Контрольнаробота
/>По дисципліні Українське народознавство
Тема
Різновидиукраїнських народних пісень
Студентки МикульскитеС.И.
г.Симферополь
2008– 2009 уч. год.
План
Вступ
1. Календарно-обрядовіпісні. Народні пісні про природу
2. Трудовіпісні
3. Пісні-игри
Висновок
Література
Вступ
Українськанародна пісенність – дорогоцінне надбання народу, нев'януча окраса його духовноїкультури.
Українськанародна пісня – знана й шанована в усьому світі. Один з перших збирачів народноїпісні М. Максимович зазначав, що в українських піснях звучить душа українськогонароду і нерідко – його істинна історія. Високу оцінку нашій пісенності далисотні діячів культури різних народів. Наприклад, Лев Толстой таку глибоку ймістку оцінку нашій національній скарбниці: „Ніякий інший народ не виявив себев піснях так яскраво й гарно, як народ український". „Щасливі ви,народилися серед народу з багатою душею, народу, що вміє так відчувати свої радощіі так чудово виливати свої думи, свої мрії, свої чуття заповітні. Хто має такупісню, тому нічого жахатись за свою будучність. Його час не за горами. Віритечи ні, що ні одного народу простих пісень я не люблю так, як вашого. Під їхмузику я душею спочиваю. Стільки в них краси і грації, стільки дужого, молодогочуття й сили".
Увесь вік людинусупроводять пісні – „від колиски до могили, бо нема такої значної події в життінароду, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чиніжністю струни, чи рокотом грому", — говорив М. Стельмах. Народні пісні євагомим внеском країни в загальнослов'янську й світову художню творчість.Незліченне й різноманітне їхнє багатство. Вважають, що тільки цих творівзаписано понад дві тисячі.
Пісніпороджувались подіями та явищами суспільного життя, громадського й родинногопобуту, трудовою діяльністю, боротьбою проти іноземних загарбників,національного та соціального гноблення і палкою любов'ю до Вітчизни. У народнійпісні майже немає розповідної основи, уся увага зосереджена на відтвореннівнутрішнього світу людини (психічного стану, думок, бажань, надій, страждань іт. ін.).
1. Календарно-обрядові пісні.Народні пісні про природу
Календарно-обрядовіпісні — це пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів. Ціпісні тісно зв'язані з язичницькими віруваннями. Слов'яни вірили в силиприроди, в духів природи та вважали, що обрядовими піснями можуть вплинути наних та примусити їх діяти в бажаному напрямку.
Обрядова поезіядуже тісно зв'язана з працею людини, з родинним побутом та з народнимкалендарем. У різні пори року виконувались різні обрядові (календарно-обрядовіпісні). Ці пісні повинні були забезпечити успіхи в господарюванні, добрийурожай, щастя в родинному житті.
До цих пісеньможна віднести:
- веснянкий гаївки;
- русальніпісні;
- купальськіпісні;
- жниварськіпісні;
- колядки;
- щедрівки.
Веснянки (гаївки,гагілки, ягілки, риндзівки) — назва старовинних слов'янських обрядових пісень,пов'язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт. Веснянкиспіваються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати»весну та добрий урожай. У західних регіонах України веснянки називаютьгагілками, гаївками, а на Яворівщині — риндзівками. Мелодії веснянок побудованіна багаторазовому повторенні однієї-двох поспівок у межах невеликого діапазону.
Класифікація
1. Розвійні веснянки.
2. Любовно-еротичнівеснянки
3. Шлюбнівеснянки
4. Сатиричнівеснянки
А вже ж веснавоскресла!
А що ж вонавинесла? –
Весняную росу,
Дівоцькуюкрасу…
Прийшла до насвесна красна,
Гаївочку нампринесла,
Для панянокгаївочку,
Для парубків вандрівочку.
Станьте, панянки,в коло,
Заспівайте сивесоло
Русальні пісні —окремий рід української народної обрядової пісенності з частими згадками про русалок,зустрічі з ними і їх «проводи», подекуди з мотивами веснянок: про ворожіння зголосу зозулі, звивання вінків, про милих і нелюбів тощо.
