Роль світового ринку в формуванні світового господарства

Київськийнаціональнийуніверситет
ім. Тараса Шевченка
Інститут Міжнародних Відносин
Курсова робота
З дисципліни
“Світова економіка”
на тему:
“Роль світового ринку в формуванні світового господарства”
Виконав:
Студент ІІ курсу
відділення МЕВ
3-ої групи
Колесніков Андрій Миколайович
Науковий керівник:
ас. Примаченко І.В. Київ — 2001
План:
1. Вступ……………………………………………………………………….2
2. Складові світового ринку…………………………………………………3
3. Світовий ринок і міжнародний поділ праці……………………………..5
4. Результати світового ринку в розвитку світового господарства………11
4.1 Світовий ринок та міжнародна торгівля……………………………….11
4.2 Галузева структура міжнародної торгівлі……………………………..12
4.3 Торгівля послугами та її місце в міжнародних економічних відносинах……………………………………………………………………17
4.4 Ринок наукових досліджень і ліцензійної торгівлі……………………25
5.Висновок…………………………………………………………………...32
6. Список літератури………………………………………………………...33
1.Вступ
Світовий ринок став закономірним результатом розвитку заснованих на поділі праці внутрішніх і національних ринків товарів, що вийшли за державні кордони. Він являє собою сферу стійких товарно-грошових відносин між країнами, заснованих на міжнародному поділі праці, та інших факторах виробництва.
Міжнародна торгівля складається з двох зустрічних потоків товарів – експорту й імпорту і характеризується торговим сальдо і торговим оборотом.
В основі об'єднання національних господарств у єдине всесвітнє господарство лежить міжнародний поділ праці (МПП), що представляє собою спеціалізацію окремих країн на виробництві визначених видів продукції, яким країни обмінюються між собою.
Міжнародний поділ праці — об'єктивна основа міжнародного обміну товарами, послугами, знаннями, розвитку виробничого, науково-технічного, торгового й іншого співробітництва між усіма країнами світу незалежно від їхньої економічної розвиненості і характеру суспільного ладу.Реалізація переваг МПП у ході міжнародного обміну товарами і послугами забезпечує будь-якій країні при сприятливих умовах одержання різниці між інтернаціональною і національною вартістю експортованих товарів і послуг, а також економію внутрішніх витрат шляхом відмовлення від національного виробництва товарів і послуг за рахунок більш дешевого імпорту.
Головною зовнішньою ознакою існування світового ринку є пересування товарів і послуг між країнами. Міжнародна торгівля складається з двох зустрічних потоків товарів – експорту й імпорту і характеризується торговим сальдо і торговим оборотом.Міжнародна торгівля, опосредуюча рух усіх міждержавних товарних потоків, росте швидше виробництва.Різноманітна зовнішньоторговельна діяльність підрозділяється по товарній спеціалізації на: торгівлю готовою продукцією, торгівлю машинами й обладнанням, торгівлю сировиною і торгівлю послугами. Найбільш динамічним і інтенсивно розвиваючимся сектором світової торгівлі є торгівля продукцією обробної промисловості, особливо наукоємкими товарами.Значно зросла роль торгівлі машинами й обладнанням. Однієї зі швидко розвиваючихся сфер міжнародної торгівлі є торгівля хімічною продукцією.Слід зазначити тенденцію в збільшенні споживання сировини й енергоресурсів. Поряд з товарами великий сектор світової торгівлі охоплює ринок послуг, що складає майже чверть міжнародного торгового обміну. Для світового ринку характерно переважний розвиток ліцензійної торгівлі в електротехнічній і електронній промисловості, загальному машинобудуванні, приладобудуванні, автомобільної, авіаракетної промисловості, хімії і нафтохімії, біотехнології, у галузі ресурсозберігающчх технологій та ін.
2. Складові світового ринку.
Світовий ринок став закономірним результатом розвитку заснованих на поділі праці внутрішніх і національних ринків товарів, що вийшли за державні кордони. Він являє собою сферу стійких товарно-грошових відносин між країнами, заснованих на міжнародному поділі праці, та інших факторах виробництва.
Становлення найпростішої форми внутрішнього ринку, де усе збувається виробником покупцю з рук у руки, а усе, що купується, відразу ж оплачується і забирається покупцем, відноситься до самої ранньої стадії становлення товарного виробництва, заснованого на поділі праці. З появою грошей між продавцем і покупцем встає купець, що робить послуги з продажу товарів, і змінювала, що позичає на це гроші.
Відразу після виникнення ринки почали спеціалізуватися. З'явилися національні ринки товарів, у рамках яких роздрібні ринки відокремилися від оптових, ринки праці, ринки капіталу, а частина ринку вже орієнтувалася на іноземних покупців.
З XVI до середини XVIII століття мануфактура, яка заснована на поділі праці, створювала умови для більш масштабного виробництва товарів.
Для такого виробництва міські ринки і ярмарки ставали тісними. Поступово вони розширювалися до регіональних, міждержавних і, нарешті, світових масштабів. Міжнародні ринки являли собою частину національних ринків, що була безпосередньо зв'язана з закордонними ринками. Вони виникли в Європі, на Близькому Схід, на Далекому Сході. Промисловість була тісно зв'язана з національними ринками. Товари для вивозу за рубіж являли собою готові продукти і вироблялися з місцевої сировини. Торгівля носила двосторонній характер. Великі географічні відкриття спричинили за собою активний розвиток вивозу товарів у знову відкриті землі і стали найважливішим фактором розвитку капіталізму в Європі. Швидко багатіли купці нового часу, часто разом з монархами своїх країн прагнули до нових ринків і нових джерел капіталу. Спрага золота, нових земель, заморських товарів стимулювало одне з найбільших підприємств людства – хвилю експедицій з Європи на пошуки нових земель і торгових шляхів. Експедиції Колумба, Васко да Гами, Мегеллана, Єрмака розсунули межі тодішнього світового ринку в багато разів. Господарські зв'язки між регіонами усталилися після початку масового фабричного виробництва готових виробів у XIX в. спочатку в Західній Європі, а потім у Північній Америці, Россі і Японії. Переважно це були доступні усім прості і дешеві споживчі товари; вони вироблялися як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринку. Їхньому збуту сильно сприяли пароплави, залізниці, телеграф. Так у эпоху первісного капіталу відбулося стягування, переростання локальних центрів міждержавної торгівлі в єдиний світовий ринок. Його остаточне формування завершилося до рубежу XIX-XX століть, коли товарне виробництво у ведучих країнах досягло високого рівня розвитку. Таким чином, еволюцію ринку можна представити: внутрішній ринок – національний ринок – міжнародний ринок – світовий ринок.
Основу для виникнення світового ринку заклали міжнародний поділ праці і його міжнародна кооперація. 3. Світовий ринок і міжнародний поділ праці.
