Дніпропетровський державнийуніверситет
внутрішніх справ
Кафедра «Історії та теорії держави таправа»
Реферат
з дисципліни «Історія України»
на тему: «Списки Руської Правди»
Виконав:
_______________________
Перевірив:
_______________________
_______________________
Дніпропетровськ, 2007
План
Вступ
1. Загальнахарактеристика списків Руської Правди.
2. РедакціїРуської Правди. Поділ Руської Правди на артикули.
Література
Вступ
Справа нового наукового видання Руської Правди за всіма, щодійшли до нас, списками, є одна з найактуальніших справ нашої історіографії.Єдине наукове видання Руської Правди — Калачова („Предварительные юридическиесведения для полного объяснения Русской Правды“, СПБ, 1846) — вже застаріло.Калачов не міг використати всі списки, що стали нам відомі тепер, а, крім того,і самий спосіб його видання, власне, розбивка артикулів Руської Правди порозділах, залежно від того, чи стосуються ті чи ті артикули до державного,цивільного, карного або процесуального права, не відповідає методологічнимвимогам сучасних наукових видань. Додані до Калачового видання особливітаблиці, що показують числову відповідність артикулів видання до артикулів утих первописах, що їх використав Калачов, мало допомагали при такомувідтворенні тексту. До всього цього треба ще додати, що й це застаріле виданнядавно стало бібліографічним раритетом.
Інші видання, того ж таки Калачова, Сергєєвіча,Владімірського-Буданова тощо, по суті мають навчальний характер. Видання цізроблено за небагатьма (4 — 6) списками, і звичайно вони не можуть правити заматеріал для будь-скільки відповідальних досліджень, якщо не вдаватисядодатково до „Предварительних сведений“ Калачова або до самих первописів.
Тепер відсутність нового наукового видання особливо даєтьсявзнаки. Назбиралося дуже багато питань, що стосуються і до тлумачення артикуліві до зовнішньої історії нашої пам'ятки і їх не можна розв'язати, не притягуючивсіх, що дійшли до нас і відомі нам, списків. Досить сказати, що такі питання,як питання про юридичне становище окремих соціальних груп давньої Руси, питанняпро спадкове право, багато питань карного права, не можна більш-менш вичерпливопоставити, якщо не відновити попередній текст основних редакцій, а це можнабуде зробити тоді, коли перед очима дослідників будуть по змозі всі, що дійшлидо нас, списки.
1. Загальна характеристика
«Руська Правда» — (тут правда в значенні лат. iustitia, грец. διχαίομα) збірка стародавньогоукраїнського права, складена в Київській державі у XI-XII ст. на основі звичаєвогоправа. Руська Правда мала безпосередній вплив на всі правові пам’ятки литовськоїдоби в історії України (наприклад, Судебник Казимира, 1468); за посередництва ЛитовськихСтатутів (1529, 1566, 1588) деякі норми увійшли до українського права гетьманськоїдоби.
Руська Правда — найвизначніший збірник стародавнього українсько-руськогоправа, важливе джерело для дослідження середньовічної історії права тасуспільних відносин Руси-України і суміжних слов'янських народів. ОригіналуРуської Правди не знайдено, натомість збереглася значна кількість її списків з13—18 ст. Досі відкрито їх 106. Історія постання Руської Правди та її списків,що їх поділяють на три редакції (коротку, широку і середню), ще досі не єповністю досліджена. Руську Правду (коротку редакцію) відкрив В.Татищев 1738 втексті Новгородського літопису, написаного у 1440-их pp., надрукував її А.Шлецер (1767). Згодом відкрито кільканадцять списків короткої Руської Правди, найстарішимиз яких є Академічний і Археографічний, обидва з того самого часу. Серед сотнісписків широкої Руської Правди найстарішими є Синодальний (збережений у тексті Корячоїкниги з 1282) та Троїцький (віднайдений у тексті правничого збірника «МірилоПраведне», Списаного у другій половині 14 ст.). Широку Руську Правду впершеопублікував 1792 І. Болтин. Від цих двох основних списків Руської Правди дещовідрізняються списки середньої Руської Правди (відомі з тексту Кормчої Книги з17 ст.), яка, на думку більшости дослідників, була лише скороченням широкоїред. (М. Максимейко, А. Зимін); і походить з 15—17 ст. (М. Тихоміров й ін.відносять середні до другої половини 12 ст. й уважають її за основу для широкоїредакції).
