Чеська національна меншина в Україні в 20-30-ті роки ХХ століття

Чеська національна меншина в Україні в 20–30-ті роки ХХ століття
 
/>/>/>Вступ
 
Актуальність. В сучасних умовах розвитку міжнаціональних відносин і розв'язанняпроблем, які виникають у зв'язку з цим, особливу актуальність, на мій погляд,набуває ретельне вивчення досвіду розв'язання проблем національних меншин урізних регіонах країни, поява колоній, особливостей функціонування національнихадміністративно-територіальних одиниць, національних об’єднань та організацій,діяльність державних органів по забезпеченню соціально-економічного інаціонально-культурного розвитку національних меншин, особливо в Україні в 20–30тіроки ХХ ст.
Виходячи з актуальності та недостатнього, з точки зору сучаснихвимог, рівня наукової розробки досліджуваної проблеми, потрібно детальнішедослідити формування та розвиток чеської національної меншини, а також репресіїщодо неї з боку радянської влади в 20–30-х рр.
Історіографія. На сучасному етапі історіографії відбувається переосмисленняпоглядів і концепцій, які склалися раніше, питань, що стосуються ролі національнихменшин. Дослідники підходять до проблем національних відносин, спираючись наконцепцію самостійного українського державотворення. Зокрема, історіянаціональних відносин і радянського будівництва в 20-30-ті роки ХХ ст.оцінюється з точки зору нереалізованих можливостей, прагматичності політикибільшовиків в національному питанні. Виходячи з цього, О. Дробал, І.Заславський, Л. Яковлєва, Б. Чирко, С. Пишко, Ю. Луцький, А. Глинський,В. Житник, В.О. Рафальський, В. Мазур у своїх працях характеризуютьполітику більшовиків щодо національних меншин в 20–30ті роки як спробупідкорити їх «апаратній державі», сформувати з їх допомогою єдиний радянськийнарод. Але вони досліджували чеську національну меншину здебільшого у контекстіінших, більш чисельніших меншин. І тому в цих працях мало уваги приділяєтьсяпитанню чеської національної меншини, що й обумовило вибір теми даногодослідження.
Аналіз використаних джерел. Більшість того, що писалось про українських чехів має випадковийхарактер. Якщо в дореволюційний час видавались календарі (1888–1891), які мализдебільшого релігійне спрямування, часописи, які послужили для створення книг,та дали поштовх цілій низці досліджень, то після революції, а особливо післятого, як значна частина чеських колоній на Волині перейшла до Польщі,дослідження припиняються.
В основному при дослідженні цієї теми я опирався на праці такихдослідників, як В. Мазур, А. Глинський, І. Заславський, Б. Чирко,Л. Яковлєва, С. Пишко, Ю. Луцький, О. Дробал, В. Житник,В., О Рафальський, а також використовував дані статистичних збірників(переписів населення, демографічних досліджень) та документальні публікації (щоє особливо цінними в даному дослідженні).
У працях Дробала і Луцького більша увага приділена культурномужиттю, кількість населення, та його зміни подається у статистичних збірниках.Економічне життя та соціальне становище нацменшин, в тому числі і чехів,досліджували Мазур і Чирко. У інших працях подається короткий опис життя тастановища чехів, але всі вони охоплюють період від заснування колоній досьогодення, мало описуючи міжвоєнний період.
Мета дослідження – детально дослідити особливості соціально-економічного,політичного, та культурного розвитку чехів в Україні в міжвоєнний період, атакож репресії з боку радянської влади, їх причини та масштаби.
Завдання. Шляхом системного аналізу опублікованих праць та джерелпростежити характер і обумовленість основних тенденцій у формуванні, розвиткучеської національної меншини в період 20–30-х років.
Структура і хронологічнірамки дослідження. Данаробота складається з трьох розділів та додатків, які детальніше показують певніаспекти дослідження. В першому розділі робиться короткий опис життя чехів додосліджуваного мною періоду. Це є, на мою думку досить важливо, тому, для тогощоб краще показати ті величезні зміни що відбулись після більшовицькоїреволюції. В другому та третьому розділах досліджуються всі аспекти життячеської національної меншини, та ставлення до неї радянської влади. В кінціроботи робляться короткі висновки дослідження.
/>/>/>/>1. Чеська національнаменшина в Україні в дореволюційний період
Чеські колонії на Українііснують уже понад 140 років (перша Лютгарівка (Лютгардт) у Дубенському повіті,заснована в 1863 р., Глинськ у Рівненському повіті – в 1868 р.).Густою сіткою вкрили вони особливо Волинь (Володарський р-н – 103 чехи (0,2%),Дзержинський – 226 ч. (0,7%), Іванківський – Коростишівський – 44 ч.(0,1%), Мархлевський – 44 ч. (0,1%), Новоград-Волинський – 68 ч. (0,1%),Потівський – 164 ч. (0,4%), Пулинський – 1090 ч. (1,7%) Радомиський –63 ч. (0,1%), Мар'янівський – 81 ч. (0,2%), Черняхівський – 1697 ч.(3,1%), Ярунський – 77 ч. (0,2%), по всіх районах округи – 3759 ч.Житомир – 269 ч. (0,3%), по всій окрузі – 3699 ч. (0,54%).[1]
Велика кількість чехівпроживала також на Житомирщині. Житомир як адміністративно-культурний центрВолині був завжди осередком і для чехів Житомирського повіту. Він притягував їхдо себе по різних адміністративних справах, а також для купівлі та продажу.Таким чином об'єднував їх. Тут зустрічалися один з одним, знайомилися,дізнавалися, що робиться в окремих колоніях. Одне слово, взаємно зближувалися.
Чехів на Україні куди менше,ніж німців, євреїв чи поляків, але у Волинській окрузі їх найбільше, густоюсіткою вкрили вони Волинь. Тут, за переписом 1911 р., налічувалось бл. 130чеських колоній та 65 тисяч чеських поселенців[2].
Чехи найбільше почалипереселятись на Волинь з Чехії з 1867 р., коли їм дали великі пільги,наприклад, щодо відбування військової повинності. В році 1874-му еміграція їхприпинилася через те, що в Росії було запроваджено загальну військову службу.Але з 1878 р., після російсько-турецької війни, чехам знову почалинадавати деякі пільги і переселення їх відновилося. Переселяючись на Волинь,чехи не запозичили в німців хуторної системи. Тоді, як усі волинські німцісидять на волоках, чехи, переважно, розташовуються цілими селами.
