Тема: Наука як соціальне явище
Функціонування науки — специфічного соціального явища
Інституціоналізація науки
Соціальні функції науки
Колективи – як суб’єкти наукової діяльності Соціологія науки
У сучасних умовах дослідження проблем сутінауки, її гуманістичних, світоглядних, методологічнихоснов, шляхів розвитку і функціонування в різних соціальних системах, глибини і характерувпливу на суспільнежиття і долю людства набулавеличезну актуальність, велику теоретичну і, особливо, практичну значущість. Це зумовлене, насамперед, бурхливим ходом науково-технічної революції, що призвелодо перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, зростанню її всепроникаючоговпливу на суспільнежиття, глобалізаціїі суперечність її соціальних наслідків.
Ніколи раніше людство не переживало такий відповідальний і важливий для його майбутнього період як на порозі третього тисячоліття. Історичний рубіж характеризується небувалим зльотомлюдського генія, проникненням науки в мікро— і макрокосмос, в глибинні основи життя природи і людини. У міру того як наукаі техніка все більш відчутно перетворюються в фундаментсучасної цивілізації, прогрес науки і майбутнє людства нерозривно сполучаютьсяв суспільнійсвідомості. Однак, наука сприймається аж ніяк не однозначно, багато які її відкриття і технічні новини розбурхують уяву, бентежать, а інодіі просто лякають сучасну людину, особливо коли мовайдепро майбутнє. І це недивно. Сучасний науково-технічний розвиток викликавдо життя ряд не тільки позитивних, але і негативних явищ, які придбалиглобальні масштаби., Осьчому, наближаючись до рубежу третього тисячоліття, людство все з більшим напруженнямроздумує над етичною, гуманістичноюоцінкою ролі і призначення науки в суспільномужитті. Питанняпро те, чи є наука силою, що служить інтересам і потребам людини, незалежно від соціальних умов її буття, або це демон, що вирвався з-під контролю людини і здатнийїї погубити, стали предметом загального обговорення.
Тому, настійнапотреба осмислити новий вигляд науки, що формується в умовах науково-технічної революції, привеладо становлення і навіть своєрідного буму науковедення як комплексного засобу самопізнаннянауки. У рисах науковедення об'єднуються логіко-гносеологічні, соціологічні, економічні, правові і багато які інші дослідження сучасної науки. Накопичені і нагромаджуються важливі емпіричні відомості про конкретні процеси і тенденції розвитку наукового знання і наукову діяльність. Все більше місце займаєв сучасному науковеденнісоціологічна проблематика.
Науковедення — швидше загальнаназва різних напрямів, типів дослідження науки, серед яких виділяють шість основних. По-перше, логіко-гносеологічне дослідження науки, предметом яких виступаєсаме наукове знання, його структура, логіка і діалектика його розвитку. По-друге, історико-наукові дослідження, що акцентують увагу на конкретно-історичному процесі розвитку науки загалом і окремих його виявах. По-третє, соціологічні дослідження науки. По-четверте, дослідження економічних проблем розвитку науки. По-п'яте, дослідження психології наукової творчості. І, в-шостих, науко-метричні дослідження як метод кількісної інтерпретації процесів в науці.
Отже, наука — складне багатомірне соціальне явище і різні галузі знання, в різних конкретно-історичних умовах, вивчають її з різних сторін. Особливість соціології науки та, що вона, відволікаючисьвід змістунаукового знання, його структури і логіки розвитку, розглядаєнауку як соціальнийінститут, як своєрідну форму і сферу діяльності.
Наукова діяльність здійснюєтьсяв певній системі відносин, в певних формах організації і управління, орієнтованих (в ідеалі) на забезпечення постійного процесу приросту знань і їх використання на практиці. У ході наукової діяльності здійснюєтьсявзаємодія людей, відповідальних за генерування знання, причому типи взаємодії залежать від конкретних соціокультурнихумов. Предметом соціології науки виступаєфункціонування науки як соціального інституту, в рисах певного суспільства, як специфічної системи норм і цінностей, інакше кажучи, соціологія науки досліджуєсоціальні аспекти діяльності по виробництву наукового знання, систему соціальних відносин, виникаючих в процесі руху нового знання від його появи до впровадження в практику, типи поведінки вчених в різних соціальних системах, їх ціннісні орієнтаціїі переваги, а також конкретні форми взаємодії науки і суспільства, наукиі інших суспільнихявищ.