З видавців текстів Руської Правди, крім згаданих, слідназвати А. Мусіна-Пушкіна, Н. Калачова, П. Мрочек-Дроздовського, М.Владимирського-Буданова, В. Сергеевича, С. Юшкова (виданна АН УРСР), Б.Трекова, А. Зиміна та інші. Руську Правду німецькою мовою видали Ґ. Еверс(1826), Е. Тобіен (1843—44), Л. Ґетц (1910—13); французькою — М. Шефтель(1963), польською — І. Раковецкі (1820 — 22) й А. Кухарскі (1838), англійською— Г. Вернадський (1947). Повний корпус усіх досі відомих текстів вміщено в3-томовому виданні AH CРCP «Правда Русская» (1940 — 63; за редакцією Б.Грекова).
Досліди над історією Руської Правди і систематизацією їїсписків вели Н. Калачов, В. Ключевський. В. Сєргеевич, Л. Ґетц та інші. ДжерелаРуської Правди, а зокрема чужонаціональні впливи на неї, досліджував Н.Карамзін (візантійське канонічне право і право цісарське, зокрема Номоканон).Н. Калачов і В. Ключевський добачували в Руській Правді твір духовенства,призначений для духовних судів у світських справах, опертий на звичаєве право,а дехто знаходив у Руській Правді впливи болгарського права 9 — 10 ст. В СРСРдосліди над Руською Правдою ведуться насамперед над суспільними відносинами КиївськоїРуси й феодального устрою (Б. Греков, Л. Черепнін й ін.) та її культури (Б.Романов), а також над внутрішньою історією поодиноких правних норм та їхзмістом (С. Юшков й ін.).
Коротка Руська Правда (43 статті) поділяється на 4частини:
1. ПравдаЯрослава — найстарішу, як її називають дослідники, що не погоджуються з поглядом, щоРуську Правду проголосив князь Ярослав Мудрий (В. Сергеєвич, А. Пресняков, М.Тихоміров); вона охоплює статті від 1 до 18;
2. ПравдаЯрославичів — звана також Уставом Ярославичів (статті 19 — 41);
3. Поконвирний — встановлює оплати вирникам (ст. 42)
4. Урокмостникам(ст. 43).
Правда Ярослава, на думку одних дослідників, постала біля 1016,іних — у 1030-их pp. Постанови цієї найстарішої Руської Правди сягають 8—9 ст.,а то й раніших часів, з яких вона перебрала інститут кривавої помсти, що їїзгодом замінено (хоч не повністю) грошовою карою. Правда Ярославичів складенана з'їзді Ярославових синів: княхів Ізяслава, Всеволода і Святослава у Вишгороді1072 (М. Тихоміров, С. Юшков, Л. Черепнін) або у 1032-1054 (Б. Греков, А. Зимін).Норми Правди Ярославичів з особливою увагою охороняють інтереси князя, йогодомінальне господарство, урядовців і майно. Різні грошові кари за вбивство,залежно від суспільного становища вбитого, вказують на розшаруваннясуспільства. Найбільше норм коротка Руська Правда присвячує охороні життя,здоров'я і майна; вона складається з норм карного й карно-процесуального права.
Широка Руська Правда (121 стаття) була найбільш поширена.Віднайдені біля 100 списків поділяються на три групи: Синодально-Тіроїцьку,Пушкінську і Карамзінську. Щодо часу постання її та її частин думки поділені:за С. Юшковим та А. Зиміним — її складено під час князювання ВолодимираМономаха (після 1113), за Б. Рибаковим — за князювання Мстислава Володимировича,а за М. Тихоміровим і Л. Черепніним — до 1209.