В основі об'єднання національних господарств у єдине всесвітнє господарство лежить міжнародний поділ праці (МПП), що представляє собою спеціалізацію окремих країн на виробництві визначених видів продукції, яким країни обмінюються між собою.
Міжнародний поділ праці — об'єктивна основа міжнародного обміну товарами, послугами, знаннями, розвитку виробничого, науково-технічного, торгового й іншого співробітництва між усіма країнами світу незалежно від їхньої економічної розвиненості і характеру суспільного ладу. Суть МПП полягає в зниженні витрат виробництва і максимальному задоволенні потреб споживачів. Саме МПП є найважливішою матеріальною передумовою налагодження плідної економічної взаємодії держав у масштабах усієї планети. МПП — цементуюча основа світового господарства, що дозволяє йому прогресувати у своєму розвитку, створювати передумови для більш повного прояву загальних (універсальних) економічних законів, що дає підставу говорити про існування світового господарства.
У багатобічній системі МПП є неминучим участь будь-якої і кожної держави в світогосподарських зв'язках, безвідносно до рівня їхнього економічного розвитку. Сутність міжнародного поділу праці виявляється в динамічній єдності двох процесів виробництва — його розчленовування й об'єднання. Єдиний виробничий процес не може не розчленовуватися на відносно самостійний, відособлений друг від друга фази, не концентруватися по окремих стадіях виробництва на визначеній території, в окремих країнах. Разом з тим це одночасно й об'єднання виробництв, що відокремилися, і територіально-виробничих комплексів, установлення взаємодії між країнами, що беруть участь у системі МПП. Необхідність підвищення продуктивності праці, що обумовлює економічний і соціальний прогрес,— рушійна сила в розвитку поділу праці, у тому числі і міжнародного.
Міжнародний поділ праці можна визначити як важливу ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що спирається на економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва між ними у визначених кількісних і якісних співвідношеннях. МПП відіграє зростаючу роль у здійсненні процесів розширеного виробництва в країнах світу, забезпечує взаємозв'язок цих процесів, формує відповідні міжнародні пропорції в галузевому і териториально-державному аспектах. МПП, як і поділ праці взагалі, не існує без обміну, що займає особливе місце в інтернаціоналізації суспільного виробництва.
Основним спонукальним мотивом МПП для всіх країн світу, незалежно від їх соціальних і економічних розходжень, є їхнє прагнення до одержання економічних вигод від участі в МПП. Оскільки в будь-яких соціально-економічних умовах вартість утвориться з витрат на засоби виробництва, оплати необхідної праці і доданої вартості, то всі товари, що надходять на ринок, незалежно від їхнього походження беруть участь у формуванні інтернаціональної вартості, світових цін. Товари обмінюються в пропорціях, що підкоряються законам світового ринку, у тому числі і закону вартості. Реалізація переваг МПП у ході міжнародного обміну товарами і послугами забезпечує будь-якій країні при сприятливих умовах одержання різниці між інтернаціональною і національною вартістю експортованих товарів і послуг, а також економію внутрішніх витрат шляхом відмовлення від національного виробництва товарів і послуг за рахунок більш дешевого імпорту. Під впливом спеціалізації і кооперації народжується «додаткова» сила, що є як би даровою і діє одночасно з матеріально-речовинними й особистісними факторами суспільного виробництва. Результати діяльності кожної ланки виробничої системи, що утворюється, активно використовуються постійно зростаючим числом учасників кооперації, що приводить у кінцевому рахунку до посилення цілісності цієї системи. Остання в усе більшій мірі знаходить специфічні властивості, що виділяють її з загальної орбіти світогосподарських зв'язків, і потенціал, що перевищує суму потенціалів складових її частин.
При всій складності і суперечливості сучасний світ в економічних відносинах є визначена доцільна система, поєднувана міжнародно-усуспільненим виробництвом, досягненням щодо високого рівня розвитку. МПП — це той «інтегратор», що утворив з окремих елементів всесвітню економічну систему — світове господарство. Будучи функцією розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, МПП створило об'єктивні умови для зростаючого взаємозв'язку і взаємозалежності відтворювальних процесів усіх країн, розширило межі інтернаціоналізації до загальносвітових.
При розгляді світового господарства як системи варто враховувати також породжувану МПП взаємовигідність економічного спілкування між різними країнами, що є рушійною силою цієї системи. Спільність економічних відносин, що додає їм всесвітній характер і всесвітній масштаб, складається в збігу об'єктивних потреб у взаємному економічному спілкуванні і глибинних економічних інтересах усіх країн. Збіг ні в якій мірі не означає їхньої однорідності, так само як і єдиній політико-економічній природі відносин, з яких виявляються ці інтереси.
У перспективі виробництво економічно розвинених країн усе в більшому ступені буде орієнтуватися на зовнішніх споживачів, внутрішній попит — на імпорт. У країнах, що розвиваються, передбачається порівняно швидке, по перевазі екстенсивне, розширення внутрішнього ринку. Тому, незважаючи на очікувані досить високі темпи збільшення виробництва в них, можливо відносне зниження ступеня (але не масштабів) захопленості країн, що розвиваються, у МПП у 90-і роки.--PAGE_BREAK--
У 80—90-і роки у світі відбулися масштабні економічні, політичні, соціальні процеси величезної перетворюючої сили, що зробили і продовжують збільшувати свій вплив на світове господарство, його якісні характеристики. Суспільно-політичні й економічні процеси викликають істотні зрушення у світовому господарстві, формуючи його нові, більш різноманітні і різноманітні ступіні і шляхи його розвитку. Змінюються не тільки світ, але і його розуміння. Нині вже досить складно провести чітку границю, що зовсім недавно поділяла його на протилежні системи. У світі, особливо в Європі, відбулися такі кардинальні перестановки сил і переоцінкі цінностей, що положення і стереотипи, що формувалися в нас і за рубежем десятиліттями, аж до 90-х років, щодо проблем світового господарства, МПП і міжнародних економічних відносин зжили себе.
У перехідний період, у який вступив весь світ, не багато розуміння неможливості більш жити в умовах конфронтації. Потрібно конструктивне творче мислення, що відповідає новим реаліям. Довгі роки в нас ігнорувалася західноєвропейська інтеграція. Зневага фактами, однак, тільки збільшує наслідку для тих, хто їх ігнорує чи не зауважує. Ми нарешті не тільки визнаємо ефективність «чужих» інтеграційних процесів, але і починаємо співробітництво з Європейським співтовариством (ЄС) і готові прийняти його допомогу.
