Духовна культураепохи Просвітництва
План
1. Загальна характеристика епохи Просвітництва
2. Література епохи Просвітництва
3. Особливості розвитку мистецтва добиПросвітництва (архітектура, живопис, музика)
1. Під Просвітництвом прийнято розумітипрогресивну ідейну течію епохи становлення капіталізму, пов’язану з боротьбоюпроти феодальних порядків. Вона мала такий величезний вплив на всі сферидуховного життя суспільства, що й саму епоху називають епохою Просвітництва. Зачасом – це приблизно друга половина XVII–XVIIІ ст.
Характерною рисою Просвітництва було прагнення йогопредставників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, «вічноїсправедливості», рівності. Рушійною силою історичного розвитку просвітителівважали розповсюдження передових ідей, знань, поліпшення морального стану суспільства.Просвітителі вірили в людину, її розум і високе покликання. В цьому вонипродовжували гуманістичні традиції доби Відродження.
2.У XVIIІ ст. особливо поширилась філософська тасуспільно-політична думка французьких просвітителів: Вольтера(1694–1778), Ш.-Л. Монтеск’є (1689–1755), Д. Дідро(1713–1784), Ж.-Ж. Руссо (1712–1778).
Одним з найбільш відомих англійських письменників цієї добибув Д. Дефо(1660–1731), автор памфлетів, у яких засуджувалися переслідування передовихлюдей, висміювалась пихатість аристократії. Небачену славу приніс йому роман «РобінзонКрузо». Цінність цього твору полягає у прославленні сміливого пошуку івідкритті нових земель, возвеличенні мужності, наполегливості, людської праціта винахідливості, відважної боротьби з небезпекою.
Чимало передових ідей висловив у своїх творах великийанглійський письменник-сатирик Дж. Свіфт (1667–1745). У своємуромані «Мандри Гуллівера» під виглядом казкових подорожей головного героя Свіфтвисміяв вади сучасного йому суспільства: жадібність, підозрілість,несправедливість.
Глибоким соціальним змістом сповнені твори французькогодраматурга і публіциста П.-О.К. Бомарше(1732–1799). Найбільш відомі серед них – комедії «Севільський цирульник» та «ВесілляФігаро», де автор висміяв нікчемність і розпусту аристократів, створив образрозумного та кмітливого слуги Фігаро. Він не лише весела людина і майстерхитрої інтриги, але й людина величезного розуму та енергії. Сюжети комедійБомарше використовували великі композитори Моцарт і Россіні для створення опер.
Важливу роль у розвитку німецького Просвітництва відіграливидатний поет і мислитель Й.-В. Гете(1749–1832), великий поет Й.-Ф. Шіллер(1759–1805).
Найвидатнішим представником німецької літератури кінцяXVIIІ ст. початку ХІХ ст. був поет і мислитель Й.-В. Гете(1749–1832), що став одним з найбільш освічених людей свого часу. Гете яквеликий гуманіст вірив у геніальні творчі можливості людини, що знайшло яскравевідображення у всесвітньо відомій драматичній поемі «Фауст». Над цим твором вінпрацював майже усе життя. У середньовічну легенду про доктора Фауста, якийпродав душу і за це отримав можливість реалізувати усі свої бажання, Гете вклавновий філософсько-моральний зміст. Його героя мучать питання: «У чому полягаєсенс життя?», «Що таке щастя?» І тільки в кінці трагедії, вже гинучи, Фаустдоходить висновку: сенс життя полягає у праці, діяльності і боротьбі. На сюжетгетевського «Фауста» французький композитор Ш. Гуно(1818–1893) створив однойменну оперу, яка користується величезною популярністю.
3. Для XVIIІ ст. характерна наявність рядухудожніх напрямів, які нерідко взаємоперетиналися: зберігаються барокоі класицизм,виникають рококо і романтизм.Вони позначились на різних жанрах мистецтва і, насамперед, знайшли своєвтілення в архітектурі та живописі.
Архітектура
Характерною особливістю розвитку архітектури в XVIIІ ст.було спорудження великих будівель державного та громадського значення.Розповсюджується витончений стиль: у зовнішньому та внутрішньому оздобленніпалаців, церков, замків; застосовується багато дрібних ліпних та різьбленихприкрас з багатьма завитками. Цей стиль увійшов в історію під назвою «рококо»(від французького «rococo» – подібний на черепашку).