Соціологія науки як самостійна галузь соціології і науковедення зародилася на початку XX століття на Заході і на першому етапірозвивалася всередині соціології знання, де нарівні з вивченням релігії і філософії аналізувалися взаємозв'язки знання і соціальної системи. Заслуга в становленні соціології науки належить Максу Веберу, Карлу Мангейму, МаксуШелеру, Імре Лакатосу, Томасу Кунуі багатьом іншим. Дуже велику роль в формуванні соціології науки зіграли праціДжона Бернала, якого вважаютьродоначальником марксистського напрямув соціології науки XX віку. А з ім'ям американського соціолога Роберта Мертона пов’язують становлення соціології науки як самостійної дисципліни. Сукупність понять і методів, що склалися в працяхРоберта Мертонаі його учнів утворила так звану мертоніанськупарадигму, що панувала в соціології науки аж до 70-х років. Їй на зміну прийшла когнітивнасоціологія науки, що об'єднує різні дослідницькі програми. Їх спільною рисоювиступаєпрагнення пояснити не тільки норми науки як соціального інституту і форми поведінки вчених, які слідують нормам, що прийняті науковим співтовариством(що характерне для мертоніанськоїпарадигми), але і вміст наукового знання в будь-яких його формах. Однак, не можна говорити про методологічну єдність сучасної західної соціології науки. У радянській соціології дослідження науки як соціального інституту стало набирати силу в 50-і, особливо, в 70-80-і роки. Розвиток соціології науки продовжує здійснюватисяна Україні і в сучасних умовах.--PAGE_BREAK--Функції соціології науки
Сучасна наука, що викликаєвідчутні зміни в сфері суспільноговиробництва, стає однимзвирішальних чинниківекономічних, соціальних, духовних перетворень, оновлення культури, якості утворення суспільстваі особистості. Наука виявляється силою, сприяючою розвитку самої людини, його творчих задатківі вмінь. Здавалося б парадокс: в сучасних умовах навіть чисте світло науки не може сяятиінакше, як на фоні неуцтва. Частонаукові знання не використовуються повністюдля розв'язання насущних соціальних, а часом не мають взагалі ніякого значення в житті багатьох людей. Сприяючи зростаннюзнань, наука приводитьдо ще більшого відчуження людини, яка буває не в змозі освоїти все зростаючий потік інформації, співвіднести нові відкриття з стереотипами, що вже склалися. Такі масове наукове виробництво породжує такого ж часткового працівника, як і промислове.
Впровадження досягнень науки і техніки в умовах недосконалості, суперечності соціальної системи, не тільки відкриває нові напрямиі перспективи реалізації людської активності, але і породжує багато які складні соціальні проблеми, гостро ставить питанняпро майбутнє людини і людства. Однак, ніякого парадокса тут немає. Є лише проблема велика і складна, що стосується розуміння того, що таке наука, яка її суть, з чим пов'язанаімовірністьїї адекватної реалізації або перекручення в тих або іншихумовах, що вона несе людині і що вимагає від нього сьогодні і в майбутньому. Постановка, осмислення таких проблем, пошук механізмів їх рішеннявиступаєоднієюзнайважливіших задач соціології науки, визначає її соціальну значущість.
Соціологічні дослідження науки мають теоретичне і прикладне значення.
Теоретичне значення соціології науки полягає в тому, що осмислення науки як соціального явища допомагає розкрити специфіку наукової діяльності, вивчити ті, що складаються тут відносини, виявити взаємозв'язок наукової сфери з іншими сферами суспільногожиття, глибше зрозумітиактуальну і потенційну значущість науки. Все це важливе для управлінняі організації наукової діяльності, її упорядкування і оптимізації, підвищення її соціально-економічної продуктивності і ефективності, виробленнянауково обгрунтованої національної і міжнародної політики держави, тобто необхідно для розвитку самої науки і для управліннянею з боку суспільства.
Прикладне значення соціології науки пов'язане з тим, що отриманітут результати дослідження широко використовуються для рішенняконкретних практичних задач і проблем. Особливо великепрактичне значення конкретних соціологічних досліджень науки. Вони дають можливість виявити реальні показники до тенденції розвитку науки в її взаємозв'язку з суспільством. Наприклад, можна “заміряти” динаміку чисельності наукового і науково-технічного персоналу, прослідитикриву зростаннякількості публікації, розподіл коштів, асигнувань, загальнувиробничу ефективність застосуваннянауки і інші параметри подібного роду. За допомогою методик і процедур, що використовуються в конкретних соціальних дослідженнях, можна зіставляти і вимірювати не тільки “фізичні” показники, але і нематеріальні “об'єкти” думки, оцінки, способиорієнтації і т. п. Практичне значення опису і осмислення параметрів, співвідношень для раціонального наукового управлінняцілкомочевидно, тому що ефективне управлінняза природою завжди конкретне. Конкретно-соціологічні дослідження розвитку науки, що проводяться дозволяють виявити не тільки її особливості в рамках певної соціальної системи, але і розкрити специфіку науки саме в даній країні, в певний історичний період.