Найважливішою проблемою усе більш взаємозалежного світу стає не співробітництво різних систем, а взаємодія різнорівневих структур. Вони характеризуються не тільки ступенем розвиненості, але і ступенем захопленості в МПП і світове господарство. Знамення часу — інтеграція, причому інтеграція загальна, а не тільки міжнародна. Відбувається інтеграція капіталів, виробництв, праці. Особливістю цього процесу є те, що він, виникнувши спочатку в Європі (Європейське економічне співтовариство — ЄЕС), за останні роки охопив нові країни і регіони. Взяти Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР), що залучає увагу до себе головним чином як зона найбільш динамічного у світі економічного розвитку. Саме випередження інших районів земної кулі по темпах росту в сполученні зі стрімким підвищенням міжнародної конкурентоспроможності групи країн, що розвиваються, АТР дає підстави говорити про наближення «тихоокеанської ери», чи періоду, коли регіон стане центром світового економічного розвитку.
Інше могутнє економічне об'єднання -— Північноамериканська зона вільної торгівлі, створення якої проголошене в серпні 1992 року після двох з половиною років переговорів між США, Канадою і Мексикою. Утвориться єдиний економічний простір з 360 млн. споживачів і сукупним обсягом виробництва в 7 трлн. дол.
На якісно новий етап розвитку виходить Європейський союз (колишнє Європейське співтовариство) — ЄС. Відповідно до Єдиного європейського акта, прийнятим країнами — членами ЄС у 1992 році, закінчень процес створення єдиного внутрішнього ринку цього об'єднання. Ліквідовані практично всі бар'єри, що залишилися, на шляху вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і людських ресурсів. Скасовуються залишившиєся митні формальності у взаємній торгівлі, інтенсифікуються розробка і впровадження загальних європейських стандартів, скасовуються останні валютні обмеження і т.д. Зняття всіх цих бар'єрів може підвищити темпи економічного росту ЄС, знизити рівень цін на ряд послуг, зменшити витрати виробництва й у кінцевому рахунку підсилити економічні позиції ЄС у світі, їхня конкурентоспроможність.
Інтеграція економічного життя у світі йде по багатьом усе більш множучимся напрямках. Це, по-перше, інтернаціоналізація продуктивних сил шляхом повсюдного поширення технологічного способу виробництва: через обмін засобами виробництва і технологічних знань, а також у формі міжнародної спеціалізації і кооперації, що зв'язують господарські одиниці в цілісні виробничо-споживчі системи; шляхом виробничого співробітництва, міжнародного переміщення виробничих ресурсів; через формування глобальної матеріальної, інформаційної, організаційно-економічної інфраструктури, що забезпечує здійснення міжнародного обміну. Це, по-друге, прояв інтернаціоналізації через МПП. По-третє, зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі упредметненими товарами, у силу чого вона робить нині незмірно більший вплив на інтернаціоналізацію економічного життя, чим у 20—30-і роки поточного сторіччя. По-четверте, це міжнародне переміщення фінансових і виробничих ресурсів, що забезпечує переплетення і взаємозалежність економічної діяльності в різних країнах. Таке переміщення відбувається у формі міжнародного кредиту чи закордонних інвестицій. По-п'яте, усе більш важливим напрямком міжнародного співробітництва стає сфера послуг, що розвивається швидше, ніж сфера матеріального виробництва. По-шосте, швидко росте міжнародний обмін науково-технічними знаннями. Фронт світової науки і техніки стрімко розширюється. У сполученні з їхнім швидким розвитком це приводить до того, що нині жодна країна поодинці не в змозі вирішувати всі питання НТП і тим більше бути лідером на всіх напрямках розвитку науки і техніки. По-сьоме, усе більш зростають масштаби міжнародної міграції робочої сили, до якої починають підключатися як експортери Росія та інші держави на території колишнього СРСР. Нарешті, по-восьме, одночасно зі зростаючою інтернаціоналізацією впливу виробництва і споживання на природне середовище росте потреба в міжнародному співробітництві, спрямованому на рішення глобальних проблем сучасності (охорона природного середовища, освоєння Світового океану, космосу, допомога голодуючому населенню країн, що розвиваються, та ін.).
Таким чином, сучасний світ стрімко рухається до нової, синтезованої моделі розвитку. Її характеризують не тільки якісне відновлення технологічної бази виробництва, широке впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій, але і принципово важливі зрушення в структурі, змісті і характері процесів виробництва і споживання. Світове співтовариство поступове переборює неспроможний комплекс «боротьби двох систем». Але зламування біполярної моделі міжнародних відносин виявив інший найгостріший конфлікт у світі — між центральною (Північ) і периферійними частинами (Південь) у структурі світового господарства. Проблема виживання робить необхідної органічну інтеграцію цих двох частин на основі їхньої взаємної адаптації й активних зв'язків.



4. Результати світового ринку в розвитку світового господарства.
4.1 Світовий ринок та міжнародна торгівля.
Головною зовнішньою ознакою існування світового ринку є пересування товарів і послуг між країнами. Міжнародна торгівля складається з двох зустрічних потоків товарів – експорту й імпорту і характеризується торговим сальдо і торговим оборотом. За деякими оцінками на долю торгівлі приходиться близько 80 відсотків всього обсягу міжнародних економічних відносин. Сучасні міжнародні економічні відносини, що характеризуються активним розвитком світової торгівлі, вносять багато нового і специфічного в процес розвитку національних економік.
Міжнародна торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність.
Структурні зрушення, що відбуваються в економіці країн під впливом науково-технічної революції, спеціалізація і кооперування промислового виробництва підсилюють взаємодію національних господарств. Це сприяє активізації міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля, опосредуюча рух усіх міждержавних товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень Всесвітньої торгової організації на кожні 10% росту світового виробництва приходиться 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Тим самим створюються більш сприятливі умови для його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, сповільнюється і розвиток виробництва.
Різноманітна зовнішньоторговельна діяльність підрозділяється по товарній спеціалізації на: торгівлю готовою продукцією, торгівлю машинами й обладнанням, торгівлю сировиною і торгівлю послугами.
4.2 Галузева структура міжнародної торгівлі.
Найбільш динамічним і інтенсивно розвиваючимся сектором світової торгівлі є торгівля продукцією обробної промисловості, особливо наукоємкими товарами. Так, експорт наукоємкої продукції складає більш 500 млрд. дол. у рік, а частка високотехнологічної продукції наближається до 40% в експорті промислово розвинених країн.
Значно зросла роль торгівлі машинами й обладнанням. Найбільш швидкими темпами росте експорт електротехнічного й електронного обладнання, на частку якого приходиться більш 25% всього експорту машинотехничної продукції.