Спочатку «колонізація» Йшладуже швидко – за десять років чехи заснували або частково заселили понад тисячунаселених пунктів. Потім цей процес уповільнився, бо великі площі були вжезайняті, а згодом і зовсім припинився. Лише по декілька родин переїздили вукраїнські села.
Як жило чеське селянство?Найчастіше колоністам діставалася земля не вищого ґатунку, а часом і зовсімпогана. Це перш за все пов'язано із нестачею первинного капіталу дляколонізації. Як і німці, на Волині чехи проводили громадські меліоративніроботи, проявляючи здатність до кооперування і дивуючи цим місцевих мешканців,упевнених у неродючості цього ґрунту.
На невиробленій землі першоюсіяли, переважно, картоплю яка в скрутну годину не раз рятувала від голоду.Привізши із собою реманент (залізні плуги, борони, віялки, косарки), колоністине мали худоби. На новій землі сіяли просо, гречку, іноді жито, але чим більшеналагоджується господарство, тим більша частина продукції йде на потребухудобі, для якої не шкодують нічого, оскільки вона є головним селянським«капіталом». Порівняно з худобою, люди в цей час харчуються навіть трохи гіршеале турбота про нове покоління, про здоров'я дітей бере гору над будь-якимикомерційними мотивами тільки після того, як чехи добре виробили землю на своїйновій батьківщині (через 4–5 років), вони привозять на Волинь цибухи хмелю,який став потім символом волинських чехів і головним джерелом їхніх прибутківяк у дореволюційний час, так і в період НЕПу Затративши на один гектар хмелюбл. 2000 крб., можна отримувати врожай протягом 20–30 років і чистий прибуток 2–4тисячі крб. щороку. А маючи власну броварню, можна в кілька разів збільшитиприбутки[3].
Чехи почали впроваджуватисвої способи хліборобства та вирощування нових культур. Усе це суперечилоукраїнській селянській традиції і спершу не могло не викликати непорозуміння,навіть протидію корінного населення, але, переконавшись у певних перевагахспособу господарювання емігрантів, поступово з'явились і спроби йогонаслідування.
Поступово виник і рядзмішаних приватних торгових підприємств, які забезпечували продаж продукціїхліборобства та сільськогосподарських машин (найчастіше завезених з Чехії).
Безпосередньо передрееміграцією, чехи мали на Волині і обробляли понад сорок тисяч гектарів землі,майже дві тисячі гектарів лісу.[4]
Протягом століть, як широковідомо, Росія і Польща вели на Волині боротьбу за світське та релігійнепанування, тобто католицизм стикався з православ'ям. За царським указом чехамне лише було надано право засновувати найнижчі одиниці самоврядування – «волості»,а й дозволялася свобода віросповідання. Серед переселенців було 65% католиків, рештустановили реформовані євангелісти, прихильники інших конфесій.
Під тиском русифікаторськоїполітики згодом 75% чехів перейшли у православну віру.
З перших років переселенняемігранти дбали про освіту для молодого покоління. Проте Священний СинодРосійської імперії, щоб швидше спрямувати «іновірців» на шлях православ'я,надав школам з чеською мовою навчання, яких в 1890 р. було тридцять одна,трирічний термін для переходу на російську мову, незважаючи на протести чеськоїгромадськості.
Про школу чехи дбали весьчас свого перебування в Україні. Забезпечення вчителів та шкільного приміщеннявважались добре вкладеним капіталом. З Чехії виписувалася література з культуриземлеробства та багато белетристичних видань, які зосталися у спадок радянськимчеським школам і здебільшого були вилучені з обігу органами політичногонагляду.
Зрештою, справдівисокорозвинену шкільну мережу чехам зробити не вдалося, але в кожній колоніїчи громаді траплявся вільніший та схильний до інтелектуальної праці селянин,якому доручали початкову освіту дітей. Згодом деяких з цих селян-педагогіввідряджали до Чехії для набуття ними професійної освіти.
Щодо врегулювання політичнихта правових питань з урядом, то до революції в колоністів було кілька акцентів,які досить активно користувалися цими повноваженнями, вибиваючи податкові,організаційні та військові пільги. Ці «антрепренери» заробляли на своємупосередництві. Але після подій 1917–1920 рр. колоністи були позбавлені свогополітичного і економічного авангарду в місті.
На підставі цих відомостейми можемо охарактеризувати чеських колоністів періоду передреволюційних подійтак:
1) висококультурнийземлероб, який перш ніж вдатися до якоїсь іншої діяльності, спрямовуєінтелектуальні, кооперативні та матеріальні зусилля на створення такоїгосподарської бази, яка могла б потім значний час не потребувати капіталовкладеньта постійного технологічного контролю;
2)схильність до перспективнихформ господарювання, активної зміни наявних форм і методів; нехтуваннябудь-якими готовими рішеннями, творча праця над такими, що відповідали бвиключно особистим перспективним потребам і були б універсальнішими, ніж усусідів; нонконформізм у житті господарчому;
3)уявлення про землю як проперспективний матеріал для творчості, а не для продажу чи оренди; в будівництві– поєднання економності з максимальним комфортом;
4)прихильність до осілості,політичної стабільності; повний конформізм у релігійному житті; велика турботапро освіту; різноманітність форм і методів навчального процесу заради отриманнярезультату; відсутність ілюзій щодо організації шкіл державою; визначення головногонапрямку в цій справі – отримання літератури;
5)значна прихильність довідокремленого, родинною життя, але не такою мірою, як у німців, яких об'єднуваларелігія; невластивість рис скупості та «комунальності», притаманних українськимпоселенням; орієнтація на сили сім'ї; турбота про її фізичне та психічнездоров'я; для цього використано сенсорне розмаїття в мистецтвах, музиці, кулінаріїтощо; прагнення до виявлення кожного члена родини як творчої особистості;естетичне навантаження побуту, але відсутність розкошів чи надмірності;
6)розуміння важливості мовидержави як інструмента своєї етнічної спільності та лояльності щодо державнихвимог;
7)у зв'язку з прагненням достабільності всередині поселень та в сім'ях, чехи – потенційний виробник міськогосереднього і робітничого класу; але практично немає випадків, крім поодиноких(проф. Рихлик), коли селяни вийшли на якісь важливі посади, тримаючи зв'язок ізродиною чи громадою; дореволюційний прошарок інтелігенції, комерсантівздебільшого був експортований з Австро-Угорщини і не генерувався колоністами;практична байдужість до політичної активності, але без відмови від послугпосередників, якщо компроміси обіцяють їм зиск.