У соціології науки виділяється і ще загальнокультурна, гуманістичнафункція. У сучасних умовах наука стає все більш значущою і істотною складовою частиноюнавколишньої реальності, в якій так чи інакше має орієнтуватися, жити і діяти. Вплив її на суспільнежиття суперечливий. Тому важлива гуманістичнаоцінка можливостей, науки, розкриття її людського вимірювання, наявність загальнихуявлень про особливості розвитку науки в її взаємозв'язку з суспільством. Це необхідне, по-перше, для розуміння перспектив і можливостей розвитку людини і цивілізації в світлі нових відкриттів науки і їх соціально-економічних, глобальних наслідків, для виробленняправильної оцінки науки в громадській думка; по-друге, формування наукового світогляду людини неможливе без здатностіі готовності опановуватиновими науковими знаннями; по-третє, для правильної орієнтації процесу навчанняі виховання, необхідно знати які вимоги пред'являє науково-технічний прогрес до людини.
Отже, соціологія науки має не якесь абстрактно-відверненезначення, а може стимулювати розвиток науки і суспільства, опосердковановпливати на соціально-економічне життя, впливати на суспільнупсихологію і ідеологію, бути важливою передумовою ефективної національної і міжнародної політики держави і, що особливо важливо, виконувати гуманістичну, загальнокультурнуфункцію. Наука соціальне явище
Для більш глибокого розуміння місця і ролі науки в сучасному світі, для виявлення її актуальних і потенційних можливостей доцільно визначити саме поняття наука, його суть. Однак, тут підстерігає цілий ряд труднощів. Справа в тому, що в сучасному науковеденнівідсутнє загальноприйняте і досить адекватне визначення науки, а Джон Бернал, наприклад, навіть вважає таке визначення неможливим і навіть безглуздим. Пояснюється тим, що, по-перше, в мінливіісторичні епохи, в різних культурних традиціях, статус науки приписувався не тільки різним, але і протилежним видам знання і пізнавальній діяльності; по-друге, існує велика різноманітність систем знань за якими закріплена назва тієї або іншоїнауки і які, на перший погляд, виявляють мало схожих рис; по-третє, є різноманітність вихідних методологічних позицій привизначенні науки. Для подолання труднощів потрібно дотримуватипопередні умови визначення науки: розглядатинауку як функціонуючий і системний об'єкт, що розвивається, визначати науку стосовно до найбільш розвинених і складних її форм, виділити систему відмінних ознак науки. продолжение
--PAGE_BREAK--
Багатомірний, системний характернауки розкривається в описі, який дає Джон Бернал: науку потрібно розглядати, по-перше, як інститут, тобто організацію людей, що виконують певні задачі в суспільстві; по-друге, як метод, тобто сукупність способіввідкриття нових сторіні закономірностей природи і суспільства; по-третє, накопичення наукових традицій; по-четверте, важливий чинникрозвитку виробництва; по-п'яте, джерело нових ідей, принципів світогляду. Системою відмінних ознак науки виступають, по-перше, безпосередня мета науки: опис, пояснення, прогнозпроцесів і явищ дійсності, що складаютьпредмет її вивчення, на основі законів, що відкриваються нею, тобто теоретичне відображення дійсності; по-друге, прагнення до отримання нового, істинного знання; по-третє, наукове знання має системний характері будуєтьсяза принципом все про об'єкт; по-четверте, об'єкти науки не зводяться до реальних об'єктів, вони мають ідеальний характер; по-п'яте, наука має власну мовуі засобипізнання, тому наукова діяльність передбачаєспеціальну підготовку суб'єкта, що пізнає. Отже, наука це одночасно і складна, функціонуюча система знань, створюючих наукову картину світуі форма діяльності, направленана виробленняі теоретичну систематизацію нових об'єктивних знань про дійсність.
Головний інтерес соціології науки зосереджений на вивченні, розкритті особливостей науки як форми і сфер людської діяльності. Тут наука з'являється як специфічне виробництво, якісно відмінне від всіх інших видів суспільноговиробництва, по-перше, метою. Якщометою матеріального виробництва виступаєстворення матеріальних благ, а мистецтва як форми духовного виробництва художніх цінностей, то наукова діяльність націлена на виробництво нових об'єктивних знань про світі людину. Цілі науки мають багато в чому ймовірностний характер. Наукова діяльність виділяється зряду інших сфер суспільноговиробництва досить значною невизначеністю відносно передбачення наукових результатів, термініввиробництва ( в тому числі і сприятливого або несприятливого виходу наукової діяльності).
