Вступ
Що може розбурхувати уяву сильніше, ніж похоронні скарби юного царя Тутанхамона, чиє царювання було короткочасним, але пишним?
Дивний факт виявлення цих скарбів англійцями, Картером і Карнарвоном, став віхою в історії єгиптології, і сам по собі настільки ж разючий, як і розшифровка ієрогліфів Шампольоном, геній якого повернув нам кілька тисячоліть нашої історії, додавши змісту залишеним ними свідченням. Більше 1700 років релікти давньоєгипетської культури турбували лише грабіжники, що проникали в гробниці в пошуках дорогоцінних металів, і мандрівники, які захоплювалися або шкодували, але розуміли дуже мало. У сімнадцятому й вісімнадцятому століттях ряд європейських учених зацікавився давніми руїнами (тоді можна було побачити значно більше, ніж сьогодні) і склали плани деяких з них. У результаті виник постійно зростаючий попит на єгипетські артефакти, за якими полювали музеї, засновані в європейських столицях. Процес придбання музеями нових експонатів мало відрізнявся від грабежу, хоча, по ідеї, він перебував під офіційним контролем. Основні знахідки, такі, як Амарна (1914 р.), гробниця Тутанхамона (1922 р.), великий човен Хеопса (1954 р.), були зроблені пізніше й, безсумнівно, за ними підуть і інші. Єгиптологи всіх країн об'єдналися, щоб спільними зусиллями перешкодити затопленню декількох найбільших пам'ятників давньоєгипетської архітектури при будівництві Асуанської греблі в 60-х роках. Єгиптологія усе ще є молодою наукою, і її істинна мета складається не в розкопуванні монументів легендарного минулого, а в тім, щоб, використовуючи всі сучасні методи, такі, як радіоуглеродне датування, аерофотозйомка, комп'ютерний аналіз і моделювання, з'ясувати деталі зародження, поетапного розвитку й кінця великої цивілізації. З кожним новим відкриттям її початок відсувається усе далі й далі в туманне минуле.
Можливо, у наш час єгиптологія робить дуже великий вплив і переживає пік популярності. Відділення єгиптології існують у багатьох університетах майже всіх розвинених країн миру. В 1999 році, наприклад, розкопки в Єгипті вели університетські експедиції з Японії, Польщі, Швеції, Англії, Італії, Німеччини, Франції, США, Канади й, звичайно ж, самого Єгипту. Щомісяця з'являється просто величезна кількість науково — популярних і академічних книг і статей на цю тему. Не залишають без уваги деякі аспекти цієї науки й ЗМІ, включаючи радіо й телебачення. У мережі Інтернет створено безліч сайтів, присвячених Давньому Єгиптові. У той же час у колах, що не належать до академічної єгиптології, дозріло й міцніє переконання, що деякі основні поняття цієї науки мають потребу в корінному перегляді.
Історія Єгиптології
Як академічна дисципліна, що викладають в університетах усього світу, єгиптологія вважається недавнім феноменом, їй виповнилося всього трохи більше 150 років. Проте історія її нараховує тисячі років. Більша частина ранніх письмових свідоцтв про Єгипет належить грекам, які вважаються засновниками першої великої цивілізації західного світу. Багато грецьких філософів і письменників мандрували по світу, записуючи побачене. Існує думка, що такі математики, як Фалес і Піфагор, побували в Єгипті й набули свої знання й мудрість від єгипетських жерців. Але саме з письмових творів двох грецьких істориків, Геродота й Манефона, починається реальна історія єгиптології, і багато з її загальноприйнятих концепцій ґрунтуються на їхніх роботах.
Геродот побував у Єгипті приблизно в 440 році до н.е. і записав свої враження й спостереження в третьому томі «Історії». Дебати відносно точності його роботи, і навіть відносно його намірів і мотивів, не вщухали ніколи, а в останні сто років набули особливої гостроти. Отже, саме Геродот першим запропонував концепцію, відповідно до якої Велика піраміда була побудована як усипальниця фараона, — теорію, що зараз є загальновизнаною в єгиптології, але яка, насправді, суперечить тубільним переповіданням.
Жрець із міста Себенітина ім'я Манефон склав історію Єгипту приблизно в 270 році до н.е. До нас дійшли лише невеликі фрагменти його твору, але саме його погляди на історію Єгипту й лягли в основу сучасної єгиптології. Манефон розділив історію Давнього Єгипту на періоди правління фараонів по фамільній ознаці, де сини зазвичай успадковували батькам, і назвав ці періоди династіями.
Історію Єгипту писали й записували багато грецьких і римських мандрівників, такі, як Диодор Сицилійський, Страбон і Пліній. Після ісламського вторгнення в Єгипет в 640 році н.е. більша частина робіт грецьких і римських істориків була перекладена на арабську мову, але через виникле протистояння між християнством і ісламом інтерес до Давнього Єгипту в Європі згас на довгі століття.
Через кілька сторіч після хрестових походів, коли у Європі почали цікавитися науками, мандрівники знову кинулися в Єгипет. Джон Грейвс, британський математик і астроном, побував у Єгипті в 1638 році. Його робота «Пирамидография» дуже вплинула на двох інших учених, Тіто Лівіо Бураттіні й сера Ісаака Ньютона, які скористалися вимірами Грейвса в надії відшукати універсальні закономірності, сховані у Великій піраміді.
Багато єгиптологів, особливо французькі, думають, що сучасна єгиптологія зародилася в 1768 році, коли Наполеон завоював Єгипет. До його честі, честолюбний і амбіційний Бонапарт привів із собою 175 «савантов», як називали в той час учених. Двоє з них, Домінік Віван Денон і Эдме-Франсуа Жомар, виміряли Велику піраміду й багато з тоді ще збережених храмів на території Єгипту й склали докладні креслення й розвіяли загальноприйняту в часи Відродження теорію про те, що велика архітектура й скульптура з каменю зародилися в Греції. Французи випустили у світ 21 том книг про свої відкриття в Єгипті під час правління Наполеона. Ймовірно, самою вражаючою знахідкою французів став розетський камінь — плита діориту, виявлена в 1799 році капітаном Бушаром близько Розетти, області в північному Єгипті. На плиті були написані ієрогліфи й написи грецькою мовою (демотичне письмо). Французький учений Жан-Франсуа Шампольон присвятив 20 років свого життя цьому перекладу й в 1821 році заявив, що зумів розшифрувати ієрогліфи.