За приблизним підрахунком1911 р. на самій Волині можна налічити близько 65 000 чехів. Перед війною,1914 р., чеський етнос наближався до 50-тисячної позначки – 44 433 чол.[5]Чеський корпус, сформований у Києві 1917 р., теж спричинив значнеколивання чисельності. Притягуючи до себе полонених та колоністів, вінорганізував згодом рееміграцію значної кількості військових та міськогонаселення [6].
Отже ми бачимо, що чехи булидуже працьовитими і зуміли добре обжитись на чужій землі./>/>/>/>2. Економічне, соціальне такультурне становище в 20–30ті роки ХХ ст.
Встановлення радянської влади в Україні, як і в інших районах колишньоїРосійської імперії, ініційоване більшовицькою партією, проходило під гасламисоціальної справедливості та інтернаціоналізму, їх абсолютизація, приодночасному ігноруванні цілком природного потягу пригнічених раніше націй інародностей до самовизначення і утворення незалежних держав, ставили під сумнівміцність і довговічність утвореного 1922 р. під цими ж гаслами Союзу РСР.Та захмеліла від монопольної влади і затьмарена привидом світовоїсоціалістичної революції більшість у РКП/б/ виявилася не здатною реальнооцінити хід подій і розвиток процесів, винести відповідні уроки. Досвід першихпожовтневих років, особливо періоду громадянської війни, позначеного більшоютривалістю і надзвичайною жорстокістю саме в національних районах колишньоїімперії, був знехтуваний. Більше того, генеруючи центристські ідеї і всілякозаохочуючи такі ж тенденції, комуністична партія безоглядно поборювала в своємусередовищі, і в суспільстві в цілому, будь-які прояви національної специфіки якворожі інтернаціональній пролетарській справі.[7]
Не оминула ця політика і українських чехів, так наприклад в центріКиєва, зокрема на Шулявці, за часів царської Росії виник ряд промисловихоб’єктів, що з приходом радянської влади були експропрійовані. Так завод«Гротер і Гриванем» став «Плугатарем», «Фільверт і Дєдина» та «Неєдлий іУнгерман» були об’єднані в підприємство «Червоний плугатар»[8].
Після більшовицької революції життя чехів в Україні докоріннозмінилось. Значна частина чеських колоній перейшла до Польщі (після підписанняРизького мирного договору між Радянською Росією та Польщею), в результаті чогорозірвався зв'язок який склався між колоніями за півстолітнє існування їх вУкраїні. Вони не були захищені ні тилом у Чеській республіці, ані авангардом уполітичному житті України 1920–1930 рр.
В результаті цього кількість чехів в Україні істотно зменшилась.Перший радянський загальний перепис було проведено в 1920 році, але черезбойові дії зовсім не були переписані Волинська губернія (де в основномузосереджувалась чеська національна меншина), Чигиринський, Олександрійський таЧеркаський повіти Кременчуцької губернії, і ряд волостей та окремих населенихпунктів України.[9] Томупростежити зміну кількості чехів на території тодішньої України (в містах),більш менш об’єктивно, ми можемо з 1923 року, а в сільській місцевостіпочинаючи з всесоюзного перепису 1926 року.
Так за даними всесоюзного міського перепису 15 березня 1923 року вмістах України проживав 13901 чех.[10] Що до сільського населення то на Волині (де в основномузосереджувалась чеська нацменшина (Додаток А)), за даними всесоюзного переписунаселення, чехів проживало близько 16 тисяч (3816 в містах, і 12257 в селах).[11]Як бачимо їх кількість на Волині зменшилась, порівняно з 1911 роком (65 тисяч)[12] вчетверо.
Але не зважаючи на це чеські продовжували підтримувати зв’язки. 1серпня 1921 р. з ініціативи чехословацького відділення Волинськогогубернського комітету Української комуністичної партії (більшовиків) бувскликаний Перший з'їзд чеських колоністів Волині. З'їзд проходив у Селянськомубудинку в м. Житомир. Делегатами були представники від селищ (1 делегат від 200мешканців) та члени Комітету незаможників. Члени Комнезаму виявилисянайактивнішою групою, але серед промовців було й декілька представниківінтелігенції. Це були викладачі – вчитель Боучек та Євген Рихлик. Завдяки їхнійініціативі з'їзд не став лише політичним мітингом бідноти, а спрямував своюувагу на культурний розвиток чеської людності. Було укладено компроміс міжнаціональною інтелігенцією та новим політичним режимом. Але вчителі та науковцімарно сподівалися на якусь матеріальну чи організаційну допомогу, їм довелосяробити все власним коштом. Отже, апеляція комуністів до активності чеськогоселянства та найчутливіших його елементів призвела до того, щоентузіасти-просвітяни взяли на себе особисто опікування культурними інтересамиколоністів. Це опікування трималося лише на прихильності до освітньої тадослідницької справи, на приватних взаєминах, через які вербувалися помічникисеред селянства.[13]
Але ці зв’язки могли підтримуватись тільки у Волині і наЖитомирщині, де чехи мали 32 населені пункти.[14]Взагалі густота колоній не була великою, навіть на Волині. Попередні підсумкивсесоюзного перепису свідчать, що в жодній окрузі не перевищують одноговідсотка населення, тільки в одному з районів Волині відсоток чеськогонаселення сягнув 4%.[15]
