неповторні карбівки, які розкривають індивідуальність кожногоокремого митця й поєднується з багатовіковими традиціями українського народу.
Умовою функціювання народногомистецтва виступає передусім ручна праця, що дає змогу втілювати технологічніприйоми і створювати свій стиль, який відрізняється від робіт інших майстрів.Карбівки виконані вручну, мають значно більшу цінність, ніж репродукованімашиною вироби, створені художником і потім виготовлені у величезній кількості.
Минуле і сучасне мистецтво карбуваннячинить великий вплив на розвиток культури українського народу, сприяєформуванню естетичного і художнього смаку, процесутворчого мисленнялюдей.
Отож зробимо висновок: карбуванняметалів як один з видів декоративно-прикладного мистецтва має багатовіковуісторію й тісно зв'язане національною психологією і культурою.
Навчання старшокласниківкарбування по металу
Навчальна програма.
В умовах становлення незалежноїУкраїнської держави виникає потреба поліпшення підготовки молоді до трудовоїдіяльності. Велику роль у цьому мають відігравати заняття різними видамидекоративно-прикладного мистецтва, які поєднують у собі промислові технологіїта ручну працю. Вони стимулюють фізичний і розумовий розвиток, виховуютьхудожній смак дітей, підвищують інтерес до національної історії та культури.
Особливе місце в системі «а-роднихремесел, які вивчаються в школі, посідає художнє карбування по металу. Цей видприкладного мистецтва, маючи велике освітнє й виховне значення, можекультитуватися в кожній школі, бо він не вимагає складного обладнання.
Під час занять школярі засвоюватимутьне лише специфічні трудові операції карбування, а й вдосконалюватимуть умінняпрацювати столярним і слюсарним інструментами, краще оволодіють працею натокарному і фрезерному верстатах та іншому обладнанні. Крім того, в процесікарбування виробів виникає можливість встановлення органічного взаємоз'язку міжшкільними предметами — фізикою, хімією, кресленням, малюванням, історією тапрацею.
Пропонована програма призначена дляорганізації трудового навчання учнів 10—11-х класів за профілем «Карбувальник».Вона охоплює всі відомі способи карбування і передбачає вивчення як теоретичнихаспектів цього виду декоративно-прикладного мистецтва, так і виконання широкогоспектру лабораторно-практичних і практичних робіт. При цьому найбільша увагаприділена таким традиційним видам карбування, як площинно-рельєфне і рельєфне.
Програмою передбачається виготовленняучнями робочого інструменту та виконання комплексних практичних робіт завласною тематикою чи замовленнями підприємств, торговельних організацій.
З урахуванням місцевих можливостейвчителі, які проводитимуть заняття за цією програмою, можуть самостійновстановлювати кількість і характер практичних занять, а також тематикукомплексних практичних робіт учнів.
Деякі загальні питання зорганізації занять.
Декоративно-прикладне мистецтво маєзначний вплив на духовний розвиток учнів, становлення їхньої особистості ітворче розв'язання питань, що стоятимуть перед учнями в процесі трудовоїдіяльності.
Заняття карбуванням повинніплануватися так, аби на уроках учні якнайбільше займалися практичною роботою.На теорію має відводитися не більше 25% часу. Робити екскурси в історію,знайомити з новими технологічними прийомами, навчати правил безпечної праціслід під час виготовлення виробу. Викладаючи, вчитель має непомітно підвестиучнів до свідомого самовираження, виховувати в них патріотичне ставлення доукраїнської історії, культури.
Трудове навчання учнів у сукупності зіншими предметами, що вивчаються в школі, спрямоване на формування діловихякостей учнів, необхідних в умовах зростаючої вимогливості до якості продукції,її художньої привабливості та конкурентно-спроможності. Заняття карбуваннямсуттєво стимулюють розвиток інтересів і здібностей учнів, їх ініціативу ісамостійність при виборі сюжету й способу обробки листового металу. Художнійсмак і творчі здібності особистості не розвинуться самі собою, їх потрібновиховувати повсякчас у процесі трудової діяльності.
Неформальний підхід до організації іпроведення занять, пошук оптимальних форм і методів роботи, індивідуалізаціянавчання, диференційований підхід до навчання дозволять учням оволодіти доситьскладним і цікавим видом декоративно-прикладного мистецтва — карбуванням.