Після французів і англійців у розвиток єгиптології внесли свою лепту італійські й німецькі вчені. Одну з перших німецьких експедицій у Єгипет очолив Карл Ричард Лепсиус, проклавши, таким чином, шлях для наступних німецьких єгиптологів — Карла Бругша й Людвіга Борхардта й багатьох інших. Італійці виявили цікавість до єгиптології навіть раніше німців, якщо вважати вищезгаданого Бураттіні в сімнадцятому столітті, за яким пішли слідом Джованні Бельцоні й Джованні Кавілья в столітті дев'ятнадцятому. І Бельцоні, і Кавілья провели одні з перших археологічних розкопок на плато Гізи й досліджували розташовані там піраміди.
Серед інших імен, що сприяли розквіту єгиптології в дев'ятнадцятому столітті, варто згадати французів Огюста Маріетта, роботами якого був заснований каїрський музей, і Гастона Масперо, автора багатьох книг про Давній Єгипет. Британія також відзначила свою присутність у цій галузі науки такими представниками, як полковник Ричард Говард-Вайз, що розкопував Велику піраміду в 1837-1838 роках, і сер Э.А. Уоллес Бадж, що займав посаду хоронителя єгипетських стародавностей у Британському музеї наприкінці дев'ятнадцятого століття. У вісімдесятих роках Вільям Метью Флайендерс Петрі організовує широкомасштабні дослідження Великої піраміди, побіжно розробляючи стандарти ведення розкопок, яких всі єгиптологи додержуються і понині.
Американці прийшли на «ринок» єгиптології наприкінці дев'ятнадцятого сторіччя. Джеймс Генрі Бристед з ун. Чикаго й Джордж Райзнер, представник Гарвардського університету, а також Джон Уилсон і Майкл Хоффман внесли значний вклад у єгиптологію кінця дев'ятнадцятого — середини двадцятого століття.
Не можна також не відзначити внесок єгипетських учених.Такі особистості, як Селим Хасан, Ахмед Фахри, Заки Саад, і, у наш час, Захи Хавасс, прославили свою країну внеском у єгиптологію, виступивши організаторами багатьох розкопок і ставши авторами безлічі книг. Не дуже давно доктор Хавасс зробив значне відкриття — виявив поховання в оазисі в західній пустелі Єгипту, що стало відомим як «Доліна золотих мумій».
Таке коротке введення в історію єгиптології недвозначно свідчить про те, що ця наука зародилася й розвивається як типово західна наука. Починаючи із греків і римлян і закінчуючи французами, британцями, італійцями, німцями й американцями, у ній переважають євроцентричні західні поняття й подання. Навіть згадані єгиптологи-єгиптяни вивчали єгиптологію, антропологію й археологію по західних зразках і підручниках.
Єгипет — це одна з найдавніших і краща з усіх задокументованихцивілізацій. Археологічні дані свідчать про те, що організоване людське суспільство існувало тут ще в епоху палеоліту. Царство Об'єднаний Єгипет з'явилося близько 3150 р. до н.е. і проіснувало майже до початку християнської ери, остаточно втративши свою незалежність в 34 р. до н.е. Протягом цього колосального проміжку часу природа єгипетської держави і єгипетського суспільства змінилися напрочуд мало.
Архітектура
Із всіх явищ культури Давнього Єгипту храми й гробниці викликають найбільше враження й залишаються в пам'яті туристів, що відвідують Єгипет, довше всього — досягнення єгиптян у монументальній архітектурі можна бачити й у наші дні.
Придатними для будівництва матеріалами в Єгипті були очерет у районі Дельти, глина — у Нільській долині й різні корінні породи, які залягають нижче або виходять на поверхню. За межами Дельти будинки, починаючи з додинастичного періоду, будувалися переважно з невипаленої цегли. Лише після появи царів, чиє централізоване правління й деспотична влада уможливлювали керування великою армією робітників, почалося великомасштабне будівництво з каменю. Із самого початку єгипетська кам'яна архітектура демонструвала такі якості, як масивність і громіздкість. Масивність будинків підкреслюється «скосом» у їхній конструкції, тобто вони зазвичай ширше у фундаменті, чим у вершини, і подібною особливістю володіють також і дверні отвори. Насправді незмінний стиль єгипетської архітектури, по суті, є одним з її унікальних аспектів.
Як ми знаємо, єгипетська архітектура головним чином є архітектурою смерті й релігії. Усвідомлюючи, що їхнє життя на землі коротке, єгиптяни витрачали більше думок, ресурсів і зусиль на будівництво жител, які повинні були оточувати їх протягом вічності. Навіть фараони жили в будинках, що поступалися по розкоші гробницям, що їх очікували. Лише в окремих випадках житлові будинки мали більше двох поверхів. Архітектурні пам'ятники, пов'язані з періодом Давнього царства, представлені в основному пірамідами й мастаба. Самі древні піраміди мали східчасту конструкцію й піднімалися нагору серією уступів. Подібно знаменитій піраміді в Сакарі, і не завжди мали квадратний підмурок. Пізні піраміди мали правильну геометричну форму й плавно звужувалися до вершини.
Архітектор був придворним, чия завдання складалося не в пошуку новацій, а в дублюванні, інтерпретації, а при амбіційних фараонах — у повторенні того, що було зроблено раніше, але в більшому масштабі. Єгиптяни не вважали оригінальність гарною якістю, архітектура цінувалася не як самостійне мистецтво, а як засіб вираження релігійних почуттів і піднесення хвали богам. Проте їхні досягнення залишалися предметом замилування для наступних поколінь, і ми дотепер вважаємо Великі піраміди одним із чудес світу.