На підставі декретів Радянської влади про національні сільрадорганізували 12 сільрад.[16] Зокрема4 на Житомирщині: у Крошні – 1924 р., в Околку разом з Івановичами таКрошенцем теж 1924 р. У Високому та Горбашах – у лютому 1925 р., уВільшанці – влітку 1925 р. Інші колонії не мають об'єктивних даних дляорганізації окремих адміністративних одиниць, себто не мають відповідноїкількості населення. За офіційними відомостями, чеське населення Житомирщинибуло розділено таким чином: Крошня – 800 чол. Високе – 400 чол., Виногради – 120чол., Горбаші – 50 чол., Околек – 312 чол., Івановичі – 268 чол., Кручинець – 180чол., Плехова – 76 чол., Аліновка – 26 чол., Городище – 65 чол., всього – 2297чол.; Романів – 220 чол., Чеська Слободка – 220 чол., Соколів – 200 чол.,Селянщина – 230 чол., інші поселення – 680 чол.; всього – 1550. Разом – 3847чол. До цього числа треба додати і чехів, що живуть у самому Житомирі, помістечках – таких, як Соколів, у Чуднові, Черняхові, Пулинах, по окремихукраїнських та німецьких селах, як-от Фолівка, Бураківка та багато інших,особливо серед тих, що розкинулись уздовж Житомирського шосе. Нарешті, позаводах та цукроварнях в Коровинцях (біля Вільшанки) працює багато чехів. Ізтими всіма, розкинутими по різних місцевостях чеськими родинами, які непіддаються точному облікові, на Житомирщині на середину 20-х рр. жило понад4000 чехів.[17]
Під час революції та економічної руїни велика кількістьчехів-ремісників кинула міста й повернулася в свої села, вимагаючи собі тутземлі й взагалі ускладнюючи життя. Але з 1924 р. вони знову починаютьповертатися до міст. Початки сільських господарств чехів на Житомирщині, як івзагалі на Волині, були досить важкі. Земля, що її купили, була здебільшогонепридатна до сільського господарства – болотяна, лісова або зовсім виснажена.Коштів та реманенту теж не було. Але вперта праця та інтенсивні формихліборобства (нема чого казати про те, що трипільну систему вони не вживали)поволі дали можливість чехам поставити свої господарства на дуже високійрівень. Так що на 1920-і рр. їх здебільшого можна вважати зразковими.Сільськогосподарські знання чехи відновлювали та доповнювали читанням різнихспеціальних часописів. Зокрема, особливо поширеного по всій чеській Волинічасопису «Чеський рільник». Всякі новини та вдосконалення вони охочезапроваджували у своїй практиці. Останні роки перед війною, наприклад, почалопоширюватись навіть вживання штучного гноєння. Щодо сільськогосподарськихмашин, то їх мали не тільки обов'язково всі заможні, але й усі середняки. Підчас війни та революції придбати нові та ладнати зіпсовані машини було важко, ічерез те, між іншим, чеські господарства значно підупали. З 1924 р. здозволу Радянської влади чехи відновлюють зіпсований сільськогосподарськийреманент. Спеціальна чехословацька місія постачає чеським колоніямсільгоспмашини в кредит на п'ять років.
Як відомо, головну роль у розквіті чеських господарств у періодНЕПу відіграв хміль. Перед Першою світовою війною плантації хмелю – стратегічноїкультури – зростали безупинно. Чим заможніше було чеське село, тим більше землітам віддавалося під хмільник. Війна звела, власне, нанівець ці намагання. Алехміль росте сам собою, навіть без догляду. Тому до 20-х рр. чехи накопичилизначні його не збуті запаси. З 1921 р., а особливо в 1923–1924 рр.починається так звана «хмільна гарячка». Запаси продаються за високими цінами.Фінансово спроможні колонії дозволяють собі за допомогою чеської місіїзабезпечити себе сільськогосподарськими механізмами.[18]Вчитель Йосиф Новак з села Івановичі малює таку картину подальших подій: «Нашігосподарі, збагатившись від вигідного продажу хмелю, намагалися перевершитиодин одного в будівництві гарних домів. Отже, весь капітал був вкладений у цюсправу. Але прийшов 1928-й та 1929 роки які скоро провчили їх за це. Тонезабаром всі одержали «експерт» та великі податки на свої господарства.Громадське життя зосереджується в першу чергу в колгоспі (1930 рік), дебільшість становлять чехи, лише п'ятеро німців, українці в кожному селі маютьсвій колгосп. У центрі – і ядро колгоспу – старі досвідчені кооператори з«дореволюційним стажем»[19]
Активну участь брали чехи і у кооперуванні. Найпоширенішим видомкооперації в чеських селах була сільськогосподарська, яка охоплювала майже всіколонії. У 1925 ріці у чехів діяли 14 сільськогосподарських кредитнихкооперативних товариств, які мали значні кошти і могли забезпечити високийрівень агрокультурних заходів у чеських селян. Чехи не мали адміністративнотериторіальних районів, а їхні сільські ради охоплювали частину іншихнацменшостей, а тому в кооперативних товариствах брали участь мішанісоціально-національні групи. Зокрема на Волині весною 1927 року діялосільськогосподарське товариство, яке обслуговувало 2 чеських села, в якихпроживало 445 чоловік. Відсоток чехів у кооперативних товариствах іншихрегіонів був найменшим. Зокрема серед 30 кредитних товариств Шепетівськоїокруги, вони становили у 1926–1927 рр., – 0,06%. Взагальному на 1928 рік укредитних товариствах відсоток чехів становив – 1,2%, скотарсько-молочарських -2,1%,буряківничих – 0,1%, птахівничих – 1,5%, в об’єднаннях по вирощуванню та збутутехнічних рослин (хмелю, льону) – 5,8%.[20]
За даними по 26 округам на 1926 рік сільськогосподарська кредитнакооперація охопила 441 чеське селянське господарство.
Наприкінці 20-х рр., у хмельових коопераціях частка нацменшинзаймала 24%, з них чехи 18%.[21]
Інша доля спіткала чехів Півдня України. Їх, звичайно була меншакількість всього 2423 (міських 499, сільських 1924)[22].Тут не було хмільників. Головний акцент становили зернові культури. Тому,замість розквіту, у 20-х рр. приазовським колоністам довелося виправлятинаслідки страшного голоду 1921–1922 рр. уряд Чехословаччини відправив у цейрегіон кілька потягів з харчуванням. За часів НЕПу Мелітопольський Чехоград буввідомий своїм високоякісним беконом, який ішов, як і хміль з Волині, – наекспорт[23].