По-друге, своїми продуктами, результатами наукової діяльності, доказами. Якщоодніі ті ж продукти матеріального виробництва створюються тисячами або мільйонами, то продукти наукової діяльності неповторні. Створення в сфері наукового дослідження однакових одиниць знання позбавлені значення. Визначальний критерій ефективності науки новизназнань. Ефективність не в тому, що на їх виробництво витрачено мало коштів, а в тому, наскільки нову інформацію про дійсність несуть знання. На відміну від продуктів матеріального виробництва придбанізнання (якщо вони істинні) не приходять в непридатність, а, навпаки, підлягають ще більшому утвердженню, удосконаленню і розвитку.
По-третє, своїми засобами виробництва. Наукове пізнання як форма духовного виробництва відрізняється від інших його форм способомвідображення дійсності. Наукове освоєння світупочинаєтьсятоді, коли свідомість розкриває істотні сторонидійсності, відображаючиїх у відповідній теоретичній (поняття, категорія, закони, теорії, гіпотези) і історичній формі. Наука вища форма пізнання світуі завдяки своїй особливості здатнаобслуговувати діяльність людей увсіх її сферах. Своєрідні і знаряддя наукової діяльності — інструменти мислення того хто пізнає (аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстракція і т.д.), а також інструменти наукового експериментування, тобто матеріальна техніка науки.
Своєрідна і система організації наукової діяльності. Багато в чому вона залежить від структури наукового дослідження, від логічної розмежованостіна інформаційні процеси. Специфічний і суб'єкт наукової діяльності, не тільки тому, що повиненбути спеціально підготовлений, але і в поєднанні індивідуального і колективного начал. Віквчених-одинаків пройшов. Їм на зміну прийшли великі наукові колективи. У сучасних умовах для розв'язання окремих наукових проблем все частіше об'єднуються зусилля вчених різних спеціальностей. Але колективний характерпраців сучасній науці не применшує ролі індивідуальності вченого. Переваги колективу безперечні, коли потрібно розвивати або реалізовувати певну ідею, але сама ідея продукт індивідуальної творчості, тобто для успішної наукової діяльності необхідне оптимальне поєднання колективного і індивідуального началу виробництві знань.
Наукова діяльність має внутрішню логіку розвитку. Тому наука, особливо в сфері фундаментальних досліджень, може прийти до відкриттів і досягнень, які важкопояснити потребами даного етапу суспільногорозвитку. Такі випереджальнірезультати відтворюються звичайно декількаразів, перш ніж знайдутьпрактичне застосування. Відносна самостійність науки (як цілого, так і окремих напрямів) може привестиі до відставанняінодіна досить тривалий час, від потреб виробництва і суспільноїпрактики. Володіючи внутрішньою логікою розвитку, наука виступаєсаморозвиваючоюсяі саморегульованоюсистемою з властивими їй законами становлення, функціонування і розвитку.
Наука і суспільнийпрогрес
Наука завжди виступаламогутнім, стимулюючим, революціонізованим чинникомсуспільногожиття. Наукові відкриття допомагали людині в складному, часом болісному оволодінні силами природи. Наукові уявлення, що Виробляються в різні епохи про світслужили важливим чинникомборотьби з міфологічними, релігійними пережитками в сфері світогляду. Будучи системою, що історично розвивається, критично відносячисьдо готівковогознання і його передумов, наука постійно відкриває всі нові горизонти пізнання, а разом з ними і нові перспективи розвитку людини, людства. продолжение
--PAGE_BREAK--
Звичайно, взаємозв'язок науки і суспільногорозвитку по-різному виявляєтьсяв різні історичні епохи. На ранніх етапах розвитку суспільствавплив науки на матеріальне виробництво недостатньо відчутний. Між науковими відкриттями і їх впровадженням в практику, поширеннямїх серед широких верств населення проходиличастовіки. Природно, і соціальна значущість науки розумілася інакше, чим в сучасних умовах, хоч завжди оцінювалася досить високо. Вже в античності знання розглядалосяяк складова частинаі необхідна умова доброчесності, а вищою формою діяльності вважалося споглядальна діяльність вченого-мудреця. Споглядальний ідеал знання, що Склався в античності, згідно з яким воно добре саме по собі, зберігся і в середні віки. Але оскільки істина вважалася прерогативою теології, то під найкращим знанням розумілося те, яке вело до бога. Хоч наука навіть не претендувала на той, щоб оспоритиурелігії право на формування світогляднихістин, її вплив на суспільнежиття не зникло. Взаємозв'язок науки і суспільногопрогресу стає більш явної в епоху Відродження і, особливо, нового часу. БернардРассел помічав, що майже все, чим відрізняється новий світ від більш ранніх віків, зумовлененаукою. Тоді ж міняється і характерзв'язку науки і суспільства. Вона