Східчаста піраміда, Саккара
Однак у жодній з головних єгипетських пірамід не було виявлено яких-небудь написів, карбування, текстів або хоча б справжніх останків, які свідчили б про те, що піраміди були усипальницями фараонів. Марко Лейнер стверджує, що сам похорон незмінно зображувався на стінах могил знаті. У такому випадку, якщо піраміди теж були могилами-усипальницями, чому в так званих «похоронних камерах» не виявлено жодного зображення похорону фараона? Існують також і Тексти пірамід, але в жодному з перекладів цих текстів не згадується про реальне поховання фараона в піраміді. Не тільки подання про те, що піраміди використовувалися як усипальниці для фараонів, має потребу в корінному перегляді, але й загальноприйнятим теоріям про те, як піраміди були побудовані, також не вистачає реальних доказів. Знайдені єгиптологами набори інструментів, які, по їхніх запевненнях, використовувалися при будівництві пірамід (мова йде про бронзові стамески й зубила, бури і каменедробарки), як вважають багато авторів, зовсім не придатні для цих цілей. Кам'яні матеріали, що використовувалися древніми, — базальт, граніт, діорит і алебастр — неможливо точно обробити навіть найкращим бронзовим зубилом. Найбільш вагоме заперечення із цього приводу навів майстер-фахівець і інженер Кристофер Данн у своїй видатній книзі «Енергостанція Гізи». У ній Данн недвозначно заявляє, що докази, зібрані їм і сером Флайндерсом Пітрі, вказують на те, що для різання й обробки граніту й базальту застосовувалися токарські верстати, желонки й, імовірно, ультразвукове устаткування або які-небудь інші високоточні технології. Данн також звертає увагу на численні складні контури кам'яних блоків, а також на точність із допусками в межах 2/10,000 на дюйм при роботі із цими каменями із граніту, базальту, алебастру, що може служити додатковим підтвердженням того, що давні ремісники й інженери використовували високоточні технології й апаратуру. Ці кути витримані занадто точно, а припуски занадто малі для того, щоб їх можна було пояснити якось інакше.--PAGE_BREAK--
Комплект пластин, зроблених з аспідного вулканічного сланцю (був знайдений і експонувався в Каїрському музеї), міг використовуватися для створення звукових коливань, за допомогою яких можна було перебо -роти земне тяжіння й гранично точно встановити ті величезні блоки, з яких зроблена піраміда. Хаким неодноразово впевнено заявляв про те, що звук відігравав важливу роль у різанні й обтісуванні каменів, а також у подоланні гравітації для встановлення їх на місце.
Карнак — місце, де розташований комплекс колосальних храмів. Величезний храмовий комплекс був побудований не відразу, а розвивався й добудовувався протягом сімох сторіч. У славнозвісному гипостильному залі перебувають чотирнадцять рядів колон з капітелями у вигляді бутонів лотоса й два центральних ряди колон, капітелям яких додано подібність із квітками, що розпустилися, тієї ж рослини.
Гіпостильний зал, Типи колон
Колони піднімаються у висоту на 21 метр і мають ширину близько 3,5 метри. Повністю вся будова має близько 370 метрів у довжину й 110 метрів завширшки, дотепер залишаючись одним із самих величних споруджень у світі. Колони були важливою деталлю в єгипетській архітектурі. Колони, вирубані в скельних гробницях Бени-Хасану, іноді виглядають прообразами грецької доричної колони. Їхні грані планувалися так, щоб одночасно видно було спочатку вісім, потім шістнадцять граней, і, крім того, грані робили ввігнутими, щоб додати додатковий ефект ребрам.
Храм Рамсеса IIв Абу-Сімбелі
Походження статуй фараонів, що значно перевершують своїми розмірами їхній дійсний зріст, можна простежити по їх богоподібних скульптурних зображеннях і політичному культі, що змінював традиційні погляди на користь правлячої династії. Подібну тенденцію можна помітити й на деяких творах єгипетських художників, де найважливіші персонажі мають найбільший зріст. Однак, слід зазначити, що все ж таки переважна більшість статуй були менше людського росту.
Обеліск Тутмоса I, Карнак
Обеліск — високий чотиригранний кам'яний стовп, зазвичай із граніту, який звужується від підстави до вершини й увінчаний маленькою пірамідою. Споконвічно вони були складовою частиною Геліополю, але, починаючи з періоду Середнього царства, вони стали широко використовуватися як деталь церемоніального входу на територію храмового комплексу. «Голка Клеопатри» — назва, дана двом обеліскам, які спочатку були встановлені в Геліополі Тутмосом ІІІ. Один з них в 1878 році був перевезений в Англію й встановлений на набережній Темзи. Інший в 1880 році здійснив подорож у Нью-Йорк і тепер знаходиться в Центральному парку.
Протягом усього Давнього царства більшість єгипетських житлових будинків були одноповерховими. Хол залишався головною кімнатою будинку, де наділені владою чиновники приймали гостей, місцевих жителів, що шукали правосуддя, і вершили суд над злочинцями. У будинку також були житлові кімнати для хазяїна, його жінок і дітей, а також гостей.Слуги жили за межами будинку, у власних убогих халупах, усередині обгородженої території. Будинок оточували декоративні сади й квіткові клумби. Тінь і прохолода були одними з головних турбот домобудівників, і в саду зазвичай знаходився штучний ставок, на який відкривався вид із широкого портику з дахом, який підтримували два ряди дерев'яних колон. Великий будинок мав власну пекарню, броварню, комори для зерна й майстерні, де займалися ткацтвом і теслярськими роботами.
Майстерні й сільське господарство
У єгипетських майстернях виготовлявся повний діапазон предметів домашньої обстановки, від дверей до ліжок, стільців, столів і скринь, а також дерев'яні предмети менших розмірів, такі, як гральні дошки. Багато які з теслярських інструментів були кам'яними; наприклад, рубанок ще не був відомий, і поверхні вирівнювалися й згладжувалися за допомогою полірувальних каменів. Дерево оброблялося, з'єднувалося, інкрустувалося й полірувалося з більшою майстерністю, що давала результати, які можуть посперечатися із кращими досягненнями майстрів наступних епох.