Зміст широкої Руської Правди у ділянці карного правахарактеризується заміною норм кривавої помсти — грошовими викупами тадержавними карами — вирами. Відповідальність за невідомого вбивцю поширюєтьсяна всю громаду (верв), на території якої доконано вбивство (дика вира); запоранення, образу чести, поряд відшкодування покривдженому, треба було платитидержавну кару (продаж); за найважчі злочини (розбій, підпал загороди,конокрадство) була встановлена кара «поток і розграбленіє», яка торкалася нелише майна, але дружини і дітей та самого злочинця. Руська Правда знає рядчітких норм цивільного (позики, відсотки, ґрунтові спори, спадщинні приписи) іпроцесуального права (свідки: видоки і послухи, ордалії; проба заліза і води,«свод», леґальна самодопомога; злодія, зловленого на гарячому, «убиють во псаместо»). Ці й інші норми Руської Правди дають багатий матеріал до всебічногодослідження соціально-економічних і побутових відносин середньовічної України.
До середньої Руської Правди стосується все, що сказано прошироку.
Попри упривілейоване становище вищих прошарків суспільства,всі вільні перебували під опікою Руської Правди, головним завданням якої булодавати можливість сторонам боронити свої права на життя, здоров'я і майно, асудові — підставу до справедливого вироку. Характеристичною прикметою РуськоїПравди була еволюція в бік гуманності (наприклад, заміна кари смерти грошовоюкарою).
Руська Правда є важливим історичним джерелом, яке допомагаєдослідникам відтворювати діяльність адміністративного княжого апарату, виявлятинюанси суспільного розшарування, досліджувати вияви фінансових операцій,стежити за технікою управи ріллі, господарським знаряддям та врожаєм. РуськаПравда становить важливе джерело для пізнання найдавніших норм українськогозвичаєвого права, а згодом княжого законодавства і судових вироків, вона малабезпосередній вплив на всі пам'ятки литовсько-руської доби, а зокрема наСудебник Казіміра Яґеллончика 1468 і Литовський Статут. За посередництвомЛитовського Статуту норми Руської Правди вміщені також у найвизначнішійпам'ятці укрїнського права гетьманської доби «Права, по которымъ судитсямалороссійскій народъ» (1743). Сліди Руської Правди помітні також у працях таправничих збірниках інших слов'янських народів, зокрема польських статутахкороля Казіміра В. 14 ст. та інших. Проте, за твердженням Ф. Леонтовича,«московське законодавство в час Судебників губить усякий зв'язок зстаровинно-руським правом».
2. Редакції Руської Правди. Поділ Руської Правди на артикули.
Загалом існують такі редакції:
І. редакція (Академічний список)
II. редакція:
А. (Синодальнійізвод)
Б. (Пушкінськийізвод)
В. (Троїцькийізвод) (2) (3)
III. редакція (Карамзінський список) (2)
IV. редакція (Руська Правда об'єднана з Судебником царяКонстантина) (2)
V. редакція (типу списка Оболенського)
Переходимо тепер до питання про поділ тексту Руської Правдина артикули. В попередніх виданнях ми спостерігаємо різну нумерацію. НумераціяТобіна відзначалася надмірною дрібністю. Калачов у своєму виданні об'єднавбагато його артикулів в один артикул. Сергєєвіч у багатьох випадках повернувсядо нумерації Тобіна і в кожнім разі дав далеко більше артикулів, ніж Калачов(нзпр., в Акад. списку у нього 50 артикулів проти 43 артикулів Калачова, уТроїцькому списку — 155 проти 115 Калачова).
Поділ Руської Правди на артикули „есть результат толкованиясодержащихся в ней норм“, як справедливо каже М. А. Дьяконов. Він може матизначення тільки тоді, коли те чи те тлумачення артикулу є цілком незаперечне іне збуджує жадних сумнівів. Тим часом такого незаперечного тлумачення ми немаємо щодо багатьох артикулів.