У цілому світовий експорт послуг 80-х років демонструє помітний ріст, що трохи загальмувався в середині 90-х років. Розвиток світової економіки багато в чому визначається ростом торгівлі послугами — транспортними, фінансовими, туристськими. У 1995 р. він складав п'яту частину загальної вартості світової торгівлі. Наведені показники відносяться лише до трансграничної торгівлі, що фігурує в національних платіжних балансах. На думку закордонних експертів, приблизно на суму в три рази більшу відбуваються операції з послугами філіями іноземних компаній на території інших країн. Важливою тенденцією 90-х років є дуже динамічний ріст світового металургійного ринку. До особливостей цього ринку варто віднести відносний, але досить помітний рух частки традиційних експортерів — Японії і країн ЄС. Помітно зміцнилися позиції Республіки Корея і Бразилії. Місце найбільших нетто-імпортерів як і раніше зберігають США і Китай.
Жорсткість вимог по охороні навколишнього середовища, спрямоване на обмеження викиду в атмосферу газів і, насамперед, вуглекислого газу, для запобігання глобальної зміни клімату, у перспективі вплине на зниження споживання вугілля й у якомусь ступені нафти, як найбільше екологічно брудних енергетичних ресурсів. Одночасно буде підвищена роль поновлюваних джерел енергії і природного газу.
Довгостроковими тенденціями розвитку світового продовольчого ринку є випереджальний розвиток торгівлі в порівнянні з темпами росту продовольства в окремих країнах. Інша тенденція — це випереджальний розвиток торгівлі готовою продукцією в порівнянні із сільськогосподарською сировиною.
Характеризуючи галузеву структуру світової торгівлі в першій половині XX століття (до другої світової війни) і в наступні десятиліття, ми бачимо істотні зміни. Якщо в першій половині сторіччя 2/3 світового товарообігу приходилося на продовольство, сировину і паливо, то до кінця століття на них приходиться тільки 1/4. Частка торгівлі продукцією обробної промисловості зросла з 1/3 до 3/4. І, нарешті, більш 1/3 усієї світової торгівлі до кінця 90-х років — це торгівля машинами й обладнанням.
Товарна структура світової торгівлі змінюється під впливом НТР, поглиблення міжнародного поділу праці. В даний час найбільше значення у світовій торгівлі має продукція обробної промисловості: на її частку приходиться 3/4 світового товарообігу. Особливо швидко росте частка таких видів продукції, як машини, обладнання, транспортні засоби, хімічна продукція, продукція обробної промисловості, особливо наукоємкісні товари. Частка продовольства, сировини і палива складає приблизно 1/4.
У світовій торгівлі продовольством відзначається відносне зменшення попиту на нього. Деякою мірою це пов'язано з розширенням виробництва продовольства в промислово розвинених країнах.
Однієї з швидкорозвиваючихся сфер міжнародної торгівлі є торгівля хімічною продукцією. Слід зазначити тенденцію в збільшенні споживання сировини й енергоресурсів. Однак темпи росту торгівлі сировиною помітно відстають від загальних темпів росту світової торгівлі. Таке відставання обумовлюється виробленням замінників сировини, більш економічним його використанням, поглибленням його переробки.
Важлива тенденція — поширення торгівлі цією групою товарів між промислово розвиненими країнами. У зв'язку з ростом такої торгівлі, різко зріс обмін послугами: науково-технічними, виробничими, комерційними, фінансово-кредитного характеру. Активна торгівля машинами й обладнанням породила ряд нових послуг, таких як інжиніринг, лізинг, консалтинг, інформаційно-обчислювальні послуги, що, у свою чергу, стимулює міждержавний обмін послугами, особливо науково-технічного, виробничого, комунікативного фінансово-кредитного характеру. У той же час торгівля послугами (особливо такими, як інформаційно-обчислювальні, консалтингові, лізингові, інжинірингові) стимулює світову торгівлю товарами виробничого призначення (табл. 1).
Найбільш швидкими темпами росте експорт електротехнічного й електронного устаткування, на частку якого приходиться більш 25% всього експорту машинотехничної продукції.
Табл. 1 (/стор.40/МЕВ/Авдокушкін Є.Ф./)
Товарна структура світового експорту по основних групах товарів, %*
Основні товарні групи
1937
1960
1975
1988    продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
4,0








За орієнтованими оцінками, світовий товарообіг досяг у 1998 р. 11,9 трлн дол. Аналіз змін у міжнародній торгівлі, у тому числі і на сучасному етапі, припускає розгляд двох аспектів: по-перше, темпи її росту в цілому (експорту й імпорту) і щодо зростання виробництва; по-друге, зрушення в структурі:
товарної (співвідношення основних груп товарів і послуг) і географічної (частки регіонів, груп країн і окремих країн).
Що стосується першого, то можна констатувати: стійкі випереджальні темпи росту світового товарообігу є показником нових якісних ознак міжнародної торгівлі, пов'язаних зі збільшенням ємкості світових ринків. Характерними стали і випереджальні, досить високі темпи розширення торгівлі готовими промисловими виробами, а в них — машинами й обладнанням, ще більш високі темпи росту торгівлі продукцією засобів зв'язку, электро- і електронної техніки, комп'ютерами і т.п. Ще швидше розширювався обмін комплектуючими, вузлами до агрегатів, що поставляються в порядку виробничої кооперації, у рамках ТНК. І ще один феномен динаміки — прискорений ріст міжнародної торгівлі послугами.
Усе це не могло не позначитися на радикальних зрушеннях як у товарної, так і в географічній структурі світового зовнішньоторговельного обміну. При цьому практично незмінній за останні 15—20 років зберігається частка основних груп розвинених, що розвиваються і бувших соціалістичних країн. У першому випадку — це величини порядку 70—76%, у другому — ця величина знаходиться в межах 20—24% і для останньої групи цей показник не перевищує 6—8%.
У товарному обміні світової зовнішньої торгівлі вимальовується очевидна тенденція росту частки готових виробів, на які приходиться більш 70% світової торгівлі. Частка, що залишилася, поділяється приблизно нарівно між сільськогосподарським експортом і видобувними галузями. Для порівняння можна сказати, що в середині цього сторіччя на долю сировинних товарів приходилося біля двох третин експорту і тільки одна третина — на готові вироби.
4.3 Торгівля послугами та її місце в міжнародних економічних відносинах. Поряд з товарами великий сектор світової торгівлі охоплює ринок послуг, що складає майже чверть міжнародного торгового обміну. У нього входять самі різні види діяльності, у тому числі:
• послуги, пов'язані з зовнішньою торгівлею, що включають додаткові витрати по товарах, морському й іншому транспорту і страхування;
• послуги, пов'язані з обміном технологією, у число яких можна включити капітальне будівництво, технічне співробітництво, управлінські послуги;
• подорожі, у які входять надходження і доходи по туризму і ділових поїздках;
• банківські витрати, лізинг, платежі, пов'язані з доходами на капітал;
• заробітна плата й інші трудові доходи (сюди відносяться заробітна плата, виплачувана іноземним робітником, а також винагороди і соціальні посібники).