Русальні піснівиконуються під час Зелених свят на початку або в середині травня, в часнайбільшого замаювання землі зелами, квітами й травами (впродовж Русальноготижня). У християнстві це свято відоме як Трійця і відбувається із значнимзапізненням через відставання ортодоксального календаря (зміщується від початкудо кінця червня, 50-й день після Пасхи. У русальських піснях помітні слідикульту русалок і «приносів» на полі, влаштовуваних для приєднання душ померлих.
Проведу ярусалочки до бору,
Сама вернусядодому!
Проводилирусалочки, проводили,
Щоб до нас вжерусалочки не ходили,
Да нашого житечкане ламали,
Да наших дівочокне лоскотали,
Бо наше житечко вколосочку,
А наші дівочки увіночку.
Купальські пісні- обрядові пісні, які співали в час літнього сонцестояння, на Івана Купала, біляритуального вогнища.
Настаютьнайкоротші літні ночі — свято Купайла, і звідусіль: лісів, гаїв, берегів річоклинуть купальські співи. Через християнський вплив їх подекуди стали називати«петрівочними піснями». Купальські пісні — це переважно мрії дівчат прозаміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цихпісень язичницький, купальський.
Ой коли миПетрівочки (Купайлочки) діждали,
То ми її русу косузаплітали.
Тепер же миПетрівочку (Купайлочку) проведемо,
Ми ж її русу косурозплетемо.
Або:
Ой маланічка-петрівочка (Купайлочка) —
Не виспалася нашаНаталочка.
Не виспалася, ненагулялася
І з козаченькомне настоялася.
Коло Маренонькиходили дівоньки,
Стороною дощикіде, стороною.
Що на морі хвиля,а в долині роса.
Стороною дощикіде, стороною,
Над нашею рожеючервоною.
Ой на горі жито,а в долині просо,
Стороною дощикіде, ще й дрібненький,
Та на нашбарвінок зелененький.
Коли дівчатаворожили на віночках, щоб дізнатися про свого судженого, співали:
Заплету віночок.
Заплету шовковий,
На щастя, надолю,
На чорні брови.(2)
Ой пущу віночок
На биструю воду
На щастя, надолю,
На милого вроду.(2)
Ой поплинь,віночку,
прудко за водою,
На щастя, надолю.
Милому зо мною.(2)
Жниварські пісні— музично-поетичні твори, що оспівують початок, хід та завершення жнив.
Жниварські пісніспівали переважно жіночі гурти або окремі виконавці одноголосно безінструментального супроводу. Нині виходять навіть із пасивного репертуаруспіваків старшого покоління і незабаром стануть реліктовим календарним жанром.
За обставинамивиконання поділяються на три групи:
o зажинкові,що виконуються під час зжинання першого снопа;
o жнивні —виконуються найчастіше під час ходьби в поле, повернення з нього й наперепочинку;
o обжинкові— оспівують ритуал зжинання останнього снопа.
Зажинкові пісні
Зажинкові пісні —ритуально-принагідні й тому формульні за структурою. В їх основі — переважнодворядкові строфи семискладової будови зі структуротворчим повторенням першогоречення, що змістом розкривають процес зажинання першого снопа. Мелодикапереважно речитативна, вузького ладового амбітусу.
Жнивні пісні
Жнивні пісніздебільшого строфічної будови. У них поєднані заспів та приспівні елементи, щонагадують старовинний гуртовий спів. Мелодика, як правило, моторна, щовідповідає обставинам виконання. В Жнивних піснях фігурують кілька мотивів —висміювання лінивих косарів чи женців, розкриття важкої фізичної праці під часжнив тощо. Тому вони мають багато спільних ознак із групою жартівливих ітанцювальних пісень, особливо на рівні ритмічної та силабомелодичної будови.
Обжинкові пісні
Обжинкові пісні —близькі до колядкових, адже їхнє головне призначення — заворожувати щастя ібагатство в родині. Серед мотивів — хвала ниві за щедрий врожай, величання господаряй господині, обжинкової «бороди», плетення вінка. За структурними компонентамиобжинкові пісні близькі до весільних.
Там у полікриниченька,
Навколопшениченька.