Чехоград Мелітопольської округи мав наприкінці 20-х рр. кількаартілей та колгоспів («Моравія», «Прукопник» та ін.). Завдяки роботі головисільради Франца Вавріна вдалося уникнути протистояння з владою. Похід ізпетицією до запорізького губвиконкому селян, не згодних з розмірамисільськогосподарського, податку 5-го розряду, не було здійснено, але Ваврінзнайшов важіль у керівництві, і через Гаека (чеська секція бюро нацменшин приРаднаркомі УРСР) було владнано цю справу[24].
Міські чехи, згуртовані насамперед на заводах (зокрема київський«Більшовик»), були, вірогідно, найпасивнішими в соціально-економічному плані,що спричинювалося тодішнім розладом виробництва.[25]
/>На той час культурно-організаційною сферою мало опікуватися БюроРаднацмен Народного комісаріату освіти УРСР.
Рад-нацмен був створений у червні 1921 р. і працював із вкрайобмеженим апаратом, а відіграючи роль центру для передання та отриманнясигналів з місць. Одним з перших, хто заговорив про потрібність організаціїкультурної роботи, видання газети, отримання літератури чеською мовою, бувмешканець с. Вишеград Макарівського району Київської губ. Олександр Баскевич.Його лист до газети «Правда» за травень 1925 р. хоча й не бувопублікований, проте загострив увагу радянського апарату до цих проблем. Тобтопроміжок з 1924 до 1929 рр. можна вважати найактивнішим у спробі надатикультурному рівню чеських колоністів нової висоти. Дуже цікавим є прикладтривалого листування з Раднацменом вчителя с, Крошня Чеська Волинської округи –А. Вадседалека. Листування тривало і протягом 1928–1929 рр. і містилослушні теоретичні й методичні міркування, зокрема щодо створення в Житомирісемінару для вчителів чеської мови і про «завдання та навчання чеськоїнацменшини в УРСР». Вадседалек говорив про «зміцнення життєздатності елементівзахідної культури, з одного боку, та революційний потенціал і досвідсоціального будівництва, з другого… Можливість підготувати агіткадри длявикористання їх у Чехословаччині, Закарпатті».
Семінар було організовано і навіть проведено Всеукраїнську нарадучеських культпрацівників у Житомирі 23–24 вересня 1929 р. Вадседалекачерез 10 років розстріляли разом із ще 80-ма чехами, яким було інкримінованоучасть у контрреволюційних організаціях «Сокіл» та його «отбочки» – дружини «Чеськедружство» (Вадседалек, Штромбах)[26].
Новонароджена напівполітична еліта колоністів – Кржижанек, Боучек,Вольф, Вадседалек та інші – розуміли це. Але вони розривалися між прийнятоюними комуністичною революційною доктриною і цим трагічним розумінням. Не булоконкретних виступів із сформованою програмою. Були суто людські почуття,висловлені у віршах чи вчинках (Додаток Б). Народ, який втратив право наголовне – свій труд і статок, почав лояльно, без різких вибухів гнівудеградувати.
У 1920–1921 рр. на Волині видаються чеською мовою газетикомуністичного напрямку «Kronika», «Volynska Pravda», «Revoluke». В них веласяагітація проти політики Масарика, легіонери чеського корпусу подавалися якошукані та скривджені. 80% інформації в цих виданнях було присвячено становищуу волинських чеських колоніях. Наголошувалося на випадках несправедливогорозподілу землі, відмові заможних господарів фінансувати офіційну чеську шкоду[27].
Щодо культури і освіти чехи Житомирщини завжди стояли нижче відінших чеських колоністів. Ті культурні скарби, що вони їх принесли з собою – культурнізвички, любов до книги, читання, розвинені форми тваринництва,товарисько-громадського життя та інше – майже зовсім втрачені новим поколінням.Відсутність у громадах чехів постійних середніх шкіл, звичайно, відіграла своюроль у цьому. Організація національних чеських шкіл починається з 1923 р.на підставі декретів Радянської влади, але це освітнє будівництво розгорнулосяне відразу, бо не було ні вчителів, ні підручників. Для виховання звичокспілчанського громадянського життя у чехів найбільше значення мали пожежнітовариства, що й досі добре працюють, хоч де-не-де, так би мовити, «заінерцією» є зразком для сусідів. Нині вони діють у Крошні, Високому, Околку,Івановичах, Кручинці, Аліновці Вільшанці та в Селянщині. Політосвітня праця внових радянських умовах іде дуже поволі. Потрібно було багато зусиль та вміння,щоб підняти чехів на Житомирщині на справжній культурний рівень, хоча деякіриси нового за останні роки вже все ж таки помітні.[28]
Наприклад нацменівських шкіл у 1929–1930 рр. у Волинській окрузі:Черняхівський р-н – 1, Дзержинський – 1, Пулинський – 1, Ярунський – 1, по всіхрайонах – 4, в Житомирі нема. Вчителів чеських шкіл – 6, хат-читалень – 22,коопоб'єднань – 4. На Коростенщині чеських сільрад – 3. Є політосвітнінавчальні заклади. Роботу організаційну, навчальну і наукову проводятьнацмен-інспектури наросвіти, нацмен відділи, окрвідділи місцеві і центральнінаукові краєзнавчі організації. Дослідну роботу серед нацменшостей Україниоб'єднує комітет нацменшин при Етнографічній комісії ВУАН. Волинський крайовиймузей також звернув останнім часом особливу увагу на дослідження нацменшин. Улипні 1929 р. етнографічний відділ цього музею разом з аспірантуроюприйняв, у погоджені з Кабінетом нацменшин ВУАН та виробив п'ятирічний пландослідження нацменів Волині 1929–1934 рр. З плану видно, що аспірантура відділуетнографії взяла виробничий ухил (рільництво, колективізація), промисловість,сільське господарство, торфорозробки, поставила собі завдання дослідити порядіз старими побутовими явищами ті, що характеризують сучасний момент (колективізація,кооперація) влітку 1928 року[29].