Усі ці різноманітні види діяльності поєднує те, що по своїй природі вони беруть участь у міжнародній торгівлі; іншими словами їх можна визначити як платежі по нетоварних комерційних справах, що укладається між громадянами двох і більш незалежних країн і відображаючимся у платіжних балансах.
По оцінках деяких фахівців до кінця 80-х років послуги досягли 70% обсягу світового ВВП, однак лише мала частина їхній була вовлечена у світову торгівлю. Останнім часом їхня частка і роль у міжнародному обміні істотно зросли, насамперед за рахунок нових видів, а число їхніх видів у зовнішній торгівлі перевищує 600. Відповідно до Міжнародної стандартизованої промислової класифікації ООН, послуги відносяться до так званим неторгуємим товарам, тобто до таких, котрі споживаються в тій же країні, де зроблені, і не переміщюються між країнами. Послуги складають шість груп (4—9 категорії офіційної класифікації товарів міжнародної торгівлі):
комунальні послуги і будівництво;
оптова і роздрібна торгівля, ресторани і готелі, туристичні бази і кемпінги;
транспортування (поїздки), збереження і зв'язок, фінансове посередництво;
оборона й обов'язкові соціальні послуги;
освіта, охорона здоров'я і суспільні роботи;
інші комунальні, соціальні й особисті.
В особливий вид послуг, що утягуються в міжнародний обмін, усе більше виділяються інформаційні і консалтингові послуги. Міжнародна статистика свідчить про те, що торгівля послугами є одним з найбільше швидкозростаючих секторів світового господарства, що видно з даних
табл. 3 (/стор.78/МЕВ/Авдокушкін Є.Ф./).
. Світовий експорт послуг (млрд дол.)


1988
1990
1994
1996
1998*
Усі види послуг
653,2
853,0
1100
1260
1290
Транспорт
167,4
209,2
250,4
315
324
у тому числі




















Пасажирський
36,2
49,6
56,9








Фрахт
83,6
103,3
125








Інші види транспорту
47,7
56,3
68,1








Подорожі
190,1
246,9
321,1
415
422
Урядові послуги
43,4
47,0
49,5
—




Інші види послуг
252,4
349,9
479,1
530
544
Як показують дані Міжнародного валютного фонду, загальний обсяг послуг складає близько 25% загальної величини світового експорту, причому в 1998 р. ця величина, по приблизних підрахунках, ще збільшиться. Послуги зростають більш високими темпами в порівнянні з зовнішньою торгівлею; для дворазового росту треба було усього лише сім-вісім років у порівнянні з 15 роками, що були необхідні для аналогічного збільшення обсягу експорту товарів. Особливо швидко росте частка послуг, наданих приватними фірмами; за цей період вона зросла в два з половиною разу.
Причини такого росту дуже різноманітні. Різке зниження транспортних витрат збільшило ступінь мобільності виробників і споживачів послуг; нові форми і засоби супутникового зв'язку і відеотехніки в ряді випадків дозволяють взагалі відмовитися від особистого контакту продавця і покупця. Технологічний прогрес дозволив збільшити попит на ті послуги, що раніш мали товарну форму. Це відноситься до фінансових послуг, послугам банків, страхових фірм.
Абсолютна величина суми послуг, що відображена в статистику Міжнародного валютного фонду, є заниженої в порівнянні з реальною величиною. Заниженими представляються розрахунки витрат туристів, бізнесменів, дипломатів, студентів під час їхнього перебування за рубежем. Дуже важко розрахувати величину заробітної плати, виплачуваної іноземним робітником і перекладною ними у свою країну.
Труднощі підрахунку зв'язані з тим, що, як правило, послуги надаються в комплекті з товарами. Причому вартість послуги найчастіше складає значну частку ціни товару. Часто послуги фігурують у внутріфірмовому обміні. У такому випадку виразити і визначити їхню вартість найчастіше виявляється неможливо, оскільки на ці види послуг узагалі немає ринку. У деяких випадках відділення послуги від товару виявляється неможливим (наприклад, лікування хворого за допомогою лік).
Зі статистичного обліку випадають доходи по банківських і страхових операціях, якщо вони реінвестовані в тій же країні, у якій були отримані.
У зв'язку з цим, на думку ряду вчених, офіційна статистика платіжного балансу, у якій вказується щорічний оборот по статті «послуги», не може дати точного уявлення про масштаби міжнародної торгівлі послугами, розмір яких, на думку ряду експертів, виявляється зниженою на 40—50%.
Географічний розподіл торгівлі послугами, наданими окремими країнами, відрізняється крайною нерівномірністю на користь розвинених держав.
На світовому ринку послуг домінують вісім ведучих країн, на которые приходиться 2/3 світового експорту послуг і більш 50% імпорту. Частка першої п'ятірки складає більш 50% експорту. При цьому на чотири країни: США, Великобританію, ФРН, Францію приходиться 44% усього світового експорту послуг.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Для країн, що розвиваються, характерна наявність негативного сальдо в зовнішній торгівлі послугами; сказане вище, однак, не виключає, що деякі з них є великими експортерами послуг. Так, наприклад, Республіка Корея спеціалізується на інженерно-консультаційних і будівельних послугах, Мексика — на туристичних, Сінгапур є великим фінансовим центром. Багато дрібних острівних держав основну частину експортних доходів одержують за рахунок туризму.
Росія, інші держави СНД і країни Балтії хоча і мають потенційні резерви для розвитку туризму, транспортних послуг (організують морські перевезення), їхньому широкому експорту заважає слабка матеріально-технічна база, як і недоліки господарського механізму. Західноєвропейські країни висока якість своїх послуг доповнюють застосуванням широкого спектра обмежень на використання іноземних послуг, у тому числі і з країн СНД.
Якщо говорити про розподіл вартості послуг по окремих видах, то найбільше значення у світовій торгівлі послугами мають туризм і транспорт. Найбільший у світі торговий флот належить Японії, за нею випливають Великобританія, ФРН і Норвегія. Судноплавство складає 50% експорту послуг цих країн. На ринку вантажних і пасажирських транспортних послуг домінують США, за ними йдуть Великобританія, Франція. Вони ж утримують пальму першості в сфері іноземного туризму. Великий обсяг туристичних послуг роблять Франція, Італія, Канада, Швейцарія, де туризм приносить 40—50% експортного виторгу.
Для Туреччини, Іспанії і ряду середземноморских держав велике значення має експорт робочої сили у виді виїзду некваліфікованих робітників на заробітки.