стає двосторонньою; з одного боку, Капіталістичне, що зароджується, виробництво вимагає інтенсивного систематичного вивчення природних закономірностей, що приводитьдо виникнення дослідно-експериментального природознавства, з іншою природознавство, що розвивається все більше допомагає людині в практичному оволодінні силами природи. Під впливом об'єктивних обставин відбуваєтьсяпереворот увсій системі поглядів на науку, її місці і ролі в суспільстві, затверджується ідеал цілком“земного”, зверненого до реальності позитивного знання практично корисного для удосконалення людського життя. Така точка зору знайшлаконцентроване вираженняу відомому афоризмі Френсиса Бекона: “Знання сила”. Найбільші мислителі XVII XVIII віківне тільки підводять підсумки попереднього розвитку,констатуючи значення науки, що посилилосядля діяльності, існування і блага людини вони мріють про небачений, справді, нескінченнийпрогрес наукового знання, свято вірять в прогрес і його благотворний вплив на суспільствоі індивіда. Наукове знання розглядаєтьсяними як вища цінність, а досягнення істини вважається самим прекрасним, самим гідним для людини заняттям, яке обов'язковоповинноприносити і незмінно приносить практичні плоди.
У XX віці, в умовах науково-технічної революції, зновуміняється вигляд науки, характерїї взаємозв'язку з суспільством, загострюється суперечність впливу наукового пізнання на хід суспільногорозвитку. Природно, здійснюєтьсяі переусвідомити соціокультурноїзначущості науки. Висловлюються самі суперечливіі різноманітні думки. Представники сциєнтизма(особливо популярного аж до 60-х років XX в.) абсолютизуютьроль науки, підкреслюючи ті незліченні блага, які вона приносить людині і людству. Прихильникиантисциєнтизма(поширеного в 70 80-х роках) акцентують увагу на так же незліченних бідах, якими людство розплачується за блага. З початку90-х років все частіше виявляється розуміння того, що наука сама по собі не всесильна, але вона і не “демон”, що вирвався з-під контролю людини. Наука це невід'ємний елемент суспільногожиття і використання її досягнень, які самі по собі мають двоякий потенціал, залежить від суспільства, людини. Наука все більш владно вторгається не тільки в соціальну, але і в індивідуальне життя людини, впливаючи на його самосвідомість, емоції, кардинально міняючи його уявлення про світі самому собі. Сучасна наука, звертаючисьдо біологічної природи і психофізіологічних особливостей людини, шукає ефективні шляхи, що допомагають активно формувати його здібності стосовно до розвитку техніки. Людина упершев історії отримуєможливість за допомогою медичної генетики зменшити вантажпатологічної спадковості, накопиченої в процесі еволюції, позбутися багатьох спадковихзахворювань і т. д. Ход історії показує, що наука дійсно виступаєважливим чинникомсуспільногопрогресу. Однак, так буває тільки тоді” коли, з одного боку, суспільствоготово використати наукові відкриття на благо людини, а, з іншою коли суспільніпотреби усвідомлюються наукою, виступаютьїї внутрішніми стимулами розвитку.
Хоч вплив науки на суспільнежиття динамічний, мінливо, йому властиві і певні спільні стійкі риси. Виділяються три основні групи соціальних функцій науки. По-перше, функції культурно-світоглядні; по-друге, функції науки як безпосередньої продуктивної сили суспільства, і, по-третє, її функції як соціальні сили, пов'язані з тим, що наукові знання і методи все частіше використовуються прирозв'язанні самих різних проблем суспільногожиття. Отримання наукою різноманітних соціальних функцій слідствоскладних і суперечливихпроцесів, що відбуваютьсячастиноюпослідовно, частиноюодночасно. Проникнення науки увсі нові сфери життєдіяльності людини процес безперервний і безповоротний. Кожний канал взаємодії науки і товаристваразів виникши, вже не зникає, постійно розширяється, стає все більш насиченим, двостороннім. продолжение
--PAGE_BREAK--
Культурно-світогляднафункція науки
Вже з моменту зародження в Древньому світі, наука виступалаважливим чинникомподолання пережитків міфологічного світогляду. Саме її виникнення багато в чому зумовленепотребою суспільствав новому баченні, розумінні світу, що спирається на знання. У епоху середньовіччя наука поступово здає світоглядніпозиції. Положенняверховної світоглядноїінстанції завойовує релігія, теологія. У сфері науки, що зароджується залишалися проблеми більш приватні і “земні”. Але і тоді культурно-світогляднафункція науки не зникає. Сама теологія прагне мати наукоподібнуформу, а в стінах монастирів продовжуєтьсяосвоєння, збереженняі накопичення окремих наукових знань. Практично всі бунтарі від науки аж до XVII вікуслужителі церкви. Саме вони створили духовні передумови для того, щоб наука надалі сперечалася утеології за право визначати світогляд.