Отже культура чехів спрямована на високорозвинену господарськудіяльність, зіткнулася з перешкодами саме на цьому шляху. Уникнувши терорупроти політичних суперників нового режиму, своїх лідерів (за практичноювідсутністю таких), ця культура, яка продукувала заможних аграріїв, зурегульованими протиріччями всередині громади, виявилася небезпечним прикладомцивілізованого виходу із скрутного становища. Ставлячи на розвитокгосподарства, чехи, особливо в часи НЕПу випередили своїх сусідів і навітьзбирали сили для подальшого поступу. Цей прогрес ставив під сумнів необхідністьполітичних зусиль, на яких наполягали комуністи. Чехи розв'язували своїпроблеми за рахунок власної праці та резервів. Саме це було небезпечно. Аінтелігенція, маючи тісні контакти у своєму середовищі, водночас не викликаючипідозри своєю малочисельністю та формальною неорганізованістю, могла поширитицей досвід «господарчої опозиції» на інші верстви. Тому після переходу дополітики колективізації, і на протязі 30-х рр. чехи, які здебільшого булизаможними, або «середняками», зазнавали всякого роду репресій та утисків.

/>/>/>/>3.Репресії та утиски з боку радянської влади
Наприкінці 20-х – початку 30-х років пройшли сумнозвісні судовіпроцеси у «Шахтинській справі», у справі «Промпартії» та ін. По всій країні їмвідгукувались свої маленькі процеси над місцевими «контрреволюціонерами».Водночас продовжувалися розкуркулення та насильницька колективізація(економічні репресії під політичними гаслами). Етнічні чехи – громадяни УСРРповною мірою розділили долю українського народу в цю трагічну добу. Булорозкуркулені тисячі чехів, вони також зазнавали політичних утисків, якщо навиборах 1925–26 рр., як «куркулів» було позбавлено голосу 1,4% чехів, то 1926–27 рр. 13,8%.[30]
У жовтні 1930 р. у селищі Чехоград, Кизіярського району,Мелітопольської округи було заарештовано трьох осіб: бухгалтера Зозулю АнтонаФранцевича та двох вчителів (прізвище одного з них було Іона). їх відвезли доХаркова, де у слідчому управлінні ГПУ їм висунули обвинувачення у шпигунстві накористь чеського Генерального штабу. Заарештованим прямо роз'яснили, чого відних вимагають: «Нам потрібно створити контрреволюційну організацію і ми їїстворимо – ви будете її керівниками, а інші – виконавцями».
Після допитів із застосуванням засобів психічного і фізичноготиску на заарештованих співробітники ГПУ отримали необхідні їм свідчення і 15грудня 1930 р. у Чехограді почались масові арешти. Декого брали під вартупрямо на роботі, за деякими приходили додому, прохали тепліше одягтися і пітина якісь збори. Більшість людей ніколи не повернулася з тих зборів. У справіпроходили 30 осіб. Спочатку їх тримали під арештом у Чехограді, потім перевезлидо Мелітопольської міської в'язниці. Вирок винесли влітку 1931 р. Вбільшості випадків це – 10 років ув'язнення без права листування. Родини засудженихпроголошувалися куркульськими, їхнє майно конфіскувалося, будинки відбиралися,а жінкам і дітям надавалося 2 години, щоб залишити помешкання. Інколи, трохизгодом, заарештовувалися і дружини засуджених.
За рішенням «трійки» при Колегії ГПУ УСРР від 25 липня 1931 р.за обвинуваченням у причетності до створення і діяльності на користь чеськогоГенерального штабу на території УСРР шпигунської та контрреволюційної організаціїбули засуджені до ув'язнення у виправних таборах НКВД на різні терміни 11 осіб.[31]
Було знищено кілька сотень селян та інтелігентів, серед яких булимайже всі ті, хто якимсь чином брав участь у культурному житті чехів 1920-х рр.Отже, ці репресії набули катастрофічного характеру для існування чеської еліти.Можна сказати, що було її винищено.
За визначенням Військового трибуналу Київського військового округувід 31 серпня 1965 р. всі ці особи були реабілітовані за відсутністю в їхдіях складу злочину.
Втративши можливість розвивати далі господарчу культурну традиціюй не маючи іншого стрижня, крім релігії, виробивши в мовній ізоляції самобутнюмову, яка вже мала значні відмінності від чеської оригінальної, чехи, почалиіснування без надії.
Друга хвиля арештів спіткала Чехоград через рік – у 1932 р. –і була пов'язана з державною кампанією тотального викачування з селапродовольчих запасів, що, як відомо, призвело до страшного голодомору.
З інформаційного листа Дніпропетровської обласної прокуратури таоблсуду про роботу на терені сприяння хлібозаготовкам за станом на 20 грудня1932 р. по Мелітопольському району:
«Слідством встановлено, що низка куркулів пролізла до артілі«Пру-копник» Чехоградської сільради, зайняли там командні висоти і чинили опірвиконанню хлібозаготівлі[32].
Куркуль Ваврін проліз до партії, обійняв посаду голови правління,підібрав штат техробітників та правління з куркулів, внаслідок чого ця зграя ізпочатком обмолоту зайнялась шкідницькою роботою по розтринькуванню зернохліба.
Зіпсовано 160 цнт. зерна; продали та роздали куркулям 415 цнт.хліба; сховали від держави 200 цнт. хліба під виглядом озадків. Систематично нездавали мірчука. Бухгалтерія перебувала у хаотичному стані – з метоюприховування зловживань». Франц Ваврін справді приховав артільний фонд«озадків», щоб навесні ними годувати коней, без яких посівна була б неможливою.Посівної не відбулося.
По справі притягнуто Вавріна, куркуля, виключеного із лав КП(б) У,голову колгоспу; Кубішта Й.Й., члена правління, бідняка, виключеного з КП(б) У;Сершеня Ф.И., куркуля, завгоспа артілі; Тонішевського Я.І., походження іздворян, комірника; Халупника В.І., куркуля, секретаря правління; ШіллераА.І., середняка, голову ревкомісії; Швигеля К.Ф., середняка, рахівника….»[33].
До речі, протягом наступного року державна політика не змінилася і6 грудня 1933 р. члени бюро Мелітопольського райкому КП(б) У на виконанняпостанови Дніпропетровського обкому КП(б) У про додаткові репресії противласників господарств, що не виконують хлібозаготівельних планів («які злісносаботують хлібозаготівлі») ухвалили: «Визначити до вислання 50 господарств: ПоКостянтиновці – 25, по Миколаївці – 15, по Чехограду – 10. Строк виконання – 2дні. Секретар РПК – (Толстопят)».