З другого боку, запропонована нумерація, хоч як обережно неставився б видавець до пам'ятки, кінець-кінцем, не дає жадної можливостівичерпливо відзначити ту розбивку тексту, що її дає переписувач, чи пишучикіновар'ю літери, чи якимсь іншим способом. Ми тут не можемо погодитися ізСергєєвічем, що запевняв, ніби поділ рукопису для нас не має значення. Навпаки,цей поділ, хоч як би він не здавався нам недосконалим і мало доцільним, частопоказує нам, як розуміли той чи той артикул тоді, коли переписували список,тобто інколи ще в ту добу, коли Руська Правда була чинним джерелом права. Всеце начебто зумовлює недоцільність поділу Руської Правди на артикули. Та все жцілий ряд практичних міркувань спонукує нас зробити такий поділ. Справа в тому,що цитувати Руську Правду за артикулами давно стало вже загальноприйнятимспособом; більше того, замість наводити артикул цілком, часто зазначають нумерартикулу відповідного видання. Якщо відмовитися від нумерації артикулів, то цеспонукатиме дослідників, що користуються з нашого видання, розшукувати виданняКалачова чи Сергєєвіча і вживати їхньої нумерації. Крім того, видаючи текст, миоднаково примушені виділяти окремі норми, відокремлювати їх в окремі абзаци;отож лишається тільки пронумерувати ці абзаци і зробити з них таким способомзвичайні артикули.
Але, коли ми примушені з таких міркувань розбити РуськуПравду на артикули, то тут неминуче постає питання, якої системи треба намдодержуватись: Тобіна, Калачова, чи Сергєєвіча?
Поділ Тобіна, як зазначено, був незвичайно дрібний; вінрозривав окрему норму на ряд артикулів; крім того, його мало вживали влітературі; тому не може бути мови, щоб повернутися до цієї системи. ПоділКалачова загалом далеко задовільніший за поділ Тобіна, однак і він небездоганний. Сергєєвіч у своїх критичних увагах на видання Калачова цілкомправдиво відзначив ряд прикладів, де в Калачова невдало проведено поділ.Наприклад, він зазначив, що неправильно поділено текст, поданий в 33 і 34 арт.І редакції; що об'єднано дві норми в одному артикулі: в арт. 15 II редакції, ів арт. 94 II редакції (про відповідальність вітчима, коли він бере на себеправа й обов'язки опікуна, і про права молодшого сина в порядку спадкоємствабез заповіта), тощо.
Своєю чергою і поділ Сергєєвіча не може не викликати цілогоряду критичних зауважень. Сергєєвіч часто так само, як і Тобін, розриває єдинунорму на ряд окремих артикулів, а думка окремого артикулу лишаєтьсянедоговорена. Наприклад, арт. 14 (І ред.) становить доповнення арт. 13; арт. 18і 19 (II ред.) — доповнення до арт. 17. Особливо впадає в око те, що вінвиділив в окремий артикул — обрубаний арт. 14 III ред: „такоже й за бояреск“.Можна навести чимало інших прикладів на те, що Сергєєвіч не завжди виконувавсвою обіцянку — „держаться того правила, чтобы каждая отдельная мысль должнабыть выражена в особой статье“ і „то, что говорится в ее развитие, может войтив эту статью“.
Отже, всі дотеперішні системи поділу Руської Правди наартикули і їхня нумерація мають хиби. Цілком природно, що намагання збутися циххиб, давно відзначених в літературі, призводить до спроби в виданні УАН датисвою систему, а ця, звичайно, матиме свої хиби і теж буде не бездоганна. Але вкожному разі ми всяк намагалися кожну справді окрему правову норму виділити якокремий артикул, щоб не було обрубаних норм. Разом із тим, в виданні УАН мипильнували відзначати поділ на артикули, що був прийнятий у переписувачівРуської Правди. Нарешті, ми відзначили в нашому виданні і нумерацію Калачова таСергєєвіча, бо багато дослідників уже скористувалися з тієї нумерації. Ось чомуті, хто має наше видання, можуть цілком орієнтуватися в системі поділу іКалачова, і Сергєєвіча; їм нема потреби розшукувати ці видання для довідок.Цифра грубим шрифтом визначає артикул за нумерацією Калачова; цифра нормальногошрифту — артикул за системою Сергєєвича; цифра грубшим шрифтом ніж нумераціяКалачова, визначає нашу нумерацію; коли збігаються нумерації, то попереду йдецифра нашої нумерації, далі цифра нумераці, Калачова і далі — Сергєєвича. Щобзапровадити одноманітність цитування окремих артикулів Руської Правди за нашимвиданням, ми пропонуємо такий спосіб цитувати: Р. Пр. Юшк. І, 15 або II, C 16.Римська цифра визначає редакцію, арабська — артикул; літера (С, П, Т) — ізвод(ізводи є тільки у II редакції).