Перші реальні ознаки світоглядноїзначущості науки виявилися в епоху Відродження і пов'язані з коперніковськимпереворотом. Адже для того, щоб прийняти геліоцентричну систему Коперника необхідно не тільки відмовитися від деяких догматів, що затверджувалися теологією, але і погодитися з уявленнями, що різко суперечилибуденномусвітосприйняттю. Пройшлисторіччянасичені численними драматичними епізодами переслідування і нерозуміння вчених, своїми відкриттями що спростовували традиційні світоглядніуявлення. Відповіді науки на питання, що стосуютьсяструктури матерії і будовиВселеної, виникнення і сутностей життя, походження людини і г. д. стало елементами загальноїосвіти. Без цього наукові уявленняне могли перетворитися в складову частинукультури суспільства. Культурна цінність науки полягає в тому. що вона інструмент теоретичного і практичного оволодіння природою. Саме наука усуває характерне для традиційної свідомості “обожнювання природи”, перетворює її в “предмет для людини”, в “корисну річ”. У науці як культуростворюючійсилі одночасно виражається прагнення людини до теоретично адекватного збагнення світу, і його ж прагнення до підкореннясвітусвоїм цілям і потребам. Осягаючи і перетворюючи за допомогою науки навколишній світ, людина тимсамим формує і себе як культурної людини. Міраоволодіння природою, об'єктивна міра його власного культурного розвитку, що досягається людиною за допомогою практичного використання науки.
Культурно-світогляднафункція науки не може бути реалізована без відповідної системи утворення і виховання. Щоб наука могла виконати суспільнепризначення, створені знання повиннібути поширені, сприйняті і засвоєні широкими верствами населення. Така взаємодія науки і освіти. Воно складається в засвоєнні наукових досягнень для їх практичного використання. Але істотне значення для розвитку і функціонування науки має і система освіти. Через освітуздійснюєтьсямасова підготовка кадрів, що володіють науковими знаннями і здатнихстворювати нові знання, формуються умови для оволодіння науковою картиною світу. Освітаця обов'язкова передумова реалізації можливостей розвитку суспільстваі людини, які створює наука. Необхідність нерозривного зв'язку науки-освіти-культури усвідомлювалася вже з давніх часів. Сама система середньовічної освітивключалане тільки релігійні, але і світські знання, засновувалися на ідеї “семи вільних мистецтв” граматиці, риториці, діалектиці, геометрії, астрономії, музиці. Освіта, поширеннянаукових знань вважалося необхідною умовою суспільногопрогресу і в новий час.
У сучасних умовах, в епоху науково-технічної революції, взаємозв'язки науки і освітинабувають нового характеру. Наука виступаєі революціонізованим чинникомосвіти. Бурхливий розвиток науки грунтовно розхитав традиційні устої системи освіти, викликавглибокі зміниі своєрідну ланцюгову реакцію увсій її структурі, в програмах, підручниках, в методах викладання і навчанняі т. п. Одна зособливостей розвитку науки в сучасних умовах стрімкий процес зростанняі, оновлення знань. У науці відбуваєтьсяподвоєння знань за 10 років, в біології за 5 років, в генетиці за 2 роки, в ядерній фізиці і космонавтиці за півтори року. Багато які знання застарівають, особливо швидко інженерні. Кваліфікація інженера за десять років застаріваєприблизно на половину, а значна частиназнань, які стануть необхідні фахівцевічерез 5 8 років, як вважають, ще не відома і не може бути передана в процесі вузовськоїпідготовки. Особливості епохи, научно-технічної революції вимагають переорієнтації процесу навчанняз передачі готового знання на формування здібності до безперервної освіти, оволодіння методами і коштамисамоосвіти. Потрібне подолання розриву між зростаючою вартістю освіти(подовження термінів навчання, зростання його масовості, дорожчання технічних засобів) і його недостатньою ефективністю, а також між формальним навчанням, в ході якого людина опановуєсумою знань і формуванням культурної, творчої, соціально відповідальної особистості. продолжение
--PAGE_BREAK--
Розвиток живогознання передбачає: кожне нове покоління людей, що починаєтрудову діяльність, повинноволодіти більш високим рівнем загальноїі спеціальної освіти, чим попереднє йому. Вже на попередньому етапі безперервної системи освітивиникає необхідність в оволодінні такими знаннями, потреба в яких покиобрисується порівняно вузьким довколафахівців, але згодом стане фактично повсюдною. Це, насамперед, оволодіння другою або комп'ютерною письменністю.
