Система козацьких судів у 17-18 столітті

Державнамитна служба України
Академіямитної служби України
Кафедраорганізації боротьби з контрабандою
Контрольнаробота
здисципліни: “Судові та правоохоронніоргани України”
натему: “Система козацьких судів у17-18 ст.”
Дніпропетровськ
2002

План
 
Вступ
1. Суд і судочинствоГетьманщини (друга половина XVII-XVIII ст.)
2. Реформакозацьких судів К.Розумовського
3. Спеціальнісуди
Висновки
Списоквикористаної літератури
судова система козацтво розумовський

Вступ
 
У договорі 1654 року була зафіксована вимога України«підтвердити права і вольності наші військові, які з віків мало ВійськоЗапорізьке, що своїми правами судилося». Правосуддя в той час вважалосяоднією з найважливіших функцій влади і Військо Запорізьке надавало йому вели­коїваги. «Щоб ні воєвода, ні боярин, ні стольник у суди військові невступалися, але від старшин своїх, щоб товариство судимі були: де троєчоловіків козаків, тоді два третього мають судити». Отже, в договорі булазанотована теза про цілковиту незалежність України від царського уряду сферісудочинства .
Внаслідок Визвольної війни польська судова система в Україні буласкасована. Мова йдеться про шляхетсько-станові суди: земські — в цивільнихсправах, гродські — в кримінальних та підкоморські в земельних. Після утвореннянаціональної держави – Гетьманщини, розпочався процес введення нової системикозацьких судів, поруч з якою існували спеціальні суди.
На судову систему впливали політичне становище цієї частиниУкраїни, її соціально-економічний розвиток, а також зміна станової структуринаселення і встановлення зверхньої влади покозаченої шляхти і козацькоїстаршини.
Метою даної роботи є розгляд процесу створення та організаціїсистеми козацьких судів у 17-18 ст., а також особливості судоустрою, що існувавна території Української держави.

1. Суд і судочинство Гетьманщини (друга половина XVII-XVIIIст.)
 