Напередодні та під час французької революції XVIIІ ст.архітектура у Франції знову повертається до класицизму, наслідуваннюархітектури стародавніх Греції та Риму. Цей стиль особливо утвердився в рокиімперії Наполеона І. Будівлі, портрети, меморіальні колони, тріумфальні аркиспоруджувалися в чітких, величних пропорціях, як в часи імператорського Риму.Стиль Французької архітектури, пов’язаний з часом імперії Наполеона І, прийнятоназвати ампіром (імперія). Один з шедеврівфранцузького класицизму другої половини XVIIІ ст. є Пляс де ля Конкорд (Площазгоди) у Парижі (архітектор Ж.-А. Габрієль).
Класицизм як основний напрям архітектури широковикористовувався і в Англії: собор Св. Павла (1675–1710, архітектор К. Рен).
Під час великої пожежі 1666 року в Лондоні згоріло 13200будинків. Весь лондонський центр (Сіті) треба було зводити заново. Підкерівництвом К. Рена була проведена велика робота по плануваннюлондонського центру, збудовано безліч споруд. Однак найбільшим його досягненнямбув собор св. Павла (1675–1710), який вважається шедевром світової архітектури.Напис на могильній плиті К. Рена, похованого в соборі, закликає: «Якщо тишукаєш пам’ятник будівничому, то оглянься довкола!».
Живопис
При дворах абсолютних монархів XVIIІ ст. розквітав пишнийофіційний придворний живопис. У ньому було менше релігійних мотивів, ніж усередні віки, переважали міфологічні сюжети, портрети королів, полководців.Особливо модним став так званий «галантний живопис», який змальовував світськихдам і кавалерів, пікніки на лоні природи.
Наприкінці XVIIІ ст. гостра політична боротьба французькоїбуржуазії проти дворянства відбилося і в живописі. Художники почали створюватикартини з образами реальних людей з «третьої верстви», писали портрети видатнихпросвітителів XVIIІ ст. У такому напрямі працював талановитий художник Ж.Б. Грез(1725–1805), який написав портрет Дені Дідро.
Найбільш видатним представником класицизму ставЖ.‑Л. Давід (1748–1825). Ще до Великої французької революції віннаписав картину «Клятва Гораціїв», на якій зображений батько, який благословляєсинів на бій з ворогами республіки у Стародавньому Римі. Під час Великоїфранцузької революції Давід голосував за страту короля і вніс пропозицію проперетворення королівського зібрання картин і статуй у Луврі у національниймузей.В подальшому, за часів імперії, Ж.-Л. Давід став писати пишні,офіційно-холодні, придворні картини, які звеличували Наполеона і створену нимзнать.
На останню чверть XVIIІ ст. припадає виникнення складногодуховного руху, який отримав назву романтизм. Дляромантизму властивий духовний порив, піднесення над реальністю, що зумовленонебажанням змиритися з суперечностями дійсності. Романтизм, показ героїкинаціонально-визвольної боротьби є характерним для творчості великогоіспанського художника Ф. Гойї (1746–1828). Широко відомий груповийпортрет королівської сім’ї, в якому він не побоявся реалістично зобразитиобличчя короля з ознаками виродження, відштовхуюче, пихате і злобне лицекоролеви. В той же час картини, присвячені простим людям Іспанії, Ф. Гойяписав з величезною любов’ю до народу. Революційним пафосом овіяна його картина «Розстрілповстанців».
Музика
Й.-С. Бах– великий німецький композитор і органіст, створив сотні музичних творів дляцерковного хору, концертів для оркестрів, п’єс для органа, скрипки, флейти.Композитор використав і переробив величезний матеріал з німецьких, французьких,англійських народних пісень і танців.
В.-А. Моцарт– великий австрійський композитор. Його геніальний талантрозвинувся дуже рано. Цьому сприяли рідкісні природні дані, а також сімейне середовище– батько був видатним музикантом. Опери Моцарта «Дон Жуан», «Чарівна флейта», «ВесілляФігаро» й досі виконуються на кращих сценах багатьох країн.
Говорити про музичне мистецтво доби Просвітництванеможливо, не згадавши ім’я геніального композитора, новатора в музиці Й. Гайдна.Його справедливо вважають «батьком» симфоній і квартетів. П. І. Чайковськийписав про нього: «Не будь його – не було б ні Моцарта, ні Бетховена». Найбільшзнамениті твори Й. Гайдна: опера «Несподівана зустріч», симфонія «Ранок», «Полудень»,«Вечір».