Учитель має заздалегідь підібратипотрібну літературу, наочні посібники й технічні засоби навчання, якідопоможуть йому в роботі. Показ карбованих робіт, зроблених на виставках і вмузеях слайдів, підсилять пізнавальну діяльність учнів і допомагатимуть їмкраще засвоїти теоретичні знання. Таблиці з правил безпеки та організаціїробочого місця, технологічні картки, стенди з роботами учнів тощо допоможутьучням у засвоєнні програмного матеріалу. Заняття карбуванням вимагають відучителя їх планування і правильної організації. На перших порах учням важковиконувати складні технологічні операції, тому краще починати знайомство змистецтвом карбування з таких простих видів, як ме-талопластика іплощинно-рельєфне та рельєфне карбування. Поступово, в міру набуття учняминеобхідних умінь і навичок завдання ускладнюють, стимулюючи зацікавленість ітворче самовираження учнів. Заняття слід починати з перевірки теоретичнихзнань, виконання учнями попередніх практичних завдань і повідомлення метинового заняття. Якщо це лабораторно-практична робота — нагадати правила технікибезпеки, особливості виконання окремих операцій, а також правила користуванняінструментом. У процесі роботи слід правильно використовувати обладнання,наприклад, при термічній обробці. Займатися карбуванням в умовах шкільної майстерні нескладно, бо непотрібні спеціальні верстати, громіздке обладнання, складна хімічна обробкатощо. Для карбування потрібні слюсарні столи, які с в кожній майстерні,молоток, киянка, че-кани та інший простий інструмент, який учні разом зучителем можуть виготовити самостійно. За час навчання учні виконують контрольні завдання, щодопомагають учителю визначити рівень засвоєння ними навчального матеріалу танеобхідних умінь і навичок роботи з інструментом, уміння художньо обробляти йестетично оформляти готовий виріб, дотримуватися техніки безпеки. Вчительповинен уміти оцінювати поетапне виконання операцій, пов'язаних з виготовленнямкарбованого виробу. Після вивчення кожної окремої теми і виконання учнямипрактичної роботи доцільно оцінити їхні знання з таких напрямів:
1. Підготовка листового металу заетапами:
розмітка заготовки;
вирізання бляшки потрібного розміру;
обробка задирки після різання;
термічна обробка — відпалювання;
вирівнювання листакиянкою абодерев'яним бруском;
зняття окалини за допомогою хімічнихречовин, змиття водою і просушування.
Оцінюється: час виконання операції таякість виконання робіт (за рівністю вирізаних бокових ліній, наявністюнеобробле-них задирок, чистотою і рівністю поверхні листа).
2. Підготовка рисунка:
за малюнком, наданим учителем;
за власним малюнком;
з використанням готовогостилізованого рисунка.
Оцінюється: часвиконання, поєднаннясюжету з матеріалом пластини і композиція твору за допомогою стилізованихзображень.
3. Підготовка поверхні металу іпереведення на неї рисунка:
зняття з поверхні листа металужирового шару за допомогою реактивів;
нанесення, якщо це необхідно, шаруфарби на бляшку і закріплення на ній паперового листа і рисунком:
фіксація рисунка на металі нітролакомабо обведення його ри-сувалкою, карбувальником-давильником чи обробкаканфарни-ком.
Оцінюється: час виконання, чіткістьпереведених ліній (наявність усіх деталей рисунка, рівність і глибини рисок,залишених рису вал кою або карбувальниками).
Виконання роботи, пов'язаної зкарбуванням по металу та подальшою художньою обробкою готовою виробу,— процестворчий, і учні можуть застосовувати різні прийоми для створення задуманої нимикомпозиції, а критерії, за якими буде оцінюватися їхня робота, на наш погляд,такі:
* плавність лінії суцільної абонанесеної за допомогою рисок чи точок, рівномірність її ширини і глибини приобведенні рисунка:
відхилення по ширині близько 1,0 мм —«відмінно»;
від 1,0 мм до 2,0 мм — «добре»;
від 2,0мм до 3,0 мм —«задовільно»;
більше 3,0 мм — «незадовільно»;
відхилення по глибині близько 0,5 мм— «відмінно»;
від 0,5 мм до 1,0 мм — «добре»;
від 1,0 мм до 1,5 мм — «задовільно»;
більше 1,5 мм — «незадовільно».
при обробці випуклих деталейкомпозиції звертають увагу на те, щоб на випуклій поверхні не залишалися слідивід руху чекана і на пластині не було розривів металу, а при просічно-мукарбуванні були оброблені напилком усі задирки, при художній обробці виробуоцінюють те, як висвітлені виступаючі деталі, як вони відшліфовані і вкритіпатинуючою плівкою або лаком, при оздобленні карбованого виробу зважають на те,чи гармонійно поєднується основа з патинуючою плівкою на поверхні металу, чивирівняна і закріплена пластина.
4. Контроль за роботою учнів. Привиконанні будь-яких технологічних операцій учитель повинен аналізувати роботуучнів як у цілому, так і поетапно, вказувати недоліки, виявляти шляхи їхподолання, настроювати учнів на самоконтроль і контроль своїх товаришів.
/>
Рис. 1. Інструменти дляметалопластики: а, б — чекани-давильники «утюжки»; в — штихель; г— стека; д, ж — шпатель; к — чекан-пуансон.
5. Порядок виставлення оцінки за роботу.