Система козацьких судів
У перший період судоустрою Української козацької (1648 р. —початок 60-х рр. XVIII ст.).держави судова система складалася з судівкозацьких (державних), міських, громадських, домініальних, духов­них,особливих. Козацькі суди поділялися на центральні і місцеві[5, с.15]. Цей періодхарактеризується перевагою дії звичаєво­го права і використанням пов'язаних зним аналогії та імпровізації, розвитком нових форм судівництва. В той же часнаявність сюзерена не могла не впливати на судівницгво Гетьманщини, тому в XVIII ст. постійнозбільшувався вплив російського судочинства, зокрема на діяльність центральнихсудових установ.
Найнижчу ланку судів Гетьманщини складали сільські суди отаманів,котрі вирішували незначні цивільні і карні справи козаків. Отаман здійснювавсуд разом з поважними козаками. В разі участі в спірній справі селянинастворювався міжстановий суд (уряд зуполний), оскільки до нього тоді входили щевійт і представник сільської громади. Такі суди інколи виконували дорученнявищих судів, зокре­ма в проведенні слідства. Важливі або складні справисільські суди передавали сотенним судам. До них же йшли апеляції не згодної зрішенням сільського суду сторони.
Сотенні суди існували в містах і містечках — центрах сотень. Сотеннийсуд складався з сотника, городового отамана, писаря, кількох рядових членівсуду з представників знатної сотенної старшини. У сотенних судах полкових містіноді брали участь полковники і полкова старшина. В зв'язку з наявністю вмістах і містечках жителів (міщан), що належали до іншої юрисдикції, сотеннісуди часто проводилися спільно з ратушними чи магістратськими, внаслідок чоговиникав козацько-міщанський суд. Взагалі між ратушними і сотенними судами задокументами важко визначити лінію розмежування козацької і міщанськоїюрисдикцій. Со­тенний суд розглядав усі цивільні і карні справи козаків, котріне вирішував сільський суд отаманів, а також виступав у ролі апеляційноїінстанції — по відношенню до сільського суду. Справи, що судом вважалися найважливішими,передавалися в полковий суд, куди також направлялися й апеляції на рішеннясотенних судів.
Найбільшу кількість справ розглядали полкові суди, їх очолювалиполкові судді, проте головували тут полковники. Полкові суди розглядаликримінальні та цивільні справи.[3,c.237].
Полкові суди складалися з полковника, полкового судді, полковоїстаршини і значкових (вони знаходились під захистом полковника) това­риша. Вних же обов'язково брали участь городовий отаман, сотник, представник відкозаків, міщан і духовенства. Ними також розглядалися важливі карні і цивільнісправи козацької старшини. Як і сотенні, полкові суди до 30-х рр. ХУШст. (догетьманського наказу 1730р. про розмежу­вання судів) засідали разом з міськимсудом. У зв'язку зі зміцненням козауько-старшинського стану, збільшенням числабунчукового товариства, а отже, вилученням їх з-під полкової юрисдикції,поступово обмежує­ться компетенція полкових судів і зростає роль Генеральногосуду.
Центральні установи Гетьманщини
До центральних судових установ Гетьманщини відноситься:
1) Генеральний Військовий Суд;
2) Генеральна Військова Канцелярія;
3) Суд гетьмана,або гетьманського правління.
Генераль­ний Військовий Суд (ГВС) спочатку був вищим державнимсудом. До нього входили два генеральних судді, генеральний писар, а також длярозгляду конкретної судової справи додатково включалися інші генеральні членита представники знатного військового товариства. На початку Визвольної війниГенеральний суд діяв як суд першої інстанції у справах особливої важливості.[3, с.237]. З часом вінперетворюється у вищу апеляційну інстанцію. Як вища інстанція Генеральний судздійснював нагляд за нижчими судами, посилав до них своїх представників дляучасті в окремих судових засіданнях. Такий високий рівень складу суду обумовлювавсязначимістю справ, винесених на його розгляд, та зверхнім місцем у суспільствіучасників процесу. Іноді в засіданні суду брали участь місцеві полковник і сот­ник(у виїзних засіданнях) та магістратські урядовці.
Гетьман вважався верховним суддею у державі. Він міг будь-якусправу взяти на власний розгляд, його вирок вважався остаточним. Йому ж Генеральнийвійськовий суд пред’являв до перегляду і затвердження свої рішення. Але слідзазначити, що здійсненню гетьманом судової функції перешкоджав російській уряд,який намагався відібрати їх у нього і передати або Колегії закордонних справабо Сенатові [5, с.15].
За часів гетьманства Д.Апостола, внаслідок натиску російськогоуряду, згідно з “Інструкцією судам” гетьмана 1730 р. було проведено реформусудів. Відтоді в ГВС засідало 6 членів — троє українців і троє росіян.Президентом суду був гетьман. ГВС діяв як перша інстанція для судових справ генеральноїстаршини, полковників, бунчукових товаришів, гетьманських “протекціантів”, атакож виступав апеляційною інстанцією для рішень нижчих судів, включаючимагістратські, котрі не були елементом структури козацьких судів.
Переважна більшість справ, які розглядав ГВС, торкалася ґрунто­вихі межових спорів. Ці справи вирішувались з допомогою комісарів з числа старшин,яких Суд висилав на спірне місце. Комісар, маючи повно­важення ГВС, міг намісці вирішити справу або передавати матеріали розслідування в ГВС. Не згодна зрішенням комісара сторона могла подати апеляцію в ГВС. Внаслідок впливуросійського судочинства під кінець свого існування (1750 р.) ГВС ставрозглядати грунтові і межові спори на підставі планів, не висилаючи комісарівна спірне місце.
У XVIII ст. апеляції по важливим карним і політичнимсправам стала розглядати Генеральна Військова Канцелярія (ГВК), котра перед тим займалась виключноканцелярськими справами. Суд ГВК очолював сам гетьман, а членами його булигенеральний обозний, генеральний осавулта інша генеральна старшина. Це не бувпостійно діючий орган — він збиравої лише при необхідності розглянуги справу.Зважаючи на велику залежність ГВК від гетьмана, царський уряд неодноразоворобив спроби відокремити її від гетьмана, віддавши її повністю під керівництвогенерального писаря, залишивши гетьману роль апеляційної інстанції. ГВКвиступала апеляційною інстанцією до рішень ГВС. При Генеральній військовійканцелярії діяв третейський суд, що полагоджував цивільні справи. Його членівпризначав гетьман, їх всього було три. Апеляції на рішення цього суду надходилидо Генерального військового суду [5,c.15].У 1722- 1727рр. на зміну суду ГВКприйшла призначена царем Малоросійська колегія, яка складалася з офіцерівросійського гарнізону на чолі з президентом С.Л.Вельяміновим. За гетьманстваД.Апостола діяльність ГВК було відновлено.
У період Міністерського правління на Гетьманщині (1734 — 1750 рр.)роль апеляційної інстанції для рішень ГВС виконувало так зване Правліннягетьманського уряду (3 українці і 3 росіянина під головуванням росіянина).Діяльність суду ГВК було відновлено за гетьманства К.Розумовського (1750 — 1763рр.), а після скасування, гетьманства її функції перейшли до ДругоїМалоросійської Колегії на чолі з П.О.Румянцевим (1764 — 1781 рр.). Найвищим удержаві був Суд гетьмана (в часи існування гетьманської влади), вирок котрогоозначав остаточне вирішення справи. Проте гетьман сам рідко використовував своєнеобмежене право суду, передаючи справи на розгляд ГВС і ГВК.