За спогадами Ярмили Францевни Пршибл – доньки «головисаботажників» Франца Івановича Вавріна, її батько походив із бідної чеськоїродини, в якій, крім нього, було ще п'ятеро дітей. Свій дім Франц Івановичпочав будувати лише у 1928 р., але закінчити будівництво йому не вдалося.З початку 30-х років Ваврін обіймав посаду голови колгоспу «Прукопник». Взимку1932 р. він вчився на курсах голів колгоспів у Харкові. Згодом йогораптово відкликали в Чехоград, де й заарештували. А невдовзі відбувся суд.
Заарештованим Вавріну, Сершеню та Тонішевському навіть недозволяли побачення з рідними. Лише після проголошення їм вироку – розстрілу – доВавріна, як виняток, допустили проститися з ним його чотирирічну доньку – наймолодшуіз трьох. Адже вона не змогла б розповісти батькові про повну конфіскацію майнародини (одягу, сірників та двох стаканів рису тощо; енкаведисти хотіли взятинавіть якесь іржаве відерце, але, подумавши, залишили його «на господарстві»).
Дітей Вавріна від голодної смерті вивезли до чеського села уКриму. Проте ніхто у сім'ї не хотів вірити, що батька дійсно розстріляли. Лишеу 50-ті роки, коли почалась реабілітація жертв репресій, Вавріни отрималидокументи, що підтверджували смерть Франца Івановича4. Проте свідкиповідомляли, що він дійсно сховав 6 тонн пшеничних озадків від хлібозаготівлі.Для чого? Щоб навесні годувати ними коней, які мали б працювати на посівній.
За свідченнями односельців, Франц Іванович, розуміючи небезпекусвоїх вчинків, попри все намагався захистити своїх селян від голодної смерті ідотепер залишився героєм в їхніх очах. Колгосп «Прукопник», першим головоюякого він був, змінив згодом назву на «Україна», а селище Чехоград – наНовгородківку.[34]
Разом із «смертниками» Вавріним, Тонішевським та Сершенем булизасуджені й інші селяни.
За офіційними даними у 1932–1933 рр. у Чехограді булозареєстровано понад 50 осіб, що потерпали (пухли) з голоду. На початок 1933 р.фактів смерті від голоду офіційно зареєстровано не було.[35]
Зазначимо, що події, подібні до чехоградських, відбувалися в цейчас і в інших місцях УСРР. Так, у Крошні-Чеській під Житомиром від головисільради вимагали дозволу на проведення трусу у чеха – колгоспника Кржебіжа, доякого українські селяни привезли свій хліб для схову від співробітників НКВД. Аколи голова сільради попросив районне керівництво дозволити використати кошти зколгоспного фонду, що призначалися на культурні потреби, на допомогуголодуючим, йому заборонили це, пояснивши що ці гроші можуть витрачатися тількиза цільовим призначенням[36].
Все це відбувалося в умовах, коли, наприклад, протягом 1932 р.кожного місяця здійснювалися державні заготівлі: спочатку зерна, потім худоби,овочів і наприкінці – сіна. Коли у селян нічого не залишалось, вони, особливоті, хто мав по кілька хворих членів родини, просили дозволу продати облігаціїдержавної позики. Деяким дозволяли продаж, але лише 30% загальної вартостіоблігацій і за умови, що селяни відразу підпишуться на нову держпозику[37].
Та повернемося до подій у Мелітопольському районі. Третя хвиляарештів у Чехограді почалася у 1937 р. і була обумовлена боротьбою владиіз проявами антирадянської агітації. Під це визначення підпало близько двохдесятків селян, не пов'язаних між собою якоюсь однією загальною «справою».
Один з них – Схейбал Франц Францевич, 1889 р.н., – у 1930 р.був розкуркулений, а 14 вересня 1937 р. засуджений за антирадянськуагітацію до 5 років ув'язнення (реабілітований 21 грудня 1989 р.). Іншулюди ну – Фіцека Йосипа Францевича – було засуджено за антирадянську агітаціюдо 2 років ув'язнення у липні 1939 р. (реабілітований за постановоюВерховного Суду УРСР від 28 липня 1990 р. за відсутністю в його діяхскладу злочину)[38].
Загалом у 30-х роках населення Чехограда становило всього 806осіб, з яких українців було 25, а росіян – 11. Під розкуркулення та іншірепресії 1930–1937 рр. підпало приблизно 250 осіб, враховуючи і членів родин,що були покарані[39].
Як відомо, у Південно-західному регіоні України компактні чеськіпоселення існували, головним чином, навколо Миколаєва та Одеси. Яскравим,документально доведеним фактом економічних репресій проти чеського населення вцьому регіоні є шахрайство із наданням сільгоспартілі у селищі БогемкаВрадієвського району Миколаївської області сільгоспмеханізмів у кредит.Вірогідно, влада це зробила з метою з'ясувати, чи не залишилось у доситьзаможних чехів якихось заощаджень.
Ще у 1928 р. радянські чиновники з Москви разом із представникомчеського торгпредставництва (якого потім так і не знайшли) уклали з селянамиБогемки договір про поставку їм із Чехословаччини сільгоспмашин на суму 15 млн.чеських крон на умовах безпроцентної позики на 5 років. Машини дійсно почалинадходити, але старі, поламані, без запчастин, наполовину комісійні чеські,наполовину старі російські. Невідомо звідки з'явилися чималі відсотки занаданий кредит. Село в 300 дворів виявилося боржником держави на суму 14 тисячамериканських доларів. До органів державної влади вони звернулися лише наостанньому етапі справи. Якимсь чином це шахрайство, що, можливо, мало за метув легальний спосіб перевірити фінансову спроможність чехів і викачати з нихкошти ще до розкуркулення, було скасовано. Врадєвський райвиконком секретнодоповідав республіканському керівництву: «Інцидент має вже досить чіткіполітичні наслідки… Колоністські селища в окрузі мають національно закритийшовіністичний характер. Вони відчувають симпатію до Чехословацької республіки,підтримують з нею зв'язок через листи та газети (газети – виключнокомуністичні, хоча передачі іншої преси з-за кордону просто документально непідтверджено). Чеські селища мають свої школи, молитовні, та на будь-яку спробупроникнути до їхнього громадського життя дається відсіч. Цей інцидент пробивзамкнутість селища і дав надію на можливість пропагандистської роботи [вньому]. Результатами також цікавляться й інші колонії» [40].Наскільки нам відомо, Богемка мала той самий замкнутий характер і подвійнусистему соціального управління – поряд з офіційним колгоспом була громада начолі із дедичком-старостою та релігійним діячем[41].