При всьому достатку золота й мінералів головне багатство Єгипту полягало в його «чорній землі», або хеметі, багатому ґрунті, що удобрювався_ щороку Осирисом при розливі Нилу. Закінчивши своє існування як незалежне царство, Єгипет став житницею для Риму, але протягом усього додинастичного періоду він залишав це щорічне багатство собі. Зерновими культурами були ячмінь і примітивна пшениця, відома як емер. Основними знаряддями праці були мотика з рукояттю, яка кріпилася до дерев'яного леза рослинними волокнами. Женці зрізали колосся серпами із кремнієвими лезами, що не змінювалися з Додинастичного періоду, зв'язували снопи й вантажили їх на ослів. На деяких малюнках у гробницях ієрогліфами записані репліки, з якими працівники ферми звертаються друг до друга, що робить їх схожими на сучасні комікси. Наприклад, у гробниці V династії Секм-Анх-Птаха зображена сцена, де один селянин радить погоничеві осла: «Пни його!», а доглядач кричить: «Покваптеся, наша пшениця вже готова!». Єгипет жив в основному на зернових продуктах, таких, як хліб і пиво, і щорічний урожай зерна було потрібно складати й зберігати до наступного року. Джерела періоду Давнього царства згадують два головних зерносховища, Червоне зерносховище Нижнього Єгипту й Біле зерносховище Верхнього Єгипту, що мали ті ж самі символічні кольори, що й дві скарбниці. Їхнє основне завдання полягало в тому, щоб зберігати буферні запаси зерна — резерв, що міг бути використаний у неврожайний рік, і його значення в комерційному житті Давнього Єгипту можна зрівняти зі значенням золотого запасу сучасної держави.
У той же самий час, коли дозрівало зерно, виростав льон, і після його збирання починався заморочливий процес вичісування лляних волокон. Худоба вирощувалася в великих кількостях, забезпечуючи населення м'ясом, молоком і шкірою, а також тягловою силою при оранці й перевезенні вантажів. Запряжка із плугом, що тягнув віл, навіть у своєму примітивному виді виявилася значно більш ефективною, чим ручна праця. Вона викликала ефект «звільнення» робочої сили, що була перекинута на будівництво великих споруджень. Худоба мала таке велике економічне значення, що він а була об'єктом регулярного перепису. У великих маєтках поголів'я худоби досягало декількох сотень. Давні єгиптяни одомашнили дикого бика, вівцю й козу. Найбільше розповсюдженою твариною після бика був осел, що також використовувався для перевезення вантажів. Коні з'явилися в Єгипті після гиксоського завоювання, і єгиптяни прийняли їх охоче, почавши використовувати з колісницями, у спорті, на полюванні й війні. У Єгипті минулого були й собаки, як дикі, так і ручні. Також практикувалося розведення собак, і собаку породи салуки можна побачити на малюнках у гробницях. У додинастичний період і епоху Давнього царства в Єгипті жила велика кількість диких тварин. При всій своїй повазі до життєвої сили й обожнюванні тварин, єгиптяни були невтомними й умілими мисливцями, про що свідчить їхнє мистецтво. Вони полювали як для задоволення, так і заради здобичі. На садових ділянках вирощувалися фрукти й овочі. Фруктові дерева, так само як і виноградники, висаджувалися осторонь. Бджіл утримували заради їхнього меду, що використовувався як підсолоджувальна речовина.
Селянство. Переважна більшість єгипетських населень. Соціальна піраміда Єгипту трималася на селянах — неписьменних, ніяк неорганізованих, і, можливо, таких, що навіть не дотримували найпростіших правил санітарії. Життя фелахів, як називають єгипетських селян, в XIX сторіччі до н.е. багато в чому була такий же, як і в XIX сторіччі н.е. Селяни жили в маленьких хатинах з невипаленої цегли або обмазаного глиною очерету. Їхнє майно було вкрай убогим. Існував величезний розрив між цією трудовою більшістю й маленькою групою представників вищих шарів суспільства. Соціальна нерівність була особливо сильною при перших династіях Давнього царства. Селяни були прив'язані до своєї землі й жили в умовах вічної кріпосної залежності, яка передавалася в спадщину. У періоди розливу Нила, коли займатися землеробством було неможливо, їх використовували як робочу силу на будівництві монументальних архітектурних споруджень. Наприкінці Давнього царства відбулося велике селянське повстання, після того, як селяни визнали свою долю настільки нестерпною, що забули про свою вроджену повагу до встановленого порядку. Пішли реформи, і хоча селяни як і раніше не мали своєї частки в багатстві країни, соціальні умови їхнього життя трохи покращилися. У цілому, єгипетські землевласники не відрізнялися жорстокістю або безсердечністю, а роботи не було настільки багато, щоб у житті селян зовсім не залишалося місця для радостей і розваг. На рік було досить багато свят. І можна сказати, що доля єгипетських селян була більше щасливою, ніж у їхніх сучасників в інших частинах світу.
Суднобудування
Найдавніші з відомих нам зображень суден ведуть своє походження з Єгипту. Єгиптяни будували човни із двох основних матеріалів: очерету й дерева. Човни мали вузький, високо піднятий ніс і таку ж вузьку, задерту корму. На палубі містилася плетена рубка. Більшість таких човнів приводилося до руху веслами без кочетів. Щогли на великих судах являли собою два зв'язаних стовпи, які були підтримувані такелажем з рослинних волокон. У часи Давнього царства в Єгипті існував досить великий флот. Фараон Снофру (ІV династія) відправив у Библ 40 суден за кедровим лісом.
Фараон V династії Сахур використовував морські судна для рейдів на фінікійське узбережжя. Гробниця скарбника Макет-Ра демонструє його колекцію річкових суден. Там є прогулянкові човни різних розмірів, постачені рубкою, легкі яхти з відкритою палубою або навісом, схожі на каное човни для полювання й риболовлі.