Наука безпосередня продуктивна сила суспільства
У системі соціальних функцій науки і її взаємодії з іншими компонентами соціологічної структури суспільствасама головна роль належить науковим знанням про розвиток матеріального виробництва. Тут важливе не тільки те, що наука обслуговує виробництво, але і те, що вона ставить перед виробництвом нові задачі, спеціально готуєйого до засвоєння науково-технічних досягнень. Наука впливає на виробництво різними способами: інодіпрямо, інодінепрямо. Будучи втіленої в матеріально-технічні, особистісніі організаційно-технологічні елементи продуктивних сил, наука бере участь в самому виробничому процесі. З розвитком машинного виробництва наука безпосередньо стає чинникомвиробництва, а воно, зісвоєї сторони, безпосереднім техніці технологічним додаткомнауки. Так, наука перетворюється в безпосередню продуктивну силу суспільства, а науковий трудв продуктивний.
Безлічвидів діяльності в матеріальному виробництві специфічні види наукової діяльності. Це складання прогнозів, програм і планів, зміна і вдосконалення структури виробництва і розвиток нових виробництв відповідно до досягнень природних і технічних наук, впровадження нових технологій, поліпшення організації виробництва і управлінняним і т. д. Возможность участі науки в розвитку продуктивних сил об'єктивно закладенав самій необхідності використання знань в процесі матеріального виробництва. Але, аж до середини XIX віку, наука виступалалише потенційною продуктивною силою суспільства. Практично результати наукових досліджень в промисловості, сільському господарстві, медицині використовувалися епізодично і не вели до загального усвідомлення і використання найбагатших можливостей науки. І лише в XX віці, а особливо в умовах науково-технічної революції, наука в повніймірі стає безпосередньою продуктивною силою суспільства. Сутьпроцесу характеризується, по-перше, матеріалізацією наукових знань в речовинних елементах продуктивних сил (знаряддя, засобу праці, техніка, технологія і, а також їх втіленням в організаційних формах виробництва; по-друге, включеннямнаукових знань безпосередньо в діяльність основних учасників виробництва; по-третє. перетворенням науки в теоретичну основу виробничих процесів. Отже, наука не окремий елемент продуктивних сил, а пронизує, втілюється увсіх їх елементах. У ролі продуктивної сили виступаютьне тільки технічні і природні науки, але і суспільні. Інженерна психологія, промислова естетика, фізіологія праці, економічна статистика, соціальна психологія і інш. впливають прямий чином на технологічний спосібз'єднаннялюдини з коштамипраціі можуть безпосередньо впливати на виробничий процес. Політична економія, соціологія, правіше, мовознавство, мистецтвознавство і інш. впливають на виробництво непрямо. Але оскільки наука продукт загального праціі між окремими її напрямамиіснують внутрішні зв'язки і взаємодії, то вона як ціле представляєсуспільнупродуктивну силу в сфері матеріального і духовного виробництва.
Характеризуючи культурно-світогляднуфункцію науки важливовідмітитиїї роль як духовної продуктивної сили суспільства. Всі соціальні функції науки нерозривно взаємопов'язані між собою, що особливо рельєфно виявляєтьсяувзаємодії між наукою, освітоюі виробництвом. Наукова діяльність веде до збільшення загальногофонду знань, якими має в своєму розпорядженні людство. Виробнича діяльність має в якості субпродуктанову інформацію, яка додається до загальногофонду знань і підіймає питання, що вирішуються в ході науково-дослідної діяльності. Наявніі зновувироблені знання використовуються у виробництві, “живлять” наукову діяльність і сприймаються освітою. Освітаформує дослідницькі кадри і робочу силу для виробництва, яка може повернутися в систему освітидля перепідготовки. Виробнича, наукова і освітня діяльність виступаютьтриєдиним джерелом формування кваліфікованих фахівців. Могутній, всебічний вплив науки на суспільнежиття придбаваєв сучасних умовах ще одневимірювання. По мірі розгортання науково-технічного прогресу наука все в більшій мірі починаєвиступатиі соціальною силою, безпосередньо включаючисьв процеси соціального розвитку і управлінняними.