Будучи вкрай різноманітними як за формою, так і по змісту, послуги, природно, не утворять єдиного ринку, характеризуємого наявністю загальних рис.Проте, можна говорити про найважливіші тенденції, внесших якісно нові моменти в розвиток цього ринку.
Аж до самого останнього часу ринок послуг (за винятком фінансів) являв собою поле діяльності дрібних і середніх фірм. Ситуація кардинально змінилася в зв'язку з появою, а точніше масованим виходом на цей ринок транснаціональних корпорацій, що змогли поставити собі на службу сучасні засоби телекомунікацій, створивши глобальну систему передачі інформації. Це призвело до взривообразного росту сфери міжнародних послуг, що стали складовим елементом внутрівиробничої діяльності фірми. Усе більш розповсюдженим виявляється розрив виробничого ланцюжка, коли вона розчленовується по окремих країнах, у той час як інформаційно-технологічне забезпечення цього процесу зосереджується в країні базування. У цьому випадку внутріфірмова передача інформації, технології, фінансів виступає у формі міждержавного продажу послуг.
Поява ТНК привело до розмивання границь між окремими видами послуг. Банки, наприклад, стали випускати кредитні картки, виконувати функції транспортних агентств.
Діючи в найбільш наукомістких галузях, ТНК розширюють продаж новітніх видів наукомісткої продукції, значну частину вартості якої складають послуги. Так, комп'ютери продаються разом із програмним забезпеченням до них, а виробник побутової електроніки гарантує покупцю фірмове обслуговування своєї техніки, що доступно в будь-якій крапці земної кулі.
Перетворення послуг у складений елемент внутрівиробничої міжнародної діяльності ТНК поставило в порядок денний питання про необхідність регулювання ринку послуг на міжнародному, регіональному і галузевому рівнях.
До дійсного часу діюча система регулювання функціонує на декількох рівнях, для кожного з яких характерне наявність декількох специфічних організацій. Спеціалізовані міжурядові організації, такі як ВТО (Всесвітня туристична организація), зосереджені на регулюванні послуг у рамках окремих галузей. Якщо, наприклад, у рамках ИКАО здійснюється уніфікація правил польотів і експлуатації повітряного транспорту, аеродромів, аеронавігаційних засобів, то Всесвітня туристична організація визначає норми і стандарти змісту готелів, ресторанів і т.д.
Досить розповсюдженими, особливо в середині 80-х років, були обопільні умови. Так, наприклад, американо-канадська угода про вільну торгівлю приділило велику увагу регулюванню інвестицій у сфері послуг. Окремі угоди були укладені в сфері туризму, послуг, комунікацій, ЕОМ. Близьким по змісту виявилася угода США з Ізраїлем.
На регіональному рівні регулювання ринку послуг, як правило, здійснюється в рамках інтеграційних регіональних угод. У ЄС, наприклад, зняті обмеження на взаємну торгівлю товарами і послугами.
У глобальному плані регулюванням торгівлі послугами донедавна займалося Генеральне угода з тарифів і торгівлі, створене спочатку для регулювання світової зовнішньої торгівлі. Однак у другій половині 80-х років сфера діяльності цієї організації була розширена з ініціативи США, що є найбільшим постачальником послуг на світовий ринок; з 70-х років питання торгівлі послугами стали офіційним предметом переговорів у рамках ГАТТ.
Основна ідея пропозиції США полягала у тому, щоб у регулюванні послуг використовувати того ж правила, що вироблені стосовно товарів: не дискримінація, національний режим, транспарентность (гласність і єдність прочитання законів), незастосування національних законів на шкоду іноземним виробникам. На шляху здійснення цієї програми, однак, стоять серйозні проблеми, пов'язані насамперед з тим, що оскільки споживання послуги і її виробництво здійснюються практично одночасно, те регулювання умов виробництва послуг означає регулювання умов інвестування.
В галузі інвестування ГАТТ використовує національний режим стосовно іноземних фірм, тобто надає їм того ж права, що і національним виробникам. На практиці це означає, що США, проводячи дерегулювання свого ринку послуг, зобов'язані не пред'являти аналогічних вимог до своїх партнерів, що зберігають пільговий режим для власних національних (як правило, державних) фірм. Таке положення, наприклад, склалося в канадсько-американських відносинах в області транспорту. Провівши на початку 80-х років дерегулювання в галузі транспорту, США зштовхнулися з такою ситуацією, коли американські компанії виявилися змушеними конкурувати з іноземними на
своєму ринку, практично не маючи виходу на канадський, де існувала державна монополія.
Країни, що розвиваються, зі своєї сторони, прагнуть зберегти за собою право контролювати діяльність іноземних фірм і насамперед філій ТНК, тобто орієнтуються на режим найбільшого сприяння.
На відкрившейся у 1986 р. нараді в Пунта дель Эсте (Уругвай) була досягнута домовленість про створення спеціальної групи і початок обговорення питань торгівлі послугами на глобальному рівні. Переговори про послуги були винесені за офіційні рамки ГАТТ і стали проводитись паралельно з обговоренням питання про торгівлю товарами. Результатом тривалих переговорів з'явилося прийняття спеціальної угоди, що получили найменування ГАТТ (Генеральна угода по торгівлі послугами) і складавшейся з трьох частин: рамкової угоди, що визначає загальні принципи і правила регулювання торгівлі послугами; спеціальних угод, прийнятних для окремих сервісних галузей; списку зобов'язань національних урядів по ліквідації обмежень у сервісних галузях.
Результатом переговорів у рамках Уругвайського раунду було досягнення угоди про лібералізацію торгівлі послугами. Регулюванню піддалися послуги в галузі телекомунікацій, фінансів і транспорту. На настійну вимогу Європи і насамперед Франції, що турбувалася за збереження самобутності своєї національної культури, зі сфери дії угоди були виключені питання експортного продажу кінофільмів і телепрограм.
З 1 січня 1995 р. Угода про регулювання торгівлі послугами ввійшло в якості невід'ємної і складової частини в пакет документів про створення Всесвітньої торгової організації. ГАТТ функціонує в рамках ВТО.
4.4 Ринок наукових досліджень і ліцензійної торгівлі.
У середині XX сторіччя під впливом науково-технічної революції, інтеграційних процесів і структурних зрушень у світовій економіці тривалий період розвитку міжнародного обміну ліцензіями змінився революційним етапом, що характеризується різкою інтенсифікацією і ростом обсягів торгівлі винаходами, науковими знаннями і секретами виробництва і залученням у її орбіту практично усіх країн світу. Якщо за весь еволюційний період розвитку міжнародної торгівлі ліцензіями (кінець XVIII – середина XX сторіччя) обсяг валютних надходжень до початку 50-х рр. досягав 350-400 млн. дол. у рік, то до початку 90-х рр. поточного сторіччя він збільшився більш ніж у 80 разів і склав 30 млрд. дол. у рік. На сучасному етапі варто говорити про якісно новий стан міжнародної торгівлі ліцензіями, розвиток якого призвело до освіти у світовому капіталістичному господарстві нового, самостійного ринку світової торгівлі, що робить зростаюче вплив на всю систему світогосподарських зв'язків сучасного суспільства.