Науки й системи
Більшість єгиптян не одержували формальної освіти. Вони були неписьменними й володіли лише найпростішими основами арифметики, необхідної для дрібної торгівлі. В заможних родинах освіту, в інтелектуальному значенні, одержували тільки хлопчики (хоча заступником писемності була богиня Сешат). Дівчата в самоті жіночих покоїв навчалися домоведенню, музиці й танцям, але читання, письмо і арифметика, як правило, не входили в їхню освітню програму. У період Середнього царства при храмах почали відкриватися школи, де навчалися хлопчики з родин чиновників. Їхні уроки складалися з копіювання класичних текстів, заучування напам'ять, і вони не виходили за вузькі рамки навчального плану, що був обмежений читанням, письмом і арифметикою. Таке навчання, безсумнівно, було дуже нудним, і учнів часто били для пробудження в них ентузіазму. Методи навчання пояснюють шаблонність багатьох літературних творів, оскільки повторення ідентичних фраз і словесних конструкцій нерозривно пов'язане з багаторазовим переписуванням тих самих зразків у школі.
Подібно до багатьох інших аспектів інтелектуального життя, математика в Єгипті, зважаючи на все, почала розвиватися в додинастичний і тиниський періоди й майже не прогресувала після закінчення епохи будівництва пірамід. Математика в основному була пов'язана з архітектурою й будівництвом. Давні єгиптяни користувались десятковою системою розрахунку із кратними числами від 100 до одного мільйона. У натуральному ряді чисел у них не було нуля. Однак арсенал арифметичних дій був досить таки незначним. Крім простих способів складання та віднімання, вони знали множення та ділення, прості дроби. Хоча і за допомогою таких елементарних операцій єгипетським писцям вдавалось вирішувати досить складні завдання, зокрема, здійснювати розрахунки об'ємів та площ. Подібно до всіх предметів, що вимагають навчання, математика перебувала у віданні жерців, які не бажали поширювати свої знання занадто широко, щоб зберегти навколо себе атмосферу таємничості й чарівництва.
Ієрогліфічне письмо використовувалося в Єгипті протягом 3500 років, починаючи від I династії аж до християнської епохи. Існуючі дані ясно свідчать про те, що ця форма листа була винайдена в Єгипті, а не імпортована ззовні. Єгиптяни демонстрували своє розуміння зв'язку письма з мовою, зображуючи перед маленьким малюнком алфавітний знак для позначення його дійсного звучання. В ієрогліфічному листі існує величезна кількість різних піктограм, багато з яких дозволяють нам скласти уявлення про соціальне життя, рослини, тварин і птахів періоду Давнього царства. продолжение
--PAGE_BREAK--
Навіть після того, як інші види письма, ієратика й демотика, замінили його на комерційному й іншому мирському документах, воно продовжувало використовуватися у священних написах. Ієрогліфічне письмо саме по собі було одним з видів мистецтва, і у зв'язку із цим можна відзначити, що в давньоєгипетскій мові поняття «писати» і «малювати» позначалися одним словом. Ієратика (від грецького Hieroatics, «жрецький») -форма писемності, що розвилася з ієрогліфів. Була винайдена як прискорена форма письма для нерелігійних документів. Демотика (греч. Demoticos, популярний) – прискорена форма єгипетського письма, що з'явилася через 200 років після ієратики. За своїм характером вона пішла значно далі від споконвічної символьної основи ієрогліфів. Самі єгиптяни були настільки впевнені у значимості своєї писемності, що намагались заповнити знаками будб-яку площину, зокрема, стін, обелісків, саркофагів, поверхні глиняних та деревяних дощечок. Писемність набула високої соціальної оцінки і вважалась однією з складових влади. Писці сприймались як особливо престижна суспільна група.
Відношення єгиптян до неба не було дослідницьким або аналітичним. Вони уважно спостерігали за положенням зірок, місяця й сонця. Перша єгипетська космологія з'явилася в Геліополі, давньому культурному центрі. Із самих давніх часів єгиптяни використовували власний різновид календаря, заснованого на фазах місяця. Приблизно до кінця II династії вони розробили більш точний календар, у якому тривалість року становила 365 днів. Їхній новий рік починався з розливом Нилу в Мемфісі й більш точно відзначався сходом разом із сонцем яскравої зірки Сиріуса (Сотиса). Рік був розділений на чотири сезони, кожний з яких складався із трьох місяців по тридцяти днів. «Додаткові» п'ять днів були відведені під свята й рівномірно розподілені по всьому році. Оскільки в єгиптян не було високосного року, їхній календар разом з порами року поступово зміщався, і до кінця Давнього царства цей зсув становив п'ять місяців. Винахід календаря вважається одним з найбільших внесків єгиптян у скарбницю людських знань.
Важливу роль у соціальному житті єгиптян грала музика. Вона була невід'ємною частиною багатьох свят і прийомів, і професійні музиканти добре заробляли. Володіння музичними інструментами і вміння співати під їх акомпанемент — входило до вимог, що ставились до випускників шкіл.
Багато видів робіт проходили в певному ритмі, що задавали ударні інструменти. Крім того, єгипетські музиканти використовували духові й струнні інструменти, що представляли собою близьку подобу флейти, кларнета й арфи. Перші спроби запису музики відносяться до Середнього царства, а музична теорія – до елліністичних часів.
Найбільш оригінальним явищем була медицина. У творах лікарів часів Середнього та Нового царств досить точно описані симптоми і методи лікування типових хвороб населення, зокрема, всілякі шкірні хвороби, хвороби зору, хвороби органів дихання, шлункові хвороби тощо. Крім того, збереглися медичні довідники, де описані способи лікування черепно-мозкових ушкоджень, ушкоджень грудної клітини, хребетного стовпа, шиї, плечей. Медицина в Єгипті користувалася повагою, і доктори тут були у великій пошані. Медицина, як і всі інші види знань, містилася під парасолькою жрецтва, займаючи положення десь між емпіричною наукою й марновірною магією. Храми мали свої трав'яні сади, що забезпечували їх запасом медикаментів, і серед богів, які опікувалися мистецтвом лікування, були сам Ра-Атум, Нейт (чий храм у Саисі мав медичну школу, сполучену зі школою «мудрих чарівників») і Анубіс. Єгиптяни були гарними костоправами. Вони також успішно практикували ампутацію. Внутрішні хвороби здавалися їм значно більш загадковими, і в таких випадках доктори прибігали до заклінань і зілля, до складу якого часто входили такі незвичайні інгредієнти, як кров ящірки, екскременти різних тварин і материнське молоко.