Там женчики жали,
Золоті серпимали,
Срібнії юрочки,
Що в’язалиснопочки.
Добрії були женці–
Дівчата ймолодиці.
Дівчата — косаті,
А хлопці —вусаті,
Молодиці —білолиці.
Колядки—величальні обрядові пісні зимового циклу, які походять з глибокої давнини.Колядки приурочені до найголовнішого свята — Різдва Христового. З'явилисяколядки, в яких архаїчні мотиви й образи перепліталися з біблійними(народження, життя, муки, смерть і воскресіння Христа). Окреме місце посідаютьцерковні коляди авторського, книжного походження («Тиха ніч, свята ніч»; «Новарадість стала»; та інші).
Колядки з'явилисяще у язичницькі часи і пов'язані з днем зимового сонцестояння, яке називалисвятом Коляди, або Коротуна. Його святкували 25 грудня. Вважалося, що в цейдень Сонце з'їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда в Дніпровських водахнароджувала нове сонце — маленького Божища. Язичники намагалися захиститиновонародженого. Вони проганяли Коротуна, який намагався з'їсти нове Сонце, апотім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження новогоСонця, і зображення цього сонця носили з собою. Ця традиція збереглася й досьогодні. А тільки на небі сходила зоря, колядники заходили в двір, будили господаряі співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі. Ці пісні йстали називати колядами або колядками. Згодом, із появою християнської релігіїобряд колядування був приурочений до Різдва Христового. Виникли нові релігійніколядки з біблійними образами, які також набули великої популярності в народі.За обробку та відновлення колядок бралися видатні композитори: Микола Лисенко,Станіслав Людкевич та ін. Колядки, за традицією вшановували всіх членів родини:господаря, господиню, хлопця, дівчину. Колядування поєднувалось із відповіднимиіграми, танцями, музикою. Колядували групами: «отаман», «звіздар», «міхоноша»та «ряжені».
Добрий вечіртобі, пане господарю, радуйся,
Ой, радуйся,земле, Син Божий народився.
Застеляйте столи,та все килимами, радуйся,
Ой, радуйся,земле, Син Божий народився.
Та кладіть калачіз ярої пшениці, радуйся,
Ой, радуйся,земле, Син Божий народився.
Бо прийдуть дотебе три празники в гості, радуйся,
Ой, радуйся,земле, Син Божий народився.
А перший жепразник: Рождество Христове, радуйся,
Ой, радуйся,земле, Син Божий народився.
А другий же празник:Святого Василя, радуйся,
Ой, радуйся,земле, Син Божий народився.
А третій жепразник: Святе Водохреща, радуйся,
Ой, радуйся,земле, Син Божий народився
Щедрівки. Черезтиждень після Коляди 31 грудня, або 13 січня (за новим стилем), відзначали Щедрийвечір (День преподобної Меланії). Цей день ще називали Меланки. За традицією,святкування супроводжувалося обходом хат із побажанням людям щастя, здоров'я ідобробуту в Новому Році. Щедрували теж групами: «Меланка» і «Василь» та«Ряжені». Коли порівняти колядки та щедрівки («Щедрик, щедрик, щедрівочка,прилетіла ластівочка»), то можна побачити ластівок, жито, посіви. Це свідчить,що Новий Рік зустрічається з весною.
Щедрик, щедрик,щедрівочка,
Прилетілаластівочка,
Стала собіщебетати,
Господаря викликати:
«Вийди, вийди,господарю,
Подивися накошару, -
Там овечкипокотились,
А ягничкинародились.
В тебе товар весьхороший,
Будеш мати міркугрошей,
Хоч не гроші, тополова,
В тебе жінкачорноброва.»
Щедрик, щедрик,щедрівочка,
Прилетілаластівочка.
Колядки іщедрівки в українського народу існують дуже давно. Вони беруть свій початок щев дохристиянські часи, коли люди поклонялися багатьом богам. Нашіпредки-язичники святкували свято коляди під час зимового сонцестояння. Зприйняттям християнства вони змішалися з християнськими віруваннями.