Представлені в таблиці 4 дані характеризують географічну структуру міжнародної торгівлі ліцензіями, її головні центри і зміни, що пройшли в них, у 1960-1989 р. Вони дають можливість не тільки оцінити розміщення сил у сфері міжнародної ліцензійної торгівлі, але і простежити зміни по найважливіших економічних районах світу на протязі останніх 30 років. Очевидно, що динаміка міжнародної торгівлі ліцензіями в цих регіонах відбиває не тільки зміну ролі і місця окремих держав у світовому капіталістичному господарстві, вона свідчить про зростаючі ролі ліцензійної торгівлі в зовнішньоекономічній діяльності.
Найбільші держави-експортери в 1994 р.
Табл. 4(/стор.52/МЕВ/Авдокушкін Є.Ф./)
Країни
Експорт, млрд. дол.
Частка у світовій торгівлі, %
США
512
12,3
Німеччина
421
10,1
Японія
397
9,5
Франція
236
5,7
Великобританія
205
4,9
Італія
189
4,5
Канада
165
4,0
Гонконг
152
3,7
Голландія
148
3,6
Бельгія/Люксембург
131
3,1
Китай
121
2,9
Сінгапур
96
2,3
Південна Корея
96
2,3
Тайвань
93
2,2
Іспанія
73
1,7
Протягом багатьох десятиліть США займають ведуче місце серед країн капіталістичного світу по обороті ліцензійної торгівлі, однак, з 1960 по 1989 рік їхня частка знизилася з 38,6 до 27,9%. Це відбулося головним чином за рахунок зменшення питомої ваги США в експорті ліцензій з 70,8 до 47,0%. В зазначені роки найбільш високими темпами росли експорт і імпорт ліцензій у країнах Західної Європи, що забезпечило їм першість в обороті, імпорті, а з 1989 р. і в експорті ліцензій серед інших центрів міжнародної торгівлі ліцензіями. Разом з тим американські фірми міцно утримують передові позиції в експорті ліцензій у порівнянні з фірмами інших країн капіталістичного світу. Ведуча роль Сполучених Штатів в експорті ліцензій визначається не тільки величезним науково-технічним потенціалом країни, але і проведеної американськими транснаціональними корпораціями активною політикою економічної експансії на основі спільного вивозу капіталу і продажу ліцензій. Аналіз напрямків цієї політики показує, що трохи послабляючи свою діяльність у торгівлі ліцензіями з незалежними фірмами, американські корпорації одночасно підсилюють позиції в ліцензійній торгівлі між розташованими в США материнськими фірмами і їхніми численними філіями і дочірніми компаніями за рубежем. Це забезпечує монополіям значно більш високі прибутки і міцне положення на закордонних ринках.    продолжение
--PAGE_BREAK--
В імпорті ліцензій за останні 50 років питома вага США значно збільшилася. Це свідчить про те, що США помітно змінили свою політику у відношенні закупівель закордонної технології і різко розширили їхні обсяги наприкінці 80-х років. По цьому показнику в 1989 р. США ввійшли в число ведучих країн-імпортерів ліцензій, значно відстаючи лише від Японії.
У 1960-1989 р. найбільш динамічним центром світової капіталістичної торгівлі ліцензіями залишалися промислово розвинені країни Західної Європи. У 1989 р. по обороті ліцензійної торгівлі наступні місця після США (14060 млн. дол.) і Японії (7340 млн. дол.) зайняли (млн. дол.): Великобританія – 4333, Італія – 4134, ФРН – 4050, Франція – 3021, Нідерланди – 2390, Бельгія і Люксембург – 1869, Швеція – 1041.
Значний ріст державних засобів і витрат приватних фірм на НИОКР і збільшення інвестицій капіталу за рубежем дозволили ведучим західноєвропейським країнам домогтися високої ефективності у використанні за рубежем науково-технічного потенціалу шляхом продажу ліцензій. Розвиток процесів спеціалізації в проведенні наукових досліджень і кооперації в промисловому використанні їхніх результатів сприяло росту ліцензійної торгівлі переважно між країнами регіону, а також зі США і Японією. Слідом за США західноєвропейські країни займають ведучі місця по розмірах надходжень від продажу ліцензій. У 1989 р. ці надходження складали (млн. дол.): Великобританія – 2205 (8,8%), Італія – 1619 (6,4%), ФРН – 1360 (5,4%), Франція – 1146 (4,6%), Нідерланди – 773 (3,1%), Бельгія і Люксембург – 705 (2,8%).
Завдяки високим темпам розвитку ліцензійної торгівлі в країнах Західної Європи за 30-літній період значно зросла їхня частка у світовому ліцензійному обміні: по обороті з 34,4 до 49%, експорту з 28,6 до 42,3%, імпорту з 40 до 55,6%. По обороті, експорту й імпорту ліцензій цей регіон займає перше місце на капіталістичному ринку ліцензій.
Одним з важливих центрів капіталістичної ліцензійної торгівлі є Японія. Поряд із ФРН ця країна протягом усього післявоєнного періоду займала ведучі позиції в капіталістичному світі по імпорті ліцензій. У 1960-1989 р. Японія збільшила закупівлі ліцензій більш ніж у 56 разів. Японські фірми, що купують ліцензії, використовують їх (ліцензії) не тільки для переозброєння ведучих галузей своєї економіки, але і як потенціал для розвитку власних науково-технічних досліджень. Збільшення витрат на НИОКР і доробку придбаних по ліцензіях розробок дозволило Японії до початку 80-х рр. значно активізувати експорт ліцензій. Значно відставала в 70-і рр. від США і ведучих країн Західної Європи по обсягах продажів ліцензій Японія в 1989 р. вийшла на третє місце по цьому показнику.
Найбільш численну групу в капіталістичному секторі ліцензійної торгівлі складають країни, що розвиваються, Азії, Африки і Латинської Америки. Важливим критерієм для їхнього об'єднання в сфері ліцензійної торгівлі є не географічні, а економічні ознаки. Для цих країн характерний порівняно низький рівень розвитку національного економічного і науково-технічного потенціалу, істотно обмежуючий не тільки продаж, але і покупку і можливості використання іноземних ліцензій. Питома вага цих країн в експорті ліцензій у 1989 р. склав 1,4% і лише в два рази збільшився в порівнянні з 1970 р.