Міські суди
Міські суди були двох типів — магістрацькі(магдебурзькі) іратушні(мейскі). Як і раніше, чіткого розмежування функцій органів міськоїадміністративної влади і суду не було. Суд магістратських міст, до якоговходили війт(голова), бурмистри, райці, лавники, вирішував різні справи міщан іпосполитих міст і містечок. На певний час міські суди підпали було під тискмісцевої козацької старшини, що привело до об'єднання міських і козацькихсудів, але в 1730 р. гетьман Д.Апостол повернув їм незалежність. У містах, щоне мали магдебурзького права, існували ратушні суди, їхня відмінність від судівмагістратських міст полягала в тому, що хоча вони й користувалися в судахнормами магдебурзького права, але знаходились у повній залежності відкозацько-старшинської влади, самоуправляючись лише в межах адміністративногоуправління. Тому і в складі ратушного суду документи показують війта, бурмистра,писаря, сотника, городового або курінного отамана, представників козацтва.Ратушні суди розглядали справи міщан, посполитих та змішані з козацькимисправи.
Оскільки міські суди були одноступеневими, апеляції від нихпотрапляли в козацьку судову систему: від магістратських судів йшли до ГВС, відратушних — до полкового суду. У сільських громадах маловажливі цивільні і карнісправи вирішував сільськая суд у складі війта (голови) та старійшин з числаселян; у приватновласницьких селах — ще урядовець власника села. Але ці суди ненабули розвитку. Частіше за все селянські (посполитські) справи розглядав абокозацький суд (за участю представника громади), або міщанський, оскільки всісела “приписувалися” для ви­конання різних “общенародних повинностей” довідповідного магістрату чи ратуші.
Третім судом у селах Гетьманщини в часи зміцнення козацької влади,розширення старшинського землеволодіння і посилення економічної, а відтак ісоціальної, залежності селян були суди домініальні (панські). Про ці суди маємодуже мало документальних свідчень. Очевидно, відновлені вони були наприкінці XVII — на почат­ку XVIII ст. Однак навідміну від попереднього часу, крім самого пана чи його урядовця, в суді бралиучасть сільський війт і предста­вник громади. Другою відміною було керівництвов суді правом, а не волею пана. Ці відмінності поясню­ються тим, що хоча селяниі були залежними, знаходячись у “послушанії” пана, однак не були кріпаками .
“По церковним правилам”, як і здавна, діяли духовні суди. Вонирозглядали всілякі духовні справи з цивільних — питання подру­жнього життя.Карні й важливіші цивільні справи були вилучені з їхньої компетенції і переданікозацьким судам. Ієрархія духовних судів була такою: суди протопопів,єпархіальні, єпіскопські, Консисторський суд Київської митрополії. Відповіднимдо цього був і порядок апеляцій щодо вироків судів.
 