Доктори знали про важливість серця, але мали дивне неуцтво щодо всіх інших внутрішніх органів людського тіла, з огляду на те, що їхнє власне суспільство вже давно практикувало складні методи бальзамування, пов'язані з видаленням нутрощів. Але доктори не були майстрами, що бальзамують. А ті, що бальзамують, не були докторами. Однак, треба зауважити, що єгипетські лікарі встановили зв'язок між головним мозком і органами руху. Вони пов'язали також походження деяких внутрішніх хвороб з відхиленнями в роботі серця і судин. Ряд папірусів, що дійшли до нас, з текстами на медичні теми свідчать, серед інших речей, про те, що єгиптян цікавили питання гінекології. Їхній інтерес був зосереджений в основному на безплідності й можливих методах його лікування, які найчастіше були дивними або навіть небезпечними. І знов-таки тут не робилося яких-небудь серйозних анатомічних досліджень. У цілому єгиптяни прагнули мати великі родини, почасти через високу дитячу смертність. Але також і тому, що численне потомство приносило пошану обом батькам, особливо батькові. Плідність, дарунок Осіріса, високо цінувалася, а безплідність по тій же самій причині вважалася великим нещастям. Бездітну дружину (жінка неминуче несла відповідальність) зазвичай повертали до її батька. Існувало значно більше засобів для допомоги зачаттю, чим для його запобігання, і єгиптяни також розробили власні різновиди тестів на вагітність для підтвердження гарних новин. Проте протизаплідні засоби теж застосовувалися, хоча вони були скоріше ексцентричними, чим ефективними, будучи заснованими на магії, а не на науці, і до їхнього складу входили такі речовини, як екскременти крокодила. Давні єгиптяни нічим не відрізнялися від іншого людства у своєму інтересі до еротичних аспектів життя. Еротичні малюнки й тексти наносилися на коштовний папірус. Любовні амулети користувалися великою популярністю, і існували численні рецепти для підвищення полового потягу. У Фівах, Мемфісі, як і інших місцях, процвітали борделі. У суспільстві, де чоловіки займають домінуюче положення й високо цінується плідність, завжди буде процвітати проституція. В давньому Єгипті в проституції не було нічого соромного або ганебного, оскільки більшість єгипетських богів мали міцний зв'язок з культом родючості.
Також широко застосовувалася косметична медицина. Косметика використовувалася дуже широко як для прикраси, так і по гігієнічних причинах. Виготовлялися також і різні прості мазі для захисту шкіри від сонячних променів; навряд чи єгиптяни були великими любителями засмаги. Косметикою користувалися як чоловіки, так і жінки.
З початку свого існування зуболікування було розділом медицини, а не окремою наукою. Дієта єгиптян, позбавлена цукру й багата на клітковину, не виявляла загрози для зубної емалі, і їхні проблеми, описані серед досить убогих медичних звітів, були пов'язані головним чином із загубленими або вибитими зубами.
Система мір і терезів. Соціальна організація Єгипту залежала від універсальної системи мір. Стандартні міри довжини вели своє походження від різних частин людського тіла. Одиницею виміру коротких відстаней, що використовувалася в основному художниками й скульпторами, був фут (стопа). Більшою одиницею довжини був лікоть, що ділився на дві п'яді, шість долонь і 24 пальці. Стандартний лікоть дорівнював 46 сантиметрам, а царський лікоть був на 4 сантиметри більше. Значні відстані вимірялися в ітру, довжина якого становила 5000 ліктів. Царські землеміри при вимірі площі використовували квадрати зі стороною 100 царських ліктів (хет). Стандартною мірою об'єму рідини був хену, що дорівнював приблизно одній третині літру. Основною мірою ваги був дебен, рівний приблизно 90 грамам.
Потреба в цивільному порядку вкоренилася у свідомості єгиптян із самих давніх часів. Більшість злочинів мали дрібний характер і каралися штрафом або публічним пороттям. Тюремне ув'язнення також практикувалося в період Середнього царства для покарання тих, хто ухилявся від трудової повинності. Багато серйозних злочинів каралися відсіканням кінцівок або нанесенням інших каліцтв. Безсумнівно, подібні покарання часто приводили до смерті, але сам смертний вирок у Давньому Єгипті виносився вкрай рідко. Самим тяжким злочином було розгарбування гробниць. Якщо розкрадача гробниць ловили, то саджали на кіл, попередньо відрізавши вуха й ніс. Відповідно до життєвої філософії єгиптян закон був заснований на прецедентах. Поділ учинків на правильні і неправильні відбувався за принципом « Що фараон любить» і «Що фараон ненавидить». Адміністративним главою судової системи був везир, що вершив правосуддя й управляв їм від імені царя. Лише дрібні правопорушення розглядалися на місцях, а все, що мало більш серйозну природу, передавалося у Великий кенбет (міська рада старійшин) Мемфіса або Фів. Везир був верховним суддею. Він один міг винести смертний вирок, хоча лише після дозволу фараона. Везир виносив свої рішення під пильним наглядом свого володаря, і у відомому приписанні фараона Тутмоса III своєму візиру Рехмара сказано: «Якщо людина займає офіційну посаду, вона повинна діяти відповідно до правил, запропонованими для неї. Щаслива людина, що робить те, що їй сказане. Ніколи не відступай від букви закону...»