Оцінювання робіт учнів можездійснюватися як самим учителем у процесі їх виконання і по завершенні, так іразом з учнями, враховуючи час, витрачений на виготовлення виробу, правильністьвиконання технологічних операцій, художнє оздоблення.
Виготовленняінструментів-чеканів
Наведемо орієнтовний варіантвиготовлення інструментів-чека-нівдля занять металопластикою, що мають різнуформу бойової частини й одну спільну ручку {рис. 1, 2).
Технологія виготовленнячека-нів-давильників в умовах шкільної майстерні нескладна. Для їх виготовленнязнадобляться: токарний і заточний верстати, слюсарні лещата, напилки, молоток,наждачний папір, муфельна піч, стальний прут довжиною 60 мм і діаметром 6 мм істальний прут діаметром 20—25 мм, дерев'яний брус довжиною 18—20 см і перерізом2,5 х 2,5 см з деревини твердої породи (клен, дуб, бук, береза), шматокалюмінієвого дроту для заклепок довжиною 35 мм і діаметром 3—4 мм.
Виготовлення чекана-давиль-никавідбувається в такій послідовності:
1. Виготовлення дерев'яноїручки
Довжина ручки (4, рис. 2) дорівнює18—20 см, її діаметр — 20—25 мм. Після виготовлення ручки її обробляють такимчином:
з того боку, на який буде надіватисяметалева втулка (2), знімать шар деревини до діаметра 16— 18 мм на довжину 20мм, інший торець округлюють і ручку після ретельної обробки наждачним паперомвкривають лаком.
2. Виготовлення металевоївтулки
Із сталевого прута діаметром 20—25 ммна токарному верстаті знімають шар металу до діаметра ' 19—24 мм на довжину ЗОмм. Свердлом діаметром 16 мм свердлять втулку (2) на глибину 20— 25 мм, післячого її відрізають, торцюють і нарізають в ній різьбу М6, а також роблять отвірдля заклепки (3) діаметром 3 (4) мм.
3. Чиютонлсння зміннихчеканій
Для полегшення обробки ста-левиїопрута, арматури або дюбеля треба провести термічну обробку заготовки —відпускання металу, яке полягає в тому, що метал спочатку нагрівають умуфельній печі до температури 500—600 «С, а потім повільно охолоджуютьйого на повітрі, що робить метал м'яким і податливим.
На токарному верстаті зніма-' ють шарметалу до потрібного розміру. Наприклад, штихель (1) роблять довжиною 60 мм, зоднієї сторони проточують до діаметра 6 мм на довжину 8 мм, а потім обробляютьзаготовку до діаметра 4 мм, знімають її і продовжують обробку на заточному верстатіабо обпилюють напилком, закріпивши заготовку в слюсарних лещатах, поки робочачастина не матиме плавний перехід до діаметра 1 мм на кінці чекана. Потрібнуформу карбувальнику придають молотком. Бойова частина чекана повинна матигладку робочу поверхню. Досягти цього можна, обробивши її надфілями,відполірувавши дрібним наждачним папером і відшліфувавши пастою ГОІ наповстяному кругу.
/>
Рис. 2. Ручкя для зміннихчеканів-давильників; 1— чекан-штихель;
2 — втулка; 3 — заклепка; 4 —дерев'яна ручка.
Таким чеканом, якщо не зробититермічної обробки (загартування) карбувальника, не можна буде довгокористуватися, бо він швидко стане непридатним до роботи. Щоб загартуватикарбувальник, його нагрівають у муфельній печі до температури близької до 800°С до виникнення на поверхні металу яскраво-червоного кольору, а потім різкоохолоджують метал, зануривши інструмент у воду або масло. Діаметрчекана-давильника у частині, де нарізана різьба, невеликий, а метал післязагартування хоч і став твердим, став також і дуже ламким. Отож, щоб інструментпід час роботи не зламався і метал не був крихким, його знову нагрівають умуфельній печі до температури 200—220 °С до виникнення на поверхні металу яскраво-жовтогокольору і повільно охолоджують чекан на повітрі. Під час термічної обробки наповерхні заготовки може утворитися окалина, тому після охолодження металубойову частину карбувальника ще раз ретельно відполіровують.
Чекани-давильники, що мають спільнуручку, не займають багато місця, їх зручно зберігати, на їх виготовлення непотрібно багато матеріалу, проте при користуванні ними виникають певнінезручності, пов'язані із 'їх заміною, особливо якщо потрібно частовикористовувати в роботі різні карбувальники.
На рисунку 2 зображенічека-ни-давильники, які мають окрему ручку. Хоча на їх виготовлення-знадобиться трохи більше часу і вони займуть більше місця на робочому столі,користуватися ними значно зручніше.
Перед початком роботи вчитель повинензвернути увагу учнів на правильність тримання в руці інструмента, положення рукучня та інструмента при роботі та натискування на нього, аби лінії на поверхніметалу були однакової глибини.