2. Реформа козацьких судів К.Розумовського
 
За реформою козацьких судів К.Розумовського 1760 — 1763 рр.Гетьманщина повернулася до старого судоустрою, котрий грунтувався на нормахЛитовського Статуту. Таким чином, тут було відновлено статутові суди, якіуникали двох вад козацьких судів. Реформа ствердила порядок апеляційнихінстанцій і відокремила судову владу від адміністративної .
До статутових судів належали земські, гродські і підкоморські.[2,c.16]. У кожному здесяти полків Гетьманщини створювалися по 2 земські суди, які складалися ізземського судді, підсудка, земського писаря, обираних заможними козаками,міщанами і старшиною довічно. На відміну від старих статутових судів новіземські суди мали в своїй юрисдикції не лише новосформовану шляхту, але й всенаселення даного судового округу — повіту. Сесії земських судів проводилисятричі на рік і розглядали всі цивільні справи, крім межових.
Створювалися також 10 гродських судів у полкових містах. Оскількиїх реорганізація на момент ліквідації не була завершена, а на чолі їх стоявполковник або полковий суддя, то до складу їх входили полкова старшина (крімтого, судовий писар і один представник знатного військового товариства). Черезте гродські суди частіше називали полковими. Ці суди розглядали карні та деякіцивільні (пов'язані з насиллям) справи.
У кожному з 20 судових повітів існував підкоморський суд, члениякого (підкоморій, його помічник і писар) обиралися з числа старшини довічно.Цей суд розглядав тільки межові спори, головним чином влаштовуючи виїзнізасідання.
Від усіх цих судів апеляції направлялися в Генеральний ВійськовийСуд, котрий перетворився в різновид колишнього Головного Трибуналу Литовського.Змінився принцип його комплектування. До нього входили 2 генеральних судді і 10депутатів (по одному від кожного полку), обирані полковою старшиною і сотникомтерміном на один рік. Вироки від ГВС йшли до гетьмана. Після скасуваннягетьманщини ГВС складався з 12 постійних членів: 6 українців та 6 росіян.
Верховним суддею Української козацької держави був гетьман (до1764 р.).
 
3. Спеціальні суди
 
Крім названих вище козацьких, міщанських і духовних судів існувалище й інші судівництва (суди і процеси), котрі займалися спеціальними правнимипитаннями і позовами окремих суспільних, професійних чи національних груп. Вонидоповнювали загальне судівництво і спиралися на нього. Такими були суди цехові,ярмаркові, митні, мирові, третейські та суд Ніжинського грецького братства.
Оскільки на Гетьманщині збереглися ремісничі цехи як організаціївиробництва і життя ремісників, то зберігся і цеховий суд. За фундушними абоконфірмаційними (підтверджувальними) грамотами та універсалами (гетьманськими іполковничими) цехи(кожен зокрема) мали певну автономію і привілеї, дотриманняяких було турботою магістратів і ратуш. Засідання цехового суду (цехмістр танайповажніші цехові майстри) відбувалося в присутності всього цеховоготовариства. До його компетенції належали професійні справи (наприклад,несправедливий поділ сировини між членами цеху, порушення встановленого лімітуна виготовлення і збут товарів тощо), сварки між членами суду, захист цехо­вихінтересів від порушників ззовні (наприклад, боротьба з конкуренцією позацеховихремісників), підтримання внутрішньої дисципліни, цехової солідарності іморальних норм серед членів цеху (майстрів, підмайстрів, учнів).
Внаслідок розвитку торгівлі на Гетьманщині в кінці XVII ст. виниклиярмаркові та митні суди. Для швидкого розвитку і вирішення справ між купцями чипоміж покупцями і продавцями під час ярмарків, які проводились 2-3 рази на рікмайже у всіх містах і містечках Гетьманщини, існував ярмарковий суд. Йогоздійснював призначений полковим судом старшина, частіше всього — полковий осавул,котрий розглядав справу на місці, не ведучи ніяких протоколів, і оголошував вирокусно. Лише інколи на вимогу сторони чи в особливих випадках з ініціативи суддівирок записували в судові книги міського, сотенного чи полкового уряду.
Менше відомостей про митний суд на митницях, оскільки судовадокументація також не велась. Скоріш за асе митний суддя призначавсягетьманською або полковою владою і розглядав справи, пов'язані з міжнароднимиторговими договорами, розподіленням кредитів, закупкою і транспортуваннямтоварів у міжнародній торгівлі. Як і ярмарковий, митний суд вирішував справишвидко, без всілякої тяганини і формальностей.
Інколи спірні сторони за взаємною згодою зверталися до послугмирового судді, аби не доводити справу до відповідного суду. Мировими суддямибули поважні, з незаплямованою честю люди, які добре розумілися на праві. Уцивільних і дрібних карних справах спірні сторони могли скласти договір, закотрим вони зобов'язувалися погодитися з вироком мирового судді, в противномуразі наражаючись на певну кару. Зауважимо, що хоча апеляції на вироки мировихсуддів не приймалися ніякими судами, проте останні на прохання сторони, якавиграла справу, допомагали ви­конанню вироку.
Близьким до мирового суду, лише на більш високому рівні, бувтретейський суд, котрий в разі необхідності створювався ГВК. Третейський судскладався з числа генеральної, полкової чи сотенної старшини або бунчуковихтоваришів, обізнаних у праві. Такий суд створювався на вимогу сторін, тяжбияких у цивільній справі вирішувалися в ГВС (часто справи розглядалися роками),а вони хотіли швидко закінчити справу. Якщо сторони погоджувалися зі складомутвореного суду, справа вирішувалася дуже швидко. Апеляції до вироківтретейського суду не передбачалися. Після ліквідації залишків адміністративногоустрою Гетьманщини в 1782 р. у земські суди внесено деякі зміни щодо їх складуі компетенції (став розглядати і карні справи). Проте особливий судовий устрійу цій частині України зберігався аж до 1834 р.(ліквідація Магдебурзького права Києва),пройшовши за півстоліття ще доповнення у вигляді совісних судів (1804) і замінувсіх судових установ російськими зразками. Під час проведення адміністративнихреформ на Гетьманщині (початок 80-х рр.XVIII ст.) остаточнобуло ліквідовано існуючий суспільнно-політичний устрій і полково-сотеннусистему управління, а разом з тим шляхетські та вищий козацький суд. Знищенняцих установ управління і суду означало остаточну ліквідацію залишківУкраїнської держави і впровадження російським урядом установ загальнодержавногопорядку.