§ 5. Щодо транскрипції видання, то ми намагалися, скількидозволяли нам це друкарські засоби, не відступати від автентичного тексту. Алетут ми робимо різницю між списками покладеними в основу видання, і списками, щоз них наводимо тільки відміни (варіанти) 1)
При друкуванні перший цивільний шрифт доповнювано такимицерковнослов'янськими літерами: ї, ı, є, ѥ, ѡ, ѿ,ъı, ү, ѧ, ѫ 2).
1)Тільки видаючи основний текст V редакції, ми примушені були спростити правопис,бо текст основного списка належить до кінця XVII в., писано його скорописом івживання церковно-слов'янськик літер було випадкове, а незакономірне.
2)Наводячи варіанти, ми вважали не тільки за доцільне, а й за потрібне спроститиїхню транскрипцію. Бо, коли вважати за варіант вживання чи не вмивання в даномусписку церковно-слов'янських літер, то і справжні, найінтересніші з історичногота історично-юридичного погляду відміни розпорошаться у масі суто філологічних.Тому ми не вважаємо за варіант наявність чи відсутність церковно-слов'янськоїлітери, а також „ъ“.
Щоб спростити видання, ми визнали за доцільне відкинути всінадрядкові знаки, що не мають фонетичного значення, а так само розкрити простій літерні титла.
Щодо знаків розділових, то ми розставили їх за змістом,взявши проте на увагу ті знаки, що їх ставили переписувачі.
Ми примушені були, щоб ущільнити текст нашого видання, вжитицілого ряду умовних знаків та скорочених позначень. Наприклад, друкуючиосновний текст, там, де ми текст відбудовуємо і певні, що вставлене слово аборечення справді було в тексті, ми ставимо прямі дужки [ ]; коли ж даємо замінуна дефект в основному тексті, ми ставимо круглі дужки ( ), відзначаючи вваріантах те слово або вираз, що його ми вважаємо за дефектні.
Наводячи варіанти ми вживаємо таких знаків: + визначавдодаток до тексту основного списка, — відсутність слова або речення, якпорівняти з основним списком; дефектність слова й виразу в основному текстівідзначаємо літерою „т.“ (текст); при складніших відмінах тексту вживаємо знака], що визначає слово „замість“ (найчастіше його вживаємо при перестановкахокремих слів).
Киноварь відзначаємо грубим шрифтом.
Ми вживали таких скорочених позначень:
1) Впр. — виправлено; при чому нове слово або літера стоїтьпопереду „впр.“, а слово або літера, що їх виправлено, — позаду цьогоскороченого вислову; напр., „о впр. а“ — визначає, що було „а“ і йоговиправлено на „о“.
2) Зчр. — закреслено.
3) Рзн. пчр. — написано різними почерками, іншою рукою.
4) Нап. в. — написано по витертому, по підчищеному.
5) Рзн. чрн. — написано іншим чорнилом.
6) Над. с. — написано над рядком;
7) || || (слово або речення, що вміщено між подвійнимилінейками) написано на берегах.
8) т. = — текст обривається.
9) т. о. — текст поновляється.
10) Сб. — на берегах або вгорі і внизу сторінки.
Література
1. ІсторіяУкраїни. – К. – 2006 р.
2. РУСЬКАПРАВДА. Тексти на основі 7 списків та 5 редакцій. — проф. С. Юшкою.
3. Українськаенциклопедія.