Роль науки в системі управліннясуспільством продолжение
--PAGE_BREAK--
XX вік особливо яскраво показав, що суспільнийрозвиток не відбуваєтьсялінійно і автоматично, а багатоваріантноі здійснюєтьсявнаслідок свідомої діяльності людей як соціальних суб'єктів. У сучасних умовах встає питанняпро необхідність соціального управлінняпроцесами суспільногорозвитку. Соціальне управлінняцей свідомий вплив на хід глибинних суспільнихпроцесів економічних, соціальних, політичних, духовних за допомогою різних організацій, установ надстроєчногопорядку. Соціальне управлінняв такому розумінні по суті виражає новий соціальний тип суспільногорозвитку, і йому служить не окрема “наука про управління”, а вся сукупність природних, технічних і. особливо, суспільнихнаук.
Для того, щоб процес соціального управліннястав ефективним, необхідні дослідження різних його аспектів кібернетичних і організаційно-технічних, соціально-політичних, юридичних і психологічних. Так, кібернетика, розробляючи загальнутеорію управління, виявляє загальнізакономірності управління, для яких завжди потрібний збірі переробка інформації, облік зворотнихзв'язків і т. д. Но сама інформація, яка потрібно для управлінняв певній сфері суспільногожиття, стиль і конкретні механізми управління, характеррішень, що приймаються і т. д., залежить від специфіки об'єкта, знання про яке можуть дати тільки відповідні суспільнінауки. Звідси, організація управлінняна наукових основах вимагає використання різних комплексів суспільнихнаук в залежностівід тієї сфери суспільногожиття, в якій воно здійснюється, і, відповідно, проведення комплексних соціальних досліджень, в якому бере участь дана група наук, хоч якась зних може грати ведучуроль.
Комплексний вплив наук на процеси соціального управліннявраховує і зростаючу роль методів кібернетики, статистики, математичного моделювання, які, проникаючи в суспільнінауки, підвищують точність досліджень, доказовістьі конкретність висновків. Виділяють напрямивпливу науки на процеси соціальногоуправління: по-перше, методи науки використовуються для розробки програм соціального і економічного розвитку. Характерна риса сучасності виробленнядовгострокових, крупномасштабний програм енергетичних, екологічних, продовольчих, демографічних, містобудівних, науково-технічних. По-друге, наука важливий чинникв розв'язанні глобальних проблем сучасності. Бурхливий хід науково-технічного прогресу породив небезпечні для людини і суспільстваявища: виснаження природних ресурсів планети, зростаюче забруднення повітря, води, грунту. Вчені першими стали подавати сигнали тривоги, побачили симптоми кризи, що насувається, обгрунтували його глобальний характер. Ще на початку 70-х років американські соціологи Девід Медоуз і інш. виступилиз концепцією рис зростаннятехніки і науки, поклали початокглобалістики. Різні аспекти глобальних проблем і, особливо, екологічної (їх причини, масштаби, параметри, засоби і шляхи їх дозволу), стали предметом дослідження науки.
Наука виступаєнеобхідним чинникомсоціального передбачення і прогнозування, невід'ємною частиноюсоціального управління. Соціальне управлінняпов'язане не тільки з прийняттямконкретних рішеньі виробленнямшляхів їх реалізації, але і з постановкою цілей і задач розвитку суспільстваі окремих його сфер, з передбаченням наслідківтих або іншихсоціальних проектів і програм. Потреба передбачення майбутнього неминуче що впливає на свідомість і поведінку людей в сучасних умовах призвелодо створення спеціальної науки про майбутнє футурології. І якщоще порівняно недавнов Україні футурологію відкидали як “буржуазну науку”, то тепер вже ніхто не сперечається за її право на існування. Футурологія спеціальна галузь з глобалістики, використовує різноманітнийарсенал спеціальних методик, логічних і технічних засобів пізнання, комп'ютерне моделювання. Різні типи соціальних прогнозів по-різному використовуються в процесі соціального управління. Нормативні прогнози, орієнтовані на досягнення в майбутньому певної мети, містятьрізні практичні рекомендації для здійснення відповідних планів і програм розвитку, а прогнози-застереженняскладаютьсядля безпосереднього впливу на свідомість і поведінку людей з метою примусити їх запобігти передбачуваному небажаному майбутньому. Соціальне управлінняпов'язанене тільки з розвиткомсуспільства, але і з формуванням і розвитком людини. Наука необхідний засіб розвитку людини, його культури, утворення, змін в сфері його свідомості і світогляду. Наукові знання необхідні і для здійснення процесів управліннясамою наукою як невід’ємноючастиноюсуспільства.
Природно, наука маєкомплексний, всепроникнийвплив на суспільнежиття, особливо інтенсивно торкаючись техніко-економічний розвиток, соціальне управління, систему освітиі ті соціальні інститути, які беруть участь в формуванні світогляду людини.