2. Трудові пісні
Вчені давнопомітили зв'язок між мисленням, мовою і музикою. Лінгвісти і психологи прийшлидо висновку, що всі ці явища розвиваються за єдиними законами логіки. Мелодія,так, як і мова має певний ритм. Епоха становлення простого речення в мові сягаєглибин раннього палеоліту. Саме в цей час, на думку вчених, виникають першітрудові і сигнальні пісні, які ритмічно узгоджуються з процесами праці.Найдовше трудові пісні можуть зберігатися там, де ще існують архаїчні формиколективної праці, пов'язані з підійманням великих тягарів, які вимагаютьпевних «команд» для одночасного зусилля всього колективу (при будівництві,лісосплаві тощо). Тут пісня виконує командно-організуючу роль. Пауза означаєзміну положення рук. Трудові пісні настільки архаїчне явище, що в Україні майжене збереглися в первісному вигляді. Вони існували ще в середині XX ст. наПоволжі та Єнісеї, де застосовувалася важка фізична праця. Це пісні типу «Ой,раз да ще» (Анатолій Іваницький).
В Україні ж існуєряд пісень, які можна назвати умовно-трудовими. Вони виконуються не стільки підчас самої праці, як перед нею або після роботи (жниварські, косовицькі). Такіпісні створюють психологічний настрій, спрямований на успішне виконання праці вколективі. На Закарпатті збереглися діалогічні пісеньки пастухів — гоєкання —якими перемовляються пастухи, що пасуть отари на різних гірських схилах. Одна зтаких пісень:
А гоя, гоя!Калино зеленейка! Гей, подай голос, гей подай голос, Тудусьо молодейка, Тудусьомолодейка! (Запис В. Гошовського).
3. Пісні-игри
Здавнамандрівники й дослідники, письменники та громадські діячі сусідніх народів тадержав відзначали як одну з найтиповіших рис характеру українців їх невичерпнийгумор. Ця риса стала ледве не головною і визначальною при характеристиціукраїнського народу, як пісенного та такого що може розважатися, сміятися тавеселитись.
Конденсуючисвітлі емоції, гумор був для трудового народу своєрідним засобом самозахисту вумовах гніту та лихоліття. В атмосфері буйних веселощів і в сміхові, нерідкопройнятому смутком, трудова людина прагнула знайти забуття від усьогонесправедливого і злого, вдарити лихом об землю й дихнути на повні груди.Несучи важкий тягар біди, експлуатації, воєн, народ ніби урівноважував гуморомсвій настрій, свій життєвий пульс, усвідомлював свою колективну силу, оберігавсвоє духовне і моральне здоров’я. Цю соціальну функцію народного гумору тонкопідгледів поет і фольклорист Іван Манжура і висловив своє захоплення цією рисоюхарактеру українців в таких рядках:
Ні! Я дух люблюсвого народу,
Що на усяку вінпригоду,
Яка б його де незустріла,
Прискаже сміло тадо діла.
Слівце веселеє поволі
І кипить зледачої недолі!
Той духнасмішкувато-щирий
Не дасть приспатив серці віри
В громадську силу,її розум
І не поб’є немовморозом,
Надію певнуюдовіку
На кращу долючоловіку.
Стихія смішного вукраїнській народній творчості найбільше виявляє себе в гумористичних,жартівливих творах-іграх.
Середгумористично-сатиричних жанрів української народної творчості провідне місценалежить жартівливій пісні. В ній переливають всі барви й відтінки народногогумору, всі нюанси сміху – від ледь вловимої посмішки одними очами добурхливого, масового нестихаючого реготу. Жартівливі пісні в основномурозробляють гумористично сімейно-побутові теми. А вже виходячи на громадськуарену, сміх, як правило, набирає сатиричної спрямованості.
Родинно–побутоватематика жартівливих пісень надзвичайно різноманітна і колоритна. Спостережливіі дотепні творці народного гумору змогли підгледіти всі тіньові сторони свогоповсякденного життя, освітили їх сміхом, що розливається в піснях то легкимжартом, то глумом і глузуванням, то соромливим натяком, то гострим гротеском,то ледь вловимою усмішкою, то злою іронією або їдким дотепом.