Висновки
 
Враховуючи вищевикладене можна зробити певні висновки. У зв'язкузі зміною державного устрою на значній території України в середині XVII ст. івстановленнням верховної влади шляхти і козацької старшини змінюється судова системав Українській козацькій державі, котра включала в себе як старі суди (громадські,духовні, домініальні, цехові), так і мережу нових — козацьких судів. Такамережа судів, що охоплювала все суспільство, проіснувала до 1760-1763 рр.- часупроведення судової реформи. Внаслідок реформи К.Розумовського судова системаповернулася до польсько-литовських зразків, які існували до Визвольної війни1648 —1657 рр., тобто до статутових судів (земських, гродських і підкоморських)на чолі з Генеральним Військовим Судом. Загалом характеризуючи цей період зпогляду на суд і судочинство, можна відзначити ряд його ознак. По-перше принаявності багатьох різних судів, безумовно, цей період може бути названийперіодом козацьких судів. По-друге, від “статей Богдана Хмельницького” 1654 р.до “Рішительних пунктів” Д.Апостолу (замість договірних статей) йде постійнаборотьба за збереження форми і змісту судівництва України, давніх судовихустанов і українського права. По-третє, судівницгво часів Гетьманщинигрунтується, головним чином, на звичаєвому праві, на імпровізації, хоча широковикористовуються норми Литовського Статуту і Магдебурзького права (переважно вміських судах), а у ХУШ ст. на діяльність вищих судових установ все більшевпливають царська влада і правові норми Російської держави. По-четверте, як і впопередню епоху, в гетьманській державі зберігається поєднання судової таадміністративної влади в одних руках козацьких урядовців і велика кількістьапеляційних інстанцій.

Список використаної літератури
 
1. МакаренкоЄ.І.Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ: Академія митної службиУкраїни,2000. –216с.
2. МолдованВ.В.Судоустрій України: Опорні конспекти: Навч. Посібник для студентів юр. вузів та ф-в. –К.: Юмана,1996.-160с.
3. МузиченькоП.П. Історія держави і права України. – К.: Товариство “Знання”,1999. – 662с.
4. Швидко Г.К.Історія держави і права України (X – початок XIX століття): Навчальний посібник. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту,1998. – 176с.
5. Кудін С. Центральнісуди Гетьманщини (до 60-х років XIII ст..) // Закон і Бізнес, 1999. – N 44. – с.15.
6. Кудін С. СудоустрійУкраїни кінця XIII – першої половини XIX ст.// Закон і Бізнес, 1999. – N 50. – с.15.