У міжнародній статистиці немає даних, що свідчать про розміри виробництва і торгівлі товарами, що виготовляються по ліцензіях, за винятком лише окремих зведень про рівень виробництва по ліцензіях деяких видів продукції.
Зроблені на основі статистичних даних про виплати за використання ліцензій оцінні розрахунки показують, що в 1989 р. у капіталістичному світі по ліцензіях була зроблена продукція на суму більш 500 млрд. дол.
Для характеристики світового ринку ліцензій безсумнівний інтерес представляє його галузева структура. Формування галузевих ринків визначається тенденціями розвитку і структурних змін у світовій економіці, спеціалізацією виробництва і концентрацією НИОКР і винахідницької діяльності в наукомістких галузях виробництва, де виробляються товари з високими споживчими властивостями. Взаємозв'язок обсягів і напрямків вкладень засобів на НИОКР зі станом і напрямками розвитку галузевих ринків ліцензій неважко простежити шляхом аналізу наявних статистичних даних, хоча вплив НИОКР на ліцензійну торгівлю виявляється, як правило, не відразу, а через період (3-5 років), необхідний для освоєння і використання винаходів його власниками, виходу на ринок і впровадження нової технології у покупця ліцензій.
Для світового ринку характерно переважний розвиток ліцензійної торгівлі в електротехнічній і електронній промисловості, загальному машинобудуванні, приладобудуванні, автомобільної, авіаракетної промисловості, хімії і нафтохімії, біотехнології, у галузі ресурсозберігающчх технологій та ін. У 70-80-і роки одержав швидкий розвиток комерційний обмін винаходами в галузі навколишнього середовища. Активний процес насичення науково-технічними досягненнями прогресивних галузей промисловості впливає на ринок ліцензій, зміцнює його матеріальну базу, значно прискорює темпи росту ліцензійної торгівлі і веде до інтенсивного формування міжнародних галузевих ринків ліцензій. Наприкінці 80-х років на частку окремих галузевих ринків ліцензій приходилася: електротехніка й електроніка – 19%, загальне машинобудування – 18,8%, хімія і нафтохімія – 17,4%, транспортне машинобудування – 10,2%, текстильна і харчова промисловість – 6,2% всього обсягу комерційних операцій на світовому ринку ліцензій. Уповільненими темпами відбувається розвиток міжнародної торгівлі ліцензіями в металургії, металообробці, будівництві, сільськогосподарському виробництві, суднобудуванні і ряді інших традиційних галузей економіки.
Галузева спеціалізація ліцензійної торгівлі мала місце і по окремих країнах. Домінуюча роль на п'ятьох основних галузевих ринках ліцензій (хімія і нафтохімія, загальне машинобудування, електротехніка й електроніка, транспортне машинобудування, текстильна і харчова промисловість) належить шістьом країнам – США, Великобританія, ФРН, Франції і Японії. Наприкінці 80-х років їхня частка склала більш 83% усієї торгівлі ліцензіями в цих галузях. Разом з тим в останнє десятиліття з'явилася тенденція до скорочення цієї частки переважно за рахунок деякого ослаблення позицій США на цих ринках і росту обсягів торгівлі ліцензіями в інших країнах Західної Європи, Канаді, Австралії і ряді інших.
В даний час у капіталістичному виробництві склалися нові напрямки технічного прогресу, що впливають на галузеву структуру ліцензійної торгівлі. До них відноситься виробництво засобів амортизації, що розширюється, і насамперед обчислювальної техніки. Розроблені в останні десятиліття мікроелектронні схеми з високим рівнем інтеграції дозволили реалізувати нові рішення у виробництві верстатів із програмним керуванням, високоефективних як у масовому, так і в дрібносерійному виробництві. На базі спільного застосування багатоцільових верстатів із програмним керуванням, промислових роботів і гнучких виробничих систем предметами ліцензій стають і комплексно-автоматизовані виробництва з використанням єдиних транспортних систем і централізованого керування на базі ЕОМ. Одержують усе більший розвиток виробництво побутової техніки з використанням мини- і мікрокомп'ютерів, а також оснащення її програмним керуванням.
До характерних рис сучасного світового ринку ліцензій відносяться концентрація і випереджальні темпи розвитку торгівлі ліцензіями між родинними фірмами (чи між материнськими компаніями і філіями) транснаціональних корпорацій у порівнянні з ліцензійним обміном між незалежними фірмами. У середині 80-х років ТНК володіли близько 80% усіх патентів на нову техніку і технологію, на їхню частку приходилося близько 65% валютних надходжень від продажу ліцензій на світовому ринку, а на закордонних підприємствах корпорацій більш 20% продукції вироблялося з використанням ліцензій материнських компаній. Ведуче місце у внутріфірмовій торгівлі ліцензіями займають американські ТНК, на частку яких у 1989 р. приходилося 78% всього експорту ліцензій США.
Сучасне значення світового ринку ліцензій для різних країн світу складається насамперед у створенні механізму технологічного обміну новітніми досягненнями науки і техніки між конкуруючими підприємцями.
Висновок
Виступаючи сферою міждержавного обміну товарами, світовий ринок впливає на виробництво, показуючи йому, що, скільки і для кого потрібно робити. У цьому змісті світовий ринок виявляється первинним стосовно виробника і є центральною категорією теорії міжнародної економіки.
Світовий ринок є складовою частиною світового господарства. Світове господарство включає всі основні параметри світового ринку і доповнює його новими істотними рисами.
Міжнародні торгові зв'язки між країнами ускладнюються і збагачуються, усе більш переростаючи в комплексну систему світогосподарських зв'язків, у якої торгівля в традиційному її розумінні хоча і продовжує займати ведуче місце, але поступово втрачає своє значення. Зовнішньоекономічна сфера світового господарства володіє в наш час складною структурою. Вона включає міжнародну торгівлю, міжнародну спеціалізацію і кооперацію виробництва, науково-технічне співробітництво (НТС), спільне будівництво підприємств і їхню наступну експлуатацію на міжнародних умовах, міжнародні господарські організації, різного роду послуги і багато чого іншого. Список літератури:
1.Международная экономика. Алексей Киреев, Москва, «Международные отношения», 1999
2.Международная экономика. Овчинников Г.П., Санкт-Петербург, Издательство Михайлова В.А., 1999
3.Макроэкономика., Агапова Т.А. Серегина С.Ф., Москва, 1997
Международные экономические отношения, учебник, Рыбалкин В.Е., Москва, 1999
4.Международные экономические отношения. Буглай В.Б., Ливенцев Н.Н, Москва, «Финансы и статистика», 1999
5.Международные экономические отношения. Авдокушкин Е.Ф., Москва, 1999
6.Экономика, учебник, Булатова А.С., Москва, 1999