Характеризуючигероїв української жартівливої пісні то можна сказати, що чи не найчастіше вних зустрічається молодь – дівчата і парубки. Акцентуючи на смішних інегативних рисах окремих представників молодого покоління, народний гуморвідіграє роль своєрідного вихователя. Разом з тим весела пісня – це одна з формзалицяння та взаємопізнання між парубками й дівчатами. Жартівливі пісні промолодь кепкують над дівочими та парубочими вадами, передусім над лінивством ібезгосподарністю, над недбальством, над дурістю і недотепністю, над нескромністюі легковажністю, над різними недоречними ситуаціями в час дівування та парубкування:комічними освідченнями та непорозумінням між парубком та дівчиною, безглуздимисуперечками й надто відвертими любощами. Причому в усіх цих випадках народнаетика дозволяє зачіпати й вади зовнішності парубків та дівчат. Особливо гостровисміюються в піснях недбайливі пестухи та одиначки з багатого роду.
Поняття краси внародній естетиці органічно поєднане з поняттями працьовитості тасправедливості. Якщо героям пісні бракує цих рис, якщо говориться про їхнегативні риси, то їхні портретні характеристики даються в повній гармонії — теж негативними. У багатьох піснях–діалогах важливим гумористичним прийомом ємимовільне самовикриття героя. Скажімо, з відповіді парубка дівчині, що кличейого на побачення, вимальовується гумористична постать неабиякого боягуза таподібне. Пісні такого характеру пронизані м’яким інтимним гумором, що прикрашаєжиття й вібрує бадьорим настроєм непереможної молоді.
Жартівливі пісніщедро відобразили і сферу родинного побуту. Тільки зрідка оспівується в нихідилія сімейного життя, захоплення чоловіка жінкою чи навпаки. В переважній жебільшості тематика їх присвячена різним смішним сторонам сімейних відносин
Своєрідну групужартівливих пісень становлять твори, що зображають життя старих химер дідів табабів. Різні колізії відносин і непорозумінь родинного життя, відтворені черезпостаті діда і баби, набирають ще яскравішої гумористичності й рельєфності.
Що стосуєтьсяролі жартівливої пісні в художньому житті народу то вона найрізноманітніша. Цяпісня знайшла притулок в обрядах, в звичаях, танцях, вона прикрашає йповсякденне трудове життя народу. Фактично жартівлива пісня просочилась в усікуточки музичного життя народу. Вона існує як окремий сольний чи хоровий твір,пов’язана з деякими хороводами, що виконуються в рухові, та такими побутовимитанцями, як метелиці, гопаки, козачки, коломийки тощо. Окремі строфижартівливих пісень використовуються в сюжетних танцях. Весілля, вечорниці,вулиці, досвітки і навіть дозвілля українця, як правило супроводжуютьсяжартівливими та сатиричними піснями, щоб, можливо, стимулювати наших людей досамовдосконалення та самореалізації.
Висновок
З плином часу деякі пісні настільки змінюються в своєму змісті і формі,що по суті перетворюються на нові пісні, стають новими жанрами, підвидами своїхпопередників.
Мова і стильтрадиційних ліричних пісень зберігають дивовижну стійкість навіть тоді, коли ціпісні істотно змінюються в своєму змісті, значно трансформуються вкомпозиційному відношенні. Та все ж мова і стиль традиційних ліричних пісеньвпродовж століть не залишаються мертвотно нерухомим. Відбуваються зміни як всамому словнику, так і в стилістиці окремих пісень. Змінюються застарілі словасучасними, з'являються і різного роду соціально-професійна термінологія.З'являються нові епітети. У піснях втрачається початкова розгорнена описова картина,перетворюючись на коротку оповідну інформацію. Відбувається спрощення художньоїформи і ускладнення змісту пісні. Але українська лірична пісня була ізалишається більше ніж піснею для пересічних українців.
Література
1. Лозко Г.С. Українське народознавство.— 3-е вид., Х., 2005. — 472 с
2. Шумада Н.С. Поетична творчістьукраїнського народу // Закувала зозуленька. Антологія української народноїтворчості. – К, 1989.
3. Юцевич Ю.Є… Музика.Словник-довідник. — Тернопіль: «Навчальна книга — Богдан» 2003