Метали й металообробка
На стіні коридору, що веде до поминального храму при піраміді царя VI династії Теті в Сакарі, є барельєф, що зображує майстерню, де виконуються художні роботи з металу. Метал, що використовується в роботі, являє собою сплав золота й срібла, або електрон, «біле золото». Подібні майстерні були невеликими, і в них працювало порівняно маленьке число митецьких майстрів.
Спочатку єгиптяни знали залізо лише по фрагментах метеоритів, внаслідок чого цей метал вважався даром богів і використовувався лише для священних прикрас. Мідь довгий час залишалася головним єгипетським металом, хоча в період Нового царства її почали сплавляти з оловом для одержання бронзи. У Єгипті не було своїх родовищ олова, і тому бронза мала обмежене використання. Мідь застосовувалася не тільки для виготовлення інструментів. Мідні труби використовувалися при спорудженні водопроводів і навіть дренажу, і значна частина посуду в багатих будинках була виготовлена із цього металу. Мідь використовували скульптори VI династії, від якої до нас дійшла прекрасна мідна статуя фараона Пепі I.
Золото видобувалося в різних областях Нубії й Східної пустелі, між Нільською долиною й Червоним морем. Воно витягалося з жил у золотоносній породі, оскільки промивання в такому посушливому кліматі, зрозуміло, була неможливе. Це було одним із самих трудомістких і виснажливих завдань у єгипетському кліматі, і на даних роботах зазвичай використовувалися полонені або злочинці. Золото також добувалося в результаті військових перемог, і воно було найбільш кращою формою одержання данини із завойованої держави. Єгипетське золото стало предметом заздрості для правителів сусідніх держав.
Магія й релігія
Магія в єгиптян була синонімом знання. Значна частина магічної практики єгиптян була орієнтована на підтримування зв'язків з померлими та богами. Єгиптяни проводили деяку різницю між магією й релігією. При дворі фараона служили як маги, так і жерці. Завдання жерців полягало в тому, щоб вихваляти богів і робити призначені підношення, а маги повинні були використовувати своє мистецтво для того, щоб передавати волю богів або схиляти їх до певних дій. Зброєю магів були талісмани й заклинання. Маги уважно стежили за небесними світилами й робили пророцтва, пов'язані з їхнім положенням.
Характерною рисою давньоєгипетської релігії є величезна кількість пережитків стародавніх вірувань часів первіснообщинного ладу. У Єгипті набагато більше, ніж в інших давніх країнах, був розповсюджений культ диких (крокодил, гіпопотам, лев, шакал) і домашніх (кішка, священний бик Апіс, свящ. козел у Мендесі й ін.) тварин, а також птахів (кобчик, ібіс). З розвитком сільського господарства на перше місце висунулося поклоніння божествам: сонцю (бог Ра), місяцю (бог Тот), сузір'ю Сиріус (богиня Ісіда), землі (бог Геб), небу (богиня Нут), і р. Ніл, що прославляється як добрий бог, годувальник людей. Пізніше відбувалася антропоморфізація пантеону богів, однак зооморфні риси у вигляді божеств не були повністю витиснуті, і зазвичай, поєднувалися з антропоморфними. Наприклад, Баст зображений у вигляді жінки з котячою головою кішки, Тот — у вигляді людини з головою ібіса й т.п.
Давні єгиптяни глибоко почитали своїх богів від місцевих кам'яних фетишів до блискучого, того, що дарує життя, Ра-Атума. Тут ми зіштовхуємося з величезною кількістю богів і богинь. Спроби їх перерахувати нагадують результати перепису населення. Один з фараонів, що жив близько 4000 років тому, поставив перед собою важке для виконання завдання, вирішивши зібрати їх усіх під одним дахом, і наказав із цією метою побудувати грандіозну будову, що грецькі автори назвали Лабіринт. Він виділив кожному божеству окреме приміщення, для чого їх треба було побудувати не менш 3000. І, немов би їм не вистачало своїх власних богів, вони імпортували богів і богинь із сусідніх країн. Боги існували, але вони займали своєрідну позицію. Будучи вище повсякденних аспектів людського життя, вони не встановлювали кодексів моральної поведінки й не стежили за мораллю людей. Вони могли розлютитися й покарати, але це було б наслідком недбалості, неправильно виконаного ритуалу або недостатньо щедрих підношень. продолжение
--PAGE_BREAK--
Ісіда і Осіріс
Боялися єгиптяни своїх чи богів ні, але смерті вони безперечно страшилися — і першої фізичної смерті, і другої, воскресіння від якої вже не було. Досить значну частину життя вони приділяли тому, щоб уникнути повного зникнення, і заради цього розробили самий складний з похоронних ритуалів, відомих на землі. Ми чимало вигадали на цьому, оскільки завдяки похоронному культу в наших музеях є великі колекції, а в шкільних підручниках досить матеріалу; можливо, ми не станемо вважати прикрашені футляри з муміями й вигадливі амулети дивними, якщо відчуємо за їхньою екстравагантністю звичайний людський страх і звичайну надію.
Література й мистецтво
Культура кожного народу – неповторна і прекрасна. А найбільшим культурним скарбом будь-якої нації чи народності є їх література. Єгипетська література зародилася в письмовому виді при IX династії, хоча немає ніяких сумнівів у тому, що існували давні усні перекази, які передавалися з покоління в покоління як у грамотних, так і неписьменних шарах суспільства. Література Давнього царства представлена переважно релігійними текстами, створеними жерцями Геліополю. « Тексти пірамід» підпадають під дану категорію. Найдавніші з відомих нам літературних текстів на папірусі належать до Першого перехідного періоду. У цей неясний час у деяких переписувачів з'явилося бажання викладати свої думки в писемній формі, коментуючи гірко або песимістично атмосферу епохи. Від періоду Середнього царства до нас дійшло кілька великих літературних творів, включаючи «Повість про Синуха», «Повість про красномовного селянина» і «Острів чарівництва». Література Нового царства більше реалістична за тоном. Від цього періоду до нас дійшли поетичні твори у вигляді гімнів Эхнатона сонячному богові Атону, циклу любовної лірики, схожого на «Пісню пісень», і різних офіційних віршів, адресованих фараонові й богам. Єгипетська проза, навіть у кращих своїх проявах, відрізняється сухістю й частими повтореннями шаблонних виразів, штучністю стилю й тону. Характерно збереження впродовж тисячолітть одних і тих самих давніх сюжетів, жанрів та форм.