Слід згадати і про факти вилучення державою церковних цінностей.Так, свого часу у Чехограді для задоволення релігійних потреб односельцівцерковна громада на чолі із старшим братом Франца Вавріна побудувала доситьвеликий костел і капличку[42]. Зісвідчення інформатора ГПУ про приїзд до селища Чехоград католицького єпископа:«Ксьондзи в'їхали до Чехограда під урочисте калатання дзвонів і зупинилися наквартирі у кістера чехоградської церкви Франца Иосифовича Вавріна. Зранкупочалося богослужіння, на якому були присутні всі, за винятком членів КНС тарадянських службовців. Хрещення проходило на головній вулиці, де вишикувалисявсі, хто бажав пройти конфірмацію. Єпископський прелат Грузинський, ксьондзи зміст Олександрівка (Крим) та колонії Костгєйн прочитали проповідь, торкнувшисьнеобхідності віри для селян і особливо – для дітей… На обіді, влаштованому начесть прибулих, ксьондз Шенфілд сказав; «Як у природі буває похмура погода, щопотім змінюється на сонячну, так і в нас, у релігійному житті вже 9 роківвисить туман, що має розвіятись – тоді прийде свобода». Після цих промов кістерВаврін, який до цього хотів полишити церковну діяльність, обіцяв усім, хто бувна зібранні, що зостанеться кістером і послужить вірі, доки не зійде сонце». ВЧехограді через 3 роки був збудований великий костьол, який одразу ж булозакрито, а церковне майно конфісковано[43]. Цевже – 1931 рік, і сподівань на краще не залишилось. На колоністів, як і на всеукраїнське селянство, чекав голодомор.
В наступні роки чехоградська громада втратила й інше своє надбання– кістерів – чоловіків. За католицькими догматами служити відправу міг лишечоловік, що дав обітницю цноти. Проте всіх, хто годився на цю роль, булоув'язнено або страчено. З тих пір і до цього часу (сьогодні вже за традицією)Чехоград є унікальним місцем, де відправу у каплиці служать жінки[44].
Значних втрат зазнало у 30-ті роки і чеське населеннябагатонаціональної Житомирщини, де були поширені так звані «лінійні» арешти,тобто арешти за національною ознакою. Документи свідчать, що для затриманняорганами НКВД іноді достатньо було визнати себе поляком, німцем, чехом чи щеякимось «нацменом». Відпрацьована система автоматично дозволяла обвинуватитизатриману людину в участі в націоналістичній, повстанській, антирадянській,контрреволюційній і т. п. організації. Протоколи затримань і допитів,проте, не дають інформації про будь-які документальні або речові доказизлочинної діяльності проти влади чи закону. «Факти», «докази» і «визнання»провини з'являлися у процесі слідства[45].
Одним із яскравих прикладів фальсифікації кримінальних справ є«викрита» у 1938 р. 3-м відділом Управління державної безпеки УправлінняНКВД по Житомирській області так звана чеська військово-повстанська шпигунськаорганізація, яка нібито існувала на території області. Керівництво діяльністюцієї «організації» приписувалось чеському національному повстанськомуоб'єднанню «Чеське дружство».
Слідством було встановлено, що у 1919 р. полонені чеськіофіцери Франц Белік та Едуард Маней заснували спортивну організацію «Сокіл»,під прикриттям якої проводили контрреволюційну роботу серед чеського населенняна Волині. З 1925 р. керівні посади в «Соколі» займали командир 44-оїстрілецької дивізії Штромбах та вчитель чеської школи Водседалек. В цей часорганізація почала створювати чеські військово-повстанські дружини, а наокремих підприємствах, в чеських колоніях і національних учбових закладах – «отбочки»– військово-повстанські групи.
У 1928–1929 рр. Штромбах створив у Житомирі «Чеське дружство», якеочолило всю роботу чеської військово-повстанської організації. Склад «Чеськогодружства» впродовж декількох років постійно змінювався у зв'язку з арештами івиїздами окремих його членів. На початок 1937 р. до його складу входили: Томан С.А.,Яндура Й.М., Голан В.В. і Маркуб Ф.Й.
Члени організації підтримували зв'язок із секретарем чеськогоконсульства Хасусом та резидентом чеської розвідки Й. Власеком, від якихотримували вказівки щодо контрреволюційної та розвідувальної роботи. Створені вобласті повстанські дружини і «отбочки» вели підготовку до збройного повстаннята проводили шпигунську роботу на користь чеської розвідки. Слідством було«викрито» на території області 4 чеські дружини та 12 «отбочок», що діяли уЧерняхівському, Андрушівському, Малинському та інших районах.[46]
У справі проходило 80 громадян, 77 з яких були чеськоїнаціональності (додаток В). Найстаршому з них виповнилось 67 років,наймолодшому – 28. Здебільшого це були робітники та колгоспники. Заарештованіутримувались у в'язниці НКВД у Житомирі. 22 вересня 1938 р. «трійка» приУправлінні НКВД по Житомирській області засудила всіх їх до розстрілу. Вирокбуло виконано 28 вересня того ж року. 30 червня 1958 р. Військовийтрибунал Прикарпатського військового округу розглянув цей протест і скасувавпостанову «трійки» від 22 вересня 1938 р.
У кримінальній справі, що налічує 7 томів, зберігаються документина арешти та обшуки, протоколи допитів заарештованих. З них видно, що не всіобвинувачені одразу визнали свою «провину»[47].
Серед представників чеського етносу в Україні, що стали жертвамирепресій, неможливо не згадати професорів Євгена Рихліла і Олександра Янати,талановитих педагогів Ярослава Боучека і Я. Волседалека, краєзнавця івинахідника Стефана Кржижанека та інших.