Так само як точкою відліку якості життя був бог, основою творчості вважався канон. Мистецтво не сприймалось як самостійний вид діяльності. «Мистецький» означало «штучний», «вмілий», «майстерний». Це стосувалось і діяльності писця, і лікаря, і жерця або будь-кого, хто доводив свою професійну кваліфікацію.
Більша частина єгипетського мистецтва була похоронною й, таким чином, виконувала скоріше утилітарні, а не естетичні функції. Живопис у гробницях не призначався для прикраси — він затверджував, що покійний одержить у загробному житті всі зображені предмети.
Живопис у Давньому Єгипті була скоріше ремеслом, ніж мистецтвом, як його розуміють у сучасні часи. Типовою формою живопису були фрески, які малювали прямо на внутрішніх стінах гробниць, храмів і великих будинків. Досконалістю в мистецтві було точне відтворення традиційного малюнка. Єгипетський портрет малювався в профіль, але око при цьому зображувалося в анфас. Крім того, на малюнках людський торс точно так само був повернутий до глядача, у той час як талія й ноги представлені в анфас. Думка, відповідно до якого єгиптяни не вміли малювати по-іншому, уже давно не знаходить підтримки. Живопис, особливо в гробницях, призначався для вічності, і вважалося, що швидкоплинна природа рухів погано сполучається з достоїнством цих фігур і їхнім положенням у часі.
Для виготовлення блюд, глечиків, медальйонів, черепиці, застосовувався фаянс — декоративна кераміка із кварцової пасти із глазурованою поверхнею, часто покритої золотом або іншими дорогоцінними металами. Існували також фаянсові прикраси, що відповідали вигинам вушної раковини. Срібло, золото, слонову кістку й дорогоцінні камені могли собі дозволити тільки аристократи, але мушлі й глиняні бусини були доступні для кожного. Жінки носили браслети, серги, намиста, широкі коміри й амулети у вигляді скарабеїв. Широкий комір, що складається з декількох рядів спеціально підібраних різнобарвних бусин, був головною прикрасою.
Комір з фаянсу, кінецьXVIIIНагрудна прикраса – брошка — скарабей.
Єгипетські аристократи обох статей мали час, можливості й певний смак для оздоблення своєї зовнішності. Так, наприклад, високопоставлені чиновники носили кільце з печаткою у вигляді скарабея на третьому пальці лівої руки.
Найтоншою роботою відрізнялися всі види особистих прикрас і аксесуарів, включаючи ручні бронзові дзеркала, чия здатність, що відбиває, рівнялася з магією богів. Ювеліри використовували у своїй роботі широкий діапазон матеріалів, таких, як агат, аметист, берил, корали, нефрит, яшму, онікс, перли, сардонікс і бірюзу, із золотом, сріблом і міддю для оправи. Прикраси виготовлялися також і із чистого золота — як за допомогою виливка, так і кування. Можливо, пік розвитку ювелірного мистецтва довівся на час правління XII династії, про що свідчать прикраси, знайдені Пітрі в піраміді Сенусерта II, серед яких були пектораль і корона, виконані з великою технічною майстерністю.
/>
Корона принцеси Хнуміт, ХІІ дин. Золота проволока з маленькими квіточками з напівдорогоцінних каменів
Розкіш і багатство тієї епохи відображаються у вишуканому оздобленні гробниць і дорогих прикрас мумій.
Висновок
Одна з найдавніших цивілізацій людства залишила по собі безцінні скарби, не всі з яких зрозумілі нам сьогодні. Саме тому вчені продовжують пошуки, а ще намагаються розгадати таємницю давніх ієрогліфів, щоб прочитати усі літературні пам'ятки єгипетського народу.
Культура Стародавнього Єгипту значною мірою вплинула на історичний і культурний розвиток народів Передньої Азії, античної Греції та Стародавнього Риму. Ремесла Єгипту (ткацтво, гончарство, металообробка, суднобудування, виготовлення скла, монументальне будівництво та обробка каменю, землеробство, елементи наукових знань (астрономія, математика, медицина), що сформувалися отут, стали основою подальшого розвитку світової культури.
Від єгиптян європейці отримали назви 12 зодіакальних сузір'їв, сонячний календар, навчилися визначати площу кола, об'єм зрізаної піраміди, площу поверхні півкулі, взяли чимало рецептів лікувальних засобів, дізналися про цілющі властивості рослин і мінералів, особливості діяльності людського організму.
Єгипетська монументальна архітектура, оригінальна скульптура, витончений живопис, міфологія, релігія, поезія й проза як довершене втілення людського духу прикрашають скарбницю світової культури.
Використана література
Меллер С. Земля Осириса / Харьков, 2004.- С. 288
Дерош-Ноблькур К. Тутанхамон син Осириса / -М., Центрополиграф, 2003.— С.304
Мертц Б. Красная земля, черная земля /Древний Египет: легенды и факты/ — М., Центрполиграф, 2003. – С. 458
Египтология /Подарочный альбом / Махаон
Египетская мифология/ энциклопедия/ — М., Эксмо, 2002. – С. 592
Котрелл М. Пророчества Тутанхамона/ — М., Эксмо, 2002. – С. 366
Шейко В.М., Гаврюшенко О.А., Кравченко О.В. Історія світової культури/ — К., «Кондор», 2006. – С. 407
Гладкий В.Д. Древний мир / Энциклопедический словарь, т.1 / Донецк, МП «Отечество», 1996. – С. 512
Бондарук О. Міфи народів світу / Львів, Просвіта, 1997. – С.312
Левчук Л.Т., Гриценко В.С., Єфименко В.В. та ін. Історія світової культури / — К., Либідь, 2003. – С.368